РЕФЕРАТ

на тему:

“Напрями профілактики

та соціально-психологічного впливу

на учасників натовпу”

ПЛАН

Вступ

1. Психологія масовидних форм активності громадян

2. Основні напрями профілактики попередження та виникнення масових
заворушень

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожна людина з моменту народження знаходиться у певному соціальному
середовищі, розвивається і виховується у різних соціальних групах.
Людська поведінка постійно є об’єктом соціального контролю, а моделі
поведінки виникають та закріплюються в спілкуванні. Особливості
поведінки багато в чому залежить від того, що особистість діє немовби в
символічному оточенні і намагається бути саме такою, як від неї чекають,
якою її хочуть бачити.

Але існують обставини, коли людина з тих чи інших причин перестає
зважати на соціальне оточення, на існуючі в суспільстві правила і норми
поведінки. Змінюються не тільки особливості перебігу психічної
діяльності, а й дії, вчинки, поведінка в цілому. У соціальній психології
пя група явищ зветься масовидною або позаколективною поведінкою.

1. Психологія масовидних форм активності громадян

Масовидні форми активності — це переважно неорганізована (стихійна)
діяльність людей, що знаходяться у єдиному просторі та часі, в умовах
послаблення чи повної відсутності соціального та індивідуального
контролю.

Зазначена галузь завжди привертала увагу соціальних психологів, але
сучасний рівень теоретичної спрацьованості проблеми не можна вважати
достатнім. Це, передусім, пов’язане з тим, що масовидні явища виникають
зненацька, а перебіг їх надзвичайно динамічний — отже спланувати
дослідження практично неможливо. Враження безпосередніх учасників, як
правило, неповні і несистематизовані, а також не можуть вважатись
об’єктивними, бо вони не залишаються сторонніми, заражаються загальним
настроєм (якщо навіть повністю виключити ймовірність свідомого
перекручування фактів зацікавленими особами). Можливості використання
традиційних методів соціальної психології (спостереження, експеримент) в
умовах масового скупчення людей обмежені. Негативно вплинули також
причини ідеологічного характеру та відсутність безпосередніх зв’язків
між ученими-психологами і практичними працівниками правоохоронних
органів.

У соціальній психології натовп визначається як «велика група людей, ні
зовнішньо, ні внутрішньо не організованих, об’єднаних лише прагненням до
негайної дії. Учасники натовпу стають спільністю лише тією мірою, якою
вони охоплені однаковою негативною, руйнівною емоцією щодо якихось осіб,
настанов, подій. Натовп робить спільністю те, що він «проти», що він
«проти них» (Б. Поршнєв).

Із цього визначення випливає, що натовп — не будь-яке масове скупчення
людей, а лише сукупність агресивно настроєних громадян. Це —
неорганізована спільність, що, однак, не виключає можливості наявності у
ній організованої групи (ядра), яке провокує й спрямовує індивідуальну
агресивність присутніх.

Можна виділити такі види масових скупчень громадян:

1) «випадкове» — коли люди збираються внаслідок якоїсь екстраординарної
події (пожежі, автокатастрофи, бійки тощо). Вони виявляють інтерес до
того, що відбувається, і можуть активно діяти (наприклад, надавати
допомогу потерпілим);

2) «споглядальне» (публіка, болільники) — люди збираються для перегляду
чи «співучасті» у цікавій для них події; ‘їхня поведінка може бути
незвичною за формою, навіть визивною, але за своєю суттю вона не
агресивна і не має мети порушення громадського порядку;

3) «панічне» («рятівне») — виникає як реакція на небезпечну чи
незрозумілу ситуацію; завжди супроводжується активними діями,
спрямованими на уникнення небезпеки;

4) «протесте» («мітингове») — люди випадково чи зумисне збираються для
демонстрації своєї незгоди зі словами чи вчинками певних офіційних
(посадових) осіб.

Усі зазначені види масових скупчень громадян за певних обставин можуть
перерости, трансформуватися в агресивний натовп. Такі трансформації
відбуваються під впливом сукупності чинників (наприклад, вікові
особливості учасників, чутки, спрямований вплив з боку людей, які
складають «ядро» натовпу чи підбурювачів та інші).

Можна виділити такі групи чинників:

1. Зовнішні (соціологічні): довгочасні та ситуативні.

2. Соціально-психологічні (механізми впливу людей один на одного в
масових скупченнях, їх соціально-психологічний склад).

3. Психологічні (індивідуальні схильності окремого індивіда до
агресивних та протиправних дій).

Чинниками довготривалої дії слід вважати економічні, соціальні,
політичні та інші умови життя в суспільстві, які формують і спонукають
негативні соціальні настрої. Конкретні причини агресивної поведінки
можуть різнитися залежно від територіальної, національної, релігійної
специфіки, але висновок про соціальне неблагополуччя як спонукальний
механізм агресивності має універсальний характер. У тих чи інших
ситуаціях приоритет дії завжди лишається за довготривалими чинниками,
конкретна ж причина події (ситуативний чинник) має сенс лише у контексті
перших.

