КУРСОВА РОБОТА

Важкі підлітки та особливості

спілкування з ними

ПЛАН

Вступ

1. Загальна характеристика підліткового віку

1.1. Характеристика підліткового віку

1.2. Особливості труднощів підліткового віку

2. Проблема соціалізації та відособлення підлітків

2.1. Проблема соціалізації підлітків, важкі підлітки

2.2. Невідповідність потреб свободи до ступені відповідальності –
головна з причини формування важких підлітків. Особливості спілкування з
важкими підлітками

3. Причини і умови злочинності неповнолітніх

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Темою даного курсового дослідження обрано питання “Важкі підлітки та
особливості спілкування з ними”.

Необхідність вивчення даної проблема пояснюється тим, що Підлітковий і
юнацький вік є перехідними періодами від залежного дитинства до
відповідальної і самостійної дорослості. Це досить тривалий етап (від
11-12 до 24-25 р.), який супроводжується віковими кризами і зв’язаний з
виключно важливими змінами в структурі особистості підлітків та юнаків

Найбільше проблем, труднощів виникає у роботі з підлітками.

У психологічній літературі підлітковий вік визначається як критичний,
складний, перехідний. Його кризовий характер і складність полягає у
різкому подорослішанні, в стрибку з дитинства в іншу вікову фазу, у нове
знання. Підліток стикається з раніше невідомими йому суперечностями у
взаєминах між людьми, в яких він губиться, він виявляє у собі почуття і
потяги, перед якими є беззахисним.

Підліток водночас є тендітним і сильним, вразливим і небезпечним, він в
однаковій мірі є доступним і добру і злу. Він легко і довірливо
прив’язується, але може раптово обірвати, здавалось би найбільш міцні
зв’язки. Він потребує любові, але бере набагато більше ніж відддає.

Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю
його розвитку – рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв’язані
процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого
підлітка і для оточуючих його людей.

Підліток прагне бути прийнятим тією групою ровесників, інтереси якої він
поділяє. Це може бути шкільний клас, компанія однокласників чи хлопчиків
з двору. Для підлітків група – це не просто діти, яких він вважає
цікавішими за інших і з якими він хоче відпочивати. Підліткова група –
співтовариство зі своїми нормами, правилами, відмінними від інших. Бути
членом підліткової групи означає бути своїм серед своїх, жити за їх
законами, разом з нею протистояти іншим групам. Відторгнення групою
сприймається підлітком як применшення цінності своєї особистості, а
загроза залишатися поза групою часто сприймається як трагедія.

Чим старшим стає підліток, тим болючішою є його боротьба з дорослими за
свою свободу. Він сам хоче визначати свій спосіб життя, інтереси, форми
відпочинку. З віком він стає все більш нетерплячим до авторитарного
стилю учителів і батьків, до мораліторства дорослих, нав’язування
підлітку уявлень про те, що йому корисно або шкідливо.

Батькам, які виховують підлітків приходиться бути більш гнучкими:
змінювати свою позицію при переході їх дитини від молодшого шкільного
віку, до підліткового, допомагати їй соціалізуватися, здобувати
автономію, самовизначатися. Дорослий змушений вирішувати здавалося б
несумісні задачі: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати
його до самостійного життя і постійно спостерігати за ним.

Особливо гостро стоїть питання формування “важких” підлітків та
особливостей спілкування з ними. Дана робота якраз і присвячена цьому
напрямку.

1. Загальна характеристика підліткового віку

1.1. Характеристика підліткового віку

Підлітковий і юнацький вік є перехідними періодами від залежного
дитинства до відповідальної і самостійної дорослості. Це досить тривалий
етап (від 11-12 до 24-25 р.), який супроводжується віковими кризами і
зв’язаний з виключно важливими змінами в структурі особистості підлітків
та юнаків

Найбільше проблем, труднощів виникає у роботі з підлітками.

Шкільному психологу, соціальному працівнику, всім тим, хто надає
допомогу підлітку, при зустрічі з ним відкривається його складний світ.
Допомога підлітку буде ефективною, якщо спеціаліст зможе побачити його у
кількох вимірах: у контексті всієї соціальної ситуації розвитку
підлітка, в історії його розвитку, в його теперішньому і майбутньому, в
системі взаємин підлітка з дорослими, ровесниками, з самим собою.

Надаючи допомогу конкретному підлітку, необхідно сприймати його не лише
як унікального індивіда з властивими йому особливостями темпераменту,
характеру, рисами особистості, але й як представника певного віку.

Підлітковий вік (від 11 –12 до 14 –15 р.) – це ціла епоха в житті
людини, період суттєвих змін у фізіологічному і психічному розвитку, в
соціальному статусі, у формах поведінки.

У психологічній літературі підлітковий вік визначається як критичний,
складний, перехідний. Його кризовий характер і складність полягає у
різкому подорослішанні, в стрибку з дитинства в іншу вікову фазу, у нове
знання. Підліток стикається з раніше невідомими йому суперечностями у
взаєминах між людьми, в яких він губиться, він виявляє у собі почуття і
потяги, перед якими є беззахисним.

Підліток водночас є тендітним і сильним, вразливим і небезпечним, він в
однаковій мірі є доступним і добру і злу. Він легко і довірливо
прив’язується, але може раптово обірвати, здавалось би найбільш міцні
зв’язки. Він потребує любові, але бере набагато більше ніж відддає.

1.2. Особливості труднощів підліткового віку

Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю
його розвитку – рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв’язані
процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого
підлітка і для оточуючих його людей.

В психології поняття соціалізації розглядається по-різному. Ми його
розуміємо як засвоєння підлітком нових для себе соціальних ролей,
входження у все більш широкі соціальні відносини і те, що для підлітка
новою психологічною реальністю (порівняно з молодшим школярем), стає
група ровесників (Гаврилова Т. П.).

Смисл процесу відособлення полягає у пошуку підлітком своєї автономії.
Поняття “автономія”, що прийшло у вітчизняну психологію з американської
гуманістивної психології, точно описує стан індивідуального буття
людини. Людина є автономною настільки, наскільки вона усвідомлює свій
особистий простір, його межі, здатна співвіднести свою автономію з
автономією іншої людини. Той, хто є автономним, не допускає порушень
кордонів не лише свого особистого але й фізичного простору. Психолог
Гаврилова Т. П. розглядає автономію як повагу свого (та інших) права на
особливе приватне життя.

Відстоюючи свій особистий і фізичний простір, підліток ще не здатний
серйозно і з повагою ставитися до автономії інших людей. В сім’ї ця його
властивість породжує чимало труднощів для близьких. Підліток
егоцентричний і вимагає поваги своєї інтимності: не слухайте його
розмов, не розпитуйте про справи, не заважайте спілкуванню з товаришами,
не заходьте до його кімнати без дозволу. Проте, він і не припускає, що і
інші члени сім’ї теж мають право на відпочинок, таємницю,
відособленість. Він живе так, ніби інші повинні присвятити йому своє
життя, віддаючи його до останку.

Підліткова дружба є не стійкою саме через те, що підлітку ще недоступне
розуміння цінності автомії іншого. В любому конфлікті він вважає себе
жертвою, не вміє зрозуміти свою долю вини в розриві або напруженні
взамин.

2. Проблема соціалізації та відособлення підлітків

2.1. Проблема соціалізації підлітків, важкі підлітки

У процесі соціалізації та відособлення існує ще один аспект:
необхідність для підлітка бути зв’язаним з групою і пошук власної
ідентичності. За допомогою поняття “ідентичність” психологи описують
уявлення людини про себе як про особистісно визначеного, відмінного від
інших людей, що володіє лише йому пртаманними якостями, світобаченням і
світовідчуттям [5].

Підліток прагне бути прийнятим тією групою ровесників, інтереси якої він
поділяє. Це може бути шкільний клас, компанія однокласників чи хлопчиків
з двору. Для підлітків група – це не просто діти, яких він вважає
цікавішими за інших і з якими він хоче відпочивати. Підліткова група –
співтовариство зі своїми нормами, правилами, відмінними від інших. Бути
членом підліткової групи означає бути своїм серед своїх, жити за їх
законами, разом з нею протистояти іншим групам. Відторгнення групою
сприймається підлітком як применшення цінності своєї особистості, а
загроза залишатися поза групою часто сприймається як трагедія.

Потреба підлітка бути зв’язаним з групою вступає у суперечність з
потребою у самовизначенні, з бажанням набути своєї ідентичності. Чим
старшим стає підліток, тим гостріше постає запитання: Я знаю, хто ми,
хто вони, а хто ж я? Який я? Хто я поза групою, без усіх? Настає момент
коли навіть лідер групи, авторитетний і утверджений запитує себе про це.

Любий дорослий пам’ятає болючі для нього ситуації, коли приходилося йти
за групою, підкоряючись її рішенням і не поділяючи їх. Треба –
обов’язково всім класом – зірвати урок, “довести” нелюбимого учителя,
вчинити бійку з іншою компанією. Тих, хто йде проти, група жорстоко
карає, необов’язково фізично. Є таке слово “бойкот”. Якщо не зробиш те,
що вирішила група, будуть бойкотувати: не розмовляти, не помічати,
ігнорувати. Вчора ти була любимою подругою, а сьогодні ти невидимка: ти
є і водночас тебе не існує.

Нормальний підліток не розчиняється в групі він цікавий сам для себе. У
нього є уявлення про те, яким він є сьогодні, яким буде завтра. У
старших підлітків формуються плани на майбутнє і деякі перспективи
самозміни.

Важливим моментом самовизначення підлітка стає його ставлення до
своєї тілесності, до своєї статі. Особливо інтенсивно розвивається
фізичне Я підлітка у віці 14-15 років. У даний період відбувається
оформлення переживання ним своєї статі, відбуваються серйозні зміни у
його статевій свідомості.

У старших підлітків взаємини між хлопчиками і дівчатками набувають нових
відтінків: вони хотять подобатися один одному не як партнери в іграх, а
як представники іншої статі. Секс і сексуальні взаємини входять в їхнє
життя не як заборона, а як реальність, до якої вони готуються
прилучитися [3].

Відчуваючи себе іншим (новим і дорослим), підліток вимагає, щоб і
дорослі визнавали це. Ставлення підлітків до дорослих є суперечливим:
підліток прагне бути незалежним від оцінок і суджень дорослого, від його
волі і влади над собою, від контролю і опіки, і в той же час дорослий
необхідний підлітку як порадник, старший товариш, люблячий батько,
знаючий учитель.

Без дорослого підлітку практично не можливо зорієнтуватися у заплутаному
світі людських взаємин, не знайти меж між добром і злом, не розібратися
у собі. Підліток шукає у дорослому зразків, незалежно від того, які саме
(позитивні чи негативні) зразки для нього є привабливими.

Чим старшим стає підліток, тим болючішою є його боротьба з дорослими за
свою свободу. Він сам хоче визначати свій спосіб життя, інтереси, форми
відпочинку. З віком він стає все більш нетерплячим до авторитарного
стилю учителів і батьків, до мораліторства дорослих, нав’язування
підлітку уявлень про те, що йому корисно або шкідливо.

Батькам, які виховують підлітків приходиться бути більш гнучкими:
змінювати свою позицію при переході їх дитини від молодшого шкільного
віку, до підліткового, допомагати їй соціалізуватися, здобувати
автономію, самовизначатися. Дорослий змушений вирішувати здавалося б
несумісні задачі: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати
його до самостійного життя і постійно спостерігати за ним.

2.2. Невідповідність потреб свободи до ступені відповідальності –
головна з причини формування важких підлітків. Особливості спілкування з
важкими підлітками

Один з парадоксів підліткового віку полягає у невідповідності потреби
підлітка у свободі і ступенем доступної йому відповідальності. У
вітчизняній практиці виховання до недавнього часу була відсутня проста і
дуже важлива для розвитку підлітка установка: підліток відповідальний за
те, що він робить і що він вибирає. Зарубіжний досвід дає нам поштовх до
осмислення того як саме виховувати у підлітків відповідальність [1].
Зрозуміло, що співвідношення свободи і відповідальності повинно бути під
силу підлітку як за його психічними, так і за фізичними можливостями.

Якщо батьки (учителі, соціальні працівники) не дають підлітку свободи і
не вимагають відповідальності, то він не прагне стати дорослим. І в
консультації, і в приватному житті приходиться зустрічати дітей, які
всіма силами прагнуть залишитися у дитинстві. На перших порах дорослих,
особливо батьків, влаштовує послушна дитина, але вже в 14 років вони
розуміють всю катастрофічність затриманого розвитку.

Труднощі і проблеми підлітків, як правило породжуються із
неблагополуччям у сім’ї і школі,частіше всього ці причини неблагополуччя
взаємозв’язані. Психологам, соціальним працівникам, які працюють з
підлітком і покликані йому допомогти, необхідно знати, якого роду
сімейні ситуації найбільше впливають на його навчання, взаємини з
учителями та ровесниками.

Підліток набагато важче, ніж молодший школяр, переживає розлучення
батьків або хронічні конфлікти між ними. Але в той же час підліток
здатний налагодити взаємини з батьком, як правило більш дружні ніж до
розлучення.

Неприховані і приховані конфлікти між батьками негативно відбиваються на
самопочутті підлітка. Ті батьки, які зберігають сім’ю, що розвалюється
“заради дітей”, не досягають своєї мети. Засвоюючи модель відчуджених
взаємин, підліток з неминучістю відтворить їх у своїй власній сім’ї.

Повна сім’я аж ніяк не гарантує повноцінного розвитку особистості
дитини. Якщо батько у повній сім’ї функції виховання передає мамі то в
підлітку він часто виявляє істоту невизначеної статі. Для нормальної
статевої ідентичності підлітка йому необхідна любов матері і батька,
любов і турбота обох батьків. І хлопчику, і дівчинці необхідна безумовна
любов, що не залежить від успіхів і досягнень дітей [4].

Взаємини підлітка з братами і сестрами, на відміну від молодших
школярів, не є такими конфліктними. Проте зустрічаються випадки
несприйняття підлітками дітей від нового шлюбу матері, особливо у
багатодітніх сім’я. Особливо важко переживають появу сестер хлопчики,
які народилися першими.

Глибокою внутрішньою проблемою підлітка може бути відсторонення його
матір’ю. Психологи і психіатри знають, що таке буває, коли жінка не
готова до материнства, якщо у неї були тяжкі роди, дитина була ослаблена
і хвороблива, якщо дитина схожа на нелюбимого чоловіка жінки, якщо
стать дитини не відповідає очікуванням матері [2].

Чим раніше дитина відчує відчудження або недостатню любов матері, тим
глибше її конфлікт між бажанням бути любимим і страхом не отримати
материнської любові. Якщо у дошкільному чи молодшому шкільному віці не
любима дитина та її мама не отримують кваліфікованої психологічної
допомоги, то у підлітковому віці її проблеми стануть ще гострішими,
болючішими.

Нещасливий дома молодший школяр не вміє налагоджувати взаємини із
ровесниками, дратує учителя пасивністю або надмірною рухливістю. Шкільні
конфлікти нелюбимої дитини підсилюються її конфліктами з батьками. У
підлітковий вік вона входить готовою до всіх видів негативізму.

Шкільні конфлікти нелюбимої дитини породжують її неприйняття школи, яке
у підлітковому віці посилюється. У результаті зіткнень з учителями,
різкого погіршення успішності, школа стає місцем, де школяр лише
спілкується з товаришами. Як правило, такі учні згуртовуються у стадо і
перетворюються у мучителів учителів. Буває так, що група важких
протистоїть іншій частині учнів класу. І в кінці — кінців вони знаходять
середовище, яке їм підходить у дворі.

Дворова компанія утворює дім, сім’ю. Норми і правила цієї сім’ї всім
зрозумілі. Вони непохитні. Кожен там почуває себе захищеним, впевненим,
а всі разом вони протидіють чужим. Якщо дворова компанія
криміналізується під впливом більш старших хлопців, то важкі підлітки
залишають сім’ю і школу. Вони не довіряють дорослим, знайти з ними
спільну мову майже неможливо. Фактично вони вже недоступні для впливу
психолога і займатися ними повинні соціальні працівники. Хоча реально
ними частіше ніхто не займається.

У підлітковому віці загострюються проблеми дітей одинаків і дітей
матерів – одиначок. Особливо це стосується хлопчиків. Хлопчики — одинаки
в сім’ї зазвичай є вкрай інфантильні і не самостійні через надмірну
опіку. Їх не приймає підліткова група, часто вони стають об’єктом
насміхань, а іноді травм однокласників. Якщо вони сумлінні у навчанні,
дисципліновані, то їм заздрять, їх дразнять. Такі школярі є
безпомічними, не вміють за себе постояти, а пізніше – вже дорослими –
згадують своє шкільне життя як суцільне пекло.

Подібно до сказаного складається і доля хлопчиків, які виховуються без
батька. У їх взаєминах з матір’ю розвивається специфічна форма
емоційного зв’язку, що називається сембіозом. Нещасливі в любові самітні
матері прив’язують до себе синів, роблячи їх одночасно і заміною
чоловіку, і вічними дітьми. Вони не здатні допомогти дітям
подорослішати, побудувати свою автономію і не хотять готувати їх до
відриву від сім’ї, до самостійного життя.

Надаючи допомогу підлітку, психолог зобов’язаний визначити зону своєї
компетенції. Психолог працює з труднощами дітей і дорослих, а
психотерапевт з їх проблемами. Слід пам’ятати про відмінності між
труднощами і проблемами. Особистісні труднощі – це переживання людиною
перешкод у самореалізації, у задоволенні тих чи інших актуальних потреб,
у прийнятті рішень. Психолог – консультант допомогає їй самостійно
долати труднощі, що виникли, змінити щось у тій реальності, в якій вони
виникають. Той, хто звертається до психолога за допомогою для подолання
своїх труднощів, у тій чи інші й мірі усвідомлює їх і може описати чи
визначити.

Говорячи про проблеми, ми маємо на увазі внутрішні конфлікти, які
заважають нормальній життєдіяльності людини (грі, праці, учінню,
спілкуванню). Внутрішній конфлікт виникає між актуальною потребою людини
і неможливістю її задовільнити. В залежності від ступеня дезінтеграції
особистості доцільно розрізняти конфлікти ядра і периферії (Т. П.
Гаврилова).

Ядерний конфлікт визначає всю поведінку людини, а периферійний лише в
значимих для неї сферах. Перші найчастіше не усвідомлюються людиною, а
другі – або усвідомлюються, або близькі до усвідомлення.

Оскільки до практичного психолога звертаються і з проблемами і з
особистісними труднощами, то важливо розрізняти, що стоїть за скаргою.
Якщо мова йде про підлітка, то бесіду необхідно побудувати так, щоб
вияснити чи можна обмежитися консультативною допомогою. Нагадаємо, що
особистісне консультування здійснюється у формі підтримки, поради,
інформації, сумісного пошуку рішення.

За скаргою, при уважному аналізі, психолог знайде або проблему підлітка,
або його особистісну трудність. Якщо, наприклад, 11 – річний підліток
скаржиться, що діти в класі з ним не товаришують, ображають його, це
означає, що він або не вміє побудувати свої взаємини з однокласниками
або його не приймають, оскільки він сам не приймає себе.

У першому випадку психолог допоможе знайти способи зацікавити
однокласників, захопити їх справою, яку він придумає сам. У другому –
необхідна глибока психотерапевтична робота з підлітком та з його
матір’ю. Завдання психолога – пояснити батькам, що причина
неблагополуччя підлітка має сімейне коріння і буде краще, якщо вони
звернуться до сімейного психотерапевта.

Якщо особистісні труднощі підлітка зв’язані з неправильним вихованням,
то психологу варто поговорити з батьками, розповісти про особливості
розвитку особистості у підлітковому віці, обговорити способи їх
поводження з підлітком, допомогти батькам перебудувати свій стиль
виховання у відповідності з очікуваннями підлітка.

І на завершення слід зазначити, що багато труднощів і проблем, з якими
зустрічаються підлітки, характерні і для значної частини
старшокласників.

3. Причини і умови злочинності неповнолітніх

Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим
чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це
стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8—9
злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Біля 11% серед осіб, які
беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні. Поширення злочинності
серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що
вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%.
Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з
особливою жорстокістю і цинізмом[1]. Відбувається процес «омолодження»
злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі
злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з
викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам
повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного
явища.

Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на
зростання злочинності, взагалі не досліджені. Потребують теоретичного і
практичного розроблення причини і умови злочинності неповнолітніх,
співвідношення біологічного і соціального у формуванні антисуспільної
установки у свідомості неповнолітніх на основі подій і процесів, які
реально відбуваються у нашій країні. Слід також систематизувати існуючі
заходи впливу на неповнолітніх як тих, що вже вчинили злочин, для їх
перевиховання, так і схильних до скоєння останніх.

Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення
оптимальної структури державних органів і громадських формувань, які
покликані боротися з вказаним негативним явищем. Нині багато з цих
органів зазнали серйозних змін і скорочень, а названі формування взагалі
перестали діяти.

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх необхідний тиск на протилежну
сторону, забезпечення переваги запобігання над процесом соціальної
дезінтеграції. З’ясування питання про кількісний вираз і про кількісну
оцінку даного соціального «зла» і протилежного йому позитивного
потенціалу — справа не проста. Але від неї не можна ухилитися; і слід
знайти підходи до максимально можливого вирішення цього питання. Має
бути якнайповніше врахований весь контингент неблагополучних за тими чи
іншими характеристиками неповнолітніх, взяті до уваги активні умови,
ресурси запобігання злочинності, а також своєчасне, повне і правильне
застосування всіх норм права, спрямованих на запобігання правопорушенням
неповнолітніх і створення останнім нормальних матеріальних та інших умов
життя, охорону прав й інтересів.

Ефективність запобігання даному негативному явищу залежить насамперед
від своєчасного виявлення і усунення причин злочинності неповнолітніх та
умов, що цьому сприяють, а також виявлення неповнолітніх, зважаючи на
поведінку яких можна очікувати скоєння злочину і вжиття відповідних
запобіжних заходів.

Як свідчить практика, вказані причини і умови у багатьох регіонах
України глибоко не аналізуються і особливості їх у запобіганні даного
виду злочинності не враховуються. Нерідко працівники правоохоронних
органів обмежуються лише поверховим вивченням даних статистики, без
ретельного дослідження причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів
неповнолітніми, без встановлення причинного зв’язку між ними.

Звертаючи увагу на загальні показники, які характеризують злочинність
неповнолітніх (динаміку, питому вагу тощо), не можна не враховувати
також ЇЇ структурні особливості: які види злочинів переважають у
загальному обсягу злочинів такої категорії, число яких злочинів за
видами збільшується і яка кількість скорочується. Особливо слід вивчати
особистість такого злочинця. Адже пояснити сьогодні причини і умови
злочинності неповнолітніх тільки соціальною обстановкою — значить не
лише знову прямувати шляхом радянської науки, а й перешкоджати успішному
її подоланню.

Для досягнення ефективних запобіжних результатів необхідно насамперед,
щоб система індивідуальних виховних заходів повною мірою враховувала
вікові (фізіологічні) і психологічні особливості неповнолітніх
правопорушників, оскільки у генезисі вчинюваних такими підлітками
злочинів основна роль належить уже особистісним якостям. Підліток не
лише використовує для вчинення злочину ситуацію, а й у багатьох випадках
сам її створює.

Проте психологічний механізм злочинної поведінки полягає не тільки у
особистих поглядах, намаганнях і потребах неповнолітнього, а й залежить
від характеру його відносин з групою взаємодіючих з ним осіб. Вплив
групи на нестійких підлітків є вирішальним для скоєння ними злочинів. У
групі під час ЇЇ колективних дій спостерігається немов би примноження,
збільшення рівня і сили деяких психічних станів та моральних почуттів
суб’єктів, що призводять до вчинення антисуспільного проступку, який
поодинці може бути і не скоєний. Практиці також відомі випадки, коли
стримані, з позитивними рисами підлітки під впливом групи ставали
агресивними і вчинювали злочини з проявом жорстокості. Тобто,
особистісні особливості і риси характеру окремих неповнолітніх злочинців
знаходились у протиріччі з обставинами їх участі у скоєнні групового
злочину. Багато у чому це пояснюється груповою психологією. Відомий
психолог П.Якобсон наводить деякі досліди, проваджувані закордонними
вченими. Вони переконливо підтвердили, що кожний індивідуум окремо
виявився менш жорстокішим порівняно із ситуацією, коли він перебував під
впливом групи [2].

У зв’язку з цим важливим завданням запобігання злочинності неповнолітніх
є своєчасне виявлення груп підлітків з антисуспільною орієнтацією, але
які ще не стали на шлях вчинення злочинів. Неформальні групи
неповнолітніх з’являються на основі їх природної потреби у спілкуванні,
а антисуспільного характеру вони набувають поступово у разі
безконтрольності за їх поведінкою та шкідливих впливів. Нині суб’єкти
запобігання не завжди своєчасно реагують на дозлочинні форми
анти-суспільної поведінки груп підлітків, що сприяє їх становленню на
шлях скоєння злочинів.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є антисуспільна діяльність
дорослих осіб.

Тому необхідно вєебічно посилити боротьбу з тими, хто втягує підлітків у
злочинну діяльність, пияцтво, наркоманію, азартні ігри, жебрацтво.
Враховуючи обстановку, що склалася у подоланні злочинності неповнолітніх
і негативне значення названої вище причини, доцільно ст. 304 «Втягнення
неповнолітніх у злочинну діяльність» Кримінального кодексу України
викласти у наступній редакції:

«Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття
жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а так само використання
неповнолітніх з метою паразитичного існування та іншої протиправної
вигоди -карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше скоїла аналогічний злочин, —
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років».

За громадською думкою особа (у тому числі й неповнолітня), яка вчинила
злочин у групі, має вищий ступінь суспільної небезпеки, ніж та, котра
скоїла злочин одна. Саме така позиція законодавця (ст. 67 КК України).

Серед неповнолітніх, втягнутих у злочинну або іншу антисуспільну
діяльність, особливо виділяються категорії важких дітей. Діапазон
вчинків, на підставі яких неповнолітніх вважають важкими, досить
широкий: від стійких проявів окремих негативних якостей і рис до
наявності асоціальних форм поведінки і проступків на зразок
правопорушень і, навіть, злочинів. Слід підкреслити, що термін «важкий
підліток» не означає негативної характеристики, не містить осуду. Важкий
— це такий неповнолітній, який потребує особливого ставлення, пильної
уваги батьків, вихователів і колективу.

Як свідчить практика, неповнолітні, котрі перебувають на обліку в ОВС за
схильність до вчинення правопорушень, злісне ухилення від навчання,
мають яскраво виражену суб’єктивну спрямованість, що визначає і
мислення, і мотиви поведінки, і характер дій, і взаємовідносини з
оточуючими. Дана спрямованість передбачає переважаючу негативну лінію
поведінки.

За загальним розвитком, рівнем соціально-етичних знань важкі
неповнолітні, як й ті, що вчинили кримінальні злочини, у переважній
більшості випадків відстають від своїх однолітків. Мислення, пов’язане з
пізнавальною діяльністю, у важких підлітків розвинуто ненадежно. У той
же час утилітарні (житейські) пізнання виражені яскравіше, ніж у
неповнолітніх, які розвиваються нормально. Утилітарні потреби посідають
домінуюче місце у системі останніх. Важкі підлітки схильні
виправдовувати багато своїх вчинків, часто не розуміють і не приймають
осуду на свою адресу.

При цьому в переважній більшості комплекс «важкості» (педагогічної
занедбаності), яка полягає у неналежній успішності, порушеннях
дисципліни, проступках, найчастіше має місце, коли умови несприятливі
для прояву позитивних якостей. У зв’язку з цим А. Макаренко слушно
зазначав, що підліткам однаково: красти яблука у чужому саду чи
охороняти його, їм важливо наповнити життя цікавим змістом, оптимальними
уявленнями.

Неповнолітній стає важким, коли відбувається збіг негативних зовнішніх
впливів (аморальна поведінка дорослих, побутове або сімейне
невлаштування батьків, поганий вплив), педагогічних помилок
(необ’єктивність вчителів, зіпсовані відносини з колективом однолітків),
неправильних педагогічних установок батьків тощо. При усуненні цих
причин і умов вчинення правопорушень неповнолітніми кваліфіковані і
цілеспрямовані виховні заходи, як правило, досягають мети.

Разом з тим, закликаючи до подолання такого явища, як важке дитинство,
слід враховувати, що частина важких неповнолітніх — фактично хворі люди,
які потребують своєчасної медичної допомоги. Щодо цього не тільки
теоретичний, а й практичний інтерес становлять дані ВООЗ ООН про те, що
у світі 3% дітей народжуються розумово відсталими, а 10% страждають
різними формами інтелектуальної недостатності. Немає сумніву, дана
проблема повною мірою стосується й України.

У контексті цієї кримінологічної проблеми цікаві наступні дані: у 32%
немовлят матерів-п’яниць виявляються уроджені аномалЩЗ].
Матері-наркоманки народжують дітей, які не відповідають нормам здоров’я.
Більше того, у цих дітей проявляються симптоми «ломки»[4].

Вчені Алтайського державного університету дослідили психологічний статус
і особливості обміну речовин у організмі малолітніх злочинців на базі
місцевої колонії. Опрацювавши фактичний матеріал на ЕОМ, вони дійшли
висновку: в основі злочинів неповнолітніх лежать причини не тільки
соціальні, а й генети-чно обумовлені особливостями їх обміну речовин.
Звідси: нинішнє «місцезнаходження» цих неповнолітніх значною мірою
запрограмоване. Результати даного дослідження свідчать, що це люди, як
правило, підозрілі, схильні до демонстрації сили, для всіх них
характерна недостатня здатність контролювати свої емоції.

У них — глибокі порушення вуглецевого і ліпідного обмінів, зниження
вмісту деяких видів гормонів у п’ять разів порівняно з контрольною
групою школярів. Також встановлено, що особливості виявленого обміну
речовин підвищують ступінь ризику асоціальної поведінки. Інакше кажучи,
багато підлітків, які вчинюють правопорушення, — фактично хворі, які
потребують своєчасної медичної допомоги [5].

Подібні дослідження дають всі підстави уважніше вдивлятися у природу.
Заперечення цього факту неминуче може позначитися на творчому потенціалі
суспільства, а також вплинути на генофонд народу. В Україні, за різними
даними, від 50 до 100 тис. неповнолітніх, які живуть у підвалах, на
горищах і жебракують.

Під час проведення всеукраїнського рейду «Літо—2003» затримано і
доставлено до міліції за різні правопорушення 17,7 тис. неповнолітніх. З
них понад 8 тис. жебракували і бродяжничали, а 4,7 тис. вчинили різні
злочини[6]. А скільки таких підлітків не потрапило у поле зору
правоохоронних органів? Внаслідок цього багато правопорушень
неповнолітніх не тільки своєчасно не виявляються, а й виявлені не завжди
фіксуються і тому не стають об’єктом будь-якого виховного і правового
реагування. А від самого факту і характеру реагування з боку батьків,
педагогів, правоохоронних органів тощо багато у чому залежить подальша
поведінка неповнолітніх, їх ставлення до суспільства і закону.

Формуванню почуття безкарності та його зміцненню у деяких неповнолітніх
певною мірою сприяє те, що деякі злочини, які ними вчинюються,
розкриваються із запізненням, щодо окремих правопорушників, не зважаючи
на неодноразовість скоєння останніми суспільне небезпечних дій, не
зовсім обгрунтовано припиняється кримінальне переслідування або
відмовляється у порушенні кримінальної справи.

У філософській літературі слушно підкреслюється, що людині біологічно і
психологічно притаманно запам’ятовувати найвигідніший для себе ефект
попередніх поведінкових акцій і, відповідно, налаштовуватися. Наведені
загальні принципи поширюються також на неправомірну поведінку [7].

У м.Києві понад 3 тис. дітей, які «гуляють вулицею» (як вони себе
називають). Такі діти, стаючи дорослими, не можуть жити в соціу-мі[8].
Якщо ще врахувати, що всі ці неповнолітні по суті нічим не відрізняються
від неповнолітніх, які перебувають у колонії, то очевидність даної
проблеми ще актуальніша.

У зв’язку з цим необхідно: по-перше, раннє виявлення дітей (у віці 10—12
років) із схильністю до вчинення злочинів, до вживання алкоголю, до
токсикоманії і наркоманії, що дозволить за допомогою психотерапевтів
полегшити їм підлітковий період, а, значить — унебезпечити підлітків від
вчинення правопорушень; по-друге, поряд зі школами для дітей з різними
дефектами організовувати також школи для дітей з легкими відхиленнями
від психічної норми. У таких закладах будуть не тільки навчати, а й
лікувати. Звідси — союз медицини і педагогіки стане бар’єром на шляху
деяких неповнолітніх у колонію.

Велике значення у цьому напрямі має своєчасне провадження на досудовому
слідстві судово-психологічної експертизи. Проте, як свідчить практика,
слідчі ще недостатньо використовують широкі можливості такої експертизи
як одного із засобів виявлення та вивчення причин і умов злочинності
неповнолітніх. Активне застосування досягнень сучасної психології
дозволить повніше та більш об’єктивно вивчити особистість
неповнолітнього правопорушника з урахуванням його психологічного,
фізіологічного та інтелектуального стану тощо.

З правового боку, є певні підстави для проведення судово-психологічної
експертизи у справах про злочини неповнолітніх. Вважаємо, що положення
ст. 75 КПК повністю поширюється також на кримінальні справи, порушені
щодо неповнолітніх.

Відповідно до ч. З ст. 433 КПК України у необхідних випадках повинна
бути проведена експертиза спеціалістами у галузі дитячої та юнацької
психології (психолог та педагог) або вказані у ній питання можуть бути
поставлені на розв’язання експерта-психіатра. На нашу думку, для
повнішого використання психології у виявленні, вивченні й усуненні
причин та умов злочинності неповнолітніх потрібно у ч. З ст. 433 КПК
слова «У необхідних випадках» замінити на «При провадженні досудового
слідства», що зобов’язуватиме слідчого у кожній кримінальній справі
провадити судово-психологічну експертизу, а не суб’єктивно вирішувати
питання про необхідність провадження останньої.

Висновки

Отже, підсумовуючи все, що було розглянуто вище, можна зробити наступні
висновки:

Шкільному психологу, соціальному працівнику, всім тим, хто надає
допомогу підлітку, при зустрічі з ним відкривається його складний світ.
Допомога підлітку буде ефективною, якщо спеціаліст зможе побачити його у
кількох вимірах: у контексті всієї соціальної ситуації розвитку
підлітка, в історії його розвитку, в його теперішньому і майбутньому, в
системі взаємин підлітка з дорослими, ровесниками, з самим собою.

Підлітковий і юнацький вік є перехідними періодами від залежного
дитинства до відповідальної і самостійної дорослості. Це досить тривалий
етап (від 11-12 до 24-25 р.), який супроводжується віковими кризами і
зв’язаний з виключно важливими змінами в структурі особистості підлітків
та юнаків

Найбільше проблем, труднощів виникає у роботі з підлітками.

Підлітковий вік (від 11 –12 до 14 –15 р.) – це ціла епоха в житті
людини, період суттєвих змін у фізіологічному і психічному розвитку, в
соціальному статусі, у формах поведінки.

Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю
його розвитку – рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв’язані
процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого
підлітка і для оточуючих його людей.

Потреба підлітка бути зв’язаним з групою вступає у суперечність з
потребою у самовизначенні, з бажанням набути своєї ідентичності. Чим
старшим стає підліток, тим гостріше постає запитання: Я знаю, хто ми,
хто вони, а хто ж я? Який я? Хто я поза групою, без усіх? Настає момент
коли навіть лідер групи, авторитетний і утверджений запитує себе про це.

Батькам, які виховують підлітків приходиться бути більш гнучкими:
змінювати свою позицію при переході їх дитини від молодшого шкільного
віку, до підліткового, допомагати їй соціалізуватися, здобувати
автономію, самовизначатися. Дорослий змушений вирішувати здавалося б
несумісні задачі: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати
його до самостійного життя і постійно спостерігати за ним.

Труднощі і проблеми підлітків, як правило породжуються із
неблагополуччям у сім’ї і школі,частіше всього ці причини неблагополуччя
взаємозв’язані. Психологам, соціальним працівникам, які працюють з
підлітком і покликані йому допомогти, необхідно знати, якого роду
сімейні ситуації найбільше впливають на його навчання, взаємини з
учителями та ровесниками.

Неприховані і приховані конфлікти між батьками негативно відбиваються на
самопочутті підлітка. Ті батьки, які зберігають сім’ю, що розвалюється
“заради дітей”, не досягають своєї мети. Засвоюючи модель відчуджених
взаємин, підліток з неминучістю відтворить їх у своїй власній сім’ї.

Взаємини підлітка з братами і сестрами, на відміну від молодших
школярів, не є такими конфліктними. Проте зустрічаються випадки
несприйняття підлітками дітей від нового шлюбу матері, особливо у
багатодітніх сім’я. Особливо важко переживають появу сестер хлопчики,
які народилися першими.

Список використаної літератури

Анкудинова Г. Цветы улицы // Своя газета. — 2003. — 13 окт.

Абрамова Г.С. Возрастная психология. — M., 1997. — Гл. 17.

Байярд Р.Т. , Байярд Дж. Ваш беспокойный подросток. М.,1991, 223с.

Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К., 1976. — Розділ VII.

Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О.В.Скрипченко.,
Л.В.Волинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

Возрастная и педагогическая психология/Под ред. М. В. Гамезо и др. – М.,
1984.

Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив на
віктимну поведінку // Право України. — 1999. — № 7. — С. 93—97.

Исаев Д.Н., Каган В.Е. Половое воспитание и психогигиена пола у детей.
Л., 1984, 184 с.

Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. Л.,1982, 312 с.

Крайг Г. Психология развития. СПб, 2000, 992 с.

Крайг Грэйс. Психология развития. — 7-ое международ, изд. — СПб. — М.-Х.
-Минск, 2000. — С. 170—171.

Коваленко Г. Для 17,7 тысяч подростков лето запомнилось пребыванием в
кутузке // Сегодня. — 2003. — 6 окт.

Кругликов Р.И. Детерминизм и память // Вопросы философии. — 1980. — № 6.
— С. 150.

Наш проблемній подросток/ Под.ред. Л.А.Регуша., СПб , 1999, 367с.

Павлов И.П. Поли. собр. соч. — 1949. — Т. 4. — С. 454.

Спиваковская А.С. Как быть родителем. М., 1986, 115 с.

Чанцева И. Неужели прав Ломброзо? // Комсомольская правда. — 1990.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи