.

Пряме оподаткування підприємств в Україні та шляхи його удосконалення (магістерська робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
2 58408
Скачать документ

Тема магістерської дипломної роботи:

„Пряме оподаткування підприємств в Україні

та шляхи його удосконалення”

План

Вступ

Бібліографічний огляд

І . Теоретичні засади прямого оподаткування підприємств.

1.1 Сутність прямих податків, їх місце та роль в системі оподаткування
підприємств.

1.2 Види прямого оподаткування підприємств в Україні, їх
характеристика.

1.3 Становлення та розвиток прямого оподаткування підприємств в
Україні.

ІІ. Механізм справляння податку на прибуток підприємств в Україні.

2.1 Особливості фінансово-господарської діяльності Автомехбази
“Київпасстранс” як платника податків.

2.2 Формування валових доходів підприємств.

2.3 Дискусійні питання валових витрат підприємств.

2.4 Вплив нарахування амортизації на величину оподатковуваного прибутку.

ІІІ. Майнове оподаткування підприємств.

3.1 Податок на землю.

3.2 Податок з власників транспортних засобів.

3.3 Перспектива введення податку на нерухоме майно.

Висновки

Додатки

Література

Вступ

В Україні відбувається системна перебудова економіки, прискорення її
адаптації до ринкових умов із соціальною орієнтацією. Це є об’єктивною
необхідністю створення відповідних транформаційних механізмів, потужних
важелів, які всебічно забезпечували б формування сучасної економічної
системи, подолання економічного спаду, виправлення допущених у
недалекому минулому помилок, змушували суб’єктів господарювання
нарощувати обсяги виробництва, оновлювати матеріально-технічну базу,
підвищувати ефективність виробництва. Стратегія післякризового розвитку
має бути спрямована перш за все на забезпечення глибоких якісних зрушень
у системі економічних відносин, а також на вихід народного господарства
на траєкторію сталого зростання інтенсивного типу.

У реалізації цих стратегічних завдань, досягненні економічного та
соціального прогресу першочергове значення має підвищення дієздатності
держави, формування ефективно діючих ринкових механізмів. Одним з
основних засобів забезпечення максимально ефективного впливу держави на
макро- та мікроекономічні процеси виступає податкове регулювання.

Перехід до ринкових відносин в Україні обумовив проведення істотних
реформ в економіці та філософії господарювання, що змінило роль і місце
держави в економічних відносинах, способи та методи впливу держави на
підприємства й, у першу чергу, в системі оподаткування.

Чинна система оподаткування в Україні створює значне податкове
навантаження на підприємців. У податкових ставках та пільгах має місце
нестабільність. Значна кількість податкових пільг зумовила
необгрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови
для господарювання. Таким чином основний тягар податкового навантаження
припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які
працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск
на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої
натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення
обсягів тіньового сектору.

Нині ухилення від сплати податків набуло великих розмірів. Саме це
перешкоджає повноцінному використанню податкового потенціалу. Питома
вага тіньової економіки в Україні, за висновками експертів організацій
із світовим досвідом, таких як Світовий банк, Європейський банк
реконструкції і розвитку, Гарвардський університет, коливається у межах
47,2 – 60,0%. Зі слів заступника голови Державної податкової
адміністрації України Віктора Жвалюка, у 1994 році частка
неконтрольованої грошової маси становила близько 25%, у 2000 році – вже
понад 40%. Зростання цих показників свідчить про неефективність існуючої
податкової системи, яка не стимулює вихід більшості підприємств з тіні.

Специфіка економічного стану країни (висока зношеність основних фондів,
застарілі технології, важке фінансове становище більшості підприємств,
зубожіння населення та криза неплатежів) вимагає при організації
процесів оподаткування оцінювати реакцію суб’єктів господарювання на ті
чи інші податкові дії на мікроекономічному рівні.

Питання оподаткування досліджено в роботах багатьох вітчизняних і
зарубіжних вчених. Зокрема його особливості в специфічний період
перебудови адміністративно-командного механізму господарювання у
ринковий поглиблено вивчали В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, П.В. Мельник,
А.М. Соколовська, В.М. Суторміна, В.М. Федосов та ряд інших. Проте
вітчизняні вчені здебільшого приділяли увагу непрямому виду
оподаткування.

Таким чином, проблема прямого оподаткування підприємств, яке
безпосередньо залежить від доходів підприємств, а отже здатне
стимулювати їх діяльність, чи навпаки змушувати шукати методів ухилення
від сплати податків у наш час є актуальною.

Отже, предметом дослідження виступають відносини, що складаються між
юридичними особами і державою з приводу оподаткування доходів і майна.

Метою данної роботи є дослідженя механізму справляння прямих податків з
підприємств, їх впливу на фінансово-господарську діяльність і розробка
пропозицій щодо вдосконалення оподаткування прибутку і майна.

Для досягнення означеної мети в роботі поставлені наступні завдання:

розглянути сутність прямих податків, охарактеризувати їх види, визначити
переваги та недоліки;

зібрати та узагальнити статистичний матеріал щодо динаміки та структури
прямих податків у доходах бюджету;

дослідити становлення та розвиток системи прямого оподаткування
підприємств в Україні, висловити власну думку щодо доцільносмті
подальшої класифікації на прямі та непрямі;

розглянути особливості фінансово-господарської діяльності Автомехбази
“Київпастранс” як платника податків;

проаналізувати порядок формування валових доходів підприємства, їх
структуру, відповідно до видів доходу і джерел формування;

визначити дискусійні питання валових витрат підприємств, проаналізувати
статистичний матеріал, який характеризує їх динаміку і структуру;

проаналізувати вплив нарахування амортизації на величину
оподатковуваного прибутку;

дослідити механізм справляння податку з власників транспортних засобів;

проаналізувати податкове навантаження прямих податків на платника, що
аналізується. Оцінити доцільність та перспекитиви введення податку на
нерухоме майно в Україні, зробити розрахунки щодо впливу цього податку
на фінансово-господарську діяльність платника у взаємозв’язку з іншими
податками, яке сплачує підприємство.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є розробки вітчизняних
і зарубіжних вчених в області дослідження функціонального призначення
податків, прояву їх впливу на виробничу сферу, становлення та розвитку
податкової системи та податкової політики України, і власне особливостям
прямого оподаткування в Україні.

У данній роботі використовувалися такі методи як принцип історичного,
логічного та сиситемного аналізу й синтезу, методи економічного аналізу
та статистичних групувань, метод порівняння та фінансово-розрахункові
методи.

Робота складається із вступу, огляду бібліографії, трьох розділів,
висновків, додатків і списку використаної літератури.

Огляд бібліографії

Загалом літературу з даної теми можна поділити на три групи: законодавчі
акти, монографії та періодичні видання. Закони створюють
нормативно-правову базу оподаткування підприємств в Україні. До
законодавчих актів стосовно прямого оподаткування підприємств
відносяться наступні:

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р.
№ 283/97-ВР.

„Земельний кодекс України” від 18.12.1990 р. № 561-ХІІ із змінами та
доповненнями.

Закон України „Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. № 2535-ХІІ.

Закон України „Про оренду землі” в редакції від 06.10.1998 р. № 161-ХІV
із змінами та доповненнями.

Закон України „Про податок з транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів” від 18.02.1997 р. № 75/97-ВР.

Постанова Верховної Ради України „Про проект Податкового кодексу
України” від 29 листопада 2001 року № 2827-ІІІ.

У монографіях здебільшого використаний теоретичний матеріал щодо даної
теми. Наприклад, Азаров М.Я. Кольга В.Д. Онищенко В.А. у своїй кгижці
„Все про податки” вперше в Україні створили систематизований довідник з
питань оподаткування.

Авторами розглянуті всі види податків і обов’язкових платежів,
встановлених українським законодавством, наведено багатий довідковий
матеріал, необхідний для правильного обчислення і сплати податків станом
на 15.03.2000 р.

У спеціальному словнику наведені терміни, які визначені чинним
законодавством і використовуються в практиці оподаткування.

Книга орієнтована на фахівців податкових органів, бухгалтерів,
керівників підприємств, фінансових фахівців, студентів відповідних
спеціальностей, всіх хто займається підприємницькою діяльністю та має
відношення до сплати податків.

Перевагою довідника є те, що автори використали загальну схему
відповідно до якої читач одразу зможе визначити:

хто є платником податку (збору, платежу);

що є об’єктом оподаткування;

які встановлено ставки податку (нормативів збору, платежу);

чи передбачено якісь пільги за певним видом податку (збору, платежу);

порядок обчислення, сплати і звітності за певним видом податку (збору,
платежу);

перелік законодавчих актів, якими слід користуватись.

Матеріали викладено стисло, але без викривлень і витрат. Також наведено
довідковий матеріал, в якому розглядаються валові доходи й витрати і
питання податкового обліку, що також буде корисно для платників
податків.

Недоліком є те, що в книзі висвітлені лише законодавчі акти.

Василик О.Д., Павлюк К.В. у підручнику „Державні фінанси України”
розглянули теоретичні основи державних фінансів, їхню сутність,
економічну природу і призначення в економіці держави. Досліджено зміст
державного та місцевих бюджетів, обґрунтовано систему доходів і видатків
бюджетів. Значну увагу приділено теоретичним і практичним аспектам
побудови податкової системи держави. Розкрито чинний порядок
оподаткування, нарахування і сплати окремих видів податків.

Перевагою даної книги є стисле теоретичне висвітлення податкової системи
України, аналіз динаміки та складу податків у доходах бюджету. Однак
недоліком будь-якого підручнику є відсутність аналізу недоліків чинної
системи удосконалення та шляхів її вдосконалення.

Гарасим П.М., Гарасим А.П., Хомин П.Я. у монографії „Податковий облік і
звітність на підприємствах (єдність і розходження з національними
стандартами)” висвітлили особливості податкового обліку на підприємствах
галузей матеріального виробництва, торгівлі і постачання, методику
складання податкової звітності. В ній наведено конкретні матеріали щодо
записів операцій на рахунках податкового обліку у взаємозв’язку з іншими
рахунками фінансового обліку. Викладено спільні і відмінні особливості
обліку, зумовлені впровадженням Положень (стандартів) бухгалтерського
обліку.

Перевагою даної монографії є детальне висвітлення таких питань, як
особливості облікового забезпечення звітності про оподаткування прибутку
підприємств та облік валових доходів.

Гега П.Т., Доля Л.М. у навчальному посібнику „Основи податкового права”
висвітлили нормативно-правову базу податкової системи України,
розглянуто склад податкової служби, її роль і функції, включені питання
контролю за правильністю обчислення і своєчасністю сплати податків,
наведені приклади порушення податкового законодавства та штрафні санкції
щодо них.

Крисоватий А.І. у навчальному посібнику „Податкові системи зарубіжних
країн” розглянув чинні податкові системи зарубіжних країн, наведено
багатий досвід оподаткування підприємств та громадян та його корисність
для України.

Панасюк В.М., Ковальчук Є.К., Бобривець С.В. у своїй книзі „Податковий
облік” висвітлили питання обліку податку на додану вартість, податку на
прибуток, чинний порядок оподаткування підприємств і суб’єктів малого
підприємництва. Видання розраховане на студентів, магістрів економічних
спеціальностей усіх форм навчання, а також для бухгалтерів підприємств.

Перевагою навчального посібника є детальне висвітлення питання щодо
обліку податку на прибуток. У даному підрозділі автори розглянули облік
валових доходів і витрат, облік амортизації основних фондів і
нематеріальних активів, облік оподатковуваного прибутку підприємств та
методику заповнення податкової декларації про прибуток підприємства.

Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О.
П’ятаченко та ін.; за ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994.

Цей підручник був першим в Україні, присвяченим питанням теорії та
практики оподаткування. Детально аналізуються податкова політика і
податкова система нашої держави, організація податкової справи на
місцях, функції, права та зобов’язання платників податків і податкових
інспекцій. На основі чинного законодавства розкрито механізм сплати всіх
видів податків, наведені їх структурно-логічні схеми. Порядок обчислення
податків та розрахунків із бюджетом проілюстровано численними
прикладами. Підручник підготовлений на базі законодавства України за
станом на 1 листопада 1994 р.

І хоч даний підручник є застарілим на сьогодні, однак більшість його
розділів стосовно історії оподаткування, поняття, суті та функцій
податків, наукових основ побудови податкової системи тощо досі є
актуальними.

Монографія Черника Д.Г. „Налоги в рыночной экономике” являє собою
осмислення накопленого досвіду оподаткування – радянського, російського
та зарубіжного. Автор детально зупиняється на фінансовій системі
радянського періоду й аналізує причини фінансової кризи. Показує
відродження податкової системи Росії, роль її складових – федеральних,
регіональних і місцевих податків, аналізує хід податкової реформи. Також
автор наводить аналіз податкових систем зарубіжних держав: США,
Великобританії, Японії, Італії та інших.

Юткина Т.Ф. у монографії „Налоговедение: от реформы к реформе” навела
детальний аналіз історії оподаткування Росії. Автор висвітлює податкову
систему Росію з моменту її зародження, осмислює накоплений досвід,
помилки і переваги минулих реформ. Аналізується зарубіжний досвід та
наводяться пропозиції щодо удосконалення російської податкової системи
та шляхи її подальшого розвитку.

У періодичних виданнях розглядаються більш практичні аспекти
оподаткування підприємств, наукові статті стосовно конкретних проблем
сучасного стану оподаткування підприємств, пояснення законодавства тощо.

Серед періодичних видань, присвячених проблемам оподаткування, слід
відмітити наступні: „Податки та бухгалтерський облік” та „Вісник
податкової служби”. Багато статей присвячених проблемам оподаткування
наведені в журналах „Фінанси України” та „Актуальні проблеми економіки”.

Питання податку на прибуток підприємств, ситуації, що склалася щодо
нього на сьогодення, проблемам та шляхам їх вирішення присвячували свої
статті Кирієнко Н. та Сичевський В.

Стаття Кирієнко Н. „Податок на прибуток підприємств: ситуація, проблеми
та шляхи їх вирішення” присвячена актуальним питанням справляння податку
на приуток підприємств та основним нововеденням у зв’язку із прийняттям
Закону України „Про віднесення змін до закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств”.

Володимир Сичевський, начальник Головного управління оподаткування
юридичних осіб ДПА України присвятив свою статтю „Податок на прибуток
підприємств у сучасних умовах” аналізу чинної ситуації щодо
оподаткування підприємств податком на прибуток, динаміки його
надходження до бюджету України у 1994 – 2002 рр. Наведена структура
надходжень податку на прибуток підприємств, з поміж яких найбільша
частка припадає на державні підприємства й організації, та графічно
зображена кількість платників, що зареєстровані та сплачують податок в
Україні у 1999 – 2002 рр.

Історію розвитку системи оподаткування на Україні досліджувала Теліцина
О.О.

Її стаття „Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз”
призначена історичному аналізу розвитку податкової системи України від
Давньоруської держави і Київської Русі до сьогодення. Взагалі історія
оподаткування в Україні поділена на сім етапів. Розглянутий склад прями
податків, їх ставки, особливості нарахування і сплати.

Податку з транспортних засобів приділяли увагу Башинський О. У статті
„Транспортний податок: все, що треба знати власникам автотранспорту” та
Білова Н. У статті „Легковий автомобіль на підприємстві: є новини”.

Однак Башинський у своїй статті розглянув чинну нормативно-правову базу
оподаткування юридичних та фізичних осіб податком з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, порядок
його начислення та сплати, види податкових порушень та штрафні санкції
щодо них. А Білова зосередила увагу на Законі України від 24.12.2002 р.
№ 349-ІV, що набув чинності з 01.01.2003 р. і вніс значні зміни до
Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від
22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, що зачепили,
зокрема, порядок віднесення до складу валових витрат платника податків
витрат, пов’язаних з утриманням та експлуатацією легкових автомобілів.
Розглянуто позитивні та не зовсім позитивні аспекти таких новацій.

Питанням плати за землю займались Тулуш Л.Д. та Яновський В.Т.

Тулуш Л.Д. у статті „Економічний зміст плати за землю” дає визначення
двом важливим категоріям – орендної плати і земельного податку, оскільки
дуже часто їх уживають як синоніми. Автор зауважує, що ці категорії так
різняться суттю, в основі якої – відносини власності на землю, що
об’єднувати їх в одну рубрику (плата за землю, або платежі за землю)
неприпустимо.

Яновський В.Т. у своїй статті „Теоретичні основи розмежування двох форм
земельних платежів” надає теоретичне висвітлення двох форм земельних
платежів: орендної плати і земельного податку. Визначення відмінності
між ними дає змогу наблизитися до вирішення питання про розмір платежів
за землю.

Оцінкою податкового навантаження займалась Сотніченко О. У своїй статті
„Оцінка податкового навантаження підприємницької діяльності” вона навела
методи оцінки податкового навантаження на підприємство та приклад його
розрахунку. Автор наводить пропозиції щодо послаблення податкового тиску
на підприємства в Україні.

Окрему частину використаної літератури складають „Статистичний щорічник
України” за 2001 р. та „Україна в цифрах” за 2002 р., на основі яких у
роботі проведений аналіз динаміки надходжень податків до Державного
бюджету України.

Глава 1

Теоретичні засади прямого оподаткування підприємств

1.1 Сутність прямих податків, їх місце та роль в системі оподаткування
підприємств

Перш ніж охарактеризувати сутність прямих податків, необхідно зазначити
чим саме являються податки.

Зрозуміло, що податки є однією з найважливіших фінансових категорій.
Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами
суспільства. Саме виникнення держави спричинило появу платежів і внесків
до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою
її функцій. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з
розвитком товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до
грошової форми оподаткування.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двухсот
років. Поняття податок першим розкрив А.Сміт у роботі “Про багатство
народів” (1770р.) За його словами “податок – це тягар, що накладається
державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок
сплати”.

Отже, податок являє собою узаконену форму відчуження власності юридичних
та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки,
передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності та
індивідуальної безоплатності.

Податки встановлюються виключно державою і базується на актах вищої
юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що
він:

стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки
в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги
щодо даного податку;

має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з
метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від
індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є
індивідуально безповоротній. Сплата платником податку не породжує
зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь
конкретного платника;

на відміну від інших обов’язкових платежів, може бути сплачений лише до
бюджету, а не до іншого грошового централізованого або
децентралізованого фонду;

категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма
перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу
відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у
власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при
внесенні до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Ці
платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при
його стягненні держава не бере на себе обов’язків з надання кожному
окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для
фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управління,
оборони, соціальної та економічної. Отже, податок – це плата суспільства
за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості
валового національного продукту на загальносуспільні потреби, без
задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

За економічним змістом податки являють собою фінансові відносини між
державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання
державою її функцій.

Загальноприйнято, що ці відносини, на відміну від фінансів, мають
односторонній характер – від платників до держави. Повернення переплат
податків, звісно, не розглядається як зворотній рух, оскільки воно
пов’язане не із сутністю розглядуваних відносин, а з характером
розрахунків із бюджетом – якби вони були максимально правильними, то
переплат взагалі не було б.

Однак, на мою думку, жодні відносини не є односторонніми. Адже
забезпечення законодавчими органами влади ефективним правовим полем
національну систему оподаткування, надання розгалуженої системи пільг,
підтримка та сприяння розвиткові вітчизняних підприємств, що приводить
до зростання національного багатства і добробуту нації – ці відносини
носять двосторонній характер: як від держави платникам податку так і
навпаки (наприклад, дотримання фінансової і податкової дисципліни тощо).

Суть цих відносин закладена в регулюючій функції податків. Вона, як і
фіскальна функція характеризує їх суспільне призначення і проявляється у
впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Оскільки
регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків
відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим
держава може свідомо їх використовувати з метою регулювання певних
пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Існує розбіжність думок щодо кількості податків. Одні фахівці пропонують
введення єдиного податку, інші за численність їх.

Введення єдиного податку, на якій би основі він не грунтувався, не
відповідає системному підходу до конструювання податкового механізму і
входить у суперечність із світовою практикою оподаткування.

У країнах далекого зарубіжжя, особливо в країнах з розвинутою ринковою
економікою, спокійно ставляться до кількості податків, яких, як правило
стає все більше. Там вважають, що “чим простіша податкова система, тим
вона грубіша і менш надійна, вплив податків на реальні економічні
процеси і поведінку платників у потрібному для держави напрямку неможна
забезпечити двома, трьома і навіть десятьма податками”. Водночас “велика
кількість не обов’язково повинна вести до важкого податкового тягаря,
оскільки ці процеси піддаються регулюваню”.

Підводячи підсумки щодо суті та призначеня податків, хотілося б звернути
увагу на проблематику трактування категорії “податок” та його еволюцію.
Отже,у світовій фінансовій науці розрізняють два системних підходи до
трактування цієї категорії.

Перший грунтується на визнанні необхідної обов’язковості податків і
податкових платежів. Податки як ціна суспільних благ у цій концепції
одночасно розглядається у двох аспектах – цільовому і примусовому. Цей
напрям фінансової думки базується на тезі, запропонованої ще Е. Саксом,
– послух і примус є необхідними елементами податкової теорії. В
теоретичному трактуванні примусовий характер сплати обов’язкових
платежів державі в обмін на суспільні блага у фінансовій літературі
називають податком за Пігу. Коригувальні податки за Пігу є досить
ефективними і відносно простим методом централізації валового
внутрішнього продукту в руках держави. Побудова оподаткування базується
на тому, що будь-який податок, окрім чисто фіскальної функції, має ще й
зовнішні для фіску соціально-економічні ефекти. Тим самим держава в
процесі оподаткування може регулювати економічні й соціальні процеси,
спрямовувати їх у потрібне русло, незважаючи на погляди і побажання
податкоплатників.

На відміну від розуміння податку як примусу законослухняних
платників-виконавців, другий напрям фіскальної теорії визначає податок
як громадянський обов’язок. Податок, що сплачується на основі
індивідуального вибору і власної оцінки характеру державної діяльності
виборцем-податкоплатником, одержав назву “податку Кларка”, від імені
американського економіста Едварда Кларка.

Отже відбувається певна трансформація від розуміння податку як
принципово обов’язкового платежу державі до розуміння його як
усвідомленої необхідності. Кларк формулює проблему вибору як економічну
теорію демократії, де існує згода громадян-виборців оплачувати податками
зроблений ними вибір державотворення. Він науково пояснює залежність
добробуту податкоплатників від їхньої власної поведінки.

Система оподаткування України за роки незалежності реально відчула на
собі необхідність такої трансформації розуміння податку. Адже ні
державний примус, ні система контролю за справлянням податків не змогла
завадити розвиткові “тіньового” сектору економіки й стрімкого його
зростання за останні п’ять років. Звісна річ, що запропоновані у
Податковому кодексі зміни щодо зменшення податкового тягаря за рахунок
зниження податкових ставок та розширення бази оподаткування дещо
сприятимуть виходу національної економіки з “тіні”, однак неабияке
значення для бюджету України має формування податкової свідомості та
податкової культури громадян. Лише двостороння взаємодія держави і
суб’єктів господарювання здатна підвести економіку країни до рівня
високорозвинених держав.

Розглянувши загальну суть і призначення податків ми можемо рухатися далі
в розкритті нашої теми. Отже, історія людства виробила різні форми й
методи оподаткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси та
функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі.
Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до
певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.
Класифікація дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції
податків, показати їхню роль у податковій політиці держави, напрям і
характер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Класифікація податків провадиться за кількома ознаками: за формою
оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від
рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення. В
данній роботі буде розглянуто лише одну групу податків за формою
оподаткування – прямі податки.

Прямі податки встанавлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір
залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють
такому розподілу податкового тягаря при якому більше платять ті члени
суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування
більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. Разом з тим
форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення
податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення
від сплати. Тому незважаючи на справедливість прямих податків податкова
система не може обмежуватися лише ними. Це був би однобокий підхід, який
згубний для будь-якої системи. Отже, непрямі податки в противагу прямим
встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника
прямо не залежить від його доходів.

Однак історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового
розмивання чітких відмінностей між прямими і непрямими податками.
Універсальні форми непрямих податків – акцизів, при перенесенні їх
стягнення із сфери реалізації в сферу виробництва мають багато ознак
прямого оподаткування, насамперед чітко визначений об’єкт оподаткування
– обсяг обороту чи добавлену вартість. При цьому об’єкти оподаткування
частково збігаються: пряма форма – податок на прибуток і непряма форма –
податок на добавлену вартість, частину якої складає той же прибуток. З
точки зору платника це майже однакові податки. Тільки податок на
добавлену вартість безпосередньо включається в ціну, а податок на
прибуток враховується при встановленні цін тільки опосередковано – через
рівень рентабельності (прибутковості) товарів, робіт і послуг. Це
свідчить про те, що відмінності між прямими і непрямими податками в
сучасних умовах не дуже суттєві. Так чи інакше оподатковуються доходи
споживачів – носіїв податків, тільки в одному випадку в прямій формі, а
в другому в посередній.

Також податки класифікують:

за економічним змістом – податки на доходи, споживання і майно;

залежно від рівня державних структур – загальнодержавні і місцеві;

залежно від платників податків – з юридичних осіб, із фізичних осіб і
змішаного складу (тобто такі податки, збори та інші обов’язкові платежі,
які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й
громадяни-підприємці).

Кожна з цих груп податків заслуговує на окреме дослідження. Проте
більшість науковців у своїх дослідженнях відштовхуються від поділу
податків на прямі та непрямі. Можливо це викликано тим, що на початкових
етапах становлення податкової системи України мало місце сліпе
копіювання зарубіжного досвіду. Однак економічно розвинені країни, як
правило, тяжіють лише до однієї групи податків – або прямих (як в США),
або непрямих (європейська система оподаткування). Застосування в Україні
обох груп податків майже в рівних долях викликає загрозу подвійного
оподаткування. Я не закликаю до відміни податку на прибуток чи податку
на додану вартість. Також згодна, що, можливо, з часом відпаде
необхідність класифікації податків на прямі й непрямі, оскільки, як вже
й зазначлося межа між ними досить розмита. (На мою думку, в майбутньому
на більшу увагу заслуговуватимуть загальнодержавні та місцеві податки й
проблема наповнення місцевих бюджетів України здебільшого за рахунок
власних джерел, що вимагає перегляду складу місцевих податків). Однак на
данному етапі розвитку системи оподаткування підприємств розмежування
податків на прямі й непрямі необхідне для визначення їх ролі у
податковому навантаженні на підприємства та наповненні бюджету, пошуку і
встановлення оптимальних ставок цих податків, які сприятимуть розвиткові
підприємств і організацій та здатні реагувати на зміни в економічному
становищі в Україні.

1.2 Види прямого оподаткування підприємств в Україні,

їх характеристика

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір
залежить від масштабів об’єкта оподаткування.

Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті й реальні.
Відмінність між ними полягає у співвідношенні платника й об’єкта
оподаткування. При особистих первинним явищем виступає платник, а
вторинним – об’кт оподаткування. При реальних, навпаки, первинною
основою є об’єкт оподаткування, а платник – вторинне явище. Для держави
не має значення, хто буде сплачувати ці податки, головне – забезпечити
їх повне надходження згідно з обсягом об’єкта оподаткування.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника.
Видами особистих податків є подушний, прибутковий, майновий, на спадщину
і дарування. Податок на прибуток, подушний і податок на спадщину і
дарування відносяться до видів прямого оподаткування громадян. Для
оподаткування підприємств застосовуються прибутковий і майновий податки,
які детальніше будуть розглянені нижче.

Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками.
До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.
Підприємства в Україні сплачують земельний податок. Стягнення
промислового податку відбувається у вигляді плати за патент на право
разової торгівлі фізичними особами. Домовий та на грошовий капітал в
Україні не стягуються.

Як уже зазначалося, у світовій практиці виділяють три види прямих
податків: прибутковий, майновий і земельний. Розглянемо детальніше кожен
з них.

Прибутковий податок надає можливість установити пряму залежність між
доходами платника і його платежами в державний бюджет. Залежно від форми
доходу – індивідуальний чи узагальнений для усього підприємства він
поділяється на два види: з фізичних і юридичних осіб. У данній роботі
будуть розглянуті лише податки з юридичних осіб. Отже, прибутковий
податок з юридичних осіб справляється із загального доходу підприємства,
у формі якого виступає прибуток.

Встановлення податку на прибуток потребує певного розвитку ринкових
відносин. Тільки в умовах реального ринку може формуватись реальна
ринкова ціна, а відтак і реальний прибуток. При цьму прибуток є
імовірною величиною – з такою вірогідністю, як і отримання прибутку,
можуть мати місце і збитки. Ринкові відносини не гарантують отримання
прибутку, як це було в умовах планового ціноутворення.

Прибутковий податок з юридичних осіб може встановлюватись і відносно
валового доходу. Однак це означає більш високий рівень узагальненого
оподаткування. Тому цілком логічним було б звільнення від оподаткування
доходів робітників і службовців підприємств.

Стягнення прибуткового податку може здійснюватись за двома системами:
шедулярною і глобальною. При шедулярній системі оподаткування ведеться
окремо по кожному виду доходів. Глобальна сиситема передбачає
оподаткування сукупного доходу. В практиці податкової роботи може
застосовуватись також комбінування цих систем. В одних випадках спочатку
відбувається шедулярне оподаткування доходів при їх отриманні, а потім
за певний період (як правило за рік) – глобальне оподаткування з
перерозрахунками по сукупному доходу. В інших випадках отриманий
сукупний дохід розподіляється по окремих групах, для яких передбачені
різні ставки й умови оподаткування. В Україні застосовуються обидві
системи.

Прибутковий податок має свої переваги й недоліки. Головною його
перевагою є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність
від джерела сплати податків – доходу. Інші форми і види податків можуть
тільки більш-менш наближатись до прямої залежності. Разом з тим велике
значення для реалізації принципу справедливості має підхід щодо
встановлення шкали ставок – пропорційних, прогресивних чи регресивних.
При прогресивних велику роль відіграє рівень прогресії – поміркований чи
високий. Справедливість прямого прибуткового оподаткування не є заданою
і автоматично діючою, вона реалізується через шкалу ставок.

Недоліки прибуткового оподаткування полягають у труднощах, пов’язаних із
обліком об’єкта оподаткування. Першу проблему становлять приховування
доходів і ухилення від сплати податку. Це – об’єктивне явище, оскільки
фінансові відносини завжди пов’язані з формуванням доходів одних
суб’єктів за рахунок видатків інших. Кожний суб’єкт прагне отримати
якомога більше доходів і витратити якнайменше своїх коштів. Проблема
ухилення від оподаткування досить складна і вирішується різними
способами. Держава встановлює досить сувору систему фінансової, а в
окремих випадках і кримінальної відповідальності за порушення
податкового законодавства, формує відповідний моральний клімат, при
якому сплата податку – це першочергове і головне зобов’язання платника
перед суспільством. Нарешті, держава може або зовсім відмовитись від
стягнення тих податків, де великі можливості і ймовірність ухилення від
сплати, або застосувати невисокі ставки, при яких ухилення від сплати не
веде до значних втрат доходів держави і відчутного збільшення доходів
платників.

Друга проблема, що пов’язана з обліком доходу як об’єкта оподаткування,
полягає у встановленні порядку визначення доходу, тобто у вирішенні
того, що відноситься до доходів, а що ні, як обчислюється доход.
Оскільки доход, як правило, – сальдова величина, то його розмір залежить
від відповідно встановленої системи розмежування витрат. Наприклад,
прибуток – це різниця між виручкою від реалізації й собівартістю.
Залежно від того, які витрати відносяться на собівартість, а які
фінансуються за рахунок прибутку, визначається розмір прибутку.

Прибутковий податок відіграє велику роль у фінансовому регулюванні
економіки. Регулюючий механізм цього податку реалізується через
диференціацію ставок і пільгове оподаткування. По-перше, розмежувуючи
прибуткове оподаткування юридичних і фізичних осіб і встановлюючи для
них різний рівень ставок, дерджава підтримує певні пропорції між фондом
споживання і фондом нагромадження. Ці пропорції є одними з найважливіших
у регулюванні економіки. По-друге, встановлюючи пільгове оподаткування
(понижені ставки або повне звільнення) для окремих галузей і регіонів,
держава стимулює відповідний перелив капіталу і веде певну структурну
політику. По-третє, держава може встановлювати пільгове оподаткування
тих напрямів формування і використання доходів, у яких заінтересоване
суспільство.

Регулююча функція податків найбільш притаманна саме прибутковому
податку. Жоден інший податок не може забезпечити такий вплив на інтереси
суб’єктів розподільних відносин у суспільстві. Саме з огляду на це,
незважаючи на всі труднощі у стягненні цього податку, він
використовується практично у всіх країнах світу, в тому числі й в
Україні.

Оподаткування прибутку юридичних осіб сьогодні здійснюється на основі
Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” №283/97- ВР від 22 травня 1997 р. з відповідними
змінами та доповненнями. Прийняття 24 грудня 2002 року Закону України
“Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” N 349-IV внесло певні зміни до механізму нарахування та
сплати до бюджету податку на прибуток підприємств, в деяких моментах ці
зміни є досить суттєвими.

Отож, згідно з законодавством платниками податку є суб’єкти
підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства,
установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на
отримання прибутку, а також філії, відділення та інші відокремлені
підрозділи платників податку.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення
суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових
витрат платника і суму амортизаційних відрахувань.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають
сплаті до бюджету. Для цього до об’єкта оподаткування, тобто
оподатковуваного прибутку, застосовують ставку оподаткування.

Основна ставка, за якою зараз оподатковується прибуток підприємств в
Україні – 30%.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” N 349-IV від 24 грудня 2002 року було введено нову
базову ставку податку на прибуток – 25%, яка буде чинною з 01.01.2004.

Крім того, застосовують й інші ставки, які застосовуються до певних
видів діяльності – в основному це сфера оподаткування діяльності
страхових організацій та оподаткування доходів нерезидентів.

Таблиця 1.1.

Ставки податку на прибуток підприємств .

Розмір ставки податку Вид прибутку, до якого застосовується ставка

0*% Доходи, отримані страховиками від довгострокового страхування життя;

Прибутки нерезидентів, рейтинг фінансової стійкості яких відповідає
вимогам КМУ, отримані у вигляді страхових внесків, страхових
платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території
України

3% Валові прибутки від страхової діяльності (крім довгострокового
страхування життя)

6% Прибутки, отримані страховиком у випадку довгострокового розірвання
договору по страхуванню життя (не пов’язаного зі смертю застрахованої
особи); прибутки нерезидентів, що виплачуються резидентами в
якості оплати вартості фрахту транспортних засобів

15% Валові прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької
діяльності в Україні через постійне представництво, отримані з джерел на
території України

30% (25%*) Базова ставка податку на прибуток

* – передбачається Законом України “Про внесення змін до Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” N 349-IV від 24.12.2002.

Тобто, для правильного обчислення податку на прибуток підприємств в
першу чергу необхідно правильно обчислити сам оподатковуваний прибуток.
Складовими правильного обчислення оподатковуваного прибутку є відповідно
правильне обчислення в звітному періоді суми валового доходу, валових
витрат та амортизації.

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній
зоні, так і за її межами.

Валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що
здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які були
придбані (виготовлені) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів – це поступове
віднесення витрат на їх придбання, на зменшення скоригованого прибутку
платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених
чинним законодавством.

Майновий податок установлюється відносно майна, яке перебуває у
власності того чи іншого платника. Перелік майна, що оподатковується,
визначається чинним податковим законодавством. В Україні
оподатковуються транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми.
Передбачається оподаткування майна підприємств. Джерелом сплати цього
податку є доходи юридичних осіб. Тому важливим при встановленні майнових
податків є їх взаємоугодження із прибутковим оподаткуванням.

При введенні одночасно і прибуткового, і майнового оподаткування
необхідно, по-перше, застосовувати помірні ставки для обох податків.
По-друге, можливе виключення із оподатковуваного доходу сум майнових
податків. Такий підхід має врівноважити податковий тягар для всіх членів
суспільства. Адже майнові податки мають застосовуватись тільки як
інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль,
спрямований проти формування власника і власності.

На відміну від податку на прибуток при майновому оподаткування
можливості приховування об’єкта оподаткування і ухилення від повної
сплати податку незначні. Крім грошової оцінки, об’єкт оподаткування може
мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для
стягнення цих податків не обов’язкова наявність високопрофельного
податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при
місцевому оподаткуванні.

Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і
діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, бо для того, щоб не
платити такі податки треба не бути власником.

Різновидом майнового подщатку в Україні є податко з власників
транспортних засобів й інших самохідних машин та механізмів, який
детальніше буде розглянуто в третійчастині даної роботи.

Земельний податок – один із найдавніших у світі. Земля з давніх-давен
розглядалася як головне джерело багатства, і тому найперше стала
об’єктом оподаткування. Спочатку податок сплачувався у натуральному
вигляді, а потім поступово з розвитком товарно-грошових відносин став
сплачуватися грішми. Можуть застосовуватись різноманітні форми виділення
об’єкта оподаткування й обчислення цього податку. Головною, яка
застосовується і в Україні, є встановлення об’єктом оподаткування площі
земельної ділянки і диференціація ставок залежно від родючості грунтів і
місця знаходження ділянки. Можливий варіант погодженння земельного
податку з розміром доходу, що його отримує власник землі або той, хто її
використовує на умовах ореди чи інших підставах.

Земельний податок відіграє відчутну роль у суспільстві й у фінансовій та
податковій політиці. За відсутності суттєвих недоліків він має значні
переваги як у фіскальному, так і в регулюючому планах. По-перше, при
стягненні земельного податку майже не існує можливості ухилення від
сплати. Земельну ділянку неможливо сховати. Як об’єкт оподаткування вона
порівняно легко піддається чіткому обліку. По-друге, в земельному
податку досить чітко реалізується принцип соціальної справедливості. При
варіанті сплати пропорційно до розміру ділянки і родючості грунтів кожен
платить залежно від того природного потенціалу, яким він володіє.
Результати ж господарювання не впливають на суми податку. По-третє,
земельний податок є засобом вилучення диференційної земельної ренти, що
надає усім платникам рівних можливостей. По-четверте, цей податок
виступає важливим економічним інструментом у руках держави. Насамперед,
з одного боку, він сприяє ефективному використанню основного природного
багатства. Сама платність і механізм цієї платності змушують
землевласника чи землеотримувача отримувати доход від землі. З іншого
боку, земельний податок є інструментом регулювання розміщення
продуктивних сил на території країни. Встановлюючи диференційовані
ставки не тільки залежно від родючості грунтів, а й від місця
знаходження земельної ділянки, держава регулює розподіл суспільного
капіталу. Для регіонів, які потребують додаткового розвитку,
встановлюються пільгові понижені ставки або застосовується звільнення
від оплати земельного податку. Навпаки, в індустріально перенасичених
регіонах необхідно вдаватися до підвищених ставок.

Серйозною перешкодою на шляху впровадження ефективних форм плати за
володіння і користування землею є нечіткість у визначенні й розмежуванні
двох важливих категорій – орендної плати і земельного податку. Дуже
часто їх уживають як синоніми. До речі, ці категорії так різняться
суттю, в основі якої – відносини власності на землю, що об’єднувати їх в
одну рубрику (плата за землю, або платежі за землю) неприпустимо.

Головна з відмінностей полягає в тому, що орндну плату може вносити той,
хто орендує що-небудь, у даному разі землю, а податок (йдеться тільки
про прямий податок) може стягуватисьабо з доходу, або з майна, яке
приносить дохід. Одержувати орендну плату може лише власник із зданого в
оренду майна, у тому числі й із землі. Податок же належить тільки
державі.

Логіка попередніх роздумів дає змогу визначити одну двоєдину базу
земельних платежів, яка, з одного боку, об’єднує дві названі вище їхні
форми, а з другого – визначає відмінності між ними. Такою базою є
земельна рента. Саме вона об’єднує ці дві форми, будучи джерелом
фінансування як одної, так і другої. З її допомогою здійснюється
реалізація земельних відносин. Спочатку власник стягує земельну ренту як
земельний податок. Звідси виникають і двокорінні відмінності між цими
двома формами платежів за землю. Орндна плата завжди первинна, а
земельний податок – вторинний.у разі йдеться не про тих землевласників,
котрі самі є землекористувачами.

Орендна плата – це плата за право користування чужою власністю (чужою
землею). Податок – це примусовий платіж (у даному разі власника) державі
нга фінансування виконуваних нею функцій. Орендна плата входить до
витрат орендатора і, як правило, стягується в повному розумінні
земельної ренти, земельний податок – тільки частина цієї ренти.

Остання відмінність дає змогу впритул наблизитися до вирішення питання
про розмір платежів за землю. Зокрема, оскільки орендна плата за землю
визначається повною велдичиною земельної ренти, її розмір може бути
вирахований як сукупність абсолютної і диференціальної ренти І.

З огляду на це є помилковою точка зору, за якою натуральний
(продовольчий) податок стягується на компенсаційній основі і як
економічна категорія виступає в ролі плати за користування земельними
угіддями. Його розмір у грошовому виразі дорівнює сумі рентних платежів
(капіталізована сума абсолютної, диференціальної І та ІІ рент). У
наведеному випадку правильним є тільки те, що натуральний податок
стягується на компенсаційній основі, тобто що він може стягуватися як
компенсація грошового податку. Але як економічна категорія податок не
може виступати в ролі плати за користування земельними угіддями. Інакше
він підміняв би орендну плату, а це вже інша економічна категорія.

Підміни можливі тільки за командно-адміністративних систем, а наслідки
цих підмін добре відомі.

Про те, що більшість авторів хоче підмінити орендну плату податком,
свідчить також їхнє уявлення про розмір орендної плати. Крім цього, не
можна не помітити ще однієї помилки, пов’язаної з тлумаченням терміну
суми рентних платежів. Під останньою більшість авторів розуміють
капіталізовану суму абсолютної, дитференціальної І та ІІ рент, хоч
відомо, що капіталізована земельна рента – це ціна землі, а не орендна
плата і тим більше не земельний податок.

Не можна не зробити зауваження щодо включення в суму рентних платежів
диференціальної ренти ІІ. На практиці вона завжди є проблематичним
фактором реалізації рентних відносин. Як правило рента ІІ входить до
складу орендної плати лише на момент укладання договору оренди, тут
вона, по суті, перетворюється в диференціальну ренту І. У період дії
договору при фіксованій орендній платі новостворена диференціальна рента
ІІ привласнюється орендатором. Власник землі, врахоауючи цей факт,
завжди прагне скоротити термін здачі землі в оренду.

Включати диференціальну ренту ІІ до складу орендної плати можна двояко:
якщо розмір цієї плати встановлюється як пай від доходу орендатора, якщо
поряд із фіксованою платою, як доповнення до неї, застосовується
прибуткова орендна плата у вигляді паю від понаднормативного доходу
орендатора. Другий варіант відрізняється від першого в основному за
формулою. По суті він, як і перший, орієнтований на вилучення в
орендатора диференціальної ренти ІІ у міру її утворення. І все-таки йому
віддають перевагу, оскільки він відрізняється гнучкістю другої (рухомої)
частини орендної плати.

Таким чином, розмір орендної плати за землю визначається величиною
сукупної земельної ренти, але до неї не завжди може входити
диференціальна рента ІІ. Принаймі до фіксованої орендної плати вона, як
правило, не входить або входить лише частково й до того ж періодично.

Розмір податку, який можна визначити як платіж із земельної ренти, може
кваліфікуватися як певна частина останньої. За аналогією з податком на
прибуток підприємств цю частину можна встановити в тій частці
(нормативі), яку прийнято законодавством України, – 30%.

Досить важливою є умова, коли орендна плата і земельний податок можуть
вилучатися тільки в тому разі, якщо до ціни реалізації
сільськогосподарської продукції включають земельну ренту. При чому
розмір орендної плати визначається усією сумою ренти, яка міститься в
цінах, а величина податку – тільки відповідною частиною цієї суми (за
нормативом). На даний момент може скластися така парадоксальна ситуація,
коли найрадикальніші законодавчі акти, що дозволяють приватну власність
на землю, її оренду і т. д., виявляться такім ж недієвими, як і
більшість попередніх.

Слід зауважити, що нинішні, реорганізовані в спілки й акціонерні
товариства колгоспи і радгоспи будуть обкладатися податком, але значну
частину своєї продукції, як і досі вони реалізуватимуть у рахунок
державного замовлення за твердими цінами, до яких не входить земельна
рента. В цій ситуації виявиться, що стягувати орендну плату і земельний
податок не буде з кого.

Але в даному разі земельна власність, яка нічого не дає, не має в
економічному плані ніякої цінності. Тобто створюється така ситуація, яку
в повсякденному житті характеризують так: від чого пішли – до того й
прийшли. Цей висновок підтверджується ось чим: якщо ми розглядаємо
виападки, коли капітал може вкладатися в землю без платежу за ренту, то
з’являється тенденція, що всі вони пропонують як не юридичне, так
фактичне знищення земельної власності. Іншими словами, власність на
землю або знищена, ще не встигнувши з’явитись, або введення її на землю
лише продекларовано.

Треба також пам’ятати, що істинний власник землі, хоч би хто виступав у
його ролі – ради, приватні особи, асоціації, – не здаватиме її в
безкоштовну оренду. Якщо таке стане можливим, це означатиме, що в
аграрному секторі ніяких змін ен відбулося, й чекати позитивних зрушень
немає підстав. Щоб законодавчі акти про землю могли бути ефективно
реалізовані, необхвдно, по-перше, визначити й узаконити існування
земельної ренти у всіх її формах, по-друге – забезпечити функціонування
таких цін реалізації продукції сільського господарства, які б містили у
собі сукупну земельну ренту. Для цього треба значно підвищити конкретні
ціни й дозволити реалізацію більшої частини товарної продукції за
вільними цінами та створити умолви для такої реалізації. При цьому
зовсім не виключаються бюджетні інвестиції в аграрний сектор народного
господарства, в тому числі з зібраних до бюджету земельних податків із
власників та орендних платежів з користувачів землі, особливо для
підвищення родючості земель, розвитку соціальної сфери й виробничої
інфраструктури.

Дослідимо динаміку й структуру надходжень прямих податків до бюджету за
останні п’ять років. Надходження прямих податків до бюджету й обсяг
валового внутрішнього продукту наведено у табл.1.2. Отже, у 2002 році
надходження податку на прибуток підприємств становило 9398,3 млн.грн.,
що на 1118,3 млн. грн. більше, ніж в минулому. Надходження від податку
на землю становить 1606,3 млн. грн. Податок на власність, нажаль за
2002 рік у статистичному збірнику „Ураїна в цифрах 2002” не подається. У
2001 році він становив 552,4 млн. грн.

Табл.1.2

Надходження прямих податків до бюджету, млн.грн.

Показники Роки

1998 1999 2000 2001 2002

1 2 3 4 5 6

ВВП 102593 130442 170070 201927 220932

доходи бюджету 28915,8 32876,4 49117,9 54934,6 60812,1

податкові надходження 21848,3 25130,4 31317,5 36716,7 45398,2

ППП 5694,4 6352,5 7698,4 8280 9398,3

плата за землю 1114,9 1090,3 1376,4 1618,6 1806,3

податки на власність 193,1 296,2 529,5 552,4  

Як бачимо з таблиці 1.2 та таблиці 1.3 номінально надходження від цих
податків зростають (окрім надходжень від плати за землю у 1999 р у
порівнянні з 1998 р.).

Табл.1.3

Темпи росту та приросту прямих податків

Показники Темпи росту,% Темпи приросту,%

1998-1999 2000-1999 2001-2000 2002-2001 2002-1998 1998-1999 2000-1999
2001-2000 2002-2001 2002-1998

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

ВВП 127,15 130,38 118,73 109,41 215,35 27,15 30,38 18,73 9,41 115,35

доходи бюджету 113,70 149,40 111,84 110,70 210,31 13,70 49,40 11,84
10,70 110,31

податкові надходження 115,02 124,62 117,24 123,64 207,79 15,02 24,62
17,24 23,64 107,79

ППП 111,56 121,19 107,55 113,51 165,04 11,56 21,19 7,55 13,51 65,04

плата за землю 97,79 126,24 117,60 111,60 162,01 -2,21 26,24 17,60 11,60
62,01

податки на власність 153,39 178,76 104,32     53,39 78,76 4,32    

Однак більш точну уяву щодо динаміки прямих податків у доходах бюджету
за аналізуємі роки може дати лише їх динаміка їх частки у податкових
надходженнях, доходах бюджету та від ВВП, яка наведена у таблиці 1.4.

Табл.1.4

Частка прямих податків від ВВП, у доходах бюджету та податкових
надходженнях ( у відсотках)

Показники Роки

1998 1999 2000 2001 2002

1 2 3 4 5 6 7

Частка ППП у ВВП 5,55 4,87 4,53 4,10 4,25

у доходах бюджету 19,69 19,32 15,67 15,07 15,45

у податкових надходженнях 26,06 25,28 24,58 22,55 20,70

Частка плати за землю у ВВП 1,09 0,84 0,81 0,80 0,82

у доходах бюджету 3,86 3,32 2,80 2,95 2,97

у податкових надходженнях 5,10 4,34 4,39 4,41 3,98

Частка податку на власність у ВВП 0,19 0,23 0,31 0,27  

у доходах бюджету 0,67 0,90 1,08 1,01  

у податкових надходженнях 0,88 1,18 1,69 1,50  

Отже, як бачимо частка податку на прибуток у всіх аналізованих
категоріях досить відчутно падала, що пояснюється недонадходженням
податку до бюджету. Невтішне становище відбувається і з надходженями
плати за землю. Порівняно з минулим роком почав знижуватись і податок на
власність, хоч до 1999 року мав тенденцію до збільшення.

Така ситуація свідчить, як на мою думку, в першу чергу про
невідпрацьваність і неузгодженість податкового законодавства.

Розглянувши безпосередньо структуру податкових надходжень можна зробити
висновок про значну та все зростаючу роль саме прямих податків у
податкових надходженнях бюджетів. Візьмемо, наприклад, співвідношення
між прямими та непрямими податками у складі податкових надходжень
Зведеного бюджету України (див. рис. 1.1).

Помітно, що частка головних прямих податків поступово починає значно
перевищувати частку непрямих: 32,04% проти 30,4% у 1998р., 32,4% проти
32,26% у 1999р., 28,65% проти 23,78% у 2000р., 31,59% проти 24,1% у 2001
та 33,24% проти 27,86% у 2002р.

Рис. 1.1. Частка прямих та непрямих податків у податкових надходженнях
до Зведеного бюджету України за 1998-2001 рр. (%).

Якщо ж звернутися до місцевих бюджетів, то тут спостерігається інше
співвідношення (див. рис 1.2).

Рис. 1.2. Частка головних прямих та непрямих податків у податкових
надходженнях до місцевих бюджетів України за 1998-2002 рр. (%)

Прямі податки становлять основну доходну статтю податкових надходжень до
місцевих бюджетів. За період 1998 – 2001 рр. прямі податки займали у
доходах місцевих бюджетів відповідно 60,11%, 48,84%, 45,45%, 43,8% та
42,84%. Усе це спостерігається на фоні дуже незначної частки непрямих
податків..

Потрібно зазначити, що подібне співвідношення між прямими та непрямими
податками зовсім не суперечить світовому досвіду. Якщо взяти
співвідношення між прямими та непрямими податками у розвинутих країнах
світу то можна отримати наступну картину (таблиця 1.5.).

Таблиця1.5.

(%)

Співвідношення між головними податками у структурі податкових надходжень
до бюджетів розвинутих країн світу у 1998р.

Доходи США Великобританія Німеччина Італія Канада Японія Україна

Індивідуальний прибутковий податок 35,8 28,9 27,4 26,3 40,8 26,8 16,34

Податок на прибуток 7,3 11 4,7 10 6,8 21,5 26,06

ПДВ 7,6 16,6 17 14,7 13,9 4,2 34,14

Акцизи 3,7 12,3 9,4 10,6 9,9 7,3 4,98

Податкові надходження 100 100 100 100 100 100 100

Практично у всіх країн з розвинутою ринковою економікою до середини 80-х
років ХХ сторіччя спостерігалась однакова тенденція – збільшення частки
податків у ВВП. Питома вага податків у ВВП збільшилась до 30% (в США) та
до 50% і більше (в країнах Західної Європи). Централізація значних
фінансових ресурсів дала можливість країнам Західної Європи і США на
протязі 50-60 і першої половини 70-х років підтримувати норму
накопичення національного доходу за рахунок державних валових
капіталовкладень і забезпечувати оновлення капіталу. Іншої податкової
політики притримувалася у ці роки Японія. Вона використовувала пільгові
державні кредити, відносно низькі податки, забезпечуванні різноманітними
податковими пільгами для заохочення самофінансування у компаніях,
діяльність яких орієнтована на зовнішній ринок. З початку 70-х років у
Японії також спостерігається тенденція зростання частки податків у ВВП,
що пов’язано в основному із зниженням темпів економічного розвитку і
спробами держави стимулювати виробництво шляхом збільшення державних
видатків.

Після світової структурної кризи 1974-1975 років у багатьох країнах
темпи росту ВВП знизились, що призвело до певного спаду темпів приросту
частки податків у ВВП, а в деяких країнах до її зниження. У 80-ті роки в
країнах з розвинутою ринковою економікою відбулися широкомасштабні
податкові реформи, спрямовані на зниження загального рівня податків та
зміну їх структури. Ці реформи передбачали значне скорочення ставок
податків на прибуток корпорацій та індивідуального прибуткового податку.
Наприклад, граничні ставки податку на прибуток корпорацій знижені в США
з 46 до 34%, у Франції – з 50 до 42%, у Німеччині – з 56 до 50 %, у
Великобританії – з 52 до 35 %, в Японії – з 52,9 до 37,5%. Відомості про
максимальні маргінальні ставки податків, що діють у деяких країнах у
1997 і 1998 роках, наведено у табл.1.6

Таблиця 1.6

Максимальні маргінальні ставки податків,

що діють у нижченаведених країнах в 1997 та 1998 рр.

Країна Ставка корпоративного податку, %

1997 1998

США 35 35

Франція 33 33

Німеччина 30 30

Великобританія 33 31

Італія 37 37

Швеція 28 28

Японія 38 38

Китай 30 30

Росія 35 35

Україна 30 30

У загальній сумі податкових надходжень спостерігалась тенденція
збільшення частки прямих податків, передовсім за рахунок податку з
доходів фізичних осіб, а також зниження податку на прибуток корпорацій.
Наприклад, у 1987 році у загальних доходах консолідованого бюджету США
(федеральний бюджет + об’єднаний бюджет урядів усіх штатів) 42,9%
припадало на долю індивідуального прибуткового податку і ще 27,5% на
податки з фонду заробітної плати. У той же час всього 9,5% припадало на
податок з доходів корпорацій.

В деяких країнах, наприклад, у Австралії, Іспанії, Італії, Норвегії,
Франції та Швеції у структурі податкових надходжень до бюджетів цих
країн переважають непрямі податки. Як вважають економісти, на основі
еволюції податкових систем різних країн співвідношення прямих та
непрямих податків залежить від досконалості механізму стягнення
податків, здатності податкових систем звести до мінімуму ухилення від
оподаткування, рівня податкової культури, традицій оподаткування,
загальної орієнтації на соціальний компроміс і т.д.

Загальні світові тенденції у сфері оподаткування свідчать: із зростанням
рівня податкових надходжень частка непрямих податків зменшується.
Основний фактор, що визначає співвідношення між прямими та непрямими
податками – це життєвий рівень переважної частини населення. Низький
рівень об’єктивно обмежує масштаби податкових надходжень із доходів
юридичних і фізичних осіб.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь
перших стала також наслідком зростання орієнтованості західних
суспільств на соціальний компроміс, що спричинило підпорядкування
податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього
принципу потребує встановлення оптимальної структури податкової системи,
отже, і оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками.
Адже прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від
рівня доходів, вважаються справедливішими, ніж непрямі, оскільки останні
не тільки не залежать від розміру доходів, а й мають регресивний
характер. Розглянуті вище фактори спричинили еволюцію структури
податкових систем розвинутих країн у напрямі зростання ролі прямих
податків.

У структурі податкових надходжень до бюджетів зарубіжних країн
індивідуальний прибутковий податок, у практиці вітчизняного
оподаткування – прибутковий податок з громадян, займає головне місце
(додаток К). Порівняно з ним податок на прибуток корпорацій (податок на
прибуток) має набагато менше значення.

Тобто, формування структури податкових надходжень національного бюджету
починає змінюватися, тяжіючи до досвіду провідних зарубіжних країн.
Мається на увазі зростання ролі прямих податків у формуванні доходної
частини як Зведеного бюджету України, так і місцевих. А також поступове
зростання частки прибуткового податку з громадян, що теж є дуже
позитивною тенденцією.

1.3 Становлення та розвиток прямого оподаткування
підприємств в Україні

В історичній ретроспективі Україна перебувала під владою інших держав
або входила до складу їх. Тому аналіз оподаткування в історичному
контексті можливий через аналіз оподаткування тих держав, у складі чи
під владою яких території нинішньої України перебували протягом певного
періоду, або досить довгий час. Саме податкові механізми цих держав
справляли найбільший вплив на формування сучасної податкової системи
України.

Історію оподаткування України можна поділити на декілька етапів.

І етап – Давньоруська держава і Київська Русь. У цей період, крім
фактора державних потреб, об’єктивно діяли такі фактори, як поширеність
бази оподаткування, географічне положення країни та менталітет
населення. Розвиток оподаткування обумовлювався активною державотворчою
діяльністю князів. Загалом під час становлення державності у слов’ян всі
війни велися з метою або обкладання даниною (історичний попередник
податку) завойованих народностей, або з метою зменшення розміру
сплачуваної данини. Війни поглинали значну кількість ресурсів і
спонукали князів до збільшення данини.

Першу податкову реформу провела княгиня Ольга у 947 році. Вона визначила
розмір, місце і форму збирання данини.

Одним з перших податків на території теперішньої України було поплужне.
Назва цього податку пов’язана з основним землеробським снаряддям
(плугом), оскільки переважна кількість населення займалася землеробством
і обробляла землю за допомогою рала.

Відомі також інші види податку часів Х – ХІІ ст. – полюддя та подимне.
Цими податками обкладалася окрема особа (полюддя) або сім’я (подимне). З
розвитком міст податі почали стягувати на утримання державної влади та
церковної парафії. Так з’явилося годування.

ІІ етап – Золотоординське ярмо. У цей період з’явився вид податку –
десятина. Крім неї сплачувався ямський обов’язок, що йшов на утримання
числених чиновників з їхньою свитою, який потім переіменовано на
“вихід”. Ці податки встановлювались залежно від потреб осіб, що
стягували податки, і були видом відвертої фіскальної експлуатації.

Далі простежити за історичними змінами досить складно, оскільки
територія України була подрібнена і протягом тривалого часу перебувала
під владою різних держав. Виходячи з подальшого історичного розвитку,
розглянемо податкові відносини України у складі Росії (від Московської
держави до Радянського Союзу).

ІІІ етап – Московська держава. Нові податки, які вводила Московська
держава на території України, використовувались для поповнення
імперської казни та пригнічення національних інтересів. Таким новим
податком було подвірне оподаткування. За одиницю оподаткування брався
двір – селянське господарство. Загальну суму подвірного оподаткування
визначав уряд, а сільська рада чи міське управління розкладали податки
між окремими дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до впровадження
подушного.

Подушне (подушний податок, подушна подать) – основний прямий податок у
Російській імперії (зокрема, в Україні) у ХVIII – XIX ст. Подушне
сплачувало все чоловіче населення країни, окрім дворян, духовенства і
осіб, що перебували на державній службі. Тобто основними платниками було
вільне населення з середнім достатком. Найзаможнішими з них були купці й
мануфактурники, зайняті у сфері виробництва та торгівлі. Розмір податку
визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту і постійно
збільшувався. Сплата цього податку тривала аж до кінця ХІХ ст.

IV етап – Російська імперія. Найважливішим податком, заснованим Петром
І, була подушна подать замість подвірної, і пов’язана з нею – збірна
подать з державних селян (1718 – 1724рр.) Багато малих зборів потім
зникли (в основному під час царювання Катерини ІІ) чи відозмінилися.
Було диференційовано подушну подать: з кріпосних подушне брали по 74
коп., стягували ще по 40 коп., замість оброків, котрі палацні, синодські
та кріпосні селяни платили своїм відомствам чи поміщикам. Заплативши ці
74 чи 114 коп., селяни звільнялися від інших грошових і хлібних поборів.
З купців і церковних брали 120 коп. з душі.

Поряд з основними ставками прямих податків вводились ставки цільвого
призначення: надбавки на будівництво державних великих доріг, водних
сполучень, тимчасові надбавки з метою прискорення сплати державних
боргів (діяли з 1812 по 1820 р.). Це посилювало тиск на платників
податків, хоча і було цільовим використанням коштів.

У 1898 р. Микола ІІ утвердив положення про державний промисловий
податок. Податок проіснував аж до революції 1917р. Промислові свідоцтва
згідно з цього положення повинні були видавати на кожне промислове
підприємство, торговий заклад, пароплав. Свідоцтво могли отримати як
фізична, так і юридична особи. Було введено 3 торгових і 8 промислових
розрядів, за якими стягувався промисловий податок. Право на вступ до
купецтва давало володіння підприємствами торгівлі за промисловим
свідоцтвам І-ІІ розрядів і промисловими підприємствами I-V розрядів.
Основний промисловий податок складався з податку з торгових закладів і
складських приміщень, податку з примислових підприємств і податку з
свідоцтва на ярмаркову торгівлю. Вони стягувалися при щорічній вибірці
промислових підприємств за фіксованими ставками, диференційованими
залежно від губернії Росії. Додатковий промисловий податок за розміром
перевищував основний і залежав від розміру основного капіталу та
прибутку підприємства будь-якої форми власності. Підприємства й заклади,
що належали купцям, сплачували додатковий податок у вигляді
розподільчого збору і прибутку. Сума розподільчого збору законодавчо
визначалася один раз на три роки і розподілялася по губерніях серед
підприємств. Збір з прибутку становив 33,3% з тієї частини прибутку, що
перевищувала у 30 разів розмір основного промислового податку.

Акціонерні товариства сплачували додатковий промисловий податок у формі
податку з капіталу і відсоткового збору з прибутку. Податок з капіталу
стягувався за ставкою 0,15%, капітал менше 100 рублів податком не
обкладався. Відсотковий збір з прибутку встановлювався пропорційно до
чистого прибутку. Сам чистий прибуток розраховувався у відсотках до
основного капіталу.

Отже за часів Російської імперії перевага надавалася прямому
оподаткуванню, хоча досить швидкими темпами розвивалося і непряме
оподаткування. З розвитком промисловості та пожвавленням торгівлі
податки почали встановлювати виходячи з отриманого доходу.

Протягом ХІХ ст. В Росії, в тому числі й на Україні, сформувалися основи
податкової політики, яка була чинною аж до Першої світової війни. З
відміною кріпосного права зростає частка так званого промислового
податку, остаточно введеного у 1898 р. До його складу входили: податок з
нерухомого майна, податок із свідоцтв на торгівлю, відрахування з
прибутку і акцизни збори.

V етап – УНР, громадянська війна. Під час революційних подій 1917 р. в
Україні новостворена Центральна рада обклала населення добровільним
податком, що спрямовувався на будівництво української державності.

Денікін примушував селян вносити на потреби білогвардійської армії
разовий податок у розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини землі. У разі
несвоєчасної поставки подвійна сума боргу стягувалася у беззаперечному
порядку. Білогвардійський податок був не кращим за більшовицьку
продрозверстку.

VI етап – УРСР. Після проведення земельної реформи 26 лютого 1920 р.
Раднарком УРСР ухвалив на селі закон про хлібну розкладку на 1920р.
Селянські двори, що мали посівну площу більшу трьох десятин, були
зобов’язані здавати хліб державі. У лютому 1921 р. стягування грошових
податків зовсім припинилося. Залишилося тільки примусове стягнення
сільськогосподарської продукції у натуральній формі.

15 березня 1921 р. Х з’їзд РКП(б) ухвалив постанову “Про заміну
розкладки натуральним податком”. Виходячи з рішень з’їєду надзвичайна
сесія ВУЦВК ухвалила закон про заміну розверстки податком, а РНК УРСР
видав декрет про норми і розміри податку. Продподаток з урожаю 1921 р.
практично стягувався методами продрозверстки: хліб забирали примусово,
не в обсязі, визначеному у законом про продподаток, тобто весь, який
конфісковували у селян.

У 1923 –1925 рр. існували прямі і непрямі податки. Основними видами
прямого податку були сільськогосподарський, промисловий,
прибутково-майновий, рентний, гербовий збір, мито.

Єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі був запроваджений
і в Україні. На відміну від минулих часів, примусово вилучалися товарні
надлишки у селян. У роки НЕПу держава на засоби, що надходили у бюджет
за рахунок сільськогосподарського податку, стала формувати хлібний фонд
шляхом закупівлі на ринку. Основний тягар сільськогосподарського податку
було перекладено на заможні верстви селян. Із року в рік дедалі більша
частина незаможних звільнялися від сплати податку. У 1925/1926
господарському році податки вже не платила п’ята частина селянських
господарств, тобто дедалі більше селян ставали незаможними. Такий стан
пояснювався податковою політикою, спрямованою на знищення “куркулів як
класу”.

Промисловим податком обкладалися торгові і промислові підприємства, а
також одиничні ремесла і промислові заняття. Платниками промислового
податку були всі агенти виробництва і обороту. Розмір податку становив
1,5% з торгового обороту. Окрім цього зрівняльного збору, до складу
промислового податку входив ще й патентний податок. Вартість патенту
змінювалась за розрядами залежно від виду занять і географічного
розташування. Зрівняльний збір у харчовій промисловості становив від 1,5
до 2%, а на предмети розкоші – від 2 до 6%. В умовах нестабільної
кон’юктури і валюти цей спосіб промислового оподаткування (зрівняльний
збір на оборот) найнадійніше гарантував фіскальні результати.
Зрівняльний збір був податком з обороту, за допомогою якого відносно
рівномірно обкладалися всі товари і в бюджеті акумулювалися лишки
доходів.

Іншим важливим видом прямого оподаткування був прибутково-майновий. Ним
обкладались як фізичні, так і юридичні особи, акціонерні товариства
тощо. Майнове оподаткування насамперед було податком на капітал.
Державні підприємства звільнялися від майнового оподаткування, але
платили податок на капітал у розмірі 8%. Майнове оподаткування
прогресивно зростало в міру зростання розміру майна. В результаті
будь-яке злиття какпіталів – створення акціонерних товариств –
призводило до подвоєння, а то й потроєння оподаткування. Двічі, по суті
справи, оподатковувались і доходи учасників акціонерних товариств:
спочатку як сукупний доход акціонерного товариства, а потім як виплачені
дивіденди. Подібний податковий гніт штовхав приватних підприємців на
шлях швидкої наживи, спекуляції, перешкоджав раціональній концентрації і
накопиченню капіталу навіть на найпримітивнішому рівні.

Протягом 1917 – 1940 рр. застосовувалась політика пригноблення
більш-менш заможніх громадян, яка прикривалася загальнодержавними
інтересами. Суб’єкти оподаткування доводилися до стану, коли вони
поставали перед вибором: підкоритись і вижити чи померти від непомірних
податків. Винятком був період НЕПу.

Податкова політика у післявоєнний період (1946 – 1965рр.)
використовувала традиційні важелі. Ставка сільськогосподарського податку
диференцювалася за низкою критеріїв: у союзних республіках, за видом
земель, за критеріями платників. Поряд з директивними методами
оподаткування впроваджувалися також стимулюючі фактори, спрямовані “на
піднесення виробничої активності трудящих”. Діяв і далі механізм
“мобілізації коштів населення”, запроваджений урядом на початку війни.
Він передбачав зростання сільськогосподарського податку, прибуткового
податку з населення, зростання цін на горілку, тютюн, деякі інші товари,
введення нового податку на холостяків і малосімейних тощо.

У подальшому фінансова система країни еволюціонувала у напрямку,
протилежному загальносвітовому розвитку. Від податків вона перейшла до
адміністративних методів вилучення частини прибутку підприємств і
перерозподілу фінансових ресурсів через бюджет країни. Повна
централізація коштів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у
вирішенні фінансових питань позбавили господарських суб’єктів всілякої
ініціативи і поступово підводили країну до фінансової кризи. Криза
розпочалась на рубежі 80 – 90-х років. Об’єктивно її виникненню сприяла
низка інших об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Податкова система Радянського Союзу у 1965 –1991 рр., використовуючи
випробувані традиційні важелі, посилила податковий тиск за рахунок
системи об’єктивних платежів за виробничі фонди. Були введені фіксовані
(рентні) платежі, відрахування у бюджет лишків прибутку. Кілька разів
змінювався прибутковий податок з колгоспів у бік його підвищення і
розширення сфери дії. Окремим указом об’єктами оподаткування були
визнані господарські органи кооперативних і громадських організацій,
якщо вони перебували на госпрозрахунку. У систему податків з населення
входили: прибутковий, податок з холостяків, одиноких і малосімейних.
Залишалися чинними податок з власників будівель, земельний, податок з
власників транспортних засобів, вводився курортний збір, продовжував
діяти механізм самооподаткування сільського населення.

Післявоєнний період, аж до розпаду Радянського Союзу, не відрізнявся від
попереднього етапу становлення радянської держави. Особливістю цього
періоду є остаточне формування радянського громадянина, що має тільки
державу і жодних власних чи національних інтересів. Зрушення відбулися
тільки за часів перебудови, що у свою чергу якоюсь мірою активізувало
серед громадян власні інтереси.

VII етап – Україна. Формування власної податкової системи України
почалося відразу після проголошення незалежності. Наприкінці 1991 року
був прийнятий Закон “Про систему оподаткування”, до якого в подальшому
(в 1994 і 1997 році) вносилися зміни й доповнення. Навіть поверхова
оцінка відмінностей між трьома редакціями цього закону свідчить про
невідпрацьованість податкового законодавства в Україні. Порівняльний
аналіз складу прямих податків у різних редакціях Закону України “Про
систему оподаткування” наведено у табл.1.7.

Табл.1.7

Порівняльний аналіз складу прямих податків у різних редакціях

Закону України “Про систему оподаткування”

Редакції закону Редакція проекту Податкового кодексу, що пропонується

1991 1994 1997

Податок на прибуток Податок на доходи підприємств і організацій Податок
на прибуток підприємств Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Україні  
   

Податок на доходи      

Прибутковий податок з громадян Прибутковий податок з громадян Податок на
доходи фізичних осіб Податок на доходи фізичних осіб

Податок на фонд оплати праці колгоспників      

Податок з власників транспортних засобів Податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів Податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів  

  Податок на майно підприємств Податок на нерухоме майно (нерухомість)
Податок на майно

  Податок на нерухоме майно громадян    

  Плата за землю Плата (податок) за землю  

  Податок на промисел Податок на промисел  

Звісна річ, що перша редакція закону була недосконалою. Закон 1991 року
фактично продублював попередній закон СРСР про податки з підприємств,
об’єднань, організацій. Водночас цей закон зафіксував наявність власної
податкової системи в Україні. Детально аналізувати його нема сенсу, бо
фактично він був скасований. Так, податок на прибуток іноземних
юридичних осіб від діяльності в Україні був передбачений загальним
законом про оподаткування прибутку підприємств. Фактично був скасований
податок на фонд оплати праці колгоспників.

Прийнята у 1994 році друга редакція закону відобразила реалії податкової
системи, яка сформувалася на той час в Україні. Ця редакція була більш
вдалою, однак закон не реформував податкової системи. Він скоріше став
юридичним закріпленням тих змін, що були внесені до податкової системи в
1992 – 1993 роках.

Редакція Закону “Про систему оподаткування” 1997 року не внесла суттєвих
змін до податкової системи. Було зроблене єдине вдосконалення: податки
на майно підприємств і на нерухоме майно громадян об’єднано в один
податок на нерухоме майно. Однак таке рішення не мало практичних
результатів – податку досі не запроваджено і навіть неможливо визначити,
коли це відбудеться і як саме. А це дуже важлива проблема, бо в усіх
країнах податок на нерухомість є суттєвим джерелом формування доходів
місцевих бюджетів.

Між проектом Податкового кодексу і останньою редакцією Закону “Про
систему оподаткування” існують досить суттєві відмінності, однак вони
більш стосуються другорядних податків. Так, у складі загальнодержавних
податків не виділено окремо податку з власників транспортних засобів та
інших самохідних машин і механізмів, який цілком доречно має бути
врахований у складі податку на майно. Також до податку на майно
віднесено податок на землю.

Окрім зменшення кількості податків Податковим кодексом передбачається
зниження ставок, утримання від частих змін у податкове законодавство,
проведення політики скасування необгрунтовано великої кількості пільг,
що негативно впливають на формування податкових доходів бюджету і
порушують принципи оподаткування.

Глава 2

Механізм справляння податку на прибуток підприємств

в Україні.

2.1 Особливості фінансово-господарської діяльності Автомехбази
“Київпасстранс” як платника податків.

Автомехбаза являється структурним підрозділом Комунального підприємства
„Київпастранс”, заснована на базі майна Автомехбази згідно з наказом по
КП „Київпастранс” від 21.12.2001 р. №50.

Автомехбаза розташована в Шевченківському районі м. Києва по вул.
Дегтярівській, 37.

Ідентифікаційний код 05456673. Розрахунково-касове обслуговування
Автомехбази здійснює Шевченківська філія АКБ „Укрсоцбанку” м. Києва, МФО
322089, розрахунковий рахунок 26004035026230 (основний) –
Чорнобильський. Інших рахунків в інших банках Автомехбази немає.

На території по вул. Дегтярівській, 37 знаходяться будинки адмінкорпусу,
диспечерської, ремонтно-механічної майстерні, складські приміщення,
закриті та відкриті стоянки рухомого складу.

Структура Автомехбази

1 автоколона в складі 62 одиниць рухомого складу.

2 автоколона в складі 58 одиниць рухомого складу.

Ремонтно-механічна майстерня.

Відділ головного механіка.

Відділ експлуатації, технічний відділ, відділ безпеки руху та технічного
контролю, планово-економічний відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, ПСО,
МОП.

За станом на 01.0.2002 року виробнича база складається з 120 одиниці
рухомого складу:

34 одиниць вантажних автомобілів;

16 одиниць автобусів;

12 одиниць легкових автомобілів;

44 одиницьспеціальних автомобілів;

6 одиниць механізмів;

8 одиниць напівпричіпів та причіпів.

Балансова вартість основних основних фондів за станом на 01.01.2002 р.
Становить 4899,3 тис. грн., з них вартість транспорту та механізмів
становить – 2331,3 тис. грн.

Залишкова вартість на 01.01.2002 р. Основних фондів становить 2015,6
тис. грн., з них вартість транспортних засобів становить 588,4 тис. грн.

Автомобілі, залежно від часу перебування в експлуатації, групуються
(табл. 2.1):

Табл. 2.1

Тип рухомого складу

Всього у т.ч. які перебувають в експлуатації

в момент випуску заводом

до 3

років 3,1 – 5 років 5,1 – 8 років 8,1 – 10 років Більше 10 років

1. Автомобілі

всього 106 3 2 18 19 64

у т.ч.

– вантажні 34 – 2 – 10 22

– автобуси 16 – – 10 – 6

– легкові 12 3 1 5 – 6

– спеціальні 44 – – – 9 35

2. Механізми 6 – – 1 – 5

За станом на 1 січня 2002 р. Більш як 50 відсотків від усієї кількості
рухомого складу складають автомобілі, що повністю замортизовані, 65%
рухомого складу експлуатується більш 10 років.

Виконання технічних обслуговувань становить:

ТО-1 заплановано – 365

виконано – 352

ТО-2 заплановано – 149

виконано – 145

замінено акумуляторів – 30

замінено автомашин – 90

впроваджено: раціоналізаторських пропозицій – 9

науково-технічної інформації – 4

запозичено в інших організацій

Табл. 2.2

Технічний огляд за 2002 рік

Найменування Всього автомобілів

Справних Потребують ремонту Коефіцієнт технічної готовності

а/колона №1 62 52 10 0,85

а/колона №2 58 39 19 0,7

Всього: 120 91 29 0,79

Виконання виробничої програми за 2002 рік по відношенню до попереднього
року характеризується такими техніко-експлуатаційними показниками (табл.
2.3):

Табл. 2.3

№№ пп Показники Один. виміру Звіт за

2001 р. Звіт за

2002 р. % 2002 р.

до 2001 р.

1 Середньо-спискова кількість рухомого складу один 143,6 132,0 92

2 Коефіцієнт випуску парку на лінію коеф 0,610 0,664 109

3 Тривалість робочого дня автомобіля год 11,3 11,2 99

4 Середньодобовий пробіг км 132,0 144,3 109

5 Експлуатаційна швидкість км/год 11,7 12,8 109

За 2002 рік обсяги доходів від надання автотранспортних послуг становили
3626 тис.грн. при плані 3522,2 грн., або 103% до плану. З них
підприємством КП „Київпастранас” на суму 3196,0 тис.грн., іншій
клієнтурі 426 тис.грн.

Доходи від іншої діяльності (оренда, реалізація матеріалів) становили
65,0 тис.грн.

Отримано прибутку від надання послуг11,5 тис.грн.

Виконання транспортно-експлуатаційних послуг по клієнтурі (табл. 2.4):

Табл. 2.4

Клієнтура 2000 2001 2002

м. год

тис. тис

грн. м. год

тис. тис

грн. м. год

тис. тис

грн.

