Курсова робота на тему:

Вплив почуттів на розвиток пізнавальної і вольової діяльності дитини –
дошкільника.

Зміст роботи

І. Вступ стор.3-19

ІІ. Експерементальна стор. 20-22

а) констатуюча

б) формуюча

в) контроль

План

Поняття про почуття. Види почуттів.

Основні властивості почуттів.

Поняття про волю.

Вплив почуттів на розвиток пізнавальної і вольової діяльності дитини –
дошкільника.

Методичні рекомендації

Детально вивчить питання про психічні процеси як почуття і воля.
Зверніть увагу на підвищену емоційність дітей-дошкільників і з’ясуйте їх
причину, покажіть роль спілкування дитини з дорослими і однолітками на
розвиток почуттів. Доцільно показати роль почуття, гордості і сорому в
регуляції поведінки дитини, а також здатності до співпереживання і її
значення для формування для почуттів.

Вплив почуттів на пізнавальні процеси дитини, розвиток вираження
почуттів на протязі дошкільного дитинства.

Розглядаючи розвиток вольової сфери дошкільника, покажіть роль
імпульсивних і вольових дій, пов’язаних з боротьбою мотивів. Зміна ролі
слова в формуванні і регуляції дій на протязі дошкільного дитинства.

Предмети і явища світу, події власного життя людини, стосунки з
іншими людьми, суспільні події, факти з міжнародного життя переживаються
людиною, викликаючи у неї задоволення, незадоволення, радість, горе,
обурення, захоплення, співчуття, гнів, ненависть, упевненість в собі,
сором. Ці різноманітні переживання людини, в яких виявляється її
ставлення до того, що діється навколо неї, до інших людей і до себе
самої, називається емоціями та почуттями.

Характерною рисою почуттів, як і інших психічних явищ, є те, що вони
породжуються об’єктивною дійсністю. Почуття викликаються предметами і
явищами природи, а найбільше людьми, їх працею, їх вчинками,
взаємовідносинами людини з іншими людьми, суспільними подіями. Вони є
виявом відношення людини до цих явищ і подій, як теперішніх, так і
минулих та майбутніх, особливо формою їх усвідомлення людиною.

Не всяке явище природи, суспільного чи особистого життя людини
породжує у неї почуття. В почуттях теж виявляється, вибірковий характер
людської свідомості. Вони викликаються тими об’єктами, які набувають
певного життєвого значення для людини, сприяють або перешкоджають
задоволенню її різних потреб, сигналізують про зміни і ході її
взаємовідношень з зовнішнім світом і іншими людьми.

Почуття виникають в ході активних взаємовідношень людини з зовнішнім
світом. Залежно від того, як та чи інша подія входить у ці
взаємовідношення і як людина усвідомлює відношення цієї події до неї як
члена колективу, до її потреб, інтересів, їїпрагнень, вона по – різному
переживається нею, або залишається для неї байдужою. Емоції і почуття –
це різноманітні преживання людини, в яких відображається хід її життевих
взаємовідношень з зовнішнім світом і іншими людьми.

В житті людини почуття завжди виступають в нерозривній єдності з
пізнавальними процесами. Не буває „чистих” емоцій. Останні завжди
викликаються тим, що ми відчуваємо, уявляємо, про що думаємо. Емоції
збуджуються словами, що викликають у нас образи різних об’єктів, думки
про них. Від того,

як ми розуміємо ті чи інші явища, життєві ситуації, події, залежить
характер наших переживань.

Разом з тим емоції, почуття і відрізняються від пізнавальних
процесів. Одні й ті ж об’єкти породжують різні емоції не тільки у

різних людей, а й в однієї і тієї ж людини в різні моменти її життя або
залишаються для неї байдужими.

Почуття є своєрідним відображенням об’єктивної діяльності в голові
людини. В почуттях відображаються відношення певних об’єктів до життя
людини як природної і суспільної істоти, до її потреб і прагнень та
відношення самої людини до них. Це відображення здійснюється в формі
переживання, що відбуваються на різному рівні і виступають у різних
формах.

Почуття вищого порядку: пізнавальні, моральні, естетичні – властиві
тільки людині. Радість, гордість, зумовлені довір’ям товарищів, почуття
обов’язку спонукають людину до здійснення, здавалося б, непосильних
справ. З другого боку, такі почуття, як страх, образа, ревнощі, злоба,
можуть зовсім паралізувати волю людини.

Почуття людини виникають у спільній з іншими людьми суспільно
корисній діяльності, в неї вони формуються і в свою чергу впливають на
її протікання. Тільки бажана мета і досягнути результати надають усій
діяльності спрямованого, стійкого характеру, спонукають людину до
ініціативи і творчості, мобілізують її сили і винахідливість.

Почуття людини надзвичайно багатогранні. Одні з них короткочасні і
виникають як реакції на якісь координокі явища життя (дістав незаслужену
догану – зазнає почуття досади, образи). Багато емоційних реакцій, якщо
вони повторюються, стають тривалішими і стійкішими, виявлються в певному
ставленні людини до навколишнього світу і часто довго позначаються на
всій її поведінці.

Такі, емоційні стани виражені в настрої, в загальному тоні емоційного
життя людини.

Як і вся психіка, почуття людини є продуктом мозку, вищої нервової
діяльності. Виникнувши в корі мозку, нервове збудження, спричинене
сприйманням (або уявленням) того

чи іншого явища, до якого вже склалося певне ставлення, оживлює раніше
утворені асоціації.

Вони збентежують розуміння даного факту і певну його оцінку: образив
іншого – погано, допоміг товаришеві – добре.

У виникненні почуттів і в процесі їх протікання величезну роль
відіграє мова. Позначаючи словами власні (чужі)

переживання, а також причини що їх зумовили, людина усвідомлює свої
почуття. Вони стають зрозумілими самому суб’єкту і є могутнім засобом
спілкування й пізнання людей, впливу їх одниї до одного.

Види почуттів :

Моральні почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення
людини до суспільних подій до інших людей і, до себе самої. Вони
нерозривно зв’язані з певними нормами поведінки, прийнятими в даному
суспільстві, з оцінкою відповідності або суперечності дій, вчинків,
намірів людини цим нормам. Джерелом цих почуттів є спільне життя людей
їх взаємини, їх спільна боротьба за досягнення суспільних цілей.

