Реферат на тему:

Судово-психіатричний експертний висновок і його оцінка слідчим і судом

Висновок експертів-психіатрів є одним з доказів по карній і цивільній
справі. Процесуальне законодавство згадує в переліку доказів «висновок
експерта» (ч. 2 ст. 69 КПК) і «висновку експертів» (ч. 2 ст. 49 ЦПК).

У судовій психіатрії документ, що становиться психіатрами-експертами,
іменують звичайно «актом судово-психіатричної експертизи», тоді як
«висновком» — висновки, до яких прийшли експерти в результаті
дослідження. Наприклад, висновок експертів про неможливість
випробуваного розуміти значення своїх дій і керувати ними. Висновком
експерта-психіатра частіше називають документ, що становиться за
результатами одноосібно проведеної експертизи (у суді, у кабінеті
слідчого). Строго говорячи, «акт судово-психіатричної експертизи» і
«висновок психіатр^-психіатра-експерта-психіатра (експертів психіатрів)»
— документи повністю ідентичні*.

* Цей термінологічний різнобій пояснюється тим, що в СРСР процесуальні
кодекси одних союзних республік містили назву «висновок експерта», а
інших — «акт експертизи». Загальносоюзна інструкція про виробництво
судово-психіатричної експертизи сприйняла другу назву.

Віднесення експертного висновку до числа доказів по карній і цивільній
справі обумовлює вимоги, які пред’являє до нього процесуальний закон
(ст. 191 УПК і ст. 77 ЦПК). В експертному висновку виділяють звичайно
три частини: вступну, дослідницьку й заключну. Оскільки
судово-психіатрична експертиза має чималу специфіку, відомчі методичні
вказівки по складанню акту (висновку) судово-психіатричної експертизи
передбачають не три, а п’ять його частин: введення; відомості про минуле
життя випробуваного (анамнез; опис фізичного, неврологічного й
психічного стану випробуваного; мотивувальна частина; заключна частина).

У вступній частині необхідно вказати: найменування документа, його номер
і дату складання; форму (спосіб проведення) експертизи — амбулаторна,
стаціонарна, заочна й т.д.; прізвище, ім’я, по батькові випробуваного й
рік його народження; статтю (статті) Кримінального кодексу, по яких
обвинувачується випробуваний з короткою характеристикою інкримінованого
йому діяння або діянь (для підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного)
або коротку характеристику справи, у рамках якого призначена експертиза
(для випробуваних, що займають інше процесуальне положення);
найменування медичної установи або іншого місця, у якому проводилася
експертиза; відомості про експерта (експертах) — посада, лікарська
категорія, а також учений ступінь або вчене звання, якщо вони є; хто,
коли й у зв’язку із чим призначив експертизу; відомості про особи, що
були присутнім при її виробництві; питання, поставлені перед експертами.

Якщо формулювання питання експертам незрозумілий, вони повинні заявити
клопотання перед органом, що призначив експертизу, із проханням дати
необхідні роз’яснення. При незадоволенні клопотання експерти вправі не
відповідати на таке питання. Якщо ж редакція питання не відповідає
положенням сучасної психіатричної науки, але в його втримуванні експерти
не сумніваються, то відповідь формулюється відповідно до положень
сучасної психіатрії.

В анамнезі відображаються істотні з погляду психіатра-експерта дані про
минуле життя випробуваного — його патологічної спадковості (психічних
захворюваннях батьків і інших близьких родичів), особливостях формування
його особистості, перенесених захворюваннях, про найбільш значимих у
судово-психіатричному аспекті біографічних відомостях. Відзначаються
интересующие психіатра особливості поводження випробуваного і його
взаємини з іншими людьми, здійснення їм у минулому правопорушень.

Якщо випробуваний спостерігався в психіатра із приводу психічного
розладу, то необхідно докладно викласти відомості про цей розлад, його
соціальних і юридичних наслідках, що застосовувалися медичних мірах
(діагноз, види надаваної психіатричної допомоги, що проводилося
лікування, установлення інвалідності, напрямок на судово-психіатричну
експертизу по іншій справі, визнання несамовите або недієздатним,
застосування примусових мір медичного характеру та ін.).

