КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Цінні папери та проблеми їх обігу

на фінансовому ринку України”

План

Вступ

РОЗДІЛ І. Поняття, суб’єкти і класифікація ринку цінних паперів

Поняття ринку цінних паперів. загальні засади Керування ринком цінних
паперів

Учасники біржових угод, Біржовики

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ВИДИ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ

ОБІГ АКЦІЙ

ОБІГ ОБЛІГАЦІЙ

ОФОРМЛЕННЯ БІРЖОВИХ УГОД. КОТИРУВАННЯ І КУРС ЦІННИХ ПАПЕРІВ

рОЗДІЛ ііі. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТОРГІВЛІ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ В УКРАЇНІ,
ПРОБЛЕМИ ЇХ ОБІГУ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

розвиток фондових бірж в україні

зАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ФОНДОВОЇ БІРЖІ

РЕГУЛЯТОРИ ТА Принципи ПРОВЕДЕННЯ ТОРГІВЛІ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ В УКРАЇНІ

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Акції та інші види цінних паперів, коли входять у вжиток, створюють
ринок цінних паперів, які має своє закони і особливості розвитку та
функціонування. Про масштаби цього ринку свідчить той факт, що сьогодні
в капіталістичних країнах вартість всіх акцій і облігацій, що
знаходяться в обігу, перевищує річний обсяг їх валового національного
продукту. Більша частина цінних паперів реалізується через спеціально
створений інститут — фондову біржу (цінні папери іноді називають
фондами).

Акціонерний капітал живе як би подвійним життям, маючи дві форми
існування. З одного боку, це дійсний капітал, що реально функціонує в
системі суспільного відтворення. З другого — капітал, поданий у формі
цінних паперів. Капітал, інвестований у цінні папери, існує як би в
особливій системі координат, і його динаміка безпосередньо визначається
станом, кон’юнктурою ринку цінних паперів, далеко не завжди адекватно
відображаючи реальні економічні процеси.

Саме цей двійник реального капіталу, називаний фіктивним капіталом, що
має особливий рух поза кругообігом дійсного капіталу, як специфічний
товар і обертається на фондовій біржі.

Категорія фіктивного капіталу відбиває подальший розвиток капіталізму, і
по мірі монополізації виробництва її значення зростає. Джерело
прибутків по фіктивному капіталу цілком схований. Створюється уявлення,
що цінні папери мають здібність приносити прибуток самі по собі.
Особливо це виявляється в облігаціях державних позик, коли держава
непродуктивно розтрачує отримані кошти. Ця форма фіктивного капіталу не
тільки не має вартості, але часто і не представляє ніякого реального
капіталу: адже відсотки по облігаціях виплачуються в основному за
рахунок податків.

В даний час, у зв’язку зі значним розвитком державного сектору в
економіці і збільшенням розмірів державного боргу, ринок цінних паперів
усі більше заповнюється цінними паперами, що випускаються урядами.
Особливо це помітно в тих країнах, де фондові біржі прямо контролюються
урядами й активно використовуються для рефінансування державного
бюджету, наприклад, Італія, у меншому ступені Німеччина. Зрощування
монополій і держави виявляється в їх спільних операціях із фіктивним
капіталом.

Держава усе частіше виступає на ринку цінних паперів як боржник,
кредитор і гарант здійснюваних операцій. У епоху, коли інфляція,
насамперед у результаті зростаючих дефіцитів державного бюджету, набуває
широкого розмаху, зв’язок фіктивного капіталу з державою збільшує
інфляційні процеси, і усе більший контроль держави над операціями з
фіктивним капіталом для покриття бюджетного дефіциту може привести до
виникнення кризових ситуацій.

Під час роботи були використані нормативно-правові документи, а також
інша необхідна література.

У роботі були використані наступні методи наукового дослідження:
порівняльний, літературний методи, метод аналізу тощо.

РОЗДІЛ І. Поняття, суб’єкти і класифікація ринку

цінних паперів

1.1. Поняття ринку цінних паперів.

Загальні засади керування ринком цінних паперів

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому
власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, що виступають у
якості посередників, операції купівлі — продажу. Контингент членів
біржі складається з індивідуальних крамарі цінними паперами і
кредитно-фінансових інститутів.

Коло паперів, із якими здійснюються операції, обмежений. Щоб потрапити
до числа компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими
словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна задовольняти
виробленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продаж, розмірів
одержуваної прибули, числа акціонерів, ринкової вартості акцій,
періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або державний
орган, що контролює їх діяльність, установлює правила ведення біржових
операцій; режим, що регулює допуск до котування. Разом із порядком
проведення операцій вони утворюють серцевину біржі як механізму, що
обслуговує рух цінних паперів.

Фондова біржа — це насамперед місце, де знаходять один одного продавець
і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і
пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентується
правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних
паперів.

У якості товару на цьому ринку виступають цінні папери — акції,
облігації і т.п., а в якості цін цих товарів — курси цих паперів. Встає
питання: як співвідносяться між собою поняття ринок і біржа, біржа й
аукціон?

Загальне в біржі з ринком — установлення цін товарів у залежності від
попиту і пропозицій на них. Але, на відміну від ринку, на біржі можуть
продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, це з одного боку, а
з другого, способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніші, ніж
на ринку, але, більш регламентовані

Що стосується аукціону, то про нього на біржі нагадує спосіб призначення
ціни: її викрикують. У вік електроніки така система може показатися
лише данню традиції, але, на думку біржовиків, вона виконує ряд корисних
функцій: створює необхідну ринкову атмосферу, забезпечує публічність
торгів. При однаковій ціні на запропоновані товари вони скоріше
дістануться тому, хто голосно викрикнув ціну, тому «голосові дані» на
біржі, як і на аукціоні, мають чимале значення але, на відміну від
аукціону, ціни на товари на біржах не тільки зростають стосовно
стартових, але і падають.

Отже, біржа має у своїх характеристиках як риси історичних попередників,
(таких як ринки, ярмарки, аукціони), так і власну специфіку.

Ознаки класичної фондової біржі:

1) це централізований ринок, із фіксованим місцем торгівлі,
тобто наявністю торгової площадки;

2) на даному ринку існує процедура підбору найкращих товарів (цінних
паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стійкість і
значні розміри емітента, масовість цінного паперу, як однорідного і
стандартного товару, масовість попиту, чітко виражена коливаємість цін і
т.ін.);

3) існування процедури підбору кращих операторів ринку в якості
членів біржі;

4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами і
стандартних торгових процедур;

5) централізація реєстрації операцій і розрахунків по ним;

6) встановлення офіційних (біржових) котувань;

7) нагляд за членами біржі (із позицій їх фінансової стійкості,
безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку).

Функції фондової біржі:

а) створення постійно діючого ринку;

б) визначення цін;

в) поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їх
ціну умови обігу;

г) підтримка професіоналізму торгових і фінансових
посередників;

д) вироблення правил;

е) індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового
ринку.

Усього у світі біля 150 фондових бірж, найкрупнішими є наступні:
Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська,
Сеульська, Цюріхська, Парижська, Гонконгська і біржа Куала Лумпур.

Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці
випливає з характеру акцій і облігацій як товарів, біржових по своєму
походженню. Але акціонерні товариства, хоча і виникали як великі для
свого часу підприємства, не могли претендувати на охоплення своєю
діяльністю всієї території країни. Виходить, і свої акції вони могли
збувати в основному там, де базувалися і були відомі. Тому фондові
біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна
закономірність. Надалі шляхи розвитку можуть бути різними.

