КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Внутрішнє середовище організації

та напрямки його вдосконалення”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА

2. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК
МІЖ НИМИ

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Цілі організації

3.2. Структура підприємства

3.3. Технологія та її місце у системі елементів організації

3.4. Трудові ресурси організації

3.5. Організаційна культура підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження внутрішнього середовища організації зумовлена
тим, що організація, як відкрита система, функціонує і розвивається
завдяки наявності в ній певних елементів, які дають можливість своєчасно
і адекватно реагувати на сигнали зовнішнього оточення. Ці елементи і
складають її внутрішнє середовище. Чим краще розвивається внутрішнє
середовище підприємства, тим більших результатів можна очікувати в
кінцевому результаті.

Внутрішнє середовище формується під впливом різних факторів. З одного
боку – це особливості ринку, вимогам якого внутрішнє середовище повинно
відповідати. З іншого боку – це розміри організації. Великі підприємства
із тисячами працівників вимагають зовсім іншого управління, ніж
підприємства малого бізнесу.

Внутрішнє середовище підприємства або мікросередовище організації
містить п’ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та
персонал організації, тобто те, що характеризує виробничий цикл і
потребує уваги керівництва. Без врахування якісного та кількісного стану
елекментів внутрішнього середовища не можна говорити про створення
конкурентоздатного і довготривалого підприємства в ринкових умовах.

Об’єктом дослідження є внутрішнє середовище підприємства.

Предметом дослідження: складові елементи внутрішнього середовища
підприємства, їх характеристика та особливості взаємодії.

Завданням для даної роботи є:

розкриття поняття внутрішнього середовища підприємства;

визначення основних складових внутрішнього середовища підприємства та
дослідження взаємозв’язків між ними;

огляд основних характеристик складових внутрішнього середовища
підприємства.

Робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку
використаної літератури.

1. ПОНЯТТЯ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА

Найчастіше у внутрішньому середовищі підприємства чи будь-якої іншої
організації виділяють п’ять змінних, до яких належать: цілі організації,
її структура, технологія, завдання і люди, що об’єднують свої зусилля з
метою досягнення поставлених цілей. Люди є носіями не лише знань,
професійних та ділових навичок, але і звичок, традицій, правил
поведінки, тому говорять про формування в організації певної
організаційної культури, вважаючи її такою, що найбільшою мірою формує
конкурентні переваги фірми.

Для того, щоб зрозуміти місце та роль кожного елемента внутрішнього
середовища організації, розглянемо концептуальну модель її існування. Як
відкрита система, організація забезпечує свою життєздатність вмінням так
перетворювати наявні ресурси, які вона отримує із зовнішнього
середовища, щоб готовий продукт (вироби, послуги, ідеї) позитивно
сприймався суб’єктами зовнішнього середовища і мав у них попит.

Проектує процес перетворення ресурсів у готовий продукт і забезпечує
його функціонування система менеджменту, яка орієнтується у своїй роботі
на такі ключові задачі:

— визначення цілей організації;

— формування під обрані цілі організаційної структури, що уможливить
ефективну взаємодію всіх членів організації згідно тих функцій, які вони
виконуватимуть, забезпечуючи досягнення цілей;

— залучення у процес перетворення тієї технології, яка гарантуватиме
оптимальне співвідношення витрат ресурсів і результату;

— підбір персоналу і формування для нього дієвих мотиваційних
преференцій, які б поєднували прагнення людей досягати власних цілей з
необхідністю працювати з належною віддачею задля досягнення мети
організації [17, c.21].

Незалежно від сфери діяльності, складу і структури зовнішнього
середовища, ці задачі є обов’язковими для керуючої системи будь-якої
організації. Отже, при їх вирішенні і формується її внутрішнє
середовище, основними елементами якого є:

— цілі організації;

— організаційна структура;

— система технологій;

— кадровий склад і організаційна культура.

2. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ НИМИ

Як вже було сказано вище, внутрішнє середовище підприємства або
мікросередовище організації містить п’ять складових: цілі, структуру,
завдання, технологію та персонал організації, тобто те, що характеризує
виробничий цикл і потребує уваги керівництва.

Розглянемо їх основні характеристики та взаємозв’язок.

Ціль — це конкретний кінцевий стан, або бажаний результат, якого прагне
досягти група, працюючи разом. Під час процесу планування керівництво
розробляє цілі і доводить їх до відома членів організації.

Організація може мати різноманітні цілі. Бізнесова організація
зосереджена на створенні певних товарів в рамках специфічних обмежень —
за витратами і отриманим прибутком. Відповідно, цілі — рентабельність
(прибутковість) і продуктивність. Для цього необхідна координація зусиль
у таких галузях, як частка ринку, розробка нової продукції, якість
послуг тощо. Державні органи не мають на меті отримання прибутку, але
витрати їх хвилюють. Звідси, їх цілі — надання конкретних послуг в межах
певних бюджетних обмежень. При виконанні більшу увагу будуть приділяти
соціальній відповідальності.

Цілі підрозділів повинні робити внесок у цілі організації і не
суперечити їм.

Як вже зазначалось, формальна організація складається з декількох рівнів
управління і підрозділів (функціональних областей), таких як маркетинг,
виробництво, навчання персоналу чи планування фінансів [15, c.67].

Структура організації — це логічні взаємовідносини рівнів управління та
функціональних областей, побудовані у формі, яка дозволяє ефективно
досягати цілей організації.

Існує дві основні концепції відносно до структури: спеціалізований
розподіл праці та сфера контролю.

Майже у всіх організаціях має місце розподіл праці по спеціалізованих
лініях — по горизонталі. Спеціалістів групують разом в межах
функціональної області.

Вертикальний розподіл праці, тобто відокремлення роботи по координації
від безпосереднього виконання завдань, дає ієрархію управлінських
рівнів. Кількість осіб, підлеглих одному керівнику, є сферою контролю.

Завдання — це предписана робота, серія робіт або частина роботи, що
повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений
термін. З технічного боку, завдання адресовані посаді, а не працівнику,
що її займає.

Характеристики завдань полягають у тому, що вони традиційно поділяються
на три категорії. Це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною,
інструментами) та інформацією.

Технологія розглядається, як засіб трансформування сировини (люди,
інформація чи фізичні матеріали) в продукти чи послуги, заздалегідь
заплановані. Люіс Дейвіс резюмує:

«Технологія — це поєднання кваліфікаційних навичок, обладнання,
інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних
для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях».

Всі типи технологій поділяються на три категорії:

1) одиничне, дрібносеріпне, або індивідуальне виробництво;

2) масове або багатосерійне виробництво;

3) безперервне виробництво.

Існує ще одна класифікація технологій:

1) багато ланцюгові технологи — характеризуються серією взаємозалежних
завдань, які повинні виконуватись послідовно;

2) посередницькі технології — характеризується застосуванням спеціальних
прийомів, навичок та послуг для того щоб викликати певні зміни в
конкретному матеріалі, що надходить у виробництво (монтаж фільму) [13,
c.82].

Відносно персоналу організації та її кадрового потенціалу необхідно
передбачити як поведе себе конкретна людина в даній ситуації. З цією
метою враховують її здібності, обдарованість, схильність до певної
діяльності, потреби, сподівання, сприйняття, ставлення, точку зору тощо.

Всі внутрішні зміні взаємозв’язані. У своїй сукупності вони
розглядаються як соціотехнічні підсистеми. Зміни однієї з них певною
мірою впливають на всі інші.

Успіх організацій, головним чином, залежить від сил зовнішніх відносно
організації і діючих у глобальному зовнішньому оточенні. Охарактеризуємо
зовнішнє середовище та чинники, що мають найважливіше значення для
керівництва організацією.

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Цілі організації

Оскільки під підприємством слід розгляди певну сукупність людей, які
мають певну спільну мету (ціль або цілі), то, власне ціль, як бажаний
кінцевий результат діяльності, може служити  мотивом, що спонукує
людей до дії, оскільки формується на основі їхніх потреб та інтересів.
Ціль обирається, конструюється людиною у вигляді ідеальної моделі стану
системи у майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється людиною
(керівником) з урахуванням різних чинників, починаючи від особистих
(рівень професіоналізму, співвідношення мотивів і стимулів) і
закінчуючи тими, які впливають і впливатимуть на функціонування системи
з боку зовнішнього середовища. Останнє встановлює ресурсні та
інституційні обмеження, у рамках

яких можливе досягнення цілі або вказує засоби її досягнення.

Цілі різних підприємств можуть бути подібними або істотно відрізнятися.
Так, для підприємства, що працює на комерційних засадах, важливою метою
є отримання прибутку, а для неприбуткових організацій – вирішення в
рамках встановленого бюджету тих проблем, заради усунення яких вони
створюються.

Як правило, підприємства ставлять і реалізують не одну ціль, а декілька,
які є важливими для їх функціонування і розвитку. Це можуть бути цілі,
розраховані на перспективу або короткотермінові, вони можуть стосуватися
вирішення економічних, технічних або соціальних задач, бути
пріоритетними чи другорядними і т. ін. (табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація цілей

Класифікаційна ознака Групи цілей

1. За належністю до фаз життєвого циклу організації Цілі створення,
функціонування і розвитку

2. За масштабами охоплення діяльністю Цілі глобальні, загальні та
локальні

3. За періодом встановлення Цілі стратегічні, тактичні, оперативні

4. За своєчасністю постановки Цілі актуальні і цілі малозначущі,
другорядні.

5. За ієрархічністю Цілі головні і забезпечуючі, цілі організації та
цілі підрозділів.

6. За змістом Цілі економічні, організаційні, технічні, соціальні,
наукові, політичні

7. За функціями Цілі маркетингу, кадрові, виробничі, інноваційні,
фінансові

8. За відношенням одне до одної Цілі  гармонійні, індиферентні,
конкуруючі і антагоністичні.

Часто цілі функціонування і розвитку можуть суперечити одна одній і їх
потрібно узгоджувати, щоб не спричинити ослаблення і навіть руйнування
організації. Тому при встановленні цілей дуже важливо передбачити їх
взаємозалежність і спрямованість на загальну мету. Не менш важливо, щоб
цілі були реальними і досяжними, оскільки в іншому випадку вони будуть
служити не мотивуючим, а демотивуючим фактором. Досяжність цілей
забезпечується ретельним вивченням середовища, в якому функціонує
організація, і її внутрішніх потенцій.

Методологічно використання цілей для формування організації передбачає
низку послідовних кроків: від встановлення мети до функцій, які мають
здійснюватись організацією; від функцій до побудови структури
організації, визначення складу її підрозділів і характеру та логіки
взаємозв`язків між структурними одиницями. Для цього спершу визначається
глобальна, основна ціль організації, потім здійснюється її декомпозиція
(розподіл) на підцілі, склад яких визначається набором потрібних для
досягнення головної цілі ресурсів. Процедура декомпозиції продовжується
відносно кожної із підцілей до тих пір, поки не буде достатньою для
вирішення задач на певному управлінському рівні [6, c.70].

Ієрархія цілей оформляється в так зване «дерево цілей», у якому кожна
нижча ціль є засобом реалізації (поряд із іншими підцілями цього рівня)
найближчої вищої цілі. Якщо ціль — не якийсь оперативний захід разового
характеру, тобто, якщо отримання бажаного результату передбачає
регулярні цілеспрямовані дії, у збереженні актуальності яких на протязі
значного часового інтервалу не доводиться сумніватись, мають бути
виділені і структурні одиниці, які відповідатимуть за досягнення
результатів. Це значить, що діяльність щодо забезпечення досягнення
кожної такої цілі стає функцією структурної одиниці. Кількість і склад
структурних одиниць встановлюється за числом вершин графічної моделі.
Залежно від трудомісткості виконання функціональних обов`язків чи обсягу
робіт структурні одиниці можуть бути більшими чи меншими частинами
організації, елементами мікроструктури (робочі місця чи посади),
мезоструктури (структурні підрозділи, дільниці, цехи, відділи),
макроструктури (самостійні підрозділи організації, наприклад,
підприємства, що входять до складу концерну).

Побудова “дерева цілей” дає змогу не лише чітко уявити контури і основні
задачі майбутньої організації при її створенні, але і допомагає узгодити
діяльність її підрозділів при вирішенні будь-якої конкретної задачі,
пов’язаної з розвитком цієї організації. «Дерево цілей» дозволяє уявити
повну картину взаємозв’язків майбутніх подій, аж до одержання переліку
конкретних задач, і одержати інформацію щодо їх відносної важливості.
Припустимо, що перед нами стоїть завдання підвищити якість побутової
техніки, яка випускається підприємством. Тоді кінцевою метою (головною
ціллю) є зменшення кількості звернень покупців щодо гарантійного ремонту
техніки внаслідок підвищення надійності її експлуатації і “дерево цілей”
для вирішення цієї проблеми може мати наступний вигляд.

Незважаючи на те, що “дерево цілей” є зручним інструментом для
планування і координації роботи підрозділів підприємства, треба
відзначити і певну обмеженість цього методу, зокрема, через статичність
ієрархії цілей.  У досить великому часовому інтервалі склад цілей, їхня
субординація та конкретні характеристики змінюються.

 Практично це призводить до необхідності побудови динамічного ряду
«дерев цілей», що ускладнює процедуру планування.

На основі цілей організація формулює задачі, що мають бути вирішені в
процесі досягнення цілей. Задачі більш конкретні і мають не тільки
якісні, але і кількісні, просторові і часові характеристики. Так, якщо
одна із цілей підприємства може формулюватися як «досягнення в
найближчому майбутньому лідерства на ринку профільної продукції”, то
задача мусить бути сформульована більш точно: «до кінця поточного року
завоювати 50% ринку товару А і 30% ринку товару Б».

3.2. Структура підприємства

Структура підприємства – це сукупність елементів і логічних
взаємозв’язків між ними, яка дозволяє ефективно перетворювати вхідні
ресурси у кінцевий продукт і досягати цілей організації.

Структуру можна порівняти з каркасом будівлі управлінської системи,
побудованим для того, щоб усі процеси, які в ній відбуватимуться,
здійснювались своєчасно і якісно.

Наявність тієї чи іншої структури організації обумовлюється багатьма
чинниками. Це і специфіка діяльності підприємства, яка вимагає виконання
тих чи інших видів робіт, і технологія, що застосовується для
перетворення ресурсів у кінцевий продукт, і масштаби діяльності тощо.

Структура організації має у своїй основі розподіл праці. Розподіл праці
ніколи не буває випадковим. Він ґрунтується на тому, що кожний вид
роботи доручається виконувати тим працівникам, які можуть зробити її
краще, ніж інші з точки зору інтересів даної організації. Такий розподіл
праці називається спеціалізованим і може стосуватися роботи з людьми,
роботи з машинами і роботи з інформацією. В залежності від виду робіт,
що лежать в основі розподілу праці, відповідно говорять про структуру
управління, виробничу структуру і організаційну структуру [14, c.108].

Розподіл задач, пов’язаних з машинами, устаткуванням, інструментами,
сировиною та іншими засобами праці формує виробничу структуру
підприємства. Вона найбільшою мірою із перерахованих вище факторів
залежить від обраного типу технології.

Виробнича структура – це групування конкретних задач у межах виробничих
підрозділів (цехів, дільниць), які між собою пов’язані єдиним
технологічним ланцюжком.

Поряд із горизонтальним розподілом праці не менш важливим для
організації є забезпечення раціонального вертикального розподілу праці.
Це дає можливість визначити кількість рівнів управління,
побудувати управлінську вертикаль і сформувати скалярні ланцюги (ланцюги
команд), за якими має здійснюватись керівництво або надходити інформація
на вищі рівні управління. В даному разі уже йтиметься про структуру
апарату управління організацією.

Структура апарату управління – це форма розподілу влади і
відповідальності між управлінськими працівниками та сукупності
формальних відносин між ними з приводу цього розподілу.

Центральною характеристикою управлінської ієрархії є формальна
підпорядкованість осіб на кожному рівні. Менеджер вищого рівня
безпосередньо керує кількома підлеглими середньої ланки, які працюють у
різних функціональних сферах. Цим менеджерам, у свою чергу,
підпорядковується певна кількість лінійних керівників ще нижчого рівня і
так далі, аж до рівня простих виконавців.

Число осіб, підпорядкованих одному керівникові, являє собою сферу
контролю. Сфера контролю має свої обмеження. При надмірній кількості
підлеглих здатність менеджера раціонально скеровувати їхні дії
зменшується. Але сфера контролю може бути збільшена за рахунок
виділення однотипних видів робіт (наприклад, у торгівлі може бути багато
відділів, що спеціалізуються на продажу різних товарів, але сам процес
продажу цих товарів має однакові складові частини. Тому директор мережі
крамниць може мати багато заступників з числа завідувачів відділами цих
крамниць). В залежності від сфери контролю структура управління може
бути багаторівневою (так звана висока структура, наприклад у армії) або
такою, що має мало рівнів (плоска структура).

Об’єднуючу роль щодо розглянутих вище структур відіграє організаційна
структура управління. При побудові організаційної структури в першу
чергу визначаються функції, які має здійснювати персонал даної
організації. Якщо масштаби діяльності організації великі, то працівники,
які виконують роботу у межах однієї функції, об’єднуються у
спеціалізовані відділи. В залежності від масштабів діяльності фірми ці
функції можуть бути об`ємнішими, включати в себе споріднені види робіт
(наприклад, фінанси і бухгалтерський облік), або бути більш
спеціалізованими. Вибір функціональних областей багато в чому обумовлює
можливість успішної діяльності організації. Тому завдання менеджера
полягає у тому, щоб створити таку організаційну структуру, яка краще за
інші відповідатиме вимогам функціональної спеціалізації і дозволятиме
організації ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем [8, c.94].

3.3. Технологія та її місце у системі елементів організації

Для багатьох підприємств технологія є основним чинником, що зумовлює її
конкурентні переваги.

Технологія – це спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів,
сировини, інформації тощо) у вихідні (продукти, послуги). Історично
технологія формувалася в процесі чотирьох переворотів:

· промислової революції;

· стандартизації;

· механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних
систем;

· інформатизації.

Кожен із них вніс революційні зміни у процес виготовлення продукції. Але
якщо перші три стосувалися в основному виробничих задач, то
четвертий дозволив радикально змінити підходи до вирішення завдань усіх
типів – починаючи від проектування нового продукту і закінчуючи його
інформаційним супроводом впродовж життєвого циклу.

Основною характеристикою технології у сучасному світі стає її
мінливість. Так, у сфері інформаційних технологій зміни відбуваються
навіть протягом кількох місяців. Проте деякі технології є досить
консервативними щодо змін. І. Ансофф виділив три рівні мінливості
технології, які впливають на діяльність організації:

— стабільна технологія, яка в основному залишається незмінною протягом
усього життєвого циклу попиту (наприклад, виготовлення консервів та
інших багатьох продуктів харчування традиційного асортименту);

— результативна (плодовита) технологія, яка у своїй основі залишається
тривалий час, але постійно вдосконалюється (наприклад, гнучкі
автоматизовані системи, роторні лінії, що застосовуються у
машинобудуванні і здатні до значного переналагоджування робочої частини
при незмінній основі; комп’ютерні технології, зокрема, програмне
забезпечення  Microsoft Office, кожна наступна версія якого забезпечує
ширші можливості);

— мінлива технологія, коли в період життєвого циклу попиту з’являються
нові базові технології (наприклад,  телевізори, залишаючись неодмінним
атрибутом житла, пережили кілька поколінь базових технологій – від
лампових до цифрових).

При цьому можна виділити такі основні результати зміни технології, які
впливають на стан внутрішнього середовища організації:

— використання нової технології забезпечуватиме випуск більш
конкурентоспроможної продукції (як за якістю, так і за витратами на її
виготовлення), отже, організація повинна відчути момент, коли існуюча
технологія вичерпала свої можливості і своєчасно змінити її, щоб не
ослабити свої конкурентні позиції;

— запровадження нової технології вимагатиме нових знань у працівників,
що її обслуговують. Це обумовить необхідність їх навчання чи
перепідготовки. Деякі працівники  можуть опиратися таким змінам і тому
організація може зіткнутися з дефіцитом кадрів;

— нова технологія може значно змінити склад і способи вирішення
управлінських задач, що обумовить потребу у перерозподілі функцій та
зміні організаційної структури [8, c.75].

Британська дослідниця Дж. Вудворд поділила технології на три групи:

1. Технології одиничного, дрібносерійного або індивідуального 
виробництва.

2. Технології масового або крупносерійного виробництва.

3. Технології безперервного виробництва.

Кожна із цих технологій має свою сферу застосування, де вона є
найефективнішою. Так, перша ефективна у разі, коли для споживача
головним критерієм є якість та унікальність товару; друга – коли
домінуючим критерієм є якість і дешевизна, а унікальність на останньому
місці; третя – коли потрібно безперервно виготовляти однаковий за
характеристиками продукт у великих обсягах (крекінг нафти, виробництво
електроенергії тощо).

Кожна із названих технологій вимагає при її використанні відповідної
організаційної структури, яка опирається на можливості централізації і
децентралізації, різної норми керованості при виконанні однотипних,
часто повторюваних операцій (як при масовому виробництві) і різнотипних
робіт (як при індивідуальному чи дрібносерійному) тощо.

Існує і інший підхід до класифікації технологій, який використав
американський соціолог Дж. Томпсон.  За основу класифікації він брав не
повторюваність і технологію виконання операцій, пов’язаних із предметами
чи засобами праці, а швидше, технологію вирішення  управлінських задач,
пов’язаних з людьми та інформацією. Дж. Томпсон виділяв:

1. Багатоланкові технології. Вони характеризуються серією
взаємопов’язаних задач, які виконуються послідовно (наприклад, складання
автомобіля).

2. Посередницькі технології.  В їх основі лежать зустрічі людей, які
бажають бути взаємозалежними. Така технологія передбачає, що окремі
підрозділи організації мають відносну самостійність виконання робіт,
оскільки їхні завдання не перетинаються між собою. Прикладом може бути
діяльність відділень банків, які, зв’язуючи вкладників із
позичальниками, черпають фінансові ресурси із одного джерела, не
взаємодіючи один з одним.

3. Інтенсивні технології. Вони характеризуються багатосторонніми
обопільними зв’язками між виконавцями з метою уточнення виконуваної
роботи. Тому, наприклад, у лікарнях на так званих п’ятихвилинках
розглядають складні випадки лікування пацієнтів, за необхідності
скликають консиліум тощо

Наведена класифікація  дає змогу зрозуміти, яким чином пов’язується між
собою діяльність різних підрозділів організації при використанні тієї чи
іншої технології.

Якщо розглядати зв’язок між технологією і структурою організації з
урахуванням цієї класифікації, то стає зрозумілим, що при посередницьких
технологіях координувати діяльність різних підрозділів досить легко,
оскільки вони не є взаємозалежними. Необхідно лише розробити стандартні
процедури, правила та інструкції, які забезпечували б однакові показники
виконання робочих завдань у всіх підрозділах. Узгоджувати ж роботу
послідовно взаємозалежних підрозділів при багатоланкових технологіях
складніше, тому що при надходженні ресурсів і їх проходженні виробничими
стадіями потрібно враховувати інтереси всіх підрозділів. Найскладніше
координувати діяльність обопільно залежних відділів. У цьому випадку
необхідно створювати спеціальні інтеграційні механізми, проводити
узгоджувальні наради для щоденної координації дій. Прикладом може бути
технологія розробки нового продукту і просування його на ринок.
Реалізація цієї задачі вимагає постійної координації діяльності різних
підрозділів, починаючи від розробки продукту
і закінчуючи обслуговуванням покупців цього продукту.

Наведені характеристики існуючих технологій дають можливість менеджерам
спроектувати ту організаційну структуру, яка найкращим чином
враховуватиме особливості застосовуваної на підприємстві технології і
найефективніше її обслуговуватиме. Слід при цьому зауважити, що вибір
типу технології залежить від того, у якій сфері організація здійснює
свою діяльність. Так, існують суттєві відмінності між виробничими
технологіями і технологіями обслуговування. В першому випадку
переважають багатоланкові технології, у другому – посередницькі та
обопільні (інтенсивні). В Україні у промисловому виробництві виділяють
індивідуальні, дрібносерійні, крупносерійні, масові та масово-поточні
технології. Що ж стосується невиробничої сфери, то для неї більш
притаманні інтенсивні (індивідуальні) технології, а в останній час
широкого застосування набули посередницькі технології, особливо у сфері
фінансів та торгівлі [7, c.19-20].

При виборі технології слід звертати увагу на можливість стандартизації
та уніфікації, застосування засобів механізації чи автоматизації
виробництва.

3.4. Трудові ресурси організації

Стрижнем внутрішнього середовища є людські ресурси підприємства,
зокрема, їхні професійні якості. Персонал – ось те, що має в першу чергу
відрізняти підприємство від його конкурентів. Якість продукції залежить
від того, хто і як робить цю продукцію, від того, яке ставлення до
праці, до свого підприємства склалося у його працівників.

Люди, що працюють в організаціях, поводять себе у суспільстві і на
роботі по-різному, в залежності від складного поєднання індивідуальних
рис, особливостей організаційного оточення та обставин зовнішнього
середовища. Дуже часто наявність індивідуальних рис, що у своїй
сукупності можуть формувати потенційно активного працівника, здатного
виконувати роботу з високою продуктивністю і результативністю, не
гарантує його активної поведінки у певному організаційному оточенні, яке
не заохочує ініціативу і підприємливість. І навпаки, людина із середніми
здібностями може у відповідному організаційному оточенні прагнути до
розвитку і покращувати результати своєї діяльності. Отже, робоча група
впливає на людей в організації,
формує певні норми поведінки, створює певні ціннісні орієнтири і
зумовлює ставлення людей до роботи. З іншого боку, у колективі може мати
велику вагу лідер і той стиль управління, який він використовує. Як
правило, для простих виконавців ефективним буде авторитарний стиль
керівництва, для людей творчої праці демократичний чи навіть
ліберальний.

Індивідуальна поведінка людини великою мірою залежить і від її
матеріального становища. Людина із високим рівнем доходів почуває і веде
себе більш розкуто, вона має змогу займатися саморозвитком і підвищувати
свій рівень освіти, що поліпшує її фахову компетентність, а отже,
цінність для організації.

Не менш вагомо впливає на поведінку індивіда і зовнішнє оточення.
Наприклад, високий рівень безробіття змінює потреби людини в сторону їх
спрощення, наближення до первинних потреб. Крім того, у цьому разі
організаційне оточення налаштоване більш конкурентно по відношенню до
окремої людини, що примушує її працювати інтенсивніше. Політична
нестабільність особливо сильно впливає на людей із нестійким
психологічним типом та великими амбіціями. Їхня поведінка може ставати
малокерованою і навіть антагоністичною щодо цілей організації.

Окремо слід виділити інституціональні фактори, що впливають на поведінку
людини, таких як морально-етичні цінності, що визнаються суспільством,
звичаї, традиції, усталені практики виконання роботи, пануюча ідеологія
та ментальні моделі дійсності, в тому числі уявлення про типову
поведінку, яка гарантує успіх у тій чи іншій діяльності. Вони можуть
стосуватися як безпосереднього оточення працівника у конкретній
організації, так і мати опосередковану дію, а проявлятися через
ментальність людини як такої, що належить до певної нації, народу.
Наприклад, американцям притаманне прагнення до матеріального успіху,
рішучість, схильність до ризику, індивідуалізм; японці славляться своїм
“трудоголізмом”  та груповою активністю; західноєвропейські працівники
націлені на індивідуалізм у певних структурних межах, в яких працює
команда, очолювана лідером (при цьому такі межі – стандарти, правила
– засвоюються працівниками на рівні ментальності і реалізуються як
обов’язкова запорука успіху). Отже, між поведінкою окремої людини та
менталітетом народу існує глибокий сутнісний взаємозв’язок. За
визначенням, менталітет – це підсвідома соціально-психологічна
“програма” дій і поведінки окремих людей, нації в цілому, що
проявляється в свідомості і в практичній діяльності людей. З цієї точки
зору менеджмент можна розглядати як одну з форм виявлення внутрішньої
глибинної соціально-психологічної програми, що закладена в людині. Тому
зрозуміло, що при вивченні можливості управління поведінкою людей в
організації велику увагу слід приділити виявленню характерних рис, які
визначають особливості їх менталітету. Такі риси можуть проявлятися у
різних сферах: ставленні до керівництва та підлеглих, відношенні до
роботи,  дотриманні загальноприйнятих моральних норм, визнанні
суспільних цінностей тощо [10, c.6].

3.5. Організаційна культура підприємства

За останні кілька років питання культуpи, і особливо культуpи у великих
оpганізаціях, усе більше привертає увага теоpетиків і дослідників.
Дійсно, ми живемо в такий час, коли тисячі людей знають, чим
хаpактеpизується культуpна обстановка в оpганізації, і люблять
порозмірковувати про це. Чому істоpія pозвитку оpганізацій викликає
такий інтеpес?

Сеpед керівників швидко зpастає інтеpес до «людського фактоpу».
Судження про культуpу дозволяють керівнику відчути, що він дійсно
піклуються про своїх співробітників, приділяє увагу людям. Це — тpетє
відчуття, що має місце пpи розмові про культуpу оpганізації. Але потім
може статися дивна пеpеміна, це і є четвеpте відчуття, що виникає
пpи обговоренні культуpи. Стає усе ясніше, що вся стpуктуpа
культуpи в значній мірі визначає ефективність використання, у якій
зацікавлене керівництво. Ця «дивна» пеpеміна являє собою постійний
пеpехід від pозмов про культуpу до міркувань про те, як краще напpавити
енеpгію культуpи в бажаному для керівників напpямку — на підвищення
ефективності pоботи оpганізації. Ледь усвідомивши це,
керівництво, що підштовхується штатними співробітниками,
позаштатними консультантами, pозповідями про інші організації, а
також гостpим відчуттям необхідності, починає pозглядати
оpганізаційну культуpу як інстpумент упpавління і сеpьозно
прислуховуватись до планів зміни цієї культуpи в більш бажаному
напpямку.

Пpедмет оpганізаційної культуpи — одна з нових фоpм впливу на
оpганізацію на найближчий час. [6, с.31]

Визначень культуpи є чимало. Ми інтуїтивно почуваємо, що такі
поняття, як «особистість» чи «спілкування» наближаються до чогось
дуже важливого в визначенні культуpи, але це «щось» настільки
розмите, що його визначень так само багато, як каpтинок в
калейдоскопі. І чим більше визначень культуpи, тим вільніше кожен
новий автоp пpидумує власну веpсию. От веpсія культуpи в
розумінні П.Б.Вейлла: » Культуpа — це система відносин, дій і
аpтефактов, яка витримує іспит часом і фоpмує у членів даного
культуpного суспільства досить унікальну загальну для них
психологію».[3, c.41]

Особливо важлива тут унікальна загальна психологія (УЗП). Саме вона
надає зміст різноманітним відносинам, діям і аpтефактам культуpи, і
різноманітні УЗП можуть пpивести до того, що об’єктивно — ідентичні
відносини мають абсолютно різний зміст. По УЗП ми знайомимось з людьми,
що належать до визначеної культуpи, — ми бачимо те, що поєднує їх
усіх, хоча самі ці люди можуть і не зауважувати цього. Якби культуpи
не мали своїх «унікальних особливостей», ми не змогли б пpоводить
гpаниці між різноманітними культуpами. Культуpа йде в глибини психик
у пpотивном випадку це не культуpа. Саме психологічна спільність
дозволяє членам однієї культуpи почувати, що вони ближче один до одного,
чим до тих, хто не є членом цієї культуpи.

Пpиведем ще поняття культуpи, яке дає М.Х.Мескон: «Атмосфеpа чи клімат
в оpганізації називається її культуpой. Культуpа відображає
переважаючі звичаї в оpганізації». [9, с.50] Керівництво використовує
цю культуpу для залучення pобітників визначених типів і для
стимулювання визначених типів поводження. Культуpа, обpаз фоpми
підкріплюється чи послабляється pепутацієї компанії. Яка ця компанія в
порівнянні з дpугими в даній галузі?

Відповіді на цей та аналогічні питання покажуть, наскільки вдалими є
культуpа й обpаз компанії.

Чим більше змісту ми знаходимо в культуpі, тим краще розуміємо, що
задача культуpи — допомогти нам усвідомити самих себе і один одного.
Точніше, у цьому нам допомагає не абстpактне поняття культуpи, а
конкpетні «відносини, дії й аpтефакти», які складають культуpу. Усі
ці знайомі нам пpоявлення культуpи в пpоцесі нашого житті
обpазують нескінченне pізноманіття сполучень і гpуп. Найбільш звичайні
повсякденні пpоявлення, сприймаються як належне, існують у pамках
нашої культуpи, і ми не звертаємо на це увагу до тих піp, поки це не
почне сковувати нас, як наприклда, під час подорожі по іншим країнам чи
пpи спілкуванні у своїй власний країні з гpупами людей, чиї УЗП
відрізняється від нашої. Такі гpупи в середині суспільства — гpупи
по пpофесіям, захопленням, політичні гpупи — можуть бути сильно
розмежовані, як різні національні культуpи.

Кожна оpганізація теж може пpедставляти свою культуpу. Коли гpупа
керівників говоpить про оpганізаційну культуpу, то вони керуються
власною УЗП і ноpмами, пpийнятими в цій оpганізації. Пpи цьому
вони спираються на ноpми більш шиpокої культуpи упpавління, що
допомагає керівникам краще розуміти і контpолювати свою оpганізацію.
Далі вони спираються на ноpми більш шиpокої культуpи
різноманітних прошарків, яка містить у собі ідею pаціонального
аналізу ситуацій, у яких ми виявляємося; визначають стандаpти
мислення і словник, яким слід користатися пpи обговоренні тих чи
інших питань; встановлюють кpитеpії цінностей.

Розмова про культуpу впливає на ноpми більш шиpокої
загальнонаціональної культуpи, які говорять, що на нас лежить
обов’язок керувати нашими оpганізаціями з максимальною
ефективністю, особливо тепеp, у часи глобальної конкуpенції. Безумовно,
цим не обмежується список культуp, під чиїм впливом ми знаходимося,
і все це пpидає зміст обговоренню пpоблем оpганізаційної культуpи,
підтвеpджує їх pаціональність.

Дуже важливо не забувати, що ідеї керівника про ефективність
оpганізації самі сфоpмувались під впливом визначених культуpних ноpм
і цінностей.

Усе, що керівники можуть повідомити про свої плани відносно
оpганізаційної культуpи, знаходиться під сильним впливом самої
культуpи. Цей момент ми постійно випускаємо з уваги, коли легко
говоpим про необхідність зміни в оpганізаційній культуpі. Неможливо
пpосто сісти за стіл і малювати на чистій гpифельній дошці, якою
повинна бути культуpа оpганізації. Навіть ті, хто не є членом
даної культуpної гpупи, дивляться на світ крізь пpизму власної
культуpи, і бачать у відповідному виді те, що можуть побачити в
даній оpганізації, і ті зміни, котрі вони можуть уявити. Далі,
говоpячи про зміну культуpи оpганізації, варто усвідомлювати те, що
вона спричиняє зміну поводження кожного члена оpганізаці і його
УЗП. Пpавда, звичайно керуючі гpупи припускають, що це торкнеться їх
особисто, але у відношенні себе вони мають на увазі тільки
загальні фpази, типу «пеpедавати більше влади підлеглим», «приділяти
більше уваги нововведенням» і т.п.[9, с.46]

Ці зміни не задумуються керівникам як системні зміни і, звичайно,
вони виключають якесь втручання в їх власні УЗП. Іноді консультанти чи
спостерігачі зі стоpони можуть пpийти до висновку, що в даній системі
керівництва потрібно змінити УЗП. Але зрозуміти — це одне, а дати таку
раду — це зовсім дpуге. У наші дні далеко не всі консультанти мають
достатню для цього компетентність і мужність. Щира зміна в культуpі це
системна зміна на глибоко психологічному рівні, що зачіпає
відносини, дії й аpтефакти, які сформувалися за досить тривалий
пеpіод часу. Ті зміни, які пpоводяться в більшості оpганізацій,
лежать на більш повеpхневому рівні, чим pеальні пеpеміни в культуpі.
Нічого поганого в цьому немає, але якщо такий пpоцес називати «зміною
культуpи», то припускається, що в pезультаті такого втручання
відбудеться зміна УЗП членів оpганізації, пpичому у потрібному напpямку.
Насправді ж ніякої зміни психологічно не відбувається. Замість
цього, УЗП надалі буде визначати діяльність членів керівництва,
тільки тепеpь з врахуванням деяких оpганізаційних змін.

Унікальна загальна психологія буде ігнорувати більшість цих змін,
злегка пpиспособившись до тих, які покажуться їй не занадто
обтяжливими, і зробить спротив усьому, що буде протидіяти їй
самій. Впевненість у тім, що УЗП можна маніпулювати, напpавляти і
включати в пpоцес її власної тpансфоpмації, — це одна із самих
нав’язливих ідей, що витають нині в упpавлінській сфеpі. [7, с.20]

Якщо керівники вважають, що втручаються в УЗП оpганізації, а на ділі
цього не відбувається, то їх чекає глибоке розчарування. Що ще
гірше, керівники не залишають спроб побоpоти існуючу УЗП. У цих
спробах керівництво починає діяти з візантійської хитpостю і
гнучкістю чи навпаки, усе частіше застосовують міpи покарання. У
будь-якому випадку, якщо керівництво переконано в тому, що УЗП
змінити необхідно, воно поступово, але неухильно скачується до
тоталитоpизму в мисленні. УЗП усіх культуp і субкультуp
пpетерпіваєт зміни, але цей пpоцес pазвитку культуpи ніхто не в змозі
контpолювати і напpавляти.

Функція культуpи — створити і зберегти pамки, у яких
відбуваються наступні цикли: [3, с.68]

1) нам пропонують визначені дії;

2) ми можемо вибpати з них ті, що нам імпонують;

3) після чого ми діємо, впевнені в тім, що те, що ми робимо, буде
зрозуміло іншим;

4) що дана культуpа надасть визначений набіp вчинків і іншим;

5) що ці інши зможуть відповісти нам тим же,

6) що буде зрозуміло і що ця ж культуpа потім запропонує нам нові дії…
і т.д.

Цикли, подібні цьому, діють у pамках культуpи для будь-якого випадку —
вони диктують нам, як замовити обід, як узяти таксі і як написати
книгу.

Суть культуpи — дозволити нам, не задумуючись, відтворювати щодня
сотні цих циклів. Але в швидко мінливій обстановці сучасних
організацій з’являється усе більше «пpавил поводження», які не
мають сталості і повтоpні пpоцеси стають усе більш pаздpобленими. І чим
скоpіше це відбувається, тим тpудніше нам pазібpатися, який вчинок буде
доречний у даній ситуації і як до нього віднесуться люди, з
якими ми вступаємо в контакт.

Вивчаючи ці ситуації, ми використовуємо теоpетичну і науководослідну
літеpатуpу — сотні тонн концепцій і пропозицій. Вивчаючи ці
ситуації, ми користаємося послугами всіляких експеpтів, які повинні
нам допомогти усе обміркувати. У кращому випадку таке вивчення можна
назвати «плануванням» і «pоздумом». У гіршому — «нав’язливими
ідеями». Між «плануванням» і «нав’язливими ідеями» пpоходить дуже
тонка гpань, настільки тонка, що засмиканий і задавлений сучасний
керівник може пересікти і навіть не помітивши її.

Основна pізниця між обома поняттями полягає в тім, що планування
відбувається в тісному зв’язку з цілями і задачами, чия цінність
добре зрозуміла, а нав’язлива ідея це тpиумф фоpм аналізу над його
змістом. А разом з нав’язливою ідеєю пpиходить і її супутник —
«пpинудженння». Якщо пеpша має справу з мисленням, то друга — з дією.

Пpинудження — це постійне повернення до дії, основна мета якого
полягає не у виконанні визначеної pоботи в зовнішньому світі, а скоpіше
в заспокоєнні буpлячого внутpішнього світу. У всіх оpганізаціях
бувають кpизисні ситуації, які поттpебують особливого стилю
керівництва. Але коли ми зіштовхуємося з визначеним стилем
керівництва, пpи якому pяд питань вирішується так, немов ситуація
кpизисна, це означає, що в цьому змісті керівництва цаpствує
пpинудження, а планування і напрацювання pішень відійшли на другий
план. Коpотше кажучи, усі ноpми поводження і цикли вчинків, які діюча
культуpа дозволяє нам використовувати не задумуючись, вдається
пpиміняти усе pідше, тому що зміни в світі відбуваються занадто
швидко.[9, с.101]

ВИСНОВКИ

Отже, позиції управління всередині організації в основному визначаються
тим призначенням і тією роллю, які закликана реалізувати дана
організація. У внутрішньо організаційному житті управління виграє роль
координаційного початку, який формує та приводить у рух ресурси
організації для досягнення нею своїх цілей. Менеджмент формує та змінює,
коли це необхідно, внутрішнє середовище організації, яке представляє
собою органічне поєднання таких складових, як структура, кадри,
організаційна культура, та здійснює управління функціональними
процесами, що проходять в організації.

Структура організації відображає складене в організації виділення
окремих підрозділів, зв’язки між цими підрозділами та об’єднання їх в
єдине ціле. Вихідним в побудові структури є проектування роботи (тобто
прийняття системи автономних робіт, конвеєрної, модульної чи
бригадирської форми роботи). Від проектування роботи багато залежить у
внутрішньому житті організації, тому менеджмент повинен приділяти цьому
дуже велику увагу та періодично проводити перегляд з проектованої
системи робіт. Наступним кроком у формуванні структури організації є
виділення структурних підрозділів, які ієрархічно пов’язані між собою
та знаходяться у постійній виробничій взаємодії. Менеджмент повинен
визначити організаційні розміри структурних підрозділів, їх права та
обов’язки, систему взаємодій та інформаційні зв’язки з іншими
підрозділами, повинен поставити перед ними задачі та наділити
необхідними ресурсами. Від уміння вирішити усі ці питання дуже сильно
залежить успіх функціонування організації.

Внутрішньо організаційні процеси, які формуються і направляються
менеджментом, включають в себе три основні під процеси: координація,
прийняття рішень, комунікації.

Технологія, що включає в себе технічні засоби та способи їх
комбінування і використання для отримання кінченого продукту, є
предметом пильної уваги зі сторони менеджменту. Управління повинно
вирішувати питання технологій та здійснення їх найбільш ефективного
використання. В сучасних умовах менеджмент не повинен дивитися на
технології тільки з точки зору підвищення продуктивності та
ефективності. Дуже важливо врахувати те, як нові технології можуть
вплинути на клімат всередині організації, як вони можуть подіяти на її
„організм”.

Кадри являються основою будь-якої організації. Менеджмент формує кадри,
встановлює систему відносин між ними, включає їх в процес спільної
роботи, сприяє їх розвитку, навчанню та просуненню по роботі. Люди, які
працюють в організації, дуже відрізняються один від одного по багатьох
параметрах: стать, освіта, вік, національність, сімейне положення та ін.
В зв’язку з цим менеджмент повинен будувати свою роботу з кадрами таким
чином, щоб сприяти розвитку позитивних результатів в поведінці та
діяльності кожної окремої людини та намагатися усунути негативні
наслідки його дій.

Організаційна культура здійснює сильний вплив як на її внутрішнє життя,
так і на її положення у зовнішньому середовищі. Організаційна культура
складається з стійких норм, уявлень, принципів та вірувань відносно
того, як дана організація повинна і може реагувати на зовнішній вплив,
як слід вести себе в організації, який смисл функціонування організації
та ін. Носіями організаційної культури є люди, але виробляється вона та
формується в значній мірі менеджментом, зокрема, вищим керівництвом.
Організаційна культура може відігравати велику роль у мобілізації всіх
ресурсів організації на досягнення її цілей. Але й також може являтися
потужним гальмом на шляху досягнення цілей, в особливості якщо для цього
знадобиться проведення змін. Тому менеджмент приділяє велику увагу
рішенню питань формування, підтримки та розвитку організаційної
культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вейлл П.Б. Культура предпринимательства и культура организации: Часть 1.
— М.: АКДИ «Економика и жизнь», 1994. — 95 с.

Воєводін С.А Економічний механізм керування промисловим виробництвом. —
Київ: Вища школа, 1991.-159с.

Генкин Б.М., Конакова Г.А., КочетковВ.И.и др. Основи управления
персоналом. – М.:Висщ.шк.,1997 – 383с

Гуменюк Н.Д. і ін. Економічні методи керування і прискорення розвитку
виробництва.- К., 1999. -192с.

Гурков И. Стратегии виживания промишленних предприятий в нових условиях
// Вопроси економики. – 1995. — №6. – C.19-21.

Грещак М.Г. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник
– К.: КНЕУ, 2001. – 228с.

Забелин П. Основы корпоративного управления концернами. – М.:
«Издательство ПРИОР», 1998. – 176с.

Мескон М.Х. Мотиваційний клімат організації // Керування персоналом. —
1998. — №5. — C.6.

Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація,
ефективність: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 352с.

Стадник В.В. Йохна М.А Менеджмент. Навч. посібник. – К.: Академвидав,
2003. – 464 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш,1997. – 456 с.

Управление организацией: Учебник / Под ред. А.Г.Поршнева,
З.П.Румянцевой, Н.А. Саломатина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.:
ИНФРА–М, 2000. – 669с.

Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. К.: Академвидав, 2003. – 608с.

Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. – К.: Знання, 1998. –
512с.

Якименко В.С. Внутрішня будова підприємств. – Харків, 2000.

Додаток

Заходи, які сприяли б покращенню

внутрішнього середовища організації

Назва заходів Методи здійснення Цілі, які досягаються Показники
ефективності

Визначення цілей (завдань) Під час процесу планування керівництво
підприємства розробляє цілі і доводить їх до відома працівників
підприємства. Згуртування колективу підприємства, визначення кінцевої
мети діяльності. Координація зусиль у визначеному напрямку (напрямках)
Рентабельність (прибутковість) і продуктивність праці.

Покращення структури організації Спеціалізований розподіл праці та
контролювання Покращення функціонування складових частин структури
підприємства Підвищення продуктивності праці, можливість контролю
виконання посадових обов’язків

Оптимізація роботи з персоналом організації Зростання різних видів
стимулів, урахування потреб працівників та їх задоволення Працівники
отримують стимул, краще віддаються роботі на благо підприємства
Продуктивність праці, загальний підхід до вирішення поставлених завдань
(обов’язків)

Технологічні нововведення Заміна старої технології на нову, навчання
персоналу згідно нової технології Створюється конкурентоспроможна
продукція, зменшується собівартість продукції Продуктивність праці,
зростання прибутку

PAGE

PAGE 31

Похожие записи