Експерти повинні вказати джерело всіх наведених ними в акті
анамнестических даних. Наприклад, відомості взяті зі слів випробуваного
(так званий суб’єктивний анамнез), почерпнуті із протоколів допитів,
медичних або інших документів, залучених до матеріалів справи. При цьому
обов’язкова точне посилання на конкретне джерело. Так, при посиланні на
показання свідків вказуються прізвище свідка й аркуші кримінальної
справи із протоколом його допиту.

У третьому розділі (опис фізичного, неврологічного й психічного стану),
часто іменованому для стислості «статусом», описуються дані зовнішнього
огляду, стан внутрішніх органів, ознаки поразки центральної нервової
системи, приводяться результати лабораторних досліджень і інші дані, що
характеризують соматичне й неврологічне стани обстежуваної особи й
свідчать про наявність або відсутність у цій сфері патологічних змін.

Опис психічного стану випробуваного під час виробництва експертизи
(психічний статус) звичайно розглядається як центральна частина акту й
містить у собі дані про орієнтування випробуваного в місці, часі, що
оточує, власної особистості, його доступності контакту, розумінні цілей
напрямку на експертизу. Тут же знаходять висвітлення всі скільки-небудь
значимі особливості поводження подэкспертного (дії, висловлення, мімічні
реакції та ін.), по яких можна судити про стан його психіки —
сприйняття, мислення, пам’яті, емоційно-вольової сфери. Відзначається
відношення випробуваного до інкримінованому йому діянню (для
обвинувачуваних) або до інших юридичних дій, що є предметом розгляду в
справі.

Особлива увага приділяється виявленим ознакам психічного розладу. Вони
повинні бути зафіксовані докладно й чітко й разом з тим носити описовий,
а не оцінний характер. Медичні кваліфікації й оцінки даються в наступних
частинах акту. Докладного опису вимагають прояву симуляції, якщо вони
виявлені в ході експертного дослідження.

Мотивувальна й заключна частини акту* складаються з висновків, що
містять відповіді на поставлені експертам питання, і обґрунтування цих
висновків. Тут же приводяться висновки, сформульовані експертами в
порядку реалізації ними права експертної ініціативи (див. 5.3 дійсної
глави). У випадку виявлення у випробуваного психічного розладу, спочатку
дається розгорнутий медичний діагноз і лише потім — судово-психіатрична
оцінка.

* У діючих методичних вказівках по складанню експертного висновку,
прийнятих Мінздравом СРСР 21 серпня 1981 р. («Порядок заповнення
медичної документації по судовій психіатрії»), мотивувальна частина акту
як його самостійний структурний елемент відсутній. Але він є в більше
ранніх методичних вказівках, опублікованих у додатку до Інструкції про
виробництво судово-психіатричної експертизи в СРСР 1970 р. Цими
вказівками й понині користуються багато експертів.

Повідомлення членів амбулаторної експертної комісії про неможливість
відповісти на поставлені питання в амбулаторних умовах і про
необхідність провести стаціонарну експертизу також оформляється актом
судово-психіатричної експертизи. Він складається з тих же частин, що й
звичайний акт (висновок). Лише в останній його частині замість
відповідей на питання дається обґрунтування прийнятого експертами
рішення.

Експертний висновок повинне бути написане мовою, зрозумілим особам, що
не володіють психіатричними пізнаннями, а спеціальна термінологія — по
можливості роз’яснятися (наприклад, тремор — тремтіння, фобії —
нав’язливі страхи й побоювання).

Акт (висновок) підписується всіма експертами, що проводили експертизу, і
засвідчує печаткою медичної установи, у якому вона проводилася.
Висновок, що становиться в кабінеті слідчого, підписується експертом
(експертами) і прилучається до справи слідчим. При експертизі в судовому
засіданні експерт оголошує підписане їм письмовий висновок, що
прилучається до справи судом.

Якщо всі поставлені питання виходять за межі спеціальних пізнань
експертів або наданих їм матеріалів недостатньо, то експерти становлять
письмове повідомлення про неможливість дати експертний висновок. У ньому
вказується: ким і коли була призначена експертиза, кому вона була
доручена, які питання були поставлені й приводяться підстави, по яких
рішення всіх експертних питань виявилося неможливим. Якщо ж по одним
питаннях експерти можуть дати відповіді, а по іншим ні, то дається
експертний висновок (акт експертизи), де поряд з експертними висновками
докладно обґрунтовується, чому на деяких з питань відповісти неможливо.
Експерти не вправі залишити без відповіді який-небудь із поставлених
питань, не пояснивши причин цього.

Висновок експертів-психіатрів, як і всякий доказ, підлягає оцінці
дознавателем, слідчим, прокурором, судом (ст. 71 УПК; ст. 56 ЦПК). При
оцінці експертного висновку аналізується його внутрішня структура, а
також відповідність його висновків іншим доказам, зібраним по даній
справі. Оцінюючи експертний висновок, слідчий (суд) зобов’язаний: 1)
перевірити дотримання процесуально-правового порядку підготовки,
призначення й проведення експертизи; 2) перевірити, чи достатня наукова
кваліфікація експертів для відповіді на поставлені питання, і чи не
вийшли експерти за межі своїх спеціальних пізнань; 3) переконатися в
повноті експертних досліджень і експертного висновку; 4) оцінити наукову
обґрунтованість методів експертного дослідження й експертних висновків;
5) оцінити докази, що втримуються у висновку, з точки зору їх
относимости, допустимості* і місця в системі інших доказів.

* Относимость — властивість доказу, що виражає його об’єктивний зв’язок
з обставинами, що підлягають установленню але справі. Визначити
относимость доказу — значить відповістити на запитання, чи мають ті або
інші обставини відношення до розглянутої справи, і якщо так, те чи
можуть вони бути встановлені за допомогою саме цього доказу.
Допустимість — придатність доказу з погляду законності джерел і методів
одержання даних, які встановлюються з його допомогою. Одержання доказів
незаконними способами неприпустимо.

Оцінивши експертний висновок, слідчий (суд) або визнає його висновки
повними й достовірними, а встановлені експертами доказу закладає в
основу прийнятих рішень, або призначає нову експертизу.

У випадках коли в справі є кілька експертних висновків, що містять різні
висновки по тим самим питаннях, слідчому, прокуророві, суду варто дати
оцінку кожному з них у сукупності з іншими доказами. Суд у вироку або
іншому рішенні (наприклад, у визначенні про визнання громадянина
несамовитим і звільненні його від кримінальної відповідальності) повинен
привести мотиви, по яких він погодився з одним з висновків і відкинув
інших (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду РФ «Про судовий вирок» від
29 квітня 1996 р. № 1).

У ряді випадків оцінити експертний висновок, а також усунути виникаючі в
ході його оцінки сумніву допомагає допит експерта (ст. 192, 289 УПК; ст.
180 ЦПК). За допомогою допиту можна доповнити експертний висновок за
умови, що це не зажадає від експерта додаткових досліджень (інакше
необхідна додаткова експертиза). Як уже говорилося, допит експерта
повинен обмежуватися предметом експертного дослідження. Призначувана за
результатами оцінки нова експертиза може бути, залежно від її підстав,
додаткової або повторної. Деякі слідчі й судді при повторній експертизі
практикують постановку перед експертами питання про обґрунтованість або
правильність висновків попередньої експертизи. Однак він не входить у
компетенцію експертів. Відповісти на нього можна, лише оцінивши не
тільки предметно-спеціальну сторону колишнього висновку, але й всю
сукупність наявних доказів. Звідси питання обґрунтованості,
правильності, вірогідності експертних висновків правочинні вирішувати
винятково особи, у виробництві яких перебуває справа.

Похожие записи