Конкретний зміст моральних норм і почуттів визначається суспільними
нормами людей. Моральним є все те, що сприяє цій великій справі,
неморальними – те, що заважає їй., шкодить добробуту нашого суспільства.

Високим моральним почуттям наших людей є передусім, животворне
почуття любові до своєї Батьківщини, почуття радянського патріотизму.
Почуття радянського патріотизму багатогранне. Воно нерозривно пов’язане
з почуттям найіональної гордості за свою країну, її культуру, за її
народ. Це – діяльне почуття, що спонукає людину віддано служити народу,
жити життям мільйонів людей нашої країни.

Почуття любові до Батківщни пов’язана не з любов’ю до людей, з
почуттям гуманності.

Почуття гуманності виникає з почуття доброти, елементарні форми якого
виявляються в дитинстві в ніжності до тварин, близьких дітей, дорослих,
у співчутті, бажанні зробить корисне людям, прийти їм на допомогу тощо.
На основі цих переживань формується доброзичливість, що виявляється в
прагненні бачити в людях хороше, шукати і знаходити прояви його, радіти
їм і пишптися ним, відгукуватись на радості і турботи інших людей.
Почуття длброти може вести до щедрості і до безглуздого – марнотратства,
воно може сприяти формуванню людяності і поблажливого ставлення до
негативних якостей людей, від яких суспільство страждає.

Патріотичне служіння своєму народу виявляється в новому,
комуністичному ставленні особистості до праці. Таке ставлення до праці-
важлива складова риса комуністичної моралі. Воно вичвляється в цілому
ряді переживань і передусім у любові до праці, трудовому піднесенні,
ентузіазмі, задоволення працею, прагненні підвищувати її продуктивність,
радості від того, що праця йде на загальну користь.

З комуністичним ставленням до праці тісно зв’язані такі дуже важливі
моральні почуття, як дружба, товаришування і колективізм. Глибоке і
міцне почуття дружби породжується взаєминами наших людей, спільністю їх
виробничих громадських інтересів і виявляються в товариській
взаємодопомозі.

Дружба – це предусім щирість, це критика помилок товарища. Друзі
повинні першими дати жорстоку критику для того, щоб товариш міг
виправити свої помилки. В колективі людей, з друзями, товаришами легше,
ніж тоді коли людина одинока, самотня, переживається горе, невдачі.
Недарма в народі кажуть: „Поділена радість- подвійна радість, поділене
горе- півгоря”.

Важливим у житті людини є почуття любові чоловіка до жінки і навпаки.
Виростаючи з природних джерел, воно стає суспільно обумовленним
почуттям, в якому виявляється стійке позитивне ставлення людини до
іншої.

Взаємна прив’язаність двох людей, характерна для почуття любові,
міцніє, збагачується, коли чоловік і жінка живуть спільними, сусупільно
важливими, ідейними інтересами. Коли ж вони живуть тільки почуттям
любові, то неминуче послаблюється і зникає саме почуття.

Дуже важливим почуттям є батьківська любов до дітей. Набуває нового
змісту в процесі догляду за дітьми, пілкування про них, передаванням їм
людського досвіду, спостережень за пробудженням і розвитком їх
свідомості. Почуття батьківської любові виявляються в різноманітних
переживаннях ніжності, радості, турботи, смутку, задоволення,
незадоволення залежно від того, як іде життя дитини, її навчальна та
трудова діяльність, як формується її поведінка. Під впливом спільного
життя з батьками

формується і почуття любові дітей до батьків. Це почуття стає тим
багатим і міцним, чим тісніший ідейний зв’язок батьків з дітьми,
особливо в середньому і старшому шкільному віці, чим більше батьки
обізнані з інтересами і прагненнями підлітка, юнака, з тим, що його
хвилює, турбує, чим більше останній знаходить у батьків керівника, друга
і порадника, з яким можна поділитися своїми переживаннями.

Почуття честі – високе моральне почуття. Воно виникає при оцінці дій,
вчинків особистості іншими людьми з точки зору її вірності тим моральним
принципам, які вона вважає керівними для себе. Як і інші моральні
почуття, дане почуття має узагальнений характер. Воно виявляється
по-різному у різних життєвих ситуаціях, а саме тоді, коли людина обстоює
честь своєї Батьківщини, честь своєї бригади, свого цеху, заводу, у тій
чи іншій галузі, як особистості.

Почуття честі виявляється в цілому ряді моральних емоцій задоволення,
поваги, приниження, образи, гніву до тих, хто принижує честь, гідність
людини. Важливу роль відіграє це почуття і у взаєминах чоловіка з
жінкою. Головним у почутті честі жінки є незаплямованість її поведінки в
стосунках з чоловіком. Почуття честі тісно зв’язане з чесністю людини як
рисою її характеру.

Оцінка людиною своїх власних вчинків, хороших і поганих, своєї
діяльності свого ставлення до інших людей називається совістю. Ця оцінка
є не тільки розумовою, а й емоціональною. Совість є важливою формою
прояву моральної свідомості людини. Голос совісті є вищим регулятором її
відносин до інших людей, він спонукає особистість стежити за своєю
поведінкою. Голос совісті допомагає особистості приймати правильні
рішення у складних життєвих ситуаціях. Сила і дійовість його залежить
від міцності моральних переконань людини.

Інтелектуальні почуття.

До інтелектуальних почуттів належать переживання людини, що виконують і
виявляються в її розумовій, пізнавальній діяльності. Такими є почуття
любові до знань, почуття нового, здивування, сумніву, упевненості,
неупевненості. Їх джерелом є навчальна діяльність, самостійна робота над
книжкою, дослідна робота в тій чи іншій галузі, конструктивна, творча
виробнича праця людини. Важливе значення в діяльності людини має почуття
нового, яке є її важливим стимулом до творчості. В почутті нового
відображаються невтомні шукання наших людей, які в своїй діяльності
розв’язують величезні завдання.

Почуття сумніву виникає тоді, коли в діяльності людини стикаються різні
можливі розв’язання тих чи інших питань. Самий сумнів сильний і плідний
тільки в тому разі, коли він поєднується з сильним почуттям упевненості
в можливості розв’язати питання, досягти істини.

Почуття любові до знання є стійкою емоціональноювластивістю особистості,
яка виявляється в її невтомному прагненні поширювати і збагачувати свої
знання. Інтелектуальні, як і моральні, почуття є специфічно людськими
почуттями.

До естетичних почуттів належать почуття краси, прекрасного, які
породжуються явищами природи, а ще більше самими людьми, їх працею,
результатами їх мистецької та іншої творчої діяльності.

Естетичні почуття є відображенням красивого, в них виявляється естетичне
ставлення особистості до її предметів і явищ. Воно виникає там, де
особистість розкриває їх зовнішню і внутрішню красу, оцінює її естетичні
почуття сформувалися в людині в процесі розвитку її суспільного життя.
Могутнім джерелом збагачення естетичних почуттів у наших людей став
розвиток соціалістичної культури, залучення широких мас трудящих до
участі в різних видах художньої, пісенної, музикальної, драматичної та
іншої самодіяльності.

Роль творів мистецтва в житті людей не вичерпується тільки естетичним
їх впливом. Ці твори породжують у нас моральні почуття, вчать нас
розуміти людей і співчувати їм, любити і ненавидіти, радіти і страждати
разом з ними. Водночас вони породжують і глибокі естетичні переживання,
нерозривно пов’язані з моральними почуттями. Естетичні почуття важливим
фактором формування морального обличчя людини.

Одним із складних почуттів, яке поєднує і собі естетичні, моральні,
інтелектуальні сторони, є почуття смішного, комічного. Його джерелом і
об’єктом є людина, їх життя.

Почуття комічного виникає як прерживання особистістю невідповідності між
формою і змістом у діях і вчинках людей.

Розкриття особистістю цієї невідповідності і переживання її ставлення до
неї- це основні моменти, що характеризують почуття комічного.

Почуття комічного є дуже складним переживанням, яке може виявлятися в
різних формах. Сполучене з почуттям симпатії, доброзичливим ставленням,
співчуттям до тих, над ким ми сміємося, воно перетворюється почуття
гумору. Пройняте ненавистю, гнівом до інших людей, це почуття стає
сатиричним.

Почуття комічного має дуже важливе значення в житті людей. Сміючись
надбридким, ми стаємо вище за нього, виявляємо свою внутрішню
незалежність, свої перваги над тим, що є об’єктом нашого сміху. Сміх
стає могутнім засобом боротьби з тим, що відживає , але ще тримається в
житті людей.

Поняття про волю.

Пізнання і змінювання людиною дійсності відбувається в процесі її
діяльності. Відмінноє особливістю специфічно людських практичних і
пізнавальних дій, як ми вже знаємо, є їх свідомий цілеспрамований
характер. Воля людини обов’язково виявляється в дії тобто в роботі її
м’язів, у м’язковому і нерврврму напруженні, тому що на шляху до бвжвної
мети людина змушена, долати різні перешкоди:

зовнішні (дальність відстані, трудність шляху) або внутрішні (фізична
слабкість, апатія). Це напруження людина переживає як вольове зусилля.
Дії людини зміст і засоби виконання яких підпорядковані свідомим цілям,
називаються довільними, або вольовими діями.

Воля людини обумовленна зовнішніми впливами, які діють через внутрішні
процеси, що відбуваються в її голові. Зовнішні впливи середовища
зумовлюють також і способи досягнення людиною її свідомих цілей.
Насправді воля не існує і не проявляється поза діяльністю, поведінкою
людини. Прагнення і рішення завжди нерозривно зв’язані з тією чи іншою
практичною або пізнавальною дією і лише разом з нею утворюють єдиний
вольовий акт. Воля являє собою психічний процес. Який характеризується
переходом від прагнення і рішення до діяльності. Вольові акти людини
завжди опосередковані її розумовими процесами, її уявленнями і думками.
Разом з тим, оскільки у вольовий акт входить емоційно забарвлене
прагнення людини до певних об’єктів, він тим самим безпосередньо
пов’язаний з емоціями, почуттями людини.

Відображаючи предмети і явища об’єктивної дійсності як цілі прагнень
людини, воля існує, таким чином, в єдності з її розумом і почуттям, вона
являє собою перехід від мислення і емоцій до діяльності.

Воля має велике значення в житті людини. Без сильної волі неможлива
ніяка творча, розумова і фізична праця, доблесна, трудова і всеяка
інша діяльність. Воля не менш необхідна і в навчальній роботі в середній
і вищий школі, в справі оволодіння науками і культурою поведінки.
Вольові якості потрібні також в особистому житті людини, в побуті, в
усякого роду взаємовідносинах з іншими людьми.

З другої половини другого року життя і особливо на третьому році дитина
починає оволодівати мовою. Під впливом мови довільні дії перетворюються
у вольові. Щоб виконати перші доручення, які дорослий дає півторарічній
дитині, вона повинна діяти за словесним наказом: „ Дай ляльку”.

Вирішальне значення для формування вольових дій у дитини має вироблення
міцної, дійової реакції на два головні словесні сигнали: на слово
„треба”, яке зобов’зує діяти навіть всупереч бажанню свмої дитини, і на
слово „ неможна”, яке забороняє дію, тобто вимагає гальмувати інші
спонукання, володіти собою.

В міру того, як зростає самостійність дитини, ці основні сигнали, що
доповнюються словом-дозволом „можна”, стають для досвідченого вихователя
основними засобами керування діями дитини.

У зв’язку з тим, що до кінця переддошкільного віку самостійність
дітей помітно зростає, дитина дедалі частіше зустрічається з цими
сигналами, які поступово набувають узагальненного значення. У дітей
старшого дошкільного віку ці сигнали стають основою й для саморегуляції.
Дитина діє, підкоряючись певним правилам, і хоч їй не хочеться пити
гіркі ліки, але вона чує сигнал „треба” і виконує цю

дію, стримуючи негативні почуття. Ці перші елементарні вияви волі
дитини.

Набутий три- п’ятирічною дитиною досвід дій з різними речами та її
успіхи в практичній діяльності створюють сприятливі умови для виникнення
в неї почуття впевненості в своїх силах, самостійності. Усвідомлюючи
свої зрослі можливості, дитина починає ставити собі дедалі сміливіші і

різноманітніші цілі. Для їх досягнення вона змушена застосовувати дедалі
більші зусилля і витримувати триваліше напруження своїх нервових і
фізичних сил. Кожний новий успіх зміцнює в дитині горде і радісне
усвідомлення своїх можливостей. Це виявляється в словах „я сам”, „я
можу”, „я хочу” і „я не хочу”, які так часто говорить дитина цього

віку. Дедалі частіше і сміливіше діти здійснюють свої численні бажання і
наміри.

Діти дошкільники звичайно дуже активні. Щоб виконати яке-небудь
доручення дорослих, дитині доводиться гальмувать свої бажання і
припиняти справу, яка цікавила її в даний момент. Це тренування волі
дитини, що розвивається.

Дуже різноманітними стають у цей період і ті цілі, на досягнення яких
дитина спрямовує свої зусилля. Дошкільник може прагнути до уявлюваної
цілі, тобто уявляти, а не сприймати бажане. Наприклад, уявляючи, як вона
братиме участь через місяць у свята, п’яти-, семирічна дитина старанно
готується до виконання ролі.

Це відсування мети потребує витримки. Відстрочення в досягненні бажаної
мети малюкові зовсім недоступне. Зусилля, яке він застосував, щоб чогось
добитися, треба відразу підкріпити досягнутим успіхом. Угадуючи наперед
більш далеку мету, шести-семерічні діти можуть витримувати вольове
напруження протягом тривалішого часу. Так дитина – дошкільник
вправляється у витримці. Її воля стає дедалі біль витиривалою.

У старшому дошкільному віці дитина починає мріяти про те, ким вона
буде, і в деяких випадках уявлювана мета спонукає її виконувати такі
дії, які не дають їй задоволення. Наприклад, бажаючи стати моряком,
льотчиком, багато хлопчиків цього віку починають регулярніше займатися
зарядкою, вчаться плавати, стрибати. Деякі навіть роблять спробу вчитися
„хоробрості ” і „сміливості” . Одержуючи в повсякденному житті
практичне підтвердження своїм силам і можливостям, дитина до кінця
дошкільного віку стає значно самостійніша і впевненіша в собі.

Проте дуже часто, не продумуючи розпочатої справи, діти не уявляють
собі всіх тих перешкод і труднощів, які

виникають на їх шляху при реалізації задуму, і не можуть оцінити свої
сили, уміння, знання. У цьому виявляється імпульсивність дитини –
дошкільника, відсутність досить розвинутого уявного аналізу, критичної
оцінки майбутьньої дії. Якщо дорослий своєчасно не подасть допомогу,
діти легко

втрачають інтерес до цієї справи і відмовляються від поставленої мети.

Як і в молодших дошкільників, у 6-7 — річних дітей значну роль
продовжує відігравати наслідування при виконанні вольових дії. Але
наслідування в дітей 6-7 — річних віку стає умовно- рефлекторною,
довільно керованою дією.

Дослідження О.В.Запорожця, Г.Д.Кирилової, Л.Т. Полякової і Т.В.
Єндовицької показують, що з віком дедалі більше значення має словесна
інструкція дорослого, яка спонукає дитину виконувати доручену їй дію.
Дедалі менше значення має мовчазне копіювання дитиною дії дорослого, що
сприймається дітьми як зразок для наслідування.

Дитина практичними пробувальними діями ніби ознайомлюється з роботою,
яку має виконувати, прокладаючи для неї шлях. Старшим дітям (7-8 років)
достатьно лише здорового орієнтування в умовах поставленого завдання,
щоб потім відразу здійснити весь ланцюг потрібних дій.

Така підготовча фаза у виконуваній дії свідчить про регуляцію цієї
дії в думці. Чим молодша дитина, тим більше вона при виконанні дії
потребує підказування, допомоги дорослого. Якщо цю допомогу дають не як
пояснення всього завдання, а поелементно і дія виконується поопераційно
(крок за кроком), то вихователь неминуче затримує діяльність дітей на
тих коротких зв’язках, які характеризують виконавчу діяльність і незріле
мислення дитини.

Розко пребудовуються в дошкільників мотиви вольових дій. Якщо в
трирічних дітей мотив і мета фактично збігаються, то в п’яти,-
семирічних дошкільників спонукання дедалі яскравіше виступають як одна з
вирішальних умов, що забезпечують стійке і тривале вольове напруження
дитини.

Уміння володіти собою (наприклад, не дивитися на привабливий предмет
) також помітно змінюється залежно

від мотиву, який обмежує ті чи інші дії дитини. Найдійовішим мотивом,
що спонукає дитину виконуавти аналогічні вимоги, є чекання обіцяної
нагороди, слабший мотив – дане дитиною слово й заборона дорослого.

Одним з мотивів, які набувають до кінця дошкільного віку певного
значення для дитини, є чекання оцінки її дій вихователем і однолітками.
Не бажаючи бути гіршим, слабким від товаришів, дитина може виявити
значне вольове зусилля витримку і примусити себе спокійно піти до
зубного лікаря, скотитися з дуже високої гірки.

Знаючи силу впливу на дитину різних мотивів, що спонукають її до
вольового зусиолля, педагог має можливість тонко „інструментувати” свої
впливи на різних дітей, викликаючи з їх боку необхідну вольову дію.
Вміти створити найбільш дійовий для дитини мотив- означає примусити її
виявляти свою волю, спрямувавши її на ті цілі, досягнення яких дорослий
бажає корисним для розвитку позитивних рис особситості вихованця.

Вплив почуттів на розвиток пізнавальної і вольової діяльності дитини –
дошкільника.

Під пізнавальною активністю психологи розуміють самостійну, ініціаливну
діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як
прояв допитливості) й

зумовленну необхідність розв’зати завдання, що постають пред нею у
конкретних життєвих ситуаціях. Ця якість не є вродженою. Вона формується
протягом усього свідомого життя людини. Соціальне середовище – умова,
від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну
дійсність. Рівень її розвитку зумовлюється індивідуально-психологічними
особливостями та умовами виховання.

Два основні чинники визначають пізнавальну діяльність як умову
подальшого успішного навчання: природна дитяча допитливість і
стимульована діяльність педагога. Через нерівномірність психічного
розвитку дітей, відмінність в інтелектуальних здібностях та механізмах
маємо значну варіативність розвитку пізнавальної активності дошкільнят.

Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до
навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами. Про інтереси
дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи
явищем

свідчать: увага й особлива зацікавленність; емоційне ставлення ( подив,
стурбованість, сміх, тощо) ; дії спрямовані на з’ясування будови та
призначення предмета (тут особливо віжать якість та різноманітність
обстежувальних дій, розмірковувальні паузи); постійний потяг до цього
об’єкта.

Виділили три групи дітей з різними рівнями пізнавальної активності.

1. Діти з активним рівнем розвитку пізнавальної активності.

Дітям притамання яскраво виражена потреба, яка проявляється незалежно
від виду діяльності, наявності чи відсутності звернень до них однолітків
чи визователів. У цих дітей завжди виникають запитання, про що б з ними
не розмовляли, причому вони, ставлять їх не з метою звернути на себе
увагу, а саме прагнучи дізнатися про щось нове.

Дошкільнята цієї підгрупи властиве прагнення з’ясувати будову та
призначення предмета, вони охоче відгукуються на пропозицію знайти інший
варіант роз’вязання завдання або відповісти на запитання. Ці діти завжди
радіють успіху й засмучуються через невдачі. Вони готові виконати
будь-яке завдання вихователя і часто розглядають свою діяльність з

погляду її користності для інших. Діти з високим рівнем розвитку
пізнавальної активності невгамовні у своєму

інтересі до будь-яких змін у навколишньому середовищі, постійно діляться
своїми враженнями з дорослими та дітьми. Ці дошкільнята

дуже винахідливі в іграх, люблять імпровізувати, часто вносять зміни у
правила гри, не бояться помилок труднощів у роботі.

2. Діти з відносно активним рівнем розвитку пізнавальної активності.

Діти в ній можуть виявляти зацікавленість, та активність лише в
певних ситуаціях, здебільшого зумовлених змістом діяльності, її
емоціональною привабливістю. Вони легко включаються у нові види роботи,
однак у разі виникнення труднощів відразу втрачають інтерес. Коли
вихователь спонукає їх до будь-якої діяльності, охоче приймають
пропозицію. Проте вони не прагнуть бути першими і майже

завжди другі: і за готовністю до занять, і під час спостережень та
виконання завдання. У разі, якщо план дій точно не розписаний і треба
виявляти винахідливість та фантазію, ці діти не виявляють ентузіазму й
волікають діяти за готовим зразком. Їх важко зацікавити новим предметом
або явищем, і навіть якщо інтерес виникає на початку діяльності, то
швидко згасає у ході виконання завдвння. Прояви активності зовні
невиразні, хоча ці діти охоче відгукуються на пропозицію дорослого
поспілкуватися або попрацювати разом. В умовахсамостійної діяльності
вони іноді захоплюються виконуваною роботою, проте діють завжди
дноманітно. Їхні інтереси переважно обмежуються повсякденними подіями,
привернути увагу може лише щось незвичне. Головна особливість цих дітей
– вони майже ніколи самі ні в чому не проявляють активності й навіть
знаючи

правильну відповідь, не сакжуть її з власної ініциативи, хоча іноді
можуть здивувати дорослого оригінальним міркуваннями.

У спільній діяльності з дорослими вони за будь-яких умов – лише слухняні
виконавці. Для цієї підргупи дошкільнят дуже важлива емоційна підтримка.

До прийомів емоційної активації, зокрема, можна віднести:

незвичайний початок занять

музичний або віршований уривок як привітання

Стратегія педагога в роботі з відносно активними дітьми – не лише
допомогти їм включитися у діяльність, а й

підтримувати відповідну емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом
усього заняття.

Це дасть дитині відчуття радості, піднесення не тільки під час
сприймання завдання, а й у ході його виконання. Вона захоче повторити й
закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних
інтелектуально-вольових зусиль. Якщо наступні заняття справдять її
очікування, це стане запорукою поступового преходу на вищий рівень
розвитку пізнавальної активності.

3. Діти з пасивним рівнем пізнавальної активності.

Ці діти завжди пасивні і байдужі і на заняттях, і в спілкуванні, й
під час спільної діяльності з дорослими або однолітками. Вони майже
ніколи не розпочинають виконувати завдання без підказки, нагадування
дорослого, однолітків, важко включаються у роботу, очікують звичного
тиску з боку вихователя.

Дошкільнята з пасивнем рівнем розвитку пізнавальної авктивності не
виявляють інтересу до завлання, готовності включитися у роботу, та
власне й не можуть самостійно йоговиконати. Вони неохоче виконують
будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Тут
ідеться про цілковиту відсутність інтересу до навколишнього, до
спілкування з однолітками. Пізнавальна діяльність пов’язана для них з
негативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу. Ці діти байдужі до
результатів своєї діяльності – ніколи не радіють успіхам і не сумують з
приводу невдачі.

Працюючи з пасивними дітьми, слід урахувати:

не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від
одного виду діяльності до іншого;

треба давати їм час на обміркування відповіді;

не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, „каверзні”
запитання;

слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти
досить повільно преключаються на розумову.

Педагог має подбати про налагодження доброзичливих взаємин з такими
дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відбивають у них із
самого початку бажання щось пізнати, гасять стимулдля подальшого
зростання.

Основним прийомом, який найдоречніше застосувати до пасивних дітей, є
так звані емоційні погладжування, до яких можна віднеси:

звертання до дитини тільки на ім’я;

схвалення, добрий, лагідний тон;

акцент на позитив; замість погроз, наказів запропонувати, наприклад,
таке: „Побачимо, що у нас вийде, якщо… ”

Вирішальним чинником формування пізнавальної активності є спілкування
дитини з дорослими – педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи
керування своєю поведінкою, долає труднощі орієнтування в нових
ситуаціях при розв’язанні нових завдань.

Умовою розвитку пізнавальної активності дитини, піднесення її на вищий
рівень є практика, дослідницька діяльність. Організація пізнавальної
діяльності має спиратися на вже розвинуті потреби, насамперед на потребу
дитини в спілкуванні з дорослими, у схваленні ними її дій, учинків,
суджень, думок.

Оптимальною є така організація діяльності дитини, за якої вона може
розв’язувати поставлені завдання в різний спосіб, кожен із яких є
правильним і заслуговує на високу оцінку. За таких умов вихованець має
сам обрати спосіб розв’язування й оцінити зроблене як вдале або ні.

Подив — важлива здатність дитини, він живить її пізнавальний інтерес.

Це почуття можна викликати новизною, незвичністю, несподіваністю, не
відповідністю чогось уявленням дитини. Інтерес, як стимул пізнавальної
діяльності, своєрідний трамплін для пізнавальної активності, опора для

емоціональної пам’яті, стимул для підвищення тонусу, засіб мобілізації
уваги та вольових зусиль дитини.

Експериментальна частина.

В експерементальній частині я використала тести, бесіди з дітьми,
ігрову діяльність, дидактичні ігри, художню літературу, ігри,
драматизації, сюжетну-рольову гру.

Місце проведення експеременту в ДВЗ № 202 м. Кривого Рога.

Старша гупа, 26 дітей.

Я використала таку методику:

Двум дітям із яких тільки одна дитина була дослідуєма пропонувалось
виконати різні завдання. Завдання дослідженного було більш легким, чим
завдання його однолітка. Про те, що завдання мають різну ступень
трудності, дітям не повідомлялося. З зовнішній сторони ці завдання
сприймалися дітьми приблизно рівної ступені складності.

Я з’ясувала, як діти зрозуміли зміст того, що їм потрібно зробити, і
в кінці додала : „Закінчете роботу – зможете погратися з іграшками”, — і
показала на розташованій в цій кімнаті ігровий куток.

Необхідно підкреслити, що особливість здійснювання наданої діяльності
складалася з того, що із-за різної трудності пропонованих завдань діти
виявились у нерівному положенні по відношенню можливо „гратися з
іграшками”.

По завершенню свого, більш легкого звадання, дослідуємий не тільки,
приближався по можливості приступить к виконуванню іншої
діяльності-ігри. Но разом з цім непомітно для себе він, як би втягувався
в ситуацію вибора: виконав практичне завдання, приступити к грі, чи
подавив в собі звабу пограти, оказати допомогу однолітку, продовжувати
робити більш тяжке завдання. Від минулого емоційного досліда дитини, від
його здібностей правильно зрозуміти явно не виявленний моральний зміст
ситуації залежав характер позиції, який віддавав перевагу у даном
випадку дослідуємий.

Після чого, як діти приступали до виконання завдання, і один з них
виявив суттєві утруднення в діяльності, я стежила за тим, чи звертається
дитина за допомогою к однолітку, і як відгукується на його обернення.
Якщо

дослідуємий не допоміг однолітку, то я спонукала його до цього, ставля
перед ним відповідні завдання.

Ставити отак експеремент, звичайно було чекати, що його ключевим
моментом буде аналіз поведінки дослідуємого після виконання їм
практичного завдання, характера його рішення. Разом з цим слідує
признати, що виконання завдання – це, як правило, результат дії вже
склався раніше у дитини відповідні потреби, мотивів і лежачих в їх
основі емоцій.

Тому важно було встановити, якими мотивами і емоціями саме такого, а
не другого рішення.

Висновок по експерементальній частині

Я прийшла до висновку, що цей експеремент, в якому передбачались
ситуації ососбистого вибору, це підтвердело наявність у дитині двох
ліній емоційних прояв (з’язанна с ставленням предмета, дія з ним і з
співвідношення з однолітком), а також правильность гіпотізи о
дифференцированом впливання умов діяльності на проявлення кожної з цих
ліній.

Різна поведінка дослідуємих у поданой ситуації дозволило виділити три
группи їх емоційного отклику, чи емоційної чутливості:

високі показники емоційної чутливості, виявленний у формі підтримки
дитини однолітку;

середні показники емоційної чутливості, виявленні у формі підтримки
сопереживання або співчуття однолітку;

низькі показники емоційної чутливості або повна її відсутність.

Ситуація діяльності для дітей виявилась у данному випадкі
полімотивірованна і поліемоціональна: об’єктом емоціональних переживань
виступили не тільки окремі предмети, а і дія з ними, до одноліток як
умова виполнення діяльності. Проте, як у деяких дітей емоційні
переживання і мотиви стали в діяльності головними (в одних випадках
зв’язані з направленністю дій на другого, у других – на себе), для інших
характерна виражена боротьба мотивів.

Наявність і відсутність боротьби мотивів в поведінці дитини –
надзвичайно важливий симптом складеної структури особистості дитини. Її
характер може буть одержан при аналізі співвідношення різних систем
складності життєвих відношень, разючу боротьбу між ними.

І. Спілкування

1. Вправа „Докажи, запитай”- вступати з власної ініціативи

в спілкування пізнавального характеру з дорослим.

2. Малювання колективне-визначити мотив вибору

товариша для спільної роботи на вказану тему.

3. Гра-діалог „Контакт”- вміння доброзичливо та змістовно

спілкуватись в парі, закінчуючи почате речення. —

достатній : усвідомлені знання, сформовані стійкі

навички етичних норм спілкування; достатній –

навички нестійкі, малий словниковий запас; високий

рівень не визначаємо.

4. Жива картинка –вміти перевтілитись, предати образ та характер
запропонованого об’єкта (білочка, метелик, тучка та інше.)

ІІ. Самооцінка

Моделювання „Я та мої друзі” – оцінити прояв певних якосткй, рис
характеру у товаришів, розглядаючи фото на 3 групи у відповідносі до
ступеняпрояву певної якості (доброта, чесність, слухняність).

Тест на розвиток самоконтролю:- описати зображені на картинці ситуації,
визначити причини та запропонувати шляхи вирішення проблеми (хлопчик
падає з лави, дівчинка не може сісти на гойдалку, хлопчик розлив воду на
малюнок та тнше.)

Вправа „Продовж візерунок” – з 3-х рівенів складності вибрати завдання,
оцінюючи свої можливості.

ІІІ. Учбова мотивація

Доручення „Слухай і виконуй” – запам’ятовувати і виконувати завдання
дорослого, яке складається із двох складових.

Кросворд у картинках – цілеспрямовано виконувати завдання, достати мети.
Оцінка: — високий – усвідомлює важливість завдання, працює зосереджено,
самостійно, достатній – завдання розуміє, сприймає, потребує допомоги,
недостатній – байдужий до одержаного результату, не самостійний.

Ігрова вправа „Відгадай змови” – уміти прявити витримку, дотримуватись
правил не відповідати на завдання без виклику або відповідати у
визначеній послідовності.

Дид.вправа „Згоден — не згоден”- уміти прийняти навчально завдання від
дорослого, пояснити відповідь, проявляючи об’єктивність суджень.

IV. Емоційно-вольова сфера

Дид.вправа „Оцінити вчинок” – уміння адекватно оцінювати мотив вчинку,
зображеного на картині.

Тренінг „Загляни в себе” – вміти назвати позитивні та негативні якості,
мотиви своїх вчинків.

Творче завдання „Карикатура на себе” – виявити сформованість розуміння
негативних проявів своєї поведінки та вміння її відобразити.

Гра „Хто швидше”- відібрати схеми – піктограми тварин, людей згідно
нназваного настрою (гнів, радість, сум, преляк та інше.)

Математичний бал

Заняття-розвага для дошкільнят

Мета: вчити дітей використовувати раніше набуті знання про цифри.
Активізувати логічне мислення під час розв’язування задачта виконання
вправ. Закріпити вміння декламувати вірші. Розвивати музичний слух,
удосконалювати танцювальні рухи. Виховувати увагу, зосередженність,
кмітливість.

Матеріали: костюми (елементи) персонажів заняття-розваги; віршовані
тексти; сюжетна картина (поділена на 10 частин); іграшки; комплекс
психо-гімнастики.

Підготовка вихователя: опрацьовано методичну літературу, дібрано
дидактичний матеріал; виготовлено костюми, оформлено залу.

Підготовка дітей: закріплювався математичний матеріал відповідно до
програми, розв’язувалися задачі-жарти; розучувалися вірші, пісні,
музично-ритмічні рухи.

Х і д з а н я т т я

З-за завіси виходить Герольд-оповісник із сурмою.

Герольд. Усім! Усім! Усім! Слухайте уважно! В Королівстві Математики
бал! Запрошуємо тих, хто хоче цікаво розважатися й пкрквіряти свої
математичні знання.

Звучить вальсова музика. Розсовується завіса – на троні сидить Королева
Математики( дорослий), біля неї почет – цифри (діти з нагрудниками, де в
образному малюнку вгадується відповідна цифра). Викоеуючи танцювальні
рухи, заходятьдошкільнята, вітаються з Королевою й вільно розміщуються в
залі.

Королева

Добрий день, мої малята!

Вас вітаю я на святі.

Математика – наука

Точна і серйозна,

І прожити нема без неї

Аж ніяк не можна.

Герольд

Розважатися я люблю:

Дуже гарно на балу.

Розпочнемо ж наше свято

Ми таночком цифр завзятих.

Наперед почергововиступають цифри – кожна з них певними танцювальними
рухами відтворює свій образ. Кілька дітей підходять до них і
представляють кожну. Інші вгадують, хто це, промовляючи назву цифри
хором.

Перша дитина

Ну й тонка вона, мов спиця, (малюнки цифр від 0-9)

Танцівниця … (Одиниця).

Друга дитина

А це ось цифра … (Два),

В неї кругла голова,

Шию гне,

мов той гусак,

Витанцьовує ж он як!

Третя дитина

З промінцем метелик встав,

Крильця сонцю показав.

Як уважно глянеш ти,

То побачиш цифру … (Три).

Четверта дитина

Гордовита, ніби зірка.

Ви вгадали? Це… (Четвірка).

Праву руку на бочок

І танцює гопачок.

П’ята дитина

Онде вийшла танцювать

Добре знана цифра … (П’ять).

Ніжки бубликом зігнула.

Рученята простягнула.

Шоста дитина

Ну а з нею, ти глянь-подивись,

Гойда-гойдашеньки…Хто?

Цифра … (Шість).

Схожа вона на висячий замок:

Долі кружечок, а зверху гачок.

Сьома дитина

Дуже легко нам усім

Упізнати цифру… (Сім).

В неї лиш одна нога,

І сама, мов кочерга.

Восьма дитина

Два кільця, як не дивися.

Здогадались? Цифра … (Вісім).

В ляльку, бач, перетворилась,

На балу в нас опинилась.

Дев’ята дитина

А оця весела цифра

Ніби акробатка і ципку.

Головою вниз зависне –

Стане іншою вже, звісно.

Ця весела акробатка –

То знайома всім … (Дев’ятка).

Названі цифри стають кружка. З –за крісла Королеви визирає засмучений
хлопчик-Нулик.

Королева

Ви всі цифри упізнали,

А одну ще не назвали.

(Підводить нулика до гурту).

Загубили чи забули?

Онде він, кругленький … (Нулик).

Чути чийсь голос – з’являється зловмисник Шаляй-Валяй.

Шаляй-Валяй

Ви мене не запросили

Й навіть не перепросили.

Тож за це я вам віддячу –

Ваші цифри попоплачуть!

Хапає цифри за руки, тягне за собою й зникає.Королева Математики скрушно
хитає головою, а потім звертається до дітей у залі.

Королева

Лишенько! То що ж робити?

Важко навіть уявити,

Як без цифр було б нам жити.

Ми лічити не зуміли б

І даремне тут сиділи б,

Бо не знали б, що нам брати,

Як додати, як відняти…

Герольд

Що тут думати й гадати –

Треба цифри визволяти!

Герольд виходить із зали.

Королева.Малята, ви допоможете нам урятувати цифри? Вони ж не лише
мені, а й вам потрібні.(Діти погоджуються). Але щоб визволити полонянок,
нам треба добре підготуватися до цього.

Проводиться психогімнастика „Небезпека”.

Королева

Я гадаю, ви готові взяти участь у двобої.

З’являється Шаляй-Валяй.

Шаляй-Валяй (регоче)

Не радійте, не спішіть,

Спробуйте – переможіть.

Цифри я зачаклував

І надійно заховав.

Королева

Отакої! І забрав,

Ще й сховав-зачаклував!

Бідолашні мої цифри

До такого ще не звикли.

Хто ж тепер їх віднайде

І додому приведе?

Заходить Герольд – у нього в руках велика картина, складена з десяти
частин. Ставить її біля стіни.

Герольд. Не хвилюйтеся моя добра пані! Я янайшов відгадку: наші цифри
заховані ось тут. А визволити їх можна за умови, якщо діти виконають
математичні завдання.

Королева. Гаразд. Малята, я знаю, що ви готові змагатися із
Шаляєм-Валяєм. За кожну правильну відповідь відкриватиметься частинка
картини – там і сховані викрадені цифри. Тож слухайте уважно й добре
міркуйте.

Орієнтовані завдання дітям

Задачі – жарти :

Курка, яка стоїть на одній нозі, важить 1 кг. Скільки вона важитеме,
коли стане на дві ноги?

Троє людей чекали прибуття потяга три години. Скільки годик чекав кожен
з них?

На тину сиділо двоє горобців. До одного скочив кіт і намагався вхопити,
але горобець перелетів на дерево. Скільки горобців залишилося на тину?

Дидактична гра „Розрізни цифри”: скласти площинні цифри з поданих
уросип частин (кожна цифра розрізана в різний спосіб навпіл).

Ноги чи лапи? Які свійські тварини мають по чотири ноги?

Хто швидше? Назвати п’ять диких птахів.

Яка це казка? (На тестових кариках за допомогою геометричних фігур
схематично зображені казкові герої)

Зоровий диктант: визначити кількість і просторове розташування на
картині різних об’єктів.

Чарівні пкрктворення: скласти з поданих геометричних фігур певні

образи.

(малюнки геометричних фігур)

Королева. Молодці, діти! Ви гарно попрацювали, а відтак урятували
цифри. За вашу допомогу й старанність віддячую вам математичними
набороми та іграми. (Роздає дітям свої подарунки).

Музичні ляльки-неваляйки

Дидактична гра для дітей

чотирьох-шести років

Мета: розвивати в дітей звуковисотний слух, пам’ять, увагу; вчити
розрізняти напрямок руху мелодії; закріплювати вмінні сприймати на слух
та визначати кількість звуків (один, два, три) під час звучання
інтервалів та тризвуччя.

Корекційні завдання: розвивати фікцацію зорової функції; сприяти
тренуванню зорового аналізатора та розвиткові сенсорних здібностей;
формувати вміння орієнтуватись у мікропросторі.

Матеріали: сім площинних ляльок-неваляйок різного кольору; картки із
зображенням нотного стану та набори різноколірних кружечків-ноток (за
кількістю гравців); музичні інструменти: фортопіано, металофон, дзвоники
різного тембру; фланелеграф із зображенням нотного стану.

Х ід г р и

Перший варіант

Діти сидять півколом. Кожен має набір

кольорових кружечків-ноток. Музичний

керівник показує дітям
ляльок-неваляйок

та розповідає про кожну з них.

Звертає увагу: ляльки
мають різні імена

та колір убрання.

Синя – До,а
Ре – зелена.

(малюнок) Мі – салатова, не темна.

Фа –
як сонце, жовтий зайчик.

Соль –
оранжева, як м’ячик.

Ля – неначе мак,
червона.

Сі – рожевим
дзвоном повна.

Дітям пропонують вибрати кружечок – нотку такого кольору, як убрання
ляльки, про яку відповідає музичний керівник. Нехай послухає голосок
кожної ляльки (ВІН ВІДПОВІДАЄ ПЕВНІЙ НОТІ) та визначать, яка з них
співає високо, а яка низько. Шестирічним дітям пропонують проспівати
звуки разом із ляльками .

Другий варіант

Дітям роздають картки із зображенням нотного стану і набори
кружечків-ноток. Ляльки – неваляйки викладені на фланелеграфі відповідно
до кольору і назви (синя – до, зелена – ре…).

Музичний керівник грає ноту в низькому, а потім у високому регістрі
і пропонує дітям віднайти серед ляльок на фланелеграфі тих, які співали
низьким голосом, і тих, які співали високим голосом. Малі віднаходять
також кружечки, колір яких відповідає вбранню неваляйок, і викладають їх
на нотному стані (на нижній та горішній лінійках). Для озвучення співу
ляльок можна використати фортепіано, металофон або дзвоники.

Третій варіант

Музичний керівник грає мелодію (на фортепіано, металофоні), яка
„рухається” вниз або вгору. Діти проспівують її на склад „ля” й
визначають напрямок руху. Далі на нотному стані викладають кружечками
рух мелодії.

Четвертий варіант

Музичний керівник розповідає дітям, що ляльки приготували для них
концерт і співатимуть по одній, і навіть утрьох. Діти мають визначити ,
скільки ляльок співає.

Музичний керівник програє один звук, інтервал або тризвуччя (на
дзвониках, фортепіано, металофоні), а діти відгадують, скільки неваляйок
співають.

Література

Венгер Л.А, Мухина В.С. „Психология”- М.,-1988 г.

Запорожець А.В, Неверович Я.З „Развитие социальных эмоций у детей
дошкольного возраста” – М., 1986 г.

Кошелева А.Д. „Эмоциональное развитие дошкольника”-М., „Просвещение” –
1985 г.

Крутецкий В.А. „Психология” – М., „Просвещение” – 1980 г.

Костюк Г.С. „Психологія” видатництво „Радянська школа”. К., — 1968 р.

Любінська Г.О. „Дитяча психологія”. Вища школа – К.,-1974 р.

Приходько Ю.О. „Формування позитивних взаємин у дитячому колективі”,
„Радянська школа”. К., — 1987 р.

Ткачук Т. „Радість пізнання”, „Дошкільне виховання”, 2002 р. №9.

Адеменко Л. Стаття „Дітям про емоції”, „Дошкільне виховання” 2004 р. №
6.

10. Кравець Г. Стаття „Емоції та спілкуавння”, „Дошкільне

виховання” 2004 р. № 2.

11.Хардіна Н. „Емоційно-експресивні вправи” „Дошкільне

виховання” 2004 р. № 10.

Похожие записи