Реферат на тему:

Модель інтегрованого підходу до корекції особистості методами групової
терапії

В останнє десятиліття наростає інтерес дослідників і практиків до
проблем і можливостей розвитку інтегрованої психотерапії (Б. Бейтман, М.
Голдфрід, Дж. Норкросс, 1989). Про значимість інтегрованого руху в
психотерапії свідчить і видання міжнародного „Журналу інтегрованої й
еклектичної психотерапії”. Інтегрована психотерапія, що використовує
поєднання прийомів різних психотерапевтичних напрямків, припускає,
насамперед, концептуальний синтез різних теоретичних систем
психотерапії.

Інтегрована психотерапія може розвиватися на основі таких підходів: 1)
використання еклектичної моделі, що поєднує різні методи психотерапії,
керуючись потребами практики; 2) інтеграція відповідних наукових
дисциплін – медицини, психології, соціології, педагогіки,
нейрофізіології, філософії, психолінгвістики тощо; 3) синтез теоретичних
положень різних психотерапевтичних орієнтацій з урахуванням провідної
концепції особистості та її розвитку. Істотні можливості для розвитку
інтегрованої психотерапії забезпечує також пошук спільного знаменника
для різних теоретичних моделей за допомогою перекладу їх понять на
загальновживану термінологію або шляхом опису психотерапевтичного
процесу з позицій різних напрямків.

Розвитку інтегрованого руху у психотерапії сприяли такі фактори: 1)
поширення численних форм і методів психотерапії, що утруднює вибір, а
також їх вивчення і застосування; 2) неадекватність будь-якого
психотерапевтичного напрямку для всіх категорій клієнтів; 3) пошук
загальних базових процесів, характерних для всіх форм психотерапії, і
поступове визнання того, що різні методи, по суті, можуть мати більше
спільного, ніж розбіжностей; 4) приблизно рівна ефективність корекції
незалежно від форм психотерапії; 5) акцент на істотній ролі взаємин
„психотерапевт – клієнт” за будь-яких форм психотерапії; 6)
соціально-економічні процеси в суспільстві, що висувають підвищені
вимоги до якості, тривалості й ефективності психологічного впливу й
сприяють більше згуртуванню, ніж роз’єднанню психотерапевтів.
Найважливішою характеристикою інтегрованого руху у психотерапії є
врахування психотерапевтом при виборі методів не стільки власних
теоретичних знань, скільки індивідуальних психологічних особливостей
особистості, проблем і потреб клієнта [3, с. 107].

Хоча інтегрована психотерапія набула розвитку саме в останнє
десятиліття, в попередні роки також спостерігалися спроби порушувати
питання інтеграції у психотерапії, зростало розуміння важливості
врахування в ній взаємодії когнітивних, емоційних і поведінкових
аспектів функціонування клієнта. Усередині єдиного психотерапевтичного
підходу доцільним є розподіл, залежно від завдань психологічного впливу
на особистість, певних прийомів на пізнавальні, емоційні і поведінкові
стереотипи порушеного реагування клієнтів. Різні комплекси з цих методів
найдетальніше розроблено в тому чи іншому психотерапевтичному напрямку,
і вони можуть доповнювати одне одного.

Інтегрувати кілька корегуючих технологій в одну систему спробував Г.
Грінвальд (1967 р.), назвавши її терапією прямого аналізу. До цієї
системи увійшли елементи психоаналізу, різні модифікації біхевіоральної
терапії та інших наукових напрямків [2, c. 160].

Давно розпочалися спроби синтезувати психоаналітичну і біхевіористичну
теорію. Проте усе обмежувалося реінтерпретацією поведінкових прийомів до
психодинамічних формулювань або перефразуванням положень
психоаналітичної теорії в межах теорії научіння. Останнім часом йдеться
про розробку психотерапевтичних підходів, що поєднують психодинамічні і
поведінкові методи в інтегрованій терапії хворих (М. Мюррей, 1976 р.). У
цьому випадку психотерапевт при аналізі симптомоутворення враховує як
інтрапсихічну динаміку, так і актуальну життєву ситуацію пацієнта й
обставини, що посилюють прояв проблеми [2, c. 161].

Відзначаються також спроби інтегрувати когнітивні й поведінкові підходи
в психотерапії. Пізнавально-навчальний підхід як синтез когнітивного і
поведінкового напрямків у психотерапії, з одного боку, визнає важливість
інтраперсональних факторів в адаптації, а з іншого – робить акцент на
ролі змінних оточення, що впливають на феноменологію і функціонування
особистості клієнтів (М. Махоні, 1977 р.). Сутність цієї нової,
інтегрованої форми психотерапії ґрунтується на таких передумовах: 1)
людський організм реагує не стільки на навколишні обставини як такі,
скільки на когнітивні уявлення про них; 2) когнітивні уявлення
функціонально пов’язані з процесами і параметрами научіння; 3) більшість
людських знань когнітивно опосередковані; 4) думки, почуття і форми
поведінки каузально взаємозалежні.

Ці положення визначають і головні цілі психотерапії: скорегувати
перцептуальні, моторні й асоціативні навички особистості. Клієнта
навчають тонкому перцептуальному розрізненню впливів навколишнього
середовища і внутрішньої стимуляції (думки, почуття, образи, біохімічні
зміни тощо). Засвоєння цих складних знань доповнюється тренінгом
розвитку і критичної оцінки асоціацій (зокрема, переконань, очікувань).
Клієнтові дають можливість переконатися, що думки й образи можуть
відігравати важливу роль в адаптації і феноменології особистості.
Насамкінець клієнтові звичайно пропонується тренінг виконавчих навичок,
що й визначає вибір поведінки в регулюванні зовнішніх чи внутрішніх
впливів.

Широке поєднання різних видів психотерапії, насамперед екзистенціальної,
використовується в одному з нових напрямків – психосинтезі, мета якого –
гармонізація й інтеграція в єдине ціле всіх якостей і функцій
індивідуума. Нейролінгвістичне програмування, міждисциплінарна
інтегрована концепція психотерапії дає в розпорядження психотерапевта
метамодель як поетапну стратегію психотерапевтичної поведінки, що
розширює модель світу клієнта і створює умови для процесу зміни
особистості. Передбачається, що ця метамодель може використовуватися
психотерапевтом будь-якої орієнтації і на певному етапі повинна бути
інтегрована з методами, що існують у вже сталих видах психотерапії.

Метою нашого дослідження є розробка комплексу корегуючих технологій для
стимулювання особистості до самопізнання та аналізу власної поведінки.

У рамках інтегрованого підходу до корекції психічно здорової особистості
можемо говорити про зміни в таких сферах психіки людини:

1. Фізична інтеграція (усвідомлення власної тілесності, активізація
дихання, зняття м’язової напруги, релаксація, увага до відчуттів, рухова
активність).

2. Емоційна інтеграція (усвідомлення емоцій і почуттів, вираження і
проживання емоцій і почуттів, домінування почуттів над думками,
співпереживання).

3. Творча інтеграція (творча активність, оригінальність, гнучкість,
емоційне піднесення, артистичність).

4. Інтелектуальна інтеграція (усвідомлення проблем і способів їх
вирішення, перебудова переконань, збільшення усвідомлення себе й інших;
усвідомлення тіла, емоцій і почуттів, думок і принципів; прагнення до
самопізнання).

5. Соціальна інтеграція (пошук нових соціальних цілей і цінностей,
використання психологічних знань у практичному житті; навчання навичкам
партнерського спілкування, встановлення відносин взаєморозуміння і
взаємодопомоги).

6. Особистісна інтеграція (усвідомлення самого себе, свого „Я”; глибинне
пізнання своєї особистості, самоаналіз і самовдосконалення, емоційний
катарсис, зсув локусу контролю на свою індивідуальність, прийняття
відповідальності за своє життя).

7. Духовна інтеграція (розширення свідомості, збільшення усвідомлення
себе й інших, відкритість і чесність, перебудова особистості навколо
нового центру – сутності, внутрішнього „Я”; розуміння законів Буття,
любов, людяність і гуманізм).

В онтогенетичному процесі інтеграційні механізми психіки з’являються у
певній послідовності відповідно до перебігу психічного і соціального
розвитку.

Кожному етапові психічного розвитку відповідає домінуючий механізм
інтеграції, що виконує провідну роль. Ці інтеграційні механізми
закладено споконвічно, їх послідовне розгортання – самостійний процес
розвитку, в якому можна виокремити кілька стадій:

1. Стадія тілесної інтеграції (провідні механізми: дихання, сон, фізична
активність, взаємозв’язок з природою) починає формуватися у віці
немовляти.

2. Стадія емоційної інтеграції (емоції й емоційна пам’ять, переживання)
активно формується в ранньому віці.

3. Стадія творчої інтеграції (творчість) найяскравіше виражена в
дошкільному віці.

4. Стадія розумової інтеграції (мислення, інтелектуальна активність) –
активне формування відбувається в шкільному віці.

5. Стадія соціальної інтеграції (соціальні механізми, спілкування)
починається у підлітковому віці, продовжується в юнацькому і охоплює
ранню дорослість.

6. Стадія особистісної інтеграції (екстеріоризація особистісного
досвіду, усвідомлення), починаючи з старшого юнацького віку, проходить
через весь вік дорослості до старості.

7. Стадія духовної інтеграції (любов, духовність) охоплює переважно вік
дорослості і старості, але, як виняток, може формуватися разом з 4, 5, 6
стадіями.

Кожен рівень розвитку інтеграційних механізмів не скасовує попередніх,
утворюючи цілісну систему інтеграції зі своїм функціональним поділом,
домінуванням і компенсаторними механізмами. Кожен новий рівень
розвивається на основі попередніх, ніби надбудовуючись над ними. При
негативному чи недостатньому розвиткові попередніх рівнів неможливий
розвиток наступних. Ця закономірність діє як у життєвому, так і в
інтенсивному розвитку в умовах психокорекції: відновлювати інтеграційні
механізми необхідно за стадіями (5, 4, 3, 2, 1, 6, 7).

За віковими особливостями піддослідні, які брали участь в нашому
експерименті, це – студентська молодь, яка у своєму психічному розвитку
перебуває на стадії соціальної інтеграції. Тому корекційна робота з
особистістю розпочалася в тренінгу партнерського спілкування.

Діагностуючи і коректуючи наявну соціальну інтеграцію особистості
студентів, в подальшому переходимо на стадії минулого, але в оберненому
порядку (від сьогодення, вчорашнього і до далекого минулого). Тобто,
після соціальної інтеграції особистості ми переймаємося її
інтелектуальною інтеграцією, потім – творчою, емоційною і фізичною.
Після цього піднімаємось на стадії майбутньої інтеграції (особистісну і
духовну).

Основна мета такого інтегрованого підходу до корекції особистості –
досягти цілісності пізнання себе та самоусвідомлення студентами –
майбутніми спеціалістами з психологічного впливу на особистість.

1 – тренінг тілесної терапії (фізична інтеграція особистості).

2 – тренінг особистісного психосинтезу (емоційна інтеграція
особистості).

3 – тренінг казкотерапії (творча інтеграція особистості).

4 – тренінг „Хто Я” (інтелектуальна інтеграція особистості).

5 – тренінг партнерського спілкування (соціальна інтеграція
особистості).

6 – тренінг трансактного аналізу (особистісна інтеграція людини).

7 – тренінг трансперсонального психосинтезу (духовна інтеграція)

Емпіричне дослідження проводилося в групі студентів 5-го курсу
факультету соціального управління Академії праці і соціальних відносин
Федерації профспілок України у 2003/2004 навчальному році, які протягом
семестру відвідували курс „Методика організації і проведення
соціально-психологічного тренінгу”. Загальна кількість студентів, що
взяла участь у тренінгових комплексах, – 22 особи (чоловіків – 5, жінок
– 17). Середній вік – 21 рік.

Комплекс тренінгів містив у собі такі сім напрямків (за послідовністю
проведення): тренінг партнерського спілкування, тренінг „Хто Я”, тренінг
казкотерапії, тренінг особистісного психосинтезу, тренінг тілесної
терапії, тренінг трансактного аналізу, тренінг духовного психосинтезу.

Дослідження проводилося в двох напрямках: 1) оцінювання самозвітів
студентів після кожної форми тренінгу; 2) діагностика психічних станів
студентів у період проходження тренінгового комплексу.

Діагностика психічних станів студентів велася двома шляхами: 1 – зріз
психічного стану особистості до проведення комплексу тренінгів і після
закінчення останнього тренінгу; 2 – діагностика психічного стану
особистості на підсумковому занятті кожної форми тренінгу.

До діагностики психічного стану особистості до і після проведення
комплексу тренінгових технологій додалася методика „Велика п’ятірка”
Голдберга, що вимірює фактори „Інтроверсія – Екстраверсія”, „Антагонізм
– Доброзичливість”, „Неорганізованість – Організованість”, „Емоційна
стабільність – Нейротизм”, „Закритість – Відкритість новому досвіду”.
Мета використання цієї методики полягає у пізнанні студентами своїх
індивідуальних відмінностей, важливих для спілкування в групі.

Діагностика психічного стану учасників тренінгів включала діагностику
реактивної й особистісної тривожності, діагностику рівня суб’єктивного
контролю, діагностику аутогенної норми, тривог і компенсацій,
вегетативного тонусу, діагностику психічної активації, інтересу,
емоційного тонусу, комфортності, напруги, інтроверсії – екстраверсії,
антагонізму – доброзичливості, неорганізованості – організованості,
емоційної стабільності – невротичності, закритості – відкритості новому
досвіду.

Порівнюються результати діагностування учасників тренінгів до і після
проведення тренінгового комплексу.

Результати діагностики психічного стану особистості зведені в таблицю за
параметрами „прогресу”, „регресу” і „стабільності”.

Ефективність Прогрес

(%) Регрес

(%) Стабільність 

  (%)

Фактори Гр.

Особистісна тривожність 1 28,6 57,1 7,1

2 50,0 46,3 3,8

3 53,9 23,1 23,0

Реактивна тривожність 1 46,4 39,3 14,3

2 19,2 65,4 15,4

3 53,9 38,5 7,6

Інтернальність (загальна) 1 39,3 57,1 3,6

2 53,9 34,6 11,5

3 51,2 20,5 28,3

Психічна активація 1 50,0 50,0 0

2 30,8 57,7 11,5

3 69,2 15,4 15,4

Інтерес 1 57,1 35,7 7,1

2 42,3 50,0 7,7

3 53,9 30,7 15,4

Емоційний тонус 1 39,3 42,8 17,9

2 34,6 57,7 7,7

3 53,9 30,7 15,4

Комфортність 1 53,6 32,1 14,3

2 19,2 61,5 19,2

3 46,2 46,2 7,6

Напруга 1 39,3 39,3 21,4

2 34,6 53,9 11,5

3 69,2 15,4 15,4

Аутогенна норма 1 58,1 35,5 6,4

2 57,1 34,3 8,6

3 61,5 15,4 23,1

Інтенсивність тревог і компенсацій 1 38,7 45,2 16,1

2 57,1 20,0 22,9

3 69,2 30,8 —

Енерго-тропність 1 51,6 29,0 19,4

2 54,3 28,6 17,1

3 61,5 15,4 23,1

Інтроверсія 3 46,2 30,7 23,1

Доброзичл. 3 53,9 46,1 —

Організов. 3 15,4 69,2 15,4

Ем.стабіл. 3 46,2 46,2 7,6

Відкритість 3 61,5 15,4 23,1

З таблиці видно, що „прогрес” у третій групі піддослідних відбувається
майже за всіма параметрами: „аутогенна норма”, „енерготропність”,
„інтенсивність тривог і компенсацій”, „інтернальність”, „психічна
активація”, „інтерес”, „емоційний тонус”, „напруга”, „особистісна
тривожність” і „реактивна тривожність”, „інторерсія (заглиблення у
внутрішній світ)”, „доброзичливість”, „відкритість новому досвіду”.

Діагностика психічного стану учасників тренінгів включала також
діагностику аутогенної норми, інтенсивності тривог і компенсацій та
енерготропності – трофотропності протягом усього тренінгового комплексу.
Перед написанням самозвіту, наприкінці кожного тренінгу проводилась
експрес-діагностика психічного стану учасників за тестом М. Люшера.

Одержані кількісні показники психокорекційного впливу тренінгових занять
на учасників груп підтверджують ефективність використання комплексу
психотерапевтичних технологій для пізнання себе особистістю. Безумовно,
не можна казати про 100 % ефективності, тому що може спрацьовувати
„відтермінований ефект” (за Ю. Ємельяновим), тобто учасники відзначають
у себе особистісні зміни після 6 місяців, року а то й більше, які вони
все ж таки приписують своїй участі у тренінгах [3].

Подальше дослідження буде присвячено виявленню чинників процесу
самоаналізу і їх ролі у процесі пізнання себе особистістю.

Література:

1. Емельянов Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение.- Л.:
Изд-во ЛГУ, 1989. — 56 с.

2. Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Б. Д. Карвасарского —
СПб., 1998.

3. Терлецька Л. Г. Психічне здоров’я особистості. Технологія
самоаналізу. Київський національний університет імені Тараса Шевченка —
ВПЦ „Київський університет”. — К. — 2003. — 150 с.

4. www.politik.org.ua

Похожие записи