Реферат на тему:

Соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом
самогубства

В останні роки українські фахівці в галузі суїцидології нагромадили
солідний обсяг знань та значний досвід роботи щодо психодинаміки,
психопатології, епідеміології та психології феномена самогубства. За
період з 2001 до 2003 року вийшло друком кілька монографій, захищено
низку кандидатських дисертацій з цієї проблеми.

Особливого розвитку та застосування суїцидологія отримала в органах
міністерства внутрішніх справ. Починаючи з 1996 року, вона як окрема
навчальна дисципліна викладається в Київському інституті внутрішніх
справ. Протягом шести років професорсько-викладацький склад кафедри
юридичної психології інституту провів три міжнародні науково-практичні
конференції з актуальних проблем суїцидології. І це не випадково. Як
свідчить досвід роботи міліцейських підрозділів, застосування знань із
суїцидології на практиці пов’язане з ситуаціями втягнення цієї події у
правовий процес.

Зовнішня схожість на суїцид ще не означає обов’язкового у ході слідства
підтвердження цієї версії смерті людини. Така смерть насправді може, як
мінімум, мати варіанти:

Справжнє самогубство:

· самогубство за власним бажанням (раціональне помірковане самогубство,
раціональне афективне самогубство, раціональне неафективне самогубство –
з релігійних чи філософських мотивів);

· самогубство через необережність.

Імітація самогубства:

· опосередковане вбивство (самогубство з примусу, доведення до
самогубства);

· демонстрація самогубства з метою провокації або шантажу.

Природна смерть, що має ознаки самогубства з незалежних від померлого
причин:

· смерть у результаті нещасного випадку;

· природна смерть в результаті інших причин.

Справжнє вбивство:

· вбивство, замасковане під самогубство;

· вбивство, що має ознаки самогубства з незалежних від вбивці причин.

Наведена класифікація відображає систему висування різних слідчих версій
за справою, пов’язаною із самогубством. У цих випадках призначається
судово-психологічна (комплексна психолого-психіатрична) експертиза за
фактом смерті. Її предметом є індивідуальні особливості психічної
діяльності суїцидента.

Головна проблема судово-психологічної експертизи за фактом смерті
полягає в тому, що об’єктом дослідження є не психіка живої людини, а
тільки відбитки її психічної діяльності, які вона залишила за життя в
оточуючому матеріальному і духовному середовищі. Отже, постає проблема
розроблення структури проведення психологічної експертизи за фактом
смерті (самогубства).

Як свідчить аналіз відповідної літератури (Г. Акопов, Дж. Верт, Д.
Кантер, Д. Лестер, Н. Реттерстол), дослідження, що проводиться під час
проведення судово-психологічної експертизи за фактом смерті, не повинно
обмежуватися тільки констатацією встановлених фактів і закономірностей.
Воно зобов’язане також встановити можливі зв’язки різних психічних
властивостей і станів з подіями, що мають істотне значення для слідства
і суду. Особливого значення у цій експертизі надається аналізові періоду
життя безпосередньо перед здійсненням суїциду (пресуїцид).

Експертові ставляться такі запитання: Чи перебувала дана особа у період,
що передував смерті, у психічному стані, який спонукав до самогубства?
Якщо так, то чим цей психологічний стан міг бути викликаний?

На нашу думку, потреба в допомозі психолога може виникати в таких
ситуаціях:

1. У випадку, коли потрібно підтвердити сам факт самогубства, якщо
зібрані за кримінальною справою докази не дозволяють зробити висновок
про вбивство чи самогубство. Тут психологові пропонуються запитання: Які
були основні індивідуально-психологічні (особистісні, емоційно-вольові,
мотиваційні, інтелектуальні) особливості особистості підекспертного, що
могли істотно вплинути на його поведінку в ситуації, яка досліджується?
В якому психологічному стані міг перебувати підекспертний у період, що
передував смерті?

2. У випадку, коли є певні ознаки самогубства й одночасно існує
обґрунтована підозра при визначенні ролі певних осіб у трагічній долі
суїцидента. Тут може бути призначено судово-психологічну експертизу
після смерті з метою розведення „самогубства” та „доведення до
самогубства”, що співпадає з ст. 120 Кримінального кодексу України:
„Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є
наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних
дій або систематичного приниження її людської гідності…” У цій ситуації
на вирішення експертові, окрім запитань першого випадку, доцільно
поставити такі: Чи існував будь-який взаємозв’язок між психологічним
станом підекспертного у період, що передував смерті, та діями певної
особи (вказати якої)? Якщо такий взаємозв’язок є, то який він мав
характер та ознаки?

3. В ситуації, коли є одночасно ознаки самогубства та вбивства, експерт
повинен, окрім перелічених у 1 та 2 ситуації, відповісти на запитання:
Чи були причини, що спонукали особу до здійснення самогубства? Чи мали
причини родичі приховувати факт самогубства від органів слідства через
наявність корисливої мети?

Але висновки експертизи є тільки вірогідними. По-перше, експертне
дослідження проводиться опосередковано – за матеріалами справи, свідчень
свідків, родичів та близьких суїцидента, за текстами, що дають побічну
інформацію про особистість та обставини її життя. По-друге, психологічні
стани, сприятливі для самогубства, не завжди призводять до суїциду чи
суїцидальної спроби. По-третє, дії певної особи, які суб’єктивно
сприймалися суїцидентом як образливі чи загрозливі, не обов’язково могли
бути такими чи досягти рівня певної кваліфікації ст. 120 Кримінального
кодексу України. І, нарешті, поведінка суїцидента могла бути
неадекватною, конфліктною, що спровокувало неприязнь і агресію з боку
третіх осіб.

Одним із методів, що найуспішніше використовується експертами, є
психологічна аутопсія. Психологічна аутопсія (розтин душі) –
науково-обґрунтований метод експертного розпізнання (діагностики)
суїциду [1, с. 202]. Його запропонував 1968 року доктор Е. Шнейдман
(Лос-Анджелес, США). Суть методу полягає в реконструкції життєвих
обставин, історії хвороби, душевного стану, що передував смерті людини,
яка обстежується, суїцидальні спроби в минулому, ставлення людини до
алкоголю, наркотичних речовин, інші психологічно вагомі чинники, що
викликали обґрунтовану думку про те, чи були у цієї людини вагомі
підстави прийняти рішення про добровільне позбавлення себе життя.

Психологічну аутопсію доцільно доручати фахівцям-психологам з галузей
медичної (клінічної) або юридичної психології. Експерт повинен мати
спеціальні знання з суїцидології, а також має знати:

· особливості процедури проведення слідства;

· сучасні методи огляду місця події (злочину);

· методику допиту свідків, підозрюваних потерпілих;

· різні „сценарії” смерті;

· психологічні, криміналістичні теорії особистості;

· особливості поведінки „високого ризику”;

· як і де можна отримати дані, яких не вистачає у кримінальній справі,
для підготовки повного й обґрунтованого висновку;

· теоретичні та практичні основи аутоеротизму, самокаліцтва,
токсикоманії.

Експерт повинен уміти:

· робити психологічний аналіз обстановки на місці здійснення злочину;

· складати психологічний портрет особи, яка здійснила самогубство;

· використовувати матеріали кримінальної справи для підготовки
психологічних висновків;

· визначати, наскільки повною є інформація, зібрана в матеріалах
кримінальної справи, для відповіді на запитання слідства.

Як свідчить практика, найкращих результатів досягають у кримінальних
справах, де слідчий з психологом складають єдину команду. В такому
тандемі психолог є обізнаним у тонкощах проведення слідчих дій, а
слідчий – в тонкощах методу психологічної аутопсії.

Звичайно при проведенні психологічної аутопсії спеціалістові пропонують
на підставі матеріалів медичної експертизи, з урахуванням протоколу
огляду місця події (злочину), відповісти на такі запитання: Коли і як
настала смерть? Чому саме в цей час? Який найвірогідніший спосіб
залишення життя? Чи могла ця людина здійснити самогубство? Якщо так, то
чому? В якому психічному стані перебувала людина перед тим, як здійснити
самогубство? Що було причиною (причинами), яка спонукала людину до
самогубства?

Поряд з цими питаннями експерт з’ясовує та встановлює додаткову
інформацію про: схильності покійного (що для нього було „найдорожчим”,
чому він віддавав перевагу, що любив, що йому подобалося, як проводив
вільний час, з ким із друзів підтримував постійні контакти тощо);
останні події у житті суїцидента, що могли викликати у нього стрес;
реакції на стресові події.

Перелік питань може бути розширено залежно від випадку самогубства та
повноти інформації, яку вдалося отримати після огляду місця події та
опитування свідків (родичів, друзів, сусідів тощо).

Та треба застерегти експертів від окремих методологічних помилок, яких
вони можуть припуститися під час проведення психологічної аутопсії та
підготовки відповідей на запитання слідства. По-перше, при самогубстві
причина та привід не збігаються. Причина – це комплекс життєвих криз,
які переживала людина за останній період (як правило, від року до
півроку), а привід – це остання подія, що остаточно підштовхнула людину
до суїциду. По-друге, при підготовці висновків слід чітко розмежувати
ситуаційні суїцидальні реакції непатологічних форм проявів від
патологічних. По-третє, самогубство серед психічно хворих людей під час
загострення кризового стану трактується як „нещасливий випадок”, бо тут
немає елементу свідомості (самогубство – це усвідомлене позбавлення себе
життя). Далі, відповідаючи про умови та обставини самогубства, треба
пам’ятати, що умови – це комплекс опосередкованих життєвих подій, які
супроводжували людину в суспільстві, а обставини – це безпосередні
життєві події, в яких брав участь суїцидент. І, нарешті, для отримання
слідчим повного уявлення про випадок самогубства у висновках доцільно
подавати більш розгорнуту його класифікаційну характеристику (наприклад:
самогубство – усвідомлене, завершене, монологічне, творче; суїцидент –
усвідомлений, монологічний, „безвихідник”).

Треба зазначити, що проведення психологічної аутопсії будується за
системою, яка дозволяє одержати інформацію за такими розділами:

1. Загальне ставлення суїцидента до життя, його симпатії та прихильності

Треба з’ясувати: як жив досліджуваний; чого досяг у житті; чому віддавав
перевагу; що любив; що для нього було найдорожчим; які його симпатії
(антипатії) та схильності.

Щоб уникнути суб’єктивізму й отримати детальнішу інформацію про
суїцидента, експертові треба використовувати методики, що мають назву
„Оціночні шкали спостерігача”. При проведенні психологічної аутопсії
доцільно використовувати шкали „Список прикметників, що характеризують
особливості особистості суїцидента” та модифікований особистісний
опитувальник. Слід зазначити, що інформація про психологічні особливості
суїцидента збирається з різних джерел (сусіди, родичі, друзі, колеги
тощо), а тому висновки експерт готує після повного збору інформації та
її аналізу. Практика підтверджує, що загальна кількість опитаних з метою
складання психологічного портрета суїцидента не повинна бути менше
десяти осіб різних соціальних категорій.

2. Інтереси та захоплення суїцидента

Особливу увагу зосереджуємо на: чим займався у вільний від роботи час
(вихідні); як проводив відпустку; що робив після роботи; чи мав хобі;
якщо так, то яке; які заняття були його улюбленими.

Цікаво, що в цьому випадку доцільно не тільки узагальнити інформацію,
отриману від осіб, які оточували суїцидента, але й проаналізувати саме
предмети його хобі (захоплення). Якщо це: філателія, то тематику марок,
які він збирав; нумізматика – цінність колекції та її тематичну
спрямованість тощо. Заслуговують на увагу повідомлення про захоплення
суїцидента екстремальними видами спорту або, скажімо, про традицію пити
пиво з друзями. Головне – встановити (якщо є) певні закономірності не
стільки інтересів і захоплень, скільки їх впливу на поведінку
суїцидента.

3. Стиль самоволодіння

У цьому розділі експерт звертає увагу на: види реагування суїцидента на
стресові ситуації (наявність ситуаційних суїцидальних реакцій);
психологічні стани, в яких перебував суїцидент під час розвитку кризової
ситуації (депресія, фрустрація, афект); варіанти поведінки при вирішенні
проблеми (чи проявляв почуття відкрито, чи все переживав у собі; яким
був у гніві).

4. Міжособистісні стосунки

Треба визначити: був суїцидент комунікабельним чи замкненим; чи мав
труднощі у встановленні контактів з незнайомими людьми; які відносини
були зі знайомими людьми – поверховими чи тісними (глибинними); чи мав
близьких друзів (за інтересами), а чи мав багато друзів і знайомих з
різними інтересами та схильностями; полюбляв бути в колі друзів чи
усамітнюватися.

5. Стиль комунікацій

У цьому розділі експерт звертає увагу: був суїцидент відкритим для
спілкування чи стриманим (замкненим); його думки та почуття
відображалися переважно у словах чи діях; спілкування було спонтанним чи
рефлекторним (продуманим).

6. Історія сімейно-шлюбних стосунків

З’ясовуємо: сімейний статус. Чи були ускладнення або конфлікти у
стосунках (за яких умов та причин); скільки разів вступав у шлюб; як
довго перебував у шлюбі; сімейний стан перед смертю; кількість, вік і
стать дітей; де та з ким живуть діти; можливі зміни у стосунках з
дружиною та дітьми; мало місце реальне розлучення чи просто залишив
сім’ю; чи була реальна загроза розлучення або залишення сім’ї; чи не
вмирав хтось із членів сім’ї останнім часом; ставлення членів сім’ї до
алкоголю та наркотичних речовин; які були стосунки в сім’ї.

7. Історія батьків та їх сім’ї

Особлива увага звертається на: шлюбні відносини; хвороби, випадки
госпіталізації та лікування з приводу психічних (-ого) захворювань,
суїциди; кількість братів і сестер, їх вік; випадки насильства в сім’ї;
жорстоке поводження з дітьми та випадки сексуальних домагань; наявність
в роду алкоголіків чи наркоманів; розлучення з одним із батьків (з ким,
на який термін, у якому віці); служба в армії; перебування у місцях
позбавлення волі; історії смертей серед родичів (суїциди, рак, інші
невиліковні хвороби, нещасні випадки, вік родича на момент смерті).

8. Особистісні проблеми за рік, що передував самогубству

Треба встановити: симптоми депресії та класифікувати й оцінити їх;
поведінкові та мовні ознаки негативних психологічних станів; „сигнали
небезпеки”, що свідчили про суїцидальні наміри.

9. Праця

З’ясовується: рід занять, трудовий стаж, як довго працював на останньому
місці роботи; останнє службове підвищення (пониження); труднощі у
стосунках з колегами, керівництвом; ступінь задоволення роботою;
послужний список (динаміка кар’єри); як часто та чому змінював місця
роботи.

10. Військова служба

Встановлюється: в якому віці призваний на військову службу і як довго на
ній перебував; чи брав участь у бойових діях; чи був залучений до
психотравмуючих інцидентів; причина звільнення (демобілізації,
комісації) з армії; нагороди, заохочення, стягнення.

11. Стан соматичного здоров’я

Досліджується: наявність важких захворювань та їх лікування; нещодавні
зміни або погіршення здоров’я; травми, нещасні випадки, факти
госпіталізації; список ліків, що систематично вживалися.

12. Історія психічних захворювань (якщо були)

Діагноз, госпіталізація, форми психотерапії; тривалість та дати
лікування; медикаментозне та інші форми лікування; форми особистісних
проявів (агресія, імпульсивність, емоційна нестійкість,
самодеструктивність, членоушкодження).

13. Проблема алкоголю та наркотиків

Важливо встановити (з’ясувати): характер поведінки у стані сп’яніння;
злобливість, дратівливість, втрата самоконтролю, ознаки алкоголізму;
кількість інтоксикацій, частота інтоксикацій; зловживання спиртними
напоями на роботі; історія лікування (з госпіталізацією чи вдома); якщо
вживалися наркотики, то які саме; ступінь втягнення в наркотичну
залежність, поведінка у стані наркотичного сп’яніння.

14. Фінансове становище

У цьому розділі професійний інтерес для психологів становлять дані про
рівень фінансової самостійності (незалежності), невдачі, витрати, інші
обставини.

15. Правовий статус

Експерт звертає увагу на такі моменти життя суїцидента: чи були стосовно
небіжчика останнім часом чи в минулому якісь кримінальні посягання; чи
не перебував суїцидент у конфлікті із законом; власне кримінальне
минуле, включаючи факти арештів, засудження, затримання, кількість і
тривалість перебування за ґратами, характер правопорушень; вірогідні
відхилення в сексуальній поведінці на волі та у місцях позбавлення волі.

16. Соціальний статус

З’ясовуємо: у якій родині виховувався; які моральні принципи домінували
у стосунках з родичами; який соціальний ступінь посідав у суспільстві;
які особистісні досягнення мав на час вчинення самогубства.

17. Історія суїцидальних спроб (якщо були)

Встановлюємо: факти, дати, засоби; докладний опис супутніх обставин; чи
були загрози самогубства; якщо так, то в якій формі проявлялися, які
обставини цьому сприяли та що слугувало „каталізатором”; які медичні та
психотерапевтичні методи застосовувалися після суїцидальної спроби
(дати, тривалість лікування, стаціонарне чи амбулаторне лікування).

План проведення експертом-психологом дослідження випадку самогубства

1. Вивчення документів (матеріалів), що містяться в кримінальній справі:
протоколи огляду місця події (інформація про місце, обстановку та
обставини події); протоколи опитування гіпотетично причетних (свідків)
до події осіб (інформація про особистість та соціально-економічний
статус небіжчика); висновки судового патологоанатома; медична картка
суїцидента.

2. Вивчення особистих речей суїцидента (щоденники, записники, нотатки,
листування, фотографії, книги, предмети туалету, одяг, аудіо- та
відеокасети тощо).

3. Вивчення матеріалів опитування осіб, які могли щось знати про
небіжчика.

4. Проведення додаткового опитування „свідків” з метою отримання
додаткової, більш повної інформації про суїцидента, його психологічні
особливості, поведінку тощо.

5. Аналіз мортальності ситуації.

Структура висновків експерта-психолога

1. Вступ.

2. Дослідження.

3. Віктимологія.

4. Висновки.

Отже, психологічна аутопсія має бути обов’язковою експертною процедурою
слідства в ситуаціях, що мають окрім ознак самогубства інші суперечливі
докази причин смерті потерпілого. До таких ситуацій належать: а)
вбивство, замасковане під самогубство (криміналістичний аспект
проблеми); б) випадки, пов’язані зі сплатами за полісами страхування
життя (самогубство, замасковане під вбивство, або коли треба відрізнити
самогубство від інших видів смерті, що настали в результаті нещасного
випадку, невиправданого ризику, самопожертви). Відомо, якщо
застрахований здійснив самогубство, то страховка спадкоємцям не
виплачується; в) випадки доведення до самогубства; г) суїцидальний
тероризм; д) евтаназія; е) примус особи до здійснення самогубства.

Література:

1. Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. – М.:
ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002 – 447 с.

2. Суліцький В. В. Психологія суїцидальної поведінки. – К.: „МП Леся”,
2001. – 316 с.

3. Кримінальний кодекс України. Офіційне видання. – К., 2003. – 324 с.

4. www.politik.org.ua

Похожие записи