КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Виховна робота з дитячими

та юнацькими організаціями”

ПЛАН

Вступ

1. Роль і організаційна структура дитячих та юнацьких організації в
Україні

2. Зміст виховної діяльності в дитячих та юнацьких організаціях

3. Роль Пласта на Україні В ХХ столітті

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У дитячих та юнацьких організаціях відбувається колективний виховний
вплив на особистість. Актуальність досліджуваної теми пояснюється тим,
що в радянські часи колектив – був основною ланкою суспільства, потім
його роль була знівельована і на перше місце було поставлено
індивідуальність дитини. Однак, виходячи з усіх сучасних досліджень і
досліджень видатних педагогів минулого, колектив (особливо дитячий)
відіграє важливу роль саме у формуванні індивідуальності. Тому, сміло
можна говорити, що дитячий колектив – це один з найважливіших факторів
виховання підростаючого покоління. Тому, власне, дане питання потрібно
вивчати і на практиці застосовувати результати подібних досліджень.

Дитячий колектив — об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною
діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспільне значуща мета, щоденна спільна
діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів
самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його
членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими
межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю
складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному
керівництві.

Розглядаючи колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що «вплив
соціального і фізичного оточення утворює середні типи людей, нівелюючи,
уніформуючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї,
розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя
складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального
характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та
діяльності. Вони — найістотніші й найважливіші елементи колективного
виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття
власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу,
гордість за нього; активність (готовність до впорядкованої ділової
ігрової дії); стриманість у рухах, слові, вияві емоцій. Він виявляється
в тоні — загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу
(мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він
реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно
успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив
одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність
учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в юнацьких та дитячих організаціях
встановлюються міжособистісні зв’язки і взаємини.

Під час виконання роботи були використані праці таких визначних
педагогів як В.О.Сухомлинського, А.С.Макаренко та інших.

1. Роль і організаційна структура дитячих та юнацьких організації в
Україні

За час існування незалежної України виникли такі дитячі та юнацькі
організації: «Пласт», «Сокільський доріст», «Курінь» та ін. На
принципово нових політичних засадах стала працювати піонерська
організація.

Український Пласт —- складова світового скаутського руху, ідейним
засадам і організаційним принципам якого надано національного змісту.
Діяв у Галичині в 1911 — 1930 рр. та періодично на різних теренах
України до 1939 р. Після Другої світової війни Пласт було заборонено,
його вважали ворожою націоналістичною організацією. З проголошенням
незалежності України Пласт швидко відродився.

За своєю структурою Пласт охоплює такі вікові категорії: новаки і
новачки (7—11 років), юнаки і юначки (11—17 років), старші пластуни і
пластунки (17—30 років), приятелі Пласту (батьки і друзі). Кличем
пластової організації є «СКОБ» (Сильно! Красно! Обережно! Бистро!). Він
виявляється в усіх напрямах пластової організації і стає важливою
настановою на все життя.

Пластові організації покликані здійснювати всебічне патріотичне
виховання молоді, розвивати її моральні, духовні й фізичні риси,
вишколювати на свідомих, відповідальних і повноцінних громадян за
допомогою виховних методів і на ідейних засадах Пласту, що спираються на
пластову присягу, пластовий закон і Три Головні Обов’язки пластуна:
плекати традиції предків, передавати молоді знання і розуміння їх
історії, культури, змагань за ідеї.

Головними моральними та ідейними засадами Пласту є вічні загальнолюдські
цінності, які виражають ставлення особи до природи, суспільства і самої
себе. Усе це сконцентровано у пластовій присязі:

«Присягаюся своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб:

Бути вірним Богові й Україні,

Помагати іншим,

Жити за пластовим законом,

Слухатись пластового проводу».

Виконання присяги Пласту вимагає від пластуна дотримання таких правил
пластового закону:

1. Пластун славний. 2. Пластун сумлінний. 3. Пластун точний. 4. Пластун
ощадний. 5. Пластун справедливий. 6. Пластун увічливий. 7. Пластун
братерський і доброзичливий. 8. Пластун врівноважений. 9. Пластун
корисний. 10. Пластун слухняний. 11. Пластун пильний. 12. Пластун дбає
про своє здоров’я. 13. Пластун любить красу і дбає про неї. 14. Пластун
завжди доброї гадки.

Ці вимоги передбачають формування адекватних рис характеру. Вони —
основа складання плану самовиховання для кожного пластуна.

Пластова присяга та правила закону є тією засадою, на якій ґрунтується
вся діяльність організації, засвідчують серйозність мети організації
Пласт.

2. Зміст виховної діяльності

в дитячих та юнацьких організаціях

Зміст виховної діяльності Пласту зумовлений завданнями, які він вирішує,
пластовою присягою і правилам пластового закону. Пластові організації
використовують загальні методи виховання, але у них превалюють ігрові
моменти. Загалом виховна методика спрямована на спонукання пластунів до
самовдосконалення.

Члени Пласту проходять чотири послідовних етапи: 1) підготовчий —
отримання відзнаки пластуна-прихиль-ника; 2) складання першої проби
пластуна-учасника; 3) складання другої проби пластуна-розвідувача; 4)
складання третьої проби пластуна-скоба.

Паралельно зі складанням проб юнацтво освоює так звані вмілості —
набуття практичних знань і вмінь у різноманітних галузях: картографії,
фотографуванні, догляді за хворими, туризмі, альпінізмі та ін. Усього
розроблено понад 120 різних умілостей. Знаючи перелік вимог конкретної
вмілості, пластуни готуються до них: читають літературу, звертаються до
фахівців тощо. Відтак вони відбувають випробування — своєрідний іспит,
за результатами якого їм надають відповідну відзнаку: нашивку на рукаї
однострою та спеціальне посвідчення.

Згаданий однострій (уніформа зеленого кольору, основним елементом якої є
сорочка) у Пласті набуває особливого виховного значення. На нього,
згідно з вимогами відповідних приписів, нашивають пластові відзнаки:
пластового ступеня, складених умілостей, відзнаку діловодства, відзнаку
належності до гуртка чи куреня, значки успішно відбутих таборів,
вишколів, мандрівок, відзначення та нагороди. Під комірцем сорочки
пластуни носять хустинку кольору свого куреня. Глянувши на однострій,
можна багато сказати про активність і досвідченість пластуна, він є
предметом особливої гордості, поваги товаришів.

«Сокільський доріст» — національно-патріотичні освітньо-молодіжні
товариства, що діють в окремих регіонах України. Первинний осередок
«Сокільського доросту» — соколине гніздо, яке створюється за місцем
проживання. Гніздо налічує не менше 5 членів. Гнізда об’єднуються в чоти
(рої). До складу чот входить 3—5 гнізд. Керує гніздом гніздовий, роєм —
ройовий (чотовий). Чоти, окремі гнізда в межах села (міста) об’єднуються
в станиці. Станичний може мати ранг соколиного сотника (чотового,
гніздового) залежно від кількості членів. Він формує свою канцелярію,
має писаря та ін. Структура «Сокільського доросту» триступенева:
«Соколята» — 6—11 років, «Молоді Соколи» — 12—14 років, «Соколи» — 15—18
років.

Головними напрямами діяльності товариства є: вивчення і відродження
кращих традицій «Сокола», українських національно-патріотичних,
молодіжних, дитячих товариств та організацій; розвиток і
урізноманітнення форм їх діяльності; виховання членів товариства на
ідеях свободи, рівності, національної та особистої гідності, шанування
родинних зв’язків, працелюбності, взаємодопомоги й самодисципліни;
виховання національної самосвідомості членів товариства на засадах
християнських чеснот: честі, доброти, шанування батька й матері,
милосердя; глибоке вивчення історії України та історії Українського
війська; прищеплення членам товариства любові до рідної мови, віри,
звичаїв, до національних ідеалів предків, їх моральних, релігійних,
політичних, економічних і соціальних переконань, залучення членів
товариства до корисних громадських справ; до клубних, спортивних,
туристично-краєзнавчих гуртків та об’єднань; налагодження різних форм
спілкування з українською молоддю за межами України, співпраця зі
спорідненими товариствами в Україні та за її межами; формування у членів
товариства бережливого ставлення до суспільного й державного багатства
України, її природи, пам’яток культури, старовини, виховання із членів
товариства цивілізованих господарів на своїй землі.

З метою всебічного виховання своїх членів товариства залучають їх до
таких видів діяльності: національно-історичної (вивчення історії
України, вікторини, уроки пам’яті, тематичні вечори, зустрічі, «круглі
столи» з відповідної тематики, догляд за могилами, допомога борцям за
волю України тощо); спортивно-оздоровчої (змагання, сокільські забави,
козацькі забави, спортивні випробування тощо); туристично-краєзнавчої
(походи, мандрівки, табори, змагання та ін.); культурно-просвітницької
(конкурси, фестивалі, ігри); інтелектуально-пошукової (інтелектуальні
ігри, конкурси, олімпіади, клуби за інтересами); діяльності у сфері
милосердя (відвідини, допомога, вітання, збір коштів та речей для тих,
хто цього потребує); господарської (створення умов для самостійної
праці; гуртки, майстерні, кіоски для реалізації власної продукції,
шкільні кооперативи, школи бізнесу).

«Курінь» — дитячо-юнацька організація, що ставить за мету виховання
духовно та фізично розвиненого юного покоління на історично сформованих
засадах козацького світогляду та способу життя, в дусі відданості
Батьківщині та її народу, на основі відродження національних,
загальнолюдських духовних і моральних цінностей.

Членом організації може стати кожен хлопець чи дівчина віком від 6 до 18
років, які люблять Україну, хочуть добре знати її історію і літературу,
давнє минуле, поділяють ідеали юного козацтва. Особи, яким виповнилося
18 років, за бажанням можуть зберегти своє членство, їм присвоюють
звання «козак-наставник», й вони беруть участь у виховній роботі з
молоддю.

Члени організації діляться на козачат (молодші школярі) віком 6—10
років, джур (середні школярі) віком 10—15 років та молодих козаків
(старшокласники) віком 15 —18 років. Основою організаційної структури є
курінь — первинний козацький осередок за місцем проживання чи місцем
навчання або за інтересами (курінь любителів історії козаччини, курінь
джур, бандуристів та ін.). Головна організаційна одиниця козачат, джур
та козаків — десяток, що складається з 10—15 членів організації й
ділиться на застави по 3—5 осіб у кожній. Десятки об’єднуються в загін
(чоту), загони козацької молоді одного віку входять до складу сотні, а
сотні — до куреня козацької організації навчального закладу.

На чолі кожної структурної козацької одиниці стоїть старшина, в заставі
— заставний, в десятці — отаман (десятник), в загоні — чотар (писар), в
сотні — писар, осавул, хорунжий, в курені — отаман, писар, обозний,
осавул, бунчужний, скарбник, суддя, довбуш, товмач, шафар.

Змістом виховної діяльності цієї організації є:

1) «Мій рідний край» (вивчення історії рідного краю);

2) «Гей ви, хлопці, славні запорожці» (вивчення історії українського
козацтва;

3) вивченя духовних цінностей українських козаків;

4) «Козацькому роду нема переводу» (відродження вій-ськово-спортивного
мистецтва козаків);

5) «Козацькими стежками» (туристично-краєзнавча робота);

6) «Слава козацька не вмре, не поляже…» (відродження народних
мистецьких традицій).

У змісті виховання виокремлюють орієнтовну програму виховної роботи з
дівчатками:

1) «Хата моя, біла хата…» (про роль жінки — берегині свого роду);

2) «Рідна мати моя, ти ночей недоспала…» (пісні моєї мами);

3) «Ой у лузі червона калина…» (про рослини — символи України);

4) «І на тім рушничкові…» (навчання жіночої майстерності);

5) «До надр народної медицини» (ознайомлення із секретами народної
медицини).

Організація має свою атрибутику, ритуали, кодекс лицарської честі,
кодекс лицарської звитяги та молитву.

Кодекс лицарської честі для козачат

Шануй і маму, й тата, завжди працюй завзято;

Люби рідну країну, що зветься Україна;

Турбуйся про молодших, жіноцтво поважай;

Будь сильним, справедливим, і скромним, і правдивим,

І рідну Батьківщину ти завжди захищай!

Кодекс лицарської звитяги для козачат

За волю, за віру, за честь України

Я буду невпинно стоять до загину;

Нехай небезпека чатує навколо,

та друзів своїх я не зраджу ніколи;

А недруги наші нехай пам’ятають:

У чеснім бою козаки не втікають;

Чи горе навколо, чи радість буяє —

Козак добрим людям завжди помагає.

У зарубіжних країнах найпоширенішою молодіжною організацією є скаути.
Про методику їх виховної діяльності можна дістати певне уявлення,
ознайомившись з «Основними ідеями та цілями скаутового руху в Англії».
Наводимо окремі положення з цього документа:

«…Наша ціль — виробити характер. Школа не виконує цього завдання, хоча
це і є найважливішим для життєвого успіху. Характер нашої молоді
формується під впливом обставин життя, що є справою випадку, тому й
наслідки цього невтішні. Скаутовий рух намагається створити відповідні
потрібні обставини і скерувати амбіції юнака так, щоб пробудити в ньому
бажання стати порядним чоловіком і громадянином…

Головна особливість скаутової системи виховання полягає в тому, що вона
звернена безпосередньо до юнака, і це надзвичайно важливо. Завдяки цьому
юнак починає самостійно вивчати те, що, як правило, йому пояснюють.

Проаналізуймо іспит з куховарення. Завдання інструктора полягає в тому,
щоб пробудити в юнака бажання здобути цю відзнаку. Він має довідатись,
що повинен робити,

щоб її отримати. Йому треба зайти до кухаря або звернутися до матері чи
когось іншого, щоб дістати вказівки, як варити страви, і таким чином
підготуватися до вмілості. Цього не вчать за певною усталеною методою.
Він полишений собі і має сам знайти спосіб, як здобути практичні знання
з куховарення. Інструктор обмежується лише тим, що іноді йому радить, як
взятися до роботи, коли юнак потрапить у важке становище. Самостійна
праця розвиває характер.

Юнаки полишені самі на себе, і в них з’являється почуття
відповідальності за свій успіх і розвиток. Що ж до теоретичної науки,
коли нам доводиться нею послуговуватись, то що менше говорити, то краще.

Не читайте молоді довгих лекцій, бо думки юнака починають блукати.
Говоріть якомога простіше, намагаючись зробити свою розповідь цікавою.
Починайте з якого-небудь оповідання або історії і тим самим вкажіть
юнакам, що ви хочете їм сказати.

Які цілі ставить собі наша система? По-перше, вироблення особистого
характеру, по-друге, ми намагаємося навчити юнака якоїсь ручної роботи і
розвинути любов до праці. По-третє, ми хочемо навчити його допомагати
іншим і щоб він перейнявся цим бажанням. По-четверте, розвинути
відданість своїм керівникам, родичам та патріотизм.

Нація виявляє ознаки хвороби. Ми можемо назвати цю хворобу занепадом
громадянського духу. Ми знаємо ліки від цієї недуги, а саме — виховання
характеру у підростаючого покоління…».

3. Роль Пласта на Україні В ХХ столітті

Перший активний сплеск до поширення скаутського руху в світовому
масштабі припадає на 1911-1912 роки. Чому саме на ці роки? Очевидно, з
декількох причин. До таких належить і той факт, що після видання книги
Бейден-Пауела „Пластування для хлопців» в 1908 році потрібен був деякий
час для широкого ознайомлення в світі з її змістом. Однак не менш
важливою була і та причина, що світ готувався до великої війни. Кожна з
країн, яка знала, що війна торкнеться і її, потребувала для захисту
своїх інтересів загартованих фізично і духовно громадян-патріотів.
Скаутінг давав для цього якнайкращі можливості. Тому на цьому першому,
передвоєнному етапі поширення він набирав дещо мілітарного забарвлення.

Серед інших країн світу не була винятком і Україна. Після появи
скаутського руху відомості про нього появляються в обох її частинах,
розділених поміж Російською та Австро-Угорською імперіями. Разом з
відомостями виникають і спроби заснувати власну скаутську організацію.
Перші скаутські осередки виникають на Східній Україні

— в Бахмацькому повіті на Катеринославщині (1909 рік), а в наступні роки
також в Харкові, Луганську, Слов’янську. За винятком хіба бахмацького
осередку, їх з величезною долею умовності можна було назвати
українськими національними тільки з огляду на склад учасників цих
скаутських дружин. У своїй діяльності керувалися вони книгою „Юний
розвідник» і мали проросійський мілітарний характер.

3 об’єктивних обставин перші осередки українського скаугінгу пустили
глибоке коріння і врешті прижилися в Галичині — визнаному „П’ємонті»
національного відродження. Подих передвоєнного часу також поклав на них
свій відбиток мілітаризованості. І це закономірно, адже основною
проблемою для української суспільності було об’єднання нації та
створення власної міцної держави.

Перший пластовий гурток у Львові восени 1911 року заснував студент
Львівської Політехніки Іван Чмола. До нього входили учні Академічної
гімназії, студенти Львівського Університету, Торговельної школи,
Головної державної семінарії, Жіночоі Семінарії Українського
Педагогічного Товариства та Семінарії Сестер Василіянок. Характерно, що
від перших сходин сам організатор гуртка заявив: „Наш скаугінґ не має
бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне українське військо». І
Іван Чмола дотримав своеї настанови — програма діяльності гуртка
включала стріляння з кріса та браунінґа, сиґналізування, стеження,
військові вправи з маршами тощо. Володіючи англійською мовою, Чмола
робив переклади з праці Бейден-Пауела і тому, попри мілітарний характер,
його гурток таки дотримувався основоположних засад скаутінґу. Першим
підсумком його діяльності став двотижневий вишкільний табір на Говерлі
влітку 1912 року. До слова сказати, це був перший український
пластовий-скаутський табір. Сучасники дещо пізніше називали гурток Івана
Чмоли „першим тайним військовим гургком „Пласт».

Сама назва пластун — це відповідник англійського „скаут», (в перекладі
„розвідник»). Вона походить від назви кубанських козаків — розвідників,
які, підкрадаючись і вистежуючи ворога, пластували по плавнях, виконуючи
найнебезпечніші завдання.

Організатором другого пластового осередку у Львові став Петро Франко —
син славетного класика української літератури. Вчителюючи, він дещо
пізніше за Івана Чмолу, в грудні 1911 року, створив таємний пластовий
гурток при Академічній гімназй, до якого ввійшли учні її старших класів.
Згодом він створив ще один такий гурток при Жіночій Семінарії
Українського Педагогічного Товариства. В своій праці він також опирався
на англійський підручник Бейден-Пауела, а також на переклад польського
автора Мелковського. Його гуртки переросли в достатньо широку
організацію, яка нараховувала близько 120 членів і проіснувала до
початку Першої світової війни. На відміну від гуртка Івана Чмоли,
основою програми діяльності своїх гуртків Петро Франко поставив фізичний
вишкіл. Саме в гартуванні тіла він бачив основне покликання Пласту.

При тій же Академічній гімназіі у Львові заснував ще один пластовий
осередок, але вже цілком леґальній, їі викладач Олександр Тисовський.
Його не задовольняла існуюча рутинна система виховання і в своїх пошуках
кращої він зупинився на скаутській. Володіючи англійською мовою, він мав
змогу перекладати працю Бейден-Пауела „Пластування для хлопців»
популяризувати її в публіцистичних статтях та в практичних виховних
цілях намагався синтезувати її ідеї з українськими особливостями. На
прохання Олександра Тисовського дирекція гімназії дозволила заснувати
пластовий гурток при ній.

На відміну від Чмоли і Франка, які в заняттях з своїми гуртками головну
увагу зосередили саме на змістовній частині відповідно військового та
фізичного вишколу і недостатньо її вділяли на інші, з їхньої точки зору,
формалістичні моменти, Олександр Тисовський дотримувався „букви»
6ейден-пауелівської ідеї і 12 квітня 1912 року прийняв про6у учасника та
Присягу Пластуна у 40 активних членів свого гуртка. Цей день в історії
Українського Пласту прийнято вважати днем його постаняя. Очевидно, що
його найбільшою заслугою стало збагачення українського пластового руху
методичною основою. Започатковані Тисовським пластові гуртки з уваги на
методику їх ведення пізніше назвуть „класично скаутськими».

Виникнувши у Львові, пластові осередки досить швидко поширюються по всій
Галичині. До початку Першої світової війни вони вже існували майже в
усіх більших її містах. Однак їх постання не носило організованого
характеру, отож годі було сподіватися і однозгідності в іх діяльності.
Цьому процесові слід 6уло надати цілеспрямованого і систематизованого
характеру.

Завдяки зусиллям Петра Франка пластові осередки Львова налагоджують
контакти з такими ж провінційними осередками. За його ж ініціативою 6
квітня 1913 року у Львові відбувається 3’ізд пластових впорядників. Він
вніс певну одностайність у розвиток пластового руху, якого вимагала
теорія скаутінґу Бейден-Пауела. На 3’їзді були прийнягі запропоновані
Олександром Тисовським Статут ІІласту та вимоги до трьох пластових проб,
а також запропонований Петром Франком проект пластового однострою,
близький до англійського зразка. 3’їзд також сформував перший зародок
центральної пластової влади — Інформативний Пластовий Комітет, головою
якого було обрано Олсксандра Тисовського, а його заступником ІІетра
Франка.

Після з’їзду пластових впорядників процес утворення та діяльності
пластових осередків значною мірою унормувався. Фундаментально для цього
також послужила книга Олександра Тисовського „Пласт», яка вийшла в 191З
році, та видані в той же час посібники Петра Франка „Пластовий
однострій», „Пластові гри та забави», „Пластові відзнаки». Власне саме
вони сприяли поєднанню основних скаутських засад Бейден-Пауела і
українських особливостей та витворенню на цьому ґрунті української
національної скаутської організаціі.

В недалекому часі стало зрозумілим, що постанови 3’їзду пластових
впорядників носять перехідний характер і час вимагає створення
повноцінної центральної пластової влади. 3 цією метою 12 лютого 1914
року у Львові відбувається II Пластовий з’їзд, на якому в якості такого
органу створно Осередню Пластову Управу (в сучасній термінології
„Осередня» читається як „Центральна»).

Осередня Пластова Управа провела перереєстрацію пластових осередківів,
почала розподіл всього терену Галичини на 11 пластових округів та
формування відповідних Окружних Управ, налагодила видавництво власних
друкованих органів, які переважно редагував Петро Франко, більш докладно
систематизувала пластовий однострій та відзнаки, почала підготовку до
державної реєстрації Статуту Пласту. За своїм змістом і зовнішніми
формами Пласт почав набирати яскраво виражених ознак європейського
скаутінґу. Однак 6ільшість цих починань лишились незавершиними.

Окрім Львова, численні і сильні пластові осередки укорінившися в Стрию,
Самборі, Станиславові, Перемишлі тощо. Загалом поза межами Львова Пласт
був міцно пов’язаний з Сокільсько-Січовим рухом і в його програмі
діяльності поряд з пластовим вишколом на передне місце ставився і вишкіл
військовий. Тому ігровий Пласт часто називають „стрілецьким Пластом».

Під впливом Галичини напередодні Першої світової війни Пласт починає
вкорінюватись також і в недалекій від неї Буковині. Ініціатором його
створення тут стає українське студентство Чернівецького Університету.
Навесні 1914 року було засновано „Буковинський 11 полк Українського
Пласту ім. Івана Богуна». Активними темпами зростало його членство і
напередодні війни воно вже нараховувало близько 800 членів.

Апогеєм передвоєнного розросту Пласту стала участь його відділів у
величавому Сокільсько-Січовому здвизі 28 червня 1911 року у Львові з
нагоди 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. В загальній колоні
пластовий відділ, яким безпосередньо керував Петро Франко, справив
ефектне враження на українську громадськість та зарубіжних гостей.
Здавалося б доля йому готує перспективу високого злету та широкого
організаційного розвитку. Однак через місяць розпочалася II Світова
Війна, яка вмить перекреслила всі ці веселкові надії.

Влітку 1914 року ви6ухнула Перша Світова Війна. Передбачаючи її ще в
ході Балканської війни 1912 року політичний провід українців Галичини
прийняв рішення, що на випадок війни між Австрією і Росією український
народ виступить проти Російської імперії, як свого найжорстокішого
визискувача. Передбачуваний час настав і вихованці Пласту також
поспішили виконати свій обов’язок супроти того, аби в цій війні
відвоювати кращу долю Україні. Адже задля цього вони себе і готували.

Від самого початку зорганізування Лєгіону Українських Січових Стрільців
пластуни взяли найактивнішу участь у цьому процесі. Так, організатор
першого пластового гуртка Іван Чмола вже 30 липня 1914 року ввійшов до
складу організаційного Комітету, а станиславівський пластун Дмитро
Вітовський — до Української Боєвої Управи, яку для управління
організацією власного війська створила Головна Українська Рада.

Коли ж Боева Управа спільно з Головною Українською Радою видали зазив до
українського народу зголошуватися в Українські Січові Стрільці то серед
найперших до6ровольців виявилися чи не всі пластуни. На поборових
військових комісіях вони відразу ж виказували перевагу серед інших
новобранців своею дисциплінованістю та початковим військовим вишколом. А
першим з віділів УСС, що постав з львівських добровольців, була саме
сотня одного з засновників Пласту Івана Чмоли. Коли ж сформувалися вже й
інші сотні, то у них було утворено два курені і першим з них, що
нараховував 848 стрільців, командував знову ж таки пластун — Дмитро
Вітовський.

Коли ж австрійське командування замість обіцяних 100 старшин відпустило
до Легіону УСС тільки 16 та кількох підстаршин, то в ньому виникла в
великій пригоді тут став пластовий вишкіл багатьох стрільців.А в ряді
випадків пластуни стали такими старшинами Іванівських Січових
Стрільців, яких так бракувало в Легіоні. Найвідоміші з них це: Дмитро
Вітовський, Іван Чмола, Петро Франко, Роман Сушко, Федір Черник, Осип
Яримович, С. Яремкевич, Василь Кучабесьвкий, Олена Степанівна, Софія
Галечю), Ганна Дмитерко та інші.

У війскових діях проти російських військ пластуни відбули в складі УСС
бої на Бескидах, горі Маківці, під Семиківцями, на горі Лисоні тощо. В
6удь-яких труднощах вони трималися якнайкращим чином, були незамінними
розвідниками. Не раз вони втішалися перемогою над своїм одвічним
ворогом. У тому, що російські війська так і не змогли перейти Карпати та
Закарпаття були відкинуті ними — це була 1- їхня заслуга.

Коли в 1915 році російські війська залишили Львів, Пласт у ньому знову
починає відновлюнати свою діяльність. При Академічіній гімназії
самочинно виникали чотири пластові гуртки. Вони заправляли, всім
громадським життям гімназії. Невдовзі з Відня, куди він виїхав з
початком війни, повертається Олександр Тисовський. Оскільки інші
визначні діячі Пласту, як от Петро Франко та Іван Чмола, воюють в рядах
УСС, то він бере на свої плечі ношу з активізаціі діяльності Пласту в
умовах війни. Як вислід цього, в жовтні 1917 року створений керівний
орган Пласту — Головна Пластова Рада. Очолив її Олександр Тисовський.

Поступово пластові осередки відновлюються і при інших навчальних
закладах Львова. Так, при гімназії Сестер Василянок виникає 11 пластовий
полк імені Марти Борезької, а при українській Жіночій Семінарії — ІІІ
полк імені княгині Ярославни. Активність пластунів у громадському житті
виходить поза межі навчальних закладів. Вони беруть активну участь в
зустрічі митрополита Алуфея Шептицького, який повертався з російської
неволі, та в похоронах Івана Франка.

В той же час їхні старші друзі-пластуни в стрілецьких одностроях
переходять Збруч, ступають на землю омріяної Великої України. В часі
української революції це бойове військо водночас перетворюється і в
носія культурно-просвітницької праці. Січові Стрільці засновують
українські школи, просвітницькі товариства і пластові осередки.

Не дивина отож, що в Наддніпрянській Україні активно створюються
скаутські осередки, подібні за своїм змістом до Пласту. „Перший
Білоцерківський курінь українських юнаків –скаутів” створив колишиій
впорядник з Галичини Євген Слабченко. Він же написав посібник
,,Український скаут”, який користувався широким попитом. Достатньо
широко розвинула свою мережу своєрідна пластова організація „Молода Січ»
в Кам’янці-Подільському. В цьому місті, що на якийсь час стало столицею
УНР, було навіть створено Головну Пластову Раду. Виникали українські
скаутські організації також у Києві, Катеринославі, Каневі, Вінниці,
Житомирі, Ізмаїлі, Умані, Жмеринці. Галичани часто в цьому процесі
надавали організаційну допомогу, на втіху тутешнім скаутам передавали їм
посібники Тисовського, іншу пластову літературу українською мовою. Однак
більшовицька окупація не дала змоги повноціно розвинутись цим паросткам
українського скаутінгу на Наддніпрянщині.

Активку участь взяли пластуни, що велінням военної долі опинилися в
російському полоні, у здійсненні української революції на Великій
Україні. Зокрема історія цієї революції знає, що найбільш боєздатною
українською військовою частиною був Корпус Січових Стрільців, який був
створенний вихідцями з Галичини та складався з галичан і яким командував
Євген Коновалець. В революційному морі анархії і отаманії він чітко
вирізнявся своєю дисципліною та військовим вишколом. А таким його
створили спільно з Коновальцем бойові побратими — старшини Легіону
Українських Січових Стрільців. Першими серед них ми знову бачимо
пластунів Івана Чмолу — коменданта 11 сотні, Василя Кучабського —
команданта запасного куреня, Романа Сушка — команданта 1 сотні та Федора
Черника — команданта двох сотень скорострілів. Всі вони поряд з Євгеном
Коновальцем та його заступником Андрієм Мельником входили до складу
Стрілецької Ради.

Не менш важливу роль відіграли пластуни і в становленні
Західної-Української Народної Республіки. Зокрема військову акцію
листопадового зриву готував і нею керував Дмитро Вітовський. На
противагу нерішучості політичних чинників з Національної Ради, Дмитро
Вітовський, який очолював Війсковий Комітет, взяв ініціативу в свої
руки. Силами всього 1400 українських стрільців та 60 старшин він за день
до прибуття польської місії, яка мала пере6рати владу від австрійського
намісника, опанував столицю Галичини — Львів. В доленосну ніч 1
листотада 1918 року розвідницьку службу у Львові активно здійснювали
близько 80 пластунів. На сумлінне виконання обов’язку їх особисто
маставляв Олександр Тисовський. Пластунок на допомогу українським,
воякам організувала Олена Степанівна.

По львівському сценарію перебрання влади українцями здійснювалося і в
провінції. За браком українських вояків скрізь активну участь у цьому
процесі брали пластуни: в Станиславові, Тернополі, Перемишлі, Стрию,
Коломиї, Теребовлі тощо. В Стрию, зокрема, серед основних сил були 33
пластуни місцевого пластового куреня. Пізніше вони стали основою для
сформованої окремої Пластунської сотні. Вона охороняла штаб, пошту,
телеграф, здійснювала розвідку.

Коли Українська Національна Рада звернулася з відозвою до народу „Під
зброю”, а державний секретар військових справ Дмитро Вітовський оголосив
про формування Галицької Армії, як і у випадку з Легіоном УСС, пластуни
масово почали зголошуватися до її рядів. Багато з них було зараховано до
старшинських шкіл і вони таким чином з успіхом заповнювали кадрові
військові прогалини. А пластун Петро Франко, який летарем воював у сотні
УСС Романа Сушка, був нагороджений медаллю за хоро6рість та закінчив
летунські школи в Вінернойштадті та Райлові біля Сараєва, зумів
організувати Летунський віділ УГА, що розміщувався в Красному біля
Львова. Спочатку він складався з 20 літаків, а на початок 1919 року
Летунський полік уже нараховував 80 бойових машин. Аж тепер він мав
змогу сісти .за штурвал літака і зробити близько 50 бойових вильотів, бо
до того австрійське командування не воліло довіряти бойову машину
галичанинові. Вже під час бойових дій на Великій Україні Симон Петлюра
надав Петрові Франку чин полковника.

Загалом історики підраховують, що тоді ,6лизько 600 пластунів, учнів
6-8-класів гімназій, взяли кріса в свої ще незміцнілі дитячі руки і
більшість з них віддала свої юні життя в бороть6і з польським
завойовником. Однак вони свідомо йшли на такий подвиг, бо до ного
готувалися в часі пластового вишколу.

Нещасливий вислід Визвольних Змагань 1914-1921 років зумовив і те, що
широка еміграційна хвиля українців принесла з со6ою в різні країни
чужини і зародки українського скаутського руху. Поряд з іншими
громадськими інституціями українців він був покликаний зберегти їх
національну ідентичність в чужому культурному середовищі.

Перші українські скаутські осередки появилися вже в таборах українських
військовополонених або ж інтернованих вояків. Для світового скаутінгу це
є унікальним явищем, однак українці в табірних умовах повторять його
знову і після Другої світової війни. А наразі у польському таборі
Щипйорно полоненими українськими вояками було створено „Школу
українських пластунів”. Вона мала власну домівку, „Пластову Січ”,
проводила теоретичні і, особливо, практичні вишколи, які вчили виживати
в існуючих нелегких умовах. Подібні осередки українського Пласту
виникали також і в інших таборах — Ланцуті, Тарнові тощо.

3 бігом часу українські скаутські осередки виникають в різних країнах
Європи та Америки — скрізь, де є поважні скупчення української громади.
Ідею їх створення заносять як вихідці з Галичини, так і з
Наддніпрянської України. Так завдяки визначним зачинателям українського
скаутського руху в Наддніпрянській Україні Євгену Слабченку та Осипові
Яремченкові залочатковуються українські скаутські осередки у Франції.
Донька Симона Петлюри Наталія в 1925 році створює в Парижі перший
пластовий гурток. У 1928 році Морський пластовий гурток виникає в Ліоці.
Важливу роль в цій справі відіграв також Союз емігрантських організацій
Франції, а зокрема його Пластова Референтура. Два пластові осередки
виникають також у Німеччині — в 1923 році гурток ,,Хортиця’’ в Берліні
та в 1925 році старшопластунський гурток у Данцігу. На терені корінної
Польщі існує единий пластовий осередок в Кракові. Українські скаутські
осередки на початку 20-х років появляються і на Американському
континенті.

Однак найкращі умови Пласт на еміграції, як зрештою і інші українські
громадські інституції, мав у Чехословаччині. Перші „Українські скаутські
дружини» були засновані наддніпрянцями в Празі (1921 рік) та Подєбрадах
(1923 рік). Спочатку вони свою діяльність базували на засадах чеського
скаутінгу та українській козацькій традиції. Так невдовзі виник „Загін
українських старших січових пластунів».

Переломними роками стають 1923-1924 Саме в ці роки, окрім старшого
членства в пластових осередках, гуртуються також новаки і юнаки —
виникають їх осередки в Подебрадах та Ржевницях. В 1925 році в Празі
виникає прообраз керівного пластового центру — Українська Пластова,
Команда. Вона видає свій друкований орган „Вісті Української Пластової
Команди”. Пласт у Чехословаччині знаходить сприяння від національної
скаутської організації „Юнак” і автономно входить до її складу.

Таким чином у 20-х роках українські скаутські осередки виникають
нецентралізовано в різних країнах світу. Раніше чи пізніше в них
приживається назва „Пласт”. Ними намагається опікуватися та ідеологічно
і організаційно спрямовувати Верховна Пластова Команда. В якійсь мірі їй
це вдається. Однак після за6орони Українського Пласту в підпольській
займанщині актуально постає питання виникнення єдиного координаційного
цєнтру для Пласту в еміграції. Зважаючи на найбільшу концентрацію
пластових осередків та загалом українського громадського життя в
Чехословаччині, такий осередок виникае саме там. Безпосереднім
каталізатором для цього стало погіршення відносин з чехословацькою
скаутською організацією „Юнак”, зумовлене відповідним впливом на неї
польських „Гарцежів”.

Отож 7 червня 1931 року в Празі створено на 1 з’їзді Союз Украінськнх
Пластунів Емігрантів. Лише за третім поданням чеська влада зареєструвала
його статут.

Після постання СУПЕ пластовий рух у Чехословаччині та інших державах
набув нового імпульсу. Часто саме українські емігранти, які виїхали з
Чехословаччини, засновували осередки в інших країнах: у Бельгії,
Австрії, за океаном тощо. Слід зауважити, що майже в усіх країнах
еміграції, а особливо у Франції, Німеччині, США, пластві осередки
знаходили підтримку і розуміння місцевих національних скаутських
організацій в проведенні власних національних заходів, вишколів
провідників, таборування Зрозуміло, що незважаючи на це, Пласт на
єміграції не міг мати розвитку, як на власній землі. Однак до часу
окупації більшості европейських країн Німеччиною він тут існував і
продовжував живу нитку традиції та історії українського скаутського
руху. А після захоплення нею і Чехословаччини СУПЕ припинив свою
діяльність. Як тільки з початком розвалу радянської імперії настала
перша змога повернення на Рідні Землі, Пласт відновив свою діяльність на
Україні, як одна з перших, тоді званих „новітніми», громадських
організацій. Імперія билася в передсмертних конвульсіях і час від часу
ще досить сильними ударами хвицькала його. Однак він вижив завдяки
підтримці масових політичиих рухів та української громадськості.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки з вищесказаного:

За час існування незалежної України виникли такі дитячі та юнацькі
організації: «Пласт», «Сокільський доріст», «Курінь» та ін. На
принципово нових політичних засадах стала працювати піонерська
організація.

Пластові організації покликані здійснювати всебічне патріотичне
виховання молоді, розвивати її моральні, духовні й фізичні риси,
вишколювати на свідомих, відповідальних і повноцінних громадян за
допомогою виховних методів і на ідейних засадах Пласту, що спираються на
пластову присягу, пластовий закон і Три Головні Обов’язки пластуна:
плекати традиції предків, передавати молоді знання і розуміння їх
історії, культури, змагань за ідеї.

Зміст виховної діяльності Пласту зумовлений завданнями, які він вирішує,
пластовою присягою і правилам пластового закону. Пластові організації
використовують загальні методи виховання, але у них превалюють ігрові
моменти. Загалом виховна методика спрямована на спонукання пластунів до
самовдосконалення.

«Сокільський доріст» — національно-патріотичні освітньо-молодіжні
товариства, що діють в окремих регіонах України. Головними напрямами
діяльності товариства є: вивчення і відродження кращих традицій
«Сокола», українських національно-патріотичних, молодіжних, дитячих
товариств та організацій; розвиток і урізноманітнення форм їх
діяльності; виховання членів товариства на ідеях свободи, рівності,
національної та особистої гідності, шанування родинних зв’язків,
працелюбності, взаємодопомоги й самодисципліни; виховання національної
самосвідомості членів товариства на засадах християнських чеснот: честі,
доброти, шанування батька й матері, милосердя; глибоке вивчення історії
України та історії Українського війська; прищеплення членам товариства
любові до рідної мови, віри, звичаїв, до національних ідеалів предків,
їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних
переконань, залучення членів товариства до корисних громадських справ;
до клубних, спортивних, туристично-краєзнавчих гуртків та об’єднань;
налагодження різних форм спілкування з українською молоддю за межами
України, співпраця зі спорідненими товариствами в Україні та за її
межами; формування у членів товариства бережливого ставлення до
суспільного й державного багатства України, її природи, пам’яток
культури, старовини, виховання із членів товариства цивілізованих
господарів на своїй землі.

Колектив — організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої
діяльності.

Дитячий колектив — об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною
діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є
носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально
цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини
учасників) функції.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що
«вплив соціального і фізичного оточення утворює середні типи людей,
нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого одяг,
звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя
складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального
характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та
діяльності. Вони — найістотніші й найважливіші елементи колективного
виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття
власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу,
гордість за нього; активність (готовність до впорядкованої ділової
ігрової дії); стриманість у рухах, слові, вияві емоцій. Він виявляється
в тоні — загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу
(мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на таких принципах.

Єдність і цілісність. Первинні колективи й об’єднання не повинні
організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на
досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості.

Постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух
як форму його життя, а будь-яку зупинку — формою його смерті. Реалізація
цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення
вихованців до їх розв’язання, вияву з їх боку активності, переживання
радості від успішного їх виконання.

Організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується
тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її
всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної
діяльності, залучають до суспільне корисної праці, спорту, художньої
самодіяльності. Таким чином збагачується духовне життя колективу взагалі
й кожного його члена зокрема.

Формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до
колективу. Почуття честі пов’язане з почуттями обов’язку й
відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи,
відповідальніше виконує свій обов’язок.

Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний
колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління
до покоління всі надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділити
збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що
роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.Засобом згуртування
учнівського колективу є й формування в ньому традицій, бо ніщо так не
цементує його, як традиція. Особливо важливі так звані «традиції
щоденного вжитку» — дотримання певних правил поведінки у повсякденному
житті (наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі
допомагають один одному» та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів
почуття обов’язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні
та праці.

Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою
самої групи, і навпаки, досить одному з членів групи стати на шлях
порушень шкільного режиму, як з почуття солідарності так само діє уся
група.

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він
реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно
успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив
одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність
учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються
міжособистісні зв’язки і взаємини.

Науковими дослідженнями виявлено три найпоширеніші моделі розвитку
взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється
колективу (конформізм); 2) особистість і колектив перебувають в
оптимальних стосунках (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив
(нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяють багато ліній
взаємовідносин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість
нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен
вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська
думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через
критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У
згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не
чекаючи зборів.

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і
самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці,
запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика
спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї
поведінки, до самокритичності.

Список використаної літератури

Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія і історія. — К., 1995.

Ильина Т.А. Педагогика. — М., 1984.

Иванов Й. П. Воспитать коллективистов. — М., 1982.

Донцов А. Й. Психология коллектива. — М., 1984.

Журнал (підбірка за 2002-2003 рр.) “Пластовий шлях”

Константинов Н.А., Мединський Е.Н., Шибаева М.Ф. История педагогики.
-М.,1982.

Макаренко А.С. Методика організації виховної роботи. — К., 1990.

Макаренко А.С. Методика виховної роботи. — К., 1990.

Мойсеюк Н.С. Педагогіка. Навчальний посібник. — Вінниця, 1998.

Оконь В. Введение в общую педагогику. Перев. с польской Л.Г.
Кашкуревича, Н.Г. Горина. — М., 1990.

Педагогика. (Под ред. Ю.К. Бабанского). — М., 1993.

Педагогика. (Под ред. Г. Нойнер, Ю.К. Бабанского). — М., 1984.

Педагогіка. (За ред. М.Д. Ярмеченка). — К., 1986.

Пластовий нарис в віках. – Львів, 1997.

Подласый Й. П. Педагогика. — М., 1999.

Сухомлинский В. А. Мудрая власть коллектива. — М., 1983.

Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості.
// Виб. Твори в 5 т. — К., 1976.

Тисовський О. Життя в Пласті. – Львів, 1999.

PAGE

PAGE 28

Похожие записи