КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Відповідальність за шкоду,

заподіяну джерелом підвищеної небезпеки”

ПЛАН

Вступ

Поняття та ознаки джерела підвищеної небезпеки

Види джерел підвищеної небезпеки

Поняття володільця ДПН

Умови настання відповідальності

Звільнення від відповідальності володільця ДПН

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми, яка досліджується в курсовій роботі, пояснюється тим,
що юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з використанням
транспортних засобів, обладнання, механізмів, споруд, радіоактивних,
вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо, що створюють підвищену
небезпеку для оточення, відповідають за шкоду, завдану джерелом
підвищеної небезпеки, -якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок
непереборної сили або умислу потерпілого.

Під джерелом підвищеної небезпеки розуміють технічні та технологічні
об’єкти, експлуатація яких людиною пов’язана з підвищеною небезпекою для
оточення і які, в силу своїх особливих якостей, створюють підвищену
можливість заподіяння шкоди оточуючим (об’єкти транспорту, машини,
механізми, промислове та будівельне обладнання, хімічні та інші
технології, електроенергетичні, ядерні установки, вибухові речовини
тощо).

Шкода, заподіяна фізичним або юридичним особам джерелом підвищеної
небезпеки., має бути відшкодована організацією чи громадянином,
діяльність яких пов’язана з небезпекою для оточення, якщо останні не
доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу
потерпілого.

Особливості відшкодування цієї шкоди:

а) шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки;

б) обов’язок відшкодування шкоди покладається на володільця джерела
підвищеної небезпеки;

в) володілець джерела підвищеної небезпеки зобов’язаний відшкодувати
шкоду незалежно від того, заподіяно шкоду винною чи невинною поведінкою.

Загальне правило відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної
небезпеки, незалежно від вини його власника, у новому ЦК збережено.
Водночас більш детально розглянуті джерела підвищеної небезпеки і
окреслені їх власники.

Об’єктом дослідження виступає відповідальність, яка наступає за шкоду
заподіяну джерелом підвищенної небезпеки.

Предметами дослідження виступають ознаки джерела підвищеної небезпеки,
умови настання відповідальності чи звільнення від відповідальності за
шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки тощо.

В даній курсовій роботі ставлю за мету дослідити такі питання як:
поняття та ознаки джерела підвищеної небезпеки, його види, поняття
володільця джерела підвищеної небезпеки, умови настанні відповідальності
та звільнення від останньої володільця джерела підвищеної небезпеки.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні
нормативно-правові акти, посібники та інша спеціалізована література.

При виконанні роботи був використаний загальнонауковий методологічний
інструментарій: метод аналізу і синтезу, порівняльний метод, метод
узагальнення, літературний метод тощо.

Гадаю, що дослідження даного питання є вкрай необхідним для подальшого
його вдосконалення на практиці.

1. Поняття та ознаки джерела підвищеної небезпеки

Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з використанням
транспортних засобів, обладнання, механізмів, споруд, радіоактивних,
вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо, що створюють підвищену
небезпеку для оточення, відповідають за шкоду, завдану джерелом
підвищеної небезпеки, -якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок
непереборної сили або умислу потерпілого.

Якщо законом передбачене обов’язкове страхування цивільної
відповідальності власників відповідних видів джерел підвищеної
небезпеки, то обов’язок відшкодування завданої шкоди потерпілому несе
страхувальник.

Джерело підвищеної небезпеки — технічні та технологічні об’єкти,
експлуатація яких людиною пов’язана з підвищеною небезпекою для оточення
і які, в силу своїх особливих якостей, створюють підвищену можливість
заподіяння шкоди оточуючим (об’єкти транспорту, машини, механізми,
промислове та будівельне обладнання, хімічні та інші технології,
електроенергетичні, ядерні установки, вибухові речовини тощо).

Шкода, заподіяна фізичним або юридичним особам джерелом підвищеної
небезпеки., має бути відшкодована організацією чи громадянином,
діяльність яких пов’язана з небезпекою для оточення, якщо останні не
доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу
потерпілого.