Найбільше логічно висування на передній план біржі, що знаходиться в
головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції
компаній, що довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних.
Провінційні ж біржі поступово марніють. Так складається моноцентрична
біржова система. У найбільше закінченому вигляді вона існує в Англії.
Власне, серед офіційних біржових назв уже немає Лондонської біржі,
однієї з найстарших у світі. З недавніх часів вона іменується
Міжнародною фондовою біржею, оскільки вона увібрала в себе не тільки всі
біржі Великобританії, але й Ірландії. Моноцентричними є також біржові
системи Японії, Франції.

У той же час у країнах, улаштованих по федеративному зразку, більш
можливе формування поліцентричної біржової системи, при котрої приблизно
рівноправні кілька центрів фондової торгівлі. Так сталося в Канаді, де
лідирують біржі Монреалю і Торонто, в Австралії — біржі Сіднея і
Мельбурна.

Фондовий ринок США в цьому плані специфічний — він настільки великий, що
знайшлося місце і для загальновизнаного лідера — Нью-йоркської фондової
біржі, і для ще однієї значної біржі, також розташованої в Нью-Йорку,
головному фінансовому центрі, — Американської фондової біржі, і для
провінційних бірж. Число останніх за післявоєнні роки скоротилося, але
вони залишилися досить міцно стоять на ногах. Тому біржову систему США
доводиться класифікувати як побудовану за змішаним типом.

Світовий досвід свідчить, що можливі варіанти кількості бірж у країні.
У Швеції, Франції, Англії усього по одній фондовій біржі на країну. У
ФРН 80% цінних паперів зосереджені на фондовій біржі у
Франкфурті-на-Майні, а залишившиєся 20% разкідані по семи дрібним
біржам. На біржі в Нью-Йорку котируються акції самих солідних
акціонерних товариств, всі інші — на інших більш дрібних біржах.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки
організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у
проблемі ліквідності капіталу. «Диво» уявлялося в тому, що для
інвестора практично стерлися різниці між довгостроковими і
короткостроковими вкладеннями коштів. Цілком реальні в часу побоювання
омертвити капітал стримували підприємницький запал. Але в міру розвитку
операцій на фондових біржах склалося становище, коли для кожного
окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже
такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який
момент можуть бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. У Франції,
Італії і ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними
установами. Це, правда, виражається лише в тому, що держава дає
приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками
держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок.

Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва,
наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна
для Англії, США.

Фондова біржа виступає в якості торгового, професійного і технологічного
ядра ринку цінних паперів, крім того, біржа є підприємством.

У міжнародній практиці існують різні організаційно-правові форми бірж:

* неприбуткова корпорація (Нью-Йоркська біржа);

* неприбуткова членська організація (Токійська біржа);

* товариство з обмеженою відповідальністю (Лондонська і
Сіднейська біржі);

* напівдержавна організація (Франкфуртська біржа);

* інші форми.

Управління біржею. Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада
директорів. У своїй діяльності вона керується статутом біржі, у якому
визначаються порядок управління біржею, склад її членів, умови їх
прийому, порядок утворення і функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом
рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма
сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами,
наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим
індексам, опціонам.

Комітет по прийому членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі.
Комітет по арбітражу заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що
виникають між членами біржі, а також членами і їх клієнтами. Число і
склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але деякі із них
обов’язкові. Це комітет або комісія з лістінгу, що розглядає заявки на
включення акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового залу,
що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і
стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а
також в інших випадках.

Біржа — це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і
тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для
покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з
учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду,
укладену в торговому залі; плата компаній за включення їх акцій у
біржовий список; щорічні внески нових членів і т.ін. Ці внески і
складають основні статті прибутку біржі.

Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в
змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто
бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками.
Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі
папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло
посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту
і пропозиції. У просторі посередники роз’єднані, але вони зв’язані між
собою й утворюють єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

Учасники біржових угод, біржовики

Суб’єкти (учасники біржових операцій). В окремої фондовій операції
задіяні три сторони — продавець, покупець, посередник. На початкових
етапах модель дуже проста — один посередник зводить продавця з покупцем.
При зростанні масштабів фондових операцій з’являється друга модель, і
посередників уже двоє: покупець звертається до одного, продавець — до
іншого й імовірність збігу мала. При ще більшій інтенсивності фондових
операцій складається третя модель: тепер уже самі посередники потребують
допомоги, і між ними з’являється ще один. Назвемо його центровим, а
його контрагентів фланговими посередниками.

Подивимося на посередництво у фондових операціях з іншої точки зору.
Посередник може діяти подвійно. По-перше, за свій рахунок, становлячись
на час власником паперів і одержуючи прибуток як різницю між курсами
покупки і продажі. На американському позабіржовому ринку таких
посередників, як уже згадувалося, називають дилерами. По-друге, він
може працювати за певний відсоток від суми операції, тобто за комісійну
винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на
купівлю-продаж акцій.

У першій і другій моделях операції посередник може виступати або в одній
якості, або в іншої. У третій моделі дотримується поділ праці:
центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові — на комісійних
засадах. Третя модель довгий час, аж до середини 80-х років, існувала
на біржі в Лондоні, по ній дотепер функціонує Нью-Йоркська фондова
біржа. Центровий посередник у Лондоні іменувався джоббером, у Нью-Йорку
— фахівцем. Флангові посередники і там і там іменуються брокерами.

На розвиненому фондовому ринку однаковості в посередницьких операціях
ні, — усі три моделі співіснують, своя «фондова ніша» знаходиться для
кожній. Наприклад, брокер із великою клієнтурою одержує, крім інших,
два доручення, причому курс і розмір пропозиції продати збігається з
параметрами замовлення на покупку. Брокеру залишається тільки оформити
операцію, із чим він благополучно справляється поодинці, не потребуючий
послуг інших посередників.

Пари таких замовлень можуть утворюватися в біржовій юрбі, коли один
брокер оголошує про наявному в нього пропозиції, а інший відразу
відгукується — у нього парне замовлення (посередництво по другій
моделі). Але багато доручень формулюються як умовні. Наприклад,
«продати, якщо курс піднімається до… » Такі замовлення відразу
виконати не можна. Отут і приходить на допомогу центровий посередник, а
умовні доручення передаються йому фланговими посередниками. Відзначимо,
що центрового посередника може замінити комп’ютер, і частково це вже
робиться.

2. ОСНОВНІ ВИДИ ОПЕРАЦІЙ

2.1. Вексельний обіг

Вексель — це цінний папір, різновид боргового зобов’язання, складеного в
строго визначеної формі, що дає безперечне право вимагати сплати
позначеної у векселі суми після закінчення терміна на який він
виписаний.

Вексель — це строго формальний документ, і відсутність будь-якого з
обов’язкових реквізитів робить його недійсним ;

-це безумовне грошове зобов’язання, тому що наказ його оплатити і
прийняття зобов’язань по оплаті не можуть бути обмежені ніякими умовами;

-це абстрактне зобов’язання, тому що в його тексті не припускаються
ніякі посилання на підставу його видачі .

Предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші.

Вексель, будучи засобом оформлення кредиту, що надається в товарній
формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати грошей за продані
товари, сприяє прискоренню реалізації товарів і збільшенню швидкості
обігу оборотних коштів, що приводить до зменшення потреби госпорганів у
кредитних ресурсах і в коштах у цілому.

Досягнення відзначеного вище вимагає:

-щоб термін векселя відповідав дійсним термінам реалізації товарів . У
противному випадку не гарантується оплата векселя в термін;

-оформлення векселями тільки товарних операцій, що мають метою дійсне
пересування реальних цінностей.

У цьому зв’язку цілком неприпустимим є так називані приятельські і
бронзові векселя, тому що нічого спільного з фактичними операціями вони
не мають . У їхній основі лежить прагнення одержати дешевий кредит у
третьої особи, шляхом виписки векселів один на одного ( приятельські
векселя ) або виписки векселів на вигаданих осіб ( бронзові векселя).

Встановлення факту виписки безтоварного векселя можливо тільки при
інформованості про взаємовідносини між векселедавцем і платником,
характері їхніх господарських зв’язків або при наданні відразу двох
векселів зазначених осіб в один банк.

Можливість передачі векселя за допомогою передатного напису (індосамент)
збільшує оборотність векселя і добавляє до функції, що їм виконується,
кредитного інструмента ще одну — засіб для погашення боргових вимог.

Векселя бувають прості і переводні.

Простий вексель (соло-вексель) виписується і підписується боржником і
містить його безумовне зобов’язання сплатити кредитору певну суму в
обумовлений термін і в певному місці.

Відмінність простого векселя від інших боргових зобов’язань в тому, що:

а) вексель може бути наданий із рук в руки по передатному напису.

б) відповідальність за векселем для осіб, що беруть участь у ньому, є
солідарною, за винятком осіб, що зробили безобіговий напис;

в) явка в нотаріальну установу для засвідчення підпису не потрібна;

г) при несплаті векселю у встановлений термін необхідно вчинення
нотаріального протесту;

д) зміст векселя точно встановлено законом і інші умови вважаються
ненаписаними;

е) вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не
забезпечується заставою або неустойкою.

Переводний вексель (тратта ) являє собою письмовий документ, що містить
безумовний наказ векселедавця платнику сплатити певну суму грошей у
певний термін і в певному місці одержувачу або за його наказом.

Головна відмінність переводного векселя від простого, який по суті є
борговою розпискою, полягає в тому, що він призначений для переведення,
переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження
іншої.

На відміну від простого в переводному векселі беруть участь не дві а три
особи :векселедавець (трасант), векселетримач і платник (трасат).

Практика вексельного обігу показує, що вексель є найбільш мобільним і
ліквідним цінним папером, що приносить прибуток завдяки наступним
умовам:

1. існує можливість дострокового погашення векселів, що звичайно
передбачається всіма банками — емітентами векселів;

2. за допомогою векселів здійснюються безготівкові платежі за товари, що
забезпечує прискорення обігу коштів і скорочення готівки ( частіше
усього векселя мають період обігу до 3-х місяців).

3. вексель відіграє роль універсального платіжного засобу завдяки
можливості передачі іншим особам за допомогою передатного напису
(індосаменту).

4. вексель можна використовувати як засіб обертання.

2.2. Обіг акцій

Акціонерним товариством признається комерційна організація, статутний
капітал якої розділений на певну кількість акцій, що засвідчують
зобов’язальні права учасників товариства стосовно товариства.

Акціонери не відповідають по зобов’язаннях товариства і несуть ризик
збитків, зв’язаних із його діяльністю, у межах вартості приналежних їм
акцій.

Товариство є юридичною особою і має у власності відособлене майно, що
враховується на його самостійному балансі, може від свого імені купувати
і здійснювати майнові й особисті немайнові права, нести обов’язки бути
позивачем і відповідачем у суді.

Акції завжди є вторинними стосовно виробництва і власності . За
акціями повинна стояти реальна власність, майно. В української
дійсності більшість цінних паперів, що обертаються на ринку, не
забезпечені реальним майном і переслідують спекулятивні інтереси.

Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів ( у т.ч. і для
акцій). Первинний ринок починається з випуску акцій в обіг (емісії) і
являє собою акт продажу акцій у власність першому покупцю — фізичній або
юридичній особі. Варто розрізняти власника акцій від номінального
держателя акцій, який може тримати акції від свого імені, не будучи
власником цих акцій.

На вторинному ринку відбувається перепродаж акцій, уповноваженими
банками — дилерами.

Акція — це пайовий цінний папір, породжений розвитком акціонерних
товариств, що свідчить про внесення вкладу в капітал акціонерного
товариства і, що дає права на одержання частини прибули у вигляді
дивіденду. Державними органами акції не випускаються, вони емітуються
тільки різними промисловими, торговими і фінансовими компаніями, що
виступають у формі акціонерних товариств.

Акціонерні товариства, і закриті, і відкриті випускають акції, і зібрані
за рахунок реалізації акцій кошти складають власний або статутний
капітал акціонерного товариства. Цей капітал може бути збільшений двома
методами: або шляхом накопичення частини прибули, що не розподіляється
як прибуток серед акціонерів; або шляхом випуску нових додаткових акцій.

Прибуток по акції називається дивідендом і є частиною прибутку, що не
накопичується, а розподіляється серед акціонерів.

Як цінний папір, акція свідчить про те, що її власник вніс пай в
акціонерне товариство й у силу цього став співвласником останнього.
Розмір цього паю, що фіксує масштаби долі даної особи у володінні
акціонерним товариством, визначається кількістю приналежних йому акцій.
Покупка акції сама по собі — не надання кредиту акціонерному товариству,
а вкладення капіталу в це товариство. По своїй економічній природі
покупка акцій — це інвестиції переважно грошових (але іноді матеріальних
або інтелектуальних) коштів із метою одержання частини прибули
акціонерного товариства. Але саме існування акціонерних товариств і
акцій породжено розвитком кредитних відносин. Формально при покупці
акції не існує єдності усіх трьох принципів кредиту — терміновості,
обертаємості і платності. Акція — це безстроковий цінний папір і, як
правило, вона не погашається акціонерним товариством. Але в принципі
власник акції може в зручний для себе момент продати акції третій особі
і тим самим повернути витрачені кошти. Таким чином, вкладення в акції
мають, хоча й у специфічній формі, риси терміновості і обертаємості,
властиві кредиту. Принцип же платності виражається в одержанні
власником акції прибутку на неї.

Акція як цінний папір має цілий ряд специфічних властивостей, що
властиві саме їй. Ними є: споживальна вартість, курсова вартість,
оборотність і ліквідність. Тільки якщо акція дійсно являє собою
сукупність цих чотирьох властивостей, вона може виступати на ринку
цінних паперів як інвестиційний товар, що свідчить про здійснення
інвестицій у реально функціонуюче акціонерне товариство.

Слід при цьому зазначити те, що ідеальних акцій, що мали би всі
розглянуті вище чотири властивості на високому рівні, не існує. Ризик
завжди в більшому або меншому ступені має місце.

Акціонерні товариства випускають акції двох типів: звичайні і
привілейовані.

Звичайний тип акцій переважає. Всі власники звичайних акцій є
повноправними акціонерами, оскільки кожний із них має, у принципі, право
голосу на загальних зборах акціонерів, що дає формальну можливість брати
участь у виборах правління, ревізійної комісії, визначати напрямок
діяльності акціонерного товариства. Як і в будь-якого власника, що
управляє справою, відповідальність міститися у можливості загубити свої
гроші.

Звичайні акції не гарантують розмір дивіденду і навіть взагалі одержання
дивіденду власником акцій. Вони можуть приносити і великі дивіденди, і
взагалі не приносити їх. Усе визначається масою прибутку, одержуваного
акціонерним товариством, і рішенням його керівництва, яка частина
прибутку повинна накопичуватися, а яка може бути направлена на виплату
дивідендів. Насамперед розподіляються дивіденди по привілейованих
акціях, а частина, що залишилася — по звичайних акціях. Звичайні акції
не викуповуються підприємством після якогось терміна. Підприємство
викуповувати назад акції не зобов’язано за умовами, і якщо на вільному
ринку ці акції перестануть кого-небудь цікавити, те вони перетворяться в
нікчемні, нічого не варті папірці.

Як свідчить практика, саме інвестиції в звичайні акції є в цілому
найбільше дохідними з погляду одержання дивідендів, якщо розглядати цю
прибутковість не за один випадковий рік, а за ряд років. Але
привабливість звичайних акцій для інвесторів обумовлена не стільки
розмірами дивідендів, скільки збільшенням ринкової курсової вартості
акцій або так називаним приростом капіталу.

Привілейовані акції — це акції, які за своїми характеристиками займають
проміжне становище між облігаціями і звичайними акціями. З одного боку,
привілейовані акції, також як і облігації, приносять інвестору
фіксований прибуток і не дають йому право голосу на загальних зборах
акціонерів. З іншого боку, тримач привілейованої акції є власником
акціонерного товариства, тобто акціонером, і свій прибуток одержує у
формі дивіденду при розподілі прибули. При цьому розподіл дивідендів по
привілейованих акціях повинен відбуватися раніше, ніж по звичайних
акціях, а при банкрутстві акціонерного товариства власники цих акцій
мають переваги у відшкодуванні своїх втрат у порівнянні з власниками
звичайних акцій. У цьому полягає привілейованість акцій.

Інвестиції в привілейовані акції менше ризиковані, ніж у звичайні. Тому
дивіденди, виплачуванні на рівновеликі інвестиції в привілейовані акції,
по своїй сумі менше, і іноді дуже значно, ніж середньорічний прибуток,
принесений звичайними акціями.

Обидва типи акцій можуть мати дві основні форми: акція на пред’явника й
іменну акцію. Акція на пред’явника означає, що ім’я її власника не
фіксується в жодному документі, який має відношення до випуску, продажу
і перепродажу акцій. У цьому випадку керівники акціонерного товариства
не знають, хто й у яких частках є власником цінних паперів. Емісія
іменних акцій означає, що при їхньому розміщенні фіксуються імена
інвесторів, відбувається і реєстрація перепродажів. Емісія іменних
цінних паперів дає можливість керівництву акціонерного товариства вже
точно знати, хто й у яких частках володіє акціями цього товариства.

Придбана при емісії акція може бути перепродана на вторинному ринку.
Цінний папір виступає на цьому ринку вже як власне інвестиційний товар,
ціна якого регулюється пропозицією і попитом цього товару.

2.3. Обіг облігацій

Облігація — це боргове зобов’язання, відповідно до котрого позичальник
гарантує кредитору виплату певної суми після закінчення певного терміна
і виплату щорічного прибутку у вигляді фіксованого або плаваючого
відсотка.

Облігації приносять їхнім власникам прибуток у виді фіксованого відсотка
від своєї номінальної вартості. Навіть якщо цей відсоток змінюється
(облігації з плаваючою ставкою), ті самі зміни носять строго визначений
характер. Тому облігації називаються цінним папером із фіксованим
прибутком.

Облігації мають загальну (або номінальну) ціну, викупну і ринкову ціну.
Номінальна ціна надрукована на самій облігації і служить у якості бази
при подальших перерахунках і при нарахуванні відсотків. По викупній
ціні, яка може збігатися, а може не збігатися з номінальної, що залежить
від умов позики, емітент викуповує облігацію після закінчення терміну
позики. Ринкова (курсова) ціна облігацій визначається виходячи з умов
самої позики і ситуації, що склалася в момент реалізації на ринку
облігацій.

Значення ринкової ціни облігації, виражене у відсотках до її номіналу,
називається курсом облігації. Звичайно в якості номіналу облігації
задається величина 100 або 1000 грошових одиниць.

Однієї з основних характеристик облігації є термін її дії (дозрівання),
після закінчення якого тримач одержує вартість облігації, тобто
відбувається її повне погашення.

По строку дії облігації діляться на :

— короткочасні — від року до 3 років;

-середньо тривалі — від 3 до 7 років;

-довготривалі — від 7 до 30 років;

— безстрокові — виплата відсотків робиться невизначено довго й у такий
спосіб відшкодовується сума, витрачена на купівлю облігації, а інвестори
одержують прибуток від наступної виплати відсотків.

Для державних і корпораційних облігацій насамперед передбачається
періодична виплата прибутків у вигляді відсотків і робиться вона по
купонах, (наприклад, облігації державної ощадної позики). Купон являє
собою вирізний талон із надрукованої на ньому цифрою купонної ставки.
Факт виплати прибутку відзначають вилученням купона з карти, що
додається до облігації. У залежності від умов позики купонний прибуток
може нараховуватися по кварталах, півріччям і один раз у рік.

Важливою умовою, що характеризує випуск облігацій, є його забезпечення,
тобто майново — матеріальна база емітента, що забезпечує повернення
вартості облігації у випадку банкрутства останнього.

Особливим видом облігацій є конвертовані. Після закінчення певного
терміну ці облігації можуть бути обміняними на звичайні акції по
встановленій обмінній шкалі. Це правило називається конверсійним
привілеєм.

Купляючи конвертовані облігації, інвестор переслідує дві мети:
забезпечити безпеку вкладень і стабільного притоку прибутку, властивим
облігаціям, можливість множення капіталу, яку дають звичайні акції.
Конвертовані облігації приваблюють тих інвесторів, що зацікавлені в
зрості компанії й у той же час прагнуть уникнути будь-якого значного
ризику. Однак за цей привілей інвестор одержує більш низький відсоток.

Випуск занадто великої кількості конвертованих облігацій може привести
до негативних наслідків. Коли значна кількість інвесторів поміняють їх
на акції, то підприємство може загубити контроль над власністю. У цьому
випадку емітент здійснює певні дії для захисту від розводнения акцій
шляхом відповідних обмежень конверсійного привілею інвестора.
Конвертовані облігації за невелику премію можуть бути відкликані.

Розмір відсотка по облігаціях визначається низкою факторів: терміном, на
який вони випущені; їх надійністю; рівнем інфляції; банківським
відсотком. У умовах інфляції відсоток по короткострокових облігаціях
часто виявляється вище, чим по довгостроковим. Вирішальну роль у
визначенні процентної ставки по облігації грають два основних фактори:
рівень інфляції і ступінь ризику придбання облігації. Чим менш надійні
облігації, тим вище відсоток. Тому процентна ставка встановлюється у
залежності від рівня надійності облігацій.

За що цінуються облігації? На відміну від акцій облігації є цінними
паперами з фіксованим і, головне, гарантованим із боку фірми прибутком.
На відміну від власників акцій тримачі облігацій не є співвласниками
акціонерного підприємства, а усього лише його кредитором. Ця обставина,
як вважається, у цілому знижує ризикованість цього роду інвестицій, тому
що тримач облігацій має право першочерговості в одержанні прибутків або
поверненні своїх основних коштів у випадку зменшення прибули
підприємства, також у випадку банкрутства.

У той же час прибутки по облігаціях відносно нижче, вони строго
фіксовані, тобто на відміну від дивідендів по акціях не зростуть навіть
при сверхудалої діяльності підприємства.

Ринкові, біржові ціни на облігації різних організацій і випусків, так
само як і на акції, схильні коливанням, викликаним безліччю факторів.
Насамперед ці коливання зв’язані зі зміною ринкових процентних ставок на
кредити. Якщо позикові гроші на фінансових ринках раптом за якимись
причинами дешевшають, тобто кредитні ставки в банках зменшуються, і як
слід — нові тиражі облігацій пропонують меншу щорічну норму прибутку, то
в цьому випадку ранні випуски облігацій із фіксованим прибутком,
установленим на минулих, більш вигідних умовах, стають значно
привабливими для всіх інвесторів. Облігації ці відчувають підвищений
попит, а ринкова ціна починає зростати, додатково збагачивая їх
власника, поки не досягне деякої рівноваги. Зворотне відбувається у
випадку подорожчання кредитів і появи на ринках облігацій із більш
вигідними умовами, що забезпечують більший щорічний прибуток.

Незважаючи на всі ці небезпеки, облігації вважаються в цілому, більш
безпечним видом інвестицій, чим акції й інші види цінних паперів. Для
багатьох інвесторів представляється психологічно більш комфортним мати
фіксований щорічний прибуток, а наприкінці обговореного терміна
повернення усієї вкладеної колись суми.

Оформлення біржових угод. Котирування і курс цінних паперів

Спробуємо коротко розглянути головні принципи, на яких побудований
існуючий нині механізм оформлення біржових угод. Насамперед необхідно
виділити обов’язковість наявності клірингової палати і центрального
депозитарію, у якому зберігаються багато з сертифікатів акцій.

Клірингова палата вирішує дві головні задачі: звірення інформації,
поданої членами біржі про укладені за день угоди; зведення початкової і
кінцевої ланок у ланцюгах, по яких ті самі акції переходили з рук у руки
протягом біржового дня. Порядок звірення наступний: за підсумками дня
кожний з біржовиків подає в клірингову палату повний перелік всіх
ув’язнених їм угод. В усіх випадках контрагентами є інші члени біржі,
оскільки інвестори не мають доступу в торговий зал і зобов’язані робити
операції тільки через біржовиків. Клірингова палата наступного дня
повертає кожному члену біржі його ж список, але вже розділений на двох
частин. У першої — угоди, зведення про які в точності збігаються з тими,
котрі минулого подані зазначеними в списку контрагентами. В другий —
угоди, що контрагенти, зазначені біржовиком, у своїх списках не привели.
Крім того, додається третя частина, складена кліринговою палатою: угоди,
по яких інші члени біржі числять даного біржовика своїм контрагентом, а
він ці угоди у своєму списку не привів.

Якщо з першою частиною списку турбот ні, то з другий і з третьої
частинами біржовики зобов’язані ретельно розібратися. Підкреслимо: не
торкаючись інтересів своїх клієнтів. Адже біржовик, зробивши угоду, дає
підтвердження замовнику — доручення виконане. І клієнта не повинна
стосуватися звірення, навіть якщо в ході її з’ясовується, що відбулося
непорозуміння і контрагент угоду або взагалі не зафіксував, або вважає,
що вона була укладена на інших умовах. При «з’ясуванні відносин»
біржовики домовляються, хто візьме на себе витрати, зв’язані з
виправленням помилки. У будь-якому випадку витрати несуть самі
біржовики.

Звірення закінчується тим, що біржовики направляють у клірингову палату
уточнені списки угод, а палата перевіряє, чи всі проблеми зняті. Потім
йде відсівання проміжних ланок: якщо той самий пакет акцій за день
побував у руках десяти біржовиків, те повний розрахунок необхідний
тільки між першим і десятим.

Підсумкові дані клірингова палата повідомляє в депозитарій.

При обслуговуванні фондових операцій багато послуг допоміжного
характеру, націлені на забезпечення безперебійного оформлення угод з
цінними паперами, чіткості в доведенні дивідендних і процентних платежів
до адресатів і т.д., виконують комерційні банки. З доручення корпорації,
що випустила цінні папери, банк може виступати в наступних якостях.

Тепер коротко про біржові ціни. Ціна попиту — ціна, пропонована
покупцям. Ціна пропозиції — ціна, пропонована продавцем. Різниця між
ними називається «спредом» («sргеаd»). Контрактна ціна — фактична ціна
по біржовій угоді. Котирувальна ціна — фактична типова (чи середня) ціна
по біржових угодах за визначений період часу (на початок біржового дня,
його середину за весь біржовий день).

Котирування — це головним чином виявлення і фіксування цін, укладених на
біржі угод, крім того — це ще й аналіз ринкової інформації, що
характеризує кон’юнктуру ринку.

Біржове котирування використовується як орієнтир при висновку
контрактів, у тому числі і поза біржею. Через котирування відбувається
зворотний вплив біржових торгів на ринкову кон’юнктуру в цілому.

Роль біржового котирування різна у відношенні так званих касових і
термінових угод на біржах.

Касові операції — це угоди купівлі-продажу реальних коштовних з
оформленням їх у плині найближчих трьох днів. У цьому випадку ціни
котирування носять, як правило, довідковий характер і служать орієнтиром
для учасників біржової торгівлі у визначенні рівнів цін на продавані і
коштовні папери, що купуються.

Котирування складається спеціальною котирувальною комісією з результатів
попереднього біржового торгу (наприклад, учорашнього дня) і
представляється продавцям і покупцям у виді біржового бюлетеня.

рОЗДІЛ ііі. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТОРГІВЛІ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ В УКРАЇНІ,
ПРОБЛЕМИ ЇХ ОБІГУ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

3.1. Розвиток фондових бірж в Україні

У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для
функціонування цінних паперів. Одним із головних нормативних актів, що
регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про
цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону фондова біржа
створюється лише як акціонерне товариство. Її засновниками можуть бути
лише крамарі цінними паперами і їх повинно бути не менше 20. Засновники
повинні внести в статутний фонд біржі певну суму.

Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці,
великі банки, так і будь-який громадянин, що вклав свої заощадження в
акції.

Фондова біржа України грунтується на безприбуткових засадах і повинна
діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних
паперів у гроші без фінансових утрат для власника, стабільність ринку,
широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль: засобу
залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери;
перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; засобу
централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних
шарів населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької
діяльності.

Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних
умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа
(УФБ). Серед її акціонерів (усього їх біля 30) такі великі
республіканські банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк,
Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі,
Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

Виходячи із важливої регулюючої ролі фондової біржі в економічному житті
країни встановлено, що вона є суб’єктом особливої державної реєстрації.
Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну — виконком
місцевої Ради (як і всіх суб’єктів підприємницької діяльності на
загальних засадах). Особливістю державного регулювання роботи біржі є
те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників,
уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової
біржі, які мають право приймати участь в роботі її керівних органів.
Така практика має місце в країнах із розвиненою економікою: наприклад, в
Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими
біржами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні
цінних паперів і здійснювати компенсацію втрат від їх знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової
біржі. Одним із них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10
членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У
такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення
монополістів у сфері фондового ринку.

На УФБ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в
обігу як державні, так і недержавні цінні папери, складаються касові
угоди й угоди на певний строк.

Перші торги на УФБ відбулися 6 лютого 1992 р. В даний час, крім основної
біржі, функціонують 25 її філій по всієї Україні. 13 грудня 1993 р.
відбулися перші електронні торги.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних
цінних паперів розвивається більш високими темпами. На 1 липня 1993 р.
в Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було
випущено цінних паперів на загальну суму 41,1 млрд. крб. Більшість цих
цінних паперів — акції. Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., а
облігацій — тільки на 2,2 млрд. крб. У той же час наявна тенденція
зросту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з
продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі робляться і такі
операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д. Це
говорить про те, що біржа знаходиться на “голодному пайці” (у країні не
створений ринок цінних паперів на первинному рівні), немає товару
фондової біржі — цінних паперів, а жити усім, хто там працює, потрібно.

Загальна характеристика Української фондової біржі

Фондова біржа України ґрунтується на безприбуткових початках і повинна
діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних
паперів у гроші без фінансових утрат для власника, стабільність ринку,
широкої гласності і довіри.

Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних
умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа
(УБФ).

Українська фондова біржа це:

Перший створений в Україні організований ринок цінних паперів

Створена у відповідності до Закону України «Про цінні папери і фондову
біржу» і зареєстрована постановою Кабінету Міністрів України 29 жовтня
1991 року

Акціонерне товариство закритого типу, статутний фонд якого розподілений
на 222 прості іменні акції, що розміщені виключно серед юридичних осіб

Відповідно до чинного законодавства України здійснює діяльність з
організації торгівлі цінними паперами на підставі Свідоцтва про
реєстрацію фондової біржі від 10 червня 2001 року та Ліцензії на право
здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів від 23 липня
2001 року, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку

З червня 1998 року має статус саморегулюючої організації ринку цінних
паперів

Кількість філій — 5

Провідна структура приватизаційних процесів. В 1993 році виступила
піонером грошової приватизації із застосуванням біржового механізму
ціноутворення

Член Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів
при Президентові України

Член Консультаційно-експертної ради при Державній комісії з цінних
паперів та фондового ринку

Член Виконавчого комітету Федерації Євроазіатських фондових бірж

Член Робочої групи з фондового ринку в Організації по економічній
співпраці та розвитку (OECD)

Член Ліги меценатів Українського товариства «Інтелект нації»

Офіційне друковане видання — Інформаційний випуск «Гермес» в газеті
«Ділова Україна»

Серед її акціонерів (усього їх близько 30) такі великі республіканські
банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”,
Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську,
Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

3.3. Регулятори та принципи проведення торгівлі

на Українській Фондовій біржі та фінансовому ринку України

Виходячи важливої регулюючий ролі фондової біржі в економічному житті
країни встановлено, що вона є суб’єктом особливої державної реєстрації.
Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну — виконком
місцевої Ради (як і всіх суб’єктів підприємницької діяльності на
загальних початках). Особливістю державного регулювання роботи біржі є
те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників,
уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової
біржі і які мають право приймати в роботі її керівних органів.

Важливого значення для ефективного функціонування ринку цінних паперів
набуває його правове регулювання. В Україні створюється нормативна база
щодо врегулювання ринку цінних паперів (РЦП). Фундаментальним
інструментом законодавства про РЦП є Закони України: «Про цінні папери й
фондову біржу» (18 червня 1991 р.), «Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні» (30 жовтня 1996 p.).

Для розв’язання загальних питань РЦП суттєву роль відіграли прийняті
законодавчі акти про підприємства, про власність, про приватизацію,
банки і банківську діяльність, підприємництво, господарські товариства
та ін.

У системі нормативного регулювання РЦП важливе місце займають Укази
Президента України: «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» (1
лютого 1994 p.) і затверджене цим Указом Положення про інвестиційні
фонди та інвестиційні компанії (19 лютого 1994 р.); «Про Державну
комісію з цінних паперів та фондового ринку» (12 червня 1995 p. зі
змінами від 14 лютого 1997 р.), «Про Державний інвестиційно-кліринговий
комітет» (29 січня 1997 p.), Розпорядження Президента України від 19
червня 1998 р. «Про заходи щодо прискорення розвитку фондового ринку
України» та ін.

Враховуючи значення вищого органу виконавчої влади для забезпечення
правового регулювання господарської діяльності. Кабінет Міністрів
України прийняв ряд постанов, якими регламентував різні аспекти відносно
РЦП: «Про встановлення плати за видачу дозволу на здійснення діяльності
по викупу та обігу цінних паперів» (25 жовтня 1991 p. зі змінами 28
жовтня 1996 р.), «Про випуск безвідсоткових (дисконтних) облігацій
внутрішньої державної позики 1996 p.» (29 квітня 1996 p.) і затверджені
цією постановою Основні умови випуску і порядок розміщення
безвідсоткових (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики 1996
р. та ін.

Важливим напрямом правового регулювання ринку цінних паперів є видання
нормативних актів міністерствами та іншими органами виконавчої влади з
питань випуску цінних паперів (наприклад, спільна Інструкція Мінфіну
України і НБУ про умови здійснення комерційними банками діяльності щодо
випуску та обігу цінних паперів (1991 p.); Інструкція Мінфіну України
про ведення реєстру випуску цінних паперів (1992 р.); Про порядок
реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх
випуск (1992 p.); наказ Мінфіну України та Фонду державного майна
України «Про порядок передачі акцій засновникам відкритих акціонерних
товариств державним органам приватизації» (1993 p.).

Серед джерел, що становлять правову основу РЦП, важливе місце займають
нормативні акти, прийняті Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку. Передусім тут слід назвати накази Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку від 1 квітня 1996 p., яким затверджено
порядок видачі дозволу на здійснення діяльності щодо ведення реєстру
власників іменних цінних паперів; від 9 січня 1997 р. «Про затвердження
правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних
паперів та застосування санкцій»; а також рішення цієї Комісії від 27
січня 1998 p. «Про затвердження Положення про розрахунково-клірингову
діяльність»; від 12 лютого 1998 р. «Про затвердження Положення про
порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товариствами»;
від 26 травня 1998р. «Про впорядкування діяльності з ведення реєстрів
власників іменних цінних паперів» та ін.

Наведені нормативні акти свідчать про створення правової основи ринку
цінних паперів у державі, що покликані встановити правові засади
регулювання цієї діяльності і контроль за випуском і обігом цінних
паперів, сприяти юридичному визначенню поняття «ринок цінних паперів».
Під ринком цінних паперів слід розуміти сукупність суспільних відносин,
що складаються в сфері обміну фінансовими та іншими активами в процесі
випуску та здійснення угод із цінними паперами.

При аналізі чинного законодавства про РЦП дуже важливо насамперед
визначити суб’єктів цієї специфічної діяльності. Можна виділити такі
види суб’єктів РЦП:

— емітенти — юридичні особи, які від свого імені випускають цінні папери
і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску
(банки, фінансово-кредитні установи, підприємства, компанії);

— інвестори — фізичні або юридичні особи, які купуватимуть цінні папери
від свого імені та свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення
вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються
власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

— професійні учасники РЦП — суб’єкти, що здійснюють професійну
діяльність на РЦП. Це юридичні і фізичні особи, які діють виключно на
підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку,
встановленому чинним законодавством.

При здійсненні професійної діяльності на РЦП юридичні й фізичні особи
можуть виконувати різні дії, в тому числі виступати емітентами і
інвесторами, хоча основним їх завданням є діяльність, що сприяє
організації та підтриманню РЦП (консультування, посередницька
діяльність, облік цінних паперів, організація торгівлі цінними паперами
та ін.). Зазначені особи, які здійснюють професійну діяльність на ринку
цінних паперів, зобов’язані додержуватися встановлених чинним
законодавством обов’язкових нормативів необхідної кількості власних
коштів та інших показників і вимог, що обмежують ризики по операціях з
цінними паперами;

— саморегулюючі організації — це добровільні об’єднання професійних
учасників на ринку цінних паперів, що не мають на меті одержання
прибутку, створені з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів
власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів та
зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Зазначені організації мають на меті координацію і підвищення якості щодо
діяльності цих некомерційних організацій та захист їх інтересів.

Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової
біржі. Одним з них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10
членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У
такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення
монополістів у сфері фондового ринку.

На УБФ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в
обігу як державні, так і недержавні цінні папери, укладатися касові
угоди й угоди на термін.

Українська фондова біржа будує свою торгівельну діяльність на наступних
принципах:

особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, угоди на біржі
укладаються усно й оформляються юридично заднім числом);

гласність (публікуються зведення про всі угоди і дані, надані емітентом
за згодою з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від
активності емітента);

тверде регулювання адміністрацією біржі й аудиторами діяльності
дилерських фірм шляхом установлення правил торгівлі й обліку.

У результаті забезпечення перерахованих принципів формується середовище,
що спонукує продавати і купувати цінні папери на біржі. Це такі
переваги, як, по-перше, можливості кращого доступу до кредиту для
покупки цінних паперів (банк швидше його дає, якщо досягнута
домовленість про реалізацію цінних паперів через біржу), по-друге,
відмінний огляд стану ринку цінних паперів, більш точна оцінка
можливостей тих чи інших акцій і т.д.

Необхідно чітко розуміти, що виникнення повноцінної фондової біржі
вимагає забезпечення ряду важливих умов по формуванню відповідного
ринкового середовища. Іншими словами, для того, щоб запустити механізм
фондової біржі необхідно попередньо: по-перше, прикласти зусилля по
створенню мережі майбутньої клієнтури — і, насамперед, акціонерів, тобто
вирішити питання про тім, з ким працювати і як сформувати необхідний для
старту біржі обсяг цінних паперів.

При цьому повинні враховуватися особливості:

— реальне акціонування (становлення акцій повноцінними) відповідно до
порядку проведення підписки розтягується звичайно на рік;

— виникнення потреби не просто купити які-небудь акції (щоб “сховати”
гроші від інфляції й одержати відсоток), а перепродати їхній і купити
нові акції, теж вимагає часу.

По-друге, запускати механізм фондової біржі (фондового відділу) можна
тільки тоді, коли буде сформована система посередників, у проведенні
фондових операцій — брокерів і дилерів. Повноцінна фондова біржа
спирається на двоступінчасту структуру посередництва, але її створення —
результат розвитку самої біржі, у ході якого і розставляються ті чи інші
акценти на статусі її учасників.

По-третє, перш ніж зважитися на запуск фондової біржі необхідно
налагодити роботу центральних блоків біржового організму(експертної
комісії і системи допуску ЦБ на біржу, котирувальної комісії , системи
реєстрації цінних паперів і т.д.).

У зв’язку з введенням роз’яснення ДКЦПФР від 18.03.2002 р. №3 “Про
заборону торгівлі векселями на організаційно-оформлених ринках” з травня
2002 року торгівля векселями на УФБ та її філіях була припинена.

Протягом 2002 року УФБ продовжила роботу щодо вдосконалення існуючої та
розробки нової нормативної документації біржі:

з метою приведення нормативних документів УФБ у відповідність до змін у
законодавстві України та нормативних актах ДКЦПФР в 2002 році було
розроблено та введено в дію Положення про членство на УФБ, нова редакція
Положення про допуск цінних паперів до котирування на УФБ;

з метою створення нормативної бази щодо запровадження нових технологій
електронної біржової торгівлі до Правил УФБ були внесені зміни та
доповнення, які були затверджені загальними зборами акціонерів біржі 14
червня 2002 року.

3.4. Шляхи вдосконалення ринку цінних паперів в Україні

Операції, здійснювані на українському фондовому ринку, показують, з
одного боку, то, що його зародження відбулося, а з інший, — що він може
і законсервуватися, не стати тим інститутом, що є ядром сучасних
ринкових відносин, якщо не відбудеться дійсне роздержавлення і
приватизація, не будуть створені акціонерні товариства, самостійні
підприємства, не з’являться цінні папери, що будуть відображати реальний
капітал — засобу виробництва, землю, товар. Лише в цьому випадку можна
сподіватися на створення умов для ринкового середовища, переміщення
капіталу від інвестора до виробника, переливу його з однієї галузі в
іншу.

Економічні і соціальні реформи в нашій країні знаходяться в прямої
залежності від формування ефективної моделі фондового ринку. У зв’язку з
цим заслуговують на увагу ті пропозиції по кореговану ринку капіталів в
Україні, що містяться в Концепції, розробленою Українською фондовою
біржею.

УФБ вважає за необхідне створення централізованого фондового ринку
України, що повинний складатися з трьох ведучих елементів: єдиної
національної фондової біржі, єдиного клірингового банку, єдиного
Центрального депозитарію.

Перший інститут — фондова біржа є місцем котирування, здійснення
операцій з цінними паперами і висновку угод. Фондова біржа сприяє
встановленню єдиної ціни на цінні папери, оскільки їхня вартість
визначається ринковим шляхом у процесі торгів. Це дає можливість
протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок створення їхнього
штучного курсу в різних регіонах, а також унеможливлює продаж фіктивних
паперів.

Інший інститут — кліринговий банк спеціалізується на розрахунках по
операціях з цінними паперами. В Франції наприклад, його функції виконує
Французький Національний банк. Вимагає рішення, хто буде займатися цим у
нашій країні.

Третій інститут — Центральний депозитарій, що уже створений при УБФ,
займається збереженням, обліком і переміщенням цінних паперів. Така
структура сприяє введенню єдиної наскрізної нумерації цінних паперів,
уніфікації правил здійснення операцій по проведенню платежів і доставці
цінних паперів.

Однак у розвитих країнах застосовується більш прогресивна форма
звертання цінних паперів — у виді комп’ютерних записів на рахунок.
Безпаперова форма цінних паперів гарантує високий рівень їхньої безпеки
— неможливість підробки, викрадення і протизаконних операцій, заощаджує
значні витрати на їхній випуск і доставку (транспортування), а також
гарантує, що кількість цінних паперів на руках в інвесторів дорівнює
кількості випущених цінних паперів.

УБФ вважає, що до котирування й обліку (збереженню) у Центральному
депозитарії цінні папери можуть прийматися лише в дематеріалізованій
формі на пред’явнику Така форма буде спрощувати висновок угод, а також
корпоративні дії й облік паперів.

Розвиток українського ринку цінних паперів вимагає рішення ряду
важливих, у тому числі і законодавчих питаннях. До них, насамперед,
відносяться: визначення концепції ринку цінних паперів і фондової біржі,
розробка методики оцінки майна всіх об’єктів народного господарства.

Висновок

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних
умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа
(УБФ).

Українська фондова біржа це:

Перший створений в Україні організований ринок цінних паперів

Створена у відповідності до Закону України «Про цінні папери і фондову
біржу» і зареєстрована постановою Кабінету Міністрів України 29 жовтня
1991 року

Акціонерне товариство закритого типу, статутний фонд якого розподілений
на 222 прості іменні акції, що розміщені виключно серед юридичних осіб

Відповідно до чинного законодавства України здійснює діяльність з
організації торгівлі цінними паперами на підставі Свідоцтва про
реєстрацію фондової біржі від 10 червня 2001 року та Ліцензії на право
здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів від 23 липня
2001 року, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку

Значення Української фондової біржі для національної економіки виходить
за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили
переворот у проблемі ліквідності капіталу. Особливість полягає в тому,
що для інвестора практично стираються розходження між довгостроковими і
короткостроковими вкладеннями коштів.

Загальне керівництво діяльністю УФБ здійснює рада директорів. У своїй
діяльності вона керується статутом біржі, у якому визначаються порядок
керування біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок
утворення і функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада
призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма
сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами,
наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим
індексам, опціонам.

Виходячи важливої регулюючий ролі фондової біржі в економічному житті
країни встановлено, що вона є суб’єктом особливої державної реєстрації.
Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну — виконком
місцевої Ради (як і всіх суб’єктів підприємницької діяльності на
загальних початках). Особливістю державного регулювання роботи біржі є
те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників,
уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової
біржі і які мають право приймати в роботі її керівних органів.

Важливого значення для ефективного функціонування ринку цінних паперів
набуває його правове регулювання. В Україні створюється нормативна база
щодо врегулювання ринку цінних паперів (РЦП). На УБФ відповідно до
чинного законодавства можуть випускатися і бути в обігу як державні, так
і недержавні цінні папери, укладатися касові угоди й угоди на термін.

Українська фондова біржа будує свою торгівельну діяльність на наступних
принципах:

особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, угоди на біржі
укладаються усно й оформляються юридично заднім числом);

гласність (публікуються зведення про всі угоди і дані, надані емітентом
за згодою з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від
активності емітента);

тверде регулювання адміністрацією біржі й аудиторами діяльності
дилерських фірм шляхом установлення правил торгівлі й обліку.

Для нормального функціонування товарно-фондового ринку України й
успішного введення в цивілізоване русло відносин між його суб’єктами
необхідні наступні конкретні кроки:

Негайне прийняття і неухильне перетворення в життя
нормативно-законодавчих актів, що регулюють господарську діяльність
підприємців і підприємств державного сектора в рамках національного
ринку ;

Створення рівноправних умов для успішної роботи підприємств усіх форм
власності і проведення грамотної антимонопольної політики, що буде
рубати на корені зачатки новоявленого монополізму;

Надання державної допомоги в створенні і підтримці такій новій,
властивій ринковій економіці типів ринків, як ринок інвестицій,
капіталів, ринку робочої сили, а так само ринку інтелектуальних
ресурсів, на першому етапі їхнього функціонування.

УБФ вважає, що до котирування й обліку (збереженню) у Центральному
депозитарії цінні папери можуть прийматися лише в дематеріалізованій
формі на пред’явнику Така форма буде спрощувати висновок угод, а також
корпоративні дії й облік паперів.

Розвиток українського ринку цінних паперів вимагає рішення ряду
важливих, у тому числі і законодавчих питаннях. До них, насамперед,
відносяться: визначення концепції ринку цінних паперів і фондової біржі,
розробка методики оцінки майна всіх об’єктів народного господарства.

Здійснення цього разом з іншими ринковими мірами забезпечить не тільки
поява достатньої кількості цінних паперів, але і впровадження системи
допуску (лістингу) цих паперів. Лістингування буде сприяти
організаційному упорядкуванню національного ринку цінних паперів — на
УБФ будуть надходити лише ті з них, що пройшли оцінку основних фондів і
аналіз усієї господарської діяльності в Міністерстві фінансів України.

Гадаю, що в даній роботі мені вдалося дослідити, у певній мірі, питання
про порядок проведення торгівлі на Українській фондовій біржі та
розкрити головні напрямки вдосконалення діяльності як УФБ, так і
фондового ринку України в цілому.

Підбиваючи підсумки вищевикладених проблем і пропозицій по їхньому
розв’язанню, без яких немислимо існування і плідна життєдіяльність
нашого суспільства, напрошується єдино можливий у цій непростій ситуації
висновок, що для нормального функціонування фондового ринку України й
успішного вступу до цивілізованого русла відношень між його суб’єктами
необхідні наступні конкретні кроки:

Негайне прийняття і неухильне перетворення в життя нормативно —
законодавчих актів, що регулюють господарську діяльність підприємців і
підприємств державного сектора в рамках національного ринку ;

Створення рівноправних умов для успішної роботи підприємств усіх форм
власності і проведення грамотного антимонопольної політики, що буде
рубати на корені зачатки новоявленого монополізму;

Надання державної допомоги в створенні і підтримці такій новій,
властивій ринковій економіці типів ринків, як ринок інвестицій,
капіталів, ринку робочої сили, а так само ринку інтелектуальних
ресурсів, на першому етапі їхній функціонування.

Список використаної літератури

Закон України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»
// Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38 (зі змінами і
доповненнями).

Закон України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1996. —
№ 51.

Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. «Про Концепцію
функціонування та розвитку фондового ринку України» та зазначена
концепція // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 33.

Наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 9 січня
1997 р. «Про затвердження правил розгляду справ про порушення вимог
законодавства на ринку цінних паперів і застосування санкцій» // Закон і
бізнес. — 1997. — № 14.

Алексеев М. Ю. Рынок ценный бумаг. — М.: Финансы и статистика, 1992.

Алехин Б. И. Рынок ценный бумаг. — М.: Финансы и статистика, 1991.

Белов В. А. Ценные бумаги: вопросы правовой регламентации. — М.:
Гуманзнание, 1993.

Бизнес на рынке ценных бумаг: Справочно-практическое пособие. — М.:
Граникор, 1992.

Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. — М.: Банки и биржи, 1995.

Иванов А. Н. Обращение и регистрация ценных бумаг. — М.: Цифра, 1996.

Каратуев А. Г. Ценные бумаги. — М., 1997.

Колесник В. В. Ринок цінних паперів і принципи правового регулювання. —
К., 1993.

Колесник В. В. Рынок ценных бумаг: Участники (правовой аспект) — К.,
1993.

Лысенков Ю., Камбулов Д. Фондовый рынок. — К., 1996.

Мусатов В. Т. Фондовый рынок: Инструменты и механизмы. — М.: Междунар.
отношения, 1991.

Основи біржевої і брокерської діяльності. Підручник. – К., 2001.

Цінні папери: сутність, біржові операції, обіг: 36. нормативної
документації. — К., 1992.

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

Операції з купівлі-продажу цінних паперів, які здійснені на Українській
фондовій біржі

протягом 2004 року

№ п/п Вид цінних паперів Всього В тому числі

на УФБ на філіях УФБ

Кіль-кість сесій, шт. Кіль-кість угод, шт. Кількість проданих цінних
паперів, шт. Обсяг продажу, грн. Кіль-кість сесій, шт. Кіль-кість угод,
шт. Кількість проданих цінних паперів, шт. Обсяг продажу, грн.
Кіль-кість сесій, шт. Кіль-кість угод, шт. Кількість проданих цінних
паперів, шт. Обсяг продажу, грн.

Первинний ринок

1. Акції ВАТ, які створені в процесі приватизації 52 68 78499208
13110191,62 16 20 22692233 3780200,63 36 48 55806975 9329990,99

2. Векселі ПФУ (за 4 місяця) 15 115 115 2750368,50 15 115 115 2750368,5
— — — —

Вторинний ринок

1. Акції 12 34 11718418 315804,83 6 6 10886168 158358,26 6 28 832250
157446,57

2. Векселі (за 4 місяця)

1 1 698978,49

1 1 698978,49

— — —

Всього 79 218 90217742 16875343,44 37 142 33578517 7387905,88 42 76
56639225 9487437,56

PAGE

PAGE 3

ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ БІРЖІ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Депозитарний збереження цінних паперів інвестора, виконання його
доручень і організація надходження цінних паперів

Юридична консультація

Вирішення заперечень між членами біржі,а також у випадку звертання
клієнтів при виникненні заперечень між ними і членами біржі. Звичайно
організуються постійні третейські суди (арбітражні комісії), рішення
яких є обов’язковими і звичайно одержують силу судового рішення. Якщо
відсутня згода між арбітрами, біржа назначает суперарбитра

Аудитори

перевірка стану фінансово -господарської діяльності АТ. Аудитори
самостійні і здійснюють свою діяльність під власну відповідальність,
призначаються загальним збори акціонерів на певний строк

Клірингова палата

розрахунки між учасниками біржових операцій на підставі заліку взаємних
вимог

Лістінгова комісія — здійснення процедур лістінга цінних паперів,
включених у котирувальний лист. Лістінг — внесення акцій компанії в
список акцій, що котируються на даній біржі.

Апарат біржі — повсякденне керівництво біржею на чолі з президентом і
віце-президентом, призначеними Радою

Похожие записи