КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Емоційно-вольові процеси і психічні стани в діяльності людини, роль
саморегуляції

ЗМІСТ

Вступ

I. Емоційно-вольові процеси.Емоції і почуття.

1.1. Поняття про емоції і почуття

1.2. Форми переживання емоцій і почуттів

1.3. Вищі почуття

2.Воля

2.1. Поняття про волю

2.2. Основні якості волі

2.3. Безвілля, його причини і переборення

II. Психічний стан

III. Саморегуляція людини

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Людське життя проявляється двома формами активності: поведінкою і
діяльністю. Діяльність людини, ії поведінка завжди викликають позитивне
або негативне ставлення до неї. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви
системи рухових реакцій організму людини на дії об’єктивного світу, а
діяльність — це взаємодія з об’єктивним світом, у процесі якої людина
активно та свідомо намагається досягти поставленої мети. Саморегуляція
поведінки і діяльності є однією з важливих функцій психіки людини.
Діяльність складається з ряду дій відносно завершених елементів
діяльності, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної
мети.Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які сприятливо
впливають на мотиваційну саморегуляцію. До них належать: І) уміння
відрізнити головне від другорядного, 2) збереження внутрішнього спокою в
різних ситуаціях, 3) емоційна зрілість і стійкість, 4) знання засобів
впливу на події, 5) уміння підходити до проблеми з різних точок зору, 6)
готовність до будь-яких неочікуваних подій, 7) сприйняття дійсності
такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити, 8) намагання
шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності, 9) розвиток
спостережливості, 10) уміння бачити перспективу життєвих подій, 11)
намагання зрозуміти інших, 12) уміння вибирати позитивний досвід з
подій, які сталися.Наведені принципи ставлення до життя можуть допомогти
людині в складних життєвих ситуаціях. При достатньому розвитку
свідомості людина з об’єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб’єкт
керування своєю поведінкою.Ставлення до дійсності відображується в мозку
й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів,
сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.Емоції та почуття
здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до
знань, праці, вчинків або стримують їх.Людські емоції та почуття
найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, ії ставлення
до дійсності. К. Ушинський писав, що «ні слова, ні думки, навіть вчинки
наші не виражають так ясно нас самих і наше ставлення до світу, як наши
почуття».

I. Емоційно-вольові процеси.Емоції і почуття.

1.1. Поняття про емоції і почуття

Емоції та почуття органічно взаємопов’язані, але за змістом і формою
переживання вони не тотожні.Емоція – це загальна активна форма
переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та
складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю
– це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в
людському житті перетворилися на складні емоції та почуття. Характерна
ознака складних емоцій полягає в тому, що вони виникають у результаті
усвідомлення об’єкта, що викликав їх розуміння їхнього життєвого
значення (наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики,
пейзажу)Почуття – це специфічні людські переживання, узагальнені
ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких
викликає позитивні або негативні емоції: радість, любов, гордість або
сум, гнів, сором тощо.Емоції та почуття характеризуються певною якістю
та полярністю, активністю та інтенсивністю.Як почуття виявляється
ставлення особистості до праці подій, інших людей, до самої себе. За
якістю переживань відрізняють одній емоції та почуття від інших
(наприклад, радість – від гніву, любов – від ненависті).Емоціям і
почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому що кожна емоція,
кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість
— горе», «любов — ненависть», «симпатія — антипатія», «задоволення —
незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або
негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття
різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції та почуття – ті,
що посилюють активність спонукають до діяльності, та астенічні – ті, що
пригнічують людину, зменшують ії активність, демобілізують.Залежно від
індивідуальних особливостей особистості, ії стану і ставлення до
ситуації та об’єктів, що викликають переживання, емоції та почуття
виявляються більш-менш інтенсивно, бувають довготривалими або
короткочасними.Характерна особливість емоцій і почуттів полягає в тому,
що вони цілковито захоплюють особистість. Здійснюючи майже блискавичну
інтеграцію, тобто об’єднання в ціле всіх функцій організму, емоції
сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки чому
мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди
переживань людини,- від глибоко травмуючих страждань до високих форм
радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним
чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і
негативним, пригнічуючи всі його функції. Відомий фізіолог П. Анохін
вважає, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції(страх,
переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так званих
неврогенних захворювань.Природа емоції і почуттів органічно пов’язана з
потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними
або негативними переживаннями в різних їх варіаціях. Характер переживань
зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють
або не сприяють їх задоволенню.Потреби людини і тварин відрізняються за
змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює
відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними
для них: гнів, страх, радість, сум тощо. Емоції докорінно змінилися у
процесі історичного розвитку людини, вони «олюднилися», набули
своєрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так,
як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати голод,
відмовлятися від їжі.У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні
потреби, а з ними й вищі почуття – моральні, естетичні, пізнавальні, які
не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних
форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч. Дарвін, властиве лише
людині. Емоції, почуття людини пов’язані з ії діяльністю: діяльність
викликає різні переживання у зв’язку зі ставленням до неї та успіхами у
виконанні, а емоції та почуття, у свою чергу, стимулюють людину до
діяльності, наснажують ії, стають внутрішньою спонукою, ії мотивами.
Почуття збагачують життя людини.

1.2. Форми переживання емоцій і почуттів

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно
соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з’ясуванні їхньої
природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних
станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій,
пристрастей.Настрій – це загальний емоційний стан, якій своєрідно
забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує ії життєвий
тонус. Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і
негативні, які пригнічують, викликають пасивність. Настрій це такий
загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне.
Причини настрою найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності,
страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки тощо.
Особливе місце серед причин, що викликають настрій, посідає
марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність,
страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості
настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання,
не піддаються настрою, не занепадають духом навіть тоді, коли для цього
є якісь підстави, а навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі швидко
піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.Афект – це
сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною
так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.
Прикладом афектів може бути несподіване переживання – сильна радість,
вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму,
яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів,
ослаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І.
Павлов, аналізуючи афектний стан, зазначав, що людина у стані афекту,
який перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона
ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект.
Особливо різко виявляється афективний стан при сп’янінні, за якого
гальмівні процеси значно ослаблюються. Афекти викликаються несподіваними
гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і
настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини:
її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто-густо
«спалахують» з будь-яких причин. Афекти викликають глибокі зміни у
психічному житті людини, виснажують ії. Людина, виховавши в собі
здатність контролювати себе, володіти рухами, може контролювати свої
афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою
властиве афективне життя, без якого вони перетворилися б на пасивних,
байдужих істот.Стрес дещо нагадує афект. Він, як і афект, виникає за
напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що
виявляються несподівано й потребують вжиття негайних заходів. У
стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується,
спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в
переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мисленні, виявляються
неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички у стресовому стані
можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність,
дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають
дезорганізації поведінки за умов стресу.

Фрустрація – це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є
дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати
перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність,
діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум,
невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає в результаті
конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де людина не має
підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини,
яка зачіпає ії особисто, ії значущі стосунки, загрожує престижу,
людській гідності, спричинює стан фрустрації. Він виникає у людей з
підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами,
у невихованих, розбещених дітей.Пристрасті – це сильні, стійкі, тривалі
почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації
всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній
меті. Пристрасть – це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого
предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети.
Пристрасть виявляється у найрізноманітніших сферах людського життя та
діяльності: у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має
вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у
пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.Розрізняють пристрасті
позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає
діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням
або спортом, пропускає уроки, недосипає, то це захоплення з позитивної
пристрасті перетворюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння
згубно позначається на праці та житті людини.Позитивні пристрасті –
захоплення працею, навчанням – є тією силою особистості, яка спричинює
велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці.

1.3. Вищі почуття

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони є
відображенням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За
змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та
інтелектуальні. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою
мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх
інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише
особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.Моральні
почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до
суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Джерелом моральних
почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення
суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у
суспільно-історичному житті людства, у процесі спілкування людей і стали
важливим засобом оцінювання вчинків і поведінки, регулювання взаємин
особистостей.Естетичні почуття – це відчування краси в явищах природи, у
праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в
об’єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія пов’язані з
почуттям приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує
душу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й у
почуттях людина утверджує себе у предметному світі.Залежно від рівня
загальної та мистецької культури люди по-різному відгукуються на красу.
Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та
взаємо переходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї
гармонії і захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами,
випадковими поєднаннями кольорів.Естетичні почуття тісно пов’язані з
моральними. Вони облагороджують особистість, сповнюють ії високими
прагненнями, утримують від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є
істотними чинниками у формуванні морального обличчя людини.

Праксичні почуття – це переживання людиною свого ставлення до
діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності: трудову,
навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, у задоволенні
діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні,
байдужому ставленні до діяльності. Праксичні почуття виникають у
діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і
результат, громадську цінність – основна передумова виникнення й
розвитку праксичних почуттів.Праксичні почуття розвиваються або згасають
залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно
розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає
інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляються
елементи творчості, розвиваються перспективи її розвитку.Праксичні
почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними. Праця як справа
честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття
важливим чинником боротьби за високу продуктивність та якість
праці.Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення
особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці
почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні,
упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в
пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових
уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та
виховання мають різні рівні розвитку. Такими його рівнями є цікавість,
допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань,
захоплення пізнавальною діяльністю. Механізмом пізнавальних почуттів є
природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від
навчання, виховання, навколишньої дійсності, умов життя.

2.Воля

2.1. Поняття про волю

Воля – психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною
своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. У
вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність –
це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне
сприймання, запам’ятовування, довільна увага тощо – це свідома
регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення
свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найважливіших умов
людської діяльності.Воля людини виробилась у процесі її
суспільно-історичного розвитку, у трудовій діяльності. Живучи й
працюючи, люди поступово навчалися ставити перед собою певні цілі й
свідомо добиватися їх реалізації. У боротьбі за існування, долаючи
труднощі, напружуючи сили або стримуючись, людина виробила в собі різні
якості волі. Чим важливішими були цілі, які ставили люди в житі, чим
більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх
реалізації.Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й
ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, задовольняючи
свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, тривалий час
впливають на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого
наміру з їхнього боку.Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у
внутрішньому напруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та
зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.Воля є
детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується
фізіологічними дослідженнями І. Сєченова та І. Павлова. І. Сєченов
вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками. Усі
довільні рухи є відображу вальними, тобто рефлекторними. І. Павлов
зазначав, що весь механізм вольового руху – це умовний, асоціативний
процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової
діяльності. Він показав, що довільні дії, які виникають унаслідок
внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного
мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо.
Сліди, залишені в руховій ділянці кори головного мозку попередніми
подразниками, активізуючись, можуть стати умовними подразниками для
вольових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від
кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини кори
зв’язуються з усіма клітинами кори, вони є виразниками як зовнішніх
впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для
довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини,
але оскільки вони викликаються слідами в корі головного мозку від
попередніх подразнень, то іноді здається, немовби вони виникають самі по
собі, без будь-якої причини.Те, що рухова ділянка кори великих півкуль
головного мозку є водночас сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у
регуляції вольових дій. П. Анохін вказував, що у процесі вольових дій
від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про
характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з образом
запланованої дії, випереджаючи її результати. Це порівняння виконуваної
дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню
рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне людина.

2.2. Основні якості волі

Однією з найважливіших вольових якостей особистості є цілеспрямованість.
Вона визначається принциповістю та переконанням людини і виявляється у
глибокому усвідомленні нею своїх завдань і необхідності їх здійснювати.
Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях не
випадковими прагненнями, а стійкими переконаннями, принципами.
Цілеспрямованість і принциповість особистості – підґрунтя її сильної
волі. Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів,
якими б вони керувалися у своїй діяльності, часто перебувають під
впливом випадкових бажань, підпадають під вплив інших. Поведінка
нецілеспрямованих і безпринципних людей характеризується слабкою волею.
Без твердого переконання та принципової спрямованості поведінки у людини
не може бути й сильної волі. Важлива вольова якість людини –
ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання
й без нагадувань і спонукань інших виконувати їх.Ініціативність людини
характеризується дійовою активністю. Мало, виявивши ініціативу,
поставити перед собою завдання, треба його здійснити, довести до кінця.
Це можливо лише за належної активності в діях.Істотними якостями волі
людини є також рішучість, витриманість, наполегливість. Ці якості
виявляються в умінні своєчасно та обдумано приймати рішення, особливо у
складних обставинах, у гальмуванні негативних прагнень та дій, у
здатності людини долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення
мети. Ці якості людини допомагають їй доводити до кінця кожну розпочату
справу, долаючи всі перешкоди, які зустрічаються на шляху до її
виконання. Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за
наявності цих якостей.Наполегливість людини слід відрізняти від такої її
якості як упертість. Упертість – це необдуманий, нічим не виправданий
прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму
недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є проявом не
сили, а швидше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина
заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні
інтереси і своїми діями часто завдає їм шкоди. Упертість – негативна
якість людини, тому треба намагатися її позбутися.Важливою вольовою
якістю людина є самостійність. Самостійність волі виявляється у
здатності людини критично ставитись як до власних вчинків і дій, так і
до вчинків інших людей, не піддіватися негативним впливам інших.
Самостійність – це результат високої принциповості людини, її ідейності
та моральної витримки.Протилежною до самостійності якістю людини є
навіюваність. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко
піддається впливу інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають
стійких переконань, твердих принципів, які некритично наслідують інших,
вагаються між протилежними поглядами, не маючи власної думки.
Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю
саму думку вона замінює на іншу.Ті, хто легко піддаються навіюванню та
самонавіюванню, – це люди з нестійкою волею.Важливою вольовою якістю
людини є самовладання. Воно виявляється у здатності людини володіти
собою, керувати власною поведінкою та діяльністю. Самовладання –
важливий компонент такої якості особистості, як мужність. Володіючи
собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання, хоча й знає,
що його виконання пов’язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її
життю. Самовладання – одна з невід’ємних якостей дисциплінованої
людини.Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною.
Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливу почуттів, часто
порушують дисципліну, відступають перед труднощами, впадають у
розпач.Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її
виявляється втому, що людина, хоча і має свою думку, але піддається
впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не
обстоює свої позиції. Як показали дослідження, конформним особам
властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена
здатність володіти собою, поверхове уявлення про себе, не вистачає віри
в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від
інших.Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її
силу волі. Як позитивні так і негативні якості волі не є природженим.
Вони розвиваються у процесі життя та діяльності.

2.3. Безвілля, його причини і переборення

Безвілля більшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних і
розумових діях. Характерними його особливостями є зниження загальної
активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дії
очевидна. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця,
нездатні переборювати навіть незначні труднощі, відкладають справу на
потім. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться з
маловажливе, дрібне, непотрібне, їм не властиві стійки, цілеспрямовані
інтереси, самостійність і критичне ставлення до себе та до інших.
Слабохарактерні люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив
інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, унаслідок чого
невпевнені у своїх діях. Вони малоініціативні, хоча і знають справу,
нездатні стримувати свої бажання, долати в собі ті чи інші емоційні
стани – гнів, страх, афекти. В екстремальних ситуаціях вони
розгубляються, стають безпорадними, їм властиве мрійництво, вони часом
подають цікаві пропозиції, але не реалізовують їх.Безвілля властиве
конформним особам, які схильні уникати самостійних рішень, пасивно
приймають погляди інших, пристосовуються до готових стандартів
поведінки. Випадки хворобливого безвілля називаються абулією.Безвілля
зумовлюється багатьма причинами. Іноді його спричиняють органічні або
функціональні розлади в діяльності кори великих півкуль головного мозку,
особливо чолових його ділянок, дисоціація, роз’єднаність образів дії та
рухів, пасивність ідей, уявлень. До цього спричинюють різні хвороби,
особливо вживання алкоголю, наркотиків, які викликають пасивність
розумової діяльності, розладнують гальмівну функцію кори великих півкуль
головного мозку, у результаті чого активізуються підкіркові процеси,
зокрема емоції.Але безвілля типу «обломовщини», «маніловщини»
зумовлюється здебільшого вихованням. Обмежування рухів та дій дітей,
прагнення в усьому допомагати їм виховують у них пасивність, яка стає
звичкою, що важко перевиховується у старшому віці. Формування у дітей
працьовитості, залучення їх до цілеспрямованих трудових дій, спонукання
доводити розпочату справу до кінця є найважливішими заходами щодо
переборення безвілля. Фізичне виховання, спорт, різні види змагань
великою мірою сприяють розвитку активності, самовладання, сильної волі.

II. Психічний стан

Психічний стан — це своєрідність психічної діяльності, обумовлена її
змістом і ставленням людини до цього змісту.Психічні стани є стійкою
інтеграцією всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з
дійсністю. Психічні стани виявляються в загальній організованості
психіки.Психічний стан — це загальний функціональний рівень психічної
активності в залежності від умов діяльності людини і її особистісних
особливостей.Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і
стійкими, особистісними.Усі психічні стани підрозділяються на чотири
види:1. Мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги,
пристрасті).2. Емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на
явища дійсності, настрій, конфліктні емоційні стани — стрес, афект,
фрустрація).3. Вольові стани — ініціативності, цілеспрямованості,
рішучості, наполегливості (їхня класифікація пов’язана зі структурою
складної вольової дії).4. Стани різних рівнів організованості свідомості
(вони виявляються в різних рівнях уважності).

III. Саморегуляція людини

Отже, діяльність складається з ряду дій відносно завершених елементів
діяльності, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної мети.
Дії можуть бути як зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового
апарату і органів чуття, так і внутрішніми, що виконуються в розумі. Під
метою розуміють образ кінцевого результату діяльності. Багато дій людини
з часом стають автоматичними, вони звуться звич-ками. Звички бувають
корисними (акуратність, організованість) і шкідливими (куріння, вживання
алкоголю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може
керувати своєю поведінкою. Позбавлення від шкідливих звичок вимагає від
людини певних вольових зусиль та виконання ряду правил:1. Сформулювати
для себе тверде і безповоротне рішення — діяти у накреслених напрямах.
Прийняте рішення сформулює в головному мозку необхідний енергетичний
центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реалізації
рішення.2. Уникати умов, у яких проявляються старі звички. Створити
сприятливі умови для формування нових, позитивних, звичок.3. Не
відступати від дотримання нових звичок, доки вони не закріпляться.
Постійне тренування є найголовнішою умовою для формування нових
звичок.Кожна практична діяльність людини має свої мотиви. Механізм
управління мотивацією створюється тоді, коли формується сама особистість
з її змістом життя. Без цього мотиви матимуть нестійкий, ситуаційний,
характер і поведінка людини характеризуватиметься імпульсивністю,
непередбаченістю і непослідовністю.Корисно засвоїти деякі принципи
ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну
саморегуляцію. До них належать: І) уміння відрізнити головне від
другорядного, 2) збереження внутрішнього спокою в різних ситуаціях, 3)
емоційна зрілість і стійкість, 4) знання засобів впливу на події, 5)
уміння підходити до проблеми з різних точок зору, 6) готовність до
будь-яких неочікуваних подій, 7) сприйняття дійсності такою, якою вона
є, а не такою, яку хотілося б бачити, 8) намагання шукати нові,
змістовніші мотиви життєдіяльності, 9) розвиток спостережливості, 10)
уміння бачити перспективу життєвих подій, 11) намагання зрозуміти інших,
12) уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.Наведені
принципи ставлення до життя можуть допомогти людині в складних життєвих
ситуаціях. При достатньому розвитку свідомості людина з об’єкту
зовнішніх впливів перетворюється в суб’єкт керування своєю поведінкою.
Активність особистості, яка спрямована на удосконалення своїх фізичних,
моральних, трудових, естетичних та інших якостей, називається
самовихованням. Це є вільна спрямована діяльність людини, прояв її
самореалізації, самовираження, причому відбувається вона не примусово, а
за власним свідомим вибором. Самовиховання є системою дій, які зумовлені
соціальними та індивідуальними орієнтирами, інтересами, метою, умовами
життя особи. Іншими словами, самовиховання є самоуправління особи, з
наміром змінити себе. Воно буде ефективним, коли будуть визначені його
завдання. Щоб визначити завдання самовиховання, необхідно мати чітке
уявлення про себе, тобто володіти самоаналізом. Здатність аналізувати і
вивчати риси своєї особистості потребує вміння спостерігати за своїми
переживаннями, сконцентруватися на собі і на причинах, які спричиняють
різні психічні стани, конкретні дії, радість, тривогу або страх. Однак
нерідко люди приписують собі неіснуючі якості, захищаючись від
внутрішнього конфлікту між своїм «я» і самооцінкою. Тому при визначенні
завдань самовиховання важливо орієнтуватися не лише на те, яким себе
вважає суб’єкт, але й на те, яким бачать його інші люди. Думки інших
людей допоможуть особистості змінити перекручене уявлення про себе, а
потім скласти програму самовиховання, приймаючи рішення, які з особистих
якостей потребують розвитку, а які треба змінити. Успіх самовиховання
залежить від того, наскільки людина володіє методами самовиховання. Під
цим розуміють методи і підходи, якими користується особа, щоб діяти на
свою свідомість, почуття, волю з метою реалізації програми
самовиховання. Основними методами є самопізнання, самооцінка,
самопереконання, самопорівняння, самозобов’язання, самоуправління,
самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання
та ін.Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і
станів своєї особистості, в тому числі її спрямованості (мета, мотиви,
інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей,
пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам’ять, уявлення,
мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного
стану організму і особистих якостей.Аналізуючи результати своєї
діяльності, власну поведінку, рівень фізичного і психічного здоров’я,
особа пізнає свої якості. Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами,
рівнем інтелектуального розвитку особи. Цей метод самовиховання
передбачає наявність ідеальної моделі особи і порівняння себе з цією
моделлю.Самопорівняння — це різновидність самооцінки, що полягає в
порівнянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них все добре, і все
те, чого не вистачає.Самозобов’язання — це внутрішні вимоги до себе і
своєї поведінки. Самозобов’язання визначається умовами життя і
обов’язками людини. Воно виникає як наслідок невідповідності між
ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою.Самопереконання
— це роздумування, співставлення різних мотивів, дискусія з собою, які
потребують всебічного обліку всіх обставин і не допускають впливу
негативних почуттів: образи, заздрості, гніву,
самолюбства.Самонавіювання — це психічний вплив людини на саму себе за
допомогою слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передбачає
навіювання самому собі яких-небудь уяв-лень, думок, бажань, образів,
відчуттів та ін. Успіх самонавіювання досягається за умови, що особа
здатна концентрувати свою свідомість на предметі навіювання. Для цього
необхідні спеціальні умови, зокрема саморозслаблення.Самовправи — це
формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних вправ можна
виробити позитивні і побороти негативні звички.Самопримушування — це
вольове уміння, яке спрямоване на подолання труднощів і
перешкод.Самонаказ — це вплив на свій емоційний стан шляхом дії мови.
Самонаказ сприяє реалізації програми самовиховання в утруднених умовах і
допомагає виробити відповідні установки, наприклад, на усунення
небажаних або шкідливих звичок.Самозвіт — це звіт людини перед собою про
процес і результати власної діяльності і вчинків. Самозвіт тісно
пов’язаний з самоаналізом. Він підрозділяється на поточний і
підсумковий. Самозвіт може проявлятись у формі усної мови, спеціальних
щоденників тощо.Самоконтроль — це визначення відхилень програми
самовиховання від поставлених завдань з наступною корекцією програми або
поведінки особи. Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних видів
діяльності мотиву самоудоско-налення.Самозаохочення і самопокарання —
емоційне підкріплення здійснених вчинків. Самозаохочення — це
усвідомлення своїх успіхів, а самопокарання — усвідомлення і переживання
своєї провини, незадоволення собою. Самозаохочення викликає позитивні
емоції, що закріплюють успіхи особи, досягнуті в процесі самовиховання.
Самопокарання викликає негативні емоції, які спонукають особу до
намагань не повторити негативних дій. Таким чином, емоції є одним з
важливих механізмів внутрішньої регуляції активності особи.У житті людей
часто виникають напружені ситуації. Вони можуть бути спричинені
складними моментами у трудовій діяльності, важкими умовами життя,
погіршенням здоров’я та ін. Напружені ситуації призводять до стресів —
неспецифічних реакцій організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи
меншої функціональної перебудови організму і відповідної адаптації. Слід
зауважити, що будь-яка життєва ситуація викликає стрес, але не кожна з
них є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які
переживаються, як горе, нещастя. Такі стреси виснажують сили людини і
супроводжуються порушенням адаптації, що перешкоджає саморегуляції
особи.

Висновок

З точки зору В.П.Зінченка, розвиток особистості відбувається завдяки
саморегуляції людиною своєї активності: „..живий рух і недиференційовані
форми активності спричинюють поведінку і діяльність, поведінка і
діяльність породжує свідомість, свідомість породжує вільні дії і вчинки,
насамкінець, останнє породжує особистість, яка усвідомлює себе і своє
місце у соціумі. У свою чергу, особистість породжує нові форми
діяльності, розширює власну свідомість. Власне в цьому полягає
особистісний зріст» М.Й.Боришевський виділяє важливу функцію
саморегуляції – „функцію самосуб’єктивного впливу», тобто впливу
індивіда на власні психічні процеси і стани з метою їх оптимізації
(регуляція інтелектуальної активності, інтенсивності емоційних реакцій,
способів і форм їх вираження, рівню довільності психічних процесів і
планів тощо)», а також „функцію самотворення».Таким чином, суб’єктна
орієнтація, зі слів автора, знаходить своє відображення в здатності
студента планувати й прогнозувати, коректувати свою поведінку, а також у
створенні різного роду засобів мовного самовпливу (самозаборони,
самопохвали, самонавіювання тощо). При цьому особливе значення
М.Й.Боришевський приділяє психологічним механізмам саморегуляції
поведінки (самооцінці, домаганням, образу – „Я» та ін.).

Список використаних джерел

Вартанян Г.А., Петров Е.С. .Эмоции и поведение. – Л.,1989

Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів/За
загальн. ред. акад. С.Д.Максименка. – К.: Форум, 2002

Зинченко В.П. Проблемы психологии развития (читая О.Мандельштама) //
вопросы психологии. 1991. – № 6.

Изард К.Е.Эмоции человека. – М.:Изд-во МГУ,1980.

Макаренко Ю.А. Системная организация эмоционального поведения. –
М.,1980.

Максименко С.Д. Общая психология. – М: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2001.

Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание. – М.,1983.

Павлов И.П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной
деятельности (поведения) животных. – М.: Наука, 1973.

Прохоров А.О. Саморегуляция психических состояний в учебной и
педагогической деятельности // Вопр. психологии. – 1991. – № 4.

Психологія/ За ред. Г.С.Костюка. – К.: Рад.школа, 1968.

Селиванов В.П. Воля и ее воспитание. – М.: Знание,1976

Сеченов И.М. Рефлексы головного мозга. – СПб.,1863.

Ушинский К.Д.Собр. соч. – М.,1950. – Т.8

Экспериментальные исследования волевой активности. – Рязань, 1986.

Якобсон П.М. Психология чувств. – М.:Изд-во МГУ, 1980.

Похожие записи