Реферат на тему:

“Типи обдарованості.

Критерії за якими можна визначити обдарованість дитини”

ПЛАН

1. Види здібностей

2. Структура здібностей та їх різновиди

3. Талант

Список використаної літератури

1. Види здібностей

Так само як і характер, здібності не самостійна, поруч покладена з
іншими підструктура особистості, а визначене сполучення її різних
властивостей. Розходження між характером і здібностями — у тому, що
характер виявляється у всіх видах діяльності, а здібності — тільки в
одному, визначеному.

Поки людина не розпочала направленої діяльності, у неї існують тільки
потенційні здібності до її виконання, що є властивостями її особистості,
що частково розвилися з її задатків, але більш сформованими її досвідом.
Але як тільки вона починає цю діяльність, її потенційні здібності
стають актуальними здібностями, що не тільки виявляються, але і
формуються в цій діяльності.

Різні види діяльності, відрізняючись своїм змістом, відповідно
висувають різні вимоги до особистості, до її здібностей. Особливості
цих вимог складаються не тільки в тому, що для виконання одних видів
діяльності необхідно цілком визначений розвиток якихось конкретних
психічних процесів (наприклад, визначеного виду відчуттів, сенсомоторної
координації, емоційної врівноваженості, багатства уяви, розподілу уваги,
більш розвинутого словесно-логічного мислення і т.д.), але і їх
комплексів. Навчальна діяльність, більшість видів кваліфікованої праці
пред’являють до особистості комплекс психологічних вимог. Розходження
вимог, пропонованих діяльностями до особистості, знайшло
відображення в класифікації здібностей людини.

Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх на дві групи:
загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на елементарні і
складні, а усередині них уже виділяються конкретні види.

Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені на чотири
групи.

Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи спеціалізації
(загальні і спеціальні здібності).

Під загальними здібностями розуміється така система
індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує
відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні
різних видів діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого
природного дарування, так і всебічного розвитку особистості.

Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей
особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь
спеціальній області діяльності, наприклад літературної, образотворчої,
музичної, сценічної і т.п.

Елементарні загальні здібності, властивим усім людям, хоча й у різному
ступені їх виразності, — це основні форми психічного відображення:
здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і
здійснювати рішення і запам’ятовувати. Адже кожен елементарний
прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різним
успіхом: сенсорне, розумове, вольове — і навіть може стати відповідною
навичкою.

Спеціальні елементарні здібності — це здібності, властиві вже не
всім людям, вони припускають визначену виразність якихось
якісних сторін психічних процесів.

Окомір — це здібність з різною точністю сприймати, оцінювати і
порівнювати величини зорово сприйманих об’єктів, інтервалів між ними і
відстаней до них, тобто ця визначена якість зорового сприйняття.

Музичний слух — це визначена якість слухового сприйняття, що
виявляється в здібності до розрізнення музичних звуків і точному
відтворенню їх. Музичний слух — це один з компонентів музичних
здібностей. Спеціальні елементарні здібності розвиваються на основі
задатків у процесі навчання.

Загальні складні здібності — це здібності до загальнолюдських
видів діяльності: праці, навчанню, грі, спілкуванню один з одним. Вони
характерні в тому чи іншому ступені всім людям. Кожна з вхідних у цю
групу здібностей являє собою складну структуру властивостей особистості.

Спеціальні складні здібності характерні вже не тільки в різній степені,
але і взагалі не всім людям. Вони є здібностями до визначених
професійних діяльностей, що возникли в процесі історії людської
культури. Ці здібності звичайно називають професійними.

Сукупність ряду здібностей, що обумовлює особливо успішну діяльність
людини у визначеній області і виділяюча його серед інших осіб, що
навчається цієї чи діяльності виконуючих її в тих же умовах, називається
обдарованістю.

Про здібності людини можна судити, спостерігаючи за процесом виконання
ним нових завдань у змінених умовах, за ходом оволодіння діяльністю.
Практично судити про здібності учня можна по сукупності таких
показників, як швидкість просування учня в оволодінні відповідною
діяльністю, якісний рівень його досягнень, схильність до занять цією
діяльністю, співвідношення успішності і зусиль, затрачуваних для
досягнення цих результатів. Останній показник дуже важливо враховувати,
оскільки один учень може, наприклад, не встигати тому, що він дуже мало
самостійно займається по предметі, а інший, добре встигаючий, можливо,
витрачає весь особистий час на підготовку до предмета.

