КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Розміщення продуктивних сил

Столичного економічного району”

ПЛАН

Вступ

1. Природно-ресурсний потенціал. Столичного економічного району

2. Населення і трудові ресурси Столичного економічного району. Проблеми
їх ефективного використання

3. Особливості розміщення та розвитку промислового комплексу. Столичного
економічного району

4. Галузева структура та особливості розвитку сільського господарства
Столичного району

5. Транспортний комплекс Столичного району

6. Територіальна організація господарства. Столичного економічного
району

7. Актуальні проблеми району. Столичного економічного району

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тема даної курсової роботи: “Розміщення продуктивних сил Столичного
економічного району” є вкрай актуальною для дослідження, оскільки
досліджуваний економічний район — це історичне ядро держави, розміщене
на перехрещенні залізничних, автомобільних, річкових і повітряних
шляхів. Київський транспортний вузол — найбільший в Україні. Основною
перевагою економіко-географічного положення є той факт, що на території
району знаходиться столиця України. З цим пов’язано виконання
адміністративних, розподільних та інших функцій.

Економіко-географічне положення району змінилося після 1991 року.
Відновлення незалежності України, розташування столиці на території
району сприятливо позначилося на його положенні. В
транспортно-географічному положенні району вигідним є те, що він лежить
на перетині міжнародних транспортних магістралей.

Столичний район має вигідне сусідське положення. Межа на півночі з
Російською Федерацією дає можливість активно і ефективно використовувати
політичний і соціально-економічний потенціал сусідніх країн.

Займаючи 15% території України, Столичний економічний район посідає
вагоме місце в її господарському комплексі. За валовою
сільськогосподарською продукцією та ефективністю її виробництва район
займає передові позиції в державі Частка його у виробництві промислової
продукції України становить 10,5%, в тому числі м. Києва — 4,2%,
суспільного валового продукту — 13,1%, національного доходу — 13,8%. Тут
зосереджено 15% вартості основних фондів. Район надає майже 1/3
інформаційно-обчислювальних послуг в Україні.

Столичний район багатий паливними, рудними, будівельними і
гірничохімічними сировинними ресурсами. Він має розвинуту мережу
промислових підприємств. Тут сформувався потужний АПК приміського типу.

Це високоурбанізована територія з наявністю Київської агломерації та її
міст-супутників.

Загалом господарство Столичного економічного району дає 14,5%
національного доходу України. Промисловість виробляє 14,1% валової
продукції галузі. Сільське господарство — 14,2% валової продукції
галузі. Транспорт і зв’язок забезпечують 11,6% валового продукту галузі.

Дослідження особливостей розміщення продуктивних сил економічних районів
є вкрай необхідним завданням, оскільки таке вивчення дозволяє виділити
недоліки та позитивні сторони в економічній організації продуктивних
сил, виявити протиріччя господарської діяльності з економічними законами
та принципами розміщення продуктивних сил, намітити перспективи розвитку
економічного району як важливої складової економіки цілої країни.

В даній курсовій роботі плануємо дослідити такі питання як
природно-ресурсний потенціал Столичного економічного району, особливості
розміщення та розвитку промисловості та АПК району тощо.

Розгляд саме цих питань дасть змогу якнайкраще розкрити економічний
розвиток Столичного економічного району та особливості розміщення та
використання його продуктивних сил.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні
літературні джерела, статистичні дані за різні періоди, періодичні
видання тощо.

Головними методами дослідження виступив літературний метод,
хронологічний (часовий) метод, аналіз, синтез та метод узагальнення.

Вивчення економічного стану досліджуваного району дає змогу не тільки
дослідити економічні закономірності розвитку економічного району, але й
зрозуміти дію та прояви економічних законів та принципів розміщення
продуктивних сил в цілому.

1. Природно-ресурсний потенціал

Столичного економічного району

Площа — 90,7 тис км2. Склад — Київська (разом з м. Києвом), Житомирська,
Чернігівська області.

Район розміщений у північній частині України, в басейні Дніпра. Тут
розташована столиця України — м. Київ. У Столичному економічному районі
70 адміністративних районів, в його межах 50 міст,106 містечок, 1712
сільських рад, які об’єднують 4354 сільських населених пункти

Рівень забезпеченості району природно-ресурсним потенціалом (ПРП)
невисокий — 78,9 % від середнього показника (за оцінкою В.П.Руденка). В
структурі ПРП району переважають земельні (59,8%), водні (13,7%), лісові
(8,3%), мінеральні (6,7%), природні рекреаційні (11,5%) ресурси.

Рельєф району має вигляд хвилястої рівнини із загальним нахилом на
північ і північний-схід (від 380 до 150 м), лише південно-західна
частина лежить на Придніпровській та Волино-Подільській височинах. Трохи
вище гіпсометричне положення Житомирської області зумовлене
приуроченістю її території до північно-західної частини Українського
кристалічного щита.

Район має сприятливі агрокліматичні ресурси для розвитку
сільськогосподарського виробництва. Клімат району помірноконтинентальний
з достатньою кількістю опадів, теплим літом і порівняно м’якою зимою.
Середня температура січня становить мінус 6°С, а липня 17-19°С.

Безморозний період триває 150 — 170 днів. Сума активних температур
(понад 10°С) коливається від 2400°С на півночі до 2700°С на півдні.
Опадів на території району щороку випадає 500 —600 мм. Максимум їх
припадає на літні місяці (40—45% річної кількості опадів на Поліссі і
55—60% — у Лісостепу). Влітку часто бувають грози, зливи. Позитивний
запас вологи забезпечує нормальний розвиток рослинності, проте в окремі
роки з прохолодним літом надмірна вологість призводить до вимокання
зернових, шкодить заготівлі сіна. Сніговий покрив на більшості території
рівномірний (10-30 см), але нестійкий через часті відлиги.

За агрокліматичними відмінами всю територію району можна поділити на дві
частини: північну — вологу, помірно теплу і південну — недостатньо
зволожену, теплу.

Значною різноманітністю характеризуються водні ресурси економічного
району. На його території протікає 594 річки. Всі вони належать до
басейну Дніпра. Головними ріками є Дніпро, Десна, Прип’ять, Тетерів,
Сейм, Остер, Ірпінь, Трубіж. Ріки відіграють важливу роль у господарстві
району. На їх берегах розміщено більшість населених пунктів. Воду цих
рік використовують у гідроенергетиці Дніпро, Прип’ять, Десна широко
використовуються для річкового судноплавства. Для потреб господарського
комплексу району використовують переважно воду з річок. У структурі
водозабору на промисловість припадає половина, на сільське господарство
— 1/3, решта — на комунальні потреби [6].

Чимало в районі невеликих озер, особливо в долинах річок Уборть
(Житомирська область) і Снов (Чернігівська).

На території району 111 водосховищ, у тому числі Київське і значна
частина Канівського, а також 3858 ставків.

Великі площі в районі займають болота. Вони мають важливе
водорегулювальне значення. Внаслідок непродуманого осушення кількість
боліт у районі зменшується, зникли деякі малі річки, пересихають ґрунти,
гинуть ліси. Це негативно впливає на режим живлення річок, рослинний і
тваринний світ району, водний режим головної артерії України — Дніпра.

Ґрунти в межах району досить різноманітні за механічним складом та
фізико-хімічними властивостями. На півночі, в поліський частині району,
поширені дерново-підзолисті, а в долинах річок — дерново-оглеєні, лучні
та болотні ґрунти. Вони часто перезволожені, тому обмежено
використовуються в рільництві; сприятливі для використання під пасовища
і сіножаті.

У північній частині району переважають темно-сірі опідзолені, чорноземи
опідзолені, відміни сірих лісових ґрунтів, які за правильної агротехніки
є сприятливими для вирощування різних сільськогосподарських культур.

Мінеральні ресурси — це здебільшого нерудні корисні копалини, серед них
будівельні матеріали. Запаси паливних і рудних ресурсів мають місцеве
значення. Більшість корисних копалин району припадає на Український
кристалічний щит.

Серед паливних ресурсів превалює нафта. Найбільші її родовища —
Прилуцьке, Леляківське, Богданівське, Гнідинцівське у південно-східній
частині району в межах Донецько-Дніпровської нафтогазоносної провінції.
Запаси нафти незначні, родовища її майже вичерпані внаслідок тривалої
експлуатації.

Поклади бурого вугілля розробляються в західній частині району, у
північному крилі Дніпровського буровугільного басейну (Коростишівське
родовище). Воно має низьку теплоту згоряння, значну вологість,
зольність, здатне окислюватись та самозайматись, використовується як
енергетичне паливо. Може бути і цінною хімічною сировиною.

У поліській частині району найбільші в Україні поклади торфу. Особливо
багаті на нього Чернігівська (найбільші родовища — Замглайське,
Ірванцівське, Смолинське) та Житомирська (понад 700 родовищ, 2%
території) області. Торф використовують для приготування різних
органо-мінеральних добрив, а також як дешеве паливо.

З рудних корисних копалин промислове значення мають титанові руди. На їх
базі працює Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (Житомирська
область). Збільшення видобутку ільменітів можливе з розробкою
Стремигородського комплексного ільменіто-апатитового родовища. Його
освоєння дасть змогу задовольнити потреби держави в діоксиді титану й
створити власну сировинну базу для отримання високоякісного апатитового
концентрату.

На виходах Українського кристалічного щита виявлено значні поклади
уранових руд, видобуток їх ще не проводиться.

З будівельних корисних копалин переважає будівельний і оздоблювальний
камінь. У межах кристалічного масиву містяться всесвітньовідомі родовища
рожевих, червоних і сірих гранітів (Омелянівське, Лезниківське,
Соколовогірське, Крошнянське. Коростишівське, Житомирське, Богуславське,
Синявське та ін.). їх використовують для облицювання пам’ятників,
монументальних споруд. Таке саме призначення мають ІабрадорІІ/лн й
габро, поклади яких в районі становлять відповідно 92% і 94% від усіх
покладів цих цінних каменів в Україні. Найбільш поширені вони, як і
граніти, в Житомирській області (Головине, Кам’яний Брід, Городище,
Синій Камінь, Турчинка, Рудня, Кам’янка та ін.).

У Головинському й Поромівському родовищах добувають мармур і пегматити,
які застосовують як облицювальний матеріал, а пегматити ще й у
фарфор-фаянсовій промисловості, емалевому, абразивному виробництвах, для
виготовлення електроізоляторів [3].

В економічному районі зосереджено майже 1/4 запасів гнейсів України, які
використовують як щебеневу сировину. Найбільші їх поклади в
Коростенському, Олевському, Коростишівському родовищах.

На території району виявлено унікальні родовища мармуру, який має високі
облицювальні якості, добре полірується, є чудовою сировиною для
виготовлення акварельних фарб, фарфору, фаянсу. Борошно з мармуру —
хороше добриво для підзолистих ґрунтів. Запаси Негребівського родовища
мармуру практично необмежені.

Важливе господарське значення мають кварцити Овруцького родовища як
флюси для металургійної промисловості. На території району є єдине в
Україні родовище пірофілітових сланців (Овруцький район), що
використовуються в електротехнічній, паперовій, керамічній, гумовій
промисловості і для виготовлення сувенірів.

На території Житомирщини одна з найбільших в Україні каолінових
провінцій. Каоліни с основною сировиною для виготовлення
фарфоро-фаянсових виробів. Цегельно-черепичні глини, вапняки є по всій
території району, поклади мергелю, кварцових і будівельних пісків
найбільше поширені у північній його частині, крейди — у східній.

У районі є поклади коштовного каменю: гірського кришталю, гранату,
топазу, аметисту, опалу, халцедону, берилу (Володар-Волинський район
Житомирської області), яшми (Овруцький район).

У палеогенових відкладах вздовж річок північної частини району
трапляється бурштин.

Розвідано незначні поклади фосфоритів у Чернігівській та Житомирській
областях.

Одне з основних багатств району — ліси. Загальна площа лісового фонду
2,4 млн. га, лісистість території — 26% (по Україні — 14 %). За площею
лісів та запасами деревини Столичний економічний район посідає перше
місце в Україні. Ліси розміщені нерівномірно: 2/3 їх загальної площі у
межах поліської частини району. За призначенням ліси поділяються на дві
групи. До першої групи віднесено зелені зони міст, ґрунтозахисні
насадження, захисні смуги річок, шляхів сполучення, заповідників та
заказників. Другу групу становлять експлуатаційні ліси. Для них
характерна висока частка молодих насаджень. Спілих перестійних лісів
менше 3% від усієї площі, покритої лісом.

У структурі лісових ресурсів переважають хвойні породи (59,6%),
твердолистяні (20,5%), м’яколистяні (19,9%). За видовим складом
насадження сосни становлять 59%, дуба — 20%, берези — 13,5%, поширені
також вільха, осика, граб, ясен, ялина та ін.

Ліси району мають велике господарське значення. Вони дають сировину для
меблевої, целюлозно-паперової промисловості, будівництва. З деревини
виготовляють дубильні речовини, каніфоль, скипидар, оцет, дьоготь та ін.
Важливою є водоохоронна роль лісів, вони захищають ґрунти від ерозії. У
лісах росте велика кількість рослин, які дають цінні їстівні плоди
(ліщина, малина, ожина, брусниця, чорниця та ін.), лікарських рослин,
медоносних. Багаті ліси на гриби. Крім того, ліси приміських зон мають
важливе рекреаційне значення. Однак у зв’язку з Чорнобильською
катастрофою, від наслідків якої особливо постраждала північна частина
району, лісокористування на цій території різко обмежене, місцями
заборонене.

Сприятливі кліматичні умови, поєднання різних рослинних угруповань,
наявність численних водних об’єктів, а також джерел мінеральних вод
(Миронівка, Біла Церква, Березань, Бровари Київської; Березна, Ладинка
Чернігівської; Овруч, Верхівця, Денишів, Новоград-Волинський
Житомирської областей), багато культурно-історичних пам’яток визначають
роль Столичного економічного району як важливого рекреаційного регіону.
Однак використання рекреаційного потенціалу району дуже обмежене
внаслідок забруднення його території радіоактивними речовинами [6].

2. Населення і трудові ресурси Столичного економічного району. Проблеми
їх ефективного використання

У Столичному районі проживає 14,4% населення України — 7224,7 тис  чол.
Його чисельність поступово зменшується внаслідок погіршення
демографічної ситуації. Це виявляється передусім у зниженні показників
природного приросту населення. В 2004 р. він був найнижчим у
Чернігівській (- 10,8 ‰); Київській та Житомирській областях —
відповідно мінус 7,7 ‰(без Києва) та мінус 5,9‰. Це наслідок значного
зменшення показників народжуваності та збільшення смертності людей,
особливо в сільській місцевості, що поступово призводить до депопуляції
сільського населення Коефіцієнт природного приросту сільських жителів у
районі найнижчий в Україні. У 2003-2004 р. він коливався від мінус 18,5
‰ у Чернігівській до мінус 13.8 ‰ у Київській та мінус 10,0 ‰ у
Житомирській областях. Від’ємними також є показники природного приросту
міських жителів (від 3,2 %о до 5,2 %о), хоча вони дещо вищі, ніж у
цілому по Україні.

У віковій структурі населення частка окремих вікових груп майже така
сама, як у середньому по Україні: працездатного віку -57,0 %, молодших
за працездатний вік 19,9%, у пенсійному віці 23,1 %. Проте існують
значні відмінності у цій структурі в різних частинах Столичного
економічного району Висока частка працездатних людей у районі
досягається за рахунок високої їх частки (63,1 %) у м. Києві, де
найменше осіб пенсійного віку (17,8 %). Процес «старіння населення»
найбільш характерний для Чернігівської області (людей пенсійного віку
тут 29,6 %), хоча і в інших областях району ці показники вищі, ніж у
середньому по Україні (у Київській — 23,8 %, Житомирській — 25,3 %).
Така вікова структура негативно позначається на формуванні потенціалу
трудових ресурсів.

На території району проживають люди понад 100 національностей. Переважна
більшість з них (82%) — українці. Представники національних меншин
живуть здебільшого у міських поселеннях, серед них найбільше росіян,
євреїв, білорусів, поляків. Значна кількість росіян живе в обласних
центрах, білорусів — на прикордонних з Білоруссю територіях, поляків — у
південно-західній частині Житомирщини [8].

Населення розміщене на території району нерівномірно. Середня його
густота — 79,7 осіб/км2, що дещо менше за середній показник по Україні.
Удвічі менша за середню в районі густота населення в Чернігівській
області (41 осіб/км2), дещо вища — у Житомирській (48,3 осіб/км2),
найвища — у Київській (154,9 чол/км2). Це зумовлено низкою
соціально-економічних, екологічних причин Зокрема, найвища густота
населення в Київській області пов’язана з наявністю на її території
столиці держави — найбільшого промислового, транспортного, культурного
центру. Невисока густота населення Чернігівської області зумовлена
переважно її аграрно-промисловим типом освоєння, а також наявністю на
території значних площ лісових масивів, боліт тощо.

Більшість населення району (72,8%) проживає у міських поселеннях.
Найвищий показник урбанізації у Київській області(82,2%), цьому сприяє
наявність тут м. Києва (2626,5 тис. жителів на 01.01.99р.). Значно менша
частка міських жителів у Чернігівській (58 %) та Житомирській (56 %)
областях. Навколо Києва формується міська агломерація, яка охоплює, крім
ядра, низку міст-супутників (Бровари, Бориспіль, Біла Церква, Васильків,
Боярка, Фастів та ін.). Великими містами району є також Житомир (298
тис. чол.), Чернігів (310 тис. чол.). В усіх містах району, а найбільше
— у великих за останні роки зменшилася чисельність населення внаслідок
процесу деурбанізації, що виявляється в посиленні міграційних потоків з
міст у сільську місцевість, які значно зросли в роки економічної кризи.
Сільське населення проживає у різних за людністю населених пунктах. Вони
переважно невеликі (до 300 осіб) у північній (лісовій), середні й великі
(500—1500 осіб) — у південній (лісостеповій) частинах району.

На демографічну ситуацію в районі помітно вплинуло відселення людей з
територій, сильно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи. Із
забруднених населених пунктів в інші регіони було переселено близько 127
тис. осіб. В районі найбільшими були переселення в Іванківський та
Макарівський райони Київської області та в м. Київ

Значну частину населення економічного району (60,4 %) становлять трудові
ресурси. У їх складі переважають особи працездатного віку, лише 8,7 %
становлять особи пенсійного віку та підлітки. Трудові ресурси
відзначаються високим рівнем професійної та освітньої підготовки,
особливо в містах. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів невисокий,
існує безробіття. На початок 1998 р. в районі було понад 447,2 тис.
безробітних, або 11,3%; разом з так званим «прихованим безробіттям»
частка незайнятого населення сягає майже 40%. У господарстві району
зайнято 14,8% від усього зайнятого населення України, з них майже 64% у
м. Києві та Київській області

Більшість населення району працює у виробничій сфері. В період
економічної стабільності у ній було зайнято понад 70% працівників
народного господарства, переважно у промисловості й сільському
господарстві. Проте внаслідок зупинки багатьох промислових підприємств
чисельність працюючих значно скоротилася. Зміна суспільних відносин на
селі, процеси приватизації землі, виникнення нових форм господарювання
зумовили значне вивільнення працівників у сільському господарстві.
Останнім часом зросла чисельність працівників управлінського апарату,
особливо у столичній області, це розміщена значна кількість установ і
організацій загальнодержавного значення. Внаслідок розвитку ринкової
інфраструктури збільшується кількість працівників у її установах (банки,
біржі, інвестиційні та консалтингові компанії тощо). Намітився відтік
працівників з галузей матеріального виробництва у невиробничу сферу [2].

Особливості формування і функціонування територіально-виробничого
комплексу. Господарство Столичного економічного району сформувалося під
впливом як традиційних (ЕГП, ПРП, трудові ресурси, споживач та ін.), так
і нових чинників (кон’юнктура ринку, ринкова інфраструктура,
інвестиційні ресурси зарубіжних країн та ін.). Воно являє собою
індустріально-аграрний комплекс, який спеціалізується на обробній
промисловості, зокрема машинобудуванні, легкій, хімічній, харчовій,
багатогалузевому сільському господарстві. Частка промисловості в
суспільному валовому продукті району становить 50 %, сільського
господарства 19%, будівництва 15,6%, торгівлі і матеріально-технічного
забезпечення 9,2%.

Таблиця 1

Динаміка зайнятості населення в усіх сферах економічної діяльності
Столичного економічного району

Область 1995 2000 2004

тис. осіб % тис. осіб % тис. осіб %

Житомирська 621,5 18,1 587,9 17,7 586,3 17,1

Київська 839,4 24,4 791,8 24,0 790,5 24,0

Чернігівська 674,9 19,6 609,3 18,4 604,5 17,9

м.Київ 1302,4 37,9 1317,8 39,9 1326,1 41,0

Всього

по району 3438,2 100,0 3306,8 100,0 3307,4 100,0

3. Особливості розміщення та розвитку промислового комплексу Столичного
економічного району

У 2004 р. в районі було 1407 промислових підприємства, які перебували на
самостійному балансі. В галузевій структурі промисловості виділяється
машинобудування та металообробка, продукція яких становить понад 1/4
промислової продукції району. Представлені практично всі види
машинобудування — від важкого до точного.

Підприємства машинобудівного комплексу району спеціалізуються на
виготовленні й ремонті сільськогосподарських машин (Біла Церква. Київ,
Ніжин. Прилуки, Радомишль, Житомир, Ірпінь, Овруч, Новоград-Волинський),
устаткування для хімічного виробництва (заводи «Більшовик» у Києві,
хімічного устаткування у Бердичеві. Бахмачі, Коростені, Фастові,
підприємство «Хімтекстильмаш» у Чернігові). Верстатобудування розвинене
в Києві, Житомирі. Устаткування для харчової промисловості виробляють у
Києві, Ніжині, Ірпіні, Коростені, Малині; машини для переробки льону — в
Ріпках, Батурині, Козельці, Коропі, Борзні; засоби зв’язку — в Києві,
Чернігові, Житомирі, Коростишеві; холодильні установки — в Києві,
Василькові, Броварах, Коростені.

В галузі машинобудування важливим є виробництво будівельних машин і
устаткування (Чернігів, Київ, Васильків, Овруч, завод шляхових машин в
Новоград-Волинському). Столичний економічний район є одним з
найпотужніших районів точного машинобудування, виробництва радіо-,
електроприладів, електроустаткування, радіоелектроніки. Серед
підприємств цієї галузі ВО «Арсенал» та «Електронмаш» у Києві, ВО
«Чернігівський завод радіоприладів», підприємства Житомира, Коростишева,
Василькова, Білої Церкви [4].

Транспортне машинобудування району спеціалізується на виробництві суден,
літаків, мотоциклів, велосипедів та ін. Найбільшим виробником річкових
суден є суднобудівний та судноремонтний завод у Києві. Тут функціонує
єдиний в Україні мотоциклетний завод. Значними потужностями виділяються
АНТК ім. Антонова та Київський авіабудівний завод, на яких можливе
виробництво від невеликих спортивних літаків до найбільших —
транспортних. Велосипеди випускають у Чернігові та Києві. Розвивається в
районі й автомобілебудування. Випускають автомобілі спецпризначення, які
монтуються на шасі відомих моделей російських автомобілів (Бердичів,
Прилуки, Київ, Чернігів).

У легкій промисловості виробляється текстильна, швейна продукція,
взуття. Частка району у виробництві тканин у 2004 р. становила 14%,
панчішно-шкарпеткових виробів — 46 %, взуття — 36 %.

Лляна промисловість використовує місцеву сировину, тому основні її
підприємства розміщені в поліській частині району. Найбільшим
підприємством галузі є Житомирський льонокомбінат, сировину для якого
поставляють льонопереробні заводи Козельця, Городні, Новгород-Сіверська.
Овруча. Ріпок, Макарова та ін. На них здійснюється первинна переробка
трести і виробляється волокно, яке йде на виготовлення тканин,
мішковини, шпагату та ін. З льону виробляють швидковисихаючу олію, яка
використовується як харчовий продукт, а також у лакофарбовій, гумовій,
шкіряній та інших галузях. З відходів льону виробляють конструкційні
плити для будівництва. Лляну макуху згодовують худобі.

У бавовняній промисловості району переважають невеликі .ткацькі
підприємства — фабрики бавовнопрядильна й кручених виробів у Коростені,
бавовноткацькі в Новгород-Сіверському, Острі. , Прилуках, ватно-ткацька
— в Києві, бавовняна — в Коростишеві.

Столичний район посідає перше місце в Україні за виробництвом вовняних
тканин (80%). Тут функціонують камвольно-суконний комбінат та фабрика
первинної переробки вовни в Чернігові, суконні фабрики в Березані,
Богуславі, Коростишеві. Шовкова промисловість району зосереджена в м.
Києві. Київський шовковий комбінат єдиний в країні виробляє тканини з
натурального шовку, Дарницький шовковий комбінат випускає шовкові
тканини з хімічного волокна.

Найбільші трикотажні об’єднання («Киянка» та ім. Р.Люксембург) розміщені
в Києві, проте географія трикотажних підприємств в районі досить широка:
Біла Церква, Бровари (дитячий трикотаж), Житомир (панчішні вироби),
Овруч, Прилуки, Сквира, Бердичів (рукавиці), Радомишль.

Підприємства швейної промисловості є майже в кожному місті. Найбільші
швейні об’єднання «Каштан» і «Україна» — в м. Києві, швейні фабрики в
Чернігові, Житомирі, Ніжині, Бердичеві, Білій Церкві, Прилуках,
Новоград-Волинському. Перші спільні з іноземними фірмами швейні
підприємства створені в Києві: СП «УКЬ Україна», «Джукі», «Дюркопп»,
«Укр НДІ швейпром», фабрики «Україна», «Ластівка». Тут використовуються
нові обладнання й технології.

Найбільші підприємства шкіряної промисловості розміщені у Василькові
(одне з найбільших дубильних підприємств України), Бердичеві, Києві,
Баришівці, Житомирі (хутро), Бобровиці, Прилуках (шкіргалантерея),
Ірпені. Шкіряно-взуттєве виробництво розміщено в Києві, Прилуках,
Бердичеві, Чернігові, Семенівці, Житомирі, Білій Церкві. У 2003 р. в
районі вироблено 3,5 млн пар взуття, або 36 % від виробництва цієї
продукції в Україні.

Діють фабрики музичних інструментів (Чернігів, Житомир), завод металевих
застібок (Баришівка), фабрика головних уборів (Прилуки) та ін. Народні
художні промисли розвинені у Богуславі, Острі, Переяславі-Хмельницькому,
Ніжині, Прилуках. Гобелени виготовляють у Бердичеві, килимові вироби — в
Житомирі, Коростишеві [6].

Однією з провідних галузей промисловості району є харчова. Тут
виробляється продовольчих товарів на суму 1383,3 млн гри., що становить
16,4% виробництва цієї продукції в Україні. Її розвиток тісно пов’язаний
із спеціалізацією сільського господарства. Провідною є цукрова
промисловість (17,5% виробництва цукру в державі), яка повністю
задовольняє потреби населення в цукрі Чимало цукру вивозиться в інші
регіони. Всі цукроварні розміщені в лісостеповій зоні, де зосереджені
основні посіви цукрових буряків (Андрушівка, Яготин, Рокитне,
Парафіївка, Новий Биків та ін.). У Бердичеві діють рафінадний та єдиний
в Україні солодовий завод.

Патока цукрових заводів, а також картопля і зерно є сировиною для
спиртової промисловості. Найбільший спиртовий комбінат району
Андрушівський (Житомирська область). Крім того, є великі підприємства з
виробництва спирту-сирцю в Чернігові, Чуднові, Коростишеві, Ічні,
Чемері, Холмах та ін.

Плодоовочеконсервна промисловість виробляє овочеві, плодово-ягідні, а в
міжсезонні періоди — м’ясні та м’ясо-овочеві консерви. У галузі працюють
понад 100 підприємств, хоч потужності їх незначні.

Частка консервної продукції району в загальнодержавному виробництві
становить 15%. Найбільші підприємства у Ніжині, Києві, Житомирі,
Бердичеві, Овручі, Білій Церкві.

Важливе місце в агропромисловому комплексі посідає хмелярство та
хмелепереробна промисловість. Хмелефабрика в Житомирі переробляє 75%
хмелю України, який використовують у пивоварінні. Найпотужнішими у
значній мережі пивоварень є «Оболонь» у Києві, Чернігівська,
Житомирська, Бердичівська.

Борошномельно-круп’яна та хлібна промне повість розміщена ближче до
споживача. Географія підприємств цієї галузі чи не найширша в районі.
Найбільші підприємства розміщені в Києві, Чернігові, Житомирі.
Виробництво крохмалю в районі налагоджено в основному з картоплі. Воно
зосереджене в Семенівці, Пелюхівці, Петрівці. Спеції виготовляють у
Києві та Житомирі. На місцевій сировині в Чуднові працює і
цикорієсушильний завод, значна частина продукції якого відправляється в
Німеччину і Францію.

М’ясна промисловість має високий рівень концентрації виробництва.
Більшість м’ясної продукції виробляється на м’ясокомбінатах Житомира,
Новоград-Волинського, Бердичева, Києва, Чернігова, Білої Церкви, Прилук,
Бахмача, Ніжина та ін. Останнім часом спостерігається зростання
виробництва м’ясної продукції на невеликих м’ясопереробних підприємствах
у місцях вирощування худоби, що є більш доцільним у сучасних умовах.

Підприємства молочної промисловості є в кожному адміністративному
районі, всього їх близько 50. Вони виробляють кефір, молоко, сир,
сметану, сухе молоко, молочні консерви та ін. За обсягом виробництва
вершкового масла (24,9 тис. т) район займає провідне місце в Україні.
Серед найбільших підприємств галузі не тільки району, а й країни слід
виділити молочноконсервні комбінати в Бахмачі та Овручі й сироробний
завод в Новгород-Сіверському.

Кондитерська промисловість району не виділяється значними обсягами
продукції, але кондитерські фабрики Києва, Житомира, Чернігова відомі
своєю продукцією у всій державі. Інші галузі харчової промисловості —
виноробна, рибна, олійна — представлені невеликими підприємствами,
зорієнтованими на споживача [7].

У Києві та Прилуках діють тютюнові фабрики, які займають провідні
позиції на ринку тютюнових виробів в Україні. У Прилуках є ефіроолійний
комбінат.

Важливою є лісова й деревообробна промисловість, яка працює на місцевій
та привізній сировині. У структурі промисловості району частка галузі
незначна, але її продукція становить майже 21% виробленої в Україні. На
території району понад 20 лісгоспзагів, які продукують пиломатеріали,
паркет, деревостружкові плити та іншу продукцію, здійснюють догляд за
лісом.

Провідною у структурі деревообробної промисловості району є меблева
галузь. З розрахунку на одного жителя в районі виробляється вдвічі
більше меблів, ніж у країні. Виробництво меблів розміщене в Києві,
Чернігові, Корюківці, Добрянці, Білій Церкві, Коцюбинському, Коростені,
Новоград-Волинському та ін.

Значно розвинена целюлозно-паперова промне повість. Паперові фабрики
працюють у Житомирі, Коростишеві, Мирополі, Чижівці. Вироблюваний у
Малині високоякісний конденсаторний папір експортується в зарубіжні
країни. В Корюківці діє фабрика технічного паперу, на якій виробляють
шпалери, в Обухові — картонно-паперовий комбінат, у Чернігові —
картонажно-поліграфічна фабрика. Целюлозу виробляють у Малині, Обухові,
Корюківці та Києві.

Лісохімічна підгалузь представлена скипидарно-каніфольним заводом у
Коростені, а також підприємствами з виробництва дьогтю, хвойно-ефірної
олії, скипидару в Тетереві та Клавдієво-Тарасовому.

Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість,
особливо виробництво штучних волокон, за виробництвом яких район займає
перше місце в Україні. Заводи з виробництва штучних волокон є в
Чернігові, Житомирі, Києві, пластмас — у Броварах, Києві, Прилуках,
Фастові.

Заводи гумотехнічних виробів працюють у Києві, Білій Церкві та Ніжині. В
Білій Церкві, крім того, розміщений шинний комбінат, азбестовий завод.
Лакофарбова підгалузь (ВО «Укрлакофарби») розміщена в Києві, а також у
Житомирі, Коростені. Побутові хімічні вироби виготовляються на
спеціалізованих хімічних підприємствах Києва, Ніжина, Коростеня, а також
на хімкомбінатах Чернігова.

На місцевій сировині працює Гнідинцівський завод із стабілізації нафти
та виробництва зріджених газів. Завод капронових виробів є в Радомишлі.
Хіміко-фармацевтичні підприємства знаходяться в Житомирі, Києві,
Новоград-Волинському. Мікробіологічна промисловість представлена
Трипільським і Плахтянським біохімічними заводами та Немішаєвським
заводом біохімічних препаратів.

Господарство району базується на потужній електроенергетиці. Тут
розміщені Чорнобильська АЕС, Трипільська ДРЕС, Київські ГЕС,ТЕЦ-5 і
ТЕЦ-6, Чернігівська, Житомирська, Білоцерківська, Бердичівська ТЕЦ, а
також ряд електростанцій малої потужності. У Вишгороді (біля Києва) діє
ГАЕС (гідроакумулятивна станція), яка використовується для регулювання
частоти струму в електричній мережі (виробляє енергію в часи
максимальних навантажень і накопичує при мінімальних). Потреби
паливно-енергетичного комплексу в паливі задовольняються переважно за
рахунок привізних кам’яного вугілля, природного газу та нафтопродуктів.
У зв’язку із закриттям Чорнобильської АЕС наприкінці 2000 р. дещо
послабиться енергетичне господарство економічного району. Застаріле
устаткування теплових електростанцій не дає змоги ефективно
використовувати місцеве буре вугілля, що видобувається в Андрушівському
районі. Використання торфу як палива значно зменшилося, оскільки його
застосовують ще як цінне добриво і сировину для отримання різних
хімічних продуктів.

Металургія в районі розвинена слабо. Зокрема працюють завод порошкової
металургії в Броварах, ливарні цехи на машинобудівних підприємствах та
підприємства вторинної переробки металів.

Важливе місце в господарстві району посідає промисловість будівельних
матеріалів, яка є галуззю спеціалізації, її розвиток пов’язаний з
наявністю значної кількості будівельної сировини. На близько 150
підприємствах виробляються азбестоцементні вироби, збірні залізобетонні
конструкції, стінові покрівельні матеріали, заповнювачі та ін. Найбільш
розвинене виробництво нерудних та облицювальних будівельних матеріалів у
місцях видобутку сировини, особливо в Житомирській області. Заводи
залізобетонних виробів, домобудівні комбінати є в усіх великих населених
пунктах. У Броварах працює підприємство з виробництва алюмінієвих
конструкцій. З місцевої сировини виробляють асфальт, цеглу, вапно (Біла
Церква, Бориспіль, Житомир, Чернігів, Бровари, Бердичів та ін.). На
місцевих пісках працює скляна промисловість, найбільшими підприємствами
якої є Гучанський, Гостомельський, Бабинський, Мар’янівський,
Романівський, Баранівський та інші скляні заводи. В Житомирі знаходиться
дзеркальна фабрика.

Однією з найстаріших у районі й Україні є фарфорово-фаянсова
промисчовість. Вона утворює спеціалізований галузевий кущ, до складу
якого входять Баранівський, Городницький, Довбиський, Олевський,
Коростеньський фарфорові заводи, Кам’янодрібський фаянсовий завод,
Житомирський завод лабораторного скла та ряд склозаводів [3].

4. Галузева структура та особливості розвитку сільського господарства
Столичного району

Частка виробленої в сільському господарстві району продукції в 1998 р.
становила 15 % від загального цього показника по Україні. Виробництво
валової продукції в районі становило у приведених цінах 1983 р. 622 крб,
а в Україні — 566 крб. з розрахунку на одного жителя. Нині
спостерігається деякий спад сільськогосподарського виробництва, проте
обсяги його залишаються значними.

На продуктивність та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва
впливають як природні, так і соціально-економічні чинники.
Найважливішими з них є кількість і якість земельних ресурсів,
транспортне положення, наявність переробних галузей, ринку збуту, попит
на певні види продукції та ін.

Район багатий на земельні ресурси. У їх структурі переважають
сільськогосподарські угіддя (58,1% території району і 12,9% від усіх
сільськогосподарських угідь України). Для району характерний дещо нижчий
за середній по Україні рівень розораності сільськогосподарських угідь.
Це пояснюється агрокліматичними особливостями, значною заболоченістю
місцевості, високою часткою лісів. З цієї ж причини в економічному
районі велика частка сіножатей і пасовищ (20,6% від
сільськогосподарських угідь), які слугують природною кормовою базою для
тваринництва. Найбільші масиви сіножатей у поліській частині, а ріллі —
в лісостеповій. Якість орних земель та природних кормових угідь залежить
насамперед від характеру поєднання різних ґрунтів, рівня їх
окультуреності, в тому числі від проведення меліоративних заходів. За
останні роки значно скоротились обсяги осушувальної меліорації в районі
(6 тис. га у 2003 р.). До господарського осушування боліт слід підходити
дуже виважено, оскільки вони формують І регулюють річковий стік, є
важливою складовою ландшафту.

Стійку тенденцію до скорочення посівних площ у районі зумовлює ерозія
ґрунтів. Нині у районі понад 900 тис. га еродованих та ерозійне
небезпечних земель. Основними причинами цього є господарська діяльність
людини, осушення легких ґрунтів, розорювання схилів, знищення
ґрунтозахисних насаджень, вирубування лісів [4].

Таблиця 2

Виробництво найважливіших видів сільськогосподарської продукції в
господарствах усіх категорій Столичного економічного району

(станом на 01.01.2004 р.)

Область Зерно Цукрові буряки Картопля Овочі

тис.т % тис.т % тис.т % тис.т %

Житомирська 671 2,5 453 2,9 755 4,9 187 3,4

Київська 1485 5,6 1721 11,1 1286 8,4 382 7,0

Чернігівська 836 3,2 349 2,3 1330 8,6 225 4,1

По району 2992 11,3 2523 16,3 3371 21,9 794 14,5

По Україні 2671 100 15523 100 15405 100 5492 100

Значної шкоди земельним ресурсам завдала катастрофа на Чорнобильській
АЕС. Внаслідок радіоактивного забруднення великі площі
сільськогосподарських угідь виведено з активного користування. Це
передусім землі, забруднення яких радіонуклідами становить понад 15
Кі/км2. їх віднесено до земель, що перебувають на стадії відновлення
родючості.

Загальна площа сільськогосподарських угідь на початок 1998 р. у районі
становила 6483 тис. га, або 0,89 га з розрахунку на одного жителя, що
значно більше, ніж у середньому по Україні. З них 3748 тис. га — орні
землі, сіножаті й пасовища займають 1089 тис. га. Основними
землекористувачами в районі залишаються селянські спілки, орендні
господарства та ін. господарства колективного господарювання. У 2003 р.
в районі налічувалось 1876 селянських (фермерських) господарств, в
користуванні яких було лише 51,3 тис. га сільськогосподарських угідь.
Тому частка виробленої на фермерських підприємствах продукції незначна,
хоча продуктивність їх значно вища проти колективних.

З 1985 р. в районі введено в сільськогосподарський оборот 4,7 тис. га
зрошуваних та 65,7 тис. га осушених земель. Однак вони не компенсували
втрат, пов’язаних з вилученням земель, забруднених радіоактивними
речовинами після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Природні умови зумовили поділ території району на поліську й лісостепову
зони спеціалізації сільського господарства, а навколо великих міст,
особливо біля Києва, сформувався приміський тип сільськогосподарського
виробництва.

У поліській зоні розвинені молочно-м’ясне скотарство, свинарство,
льонарство, картоплярство, зернове господарство; у лісостеповій —
м’ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове
господарство; в приміському сільському господарстві — молочно-м’ясне
скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво, садівництво,
ягідництво.

Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво
(вирощування зернових, технічних, кормових та інших культур).

У структурі посівних площ переважають зернові культури (майже 43% усієї
ріллі району) — озима пшениця, ячмінь, жито, овес, гречка, кукурудза,
зернобобові. Головна зернова культура — озима пшениця, територіальна
концентрація якої коливається в межах 15-30 %. Вища врожайність,
рентабельність, прибуток з 1 га посівів озимої пшениці у лісостеповій і
центральній частинах району, середня — в Київській області (26 ц/га),
найнижча — в Чернігівській області (15 ц/га).

Поширене в районі й озиме жито, проте через низьку врожайність порівняно
з іншими зерновими посіви його останнім часом значно скоротилися.
Найбільше жита висівають на півночі району, в поліській частині.

Серед ярих зернових культур найпоширеніший ярий ячмінь. Середня по
району врожайність його становить понад 20 ц/га. За валовими зборами
ячмінь посідає друге місце серед зернових після озимої пшениці. Він має
переважно фуражне використання, вищі сорти йдуть на виготовлення солоду
і пива.

Овес, гречка, кукурудза, просо займають незначні площі.

Серед зернобобових культур найбільш поширені горох, вика, ви-косуміші на
зерно.

Висока частка в структурі посівних площ кормових культур пояснюється, з
одного боку, розвитком тваринництва, значним поголів’ям худоби, а з
іншого — своєрідністю природних умов, наявністю значних підтоплюваних
територій. Серед кормових культур переважають вика, люцерна, кукурудза
на корм, конюшина, тимофіївка, кормові коренеплоди.

З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону.
Географія вирощування головних технічних культур має певні особливості,
в основу яких покладена ефективність виробництва. Льон-довгунець краще
росте в північній частині району, з більш вологими агрокліматичними
умовами. В районі вироблялось близько 1/3 льону-сирцю. Однак, в останні
роки, внаслідок непродуманої політики ціноутворення, його вирощування
стало нерентабельним і площі посівів льону різко скоротилися [6].

Посіви цукрових буряків розміщені в лісостеповій зоні, у південній
частині району Особливо значні вони в Київській області, де урожайність
їх найвища по Україні (220 ц/га). Валові збори цукрових буряків у районі
становлять 16% від зборів по Україні.

Значними е плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в
Житомирській області. Тут збирають майже 80% українського хмелю. У
Житомирі працюють науково-дослідний і проектний інститути хмелярства.

Під картоплею і овочевими культурами у 2004 р. було зайнято 318 тис. га
ріллі. Посіви картоплі поширені по всій території району, проте
найбільше її вирощують у поліській та центральній зонах, де врожайність
цієї культури (138 ц/га) і валові збори найвищі. У 2004 р. в районі
зібрано 3371 тис. т картоплі, що становить понад 1/5 валових зборів її
по Україні.

Овочівництво розвинено довкола Києва та інших великих міст району.
Вирощують огірки, цибулю, столові буряки, моркву, редиску, капусту,
помідори тощо. Значного поширення набули овочівництво закритого грунту,
а також садівництво та ягідництво.

Тваринництво в структурі сільськогосподарського виробництва майже не
поступається рослинництву. Рівень розвитку галузі вищий, ніж у
середньому по Україні. У структурі тваринництва переважають скотарство,
свинарство, ефективною галуззю є також птахівництво.

Кормова база тваринництва району представлена посівами кормових культур
на значних площах, природними кормовими угіддями (сіножаті, пасовища).
Для збалансування раціонів годівлі тварин, збільшення їх поживності,
насиченості мікроелементами велике значення мають комбіновані корми,
виробництво яких налагоджено майже в кожному адміністративному районі.
Однак відсутність коштів у сільськогосподарських підприємств зумовила
значне скорочення їх використання, що негативно позначилося на
продуктивності тваринництва і виробництві комбікормів.

Показники продуктивності тваринництва (приріст живої маси тварин,
середньорічні надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по
Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає перше місце в
країні за обсягами виробництва м’яса, в тому числі м’яса птиці, а також
яєць, молока.

Допоміжними галузями тваринництва є вівчарство, бджільництво, ставкове
рибництво та кліткове звірівництво (розводять лисиць, песців).

Нинішні тенденції функціонування сільського господарства району такі
самі, як у всій державі: зменшення обсягів рільництва, валових зборів
зерна, цукрових буряків, інших видів рослинницької продукції, зниження
продуктивності тваринництва. Зумовлені вони насамперед високою
собівартістю місцевої продукції, яка в умовах вільної торгівлі не
витримує конкуренції з дешевшими продуктами інших країн. Високу
собівартість місцевої сільськогосподарської продукції спричиняють
малоефективний колективний характер виробництва, застарілі технології
господарювання, висока енергоємкість, значні затрати ручної праці. В
умовах відсутності єдиної аграрної політики в державі, половинчастого
характеру реформ на селі, недостатньої підтримки сільського виробника з
боку держави ці проблеми вирішити неможливо.

Сільське господарство району розвивалося в умовах агропромислової
інтеграції. Рівень сформованості АГТК в Столичному районі, особливо в
Київській області, був одним з найвищих в Україні. Сформувались
цукробуряковий, льонопереробний та ряд інших агропромислових
підкомплексів. Проте в останні роки, внаслідок кризових явищ в
економіці, реформування суспільних відносин на селі, взаємозв’язки між
основними структурними підрозділами АПК значно послабилися, що негативно
позначилося на ефективності сільського господарства та переробної
промисловості [2].

5. Транспортний комплекс Столичного району

Транспортний комплекс району забезпечує його розвиток, внутрішньорайонні
та міжрайонні зв’язки. Значна густота транспортної мережі визначається
особливостями розміщення району, знаходженням на його території столиці
країни. В районі є всі види транспорту. Провідне місце у міжрайонних,
міжобласних, навіть у міждержавних перевезеннях займає авто мобільний
транспорт. Спеціалізованими великовантажними автомобілями перевозиться
на значні відстані різноманітна, в тому числі продукція, яка швидко
псується. На автомобільний транспорт у районі припадає близько 2/3 усіх
вантажоперевезень та більшість пасажироперевезень.

Протяжність автомобільних шляхів з твердим покриттям у районі становить
понад 25 тис. км, у тому числі 21,5 тис. км шляхів загального
користування. Автомобільні шляхи сполучають район з іншими регіонами
країни, Росією, Білоруссю. Мережа автомобільних доріг досить рівномірна.
Всі промислові пункти зв’язані автошляхами з районними, а ті, у свою
чергу, — з обласними центрами. Проте якість цих шляхів досить низька.
Деяким міжнародним стандартам відповідає лише 40-кілометрова ділянка
Київ — Бориспіль. Багато шляхів, особливо на півночі Житомирської га
Чернігівської областей, у період весняного та осіннього паводків стають
непрохідними.

Важливою проблемою автомобільного транспорту є старіння і тривала
експлуатація автомобілів. Навіть серед приватних легкових автомобілів,
кількість яких за останні 6 років збільшилася на 270 тис. і становить
близько 757 тис., оновлення йде переважно за рахунок автомобілів, що
тривалий час експлуатувалися за кордоном. Невипадково нині автомобільний
транспорт є найбільшим забруднювачем повітря в районі.

Традиційно великою є роль у вантажо- та пасажироперевезеннях району
залізничного транспорту, хоча за питомою вагою їх він поступається
автомобільному. Довжина залізниць загального користування становить
близько 2,9 тис. км, середня густота — 32 км на 1000 км території.
Значна частина залізниць електрифікована. Крім залізниць загального
користування, в межах району налічується 1,5 тис. км під’їзних шляхів,
які зв’язують підприємства, кар’єри, цукроварні із залізничними
станціями магістральних залізниць. Основні залізниці перетинають район у
широтному напрямі. Важливе значення мають залізниці меридіального
напряму, через які здійснюються зв’язки з країнами колишнього Союзу.
Найважливішими залізничними магістралями району є: Бахмач — Київ —
Фастів -Козятин: Київ — Фастів — Знам’янка; Київ — Ковель; Київ — Фастів
— Ново-град-Волинський. Великими залізничними вузлами району є Київ,
Фастів. Ніжин, Коростень, Бахмач, Прилуки, Чернігів, Миронівка,
Бердичів, Житомир.

Помітне місце у структурі вантажоперевезень посідає трубопровідний
транспорт Збереження обсягів перекачування газу і нафти при загальному
скороченні вантажоперевезень (в умовах зменшення виробництва) на інших
видах транспорту вивело цей вид транспорту на друге місце після
автомобільного. Через територію району проходять нафтопроводи «Дружба»
та Гнідинці — Кременчук, газопроводи Шебелинка — Київ — Дашава,
Уренгой-Ужгород та ін. Густою є мережа внутрішніх газопроводів.
Найбільша частка припадає на транзит російських енергоносіїв у Західну
Європу. Однак оплата за транзит настільки низька, що не покриває витрат
на експлуатацію трубопроводів, вік більшості яких понад 20 років.

Наявність на території району таких потужних водних артерій, як Дніпро,
Прип’ять, Десна, дає змогу розвивати інтенсивне річкове судноплавство.
Це найдешевший вид транспорту, особливо для перевезення громіздких,
сипких вантажів. Цими річками є можливість здійснювати міждержавні
перевезення (через Прип’ять є вихід у Балтійське море, через Дніпро — в
Білорусь та Росію). Однак обсяги їх нині незначні. Найбільші річкові
порти в районі — Київ і Чернігів.

Значну роль у перевезенні пасажирів у радянські часи відігравав
повітряний транспорт. Та різке подорожчання пального, зниження
купівельної спроможності населення призвели до різкого скорочення у 90-х
роках пасажиро- і вантажоперевезень авіатранспортом. Хоча структура його
досить розвинена, регулярні авіаперевезення здійснюють лише столичні
аеропорти — Бориспіль (міжнародний) і Жуляни. Відправлення з аеропортів
Житомира і Чернігова мають епізодичний характер.

У містах району розвинений міський транспорт, особливо електричний. У
Києві найбільші за протяжністю в Україні метрополітен лінії швидкісного
трамваю. В усіх обласних центрах району функціонує тролейбусний
транспорт Добре розвинені внутрішньоміські автобусні перевезення. У
сільській місцевості поряд з новими видами транспорту зберіг своє
значення гужовий транспорт [6].

6. Територіальна організація господарства

Столичного економічного району

Столичний економічний район характеризується нерівномірним розвитком
продуктивних сил окремих територій. Один з найвищих у країні рівень
економічного розвитку Київської області, а Чернігівської та Житомирської
— низький. Основними елементами територіально-функціональної структури
району є Київська промислова агломерація, ряд промислових вузлів і
центрів.

Київська промислова агломерація — один із найскладніших елементів
територіальної структури Вона поєднує в собі підприємства різних галузей
промисловості у вигляді промислових вузлів і центрів, компактно
розміщених на порівняно незначній території навколо м. Києва і
пов’язаних з ним тісними виробничими і трудовими зв’язками. Формуванню
агломерації сприяли природні та економічні чинники, серед яких
найважливішими є зручне транспортне положення та притягальна сила
найбільшого в країні промислового центру — Києва з потужними
промисловим, науково-технічним і трудовим потенціалами. Важливу роль
відіграли також характер розселення, висока заселеність території,
значна кількість міських поселень.

Київська промислова агломерація характеризується складною галузевою
структурою господарства. В її складі виділяються машинобудування,
хімічна, легка і харчова промисловість.

Агломерація має чітко виражений моноядерний характер. Центром
агломерації є м. Київ (населення 2,62 млн чол.), де зосереджено 4/5 усіх
підприємств та виробляється 3/4 обсягу промислової продукції
агломерації. Київ сплачує до бюджету держави більше, ніж будь-який інший
регіон країни. Це важливий центр фундаментальних наукових досліджень,
освіти й культури світового рівня. Тут працюють понад 50
науково-дослідних установ, 52 вищих навчальних заклади, 35 театрів, 32
музеї [8].

До Київської промислової агломерації входять також міста Бровари,
Фастів, Васильків, Бориспіль, Ірпінь, Вишгород, Боярка та ін.

На території Столичного економічного району сформувалися такі основні
промислові вузли:

Київський — один з найбільших в Україні за обсягами промислового
виробництва;

Білоцерківський — спеціалізується на сільськогосподарському
машинобудуванні, нафтохімічній, легкій, харчовій промисловості,
виробництві будівельних матеріалів. До його складу входять Біла Церква
(215 тис. жителів), Узин, Рокитне, Озерна, Шамраївка та ін.;

Житомирсько-Бердичівський — формується як територіально-виробничий
комплекс, розміщений у південно-західній частині району. Провідні галузі
промисловості — машинобудування, легка, харчова, будівельних матеріалів
та деревообробна. Найбільшими центрами є Житомир (298 тис. жителів) та
Бердичів (92 тис. жителів);

Коростенський — сформувався навколо міста Коростеня (65 тис. жителів).
Тут розвинені машинобудівна, деревообробна, промисловість будівельних
матеріалів, легка, харчова, хімічна. Найбільші промислові пункти — Бехи,
Мирний, Поліське, Михайлівка, Щорсівка;

Ніжинський — у східній частині району, сформований промисловими центрами
Ніжин (80 тис. жителів) та Носівка, промисловими пунктами Вертіївка,
Партизани, Талалаївка. Розвинені машинобудівна, легка, харчова,
деревообробна промисловість, будівельна індустрія;

Новоград-Вочинський — формується на заході району. Тут функціонують
підприємства машинобудівної, будівельних матеріалів, легкої, харчової
промисловості. Промисловий центр — Новоград-Волинський (57 тис.
жителів), промислові пункти — Чижівка, Городниця, Бролики і Сусли;

Прилуцький — розміщений у південно-східній частині району. Розвинені
машинобудування, хімічна, будівельних матеріалів, легка, харчова, а
також нафтовидобувна галузі промисловості. Вузловим центром є місто
Прилуки (72 тис. жителів), до якого тяжіють промислові пункти Дігтярі,
Ладан, Гнідинці, Пелюхівка;

Фастівський — входить до Київської промислової агломерації. Тут добре
розвивається машинобудування, харчова, будівельних матеріалів, легка
промисловість, обслуговування залізничного транспорту. Промисловий центр
— Фастів (54 тис. жителів) разом з промисловими пунктами Боровець,
Кожанка, Фастівець утворюють промисловий вузол;

Чернігівський — формується як територіально-виробничий комплекс і
характеризується багатогалузевістю. Особливого розвитку набули
машинобудування, хімічна промисловість, легка, харчова, будівельних
матеріалів. Центром вузла є м. Чернігів (310 тис. жителів). Промислові
пункти — Ріпки, Михайло-Коцюбинське, Куликівка, Киселівка.

Крім перелічених вище центрів промислових вузлів, ними є близько 50 міст
і містечок району: Андрушівка, Бахмач, Ірпінь, Кагарлик, Коростишів,
Малин, Новгород-Сіверський, Обухів, Овруч, Переяслав-Хмельницький,
Радомишль. Яготин та ін. [6]

7. Актуальні проблеми району

Столичного економічного району

Слід провести реструктуризацію господарства району, визначити
пріоритетні галузі, для розвитку яких тут є найкращі умови. Для
Столичного економічного району такими галузями є харчова й легка
промисловість, виробництво будівельних матеріалів, деревообробна
промисловість, науко-і трудомісткі галузі машинобудування, сільське
господарство. Нині, в умовах значного послаблення контролю з боку
держави, продукція цих галузей не витримує конкуренції із зарубіжною
переважно з об’єктивних причин (застарілі технології, високі
енергоємкість та собівартість продукції). Зрушення в економіці можливі
лише за умови технічного переоснащення виробництв. Для цього треба
залучати значні інвестиції, як внутрішні, так і зовнішні. Хоч у Києві і
Київській області осідає значна частина інвестицій, що надходять в
Україну з-за кордону, розміри їх незначні порівняно з потребами і
спрямовані вони переважно на розвиток посередницької інфраструктури,
часом — у сферу обслуговування, тобто в галузі, які забезпечують швидке
повернення капіталів. Залученню більших інвестицій повинна сприяти
політика держави, спрямована на захист капіталів, зниження податків.

У рамках реформування економіки в районі слід здійснити певні зміни в
енергетиці. На даному етапі розвитку найбільш ефективними тут є теплові
електростанції, хоч коефіцієнт корисної дії їх низький, тому вони
потребують технічного переоснащення. Крім закриття Чорнобильської АЕС
поступово треба виводити з експлуатації Київську ГЕС. Ці заходи мають
проводитись у межах єдиної програми енергозбереження, впровадження
енергозберігаючих технологій.

У регіоні склалася значна невідповідність між виробництвом
сільськогосподарської продукції та її переробкою. Район не в змозі
переробити на власних підприємствах харчової промисловості цю продукцію
повністю. Розвиток галузі має відбуватись шляхом впровадження нових
технологій, поглиблення переробки сільськогосподарської сировини,
розширення мережі малих підприємств, які здатні швидше пристосуватись до
потреб ринку.

Підвищення ефективності сільського господарства неможливе без здійснення
земельної реформи (впровадження приватної власності на землю, зміна форм
господарювання тощо). Поряд з цим необхідні оптимізація структури АПК
відповідно до кон’юнктури ринку, інтенсифікація городництва у приміських
зонах.

Важливий напрямок розвитку господарства — розширення виробництв, що
орієнтуються на місцеві природні ресурси, особливо виробництва
будівельних матеріалів та легкої промисловості (лляної).

Комплексний розвиток району вимагає вдосконалення територіальної
організації господарства, зменшення контрастності в розвитку центру й
периферії. Цьому сприятиме активізація соціально-економічного розвитку
окраїнних територій, особливо північної та північно-західної поліської
частин району. Необхідно «оживляти» занепадаючі села з людністю до 200
чол. Оптимізація господарства Києва має бути спрямована на обмеження
екстенсивного розвитку промисловості та екологізацію виробництв,
розвиток соціальної інфраструктури, яка б відповідала адміністративному
центру держави, пріоритетний розвиток наукоємких виробництв та
інформаційних технологій. Вирішенню цього сприяли б створення
техно-парків. технополісів на основі науково-технічного потенціалу м.
Києва та загалом району.

Складна демографічна ситуація в районі може поліпшитися лише за умови
підвищення соціально-економічного розвитку регіону. Поліпшення умов
життя людей, піднесення рівня їх добробуту, ефективне функціонування
охорони здоров’я сприятимуть підвищенню народжуваності та зменшенню
смертності.

Надмірне антропогенне навантаження, яке посилилося наслідками катастрофи
на Чорнобильській АЕС, вимагає поліпшення екологічної ситуації в районі
через реалізацію міжнародних програм «Чорнобиль», «Дніпро», дотримання
вимог понад 20 конвенцій і угод з охорони навколишнього середовища,
учасницею яких є Україна.

Столичний економічний район, особливо його поліська частина, ще
порівняно недавно були одним з найчистіших в екологічному відношенні
регіонів України. Однак аварія на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26
квітня 1986 р. погіршила екологічну ситуацію не тільки в Україні, а й на
всій планеті. Через недосконалі технології видобутку та переробки
мінеральної сировини, незадовільне вирішення питань комплексного
освоєння родовищ у надрах залишається і губиться розвіданих запасів
нафти 70%, солей 50%, вугілля 40%, металів 25%.

Нерозв’язаною залишається проблема використання техногенних родовищ
корисних копалин — відвалів видобутку та відходів збагачення і переробки
мінеральної сировини, які містять цінні корисні копалини і мають
промислове значення.

Для збереження та відновлення природних комплексів у районі варто
розширити заповідні території, національні парки, заказники.

Проведення цих заходів вимагає значних коштів. Тому його треба
поєднувати із стабілізацією та поліпшенням економічного стану району.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Столичний економічний район знаходиться у північній частині України, в
басейні Дніпра. Особливість його місцеположення в тому, що тут
розташована столиця України м. Київ. До нього сходяться залізниці,
автомагістралі, річкові і повітряні шляхи, що позитивно впливає на
соціально-економічний розвиток регіону. Наявність спільного кордону з
Російською Федерацією та Білоруссю сприяє розширенню взаємозв’язків
району з цими країнами.

Столичний район належить до регіонів України з невисоким
природно-ресурсним потенціалом. У його структурі переважають земельні
(60%), водні та лісові ресурси. Серед мінеральних — нерудні корисні
копалини, насамперед — будівельні матеріали. Із паливних ресурсів
найважливішою є нафта. Найбільші її родовища (Прилуцьке, Леляківське,
Гнідинцівське) знаходяться у південно-східній частині району. Буре
вугілля розробляється в західній частині (Коростишівське родовище). На
Поліссі залягають найбільші в Україні поклади торфу.

Клімат району помірно континентальний, з достатньою кількістю опадів,
теплим літом і порівняно м’якою зимою. Агрокліматичні ресурси району
сприятливі для сільськогосподарського виробництва. За агрокліматичними
відмінностями всю територію району можна поділити на дві частини:
північну (поліську) — вологу, помірно теплу і південну (лісостепову) —
недостатньо зволожену, теплу. Ґрунти в межах району досить різноманітні,
з невисоким вмістом гумусу. У структурі земельного фонду переважають
сільськогосподарські угіддя (13% угідь України). Для району характерний
дещо нижчий від середнього по Україні рівень розораності
сільськогосподарських угідь, що пояснюється значною заболоченістю
місцевості.

Одне з основних багатств району — ліси. Лісистість території становить
26%. За їх площею та запасами деревини Столичний район посідає перше
місце в Україні.

У Столичному соціально-економічному районі проживає 14% населення
України. Його чисельність в останні роки поступово скорочується
внаслідок погіршення демографічної ситуації, особливо в сільській
місцевості: коефіцієнт природного приросту тут найнижчий в Україні.
Від’ємними є також показники природного приросту міського населення,
хоча вони дещо вищі, ніж в цілому в Україні. На сьогодні рівень
зайнятості населення невисокий (65%), існує безробіття.

Господарство району представляє собою індустріально-аграрний комплекс,
що спеціалізується в обробній промисловості, зокрема машинобудуванні,
легкій, хімічній і харчовій промисловості, у багатогалузевому сільському
господарстві.

В галузевій структурі промисловості виділяється машинобудування,
продукція якого складає понад 1/4 промислової продукції району.
Представлені практично всі види машинобудування — від важкого до
точного. Найширшою є географія сільськогосподарського машинобудування
(Київ, Біла Церква, Ніжин, Прилуки, Житомир, Ірпінь, Овруч та ін.).
Верстатобудування розвинене в Києві, Житомирі. У районі працюють одні з
найпотужніших в Україні підприємства точного машинобудування, з
виробництва радіо- та електроприладів, електроустаткування,
радіоелектроніки (Київ, Чернігів, Житомир, Коростишів, Васильків, Біла
Церква). Найбільший центр транспортного машинобудування — Київ
(суднобудування, авіабудування, автомобілебудування, випуск мотоциклів,
велосипедів).

Легка промисловість району виділяється текстильною, швейною, взуттєвою
галузями. Лляна промисловість орієнтується на місцеву сировину, тому
основні підприємства знаходяться в поліській частині району. Найбільшим
підприємством галузі є Житомирський льонокомбінат. У бавовняній
промисловості переважають невеликі ткацькі підприємства в Києві,
Коростишеві, Острі, Прилуках, Новгороді-Сіверському.

Столичний район посідає перше місце в країні за виробництвом вовняних
тканин (80%). Вовняна промисловість представлена камвольно-суконним
комбінатом та фабрикою первинної переробки вовни в Чернігові, суконними
фабриками в Березані, Богуславі, Коростишеві. Шовкова промисловість
зосереджена в місті Києві. Хоча найбільші трикотажні об’єднання
знаходяться у столиці, географія трикотажних підприємств в районі досить
широка: Біла Церква, Бровари (дитячий трикотаж), Житомир (панчішні
вироби), Бердичів (рукавиці), Радомишль та ін. На район припадає близько
40% шкіряно-взуттєвої продукції в Україні, її виробляють у Києві,
Прилуках, Бердичеві, Чернігові, Житомирі, Білій Церкві.

Одна з провідних галузей промисловості — харчова. Тут виробляється 16%
продовольчих товарів України, в тому числі 18% цукру, 15% консервної
продукції. Район посідає перше місце в країні за обсягами виробництва
м’ясної та молочної продукції. Хмелефабрика в Житомирі переробляє 75%
хмелю України. Для району характерний високий рівень концентрації
підприємств харчової промисловості. Значну роль відіграє хімічна
промисловість, особливо виробництво синтетичних волокон (Чернігів, Київ,
Житомир). На місцевій сировині працює єдиний в Україні Гнідинцівський
завод зі стабілізації нафти та виробництва зріджених газів. Найбільші
центри хімічних виробництв у районі — Київ, Чернігів, Біла Церква,
Житомир, Ніжин, Коростень.

Наявність значної кількості будівельної сировини і потужного споживача
зумовлює розвиток промисловості будівельних матеріалів (тут виробляються
майже всі їх види). Однією з найстаріших у районі і в Україні є
порцеляново-фаянсова промисловість. Вона утворює спеціалізований
галузевий кущ, до складу якого входять Баранівський, Городницький,
Довбиський, Олевський, Коростенський порцелянові заводи,
Кам’янодрібський фаянсовий завод, Житомирський завод лабораторного скла
та ряд склозаводів.

Сільське господарство району характеризується високою продуктивністю.
Частка виробленої в сільському господарстві продукції становить 15% від
загальноукраїнського показника. Провідна галузь- рослинництво. В його
структурі переважають зернові культури — озима пшениця, ячмінь, жито,
овес, гречка, зернобобові. З технічних культур — льон і цукровий буряк.
Значними є також плантації цикорію і хмелю. Тваринництво району
спеціалізується на скотарстві, свинарстві, птахівництві. Найкраще вони
розвинені в Київській області, яка посідає перше місце в країні за
обсягами виробництва м’яса, в т. ч. м’яса птиці, а також яєць і молока.

Транспортна мережа району має чітку радіально-кільцеву форму з центром у
Києві. Провідним за обсягами товаро- і пасажироперевезень в районі є
автомобільний транспорт. На нього припадає 2/3 усіх вантажоперевезень.
Значну роль відіграє залізничний транспорт. Основні залізниці
перетинають район у широтному напрямі. Великі залізничні вузли — Київ,
Фастів, Ніжин, Бердичів, Чернігів, Житомир, Миронівка. Помітне місце у
структурі вантажоперевезень належить трубопровідному транспорту. Через
територію району проходять нафтопроводи «Дружба» та Гнідинці —
Кременчук, газопроводи Шебелинка — Київ, Уренгой — Ужгород та ін. Густою
є також мережа внутрішніх газопроводів.

Столичний район характеризується нерівномірним розвитком окремих
територій. Рівень економічного розвитку Київської області і м.Києва —
один із найвищих у країні, а Чернігівської і Житомирської — низький. На
Київ припадає біля 4,5% промислового виробництва країни. Це — важливий
центр фундаментальних наукових досліджень, освіти і культури. Тут
працюють понад 50 науково-дослідних установ, 52 вищих навчальних
заклади, 35 театрів, 32 музеї. Київ сплачує до бюджету країни більше,
ніж будь-який інший регіон. У Києві знаходяться центральні офіси
адміністративних, управлінських, фінансових установ країни. Притягальна
сила столиці сприятливо позначається на розвитку всього регіону [14].

Список використаної літератури:

Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. —
Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2004. — 107с.

Заговора Л. М., Авраменко О. В. Розміщення продуктивних сил України:
Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : Видавництво
ХДЕУ, 2002. — 211с.

Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). — К.:
Видавництво Європейського університету, 2004. — 216с.

Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація
виробництва: Навч. посібник для студ. екон. та геогр. спец. вищих навч.
закл. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Видавець
Паливода А.В., 2002. — 260с.

Качан Є. П., Пушкар М. С. Розміщення продуктивних сил України. — К.:
Видавничий Дім «Юридична книга», 2004. — 552с.

Качан Є. П., Пушкар М. С., Ковтонюк М. О., Петрига М. О., Корж О. В.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч.
закладів / Євген Петрович Качан (ред.). — 2 вид., доп. і перероб. — К. :
ВД «Юридична книга», 2002. — 551с.

Ковалевський В. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка.
— К.: Знання, 2004. — 350с.

Ковалевський В. В., Михайлюк О. Л., Семенов В. Ф., Єгоров О. П.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студентів. — 3. вид.,
перероб. і доп. — К.: Знання, 2001. — 352 с.

Нижник В. М. Розміщення продуктивних сил України: Конспект лекцій для
студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Технологічний ун-т Поділля. —
2.вид., випр. — Хмельницький : ТУП, 2003. — 94с.

Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України до 2015 року. —
К.: РВПС України НАН України, 2004. — 370с.

Розміщення продуктивних сил України. — Луганськ : Альма-Матер, 2002. —
121с.

Стадницький Ю. І., Загородній А. Г., Данилович Т. Б., Товкан О. Е.
Розміщення продуктивних сил: (теорія, методи, практика) / Національний
ун-т «Львівська політехніка». — Л. : Центр Європи, 2002. — 252с.

Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний
посібник. — 2-ге вид., виправ. і доп. — К. : Вікар, 2002. — 374с.

Стратегія розвитку та розміщення продуктивних сил України / НАН України;
Рада по вивченню продуктивних сил України / С.І. Дорогунцов
(наук.кер.розробки), Б.М. Данилишин (наук.кер.розробки). — К. : РВПС
України НАН України, 2003. — 284с.

Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна
економіка. — К.: Університет «Україна», 2004. — 245с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи