Реферат на тему:

Особистий наратив як модель вивчення етнокультурних особливостей
ідентичності

Статтю присвячено перспективам використання наративу особистості як
моделі для вивчення різниці в організації системи ідентичності особи у
представників слов’янського та кримськотатарського етносів, що належать
до різних культурних вимірів. Наведено основні принципи використання
наративу для етнокультурних досліджень ідентичності, презентовано
притаманні респондентам кожного з етносів способи наративного
самоконституювання, експериментально засвідчено етнічні розбіжності в
організації системи ідентичності особи.

Герменевтичний підхід у психології широко застосовується не тільки в
традиційній для нього сфері психотерапевтичної роботи, але й у галузі
соціальної і культурної психології – як метод дослідження, що дозволяє
вивчити соціально-психологічні феномени і процеси в просторі
суб’єктивної психічної реальності особистості. Досліджувані з
застосуванням герменевтичних підходів психологічні явища специфічні:
вони можуть утворювати текстові форми, які відсилають як до самої
сутності об’єкта вивчення (у даному випадку – ідентичність), так і в
царину, де відбувається його реалізація. Зіставлення цих аспектів
дозволяє зберегти суб’єктивну цілісність досліджуваних феноменів у
процесі дослідницьких процедур аналітичного характеру.

В даному випадку нас цікавить ідентичність особистості – самототожність,
встановлювана індивідом у часі й просторі стосовно безлічі
самовизначень, які він приймає протягом життя. У соціальній психології
ідентичність особистості розглядається як складне системне явище з
структурною і змістовою своєрідністю. Системний характер ідентичності
особистості визначається виокремленням у ній пов’язаних між собою і
вибудованих у певній послідовності елементів – самоототожнень, часткових
стосовно всієї системи ідентичності.

Сучасна соціальна психологія пропонує значну кількість підстав, щодо
яких дані ототожнення класифікуються, вивчаються і вбудовуються в
цілісний концепт ідентичності особистості. Однак основним для системи
ідентичності є виокремлення в якості її компонентів Его-ідентичності, що
визначає автономію, унікальність і неповторність Я особистості, і
соціальної ідентичності як сукупності самовизначень, за допомогою яких
суб’єкт визначає свою приналежність до соціальних груп і категорій.
Питання про характер взаємодії особистісної і соціальної ідентичностей у
системі ідентичності особистості й дотепер лишається дискусійним.
Найопукліше цю проблему окреслено в крос-культурних дослідженнях, де
ідентичність особистості розглядається як така, що обумовлюється типом
культури, до якої особистість належить.

Традиційно культурні дослідження в психології пов’язані з поділом
культур на індивідуалістичні і колективістські. Згідно з цією
класифікацією, для суб’єкта, що належить до колективістської культури,
група є первісною реальністю, а індивід – вторинною, яка існує тільки як
частка цілого (Marcus, Kitayama, 1981; Kim, Triandis; 1990). Для
суб’єкта індивідуалістичної культури, навпаки, формування іншого,
диференційованого від оточення Я (Самості, Его) стає першочерговим
завданням.

Детермінуюча роль типу культури у формуванні ідентичності особистості
полягає в реалізації двох основних механізмів: індивідуалізації і
соціальної ідентифікації. При індивідуалізації формується образ
соціального світу, що складається з низки диференційованих об’єктів,
який сприяє розвиткові фундаментальної опозиції „Я – Вони”. Соціальна
ідентифікація, навпаки, максимально стирає межі між об’єктами і сприяє
формуванню образу Я як подібного до інших, ідентичного з ними. Вона
обумовлює формування опозиції „Ми – Вони” (К. Коростеліна, 2000).

Кожна з таких опозицій багато в чому формує те, що в сучасній глибинній
психології називається психічною реальністю суб’єкта (Н. Каліна, 1999),
тобто визначає спосіб концептуалізації суб’єктом дійсності, набір
основних життєвих цінностей і способів поведінки, але найголовніше –
конституює саму особистість як суб’єкт сформованої дійсності.

Традиційною сферою вивчення ідентичності особистості для соціальної
психології є феноменологія взаємодії представників різних культур і
можливі проблемні зони, пов’язані з різницею у фундаментальних опозиціях
суб’єкта і світу, детермінованих провідним типом культури. Вивчення
особливостей міжетнічної взаємодії в етнічно неоднорідних регіонах є
основним типом таких досліджень. Слід зазначити, що при цьому увага
науковця фокусується, в основному, на поведінці суб’єктів етносу і
культури в ситуації контакту, оцінці таких ситуацій, виокремленні
провідних цінностей суб’єктів, значимих на рівні етносу, ставленні
суб’єктів етносу до проблем регіону тощо. Та в будь-якому випадку
вивченню стає доступною лише „зовнішня” позиція суб’єкта, реалізована
або в поведінці, або у свідомо сформованій відповіді (ставленні) на
пропоноване дослідником запитання чи інформацію.

Герменевтичне ж трактування ідентичності по-новому розкриває сутність
цього феномена. Воно є певним текстом, що, улід за Н. Чепелєвою, ми
розуміємо як „перетворену форму спілкування, діалогу між суб’єктами
комунікації” [4]. Текстовою моделлю ідентичності стає особистий наратив,
розказана суб’єктом історія життя.

Наративний аналіз як метод дослідження має свої переваги перед
стандартними соціально-психологічними методами. Звичні тести і
запитальники у вивченні психічних феноменів відразу задають позицію
суб’єкта як відповідача. Відтак він „подрібнює” безперервний досвід, що
підсумовує і відтворює об’єкт вивчення виокремленим з контексту життя.
Оповідь реалізує досліджуваний об’єкт як феномен буття, іманентний йому,
представлений в актуальності для суб’єкта тут і зараз. Суб’єкт не просто
надає інформацію, обумовлену поставленим запитанням, але конструює сам
феномен у тій послідовності і формі, у який він постав у безпосередності
його буття. Крім того, розказаний людиною наратив виступає одночасно „як
засіб самозрозуміння (історія для себе) і як засіб самопред’явлення
(історія для іншого)” [4].

Отже, можна говорити про створення особливого роду наративної
ідентичності – текстового модусу існування ідентичності особистості, де
самозрозуміння (створювана і утверджувана его-ідентичність) і
самопред’явлення (створювана і утверджувана соціальна ідентичність)
відбуваються одночасно, утворюючи єдиний конструкт. Його цілісність
відповідає концептуальній цілісності суб’єктивної реальності індивіда.
Вважаємо, що наративна ідентичність – найзручніша модель для вивчення
взаємозв’язку его-ідентичності й ідентичності соціальної в системі
ідентичності особистості, оскільки вона виконує такі функції:

1. Подаючи особистий наратив, суб’єкт конструює в його просторі особливу
наративну ідентичність особистості, що слугує моделлю для вивчення її
системи.

2. У процесі нарації психічна реальність суб’єкта і реальність тексту
стають тотожними.

3. Наративна ідентичність конструюється як феномен буття особистості,
невіддільний від життєвого процесу.

4. У наративній ідентичності репрезентовано найзначиміші для особистості
ідентичності у повноті їх взаємозв’язків і відносин, що мають якісну
визначеність.

5. Особистий наратив, вписаний у наратив етносу й культури, дозволяє
виявити етнічні й культурні детермінанти наративної ідентичності.

Ґрунтуючись на цих теоретичних уявленнях, ми провели дослідження
взаємозв’язку особистісної і соціальної ідентичності в системі
ідентичності особистості представників різних культурних груп –
респондентів слов’янського і кримськотатарського етносів. Відтак
об’єктом дослідження стала ідентичність особистості, реалізована в
наративі, а предметом – характер взаємозв’язку особистісної (Его-) і
соціальних ідентичностей у системі наративної ідентичності особистості
як суб’єкта етносу з індивідуалістичним/колективістським типом культури.
Матеріалом вивчення були особисті наративи респондентів, реалізовані
ними у формі казки.

Під час дослідження формулювалися такі гіпотези:

1. У системі ідентичності особистості, що належить до
кримськотатарського етносу, самоконституювання детерміновне провідною
роллю етнічної ідентичності, що визначає структуру і зміст системи
ідентичностей. Его-ідентичність є складовою цієї системи і формується на
основі групової приналежності (через групові цінності, зміст і образи).
Відносини суб’єкта зі світом визначаються переважною опозицією „Ми –
Вони”.

2. У системі ідентичності особистості, що належить до слов’янського
етносу, самоконституювання особистості детерміноване провідною роллю
Его-ідентичності, що додає всій системі індивідуальний характер і формує
у відносинах суб’єкта і світу фундаментальну опозицію „Я – Вони”.

Дослідження, проведені в регіоні, підтверджують приналежність етносу
кримських татар до колективістського типу культури, а слов’янського – до
носіїв культури здебільш індивідуалістичної (К. Коростеліна, 1999; К.
Коростеліна, 2001).

Дизайн дослідження

Методика становить стандартний для всіх респондентів початок казки, де
героя поставлено перед вибором кількох можливих сюжетних (життєвих)
ліній (з опорою на певний тип ідентичності). Він одержує також
інструкцію, що пояснює процедуру заповнення методики, а також прохання
до респондентів указати свій вік, стать і національність. Кожному
респондентові пропонувалося відповісти на запитання шкали, що визначає
індекс виразності етнічної ідентичності (К. Коростеліна, 2000).

У дослідженні взяло участь 160 респондентів, чоловіків і жінок віком від
18 до 67 років, з них 79 слов’ян і 81 представник кримськотатарського
етносу. Кожному пропонувалося від імені головної дійової особи
продовжити казку, в якій розповідається про героя на роздоріжжі. При
цьому підкреслювалося, що головний герой оповіді – сам автор.

Конституювання наративної ідентичності особистості задається за
допомогою основних зображених в оповіданні значеннєвих орієнтацій
суб’єкта – тем казок. Визначаючи провідні теми, респондент непрямо
вказує найзначиміші для нього ідентичності. Від початку у дослідженні
пропонувалися для продовження розповіді чотири теми, які у метафоричній
формі відповідають певному видові/типові ідентичності (професійна,
етнічна ідентичність, ідентичність індивідуаліста і статево-рольова
ідентичність). Однак аналіз готових наративів визначив 18 можливих тем,
до яких звертаються респонденти обох вибірок. Усі теми були поділені на
основні (які безпосередньо визначають наративну ідентичність суб’єкта) і
допоміжні (вони репрезентують характер і способи подібної ідентифікації,
її оцінку – як позитивну, так і негативну). Теми відповідають
характерним для героя наративу способам самовизначення, окреслюють
пріоритетні напрямки його самореалізації і дозволяють судити про внесок
особистісного і соціального в організацію наративної ідентичності
респондента.

Аналіз текстів здійснювався на двох рівнях:

· на рівні історії, де об’єктом вивчення були провідні теми наративів
(що відображають вибір суб’єкта, найзначиміші ідентичності та
самовизначення);

· на рівні безпосередньо оповіді, де об’єктом вивчення були
характеристики змісту (що визначали, яким чином респондент у наративі
змальовує героя, його середовище, а також характер взаємодії героя з
середовищем).

У кожному випадку об’єктові вивчення надавався відповідний ранг: тема
(характеристика) відсутня в наративі – 1 (фіксований факт відсутності
теми (характеристики) у наративі); тема (характеристика) реалізована в
наративі – 2 (фіксований факт появи теми в наративі); тему
(характеристику) в наративі реалізовано і це значно впливає на його
подальший розвиток – 3. Математичне опрацювання здійснювалося в програмі
Statistica, версія 5.5.

Результати дослідження

Аналіз даних на рівні історії позначив теми і самовизначення, які
суб’єкт використовує у створенні власної наративної ідентичності.
Отримані на їх підставі для кожної з вибірок матриці інтеркореляцій
дозволили виокремити низку факторів, що відповідають типовим для даного
етносу способам наративного самоконституювання суб’єкта. Слід зазначити,
що факторний аналіз здійснювався двічі: спочатку – окремо для основних
тем творів, а потім – спільний, для основних і допоміжних тем. Це
дозволило чіткіше встановити існуючі в наративах тенденції. У таблицях
1.1 і 1.2 наведено дані за змістом факторів для обох вибірок дослідження
1.

Таблиця 1.1

Дані факторного аналізу тем наративів, одержаних для вибірки кримських
татар

№ Фактор Зміст фактора (теми) і факторна вага

1 Пріоритет сімейних цінностей над можливостями  професійної
самореалізації Професійна самореалізація  (-0,82);  встановлення і
збереження зв’язків  з батьківською сім’єю, родом  (0,65).

2 Етнічна ідентифікація як умова збереження Я (Его)  Утрата Я (утрата
героєм у ході оповіді сенсу життя, самого життя)  (-0,87); інтеграція в
середовище власної етнічної групи, повернення на батьківщину –(0,56).

3 Пріоритет цінностей сімейного життя над цінностями індивідуалістичної
самореалізації Самовизначення як спрямований пошук знання про себе і
самореалізації (0,83); здобуття любові партнера, створення власної
(нуклеарної) сім’ї  (0,72).

4 Просоціальна життєва орієнтація Соціальне визнання  (0,84),
досягнення  (0,71), допомога  (0,53), професійна самореалізація (0,52),
встановлення і збереження зв’язків  з батьківською сім’єю, родом
(-0,48).

5 Пріоритет потреб, які задовольняються соціальною групою, над
особистісною потребою в індивідуальній самореалізації. Сепарація як
здобуття автономії суб’єктом від соціального оточення (-0,76);
нескінченний пошук як спосіб побудови життєвого шляху героя (-0,71);
самовизначення як спрямований пошук знання про себе і самореалізації
(-0,45); допомога (0,45); причетність до справ і переживання соціального
оточення  (0,45).

6 Визначення нуклеарної сім’ї, яка віддаляє від цінностей групи та
обмежує групову підтримку. Здобуття любові партнера, побудова власної
(нуклеарної) сім’ї (-076); причетність до справ і переживання
соціального оточення (0,58).

7 Брак значимого зв’язку між активною життєвою позицією героя і його
професійною самореалізацією Виграш як суб’єктивна оцінка респондентом
якості самореалізації героя (0,79), боротьба як активно-перетворююча
позиція героя (0,75), професійна самореалізація (-0,56).

8 Негативна оцінка сепарації як ймовірної загрози для особистості.
Програш як суб’єктивна оцінка респондентом якості самореалізації героя
(0,93), утрата Я (0,91), сепарація (0,41).

9 Оцінка інтеграції в приймаюче соціальне середовище як безболісного
процесу, що не вимагає зусиль особистісного самоутвердження.
Випробування як оцінка респондентом складності шляху героя (0,71);
самоствердження (0,65); інтеграція в середовище власної етнічної групи,
повернення на батьківщину (-0,54); повернення як допоміжна тема, що
підкреслює спрямованість особистості на повернення в споріднене 
оточення, соціальне середовище (-0,51).

10 Повернення в рідне соціальне середовище, що унеможливлює обману і
загрози ззовні. Обман як зрада середовищем очікувань героя та ініціація
загрозливих дій стосовно нього (-0,87); повернення (0,40); інтеграція в
середовище власної етнічної групи, повернення на батьківщину (0,34).

Загальний аналіз основних і допоміжних тем казок (фактори 4 – 10 таблиці
1.1) докладніше розкриває особливості створення респондентом наративної
ідентичності.

Професійна самореалізація частіше визначається респондентами як умова
допомоги своїй соціальній групі. Успіхи в праці, особиста майстерність
значимі як запорука поваги з боку групи. В інших випадках вони
визначаються такими, що суперечать цінностям соціального оточення і не є
виграшною метою для героя оповіді (фактори 1, 7 таблиці 1.1). Для
наративів, що відображають просоціальну орієнтацію респондентів,
близькість героя до етносоціальної групи виявляється необхідною і
достатньою; респондент менше уваги приділяє описові возз’єднання героя з
сім’єю та родом. Слід також зазначити, що комплекс активності,
обумовлений боротьбою і досягненнями героя, не пов’язаний з особистісною
(у даному випадку – професійною) самореалізацією героя наративів.

Побудова ідентичності за індивідуалістичним типом, через утворення
опозиції „Я – Вони”, здобуття автономії і дистанціювання індивіда від
групи очевидно не здійснюється за готовою, закріпленою культурою
моделлю. Тому результат такого самовизначення виноситься за межі
наративу, переноситься на майбутнє, викликає тривогу і побоювання
втратити Его-ідентичність, унеможливлює допомогу та співучасть з боку
групи. Характерно, що побудова нуклеарної сім’ї також оцінюється як те,
що віддаляє від приймаючої соціальної групи (фактор 6 таблиці 1.1).

Сприятливим у наративах респондентів кримськотатарського етносу
видається спосіб самоконституювання, пов’язаний з інтеграцією в рідну
етнокультурну спільноту. В оповіді цей спосіб описаний як повернення
героя на батьківщину, його інтеграція в середовище народу і подальша
успішна адаптація до умов життя. Повернення на батьківщину означає
кінець пошукам героя, не ініціює завдання на подальший пошук, пов’язаний
з особистісним становленням і зростанням. При цьому повернення завжди
визначає наратив як позбавлений негативного, що обманює очікувння героя,
середовища.

Аналогічний аналіз здійснено й щодо наративів слов’янської вибірки.

Таблиця 1.2

Дані факторного аналізу тем наративів, отриманих для вибірки слов’ян

№ Фактор Зміст фактора (теми) і факторна вага

1 Успішна особистісна самореалізація як спосіб збереження Я особистості
Професійна самореалізація (-0,82); віднайдення любові партнера, побудова
власної (нуклеарної) сім’ї (-068); втрата Я (втрата героєм у ході
оповіді сенсу життя, особистісної визначеності, самого життя)  (0,52).

2 Саморефлексія як спосіб збереження Я особистості Самовизначення як
знаходження Я (-0,89); утрата Я (0,56).

3 Інтеграція в соціальне середовище як спосіб збереження стабільного і
цілісного Я Встановлення і збереження зв’язків  з батьківською сім’эю,
родом (-0,78); інтеграція в середовище власної етнічної групи,
повернення на батькывщину (-0,68); втрата Я (0,36).

4 Оцінка соціальної групи споріднення як такої, що стримує особистісне
становлення Випробування (-0,77); боротьба, (-0,71); досягнення (-0,67);
самоствердження (-0,65), встановлення і збереження зв’язків  з
батьківською сім’єю, родом (0,49).

5 Пріоритет автономності суб’єкта в процесі самоактуалізації
(усвідомленому особистісному становленні)  Віднайдення любові партнера,
побудова власної (нуклеарної) сім’ї (-0,77); самовизначення як
віднайдення Я (0,76); нескінченний пошук (0,53).

6 Очікування суб’єкта щодо соціальної групи ідентифікації Допомога
(0,79); причетність (0,77); соціальне визнання (0,40).

7 Повернення до рідного соціального середовища як фактор, що снижує
ймовірність бути обманутим і втратити стабільність ідентичності Утрата Я
(-0,85); обман як зрада середовищем очікувань героя й ініціація
загрозливих стосовно нього дій (-0,63); повернення як допоміжна тема,
що, що підкреслює спрямованість особистості на повернення в споріднене 
оточення, соціальне середовище (0,42).

8 Провідна роль професійної ідентичності в системі ідентичності
особистості Професійна самореалізація (0,70), соціальне визнання (0,65),
самоствердження (0,42), досягнення (0,33), віднайдення любові партнера,
побудова власної (нуклеарної) сім’ї (0,35).

9 Повернення до рідного середовища як віднайдення сім’ї сім’ї та
соціального визнання Інтеграція в середовище власної етнічної групи,
повернення на батьківщину (0,84), соціальне визнання (0,37),
встановлення і збереження зв’язків  з батьківською сім’єю, родом (0,36);
нескінченний пошук (-0,37).

10 Умови, що супроводжують особистісну сепарацію Сепарація (0,76),
нескінченний пошук (0,40), боротьба як активно-перетворююча позиція
героя (0,33),  встановлення і збереження зв’язків  з батьківською
сім’єю, родом (-0,44).

Факторний аналіз основних тем наративів слов’ян (фактори 1 – 3 таблиці
1.2) вказує на значимість для респондентів тем та ідентифікацій, що
запобігають втраті Я як переживання суб’єктом втрати особистісного
самовизначення, дифузії ідентичності. При цьому, як найбільш дієві,
оцінюються усвідомлене особистісне самовизначення героя стосовно
життєвого процесу та професійна самореалізація (фактори 1, 2 таблиці
1.2). Інтеграція в соціальне середовище родичів або етносу забезпечує
аналогічний ефект менше, ніж у межах даної вибірки (фактор 3 таблиці
1.2), а також у зіставленні з результатами, отриманими для вибірки
кримських татар (фактор 2 таблиці 1.1).

Загальний аналіз основних і допоміжних тем наративів (фактори 4 – 10
таблиці 1.2) виявляє тенденцію респондентів вибудовувати дистанцію між
особистістю героя та його соціальним середовищем. В цілому для
слов’янської вибірки виокремлюються два типи наративного
самоконституювання особистості, що відповідають двом типам побудови
ідентичності.

У першому випадку герой наративу орієнтований на самоактуалізацію.
Провідною ідентичністю в системі виступає особистісна ідентичність
індивідуаліста. Суб’єкт у наративі підкреслює свою незалежність від
соціальних груп (етнос, професійне оточення, сім’я). Він орієнтується на
тривалий пошук себе, сепарацію. При цьому сімейне оточення також
оцінюється як таке, що обмежує самореалізацію (фактори 4, 5, 10 таблиці
1.2).

В другому випадку досягнення ідентичності забезпечується за рахунок
професійної самореалізації індивіда, самоствердження, набуття
компетентності, що надалі сприяє побудові власної сім’ї, здобуттю
соціального визнання й, у цілому, досягнення успіху. Слід зазначити, що
і в другому випадку опорою становлення системи ідентичності особистості
є ідентичність не групова, але категоріальна, а саме – професійна
ідентичність (фактори 6, 8, 9 таблиці 1.2).

Для перевірки припущень, сформованих на основі аналізу методики, ми
також визначили ступінь залежності між темами самовизначення в наративах
та індексом вираженості етнічної ідентичності респондентів обох вибірок,
отриманого із заповнених ними анкет виразності етнічної ідентичності (К.
Коростеліна, 2000). Аналіз здійснювався методом кореляцій Спірмена й
опрацьовувався в програмі Statistica 5.5.

Таблиця 2.1

Кореляційний аналіз з індексом „вираженість ідентичності”

(вибірка кримських татар)

Вираженість ідентичності Коефіцієнт кореляції Рівень значимості

Народ, рідні краї 0,67 0,000

Сепарація -0,46 0,00001

Повернення 0,34 0,001

Нескінченний пошук 0,32 0,004

Наявність високих кореляцій між індексом виразності етнічної
ідентичності й темою повернення до рідного краю, возз’єднання з народом
підтверджує, що респонденти, які володіють високим рівнем ототожнення з
етносом, у побудові наративу в якості визначальної обирають саме цю
тему. Окремо слід відзначити наявність негативних кореляцій індексу з
темою „сепарація” як набуття суб’єктом автономії від соціального
оточення.

Таблиця 2.2

Кореляційний аналіз з перемінною „вираженість ідентичності”

(вибірка слов’ян)

Виразність ідентичності Коефіцієнт кореляції Рівень значимості

Соціальне визнання 0,34 0,003

Досягнення 0,33 0,004

Для слов’янської вибірки кореляційні зв’язки між індексом вираженості й
обраними темами самовизначення в наративі помітно нижчі. Значимих і
високих кореляцій між індексом і темою інтеграції в етнічне середовище
не виявлено. Респонденти з вираженим етнічним самовизначенням
орієнтовані, в основному, на досягнення соціального визнання і суспільну
самореалізацію.

Висновки

На підставі отриманих даних, відповідно до висловлених гіпотез, можемо
зробити такі висновки:

1. Наратив як спосіб самоконституювання особистості дозволяє розкрити
детерміновані культурою й етнічною приналежністю способи організації
ідентичності особистості. Для представників кримськотатарського народу
виразність етнічної ідентичності багато в чому визначає організацію
наративної ідентичності особистості як таку, що відбувається в термінах
групового і соціального, орієнтовану на фундаментальну життєву опозицію
„Ми – Вони” (що підтверджується зіставленням індексу виразності етнічної
ідентичності респондентів і характером створюваних ними наративів). Для
представників слов’янського етносу етнічна ідентичність не відіграє
значимої ролі для становлення наративної ідентичності суб’єкта.
Самоконституювання суб’єкта в наративі відбувається переважно в термінах
особистісного та індивідуального.

2. Теми повернення на рідну землю, інтеграції в середовище народу,
віднайдення роду, сім’ї та минулого, досягнення соціального визнання, що
відповідають в особистих наративах кримських татар можливим способам
життєвої самореалізації, свідчать, що основоположною для конституювання
наративної ідентичності респондентів є соціальна ідентичність і,
зокрема, ідентичність етнічна.

3. Інтеграція героя в середовище етносу та сім’ї в наративах кримських
татар є також умовою збереження і підтримки ідентичності особистості,
вона забезпечує благополучну самореалізацію. Особистісні успіхи і
досягнення слугують здебільш загальній меті здобуття соціального
визнання і успішнішої ідентифікації в термінах групи.

4. Вибір героєм казки особистісної автономії, сепарації в процесі
особистісного становлення викликає в респондентів кримськотатарської
вибірки побоювання, що пов’язуються з можливістю втрати самовизначення,
допомоги і підтримки з боку групи. Наративи цього типу не мають готової,
закріпленої в культурі моделі, тому результат індивідуалістського шляху
становлення респонденти часто переадресовують у майбутнє і виносять за
межі оповіді, внаслідок чого казка залишається незавершеною.

5. Основоположною для конституювання наративної ідентичності слов’ян є
особистісна ідентичність, реалізована в оповіді за допомогою
самоствердження героя, здобуття ним професії, утворення власної сім’ї,
встановлення особистісної незалежності.

6. Встановлення успішної ідентичності особистості в наративах слов’ян
часто визначається відповіддю на запитання „Хто я такий?”, що ініціює
пошук індивідуалістичних самовизначень. У таких наративах герой
встановлює дистанцію між собою та соціальним оточенням, підкреслює
власну автономність. Результатом є або досягнення героєм стабільної і
зрілої ідентичності (ідентичність як інтегративність) або продовження
самостійного пошуку, що, однак, не супроводжується негативними
очікуваннями, але потребує від героя активності.

7. Найзначимішим досягненням для слов’ян у процесі побудови наративної
ідентичності залишається самоствердження. На відміну від кримських
татар, слов’яни вбачають у самоствердженні основний спосіб досягнення
соціального визнання. Повагу з боку групи ймовірніше одержить незалежна
та самодостатня особистість, ніж особистість, причетна до групи. Проте
етнічна ідентичність для слов’ян виступає як одна з категорій, що
забезпечують соціальне визнання.

Отже, на підставі дослідження можемо говорити про розходження в позиціях
суб’єктів кожного з етносів у способах організації та побудови
ідентичності. Для кримських татар досягнення стабільної ідентичності
визначається як процес максимального зближення особистості з приймаючою
соціальною групою. Найадекватнішим способом самоконституювання
респондента в особистому наративі є визначення своєї приналежності до
групи (у даному випадку – до народу). Етнічна ідентичність слугує
гарантією збереження особистісної стабільності та забезпечує безпеку
життєвого простору індивіда. У системі особистого наративу респондентів
самоконституювання в термінах етнічного і просоціального є ближчим Я
(Его) особистості. Відтак подія, що відбувається на рівні групи, етносу
набуває для окремих суб’єктів максимальної особистісної визначеності,
стає поділюваним надбанням їх внутрішнього досвіду.

Для слов’ян досягнення стабільної ідентичності особистості, навпаки,
визначається як послідовна сепарація і віддалення суб’єкта від групи
приналежності, визначення дистанції між Я і Вони. Ототожненню із
соціальною групою передує самоствердження і набуття індивідуального
життєвого досвіду як більш адекватних Я (Его) особистості. Ідентифікація
в термінах соціального та етнічного слугує переважно здобуттю поваги як
визнання успіхів особистості, а, отже, подія, що відбувається на рівні
групи, етносу, розцінюється як така, що обмежує або розширює подальшу
самореалізацію суб’єкта.

Такі позиції, у свою чергу, визначають відносини людини зі світом,
розкривають онтологічний статус його психічної реальності і дозволяють
прогнозувати ефект сучасних соціальних впливів на особистість як суб’єкт
етнокультурної приналежності.

Література:

1. Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Идентичность: философский и
психологический анализ. К.: ООО Арт-пресс, 1999. – 466 с.

2. Калина Н. Ф. Лингвистическая психотерапия.– К.: Ваклер, 1999. – 282
с.

3. Коростелина К. В. Социальная идентичность и конфликт. Вып. 2.
Симферополь: Из-во „Доля”, 2003 – 358 с.

4. Актуальные проблемы психологии. Том 2. Психологическая герменевтика /
Под ред. Н. В. Чепелевой. – К., 2001 – Вып. 1 – 127 с.

5. Актуальные проблемы психологии. Том 2. Психологическая герменевтика /
Под ред. Н. В. Чепелевой. – К., 2002 – Вып. 2 – 140 с.

6. Психология и культура /Под ред. Д. Мацумото. – Спб.: Питер, 2003.–
718 с. (Серия „Мастера психологии”).

7. Шмид В. Нарратология. – М.: Языки славянской культуры, 2003. – 312 с.

8. Джужа О. Особистий наратив як модель вивчення етнокультурних
особливостей ідентичності // Соціальна психологія. — 2004. — № 4 (6). —
C.49-60

9. www.politik.org.ua

Похожие записи