Реферат на тему:

Види судово-психіатричних експертиз

Перш ніж говорити про підрозділ судово-психіатричних експертиз на
самостійні види, тобто про їхню класифікацію, варто сказати про місце,
що вони займають у загальній судово-експертній системі. У теорії судових
експертиз всі судові експертизи підрозділяються на класи, пологи, види й
різновиди (А.Р. Шляхів, 1977). Судово-психіатричні експертизи становлять
самостійний рід судових експертиз, включений у клас судово-медичних і
психофізіологічних експертиз поряд із судово-медичною й
судово-психологічною експертизами. Так що на судово-психіатричні
експертизи поширюються класифікації, загальні для всіх судових
експертиз. Назвемо найбільш важливі з них.

а) Експертизи основна й додаткова.

Основний є експертиза, призначена для рішення поставлених перед
експертами питань. Додаткової стосовно неї з’явиться нова експертиза,
призначена у зв’язку з неповнотою або недостатньою ясністю колишнього
(основного) експертного висновку, але при відсутності сумнівів у
вірогідності його висновків. Додаткова експертиза проводиться лише тоді,
коли неповноту або недостатню ясність основного експертного висновку не
можна усунути за допомогою допиту експерта й останньому потрібні
додаткові дослідження.

Додаткову експертизу можна доручити як експертам, що проводили попередню
(основну) експертизу, так і іншим експертам (ч. 1 ст. 81 УПК; ч. 1 ст.
181 ЦПК).

б) Експертизи первинна й повторна.

Первинна експертиза проводиться вперше в справі відносно даної особи.
Повторна експертиза проводиться вдруге відносно даної особи при
наявності сумнівів в обґрунтованості або правильності висновків
первинної експертизи (ч. 2 ст. 81 УПК). Цивільний процесуальний кодекс
формулює підстави повторної експертизи як «незгода з висновком експерта
по мотиві необґрунтованості, а також у випадку протиріч між висновками
декількох експертів» (ч. 2 ст. 181 ЦПК). Однак в останньому випадку
підставою для повторної експертизи виступає не сам по собі факт
наявності протиріч, а те, що ці протиріччя породили в суду сумніву в
правильності експертних висновків. Оцінюючи суперечливі експертні
висновки, суд вправі визнати достовірними одні з них і відкинути інші й
без призначення повторної експертизи. Отже, повторна експертиза
призначається лише за умови, що без нової експертизи протиріччя усунути
неможливо, і це породжує сумніву в правильності всіх експертних
висновків. Тому підстави для повторної експертизи в карному й цивільному
судочинстві можна вважати по суті однаковими.

У справі може бути призначено кілька повторних експертиз, які один по
одному їхнього призначення йменуються другий, третьої, четвертої й т.д.

Виробництво повторної експертизи поручається тільки іншим експертам (ч.
2 ст. 81 УПК; ч. 2 ст. 181 ЦПК). Сумніву в обґрунтованості або
правильності висновку первинної експертизи приводять слідчого (суд) до
висновку, що експерт або експерти, що проводили експертизу, не впоралися
зі своїм експертним завданням. Звідси зрозуміло, що доручення тим же
експертам повторної експертизи явно недоцільно.

Не кожна нова судово-психіатрична експертиза даної особи обов’язково
ставиться до додатковій або повторній.

Так, стаціонарна експертиза, призначувана у випадках, коли в
амбулаторних умовах поставлені питання не були вирішені, стосовно
амбулаторної експертизи не є ні додаткової, ні повторної. Обов’язковою
умовою додаткової й повторної експертизи виступає наявність експертного
висновку, що містить відповіді на поставлені питання (хоча б на частину
з них), як результату попередніх експертних досліджень. Однак цей
колишній висновок і його висновки не задовольняють орган, що призначив
експертизу, або з погляду ясності й повноти, або з погляду вірогідності.
Якщо ж члени амбулаторної експертної комісії прийшли до висновку, що
амбулаторно вирішити експертні питання неможливо й потрібне стаціонарне
обстеження випробуваного, то по суті немає й самого експертного
висновку. Експерти амбулаторної комісії фактично становлять письмовий
документ про неможливість дати висновок, хоча й оформляють його
традиційним для судово-психіатричної практики актом судово-психіатричної
експертизи. Дана обставина не завжди враховується на практиці, що
приведе до термінологічної плутанини й неправильним по істоті
процесуальним рішенням.

Судово-психіатрична експертиза в суді не може розглядатися в якості
додаткової або повторної стосовно експертизи тої ж особи на попередій
слідстві, навіть якщо вона призначена судом за мотивами неповноти,
неясності, необґрунтованості або сумнівів у правильності колишніх
експертних висновків. Справа в тому, що судовий розгляд, будучи
самостійною стадією карного процесу, являє собою й нове самостійне
дослідження всіх доказів. Воно проводиться в специфічних умовах судового
розгляду, відмінних від умов доведення на попередій слідстві. Тут усе
досліджується як би заново, а не на додаток до вже дослідженого.

Разом з тим у розглянутому випадку варто звертати увагу на підстави, по
яких суд призначає нову експертизу. Якщо вона призначена за мотивами
неповноти або недостатньої ясності, то її можна доручити як тим же, так
і іншим експертам. Якщо ж підставами її призначення є сумніви в
обґрунтованості або правильності попередніх експертних висновків, то її
варто доручати тільки іншим експертам. Логіка такого підходу аналогічна
тому, що знайшла відбиття в законі стосовно до додаткових і повторних
експертиз.

в) Одноособова й комісійна експертизи.

Дана класифікація будується залежно від числа провідне експертне
дослідження експертів. Одноособова експертиза проводиться одним
експертом, а комісійна — декількома (двома й більше) експертами
(комісією експертів).

Відповідно до Інструкції про виробництво судово-психіатричної експертизи
в СРСР від 27.10.70, амбулаторні й стаціонарні судово-психіатричні
експертизи проводяться комісіями, що складаються не менш чим із трьох
експертів-психіатрів. Правда, щодо амбулаторної експертизи є
застереження (примітка до п. 18 Інструкції): «У тих місцевостях, де
комісія в складі трьох психіатрів не може бути створена, допускається
комісія в складі двох психіатрів, а у виняткових випадках амбулаторна
експертиза може провадитися одним лікарем-психіатром». Для стаціонарної
експертизи подібного застереження немає. Отже, всі стаціонарні
експертизи повинні бути комісійними. Судово-психіатричні експертизи в
кабінеті слідчого й у залі судового засідання можуть провадитися як
одноосібно, так і комиссионно (п. 25 і 26 Інструкції від 27.10.70).
Звичайно це одноособові експертизи. Наприклад, у судове засідання
викликається, як правило, один зі членів комісії, що дала експертний
висновок у медичній установі.

г) Експертизи однорідні й комплексні.

Однорідні експертизи проводяться представниками однієї галузі науки, а
комплексні — експертами, які є фахівцями різних галузей наукового
знання. Судові психіатри звичайно проводять комплексні експертизи разом
із судовими психологами, судовими медиками, судовими сексологами.

Нарешті, у карному процесі по його стадіях і по органі, що призначив
експертизу, можна виділити: експертизи на попередій слідстві й
експертизи в стадії судового розгляду; експертизи, призначені особою, що
провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом, суддею одноосібно. У
зв’язку із цим варто звернути увагу на неповний збіг понять «експертиза,
призначена судом» і «експертиза, проведена в суді». Призначена судом
експертиза може бути проведена як у суді (у залі судового засідання або
в іншому приміщенні суду), так і в медичній установі. В останньому
випадку саме проведення експертизи (експертних досліджень) нічим не
відрізняється від експертиз, доручених експертам медичної установи
слідчим, хоча порядок призначення експертизи слідчим і судом різний.
Дана обставина значима в тім відношенні, що для судових психіатрів
«експертиза в суді» є експертиза, судом призначена й у суді проведена,
тоді як ст. 288 УПК (виробництво експертизи в суді), на яку при цьому
звичайно посилаються, має скоріше більше широке втримування. Вона
стосується насамперед особливого порядку призначення експертизи в залі
судового засідання. Самі ж експертні дослідження можуть проводитися й
поза судом (у медичній установі).

У цивільному процесі судово-психіатрична експертиза призначається тільки
судом (суддею).

Судово-психіатричні експертизи мають і свої специфічні класифікації.
Найбільш відома з них складається в поділі цих експертиз на амбулаторні,
стаціонарні, у кабінеті слідчого, у суді, заочні й посмертні. Дана
класифікація втримується в підручниках і руководствах по судовій
психіатрії, а також у діючій Інструкції про виробництво
судово-психіатричної експертизи. Остання обставина надає наведеній
класифікації офіційний і як би юридично обов’язковий характер. Практично
вона досить зручна, а давня традиція використання зробила її недоліки
майже непомітними.

Тим часом розглянута класифікація еклектична. У ній відсутній єдина
ознака, по якому вона побудована. Мова йде по суті про декілька
класифікацій, побудованих по різних підставах і злитих потім у подобу
єдиної класифікації.

Членування судово-психіатричних експертиз щораз по одній підставі
(одному з можливих ознак) дає наступний результат.

По місцю проведення експертних досліджень судово-психіатричні експертизи
можна підрозділити на проведені в медичній установі й поза ним.

Розподіл експертиз на амбулаторн і стаціонарні стосуються, у першу
чергу, експертиз, проведених у медичних установах, хоча тут можливі
виключення, про які буде сказано нижче.

Основна характерна риса амбулаторної судово-психіатричної експертизи
укладається в однократному характері психіатричного огляду
випробуваного* без його тривалого експертного медичного спостереження.
Однократність, нетривалість амбулаторного огляду служить часом приводом
для сумнівів у надійності експертних висновків. Але ці сумніви
необоснованны. Справа в тому, що навіть у день амбулаторного огляду
система дослідницьких дій експертів аж ніяк не зводиться до нетривалого
комісійного обстеження випробуваного. Попередньо експертами вивчені всі
матеріали справи, що ставляться до предмета експертизи, включаючи
медичну документацію, якщо така є. Далі, у день огляду перед засіданням
комісії один з експертів (лікар-доповідач) опитує випробуваного й
заносить дані психіатричного опитування в історію хвороби. Звідси вчасно
властиво комісійного огляду експерти володіють уже значної по обсязі
інформаційною базою, достатньої для висування основних експертних
гіпотез. Після комісійного психіатричного огляду експерти радяться між
собою. У ході наради експертів формулюються експертні висновки. Тому
амбулаторна судово-психіатрична експертиза в цілому складається із
системи різноманітних і досить тривалих дослідницьких дій. Можливості
амбулаторної експертизи не настільки малі й дозволяють на багато
експертних питань давати остаточна відповідь.

* Судово-психіатричний експертний огляд, тобто огляд як елемент
судово-психіатричної експертизи, необхідно відрізняти від огляду як
слідчої дії, передбаченого уголовно-процессуальмым законом (ст. 181
УПК). Судово-психіатричний огляд складається з експертного опитування
випробуваного й спостереження за ним у ході експертних досліджень. Огляд
як слідча дія укладається в огляді обвинувачуваного, підозрюваного,
свідка або потерпілого для встановлення на їхньому тілі «слідів злочину
або особливих прикмет». Це огляд не має відносини до
судово-психіатричної експертизи.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза укладається в тривалому
спостереженні за випробуваним в умовах психіатричного стаціонару («на
лікарняному ліжку»). При стаціонарній експертизі крім клінічних
застосовуються також лабораторні методи дослідження. Строк стаціонарного
обстеження не повинен перевищувати тридцяти днів. У випадку неможливості
винести остаточне рішення в зазначений строк, експертна комісія виносить
рішення про необхідність продовження строку обстеження. Копія рішення
направляється органу, що призначив експертизу.

Експертиза в кабінеті слідчого складається в однократному психіатричному
обстеженні випробуваного й (або) вивченні матеріалів справи
психіатром-експертом. Експертизу в кабінеті слідчого необхідно
відрізняти від консультування слідчих судовими психіатрами.
Консультування — внепроцессуальное дія й на нього не поширюються
законодавчі норми, що регулюють порядок виробництва судової експертизи.

Експертиза в суді (у судовому засіданні) проводиться звичайно в тих
випадках, коли судово-психіатрична експертиза даної особи вже
проводилася на попередій слідстві або проводилася по визначенню суду,
але в медичній установі. Первинні судово-психіатричні експертизи в суді
можливі, хоча на практиці зустрічаються рідко.

Нарешті, крім експертиз, проведених у медичній установі (амбулаторних і
стаціонарних), у тім установі, де розташований орган, відповідальна за
виробництво в справі, і де ведеться саме це виробництво (у кабінеті
слідчого, у залі судового засідання), можливі також експертизи «в іншому
місці».

Одним з таких місць є територія слідчого ізолятора. Положення про
амбулаторну судово-психіатричну експертну комісію допускає проведення
амбулаторних експертиз на території СИЗО. Такого роду експертизи по
втримуванню своєї дослідницької діяльності практично не відрізняються
від амбулаторних експертиз, проведених у медичній установі. Тому в
самостійний вид судово-психіатричної експертизи амбулаторні експертизи в
СИЗО не виділяються.

Один з можливих видів судово-психіатричних експертиз по місцю їхнього
проведення — експертиза вдома у випробуваного, котрого по стані здоров’я
вкрай важко, а в цей момент, бути може, і неможливо доставити в медичну
установу (нетранспортабельність випробуваного). Подібного роду
експертизи одержали певне поширення в судово-психіатричній практиці по
цивільних справах (про визнання громадянина недієздатним). Видимо, не
виключені вони й у карному процесі, приміром, експертиза потерпілого, що
перебуває в себе будинку, прикутий до постелі важкою недугою.

Розглянутий вид судово-психіатричних експертиз прямо не передбачений
законом або підзаконними нормативними актами. Разом з тим він не
суперечить ні однієї з юридичних норм, що регулюють порядок виробництва
судових експертиз. Отже, його можна визнати припустимим, але тільки для
тих випадків, коли для такої експертизи є достатні підстави.

Даючи загальну характеристику наведеній системі видів
судово-психіатричних експертиз, відзначимо, що в її основі лежать дві
основних ознаки — характер експертних досліджень і місце їхнього
проведення. По характері досліджень вони діляться на амбулаторні (з
однократністю психіатричного огляду, відсутністю лабораторних методів
дослідження та ін.) і стаціонарні (тривалість медичного спостереження
випробуваного на стаціонарному ліжку, можливість проведення лабораторних
досліджень і ряд інших особливостей). Місце проведення експертизи або
дозволяє розгорнути всі дослідницькі методики й програми амбулаторних
або стаціонарних досліджень, або не дозволяє цього зробити, або,
нарешті, накладає на саме експертне дослідження досить своєрідний
відбиток. У найбільше «чистому» варіанті як амбулаторна, так і
стаціонарна експертизи можуть бути організовані у відповідних медичних
установах. Практика виробництва судово-психіатричних експертиз у
приміщеннях слідчого ізолятора дає нам картину амбулаторної експертизи,
що практично не відрізняється від амбулаторної експертизи в медичній
установі. Експертиза в кабінеті слідчого багато в чому подібна з
амбулаторною експертизою й навіть розглядається іноді як її різновид.
Експертиза в суді також може нагадувати амбулаторну, якщо перебування
експерта в залі судового засідання було недовгим, а огляд випробуваного
— однократним. Але іноді експертові доводиться перебувати в залі
судового засідання досить тривалий час. Тут тривалість експертного
спостереження за поводженням випробуваного під час судового розгляду
виступає як ознака, невластивого амбулаторній експертизі.

Кожний вид експертизи повинен використатися строго по призначенню з
урахуванням всіх можливостей, які він надає. Ясно, що якщо експертний
випадок складний і вимагає тривалого стаціонарного спостереження, те
амбулаторним обстеженням обмежитися не можна, оскільки це чревате
експертною, а потім і судовою помилкою. Необґрунтоване призначення
стаціонарної експертизи дає експертам зайву й непотрібну роботу,
збільшує строки експертизи, а з ними й строки виробництва в справі.
Утримування в психіатричному стаціонарі особи, у цьому не нужденного,
слід розцінювати як серйозне порушення прав цієї особи.

По іншій ознаці провадиться розподіл судово-психіатричних експертиз на
очні й заочні. Очні експертизи припускають обов’язковий психіатричний
огляд випробуваного. Заочні експертизи проводяться без такого огляду й
базуються тільки на вивченні матеріалів справи. Заочні експертизи,
проведені відносно померлої особи, іменуються посмертними.

Заочні експертизи призначаються відносно осіб, які по тимі або інших
причинах не можуть бути оглянуті експертами (наприклад, особа перебуває
поза межами Російської Федерації). Посмертні судово-психіатричні
експертизи призначаються переважно по цивільних справах (для визначення
психічного стану заповідача під час складання їм заповіту). Посмертна
судово-психіатрична експертиза можлива також у рамках кримінальної
справи, проведеного, наприклад, з метою реабілітації померлого.

По процесуальному положенню випробуваного всі судово-психіатричні
експертизи діляться в карному процесі на експертизу обвинувачуваного
(підозрюваного), експертизу потерпілого й експертизу свідка, а в
цивільному процесі на експертизу особи, у відношенні якого розглядається
питання про його дієздатність, експертизу цивільного позивача,
експертизу цивільного відповідача й експертизу свідка. Незважаючи на
свою зовнішню очевидність і простоту, дана класифікація має важливе
практичне значення. Частина питань, розв’язуваних
психіатрами-експертами, специфічна для кожної з перерахованих
процесуальних фігур. Питання про психічні розлади, що виключають
осудність, ставиться тільки до обвинувачуваного (підозрюваному), а
питання про психічні розлади, що обумовлюють безпомічний стан особи —
винятково до потерпілого. Слідчі (суди) не завжди візьмуть до уваги дана
обставина, що приводить до грубих помилок. На практиці усе ще
зустрічаються експертизи, призначувані, наприклад, у зв’язку із
сумнівами в осудності потерпілого або свідка. Інша частина питань,
навпроти, неспецифічна. Вплив психічних розладів на можливість дачі
показань може встановлюватися стосовно до свідка, що потерпели й навіть
обвинувачуваному.

Ще однією досить розповсюдженою помилкою є неповнота формулируемого
експертного завдання (що в багатьох випадках спричиняє неповноту
експертного висновку). Так, потерпілий направляється на експертизу у
зв’язку із сумнівами в його здатності до дачі показань, тоді як питання
про його безпомічний стан залишається без відповіді. Кожна процесуальна
фігура володіє як би типовим набором питань, розв’язуваних у ході
виробництва судово-психіатричної експертизи. Випробуваний же
направляється на експертизу завжди в строго певній процесуальній якості.
Судово-психіатричному експертному дослідженню не можна піддати просто
особу, громадянина. У постанові (визначенні) про призначення експертизи
обов’язково повинне бути зазначене, яке процесуальне положення займає
випробуваний.

Нарешті, остання із класифікацій судово-психіатричних експертиз — по
предметі дослідження. Маються на увазі експертизи, призначувані при
рішенні питання про осудність-неосудність, безпомічний стан, здатність
до дачі показань і проч.

Узагальнюючи сказане про види судово-психіатричних експертиз, можна
сформулювати наступні висновки.

На судово-психіатричні експертизи поширюються класифікації, загальні для
судових експертиз всіх класів, пологів, видів і різновидів, — основна й
додаткова, первинна й повторна, одноособова й комісійна та ін.

Судово-психіатричні експертизи підрозділяються на види також у
відповідності зі своєю специфічною класифікацією, закріпленої у відомчих
нормативних актах по організації й виробництву названих експертиз:
амбулаторна, стаціонарна, у кабінеті слідчого, у суді, заочна,
посмертна. Поглиблений аналіз класифікації показує, що вона являє собою
синтез декількох самостійних класифікацій.

Працівникам правоохоронних органів важливо вміти розрізняти експертизи
різних видів, а також знати можливості, якими розташовує кожний з них.
Це дозволить при виробництві по конкретній справі правильно вибрати вид
експертизи, що забезпечує повноту й об’єктивність експертних досліджень
і надійність експертних висновків.

Похожие записи