Ситуативні чинники — час (пора року та година доби), місце виникнення
події, кількість присутніх. Виявлені певні закономірності, пов’язані з
дією ситуативних чинників: масовидні форми вияву активності найбільш
характерні для теплої пори року (з травня по жовтень), у неробочий час
чи у вихідні дні, місце виникнення частіше прив’язується до центральних
районів населеного пункту чи перетину транспортних артерій.

Серед соціально-психологічних чинників найбільш важливими є:

1) Механізм залучення — навіть невелика кількість присутніх стає
самостійним стимулом для зацікавленості. Дослідженнями американських
психологів встановлено, що до групи із 15 осіб, яка зупинилась на вулиці
і дивиться у певному напрямку, приєднується приблизно 40 % перехожих,
причому їхня кількість швидко збільшується.

2) Механізм наслідування — полягає у копіюванні та відтворенні індивідом
зразків і моделей поведінки оточуючих. Він полегшує проблему вибору та
суб’єктивно зменшує відповідальність за наслідки своїх дій, а також стає
засобом солідаризації учасників.

3) Механізм навіювання — полягає в організації взаємодії осіб, що
зібралися, за допомогою подачі інформації певним чином (надходить від
джерела, яке користується довірою чи авторитетом, повідомляється
впевнено, директивно, на вираженому емоційному тлі). Він є засобом
згуртування учасників та регулює поведінку, спрямовує її в бажаному
напрямку

4) Механізм емоційного зараження — залучення присутніх до єдиного
групового настрою внаслідок підсвідомої схильності людини піддаватися
демонстрованим психічним станам при безпосередньому контакті. Це —
прадавній засіб інтеграції соціальних груп, який нині можна спостерігати
у ритуальних танках, хоровому співі та ін. Ступінь зараження залежить
від сили емоційного заряду присутніх та кількості людей. У масових
скупченнях у кожного індивіда є надлишок емоційної напруженості та
підвищена сприйнятливість до стану іншої людини. Напруженість зумовлює й
готовність кожного відтворювати цей стан: людина підсвідоме сприймає
експресивні прояви та виражальні рухи — голосність мови, інтонації, ритм
дихання, міміку, рухи м’язів усього тіла, колір і вологість шкіри, і
такою ж мірою підсвідоме переймає їх. У масових скупченнях людей, де
існує безпосередній контакт, взаємне стимулювання набуває кругового
характеру: А стимулює Б; Б не тільки стимулює В, а й повертає стимул А.

Зараження виконує функції інтеграції (посилює групову згуртованість та
єдність, забезпечує психологічну єдність групи) та експресії (звільнення
індивіда від його звичних обмежень, зняття емоційного напруження).

5) Механізм групової творчості — створення образів спільної уваги, що
фокусують почуття і уявлення присутніх. Це може бути трансформація
первісного об’єкта уваги, чутки, найрізноманітніші повідомлення тощо.
Функції даного механізму: активізуюча — спонукання до дій, регулятивна —
надання діям спільної спрямованості. Завдяки механізмам групової
творчості натовп із часом може розпочати активні дії без жодних
зовнішніх стимулів.

6) Механізм групової могутності — лише факт присутності значної
кількості людей здатен викликати у окремого учасника відчуття власної
сили, непереможності, а отже — безкарності. Відомий учений Р. Сігеле у
книзі «Злочинний натовп» писав: «чисельність надає всім членам натовпу
відчуття їх несподіваної та надзвичайної могутності. Вони знають, що
можуть безконтрольно виявляти цю могутність, її не можна буде ні
засудити, ні покарати, і ця впевненість спонукає їх скоювати вчинки, які
вони самі засуджують, розуміючи їх несправедливість».

Внутрішніми, психологічними чинниками, що зумовлюють переростання
масового скупчення людей у натовп, слід вважати:

1) психологічні схильності індивіда — завчасно існуючі стійкі
переконання, установки; імпульсивність, високу емоційну збудливість,
емоційну напруженість; недостатню вольову регуляцію поведінки;

2) специфічні стани організму (втому, тривалі та виснажливі фізичні
навантаження, психічні потрясіння, стан сп’яніння тощо).

Думки і почуття кожного учасника натовпу значною мірою відрізняються від
тих, що характерні для повсякденного життя; дії і вчинки також зазнають
трансформацій. У найбільш загальному вигляді їх можна визначити таким
чином:

— підвищується навіюваність і зменшується рівень критичного ставлення до
себе та оточуючих. Зменшується здатність до раціональної переробки
інформації, що надходить, з’являється ефект швидких перебігів уваги. Це
створює сприятливий фон для зовнішніх впливів, зокрема, за рахунок
розповсюдження чуток для формування агресивних установок;

— збільшується емоційність сприймання того, що індивід бачить та чує.
Підвищена емоційність пригнічує раціональні засоби поведінки, почуття
починають домінувати над інтелектом аж до того, що людина взагалі
втрачає здатність логічно міркувати;

— звуження сфери раціональної регуляції поведінки і втрата відчуття
особистісного контролю за своєю поведінкою.

