Реферат на тему:

Каузометія як засіб психокорекції.

Застосування каузометрії в психокорекційній роботі з молоддю з
особливими потребами спрямоване на розвиток біографічної рефлексії.
Сьогодення змінює соціальну роль інваліда, вимагаючи від нього вищої
соціальної активності, більшої відповідальності за власний життєвий
сценарій, а також участі у вирішенні проблем інших людей. Відтак
актуальною справою стає вивчення життєвих стратегій особистості з
особливими потребами, умов її становлення та розробка методів корекції в
ситуаціях соціальної дезадаптації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з цієї проблематики дає
можливість виділити кілька напрямків психокорекційної роботи серед
молоді з особливими потребами. Одним із них є адаптивно-розвивальна
модель механізму засвоєння нових соціальних ситуацій, яка орієнтує
особистість на розвиток життєтворчості (І. Лукашевич). Наукова
обгрунтованість цієї концепції підтвердилась у практичній роботі з
учнями з вадами слуху (І. Колесник).

Проблеми соціально-дезадаптивної поведінки особистості з особливими
потребами досліджуються шляхом вивчення соціально-психологічних факторів
агресивної поведінки, виховання в сім’ях та інших інститутах
соціалізації (система освіти – спеціалізовані школи, інтернати), впливу
груп однолітків та молодіжних субкультур, “соціальних фрустраторів”
(соціально-економічні чинники, які створюють перед особистістю бар’єри
на шляху досягнення життєвих цілей), а також конкретних соціальних
ситуацій у вигляді міжособистісних конфліктів і провокацій (Н. Алікіна,
А. Бандура, Н. Гришина та інші). Конкретно-науковою базою досліджень з
питань соціальної адаптації особистості з особливими потребами слугує
концепція К. Абульханової-Славської про життєві стратегії, в основу яких
покладено цілі життя та засоби їх досягнення, життєві стилі та
каузометричний метод психодіагностики і психотерапії в психології
життєвого шляху (О. Кроніка).

Невирішеними складовими загальної проблеми залишаються: труднощі
інтеграції особистості з особливими потребами в суспільство, вивчення
життєвих стратегій як умов соціальної адаптації, зокрема – механізму
маніпулювання, який опосередковує дезадаптивні процеси.

Мета дослідження полягає в розкритті психологічних закономірностей
становлення життєвих стратегій особистості з особливими потребами,
життєвих стилів, які опосередковують шляхи інтеграції в суспільство,
особливості соціальної адаптації.

Сучасні реалії вимагають від молоді з особливими потребами активності,
принциповості, почуття власної гідності, впевненості у своїх силах. Коли
ж налагодити соціальні контакти не вдається, то у цього контингенту
молодих людей, а особливо у дітей, виникають почуття самотності,
провини, розпочинаються дезадаптаційні процеси. Соціальна дезадаптація
стає перепоною у процесі інтеграції особистості. Досвід же розвинених
країн свідчить, що рання інтеграція такої дитини в суспільство
забезпечує самоактуалізацію особистості, повноту, насиченість і
плідність її життя.

Роль “інваліда” як соціального стереотипу нав’язує стандартну поведінку,
типову для особистості з особливими потребами, а це супроводжується
втратою свободи вибору життєвого шляху. При цьому формується життєва
позиція: “Я не такий (не така), як здорові діти”. Особистість
залишається пасивною щодо проблеми конструювання власного життя. У неї
складаються життєві стратегії, які спонукають уникати перепон або ж так
маніпулювати ними, щоб вони перетворились на виправдання пасивної
життєвої позиції.

Негативний психотравмуючий вплив соціального статусу “несхожого на
інших” змінює систему цінностей особистості, обумовлює порушення
процесів диференціації та інтеграції “Я – образів” у структурі
самосвідомості, комунікативні зв’язки ускладнюються слабко розвиненою
комунікативною позицією “Я – дорослий” ( за теорією трансактного аналізу
Е. Берна), найбільш уживаною стає позиція “Я – дитина”. Все це робить
складною взаємодію з іншими, коли за нормальних умов стимул веде за
собою очікувану реакцію спілкування. У таких випадках особистість може
застосовувати механізм “маніпуляції” іншими. Він формується з дитинства,
в оточенні родини, близьких, у дитячому садку, у школі або інтернаті.
Поблажливе ставлення до дитини з вадами здоров’я з боку вчителів,
близьких стає умовою формування маніпулятора. Особистість досягає своєї
мети, викликаючи в інших почуття провини перед нею, відповідальності за
вирішення її проблем.

Труднощі соціальної адаптації таких дітей опосередковуються умовами
сімейного виховання, які можна умовно поділити на чотири типи: 1) сім’я,
в якій один з батьків або обоє – інваліди; 2) сім’я, в якій здорові
батьки, котрі не мали серед своїх рідних інвалідів; 3) сім’я, в якій
здорові батькі виховувалися в сім’ях, що мали інваліда; 4) виховання
дитини з вадами здоров’я без батьків.

Дитина, перекладаючи відповідальність за свої проблеми на інших,
відчуває певну безпеку. Якщо це не вдається, то вона проявляє
агресивність, впадає у відчай, депресію, в стан фрустрації. Прояв
агресії призводить до руйнування особистості. За класифікацією Е.
Фромма, існують дві категорії агресії: «доброякісна» (реакція на загрозу
вітальним інтересам, потребам індивіда) і «злоякісна» (яка не виконує
жодних біологічно адаптивних функцій, приносить лише шкоду та
руйнування).

Спираючись на положення суб’єктного підходу до особистості, викладені в
працях К. Абульханової-Славської, В. Нуркової, М. Боришевського, Т.
Титаренко, В. Татенка, ми розглядаємо поняття “життєві стратегії” з
трьох позицій – це побудова життєвих цілей, засіб досягнення життєвих
планів особистості, самореалізація особистості в житті. Останні
результати дослідження підтвердили припущення щодо формування культури
світоглядної рефлексії, яка допомагає самостійно знайти позитивний сенс
життя, що, у свою чергу, дає можливість не потрапити під вплив почуття
безглуздості будь-якого вибору життєвого шляху, дефіциту осмислення
свого життя, “екзистенційного вакууму” саме дітям з вадами здоров’я [1].
За інших умов особистість може мати проблеми у прийнятті
відповідальності за реалізацію обраного для себе майбутнього та втілення
цього вибору в стиль життя. Іноді умови розриву між уявленнями, які вже
сформувалися, та дискредитація “нових” цінностей, які виникають у новому
соціальному оточенні, спричиняють суїцидальні випадки. Однією з причин
таких явищ стає когнітивний дисонанс, соціальна дезадаптація.

Соціально-дезадаптована поведінка особистості породжується різними
факторами, які мають вплив на ранніх стадіях соціалізації. Умовно ці
фактори можна звести до трьох основних груп: 1) макрофактори –
суспільство, держава, соціум; 2) мезофактори – етнокультурні умови, в
яких живе особистість; 3) мікрофактори – сім’я, дитячий садок, школа,
позашкільні установи, оточення ровесників [5].

Одним із чинників соціальної адаптації особистості розглядається
громадянська спрямованість [2, 3].

Гіпотетично передбачалося, що на процес інтеграції особистості з вадами
здоров’я впливають чинники побудови її життєвого шляху, життєві
стратегії детермінують перешкоди в інтегративних процесах, в оволодінні
суспільними нормами, що громадянська спрямованість є однією з умов
інтеграції особистості у суспільство. Якщо у особистості власна система
нормативних орієнтирів не співпадає з суспільною, то виникає конфлікт з
суспільством, породжуються внутрішні особистісні протиріччя, що
призводить до девіантної поведінки. Корекція здатності осмислювати свій
житттєвий шлях, знаходити взаємозв’язок між подіями життя, узагальнювати
свій життєвий досвід і планувати майбутнє поліпшує умови соціальної
адаптації особистості, її інтеграції у суспільство.

Завданням дослідження було визначення специфіки конструювання життєвого
шляху дітей з вадами здоров’я; визначення взаємозв’язку життєвих
стратегій особистості з вадами здоров’я та громадянської спрямованості
як умови інтеграції у суспільство; застосування каузометричного методу у
корекційній роботі.

Застосовувалися метод автобіографічної пам’яті В. Нуркової та методика
визначення життєвого стилю М. Алексеєвої.

Життєтворчість особистості відбувається за системою принципів,
цінностей, за якими особистість живе, обирає життєвий стиль, творить
власну історію. Ця система принципів та цінностей є умовою визначення
змісту процесу інтеграції особистості у суспільство, процесу становлення
“площини”, в якій віддзеркалюються певні особистісні характеристики. В
біографічній пам’яті відбувається відбір життєвих подій, значущих для
особистості, формується “дзеркало” власної історії. Навіть
неусвідомлювані відчуття, спогади минулого оцінюються й залишаються у
спогадах як позитивні, значущі, комфортні чи некомфортні для
особистості. Спогади про минуле – постійний суб’єкт діалогу особистості
із самою собою. Біографічна рефлексія – це здатність осмислювати свій
життєвий шлях, знаходити взаємозв’язки між подіями життя, узагальнювати
свій життєвий досвід, на основі чого базується каузометричний метод.
Об’єктивація уявлень подій з власного життєвого досвіду допомагає
особистості вирішувати проблемні життєві ситуації.

Отримані результати дослідження виявили певні закономірності прояву
громадянської спрямованості особистості з вадами здоров’я. Специфіка
такого контингенту дітей проявлялася у виборі життєвих стратегій
“втікача” (за методикою В. Нуркової), низьким рівнем біографічної
рефлексії (опитуваному важко було виділити значущі події свого життя в
минулому та сьогоденні, оцінити їх). Превалювання життєвої стратегії
“мисливця” відзначалося в життєвих стилях “громадянський”, “патріот”, де
домінуючою була громадянська спрямованість. В малюнках “Моє минуле,
сучасне, майбутнє” оптимістичний настрій в частині “майбутнє” превалював
набагато частіше, ніж в “сучасному” та „минулому”.

Кольорова гама малюнків виявила, по суті, колір асоціативного сприйняття
життєвих подій. Події, які переживаються як позитивні, приємні, частіше
асоціюються з червоно-рожевим забарвленням, байдужість до події
проявляється в синьому та сірому кольорах, амбівалентність – в зелених.
Кольорові вибори співпадають за значенням з показниками кольорових
виборів тесту Люшера (синій, зелений, червоно-помаранчовий, жовтий
кольори асоціювалися з активністю, радістю, надією; чорний, сірий,
коричневий, фіолетовий – символи страху, невпевненості, емоційної
напруги).

Діти з вадами здоров’я частіш фантазували на тему своїх майбутніх
подорожей, яскравих подарунків. З минулого пригадувалися лише негативні
приклади у випадку, якщо дитина не мала громадянської спрямованості. У
випадках дезадаптації в малюнках превалювали чорно-білі відтінки,
спрощені, іноді символічні зображення, які пояснювалися спонтанно, часто
алогічно. Діти говорили, що їм не потрібно згадувати минуле, що слід
сподіватися на краще, можливо, у майбутньому житися їм буде легше.
Оптимістичні настрої, що проявлялися у дітей з громадянською
спрямованістю, пояснювалися готовністю до подолання труднощів, зміни
свого стилю життя, можливості захистити власні інтереси та інтереси
інших, взяти відповідальність за інших. Проявлялися змішані стилі (за
методикою М. Алексеєвої), в яких превалювали характеристики одного. У
таких випадках виокремлювався і розглядався саме цей тип стилю.

Вибір того чи іншого стилю особистістю може мінятися залежно від
настрою, інших умов, але, узагальнюючи усі типи виборів, можна виділити
найхарактерніші для одного стилю. Якщо у виборі життєвого стилю
превалювали характеристики громадянської спрямованості, то в цих
випадках найменше проявлявся тип життєвої стратегії “втікач”. Ця життєва
стратегія певною мірою слугує психологічним захистом для особистості з
вадами здоров’я, надає їй змогу пристосуватися до самої себе, уникнути
стану фрустрації. Така життєва позиція стає умовою певної соціальної
адаптації особистості.

Розглядаючи суспільство як цілісний живий організм зі своїми
економічними й соціальними структурами, ідеологією та культурою, можна
виділити його регулюючу функцію соціалізації особистості. Залежно від
пройденого культурно-історичного шляху, досягнутого рівня і перспектив
розвитку суспільства, у свідомості особистості формується ідеал,
відповідний стиль життя, спосіб мислення [5]. Формуються й механізми
пристосування до мікросоціуму: сприйняття норм, правил та зразків
поведінки, характерних даній контактній групі, внаслідок ідентифікації з
нею; пристосування до найближчого оточення та підпорядкування його собі;
взаємодія і взаємовплив на основі відповідальності, “взаємозворотності”
та афіляції.

Дезадаптація особистості з вадами здоров’я відбувається, коли вона не
сприймає норм суспільного життя, коли її спосіб думок не співпадає з
тим, який притаманий певній нації, народові, в оточенні якого вона живе.
Існує певна система етичних, естетичних рис і якостей, які випливають з
історії, традицій, соціально-економічних, географічних і природних умов,
у яких формується кожна нація. Саме ця система визначає зміст і
спрямованість культури певного народу, спосіб думок і моральних
відносин.

Соціальна дезадаптація особистості породжує таке негативне явище, як
фрустрація. Наслідки цього стану можуть бути як конструктивними, так і
руйнівними. Конструктивними – коли відбувається зміна засобів досягнення
цілей або зміна самої цілі, ідеалів, цінностей. На життєвому шляху
людина майже неминуче потрапляє в кризові ситуації. Подолання їх може
стати поворотним пунктом у житті: особистість може змінити своє кредо,
переструктурувати ієрархію цінностей. Іноді ці зміни звільняють її від
почуття тривоги (яке викликає агресивну поведінку), підвищує поріг
толерантності до ситуації, що викликала фрустрацію.

Особистість завше прагне уникати ситуацій фрустрації. Конфлікти
провокують її робити вибір: добиватися поставленої мети (наближення) чи
„обійти” негативні сторони (уникнення). Якщо ситуація вибору не
вирішується протягом тривалого часу, то вникає тривога, а це формує
захисні механізми: реакції відокремлення, проекції, заміщення.

Такі захисні реакції можуть бути адаптаційними, оскільки захищають
особистість від болю, тривоги. Можуть вони бути й дезадаптаційними,
оскільки викликають спотворене сприйняття дійсності. Відбувається
викривлення реальних подій у житті за рахунок віднесення їх особистістю
у власні координати значення. Виникає когнітивна обмеженість, звуженість
сприйняття ситуації, концентрація уваги на обмеженому числі факторів, що
найчастіше пов’язано з перенапругою, яка погіршує адаптаційні можливості
вирішення проблеми або досягнення цілі.

Дезадаптація особистості з вадами здоров’я породжує схильність до
уникнення проблемних життєвих ситуацій, коли вибір відбувається між
двома небажаними рішеннями: вибір найменшої із двох бід. Якщо формується
здатність переживати фрустрацію без деструктивних наслідків, то це
вказує на виникнення толерантності до фрустрації. А це обумовлює
неадекватну оцінку реальної події, надає їй іншого значення, знижує
негативний відтінок. Як захисний механізм, толерантність виконує захисну
функцію для психічного стану особистості, але й несе негативне значення
для її соціальної активності.

Перед особистістю постає питання – захищатися чи бути жертвою? Звикання
до негативного досвіду призводить до формування ролі “жертви”. Це
наслідок частого співпадання випадків невдач, які виникають у житті
особистості. Дитина переживає це і відшукує причини не в недоліках своїх
умінь та знань, а в певних вадах здоров’я. Вона не використовує
одержаного досвіду для виправлення помилок, а повторює їх знову і знову,
виправдовуючи себе: ”Щоб я не намагалася зробити, все закінчується
невдачею, бо я інвалід”. Найпростіше пожаліти себе в таких ситуаціях і
вислухати, як тебе жаліють інші. Це найбезпечніше, набагато легше, ніж
узяти відповідальність за свої помилки на себе. Тим часом, роль “жертви”
звільняє від відповідальності за своє життя. Якщо ти жертва, а світ
такий жорстокий, то не потрібно відповідати перед собою за невдачі, не
потрібно намагатися щось змінити в собі, в своїх уявленнях, докладати
зусиль для виправлення помилок, подолання життєвих незгод. Виправдання
завжди є: “Просто не виходить, так складаються обставини”.

Застосовуючи механізм маніпуляції, особистість сподівається, що інші
думатимуть за неї, таку ”слабку та безпомічну”. Головна ідея
маніпуляторів: “Ти – сильний, здоровий, а я слабкий, хворий. Тобі все в
житті вдається, а в мене не виходить. Тому ти повинен мені допомогти”.
Переклавши відповідальність за власні негаразди на іншого, можна не
хвилюватися: якщо вирішення певних проблем виявиться помилковим, це вже
буде на совісті іншої людини. Така тактика спрацьовує по відношенню до
тих помічників, які самі невпевнені у своїх силах, яким тільки здається,
що вони можуть вирішити проблему. Зрозуміло, що таким помічникам
подобається, коли до них звертаються як до сильніших. Якщо очікування не
виправдовуються, виникає конфлікт.

У передконфліктний період може з’являтися тривога, страх, бажання
опиратися, невпевненість, почуття ворожості тощо. Внутрішній стан
особистості, її переживання породжують неврівноваженість системи
“особистість – оточуюче середовище”, яка впливає на особистість, і, в
свою чергу, викликає неузгодженість внутрішнього та зовнішнього стану,
негативно впливає на сприйняття особистістю її оточення. У особистості
може проявлятися підвищена роздратованість, негативна реакція на людей,
слова, предмети, явища тощо. Неузгодженість у психологічній структурі
особистості призводить до виникнення критичного стану, для якого
достатньо незначної дії, щоб виник конфлікт. Тому важливо своєчасно
нейтралізувати передконфліктний стан, ситуацію, коли протиріччя лише
зароджуються.

Найважче – пробудити у такій особистості бажання сміливо зустрічати
труднощі у своєму житті, переборювати їх, а також брати відповідальність
за своє життя. Хоча це так нелегко для особистості з вадами здоров’я.
Тільки взявши відповідальність за свої вчинки, свою долю на себе,
особистіть може позбутися ролі “жертви” і стати “хазяїном” власного
життя. Проведення корекційної роботи з дітьми з вадами здоров’я допоможе
їм позбутися комплексу “жертви”.

Розробка тренінгових вправ на вміння переборювати труднощі в спілкуванні
між однолітками, які мають вади здоров’я, і тими, хто їх не має,
допоможе будувати діалог з іншими – “такими, як я” і “не такими, як я”.
Проведення вправ у змішаній групі дітей (здорових і інвалідів) надає
найбільший ефект “фоновості”. Особистісні проблеми одних значно
“зменшуються” у своєму значенні у порівнянні з проблемами інших. Ефект
фоновості урівноважує гостроту переживань наслідків психологічних травм
особистості, пов’язаних з певними вадами здоров’я і негативними
життєвими ситуаціями, які вводять її в стан фрустрації.

Тренінги не вивільняють особистість від емоційних конфліктів і
психологічних проблем, які виникають у повсякденному житті, а навчають
відшукувати шляхи вирішення непростих проблем. Саме тренінгові методики
надають можливість особистості вивільнити заблоковані потреби та
переорієнтувати потреби, які провокують появу саморуйнівних тенденцій.
Це – потреба бути покараним або потреба в почутті неповноцінності, які
можуть переоцінитися завдяки усвідомленню причин, подій у житті
особистості, які приводять особистість до цієї потреби. Саме
усвідомлюючи причини, які породжують низьку самооцінку, комплекс
неповноцінності, особистість може звільнитися від страждань, які їй
заважають жити нормальним життям.

Мета психолого-педагогічного впливу на особистість полягає в тому, щоб
звичайне життя для неї давало задоволення, приносило радість,
усвідомлення цінності життя як такого. Процес інтеграції особистості з
особливими потребами в суспільство передбачає уміння спілкуватися,
взаємодіяти з іншими особистостями. Існує велика кількість методичних
розробок виховної роботи з дітьми з обмеженими можливостями. Це ділові і
рольові ігри, форми ведення диспуту, дискусії, діалогічних методів і
групових творчих взаємодій. У них спілкування розглядається як процес, в
якому усі учасники виступають суб’єктами – ніхто не вважається об’єктом
односторонньої дії. Кожен учасник взаємодії є вищою метою та цінністю,
але в жодному випадку не засобом або, тим більше, матеріалом для
односторонніх інтересів. Діалогічний підхід грунтується на активності
суб’єкта спілкування та виховання, породжує умови для розвитку
активності особистості у пізнавальних процесах.

Суб’єктом спілкування у виховному процесі повинні бути два або кілька
учасників взаємодії, які спрямовують свою активність на вирішення
певного завдання, проблеми, ситуації – тобто на об’єкт. У ході такої
взаємодії, безумовно, проявляються особистісні та індивідуальні
особливості кожного учасника, які впливають одне на одного. Але усі ці
взаємодії-впливи підпорядковані вирішенню спільної мети: зміні об’єкта,
у ході якої кожен з учасників виступає суб’єктом індивідуальної
активності і особистісного розвитку.

Це можуть бути тренінгові методи формування здатності до вільного
життєвого вибору. Ігри становлять собою певні моделі життєвих ситуацій,
які потребують свого вирішення. Мета цих методів – формування певних
знань і навичок, уміння знаходити шляхи вирішення проблемних ситуацій,
розподіляти соціальні ролі у колективі однолітків, налагоджувати
комунікативні зв’язки і порозуміння. Зрештою – усвідомити свою
значущість у житті суспільства. У першій частині тренінгу розподіляються
ролі, дається певний час на домашню підготовку до них. Участь у другій
половині гри обов’язково передбачає попередню підготовку, самостійну або
колективну. У другій частині гри дається інструкція щодо перебігу
тренінгу. Результатом його має бути уміння визначати шляхи розв’язання
життєвих колізій, адекватної самооцінки учасників.

Застосування методу каузометрії сприяє розвиткові абстрактно-логічного
мислення особистості у визначенні каузальних зв’язків між життєвими
подіями. Високий рівень розвитку здатності визначати ці зв’язки
характеризується такими показниками: легко засвоюється інструкція до
причинно-наслідкового аналізу життєвих подій, встановлюються негативні
зв’язки подій, які застосовуються в аналізі життєвих ситуацій.
Об’єктивація уявлень особистості щодо подій її життєвого шляху, життєвих
сценаріїв має психотерапевтичне значення і допомагає переборювати
труднощі у вирішенні проблемних ситуацій.

Процес життєтворчості відбувається шляхом структурування особистістю її
власного життєвого простору у відповідності зі її життєвими принципами,
стратегіями, стилями. Відповідно до цього найважливішим аспектом, який
диференціює індивідуальний психологічний світ, є цінність для
особистості тих чи інших компонентів зовнішнього та внутрішнього світу з
точки зору їх перспективності та доцільності. Тому так важливо
враховувати ці закономірності у виховній роботі з дітьми з особливими
потребами, яким значно складніше адаптуватися до суспільства, ніж
здоровим.

Висновки:

На процес інтеграції особистості з особливими потребами в суспільство
впливають чинники побудови її життєвого шляху. Життєві стратегії
регулюють процес інтеграції, оволодіння суспільними нормами. Механізм
маніпулювання детермінує перешкоди в інтегративних процесах, породжує
соціальну дезадаптацію.

Вибір життєвих стратегій особистості з вадами здоров’я корегується
умовами соціального оточення. Наявність у сімейному оточенні інваліда
(одного з батьків або родичів) опосередковує розвиток певних життєвих
стратегій дитини.

Умовою повноцінного розвитку особистості з особливими потребами є
формування здатності конструювати власний життєвий шлях, адекватне
ставлення до самого себе, свого життя. Неспроможність побудови власного
життя викликає дисгармонійність, розходження із соціальним очікуванням,
унеможливлює налагодження соціальних контактів, що породжує соціальну
дезадаптацію, стан фрустрації, агресивність.

На вибір життєвих стратегій особистості з особливими потребами впливає
соціальний статус “інваліда”, який вона отримує протягом життя.
Негативний вплив змінює ціннісну ієрархію особистості, породжує
порушення процесів соціальної інтеграції. Становлення громадянської
орієнтації у особистості стає умовою її інтеграції в суспільство.

Застосування каузального методу у корекційній роботі підвищує рівень
біографічної рефлексії, розумову працездатність, сприяє соціальній
адаптації.

Література:

1. Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими
потребами: Збірник наукових праць ( За заг. ред. П. М. Таланчука, Г. В.
Онкович. – К., Університет “Україна”, 2002. С. 35 – 40.

2. Громадянська спрямованість та її виховання у дітей. Методичні
рекомендації. К. 2002. С. 4-11.

3. Кроник А. А., Ахмеров Р. А. Каузометрия: Методы самопознания,
психодиагностики и психотерапии в психологии жизненного пути. – М. :
Смысл, 2003. – 284 с.

4. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць
Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. К., 2002. Т. ІV, ч.
5. С. 57 – 62.

5. Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості
практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи.
Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Тернопіль.
2003. Частиина 111. С. 63 – 70.

6. Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці.
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Частина 2. Київ
–Хмельницький – Кам’янець – Подільський. 2002 р. С. 11 – 16.

7. Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та
самосвідомості особистості. Т. 1. Київ, 2001. С. 81 – 105.

8. www.politik.org.ua

Похожие записи