.

Вплив фізичних факторів на здоров’я людини (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 23049
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Вплив фізичних факторів на здоров’я людини”

ПЛАН

Вступ

1. Довкілля та здоров’я людини

2. Характеристика основних видів фізичних факторів, їх впливи на
здоров’я людини

2.1. Дія шуму і вібрації на організм людини

2.2. Електромагнітні поля і випромінювання, вплив електричного струму

2.3. Тепловий режим та вологість

2.4. Освітлення та його вплив на здоров’я людини

3. Способи і заходи захисту від фізичних факторів

3.1. Захист від електромагнітного випромінювання

3.2. Заходи профілактики виробничого шуму

3.3. Природне і штучне освітлення приміщень

3.4. Опалення приміщень

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що екологічна ситуація на
планеті з кожним роком ускладнюється. Це пов’язано із постійно
наростаючою потужністю промислових підприємств, відкриттям нових заводів
і фабрик, а також збільшенням кількості транспортних засобів, зростанням
виробництва та використанням мінеральних добрив і отрутохімікатів,
появою нових технологічних процесів, хімічних речовин, виробів тощо. Все
це призводить до значного забруднення довкілля.

Довкілля (навколишнє середовище), що оточує людину, утворене
природнокліматичними і професійними факторами і може змінюватися під
впливом діяльності людини, тому розрізняють незмінне і змінне навколишнє
середовище. Незмінне навколишнє середовище — це таке, що, незважаючи на
вплив людини, воно відновлюється внаслідок саморегуляції і є єдиним
цілим з внутрішнім середовищем організму.

Змінне (забруднене) навколишнє середовище – це довкілля, яке є зміненим
внаслідок нераціонального його використання в процесі діяльності людини.
Воно шкідливо впливає на здоров’я людей, їх діяльність та умови життя.
Частиною довкілля, яка визначає суспільні, матеріальні і духовні умови
його формування, існування і діяльності, є соціальне середовище.

Діяльність чи результати діяльності людини у вік науково-технічного
прогресу поширюються в стратосферу, космічний простір, глибокі шари
літосфери.

Серед шкідливих вплив на організм людини відносять і фізичні фактори, до
яких відносять: шумове забруднення, вібрації, температурний вплив та
вологість, електромагнітний вплив і т.п.

В даній роботі планую розглянути основні види фізичних факторів, їх
вплив на здоров’я та стан людського організму, дослідити шляхи захищення
від негативних впливів фізичних факторів тощо.

Під час виконання дослідження були використані загальнонаукові методи
дослідження, різноманітні нормативно-правові акти та спеціалізовані
посібники та матеріали, які торкаються досліджуваної проблеми.

1. ДОВКІЛЛЯ ТА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Швидкі темпи науково-технічного прогресу призводять до загострення
проблеми впливу довкілля на здоров’я людини і охорони навколишнього
середовища. Цими проблемами займається така біологічна наука, як
“екологія” (грец. “ойкос” – середовище, місце та “логос” – вчення,
наука). Вона вивчає співвідношення рослинних і тваринних організмів і
створених ними співтовариств між собою та з навколишнім середовищем.

У процесі еволюції людина пристосувалася до певної якості природного
навколишнього середовища, і будь-які зміни його небайдужі для здоров’я
людини і можуть призводити до виникнення захворювань. Навколишнє
середовище не індивідуальне, а загальне для цілої популяції, тому
забруднення довкілля в одному місці може проявлятися за десятки-тисячі
кілометрів в іншому, яскравим прикладом чого є аварія на Чорнобильській
АЕС.

З початку ембріонального розвитку до кінця свого життя людина стикається
з повітрям, водою, ґрунтом, харчовими продуктами тощо, все це впливає на
її здоров’я. У навколишньому середовищі циркулює велика кількість
природних і штучних хімічних речовин, часто небезпечних для здоров’я
людини. Елементи навколишнього середовища, які певним чином впливають на
організми, називають факторами середовища.

У довкіллі, що оточує організми, розрізняють абіотичні, біотичні і
антропогенні фактори, які, переплітаючись, створюють комплекс умов, де
живуть організми. Абіотичні фактори визначаються елементами неживої
природи, їх фізичним станом, хімічним складом. Біотичні фактори,
створюються сукупністю живих організмів, які є в середовищі, а
антропогенні фактори зумовлені присутністю людини та її трудовою
діяльністю.

Поки об’єми суспільного виробництва були відносно невеликими, біосфера
як активна саморегулююча система сама справлялася з неподобствами, що
супроводжували господарську діяльність, однак XX століття
характеризується значним збільшенням масштабів виробництва в усіх
галузях світової економіки, тому біосфера та цивілізація нашої планети
зараз знаходяться в небезпеці. Це не передчасна тривога, а страшна
реальність нашого буття, реальність надзвичайно сувора, смертельна, така
ж небезпечна, як загроза самознищення людства в термоядерній війні.
Тепер потрібно вже не просто переконувати людей у новому підході до
вирішення екологічних проблем, а бити на сполох.

Людство космічним вихором увірвалося в біосферу, деструктивне змінюючи
її структуру, деформуючи хід процесів, що складалися протягом багатьох
мільйонів років. Дедалі зростаюча лавина речовинного та теплового
забруднення біосфери, безповоротна втрата генофонду флори та фауни
загрожують перерости в глобальний катаклізм, який може стати найбільшою
катастрофою в історії планети. Люди починають усвідомлювати, хоч і
досить повільно, цю страшну небезпеку для природи та її ресурсів, але
зупинити, або повернути ситуацію надзвичайно важко.

Глобальний характер масштабів забруднення навколишнього середовища
досягає вже майже критичного рівня. Все живе на нашій планеті піддається
одночасній шкідливій дії хімічних, фізичних і біологічних факторів.

Окрім забруднення хімічними речовинами та радіаційними елементами, вкрай
негативну дію можуть приносити фізичні фактори.

Як показали дослідження ряду вчених, шум має загальнобіологічну дію, яка
призводить до змін в багатьох органах та системах людини. Тривала дія
шумового фактора викликає функціональні розлади ЦНС, ССС, впливає на
перебіг та розвиток гіпертонічної хвороби. Зміни на клітинному рівні
можуть призводити до зниження загальної резистентності організму.
Щоденна 2-8 годинна дія шуму з рівнем 60-90 дБА протягом місяця зумовлює
чітке пригнічення продукції антитіл в імунізованих кроликів. За деякими
даними, імунологічні зрушення викликає навіть дія шуму інтенсивністю
52-62 дБА протягом 3-4 днів. Серед населення, що працює і проживає в
умовах підвищеного шуму, частіше реєструються випадки зниження слуху,
функціональні зміни ЦНС, вегетативно-судинні порушення, ішемічна хвороба
серця та ін.

Наукові дослідження свідчать також про негативний вплив інфразвуку на
живий організм. Основою впливу інфразвукових акустичних коливань є
судинні зміни периферійного відділу органу слуху, які призводять до
гіперемії барабанної перетинки, слизової вуха, що викликає стійке
порушення звукопровідного апарату. Певні зміни відбуваються в клітинах
головного мозку і клітинних структурах міокарда.

Розглядаючи екологію як міждисциплінарну галузь знань, наукову базу
системи заходів Із охорони навколишнього середовища і раціонального
природокористування, багато авторів говорять про екологізацію сучасної
науки. Так, програма курсу екології в медичних і ряді технічних вузів
включає великий об’єм біологічних і санітарно-гігієнічних знань. У
зв’язку з цим формується прикладний науковий напрямок в екології –
санітарна екологія.

Якщо з часів Геккеля (1869 р.) екологію розглядали як вчення про
взаємовідношення між живими організмами і докіллям, то зараз, говорячи
про санітарну екологію, необхідно, щоб вони не тільки сприяли
нормалізації цих взаємовідносин, але і забезпечували збереження здоров’я
і працездатність людей (їх популяції). Це прерогатива санітарної
екології, хоча частково її аспекти спостерігаються у так званій
географічній, технічній і промисловій екології.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ФІЗИЧНИХ ФАКТОРІВ, ЇХ ВПЛИВИ НА
ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

2.1. Дія шуму і вібрації на організм людини

Шум — це одна з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього
середовища.

Як правило, шум нас дратує: заважає працювати, відпочивати, думати.
Негативна дія шуму на життєдіяльність людини відома давно. З того часу,
як існують війни, масові бойові вигуки однієї з ворогуючих сторін,
барабанний бій викликали у протилежної сторони стресові явища, бажання
втекти, врятуватись. Зараз вчені пояснюють, що гучні звуки, шум,
стрілянина з гармат, гуркіт танків і літаків і навіть музика на
рок-концертах сприймаються не тільки слуховими органами, а й шкірою,
серцем, органами дихання. Вони збуджують людину, є причиною виділення в
її кров великої кількості гормонів (наприклад, адреналіну), тим самим
сприяють виникненню почуття страху і небезпеки. Звичайно після концертів
рок-музики слухачі часто сильно збуджуються, стають нервовими,
агресивними, улаштовують бійки і погроми в залах. Встановлено, що молодь
витримує шум більш інтенсивний, ніж люди віком більше 30-40 років. Проте
згодом, як свідчить статистика, усі молоді люди, що надмірно
захоплювалися гучною музикою мали ушкодження органів слуху, хвору
нервову систему та інші захворювання.

Але шум може впливати і позитивно. Такий вплив на людину чинить,
наприклад, шелест листя дерев, помірний стукіт дощових крапель, рокіт
морського прибою. Позитивний вплив спокійної приємної музики відомий з
давніх часів. Тому різноманітні оздоровчі процедури супроводжуються
спокійною симфонічною або блюзовою музикою.

Нерідко шум несе важливу інформацію. Автомобіліст уважно прислухається
до звуків, які видає мотор, шасі, інші частини автомобіля, що рухається,
бо будь-який сторонній шум може попередити аварію. Також за допомогою
шуму, спричиненого рухом кораблів та підводних човнів, їх виявляють і
пеленгують. Шум відіграє велику роль в акустиці, радіотехніці,
радіоастрономії і навіть медицині.

Що таке шум і як він впливає на організм людини?

Шум — це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсивності, що
виникають у результаті коливального руху частинок у пружних середовищах
(твердих, рідких, газоподібних).

Шумове забруднення навколишнього середовища увесь час зростає. Особливо
це стосується великих міст. Опитування жителів міст довело, що шум
турбує більше 50% опитаних. Причому, в останні десятиліття рівень шуму
зріс у 10—15 разів.

Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з
фізики, процес поширення коливального руху в середовищі називається
звуковою хвилею, а область середовища, в якій поширюються звукові хвилі
— звуковим полем. Розрізняють такі види шуму:

* ударний (штампування, кування);

* механічний (тертя, биття);

* аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху
повітря).

Основними фізичними характеристиками звуку є: * частота /(Гц),

* звуковий тиск Р (Па), * інтенсивність або сила звуку / (Вт/м2),

* звукова потужність 1О (Вт). Швидкість поширення звукових хвиль в
атмосфері при 20°С становить 344 м/с. Як було сказано раніше у розділі 2
, органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот
від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху
людини: коливання з частотою нижче 16 Гц — інфразвуки, з частотою вище
20 000 Гц — ультразвуки.

Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається порогом
чутливості.

У різних людей він різний і тому умовно за поріг чутливості беруть
звуковий тиск, який дорівнює 2*10-5 Н/м2 (ньютон на метр квадратний) при
стандартній частоті 1000 Гц. При цій частоті поріг чутливості І0 = 1012
Вт/м2, а відповідний йому тиск Ро = 2*10-5 Па. Максимальна інтенсивність
звуку, при якій вухо починає відчувати болючі відчуття, називається
порогом болісного відчуття, дорівнює 102 Вт/м2, а відповідний їй
звуковий тиск Р = 2*102 Па.

Зміни інтенсивності звуку і звукового тиску, які чує людина, величезні і
становлять відповідно 1014 і 107 разів, тому оперувати такими великими
числами незручно. Для оцінки шуму прийнято вимірювати його інтенсивність
і звуковий тиск не абсолютними фізичними величинами, а логарифмами
відношень цих величин до умовного нульового рівня, що відповідає
порогові чутливості стандартного тону частотою 1000 Гц. Ці логарифми
відношень називають рівнями інтенсивності і звукового тиску і виражають
в белах (Б). Одиниця виміру «бел» названа на честь винахідника телефону
А.Белла (1847—1922 pp.). Оскільки орган слуху людини спроможний
розрізняти

*зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного
використання зручнішою є одиниця в 10 разів менша — децибел (дБ).

Треба пам’ятати, що бел — це логарифм відношення двох однойменних
фізичних величин, і тоді не буде виникати помилок при порівнянні
різноманітних звуків за ЇХ інтенсивністю (рівнем). Наприклад, якщо тихий
шелест листя оцінюється в 1 дБ, а голосна розмова

в 6,5 дБ, то звідси не випливає, що промова перевищує за гучністю шелест
листя у 6,5разів. Відповідно до Бела одержуємо, що промова «голосніша»
за шелест листя у 316 000 разів (106,5/101 = 105,5 = 316000). Останнє є
наочною ілюстрацією закону Вебера — Фетера.

Використання логарифмічної шкали для вимірювання шуму дозволяє вкладати
великий діапазон значень — Іі Р в порівняно невеликий інтервал розмірів
від 0 до 140 дБ. У табл. 1 наведено різноманітні «виробники шуму».

Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує
продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так
і в побуті. Уміння дотримуватися тиші — показник культури людини і її
доброзичливого ставлення до навколишніх. Тиша потрібна людям так само,
як сонце і свіже повітря.

Таблиця 1. Джерела шуму та їх рівень

Рівень шуму, дБ

Постріл снаряду 170

160 Постріл гвинтівки

Старт космічної ракети 150

140 Зліт реактивного літака

Блискавка 130

120

110 Рок-музика

100 Важка вантажівка

Відбійний молоток 90

80

Салон автомобіля 70

60 Машбюро

50

40 Читальний зал

Сільська місцевість 30

20 Шепіт (1 м)

Зимовий ліс

у безвітряну погоду 10

6

Не менш важливе значення для здоров’я і самопочуття людини має
вібрація.

* Вібрація — це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин,
устаткування, споруд, що сприймаються організмом Людини як струс.

Часто вібрації супроводжуються почутим шумом.

Вібрація впливає на

центральну нервову систему

шлунково-кишковий тракт

вестибулярний апарат

викликає запаморочення, оніміння кінцівок

захворювання суглобів.

Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання — вібраційну
хворобу.

Розрізняють загальну і локальну вібрації. Локальна вібрація зумовлена
коливаннями інструмента й устаткування, що передаються до окремих частин
тіла. При загальній вібрації коливання передаються всьому тілу від
механізмів через підлогу, сидіння або робочий майданчик.

Найбільш небезпечна частота загальної вібрації 6—9 Гц, оскільки вона
збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини. В
результаті цього може виникнути резонанс, це призводить до переміщень і
механічних ушкоджень внутрішніх органів. Резонансна частота серця,
живота і грудної клітки — 5 Гц, голови — 20 Гц, центральної нервової
системи — 250 Гц. Частоти сидячих людей становлять від 3 до 8 Гц.

Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота/ (Гц);
амплітуда зсуву А (м) (розмір найбільшого відхилення точки, що
коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість v (м/с);
коливальне прискорення а (м/с2).

Виконання багатьох технологічних операцій пов’язане з впливом вібрації
на працівників. Зокрема, постійне вдосконалення механізованих
інструментів, що пов’язане із зростаючим числом ударів та обертів,
розширення масштабів використання транспорту, сільськогосподарських
машин призвели до того, що вібрація на виробництві є одним Із найбільш
поширених шкідливих факторів.

З фізичної точки зору, вібрація являє собою сукупність коливальних
рухів, що повторюються через певні проміжки часу і характеризуються
певною частотою коливань, амплітудою та прискоренням.

Амплітуду, тобто максимальне зміщення тіла, що коливається відносно
положення рівноваги, визначають в одиницях довжини -міліметрах. Частоту
коливань вимірюють у герцах, тобто кількістю повних коливань за одиницю
часу. Частота – це найбільш істотна характеристика вібрації, оскільки
реакція організму на різні частоти коливань неоднакова. Поєднання
амплітуди і частоти вібрації називають її параметром. Тілу, яке
коливається, властиве І прискорення руху. Прискорення характеризує
крайню ділянку інфразвукових частот, вимірюється у см/сек.

За способом передачі на тіло людини виробничі вібрації поділяють на
загальні й місцеві, або локальні. Вібрації загальні або робочого місця в
цілому – це вібрації підлоги або верстатів і різних механізмів ударної
дії на транспортних та сільськогосподарських машинах.

Локальні вібрації – це вібрації пневматичних та електричних
інструментів, а також виробів, які працівник тримає в руках під час
обробки їх на шліфувальних верстатах. Вібрація є загальнобіологї-чним
фактором, що діє на будь-які клітини і тканини.

Вібрація невеликої інтенсивності протягом короткого проміжку часу
позитивно діє на організм людини: підвищує обмін речовин, м’язову силу й
обмін речовин, знижує втому, прискорює заживлення ран. У зв’язку з цим,
вібрацію можна використати і з лікувальною метою.

При тривалій дії вібрації високої інтенсивності в організмі людини
виникають патологічні реакції. Характер та ступінь важкості захворювання
залежать від амплітуди І частоти вібрації, від індивідуальної чутливості
організму і ряду супровідних факторів: шуму, переохолодження,
перенапруження під час роботи. Розрізняють два види вібраційної хвороби:
від дії локальної та загальної вібрації. В основі першої лежать зміни,
що виникають головним чином у нервовій і серцево-судинній системах та
опорно-руховому апараті.

Клінічна картина вібраційної хвороби, що виникає від впливу “локальної”
вібрації, поліморфна і має свої особливості залежності від частоти,
характеристики вібрації та факторів, що супроводжують вібрацію. Залежно
від ступеня вираження клінічної картини, виділяють чотири стадії
вібраційної хвороби.

Перша, початкова, перебігає без виражених симптомів. Суб’єктивно
відзначаються біль та парестезії у верхніх кінцівках, об’єктивно — легкі
розлади чутливості на кінчиках пальців, незначне зниження вібраційної
чутливості, тенденція до спастичного стану капілярів нігтьового ложа. На
цій стадп захворювання ще може спостерігатися зворотний процес.

Друга стадія хвороби характеризується помірно вираженим
симптомокомплексом. Біль та парестезії більш стійкі, знижується
чутливість шкіри на пальцях та всій кисті. Відзначаються також
функціональні розлади центральної нервової системи астенічного чи
астеноневротичного характеру. Процес зворотний за умови переведення на
іншу роботу та проведення курсу лікування.

Третя стадія хвороби характеризується вираженими судинними змінами, що
супроводжуються спазмами судин і побілінням пальців. Чутливість
знижується за периферичним чи сегментарним типом.

Спостерігаються астенічні та неврастенічні реакції, порушується
діяльність серцево-судинної, ендокринної та інших систем організму. Цій
стадії властиві стійкі патологічні зміни, які, до того ж, погано
виліковуються.

Четверта стадія вібраційної хвороби трапляється дуже рідко. Патологічний
процес характеризується сукупністю судинних порушень в результаті
ураження вищих відділів центральної нервової системи.

Порушення чутливості мають виражений І поширений характер. За характером
перебігу цю стадію відносять до стійких та незворотних станів, що
супроводжуються зниженням працездатності, навіть до повної її втрати.

Якщо вібраційна хвороба зумовлена впливом загальної вібрації на
організм, то вона має інші клінічні прояви.

Насамперед спостерігаються зміни в периферичних нервах і судинах нижніх
кінцівок, біль у ногах, підвищена втомлюваність, легкі розлади
чутливості за периферичним типом, болючість м’язів, послаблення
пульсації в артеріях ступні. У початковій стадії захворювання
периферичні зміни поєднуються з порушеннями в центральній нервовій
системі.

При більш вираженій формі вібраційної хвороби, що викликана впливом
загальної вібрації, переважають порушення в центральній нервовій системі
та вестибулярному апараті, що перебігають за типом вестибулопатії.
Симптомами захворювання є також запаморочення, головний біль, астенічний
стан, судинні порушення (ступні й кисті холодні, знижується пульсація).

2.2. Електромагнітні поля (ЕМП) і випромінювання,

вплив електричного струму

Біосфера протягом усієї своєї еволюції перебувала під впливом
електромагнітних полів (ЕМП), так званого фонового випромінювання,
спричиненого природою. Навколо Землі існує електричне поле напруженістю
у середньому 130 В/м. Спостерігаються річні, добові та інші варіації
цього поля, а також випадкові його зміни під впливом грозових розрядів,
опадів, завірюх, пилових бур, вітрів.

Наша планета має також магнітне поле. Це магнітне поле коливається з 80
та 11-річним циклами змін, а також більш короткочасними змінами зрізних
причин, пов’язаних із сонячною активністю (магнітні бурі).

Земля постійно перебуває під впливом ЕМП, які випромінюються Сонцем. Це
електромагнітне випромінювання включає в себе інфрачервоне (14), видиме
ультрафіолетове (УФ), рентгенівське та y-випромінювання. Інтенсивність
випромінювання змінюється періодично, а також швидко та різко
збільшується при хромосферних спалахах. ЕМП в біосфері відіграють
універсальну роль носіїв інформації. Зв’язок на основі ЕМП є найбільш
інформативним і економічним. –

ЕМП як засіб зв’язку в біосфері порівняно зі звуковою, світловою чи
хімічною інформацією мають такі переваги:

* поширюються в будь-якому середовищі життя — воді, повітрі, ґрунті та
тканинах організму;

* мають максимальну швидкість поширення;

* можуть поширюватися на будь-яку відстань;

* можуть поширюватися за будь-якої погоди й незалежно від часу доби;

* на них реагують усі біосистеми (на відміну від інших сигналів).

Зазначені ЕМП впливають на біологічні об’єкти, зокрема на людину, під
час усього часу його існування. Це дало змогу у процесі еволюції
пристосуватися до впливу таких полів і виробити захисні механізми, які
захищають людину від можливих пошкоджень за рахунок природних чинників.
Але вчені все ж спостерігають кореляцію між змінами сонячної активності
та серцево-судинними та іншими захворюваннями людей.

У процесі індустріалізації людство додало до фонового випромінювання,
спричиненого природою, цілу низку чинників, що підсилило фонове
випромінювання. Через це ЕМП антропогенного походження почали значно
перевищувати природний фон і до нашого часу перетворилися на небезпечний
екологічний чинник.

Зростання рівня техногенних ЕМП різко посилилося на початку 30-х років
XX cm. і зараз їх рівень в окремих районах в сотні разів перевищує
рівень природних полів. У сучасному місті джерелом штучних ЕМП є радіо,
телевізійні центри, ретранслятори, засоби радіозв’язку різного
призначення, лінії електропередач, особливо високовольтні, а також
електротранспорт, різні електроенергетичні установки. В аеропортах
працюють потужні радіолокаційні станції, радіопередавачі, які
випромінюють у навколишнє середовище потоки електромагнітної енергії, на
військових об’єктах використовуються радіолокаційні станції для
проведення розвідки тощо. Кількість джерел і потужність полів, які вони
створюють, щорічно зростає.

ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді
електромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань
є: *довжина хвилі, *частота коливань і * швидкість розповсюдження.

За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класифікуються
так:

* низькочастотні випромінювання: 0,003 Гц — 30 кГц;

* радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц — 300 МГц;

* радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30 — 300 МГц;

* надвисокочастотні (НВЧ): 300 МГц — 300 ГГц. Частота коливань
визначається в герцах (Гц). Похідні одиниці: кілогерц (1 кГц = 103 Гц);
мегагерц (1 МГц = 106 Гц); гігагерц (1 ГГц = 109 Гц).

ЕМП негативно впливають на людей, які безпосередньо працюють з джерелами
випромінювань, а також на населення, яке проживає поблизу джерел
випромінювання. Установлено, що більшість населення живе в умовах
підвищеної активності ЕМП.

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини
залежить від:

О діапазону частот

О інтенсивності впливу відповідних чинників

О довготривалості опромінення

О характеру випромінювання

О режиму опромінення

О розмірів поверхні тіла, яка опромінюється

О індивідуальних особливостей організму

Внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, порушення
в системах і органах, функціональні зміни в діяльності
нервово-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших
систем.

Звичайно, зміни діяльності нервової та серцево-судинної системи
зворотні, і хоча вони накопичуються і посилюються з часом, але, як
правило, зменшуються та зникають при усуненні впливу і поліпшенні умов
праці. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стійких порушень
і захворювань.

Внаслідок дії на організм людини електромагнітних випромінювань ВЧ та
УВЧ діапазонів (діапазони 30 кГц — 1300 МГц) спостерігаються: загальна
слабкість, підвищена втома, пітливість, сонливість, а також розлад сну,
головний біль, болі в області серця. З’являються роздратування, втрата
уваги, продовжується тривалість мовно-рухової та зорово-моторної
реакцій, збільшується межа нюхової чутливості. Виникає низка симптомів,
що свідчать про порушення роботи окремих органів — шлунка, печінки,
селезінки, підшлункової та інших залоз. Пригнічуються харчові та статеві
рефлекси, порушується діяльність серцево-судинної системи, фіксуються
зміни показників білкового та вуглеводного обміну, змінюється склад
крові, зафіксовані порушення на клітинному рівні.

У цьому діапазоні працюють радіомовні станції, судові радіостанції та
аеродромна радіослужба, радіомовні та телевізійні станції, розташовані,
як правило, у місцях великої концентрації населення.

Активність впливу ЕМП різних діапазонів частот значно зростає, зі
збільшенням частоти і дуже серйозно впливає у НВЧ діапазоні. У зв’язку
зі зниженням рівня перешкод застосування ЕМП у НВЧ-діапазоні забезпечує
вишу якість передання інформації, ніж в УВЧ діапазоні. Усі ділянки НВЧ
діапазону використовуються для радіозв’язку, в тому числі радіорелейного
та супутникового. Тут працюють практично всі радіолокатори.

Вплив НВЧ на біологічні об’єкти залежить від інтенсивності опромінення.
Теплова дія характеризується загальним підвищенням температури тіла або
локалізованим нагрівом тканини. Впливаючи на живу тканину організму, ЕМП
викликає зміну поляризації молекулі атомів, які складають клітини,
внаслідок чого відбувається небезпечне нагрівання. Надмірне тепло може
завдати шкоду окремим органам і всьому організму Людини. Особливо
шкідливе перегрівання таких органів, як очі, мозок, нирки тощо.
Зростання інтенсивності впливає на нервову систему, умовно-рефлекторну
діяльність, на клітини печінки, підвищує тиск, приводить до змін у корі
головного мозку, до втрати зору.

ЕМП низькочастотного діапазону (конкретно промислової частоти 50 Гц)
викликають у людей порушення функціонального стану центральної нервової
системи, серцево-судинної системи, спостерігається підвищена
втомлюваність, млявість, зниження точності робочих рухів, зміна
кров’яного тиску і пульсу, аритмія, головний біль.

Для запобігання професійних захворювань, викликаних впливом ЕМП,
встановлені припустимі норми опромінення.

Електрична енергія широко використовується в промисловості, на
транспорті, в сільському господарстві, побуті.

Широке і різноманітне застосування електричної енергії пояснюється її
такими ознаками:

> електричну енергію можна отримати з інших видів енергії: механічної,
теплової, ядерної, хімічної, променевої;

> велика кількість електричної енергії зі швидкістю світла за відносно
малих втрат передається на величезні відстані. У наш час діють лінії
електропередачі, довжиною більше тисячі кілометрів;

> електрична енергія легко розподіляється між приймачами практично
будь-якими порціями. У техніці зв’язку, автоматиці і вимірювальній
техніці використовуються пристрої, потужність яких вимірюється
одиницями, а то й десятими частками долі ват. Водночас є електричні
пристрої (двигуни, нагрівальні установки) потужністю у тисячі і десятки
тисяч кіловат;

> порівняно легко електрична енергія перетворюється в інші види енергії:
механічну, теплову, променеву, хімічну. Перетворення електричної енергії
в механічну за допомогою електродвигунів дозволяє найбільш зручно
технічно досконало, найощадніше приводити в рух різноманітні машини і
механізми в промисловості, сільському господарстві, транспорті, побуті.
Електричні джерела світла забезпечують високу якість штучного
освітлення.

Без телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів, холодильників, пилососів,
пральних машин, електропрасок, електрифікованих кухонних приладів ми вже
не уявляємо собі життя. Усе. це електрифікація, за допомогою якої людина
мільйонноразово збільшила свою силу. Всебічна механізація енергетичної
діяльності людини зумовила небачене ускладнення технічних систем і
керування ними.

Постала невідкладна потреба мільйонноразового посилення інтелектуальної
діяльності людини. Людина здійснила якісний перехід і в цій галузі,
винайшовши електронну обчислювальну машину (ЕОМ) — двигун нової
науково-технічної революції. Основне її завдання — автоматизація
інтелектуальної діяльності людини, а в майбутньому — створення штучного
інтелекту.

ЕОМ стали технічною базою інформатики — науки і техніки збирання,
передавання й перетворення інформації. Власне, сам комп’ютер є
універсальним пристроєм збирання, запам’ятовування та перетворення
інформації. Системи інформатики, як і комп’ютери, побудовані на
використанні явищ електрики.

Людина поставила собі на службу силу електрики. Але крім благ, які
створює електрика, вона є джерелом високої небезпеки, а інтенсивність її
використання підвищує загрозу цієї небезпеки. Слід відзначити, що при
розробці техніки людина створює її якомога менш небезпечною, створює
відповідні засоби захисту від небезпеки, вибирає способи дії з
урахуванням небезпеки. Але незважаючи на ці запобіжні заходи, з
розвитком електротехніки та зростанням використання електрики небезпека
зростає швидше, ніж людська протидія. У чому ж полягає небезпека
електрики? Щоб відповісти на це з питання, треба пізнати природу
електрики і її вплив на організм людини.

* Електрика — сукупність явищ, зумовлених існуванням, рухом і взаємодією
електрична заряджених тіл або часток.

* Електричний струм — це упорядкований (спрямований) рух електрично
заряджених часток.

Струм у металах зумовлений наявністю вільних електронів, у електролітах
— іонів. Звичайно силою, яка викликає такий рух, є сила з боку
електричного поля усередині провідника, яке визначається електричною
напругою на кінцях провідника.

Наявність електричного струму в провідниках призводить до їх нагрівання,
зміни хімічного складу, створення магнітного поля.

Електричні прилади, установки, обладнання, з яким людина має справу,
становлять для неї велику потенційну небезпеку, яка посилюється тим, що
органи чуття людини не можуть на відстані виявити наявність електричної
напруги, як, наприклад, теплову, світлову чи механічну енергію. Тому
захисна реакція організму виявляється тільки після безпосереднього
потрапляння під дію електричного струму. Другою особливістю дії
електричного струму на організм людини є те, що струм, проходячи через
людину, діє не тільки в місцях контактів і на шляху протікання через
організм, а й викликає рефлекторні порушення нормальної діяльності
окремих органів (серцево-судинної системи, системи дихання). Третя
особливість — це можливість одержання електротравм без безпосереднього
контакту із струмопровідними частинами — при переміщенні по землі
поблизу ушкодженої електроустановки (у випадку замикання на землю),
ураження через електричну дугу.

Електричний струм, проходячи через тіло людини, зумовлює перетворення
поглинутої організмом електричної енергії в інші види і спричиняє
термічну, електролітичну, механічну і біологічну дію.

Найбільш складною є біологічна дія, яка притаманна тільки живим
організмам. Термічний і електролітичний вплив властиві будь-яким
провідникам.

Термічний вплив електричного струму характеризується нагріванням тканин
аж до опіків.

Статистика свідчить, що більше половини всіх електротравм становлять
опіки. Вони важко піддаються лікуванню, тому що глибоко проникають у
тканини організму. В електроустановках напругою до 1 кВ найчастіше
Спостерігаються опіки контактного виду при дотиканні тіла до
струмопровідних частин. При проходженні через тіло людини електричного
струму в тканинах виділяється тепло (Дж) в кількості:

Q = r1 л*Rл*t,

де Іл — струм, який проходить через тіло людини, A; Rл — опір тіла
людини, Ом; t — час проходження струму, с.

Опіки можливі при проходженні через тіло людини струму більше 1 А.
Тільки при великому струмі тканини, які уражаються, нагріваються до
температури 60—70°С і вище, при якій згортається білок і з’являються
опіки.

В електроустановках напругою вище 1 кВ опіки можуть виникнути при
випадковому наближенні частин тіла людини до струмопровідних частин на
небезпечну відстань; при цьому збільшується напруга електричного поля і
внаслідок ударної іонізації діелектрика (повітряного проміжку) опір
цього проміжку зменшується, його «пробиває» електричний розряд —
електрична дуга, температура якої досягає приблизно 40000С. Електричний
струм протікає через дугу і тіло людини. За такої високої температури і
великої кількості тепла, яка виділяється при проходженні струму через
тіло, потерпілий одержує тяжкі опіки, його м’язи скорочуються, дуга і
ланцюг струму розриваються.

Майже у всіх випадках включення людини в електричний ланцюг на її тілі і
в місцях дотикання спостерігаються «електричні знаки» сіро-жовтого
кольору круглої або овальної форми.

При опіках від впливу електричної дуги можлива металізація шкіри
частками металу дугової плазми. Уражена ділянка шкіри стає твердою,
набуває кольору солей металу, які потрапили в шкіру.

* Електролітична дія струму-виявляється у розкладанні органічної рідини,
в тому числі крові, яка є електролітом, та в порушенні її
фізико-хімічного складу.

* Біологічна дія струму виявляється через подразнення і збудження живих
тканин організму, а також порушення внутрішніх біологічних процесів.

* Механічна дія струму призводить до розриву тканин організму внаслідок
електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення
пари з тканинної рідини і крові.

Внаслідок дії електричного струму або електричної дуги виникає
електротравма. Електротравми умовно поділяють на загальні і місцеві. До
місцевих травм належать опіки, електричні знаки, електрометалізація
шкіри, механічні пошкодження, а також електроофтальмія (запалення очей
внаслідок впливу ультрафіолетових променів електричної дуги).

Загальні електротравми називають також електричними ударами. Вони є
найбільш небезпечним видом електротравм. При електричних ударах виникає
збудження живих тканин, судомне скорочення м’язів, параліч м’язів
опорно-рухового апарату, м’язів грудної клітки (дихальних), м’язів
шлуночків серця. У першому випадку судомне скорочення м’язів не дозволяє
людині самостійно уникнути дотикання з електроустановкою. При паралічі
дихання припиняється газообмін і постачання організму киснем, внаслідок
чого наступає задуха. При паралічі серия його функції або припиняються
повністю, або деякий час продовжуються в режимі тріпотіння (фібриляції).
Фібриляція — це безладдя в скороченні серцевих м’язів. При цьому
порушується кровообмін, що також спричиняє смерть. Медичною практикою
встановлено, що після припинення роботи серця і дихання внаслідок
кисневого голодування через 5—6 хвилин гинуть клітини центральної
нервової системи, відбувається втрата свідомості і припиняється
управління функціями всіх органів тіла. Цей стан має, назву «клінічна
(уявна) смерть», оскільки клітини інших органів тіла ще живі. Але при
більшій тривалості відсутності дихання і кровообміну відбувається
припинення життєдіяльності решти клітин і органів і наступає біологічна
смерть. Отже, якщо відразу після звільнення людини, з-під впливу
електричного струму, не пізніше перших 5—6 хвилин, приступити до
долікарської допомоги шляхом штучного дихання і непрямого масажу серця,
то існує ймовірність запобігти смерті потерпілого.

Розрізняють три ступені впливу струму при проходженні через організм
людини (змінний струм):

> відчутний струм — початок болісних відчуттів (до 0 — 1,5мА);

> не відпускний струм — судоми і білі), важке дихання (10 — 15мА);

> фібриляційний струм — фібриляція серця при тривалості дії струму 2 — 3
с, параліч дихання (90 — 100 м А).

Змінний струм небезпечніший за постійний. При струмі 20 — 25 мА пальці
судомно стискають узятий в руку предмет, який опинився під напругою, а
м’язи передпліччя паралізуються і людина не може звільнитися від дії
струму. У багатьох паралізуються голосові зв’язки: вони не можуть
покликати на допомогу.

За статистикою, найменший струм, за якого наступає смерть, становить 0,8
мА, можливість смерті людей від слабкого струму пояснюється тим, що
результат електроураження залежить не, тільки від дії струму на серце
або органи дихання, але і від впливу на нервову систему з її
індивідуальними особливостями.

Наслідок враження людини електричним струмом залежить від

О сили стругу

О часу проходження через організм О характер струму (змінний абр
постійний) О напруги, частоти О опору тіла людини О шляху протікання в
тілі людини О фізичного стану людини О умов навколишнього середовища

Електричний опір людини в основному визначається опором рогового шару
шкіри, який можна розглядати як тонкий і недосконалий діелектрик, а
м’язи і кров — як провідник. Опір шкіри залежить від площі поверхні і
щільності контакту, а також від сили струму і тривалості його дії. Чим
вони більші, тим менший опір шкіри (із збільшенням тривалості протікання
струму збільшується нагрівання шкіри, потовиділення, в ній відбуваються
електролітичні зміни). Опір шкіри також залежить від прикладеної
напруги, оскільки вже при напрузі 10 — 38В пробивається верхній роговий
шар шкіри, вона втрачає властивості діелектрика і стає провідником —
через тіло людини проходить струм. При напрузі 127 — 220В і вище шкіра
вже майже не впливає на опір тіла. Суха шкіра має опір приблизно 100
кОм. Опір внутрішніх органів, тканин і судин значно менший (приблизно
800 Ом). При розрахунках опір тіла людини приймають за 1 к Ом.

Має значення шлях струму через тіло і особливо місця входу і виходу
струму. Із можливих шляхів проходження струму через тіло людини найбільш
небезпечним є той, при якому вражається головний мозок (голова — руки,
голова — ноги), серце і легені (руки — ноги). Але відомі випадки
смертельних уражень електричним струмом, коли струм зовсім не проходив
через серце, легені, а йшов, наприклад, через палець або через дві точки
на гомілці. Це пояснюється існуванням на тілі людини особливо уразливих
точок , які використовують при лікуванні голкотерапією.

Вплив електричного струму на організм людини залежить і від фізичного і
психічного стану людини. Нездоров’я, втома, голод, сп’яніння та емоційне
збудження призводять до зниження опору.

Несприятливий мікроклімат (підвищена температура, вологість,
струмо-провідний пил) збільшують небезпеки ураження струмом, тому що
волога (піт), пил знижують опір шкіри.

При ураженні електричним струмом насамперед необхідно надати потерпілому
першу долікарську допомогу.

2.3. Тепловий режим та вологість

При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його
температурний режим. Так, взимку оптимальна температура в приміщенні
повинна становити 18-19 °С (для помірного поясу) і 17-18 °С (для
жаркого). Відносна вологість повітря (при температурі повітря 18-20 °С)
має бути в межах 40-60 %. Третій компонент мікроклімату – швидкість руху
повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2-0,3 м/с.

У кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових приміщеннях
зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка
знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних
відчуттів: охолодження чи перегрівання.

Внаслідок неправильної експлуатації житла або через технічні порушення
при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини
вологості можуть мати експлуатаційний характер – недостатнє опалення у
зимовий період, перенаселення житла, прання і сушіння білизни, готування
їжі при недостатній вентиляції. Застосування вологоємких будівельних
матеріалів, в’язких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція,
дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано
освітлюється та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.

Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови проживання і негативно
впливає на організм людини. Перш за все у приміщенні підвищується
відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах,
меблях, підлозі з’являється пліснява, розвиваються бактерії, грибки, які
мають неприємний запах і руйнуються дерев’яні деталі будівлі, меблі.
Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість
підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому приміщенні постійно
мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін,
катарів верхніх дихальних шляхів. Порушення терморегуляції в цілому
сприяє виникненню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню
туберкульозу.

Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому
приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опалювати і
провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід
заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати
шпалерами, тому що доступ повітря до стін закривається. Заклеєна
шпалерами стіна “не дихає”, тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і
зовнішнім.

Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири попереджують появу
вогкості в житлі. Для об’єктивної оцінки ступеня вІдволоження стін
визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2 %.

Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.

Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21
% кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон,
водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість
водяних парів. При диханні склад повітря змінюється. Видихуване людьми
повітря містить менше кисню і більше діоксиду вуглецю тощо.

У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду
вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища продуктами
життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.

В таких умовах погіршується самопочуття і з’являється відчуття нечистого
(спертого) повітря. Ввстановлено, що паралельно із збільшенням кількості
С02 зростає в повітрі вміст і інших продуктів життєдіяльності людей, які
одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу
антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні,
альдегіди, органічні кислоти, діетиламін, крезол, фенол тощо. Крім
згаданих сполук, в повітря закритих приміщень може надходити більш як
100 летких речовин, які утворюються при розкладанні органічних речовин
на поверхні тіла, одягу, в кімнатному пилу, виділяються із полімерних
матеріалів.

Таблиця 2. Зміна складу і властивостей повітря при диханні

Показники якості Атмосферне повітря Повітря,

яке видихається

Кисень близько 21 % 15,5- І 8,0%

СО2 0,03-0,04 % 2,5-5,0 %

Пари води різна кількість насичене

Температура різна 35-37°

Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які можуть
забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прийняли досить
зручний показник – вміст діоксиду вуглецю, який запропонований ще
М. Петтенкофером і є досить інформативним. Прийнято
вважати: якщо концентрація С02 в повітрі менша 0,07 %, то вентиляцію в
приміщенні можна вважати доброю; до 0,1 % -задовільною, а до 0,15 % –
допустимою лише для короткотривалого перебування (наприклад, у
кінотеатрах).

Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значення й
іонний склад повітря (докладніше в розд. 3). Чим чистіше повітря, тим
більше воно містить легких електровід’ємних Іонів.

У закритих приміщеннях легкі іони поглинаються в процесі дихання, а
також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вважається досить
добрим індикатором чистоти повітря. Експеримен-тально підтверджено
негативну дію деіонізованого повітря. У людей з’являються сонливість,
головний біль, підвищується артеріальний тиск, збільшується кількість
недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його
збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см3.

Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроорганізми
(бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знаходяться на
поверхні пилинок, з якими переносяться потоками повітря. У повітрі
закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема
патогенних.

При кашлі, чханні й при розмові в повітря надходить велика кількість
краплинок слини і слизу, в яких є мікроби. Встановлено, що при чханні
утворюється до 40000 краплинок, здорова людина може виділити в повітря
до 20000 мікробів, а хвора – до 150000. Бризки слини при цьому
розлітаються в повітрі на віддаль до декількох метрів. Тривалість
знаходження краплинок у завислому стані залежить від їх розміру: великі
краплини діаметром до 0,1 мм утримуються в повітрі тільки декілька
секунд, Найдрібніші краплини, внаслідок малої маси, можуть знаходитись в
повітрі у завислому стані декілька годин і переноситися повітряними
потоками на велику відстань.

Звичайно, патогенні мікроби, які є в повітрі, можуть стати причиною
інфекційних захворювань. У розповсюдженні цих хвороб має значення
стійкість патогенних мікроорганізмів до висушування, що визначає
можливість знаходження їх в рідкій або твердій фазі аерозолю.
Розрізняють два способи передачі інфекції через повітря: а)
повітряно-краплинний (кір, кашлюк, грип, дифтерія, скарлатина, менінгіт,
вітряна і натуральна віспа) і б) пиловий (туберкульоз, сибірка, гнійні
Інфекції, натуральна віспа).

З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його
негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію
приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфі-куючих речовин,
забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих,
опромінення повітря бактерицидними лампами.

2.4. Освітлення та його вплив на здоров’я людини

Серед факторів зовнішнього середовища, які впливають на організм, світло
займає одне з перших місць. Воно діє не тільки на орган зору, а й на
організм в цілому, впливаючи на різноманітні фізіологічні процеси обміну
речовин.

Важливою гігієнічною вимогою до житла є забезпечення його природним і
штучним освітленням. Сонячне проміння має велике біологічне та
психологічне значення, під його впливом прискорюється ріст тканин,
покращується обмін речовин, змінюється хімічний склад крові,
поліпшується самопочуття і робота залоз внутрішньої секреції.

Сонячне світло має бактерицидну дію, ультрафіолетове проміння сприяє
утворенню в організмі вітаміну Д, попереджуючи розвиток рахіту.

Несприятливі умови освітлення погіршують загальне самопочуття, зменшують
фізичну і розумову працездатність.

Ще в 1870 році Ф.Ф. Ерісман пов’язав розвиток короткозорості школярів із
систематичним напруженням органа зору при недостатній освітленості. Крім
цього, виявивши більшу частоту короткозорості й сколіозів (викривлення
хребта) у міських школярів, ніж у сільських, він висловив геніальну
здогадку, що це пояснюється тривалішим перебуванням останніх на свіжому
повітрі, тобто під відкритим небом, під прямими сонячними променями.

Наш український учений О.М. Савельєв блискуче підтвердив цю гіпотезу,
встановивши, що розвиток короткозорості й сколіотичної осанки може бути
зумовлений не тільки прямим впливом факторів зовнішнього середовища
(тривале зорове навантаження, недостатня освітленість робочого місця,
невідповідність меблів і зросту), але і побічним впливом порушень
обмінних процесів в організмі, зокрема порушеннями фосфорно-кальцієвого
обміну.

У дітей, які дуже мало часу проводять на свіжому повітрі у світлу пору
доби, розвивається ультрафіолетова недостатність, яка передусім
проявляється зниженням вмісту в крові неорганічного фосфору, зменшенням
сили м’язів. Знижена працездатність м’язів спини, а також м’язів очного
яблука, сприяє розвитку сколіозів і короткозорості.

Дослідниками зареєстрована у 13 % таких школярів сколіотична осанка, у
20 % – короткозорість. Рекомендована О.М.Савельєвим тривалість щоденного
перебування школярів на відкритому повітрі з метою попередження порушень
фосфорно-кальцієвого обміну повинна становити 1,5-2,0 години в проміжку
доби від 10 до 16 години. А у листопаді та грудні доречно для
компенсації явищ недостатності застосовувати штучне ультрафіолетове
опромінення.

Для гігієнічної оцінки природної освітленості найчастіше використовують
світловий коефіцієнт (СК) – співвідношення між площею заскленої поверхні
вікон та площею підлоги.

Застосовують також коефіцієнт природного освітлення (КПО) — відсоткове
відношення освітленості даної точки горизонтальної поверхні всередині
приміщення до одночасної освітленості під відкритим небом. Рідше
використовують кути падіння й отвору та коефіцієнт глибини закладання
приміщення (табл. 3).

Кут падіння світлових променів – це кут між горизонтальною поверхнею
робочого місця і лінією, яка проведена від цієї поверхні до верхнього
краю вікна. Чим вертикальніший напрямок сонячних променів, тим більший
кут І, відповідно, більша освітленість.

Таблиця 3. Нормативні показники природної освітленості

житлових приміщень

Показник Нормативи

Коефіцієнт природної освітленості (КПО) не менше 0,75 %

Світловий коефіцієнт (СК) не менше 1:6-1:8

Кут падіння світлових променів не менше 27°

Кут отвору не менше 5о

Коефіцієнт глибини закладання (КГЗ) не більше 2о

Кут отвору визначає величину ділянки небосхилу, що безпосередньо
освітлює досліджуване місце й утворюється шляхом перетину лінії, яка
проведена з нього до верхнього краю вікна, І лінії, що проведена з цього
ж пункту до найвищої точки протилежної будови чи дерева, які видно з
вікна. Чим більший кут отвору, тим більша освітленість. На верхніх
поверхах висотних будинків кут падіння і кут отвору рівні.

Коефіцієнт глибини закладання – це відношення віддалі від верхнього краю
вікна до підлоги, до глибини кімнати (віддалі від вікна до протилежної
стінки). Він характеризує освітленність в глибині кімнати.

3. СПОСОБИ І ЗАХОДИ ЗАХИСТУ ВІД ФІЗИЧНИХ ФАКТОРІВ

3.1. Захист від електромагнітного випромінювання

Засоби і заходи захисту від електромагнітного випромінювання:

• часом

• відстанню

• екранізацією джерел випромінювання

• зменшення випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромінювання

• екранування робочих місць

• засоби індивідуального захисту

• виділення зон випромінювання

Інфрачервоне (ІЧ) випромінювання – частина електромагнітного спектра з
довжиною хвилі 700 нм — 1000 мкм, енергія якого при поглинанні викликає
у речовині тепловий ефект.

Джерела випромінювання поділяються на природні і штучні. До природних
джерел інфрачервоного випромінювання належать природна інфрачервона
радіація Сонця.

Штучними джерелами інфрачервоного випромінювання є будь-які поверхні,
температура яких вища за температуру поверхні, яка підлягає опроміненню
(для людини всі поверхні з температурою вищою від температури тіла
людини: 36—37 °С).

Ефект дії інфрачервоного випромінювання залежить від довжини хвилі, яка
зумовлює глибину проникнення. Дія інфрачервоних випромінювань зводиться
до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності центральної нервової
системи, серцево-судинної системи, Органів травлення. При інтенсивній
дії на непокриту голову може виникнути так званий сонячний удар — *
головний біль, * запаморочення, * прискорення дихання, * втрата
свідомості, * порушення координації рухів, *тяжкі ураження мозкових
тканин аж до вираженого мінінгіту та енцефаліту.

Засоби захисту від дії ІЧ випромінювання такі: 1) теплоізоляція гарячих
поверхонь, 2) охолодження тепловипромінюючих поверхонь, 3) екранування
джерел випромінювання, 4) застосування засобів індивідуального захисту,
5) організація раціонального режиму праці і відпочинку.

Ультрафіолетове (УФ) випромінювання — спектр електромагнітних коливань з
довжиною хвилі 200 — 400 нм. Особливістю ультрафіолетового
випромінювання є висока сорбційність — їх поглинає більшість тіл.

Ультрафіолетове випромінювання, яке становить близько 5% щільності
потоку сонячного випромінювання, є життєво необхідним фактором, який
сприятливо впливає на організм, знижує чутливість організму до деяких
негативних впливів; оптимальні дози ультрафіолетового випромінювання
активізують дію серця, обмін речовин, підвищують активність ферментів,
поліпшують кровотворення, чинять антирахітичну і бактерицидну дію.

Ультрафіолетове випромінювання довжиною хвилі 10 — 20 нм (дальній
діапазон) має дуже велику енергію і є згубним для людини, але у
природних умовах ці хвилі поглинаються озоновим шаром атмосфери і на
поверхні Землі вони відсутні.

3.2. Заходи профілактики виробничого шуму та вібрації

У виробничих умовах припустимі рівні шуму і вібрації регламентуються
відповідними нормативними документами.

Зниження впливу шуму і вібрації на організм людини досягається такими
методами: .

• зменшенням шуму і вібрації у джерелах їхнього утворення;

• ізоляцією джерел шуму і вібрації засобами звуко- і віброізоляції;

• звуко- і вібропоглинання;

• архітектурно-планувальними рішеннями, що передбачають раціональне
розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів;

• акустичним опрацюванням помешкань; застосуванням засобів
індивідуального захисту.

Для боротьби з виробничим шумом слід використовувати такі заходи:

– ізоляція джерел шуму у виробничих приміщеннях шляхом створення
перегородок (дерев’яних, цегляних) з перенесенням пульта управління за
перегородку, якщо можливо, треба встановити біля них звукоізольовані
кабіни для обслуговуючого персоналу;

– встановлення агрегатів, робота яких супроводжується шумом або
вібрацією (молоти, штампувальні автомати і ін.) на вібро-ізолюючі
матеріали чи на спеціальний фундамент;

– заміна технологічних процесів, які супроводжуються шумом, безшумними;

– розміщення цехів з шумними технологічними процесами на певній
відстані від жилих приміщень і обсадити їх зеленими насадженнями. Стіни
цехів повинні бути потовщеними, а з внутрішнього боку — облицьовані
спеціальними акустичними плитами;

– використання індивідуальних засобів захисту органа слуху (заглушки,
вкладиші, навушники, шоломи);

дотримання допустимих рівнів шуму.

Найбільш раціональними заходами, що виключають чи обмежують несприятливу
дію вібрації, є технічні заходи. Перш за все, це конструювання
обладнання, що унеможливлює передачу вібрації працівникам. Важливим
заходом є введення в конструкції механізмів, які знижують чи гасять
вібрацію.

Велике значення для попередження вібраційної хвороби мають правильна
організація роботи, режим праці. Забороняється праця з обладнанням, що
вібрує більше часу, ніж встановлено санітарними нормами. Протягом зміни
необхідно робити перерви (окрім обідньої) на 10 хвилин після кожної
години роботи.

Таблиця 4. Допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку та еквівалентні
рівні звуку на робочих місцях у виробничих приміщеннях і на території

Вид трудової діяльності, робоче місце Рівні звукового тиску (дБ) в
октавних смугах із середньогеометричними частотами (Ґц) Рівні звуку і
еквівалентні рівні звуку

31,5 63 125 250 500 1000 2000 4000 8000

Творча діяльність, керівна робота з підвищеними вимогами, наукова
діяльність конструювання та проектування, викладання І Навчання,
лікарська діяльність, робочі місій приміщення дирекції,
проектно-конструкторських бюро, програмістів обчислювальних машин в
лабораторіях для теоретичних робіт і обробки даних, для прийому хворих у
здоровпунктах 86 71 6 54 49 45 42 40 38 50

Висококваліфікована праця, що вимагає уважності, адміністративно-керівна
діяльність, вимірювальні та аналітичні роботи в лабораторіях, робочі
місця в приміщеннях цехового апарату управління, робочих кімнатах
конторських приміщень, лабораторіях 93 79 70 63 58 55 52 50 49 60

Робота, яку виконують з отриманням акустичних сигналів, робота, яка
вимагає постійного слухового контролю, операторська робота за точним
графіком з інструкцією, робочі місця в приміщеннях диспетчерської
служби, кабінетах та приміщеннях спостереження з мовним зв’язком по
телефону й приміщеннях майстрів, залах опрацювання інформації на
обчислювальних машинах 96 83 74 68 63 60 57 55 54 65

Праця, що вимагає уважності з підвищеними вимогами до процесів
спостереження та дистанційного управління виробничими циклами, робочі
місця за пультами в кабінах спостереження та дистанційного управління,
робочі місшг за пультами в кабінах спостереження і дистанційного
управління без мовного зв’язку по телефону, в приміщеннях лабораторій з
шумним устаткуванням, у приміщеннях для розміщення шумних агрегатів
обчислювальних машин 103 91 83 77 73 70 68 66 64 75

Виконання всіх видів робіт (за винятком перерахойаних вище І
аналогічних) на постійних робочих місцях у виробничих приміщеннях і на
території підприємства 107 95 87 82 78 75 73 71 69 80

Протипоказання до прийому на роботу, яка пов’язана з дією вібрації у
жінок, є наявність хронічних запальних процесів жіночої статевої сфери;
наявність розладів менструального циклу, особливо таких, що
супроводжуються болем, опущення чи випадання статевих органів; наявність
новоутворень в малому тазу (кісти, фіброміоми); вагітність строком 18
тижнів і більше.

Протипоказання до прийому на роботу пов’язану з вібрацією є туберкульоз
хребта, радикуліти, рецидивні опущення внутрішніх органів, виразкова
хвороба.

3.3. Природне і штучне освітлення приміщень

Особливе гігієнічне значення має бактерицидна дія ультрафіолетових
променів, які входять до складу сонячного спектра. Під впливом
УФ-променів пригнічується розвиток бактерій, а при достатньо тривалій
дії вони гинуть.

Природне освітлення забезпечується завдяки сонячному спектру. Оптична
ділянка променистої енергії сонячного спектра складається з
ультрафіолетових променів з довжиною хвилі від 10 до 400 нм, видимих
променів – 400-760 нм, інфрачервоних – 760 – 4000 нм. Інтенсивність
природного освітлення у житловій кімнаті залежить від площі й форми
світлових прорізів, орієнтації будинку стосовно сторін горизонту, стану
небосхилу, відстані від інших будинків та зелених насаджень. Оптимальною
орієнтацією для помірних широт вважають південну та південно-східну.
Величина природного освітлення залежить також від глибини житла, яка
повинна бути не більшою 5 м.

Засклені вікна значно знижують освітленість приміщень, оскільки багато
світлових променів відбивається від скла, частина вбирається ним,
зокрема біологічно найактивніші ультрафіолетові промені, і лише незначна
кількість освітлює приміщення. Велика втрата світла буває через
забруднене віконне скло (до 30-50 %). Віконні занавіски вбирають близько
40 % видимих променів. Тому навіть за найсприятливіших умов
інтенсивність сонячної радіації всередині приміщення завжди менша за
зовнішню і складає максимум 25 % від неї.

Дуже важливо в житловому приміщенні правильно організувати робоче місце.
При цьому необхідно, щоб світловий потік падав зліва.

Крім природного в житлових приміщеннях повинно бути достатнє штучне
освітлення. Штучне освітлення житлових приміщень тепер в основному
проводиться електричними та люмінесцентними лампами. Недостатнє або
неправильно обладнане штучне освітлення порушує функції ока, викликає
стомлюваність, знижує працездатність. Найбільш доцільними для житла є
світильники рівномірно розсіяного і відбитого світла.

Лампа розжарювання – найбільш розповсюджене і зручне джерело штучного
освітлення. Спектр її випромінювання відрізняється від природного світла
більшим вмістом червоних і оранжевих променів та відсутністю
ультрафіолетових.

Люмінесцентна лампа – це трубка із звичайного скла, внутрішня поверхня
якої покрита люмінофором. Трубка заповнена парами ртуті, при включенні
між електродами, що знаходяться у двох кінцях трубки, виникає
електричний розряд, який генерує ультрафіолетові промені. Під впливом
ультрафіолетових променів починає світитися люмінофор. Промисловість
випускає п’ять типів люмінесцентних ламп: лампи денного світла (ЛД),
лампи холодно-білі (ЛХБ), лампи білі (ЛБ), лампи тепло-білї (ЛТБ) і
лампи із відко-регованою кольоропе-редачею (ЛДЦ). Недоліком ламп ЛД є
те, що у них не зовсім добра передача кольорів -при освітленні ними
шкіра людей виглядає блідою і ціанотичною. У спектрі ламп ЛТБ і ЛДЦ
більше жовтих променів, тому краще виглядає колір обличчя.

Таблиця 5. Мінімальні величини штучного освітлення для житлових і
допоміжних приміщень

Приміщення Найменше освітлення (ліс)

при користуванні

лампами нажарювання люмінесцентними

лампами

Житлова кімната 75 100

Кухня 100 100

Убиральня, ванна, умивальня 30 50

Коридор, передпокій 50 50

Сходи 10 50

Люмінесцентні лампи мають і інші недоліки. Частота коливань світлового
потоку люмінесцентних ламп відповідає імпульсній частоті електричного
струму, і при розгляданні предметів, які рухаються, виникають різні
спотворення зорового зображення у вигляді множинних контурів. Це явище
називають “стробоскопічним” ефектом. А при невеликій освітленості
приміщення люмінесцентними лампами (менше 75-150 лк) може з’явитися
“сутінковий” ефект освітленість здається малою навіть при розгляданні
великих деталей. Тому при користуванні люмінесцентними лампами рівень
освітлюваності повинен бути не нижче 75-150 лк.

3.4. Опалення приміщень

Існує два типи опалення: місцеве (пічне) і центральне. На сьогодні,
незважаючи на наявність більш досконалих в гігієнічному і технічному
відношенні систем опалення, пічне опалення все ще дуже розповсюджене.
Загальними недоліками його є забруднення повітря приміщення продуктами
згоряння, в тому числі оксидом вуглецю, паливом; дуже низький коефіцієнт
корисної дії; нерівномірний розподіл температури в опалюваних
приміщеннях; втрата корисної площі приміщень; при несправності печей і
відсутності нагляду – небезпека виникнення пожежі.

Залежно від конструкції розрізняють печі великої теплоємності
(коефіцієнт корисної дії – 0,85-0,90), середньої (0,5-0,7), низької
(0,2-0,4). До останніх відносять залізні печі, які швидко нагріваються і
швидко охолоджуються (буржуйки), та російські печі.

Залежно від виду теплоносія, центральне опалення поділяють на водяне,
парове і повітряне. Основними елементами систем центрального опалення є:
тепловий генератор, в якому відбуваються спалювання палива або
перетворення електричної енергії в теплову внаслідок чого підвищуються
фізіологічний тонус тканин і опірність організму до простудних
захворювань.

2. При променистому опаленні більш рівномірне нагрівання повітря в
приміщенні як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямках.

Температура підлоги вища, ніж при інших видах опалення.

Тому доцільним є використання променистого опалення в дитячих і
лікувальних закладах, особливо в операційних, де напівроз-критий хворий
знаходиться на операційному столі й втрачає тепло головним чином шляхом
випромінювання. При такому опаленні втрати тепла будуть значно меншими
без істотного підвищення температури повітря в операційній, що негативно
впливатиме на самопочуття медичного персоналу.

ВИСНОВКИ

Провівши дослідження питання впливу фізичних факторів на здоров’я
людини, можна зробити наступні висновки:

Сучасна людина є досить уразливою для багатьох фізичних факторів,
зумовлених прогресивним розвитком суспільства і т.п.

Швидкі темпи науково-технічного прогресу призводять до загострення
проблеми впливу довкілля на здоров’я людини і охорони навколишнього
середовища. Цими проблемами займається така біологічна наука, як
“екологія” (грец. “ойкос” – середовище, місце та “логос” – вчення,
наука). Вона вивчає співвідношення рослинних і тваринних організмів і
створених ними співтовариств між собою та з навколишнім середовищем.

Глобальний характер масштабів забруднення навколишнього середовища
досягає вже майже критичного рівня. Все живе на нашій планеті піддається
одночасній шкідливій дії хімічних, фізичних і біологічних факторів.

Окрім забруднення хімічними речовинами та радіаційними елементами, вкрай
негативну дію можуть приносити фізичні фактори.

Як показали дослідження ряду вчених, шум має загальнобіологічну дію, яка
призводить до змін в багатьох органах та системах людини. Тривала дія
шумового фактора викликає функціональні розлади ЦНС, ССС, впливає на
перебіг та розвиток гіпертонічної хвороби. Зміни на клітинному рівні
можуть призводити до зниження загальної резистентності організму.
Щоденна 2-8 годинна дія шуму з рівнем 60-90 дБА протягом місяця зумовлює
чітке пригнічення продукції антитіл в імунізованих кроликів. За деякими
даними, імунологічні зрушення викликає навіть дія шуму інтенсивністю
52-62 дБА протягом 3-4 днів. Серед населення, що працює і проживає в
умовах підвищеного шуму, частіше реєструються випадки зниження слуху,
функціональні зміни ЦНС, вегетативно-судинні порушення, ішемічна хвороба
серця та ін.

Наукові дослідження свідчать також про негативний вплив інфразвуку на
живий організм. Основою впливу інфразвукових акустичних коливань є
судинні зміни периферійного відділу органу слуху, які призводять до
гіперемії барабанної перетинки, слизової вуха, що викликає стійке
порушення звукопровідного апарату. Певні зміни відбуваються в клітинах
головного мозку і клітинних структурах міокарда.

Отже, шум шкідливий, але чи можна зменшити його вплив на живі організми,
включаючи людину. Виявляється, можливо, і таких заходів багато.
Насамперед, необхідно суворо дотримуватись чинних нормативів. На
сьогодні на вулицях великих міст шум не спускається нижче 80 дБ. Для
того, щоб зменшити цей рівень, докладаються значні зусилля, насамперед,
з удосконалення самої техніки.

Конструктори працюють над малошумними двигунами й транспортними
засобами, житлові забудови віддаляють від вуличних магістралей, останні
відокремлюють від будинків бетонними екранами, поліпшують покриття.

Ефективним заходом боротьби з шумом в містах є озеленення. Дерева, які
посаджені близько одне від одного, оточені густими кущами, значно
знижують рівень техногенного шуму і покращують міське середовище.

Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови проживання і негативно
впливає на організм людини. Перш за все у приміщенні підвищується
відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах,
меблях, підлозі з’являється пліснява, розвиваються бактерії, грибки, які
мають неприємний запах і руйнуються дерев’яні деталі будівлі, меблі.
Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість
підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому приміщенні постійно
мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін,
катарів верхніх дихальних шляхів. Порушення терморегуляції в цілому
сприяє виникненню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню
туберкульозу.

Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому
приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опалювати і
провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід
заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати
шпалерами, тому що доступ повітря до стін закривається. Заклеєна
шпалерами стіна “не дихає”, тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і
зовнішнім.

Серед факторів зовнішнього середовища, які впливають на організм, світло
займає одне з перших місць. Воно діє не тільки на орган зору, а й на
організм в цілому, впливаючи на різноманітні фізіологічні процеси обміну
речовин.

Важливою гігієнічною вимогою до житла є забезпечення його природним і
штучним освітленням. Сонячне проміння має велике біологічне та
психологічне значення, під його впливом прискорюється ріст тканин,
покращується обмін речовин, змінюється хімічний склад крові,
поліпшується самопочуття і робота залоз внутрішньої секреції.

Сонячне світло має бактерицидну дію, ультрафіолетове проміння сприяє
утворенню в організмі вітаміну Д, попереджуючи розвиток рахіту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. – К., 1996.

Кодекс Законів про працю України.

Закон України «Про охорону праці».

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності».

Закон України «Про пожежну безпеку».

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Закон України «Про охорону здоров’я населення».

Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях
(постанова Кабінету Міністрів України від 10. 08.93 № 623; в редакції
постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.1998 №923).

Типове положення про службу охорони праці (наказ Держнаглядохоронпраці
України від 3.08. 93 № 73).

Бедрій Я. /., Джигирей В. С., Кидисюк А. І. та ін. Безпека
життєдіяльності. — Львів.: Афіша 1997. — 275 с.

Безопасность жизнедеятельности. Учебное пособие / Под ред. О. Н. Русака.
— ЛТА С.—Пб., 1996. — 231 с.

Безопасность производственных процессов: Справочник / Под общей ред. С.
В. Белова. — М.: Машиностроение, 1985. — 448 с.

Белов С. В., Морозова Л. Л., Сивков В. П. Безопасность
жизнедеятельности. Ч. 1. — М.: ВАСОТ, 1992. — 136 с.

Денисенко Г. Ф. Охрана труда. — М.: Высш. шк., 1995. — 319 с.

Долин П. А. Справочник по технике безопасности. — М.: Энергоиздат, 1982.
-799 с.

Долин П. Л. Основы техники безопасности в электроустановках. — М.:
Энергоатомиздат, 1985. — 376 с.

Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. —
Львів.: Афіша, 1999. — 348 с.

Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А.,
Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та Ін. / За ред. В А. Кондратюка. – Тернопіль:
Укрмедкнига, 2003.

Котик М. А. Психология и безопасность. — Таллинн.: Валгус, 1981. — 408
с.

Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник — 2-ге
видання. Л., Львівський банківський коледж; К.: вид-во „Знання”, КОО
1999. — 186 с.

Миченко І. М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі. — Кіровоград, 1998. — 292 с.

Пістун І. П., Мешанич Р. И., Березовський А. П. Курс лекцій з безпеки
життєдіяльності. — Львів.: Сполом, 1997. — 224 с.

Хижняк М. /., Нагарна А. М. Здоров’я людини та екологія. — К.: Здоров’я,
1995. — 232 с.

Бедрій Я. І. Джигирей В. С., Кидисюк А. І. та ін. Безпека
життєдіяльності. — Львів.: Афіша 1997. — С.87.

Денисенко Г. Ф. Охрана труда. — М.: Высш. шк., 1995. – С.105.

Пістун І. П., Мешанич Р. И., Березовський А. П. Курс лекцій з безпеки
життєдіяльності. — Львів.: Сполом, 1997. — С.117-118.

Бедрій Я. /., Джигирей В. С., Кидисюк А. І. та ін. Безпека
життєдіяльності. — Львів.: Афіша 1997. — С.104.

Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці.
— Львів.: Афіша, 1999. — С.210.

Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник — 2-ге
видання. Л., Львівський банківський коледж; К.: вид-во „Знання”, КОО
1999. — С.94.

Белов С. В., Морозова Л. Л., Сивков В. П. Безопасность
жизнедеятельности. Ч. 1. — М.: ВАСОТ, 1992. – С.82.

Денисенко Г. Ф. Охрана труда. — М.: Высш. шк., 1995. — С.204.

Бедрій Я. /., Джигирей В. С., Кидисюк А. І. та ін. Безпека
життєдіяльності. — Львів.: Афіша 1997. — С.124.

Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А.,
Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та Ін. / За ред. В А. Кондратюка. – Тернопіль:
Укрмедкнига, 2003. – С.198.

Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник — 2-ге
видання. Л., Львівський банківський коледж; К.: вид-во „Знання”, КОО
1999. — 186 с.

Пістун І. П., Мешанич Р. И., Березовський А. П. Курс лекцій з безпеки
життєдіяльності. — Львів.: Сполом, 1997. — С.118.

Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А.,
Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та Ін. / За ред. В А. Кондратюка. – Тернопіль:
Укрмедкнига, 2003. – С.184-185.

PAGE

PAGE 31

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020