1. Тролейбусне депо №1 5,8 62,7 5,2 74,5 4,1 61,7

2. Тролейбусне депо №2 6,5 77,5 6,8 104,5 7,0 108,1

3. Тролейбусне депо №3 11,6 130,6 11,0 165,4 10,2 155,9

4. Куренівське депо 1,2 10,9 1,3 15,2 1,6 19,9

5. Лук’янівське депо 5,6 46,5 5,9 66,8 4,8 53,9

6. Трам. депо ім. Красіна 7,3 70,4 5,1 66,7 1,5 20,3

7. Депо ім. Шевченко 15,8 165,0 14,9 213,0 13,8 196,2

8. Дарницьке депо 11,4 112,7 12,9 168,0 5,6 81,9

9. Енергогосподарство 19,4 179,5 19,1 219,0 19,5 227,6

10. Служба колії 9,5 98,3 12,2 142,4 18,5 226,1

11. Служба руху 79,4 804,0 76,2 988,9 79,5 1042,3

12. САіЗ 2,3 19,2 2,4 30,5 3,5 37,8

13. Служба зборів 23,3 255,2 26,9 378,5 32,6 444,6

14. СМТЗ 4,8 45,5 5,6 69,1 5,0 59,9

15. Фунікулер 0,8 8,7 0,7 8,4 1,3 14,5

16. НКК 0,1 0,6 – 0,2 – –

17. ЖКК 6,1 56,4 6,0 71,7 7,2 85,6

18. Будинок культури – – 0,1 1,0 0,1 0,9

Продовження табл. 2.4

Клієнтура 2000 2001 2002

м. год

тис. тис

грн. м. год

тис. тис

грн. м. год

тис. тис

грн.

19. КП „Київпастранс” 19,2 147,5 24,2 230,3 26,6 323,5

20. „Супутник” 1,0 7,8 1,0 11,3 0,6 7,2

21. Санаторій-профілак-

торій 1,0 7,3 0,6 6,8 0,8 9,3

22. ВКБ 1,1 7,8 0,4 4,9 0,9 17,8

23. ОКП – – – 0,5 – –

Ітого: 233,1 2314,9 238,6 3037,6 244,7 3196,0

Інша клієнтура:

1. „Київбуделектротранс”

16,9

205,6

15,7

232,4

12,4

216,7

2. „Київрембуделектро-транс” 7,7 102,5 1,9 30,5 0,6 12,5

3. Інші 6,0 107,4 8,8 169,7 8,7 196,8

Ітого: 30,6 415,5 26,4 432,6 21,7 426

Всього: 263,8 2730,4 265,0 3470 266,4 3622

Оплата праці

Оплата праці робітників проводилась на підставі Постанов адміністрації
та профспілкового комітету комунального підприємства.

На Автомехбазі встановлена всім категоріям працівників
погодинно-преміальна система оплати праці. Оплата праці керівникам,
фахівцям та службовцям проводилась згідно посадових окладів,
затверджених штатним розкладом (табл. 2.5).

За 2002 рік відпрацьовано 501135 людино-годин в тому числі понадурочно
68545. Втрати робочого часу становили 22320 годин, або 4,5% по
відношенню до відпрацьованого часу. Неявки з поважних причин у 2001 р.
Дорівнювали 18360 годин, або до відпрацьованого часу – 3,7%.

Табл. 2.5

№№ пп Назва показників Один. виміру 2001 р. 2002 р.

весь персонал В т.ч. осн.діяль-ність весь персонал В т.ч.
осн.діяль-ність

1 Середньо-спискова чисельність працюючих чол. 247 237 244 233

2 Фонд оплати праці т. грн 886,0 865,0 1076,6 1053,1

2.1 Фонд основної ЗП ” 455,6 441,7 547,6 532,1

2.2 Фонд додаткової ЗП ” 409,5 403,5 500,0 492,5

2.3 Інші виплати ” 20,9 19,8 29,0 28,5

3 Середньо-місячна ЗП грн. 299 304 368 377

В тому числі тимчасова непрацездатність досягла 16728 люд.год. в
порівнянні з 2001 роком захворюваність збільшилась на 14,4%.

На забезпечення робітників Автомехбази спецодягом та миючими засобами
було витрачено у 2002 р. 4 тис. грн. Проведено медогляд робітників, які
працюють у шкідливих умовах праці.

На Автомехбазі за станом на 01.01.2002 р. Працювало 231 чол., з них
водіїв 138, робітників РММ та ВГМ – 38, робітників інших спеціальностей
– 17, керівників, фахівців та службовців – 38.

Плинність кадрів за 2002 р. Досягла 36,8%.

Фінансовий стан

Автомехбаза надає підрозділам та службам КП „Київпастранс” автотранспорт
та механізми для виконання робіт. За надання цих послуг замовники
розраховуються згідно тарифів, затверджених дирекцією.

Автомехбаза дбає, щоб усі замовлення були вчасно та належно виконані.

За 2002 рік отримано 3691 тис.грн. доходів при плані 3557 тис. грн. або
104%. (див. додаток 1).

Витрати досягли 3695,6 тис. грн. при плані 3557 тис.грн., або 104%.

Матеріальні витрати досягли 1867,6 тис. грн. при плані 1717 тис. грн. –
109%, якщо аналізувати показники, що входять до цих витрат, то
збільшення по статтям: „Ремонт шин”, „Поточний ремонт”, „Капітальний
ремонт” пояснюється станом рухомого складу (66,4% наявного рухомого
складу експлуатується більше 10 років, а більше 50% рухомого складу
взагалі замортизовано). Збільшення витрат (план 30 тис. грн., факт 77,9
тис. грн.) по статті „Ремонт будівель” було пов’язане з необхідністю
ремонту виробничих приміщень РММ та адмінбудинку. (див. додаток 2)

За 2002 рік використано 925,5 тис. л. мастил. Економія у сумі 53,8 тис.
грн. або 4% до плану по статті „Паливно-мастильні матеріали” виникла
через коливання цін на нафтопродукти.

Інші матеріальні витрати (ДАІ – знаки; газ. вода послуги „Ніко”,
„Нафтохім”) – на суму 15 тис. грн.

Розшифровка інших операційних витрат додається. (див додаток 3).

Оподатковуваний прибуток Автомехбази у 2000, 2001 та 20002 роках
становив відповідно 245,3 тис. грн., 131,5 тис. грн. та 282,7 тис. грн.

Автомехбаза сплачує наступні види податків:

2000 р. 2001 р. 2002 р.

Податок на прибуток 73,59 39,45 84,81

Транспортний податок 50,3 35,1 40,7

Податок на землю 0,6 0,6 0,6

Збір за спеціальне використання природних ресурсів 0,7 0,4 0,5

Збір за забруднення навколишнього середовища 7 5,3 5,3

Комунальний податок 5,04 4,6 4,3

Всього 137,23 85,45 136,21

Отже, з наведеного вище можна зробити висновок, що підприємство
Автомехбаза „Київпастранс” є крупним платником податків, що забезпечує
постійне їх надходження до бюджету країни. Більшу частину податкових
платежів підприємства складають податок на прибуток і транспортний
податок. Проте, як бачимо, податкові надходження у 2001 році скоротилися
на 38%. Цей спад обумовлений значним скороченням доходів підприємства
(оподаткований прибуток у 2001 р. порівнянно з 2000 р. зменшився майже
удвічі) та зменшенням кількості автотранспортних засобів. У 2002 р.
Автомехбаза покращує своє фінансове положення, підвівши його до рівня
2000 р. Однак, при збільшенні доходів Автомехбази зростає і частка
податку на прибуток у загальних податкових платежах підприємства (від
53,6% у 2000 р. до 60% – у 2002). Сподіваюсь, що при введенні з 1-го
січня 2004 року ставки податку на прибуток на рівні 25% сприятиме
подальшому розвиткові підприємства.

2.2 Формування валових доходів підприємств.

Валовий доход – це загальна сума доходу підприємства від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, так і за її межами.

Крім поняття валових доходів, у господарській діяльності використовують
показник доходи від діяльності підприємства.

Порівнюючи валові доходи з доходами від діяльності підприємства можна
визначити їх відмінні риси:

Якщо валові доходи – об’єкт податкового обліку, то доходи від діяльності
– об’єкт фінанасового обліку.

До валових доходів включають суму отриманої від покупців, замовників
попередньої оплати (авансів).

До доходів від діяльності сума одержаних авансів не належать.

Валові доходи обліковуються для визначення оподатковуваного прибутку, а
доходи від діяльності обліковують для розрахунку фінанасового результату
підприємства.

Вартість відвантаженої продукції включають до складу доходів від
діяльності в усіх випадках, незалежно від дати оплати їх покупцем.

У валові доходи включають вартість відвантаженої продукції, за умови,
що це – перша подія.

Вартість оприбуткованих товарно-матеріальних цінностей при здійсненні
бартерних операцій (перша подія) належить до складу валових доходів.

Зобов’язання за отриманні першими за бартером товарно-матеріальні
цінності у фінансовому обліку відображають у складі кредиторської
заборгованості без включення у доход від діяльності підприємства.

Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”
доходи підприємств поділяються на три групи (рис. 2.1).

Рис 2.1

До складу валових доходів належать:

Вартість відвантажених товарів, а для робіт (послуг) – вартість
фактичного отримання результатів робіт (надання послуг) підприємством
або сума коштів (готівки), яка надійшла на банківвський рахунок від
покупця як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу.

Продаж товарів (робіт, послуг) відображають без сум податку на додану
вартість (рис 2.2).

Датою збільшення валового доходу вважають дату, що припадає на
податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що
склалася раніше (рис. 2.3).

Вартість відвантажених товарів або вартість оприбуткованих
товарів при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій.

Бартер (товарний обмін) – це господарська операція, яка передбачає
здійснення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі,
іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної
заборгованості, в результаті яких не передбачають зарахування коштів на
рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Підприємства щоквартально подають у податкову адміністрацію розрахунок
фінансових результатів товарообмінних операцій за формою додатка „С”
разом з декларацією про прибуток підприємства.

Рис 2.2

Дата збільшення валових витрат вирбництва (обігу) для бартерних операцій
– це дата здійснення підсумкової (балансуючої) операції, що відбувається
після відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) чи оприбуткування
товарів, продукції (отримання робіт, послуг), вартість яких зарахована у
валові доходи.

Підсумкова операція – це операція, якою завершують бартерну угоду. В її
результаті здійснюють остаточний розрахунок між партнерами.

Балансуюча операція – це проміжна операція, в результаті якої здійснюють
збалансування вартості відвантажених (виконаних) і отриманих товарів
(робіт, послуг).

У випадках, коли вартість доставлених товарів (робіт, послуг) не
дорівнює сумі, на яку отримано натомість інші товари (роботи, послуги),
балансуюча операція не відбулася, то такі суми на валові витрати не
відносять, аж до здійснення підсумкової операції.

Рис 2.3

У разі здійснення часткових поставок товарів (робіт, послуг) у рахунок
підсумкової товарообмінної (бартерної) операції валові витрати
підприємства відповідного податкового періоду збільшують на вартість
таких часткових поставок товарів (робіт, послуг).

При цьому слід враховувати, що вартість часткових поставок можна
відносити лише на валові витрати. Податок же на додану вартість за
частковими поставками відносити до податкового кредиту не можна,
оскільки це здійснюють лише при підсумковій (балансуючій) операції.

Сума доходів від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам.
Зазначені доходи підприємства визначають самостійно, виходячи з
договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, що діяли
на дату продажу. Визначення терміна „пов’язана особа” схематично
зображено на рис. 2.4.

Рис 2.4

Частина валових доходів при виконанні довготермінових
договорів (контрактів), що припадає на звітний місяць.

Підприємства, які здійснюють виготовлення, будівництво і монтаж основних
фондів за контрактами, що планують виконати не раніше, ніж за 9 місяців
від початку перших витрат чи отримання авансу, самостійно визначають
суму валових доходів за звітний період.

Цю суму обчислюють за допомогою оцінного коефіцієнта, що є відношенням
суми фактичних витрат звітного періоду до їх загальної суми,
запланованої на виконання контракту (рис. 2.5)

Рис. 2.5

Сума продажу товарів (робіт, послуг), вартість яких було раніше
виключено з валового доходу через затримку оплати їх вартості у разі
незадоволення судом позову підприємства, та сума нарахованої пені на цю
вартість. Якщо покупець без погодження з підприємством затримав оплату
вартості товарів (робіт, послуг) більше, ніж на 30 днів, а підприємство
звернулося з позовом до суду щодо примусового стягнення її, то воно
відображає цю суму як таку, що підлягає виключенню з валових доходів.
Якщо ж суд відмовив у стягненні такої суми, то у декларації за звітний
період, у якому прийнято рішення суду, цю суму слід заново включити у
валові доходи, додавши до цього нарахувану пеню за весь період, що минув
з часу виключення такої суми з валових доходів.

Після закінчення довготермінового договору (контракту) здійснюють
уточнення валових доходів на підставі їх перерахунку. Якщо ж після
закінчення такого контракту з’ясується, що валові доходи у попередніх
звітних періодах були занижені, то суму заниження включають до складу
валового доходу підприємства (рис. 2.6)

Рис. 2.6

Прибуток, отриманий від продажу (відчуження) цінних паперів і
деривативів протягом звітного періоду, який визначають шляхом зменшення
валового доходу, отриманого у зв’язку з продажем цінних паперів і
деривативів, на суму витрат, пов’язаних з придбанням цінних паперів і
деривативів.

Додатна різниця від перерахунку іноземної валюти, що перебувала на
обліку підприємства на кінець звітного періоду, у гривні – в разі
збільшення офіційного валютного курсу Національного банку України.

Додатна різниця від перерахунку дебіторської заборгованості в іноземній
валюті, що перебувала на обліку підприємства на кінець звітного періоду,
в гривні – при збільшенні офіційного валютного (обмінного) курсу
Національного банку України, а також від’ємна різниця від перерахунку
кредиторської заборгованості – у разі зменшення офіційного валютного
курсу НБУ.

Сума перевищення виручки від продажу об’єктів груп основних фондів та
нематеріальних активів над їх балансовою вартістю та доходи, отримані
від продажу невиробничих фондів (рис 2.7).

Рис. 2.7

10. Сума компенсації через вимушену заміну основних фондів групи 1,
отриманої підприємством від страхової організації або іншої юридичної чи
фізичної особи, визнаної винною у заподіянні шкоди.

11. Сума коштів, передана підприємству згідно з договорами дарування та
іншими угодами, що не передбачають відповідної компенсації або
повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій).

12. Сума кредиторської заборгованості (крім кредитних угод) перед іншою
юридичною чи фізичною особою, за якою минув термін позової давності у
відповідному податковому періоді.

До валових доходів належить уся сума кредиторської заборгованості (з
урахуванням податку на додану вартість), що виникла у зв’язку з
отриманням авансу, за яким не здійснено відвантаження товарів протягом
терміну позової давності.

13. Сума кредиту або депозиту, наданого підприємству без встановлення
строків повернення його основної суми, за винятком кредитів, наданих під
безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських
установах.

14. Вартість товарів, що надаються підприємству згідно з договорами
дарування та іншими угодами, які не передбачають грошової або іншої
компенсації вартості таких матеріальних цінностей чи їх повернення.

15. Сума безнадійної заборгованості (кредиторська) за кредитними
угодами, за якими минув термін позовної давності.

16. Сума безнадійної заборгованості, що виникла у кредитора через
невиконання договірних зобов’язань підприємствами, організаціями та
установами, до майна яких не може бути застосоване стягнення (або тих,
що не підлягають приватизації) згідно з чинним законодавством України,
та відшкодувують за рахунок страхового резерву кредитора, якщо протягом
30-ти календарних днів з моменту виникнення прострочення зазначена
заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України
або відповідних місцевих бюджетів, або компенсована в будь-якій інший
спосіб.

Кредитор збільшує валові доходи на суму безнадійної заборгованості, якщо
у терміни, передбачені законодавством, він не звернувся до суду
(господарського суду) з позовом щодо відшкодування збитків, отриманих у
зв’язку з таким кредитуванням, або звернувся до суду (господарського
суду) протягом визначених законодавством строків, але суд (господарський
суд) не задовольнив позов чи залишив позову заяву без розгляду.

17. Доходи як вартість товарів (робіт, послуг), раніше виключені з
валового доходу через затримку оплати їх вартості у разі задоволення
судом (арбітражним судом) позову підприємства, при надходженні коштів на
банківський рахунок від покупця (замовника).

18. Сума заборгованості, поверненої юридичними або фізичними особами,
визначеними винними у заподіянні шкоди, раніше віднесеної кредитором до
складу валових витрат, або відшкодованої за рахунок страхового резерву.

19. Сума державного мита, попередньо сплаченого позивачем, яку
повертають на його користь за рішенням суду (арбіртражного суду).

20. Сума штрафів, неустойки, пені, отриманих за рішенням сторін договору
або за рішенням відповідних державних органів стягнення, суду,
арбіртражного чи третейського судів.

21. Доходи у вигляді коштів або майна, вартість яких перевищує балансову
вартість матеріальних цінностей, та суму коштів, переданих підприємством
– учасником спільної діяльності при повному її завершенні.

Для оподаткування господарські відносини між учасниками спільної
діяльності прирівнюють до відносин на основі окремих цивільно-правових
договорів. Підприємство веде податковий облік та складає звітність про
результати спільної діяльності за порядком, встановленим центральним
податковим органом. Юридичні особи, які отримують доходи від спільної
діяльності, з яких уже стягнено податок, не включають їх до складу
валових доходів.

22. Сума страхового відшкодування, отримана
підприємством-страхувальником за понесені застраховані збитки. Слід
пам’ятати, що при отриманні страхового відшкодування за основні фонди
груп 2 і 3 до складу валових доходів відносять величину перевищення суми
відшкодування над балансовою вартістю відповідного об’єкта.

23. Сума процентів (комісійних), отриманих підприємством при здійсненні
кредитно-депозитних операцій.

24. Доходи інноваційних центрів, одержані від продажу інноваційного
продукту.

25. Доходи підприємства, яке здійснює гральний бізнес із застосуванням
автоматичних розігрувальних пристроїв, без контролю уповноваженою на це
фізичною особою. Додатну вартісну різницю між залишком жетонів, інших
замінників гривні на початок робочого дня та їх залишком на кінець
робочого дня оподатковують за ставкою 30%, а від’ємне значення цієї
різниці за попередні робочі дні до уваги не беруть.

26. Доходи, отримані від здійснення операції лізингу (рис. 2.8).

Рис. 2.8

Доходи, які не включають до складу валових доходів

Доходами, які не є об’єктами оподаткування, вважають наступні:

Суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані (нараховані)
підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за
винятком випадків, коли таке підприємство-одержувач не є платником
податку на додану вартість.

Суми коштів або вартість майна, отримані підприємством як компенсація
(відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника
податку у випадках, передбачених законодавством.

Суми коштів або вартість майна, отримані підприємством за рішенням суду
(арбітражного суду) або внаслідок задоволення претензій у порядку,
встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків,
понесених підприємством у результаті порушення його прав та інтересів,
що охороняються законом, якщо вони не були віднесені підприємством до
складу валових витрат, або відшкодовані за рахунок коштів страхових
резервів.

Суми коштів надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів),
що повертаються або мають бути повернені підприємству з бюджетів, якщо
такі суми не були включені до складу валових витрат.

Суми коштів або вартість майна, що надходять на рахунки підприємства у
вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права,
емітовані цим підприємством, у тому числі грошові або майнові внески,
згідно з договорами про спільну діяльність на території України без
створення юридичної особи.

Кошти спільного інвестування інвестиційних фондів, якщо жоден із
засновників (учасників) та пов’язаних з ним осіб не має більше 25%
статутного фонду таких інвестиційних фондів, і якщо такі інвестиційні
фонди компаній протягом 30-ти календарних днів після надання річного
податкового звіту розподіляють між їх засновниками (учасниками) не менш
як 90% сум річного доходу від інвестиційних операцій.

Суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування від надання державних послуг (видачі ліцензій,
сертифікатів, посвідчень) у разі зарахування таких доходів до
відповідних бюджетів.

Доходи від спільної діяльності на території України без створення
юридичної особи, дивіденди, отримані підприємством від інших
підприємств.

Кошти або майно, надані як безповоротна допомога громадянським
організаціям інвалідів.

Кошти або майно, які повертають власнику корпоративних прав, емітованих
юридичною особою, після закінчення договору про спільну діяльність, але
не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).

Кошти або майно, що надходять як міжнародна технічна допомога, надана
іншими державами відповідно до міжнародних угод.

Вартість основних фондів, безоплатно отриманих підприємством для їх
експлуатації, у випадках, передбачених законодавством:

основні фонди, отримані за рішенням органів центральної виконавчої
влади;

об’єкти енерго- та водопостачання, газо- і теплозабезпечення,
каналізаційних мереж, отримані спеціалізованими експлуатуючими
підприємствами відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади;

об’єкти соціальної інфраструктури, отримані підприємствами комунальної
форми власності.

Зазначені основні фонди, приймаються на баланс підприємства за
балансовою вартістю. Порядок безоплатної передачі вищевказаних основних
фондів встановлює Кабінет Міністрів України.

Номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цінних паперів,
облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов’язань, векселів,
боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, що засвідчують
відносини позики.

Облік доходів, які виключають зі складу валових доходів

Доходами, які виключають зі складу валових з метою оподаткування
вважають такі:

Суми валового доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів
(виконаних робіт, наданих послуг) у разі, коли покупець затримує без
узгодження з підприємством оплату їх вартості. Зазначене зменшення
здійснюють, якщо підприємство звернулося із заявою до суду
(арбіртражного суду) щодо стягнення заборгованості з такого покупця або
про визнання покупця банкрутом, а також у випадках, коли за поданням
кредитора нотаріус зробив виконавчий запис щодо стягнення з дебітора
боргу чи заставленого майна.

Сума несплачених процентів (комісійних) у разі звернення
підприємства-кредитора із заявою до суду (арбітражного суду) щодо
стягнення заборгованості з такого дебітора або про визнання його
банкрутом, а також у випадках, коли за поданням кредитора нотаріус
зробив виконавчий запис щодо стягнення з дебітора боргу чи заставленого
майна.

сума доходу у вигляді процентів від володіння державними цінними
паперами (державні скарбничі зобов’язання, державні скарбничі бони,
державні скарбничі векселі, а також облігації державних і місцевих
позик), придбаними платниками податків до 01.071997 р.

Суми доходів від продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами,
заснованими всеукраїнськими громадянськими організаціями інвалідів,
майно яких – їх власність (крім доходу від грального бізнесу).

Суми доходів, отримані підприємствами від продажу на території України
спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, якщо
прибуток спрямовують на збільшення обсягів виробництва продуктів
дитячого харчування та зменшення роздрібних цін на них.

Сума від перерахунку доходу за завершеними довгостроковими договорами
(контрактами) при завищенні суми податкових зобов’язань у попередніх
податкових періодах.

Суми доходів (крім пасивного прибутку), отримані
підприємствами-резидентами за межами митної території України, за
наявності міжнародного договору про усунення подвійного оподаткування,
ратифікованого Верховною Радою України.

Суми доходів, отриманих підприємством від надання послуг щодо збирання
та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини.

Розглянемо склад валових доходів Автомехбази „Київпастранс”, який
наведено у табл. 2.6

Табл 2.6

Валові доходи Автомехбази у 2000 – 2002рр. та їх динаміка

№ п/п Показники Роки, грн. Темпи росту, %

2000 2001 2002 2001-2000 2002-2001 2002-2000

1 Доходи від транспортних послуг 3538234,19 3326001,62 4093293,38 94,00
123,07 115,69

2 Доходи від надання ремонтних послуг 1114,49 1020,18 1031,19 91,54
101,08 92,53

3 Дохід від оренди   45991,16 39494,00   85,87  

4 Дохід від оренди (накладні витрати)   17277,40 17125,16   99,12  

5 Дохід від списання основних засобів 418,00 615,26 1407,16 147,19
228,71 336,64

6 Дохід від продажу основних засобів 5320,00          

7 Дохід від продажу матеріалів 611,00          

8 Відсотки банку 94,13 63,66 100,12 67,63 157,27 106,36

9 Дохід від реалізації інш. оборотних активів 2208,82 2500,20 2687,88
113,19 107,51 121,69

10 Дохід від звичайної діяльності одержаних активів   1357,74 1289,40  
94,98  

11 Дохід від списання активів   4782,59 1722,82   36,02  

12 Доходи КП Київпастранс     193000,00      

   Всього 3548000,63 3399609,81 4351151,11 95,82 127,99 122,64

Отже, до валових доходів Автомехбази відносять:

доходи від транспортних послуг, які у 2002 році, порівняно з 2000 р.
зросли на 15,69%;

доходи від надання ремонтних послуг, що мають тенденцію до зниження (у
2001 р., порівняно з 2000р., вони зменшились на 8,46%, а у 2002,
порівнянно з 2000 р. на 7,47%);

доходи від орнди виникли у 2001 р. і в 2002 р. зменшились на 14,13%;

доходи від оренди (накладні витрати), до яких належать витрати на
прибиральницю, обслуговування приміщення тощо, які є доходами
підприємства. Вони вводяться на Автомехбазі з 2001 року і у 2002 р.
зменшуються на 0,88%;

доходи від списання основних засобів (при реалізації основних засобів за
ціною більшою від балансової вартості різниця записується на доходи),
вони мають постійну тенденцію до збільшення і у 2002 р., порівнянно з
2000р., зросли більше ніж утричі;

доходи від продажу основних засобів і матеріалів були лише у 2000 р,
потім до складу валових доходів не включалися;

відсотки банку як стаття доходів у 2001 році знизились на 32,37%, однак
вцілому мають тенденцію до збільшення, оскільки у 2002 р., порівнянно з
2000 р., вони зросли на 6,36%;

доходи від реалізації інших оборотних активів постійно зростають і у
2002 р., порівнянно з 2000р., збільшились на 21,69%;

дохід від звичайної діяльності одержаних активів уведені в 2001 р., і в
2002 р. зменшились на 5,02%;

дохід від списання активів також був введений у 2001 р. і зменшився у
2002 р. втричі;

доходи КП Київпастранс введені з 2002 р.

Вцілому валові доходи Автомехбази „Київпастранс” у 2001 р. зменшилися на
4,18%, однак у 2002 р. вони не лише збільшуються до рівня 2000р., але й
перевищують його на 22,64%, що свідчить про стабілізацію фінансового
стану Автомехбази.

2.3 Дискусійні питання валових витрат підприємств.

Валові витрати – це сума будь-яких витрат підприємства у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію
вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній
господарській діяльності.

Між валовими витратами та витратами виробництва (діяльності) є певні
відмінності та взаємозв’язок.

Відмінності валових витрат і витрат виробництва у наступному:

Валові витрати – об’єкт податкового обліку, а витрати виробництва –
об’єкт фінанасового обліку.

До валових включають будь-які витрати, пов’язані з придбанням сировини,
матеріалів (робіт, послуг). На витрати виробництва вартість придбаних
товарно-матеріальних цінностей не відносять, а лише списують їх
витрачання.

До валових витрат включають попередню оплату постачальникам за
товарно-матеріальні цінності.

Амортизацію основних засобів у валові витрати не включають, а відносять
до витрат виробництва та обліковують у складі виробничої собівартості
продукції виробничих накладних, адміністрованих та збутових витрат.

Валові витрати обліковують, щоб визначити оподатковуваний прибуток.
Витрати виробництва обліковують для визначення собівартості виробленої
продукції (робіт, послуг) і обчислення фінансового результату діяльності
підприємства.

Витрати на сплату штрафів, неустойки, пені за порушення умов
господарських договорів на користь інших осіб не включають до складу
валових витрат.

Спільним в обліку валових витрат і витрат виробництва є наступне:

валові витрати і витрати виробництва базуються на основі спільних
первинних документах;

традиційні витрати виробництва, зокрема витрати на оплату праці, на
соціальні заходи, на обов’язковий аудит тощо є одночасно й валовими
витратами.

Усі витрати підприємства поділяють на 4 групи (рис. 2.9).

Рис.2.9

Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” до
валових витрат належать:

Суми будь яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв’язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції
(робіт, послуг), безпосередньо пов’язаних з отриманням доходу.

До них включають:

вартість придбаних сировини і матеріалів, куплиних комплектуючих виробів
і напівфабрикатів, палива й електроенергії, тари і пакувальних
матеріалів, послуг водопостачання та інших витрат, пов’язаних зі
здійсненням господарської діяльності підприємства;

вартість куплених товарів, реалізованих за період (квартал), що підлягає
оподаткуванню;

витрати, пов’язані з реалізацією готової продукції, зокрема пакуванням,
зберіганням, вантажними роботами і транспортуванням (якщо це обумовлено
договорами), сплатою комісійних винагород за посередницькі послуги
стороннім організаціям та особам;

плата за оренду основних фондів, що використовують у господарській
діяльності підприємства (рис.2.10);

Рис. 2.10

плата за надання підприємству банківських послуг (відкриття і ведення
рахунків, здійснення операцій за рахунками), а також поштово-телеграфні
та інші витрати, пов’язані з виконанням банками доручень підприємства;

суми витрат на оплату послуг зв’язку, обчислювальних центрів, за
користування комп’ютерними мережами;

сума витрат на оплату робіт за сертифікацію продукції, консультаційні та
інформаційні послуги;

інші витрати підприємства.

Суми коштів чи вартість майна, добровільно перерахованих до державного
бюджету України, до бюджетів територіальних громад, до неприбуткових
організацій.

Для платників податку на прибуток передбачено обмеження суми зазначених
витрат, які можуть бути віднесені до складу валових у розмірі 4% від
оподаткувуваного прибутку попереднього звітного періоду.

Суми сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), зокрема:

мито;

митний державний збір;

плата (податок) за землю;

податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;

збір за забруднення навколишнього середовища;

збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

Суми витрат, пов’язаних із поліпшенням основних фондів.

Поліпшення основних фондів розуміють як поточний, капітальний ремонт,
реконструкція та модернізація основних фондів.

Для підприємств передбачено обмеження суми витрат, що можуть бути
віднесені до складу валових, яке становить 5% від сукупної балансової
вартості груп основних фондів на початок звітного року (рис. 2.11).

Витрати, що перевищують вказану суму, відносять на збільшення балансової
вартості окремих об’єктів основних фондів. Вони підлягають амортизації
за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.

Крім цього, якщо договір оперативного лізингу (оренди) зобов’язує або
дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативного лізингу
(оренди), то орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи
основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень такого
об’єкта. При цьому орендар не враховує балансову вартість об’єкта
оперативного лізингу (оренди), за винятком вартості фактично проведених
його поліпшень.

Рис. 2.11

Таким чином, вартість ремонту основних засобів, орендованих за договором
оперативного лізингу (оренди), яким зокрема передбачена можливість
поліпшення таких основних засобів, орендар відносить до валових витрат
на суму, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних
фондів орендаря на початок звітного року. При цьому у вказаній сумі не
враховують балансову вартість об’єкта оперативного лізингу (оренди).
Витрати, що перевищують вказану суму, належать на збільшення (створення)
балансової вартості об’єктів відповідних груп основних фондів і
підлягають амортизації за нормами, пердбаченими для таких основних
фондів.

Якщо підприємство не є платником податку на додану вартість, воно має
право включити до складу своїх валових витрат суми ПДВ, сплачені у
складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відносять
на валові витрати такого підприємства.

До складу витрат підприємства також включають частково сплачені суми
ПДВ, якщо воно одночасно здійснює оподатковувані операції з продажу
товарів (робіт, послуг) та операції, звільнені від оподаткування, чи
такі, що не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Суми витрат підприємства за надання послуг, виконання робіт, пов’язаних
з ососбою, вартість яких визначають виходячи з договірних цін, але не
більших за звичайні ціни, що діяли на дату надання чи виконання.

Витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів для їх
подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих
(складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого
продажу іншим особам.

Збитки від продажу (розміщення) дисконтних цінних паперів, емітованих
підприємством (відображають у податковий період, протягом якого відбувся
продаж (розміщення) таких цінних паперів).

Від’ємна різниця від перерахунку у гривні іноземної валюти, що
перебувала на обліку підприємства на кінець звітного періоду, у разі
зменшення валютного обмінного курсу НБУ.

Від’ємна різниця від перерахунку у дебіторської заборгованості в
іноземній валюті, що перебувала на обліку підприємства на кінець
звітного періоду, при зменшенні валютного (обмінного) курсу НБУ, а також
додатна різниця від перерахунку дебіторської заборгованості при
збільшення вказаного курсу.

Залишкова вартість об’єкта основних фондів групи 1 при досягненні за
наслідками амортизації балансовою вартістю такого об’єкта розміру ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сума перевищення балансової вартості окремих об’єктів груп основних
фондів та нематеріальних активів над виручкою від продажу (рис.2.12 )

Рис. 2.12

Сума балансової вартості окремого об’єкта основних фондів групи 1 у разі
вимушеної заміни основних фондів, якщо через незалежні від підприємства
обставини вони (чи їх частина) зруйновані, вкрадені чи підлягають
знесенню, або підприємство змушене відмовлятися від використання таких
основних фондів через загрозу чи неминучу заміну, зруйнування або
знесення (за умови підтвердження наявності такої загрози або
неминучості) (рис. 2.13 ).

Вартість робіт, пов’язаних з ліквідацією основних фондів, виконаних
власними силами.

Витрати підприємства зі сплати процентів за депозитами, орендних
платежах цивільно-правових договорах пов’язаним з підприємством особам,
які визначають виходячи із договірних цін (процентних ставок за
депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за
депозит).

Витрати інноваційних центрів від реалізації інноваційного продукту.

Рис.2.13

Витрати, які не включають до складу валових витрат

До складу валових витрат не включають такі витрати:

Витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності.

Законом „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що
господарська діяльність – це діяльність особи, спрямована на отримання
доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, якщо особиста
участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною
та істотною.

Витрати на сплату податку на прибуток.

Витрати на сплату податку на нерухомість.

Витрати на сплату податку на дивіденди.

Витрати на сплату податку від грального бізнесу.

Витрати на сплату податку на репарацію доходів.

Витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів
(робіт, послуг), що придбаваються для виробничого чи невиробничого
використання, якщо підприємство – платник податку на додану вартість.

Витрати на сплату податків на доходи фізичних осіб, що відраховуються за
рахунок сум таких доходів відповідно до закону України про оподаткування
доходів фізичних осіб.

Витрати на оплату торговельних патентів.

Витрати на сплату штрафів, неустойки, за рішенням сторін (договору) або
за рішенням відповідних державних органів, суду, арбіртражного чи
третейського судів.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими
документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено
правилами ведення податкового обліку.

Витрати, які виключають зі складу валових витрат

Виключають зі складу валових витрат наступні суми і витрати:

Суми перевищення балансової вартості купованих матеріалів, сировини,
комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, незавершеному
виробництві та в залишках готової продукції на кінець звітного кварталу
над їх балансовою вартістю на початок того ж кварталу (приріст).

Суми перевищення балансової вартості куповааних товарів на оптових
складах, у залишках на торгівельних підприємствах на кінець звітного
кварталу над їх балансовою вартістю на початок того ж кварталу
(приріст).

Суми перевищення балансової вартості купованих матеріалів, сировини,
комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, незавершеному
виробництві та в залишках готової продукції на кінець звітного кварталу
над їх балансовою вартістю на початок того ж кварталу (приріст) при
виконанні довготермінових договорів.

Витрати, пов’язані з продажем (виробництвом, виконанням, наданням)
товарів (робіт, послуг) підприємств, заснованих всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів, майно яких є їх власністю (за
винятком підакцизних товарів, посередницької діяльності, грального
бізнесу). Перелік таких організацій затверджує Кабінет Міністрів
України.

Витрати, пов’язані з виробництвом та продажем на території України
спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва за
перелікорм таких продуктів і порядком, що встановив Кабінет Міністрів
України, у разі спрямування утриманого прибутку на збільшення обсягів
виробництва продуктів дитячого харчування та зменшення роздрібних цін на
такі продукти.

Витрати, понесенні платником податку – резидентами за межами митної
території України за наявності міжнародного договору про усунення
подвійного оподаткування, який ратифікувала Верховна Рада України.

Витрати, які включають до складу валових витрат при дотриманні певних
умов (витрати подвійного призначення)

До витрат продвійного призначення належать витрати, що включають до
складу валових при певних умовах. Зокрема до них належать наступні
витрати:

Витрати підприємства на забезпечення найманих працівників спеціальним
одягом, взуттям, обмундируванням, небхідними для виконання професійних
обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що
установив Кабінет Міністрів України.

Витрати для науково-технічного забезпечення господарської діяльності, на
винахідництво та раціоналізацію господарських процесів, проведення
дослідно-експериментальних і конструкторських робіт, виготовлення та
дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю
підприємства.

Витрати на придбання літератури та інформаційного забезпечення
господарської діяльності підприємства, у тому числі з питань
законодавства, і передплату на спеціалізовані періодичні видання;
витрати на проведення аудиту відповідно до чинного законодавства,
включаючи проведення добровільного аудиту за самостійним рішенням
підприємства.

Витрати, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за
профілем діяльності підприємства фізичних осіб, які перебувають з ним у
трудових відносинах, у навчальних закладах України.

Зазначені витрати підприємство може включати у валові витрати в розмірі
2 % від фонду оплати праці звітного періоду за винятком фізичних осіб,
пов’язаних з таким підприємством.

Витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) чи гарантійні заміни
товарів, проданих підприємством при виконання такої умови: витрати на
виконання гарантійних зобов’язань не компенсують за рахунок покупців і
стосуються товарів, термін гарантійного обслуговування яких не минув.

Витрати на проведення передпродажних і рекламнитх заходів щодо товарів
(робіт, послуг), що продає підприємство, в розмірі 2% від
оподатковуваного прибутку підприємств за попередній звітний період.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і
розповсюдження подарунків, включаючи безкоштовну роздачу зразків товарів
чи безкоштовне надання послуг з метою реклами. За цими витратами для
підприємств встановлене обмеження при віднесенні їх до складу валових
витрат – 2% від оподатковуваного прибутку підприємств за попередній
звітний квартал.

Витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів
природоохоронного призначення, що є власністю підприємства, витарти на
самостійне зберігання, переробку, захоронення чи оплату послуг із
захоронення, переробки та ліквідації відходів виробничої діяльності
підприємства сторонніми організаціями, на очищення стічних вод, інші
витрати на збереження екологічних систем, що мають негативний вплив
внаслідок господарської діяльності.

Витрати на стархування ризиків загибелі врожаю, транспортування
продукцуії підприємства громадської відповідалоьності, пов’язаної з
експлуатацією транспортних засобів, що знаходяться у складі основних
фондів підприємства: екологічного та ядерного збитків, що може заподіяти
підприємство іншим особам; майна підприємства; кредитних та інших
комерційних ризиків підприємства за винятком страхування життя, здоров’я
чи інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, які перебувають
у трудових відносинах з підприємством, обов’язковість котрого не
передбачена законодавством, чи які-небудь витрати, щодо страхування
сторонніх фізичних, юридичних осіб.

Витрати на придбання ліцензії та інших спеціальних дозволів, виданих
державними органами для ведення господарської діяльності, включаючи
плату за реєстрацію в органах державної реєстрації, зокрема в органах
місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, крім витрат на
придбання торгівельних патентів, установлених Законом „Про
патентування”. До зазначених витрат належать також витрати на придбання
ліцензій (дозволів) на право здійснення за межами України вилову риби та
морепродуктів, а також на надання транспортних послуг.

Витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових
відносинах з підприємством.

Витрати на утримання та експлуатацію приміщень житлового фонду, що
надежить підприємству, діяльністю якого є надання платних послуг із
туристичного обслуговування сторонніх громадян або здавання таких
приміщень в оренду стороннім громадянам чи організаціям.

Витрати на утримання та експлуатацію легкових автомобілів, літальних
апаратів, моторних човнів, катерів, яхт, призначених для відпочинку, що
належать підприємству, діяльність якого полягає у наданні платних послуг
із транспортного чи туристичного обслуговування сторонім громадянам чи
організаціям.

У разі якщо житлові приміщення і транспортні засоби, призначені для
відпочинку, використовують з іншою метою або належать підприємствам, для
яких це не є видом діяльності, витрати на їх утримання не відносять до
складу валових (крім витрат на оплату праці).

Будь-які витрати, пов’язані з виплатою відсотків за борговими
зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами)
протягом звітного періоду, якщо такі вплати здійснюють для ведення
господарської діяльності підприємства.

До складу валових витрат відносять витрати на оплату праці фізичних
осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством. Вони
включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та
інших видів заохочень і виплат, відповідно до тарифних ставок у вигляді
премій, заохочень. Відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг),
виторати на виплату авторських винагород і виплат за виконання робіт
(послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші
виплати в грошовій або натуральній формах, встановлені за домовленістю
сторін. До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать,
зокрема, одноразові заохочення, а також матеріальна допомога. Витрати
підприємства на виплату працівникам матеріальної допомоги та одноразових
заохочень, підтверджених положеннями колективного договору, включають до
валових витрат. До валових витрат відносять також разову допомогу
працівникам, які виходять на пенсію, і матеріальну допомогу при наданні
чергової відпустки, якщо зазначені виплати передбачено колективним
договором за домовленістю сторін і трудовим договором (контрактом).

Суми внесків на соціальні заходи, зокрема, збори до Пенсійного фонду, до
Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності, до Фонду загальнообов’язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття, до Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Витрати на утримання й експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури,
а саме: витрати на оплату енергії, вартості комунальних послуг,
заробітну плату та нарахування на обв’язкові соціальні заходи технічного
персоналу й інші витрати, пов’язані з утриманням засоба в належному
стані та його експлуатацію.

Щодо решти витрат, пов’язавних із такими об’єктами, зокрема, вартості
харчування, інвентарю, а також заробітної плати педагогічного та
медичного персоналу працівників їдальні та нарухувань на обов’язкові
соціальні заходи на зазначену заробітну плату, оплати послуг сторонніх
організацій тощо, то такі витрати з метою оподаткування до валових
витрат не належать, а відшкодовують за рахунок відповідних джерел
фінансування, у тому числі і за рахунок прибутку, що залишають в
розпорядженні підприємства. Якщо підприємство отримує будь-які доходи
від експлуатації перелічених вище об’єктів, то такі доходи з метою
оподаткування включають до складу валових доходів відповідного звітного
періоду.

Витрати на оплату проїзду персоналу включають до складу валових витрат,
якщо вони пов’язані з виробничою діяльностю підприємства податку та за
умови наявності підтверджуючих документів (маршрутних листів), а також
наказу керівника підприємства щодо визначення кола осіб, яким
відшкодовують вартість проїзду згідно з названими маршрутними листами
(Лист ДПА України від 19.04.2000 р. №1406/6/15-1116 „Про витрати на
оплату проїзду”).

Підприємство здійснює облік приросту (убутку) балансової вартості
купованих товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних
паперів і деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і
напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках
готової продукції. Якщо балансова вартість таких запасів на кінець
звітного кварталу перевищує її балансову вартість на початок того ж
звітного кварталу, різницю (приріст) вираховують із суми валових витрат
такому звітному кварталі.

Якщо вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх
вартість на кінець того ж звітного кварталу, різницю (убуток) додають до
складу валових витрат у такому звітному періоді (табл. 2.7).

Зазначене не поширюється на виробників сільськогосподарської продукції.

У разі переоцінки товарних запасів, інших матеріальних ресурсів для
відображення їх в обліку за найменшою вартістю (первісною вартістю або
чистою вартістю реалізації запасів) суму уцінки вираховують із суми
балансової вартості таких запасів на початок звітного (податкового)
періоду, а суму дооцінки в межах суми попереднього зменшення (уцінки)
додають. При будь-якому розмірі чистої вартості реалізація запасів
балансова вартість цих запасів на початок звітного (податкового) періоду
не може перевищувати їх первісну вартість.

Первісна вартість запасів, придбаних за плату, – це собіватість запасів,
що складається з фактичних витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням
запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання
у запланованих цінах.

Таким чином, коригуванню на суму приросту (убутку) запасів підлягають
усі валові витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і
доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у
запланованих цілях, а не лише суми, що сплачує постачальникові
(продавцю) покупець запасів згідно з договором.

Табл. 2.7

Розрахунок приросту або убутку балансової вартості матеріалів

№ з/п Залишок матеріалів Залишок незавершеного виробництва Залишок
готової продукції % матеріальних витрат у НП і ГП на початок звітного
періоду Затрати виробництва за звітний період Матеріальні витрати за
звітний період % матеріальних витрат у НП і ГП за звітний період
Балансова вартість  

матеріальні витрати у НВ матеріальні витрати у ГП матеріальні ресурси на
складі матеріальні ресурси у НВ матеріальні ресурси у ГП

на початок звітного періоду на кінець звітного періоду на початок
звітного періоду на кінець звітного періоду на початок звітного періоду
на кінець звітного періоду

на початок на кінець на початок на кінець приріст убуток приріст убуток
приріст убуток

Постатейний розпис валових видатків Автомехбази „Київпастранс” наведено
у табл. 2.8.

Табл. 2.8

№ п/п Показники Роки Темпи росту, %

2000 2001 2002 2001-2000 2002-2001 2002-2000

1 Заробітна плата 544061,09 1020524 1454360,45 187,58 142,51 267,32

2 Пенсійний фонд 189553,8 321342,4 456869,07 169,53 142,18 241,02

3 Соцстрах 36515,61 27386,8 41289,98 75,00 150,77 113,07

4 Страхування на випадок нещасних випадків 19483,26 12286,8 23679,47
63,06 192,72 121,54

5 Страхування безробіття 23758,94 24974,85 32435,61 105,12 129,87 136,52

6 Фонд інвалідів 342,61 355,42 625,56 103,74 176,01 182,59

7 Теплоенергія 1507,31 597,74 1219,36 39,66 204,00 80,90

8 Електроенергія 3286,53 1256,3 1362,02 38,23 108,42 41,44

9 Вода 3497,42 2349,92 5942,02 67,19 252,86 169,90

Продовження табл. 2.8

№ п/п Показники Роки Темпи росту, %

2000 2001 2002 2001-2000 2002-2001 2002-2000

10 Обслуговування приміщеннь 59694,73 8055,52 23822,39 13,49 295,73
39,91

11 Послуги зв’язку 1570,3 1603,27 1711,18 102,10 106,73 108,97

12 Медична комісія 2139,29 1618,79 1558,77 75,67 96,29 72,86

13 Підзвітний 3790,42 1633 3622,87 43,08 221,85 95,58

14 ГСМ 1348180,37 1217291,75 1128423,55 90,29 92,70 83,70

15 Амортизація 249584 205612,15 205289,88 82,38 99,84 82,25

16 Податок на землю 550,95 619,79 617,48 112,49 99,63 112,08

17 Транспортний податок 50300 35099,7 40700 69,78 115,96 80,91

18 М/ціна 16861,33 3253,23 4795,2 19,29 147,40 28,44

19 Охорона ВВС 6336,94 3389 3693 53,48 108,97 58,28

20 Обслуговування банку 16138,24 9485,76 14097,76 58,78 148,62 87,36

21 Запчастини 176698,08 145674,8 223742 82,44 153,59 126,62

22 Матеріали 147824,21 90035,6 90061,06 60,91 100,03 60,92

23 Податок на воду 557,27 563,95 739,14 101,20 131,06 132,64

24 Ліміт (викидів) 3617,91 2577,12 2700 71,23 104,77 74,63

25 Екологічний збір 6969,49 5255,84 5279,56 75,41 100,45 75,75

26 ГАІ 8128,9 3699,34 5631,2 45,51 152,22 69,27

27 Ремонт будівлі 35384,66 28464,77 27509,88 80,44 96,65 77,75

28 Ремонт рухомого складу 35858,6 17199,36 22592,21 47,96 131,35 63,00

29 Ремонт обладнання 30858,6 9622,17   31,18    

30 Тара 38484,64 378,33   0,98    

31 Демикон 10966,44 2098 8726,61 19,13 415,95 79,58

32 Мобільний зв’язок 125 110,5 144,64 88,40    

33 Страховка 3139,4 2412,7 4687,11 76,85 194,27 149,30

34 Телеф. абонплата 3489,34 2764,67 3841,87 79,23    

35 Спец. одяг 9766,44 2449,74 2863,26 25,08 116,88 29,32

36 Підвищення кваліфікації 7549   4096      

37 Лікарняні     14427,69      

  Всього 3096571,12 3060043,08 3863157,85 98,82 126,25 124,76

Особливістю складових валових видатків, притаманних лише Автомехбазі як
транспортному підприємству, є наступні статті:

медкомісія водіїв, витрати на яку зменшуються у 2002 р. порівнянно з
2000р. на 27,32%, що пов’язано з скороченням кількості водіїв, працюючих
на Автомехбазі;

ГСМ є особливістю витрат Автомехбази, оскільки транспортним засобам для
роботи потрібно паливо, цей показник також зменшується до 16,3% (за
останні роки скорочується тривалість робочого дня від 12 годин до 8, та
довжина деяких маршрутів);

ГАІ – до витратів цього типу відносять щомісячну перепідготовку водіїв
та складання іспитів данні витрати зменшилися до 30,73%;

лікарняні – данний вид витрат був введений лише у 2002 р. і пов’язаний з
Постановою Верховно Ради, за якою перші 5 днів лікарняних працівників
підприємства оплачує саме підприємство.

Підприємство відносить до валових видатків також обслуговування
приміщень або витрати на утримання виробничих приміщень. При цьому часто
виникає питання чи включаються до складу валових витрат платника податку
витрати на утримання виробничих приміщень, що частково або тимчасово не
використовуються в основній діяльності підприємства. З цього приводу
консультують фахівці департаменту оподаткування юридичних осіб ДПА
України.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94 – ВР до складу
валових витрат включаються суми будь-які витрат, сплачених (нарахованих)
протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною
праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи
реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.8 цієї
статті.

Крім того, згідно з пп. 8.1.3 п. 8.1 ст.8 Закону №334/94 – ВР не
підлягають амортизації та повністю включаються до складу валових витрат
звітного періоду витрати платника податку на утримання основних фондів,
що перебувавють на консервації.

Таким чином, платник податку має право до складу валових витрат включити
витрати на утримання виробничих приміщень у повному обсязі, у тому числі
витрати на утримання таких виробничих приміщень, що тимчасово не
використовуються у господарській діяльності або перебувають на
консервації.

До статті „Матеріали” відноситься також вартість паливно-мастильних
матеріалів. Однак на Автомехбазі окрім автобусів, вантажних та
спеціальних автомобілів, є 16 легкових. Розглянемо питання, чи відносити
до складу валових витрат вартість придбаних паливно-мастильних
матеріалів (ПММ) для легкових автомобілів та оперативної аренди легкових
автомобілів.

Закон України від 24.12.2002 р. № 349-IV, що набув чинності з 01.01.
2003 р., вніс значні зміни до Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та
доповненнями, що зачепили, зокрема, порядок віднесення до складу валових
витрат платника податків витрат, пов’язаних з утриманням та
експлуатацією легкових автомобілів. Розглянемо докладніше позитивні та
не зовсім позитивні аспекти таких новацій.

Зазнав змін п.п. 5.4.10 ст. 5 Закону про податок на прибуток, що регулює
порядок віднесення витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для
легкових автомобілів до складу валових витрат: установив з 01.01.2003 р.
50-відсоткову межу при віднесенні таких витрат до складу валових.

Перший позитивний аспект. Те, що підприємство віднині цілком законно має
право зменшувати оподаткуванний прибуток на суму витрат, пов’язаних із
придбанням ПММ для легкового автомобіля (нехай навіть і в розмірі 50
відсотків цієї суми) є, поза сумнівом, великим досягненням, адже
попередня редакція абзацу четвертого п.п. 5.4.10 ст. 5 Закону про
податок на прибуток зовсім не дозволяла платникам податку збільшуватит
свої валові витрати на суму таких витрат.

Другий позитивний аспект. Здобувши мжливість включати до складу валових
витрат суму витрат на придбання ПММ для легкового автомобіля (в межах
50%), підприємства – платники ПДВ тепер мають право на законній підставі
збільшувати свій податковий кредит на суми ПДВ, сплачені (нараховані) у
звітному періоді у зв’язку з таким придбанням, на підставі п.п. 7.4.1
ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №
168/97-ВР, зі змінами та доповненнями.

Третій позитивний аспект. Ще одним позитивним моментом згідно з п.п.
5.4.10 ст. 5 Закону про податок на прибуток є звільнення платника
податків від обов’язку доводити зв’язок зазначених витрат зі своєю
господарською діяльністю.

Чи означає це, що тепер відпала необхідність у виданні наказів чи
розпоряджень керівника про те, що конкретний автомобіль може
використовуватися тільки з певною метою та в певний час? На сьогодні я б
не рекомендувала відмовлятися від цієї практики, оскільки податкові
органи, не отримавши підтверджень зв’язку зазначених витрат із
господарською діяльністю платника податків, при проведенні перевірки
можуть довести й протилежне.

Не зовсім позитивним аспектом є те, що з 1 січня 2003 р. суму витрат на
оперативну оренду легкових автомобілів, що підлягає включенню до складу
валових витрат орендаря, відповідно до п.п. 5.4.10 ст. 5 зазначеного
Закону обмежено 50 відсотками. У цьому випадку всім платникам податків
зрозуміла мета, задля якої введено таке обмеження, – це збільшення
надходжень до державного бюджету сум податку на прибуток. Однак не може
не визнати, що ця норма не дуже вигідна для підприємств-орендарів.

Ще одним моментом валових витрат підприємства є мобільний зв’язок.

Виникає питання, чи має право ревізор-інспектор ДПІ, перевіряючи
обгрунтованість формування підприємством валових витрат, вимагати
роздруку телефонних розмов, що надаються оператором мобільного зв’язку?

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу
валових витрат включаються суми витрат, сплачених (нарахованих) протягом
звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових
витрат не включаються витрати, не підтверджені документально.

Отже, якщо підприємство не надає до перевірки документи, що
підтверджують зв’язок здійснених витрат безпосередньо з господарською
діяльністю, то такі витрати вважаються віднесеними до складу валових
витрат безпідставно.

Продовжуючи аналізувати положення Закону України «Про внесення змін до
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24 грудня
2002 року № 349-IV, розглянемо нововведення, пов’язані з порядком
віднесення до складу валових витрат сум добровільних пожертвувань.
Згідно з чинною редакцією п.п. 5.2.2 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами і
доповненнями, до складу валових витрат включаються суми коштів або
вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перерахованих (переданих)
протягом року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого
самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у п. 7.11, у
розмірі, що становить не менше 2 і не більше 5 відсотків
оподатковуваного прибутку попереднього року.

Вцілому валові видатки підприємства мають тенденцію до зростання і у
2002 році, порівнянно з 2000р., збільшились на 24,76%, що зумовлено
потребами підприємства і зростанням рівня його доходів.

2.4 Вплив нарахування амортизації на величину

оподатковуваного прибутку.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів – це поступове
віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на
зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм
амортизаційних відрахувань. Згідно із Закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств” до витрат, що підлягають амортизації, належать:

витрати на придбання основних фондів і нематеріальних активів для
власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання
племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних
насаджень до початку плодоношення;

витрати на самостійне виготовлення основних фондівдля власних виробничих
потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам;

витрати на проведення усіх видів ремонту, реконструкції і модернізації
та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та належать до валових витрат звітного періоду
такі витрати підприємства на:

прибдання і відгодівлю продуктивної худоби;

вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх
подальшого продажу іншим особам чи їх викростання як комплектуючих
(складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого
продажу іншим особам;

утримання основних фондів, що перебувають на консервації.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел
фінансування такі витрати:

витрати бюдждетів на будівництво і утримання споруд благоустрою житлових
будинків, придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів;

витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг
загального користування;

витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду
України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за
рахунок бюджетів, бібьліотечних і архівних фондів;

витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші
поліпшення невиробничих фондів.

Термін „невиробничі фонди” слід розуміти як капітальні активи, котрі не
використовують у господарській діяльності підприємства. До таких
невиробничих фондів належать:

капітальні активи (або їх структурні компоненти), що відповідають
визначенню групи 1 основних фондів, включаючи орендовані;

капітальні активи, що відповідають визначенню груп 2 і 3 основних
фондів, які є їх невід’ємною частиною, розміщені або використовуються
для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що відповідають
визначенню групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення
господарської діяльності підприємства.

До валових доходів підприємства у разі продажу невиробничих фондів
включають доходи, отриманні (нараховані) від продажу, а до валових
витрат – суму витрат, пов’язаних із придбанням (виготовленням) таких
невиробничих фондів (без урахування зносу) та їх поліпшенням.

Амортизаційні відрахування, які за своїм змістом підлягають зменшенню з
метою оподаткування.

До амортизаційних відрахувань, які підлягають виключенню при
оподаткуванні належать наступні:

Амортизаційні відрахування за основними фондами та нематеріальними
активами, пов’язані з діяльністю інноваційних центрів зі створення та
продажу інноваційного продукту.

Суми нарахованих амортизаційних відрахувань, пов’язані з діяльностю
резидентів за межами митної території України за наявності міжнародного
договору про усунення подвійного оподаткування.

Суми амортизаційних відрахувань, пов’язані з продажем на території
України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва,
у разі спрямування отриманого прибутку на збільшкення обсягів
виробництва продуктів дитячого харчування та зменшення роздрібних цін на
такі продукти.

Суми амортизаційних відрахувань, пов’язані з продажем (виробництвом)
товарів (робіт, послуг) підприємствами, заснованими всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів.

Основні фонди – це матеріальні цінності, які використовують у
господарській діяльності підприємства протягом періоду, що перевищую 365
календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних
цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним
або моральним зносом.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств” передбачив поділ
основних фондів на три групи (рис. 2.14).

Крім того, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” № 349-IV від 24 грудня 2002 року
впроваджено четверту групу основних фондів – електронно-обчислювальні
машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх
програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку
інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі
стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість
малоцінних товарів (предметів).

Суму амортизаційних відрахувань звітного періоду визначають шляхом
множення балансової вартості груп основних фондів на початок звітного
періоду на норму амортизації (рис.2.15).

У свою чергу балансову вартість груп основних фондів на початок звітного
періоду розраховують за такою формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) – В(а-1) – А(а-1),

де Б(а) – балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б (а-1) балансова вартість групи на початок періоду, що передував
звітному;

П (а-1) – сума витрат на придбання основних фондів, здійснення
капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень
основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В (а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом
періоду, що передував звітному;

А (а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що
передував звітному.

При здійсненні витрат на придбання основних фондів балансову вартість
відповідної групи збільшують на суму вартості її придбання; транспортних
і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким
придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість.

Рис. 2.14

У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів для
власних виробничих потреб балансову вартість відповідної групи основних
фондів збільшують на суму всіх виробничих витрат на виготовлення та
введення в експлуатацію без урахування сплаченого податку на додану
вартість.

При виведенні в експлуатацію окремих об’єктів основних фондів групи 1 у
зв’язку з їх продажем балансова вартість групи1 зменшується на суму
балансової вартості такого об’єкту.

У разі виведення з експлуатації окремого об’єкта основних фондів групи 2
або 3 балансова вартість такого об’єкта для цілей амортизації
прирівнюється до нуля, а балансова вартість відповідної групи
зменшується на балансову вартість такого об’єкта. Під виведенням з
експлуатації окремого об’єкта основних фондів групи 2 або 3 слід
розуміти його ліквідацію, капітальний ремонт, реконструкцію,
модернізацію та консервацію за рішенням підприємства або Кабінету
Міністрів України.

У разі придбання (виготовлення) основних фондів, що відповідають
визначенню груп 2 і 3, та введення їх в експлуатацію, починаючи з 2002
року, податковий облік балансової вартості таких основних фондів
ведеться за правилами, встановленими для об’єктів, що входять до складу
основних фондів групи 1 (крім застосування норми амортизації,
встановленої для групи 1).

Балансова вартість кожного окремого основного фонду групи 2 і 3,
придбаного за плату або виготовленого (створеного) підприємства до 1
січня 2002 року, розраховують виходячи із загальної суми балансової
вартості відповідної групи основних фондів, розділеної пропорційно
питомій вазі суми первісної вартості такої групи.

Балансову вартість відповідної групи основних фондів не зменшують на
вартість основних фондів, що надають підприємства в оперативний лізинг
(оренду).

Балансову вартість відповідної групи основних фондів зменшують на
вартість основних фондів, які надають підприємствам у фінансовий лізинг
(оренду), у певному порядку. При цьому лізингоотримувач збільшує
балансову вартість відповідної групи основних фондів.

Згідно з чинним законодавством норми амортизації встановлюють у таких
розмірах (у розрахунку на календарний квартал):

гупа 1 – 1,25%;

гупа 2 – 6,25%;

група 3 – 3,75%.

Підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування
прискореної амортизації до 3 груп основних фондів за нормами у
розрахунку на календарний рік. (Данні норми прискореної амортизації
подані у рис.2.14). Зазначене рішення можуть прийняти підприємства, що
випускають продукцію, ціни на яку встановлює держава або підприємства,
що займають монопольне становище на ринку.

До амортизаційних відрахувань нематеріальних активів належать суми
амортизації програмного забезпечення, ліцензій і дозволів на
користування землею, водою; на здійснення окремих видів діяльності.
Амортизацію нематеріальних активів розраховує підприємство окремо за
кождним її видом. Норми нарахування амортизації за нематеріальними
активами не встановлені, їх визначають відповідно до терміну
використання нематеріальних активів, але не більше 10 років. Розрахунки
амортизації нематеріальних активів затверджує керівник підприємства. При
визначення амортизації нематеріальних активів потрібно знати, що її
нараховують не від залишкової, а від первісної вартості.

Амортизацію окремого об’єкта основних фондів групи 1 здійснюють до
досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. Залишкову вартість такого об’єкта відносять
до складу валових витрат за результатами відповідного податкового
періоду, а вартість такого об’єкта прирівнюють до нуля.

Амортизацію основних фондів груп 2 і 3 проводять до досягнення
балансовою вартістю групи нульового значення.

Амортизацію на виведений із експлуатації окремий об’єкт, основних фондів
2 або 3 групи, не нараховують (ст. 7 Закону України „Про державний
бюджет на 2002 рік”).

У податковому та фінансовому обліку є ряд особливостей і розбіжностей
щодо обліку амортизаційних відрахувань основних фондів (основних
засобів). Порівняльна характеристика методів і норм амортизації основних
засобів та основних фондів подана в додатку 4.

Підприємство усіх форм власності мають право здійснювати щорічно
індексацію балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів
(рис 2.15) на основі коефіцієнта індексації, що можна визначити за такою
формулою:

Кі = [І(а-1) – 10]/ 100,

де І(а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводять
індексацію.

Якщо значення Кі не перевищує 1, індексацію не здійснюють.

Якщо підприємство застосувало коефіцієнт індексації, воно зобов’язане
розрахувати суму капітального доходу. Капітальний доход визначають, як
різницю між проіндексованою балансовою вартістю відповідної групи
основних фондів (нематеріальних активів) і балансовою вартістю такої
групи основних фондів (нематеріальних активів).

Рис. 2.15

Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів
підприємства в сумі, що дорівнює 1/4 відсотка річної норми амортизації
відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми
капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

При застосування прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації
не застосовують.

Табл 2.9

Розрахунок амортизаційних відрахувань Автомехбази „Київпастранс”

№ Показники Код рядка 2000 2001 2002

на поч. звітного періоду на кінець звітного періоду наростаючим
підсумком з початку звітного року на поч. звітного періоду на кінець
звітного періоду наростаючим підсумком з початку звітного року на поч.
звітного періоду на кінець звітного періоду наростаючим підсумком з
початку звітного року

1 Балансова вартість основних фондів

                 

група 1 34.1 1363,7 1350

1294,7 1291,4

1245,2 1229,6

група 2 34.2 591,1 515,8

564,3 545

540,1 545,1

група 3 34.3 47,8 47,7

36,6 35,7

35,9 34,6

2 Сума амортизованих відрахувань по основних фондах, нематеріальних
активах та від вартості фактично проведених поліпшень по об’єктах
оперативного лізингу

2.1 група 1 34.11

59,2

60,6

63,2

2.2 група 2 34.12

141,3

141,4

136,8

2.3 група3 34.13

5,6

5,3

5,3

3 Загальна сума амортизаційних відрахувань (сума рядків з 34.11 по
34.15) 34.16

206,1

207,3

205,3

Отже, як видно з таблиці 2.9, динаміка амортизаційних відрахувань за
2000 – 2002 роки не зазнає значних коливань: у 2001 році вони зростають
на 0,6%, а у 2002 скорочуться на 1%.

Переважну більшість амортизаційних відрахувань становлять амортизаційні
відрахування по основних фондах 2 групи (68%), що зумовлено специфікою
діяльності підприємства, друге місце посідають основні фонди 1 групи
(29%) і на 3 групу припадає лише 3% загальної суми амортизаційних
відрахувань.

Як вже зазначалося амортизаційні витрати зменшують скоригований прибуток
платника податку. Розлянемо вплив амортизаційних відрахувань на
оподатковуваний прибуток підприємства.

2000 2001 2002

Скоригований валовий дохід 3548 3399,6 4351,1

Амортизаційні відрахування 206,1 207,3 205,3

Оподатковуваний прибуток 245,3 131,5 282,7

Частка амортизаційних відрахувань у скоригованому валовому доході, % 5,8
6 4,7

Отже, хоч амортизацйні відрахування номінально майже дорівнюють
оподатковуваному прибутку, їх частка у скоригованому валовому доході
досить незначна і коливається в межах 5 -6 відсотків.

Глава 3

Майнове оподаткування підприємств

3.1 Податок на землю.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у
вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно
від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову
оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку,
визначеному законодавством.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі,
крім орендарів та інвесторів – учасники угоди про розподіл продукції,
сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування
у зв’язку з укладанням угоди про розподіл продукції, замінюється
розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах
такої угоди.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської
діяльності власників землі та землекористувачів.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка
(пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на
умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки,
земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землі населених пунктів

Ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких зроблено,
встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не зроблено, середні ставки
земельного податку встановлюються у наступних розмірах (див. табл. 3.1).

Табл. 3.1

Групи населених пунктів із чисельністю населення (тис. чол.)

Середня ставка податку (коп. за 1 кв. м.) Коефіцієнт, що застосовується
у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного
підпорядкування

до 0,2 1,5

від 0,2 до1 2,1

від 1 до 3 2,7

від 3 до 10 3,0

від 10 до 20 4,8

від 20 до 50 7,5 1,2

від 50 до 100 9,0 1,4

від 100 до 250 10,5 1,6

від 250 до 500 12,0 2,0

від 500 до 1000 15,0 2,5

від 1000 і більше 21,0 3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до
курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

на південному узбережжі Автономної Республіки Крим – 3,0;

на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим – 2,5;

на західному узбережжі Автономної Республіки Крим – 2,2;

на чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської
областей – 2,0;

у гірських і передгірних районах Закарпатської, львівської,
Івано-Франківської та Чернівецької областей – 2,3, крім населених
пунктів, які Законом України „Про статус гірських населених пунктів
України” (№56/95 –ВР) віднесені до категорії гірських;

на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях – 1,5.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком
сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні
сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку,
функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але
не вище ніж два рази від середніх ставок податку з урахуванням
коефіцієнтів, наведених вище.

Податок на земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними
автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян,
гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, а також за
земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва,
водного та лісового господарства, які зайняті виробничими,
культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами,
справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку,
обчисленого за відповідними ставками.

Податок на земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного,
оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими,
культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами,
розташованими на територіях та об’єктах історико-культурного
призначення, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів,
застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

міжнародного значення – 7,5;

загальнодержавного значення – 3,75;

місцевого значення – 1,5.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам,
установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що
перевищують норми відведення, справляється у п’ятикратному розмірі.

Податок на земельні ділянки, надані для Збройних сил України та інших
військових формувань, створених відповідно до законодавства України,
залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для
виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25% суми
відповідного земельного податку.

Ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів
індексації, визначених законом про Державний бюджет України на
відповідний рік.

Плата за землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого
призначення, а також за землі природоохоронного оздоровчого,
рекреаційного, історико-культурного призначення та за землі лісового і
водного фондів (за межами населених пунктів)

Податок на земельні ділянки, надані для підприємств промисловості,
транспорту, зв’язку та іншого призначення, справляється із розрахунку 5%
від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані для залізничного транспорту,
Збройних сил України, справляється у розмірі 0,02% від грошової оцінки
одиниці площі ріллі по області, крім земель військових
сільськогосподарських підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, Збройними силами України та
іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства
України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у
розмірах 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення, справляється у розмірах 50% від грошової оцінки одиниці
площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані на землях лісового фонду,
справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що
визначається лісовим законодавством.

Податок на земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду
і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та
господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3% від
грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Від земельного податку звільняються:

заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні
парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки,
ботанічні сади, дендрологічні й зоологічні парки, пам’ятки природи,
заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;

вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і
навчальних закладів сільськогосподарського профілю та
професійно-технічних училищ;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи
прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються
за рахунок бюджету (за винятком Збройних сил України та інших військових
формувань, створених відповідно до законодавства України),
спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно із
списком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України, дитячі
санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, громадські організації
інвалідів України, підприємства та організації громадських організацій
інвалідів, майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які
мають там основне місце роботи, становлять протягом попереднього
звітного періоду не менш як 25% суми загальних витрат на оплату праці,
що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів
мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право
користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань
діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів
відповідно до Закону України „Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні”;

вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я,
соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні
споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються
підприємницькою діяльністю.

Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно
забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України „Про правовий
режим території що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи” (зон відчуження, безумовного (обов’язкового)
відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого
радіоекологічного контролю), і хімічно забруднені сільськогосподарські
угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського
господарства; за землі державних сортовипробувальних станцій і
сортодільниць, які використовуються для випробування сортів
сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства
автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки
державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими
садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а
також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками
багаторічних плодових насаджень; за землі кладовищ; за земельні ділянки
в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України,
інвалідів I і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та
громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу,
пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до
Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту”, громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про
те, що вони потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та
сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове
звільнення на певний строк, зменшення суми земельного суми земельного
податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні
рахунки відповідних бюджетів.

Якщо право на пільгу в платника виникає протягом року, то він
звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за
місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу
протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, наступного за
місяцем, в якому втрачено це право.

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами
щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові
підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні
ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок на земельні ділянки,
зайняті цими госпророзрахунковими підприємствами або будівлями (їх
частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у
встановлених розмірах на загальних підставах.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного
земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою,
встановленою Головною державною податковою адміністрацією України,
щороку станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній
державній податковій інспекції.

За нововідведеними земельними ділянками розрахунки розмірів податку
подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права
власності або користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними
податковими адміністраціями, які видають платникові до 15 липня
поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у
користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок
нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що
знаходиться в їх користуванні.

За земельні ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у
спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний
податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на
будівлю.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок із дня
виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною
ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у
власності або у користуванні у поточному році.

Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції та
громадян) і нарахування земельного податку проводиться щорічно станом на
1 травня, інших суб’єктів – платників податку – станом на 1 лютого.

Земельний податок сплачується однаковими частками власниками земельних
ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами – виробниками
товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15
серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками – щоквартально до 15
числа наступного за звітним кварталом місяця.

Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його
письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку на
наступний рік.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку,
сплачують податок не більш як за два попередні роки.

Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його
платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Автомехбаза „Київпастранс” сплачує податок на землю (крім плати за
землю, що не використовується в господарській діяльності платника
податку) в розмірі 0,6 тис. грн.

За землі населених пунктів у 2002 році сплачено 11346,21 грн. У тому
числі з розбивкою:

за січень – 931,54 грн.

за лютий – 952,67 грн.

за березень – 948 грн.

за квітень – 948 грн.

за травень – 948 грн.

за червень – 948 грн.

за липень – 948 грн.

за серпень – 948 грн.

за вересень – 948 грн.

за жовтень – 948 грн.

за листопад – 948 грн.

за грудень – 948 грн.

Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених
пунктів, яким встановлено грошову оцінку, Автомехбази 2002 року подано у
табл. 3.2.

Звіт про пільги на земельний податок подано у табл. 3.3.

Табл. 3.2

Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених
пунктів, яким встановлено грошову оцінку

Види земель Площа земельної ділянки, на яку надано пільгу (кв. м.)
Загальна площа земельної ділянки (кв.м.) Площа земельної ділянки, яка
підлягає оподаткуванню (кв. м.) Грошова оцінка земельної ділянки з
урахуванням коефіцієнта індексації (грн.) Сума нарахованого земельного
податку за даними платника (грн.) Сума пільги (грн.) Загальна сума
земельного податку, яка підлягає сплаті (грн.)

На загальних підставах При здачі в оренду На загальних підставах При
здачі в оренду На загаль-них підставах При здачі в оренду

За даними платника За даними податково-го органу

Інші землі

18295,53

19304,0

18295,53

1008,47 287,5*0,8

1,09*1,13*1,182*1,02*1%*1% 287,5*2,5*1,09*1,13*1,182*1,02*1%

625,02

10721,19

61876,43

11346,21

Табл. 3.3

Звіт про пільги на земельний податок

№ Назва документа, на підставі якого надано пільгу Номер документа, на
підставі якого надано пільгу Дата прийняття документа, на підставі якого
надано пільгу Розмір пільги у відсотках до загальної суми податку
Термін, на який надано пільгу Загальна площа земельної ділянки, що
перебуває у власності або користуванні (кв. м. Або га) Грошова оцінка
земельної ділянки, на яку надано пільгу (грн.) Площа земельної ділянки,
на яку надано пільгу (кв. м. або га) Сума пільги (грн.)

1 Рішення Київської міської ради 162/1596 20.12.2001 99,0 2002 19304
287,5*0,8*1,09*1,13*1,182*1,02*1% 18295,53* 11м-в 56707,70

18343,38* 1м-в 5168,73

61876,43

У 2002 році в обчислені податку на землю була допущена помилка.
Збільшення податкових зобов’язань в результаті самостійно виявленої
помилки, допущеної в попередніх звітних періодах подана у табл. 3.4

Табл. 3.4

Довідка

про суми земельного податку, які зменшують або збільшують податкові
зобов’язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки,
допущеної в попередніх звітних періодах

Звітний період, що уточнюється: 2002 рік

Платник: Автомехбаза

№ Показники Сума

1 Загальна сума земельного податку, що підлягає сплаті згідно з
попередньо поданим Розрахунком, у якому виявлено помилку

10879,54

2 Загальна сума земельного податку, що підлягає сплаті згідно з
уточненим Розрахунком

11346,21

3 Сума земельного податку, яка збільшує податкові зобов’язання у зв’язку
з виправленням помилки

466,67

4 Зміст помилки: зміна кількості орендарів

Податок на землю, що сплачує Автомехбаза „Київпастранс” за роки, що
аналізуються (2000 – 2002 рр.) не змінюється і становить 0,6 тис. грн.
Як бачимо, податок на землю для підприємства не є обтяжливим. Він
складає 0,4% від загальних податкових платежів. Отже, аналізуючи
податковий тягар на Автомехбазу слід звертати увагу на більш вагомі
податки, тобто податок на прибуток та транспортний податок.

3.2 Податок з власників транспортних засобів.

Податок з власників транспортних засобів справляється згідно з Законом
України „Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів” від 11.12.91 р. №1963-ХІІ у редакції
Закону України від 18.02.97 року №75/97 – ВР зі змінами та доповненнями.

Платниками податку є юридичні особи, в тому числі нерезиденти, громадяни
України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають
зареєстровані в Україні власні транспортні засоби.

Об’єкти оподаткування та ставки податку з власників транспортних засобів
й інших самохідних машин та механізмів наведено в табл.3.5.

Не справляється податок з таких транспортних засобів: тракторів
(гусеничних); автомобілів швидкої допомоги та пожежних; машин і
механізмів для сільськогосподарських робіт; вантажних і самохідних
транспортних засобів, що використовуються на заводах і в портах;
мотоциклів з об’ємом двигуна до 50 куб. см.; спортивних яхт, суден і
човнів.

Фізичні особи сплачують податок щороку або один раз на два роки.
Відповідно до Правил проведення державного технічного огляду
автомобілів, автобусів, мототранспору і причепів, затверджених
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.93.р. №141 зі змінами і
доповненнями, громадяни, які використовують легкові і вантажні
автомобілі, моторолери, причепи, напівпричепи в комерційних цілях,
зобов’язані пройти технічний огляд, а отже, і сплачувати податок один
раз на рік.

За ті ж самі об’єкти для індивідуальних потреб податок сплачується один
раз на два роки, перед технічним оглядом. Фізичні особи, які продають
транспортні засоби, а отже знімають їх з обліку в органах ДПІ до терміну
проходження технічного огляду, податок з власників транспортних засобів
за поточний рік не сплачують. Податок у цьому випадку сплачується новим
власником транспортного засобу перед реєстрацією. Якщо транспортні
засоби придбані фізичними особами у другому півріччі, податок
сплачується в половинному розмірі.

Табл. 3.5

Код Опис суб’єктів оподаткування Ставка податку на рік

87.01 Трактори колісні, крім гусеничних, – код 870130 2,5 грн. з 100 см.
куб.

87.02 Автомобілі для перевезення не менш як 10 осіб, включаючи водія 3,6
грн. з 100 см. куб.

87.03 Автомобілі легкові, крім автомобілів з електродвигуном, – код
870390100 з об’ємом циліндрів двигуна:

до 1000 см. куб. 3 грн. з 100 см. куб.

від 1001 до 1500 см. куб. 4 грн. з 100 см. куб.

від 1501 до 1800 см. куб. 5 грн. з 100 см. куб.

від 1801 до 2500 см. куб. 10 грн. з 100 см. куб.

від 2501 до 3500 см. куб. 20 грн. з 100 см. куб.

від 3501 і більш