Реферат на тему:

Чутки як соціально-психологічне явище

Громадська думка, настрої людей далеко не завжди адекватно відтворюють
соціальну ситуацію в країні чи окремому регіоні, що нерідко пояснюють
циркулюючими чутками. Справа в тому, що офіційні повідомлення через
засоби масової комунікації функціонують поряд з іншими джерелами
інформації, зокрема чутками, а вони не тільки доповнюють спеціально
організовані повідомлення, але й служать засобом перевірки цієї
інформації. Саме тому класифікація та аналіз причин виникнення чуток є
не лише актуальною проблемою, а й перспективним способом регуляції
інформаційних потоків.

Мета статті полягає у з’ясуванні ознак, що в сукупності характеризують
чутки як соціально-психологічне явище, виявленні умов і чинників, які
спричинюють їх появу.

У соціальній психології під чутками розуміють специфічну форму
недостовірної або частково достовірної інформації, що надходить від
однієї особи або групи, про певні події чи ситуації [3, с. 368]. У
процесі комунікації зміст, переданий за допомогою чуток, стає надбанням
загалу. Тобто, можна стверджувати, що чутки певним чином відтворюють
громадську думку, настрої, загальні соціальні стереотипи та установки
аудиторії, інформаційну ситуацію у регіоні чи навіть в країні.

Чутки прийнято класифікувати за різними ознаками [3, с. 198; 9, с. 188 –
189; 10, с. 208]. Синтез видів ознак дає більш-менш повну характеристику
чуток щодо вияву психічного стану аудиторії, у якій чутка циркулює, а
також стосовно визначення заходів для припинення циркуляції чутки за
рахунок поповнення дефіциту інформації та зміни психічного стану
аудиторії іншими засобами (таблиця 1).

Таблиця 1

Класифікація чуток

Ознака Тип чуток Загальна характеристика

Експресивний параметр Чутка-бажання,

Чутка-страховище,

Агресивна чутка Загальний тип емоційної реакції, на яку розрахована і
котру викликає чутка при її сприйманні. Навмисне поширення чуток-бажань
передусім має на меті викликати розчарування з приводу бажання, яке не
збулося. Чутка-страховище циркулює у суспільстві чи групах, де панують
тривоги, страхи, породжені невпевненістю. Поширення таких чуток зазвичай
деморалізує аудиторії, заважає ефективному виконанню людьми їх
соціальних ролей і функцій. Сприятлива ситуація для поширення агресивних
чуток – панування або штучне культивування в суспільстві чи групах
настроїв ненависті, ворожості до “внутрішнього” чи “зовнішнього” ворога.

Інформаційний параметр Абсолютно недостовірні,

Недостовірні з елементами правдоподіб-ності,

Правдоподібні,

Достовірні чутки з елемен-тами неправдо-подібності Ступінь достовірності
сюжету, повідомлення. Абсолютно достовірними чутки не бувають, позаяк у
процесі усної передачі вони зазнають перекручень і тим відрізняються від
першоджерела.

Сила впливу Чутки, що непокоять групо-ву думку,

Чутки, які вик-ликають поо-динокі чи масові антигромадські настрої,

Чутки, що руйнують зв’язки між особами і групами Процес і результат
зміни поведінки групи людей,  їх установок, намірів, уявлень, оцінок.
Спрямований вплив чутки має на меті досягти певного результату від
об’єкта впливу, а неспрямований – такого завдання не ставить, хоча ефект
впливу виникає, проявляючись передусім у дії зараження.

Джерело походження Стихійні,

Навмисне сфабриковані Йдеться про джерело виникнення – від спонтанного
походження до навмисного поширення з метою пропаганди чи впливу. Іноді
чутка зароджується стихійно, але, потрапивши на певне підґрунтя,
знаходить зацікавлених поширювачів, готових прикрасити інформацію у
власних інтересах.

Сфера впливу і поширення Чутки, які поширюються на малу групу людей
(групи за інтересами, професійною ознакою тощо),

Чутки, котрі розповсюджуються на вели-ку аудиторію Сфера впливу чутки
коливається від невеликої кількості індивідів до численної аудиторії,
тобто має своїм адресатом як поодиноких слухачів, так і велику масу
людей.

Інтенсивність циркуляції Продуктивні,

Непродуктивні Інтенсивність циркуляції чутки прямо пропорційна інтересу
аудиторії до теми і протилежно пропорційна кількості офіційних
повідомлень на даний момент та ступеня довіри до джерела повідомлення.
Це твердження стосується лише змістових умов виникнення і поширення
чуток. Щодо функціональних мотивів, то циркуляція чуток полегшує
міжособистісні контакти, дає їм додатковий імпульс.

Вірогідність виникнення Чутки, що мають високу вірогідність ви-никнення,

Чутки, вірогідність виник-нення яких на-ближена до нуля За наявності на
певну тему вичерпної інформації, яка не підлягає сумніву, вірогідність
виникнення чутки щодо цієї теми близька до нуля. Мова передусім про
суб’єктивну оцінку ступеня власної поінформованості. При цьому
найточніше повідомлення, отримане від джерела, що не користується
довірою аудиторії, зберігає інформаційний дефіцит і сприяє високій
вірогідності виникнення чутки. Неправдиві повідомлення від престижного
для певної аудиторії джерела ліквідують дефіцит інформації і блокують
поширення чуток.

Безперечно, межі між названими типами чуток досить умовні. Практика
засвідчує пограничні випадки походження та поширення чуток. Аналізуючи
їх розмаїття, неважко помітити, що агресивні чутки особливо небезпечні,
адже їхня дія порушує нормальний стан справ, злагоджену діяльність
суспільства. Почуття підозрілості, яке виникає при цьому, серйозно
послаблює взаємодію між людьми, спонукає шукати доказів нелояльності, що
за допомогою уяви робиться швидко.

Психологічний вплив чуток має три взаємопов’язані етапи: операційний
(вплив суб’єкта), процесуальний (прийняття/неприйняття впливу об’єктом),
результат (реакції у відповідь).

Є кілька найважливіших чинників і мотивів, котрі впливають на виникнення
і поширення чуток. Перш за все йдеться про компенсацію емоційної
недостатності. Тобто той, хто повідомляє інформацію, дістає задоволення
від реакції слухача. Слухач, у свою чергу, також отримує задоволення від
сприймання нового, раніше не чутого, невідомого, такого, яке, на його
думку, є надзвичайно важливим.

Наступним суттєвим чинником, який впливає на виникнення й поширення
чуток, дослідники називають утвердження особистості. Сутність його в
тому, що за допомогою тієї чи іншої чутки особа намагається завоювати
авторитет у групі, сформувати певну установку стосовно себе, сприятливе
ставлення до себе з боку членів групи. Бажання людей попередити інших
про певну небезпеку, а також неусвідомлене прагнення зменшити власне
особистісне напруження, розділити свій страх, своє хвилювання зі
слухачами також відносять до вагомих чинників поширення чуток. Особливо
це стосується чуток панічних. Спричинити їх виникнення і поширення може
й особистісне озлоблення, ворожі почуття стосовно інших. Такі мотиви
слугують, передусім, для поширення агресивних чуток.

Сприятливим підґрунтям для поширення чуток є аудиторії, де панує
бездіяльність, одноманітність, нудьга. В такому випадку чутка стає
засобом збудження аудиторії. Тут можуть поширюватися та циркулювати
неймовірні чутки.

Чутки з’являються тоді, коли засоби масової комунікації не роз’яснюють
певні події, що знімало б психічну напругу. Інформація, яка міститься в
чутках, зазвичай задовольняє певну психічну потребу, інтерес людини чи
групи людей, не задоволений іншими засобами. Тобто можна вважати, що
незадоволений інтерес і очікування отримати задоволення від інформації є
важливим мотивом сприймання і відтворення почутого. Не менш вагомою
умовою, яка також сприяє поширенню чуток, є дефіцит надійної інформації.
При цьому важливу роль відіграє джерело інформації: воно має бути для
даної аудиторії престижним, користуватися його довірою.

Водночас циркуляція чуток, перш за все чуток-страховищ, як виявилося,
може у деяких випадках знижувати емоційну напругу у великій групі (через
ідентифікацію за аналогією „усім погано”). Емоційне напруження саме по
собі служить додатковим чинником виникнення чуток. Водночас
довготривала, позбавлена емоцій і значущих подій ситуація сприяє тому,
що потреба у враженнях реалізується за рахунок циркуляції чуток.
Загалом, коли йдеться про достатньо масштабні аудиторії і політично
значущі події та проблеми (більшу частину відомостей про які люди часто
отримують не емпірично, а через різні канали масової і міжособистісної
комунікації), то дефіцит надійної інформації визначається відношенням
двох складових: кількості офіційних повідомлень на дану тему на даний
час і ступеня довіри до джерела офіційних повідомлень.

Якщо, для прикладу, розглядати чутки у контексті інформаційного
забезпечення сфери управління та економіки, то, як засвідчує суспільна
практика, специфічним джерелом інформації (а заодно і дезінформації) в
управлінській та підприємницькій діяльності є чутки. Залежно від
обставин вони впливають на поведінку не лише значних контингентів
населення, а й певних груп фахівців. Використання тут чуток нерідко дає
вигоду одним суб’єктам, завдаючи збитків іншим. Таким прикладом можна
вважати вплив чуток на поведінку та прибутки гравців на валютних,
фондових і товарних ринках. Як бачимо, не викликає жодного сумніву те,
що проблема достовірності чуток може виражатися в категоріях ризику,
втрат і вигоди.

Аналіз управлінсько-економічного простору інформаційного забезпечення в
умовах України, як і всіх інших пострадянських суспільств, дозволяє
виокремити три групи причин, які сприяють досить широкому послуговуванню
чутками у сфері професійної діяльності: психологічні,
соціально-психологічні та соціокультурні.

Перша група причин пов’язана із самим механізмом прийняття
управлінського рішення і має, по суті, риси, спільні для соціумів, які
перебувають на різних етапах суспільного розвитку. Адже будь-яке
управлінське рішення є вибором альтернативи, тобто ймовірного варіанту
вирішення певної проблеми, що є складним психологічним процесом, в якому
задіяні: мотиваційно-потребова сфера учасників розв’язання проблеми
(керівник, члени групи); актуалізована (незадоволена) потреба;
суб’єктивне бажання членів групи і керівника; об’єктивна ситуація, що
виникає із спільного бажання розв’язати проблему; психологічна
готовність учасників інформаційного процесу; можливості керівника і
членів групи (інтереси, вміння, знання, здібності тощо) і на цій основі
визначення спільних можливостей для розв’язання проблеми; вольовий акт
(виявлення, усвідомлення та визначення проблеми; сприймання та розуміння
умов розв’язання проблеми; вибір лінії поведінки; вияв активності,
пошукової діяльності); здійснення вчинку, спрямованого на задоволення
потреби у прийнятті рішення [4, с. 357]. Критерієм оцінки є ознака,
параметри якої необхідно оптимізувати.

Загальна процедура прийняття рішення передбачає пошук необхідної
інформації, встановлення обмежень та віднайдення припустимих
альтернатив, з яких обирається найкраща. Соціальні психологи та фахівці
з менеджменту при цьому виділяють такі підходи до прийняття рішень:
інтуїтивний – вибір, зроблений на підставі відчуттів; заснований на
судженнях – вибір, обумовлений знаннями та набутим досвідом;
раціональний – вибір, що обґрунтовується за допомогою об’єктивного
аналітичного процесу.

Стосовно інтуїції, то в її основі завжди лежить досвід одного
конкретного індивіда (керівника чи окремого члена групи). І чим цей
досвід багатший і різнобічніший, тим надійнішим буде вибір потенційної
інформації для прийняття управлінського рішення. Водночас сам механізм
запуску „в експлуатацію” інформаційного масиву, обраного інтуїтивним
шляхом, достеменно не відомий. Тобто важко дослідити інтуїтивні „кроки”
вибору особою тієї чи іншої інформації для прийняття рішення. Хоча, як
показують наші опитування, є значний контингент людей, схильних саме до
інтуїтивних рішень.

Раціональний вибір базується, перш за все, на законах формальної логіки.
Перевага його в тому, що правила та механізми його реалізації можуть
бути чітко сформульовані й передані з відповідними поясненнями іншим
суб’єктам.

Підхід до прийняття рішень, заснований на судженнях, часто є синтезом
двох розглянутих щойно підходів, оскільки може містити в собі
раціональні та інтуїтивні елементи. Рішення суб’єкта, котрі приймаються
на підставі суджень, перебувають здебільш під впливом притаманних йому
особисто і суспільству в цілому установок, стереотипів, норм, цінностей,
особистісних смислів.

У соціальній психології та психології управління превалює думка, згідно
з якою із перелічених вище підходів лише суто раціональний шлях виключає
можливість використання чуток як джерела інформації для прийняття
управлінського рішення. Суб’єкти, які послуговуються судженнями,
досвідом, відчуттями у прийнятті рішення, можуть і використовують чутку
для поповнення інформації.

Друга група причин, які сприяють використанню чуток у сфері бізнесу та
управління, – соціально-психологічні. Вони пов’язані передусім із
динамічними процесами в малій групі, процесами передавання та засвоєння
інформації, взаємодії і сприймання учасників комунікативної дії. Чутка
як джерело інформації у плануванні, організації діяльності чи прийнятті
рішення може превалювати там, де панує конформізм мислення (окремі особи
групи піддаються впливу інших), тенденційний підбір фактів (стійкі
установки, стереотипи мислення), зумовленість управлінської діяльності
емоціями, імпульсивністю, надання переваги бажанням, припущенням.

Є визначення, згідно з яким чутки – це циркулююча форма комунікації, за
допомогою якої люди, що перебувають у ситуації невизначеності,
об’єднуються, створюють вірогідну інтерпретацію цієї ситуації,
використовуючи для цього свій інтелектуальний потенціал.

Г. Почепцов зазначає, що чутки належать до категорії повідомлень, які
самотранслюються. Вони циркулюють завдяки дії таких чинників: по-перше,
цілком ймовірно, що чутки відображають певні колективні уявлення,
установки і стереотипи; по-друге, чуткам властивий виключно усний
механізм функціонування (потрапляючи до ЗМІ, вони дають привід для
спростувань або підтверджень, але при цьому перестають бути самостійним
джерелом інформації); по-третє, чуткам притаманна змістова яскравість
(за їх допомогою часто транслюється очікувана тією чи іншою аудиторією
інформація. Це не заперечує того, що такі повідомлення можуть містити як
позитивні, так і негативні новини. Головне тут інше: ці новини
сприймаються як вірогідні) [8].

Ефективним інструментом аналізу чуток може слугувати характеристика
компонентів комунікативного простору ділових міжособистісних відносин.
Авторська модель взаємозв’язку компонентів комунікативного простору
передбачає реалізацію формуючо-розвивальної, змістово-смислової,
уточнюючо-результативної функцій комунікації, що можливе за рахунок
урахування в загальній психологічній парадигмі відповідних парадигм
інформування (впливу), взаємоінформування (налагодження механізму
зворотного зв’язку, створення загального інформаційного поля), діалогу
(взаєморозуміння). Ця концепція має послідовно втілювати розуміння
комунікатора і реципієнта як реальних учасників комунікативного процесу,
унікальних індивідуальностей, суб’єктів інформації з відповідним
комунікативним потенціалом [5, с. 130 – 132].

Комунікативний простір міжособистісних відносин має власні
соціально-психологічні властивості: наявність відносин між суб’єктами
інформації, системи певних оцінок, уявлень та образів партнерів; в
координатах комунікативного простору реалізуються основні якісні
переходи, такі як повідомлення інформації, кодування комунікатором
значень у символи, декодування реципієнтом значень, трансляція смислу
повідомлення, усвідомлення (чи неусвідомлення) інформації реципієнтом;
формування загального інформаційного поля та створення загального
смислу; на підставі зворотного зв’язку вироблення спільної
комунікативної дії; формування комунікативних позицій і диспозицій
партнерів, що вступають у діалог тощо. Водночас в комунікативному
просторі величина, форма і вид інформації завжди суб’єктивно
сприймаються і мають різний ступінь суб’єктивної актуальності, тобто
кожен учасник комунікативного процесу на основі власних комунікативних
знань та умінь, розуміння ситуації спілкування, інтерпретує повідомлення
комунікатора, вступає в діалог (схема 1). За відповідних обставин
(лібералізм, бажання позбутися невизначеності, розмитість цілей тощо)
можливе сприймання недостовірної інформації, перекручення чи доповнення
справжньої інформації, що неминуче може перетворити її на чутку. Певні
комунікативна компетентність та комунікативний досвід суб’єктів
інформації також створюють умови для зародження чуток.

У схемі комунікатор – повідомлення – реципієнт смисл інформації для
комунікатора випереджає процес кодування у символи (виголошування),
оскільки той, хто говорить, спочатку має певний задум і лише потім
втілює його в систему знаків. Тобто для комунікатора послідовність
виголошування інформації буде такою: інтенція, смисл, кодування, текст.
Для реципієнта смисл одержаного повідомлення розкривається майже
одночасно з декодуванням, а далі настає процес інтерпретації інформації.

Коли інформація проходить від одного суб’єкта до іншого і повертається
назад, то вона пов’язує партнерів у загальне інформаційне поле.

Інформація, яка зародилася в результаті обміну (уточнення, доповнення
тощо), набагато глибша від первинної. Вона може відрізнятися від
попередньої за смислом. Більше того, загальне інформаційне поле містить
загальний настрій, дещо про особистісні риси кожного суб’єкта, певне,
ледь помітне, ставлення один до одного.

Загалом, щоб повідомлення могло виконувати свої функції, необхідні:
суб’єкти комунікативного процесу; певний контекст, тобто відносно
завершений за змістом уривок тексту чи промови, в межах якого найбільш
точно і конкретно виявляється сенс та значення окремого слова, речення
чи взятого з цього уривка вислову; код – система символів цілком чи хоча
б частково спільна (зрозуміла) для комунікатора і реципієнта, тобто для
того, хто кодує, і того, хто декодує; фізичний канал і психологічний
зв’язок між учасниками взаємодії; загальний комунікативний простір;
зовнішні і внутрішні чинники регуляції інформації (норми, цінності,
традиції, особистісні смисли, мотиви тощо).

Остання складова – внутрішні і зовнішні чинники регуляції інформації
(норми, цінності, ритуали, звичаї тощо) – свідчить, що проблему
зародження та поширення чуток важливо розглядати у соціокультурному та
етнопсихологічному контексті, адже комунікативна культура є важливою
сферою впливу на свідомість людини, її вчинки, помисли і бажання. Знання
її є одним з вирішальних чинників успішного інформаційного обміну у
діловій сфері. Йдеться, отже, про третю групу причин, які сприяють
поширенню чуток в управлінні та бізнесі, – соціокультурну. На суб’єктів
ділового спілкування соціокультурне середовище впливає не тільки
безпосередньо, загальною інформацією, яка утворилася в процесі її
обміну, але й через засоби комунікації (вербальні чи невербальні),
усталені в конкретному комунікативному просторі правила спілкування,
моральні норми взаємодії, звичаї, традиції, мовленнєві ритуали тощо.

Акцент на соціально-культурні аспекти комунікації дуже важливий. Ю.
Лотман підкреслює, що код має багатомірну ієрархію. І навіть твердження,
що обидва учасники комунікації послуговуються тією ж природною мовою
(англійською, французькою, українською, арабською, китайською тощо), ще
не забезпечує тотожності коду. Для цього потрібна єдність мовного
досвіду, тотожність обсягу пам’яті та ін. Якщо додати вплив культурної
традиції і неодмінну в даному випадку індивідуальність особистості,
властиву кожній людині, то стане очевидним, що збіг кодів того, хто
передає, і того, хто приймає повідомлення, насправді стане можливим лише
в певному діапазоні змісту повідомлень.

Із зазначеного неминуче випливає, як було показано вище, відносність
ідентичності вихідного й отриманого повідомлень. По суті, повідомлення в
процесі комунікації переформульовується і набуває нового сенсу.
Дослідник стверджує, що це відбувається внаслідок введення додаткового –
другого коду. І вихідне повідомлення перекодовується в одиницях його
структури, одержуючи риси нового повідомлення. Тому, за Ю. Лотманом, для
повної гарантії адекватності переданого й отриманого повідомлення
необхідні штучна (спрощена) мова і штучно спрощені комуніканти: зі
строго обмеженим обсягом пам’яті та відсутністю культурного багажу як
такого [2].

Відомо, що кожній сфері професійної діяльності, у тому числі і сфері
управління та економіки, притаманна своя штучна (спеціальна) мова,
заснована на використанні відповідного коду, тобто системи термінів,
фахових понять, ключових слів, спеціальних символів та відносин між
ними. Однак ступінь однозначності тлумачення кодів у різних
управлінських культурах дещо різний. Це ж можна сказати й про
природничі, а також гуманітарні науки. Своєрідність національної
управлінсько-економічної культури виражається не стільки в неповторних
психологічних рисах, управлінських традиціях, як у їх неповторному
поєднанні, певних звичаях, історичному забарвленні. Саме тому дуже
важливо об’єктивно оцінювати соціокультурні та етнопсихологічні
особливості управлінської діяльності. Їх переоцінка, як і недооцінка,
заважає успішному просуванню ділової інформації на міжнародному рівні.
Щодо штучної мови гуманітарної суспільної сфери професійної діяльності,
до якої належать бізнес і управління, то вона значно ближча до природної
(побутової) мови, ніж штучна мова таких дисциплін, як математика,
фізика, кібернетика тощо. Зазначена лінгвістична близькість професійних
кодів бізнесу і управління до вельми багатозначного коду природної мови
є важливою складовою соціально-психологічної та соціокультурної основи
формування чуток.

Вивчення соціокультурної групи причин функціонування чуток як надто
специфічного джерела інформації передбачає урахування
суспільно-історичних чинників, які можуть сприяти їх поширенню. Зокрема,
перехідний характер пострадянського суспільства з його неусталеними
морально-психологічними й незбалансованими правовими нормами,
напівтіньовими відносинами власності, низькою прозорістю економіки і
управління та підвищеною залежністю засобів масової інформації від
підприємницьких й управлінсько-політичних структур створює особливо
сприятливе середовище для поширення чуток. Це середовище
характеризується великою кількістю інформаційних бар’єрів; підвищеним
ступенем невизначеності умов ділової та політичної активності;
суперечностями між зростанням попиту на ділових, активних керівників і
підприємців нового типу, спроможних працювати у складних, екстремальних
умовах, і можливостями його задоволення тощо. Безпрецедентність
політичних, економічних, соціальних, соціально-психологічних,
гуманітарних змін у світі й країні, з одного боку, сприяють пошуку
людьми нових можливостей застосування своїх здібностей, набуттю нових
знань і вмінь, а з іншого – містять дестабілізуючий ефект, напруженість,
спричинюють зниження ефективності діяльності.

Саме за таких обставин чутки якраз і виконують функції тих
логіко-інформаційних інструментів, що допомагають певним індивідам і
соціальним групам долати високий ступінь невизначеності ситуації, в якій
вони опиняються. Із проведеного нами та іншими дослідниками аналізу
пострадянських засобів масової інформації, які, по суті, є перш за все
інструментом документальної фіксації факту повідомлень, а не засобом їх
трансляції, видно, що практика використання чуток має місце в різних
сферах бізнесу та управління, а саме: на фінансових ринках, у
моделюванні процесів рекламної діяльності, підборі кадрів управління,
сфері збуту товарів і послуг, застосуванні психологічних механізмів і
тактичних прийомів підготовки та ведення ділових переговорів,
розв’язанні конфліктних ситуацій, у боротьбі за активи та панування на
ринках, у просуванні по службовій драбині, створенні іміджу організації
тощо. Переважно для більшості перелічених сфер поширення чуток є
імовірність багатоваріантного розвитку ситуації в перспективі. За умов,
коли зацікавленим суб’єктам бракує необхідної інформації для
застосування раціонального підходу в прийнятті рішень, створюються
сприятливі умови для багатозначного тлумачення кодів повідомлень і
зміщення контексту. А це, у свою чергу, призводить до появи в обігу
чуток. Тобто, на підставі суджень та інтуїції пропонуються різні логічні
схеми ймовірного тлумачення майбутньої ситуації. Отже, ще раз
підтверджується, що чутки можуть розглядатися як засіб подолання
дефіциту інформації за умов невизначеності ситуації, причому досить
часто за суттєвої нестачі часу на збирання та опрацювання додаткової
інформації і прийняття управлінських рішень.

На побутовому рівні чутки ототожнюють з плітками. У словнику російської
мови плітку визначають як чутку про когось, щось, засновану на неточних
або явно неправдивих фактах [11, с. 226]. У Старій Англії слово
“gossip”, що нині перекладається як „плітка, чутки” або „пліткар чи
пліткарка”, означало чоловіка, який пиячив з друзями, або жінку, котра є
другом сім’ї і допомагає під час пологів. Тобто, це слово стосувалося
людей, вхожих у дім, які володіють певною інформацією про сім’ю і за
відповідних обставин, наприклад, під дією алкоголю, можуть „винести
сміття з хати”.

В багатьох зарубіжних культурах під пліткою розуміють повідомлення
цілком достовірної інформації приватного характеру, що не мала б
розголошуватися. Як бачимо, плітка — річ дуже неоднозначна. Власне
кажучи, на обивательському рівні ми сприймаємо поняття „плітка” так
само, як і поняття „чутка”. У цьому контексті слід відзначити ті
дослідження сучасних психологів і соціологів, які підтверджують, що
розпускання пліток — заняття не варте великого осуду. Багато в чому, як
стверджують дослідники, воно навіть корисне, адже, як це не дивно, за
допомогою пліток засвоюються певні норми, переважно негласні правила
поведінки в суспільстві.

Цікавими видаються спостереження вчених, які вивчають вікові особливості
поширення пліток. Так, доведено, що діти пліткують інакше, ніж дорослі,
і часто роблять це прямо у присутності об’єкта пліток: „Цей хлопчик
б’ється, а тато забороняє таке робити”; „Він вживає негарні слова, а
мама казала, що так роблять лише невиховані діти” тощо. Ряд психологів
стверджує, що такі плітки ефективні і відіграють позитивну роль, адже
дитина починає усвідомлювати, що вона — не невидимка в цьому світі, за
нею спостерігають. Саме тому їй варто контролювати свою поведінку і
вчинки.

Наші дослідження показують, що підлітки втричі частіше обговорюють
однолітків своєї статі, ніж протилежної, а стосунки інших людей
цікавлять їх анітрохи не менше, ніж власні. Також виявлено, що чим
міцніша дружба двох або більше хлопчиків, то менше спільно проведеного
часу витрачають вони на розпускання пліток. Що стосується
підлітків-дівчаток — нерозлучних подружок, то вони розпускають плітки
між собою набагато інтенсивніше, ніж, приміром, просто однокласниці.
Вони також більше базікають про хлопчиків, які їм подобаються, і чим
популярніші ці хлопчики, тим частіше вони їх обговорюють [1; 6].
Водночас навіть „найпопулярніші” хлопчики рідко обговорюють дівчаток,
які їм подобаються. Це пов’язується з меншою схильністю чоловіків до
вияву своїх емоцій.

З віком характер пліток дещо змінюється, але не набагато. Для прикладу,
якщо дорослі люблять розпускати плітки про політиків, зірок шоу-бізнесу,
керівників, тим самим начебто применшуючи їхнє значення у власних очах,
то діти об’єктом пліток обирають швидше своїх обділених у чомусь
однолітків. Спостереження за студентами показують, що їхні розмови за
чашкою кави відрізняються залежно від статі: дівчата переважно
обговорюють людей, які відіграють більш-менш значну роль у їхньому житті
— членів сім’ї, близьких родичів, сусідок по гуртожитку; юнаки частіше
говорять про відомих спортсменів, політиків, однокурсників з інших груп,
яких вони ледь знають, та ін. Такі спостереження наводять на думку, що
плітки є свого роду психологічним тестом, адже у їх характері
виявляється сфера інтересів тієї чи іншої людини.

Є чимало даних, котрі вказують на факт розпускання пліток як своєрідний
шлях адаптації в незнайомому середовищі: беручи участь у цьому процесі,
людина, з одного боку, начебто стає „своєю”, з іншого — поповнює свій
інформаційний фонд, адже одержує інформацію про новий колектив. Так,
доведено, що дорослі люди, які є новачками в певній соціальній групі
(нова студентська група, новий трудовий колектив тощо), втягуються в
процес розпускання пліток вельми активно і набагато охочіше беруть у
ньому участь, ніж „старожили”.

Аналіз причин звернення до пліток показує, що до них вдаються люди, менш
упевнені в собі, схильні до необґрунтованих тривог, страхів тощо. За
таких обставин вони вибовкують про себе все кожному зустрічному,
забуваючи про народну мудрість „Не винось сміття з хати”. Такі люди, за
визначенням психологів, „відчувають потребу у „вусі”, значно
перебільшують значення одержуваної ними в процесі розпускання пліток
інформації. Натомість розумна людина ніколи не стане обговорювати
негативні риси своїх близьких із сторонніми і тим применшувати
значущість власної сім’ї в очах інших.

Розпускають плітки також люди, схильні подавати себе у вигіднішому
світлі, причому навіть не турбуючись, щоб їхня неправда мала вигляд хоч
трохи правдоподібної. Для прикладу, коли в одному з університетів США
психологи поширили явно неправдиві чутки про нібито майбутнє весілля
двох студентів, серед опитуваних згодом 12 % стверджували, що побували
на цьому весіллі, причому навіть вбрання нареченої описували в
найдрібніших подробицях. Обговорення двома друзями третього,
відсутнього, може носити нейтральний характер і не поширюватися на
інших. Наприклад, вона розійшлася з чоловіком; він одержав службове
підвищення тощо. Водночас плітки, попереджені словами: “Тільки нікому не
кажи!”, як правило, попри клятви, поширюються зі швидкістю блискавки. У
таких випадках психологи говорять, що це прямий шлях втратити добрих
друзів, які не вибачать, дізнавшись, що саме ви зробили їхню таємницю
явною. Отже, коли йдеться про ваших друзів і близьких, можна
скористатися древньою порадою: „Якщо не можеш сказати нічого гарного,
краще промовч”. Щодо професій, в яких дуже легко перейти тонку межу між
роботою і власне розпусканням пліток, то у групі ризику виявилися
фахівці, які працюють з людьми: вчителі, лікарі, журналісти, соціологи
та ін. Це, зокрема, з’ясовується за допомогою спеціального тесту, що
відстежує тенденції до розпускання пліток у різних професіях.

В цілому, хоча обивателі звичайно не розмежовують чутки і плітки,
психологи їх розрізняють чітко і вважають, що предмет плітки — завжди
люди у міжособистісних стосунках, а сама плітка може бути або фактом,
або припущенням. Щодо чутки, то вона не обов’язково стосується людей і
зазвичай знеособлена. Це здебільш колективний витвір, явище, яке
циркулює у великих групах в умовах невизначеності і
соціально-психологічної нестабільності. Автора чутки важко визначити, у
той час як пліткаря можна з’ясувати.

Продукування і поширення пліток і чуток — справа небезпечна й тонка,
позаяк може і зіграти на руку людині чи групі, а може й зашкодити.
Загалом вважається, що плітки і чутки допомагають людям усвідомлювати
своє соціальне середовище і самих себе, межу своїх можливостей.
Розпускаючи плітки, індивід порівнює себе з іншими, а це, у свою чергу,
стимулює домагатися успіху (як інші) або показує йому його негаразди в
їхньому реальному світлі.

Психологи стверджують, що плітки про кумирів зовсім не шкодять їм.
Навпаки, обиватель бачить, що знаменитості також із плоті і крові, у них
свої біди і проблеми. Отже, їх можна пожаліти. І, як результат, кумири
сходять із своїх п’єдесталів і стають ближчими до людей. За певних
обставин плітки і чутки коректують соціальну поведінку людини чи групи,
повідомляють їм інформацію про те, як слід поводитися, аби не псувати
стосунки з сусідами, друзями, колегами, іншими об’єднаннями. Йдеться про
межі, які не варто переходити, і про правила, за якими потрібно грати.
Зазвичай саме завдяки пліткам люди знають, до кого прихильно ставиться
керівник, хто може допомогти, з ким уникати спілкування тощо.
Послуговування чутками і плітками наочно демонструє також ієрархію групи
чи груп. І цікаво, що, „успішно” розпускаючи чутки, приносячи в групу
потрібну і важливу інформацію або вміло вносячи у вуха лідерів
(керівників, друзів та ін.) факти про себе і своїх конкурентів, особа
(угрупування) може в цій ієрархії піднятися на кілька сходинок.

Щоб оцінити достовірність чуток, психологи радять проаналізувати не лише
саме повідомлення (його форму та контекст), а й інші основні складові
чуток як механізму комунікації: відправника повідомлення та (або) канал
зв’язку і, власне, одержувача повідомлення – реципієнта. При аналізі
відправника інформації (комунікатора) та каналу зв’язку (часто їх не
можна чітко відокремити одне від одного, оскільки дуже важко, а то й
неможливо встановити першоджерело чуток) варто визначити ймовірність
свідомого і несвідомого викривлення інформації та припустиму мотивацію
дій відповідних суб’єктів. З цією метою пропонується шукати відповіді на
запитання: „Хто є явним розповсюджувачем чуток? Хто стоїть за цим
джерелом? Хто і яку вигоду може отримати від поширення чуток?” Також
доцільно розглянути ймовірний генезис чуток: „Чи можуть вони
генеруватися у своїх інтересах якимось потужним суб’єктом, а чи, скоріш
за все, вони є результатом стихійного відображення дійсності у
свідомості зацікавлених суб’єктів?”

За таких обставин корисно враховувати установки, стереотипи, ціннісні
орієнтації, притаманні соціальному середовищу, в якому поширюються
чутки. Стосовно власне повідомлення, то ключовими моментами його
дослідження можуть бути аналіз логіки, аргументації,
причинно-наслідкових зв’язків, виявлення змістових суперечностей тощо.
Вважається, що найскладнішим може бути аналіз одержувача повідомлень,
оскільки нерідко він представляє собою самоаналіз. У цьому випадку дуже
важливо (іноді це зробити досить складно) нейтралізувати емоційну
складову інформаційно-аналітичної діяльності, оскільки вона може
стосуватися власних уподобань і очікувань. Запропонований
соціально-психологічний підхід до аналізу чуток дає можливість оцінити
їх достовірність як джерела інформації в кожному конкретному випадку.

Для запобігання чуткам потрібно використовувати профілактичні засоби та
активні протидії. Загальна стратегія профілактики [9; 7]:

· постійно підтримувати високий рівень інформованості великих груп людей
про найважливі для них події; при цьому інформація має бути доступною
для розуміння і не суперечливою, що дозволяє знімати невизначеність,
соціально-психологічну нестабільність;

· за екстремальних умов варто організовувати регулярну роботу
спеціальних джерел інформації;

· цілеспрямовано знижувати значущість тих соціальних об’єктів, подій чи
явищ, навколо котрих прогнозується виникнення чуток;

· за умов, коли чутки вже виникли, важливо з’ясувати їх справжні причини
і тільки після цього проводити роз’яснювальну роботу, зробити ці причини
надбанням людей, які легше сприймуть і пояснять для себе соціальну
ситуацію, що склалася, і будуть до неї ставитися менш емоційно;

· за сприятливих для чуток ситуацій з’являються їх активні поширювачі
(кількість і рівень їхньої активності збільшується із зростанням ступеня
екстремальності умов життя людей), котрі можуть являти серйозну загрозу;
саме тому варто виявляти розповсюджувачів чуток і нейтралізувати їхній
вплив на групу.

Як бачимо, профілактичні завдання пов’язані з ефективністю дій засобів
масової інформації та пропаганди, наявністю зворотного зв’язку між
керівництвом та основною масою населення. При цьому розроблення заходів
активної протидії чуткам стикається з дилемою: або мовчати, що
рівноцінне заохоченню циркуляції чутки, або спростовувати чутку, що
побічно слугує поширенню спростування. Практика доводить, що
замовчування чуток призводить до їх поширення і накопичення. Водночас
запобігти чуткам можна за допомогою подачі достовірних фактів
авторитетним і престижним джерелом, а не виокремлення чутки для прямого
її спростування. Практичне завдання управління чутками актуалізується за
умов, небезпечних для нормального існування людей: передвоєнна і воєнна
ситуація, стихійні біди, великі аварії, техногенні катаклізми тощо.

Висновки

Чутки є поширеним, масовим явищем. Хоча за своїми характеристиками вони
різні, джерела їх походження бувають стихійними чи навмисне
сфабрикованими. Водночас соціально-психологічні закономірності
виникнення і поширення чуток здебільш збігаються: вони виникають у
зв’язку з важливими для великих груп людей подіями, соціальними
об’єктами (економічна реформа тощо); вони є наслідком політичної та
економічної невизначеності в суспільстві, соціально-психологічної
нестабільності; чутки виникають, коли бракує інформації; сприятливим
чинником породження чуток є бажання людей стати свідками незвичної події
чи явища. Чутки задовольняють соціальну потребу людини у пізнанні чогось
чи когось, водночас вони стимулюють цю потребу, знижують невизначеність,
у якій людина не може перебувати довго. Тобто, чутки роблять соціальну
ситуацію суб’єктивно зрозумілішою, не тільки допомагаючи людині
зорієнтуватися в ній, але й регулюючи свою поведінку, яка, відповідно до
події, може змінитися.

Література:

1. Деркач А. А., Орбан Л. Э. Акмеологические основы становления
психологической и профессиональной зрелости личности. – М.: РАУ, 1995. –
208 с.

2. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров // Лотман Ю. М. Семиосфера. –
СПб.: Искусство, 2000. – С. 149-390.

3. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.:
Академвидав, 2003. – 448 с.

4. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління: Посібник. – К.:
Академвидав, 2003. – 568 с.

5. Орбан-Лембрик Л. Е. Комунікативний простір міжособистісних відносин
// Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні
науки. – Івано-Франківськ, 2003. – Вип. 4. – С. 130-136.

6. Орбан Л. Э. Становление личности: Монография. – М.: Луч, 1992. – 112
с.

7. Психология. Учебник для экономических вузов / Под общ. ред. В. Н.
Дружинина. – СПб.: Питер, 2000. – 672 с.

8. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001.
– 656 с.

9. Социальная психология /Под общ. ред. Г. П. Предвечного и Ю. А.
Шерковина. – М.: Политиздат, 1975. – 319 с.

10. Социальная психология / Под ред. А. Н. Сухова, А. А. Деркача. – М.:
Издательский центр «Академия», 2001. – 600 с.

11. Словарь русского языка в четырех томах. Т. 4. – М.: Русский язык,
1984. — 794 с.

12. Орбан – Лембрик Л. Чутки як соціально-психологічне явище //
Соціальна психологія. — 2004. — № 3 (5). — C.47-62

13. www.politik.org.ua

Похожие записи