У ЦК дано законодавче визначення поняття «джерело підвищеної небезпеки».
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням,
зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та
обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-
і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових
собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку
для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної
небезпеки, повинна наставати як при цілеспрямованому його використанні,
так і при мимовільному прояві його шкідливих властивостей (наприклад, у
разі заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Ознаки джерел підвищеної небезпеки:

1) шкідливі властивості. Такі механічні об’єкти, як літак, автомобіль
небезпечні неможливістю їх миттєвого зупинення. Але як такі, без
поєднання з діяльністю щодо експлуатації джерела, вони не мають
юридичного значення;

2) неможливість повного контролю з боку людини. Якщо такий контроль
можливий — не можна визнати об’єкт джерелом підвищеної небезпеки

Так, громадянин М., їдучи у відрядження, попросив сусіда Н доглянути за
його автомашиною Останній уночі, прогріваючи мотор, заснув у кабіні. Від
роботи мотора в гаражі зібралося багато вихлопних газів Н отруївся і
помер У цій справі було встановлено, що смерть громадянина відбулася від
отруєння вихлопними газами автомобіля, сконцентрованими в закритому
приміщенні (у гаражі).

У цій справі суд обґрунтовано не визнав автомобіль джерелом підвищеної
небезпеки.

Транспортний засіб, що не рухається, не може розглядатися як джерело
підвищеної небезпеки при наїзді на нього іншого транспортного засобу.

2. Види джерел підвищеної небезпеки

За переважанням шкідливих властивостей джерела підвищеної небезпеки
прийнято поділяти на:

1) механічні (автомашини, рухомий склад залізниць, річкові і морські
судна, виробничо-механічне обладнання підприємств),

2) теплові (обладнання гарячих цехів, паросилові установки з підвищеним
тиском тощо);

3) електричне (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що знаходяться
під високою напругою — 380 вольт і вище);

4) хімічні, отруйні, вибухові і вогненебезпечні речовини (бензин,
бензол, газ, ефір, отрути);

5) радіоактивні;

6) біологічні — дикі тварини, деякі види мікробіологічних організмів.

Так, громадянин С. був укушений змією, придбаною медінститутом для
проведення дослідів. В Іншій ситуації М., задивившись на слона в
зооцирку, необережно притиснувся до клітки з чорною пантерою, яка
покалічила йому руку.

У цих випадках шкода заподіяна біологічними джерелами підвищеної
небезпеки (дикими тваринами) і відповідальність може бути покладена на
їх власників.

Домашні тварини не визнаються джерелом підвищеної небезпеки.

Наприклад, позивач звернувся до суду з позовом до громадянина К. про
відшкодування шкоди, заподіяної йому. Гуси К. паслися на викошеному полі
відповідача. Він спустив собаку, що знищила 21 птицю. Суд задовольнив
позов, посилаючись на ст.450 ЦК, що передбачала відшкодування шкоди,
заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

У такому випадку посилання на цю статтю є помилковим, оскільки шкоду
завдано собакою — домашньою твариною, яка не вважається джерелом
підвищеної небезпеки. Відшкодування шкоди у цьому разі має здійснюватися
за загальними правилами зобов’язань щодо відшкодування шкоди.

3. Поняття володільця ДПН

Володілець джерела підвищеної небезпеки — особа, зобов’язана до
відшкодування шкоди.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою,
яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове
право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,
механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого
створює підвищену небезпеку.

Не є володільцем і не відповідає за шкоду особа, яка управляє джерелом
підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього
джерела (водій, машиніст, оператор тощо). Не впливають на виникнення
обов’язку володільця джерела підвищеної небезпеки щодо відшкодування
шкоди, ним заподіяної: а) час заподіяння шкоди — службове або
неслужбове; б) було довірене джерело підвищеної небезпеки працівникові у
процесі виконання ним трудових обов’язків або він самовільно
неправомірно використовував його у особистих цілях.

Особи, правомочні на відшкодування шкоди. За загальним правилом це
потерпілі. Є два винятки: а) при завданні смерті потерпілому
правомочними є особи, які визначені у законі; б) відповідальність
володільця джерела підвищеної небезпеки перед особами, що його
обслуговують, визначається за правилами не ст.1187, а ст. 1195 —
наявність трудових відносин між володільцем джерела підвищеної небезпеки
та обслуговуючою його особою (наприклад, якщо електрик вражений струмом
під час виконання службових обов’язків, відповідальність нестиме
підприємство за ст.1195 ЦК).

Отже, юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної
небезпеки на певній правовій основі і яка здійснює його експлуатацію
(володіння, користування, зберігання, транспортування тощо),
визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки і несе перед
потерпілим відповідальність за завдану шкоду. До згаданих вище осіб
належать ті, хто здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки
на підставі належного їм права власності (права спільної власності);
права володіння та користування джерелом підвищеної небезпеки на
підставі договору підряду або оренди, довіреності на управління
транспортним засобом та інших договорів; права володіння й користування
джерелом підвищеної небезпеки, що ґрунтується на адміністративному акті
чи іншій правовій підставі.

Особою, відповідальною за завдання шкоди джерелом підвищеної
небезпеки, також визнається особа, яка самочинно (протиправно і винно)
заволоділа джерелом підвищеної небезпеки.

За наявності вини володільця у протиправному вилученні з його володіння
джерела підвищеної небезпеки відповідальність може бути покладена як на
володільця, так і на осіб, що заволоділи джерелом підвищеної небезпеки,
у частковому відношенні залежно від ступеня вини кожного з них.

4. Умови настання відповідальності

Умови відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки —
протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди у
потерпілого, причинний зв’язок між ними. Вина не є необхідною умовою.

Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції
цивільно-правової відповідальності: превентивну
(виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі
цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива
цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід видається
невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і
практично будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції.
цивільно-правова відповідальність застосовується до осіб, винних у
скоєнні цивільного правопорушення. Тому згідно з поширеною в юридичній
літературі думкою загальною і єдиною підставою юридичної
відповідальності є наявність складу правопорушення.

Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу
правопорушення таких чотирьох елементів: об’єкт, суб’єкт, об’єктивна і
суб’єктивна сторони правопорушення. Були спроби так само визначати і
склад правопорушення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці
і практиці широкої підтримки.

Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення полягає в
тому, що в нього включають чотири умови цивільно-правової
відповідальності: шкода, протиправні дії правопорушника, причинний
зв’язок між протиправною дією і шкодою, вина правопорушника.

Водночас слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літературі немає
категоричного розмежування і тим більше протиставлення двох названих
підходів. Набагато складнішим є аналіз об’єктивної і суб’єктивної
сторони цивільного правопорушення. Першою з об’єктивних підстав
відповідальності, очевидно, має бути названа наявність шкоди, В
юридичній літературі зазначалося, що ця підстава має місце, як правило,
при відповідальності у формі відшкодування збитків. Однак видається, що
наявність шкоди є найважливішою умовою відповідальності в будь-якому
випадку, навіть тоді, коли збитків немає. Протиріччя в такому твердженні
немає, оскільки поняття «шкода» ширше, ніж поняття «збитки».

Так, під збитками відповідно до ЦК розуміються витрати, зроблені
кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також нестримані
кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов’язання було виконане
боржником.

Звідси випливає, що поняттям «збитки» не охоплюються випадки шкоди, що
не підпадають під перелік, наведений в цій нормі Отже, при всій
важливості категорії збитків, ними не вичерпується поняття шкоди як
підстави цивільно-правової відповідальності. У юридичній літературі вже
давно відзначалося існування і такого виду шкоди, як шкода моральна. І
якщо раніше до цієї ідеї ставилися з обачністю, то в останні роки
ставлення до відшкодування моральної шкоди змінилося в позитивну
сторону. Відповідальність в таких випадках передбачена в законодавстві,
наприклад, в зобов’язаннях із завдання шкоди, у відносинах із захисту
прав споживачів тощо.

Таким чином, наявність шкоди, під якою мають на увазі сукупність
моральної шкоди і збитків, є однією з підстав відповідальності,
елементом об’єктивної сторони правопорушення.

У конкретному правопорушенні може бути той або інший вид шкоди, але така
умова є завжди. Це випливає з самого поняття «правопорушення», яке, як
зазначалося, є суспільне шкідливим діянням. Якщо немає шкоди, то немає і
правопорушення.

Так, 12.11.2004 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу О. К. задовольнила,
апеляційну скаргу Р. С. задовольнила частково на рішення районного суду
м. Києва від 20.07.2004 р. за позовом О. К. до А. Г., Р. С. про
відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Вимоги та заперечення сторін. Рішення суду першої інстанції

У квітні 2004 р. О. К. пред’явив позов до А. Г. про відшкодування
матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи тим, що 23.03.2004 р. він,
управляючи своїм автомобілем, вчинив наїзд на пішохода Р. С., а
автомобіль під керуванням відповідача, рухаючись за його машиною,
зіткнувся з нею, пошкодив її, чим заподіяв йому, позивачу, матеріальну
шкоду у розмірі … грн., а також моральну шкоду у розмірі … грн. Тому
позивач просив задовольнити його вимоги, стягнувши з відповідача
зазначені суми на відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
понесені ним витрати зі сплати держмита у розмірі … грн.

У процесі розгляду справи до участі в справі як співвідповідача було
притягнуто Р. С.

Рішенням районного суду від 20.07.2004 р. позовні вимоги задоволено
частково, постановлено стягнути з А. Г. на користь О. К. … грн. на
відшкодування матеріальної шкоди і … грн. витрат зі сплати держмита.
Стягнуто з Р. С. на користь О. К. … грн. на відшкодування матеріальної
шкоди, … грн. витрат зі сплати держмита.

У задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди О. К. відмовлено.

В апеляційній скарзі О. К. просив рішення районного суду в частині
стягнення з Р. С. … грн. матеріальної шкоди та витрат по сплаті
держмита у розмірі … грн. скасувати, стягнути з А. Г. на його користь
… грн. на відшкодування матеріальної шкоди, … грн. витрат зі сплати
держмита та … грн. моральної шкоди, посилаючись на те, що висновок
суду першої інстанції ґрунтується на неправильно встановлених обставинах
справи та допущено порушення норм матеріального і процесуального права.

Р. С. в апеляційній скарзі також просив рішення районного суду в частині
стягнення з нього … грн. на відшкодування матеріальної шкоди та витрат
зі сплати держмита у розмірі … грн. скасувати і ухвалити нове рішення
про звільнення його від матеріальної відповідальності перед позивачем,
мотивуючи тим, що районний суд в порушення норм процесуального права
вийшов за межі позовних вимог і необґрунтовано поклав на нього обов’язок
по відшкодуванню матеріальної шкоди, яка заподіяна винними діями
відповідача А. Г., котрий допустив порушення Правил дорожнього руху.
Заподіяну позивачу шкоду (пошкодження правого дзеркала заднього огляду)
він відшкодував у розмірі … грн. і претензій з боку позивача до нього
не має.

Мотиви, за якими апеляційний суд дійшов свого висновку

Апеляційна скарга О. К. підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Р. С.
— задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судом і таке вбачається із матеріалів справи, 21.03.2004
р. о 21 год. 10 хвилин на проспекті … відбулось зіткнення автомобіля
під керуванням А. Г. та автомобіля під керуванням О. К.

Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок того, що пішохід Р. С.,
порушивши п. п. 4.7, 4.14 Правил дорожнього руху, переходив проїжджу
частину дороги поза пішохідним переходом на дорозі, яка має три смуги
для руху, і, знаходячись в середній смузі руху, створив раптову
перешкоду для автомобіля, яким керував О. К., останній застосував
екстрене гальмування до зупинки транспортного засобу, але уникнути
зіткнення не зміг, внаслідок чого пішохід наштовхнувся на праве дзеркало
заднього виду, після чого упав на асфальт. У цей же час А. Г.,
управляючи своїм автомобілем, що рухався в попутному напрямку, на
порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху (не вибрав безпечну швидкість
руху) та п. 12.3 цих же Правил (при виникненні перешкоди не вжив заходів
для зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу), внаслідок
чого скоїв наїзд на автомобіль О. К., який було пошкоджено.

Обставини дорожньо-транспортної пригоди підтверджені матеріалами
районного РУГУ МВС України в м. Києві, на підставі яких була прийнята
постанова про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом
дорожньо-транспортної пригоди та про притягнення А. Г. до
адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у вигляді стягнення
адміністративного штрафу, який він сплатив, поясненнями позивача,
відповідачів, показаннями свідків та іншими матеріалами справи.

Відповідно до акта автотоварознавчого дослідження, складеного 31.03.2004
р. Експертно-консультативним бюро, вартість відновлювального ремонту
автомобіля позивача, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної
пригоди, становить … грн., а з урахуванням витрат, пов’язаних з
проведенням дослідження, в сумі … грн. розмір шкоди становить … грн.

Районний суд правильно встановив обставини дорожньо-транспортної
пригоди, разом з тим дійшов помилкового висновку про те, що матеріальну
відповідальність за пошкоджений автомобіль О. К. повинні нести обидва
відповідачі відповідно до ступеня вини кожного, визначивши пішоходу Р.
С. 60 % вини в дорожньо-транспортній пригоді, а А. Г., який скоїв наїзд
на автомобіль позивача — 40 % вини.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана майну фізичної
або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її
завдалаа.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою,
яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове
право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,
механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого
створює підвищену небезпеку.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови «Про
практику розгляду судом цивільних справ за позовами про відшкодування
шкоди» від 27.03.92 р. N 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди,
суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну
громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню
в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої
були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок
та є вина зазначеної особи.

Визнаючи 60 % вини пішохода Р. С. у дорожньо-транспортній пригоді і
стягуючи на користь позивача … грн. на відшкодування матеріальної
шкоди, районний суд посилався на те, що Р. С., переходячи проїжджу
частину дороги поза пішохідним переходом на дорозі, створив раптову
перешкоду для автомобіля О. К., що змусило позивача застосувати екстрене
гальмування до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого пішохід
наштовхнувся на праве дзеркало заднього виду, пошкодив його і сам впав
на асфальт.

При цьому суд першої інстанції не вказав, чи був причинний зв’язок і в
чому він полягав між діями пішохода Р. С., який при зіткненні з
автомобілем позивача пошкодив лише праве бокове дзеркало, і порушеннями
водія А. Г. (п. 12.1 та п. 12.3 Правил дорожнього руху), який не вибрав
безпечну швидкість руху та не застосував заходів для зниження швидкості
аж до зупинки транспортного засобу, що стало наслідком скоєння наїзду на
автомобіль позивача та пошкодження його на суму … грн., та чи раптові
перешкоди, створені пішоходом автомобілю позивача, вплинули на порушення
водієм А. Г. Правил дорожнього руху і наїзд на його автомобіль.

Позивач у судовому засіданні пояснив, пояснення якого підтримав його
представник, що метрів за сім попереду свого автомобіля він помітив
силует чоловіка, почав гальмувати, але зачепив його боковим дзеркалом,
зупинився на проїжджій частині дороги, включивши вогні аварійної
ситуації, швидко вийшов із автомобіля і направився до потерпілого, який
лежав нерухомо на асфальті. В цей же момент автомобіль А. Г. наїхав на
його автомобіль, спричинивши технічні пошкодження останньому. Під час
дорожньо-транспортної пригоди поряд зупинився автомобіль працівників
підрозділу міліції «Беркут» і на його прохання вони викликали «швидку
допомогу» та працівників ДАІ. Знак аварійної зупинки він навіть не встиг
виставити, оскільки між зіткненням з пішоходом і наїздом автомобіля
відповідача на його автомобіль пройшло близько 15 — 20 секунд.

Вимоги про відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль
він пред’являв до А. Г., якого вважає повністю винним у
дорожньо-транспортній пригоді, оскільки він порушив Правила дорожнього
руху, а також спричинив йому моральну шкоду, так як дорожньо-транспортна
пригода вплинула на його стан здоров’я, автомобіль він придбав у борг,
за який ще не розрахувався. Автомобіль він використовував для сімейних
потреб, їздив до батьків, які проживають за межами м. Києва, надавав їм
допомогу. Зараз з вини А. Г. він змушений займатися питаннями
відновлення автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди. Все це
спричинило йому моральні страждання і завдало моральну шкоду, яку він
оцінює у … грн.

Після притягнення до участі у справі співвідповідачем пішохода Р. С. як
учасника дорожньо-транспортної пригоди, представник позивача у судовому
засіданні просив стягнути з нього на користь О. К. лише вартість
пошкодженого ним при зіткненні з автомобілем правого бокового дзеркала,
вартість якого з урахуванням робіт з його заміни на підставі наданих
документів становить … грн.

Відповідач Р. С. у судовому засіданні визнав свою вину в порушенні ним
Правил дорожнього руху при переході проїжджої частини дороги, що
призвело до зіткнення з автомобілем позивача і пошкодження правого
дзеркала в цьому автомобілі, та не визнав своєї вини щодо створення
аварійної обстановки для відповідача А. Г., котрий порушив Правила
дорожнього руху, що призвело до наїзду на автомобіль позивача. Р. С. як
учасника дорожньо-транспортної пригоди в ДАІ не викликали і до
адміністративної відповідальності не притягували.

Відповідач А. Г., визнавши свою вину лише в частині наїзду на автомобіль
позивача, вважав, що сам позивач порушив Правила дорожнього руху, не
виставив знак аварійної зупинки, що призвело до дорожньо-транспортної
пригоди, було пошкоджено обидва автомобілі, тому кожен повинен ремонт
проводити своїми силами. А. Г. підтвердив, що рухався на автомобілі по
третій смузі дороги зі швидкістю 70 км/час, за 12 — 15 м перед собою
побачив автомобіль відповідача, котрий стояв з включеними аварійними
вогнями, загальмувати не встиг і скоїв наїзд.

Допитані у судовому засіданні свідки О. М., Р. Б., С. О. — працівники
підрозділу міліції «Беркут», які були свідками дорожньо-транспортної
пригоди, повідомили, що близько 21 години 21.03.2004 р. вони їхали на
виклик по проспекту … і побачили автомобіль з включеними аварійними
вогнями, біля якого лежала людина. Водій автомобіля попросив викликати
«швидку допомогу» і працівників ДАІ. В цей час з великою швидкістю
близько 70 км/час рухався в третій смузі інший автомобіль (А. Г.), який
і скоїв наїзд на автомобіль О. К. Між зіткненням автомобіля позивача з
пішоходом і наїздом автомобіля відповідача на автомобіль позивача
пройшло від 20 секунд до 1 хвилини. Працівники ДАІ приїхали через 20 —
25 хвилин на місце дорожньо-транспортної пригоди.

Посилання відповідача А. Г. на те, що не виставлення позивачем знака
аварійної зупинки стало причиною його наїзду на його автомобіль не
заслуговують на увагу, оскільки працівниками ДАІ не встановлено в діях
О. К. порушень Правил дорожнього руху і до адміністративної
відповідальності він не притягувався.

Окрім того, судом достовірно встановлено і з цим погоджується колегія
суддів, що при зіткненні автомобіля позивача з пішоходом Р. С. в його
автомобілі були включені аварійні вогні, що давало можливість
відповідачу А. Г. проявити уважність і вибрати безпечну швидкість при
виді перешкоди та вжити заходи для зниження швидкості до зупинення
транспортного засобу.

Враховуючи викладене і оцінюючи пояснення сторін, показання свідків,
письмові докази в їх сукупності, колегія суддів визнала за встановлене,
що матеріальна шкода в сумі … грн., заподіяна позивачу внаслідок
дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача А. Г., між
діями якого (порушення п. 12.1 та п. 12.3 Правил дорожнього руху) і
шкодою є безпосередній причинний зв’язок, причинного зв’язку між діями
пішохода Р. С. і порушеннями А. Г. Правил дорожнього руху, що призвело
до наїзду його автомобіля на автомобіль позивача і пошкодженню
останнього, немає, тому у суду першої інстанції не було законних підстав
для покладення на обох відповідачів відповідно до ступеня вини кожного
обов’язку з відшкодування матеріальної шкоди.

До того ж згідно зі ст. 151 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не
інакше як за заявою (скаргою) осіб, зазначених у ст. 5 цього Кодексу в
межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими
особами, які беруть участь у справі, доказів.

О. К. позовних вимог до Р. С., як це видно із матеріалів справи і на це
він посилається в апеляційній скарзі, по відшкодуванню матеріальної
шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля внаслідок
дорожньо-транспортної пригоди 21.03.2004 р., на суму … грн. не
пред’являв.

Щодо стягнення з пішохода Р. С. вартості пошкодженого правого бокового
дзеркала з урахуванням робіт з його заміни в розмірі … грн., то таке
клопотання було заявлене представником позивача лише після притягнення
його співвідповідачем в останньому судовому засіданні. Р. С. ці вимоги
визнав, сума … грн. не входила в розмір матеріальної шкоди … грн.,
яку просив стягнути О. К. з А. Г.

Районний суд всупереч вказаної процесуальної норми закону вийшов за межі
позовних вимог О. К. і стягнув з Р. С. на відшкодування матеріальної
шкоди … грн., а з А. Г. як володільця джерела підвищеної небезпеки —
… грн.

Помилковим є висновок районного суду і в частині відмови О. К. у
відшкодуванні моральної шкоди.

Згідно з вимогами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній
або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,
відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Колегія суддів вважає, що у зв’язку з винними діями А. Г. у
дорожньо-транспортній пригоді, позивачу, окрім матеріальної шкоди,
заподіяна моральна шкода, викликана тим, що сам факт
дорожньо-транспортної пригоди зі значними пошкодженнями його автомобіля
уже спричинив підвищене психологічне навантаження. Окрім того, позивач
був позбавлений можливості користування автомобілем, у нього порушились
звичні життєві зв’язки, спілкування з батьками, він змушений займатися
питаннями ремонту автомобіля, витрачати свій час для участі в розгляді
його позову, оскільки відповідач від добровільного відшкодування шкоди
за пошкодження автомобіля відмовився. З урахуванням суті позовних вимог,
обсягу спричинених позивачу моральних страждань, колегія суддів
вирішила, що вимоги О. К. щодо стягнення з А. Г. … грн. на
відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими.

Оскільки рішення районного суду постановлене всупереч встановлених
обставин справи, норм матеріального і процесуального права, воно
підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким позовні вимоги
позивача слід задовольнити, стягнути з А. Г. на користь О. К. … грн.
на відшкодування матеріальної шкоди та … грн. компенсації моральної
шкоди. Стягнути з Р. С. на користь О. К. на відшкодування матеріальної
шкоди … грн.

Приймаючи до уваги, що після постановлення 20.07.2004 р. рішення
відповідачем Р. С. відшкодована О. К. спричинена ним матеріальна шкода у
розмірі … грн., що підтверджено письмовими розписками як О. К. від
27.07.2004 р., так і Р. С. від 27.07.2004 р., і на це вони посилаються в
апеляційних скаргах та підтвердили в судовому засіданні апеляційної
інстанції, колегія суддів вважає, що рішення районного суду в цій
частині виконанню не підлягає.

Відповідно до вимог статей 75, 80 ЦПК України стороні, на користь якої
постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі судові витрати.
Оскільки позовні вимоги О. К. до А. Г. задоволені повністю, то з
відповідача на його користь підлягає стягненню … грн. сплаченого
держмита.

У зв’язку з тим, що представник О. К. просив стягнути з Р. С. … грн.
на відшкодування матеріальної шкоди і вимоги були задоволені, але
держмито в розмірі не менше 3-х неоподатковуваних мінімумів — 51 грн. на
підставі п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне
мито» позивачем не було сплачено, тому з Р. С. на користь держави
підлягає стягненню 51 грн.

Наслідки розгляду апеляційної скарги

Апеляційну скаргу О. К. задоволено повністю, апеляційну скаргу Р. С.
задоволено частково. Рішення районного суду м. Києва від 20.07.2004 р.
скасовано.

Позовні вимоги О. К. задоволено. Стягнуто з А. Г. на користь О. К. на
відшкодування матеріальної шкоди … грн., … грн. компенсації
моральної шкоди та витрати по сплаті держмита у розмірі … грн.

Стягнуто з Р. С. на користь О. К. на відшкодування матеріальної шкоди
… грн. та на користь держави 51 грн. державного мита.

Рішення в частині стягнення з Р. С. на користь О. К. … грн. не
приводити до виконання.

Отже, шкода, завдана внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки,
відшкодовується їх володільцем на загальних підставах:

1) шкода, завдана одному з володільців з вини іншого, відшкодовується
винним;

2) за наявності вини лише володільця, якому завдано шкоди, її йому не
відшкодовують;

3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування
визначається відповідно до ступеня вини кожного;

4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у
взаємному завданні шкоди (незалежно від її розміру) жоден з них не має
права на відшкодування.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної
небезпеки третім особам володільці, які спільно завдали шкоду, несуть
перед потерпілим солідарну відповідальність незалежно від вини.

5. Звільнення від відповідальності володільця ДПН

Підстави звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від
обов’язку відшкодування:

а) непереборна сила;

б) умисел потерпілого;

Згідно з ч.5 ст.1187 ЦК особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом
підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що
шкоду завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого;

в) груба необережність потерпілого спричиняє повне або часткове
звільнення від відповідальності. За наявності вини володільця джерела
підвищеної небезпеки, який завдав шкоду, груба необережність потерпілого
не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди;

г) неправомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки третьою
особою. У ЦК прямо не передбачена ця підстава звільнення. Однак це
випливає з правила, встановленого у ч.3 ст.1187 ЦК особа, яка
неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим
об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання
або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику
розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»
володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, завдану
ним, якщо доведе, що воно вийшло з його володіння не за його вини, а
внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, при викраденні
транспортного засобу).

Так, М., будучи в нетверезому стані, вивів з території гаражу лижної
бази трактор, що належав комбінату. Прямуючи на ньому, він зробив наїзд
на К., завдавши йому тілесні ушкодження. Територія гаражу охоронялася
сторожем, який не відчинив ворота І не дозволив М. вивести трактор.
Однак М.. незважаючи на заперечення сторожа, зламав ворота і вивів
трактор.

У цьому випадку відшкодовувати шкоду повинен безпосередній її заподіювач
— М.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом,
механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця),
шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або
утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за
рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, у разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що
вийшло з володіння його володільця в результаті протиправних дій інших
осіб, але за наявності також винної поведінки володільця,
відповідальність за завдану шкоду може бути покладена судом як на особу,
що використовувала джерело підвищеної небезпеки, так і на його
володільця. Відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки
може наставати, зокрема, коли з його вини не була забезпечена належна
його охорона. У цьому випадку па кожного із заподіювачів шкоди може бути
покладена відповідальність за шкоду в частковому порядку відповідно до
ступеня вини кожного з них.

Так, Я. на стоянці таксі сів у машину і попросив водія Ч. відвезти його
додому. Однак останній відмовився виконати його прохання. Тоді Я,
скориставшись тим, що Ч. залишив без догляду автомашину з працюючим
мотором і ключем запалювання в замку, сів за кермо і поїхав. Проїхавши
метрів 200-300, Я. зробив наїзд на машину, що стояла, власником якої був
С.

