.

Психологічні особливості міжкультурної адаптації особистості до нового етнічного середовища (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
191 1787
Скачать документ

Реферат на тему:

Психологічні особливості міжкультурної адаптації особистості до нового
етнічного середовища

Еміграція, або зовнішня міграція населення України – складний процес,
який зазнає впливу різнопланових економічних, правових, соціальних,
психологічних чинників. Трансформація соціально-економічної системи,
входження України до європейського і світового економічного
співтовариства, а також економічна криза та зниження життєвого рівня
більшості населення України спричинили значний відплив інтелектуального
потенціалу. Статистика свідчить, що міграційне сальдо України з іншими
країнами становить понад 700 тисяч чоловік. Понад 10 мільйонів
українських громадян працюють на сезонних або тимчасових роботах за
кордоном. У зв’язку з цим значний інтерес становить психологічний аспект
готовності особистості до тих змін, які її очікують в іншій країні, а
також проблеми міжкультурної адаптації.

Багато дослідників робить акцент на чинниках, які впливають на процес
адаптації до нового культурного середовища, на проблемах психологічної
акультурації людей, які виїжджають за кордон. Безперечно, цей процес
можна зробити психологічно комфортнішим для особистості, якщо
здійснювати підготовку індивідів до міжкультурної взаємодії, підвищувати
їхню міжкультурну сензитивність.

Інтерес до проблеми міжкультурної адаптації з’явився в психологічній
науці ще на початку ХХ століття. Р. Редфілд, Р. Лінтон, М. Херсковіц
визначають поняття акультурація, яке трактують як результат тривалого
безпосереднього контакту груп з різними культурами, який змінює паттерни
культури даних груп.

Зауважимо, що таку хворобу, як нудьга за батьківщиною, яку швейцарський
лікар І. Хофер назвав ностальгією, досліджували ще в XVII столітті.
Сучасні дослідники, зокрема Т. Стефаненко, Н. Лебедєва, Л. Орбан –
Лембрик, М. Пірен, С. Еніколопов, О. Шлягіна, Ю. Платонов, В. Крисько та
інші, психологічну акультурацію здебільшого розглядають як входження
індивіда в нову для нього культуру, що супроводжується зміною його
ціннісних орієнтацій, рольової поведінки, соціальних установок.

В етнопсихологічній літературі виокремлюють три категорії людей, які
виїжджають за кордон: переселенці – назавжди залишають батьківщину,
візитери – довший час живуть в чужій країні (дипломати, ділові люди,
студенти) і третя категорія – це туристи.

Зрозуміло, що найважче процес міжкультурної адаптації відбувається в
переселенців, яким потрібно повністю інтегруватися в іншу культуру,
стати повноцінним громадянином певної країни і навіть трансформувати
свою соціальну ідентичність.

Американський антрополог К. Оберг, вивчаючи проблему міжкультурної
адаптації, вводить поняття “культурний шок”. Його зазнає особистість,
потрапивши до нової культури. Автор виокремлює симптоми культурного
шоку: постійне відчуття тривоги, роздратованість, несприйняття місцевих
страв, страх перед контактами з іншими людьми, невпевненість у собі,
безсоння, зловживання алкоголем, наркотиками, психосоматичні
захворювання, депресія, суїцидальні наміри, агресивність, ворожість по
відношенню до представників країни перебування.

Зворотна сторона проблеми – це процес реадаптації, який здебільшого
стосується візитерів і, певною мірою, туристів. Мова йде про “шок
повернення”. Повернення на батьківщину також може супроводжуватися
дискомфортом, розчаруваннями, фрустрацією та депресією.

Г. Тріандіс виокремлює п’ять етапів процесу адаптації візитерів. Перший
етап дослідник назвав “медовим місяцем”. Він характеризується
ентузіазмом та великими сподіваннями. На другому етапі адаптації стан
тимчасової ейфорії минає, і людина починає відчувати себе “чужинцем”,
робить спроби відійти від реальності, спілкуючись тільки із земляками.
Кульмінація настає на третьому етапі, коли індивіди, які не зуміли
адаптуватися до нової культури, втрачають контроль над ситуацією,
відчувають безпорадність та незадоволення. Може статися навіть так, що
людина повернеться додому, не дочекавшись закінчення терміну перебування
в іншій країні. На четвертому етапі депресія поступово змінюється
оптимізмом, впевненістю та задоволенням. П’ятий етап характеризується
повною адаптацією особистості до нової культури [3, с. 284].

Однак перелічені етапи адаптації та реадаптації не є неодмінними для
людей, які потрапляють в нове культурне середовище. Це залежить від
багатьох чинників. Зокрема, Т. Стефаненко, Н. Фрейнкман – Хрустальова,
О. Новиков виокремлюють індивідуальні та групові чинники, які впливають
на процес адаптації. До індивідуальних чинників дослідники відносять
демографічні та особистісні характеристики індивіда. Вони стверджують,
що на процес адаптації впливає вік людини: швидко адаптуються маленькі
діти, чого не можна сказати про літніх людей, для яких такий процес може
стати важким випробуванням.

На думку багатьох психологів, лікарів, психотерапевтів, літнім людям не
обов’язково засвоювати чужу культуру і мову, якщо в них немає в цьому
внутрішньої потреби, тому що це може посилити відчуття ностальгії, з
якою їм значно важче впоратися, ніж молодим людям.

Результати емпіричних досліджень свідчать, що суттєвий вплив на процес
адаптації має рівень освіченості індивіда. Доведено, що успішно
адаптуються молоді, високоінтелектуальні та високоосвічені люди.

Щодо особистісних властивостей людини, то дослідники вказують на те, що
не існує універсальних характеристик людини або набору певних якостей,
які б сприяли процесові адаптації до будь-якої культури. Т. Стефаненко
серед таких характеристик виокремлює професійну компетентність, високу
самооцінку, комунікабельність. На її думку, це повинна бути людина
екстравертного типу, пріоритетними для якої є загальнолюдські цінності,
людина, яка вміло збереже свою культурну ідентичність і з розумінням та
повагою ставитиметься до норм, традицій, звичаїв нової культури [3, ст.
286].

Не менш важливим чинником, який впливає на процес адаптації до нової
культури, є готовність особистості до змін, які її очікують,
сформованість мотивації до адаптації. Психологічно краще переживають
зміни люди, які свідомо, добровільно прагнуть бути включеними в чужу
групу. Індивіди, які готові до змін, опинившись в мультикультурному
суспільстві, як правило, частіше контактують з місцевим населенням, що
зменшує їх рівень культурного шоку.

Для визначення групових чинників дослідники пропонують звернути увагу на
характеристики самих культур, зокрема, що в них різне, а що спільне. Н.
Лебедєва виявила кореляційний зв’язок між ступенем вираженості
культурного шоку і культурною дистанцією. Індекс культурної дистанції
включає в себе мову, релігію, структуру сім’ї, рівень освіченості,
матеріальний комфорт, клімат, одяг тощо. Дослідження всіх цих показників
дає підставу стверджувати, що процес адаптації до нової культури може
бути менш болісним, якщо нова культура має багато спільного з рідною.

Крім об’єктивної культурної дистанції етнопсихологи виокремлюють й інші
чинники, які впливають на процес адаптації до нового культурного
середовища. Наприклад, відбувалися чи ні конфлікти в історії
взаємостосунків двох народів (війна, геноцид), знання особливостей
культури країни, в яку потрапляє людина, володіння мовою, є чи ні
спільна мета при міжкультурних контактах.

Важливим чинником, який впливає на процес адаптації, є особливості
культури, в якій перебувають переселенці і візитери. Менш успішно
адаптуються представники культур, в яких традиції й поведінка значно
ритуалізовані. Наприклад, громадяни Кореї, Японії, країн Азії. Так, дуже
важко адаптуватися в країнах Європи японцям. Їм постійно здається, що
вони не знають норм поведінки країни, в якій перебувають.

Дослідження показують, що досить важко адаптовуються представники так
званих “великих держав”: їм заважає їхня пихатість та зарозумілість.
Окремим чинником можна вважати культурні особливості країни, в якій
перебуваєш. Значно легше адаптуватися в країнах, де на державному рівні
дотримується політика культурного плюралізму, принципи рівності, свободи
вибору і партнерства представників різних культур. Моноетнічні
суспільства є менш толерантними по відношенню до представників інших
культур.

Безперечно, вагомий вплив на процес адаптації здійснюють і ситуаційні
фактори – рівень політичної та економічної стабільності в країні, рівень
злочинності, соціальна політика держави тощо.

Т. Стефаненко, Н. Лебедєва, Н. Фрейнкман – Хрустальова, О. Новиков
стверджують, що міжкультурна адаптація не розглядається як повна
асиміляція з чужою культурою. Це процес входження в нову культуру,
поступове засвоєння її норм, цінностей, традицій. При цьому особистість,
яка соціально і психологічно інтегрувалась з чужою культурою, повинна
пам’ятати про особливості рідної культури, традиції та звичаї свого
народу. Тільки в такому випадку, підкреслюють вчені, можна говорити про
адекватну міжкультурну адаптацію.

Канадський психолог Дж. Беррі виокремлює стратегії акультурації, які
можуть спостерігатися у індивідів в результаті міжкультурних контактів.
А саме: інтеграція – кожна із взаємодіючих груп і її представники
зберігають свою культуру, але одночасно встановлюють тісні контакти між
собою; асиміляція – група і її члени втрачають свою культуру, але
підтримують контакти з іншою культурою; сепаратизм – група і її члени
зберігають свою культуру, але відмовляються від контактів з чужою;
маргіналізація – група і її члени втрачають свою культуру, але й не
підтримують контактів з іншою [3, с. 291].

Соціальні психологи, етнопсихологи вважають, що проблему міжкультурної
адаптації можна полегшити, якщо провести підготовку індивіда до
міжкультурної взаємодії. Традиційно виокремлюють такі форми навчальних
програм, як освіта, орієнтування, інструктаж і тренінг. Мета освіти –
отримання знань про культуру, історію, географію, звичаї та традиції
тієї чи іншої культури. До навчальних програм входить також
орієнтування, мета якого – швидке знайомство людини з новим культурним
середовищем, з його основними нормами, цінностями, переконаннями. При
цьому, як правило, використовуються посібники, побудовані за принципом:
“Ось так можна поводитись, а ось так не можна поводитись ні в якому
разі!” Інструктаж дає відповідь на запитання, які можуть виникнути на
перших етапах перебування в країні. Увага акцентується на окремих
аспектах пристосування до нової культури.

Практика свідчить, що найефективнішою формою підготовки індивідів до
міжкультурної взаємодії є тренінг. Його програма повинна бути спрямована
на те, щоб допомогти людині налагодити міжособистісні контакти,
впоратися з психологічним стресом, конструктивно спілкуватися з місцевим
населенням, виробити вміння приймати цінності, норми, рольові структури
чужої культури. Психологи стверджують, що найефективнішими є тренінги,
які включають реальні міжкультурні контакти, наприклад, семінари з
елементами групової дискусії, де обговорюються ситуації, які виникли при
особистих контактах представників двох народів, до яких належать
учасники. Широкого застосування отримали атрибутивні
тренінги, в яких основна увага учасників концентрується на вмінні
розрізняти та розуміти інтерпретацію поведінки або діяльності
представниками тієї чи іншої культури. За умов дефіциту інформації про
іншу культуру суб’єкти взаємодії починають приписувати один одному як
причини поведінки, так і самі зразки поведінки або якісь загальніші
характеристики.

Широко застосовують в багатьох країнах світу так звані культурні
асимілятори. Їх ще називають технікою підвищення міжкультурної
сензитивності. Основна їх мета – навчити людину бачити ситуацію з точки
зору членів чужої групи, розуміти їхнє бачення світу, але при цьому,
безперечно, не забувати своєї культури. Культурний асимілятор містить
опис різних ситуацій (від 35 до 200), в яких взаємодіють індивіди з двох
різних культур, а також чотири інтерпретації їх поведінки. В ситуаціях,
як правило, повинні описуватися випадки, які найчастіше зустрічаються
при взаємодії представників двох різних культур, ситуації, які
неправильно пояснюють, і це спричиняє конфлікт, а також ситуації, які
дають можливість отримати важливу інформацію про чужу культуру.

Дослідник при складанні таких ситуацій повинен враховувати взаємні
стереотипи, різницю рольових очікувань, звичаї, особливості невербальної
поведінки тощо. Доречно зауважити, що така форма роботи може бути
використана при розробці семінарів-тренінгів для керівників, які
працюють в мультинаціональних колективах або співпрацюють із зарубіжними
партнерами, а також для навчання персоналу тих чи інших мультиетнічних
організацій.

Очевидно, що завдання спеціаліста-практика – полегшити процес
міжкультурної адаптації індивіда. Проблеми, які виникають при адаптації,
слід розглядати не як патологічні симптоми, а, в багатьох випадках, як
брак певних знань про звичаї, норми, цінності, стереотипи поведінки
представників іншої культури.

Ще один, на нашу думку, важливий момент: потрібно розвивати та тренувати
у людини, яка прагне виїхати за кордон, мотивацію до адаптації, що
сприятиме успішному процесу акультурації.

Література

1. Пірен М. Основи етнопсихології. — К., 1998. — 436 с.

2. Сухарев В. А., Сухарев М. В. Психология народов и наций. — Д.:
Сталкер, 1997. — 400 с.

3. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. — М.: Институт психологии РАН,
«Академический проект», 1999. — С. 279 – 300.

4. Фрейнкман – Хрусталева Н. С., Новиков А. И. Эмиграция и эмигранты:
История и психология. СПб.: Государственная академия культуры, 1995.

5. http://www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020