Реферат на тему:

Основні психологічні особливості людини

з точки зору БЖД

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і
психіку.

Психіка — це властивість нервової системи, завдяки якій:

> здійснюється зв’язок із зовнішнім світом;

> координується робота всього організму;

> організмі діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс).

Нервова система — це сукупність структур в організмі, яка об’єднує
діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму
як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Функції нервової системи:

Сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення

Аналізує і перетворює сприйняту інформацію

Координує фінкції організму.

Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетативну.
Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом.
Вона включає: спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які
зв’язані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгастий
мозок, мозочок. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх
органів.

* Головний мозок людини — найдосконаліший орган живої природи. Він
містить 20 млрд клітин і 300 млрд міжклітинних, з’єднань. Головний мозок
керує діяльністю всього організму людини, це центр нервової системи
мислення, волі і почуттів. Середня його вага -1360г.

Специфіка і взаємозв ‘язок різних психічних процесів невід ‘ємні від
структурної органі зації головного мозку людини. Серед багатьох ознак
йог,о структури (передній, проміжний, середній, довгастий) суттєву роль
відіграють великі півкулі, особливо їх функ-ціональна асиметрія. На
поверхні великих півкуль знаходиться тонкий шар сірої речовини, яка
переважно складається з нервових клітин. Це кора головного мозку. Кожна
ділянка головного мозку є відповідальною за життєдіяльність якогось
органу або системи.

У центральній частині черепної коробки розташований маленький мозок,
який є частиною центральної нервової системи. Він контролює рівновагу
тіла і рух м’язів. При отруєнні клітин маленького мозку (наприклад
алкоголем) людині стає важко координувати положення свого тіла.

Встановлено, що функція лівої півкулі — оперування вербально-знаковою
інформацією, читання, рахунок, тоді як функція правої півкулі — це
оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних
тонів, розпізнавання складних предметів, продукування сновидінь.

Для лівопівкульно мислячих (логічний тип) людей характерна
оптимістичність та, самостійність. Вони легко вступають у контакт з
іншими людьми, в роботі вони більше покладаються на розрахунки, ніж на
інтуїцію, інформації з офіційних джерел довіряють більше, ніж власним
враженням. Для цих людей краще працювати там, де є потреба в логічному
мисленні: викладачем, конструктором, організатором виробництва,
програмістом, пілотом, водієм тощо.

У людей з ушкодженням лівої півкулі головного мозку порушується мова,
страждає або відсутня логіка в судженнях.

Правопівкульно мислячих (художній тип) людей характеризує нахил до
певного песимізму: вони більше покладаються на власні почуття, ніж на
логічний аналіз подій, що не завжди приносить, користь справі. Ці люди
не дуже товариські, але вони можуть продуктивно працювати навіть у
несприятливих умовах (шум, розмови, гуркіт тощо), їх чекає успіх у
галузях діяльності: де переважає образне мислення (художник, актор,
архітектор, лікар, вихователь тощо).

При порушенні цілісності правої півкулі різко збіднюється емоційна
сторона життєдіяльності. Якщо порушена лобна частина головного мозку, то
страждає рухальний механізм мови, регуляції форм поведінки, мислення.
Якщо уражена височна частина головного мозку, то порушується сприйняття
слухових, смакових якостей, аналіз і синтез звуків, пам’ять.

Якщо у людей однаково виявляються обидва типи мислення, то відкривається
широкий спектр діяльності: поєднання послідовності у роботі і, водночас,
образне, цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обміркування своїх
вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.

Домінуючим у процесі формування особистості є розвиток лівопів-кульних
компонентів мислення. Правопівкульне, образнотворче мислення поступово
пригнічується при хибах виховання і навчання, і талановиті діти стають
звичайними «стандартними», дорослими.

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю
подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення
несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги
між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція
організму у відповідь на цю ситуацію — стрес.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів і
пов’язана з центральною системою.

Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість
організму реагувати на внутрішні або зовнішні ситуації таким чином, щоб
бути готовим до можливих змін. Поведінка людини дає певне уявлення про
інформацію, яку вона отримала із зовнішнього світу або від свого
організму за допомогою органів чуття. Зв’язок між відчуттям і поведінкою
встановлюється переважно в певних ділянках кори головного мозку і,
залежно від подразника, відбувається адекватна дія організму — рефлекс.
Рефлекси можуть бути двох видів — безумовні і умовні.

*Безумовні рефлекси — це стереотипи поведінки, набуті людиною у
постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в процесі всієї
попередньої історії розвитку і передаються у спадковість.

* Умовні рефлекси — це поведінка, яку набувають у результаті навчання
або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх
виконання довго залишається незмінною. Це дозволяє виконувати ці дії в
напівавтоматичному режимі. Такі дії називають динамічним стереотипом.

Однією з фундаментальних властивостей центральної нервової системи є її
здатність створювати осередки гальмування і осередки активності
(домінанти). Здатність до довготривалої активної праці і протидії втомі
залежить від індивідуальної витривалості нервової системи по відношенню
до збуджувального та гальмівного процесів, тобто від її сили. Від сиди
нервової системи залежить також * здатність до екстреної мобілізації в
аварійній ситуації; * здатність успішно діяти, не зважаючи на
відволікаючі фактори. Від рухомості і лабільності нервової системи, від
урівноваженості нервових процесів залежить така важлива якість безпеки,
як * здатність до переключення уваги і до швидкого реагування на
небезпечні сигнали.

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили
20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина
зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини,
можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало
колишньої сили, витривалості. І незважаючи на все це, людина за минулий
період пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос.

Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він
відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки — це результат
еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища
ускладнюється нервова система.

*Психіка — це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі
відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного
світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ:
психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

* Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, переробки
інформації та обміну нею (наприклад відчуття, сприйняття, пам’ять і
мислення, емоції, воля тощо).

* Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що
впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

* Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюються у процесі
життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на
певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер,
здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки,
які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка
породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат
рефлекторної реакції організму людини на Неї. Вплив цих небезпек
зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

Дослідами встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трапляються у
сфері виробництва, винуватцями є самі люди.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження
притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так

часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно
нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень.
Причини, як показує досвід, залежать від безлічі різноманітних факторів
і їх комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори індивідуальні психологічні або
фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність
знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші
психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії,
вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Всім живим істотам притаманна перша сигнальна система — реакція на
подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки
людина має другу сигнальну систему, таку як реакцію на слова,
словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Саме ці рівні
розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині
притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

* Інстинктивна поведінка — це дії, вчинки, які успадковуються видом
«Homo sapiens». На цьому рівні концентрується вся інформація,
нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків
інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов’язані з
самозбереженням, продовженням роду тощо.

* Поведінка за навичками — це дії, які склалися і застосовуються у
навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом
тренувань. Як наслідок людина виробляє навички, у неї формуються звички
і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки).

* Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності
та взаємодії людини з навколишнім світом,- що характеризує її духовну
активність у конкретних історичних умовах. Розрізняють свідомість
конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої — це знання
конкретної людини про світ, а другої — знання людини про саму себе, свої
реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується
як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники
самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є
вершиною розвитку особистості. Інстинкти і навички можуть певним чином
впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати
і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини
є похідними від її психіки.

Властивості людини

До властивостей людини як особистості належить все те, що:

> зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);

> виявляється у взаємодіях з іншими суб’єктами або предметами
навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка
в конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умовами появи,
ступенем прояву та можливостями вимірювання, їх можна класифікувати за
трьома основними ознаками:

1 атрибути — це невід’ємні властивості, без яких людину не можна уявити
і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров’я,
мова, спрямованість).

2 риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато
(розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо).

3 якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від
умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам’ять, мислення тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і
зовнішнім середовищем.

Пам’ять — одна з найважливіших функцій людського мозку.

Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення
об’єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам’ять —
це відображення реальності, що діяла в минулому.

* Пам’ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати
інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам’ять
утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту. (прижиттєву).

Генетична пам’ять зберігає інформацію, накопичену ft процесі еволюції
впродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумовними рефлексами та
інстинктами і передається спадкове.

Набута пам’ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя,
від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах.
Розрізняють такі види набутої пам’яті: рухову, образну, емоційну й
символічну (словесну та логічну).

Рухова пам’ять — це пам’ять на позу, положення тіла, професійні та
спортивні навички, життєві звички.

Зорова та слухова пам’ять є образною пам’яттю, коли інформація
сприймається і фіксується через відповідні органи чуття.

Емоційна пам’ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при
повторному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше.

Символічна пам’ять поділяється на словесну і логічну. Словесна пам’ять
формується слідом за образною. Характерна риса її — точність
відтворення. Особливості логічної пам’яті виявляються у запам’ятовуванні
лише смислу тексту.

Набута пам’ять поділяється за формами на миттєву, короткочасну, проміжну
і довготривалу.

Миттєва пам’ять — це форма збереження інформації впродовж незначної
миті; інформацію не можна затримати в пам’яті, відтворити. Час
збереження сліду інформації в миттєвій пам’яті — 10…60 с..

Частина інформації з миттєвої пам’яті потрапляє до короткочасної, час
збереження якої — декілька хвилин.

Інформація з короткочасної пам’яті після певного перекодування потрапляє
до проміжної пам’яті, де вона зберігається, доки не з’являється
можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження
інформації у проміжній пам’яті становить години. Процес очищення
проміжної пам’яті відбувається переважно у сні й, можливо, саме цим
значною мірою визначається його специфіка і призначення.

Похожие записи