Зазначені зміни, у свою чергу, призводять до пригнічення почуття
відповідальності, викликають впевненість у власній безконтрольності
(«відповідати повинні всі, а не хтось особисто»), з’являється
усвідомлення анонімності. Внаслідок цього стає можливим скоєння дій та
вчинків, що у звичайних умовах для особистості немислимі.

Наведені закономірності змін психічного стану кожного учасника натовпу
зумовлюють спільність поведінських реакцій, однорідність дій усіх
присутніх. Тому на побутовому рівні ми говоримо про натовп як про щось
самостійно-цілісне та єдине: «реакція натовпу», «поведінка натовпу»,
«бажання натовпу». Але це, безумовно, не означає, що суб’єктивна оцінка
своєї поведінки зовсім відсутня. Абсолютної психологічної єдності,
повної тотожності індивідів не може бути, індивідуально-психологічні
особливості зберігають відносну автономію. Завжди існує індивідуальна
поведінка людини в масі, бо залишаються індивідуальними мотиви її
участі, ставлення до того, що відбувається, отже ступінь і можливості
психологічного впливу на окремих людей різний.

Важливою структурною харктеристикою натовпу є її соціально-психологічний
склад. Це — самостійний чинник, який значною мірою впливає на його
формування, розвиток та, що особливо важливо, перехід його учасників до
активних дій. Натовп за складом неоднорідний, у ньому можна виділити
такі прошарки:

1) активні учасники — ті, що мають на меті взяти безпосередню участь у
протиправних діях, причому мотиви їх поведінки можуть різнитися (дати
вихід негативним емоціям, набути авторитету, помститися міліції та
інші);

2) підбурювачі — ті, що не збираються особисто активно діяти, а прагнуть
використати для досягнення власної мети інших осіб; вони звертаються до
присутніх із лозунгами та закликами, формують «образ ворога», спонукають
негативні емоції, маніпулюють суспільною думкою;

3) «спостерігачі» — до того, що відбувається, ставляться зацікавлено,
але наміру брати участь в активних діях не мають;

4) «випадкові» — до події ставляться байдуже або ж навіть негативно,
засуджуюче, але їхня присутність чисельно збільшує натовп, надає
присутнім відчуття могутності.

Натовп переходить до активних дій, коли кількість учасників першої групи
досягає «критичної концентрації» (приблизно 20 %). Це стає можливим
унаслідок дії таких умов:

— зумисне загострення обстановки призвідниками та підбурювачами, яке
може мати як словесну форму (звертання до присутніх, вигуки, скандування
окремих слів чи лозунгів), так і виражатися у безпосередніх агресивних
діях, які вчиняють спеціально проінструктовані та підготовані особи.
Привід для таких дій, як правило, не відповідає ступеню активності
(зупинка та пошкодження транспорту, биття шибок, застосування сили щодо
«невгодних» ораторів чи працівників міліції), метою якої є провокування
агресивності присутніх громадян та представників «офіційної сторони»;

— неможливість перевірки відомостей, що надходять, внаслідок чого на
віру приймається та інформація, що відповідає загальному емоційному
настрою та надходить від осіб, які користуються довірою і авторитетом;

— присутність неврівноважених та легкозбуджуваних людей;

осіб, схильних до агресивної поведінки та таких, що нарікають на
несправедливе до себе ставлення в минулому;

п’яних чи в стані наркотичного збудження; угруповань підлітків та молоді
з антисоціальними установками. Такі особи із «підвищеною реактивністю»
до порушень громадського порядку далеко не завжди з’являються випадково
— ‘їх можуть спеціально готувати, у тому числі й доводячи до стану
сп’яніння, тенденційно пояснюючи події тощо.

У результаті зазначених умов скупчення громадян перетворюється на
агресивний натовп, у якому багато хто починає діяти зовсім не так, як у
повсякденному житті — вони приймають за зразок поведінку оточуючих,
навіть якщо це суперечить їхнім моральним принципам та звичкам. Значно
зростає агресивність людей, у їхніх висловлюваннях та діях з’являється
жорстокість.

Можна виділити три етапи розвитку натовпу:

1) початковий — виникнення конфліктної ситуації, що своєчасно не
ліквідується; присутні висловлюють обурення, з’являються чутки,
відбувається зараження – негативною емоцією осіб, що не мають
безпосереднього відношення до конфлікту. Громадяни втрачають спокій,
стають підвищено сприйнятливими до негативної інформації. З числа
присутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує
для власної мети виникле емоційне напруження) та активне ядро, які
прагнуть будь-що збільшити кількість осіб, готових активно діяти. Швидко
зростає напруження, яке вимагає спільної та невідкладної дії, формується
агресивна установка;

2) активний — від перших спільних дій до початку розсіювання натовпу. Як
правило, спільні дії починаються після якогось додаткового стимулу, у
тому числі провокаційних вимог розправитися із «винуватцями» («образ
ворога» залежить від ситуації). На даному етапі цілі й мотиви діяльності
учасників натовпу можуть змінитися: агресивність присутніх спрямовується
не на об’єкт, що викликав негативні емоції, а на осіб, що забезпечують
охорону громадського порядку і, на думку зібрання, є представниками
«винуватої» сторони. Саме цим пояснюється ворожість щодо працівників
міліції та опір навіть правомірним їх діям;

3) заключний — розсіювання натовпу із застосуванням сили.

Виділення зазначених етапів не означає, що вони завжди наявні у повному
обсязі, настають один за одним і завершуються розсіюванням та вжиттям
спеціальних заходів. Розвиток цього процесу може бути припинений,
наприклад, коли подія, що викликала зацікавленість, втрачає
актуальність, увага присутніх переорієнтовується на інший об’єкт,
кваліфіковано вилучаються лідери та ядро тощо. Це стає можливим при
своєчасних та професійних діях працівників правоохоронних органів.
Активність учасників може також призупинитися внаслідок настання якихось
об’єктивних обставин (злива, настання ночі та інші) або застосування
спеціальних засобів, але в таких випадках, як свідчить аналіз практики,
поновлення активності цілком можливе. Нарешті, у виняткових випадках
натовп може самоліквідуватись (наприклад, при досягненні лідерами своєї
мети).

Важливим чинником впливу на динаміку натовпу (активізацію чи
нейтралізацію) є чутки. Коли люди зустрічаються із чимось недостатньо
зрозумілим і суб’єктивно значущим, вони намагаються одержати інформацію,
що містила б необхідні роз’яснення. Якщо з офіційних джерел така
інформація не надходить, то емоційна напруженість зростає і починає
потребувати відповідної активності щодо її здобуття. Так народжуються
чутки — усна, нічим не підтверджена інформація про деякі події, що
викликають інтерес багатьох осіб. Чутки мають здатність провокувати та
стимулювати агресивні настрої присутніх — групового їх автора.
Наприклад, в одному з обласних центрів наряд міліції намагався затримати
громадянина, що в нетверезому стані знаходився на проїзджій частині
вулиці та заважав руху громадського транспорту Він почав чинити опір,
конфліктна ситуація тривала досить довго і привернула увагу людей, які
були у цьому місці. Транспорт зовсім зупинився внаслідок значного
скупчення громадян. Люди все підходили, вони змушені були зупинитись,
тому висловлювали своє невдоволення, не розуміючи суті того, що
відбувається. Виникла чутка, що затриманого били головою об землю і
вбили, причому одна жінка з натовпу почала кричати: «Міліція вбиває
людей». Пізніше вона вже казала, що вбивали її сина, хоча навіть не була
(це з’ясувалося пізніше) свідком самої події. У відповідь пролунав
заклик «Бити міліцію!».

Можна виділити такі характерні ознаки чуток:

— інформація, що викликає зацікавленість багатьох осіб;

— повідомлення, що базується на невизначеності, яка породжує бажання
«заповнити прогалини»;

— продукт спільної творчості, причому при передачі інформація
«спрощується», стає коротшою, але більш насиченою емоційно, більш
фокусованою;

— вірогідність інформації може розміщуватись у дуже широкому діапазоні:
від абсолютно правдивої до повністю вигаданої, і навіть безглуздої.

У натовпі чутки виконують функцію орієнтації учасників у ситуації, що
складається, співвіднесення своїх дій із діями інших, стимуляції процесу
спільного прийняття рішення, формування спільних правил поведінки та
засобів дії. Окрім того, вони сприяють поширенню емоцій, отже —
підвищенню рівня збудження і напруженості, а в окремих випадках —
провокують перехід до активних дій. Отже, якщо попередити розповсюдження
чуток ще на початковому етапі, можливість агресивних груповий дій значно
зменшиться. За певних умов зазначений спосіб передачі інформації може
стати в нагоді працівникам правоохоронних органів для попередження
розвитку некерованих подій, наприклад, при розповсюдженні ними
«погрозливих чуток» (про прибуття додаткових сил, про застосування
крайніх заходів тощо). Це сприяє переорієнтації уваги присутніх і
зниженню рівня збудження та напруженості.

Можна виділити низку чинників, що визначають соціально-психологічну
специфіку натовпу: кількість учасників, раптовість виникнення,
бурхливість розвитку подій, високий ступінь невизначеності обставин.