Вивчаючи професійні здібності що учиться, викладач повинний з’ясувати:
по-перше, наскільки в учня розвиті такі риси характеру, як
працьовитість, організованість, зосередженість, наполегливість,
витримка, самокритичність, самоконтроль, що виступають як
необхідні умови для досягнення стійких успіхів у будь-якій освоюваній
професії; по-друге, які професійні інтереси і схильності що учиться (це
виявляється в прагненні до ґрунтовного вивчення професії у всіх чи
деталях, навпроти, байдужному відношенні до засвоюваного, до успіхів і
невдачам у виконанні завдань за професією); по-третє, наскільки в учня
розвиті необхідні для даної професії спеціальні елементарні здібності,
що необхідно почати для їхнього чи розвитку для розвитку якостей
особистості, що компенсують деякі з цих здібностей.

Ідея «кожна людина здібна до всього» невірна. Правильне твердження, що
«кожна людина здібна до чогось корисного для суспільства». Так, учень не
здібний бути монтажником-висотником, водієм чи наладчиком автоматичних
ліній, може бути не тільки здібним, але і талановитим верстатником,
оператором чи кухарем.

Нездібність до визначеного виду трудової діяльності значно складніше,
ніж відсутність здібностей. Нездібність як негативна здібність — це теж
визначена структура особистості, у яку входять негативні для даної
діяльності її риси.

2. Структура здібностей та їх різновиди

Діяльність (трудова, навчальна, спортивна і т.п.), яку опановує людина,
висовує високі вимоги до її психологічних якостей (особливостям
інтелекту, емоційно-вольовій сфері, сенсомоторики). Ці вимоги не
може задовольнити одна яка-небудь якість, навіть якщо вона досягла дуже
високого рівня розвитку. Думка, що одна окремо взята психічна
властивість може забезпечити високу продуктивність діяльності,
виступити як еквівалент усіх здібностей, позбавлено наукової
вірогідності. Здібності являють собою сукупність психічних якостей, що
мають складну структуру.

Структура сукупності психічних якостей, що виступає як
здібність, у кінцевому рахунку, визначається вимогами конкретної
діяльності і є різною для різних видів діяльності.

Так, структура математичних здібностей, по наявним даним,
включає ряд приватних здібностей: здібність до узагальнення
математичного матеріалу, здібність до згортання процесу математичного
міркування і відповідних математичних дій, здібність оборотності
розумового процесу, гнучкість розумових процесів при рішенні
математичних задач і ін. Структура літературних здібностей припускає
високий рівень розвитку естетичних почуттів, наявність яскравих наочних
образів пам’яті, почуття мови, багату фантазію, глибокий інтерес до
психології людей, потреба в самовираженні й ін. Специфічний характер
має будівля музичних, педагогічних, конструкторських, медичних
здібностей і багатьох інших.

Серед властивостей і особливостей особистості, які утворюють
структуру конкретних здібностей, деякі займають ведуче положення, деякі
— допоміжне. Так, у структурі педагогічних здібностей ведучими
якостями будуть педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, що
сполучиться з високою вимогливістю до них, потреба в передачі
знань, комплекс організаторських здібностей, що входять сюди на правах
підструктури, і т.д. До допоміжних якостей відносяться: артистичність,
ораторські дані й ін. Зовсім очевидно, що і ведучі, і допоміжні
компоненти педагогічних здібностей утворять єдність, що
забезпечує успішність навчання і виховання і разом з тим його
індивідуалізацію, зв’язану з особистістю педагога і її особливостей7.

Структура здібностей залежить від розвитку особистості. Виділяють
два рівні розвитку здібностей: репродуктивний і творчий.
Людина, що знаходиться на першому рівні розвитку здібностей, виявляє
високе уміння засвоювати знання, опановувати діяльністю і здійснювати її
по запропонованому зразку. На другому рівні розвитку здібностей людина
створює нове, оригінальне.

Сполучення видатних здібностей, що обумовлюють особливо успішне,
самостійне й оригінальне виконання якої-небудь діяльності, називається
талантом. До числа талановитих людей можуть бути віднесені ті, хто
здібний до творчої діяльності. В області суспільних відносинах
такі люди дуже успішно запроваджують у життя прогресивні ідеї свого
часу, в області літератури і мистецтва створюють зроблені добутки на
рівні сучасної передової думки, в області науки і техніки вони добре
дозволяють складні теоретичні і практичні задачі.

Вища ступінь талановитості називається геніальністю.
Геніями вважають тих, хто створює щось принципово нове в суспільному
житті, у науці, літературі, мистецтві і т.п. Продукти творчості
геніальної людини є важливим етапом у розвитку тієї чи іншої галузі
діяльності. Геніальні люди служать дороговказними віхами в розвитку
людства, є історичними особистостями.

Наша Родіна мала і має багато талановитих письменників, однак геніями ми
називаємо тільки деяких з них, наприклад Пушкіна, що відкрило своєю
творчістю нову епоху в історії російської мови і літератури.

Деякі геніальні люди відрізнялися всебічною талановитістю. До числа їх
можна віднести чудового росіянина вченого М.В.Ломоносова, що виявило
виняткової здібності в області математики, астрономії, фізики,
хімії, літератури, мови, географії й інших наук.

Здібності людини, як вже говорилося, тісно пов’язане з її схильностями.
Тому інтерес до якого-небудь заняття, захоплення їм часто говорять про
наявність здібностей до даного виду діяльності.

Здібності виявляються не тільки при заняттях чисто розумовою працею,
яким займаються, наприклад, учений, письменник, конструктор і т.п.
Здібності виявляються і при фізичній роботі.

3. Талант

Вищу сходинку розвитку здібностей називають талантом.

Талант — це сполучення здібностей, якедає людині можливість успішно,
самостійно й оригінально виконувати яку-небудь складну трудову
діяльність.

Так само як і здібності, талант являє собою лише можливість придбання
високої майстерності і значних успіхів у творчості. У кінцевому рахунку,
творчі досягнення залежать від суспільно-історичних умов існування
людей. Якщо суспільство випробує необхідність у талановитих людях, якщо
підготовлені умови для їхнього розвитку, то поява таких людей стає
можливим.

Ось чому не можна ставити знак рівності між талантом як потенційною
можливістю створення значних цінностей у науці, мистецтві і соціальному
житті і реалізацією цих можливостей у продуктах матеріальної і духовної
культури суспільства. Історія суспільних формацій, заснованих на
експлуатації людини людиною, свідчить про те, що незліченна безліч
дарувань не розвивалося через відсутність соціально-економічних умов,
необхідних для їхнього формування. Капіталістичне суспільство (точно так
само, як до нього феодальне і рабовласницьке) закриває шляху для
розвитку талантів у гнітючого більшості представників пригноблених
класів.

Пробудження талантів суспільно обумовлено. Те, які дарування одержать
найбільше сприятливі умови для повноцінного розвитку, залежить від
потреб епохи й особливостей конкретних задач, що коштують перед
державою. У період воєн бурхливо розвиваються полководницькі
таланти, у мирний час — інженерні, конструкторські і т.д.

Талант — це сполучення здібностей, їхня сукупність. Окремо узята,
ізольована здібність не може бути аналогом таланта, навіть якщо вона
досягла дуже високого рівня розвитку і яскраво виражена. Про це,
зокрема, свідчать обстеження людей, що володіли феноменальною
пам’яттю. Тим часом саме в пам’яті, її міцності і ємності багато хто
готові бачити еквівалент таланта. Звичайно, добре розвита пам’ять —
важлива здібність, що відповідає вимогам багатьох видів діяльності.
Число чудових письменників, художників, композиторів, політичних діячів,
що володіли рідкою пам’яттю, дуже велико: А.С. Пушкін, А.Н.
Толстой, І.І. Левитан, С.В. Рахманінов, М.А. Балакірєв, А.В. Суворов,
Г. Дорі, В. Моцарт і ін. Але можна назвати в багато разів більше число
людей не менш відомих і талановитих, котрі не мали
скільки-небудь видатну пам’ять. Самих звичайних обсягів і міцності
пам’яті досить для того, щоб творчо, успішно й оригінально (тобто
талановито) виконувати яку-небудь суспільно корисну діяльність.

Талант настільки складне сполучення психічних якостей особистості,
що він не може бути визначений якою-небудь один-єдиною здібністю, нехай
це навіть буде така коштовна здібність, як висока продуктивність
пам’яті. Скоріше, навпаки, відсутність чи, точніше, слабкий розвиток
якої-небудь навіть важливої здібності, як про це свідчать психологічні
дослідження, може бути з успіхом компенсовано інтенсивним розвитком
інших здібностей, що входять у складний ансамбль якостей таланта.

Структура таланта визначається в кінцевому рахунку характером
вимог, що пред’являє особистості дана діяльність (політична,
наукова, художня, виробнича, спортивна, військова і т.д.). Тому
складовий талант здібності будуть далеко не ідентичні, якщо
порівнювати, наприклад, між собою талановитого композитора і
талановитого авіаконструктора.

У результаті вивчення ряду обдарованих дітей удалося виявити деякі
істотно важливі здібності, що у сукупності утворять структуру розумової
обдарованості. Перша особливість особистості, що може бути виділена
таким чином, — це уважність, зібраність, постійна готовність до
напруженої роботи. На уроці учень не відволікається, нічого не
пропускає, постійно готовий до відповіді. Він віддає себе цілком тому,
що його зацікавило. Друга особливість особистості
високообдарованої дитини, нерозривно зв’язана з першої, полягає в тім,
що готовність до праці в нього переростає в схильність до праці, у
працьовитість, у невгамовну потребу трудитися. Третя група
особливостей зв’язана безпосередньо з інтелектуальною діяльністю: це
особливості мислення, швидкість розумових процесів, систематичність
розуму, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока
продуктивність розумової діяльності.

Зазначені здібності, що у цілому утворять структуру розумової
обдарованості, за свідченням численних психологічних спостережень
над обдарованими дітьми, виявляються в переважній більшості
таких хлопців і відрізняються лише ступенем виразності кожної з цих
здібностей, узятої окремо. Якщо ж говорити про специфічні розходження в
обдарованості, то вони виявляються головним чином у спрямованості й
інтересів. Одна дитина після якою-небудь періоду шукань зупиняється на
математику, іншої — на біології, третій захоплюється
художньо-літературною творчістю, четверта — історією й археологією і
т.п.

Здібності відчуття, механічній пам’яті, емоційній збудливості,
психомоторики, темпераменту розвиваються на основі уроджених задатків.
Задатки — це обумовлені спадкоємними генами можливості розвитку
анатомо-фізіологічних і ними деяких психічних властивостей, що
визначаються, дійсне розвиток яких залежить від їхньої взаємодії із
середовищем.

Моральні якості особистості, як усі властивості спрямованості, не мають
задатків зовсім і формуються тільки в процесі виховання. Але і
здібності, що мають задатки, розвиваються з них далеко не безпосередньо.
Із задатків гарного слуху можуть у процесі розвитку особистості в
залежності від умов життя сформуватися і музичні здібності, і здібності
радіоакустика. Задатки гарного зору можуть перетворитися в художні
здібності й у здібності годинникаря чи радіоелектронщика.

Список використаної літератури

Загальна психологія / За редакцією В.В. Богословського, А.Г. Ковальова,
А.А. Степанова — М: Освіта, 1981.

Здібності і схильності / за редакцією Голубєвої Е.А. — М.: Педагогіка,
1989.

Пізнавальні процеси і здібності в навчанні / за редакцією Шадрикова В.Д.
— М.: Освіта, 1990.

Платонов К.К. Проблема здібностей. — М.: Наука, 1972.

Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін. –
К., 2000.

Психологія: Підручник для педагогічних вузів / За ред. Г.С.Костюка. –
К., 1988.

Проблеми здібностей / за редакцією Мясищева В.Н. — М., 1986.

Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості. – К., 1996.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи