КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Виникнення та сутність

грошей і грошових відносин” ПЛАН

ВСТУП

1. ВИНИКНЕННЯ, СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

1.1. Виникнення грошей

1.2. Мінова вартість як форма вираження вартості

1.3. Проста або випадкова форма вартості

1.4. Повна або розгорнута форма вартості

1.5. Загальна форма вартості

1.6. Грошова форма вартості

2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

2.1. Гроші як міра вартості

2.2. Гроші як засіб обігу

2.3. Гроші як засіб нагромадження

2.4. Засіб платежу

2.5. Світові гроші

З. ГРОШОВИЙ ОБІГ

3.1. Грошова система

3.2. Золотий стандарт

3.3. Кредитні гроші

3.4. Безготівкові гроші

3.5. Кредитні засоби обігу й платежу. Електронні гроші

3.6. Сучасні зміни в грошовому обігу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність даної теми зумовлена тпм, що за своїм місцем у товарному
виробництві й обміні гроші ( це специфічний товар, що має властивість
обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у
товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей
виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм
грошової суті, одержало подвійне існування ( як звичайний товар і як
гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій
вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні
потреби людини, золото набуло загальної споживної вартості ( здатності
задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як
загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю
золота виникла суперечність ( якщо воно застосовується у першій своїй
якості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

В міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця
суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в
золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як
конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення
специфічних якостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх
стає деділі важче. Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху
ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості
від конкретного товару-золота до простого його знаку.

В даній роботі планую дослідити такі питання як історія виникнення
грошей, їх сутність через форми вираження та форми вартості, функції
грошей, поняття грошових відносин і грошового обігу.

Під час виконання роботи були використані різноманітні літературні
джерела: посібники, періодичні видання, інші матеріали.

1. ВИНИКНЕННЯ, СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

1.1. Виникнення грошей

Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, потрібно перш за все
дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала
однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Арістотеля і до 18 ст. в теорії грошей була широко
розповсюджена думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або
запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну
товарів. Таке трактування походження грошей одержало назву
раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками
політичної економії А.Смітом, Д.Рикардо, К.Марксом довів безпідставність
раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли
на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної
домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної
ролі в формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку
складну їх форму як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення
грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На
найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали
одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити
це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну
споживними вартостями не співпадали. Наприклад, власник шків овець хотів
виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре,
якщо власник останньої мав потребу в шкірах овець, тоді обмін міг
відбутися. У противному разі всі троє нічого не могли придбати і
поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обіну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі
обмінюються на ринку, є такий, який найчастіше питають, тобто він має
найбільшу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на
необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній
місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник
овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне
йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку ( сокиру, а за неї ( зерно.

В даному випадку сіль виступає для власника шкір не просто споживною
вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З
розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими
для учасників обміну. Їх починають приймати всі в обмін на звичайні
продукти, і тим самим вони поступово набувають нової споживної вартості
( властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих
місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово
виділялися свої товари на роль загального еквіваленту. В такій ролі у
різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали
та ін.

Стихійне закріплення за одним з товарів ролі загального еквіваленту
означало по суті появу грошей в їх найпростішому вигляді Вони вже могли
виконувати висхідні, базові грошові функції ( засобу вимірювання
вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей
не зупинився.

В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці,
ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно
посилював вимоги до грошового товару. Зокрема, посилювалися вимоги щодо
портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму,
довготривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та
здатності тривало утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування
вказаних вимог призвело спочатку до заміни в ролі загального еквіваленту
звичайних товарів першої необхідності /худоба, сіль, зерно/ товарами (
прикрасами /перли, черепашки, хутра тощо/, а потім цих останніх (
кусочками металів, спочатку звичайних /залізо, мідь/, а потім (
благородних /срібло, золото/.

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей
набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування
природної споживної вартості грошового товару, як його здатності
задовольняти певну потребу людини, і його специфічної споживної вартості
як грошей ( здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу,
зберігання вартості тощо. В цій якості грошовий товар набув здатності
задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську
потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості
грошового товару послаблювався зв’язок останнього з першочерговими
життєвими потребами в кінцевому рахунку взагалі передати роль грошей
нематеріальному носію, що сталося в середині 20-го століття через
демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей ( це тривалий
еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва
та обміну. Таке трактування походження грошей одержало назву еволюційної
концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу
для вияснення суті грошей З нього випливає ряд важливих в цьому
відношенні висновків:

по-перше, гроші за походження ( це товар, але не просто товар, а носій
певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із
широкого ряду звичайних товарів одного ( грошового;

по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного
виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди
даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за
формами існування;

по-третє, гроші не можуть бути відмінені чи змінені угодою людей або
рішенням держави до тих пір, поки існують адекватні грошам суспільні
відносини, так само, як і не можуть бути “введені” там, де таких
відносин не існує.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не відміняє зовсім
питання про роль раціонального фактора в творенні грошей, перш за все
про роль держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно
важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують в
тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Тому нема підстав взагалі
заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не
конституююча, а трансформуюча, тобто не держава створює гроші як
економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути
грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх
до ефективного виконання суспільної ролі. Наприклад, держава надала
металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна
золотих грошей неповноцінними кредитними грішми, держава визначає
номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії
держави щодо грошей не зачіпають їх суті, не визначають і не відміняють
її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава в своїх
трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад, емітує такі гроші,
які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже ( перестають
бути грішми по суті, то сама економічна дійсність почне “шукати” чи
створювати більш надійні гроші, зокрема вдасться до послуг іноземної
валюти чи кредитних зобов’язань /векселів/ надійних комерційних
структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на
гроші вказаними межами, замінити “неякісні” гроші якісними, провівши
грошову реформу, і надалі рахуватися з об’єктивною природою грошей в
своїх трансформуючих діях.

1.2. Мінова вартість як форма вираження вартості

З якого б боку ми не розглядали, наприклад, ручку, якою пишемо, побачити
її вартість нам не пощастить. Вартість може лише проявитися у вигляді
мінової вартості, тобто певної кількісної пропорції, в якій один товар
обмінюється на інший. Мінова вартість — єдино можлива форма вираження
вартості. В умовах розвинутої товарної (ринкової) економіки всі товари
прирівнюються до грошей. Гроші являють собою загальну форму, в якій
виражаються вартості всіх товарів. Але як людство «винайшло» таку форму?

Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності
грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття
У.Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями,
як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти
стверджували, що гроші — результат угоди, свідомої домовленості між
людьми. Інші доводили, що гроші «впроваджуються» державою в якості
інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є
грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин.
Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна
з цих теорій не давала дійсного наукового з’ясування природи грошей як
економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб’єктивних
дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об’єктивного
багатовікового розвитку форми прояву вартості — мінової вартості.

1.3. Проста або випадкова форма вартості

Історично перші акти обміну виступали у вигляді обміну одного товару на
інший. Припустимо, 1 вівця обмінювалася на 1 кам’яну сокиру. Спочатку це
був випадковий, епізодичний обмін у первісних людей. Так, подібні
відносини спостерігав відомий український мандрівник Міклухо-Маклай у
папуасів Нової Гвінеї. «У папуасів берега Маклая, — писав він, — немає
ні торгівлі, ні впорядкованого обміну. Якщо декілька жителів
прибережного села відправляються в інші прибережні села, на острови або
до жителів гір, то вони забирають з собою все, що в них є в надлишку, й
несуть з собою у вигляді подарунка. При поверненні вони отримують
відповідні подарунки, які складаються з продуктів, що є в тому селі».

Але вже в цій формі вираження вартості (вартість вівці виражалася через
вартість сокири), яка отримала назву простої або випадкової, ми бачимо,
що товари в обміні відіграють різну роль. Один товар виражає свою
вартість по відношенню до другого товару й тому знаходиться у відносній
формі вартості (вівця). Другий же товар, споживна вартість якого служить
засобом вираження вартості першого товару, знаходиться в еквівалентній
формі вартості (сокира). Схематично це можна представити так:

Товар = Товар

АІ ІБ

Відносна форма Еквівалентна форма

Слід зауважити, що еквівалентна роль товару «Б» не є його природною
властивістю. В цьому ми переконуємося, помінявши товари місцями. Тоді
товар «А» почне виконувати роль еквівалента. Отже, все вирішує місце,
яке займає товар у міновому відношенні. Звідси випливає дуже важливий
висновок: товар-еквівалент — не породження природи, не продукт
домовленості між людьми, не винайдений державною владою. Він є
результатом стихійних дій товаровиробників. Обмінюючи продукти своєї
праці, вони виражають їхню вартість єдино можливим способом — через інші
товари, які в силу цього й виступають в еквівалентній формі. Ці висновки
повністю можуть бути застосовані не лише до простої, але й до всіх
наступних форм вартості, включаючи й грошову.

1.4. Повна або розгорнута форма вартості

У міру подальшого розвитку обміну на зміну простій формі вартості
приходить повна або розгорнута форма вартості. В ній товару, що
знаходиться у відносній формі вартості, протистоять багато інших
товарів-еквівалентів, через які він може виразити свою вартість.
Наприклад:

Велика кількість товарів-еквівалентів свідчить про розширення сфери
обміну. Обмін стає регулярним явищем. Разом з тим мінові пропорції все
більшою мірою починають визначатися вартостями товарів, тому що обмін
перестає бути обміном подарунками, як переважно при простій формі
вартості, а набуває характеру ділових господарських стосунків, в основу
яких закладається затрачена праця.

Проте, коли в обмін систематично у великих кількостях стали надходити
продукти праці, виникли певні труднощі. Напри-

Товар
Товари

Б1

А =
Б2

Б3

Б4

Відносна форма
Еквівалентна форма

клад, власникові товару «А» потрібен товар «Б1», а власникові товару
«Б1» не потрібен товар «А», він хоче придбати товар «Б2». Безпосередній
обмін у такому випадку відбутися не може. Власник товару «А» повинен
поміняти його спочатку на товар «Б2», а потім «Б2» — на товар «Б1».
Безумовно, це значно ускладнювало процес обміну. Про труднощі такого
обміну свідчить приклад, який наводить відомий англійський мандрівник В.
Камерон46 з практики свого подорожування по Африці. «Забавно було
бачити, — пише він, — як мені довелося платити плату за найом човна на
ринку в Кавелі, на березі Тангайнакі. Агент Саіда вимагав плати слоновою
кісткою, якої в мене не було; тоді я дізнався, що Магомет ібн-Саліб має
слонову кістку й бажає за неї мати сукно; проте ця звістка принесла мені
ще мало користі, доки, нарешті, я не почув, що Магомет ібн-Гаріб має
сукно й бажає мати дріт. На щастя, він у мене був і, таким чином, я дав
Магомету ібн-Гарібу необхідну кількість мідного дроту, він передав
Магомету ібн-Салібу сукно, а цей, у свою чергу; дав агентам Саіда
слонову кістку; тоді лише я отримав від останнього право користуватися
човном».

1.5. Загальна форма вартості

У резуяьтаті потреб обміну стихійно появляється один товар, у якому
починають вимірювати свою вартість усі інші товари. Повна або розгорнута
форма вартості поступається місцем загальній (еквівалентній) формі
вартості:

Товари
Товар

А1

А2
= Б

А3

Аn

Відносна форма Еквівалентна
форма

Товар, за яким закріплюється властивість безпосередньо обмінюватися на
будь-який інший товар, отримав назву загального еквівалента. В різних
народів і на різних етапах історії в ролі загального еквівалента
виступали різні продукти (худоба, хутро, шкіра, слонова кістка, зброя),
а з розвитком рабовласництва -раби. Практично такий товар стає грішми,
правда, ще в досить недорозвиненому вигляді.

Але й ця форма вираження вартості не вирішувала всіх суперечностей
обміну. По-перше, товар-еквівалент, набувши подвійної споживної вартості
(одна — задоволення потреб в обміні, друга -задоволення потреб людей у
споживанні), з одного боку, як загальний еквівалент повинен постійно
знаходитися в обміні, а з іншого, як звичайна споживна вартість
вилучатися з обміну й надходити в споживання. Наприклад, якщо вівця
виступала в ролі товару-еквівалента, вона повинна була постійно
знаходитися в обміні, обслуговуючи акти купівлі-продажу. Але ж
вирощується вівця для того, щоб з неї мати вовну й м’ясо. В цій якості
вона не може тривалий час перебувати в обміні. Потреби споживання
вимагають вилучення її з обігу. По-друге, в силу першої суперечності, а
також через інші причини товар-еквівалент часто змінювався. Це викликало
серйозні труднощі в обміні. По-третє, недоліком загальної форми вартості
було й те, що товар, який виступав загальним еквівалентом, виконував цю
роль на відносно невеликій території. Так, наприклад, у першій третині
19 ст. (за свідченнями дослідників Африки) кожна область Абіссінії мала
свій загальний еквіваяент, до якого входили намисто, пляшки, тютюн,
чорний перець, пакети товстих швейних голок, тканини, куски кам’яної
солі.

1.6. Грошова форма вартості

У зв’язку з цим поступово майже скрізь, де людство дійшло в своєму
розвитку до використання в обміні товару-еквівалента, ця роль почала
закріплюватися за металом — бронзою, залізом, а потім сріблом і золотом.
Так з’являється грошова форма вираження вартості. Вона має такий вигляд:

Товари Товар

А

Б
= 3 г

В
золота

n

Відносна форма Еквівалентна форма

З прикладу ми бачимо, що грошова форма вартості відрізняється від
загальної лише тим, що роль загального еквівалента в ній міцно
закріплюється за одним товаром — золотом, яке й стає справжніми грішми.
Причому, золото, як показує попередній аналіз, не є грішми за своєю
природою. Воно стає ними лише в результаті тривалого історичного процесу
розвитку товарного виробництва, обміну й форм вартості, впродовж якого
людство перепробувало в цій якості різні товари й зупинилося на золоті.
Чому? Тому, що як благородний метал воно досить тверде, тугоплавке,
кислототривке. Золото за своїм складом однорідне, його зручно ділити на
частини. Нарешті, золото — досить трудомісткий метал і тому має високу
вартість.

Отже, гроші виникли не як плід свідомої домовленості людей про введення
грошового обігу й не в результаті декретування їх державою, а як товар,
що виконував загального еквівалента. Тобто, гроші — це особливий товар,
який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції
загального еквівалента. А виконувати цю роль гроші могли саме тому, що
вони самі були втіленням людської праці.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси:
на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому — всі
інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті
обмін товарів на гроші — це, по суті, визнання суспільством
індивідуальних, приватних затрат праці.

Звідси випливають три важливих висновки, які характеризують сутність
грошей: по-перше, гроші — це історично визначена, властива товарному
виробництву форма економічних зв’язків між товаровиробниками, й тому ми
повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як
суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать
засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці
товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють
собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості
надається реальність, конкретність, дійовість.

З появою грошей з’являється й ціна. Ціна — це грошове вираження
вартості. Як грошове вираження вартості ціна не обов’язково повинна
збігатися з вартістю. Вона може бути вищою або нижчою від вартості.
Механізм коливання ціни навколо вартості буде розглянуто далі.

2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

2.1. Гроші як міра вартості

Сутність грошей проявляється в їхніх функціях. Першою й найбільш
важливою є функція і грошей як міри вартості. В ній безпосередньо
виражена роль грошей як загального еквівалента. Сутність її полягає в
тому, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів.
Зрозуміло, що виконувати таку функцію може лише той товар, який має
власну вартість. І таким товаром,як показав попередній розгляд розвитку
форми вартості, стали з 4-3 ст. до н.е. благородні метали — золото й
срібло, а з другої половини 19 ст. монопольне становище закріпилося за
золотом.

Історія свідчить, що спочатку гроші виконували функцію міри вартості у
вагових вимірах, тобто, в золотниках, унціях, фунтах47, грамах золота
або срібла. Але це викликало певні труднощі, пов’язані з тим, що кожного
разу при здійсненні акту купівлі-продажу необхідно було зважувати
грошовий матеріал. Тому спочатку банки, а пізніше державні органи стали
фіксувати певну вагову кількість срібла або золота у вигляді грошової
одиниці з поділом її на дрібні частини. Наприклад, долар США має 100
центів, гривня України — 100 копійок, англійський фунт — 100 пенсів і
т.д.

Певна вагова кількість золота, прийнята за грошову одиницю, називається
масштабом цін. З введенням у грошовий обіг паперових грошей, вони, не
маючи своєї власної цінності, отримували її лише тому, що заміняли в
обігу цю певну вагову кількість золота.

Зокрема, долар США після 1973 p. =0,736735 г чистого золота, радянський
рубль =0,987412 г,англійський фунт до 1978 p. =2,49 г.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Тобто, присутність їх
при визначенні ціни в грошах не обов’язкова, тому що відома фіксована
величина грошового матеріалу (золота), закладеного в грошову одиницю,
яка діє в даній державі.

2.2. Гроші як засіб обігу

Вартість товару оцінюється не заради спортивного інтересу, а для того,
щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар повинен перейти від продавця
до покупця. І тут гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній
формі. Тобто, вони повинні бути в наявності. В цій якості гроші
виконують функцію засобу обігу, опосередковуючи мінові відносини між
людьми з приводу купівлі-продажу необхідних їм товарів (послуг).

Виконання грішми цієї функції, з одного боку, розв»язує суперечності
безпосереднього товарообміну, бо не потребує збігу актів купівлі-продажу
ні в часі, ні в просторі. З іншого боку, поява грошей поглиблює
суперечності ринкової економіки, оскільки купівля-продаж товарів може
розриватися в просторі і в часі. Продавши свій товар, товаровиробник не
зобов’язаний тут же купувати інший. Це створює формальну затримку в
процесі збуту товарів, тому що коли за продажем не настає купівля, то в
іншого виробника товар не буде реалізованим. Отже, він не зможе купити
товар у третього виробника і т.д. Цим створюється формальна можливість
криз надвиробництва товарів.

2.3. Гроші як засіб нагромадження

У третій своїй функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або
нагромадження. Як вона розуміється? В деяких випадках гроші вилучаться з
обігу. Об’єктивно це зумовлено потребами ринкової економіки. По-перше,
щоб застрахувати себе від різних випадковостей ринку, кожен
товаровиробник повинен мати можливість купувати інші товари незалежно
від того, коли й за яких умов будуть реалізовані його власні товари. Для
цього необхідно мати грошовий резерв, що передбачає його тимчасове
вилучення з обігу. По-друге, придбання предметів споживання значної
цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.) теж
передбачає попереднє нагромадження грошей, а отже, й вилучення їх з
обігу.

Коли влада грошей у суспільстві досягла певного розвитку, з’явилися
люди-лихварі, для яких нагромадження грошових скарбів стало якоюсь мірою
самоціллю. Гроші вилучалися з обігу, ховалися в скринях, закопувалися —
перетворювалися на скарби.

При обігу золота скарби виступали своєрідним резервуаром, з допомогою
якого здійснювалося стихійне регулювання кількості грошей, необхідних
для обігу. Як тільки потреби обороту в грошах зростали, вони вилучались
із скарбів і починали функціонувати в якості засобу обігу. І навпаки,
коли потреба в них зменшувалася, золоті гроші залишали сферу обігу й
перетворювалися у скарби.

Згодом варварський спосіб нагромадження скарбів поступається місцем
прагматичному нагромадженню, основний принцип якого зводиться до того,
щоб якомога частіше пускати гроші в обіг, для того, щоб одержувати все
більший і більший прибуток. Гроші, що вилучаються з ділового обороту,
підприємці зберігають у банках. Банки стають резервуарами, в яких
акумулюються грошові засоби не лише підприємців, але й інших верств
населення, центрами, звідки гроші випускаються в обіг і куди вони
повертаються знову. Але навіть і за умов розвинутої банківської системи
спостерігається посилене прагнення представників бізнесу нагромадити й
утримати в своїх руках якомога більше золотих скарбів. Це відбувається
навіть за умови, що зберігання золотих запасів у багатьох країнах світу
оголошено державною монополією й основна маса скарбів зосереджена поки
що в центральних банках і державних казначействах.

Функцію грошей як засобу утворення й нагромадження скарбів може
виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового обігу (мова
про нього далі) мають теж місце спроби нагромадження (збереження) поруч
із золотом і паперових грошей. Проте в результаті інфляційних процесів
вони швидко знецінюються. Прикладом є катастрофічне знецінення грошових
нагромаджень населення України в період 1992-1995 pp., що знаходилися на
рахунках ощадного банку країни. Це яскраво підтверджує висновок про
неможливість заміни золота паперовими грішми в функції засобу утворення
скарбів.

2.4. Засіб платежу

З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше
відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від
продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за
цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з
оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором,
покупець — боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу
платежу.

Необхідність такої функції грошей породжена як відмінностями в часі
виробництва й умовах реалізації окремих товарів, так і сезонністю
виробничих затрат або заготівель сировини в деяких галузях виробництва
(в сільському господарстві, лісозаготівельній промисловості, на
підприємствах, що переробляють сільськогосподарську сировину і т.д.). З
часом гроші починають виконувати цю функцію й поза сферою товарного
обігу: при сплаті ренти, податків, комунальних послуг, тобто скрізь, де
вони переходять з рук у руки, не опосередковуючи рух товарів.

У сучасних умовах, особливо в розвинутих країнах світу, функція грошей
як засобу платежу набула особливого значення. Вона все більше й більше
витісняє функцію грошей як засобу обігу. Гроші як засіб обігу, як
правило, обслуговують лише дрібний роздрібний оборот, тоді як у гуртовій
торгівлі, й тим більше в міжнародній, вони функціонують переважно в
якості засобу платежу. Це пов’язано з широким розвитком кредитних
відносин і банківської справи, а також появою на цій основі нового
знаряддя обігу — кредитних грошей (мова про них далі).

Розвиток функції грошей як засобу платежу загострює суперечності
ринкової економіки й посилює її негативні риси. Зокрема, посилюючи
залежність товаровиробників один від одного, вона посилює формальні
можливості для виникнення економічних криз. Достатньо одному або
декільком боржникам не сплатити гроші в строк, як це може викликати
серію неплатежів і банкрутств підприємств, товаровласників, пов’язаних
між собою борговими зобов’язаннями. Яскравим прикладом перетворення цієї
формальної можливості криз на реальну, є ситуація, яка склалася в
Україні через масові взаємні неплатежі суб’єктів господарської
діяльності в 1992-1996 pp. В переважній частині підприємства країни
фактично стали банкрутами, що, по-перше, спровокувало настання глибокої
економічної кризи, а по-друге, перешкоджає тепер виходу з неї.

2.5. Світові гроші

З розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за рамки
національних кордонів. Відповідно й гроші починають обслуговувати
міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок. У цій функції вони
виступають як світові гроші. Виходячи на світову арену, гроші виступають
у своєму первозданному вигляді — в злитках золота.

У світовому обороті гроші функціонують насамперед як засіб платежу. Це
зумовлюється тим, що розрахунки між країнами здійснюються, як правило,
не за кожною угодою (торговельною чи фінансовою), а шляхом заліку
боргових зобов’язань через банки.

Необхідність перевозки золота з’являється лише у випадку виникнення
заборгованості, яка не покривається шляхом взаємних розрахунків.

Схема 1

Функції грошей

Незважаючи на те, що природі світових грошей відповідає їх
функціонування в формі золотих зливків, у практиці міжнародних
розрахунків застосовуються й грошові знаки окремих держав. Причому роль
замінників світових грошей виконується валютою тієї країни, яка в певний
період посідає провідне місце в світових економічних зв’язках. Так, до
першої світової війни в ролі світової валюти функціонував переважно
англійський фунт стерлінгів. Згодом ця роль перейшла до американського
долара.

З. ГРОШОВИЙ ОБІГ

3.1. Грошова система

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової
економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні
відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності.
Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері
обігу.

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи.

Грошова система — це форма організації грошового обігу, яка історично
формується в країні й закріплюється її законами. Ця система включає в
себе ряд взаємопов’язаних елементів:

а) масштаб цін національної грошової одиниці, якій забезпечує її
купівельну спроможність;

б) певний порядок карбування національних монет;

в) емісія державних грошових знаків і порядок їхнього обігу
(забезпечення, випуск, вилучення);

г) організація й регламентація безготівкового обороту;

д) організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів
(казначейство), центральний емісійний банк).

Сучасна грошова система є результатом багатовікового процесу розвитку
товарного виробництва. Як вона сформувалася? Історії відомо три типи
загальних еквівалентів: товарний, металево-чеканний та емісійний
(вексельно-депозитний). Тобто, спочатку грішми були товари
(товаро-гроші) — худоба, зерно, хутро, прикраси тощо. Згодом в якості
грошей стали виступати благородні метали (золото, срібло). Основним
видом грошей цього періоду були монети48. І, нарешті, виникають кредитні
гроші в формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти) —
банківських рахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей.

Відповідно до цього формувалися й грошові системи. Якщо на першому
етапі, коли в якості грошей виступали товари, про грошову систему мови
не могло бути, то двом останнім типам загальних еквівалентів
(металево-чеканному й емісійному) відповідають і два види грошових
систем: металева й кредитно-грошова. Див. схему 2.

Схема 2

Становлення сучасної грошової системи

Типи загальних Форма грошей
Грошова система

еквівалентів

3.2. Золотий стандарт

Розквіт металевого грошового обігу припадає на епоху «золотого
стандарту», тобто, період золотого монометалізму, який найбільшого
розвитку набув у 20-ті pp. XIX ст. в Англії й став у 70-ті pp.
міжнародним. Золотий монометалізм проіснував у національному грошовому
обігу до 30-х, а в міжнародному — до 70-х pp. XX ст., поступившись
місцем нерозмінним на золото кредитно-паперовим грошам.

Золоті монети в період золотого стандарту вільно вироблялися різними
країнами й вільно обмінювались між ними. На золоті монети також вільно
обмінювалися паперові й кредитні гроші, які знаходилися паралельно із
золотими грішми в обігу. Це забезпечувало стійкість валютних курсів, бо
ціна золота й золотий паритет збігалися.

Після першої світової війни (починаючи з 1924 р.) в країнах, які мали
значні золоті запаси (Великобританія, Франція, Японія), вводиться
золотозливковий стандарт. В інших країнах, які не мали достатньої
кількості золота (Німеччина, Австрія, Данія та ін.), —
зол.от.ойевізн.и.й стандарт. Що це означає?

При золотозливковому стандарті банкноти обмінювалися на золото в
зливках. Обмін здійснювався на великі суми. У Франції, наприклад, — на
суму не меншу 215 тис. франків, що відповідало зливку золота вагою 12,7
кг. При золотодевізному стандарті банкноти спочатку обмінювалися на
валюту інших країн (у яких був золотозливковий стандарт), а потім на
золоті зливки. Такий обмін відбувався в основному при погашенні дефіциту
платіжного балансу52.

На початку 30-х pp. золотий стандарт практично перестав існувати. В
1944р. Бреттон-Вудська міжнародна конференція, на якій був утворений
міжнародний валютний фонд (МВФ), поклала початок нової валютної системи,
основаної на золотодоларовому стандарті. Це означало, що головною
резервною валютою, через яку здійснювалися кінцеві міжнародні
розрахунки, був визнаний долар США. Долар практично став представником
золота в обігу.

Це було зумовлено тим, що США ще з 1934р. взяли на себе зобов’язання
обмінювати долари на золото ціною 35 дол. за одну тройську унцію53.
Отже, золотий паритет (вміст) долара складав 31,1035:35=0,888671 г
золота.

Відповідно до цього члени МВФ стали встановлювати курс своїх валют
спочатку по відношенню до долара, а потім перераховувати його на золото.
Але така система трималася відносно недовго. Високі темпи інфляції та
хронічний дефіцит платіжного балансу США викликали у 60-х pp. недовіру
до долара, а на початку 70-х pp. — його девальвацію54. В грудні 1971 p.
офіційна ціна на золото була піднята до 38 дол. за унцію, й золотий
вміст долара впав до 0,8185 г (31,1035:38). У лютому 1973 р. ціна на
золото піднімається до 42,22 дол. за унцію, й долар девальвує вдруге до
0,7367 г.

Зміна золотого вмісту долара вже не мала практичного значення через те,
що з 1971р. США відмовилися обмінювати долари на золото, й
золотодоларовий стандарт перестав існувати. Всі операції з золотом
почали здійснюватися за цінами вільного ринку. Все це ґзнайшло
відображення в рішеннях МВФ, який з 1978р. відмінив офіційний золотий
вміст долара і ввів плаваючий курс валют, який існує й тепер.

3.3. Кредитні гроші

Відтоді золото й гроші розійшлися. Золото стало ринковим товаром
незалежно від тієї чи іншої валюти, і ціни на нього формуються на ринку
залежно від попиту й пропозиції. Гроші теж стали самостійним товаром.
Їхня цінність тепер визначається не золотим вмістом, а купівельною
спроможністю, інтернаціональною вартістю, а також попитом і пропозицією.

Кредитно-грошова система суттєво відрізняється від попередньої
металево-грошової системи. Якщо товарні гроші або гроші з благородних
металів виконували роль загального еквівалента через те, що були
втіленням людської праці, тобто мали вартість, то кредитні гроші
отримують «вартість» лише тому, що обертаються, тобто, тому, що
заміщають в обігу реальні гроші. Отже, кредитно-паперові гроші — це всі
види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості. Іноді їх
називають фідуціарними грішми, тобто, основаними на довір’ї.

Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них входять різні види грошей,
які об’єднуються в дві великі групи: готівкові й безготівкові
(депозитні) гроші.

Готівкові гроші — це переважно паперові гроші у вигляді банкнот і
казначейських білетів. До них відносяться й різного роду грошові
сурогати: державні цінні папери, колишні українські купони й розмінна
(білонна) монета.

Паперові гроші — це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою
заміни металевих грошей. Вперше паперові гроші з’явилися в Китаї.
Зокрема, про них згадує мандрівник Марко Поло, який відвідав Пекін у
1286 р. У Західній півкулі їх починають використовувати спочатку в
Північно-Американських колоніях Великобританії в кінці 17 ст. За часів
Великої Французької революції масовий їх випуск розпочався в Європі. В
Росії перші паперові гроші (асигнації) були випущені в обіг при Катерині
II у 1769 p. Спочатку паперові гроші виступали у вигляді казначейських
білетів, тобто грошових знаків, які випускалися державним казначейством
для власних потреб і наділялися примусовою купівельною спроможністю.
Починаючи з 17 ст., паперовий обіг поповнюється банківськими білетами —
банкнотами.

Банкнота — це вексель банку. Спочатку банкноти випускалися комерційними
банками й були розмінними на золото. З середини XIX ст. з’являються
нерозмінні банкноти, випуск яких доручається державою центральним
емісійним банкам. Саме нерозмінна банкнота і є основою сучасної грошової
системи. Основою для емісії банкнот є: по-перше, вартість товарної маси,
що виробляється в країні; по-друге, боргові зобов’язання держави перед
центральним банком у вигляді урядових цінних паперів; по-третє, запаси
іноземної конвертованої валюти.

Різновидом паперових грошей (за своєю природою) є білонна або розмінна
монета. Це така монета, в якій вартість металу, витраченого на її
карбування, менша зазначеного на ній номіналу. Білонна монета в країнах
Заходу випускається казначейством (міністерством фінансів) у розмірах,
визначених Центральним емісійним банком. Загальний обсяг цих грошей
дорівнює приблизно 1% загальної суми грошей, що знаходяться в обігу.

3.4. Безготівкові гроші

Безготівкові або депозитні гроші — це найбільш розповсюджений вид
кредитних грошей, на які припадає до 90% всієї грошової маси країни.
Основою цього підвиду кредитних грошей є депозит — тимчасово вільний
грошовий капітал, поміщений на поточний рахунок банку. Отже, номінальне
їх функціонування можливе лише в тій економіці, в якій широко розвинута
кредитна й банківська справа. Яким чином безготівкові гроші обслуговують
ринковий оборот? Є декілька способів. Див. схему 3.

Схема 3

Способи обслуговування ринкового обороту безготівковими грішми

Рух безготівкових грошей здійснюється за допомогою певних кредитних
засобів обігу й платежу. Це векселі, платіжні доручення (інкасо) при
акцептній формі розрахунків та банківські перекази, розрахункові чеки
різних видів (звичайні, акцептовані, з лімітованих або нелімітованих
книжок), акредитиви, кредитні картки, електронні гроші. На чековий
оборот у розвинутих країнах світу припадає майже 90% депозитного обігу.
Див. схему 4.

Схема 4

3.5. Кредитні засоби обігу й платежу

Електронні гроші

Електронні гроші не є новим різновидом грошей. Це ті ж самі безготівкові
гроші, але в основі їхнього обігу лежить нова технологія, яка дозволяє
переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим
способом за допомогою електронних розрахункових систем. Існує декілька
каналів використання електронних грошей: автоматизована розрахункова
плата; система автоматизованого касира й система терміналів.
Автоматизована розрахункова плата являє собою мережу банків, пов’язаних
одним обчислювальним центром. Автоматизований касир дозволяє проводити
без участі людини ряд грошових операцій: отримання готівкових грошей,
приймання вкладів, перекази з рахунку на рахунок. Електронна система
розрахунків у торговельних точках включає операції з дебетними й
кредитними картками, а також з чеками, вона здійснюється через
спеціальні пристрої — термінали. При здійсненні операцій картка
встановлюється у відповідний термінал, і сума покупки, отриманих послуг
або готівкових грошей автоматично списується. Одночасно в пам’ять картки
вносяться відомості про час, місце та характер операцій. Відповідні
відомості зберігаються в пам’яті магазинного або банківського
комп’ютера. Протягом дня ця інформація в автоматичному телефонному
режимі передається до банку, де й здійснюється остаточне перерахування
на рахунки.

3.6. Сучасні зміни в грошовому обігу

У буденному житті сутність і роль сучасних грошей у багатьох випадках
трактується із застарілих позицій. Особливо це стосується безготівкових
грошей і ролі золота в грошовому обігу. Між іншим, розвиток ринкових
відносин вніс суттєві зміни в їхній зміст. Що мається на увазі?

1. Гроші насамперед сприймаються як банкноти, тобто кольорові папірці,
на яких написана їхня вартість. Насправді ж, як було показано, такі
гроші складають лише малу частину того, що під цим поняттям приховано, —
10-15%. Банкноти й розмінна монета (в т.ч. і казначейські білети) — це
готівкові гроші в обігу, з допомогою яких обслуговуються дрібні угоди, в
основному між роздрібними магазинами та індивідуальними покупцями.
Основна ж маса угод (до 90%) у ринковій економіці здійснюється через
банківські рахунки. Лише так розраховуються між собою підприємства й
організації, так обслуговуються й індивідуальні покупки, якщо оплата
здійснюється за допомогою чекових книжок, кредитних карток або
електронних грошей. Структура сучасних грошей показана в схемі 5.

Схема 5

Структура сучасних грошей

Державні Приватні

Готівкові Безготівкові (депозитні)

Банкноти центрального емісійного банку

Білонна монета Поточні рахунки в комерційних банках Квазі-гроші
(темінові ощадні рахунки)

10%
90%

2. І досі панує думка, що паперові гроші мають золотий вміст, тобто
заступають в обігу певну кількість золота. В дійсності в основі
сучасного грошового обігу не лежить ні золото, ні будь-який інший товар.
Грошова маса в розвинутих країнах сьогодні формується на основі кредиту.
Це означає, що банківська сфера, відкриваючи кредит підприємствам,
організаціям, окремим особам, тим самим «викидає» в господарську систему
додаткову кількість загальних купівельних засобів, створює нову грошову
масу.

Процес демонетації золота розпочався ще після першої світової війни. Але
офіційного статусу він набув з прийняттям Ямайської валютної угоди в
1975 p.58, згідно з якою з 1 квітня 1978 p. зологий вміст національних
валют (золотий паритет) був скасований. Нині золото як грошовий матеріал
ніде в світі в обігу не використовується.

Отже, якщо раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці
визначала держава, виходячи з золотого запасу та інших активів країни,
то тепер курс національної валюти визначається купівельною спроможністю,
виходячи з оцінки кошика відповідних споживчих товарів, на які в кожній
країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях. Таким
чином, курси національних валют визначаються співвідношенням цін у цих
валютах за кошик з однаковим набором товарів.

Приклади

1. Розрахунок валютного курсу, виходячи із золотого паритету. Вміст
золота в американському доларі після 1973р. складав 0,737 г, радянському
рублі — 0,987 г. Виходячи з цього, валютний курс долара був

0,737 / 0,987 = 0,75 руб.

2. Розрахунок валютного курсу, виходячи з вартості споживчих кошиків.

Ціна споживчого кошика з набором певних товарів у США складає,
припустимо, 100 дол. Ціна цього кошика з аналогічними товарами в Україні
дорівнює 135 гривням. Отже, курс долара до гривні буде

135 / 100 = 1,35 гривні

Проте валютний курс визначається не лише купівельною спроможністю
грошей, але й попитом на них. Річ у тім, що в сучасних умовах, коли
гроші відірвалися від золотого вмісту й функціонують переважно як
кредитні гроші, тобто на депозитній основі, зростання попиту на них
приводить до зростання їхньої цінності, незалежно від зміни їхньої
купівельної спроможності й навпаки. Тому, наприклад, при розрахунковому
валютному курсі долара до гривні (умовно) 1,35 він фактично продається
за 1,8 гривні й більше. Високий попит на долар в Україні породжений
недовірою до реформаторської діяльності владних структур і прагненням
населення захистити свої заощадження від знецінення. В результаті
складається парадоксальна ситуація — іноземна валюта (долар США)
витіснила національну валюту. Так, до грошової реформи (вересень 1996
р.) в Україні, за експертними оцінками, знаходилося більш як 10 млрд.
доларів, що в купонному еквіваленті складало майже 2 квадрильйони
купонів, в той час як готівкових купоно-карбованців в обігу було лише 40
трильйонів.

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити наступні висновки:

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення
грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.
виникнення та розвиток грошей ( це тривалий еволюційний процес,
зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну.

Таке трактування походження грошей одержало назву еволюційної концепції.
Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення
суті грошей

Гроші виникли не як плід свідомої домовленості людей про введення
грошового обігу й не в результаті декретування їх державою, а як товар,
що виконував загального еквівалента. Тобто, гроші — це особливий товар,
який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції
загального еквівалента. А виконувати цю роль гроші могли саме тому, що
вони самі були втіленням людської праці.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси:
на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому — всі
інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті
обмін товарів на гроші — це, по суті, визнання суспільством
індивідуальних, приватних затрат праці.

Сутність грошей проявляється в їхніх функціях. Першою й найбільш
важливою є функція і грошей як міри вартості. Вартість товару оцінюється
не заради спортивного інтересу, а для того, щоб відбулася його
реалізація. У третій своїй функції гроші виступають як засіб утворення
скарбів або нагромадження. З розвитком товарного обігу час реалізації
товарів все частіше відривається від часу їх оплати.

Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не
супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар покупцями
продавцю. Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової
економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні
відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності.
Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері
обігу.

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система — це
форма організації грошового обігу, яка історично формується в країні й
закріплюється її законами.

Ця система включає в себе ряд взаємопов’язаних елементів:

— масштаб цін національної грошової одиниці, якій забезпечує її
купівельну спроможність;

— певний порядок карбування національних монет;

— емісія державних грошових знаків і порядок їхнього обігу
(забезпечення, випуск, вилучення);

— організація й регламентація безготівкового обороту;

— організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів
(казначейство), центральний емісійний банк).

Сучасна грошова система є результатом багатовікового процесу розвитку
товарного виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528
с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. –
336 с.

Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для
студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 1998. – 117 с.

Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища
школа, 1998. – 396 с.

Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Київ: “Академія”, 1998. – 430
с.

Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – Київ: Либідь, 1998. – 272 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.
Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климк, В.П.
Нестеренко. – Київ: Вища школа, 1997. – 743 с.

Сидорович А.В. Курс экономической теории. – Москва: ДИС, 1997. – 736.

Соловых Н.Н. Экономическая теория. – Москва: Талант, 1998. – 376 с.

Теоретическая экономика. Политэкономия. Учебник для вузов / Под ред.
Г.П. Журавлевой, Н.Н. Мильчаковой. – Москва: Банки и биржи, 1997.- 485
с.

Ховард К. Экономическая теория.- Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. –
278 с.

Чепурина М.Н. Курс экономической теории. – Киров: АСА, 1998. – 624 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория. – Москва: Гуманитарный издательский
центр ВЛАДОС, 1996. – 352 с.

PAGE

PAGE 2

Функції

Міра вартості

Засіб нагромадження

Засіб обігу

Засіб платежу

Світові гроші

Товарний

Металево-чеканний

Емісійний (вексильно-депозитний)

Товари (худоба, хутро, прикраси)

Товарно-грошова

Благородні метали в формі монети

Кредитні гроші

Кредитно-грошова

Металево-грошова

Перерахування коштів з рахункового рахунку платника на рахунок
кредитора в банку

Пряме перерахування на рахунок постачальника коштів з позичкового
рахунку платника

Зарахування взаємних вимог підприємців

Платежі з коштів, спеціально заброньованих

Способи

Векселі

Платіжні документи

Розрахункові чеки

Засоби обігу

Електронні гроші

Кредитні картки

Акредитиви

Похожие записи