Значна кількість осіб, які складають натовп, створює сприятливі умови
для механізмів емоційного зараження, навіювання, наслідування та інших.
Ефективність дії цих механізмів — у прямо пропорційній залежності від
кількості присутніх, цим же визначається й інтенсифікація механізму
залучення — ще однієї умови зростання натовпу, бо з’являється відчуття
безпеки, анонімності, могутності, сили. Особливо небезпечне скупчення
людей на відносно невеликій території, що суттєво полегшує взаємовплив
один на одного, а також прояви підготованих провокацій, що утруднюють
діяльність працівників правоохоронних органів.

Раптовість виникнення визначається потенційною можливістю прояву
некерованих процесів та подій і стосується як загострення ситуації, так
і переходу учасників до активних дій чи трансформації організованого
зібрання у некеро-ваний натовп. Вона особливо небезпечна за умови
неготов-ності особового складу правоохоронних органів, бо інколи виникає
навіть при відсутності будь-яких зовнішніх впливів.

Високий ступінь невизначеності та бурхливість розвитку подій — у зв’язку
з цим для попередження можливих негативних наслідків надзвичайно важлива
попередня інформація про час, місце, хараткер та масштаби події, що
планується чи відбувається (врахування програми проведення того чи
іншого масового заходу, перевірка наявності необхідних засобів вирішення
проблем, нейтралізація можливих провокацій, розрахунок місткості
приміщення чи території, визначення маршрутів руху до визначеного місця
та можливостей обмеження доступу людей, їх нагальної евакуації,
відпрацювання заходів із попередження та усунення можливих небезпечних
проявів). На жаль, подібна робота проводиться не завжди, що спричиняє
трагічні наслідки: коли значна кількість людей зосереджується на
невеликій, замкнутій площі, а шляхи відходу перегороджуються заслонами,
миттєво виникає панічний або ж агресивний натовп, випадковими жертвами
якого стають найбільш незахищені його учасники чи зовсім сторонні особи.

2. Основні напрями профілактики попередження та виникнення масових
заворушень

Усі вищезазначені чинники, що впливають на виникнення та розвиток
натовпу (соціально-психологічні механізми взаємодії індивідів,
соціально-психологічний склад, динаміка розвитку, специфіка прояву та
передачі чуток та інші), є єдиними психологічними закономірностями для
всіх скупчень громадян. Саме вони зумовлюють переростання, трансформацію
наявної спільності в агресивний натовп. Знаючи ці закономірності, можна
не тільки стримувати, блокувати агресивність присутніх, а й своєчасно
вживати заходів для її попередження.

При випадковому скупченні, коли люди збираються навколо якоїсь
неординарної події (пожежа, автокатастрофа, бійка тощо), ступінь їх
єдності мінімальна, контакти між учасниками невпорядковані. З позицій
охорони громадського порядку тут є найважливішим факт самого скупчення
людей, бо він означає потенційну можливість розвитку процесів, що
невідворотно супроводжують великі групи. Чим більше учасників, тим вищий
рівень збудження і напруженості; це також сприятливий грунт для
розповсюдження чуток та виникнення різних версій інтерпретації того, що
відбувається. Окрім того, значна кількість людей завжди принаджує осіб,
які перебувають під впливом алкоголю чи наркотичних речовин, підлітків
та молодь, емоційно неврівноважених і з граничними станами психіки осіб.

У подібних ситуаціх необхідно: 1) усунути джерело, об’єкт інтересу; 2)
вжити заходів для попередження подальшого збільшення кількості людей
(інформування про розвиток ситуації, прохання розійтися, блокування
шляхів); 3) спостерігати за громадянами та їх поведінкою, попереджувати
і припиняти спроби порушення громадського порядку.

Поведінка публіки (болільників, глядачів, учасників дискотеки) втручання
не потребує. Незважаючи на підвищений рівень експресивності,
емоційності, зовні визивні дії, присутні потенційно не мають наміру
порушення громадського порядку, отже достатньо загального контролю за
ситуацією та припинення хуліганських вчинків. Але в кожному випадку
необхідне попереднє узгодження дій з адміністрацією місць масового
відпочинку на випадок виникнення групових ексцесів. Позитивний ефект дає
звертання до глядачів керівника чи соліста музичної групи, ведучого
програми та інших авторитетних людей, або ж навіть призупинення масового
видовища, концерту при надмірній активності окремих осіб. Завжди слід
пам’ятати, що світлові та шумові ефекти в залі, специфічний ритм і
мелодичний малюнок музики створюють своєрідний фон «наркотизації», коли
навіюваність значно підвищується, а раціональний контроль за поведінкою
гальмується. Окрім того, не виключено, що частина присутніх перебуває в
стані сп’яніння чи під впливом наркотичних речовин.

Тому інколи достатньо незначного імпульсу, щоб публіка переросла в
агресивний натовп. Таким імпульсом може стати і поведінка працівників
міліції у формі необгрунтованих претензій до зовнішності, заборони
скандувати лозунги, аплодувати піднятими руками тощо.

Особливий різновид публіки — футбольні «фанати». Це не болільники в
традиційному значенні слова, а групи молодих людей та підлітків, що
збираються не стільки заради самого видовища, як для настрахання
«противника» й зведення з ним рахунків. Їх ставлення до правоохоронних
органів, незалежно від розвитку подій, агресивне, що потребує
забезпечення контролю за поведінкою не тільки на стадіоні, а й за
маршрутом проходження, своєчасного вилучення лідерів, осіб, що вчинюють
хуліганські дії та перебувають у стані сп’яніння.

Паніка виникає внаслідок сильного емоційного збудження при події чи
ситуації, небезпечній для життя, причому ступінь імовірності такої
небезпеки не має суттєвого значення. Вона може навіть бути вигаданою,
головне — як вона сприймається та оцінюється людьми. Відомий випадок
виникнення паніки на півдні США під впливом радіопередачі «Висадка
марсіан» (інсценівка роману Г. Уелса «Війна світів»). Встановлено, що з
6 мільйонів слухачів приблизно третина сприйняла її як інформаційну,
тобто як повідомлення про подію, що реально відбувається, з них половина
— справді злякалися і здійснювали спроби врятування свого життя.

Аналізуючи поведінку людей, дослідники зробили певні висновки щодо
підготовки населення, у тому числі й на випадок можливого атомного
нападу. Були також встановлені три етапи розвитку паніки. На першому
(попередньому) — спостерігається, залежно від
індивідуально-психологічних особливостей, відмова від уявлення про
небезпеку, її підкреслене ігнорування або ж швидке наростання почуття
страху. На другому (критичному) — значно підвищується рухова активність,
звужується обсяг свідомої оцінки навколишнього та здатність адекватно
реагувати на зміни в ситуації;

спостерігається граничний неспокій та інтенсивні емоційні прояви. Лише
окремі особи не втрачають холоднокровності та витримки. На третьому
(післякритичному) — виражена пригніченість, приголомшення, невротичні
реакції, депресивні стани тощо. Наслідки переживання паніки дуже
тривалі, інколи психічний статус людини не поновлюється протягом усього
життя і спричиняє різні захворювання.

Хоча реальність чи вигаданість небезпеки для життя не впливає на
поведінку людей, становище завжди ускладнюється при дефіциті інформації.
З урахуванням цього, основними заходами попередження паніки має бути: 1)
якнайшвидше одержання вірогідної інформації та роз’яснення, як правильно
й найбільш доцільно поводитися в ситуації, що склалася;

2) надання громадянам посильної допомоги.

При «протестному» (мітингуючому) скупченні об’єднуючим механізмом стає
почуття «Ми», яке виникає внаслідок аналогічних чи подібних негативних
емоцій учасників і потребує пошуку винуватця існуючої напруженості
(«Вони»). Індивідуальна агресивність акумулюється та сумується,
поступово трансформуючись у нову якість — групову агресивність, що
посилюється дією раніш зазначених соціально-психологічних феноменів
(зараження, навіювання, наслідування). З’являється почуття впевненості в
єдності цілей (хоча насправді це може бути зовсім не так) та
правомірності своїх вимог і дій. Це може мати прямі наслідки для
працівників охорони громадського порядку: не маючи змоги правильно
оцінити, хто є справжнім винуватцем, присутні звертають свою ворожість
на них як на представників влади.

Кожен із зазначених різновидів масових скупчень громадян потенційно може
перерости в агресивний натовп, коли починають діяти єдині психологічні
закономірності. Аналіз практики свідчить про подібність приводів
виникнення агресивного натовпу, динаміки розвитку подій, зовнішніх видів
антисуспільних домагань. Різняться лише місце, час, кількість
потерпілих, розміри втрат. Аналогічні й помилки, яких припускаються
працівники правоохоронних органів при взаємодії з великою, емоційно
збудженою групою людей. Визначимо основні з них.

На початковому етапі правоохоронці часто поводяться пасивно, ніяких
заходів не вживають, чекають вказівок від керівництва. Контакт із
присутніми встановлюється надто пізно або ж такі спроби узагалі не
робляться. Тим часом, натовп невідворотно розвивається за своїми
законами: внаслідок зараження включається «ланцюгова реакція» засвоєння
та посилення стану емоційного збудження, причому окремі особи здатні
доводити себе до граничної його межі, починають висувати явно нереальні
вимоги, поводять себе образливо та зневажливо. Обстановка взаємного
накручування пригнічує почуття відповідальності.

Не проводиться робота по встановленню та своєчасному вилученню
«індукторів» емоційного збудження.

Якщо таких заходів ужито своєчасно, ексцес може затихнути чи
локалізуватись, не виходячи за межі непокори, інакше — скупчення людей
стає все більш агресивним. Емоційним лідером може стати зовсім випадкова
особа з відповідними особистісними рисами, що раптом опинилася в центрі
уваги. На неї орієнтуються, до неї прислухаються, вона щось означає і
може якось виявити себе — це спонукає її поводитися певним чином, навіть
переступаючи через власні моральні принципи.

Не створюються належні умови для розосереджування людей, що зібралися.
Не всі заражуються негативними емоціями однаково, не всі активно
підтримують дії натовпу. Багато хто має намір «просто подивитись», вони
розуміють можливі наслідки і побоюються їх (таких може бути до 80 %),
але самим фактом своєї присутності активізують ядро. Особливо це
стосується дітей та підлітків, які залучаються до натовпу з цікавості,
не розуміючи серйозності ситуації. Зменшення розмірів зібрання майже
автоматично знижує активність присутніх та виставляє «напоказ» лідерів.

Не враховується значимість почуття анонімності,

яке породжує впевненість у безвідповідальності та безкарності. Отже,
необхідно створити умови, що нівелюють анонімність. Цього можна
досягнути залученням працівників міліції, які обслуговують дану
територію, чи інших посадових осіб (керівників промислових підприємств,
представників місцевих органів влади та інших) — взагалі кожну людину,
яка багатьох знає в обличчя та користується авторитетом (найменше — не
збуджує додаткових негативних емоцій). Тут фотоапарат може бути
ефективнішим, аніж зброя: багато хто знає, що в масових скупченнях людей
працівники міліції застосовувати зброю не мають права, тому загроза її
застосування чи немотивована демонстрація можуть додатково збуджувати і
провокувати агресивність, а ймовірність бути впізнаним — реальна, вона
діє витверезливе. Учасники масових заворушень бояться свідків, це й має
визначати тактику дій.

Не вживаються заходи щодо переорієнтації уваги

присутніх на сторонній об’єкт. Люди у натовпі легко вірять чуткам, у
тому числі — загрозливим (наприклад, про прибуття додаткових сил,
застосування спеціальних засобів, роботу по впізнанню та ін.). Звичайно,
активних учасників це не злякає і не зупинить, але «спостерігачів» та
«випадкових» примусить задуматись. Можливе також повідомлення про якусь
неординарну подію поблизу або ж просто трансляція радіопередачі чи
музики, роз’яснення за допомогою підсилювачів суті того, що
відбувається. Взагалі, будь-які засоби психологічного впливу виправдані
при небезпеці масових безпорядків.

Не організовується робота з налагодження контактів та переговорів із
групою, що активно висловлює невдоволення. На початкових етапах лідера
може ще не бути, люди зібралися, «щоб поговорити». Якщо цього не
станеться, події будуть розвиватись далі. Надії, що ще трохи, і все
владнається, — безпідставні. Серед присутніх з’явиться лідер (вожак),
який поки не є організатором у кримінально-процесуальному значенні,
лідер частіше емоційний, особа з яскравою індивідуальністю та комплексом
психологічних якостей, що дозволяють «повести за собою», захопити,
принадити, заразити загальним настроєм. Така людина може бути неприємна,
але якщо вона стала носієм загальних прагнень, її не можна
недооцінювати; вона здатна піти на особистий ризик, виявити хоробрість,
і навіть не відчувати у запалі фізичного болю, тим паче — не думати про
відповідальність.

Ефективно проводити переговори може далеко не кожний, бо офіційний
високий статус для учасників масового скупчення громадян майже нічого не
вартий. Потрібна високорозвинена комунікабельність, впевненість у собі
та рішучість, але без ознак авторитаризму. З учасниками ексцесу не можна
розмовляти, як із своїми підлеглими — це лише ускладнює ситуацію.
Небажано, щоб налагоджувати контакт бралася посадова особа чи працівник
міліції, до якого учасники мають претензії (питання про їх
обґрунтованість у даному випадку значення не має); не слід оголошувати
непродумані вимоги та погрози, бо кожна з них об’єктивно звужує подальшу
сферу впливу та сприяє загостренню ситуації. Такі слова не заспокоюють
людей, а, навпаки, розпалюють гнів.

Мова та форма звертання повинна бути лаконічною, яскравою, зрозумілою і
ситуаційно виправданою. Загальне правило: говорити потрібно просто, з
ефективним застосуванням інтонацій, авторитетно та з почуттям власної
гідності, ввічливо і водночас категорично, не зверхньо, але й не
запобігливо, інакше робиться висновок, що говорить несерйозна і
безвідповідальна особа. «Переговорник» повинен мати виразну мову, швидку
реакцію, винахідливість і почуття гумору. Практика знає випадки, коли
настрій учасників змінювався радикально — завдяки влучним висловам та
вдалому жарту — з гніву на доброзичливість.

Не слід розпочинати будь-які дії при недостатніх силах. Натовпу можна
протиставляти тільки ефективні заходи. Непротивлення збуджує натовп, а
невмілі та нерішучі дії лише провокують активність; безпомічність жертв
та вигляд крові не діють витверезливе, особливо якщо це стосується
представників влади. Окрім того, безчинство натовпу діє на правоохронців
деморалізуючим чином. Тому при проведенні інструктажу слід наголошувати,
що індивідуальні, навіть самовіддані і героїчні дії неприпустимі — вони
становлять небезпеку не тільки для конкретної особи, але й для всіх
інших, стимулюючи агресивні наміри збуджених людей. Потрібні витримка,
самовладання і здатність не піддаватися на провокативні дії; емоційний
вибух, будучи психологічно зрозумілим, у жодному разі невиправданий.

Таким чином, вивчення і аналіз особливостей поведінки людей в умовах
значної їх концентрації та при виникненні умов, які можна
охарактеризувати як екстраординарні, дозволяє сформулювати найбільш
загальні правила щодо поведінки при охороні громадського порядку:

1. Утримуйтесь від зауважень, особливо на адресу конкретних осіб, не
вдавайтесь до спорів і суперечок. Потрібний ввічливий та доброзичливий
діалог із присутніми, роз’яснення їм суті того, що відбувається,
можливих варіантів розвитку ситуації.

2. Утримуйтесь від поспіху: загострення обстановки може спричинитись
надто прямолійними та жорсткими діями, не відповідними конкретним
подіям, прагненням досягти результату якнайшвидше.

3. Зважено підходьте до затримання та вилучення підбурювачів: воно
виправдане лише у тих випадках, коли ви впевнені в підтримці громадян.
Якщо ні — доцільніше встановити особу правопорушника, а затримання
провести в більш зручний момент.

4. Вживайте тих заходів, які зрозумілі оточуючим, не викликають
негативних емоцій та відповідають ситуації і поведінці правопорушника:
неадекватна жорстокість, брутальність загострює обстановку, коректна
поведінка, як правило, приводить до підтримки та схвалення громадян.

5. Переходьте до активних дій лише тоді, коли всі інші заходи впливу на
учасників масового ексцесу вичерпані.

Висновки

Натовп — не будь-яке масове скупчення людей, а лише сукупність агресивно
настроєних громадян. Це — неорганізована спільність, що, однак, не
виключає можливості наявності у ній організованої групи (ядра), яке
провокує й спрямовує індивідуальну агресивність присутніх.

Можна виділити низку чинників, що визначають соціально-психологічну
специфіку натовпу: кількість учасників, раптовість виникнення,
бурхливість розвитку подій, високий ступінь невизначеності обставин.

Значна кількість осіб, які складають натовп, створює сприятливі умови
для механізмів емоційного зараження, навіювання, наслідування та інших.
Ефективність дії цих механізмів — у прямо пропорційній залежності від
кількості присутніх, цим же визначається й інтенсифікація механізму
залучення — ще однієї умови зростання натовпу, бо з’являється відчуття
безпеки, анонімності, могутності, сили. Особливо небезпечне скупчення
людей на відносно невеликій території, що суттєво полегшує взаємовплив
один на одного, а також прояви підготованих провокацій, що утруднюють
діяльність працівників правоохоронних органів.

Раптовість виникнення визначається потенційною можливістю прояву
некерованих процесів та подій і стосується як загострення ситуації, так
і переходу учасників до активних дій чи трансформації організованого
зібрання у некеро-ваний натовп. Вона особливо небезпечна за умови
неготов-ності особового складу правоохоронних органів, бо інколи виникає
навіть при відсутності будь-яких зовнішніх впливів.

Високий ступінь невизначеності та бурхливість розвитку подій — у зв’язку
з цим для попередження можливих негативних наслідків надзвичайно важлива
попередня інформація про час, місце, хараткер та масштаби події, що
планується чи відбувається (врахування програми проведення того чи
іншого масового заходу, перевірка наявності необхідних засобів вирішення
проблем, нейтралізація можливих провокацій, розрахунок місткості
приміщення чи території, визначення маршрутів руху до визначеного місця
та можливостей обмеження доступу людей, їх нагальної евакуації,
відпрацювання заходів із попередження та усунення можливих небезпечних
проявів). На жаль, подібна робота проводиться не завжди, що спричиняє
трагічні наслідки: коли значна кількість людей зосереджується на
невеликій, замкнутій площі, а шляхи відходу перегороджуються заслонами,
миттєво виникає панічний або ж агресивний натовп, випадковими жертвами
якого стають найбільш незахищені його учасники чи зовсім сторонні особи.

Список використаної літератури

Бэрон Р, РичардсонД. Агрессия. — С.-Пб., 1997.

Лебон Г. Психология народов и масс. — М., 1995.

ЛюбивыйЯ. В. Современное массовое сознание. — К., 1993.

Психология масс. Хрестоматия. — Самара, 1988.

Психология толпы. Хрестоматия. — М., 1998.

Юридична психологія. Посібник / Андросюк В. Г. та ін. – К., 1999.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи