Реферат на тему:

Структура рольової взаємодії

Спілкуючись з іншими людьми, які виступають у певних ролях, людина
неминуче вступає у рольову взаємодію з ними, тобто керує їхньою рольовою
поведінкою і сама підпадає під вплив партнерів зі спілкування та їхніх
ролей. Рольова взаємодія не завжди відбувається гармонійно, інколи вона
супроводжується суперечностями — рольовими конфліктами. Рольові
конфлікти — це суперечності, пов’язані з соціально-психологічними ролями
особистості та їх структурою.

За всієї грунтовності й різнобічності дослідження рольової взаємодії
послідовниками напрямків символічного інтеракціонізму (Дж.Мід) і
психодрами (Дж.Морено), вони не охоплюють всіх психологічних проблем, з
якими стикається практичний психолог при розв’язанні рольових
конфліктів.

Як показали наші дослідження, досить плідним може виявитись тлумачення
рольової взаємодії в контексті соціальної психології особистості. Це дає
можливість певною мірою зняти суперечність між соціологічними і
психологічними підходами і розглядати інтеракцію не як взаємодію
абстрактних соціально-психологічних ролей між собою, а як взаємодію
особистості з власною роллю. Соціально-психологічна роль виступає як
«посередник» у спілкуванні з іншими особистостями, як механізм включення
особистості в соціальний контекст.

Про роль як про особистісну характеристику можна говорити тоді, коли
вона є прийнятою особистістю, тобто коли людина відчуває рольову
ідентичність, переживає себе суб’єктом ролі. Можна виділити такі форми
рольової ідентичності: 1) статева — одна із основних форм ідентичності,
що полягає в ототожненні себе з тією чи іншою статтю; 2) етнічна —
пов’язана з національною самосвідомістю, мовою і соціокультурними
особливостями; 3) групова — пов’язана з членством в різних соціальних
групах; 4) політична — пов’язана із соціальними і політичними
цінностями; 5) професійна — пов’язана з професійними ролями.

З точки зору соціальної психології особистості рольова взаємодія має
складну структуру.

Перша підструктура — рольові очікування — це система вимог соціуму до
ролі (як крайній варіант, «соціумом» може бути і одна людина), вірніше,
відображення особистістю сукупності тих вимог, які висувають до людини
партнери по рольовій взаємодії, її власні уявлення про те, якої
поведінки від неї чекають інші. Рольові очікування — зовнішня сторона
взаємодії, що характеризує суспільну детермінацію рольової поведінки
людини.

Друга підструктура (головна, що визначає характер ролі) — рольова
поведінка — це реалізація рольових функцій у конкретних діях і вчинках,
що здійснюються в процесі виконання ролей. Рольова поведінка — одна із
основних форм соціальної поведінки людини.

Третя підструктура — рольове переживання — це внутрішня сторона
взаємодії, що характеризує особистісну детермінацію рольової поведінки
людини. Рольове переживання — це уявлення особистості про власні
психологічні ролі, відчуття себе суб’єктом тієї чи іншої ролі, це
внутрішня модель ролі. Сукупність рольових переживань людини, що
стосуються її різних соціально-психологічних ролей, складає своєрідну
рольову «Я»-концепцію особистості.

Як і будь-яка поведінка, рольова поведінка має свою детермінацію:
зовнішню, коли рольова поведінка будується у відповідності з рольовими
очікуваннями, на догоду вимог групи або соціуму; та внутрішню,
відповідно до внутрішньої психологічної моделі ролі.

Якщо рольові очікування і рольові переживання відповідають одне одному
(тобто зовнішня і внутрішня моделі ролі збігаються, то рольова поведінка
є однозначною.

Якщо ж між ними є суперечність, то виникає рольовий конфлікт. Тут
можливі різні варіанти. При внутрішній детермінації рольової поведінки
ми маємо зовнішній рольовий конфлікт, чи конфлікт рольової поведінки з
рольовими очікуваннями. При зовнішній детермінації ми будемо мати
внутрішній рольовий конфлікт, чи конфлікт рольової поведінки людини із
його власними рольовими переживаннями.

Внутрішній і зовнішній конфлікти можуть переходити один в одний.
Піддаючись груповому тиску і змінюючи свою рольову поведінку на
соціально бажану, людина «заганяє» конфлікт всередину. Навпаки, якщо
вона за внутрішнім спонуканням «скидає» з себе небажану роль, то
конфлікт переходить у зовнішній. Конформні і гіперсоціалізовані
особистості тяжіють до внутрішнього рольового конфлікту, що по суті є
невротичним реагуванням на ситуацію. Особистості, що видрізняються
психопатичною дезадаптацією, навпаки, схильні до зовнішнього конфлікту.

У реальних ситуаціях спілкування рольова взаємодія — це двосторонній
процес, а отже структура рольової взаємодії є подвійною, тобто такою, що
належить кожному з партнерів зі спілкування. Так, у випадку спілкування
двох людей (найпростіша модель взаємодії) кожен з партнерів має своє
уявлення про власну роль (рольове переживання), є суб’єктом власних
рольових дій і вчинків і має взаємні рольові очікування (тобто на
поведінку партнера А впливають очікування з боку Б і навпаки).

Можна розглянути такий приклад. У стосунках двох людей один завжди є
трохи активнішим за другого. Якщо позиції лідера і веденого співпадають
з рольовими очікуваннями і переживаннями, тобто одна людина хоче грати
роль лідера, а від іншого чекає ролі підлеглого, а її партнер — навпаки,
то ми спостерігаємо рольову сумісність, або компліментарність ролей.
Рольовий конфлікт починається тоді, коли обидва партнери прагнуть
лідерських позицій, а від іншого чекають поступливості. Такі ж причини
лежать в основі того, що легко уживаються між собою «садист» і
«мазохіст». Відомі випадки, коли дуже стабільними виявляються шлюби,
коли один із подружжя набагато старший за іншого. Це відбувається в тому
випадку, коли знаходять взаємне задоволення в потребі реалізації
символічних ролей «Батька» — «Дочки» (чи навпаки — «Матері» — «Сина»,
якщо жінка старша за чоловіка). Ці ролі, як і попередні, складають
рольові пари.

Компліментарними можуть бути і ролі, що не входять у рольову пару.
Покажемо це на прикладі сімейних ролей. Чоловік в сім’ї відіграє роль
«Покровителя», тобто є захисником своєї дружини, лідером, приймає всі
важливі рішення. У той же час, від дружини він очікує ролі «Господині»:
щоб смачно готувала, виховувала дітей. Дружині теж подобається грати
роль «Господині», вона любить готувати, господарювати, а від чоловіка
чекає покровительства і захисту. Можна прогнозувати з високим ступенем
імовірності, що в такій сім’ї рольові конфлікти будуть рідкістю. Значно
гірше, якщо взаємні очікування і домагання не співпадають. Наприклад,
чоловік чекає від дружини ролі «Сексуальної партнерки», а вона хоче бути
«Коханкою» чи «Подругою» і проводити час в інтимних розмовах. У цьому
випадку неминучі конфлікти, пов’язані з суперечністю сімейних ролей, а
отже така сім’я буде час від часу переживати кризи сімейних стосунків.

Отже, рольовий конфлікт можна тлумачити не тільки як суперечність між
ролями партнерів зі спілкування, а й як суперечність між поведінкою
одних і очікуваннями інших. Таке тлумачення дає змогу розглядати
рольовий конфлікт одночасно з особистісних і соціальних позицій, що дає
додаткові можливості для аналізу. Адже не завжди зрозуміло, що таке
суперечності (або, як говорять представники психодрами, дивергентність)
ролей, і що взагалі розуміється під суперечностями ролей, які вважаються
символістами абстрактними символами. Оголошуючи окремі ролі
суперечливими чи ні, дивергентними чи конвергентними без з’ясування
того, які саме компоненти структури ролі вступають у суперечність, ми
ризикуємо внести велику частку суб’єктивізму.

Використана література   

Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем.-
М., 1997.

Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих
взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой
судьбы: Пер. с англ. — М., 1988.

Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. — М., 1989.

Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. — К., 1996.

Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического
консультирования: Проблемный подход. — К., 1995.

Гройсман А. Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические
механизмы регуляции социального поведения. — М., 1979.

Иоффе А. Ф. Встречи с физиками. — М., 1962.

Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама: Пер. с англ. — М.,
1993.

Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я.Л.
Морено: Пер. с нем. — М., 1994.

Максимов М. Как преодолевать кризисы // Физкультура и спорт. — 1986. — N
10-12.

Морено Дж. Театр спонтанности: Пер с англ. — Красноярск, 1993.

Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П.Холмса, М.Карп.: Пер. с
англ. — М., 1997.

Титаренко Т. М. Жизненный мир личности: этапы становления // Философ. и
социол. мысль. — 1991. -N 1.

Тойч Дж. М, Тойч Ч. К. Второе рождение, или Искусство познать и изменить
себя: Пер. с англ. — М.; Лос-Анжелес, 1995.

Толстых А. В. Возрасты жизни. — М., 1988.

Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ., нем. — М., 1990.

Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. — М., 1969.

Шутценбергер А. А. Тяжелобольной пациент (15-летний опыт применения
психодрамы для лечения рака) // Вопр. психологии. — 1990. — № 5.

Sheehy G. Passages: Predicatable crisises of adult life. — New York,
1977.

Похожие записи