У цьому випадку відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена
в частковому порядку як на безпосереднього її заподіювача — Я., так і на
водія — Ч., який не забезпечив належної охорони автомашини, залишивши її
без догляду.

Якщо шкоду завдано внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки,
шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто за принципом вини.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки,
відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої, відшкодовується винною
особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоду, вона їй не
відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоду,
розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від
обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди
іншим особам, особи, які спільно завдали шкоду, зобов’язані її
відшкодувати незалежно від їх вини.

Висновки

Отже, опираючись на все вищесказане, можна зробити наступні висновки:

Джерело підвищеної небезпеки — технічні та технологічні об’єкти,
експлуатація яких людиною пов’язана з підвищеною небезпекою для оточення
і які, в силу своїх особливих якостей, створюють підвищену можливість
заподіяння шкоди оточуючим (об’єкти транспорту, машини, механізми,
промислове та будівельне обладнання, хімічні та інші технології,
електроенергетичні, ядерні установки, вибухові речовини тощо).

Шкода, заподіяна фізичним або юридичним особам джерелом підвищеної
небезпеки., має бути відшкодована організацією чи громадянином,
діяльність яких пов’язана з небезпекою для оточення, якщо останні не
доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу
потерпілого.

За переважанням шкідливих властивостей джерела підвищеної небезпеки
прийнято поділяти на:

1) механічні (автомашини, рухомий склад залізниць, річкові і морські
судна, виробничо-механічне обладнання підприємств),

2) теплові (обладнання гарячих цехів, паросилові установки з підвищеним
тиском тощо);

3) електричне (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що
знаходяться під високою напругою — 380 вольт і вище);

4) хімічні, отруйні, вибухові і вогненебезпечні речовини (бензин,
бензол, газ, ефір, отрути);

5) радіоактивні;

6) біологічні — дикі тварини, деякі види мікробіологічних організмів.

Умови відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки —
протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди у
потерпілого, причинний зв’язок між ними. Вина не є необхідною умовою.

Підстави звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від
обов’язку відшкодування:

а) непереборна сила;

б) умисел потерпілого;

Згідно з ч.5 ст.1187 ЦК особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом
підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що
шкоду завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого;

в) груба необережність потерпілого спричиняє повне або часткове
звільнення від відповідальності. За наявності вини володільця джерела
підвищеної небезпеки, який завдав шкоду, груба необережність потерпілого
не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди;

г) неправомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки третьою
особою. У ЦК прямо не передбачена ця підстава звільнення. Однак це
випливає з правила, встановленого у ч.З ст.1187 ЦК особа, яка
неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим
об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання
або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах.

Список використаної літератури

Нормативно-правові джерела:

Конституція України. – 1996.

Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” // Урядовий кур’єр. – 7
березня 2001 р.

Цивільний кодекс України. – 2003.

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами
цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992
р. №6 (із змінами) // Бюлетень законодавства і юридичної практики
України. – 1995. — №1.

Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові
пропозиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. – К.,
1998.

Практика судів України в цивільних справах // Бюлетень законодавства і
юридичної практики України. – 1995. — №3.

Підручники, періодичні та спеціалізовані видання:

Бірюков І.А, Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. – К.,
1999.

Жуковская О. Ответственность за вред, причиненный источником повышенной
опасности. – К., 1995.

Журнал «Право: Теория и Практика”. — №1-8. – 2003.

Журнал «Право України». — №7. – 2003.

Котюк В.О. Теорія права. — К., 1996.

Словник-довідник юриста. – К., 2001.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С.
Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 864 с.

Цивільне право. Частина перша. — К.-. Вентурі, 1997. — С. 376.

Якименко М.І. Джерела підвищеної небезпеки і право. – Харків, 2000.

Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” // Урядовий кур’єр. –
7 березня 2001 р.

Цивільний Кодекс України. – К., 2003.

Жуковская О. Ответственность за вред, причиненный источником повышенной
опасности. – К., 1995. – С.42.

Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” // Урядовий кур’єр. –
7 березня 2001 р.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери,
Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. – С.469.

Цивільний Кодекс України. – К., 2003. — Ч.2 ст.1187

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери,
Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. – С.472.

Жуковская О. Ответственность за вред, причиненный источником повышенной
опасности. – К., 1995. – С.97.

ч.2 ст.1187. – Стаття 22.

Цивільний Кодекс України. – К., 2003.

Цивільний Кодекс України. – К., 2003.

Цивільний Кодекс України. – К., 2003.

Цивільний Кодекс України. – К., 2003. — Ч.4 ст.1187 ЦК

Цивільний Кодекс України. – Ст.1188.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи