Реферат на тему:

Людина й проблеми управління власним і суспільним буттям

Життя людини — суперечливий, динамічний процес. Він потребує від
державної політики високого сенсу, а від людини — вміння освоювати нові
реалії в системі соціального та індивідуального існування. А ще —
високої духовності та гнучкості для того, щоб людина могла регулювати
свої зусилля відповідно до можливостей, даних їй Господом.

Щонайосмисленіше слід ставитися до життя в молодому віці, коли людина
творить себе як особистість. Молодість — особливий період людського
буття. Саме на цьому етапі людина визначає свої життєві орієнтири,
розробляє життєву стратегію і життєві плани. Цей процес особливо
проблемний і конфліктний для молоді України на етапі перехідного
періоду.

Процес трансформації українського суспільства пов’язаний з переходом від
тоталітаризму до демократії, до нової моделі розвитку, яка має
відповідати сучасним загальноцивілізаціиним принципам і водночас
базуватися на власному історичному досвіді. Найефективніше вирішувати цю
проблему спроможні молоді люди (цьому сприяє енергія, час, мінімум
комплексів, прагнення до самореаліза-ції тощо).

Аби забезпечити самореалізацію особистості для здійснення державної
політики модернізації українського суспільства, слід надати їй свободу і
соціальні гарантії. Особливої актуальності набули питання збереження
цілісності, суверенності людської особистості, що потребує від
суспільства:

• заборони на довільне втручання в її біосоціальну структуру, в тому
числі й використання з цією метою сучасних технічних систем та
інформаційних технологій;

• забезпечення свободи саморозвитку й самовираження особистості, дедалі
рішучішого витіснення різних форм насилля над її індивідуальністю, над
дарованою людині природою самобутністю;

• забезпечення умов для формування гармонії людини зі світом, із самою
собою, з іншими людьми, із суспільством, з тією епохою, в якій триває її
індивідуальне буття;

• забезпечення широких громадянських і людських прав кожній особистості
та соціальних гарантій виконання нею обов’язків перед сім’єю,
суспільством, нацією, державою.

«Народ — основний у державі, а правитель посідає останнє місце. Тому
тільки здобувши прихильність народу, можна стати правителем» (Мен-Цзи,
IV ст. до н. е.).

«Для сучасного суспільства, — як зазначав Еріх Фромм, — найскладніша
проблема — ставлення людини до сили, влади, політики і грошей». Таке
ставлення є різним, проблемним і конфліктним у будь-якому суспільстві, в
тому числі українському. Все залежить від багатьох чинників, зокрема від
часу.

Більшість запропонованих проблем культури управлінської діяльності та
спілкування слід розглядати крізь призму міждисциплінарного підходу,
однак стрижневим є політико-психологічний підхід.

Сучасні політичні, соціально-економічні та інші сфери життя потребують
від особистості керівника, управлінця постійного пошуку, витончених форм
життєтворчості, неабиякої психологічної витримки, щоб долати стреси,
творити себе як потенційну особистість.

За таких умов повернення до духовності, злагоди зі своїм «Я» та світом
може стати основою для внутрішньої рівноваги людини й суспільного
прогресу в державі.

У західній, зокрема американській, соціології «третя хвиля» розвитку
суспільства, за О. Тоффлером, настає тільки через повернення творчої
людини в родинне коло, або «тиху пристань». Саме в сім’ї людина повинна
відтворити себе в спокої, злагоді, щасті від дітей, радості, що ти живеш
заради сім’ї, у ній і для неї (Тоффлер О. Третя хвиля // Сучасна
зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — К., 1996. —С 281).

Вірмо й усвідомлюймо, що ми разом у пошуку тієї істини, до якої людство
і всі ми приходимо. Хто раніше, а хто — перед смертю прозріває, і це теж
великий плюс — спасти душу й усвідомити, задля чого живе людина на цьому
світі. Сіяти добро словом і справою, покаятися вчасно за незроблене
добро і скоєне зло — це основний закон життя й людської життєтворчості,
ось чому ми повинні за життя служити людям, бути високодуховними та
милосердними.

Через працю, через повагу до людини, громадянськість ми можемо
побудувати нашу демократичну Українську державу. Лише в такому разі в
ній утвердиться громадянське суспільство для всіх її громадян, незалежно
від етнічного походження, соціального статусу, статі, віку, освіти та
інших чинників.

Світове покликання України, якій Богом дано прекрасні землі, працьовитих
людей і яка сьогодні стоїть перед необхідністю поставити при владі
кваліфікованих державних службовців, управлінців,
менеджерів-державників, які не тільки здійснювали б функції контролю, а
й самі були професійними виконавцями.

Тільки Президент і Кабінет Міністрів не в змозі цього зробити. Потрібні
«Ми» — всі, гуртом, по краплині для держави й усіх нас», -таким має бути
гасло української управлінської еліти, має формуватися політична
психологія українського народу в державі. Стародавні латиняни говорили:
«Крапля камінь точить не силою, а частим падінням». Крапля має бути
прозорою й чистою. Про прозорість в усіх сферах життя в Україні говорять
багато, віримо, що й справи будуть іти прозоро.

Класична школа завжди намагалася орієнтувати фахівців на консенсус,
запалити прагнення в особистості до злагоди із собою й світом, розуміючи
при цьому, що світ і буття людини в ньому потрібно вивчати, пізнавати,
завжди сумніваючись на шляху пізнання.

Зустрівшись у процесі життєтворчості з безкінечною кількістю проблем —
думати, долати проблеми, доносити істину до людей щиро, доброзичливо,
розуміючи, що життя коротке, иепередбачуваие, завжди проблемне й
конфліктне. Інакше був би застій у житті, все зупинилося б і не було б
прогресу й бажання підніматися вгору, на вищі щаблі історії, не було б
злету й щастя, яке завжди треба вистраждати.

Життя наше — це той дар, яким ми розпоряджаємося по-різному. Йдеться про
вас, наших творців сьогоднішніх, які прагнуть модернізувати країну, або
навіть більше — хочуть зробити для людей добро, «безкорисливе» добро у
справі державотворення і людинолюбства для соборної демократичної
України. Далі важливо нагадати, що «спочатку ми обираємо свій шлях, а
після він обирає нас». Бажано, щоб цей шлях навчання виводив на дорогу
істини.

Суть будь-якої діяльності лежить поза її межами. Усередині самого життя
її не виявити. Це правда! Поряд із життям нашим має бути велика мета, до
якої ми повинні йти. Людина великої мети знає свій шлях, вона шукає його
і йде, долаючи перепони, конфліктуючи, йде і знаходить те, про що мріє.

Людина, яка не має великої мети, не хоче знати свого шляху, ставить
перед собою мету, яку легко досягти. Шлях життя — це не лише гроші, не
тільки багатство, а й справа для суспільства, людей і, нарешті, для
себе. На жаль, наш шлях частіше буває іншим.

Буває: молодий швидко помирає, а старий творчо працює. Висновок: перший
був старим змолоду, така його карма; другий — був завжди молодим.
Кожному природа подарувала свою долю.

Життя не може складатися тільки з радощів й успіху. Людина щаслива
тільки психічним і фізичним здоров’ям, все інше — лише доповнення до
щастя.

Невдачі, конфлікти пов’язують нас із реальністю, не дозволяючи втратити
розум, бо в одноманітності ми втратили б себе. Тому думаймо, що в кожній
невдачі, у кожному нещасті криється щось позитивне й корисне. Живемо в
русі, пошуку, у боротьбі, у проблемах, і долаючи їх, стаємо думаючими
людьми.

Зоряний час є у кожної людини, проте різною мірою та в різні періоди, а
декого життя викидає, як кажуть, «за борт». Тому наші пращури говорили
так: «Якщо життя трясе нас, то ми можемо вийти з цього становища, якщо
знайдемо вихід». Тож шукаймо!

Мало людині мати мету, треба вміти доводити її до раціонального
завершення. На жаль, 75 % людей відступають від мети своїх пошуків,
здаються. Але цього не варто робити. Ідіть своєю дорогою до мети.

Ми не готові до проблемної дороги життєтворчості, тернистої і складної,
завжди конфліктної. Слабкі особистості не є щирими, творчими і
щасливими, тому зупиняються на півдорозі, нищать себе і свою долю. А
отже, їхнє життя марне.

Мудрість життя полягає у з’ясуванні й осягненні основних засад
світоіснування й життєтворчості. Ще із сивої давнини цей феномен
осмислювався нашими пращурами і носив назву «софійності», а Свята Софія
наша є доказом того, що Господь нагородив нашу землю благодаттю
мудрості, всіх її жителів і тих, хто засвідчить себе в центрі цієї
мудрості — нашій святині — Софійському Соборі.

Біда в українського народу в тому, що ця висока духовність поки що не
зажила в його серцях. Можливо, на це прийде час, бо дар Високого Розуму
потрібно заслужити.

Ми розуміємо, коли «дорослішаємо», що легше просити за іншого, ніж за
себе. І це правильно, тоді в іншого буде привід попросити за вас. Робіть
так, щоб рідко за вас просили, бо будете слабкими. Певна річ, набагато
легше, якщо за нашою спиною стоїть хтось сильний і авторитетний. Але тут
виникає конфлікт.

Побоювання, ненависть, страх. Страх — важке почуття. Його не можна
ігнорувати й не можна ним не користуватися. По суті, страх дано людині
на благо. Він примушує її думати. Якщо людина має рацію, сила Космосу її
збереже, якщо ні — навіть озброєні охоронці не врятують.

Усе, що можете перевірити самі, — — перевіряйте. Лише тоді з’явиться
вміння, навичка відрізняти справжнє від марного (важкого, порожнього,
недоброго). Інколи перевірте близьких, щоб з’ясувати, хто вони для вас.
Вибирайте шлях і думайте, хто ним піде, якщо можете — йдіть самі для
вирішення завдань. Не посилайте боязкого, полохливого на переговори до
нахабного, бо все закінчиться невдачею.

Немає однакового розміру взуття для всіх людей, у кожного розмір свій і
своя нога, і почерк у роботі теж має бути свій власний. Благородна
справа показати людині її шлях, щоб вона стала потрібною в колективі й
щасливою у житті. Погано, якщо особистість нічого не може. Вона —раб у
суспільстві. Лихо в тому, що таких багато. Позбуваймось рабської
психології!

Чи добре, якщо особистість усе може? Вона не може всього могти — це
вада, патологія. Будьте обережні! Така людина все може за рахунок
енергії інших. Взагалі можна сказати, що кожна людина, як актор, грає у
своєму житті безліч ролей: дітей і батьків, професійних і тих, що поза
світом професій, трагічних і комічних, ліричних, романтичних і
драматичних. Наш рольовий репертуар у житті різноманітний, але мудрість
людини полягає в тому, аби вибрати роль найпростішу, найефективнішу і
найпотрібнішу. Ваш вибір буде мудрий у тому разі, коли ви усвідомите, що
все у цьому світі взаємопов’язане і залежить від багатьох чинників:
історичних традицій, менталітету, рівня освіченості, особливостей
виховання, демократичних засад у суспільстві, епохи, в якій ми живемо, і
тих завдань, які за життя нам призначено Господом виконувати. Тому і
треба вміло прийти до біблійної заповіді: «Вчасно і сердечно попросіть
Господа, і вам відкриється шлях».

Спостерігаючи за суспільством, життєтворчістю, доходимо висновку: «Кожен
із нас управляє світом!» Питання для всіх: «Як саме?» Правомірна
відповідь: камінь на дорозі керує підводою, машиною… Дитина ще
говорити не вміє, а, дивись, управляє родичами. Дружина — чоловіком.
Суспільство — людьми. Гроші — багатим господарем.

«Усі керують усіма!» У народі про такий процес управління кажуть:
«Крутить світом, як циган сонцем». Ми ж маємо пам’ятати істину: «Не
соромно керувати світом, соромно цю роботу виконувати погано!» Ось
дилема внутрішньоособистісного конфлікту.

Той іде правильним шляхом, хто постійно вчиться керувати собою і світом
дедалі краще й краще. Його шлях — його вчитель!

Погано те, що більшість управлінців шукають не сильніших за себе, а
слабших. Це передумови виникнення конфліктів.

Хто скаржиться чи просить, той не має свого шляху, він завжди слабкий,
завжди у внутрішньоособистісному та міжособистісному конфлікті. Той, хто
пропонує, здатний відмовити, якщо ж він іде своїм шляхом, то отримавши
відмову, стає ще сильнішим, бо має новий резерв розв’язання проблеми.

Немає значення, «так» чи «ні» ви говорите, які аргументи наводите.
Важливо вміти утримати владу. Той, хто має владу, кажуть,

завжди має рацію. Це так і ні, а отже, не зовсім так. Інколи маєш владу,
а нею користуються інші. Бо немає мети й власного шляху. Важливо також,
чи завжди цей шлях духовний і громадський. Шляхи людей не перетинаються.
Люди, які мають мету, не можуть зашкодити собі чи комусь. Усім природа
забезпечила місце під сонцем і нішу в суспільстві. Важливо, щоб
службовець, учитель, управлінець умів дати пораду слабшим, знайти собі
місце в суспільстві. Над цим в Україні поки що мало замислюються. А
жаль.

Пам’ятайте, що погляд із минулого в майбутнє сильніший за нинішній і
вчорашній. Робімо свій почерк життя таким, який би звеличив нас як
особистостей, а не як власника для себе. Коли ми розуміємо, на що
здатні? Коли усвідомлюємо те, чого саме ми не можемо.

Якщо управлінець буде сіяти добро — досягне значного, але це добро має
бути загальнолюдським, а не лише власним. За власним втрачаємо і
людське, й особистіше.

Повірмо в себе, спираючись на мудрість історії та вимогу нашого
сьогодення. Це якраз те нове, що є досить забутим старим.

Похожие записи