Реферат на тему:

Культура супроводу освітніх психолого-педагогічних технологій

В сучасному світі освіта є провідним культурно-цивілізаційним фактором
забезпечення розвитку людини та її професійного становлення. Щоб досягти
успіху в розвитку, необхідно, по-перше, перебороти роз’єднаність
політичних еліт і наукових спільнот із збереженням своєрідності кожної з
них, оскільки саме вони безпосередньо впливають на
культурно-цивілізаційні процеси в суспільстві. По-друге, абсолютний
пріоритет у бюджеті будь-якої країни повинна мати освіта, адже саме вона
сприяє розвиткові усіх видів творчості. По-третє, існує гостра потреба
забезпечити рівновагу між нововведеннями і традиціями в освітянській
сфері. По-четверте, необхідно вирішити, що слід зробити, аби примножити
внесок педагогів і вчених у якісні зміни у вищій освіті, зберегти
інтелектуальний потенціал вищих навчальних закладів, враховуючи
глобалізацію освітнього процесу.

Ось такі пекучі проблеми постають, зокрема, і перед нашим суспільством,
яке перебуває в процесі суспільної трансформації. І не тільки перед
суспільством в цілому, а й перед кожною людиною зокрема. А там, де діє
людина, виникають і певні психологічні проблеми.

Вдосконалення освітянської сфери – проблема одвічна, перманентна. Вона
постійно перебуває в динаміці, завжди існує як проблема соціальна,
економічна і, насамперед, як психолого-педагогічна. Адже завдання школи
(передусім – вищої) допомогти кожній людині в становленні свого
індивідуального образа. Тим часом нині вищу школу в Україні „поставила
на коліна” фінансова скрута. Відтак освітянська сфера змушена посилювати
„прагматичні підходи”, інакше їй не вижити. І якщо нинішня ситуація
затягуватиметься, то ми не тільки не навчимо молодь думати, мислити, але
й елементарно щось обчислювати.

Метою статті, відтак, є висвітлення важливості культури супроводу
освітніх технологій у вирішенні соціально-психологічних проблем
підготовки фахівців у вищій школі.

Сталося так, що наша країна з її багатою історією, культурою,
традиціями, матеріальними ресурсами опинилася в стані духовної і
матеріальної убогості, а тому й „маємо те, що маємо”… Що ж стосується
виховного процесу у вищому навчальному закладі, то характерною його
особливістю сьогодні є те, що і студенти, і викладачі втратили почуття
корпоративності. Студентам часто „незручно” за викладачів, викладачам –
за студентів. Немає тієї культури соборності, єднання, яка в навчальному
процесі називається педагогічною взаємодією. Ця культура може бути
суб’єкт – суб’єктною, може бути й дистанційною. Вона може бути й
алгоритмічною або технологічною. Та в усіх випадках має бути гуманною.

Варто пам’ятати Ю. Лотмана: „Люди вчаться Знанню, люди вчаться Пам’яті,
люди вчаться Волі”. Це три складові, які повинні бути змістом культури
дій у будь-якій школі, в будь-якому навчальному закладі.

Проблемою гуманітарного знання є розширення свідомості і, насамперед,
психолого-педагогічної культури в ній. Знання психології дають і те й
інше, а педагогічні знання певним чином визначають міру, обсяг та зміст
необхідного гуманітарного знання [5].

Проблема, на перший погляд, підлягає розв’язанню – можливість одержати
такі знання існує. Не вистачає лише управлінської уваги стосовно її
вирішення. У кращому випадку ця увага індиферентна. Спеціальні знання, а
особливо в інженерно-технічних напрямках, – це теж частка змістова,
оскільки у цій сфері ми досягли значних успіхів ще в часи
науково-технічного прогресу.

Можемо стверджувати, що нині перспективним у підготовці професіонала,
успішної ділової людини є наголос саме на знанні психології людей та
супроводі технологій професійної підготовки. Бо уміння спілкуватися
полегшує людині життя і входження (адаптацію) її в суспільство. Це
уміння забезпечує особі ширші можливості для успішної культурної
діяльності як фахівця, як професіонала в організації. Останнє ж потребує
впровадження та супроводу саме психолого-педагогічних технологій. Але
такий супровід і нині лишається не до кінця вирішеною проблемою. Тому
створення психологічних служб у закладах освіти та головні напрямки їх
функціонування є досить складним, комплексним завданням, яке потребує
окремого детального розгляду [1, с. 63 – 69].

Коли справа доходить до спроб комплексно розв’зати проблему, то тут же
бачимо, як навально зростає кількість перешкод в культурі (технологіях)
управління як у вищій школі, так і в соціальних організаціях усіх типів.
Причина – наявність як позитивних, так і негативних тенденцій у
функціонуванні цих організацій.

Негативні тенденції в галузі педагогічного менеджменту, обумовлені
специфічними соціальними процесами в країні:

· недосконалість законодавчої бази;

· брак чітких економічних і психологічних механізмів регуляції
діяльності вищої школи та стимуляції викладачів;

· недостатній менеджерський досвід в управлінні системою вищої школи
(керівників вищих навчальних закладів у нас не готують).

Ці тенденції особливо чітко висвітлюються саме на рівні освітніх
організацій, оскільки система професійної освіти належить до економічно
незабезпечених соціальних сфер.

Водночас у системі вищої освіти помітні й певні позитивні зрушення:

· створюються нові типи навчальних закладів; розширюються міжнародні
контакти освітян;

· відбувається пошук нових форм взаємодії з міжнародними партнерами;
впроваджуються нові освітні технології;

· триває переструктурування робочого середовища, створюються ліпші умови
для професійної самореалізації, підвищення кваліфікації працівників,
змінюється ставлення до людини на основі гуманістичних і демократичних
ідеалів [4, с. 3 – 5]. Тут доцільно підкреслити, що психологічний
аналіз менеджменту в системі вищої освіти передбачає висвітлення
специфічних особливостей, які мають місце тільки в системі освіти.
По-перше, кінцевим результатом функціонування освітньої організації є
людина, включена в суспільні стосунки. Адже освітні організації
відрізняються від інших складністю своєї місії, яка полягає в
забезпеченні навчання, виховання та розвитку особистості [2].

По-друге, слід відзначити складність і багатоаспектність об’єктів
управління. Вони диференціюються за віком, що вимагає від керівників
уміння враховувати особливості різних вікових груп (студенти, їх батьки,
викладачі).

По-третє, об’єкти управління в системі вищої освіти відрізняються
соціальними характеристиками, і керівникам освітніх організацій
доводиться мати справу з представниками різних соціальних груп у процесі
взаємодії з батьками студентів.

По-четверте, одна зі складностей управління в системі освіти полягає в
тому, що керівникам доводиться взаємодіяти в основному з
жінками-педагогами, які складають більшість працівників освітніх
організацій. У зв’язку з цим управлінці повинні планувати свою роботу,
враховуючи особливості жіночої психології (підвищена вразливість,
емоційність, неврівноваженість тощо) [4].

По-п’яте, важливо враховувати особливості результатів педагогічної
діяльності: вони пов’язані з перспективами розвитку особистості, а тому
відтерміновані в часі і не мають чітких матеріалізованих критеріїв. У
зв’язку з цим, на наш погляд, керівники освітніх організацій мають бути
не тільки педагогами, але й менеджерами, які вболівають за результати
педагогічної діяльності, а отже повинні якнайкраще оволодіти методами
управління та організації своєї справи.

Однією з проблем педагогічного менеджменту є психологічний бар’єр у
ставленні до науки. Розвиток інформаційних систем створює враження, що
інформація є колективним надбанням, що, в свою чергу, нівелює
особистість, знижує значення творчості особи [5]. Положення про
унікальність змісту не заважає, наприклад, В. Франклу дати змістову
характеристику можливих позитивних змістів. Для цього він вводить
уявлення про цінності — змістові універсалії, що кристалізуються в
результаті узагальнення типових ситуацій, з якими суспільству або
людству доводиться мати справу в історії. Це дозволяє узагальнювати
можливі шляхи, йдучи якими, людина може зробити своє життя осмисленим:
по-перше, за допомогою того, що ми даємо життю (в розумінні нашої
творчої роботи); по-друге, за допомогою того, що ми беремо від світу (в
розумінні переживання цінностей) і, по-третє, за допомогою позиції, яку
ми обираємо стосовно долі, котру не в змозі змінити. Згідно з цим
членуванням, вирізняються три групи цінностей: цінності творчості,
цінності переживання і цінності відносин [7, с. 301—302]. У людини
(працівника), неспроможної осмислити ціннісний комплекс, виникає почуття
незадоволеності, страх перед власною некомпетентністю, острах збільшення
розумового і фізичного навантаження. Це доволі часто переходить у
фрустрацію. Допомагати співробітникам долати такі явища повинні
керівники та психологічні служби, що їм підлягають, – у цьому їх
особлива роль.

Перспективним на шляхах вирішення означених завдань є введення нових
психолого-педагогічних технологій. Керівники закладів професійної освіти
повинні подбати про відповідну підготовку персоналу та при цьому не
забувати про культуру впровадження самих технологій, аби забезпечити
якісний перехід до нової гуманістично-інноваційної філософії освіти.

У підсумку необхідно підкреслити, що всі ці зміни викликані нашим
особливим часом, і тому потрібні певні зусилля, щоб звикнути до нового
[6]. З точки зору психології і педагогіки, стратегічно неправильно
говорити, що зроблене раніш було „не тим”. Адже персонал переймався
„тим” досить довго і високо поціновує витрачені зусилля.

Тут повинні спрацювати психолого-педагогічні технології та сучасний
педагогічний менеджмент у вищій школі. Дещо перефразовуючи В. Зінченка,
можна зазначити, що не меншу допомогу суспільству, в тому числі й
освіті, принесе перепочинок від технологій: можна звернутися до праці,
просто жити і не метушитися; подумати, що підлягає „технологізації”, а
що ні. Вакцину від „технологізації” винаходити не треба. Вона існує. Це
рефлексія, свідомість, допитливий філософський сумнів, той же афект і
інтелект [3, с. 63].

Література:

1. Андрос М. Є. Психічне здоров’я особистості: психологічне
консультування керівників шкіл // Освіта і управління, 1998, т.2, №2, с.
63 – 69.

2. Бех І. Д. Психологічна суть гуманізму у вихованні особистості //
Педагогіка і психологія: Вісник АПН України, 1994, №3, с. 3 – 12.

3. Зинченко В. П. Аффект и интеллект в образовании. – М.: Тривола,
1995.– 4 с.

4. Василюк А., Ляшенко Л. Нові підходи до планування та реформування
освіти (Зарубіжний досвід) // Освіта і управління, 2002, т. 4, №1, с. 59
– 68.

5. Темненко В., Сейдаметова З. Тенденції вищої освіти XXI ст. —
десакралізація, інтернаціоналізація та інтернетизація // Освіта і
управління, 2002, т. 5, №1, с. 95 – 103.

6. Управление развитием школы / Под ред. М. М. Поташника и В. С.
Лазарева. — М.: Новая школа, 1995. — 464 с.

7. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 365 с.

8. Третьяченко В., Левченко О. Культура супроводу освітніх
психолого-педагогічних технологій // Соціальна психологія. — 2005. — № 1
(9). — C.37-41

9. www.politik.org.ua

Похожие записи