РЕФЕРАТ

на тему:

“Фізіологічна та психологічна стійкість людини з точки зору БЖД”

Фізіологічні особливості організму людини

Незважаючи на наявність різноманітних гіпотез про виникнення життя на
Землі, вважають, що найвищою стадією розвитку життя є людина. Вчені
встановили, що за всю історію еволюції людина в анатомо-фізіологічному
відношенні мало змінилася. Що ж являє собою організм людини? Це
сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової,
серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної,
опорно-рухової та ін. Однією з найважливіших систем людини є нервова
система, що пов’язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле.
Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі
будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього
середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова
система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні
реакції. Антропологи і фізіологи відзначають надзвичайно важливу
фізіологічну особливість людського організму; його великі потенційні і
часто незатребувані життям можливості.

Еволюція забезпечила людський організм високими резервами стійкості та
надійності, що зумовлено взаємодією всіх систем, цілісністю,
спроможністю до адаптації і компенсації у всіх ланках і станом відносної
динамічної стабільності. Достатньо навести декілька прикладів.
Насамперед це стосується людського мозку. Одні дослідники вважають, що
він використовується на 2-3%, інші — на 5-6% потенційних можливостей.
Запас міцності «конструкції людини» має коефіцієнт 10, тобто організм
людини може витримувати навантаження в 10 разів більші, ніжу практичній
діяльності. Серце людини є органом кровообігу; воно протягом усього
життя чинить більш 109 скорочень, у той час як найсучасніша система
забезпечує 10і, тобто в 100 разів менше.

З наведених прикладів видно, що резерви організму людини надзвичайно
високі. Це дає можливість виживати людині як біологічному виду в
складних умовах. У результаті своєї бурхливої трудової діяльності людина
на рубежі третього тисячоліття досягла величезних успіхів у перетворенні
навколишнього світу. Проте досягнення людини в області науки, техніки,
виробництва при створенні комфортних умов життя призвели до утворення
нових видів небезпеки та до деградації резервів організму людини.

Будова і властивості аналізаторів

Одним із основних завдань навчальної дисципліни «Безпека
життєдіяльності» є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на
організм людини. Для вирішення цих завдань необхідно насамперед
розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме
всі зміни навколишнього середовища відображаються в її свідомості.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає
всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів
чуття.

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи
чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки.
Наприклад: людина бачить на своєму шляху автомобіль, що рухається, і
відходить убік; шум грому, що наближається, змушує людину сховатися, — і
таких прикладів можна навести безліч. Отримана інформація передається в
мозок людини; він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди
виконавчим органам. Залежно від характеру одержуваної інформації, її
цінності буде визначатися наступна дія людини. Водночас, для з’ясування
засобів відображення у свідомості людини об’єктів і процесів, що
відбуваються в зовнішньому середовищі, необхідно знати, яким чином
улаштовані органи чуття, і мати уявлення про їх взаємодію.

У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність
функцій, розрізняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії
людини з об’єктами навколишнього середовища головними або домінуючими
при виявленні небезпеки все ж таки виступають * зоровий, * слуховий та *
шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну, або доповнюючу, функцію.
Водночас необхідно враховувати, також і ту обставину, що в сучасних
умовах є ціла низка небезпечних чинників, що створюють надзвичайно
важливу біологічну дію на людський організм, але для їхнього сприйняття
немає відповідних природних аналізаторів. Це насамперед стосується
іонізуючих випромінювань і електромагнітних полів надвисоких діапазонів
частот (так звані НВЧ-випромінювання). Людина не спроможна їх відчути
безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередковані'(переважно
дуже небезпечні для здоров’я) наслідки. Для усунення цієї прогалини
розроблені різноманітні технічні засоби, що дозволяють відчувати
іонізуюче випромінювання, «чути» радіохвилі та ультразвук, «бачити»
інфрачервоне випромінювання тощо.

* Аналізатори — це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і
центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз
інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так
і всередині самого організму.

Види аналізаторів у людини: руховий, зоровий, слуховий, смаковий,
нюховий, шкірний, вестибулярний, вісцеральний.

Структура аналізатора:

Рецептори (сприймають утвір)

Чутливі нейрони

Ділянки кори головного мозку.

Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні однотипні. Вони
мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, — рецептори,
в яких і відбувається перетворення енергії подразника в процес
збудження. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам
(контактам між: нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну
нервову систему.

Розрізняють такі основні види рецепторів: * механорецептори, що
сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слухової,
вестибулярної, рухової, частково вісцеральної чутливості; *
хеморецептори — нюховий, смаковий; * терморецептори, що мають шкірний
аналізатор; * фоторецептори — зоровий аналізатор та інші види. Кожен
рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього
середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока
чутливість рецепторів.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні
психофізіологічні властивості.

Властивості аналізаторів

Q надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників

Q наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі

чутливості до подразника

Q спроможність до адаптації

Q спроможність тренування

Q спроможність певний час зберігати відчуття після припинення

дії подразника

Q перебування у наступній взаємодії один за одним

Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній техніці
поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранична
інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає
відчуття.

Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна
межа чутливості — це мінімальна величина подразника що викликає
чутливість. Верхня абсолютна межа — максимально допустима величина
подразника, що не викликає в людини біль. Диференційна чутливість
визначається найменшою величиною подразника, яка, дає можливість відчути
його зміну. Це положення вперше було введено німецьким фізіологом
А.Вебером і кількісно описано німецьким фізиком Г. Фехнером.

Основний психофізичний закон фізіології Вебера — Фехнера: інтенсивність
відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.

У математічний формі закон Вебера-Фехнера виражається так:

S=C*lgI,

де S — інтенсивність (або сила) відчуття; І — величина чинного
подразника; С — коефіцієнт пропорційності.

Спроможність до адаптації — це можливість пристосовувати рівень своєї
чутливості до подразників. При високих інтенсивностях подразників
чутливість знижується і, навпаки, при низьких — підвищується.
Спроможність тренуватися виражається як у підвищенні чутливості, так і в
прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух,
чуттєві органи дегустаторів і тощо). Спроможність певний час зберігати
відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може
відновити у серій свідомості на коротку мить побачену характеристику або
почуті звукові інтонації. Така «інерція» відчутті? визначається як
наслідок. Тривалість послідовного образу сильно залежить від
інтенсивності подразника і навіть у деяких випадках обмежує можливість
аналізатора. Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки
властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбувається повне
сприйняття людиною об’єктів і явищ зовнішнього середовища.

2.3.2. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності

Отже, ми з’ясували загальні властивості аналізаторів, а тепер коротко
розглянемо деякі характеристики чотирьох аналізаторів, що мають
найбільше значення у забезпеченні безпеки життєдіяльності.

* Зоровий аналізатор. У житті людини зір відіграє першорядну роль.
Достатньо сказати, що більше 90% інформації про зовнішній світ ми
одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті
впливу електромагнітних хвиль довжиною 380-780 нанометрів (нм) на
рецепторні структури зорового аналізатора, тобто першим етапом у
формуванні світловідчуття є трансформація енергії подразника у процес
нервового збудження. Це відбувається у сітчастій оболонці ока.
Характерною рисою зорового аналізатора F відчуття світла, тобто о
спектрального складу світлового (сонячного) випромінювання.

Хвилі, що перебувають всередині зазначеного діапазону (380-780 нм) і
відрізняються довжиною, створюють, своєю чергою, відчуття різного
кольору (табл.2,2)

Таблиця 2.2

Зв’язок між зоровим сприйняттям довжини хвиль і суб’єктивним відчуттям
світла

Довжина хвилі, нм Відчуття кольору

380-450 Фіолетовий

480 Синій

521 Зелений

573 Жовтий

600-650 Жовтогарячий

650-780 Червоний

Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці, відповідно
до Держстандарту 12.04.026-76, встановлено чотири сигнальних кольори:
червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про
безпосередню небезпеку; жовтий засmоcoвyєmьcя для попередження
небезпеки; зелений застосовується для знаків, що наказують робити саме
так; синій — для вказівних знаків. Для транспорту — зелене світло
дозволяє рух. Фарбування у певні різноманітні кольори для сприятливого
(повноцінного) відчуття сприймання образу дуже часто використовується
при оформленні будинків, квартир, офісів. Особливо велике значення має
колір при доборі одягу. Психологи підтверджують, що Колір одягу може
впливати не тільки на настрій, але і на самопочуття людини: зелений діє
заспокійливо на нервову систему, знімає головний біль, втому,
дратівливість; червоний — збільшує вміст адреналіну в крові, підвищує
працездатність; жовтий — стимулює мозкову діяльність; фіолетовий —
покращує роботу серця, судин, легень, цей колір збільшує витривалість
організму, жовтогарячий підвищує настрій і тому незамінний у стресових
ситуаціях.

Для гігієнічної оцінки умов праці використовуються світлотехнічні
одиниці, що застосовуються у фізиці: світловий потік, освітленість,
яскравість поверхні. (Детальну інформацію про світлотехнічні розміри
можна одержати в курсі «Охорона праці»). Зоровий аналізатор має
найбільшу адаптацію, вона триває 8-10 хвилин. За сприйняттям об’єктів у
тривимірному просторі розрізняють поняття «гострота зору», «глибина
зору», «поле зору». Бінокулярне поле зору по горизонталі 120… 160, по
вертикалі вгору — 55…60, вниз 65… 72°. Зона оптимальної видимості
становить: вгору 25а, униз — 35°, вправо і вліво по 32а. Помилка оцінки
віддаленості об’єктів (на відстані до ЗО м) становить приблизно 12%
відстані.

Слід зазначити, що зоровий аналізатор має деякі своєрідні
характеристики, такі як * інерція зору, ,* зорове відображення (міражі,
гало, ілюзії), * видимість. Останнє свідчить про складність процесів, що
відбуваються в зоровій системі по сприйняттю реальної дійсності і
безумовної участі в цій діяльності нашого мислення.

* Слуховий аналізатор — є другим за значенням для сприйняття людиною
навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. У той час, як око
чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи,
пов’язані з періодичними змінами атмосферного

тиску у відповідному діапазоні. Коливання повітря, що діють із
визначеною частотою і характеризуються періодичною появою областей
високого і низького тиску, сприймаються нами як звуки. У середовищі, що
оточує людину, постійно відбуваються різноманітні механічні процеси, що
викликають коливання повітря. Більшість таких коливань мають велике
сигнальне значення, тобто несуть інформацію про явища, походження яких
послужили причиною цих .коливань. Завдяки слуховому аналізатору людина
сприймає (відчуває) коливання повітря.

Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття
звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових
образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора — вухо.
Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна
перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремені) і внутрішнє
вухо (Де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання).
Трансформація енергії механічних коливань у процес нервового збудження
досить складний і ми його тут не розглядаємо.

Фізична одиниця, за допомогою якої оцінюється частота коливань повітря в
секунду — герц (Гц), чисельно дорівнює одному повному коливанню, що
здійснюється за одну секунду. Чим більша частота коливань тиску, тим
вищий за висотою звук, що сприймається. Людина може чути звуки, при яких
частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 16 до 20 тис.
Гц. Діапазон коливання повітря, що сприймається різними живими істотами,
різноманітний. Наприклад, кажани і собаки здатні сприймати значно вищі
звуки, ніж людина, тобто їм доступний діапазон хвиль звукового порядку,
частота яких набагато вища. Висота звука, що суб’єктивно сприймається,
залежить не тільки від частоти коливань тиску повітря. На неї впливає і
сила звука, або його інтенсивність, тобто діапазон, амплітуда або
різниця тиску між найвищою і найнижчою точками.

Для оцінки суб’єктивної гучності сприйманого звука запропонована
спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел. Більш докладно про дію
різноманітних видів звука на організм людини буде розглянуто у
наступному розділі.

* Шкірний, або тактильний, аналізатор відіграє безумовно виняткову роль
у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим
аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього
світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. При втраті
зору і слуху, людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок
тренування і різноманітних технічних пристосувань може «чути», «читати»,
тобто діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина
зобов’язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора.
Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або
тиску.

У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішній (епідерміс),
з’єднувально-тканинний (власне шкіра — дерма) і підшкірна жирова
клітковина. У шкірі дуже багато нервових волокон і нервових закінчень,
що розподілені вкрай нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла
різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує
чутливість тактильного аналізатора.

Механізм дії тактильного аналізатора можна описати в такий спосіб.
Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у
результаті якого виникає рецепторний потенціал і нервовий імпульс. Цей
імпульс (або порушення нервового імпульсу), що несе інформацію
подразника, передається до центральної нервової системи, у її вищий
відділ — кору головного мозку, де і формуються відчуття. Відмінна риса
цього аналізатора полягає в тому, що рецепторна площа дотику більша, ніж
у інших органів чуття. Це забезпечує шкірному аналізатору високу
чутливість. Закономірності в будові провідних шляхів є такими ж, як і
для інших аналізаторів.

У цьому підрозділі ми розглядаємо шкірний аналізатор як один із
представників сенсорної системи, проте шкіра виконує ще низку важливих
функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму. По-перше,
шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів: механічних
ушкоджень, сонячних променів, мікроорганізмів і хімічних речовин.
По-друге, шкіра виконує секреторну, обмінну й інші функції, бере участь
у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції.
Секреторна функція забезпечується сальними і потовими залозами. Обмінна
функція шкіри полягає в процесах регуляції загального обміну речовин в
організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводного.

Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного
аналізатора, завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідникових
шляхів. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні
процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і
напрямком при визначеному діапазоні температур. На підтримку цього
діапазону температур і спрямовані теплорегуляційні процеси
(теплопродукція і тепловіддача). При високій температурі зовнішнього
середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при
низькій температурі — судини звужуються і тепловіддача зменшується.
Температурна чутливість має особливості при аналізі зовнішнього
середовища: добре виражена адаптація і наявність температурного
контрасту.

* Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє
надзвичайно важливу роль у здоров’ї і житті людини. Якщо зовнішні
аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, то цей аналізатор
визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки
серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. Для розуміння
біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити
поняття «внутрішнє середовище організму». Коли ми говоримо про поганий
стан здоров’я, то це стосується передусім порушення рівноваги
внутрішнього середовища організму.

Людина є складовою частиною природного середовища й протягом тривалого
періоду еволюції її організм адаптувався до будь-яких змін цього
середовища і перебуває в стані стійкої динамічної рівноваги. Це
виражається у * сталості температури тіла (36,5-37°С), * атмосферного
тиску (приблизно 760 мм рт.ст.), *вмісту води в організмі, * складі
повітря, * чергуванні біоритмів тощо.

Уявлення про існування двох середовищ (зовнішнього і внутрішнього) та
про найважливіше значення сталості внутрішнього середовища (при
очевидній мінливості зовнішнього) були сформульовані французьким
фізіологом К.Бернаром,(1813—1878). Як відомо, параметри зовнішнього
середовища існування людини мають різноманітні і часто значні коливання,
що створюють загрозу для здоров’я і життя людини. Наприклад, добові,
сезонні коливання температури, тиску, вологості повітря, освітленості,
звукового тиску, електромагнітних характеристик тощо. Ці показники
неоднакові на різноманітних висотах і широтах. До цього варто додати
змінну зовнішньому середовищі, викликані урбанізацією та антропогенним
впливом на зміну хімічного складу води, повітря, грунту,
бактеріально-вірусного оточення і т.д., а також перебування людини в
екстремальних ситуаціях.

Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує
кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього
середовища, зберігає відносну сталість. «Сталість середовища припускає
таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить
компенсувалися і врівноважувалися»,— писав К.Бернар. Американський
фізіолог У.Кеннон (1871—1945) цю властивість назвав гомеостазом.

*Отже, у сучасному розумінні гомеостаз — стан внутрішньої динамічної
рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням
основних її структур, матеріально-енергетичного складу і постійною
функціональною саморегуляцією у всіх її ланках.

Слід зазначити, що це досить складне визначення свідчило про те, що
дотепер ще не зрозумілі закономірності існування внутрішнього середовища
і його мінливості.

Зовнішнє і внутрішнє середовища діалектичне єдині. Коли на організм
діють надзвичайні подразники; він сам активно формує таке внутрішнє
середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових
умовах існування.

Для стабілізації внутрішнього середовища існує спеціальний регуляторний
апарат, що вирівнює, компенсує всі зміни внутрішнього середовища. Однією
із складових такого апарата є інтероцептивний аналізатор, що сприймає і
передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан
внутрішнього середовища, але і про діяльність внутрішніх органів людини.
Цей апарат координує діяльність внутрішніх органів і приводить їх у
відповідність з потребами всього організму. В даний час відомо, що
внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів.
Вони знаходяться на внутрішній поверхні судин, у слизових оболонках
майже у всіх порожнинах внутрішніх органів, у товщині їхніх стінок і на
їхній поверхні.

Необхідно зазначити, що механізм дії інтероцептивного аналізатора
розкритий ще далеко не повністю і пояснюється складністю і непевністю
відчуттів, проте це не зменшує значення аналізаторів внутрішніх органів
для життєдіяльності всього організму людини.

2.3.3. Загальні уявлення про обмін речовин та енергію

Фізіологічні особливості організму людини необхідно розглядати з
урахуванням його взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому випадку
можливе більш повне уявлення про джерела небезпек для здоров’я та життя
людини. Така взаємодія здійснюється шляхом обміну речовин і енергії.

Життєві процеси організму пов’язані з постійним поглинанням речовин з
навколишнього середовища і виділенням кінцевих продуктів розпаду в це
середовище. Сукупність цих двох процесів складає обмін речовин. Саме
обмін речовин створює те єднання, котре існує між живими організмами та
навколишнім середовищем.

Обмін речовин властивий як живій, так і неживій природі. Однак між: ними
існує принципова різниця. Внаслідок обміну речовин неживих тіл останні
незворотно руйнуються, тоді як обмін речовин живих організмів з
навколишнім середовищем є основною умовою його існування.

Обмін речовин складається з двох процесів: асиміляції, або анаболізму —
пластичний обмін (засвоєння речовин та синтезу специфічних для кожної
тканини сполук), і дисиміляції, або катаболізму — енергетичний обмін
(ферментативного розщеплення органічних речовин та виведення з організму
продуктів розпаду).

В основі обміну речовин лежить велика кількість хімічних реакцій, які
відбуваються в певній послідовності і тісно пов’язані одна з одною. Ці
реакції каталізуються ферментами і знаходяться під контролем нервової
системи.

Обмін речовин можна умовно розділити на зовнішній обмін, який включає
надходження харчових речовин в організм та видалення кінцевих продуктів
розпаду, і внутрішній, який охоплює всі перетворення харчових речовин у
клітинах організму.

Харчові речовини, які потрапили в організм, витрачаються на енергетичні
та будівельні процеси, які протікають одночасно. При розпаді харчових
речовин виділяється енергія, яка витрачається на синтез специфічних для
даного організму сполук, на підтримку постійної температури тіла,
проведення нервових імпульсів та ін.

Основним методом дослідження обміну речовин є метод визначення
балансу речовин, які потрапили в організм та видалились зовні, а також
їх енергетичної цінності. Баланс енергії визначається на основі даних
про калорійність харчових речовин, які вживаються, а також кінцевих
продуктів, котрі виводяться з організму.

Потреба людини в енергії визначається дослідним шляхом і виражається в
калоріях. Кількість калорій, які надходять в, організм з будь-якими
продуктами, називається калорійністю їжі. Енергозабезпеченість їжі
повинна відповідати енерговитратам організму, тобто енергетичні потреби
людини повинні повністю покриватися за рахунок енергетичної цінності
харчових продуктів, які входять у раціон людини.

* Основні види харчових речовин

Для нормального функціонування організму щоденний раціон повинен
включати шість основних складових: білки, жири, вуглеводи, вітаміни,
мінеральні речовини та воду. Харчові речовини, які люди отримують разом
з їжею, можна умовно розділити на дві групи: ті, котрі необхідні їм у
великих кількостях, або макрокомпоненти (вода, білки, жири, вуглеводи),
та ті, котрі необхідні в менших кількостях, або мікрокомпоненти
(вітаміни та мінеральні компоненти).

* Білки. Білки належать до життєво необхідних речовин, без яких
неможливе життя, ріст і розвиток організму. Це пластичний матеріал для
формування клітин і міжклітинної речовини. Всі складові частини
людського організму складаються з білків (м ‘язи, серце, мозок і навіть
кістки містять значну кількість білків). Білки входять до складу
гормонів, ферментів, антитіл, які забезпечують імунітет. Вони беруть
участь в обміні вітамінів, мінеральних речовин, в доставці кров’ю кисню,
жирів, вуглеводів, вітамінів, гормонів. Значення білків визначається не
тільки різноманітністю їх функцій, але й незамінністю їх іншими
речовинами. Якщо жири і вуглеводи тією чи іншою мірою взаємозамінні, то
білки будь-чим компенсувати неможливо. Тому білки вважаються найбільш
цінними компонентами їжі.

Обмін органічних речовин

Речовина

функції.

Основні перетворення

Білки

Будівельна

Транспортна

Захисна

Каталітична

Рухова

Сигнальна

Енергетична

Білки — >• амінокислоти

синтез розпад власних
до простих білків
речовин

Жири

Захисна

Теплорегулятивна

Енергетична

синтез

власних

Жири жирів

Вуглеводи

Енергетична

Вуглеводи — »- прості вуглеводи — »- розпад до і
простих синтез глікогену
речовин

перетворення в жири

Білки — це органічні речовини, що складаються з амінокислот, які,
поєднуючись між собою в різних композиціях, надають білкам різноманітних
властивостей. Харчова і біологічна цінність білків визначається
збалансованістю амінокислот, що входять до їх складу. Певна частина
амінокислот розщеплюється до органічних кислот, з яких в організмі знову
синтезуються нові амінокислоти, а потім білки. Ці амінокислоти
називаються замінними. Однак вісім амінокислот, а саме: ізолейцин,
лейцин, лізин, метіонін, фенілаланін, триптофан, треонін і валін — не
можуть утворюватись в організмі людини з інших амінокислот і повинні
потрапляти з їжею. Ці амінокислоти називаються незамінними.

Основними джерелами тваринного білка в харчуванні є м’ясо, яйця, молоко
і молочні продукти. Основними джерелами рослинного білка є хліб і крупи.
Найдоступнішим джерелом білка є бобові. Доповнюючи їх м ‘ясом, молоком,
яйцями та хлібом, можна задовольнити значну частку потреби організму в
білку.

Поєднання білків тваринного та рослинного походження підвищує цінність
білкового харчування. Тому в харчуванні людини доцільно поєднувати білки
зернових культур з биками молока і м’яса (хліб з молоком, гречану кашу з
молоком, вареники з сиром, пиріжки з м’ясом).

* Жири. Роль жирів у харчуванні визначається їх високою калорійністю і
участю в процесах обміну. Жири забезпечують у середньому 33% добової
енергоцінності раціону. З жирами в організм надходять необхідні для
життєдіяльності речовини: вітаміни A, D, Е, К і біологічно важливі
фосфоліпіди (лецитин, холін). Жири забезпечують всмоктування з кишечника
низки мінеральних речовин та жиророзчинних вітамінів. У вигляді сполук з
білками жири входять до складу клітинних оболонок і ядер, беруть участь
у регулюванні обміну речовин у клітинах.

Дефіцит жирів в їжі послаблює імунітет, тобто знижує опір організму
інфекціям. Вони поліпшують смак їжі і викликають відчуття ситості. При
нестачі жирів в організмі потреба в енергії задовольняється в основному
за рахунок вуглеводів і, частково, білків, що збільшує витрати білків та
незамінних амінокислот.

Жири складаються з гліцеринута жирних кислот, які можуть бути насиченими
та ненасиченими. Ненасичені жирні кислоти підвищують еластичність та
зменшують проникливість судинної стінки, утворюють з холестерином
легкорозчинні сполуки, які легко виводяться з організму, забезпечують
нормальний ріст і розвиток організму.

Жири можуть бути рослинного та тваринного походження. Тваринні й
рослинні жири мають різні фізичні властивості та склад. Тваринні жири —
це тверді речовини, до складу яких входить значна кількість насичених
жирних кислот. Рослинні жири, як правило, рідини, які містять ненасичені
жирні кислоти. Джерелом рослинних жирів є олії (99,9%), горіхи (53-65%),
вівсяна (6,9%) та гречана крупи (3,3%). Джерела тваринних жирів — сало
(90-92% жиру), вершкове масло (72-82%), жирна свинина (49%), ковбаси
(20-40 %), сметана (30%), сири (15-30%).

* Вуглеводи, Вуглеводи є основною частиною харчового раціону.
Фізіологічне значення вуглеводів переважно визначається їх енергетичними
властивостями. Вони — головне джерело енергії організму (становлять 55%
енергоцінності добового раціону). Тому в організмі їх міститься тільки
близько 2%, хоча в їжі їхня частка становить 70% (400-500 г на добу).
Частково вуглеводи дають початок жирам, органічним кислотам, білкам,
використовуються в пластичних та інших процесах організму. Надмірне
споживання вуглеводів — поширена причина порушення обміну речовин, що
сприяє розвитку низки захворювань. При раціональному харчуванні до 30%
вуглеводів їжі здатні переходити в жири. У разі ж надмірної кількості
вуглеводів цей відсоток вищий.

Вуглеводи поділяють на групи: моносахариди — глюкоза, фруктоза,
галактоза; олігосахариди — сахароза; полісахариди — крохмаль, глікоген,
клітковина, пектинові речовини. Основним джерелом вуглеводів у
харчуванні людини є рослинна їжа, і тільки лактоза і глікоген містяться
в продуктах тваринного походження. Моносахариди (прості вуглеводи)
легкорозчинні в воді, швидко всмоктуються в канали травлення й легко
засвоюються. Вони мають виражений солодкий смак.

* Вітаміни, важливе значення для організму людини мають вітаміни. Вони
регулюють процеси обміну речовин, необхідні для формування ферментів,
гормонів та ін. Вітаміни беруть участь в окисних процесах, внаслідок
яких з вуглеводів і жирів утворюються численні речовини, які
використовуються організмом як енергетичний та пластичний матеріал.

Вітаміни і їх функції

Назви вітамінів

Харчові продукти, які містять вітамін

Вплив на організм при їх відсутності

Прояви при авітамінозі

А (ретинол)

Тваринна їжа: масло, молоко, яйця, печінка Рослинна їжа: морква,
помідори, абрикоси

Зміни в шкирі і с.шзових оболонках: сухість, запалення с/Іизової і
рогівки •ока

Сутінкова сліпота (куряча сліпота)

С (аскорбінова кислота)

Рослинна їжа: горобина, смородина, суниця, цитрусові, капуста, шипшина

Руйнування кровоносних судин, ламкість кісток, нервово-психічні
розлади, зниження імунітету Цинга

Д (кальциферол)

Тваринна їжа: печінка, яйця, риб’ячий ясир. Утворюється в шкірі під
впливом ультра-фіолетового проміння Порушення утворення кісткової
тканини

Рахіт

В

В1 — тіамін

В12 — ціано кобаламін

Неочищений рис, горох, дріжджі, печінка, нирки Розлад нервової системи,
роботи серця, травного апарату Параліч (бері-бері)

Печінка, синтезується бактеріями кишок людини Порушення складу крові

Анемія (недокрів ‘я)

Вітаміни майже не синтезуються в організмі і повинні надходити з їжею.
Відсутність вітамінів у раціоні протягом тривалого часу може спричинити
різні захворювання. У нашому кліматичному поясі наприкінці зими та на
початку весни найчастіше зустрічається дефіцит вітамінів А, С, Bt, В2.

* Мінеральні речовини. Мінеральні речовини не мають енергетичної
цінності, але необхідні для життєдіяльності організму. Потрапляють вони
в організм з продуктами харчування у вигляді мінеральних солей.
Мінеральні речовини, які містяться в харчових продуктах і тканинах
організму в значній кількості, відносять до макроелементів.
Макроелементи бувають основного та кислотного характеру. До основних
належать кальцій, магній, калій, натрій, до кислих — фосфор, сірка,
хлор. Продуктами харчування, які містять макроелементи кислотного
характеру, є м’ясо, птиця, яйця, сичужний сир, хліб, бобові, журавлина
тощо. В молоці, кефірі, овочах, багатьох ягодах, фруктах містяться
макроелементи основного характеру. Основні властивості макроелементів
наведені в табл. 2.З.

Значення макроелементів для організму людини

Таблиця 2.4 Значення мікроелементів для організму людини

Макро- елементи Функції макроелемента а організмі Продукти
харчування,

які містять макроелементи

Кальцій

Основна складова частіша кісткової тканини, компонент системи зсідання
крові, активатор ряду ферментів, гормонів. Молоко та молочні продукти.

Магній

Нормалізує стан нервової системи, регулює кальцієвий і холестериновий
обмін, має властивість розширювати судини, сприяє зниженню артеріального
тиску.

Різні крупи, горох, квасоля, хліб з грубо змеленого борошна, рибні
продукти (шпроти, горбуша та ін.).

Фосфор

Регулює функції центральної нервової системи, енергетичне забезпечення
Процесів життєдіяльності організму. mojioko і молочні продукти, м’ясо,
риба, зернові та бобові.

Калій

Забезпечує нормальну життєдіяльність органів кровообігу, процесів
нервового збудження в м ‘язах, внутрішньоклітинного обміну Соя, квасоля,
горох, картопля, морська капуста, сухофрукти (урюк, родзинки, груші,
яблука), молоко.

Натрій

Бере участь у процесах внутрішньоклітинного та міжклітинного обміну, в
підтримці осмотичного тиску протоплазми і біологічних рідин організму, у
водному обміні. Потрапляє в організм переважно у вигляді хлориду натрію
(кухонної солі).

Хлор

Регулює осмотичний тиск в клітинах та тканинах, нормалізує водний
обмін, бере участь в утворенні саііяної кислоти в шлунку. Потреба в
хлорі задовольняється за рахунок хлориду натрію (кухонної солі).

Сірка

Необхідний структурний елемент деяких амінокислот, входить до складу
інсуліну, бере участь в його утворенні. Яловичина, свинина, морський
окунь, тріска, ставрида, яйця, молоко, сир

* Мікроелементи — це група хімічних елементів, присутніх в організмі
людини і тварин у малих концентраціях. Добова потреба в них виражається
в міліграмах або частках міліграма. Мікроелементі* мають високу
біологічну активність та необхідні для життєдіяльності організму. До
таких мікроелементів належать залізо, мідь, кобальт, нікель, марганець,
стронцій, цинк, хром, йод, фтор. Нестача цих речовин у харчуванні може
призвести до структурних та функціональних змін в організмі, а їх
надлишок має токсичну дію. Найбільш дефіцитні мінеральні елементи в їжі
людини — кальцій та залізо. Основні властивості мікроелементів наведені
в табл. 2.4.

Мікроелементи

Функції мікроелемента в організмі

Продукти харчування, які містять мікроелементи

Залізо

Міститься в гемоглобіні крові, бере участь в окисно-відновних
процесах, входить до складу ферментів, стимулює внутрішньоклітинні
процесії обміну.

Печінка, нирки, м’ясо кролів, яйця, гречана крупа, пшоно, бобові,
яблука, персики.

Мідь

Необхідна для синтезу гемоглобіну, ферментів, білків, сприяє
нормальному функціонуванню залоз внутрішньої секреції, виробленню
інсуліну, адреналіну.

Печінка, морські продукти, зернові, гречана та вівсяна крупи, горіхи.

Кобальт

Активізує процеси утворення еритроцитів і гемоглобіну, впливає на
активність деяких ферментів, бере у уасть у виробленні інсуліну,
необхідний для синтезу вітаміну В12

Морські рослини, горох, буряк, червона смородина, полуниці.

Нікель

Стимулює процеси кровотворення.

Морські продукти.

Марганець

Береу чacmь у процесах утворення кісток, кровотворенні, функціях
ендокринної системи,

обміні вітамінів, стимулює процеси росту. Злакові, бобові, горіхи, чай,
кава..

Йод

Бере участь в утворенні гормону щитовидної залози — тироксину, який
контролює стан енергетичного обміну, активно впливає на фізичний і
психічний розвиток, обмін білків, жирів, ‘вуглеводів, водно-сольовий
обмін Морська вода, морські риби (тріска), креветки, морська капуста.

Фтор

Бере участь у розвитку зубів, утворенні кісток, нормалізує
фосфорно-кальцієвий обмін. Риба, баранина, телятина, вівсяна крупа,
горіхи.

Цинк

Входить до скіїаду багатьох ферментів, інсуліну, бере
участь у кровотворенні, синтезі амінокислот, необхідний для нормальної
діяльності ендокринних залоз, нормшізує жировий обмін. Печінка, м ‘ясо,
жовток яйця, гриби, злакові, бобові, часник, картопля, буряк, горіхи.

Хром

Бере участь у регуляції вуглеводного і -мінерального обміну,
метаболізмі холестерину, активізує ряд ферментів. Волова печінка, м’ясо,
птиця, зернові, бобові, перлова крупа, житнє борошно.

Неправильне харчування суттєво знижує захисні сили організму і
працездатність, порушує процеси обміну речовин, призводить до
передчасного старіння і може спричиняти виникнення багатьох захворювань,
зокрема інфекційного характеру.

Надмірне харчування, особливо в сполученні з нервово-психічною Напругою,
малорухливим способом життя, вживанням алкогольних

напоїв і курінням, може призвести до виникнення багатьох захворювань.
Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) до захворювань,
пов’язаних з надмірною вагою, віднесені * атеросклероз, *
серцево-судинні порушення, * гіпертонія, * ожиріння, * жовчнокам’яна
хвороба, * цукровий діабет та інші. Переїдання досить часто буває
причиною захворювань органів кровообігу.

Раціональним вважається таке харчування, яке забезпечує нормальну
життєдіяльність організму, високий рівень працездатності і опору впливу
несприятливих факторів навколишнього середовища, максимальну тривалість
активного життя.

2.4. Психологічні особливості людини

2.4.1. Значення нервової системи в життєдіяльності людини

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і
психіку.

Організм як біофізіологічну систему ми, розглянули раніше.

Психіка — це властивість нервової системи, завдяки якій:

> здійснюється зв’язок із зовнішнім світом;

> координується робота всього організму;

> організмі діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс).

Нервова система — це сукупність структур в організмі, яка об’єднує
діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму
як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Функції нервової системи:

Сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення

Аналізує і перетворює сприйняту інформацію

Координує фінкції організму.

Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетативну.
Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом.
Вона включає: спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які
зв’язані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгастий
мозок, мозочок. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх
органів.

* Головний мозок людини — найдосконаліший орган живої природи. Він
містить 20 млрд клітин і 300 млрд міжклітинних, з’єднань. Головний мозок
керує діяльністю всього організму людини, це центр нервової системи
мислення, волі і почуттів. Середня його вага -1360г.

Специфіка і взаємозв ‘язок різних психічних процесів невід ‘ємні від
структурної органі зації головного мозку людини. Серед багатьох ознак
йог,о структури (передній, проміжний, середній, довгастий) суттєву роль
відіграють великі півкулі, особливо їх функ-ціональна асиметрія. На
поверхні великих півкуль знаходиться тонкий шар сірої речовини, яка
переважно складається з нервових клітин. Це кора головного мозку. Кожна
ділянка головного мозку є відповідальною за життєдіяльність якогось
органу або системи.

У центральній частині черепної коробки розташований маленький мозок,
який є частиною центральної нервової системи. Він контролює рівновагу
тіла і рух м’язів. При отруєнні клітин маленького мозку (наприклад
алкоголем) людині стає важко координувати положення свого тіла.

Встановлено, що функція лівої півкулі — оперування вербально-знаковою
інформацією, читання, рахунок, тоді як функція правої півкулі — це
оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних
тонів, розпізнавання складних предметів, продукування сновидінь.

Для лівопівкульно мислячих (логічний тип) людей характерна
оптимістичність та, самостійність. Вони легко вступають у контакт з
іншими людьми, в роботі вони більше покладаються на розрахунки, ніж на
інтуїцію, інформації з офіційних джерел довіряють більше, ніж власним
враженням. Для цих людей краще працювати там, де є потреба в логічному
мисленні: викладачем, конструктором, організатором виробництва,
програмістом, пілотом, водієм тощо.

У людей з ушкодженням лівої півкулі головного мозку порушується мова,
страждає або відсутня логіка в судженнях.

Правопівкульно мислячих (художній тип) людей характеризує нахил до
певного песимізму: вони більше покладаються на власні почуття, ніж на
логічний аналіз подій, що не завжди приносить, користь справі. Ці люди
не дуже товариські, але вони можуть продуктивно працювати навіть у
несприятливих умовах (шум, розмови, гуркіт тощо), їх чекає успіх у
галузях діяльності: де переважає образне мислення (художник, актор,
архітектор, лікар, вихователь тощо).

При порушенні цілісності правої півкулі різко збіднюється емоційна
сторона життєдіяльності. Якщо порушена лобна частина головного мозку, то
страждає рухальний механізм мови, регуляції форм поведінки, мислення.
Якщо уражена височна частина головного мозку, то порушується сприйняття
слухових, смакових якостей, аналіз і синтез звуків, пам’ять.

Якщо у людей однаково виявляються обидва типи мислення, то відкривається
широкий спектр діяльності: поєднання послідовності у роботі і, водночас,
образне, цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обміркування своїх
вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.

Домінуючим у процесі формування особистості є розвиток лівопів-кульних
компонентів мислення. Правопівкульне, образнотворче мислення поступово
пригнічується при хибах виховання і навчання, і талановиті діти стають
звичайними «стандартними», дорослими.

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю
подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення
несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги
між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція
організму у відповідь на цю ситуацію — стрес.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів і
пов’язана з центральною системою.

Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість
організму реагувати на внутрішні або зовнішні ситуації таким чином, щоб
бути готовим до можливих змін. Поведінка людини дає певне уявлення про
інформацію, яку вона отримала із зовнішнього світу або від свого
організму за допомогою органів чуття. Зв’язок між відчуттям і поведінкою
встановлюється переважно в певних ділянках кори головного мозку і,
залежно від подразника, відбувається адекватна дія організму — рефлекс.
Рефлекси можуть бути двох видів — безумовні і умовні.

*Безумовні рефлекси — це стереотипи поведінки, набуті людиною у
постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в процесі всієї
попередньої історії розвитку і передаються у спадковість.

* Умовні рефлекси — це поведінка, яку набувають у результаті навчання
або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх
виконання довго залишається незмінною. Це дозволяє виконувати ці дії в
напівавтоматичному режимі. Такі дії називають динамічним стереотипом.

Однією з фундаментальних властивостей центральної нервової системи є її
здатність створювати осередки гальмування і осередки активності
(домінанти). Здатність до довготривалої активної праці і протидії втомі
залежить від індивідуальної витривалості нервової системи по відношенню
до збуджувального та гальмівного процесів, тобто від її сили. Від сиди
нервової системи залежить також * здатність до екстреної мобілізації в
аварійній ситуації; * здатність успішно діяти, не зважаючи на
відволікаючі фактори. Від рухомості і лабільності нервової системи, від
урівноваженості нервових процесів залежить така важлива якість безпеки,
як * здатність до переключення уваги і до швидкого реагування на
небезпечні сигнали.

2.4.2. Психіка людини і безпека життєдіяльності

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили
20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина
зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини,
можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало
колишньої сили, витривалості. І незважаючи на все це, людина за минулий
період пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос.

Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він
відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки — це результат
еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища
ускладнюється нервова система.

*Психіка — це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі
відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного
світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ:
психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

* Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, переробки
інформації та обміну нею (наприклад відчуття, сприйняття, пам’ять і
мислення, емоції, воля тощо).

* Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що
впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

* Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюються у процесі
життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на
певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер,
здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки,
які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка
породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат
рефлекторної реакції організму людини на Неї. Вплив цих небезпек
зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

Дослідами встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трапляються у
сфері виробництва, винуватцями є самі люди.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження
притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так

часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно
нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень.
Причини, як показує досвід, залежать від безлічі різноманітних факторів
і їх комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори індивідуальні психологічні або
фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність
знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші
психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії,
вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Всім живим істотам притаманна перша сигнальна система — реакція на
подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки
людина має другу сигнальну систему, таку як реакцію на слова,
словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Саме ці рівні
розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині
притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

* Інстинктивна поведінка — це дії, вчинки, які успадковуються видом
«Homo sapiens». На цьому рівні концентрується вся інформація,
нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків
інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов’язані з
самозбереженням, продовженням роду тощо.

* Поведінка за навичками — це дії, які склалися і застосовуються у
навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом
тренувань. Як наслідок людина виробляє навички, у неї формуються звички
і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки).

* Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності
та взаємодії людини з навколишнім світом,- що характеризує її духовну
активність у конкретних історичних умовах. Розрізняють свідомість
конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої — це знання
конкретної людини про світ, а другої — знання людини про саму себе, свої
реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується
як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники
самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є
вершиною розвитку особистості. Інстинкти і навички можуть певним чином
впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати
і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини
є похідними від її психіки.

Властивості людини

До властивостей людини як особистості належить все те, що:

> зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);

> виявляється у взаємодіях з іншими суб’єктами або предметами
навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка
в конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умовами появи,
ступенем прояву та можливостями вимірювання, їх можна класифікувати за
трьома основними ознаками:

1 атрибути — це невід’ємні властивості, без яких людину не можна уявити
і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров’я,
мова, спрямованість).

2 риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато
(розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо).

3 якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від
умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам’ять, мислення тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і
зовнішнім середовищем.

2.4.3. Атрибути людини

* Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка
забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості
організмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні,
морфологічні, фізіологічні, психологічні. Це можна довести такими
ознаками:

# дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей (від лат.
verbalis — словесний);

# хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими
здібностями;

# міжпівкульні зв’язки у жінок більш численні, і тому вони краще
синтезують інформацію обох півкуль; саме цей факт пояснює феномен
жіночої інтуїції;

# жінки мають вищі показники лінгвістичних функцій, пам ‘яті,
аналітичних здібностей, які пов’язують з більшою активністю лівої
півкулі мозку;

# перевага правої півкулі у чоловіків вирізняє їхні творчі, художні
здібності, дає можливість краще орієнтуватись у просторі;

#- «жіноче» має забезпечити незмінність нащадків від покоління до
покоління, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак; саме
це пояснює більшу психічну стійкість жінок;

# «чоловіче» пов’язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов,
що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків
частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи;

# жінки легко пристосовуються на індивідуальному рівні до зовнішнього
світу;

# у чоловіків значно менші здібності до виживання у несприятливих
умовах,

* Вік — поняття, яке характеризує період (тривалість) життя людини, а
також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народження до фізичної
смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний,
соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно пов’язаний з поняттям психологічного часу, а
саме з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так,
молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є, і
так само — інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція —
люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старшими вони стають,
тим більше «молодшають» і лише біологічний вік нагадує про справжні
роки.

Головна особливість психологічного віку — це взаємний вплив минулого,
сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на
поведінку людини. Людина сприймає сучасність через вплив минулого.
Зв’язок між майбутнім і сучасним може змінювати поведінку людини
сьогодні. Так, молоді люди легше задовольняються тимчасовою роботою, ніж
люди у пізній зрілості, оскільки вони здебільшого орієнтуються на
майбутнє: «ще встигнеться».

Дуже важливо, щоб люди сприймали як минуле, так І майбутнє у певній
гармонії. Наприклад, якщо людина зосередиться на минулому і безперервно
обмірковуватиме, як склалося б її життя, якби вона обрала інший шлях
(освіта, професія, сім’я), то це призведе до деформації її поведінки у
сьогоденні. Людина-мрійник може повністю зосередитися на своїх планах на
майбутнє, що провокує її до зниження відповідальності за сьогодення.

Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років
(розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за
свої дії).

Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:

— рання зрілість (25-35 років) — включення до всіх сфер людської
діяльності, соціальна та професійна адаптація, перша психологічна криза
переоцінки життєвого шляху;

— середня зрілість (35-45 років) — пошуки відповіді на основні питання:
що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? Переоцінка цілей і досягнень,
криза середини життя — усвідомлення, того, що не все реалізоване, цілі
не досягнуті;

— пізня зрілість (45-60 років) — глибинне оновлення особистості,
відбувається концентрація інтересів на собі, з’являється надмірна
турбота про себе; в 50-60 років — спостерігається висока продуктивність,
наявність другого піку творчості;

— похилий вік (60-70 років);

— старість (70-90 років);

— довгожитель (після 90 років).

Знання психологічних особливостей кожного вікового періоду (нестійкість
і максималізм молоді; висока працездатність і професіоналізм дорослої
людини; підвищена образливість, інтерес до спілкування, втомлюваність
людей старшого віку) — необхідна умова для забезпечення ефективної праці
й результативної поведінки.

# Темперамент — це риса, яка визначає нашу індивідуальність.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються
один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття,
неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні
відзначаються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують
зовні свої почуття, інші за тих же обставин нервуються, емоційно
збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій.
Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточенням,
життєрадісні, а інші — навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується
суто Зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна,
працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко
переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до
змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже
гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним
буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий,
повільний, млявий. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній
діяльності. У деяких видах діяльності від типу темпераменту (холерик,
сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання,
але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги
до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального добору за
цими якостями.

Отже, за нормальних умов темперамент має прояв лише в особливостях
індивідуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на
ефективність життєдіяльності суттєво підсилюється, бо попередньо
засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідна додаткова
мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними
впливами — подразниками.

При визначенні типу темпераменту доцільно користуватися такими
формулами:

1 «Довіряй, але перевіряй», тому що сангвінік має: > плюси —
життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість; > мінуси —
схильність до зазнайства, незібраність, легковажність, поверховість,
надтовариськість, ненадійність; схильність до обіцянок, але не завжди їх
виконання, вимагає контролю.

2 «Ні хвилини спокою», тому що холерик має:

> плюси — енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість,
цілеспрямованість,

> мінуси — запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість,
конфліктність, здатність спрямовувати свою активність на колектив і
розкладати його зсередини.

3 «Не підганяй», тому що для флегматика характерні:

> плюси — стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладання,
надійність;

> мінуси — загальмованість, байдужість, «товстошкірість», сухість,
неможливість працювати в режимі дефіциту часу; його не треба підганяти,
він сам розрахує свій час і зробить справу.

4 «Не нашкодь», тому що у меланхоліка:

> плюси — висока чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість,
здатність до співчуття;

* мінуси — низька працездатність, підозрілість, вразливість,
замкненість, сором’язливість; на нього не можна Кричати, надто тиснути,
давати різкі та жорсткі вказівки, оскільки він надто чутливий до
інтонацій дуже вразливий.

При організації робочих пар враховують, що найбільш ефективна робота у
парах: холерик — сангвінік; сангвінік — меланхолік; меланхолік —
флегматик.

Від типу темпераменту залежить як сама людина реалізує свої дії.
Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на
швидкість відтворення і міцність запам’ятовування, рухливість розумових
операцій, стійкість і переключення уваги тощо.

На базі темпераменту в людини формуються і риси її якості, і багато в
чому — життя.

2.4.4. Риси людини

Як уже зазначалося, риси людини — це стійкі особливості поведінки, що
повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво впливають на
життєдіяльність людини і її безпеку.

* Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні — це
мислительні здібності людини.

Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації
суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння
орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.

Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки
ситуації, прийняття рішення та відповідної поведінки. Інтелект має
особливе значення в нестандартних ситуаціях.

Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов’язаний з
періодами розвитку її психіки впродовж усього життя.

До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина, критичність,
гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допитливість. .

Життєдіяльність людини загалом та будь-яка діяльність зокрема неможливі
без відповідальності її суб’єкта.

* Відповідальність — це поняття, яке відбиває об’єктивний,
конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом,
суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог.
Відповідальність визначає ставлення людини до обов’язку і до наслідків
своєї поведінки.

Тягар відповідальності нерідко зумовлює постійну тривогу і стурбованість
та навіть невролітичні прояви. Відповідальна поведінка виявляється у
вчинках, діях, позиціях, рішеннях, намірах, планах людини. Є люди, які
більшою мірою беруть відповідальність за події, що відбуваються в їх
житті, на себе. Інші мають схильність приписувати відповідальність за
все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму
оточенні, у своїй долі. Люди першого типу вважають себе відповідальними
за свою безпеку, здоров’я, а якщо вони хворі, то звинувачують себе і
вважають, що їх одужання багато в чому залежить від їхніх дій. Люди
другого типу вважають, що здоров’я і хвороби — це результат випадковий і
сподіваються, що одужання настане внаслідок дій інших людей.

У різних видах діяльності та ситуаціях людина проявляє відповідні
психічні властивості — базові риси. Визначення рис людини відбувалося
поступово. Існує велика кількість слів, яка їх визначає. Наприклад,
К.К.Платонов підрахував, що в російській мові близько 1500 слів описують
риси особистості, в грузинській таких слів близько 4000.

Серед базових рис людини можна відзначити риси з полярними ознаками (за
Р.Б. Кеттела), вони наведені в табл. 2:5.

Таблиця 2.5 Риси особистості

Високі оцінки Низькі оцінки

Товариськість Замкненість

Розум Низький інтелект

Емоційна стійкість Емоційна нестійкість

Настійливість Покірність

Репресивність Витриманість

Висока сумлінність Низька сумлінність

Сміливість Боязкість

Ніжність Суворість

Підозрілість Довірливість

Мрійність Практичність

Проникливість Наївність

Тривожність Впевненість у собі

Радикалізм (гнучкість) Консерватизм (ригідність)

Самостійність Залежність від групи

Високий самоконтроль поведінки Низький самоконтроль поведінки

Напруженість Розслабленість

Базові риси конкретної людини можна визначити за допомогою тестів. Для
осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість,
реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до
зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у
контактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низький
самоконтроль поведінки, інтерес до участі в суспільних справах, низький
рівень самостійності, доброта.

Серед базових рис — одні бажані, а інші — не дуже. Але одні риси
переважають в одній діяльності, інші — в іншій.

Певні риси людини суттєво впливають на її життєдіяльність. Саме тому
бажано, щоб обрана сфера діяльності мала позитивну кореляцію, тобто
підсилювалась наявними рисами особистості.

Знання власних рис — це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й
можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на організм людини,
зберегти здоров’я. * Характер — це сталі риси особистості, що формуються
і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для
неї tnocodu поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості.
Існує декілька підходів до класифікації характеру людини, але нас
цікавить класифікація за її ставленням до певних аспектів діяльності:

> до праці — працелюбство, старанність, відповідальність,
ініціативність, настійливість, схильність до творчості або протилежні —
пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;

> до інших людей, колективу, суспільства -~ товариськість, чуйність,
уважність, колективізм і замкненість, презирство, індивідуалізм;

до самого себе — самоповага, гордість, самокритичність, самолюбство,
самовпевненість, егоїзм;

до речей — акуратність, бережливість, щедрість, неохайність,
недбалість, скупість.

Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, своєю
чергою, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини
та її безпеки.

2.4.5. Якості людини

* Якості людини — це ті її властивості, які виявляються по-різному
залежно від умов, ситуацій.

Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впливають на
життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.

* Здібності — це психофізіологічні властивості людини, які реалізують
функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття,
сприйняття, пам’ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні
реакції; дії, увага).

Розрізняють загальніша спеціальні здібності. Загальні— притаманні
багатьом людям, спеціальні — це такі властивості, які дають змогу
досягти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі
здібності, які виявляються в творчому розв’язанні завдань, називаються
талантом,

а людей, яким вони притаманні — талановитими. Найвищий ступінь у
розвитку здібностей — геніальність.

* Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають
задатками.

Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність
людини до розвитку певних здібностей.

Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної
діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх
прояву. Однією з особливостей психологічного процесу е відчуття.

* Відчуття — це основа знань людини про навколишній світ, це
відображення властивостей предметів, що виникають у людини при
безпосередній дії їх на її органи чуття.

Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є
нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на
адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.

* Сприйняття — це відображення у свідомості людини предметів, як
цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття.

Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від
настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у
якому задіяно минулий досвід, очікування, застереження, значущість для
людини того, що вона сприймає. Інформація, яку сприймає люди -на,
накладається на ту, яка в неї вже є.

Сприйняття поділяються на види за кількома ознаками:

• за провідним аналізатором {зорове, слухове, дотикове тощо);

• за формою існування матерії (простір, час, рух);

• за активністю (сприйняття мимоволі і навмисне). Фізіологічною основою
сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори
головного мозку.

За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити небезпечну
ситуацію і адекватно реагувати на неї. Особливе значення мають такі
особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на
небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефіциту, часу, сприйняття
простору тощо.

Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве
значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам’яті.

Пам’ять — одна з найважливіших функцій людського мозку.

Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення
об’єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам’ять —
це відображення реальності, що діяла в минулому.

* Пам’ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати
інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам’ять
утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту. (прижиттєву).

Генетична пам’ять зберігає інформацію, накопичену ft процесі еволюції
впродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумовними рефлексами та
інстинктами і передається спадкове.

Набута пам’ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя,
від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах.
Розрізняють такі види набутої пам’яті: рухову, образну, емоційну й
символічну (словесну та логічну).

Рухова пам’ять — це пам’ять на позу, положення тіла, професійні та
спортивні навички, життєві звички.

Зорова та слухова пам’ять є образною пам’яттю, коли інформація
сприймається і фіксується через відповідні органи чуття.

Емоційна пам’ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при
повторному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше.

Символічна пам’ять поділяється на словесну і логічну. Словесна пам’ять
формується слідом за образною. Характерна риса її — точність
відтворення. Особливості логічної пам’яті виявляються у запам’ятовуванні
лише смислу тексту.

Набута пам’ять поділяється за формами на миттєву, короткочасну, проміжну
і довготривалу.

Миттєва пам’ять — це форма збереження інформації впродовж незначної
миті; інформацію не можна затримати в пам’яті, відтворити. Час
збереження сліду інформації в миттєвій пам’яті — 10…60 с..

Частина інформації з миттєвої пам’яті потрапляє до короткочасної, час
збереження якої — декілька хвилин.

Інформація з короткочасної пам’яті після певного перекодування потрапляє
до проміжної пам’яті, де вона зберігається, доки не з’являється
можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження
інформації у проміжній пам’яті становить години. Процес очищення
проміжної пам’яті відбувається переважно у сні й, можливо, саме цим
значною мірою визначається його специфіка і призначення.

Види і форми пам’яті

генетична;

набута

рухова

зорова

слухова

емоційна

символічна: словесна, логічна;

набута: миттєва, короткочасна, довготривала.

професійна.

Обсяг довготривалої пам’яті практично не має обмежень, так само як час
збереження в ній інформації. При необхідності використання інформації з
довготривалої пам’яті вона знову переводиться до короткочасної.

На розвиток якості пам’яті людини впливають її фізичний і психічний
стан, тренованість, професія, вік. Пам’ять погіршується з віком. До
20-25 років пам’ять покращується і до 30-40 років залишається на тому ж
рівні. Потім здатність запам’ятовувати й згадувати поступово йде на
спад. Професійна пам’ять зберігається і в похилому віці.

Реалізація різних видів і форм пам’яті зумовлюється особливостями
сприйняття інформації, потребами і мотивами, інтересами, вольовими
зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психофізичним станом
організму.

Пам’ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини.
Проникнення в таємниці Пізнання явищ навколишнього світу можливе лише
завдяки мисленню.

* Мислення — це найвища форма відображення реальності та свідомої
цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування,
абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ
і зв’язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають
слова, мова, аналізатори.

Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших,
елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Вся розумова
діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з таких
розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція
і конкретизація.

+ Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові частини,
ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

+ Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак,
властивостей предметів, явищ або понять.

+ Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального,
особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета,
об’єкта.

+ Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ,
або понять.

+ Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з
практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Для забезпечення надійності та безпеки в складних ситуаціях слід
виділити такі риси мислення, як винахідливість, кмітливість, швидкість
прийняття рішення, критичність, розсудливість.

Психомоторні здібності характеризуються діями, спрямованими на
дрсягнення елементарної мети одним або декількома рухами.

Види рухових; реакцій

сенсорні реакції як реакції на зовнішній вплив, у яких реалізований
зв’язок сприйняття та адекватного руху

сенсорна координація, що включає координацію рухів руки, обох рук та рук
і ніг

Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності людини, особливо
пов’язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При
цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість
реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів,
ритми рухів (періодичність), надійність.

* Увага — це спрямованість та зосередженість у свідомості на об’єктах
або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та
рухової активності.

До основних функцій уваги належать вибір впливів, регулювання і контроль
діяльності доти, доки не буде досягнуто її мети. Увагу характеризують
концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг.

Концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб
включитися в діяльність, зосередитися на завданні.

Стійкість уваги — це тривалість привертання уваги до одного й того
самого об’єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без
зусилля, всього 2-3 с, довільна увага досягається вольовим зусиллям,
послаблюється через 15 хв напруженої праці.

Розподіл уваги — це здатність людини одночасно концентрувати увагу на
декількох об’єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій.

Переключення уваги — це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється
швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Погане
переключення уваги призводить до неуважності.

Обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує
одночасно в своїй свідомості.

За всіх обставин управління увагою — це передумова ефективної
життєдіяльності та безпеки людини.

2.4.6. Емоційні якості людини

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як
людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції
людини на неї розуміють як емоції.

Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значущість та
оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у
формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти,
власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект — це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину
і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і
відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння.
В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення,
забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію
(стан ейфорії після звільненнями небезпеки, ступор при повідомленні про
смерть).

Власне емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки
внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття — стійкі емоційні етапи, які мають чітко означений предметний
характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і
до уявлення,

Настрій — найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне
ставлення щодо сприйняття або не сприйняття людиною світу. Настрій може
бути похідним від темпераменту.

Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та
напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви
організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби,
до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи
багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова
реакція має різний прояв у різних людей: активна — зростає ефективність
діяльності, пасивна — ефективність діяльності різко зменшується.

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це
первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні;
радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок
Обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок
її соціальності та усвідомлення власного «Я». Ці емоції не пов’язані з
життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість,
злорадство, пихатість тощо).

Головне в природі емоцій — залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит
прагматичної інформації.

Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.

Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має
вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття
торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди
на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості в
своїх силах.

Емоційна урівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і
зменшує її схильність до небезпеки.

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її
життєдіяльності.

Гліцерин

Жирні кислоти

Похожие записи