Реферат на тему:

Конфлікт у системі відносин «жінка та суспільство»

У молодій українській державі, як і в будь-якій іншій державі планети,
жіночі проблеми посідають чільне місце. Основним Законом України жінкам
і чоловікам надані рівні права. Ця законодавча норма наче й
забезпечується щодо одержання освіти й професійної підготовки, в праці,
у винагороді за неї та просуванні по роботі, в громадсько-політичній,
культурній діяльності, певною мірою утверджується спеціальними заходами
охорони праці, здоров’я жінок тощо.

В українському уряді спостерігається прагнення створити умови, які дали
б змогу жінкам поєднувати працю з материнством.

Тернопільський науково-дослідний інститут «Проблеми людини» 1994 року
проводив дослідження з проблем життєдіяльності жінок в Україні.
Дослідження проводилося в Київській, Одеській, Львівській,
Тернопільській, Харківській та Чернівецькій областях.

Опитано 1867 чоловік, середній вік респондентів — 34 роки. 74,5 %
опитаних — жінки. Тому можна вважати отриману інформацію оцінкою
жінками свого становища в суспільстві та виявлення проблем, які можуть
сприяти виникненню конфліктних ситуацій.

У соціологічну анкету дослідниками було внесено низку актуальних
проблем, вивчення яких в українському суспільстві може привести до
вирішення конфліктних ситуацій на різних рівнях і в різних сферах
життєдіяльності жінок.

На запитання: «Чи існує, на вашу думку, рівноправність між чоловіками і
жінками в Україні?» 15,9 % опитаних відповіли ствердно, 63,7 % вважають,
що існує, але не скрізь і не в усьому, 21,4 % опитаних вважають, що
рівноправність лише проголошена. Виходячи з наведеної інформації,
складається враження, що лише 15,9 % жінок мають підстави вважати, що в
українському суспільстві вони реалізують себе або мають реальні підстави
заявити про це. Що ж до інших, то 63,7 % і 21,4 % жінок, які становлять
85,1 % жінок в Україні, заперечують можливість самореалізуватися в
суспільстві. Цей показник засвідчує, що 85,1 % жінок (а вони в Україні
становлять 52 % всього населення) не віддали суспільству очікуваного і
не отримали від нього своїх резервів для життєдіяльності. Вони
перебувають у конфліктній ситуації, яка уже частково надсилає негативні
імпульси з тих структур, де вони працюють, і в системі
внутрішньоособистіс-ного стану (людина не отримала очікуваного в соціумі
як суспільна істота), таке суспільство не є здоровим, демократичним,
духовним.

Досить тривожною серед громадян України, особливо жінок, є проблема
правової культури, яка, на нашу думку, є своєрідним арбітром прав і
обов’язків людини в громадянському суспільстві й запобігає політичним і
соціальним конфліктам.

На прикладі вивчення громадської думки жінок можна пересвідчитися у
надзвичайно низькому рівні правової культури жінок в Україні, хоча
правові предмети в школах, у вищих навчальних закладах вивчають.

На запитання: «Чи ознайомлені ви із законодавством про права жінки в
Україні?» лише 5,3 % опитаних відповіли ствердно, 34,9 % відповіли, що
знають про його існування, але конкретно не поінформовані, 13,9 %
ствердили, що не ознайомлені з таким законодавством, але бажають мати
інформацію, 20,6 % опитаних дали категоричну відповідь, що вони із
законодавством про права жінки в Україні не ознайомлені. Аналізуючи
відповіді на запитання, доходимо висновку, що жінки настільки зневірені
в наших законах, які повинні давати їм соціальні гарантії, що лише 13,9
% бажають мати інформацію про закон. Правомірно тут зауважити, що в
Україні так склалося історично, наприклад, за радянської влади, що закон
поширювався не на всіх. У народі говорять: «Закон як дишло, куди
повернеш, туди він і повернеться». Сьогодні час диктує потребу в силі
закону. Пам’ятаймо давньоримське висловлювання: «Dura Lex, sed Lex».
Така невідповідність прав і дії закону в суспільстві створює передумови
для відхилень від правових норм і, врешті-решт, до різноманітних
конфліктних ситуацій у свідомості жінок.

Відтак жінки в Україні не відчувають своїх прав і обов’язків. Наприклад,
на запитання: «Чи має можливість жінка користуватися правами, наданими
їй законодавством України?» відповідали так: 19,5 % вважають, що жінка
має таку можливість, 20,0 % — що вона більше має, ніж не має, 50,6 %
вважають, вона такої можливості не має і 8,1 % стверджують, що в Україні
жінка не може користуватися наданими правами. Ці відповіді для вчених,
законотворців, правозахисників є серйозним сигналом того, що закон в
Україні потребує великої роз’яснювальної роботи, аби про нього почули,
повірили в його дію і звикли жити за нормами закону, в правовому полі,
однаковому для чесних людей.

В анкету було внесено й таке питання: «Чи згодні ви з тим, щоб на рівні
українського уряду був створений орган, який би займався питанням
жіноцтва?» Було одержано ствердні відповіді 81,8 % опитаних. Лише 5,8 %
респондентів вважають, що в ньому немає потреби, а 11,6 % опитаним було
важко відповісти. Аналізуючи відповіді, доходимо висновку, що створення
жіночої організації на урядовому рівні в Україні — потреба життя і часу.
Досить відрадним для нас є створення 18 січня 1997 р. «Партії жінок
України», на діяльність якої суспільство покладає великі надії щодо
визнання місця і ролі жінок в українському відродженні, адже наш
менталітет «в Україні жінка — Берегиня». Саме ця організація може
згуртувати думку та енергію жінок на вирішення соціально-економічних,
політичних, виховних і культурологічних проблем, ознайомлення жінок
України з міжнародним досвідом жіночого руху та місцем жінок у
розв’язанні та запобіганні конфліктним ситуаціям, бо здібності жінок не
використовуються в тому обсязі, в якому могли б бути використані. Про це

свідчать відповіді опитаних. Наприклад, було поставлене запитання: «Чи
достатньо у вас використовуються здібності жінок в структурах влади?»
Відповіді наступні: 9,4 % відповіли ствердно, 36,7 % опитаних дійшли
висновку, що здібності жінок використовуються у нас недостатньою мірою,
15,8 % відповіли, що зовсім не використовуються.

Розбіжність між особистими, сімейними та громадськими інтересами є для
сучасної жінки досить важкою проблемою, бо повсякчасно доводиться
поступатися або першим, або другим. І кожна жінка, котра хоче жити
повноцінним життям, стоїть перед дилемою вибору.

Життя за сучасних умов вимагає оновлення суспільної свідомості жінок,
зростання їхнього прагнення до самовиявлення в усіхцари-нах
життєдіяльності. Тому доцільно подумати про всебічний науковий аналіз
функціонування різних соціальних механізмів, підготовки жінок до
управління в політичних, виробничих і культурологічних структурах, у
сфері бізнесу. Потрібні центри акумуляції жіночого досвіду й
інтелектуального осмислення цієї проблеми вченими різного профілю.

Дані відповідей опитаних наводять на думку: чоловіки, які керують
урядовими структурами, перебувають у передконфліктній ситуації з 54 %
населення України, бо не використовують їхню творчість та енергію для
впровадження ноу-хау в системі управління соціально-політичними
інституціями як в інтересах жіноцтва, так і всіх членів суспільства.

Прогнози на XXI століття в плані стимуляції жінок у державі,
регіональних і місцевих структурах управління потребують сучасних дієвих
рішень. XXI століття — століття гуманізму, демократичних правових засад,
адже техніко-військові напрямки вирішення людських проблем вичерпали
себе. Людство повинно повернутися до розв’язання глобальних проблем
через розум, розсудливість, материнську душу і жіночу лагідну
психологію, утвердження духовності, здійснюючи пошуки гармонії людини і
суспільства, суспільства та природи.

Похожие записи