Пряме оподаткування підприємств в Україні та шляхи його удосконалення (магістерська робота)

Тема магістерської дипломної роботи:

„Пряме оподаткування підприємств в Україні

та шляхи його удосконалення”

План

Вступ

Бібліографічний огляд

І . Теоретичні засади прямого оподаткування підприємств.

1.1 Сутність прямих податків, їх місце та роль в системі оподаткування
підприємств.

1.2 Види прямого оподаткування підприємств в Україні, їх
характеристика.

1.3 Становлення та розвиток прямого оподаткування підприємств в
Україні.

ІІ. Механізм справляння податку на прибуток підприємств в Україні.

2.1 Особливості фінансово-господарської діяльності Автомехбази
“Київпасстранс” як платника податків.

2.2 Формування валових доходів підприємств.

2.3 Дискусійні питання валових витрат підприємств.

2.4 Вплив нарахування амортизації на величину оподатковуваного прибутку.

ІІІ. Майнове оподаткування підприємств.

3.1 Податок на землю.

3.2 Податок з власників транспортних засобів.

3.3 Перспектива введення податку на нерухоме майно.

Висновки

Додатки

Література

Вступ

В Україні відбувається системна перебудова економіки, прискорення її
адаптації до ринкових умов із соціальною орієнтацією. Це є об’єктивною
необхідністю створення відповідних транформаційних механізмів, потужних
важелів, які всебічно забезпечували б формування сучасної економічної
системи, подолання економічного спаду, виправлення допущених у
недалекому минулому помилок, змушували суб’єктів господарювання
нарощувати обсяги виробництва, оновлювати матеріально-технічну базу,
підвищувати ефективність виробництва. Стратегія післякризового розвитку
має бути спрямована перш за все на забезпечення глибоких якісних зрушень
у системі економічних відносин, а також на вихід народного господарства
на траєкторію сталого зростання інтенсивного типу.

У реалізації цих стратегічних завдань, досягненні економічного та
соціального прогресу першочергове значення має підвищення дієздатності
держави, формування ефективно діючих ринкових механізмів. Одним з
основних засобів забезпечення максимально ефективного впливу держави на
макро- та мікроекономічні процеси виступає податкове регулювання.

Перехід до ринкових відносин в Україні обумовив проведення істотних
реформ в економіці та філософії господарювання, що змінило роль і місце
держави в економічних відносинах, способи та методи впливу держави на
підприємства й, у першу чергу, в системі оподаткування.

Чинна система оподаткування в Україні створює значне податкове
навантаження на підприємців. У податкових ставках та пільгах має місце
нестабільність. Значна кількість податкових пільг зумовила
необгрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови
для господарювання. Таким чином основний тягар податкового навантаження
припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які
працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск
на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої
натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення
обсягів тіньового сектору.

Нині ухилення від сплати податків набуло великих розмірів. Саме це
перешкоджає повноцінному використанню податкового потенціалу. Питома
вага тіньової економіки в Україні, за висновками експертів організацій
із світовим досвідом, таких як Світовий банк, Європейський банк
реконструкції і розвитку, Гарвардський університет, коливається у межах
47,2 – 60,0%. Зі слів заступника голови Державної податкової
адміністрації України Віктора Жвалюка, у 1994 році частка
неконтрольованої грошової маси становила близько 25%, у 2000 році – вже
понад 40%. Зростання цих показників свідчить про неефективність існуючої
податкової системи, яка не стимулює вихід більшості підприємств з тіні.

Специфіка економічного стану країни (висока зношеність основних фондів,
застарілі технології, важке фінансове становище більшості підприємств,
зубожіння населення та криза неплатежів) вимагає при організації
процесів оподаткування оцінювати реакцію суб’єктів господарювання на ті
чи інші податкові дії на мікроекономічному рівні.

Питання оподаткування досліджено в роботах багатьох вітчизняних і
зарубіжних вчених. Зокрема його особливості в специфічний період
перебудови адміністративно-командного механізму господарювання у
ринковий поглиблено вивчали В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, П.В. Мельник,
А.М. Соколовська, В.М. Суторміна, В.М. Федосов та ряд інших. Проте
вітчизняні вчені здебільшого приділяли увагу непрямому виду
оподаткування.

Таким чином, проблема прямого оподаткування підприємств, яке
безпосередньо залежить від доходів підприємств, а отже здатне
стимулювати їх діяльність, чи навпаки змушувати шукати методів ухилення
від сплати податків у наш час є актуальною.

Отже, предметом дослідження виступають відносини, що складаються між
юридичними особами і державою з приводу оподаткування доходів і майна.

Метою данної роботи є дослідженя механізму справляння прямих податків з
підприємств, їх впливу на фінансово-господарську діяльність і розробка
пропозицій щодо вдосконалення оподаткування прибутку і майна.

Для досягнення означеної мети в роботі поставлені наступні завдання:

розглянути сутність прямих податків, охарактеризувати їх види, визначити
переваги та недоліки;

зібрати та узагальнити статистичний матеріал щодо динаміки та структури
прямих податків у доходах бюджету;

дослідити становлення та розвиток системи прямого оподаткування
підприємств в Україні, висловити власну думку щодо доцільносмті
подальшої класифікації на прямі та непрямі;

розглянути особливості фінансово-господарської діяльності Автомехбази
“Київпастранс” як платника податків;

проаналізувати порядок формування валових доходів підприємства, їх
структуру, відповідно до видів доходу і джерел формування;

визначити дискусійні питання валових витрат підприємств, проаналізувати
статистичний матеріал, який характеризує їх динаміку і структуру;

проаналізувати вплив нарахування амортизації на величину
оподатковуваного прибутку;

дослідити механізм справляння податку з власників транспортних засобів;

проаналізувати податкове навантаження прямих податків на платника, що
аналізується. Оцінити доцільність та перспекитиви введення податку на
нерухоме майно в Україні, зробити розрахунки щодо впливу цього податку
на фінансово-господарську діяльність платника у взаємозв’язку з іншими
податками, яке сплачує підприємство.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є розробки вітчизняних
і зарубіжних вчених в області дослідження функціонального призначення
податків, прояву їх впливу на виробничу сферу, становлення та розвитку
податкової системи та податкової політики України, і власне особливостям
прямого оподаткування в Україні.

У данній роботі використовувалися такі методи як принцип історичного,
логічного та сиситемного аналізу й синтезу, методи економічного аналізу
та статистичних групувань, метод порівняння та фінансово-розрахункові
методи.

Робота складається із вступу, огляду бібліографії, трьох розділів,
висновків, додатків і списку використаної літератури.

Огляд бібліографії

Загалом літературу з даної теми можна поділити на три групи: законодавчі
акти, монографії та періодичні видання. Закони створюють
нормативно-правову базу оподаткування підприємств в Україні. До
законодавчих актів стосовно прямого оподаткування підприємств
відносяться наступні:

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р.
№ 283/97-ВР.

„Земельний кодекс України” від 18.12.1990 р. № 561-ХІІ із змінами та
доповненнями.

Закон України „Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. № 2535-ХІІ.

Закон України „Про оренду землі” в редакції від 06.10.1998 р. № 161-ХІV
із змінами та доповненнями.

Закон України „Про податок з транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів” від 18.02.1997 р. № 75/97-ВР.

Постанова Верховної Ради України „Про проект Податкового кодексу
України” від 29 листопада 2001 року № 2827-ІІІ.

У монографіях здебільшого використаний теоретичний матеріал щодо даної
теми. Наприклад, Азаров М.Я. Кольга В.Д. Онищенко В.А. у своїй кгижці
„Все про податки” вперше в Україні створили систематизований довідник з
питань оподаткування.

Авторами розглянуті всі види податків і обов’язкових платежів,
встановлених українським законодавством, наведено багатий довідковий
матеріал, необхідний для правильного обчислення і сплати податків станом
на 15.03.2000 р.

У спеціальному словнику наведені терміни, які визначені чинним
законодавством і використовуються в практиці оподаткування.

Книга орієнтована на фахівців податкових органів, бухгалтерів,
керівників підприємств, фінансових фахівців, студентів відповідних
спеціальностей, всіх хто займається підприємницькою діяльністю та має
відношення до сплати податків.

Перевагою довідника є те, що автори використали загальну схему
відповідно до якої читач одразу зможе визначити:

хто є платником податку (збору, платежу);

що є об’єктом оподаткування;

які встановлено ставки податку (нормативів збору, платежу);

чи передбачено якісь пільги за певним видом податку (збору, платежу);

порядок обчислення, сплати і звітності за певним видом податку (збору,
платежу);

перелік законодавчих актів, якими слід користуватись.

Матеріали викладено стисло, але без викривлень і витрат. Також наведено
довідковий матеріал, в якому розглядаються валові доходи й витрати і
питання податкового обліку, що також буде корисно для платників
податків.

Недоліком є те, що в книзі висвітлені лише законодавчі акти.

Василик О.Д., Павлюк К.В. у підручнику „Державні фінанси України”
розглянули теоретичні основи державних фінансів, їхню сутність,
економічну природу і призначення в економіці держави. Досліджено зміст
державного та місцевих бюджетів, обґрунтовано систему доходів і видатків
бюджетів. Значну увагу приділено теоретичним і практичним аспектам
побудови податкової системи держави. Розкрито чинний порядок
оподаткування, нарахування і сплати окремих видів податків.

Перевагою даної книги є стисле теоретичне висвітлення податкової системи
України, аналіз динаміки та складу податків у доходах бюджету. Однак
недоліком будь-якого підручнику є відсутність аналізу недоліків чинної
системи удосконалення та шляхів її вдосконалення.

Гарасим П.М., Гарасим А.П., Хомин П.Я. у монографії „Податковий облік і
звітність на підприємствах (єдність і розходження з національними
стандартами)” висвітлили особливості податкового обліку на підприємствах
галузей матеріального виробництва, торгівлі і постачання, методику
складання податкової звітності. В ній наведено конкретні матеріали щодо
записів операцій на рахунках податкового обліку у взаємозв’язку з іншими
рахунками фінансового обліку. Викладено спільні і відмінні особливості
обліку, зумовлені впровадженням Положень (стандартів) бухгалтерського
обліку.

Перевагою даної монографії є детальне висвітлення таких питань, як
особливості облікового забезпечення звітності про оподаткування прибутку
підприємств та облік валових доходів.

Гега П.Т., Доля Л.М. у навчальному посібнику „Основи податкового права”
висвітлили нормативно-правову базу податкової системи України,
розглянуто склад податкової служби, її роль і функції, включені питання
контролю за правильністю обчислення і своєчасністю сплати податків,
наведені приклади порушення податкового законодавства та штрафні санкції
щодо них.

Крисоватий А.І. у навчальному посібнику „Податкові системи зарубіжних
країн” розглянув чинні податкові системи зарубіжних країн, наведено
багатий досвід оподаткування підприємств та громадян та його корисність
для України.

Панасюк В.М., Ковальчук Є.К., Бобривець С.В. у своїй книзі „Податковий
облік” висвітлили питання обліку податку на додану вартість, податку на
прибуток, чинний порядок оподаткування підприємств і суб’єктів малого
підприємництва. Видання розраховане на студентів, магістрів економічних
спеціальностей усіх форм навчання, а також для бухгалтерів підприємств.

Перевагою навчального посібника є детальне висвітлення питання щодо
обліку податку на прибуток. У даному підрозділі автори розглянули облік
валових доходів і витрат, облік амортизації основних фондів і
нематеріальних активів, облік оподатковуваного прибутку підприємств та
методику заповнення податкової декларації про прибуток підприємства.

Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О.
П’ятаченко та ін.; за ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994.

Цей підручник був першим в Україні, присвяченим питанням теорії та
практики оподаткування. Детально аналізуються податкова політика і
податкова система нашої держави, організація податкової справи на
місцях, функції, права та зобов’язання платників податків і податкових
інспекцій. На основі чинного законодавства розкрито механізм сплати всіх
видів податків, наведені їх структурно-логічні схеми. Порядок обчислення
податків та розрахунків із бюджетом проілюстровано численними
прикладами. Підручник підготовлений на базі законодавства України за
станом на 1 листопада 1994 р.

І хоч даний підручник є застарілим на сьогодні, однак більшість його
розділів стосовно історії оподаткування, поняття, суті та функцій
податків, наукових основ побудови податкової системи тощо досі є
актуальними.

Монографія Черника Д.Г. „Налоги в рыночной экономике” являє собою
осмислення накопленого досвіду оподаткування – радянського, російського
та зарубіжного. Автор детально зупиняється на фінансовій системі
радянського періоду й аналізує причини фінансової кризи. Показує
відродження податкової системи Росії, роль її складових – федеральних,
регіональних і місцевих податків, аналізує хід податкової реформи. Також
автор наводить аналіз податкових систем зарубіжних держав: США,
Великобританії, Японії, Італії та інших.

Юткина Т.Ф. у монографії „Налоговедение: от реформы к реформе” навела
детальний аналіз історії оподаткування Росії. Автор висвітлює податкову
систему Росію з моменту її зародження, осмислює накоплений досвід,
помилки і переваги минулих реформ. Аналізується зарубіжний досвід та
наводяться пропозиції щодо удосконалення російської податкової системи
та шляхи її подальшого розвитку.

У періодичних виданнях розглядаються більш практичні аспекти
оподаткування підприємств, наукові статті стосовно конкретних проблем
сучасного стану оподаткування підприємств, пояснення законодавства тощо.

Серед періодичних видань, присвячених проблемам оподаткування, слід
відмітити наступні: „Податки та бухгалтерський облік” та „Вісник
податкової служби”. Багато статей присвячених проблемам оподаткування
наведені в журналах „Фінанси України” та „Актуальні проблеми економіки”.

Питання податку на прибуток підприємств, ситуації, що склалася щодо
нього на сьогодення, проблемам та шляхам їх вирішення присвячували свої
статті Кирієнко Н. та Сичевський В.

Стаття Кирієнко Н. „Податок на прибуток підприємств: ситуація, проблеми
та шляхи їх вирішення” присвячена актуальним питанням справляння податку
на приуток підприємств та основним нововеденням у зв’язку із прийняттям
Закону України „Про віднесення змін до закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств”.

Володимир Сичевський, начальник Головного управління оподаткування
юридичних осіб ДПА України присвятив свою статтю „Податок на прибуток
підприємств у сучасних умовах” аналізу чинної ситуації щодо
оподаткування підприємств податком на прибуток, динаміки його
надходження до бюджету України у 1994 – 2002 рр. Наведена структура
надходжень податку на прибуток підприємств, з поміж яких найбільша
частка припадає на державні підприємства й організації, та графічно
зображена кількість платників, що зареєстровані та сплачують податок в
Україні у 1999 – 2002 рр.

Історію розвитку системи оподаткування на Україні досліджувала Теліцина
О.О.

Її стаття „Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз”
призначена історичному аналізу розвитку податкової системи України від
Давньоруської держави і Київської Русі до сьогодення. Взагалі історія
оподаткування в Україні поділена на сім етапів. Розглянутий склад прями
податків, їх ставки, особливості нарахування і сплати.

Податку з транспортних засобів приділяли увагу Башинський О. У статті
„Транспортний податок: все, що треба знати власникам автотранспорту” та
Білова Н. У статті „Легковий автомобіль на підприємстві: є новини”.

Однак Башинський у своїй статті розглянув чинну нормативно-правову базу
оподаткування юридичних та фізичних осіб податком з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, порядок
його начислення та сплати, види податкових порушень та штрафні санкції
щодо них. А Білова зосередила увагу на Законі України від 24.12.2002 р.
№ 349-ІV, що набув чинності з 01.01.2003 р. і вніс значні зміни до
Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від
22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, що зачепили,
зокрема, порядок віднесення до складу валових витрат платника податків
витрат, пов’язаних з утриманням та експлуатацією легкових автомобілів.
Розглянуто позитивні та не зовсім позитивні аспекти таких новацій.

Питанням плати за землю займались Тулуш Л.Д. та Яновський В.Т.

Тулуш Л.Д. у статті „Економічний зміст плати за землю” дає визначення
двом важливим категоріям – орендної плати і земельного податку, оскільки
дуже часто їх уживають як синоніми. Автор зауважує, що ці категорії так
різняться суттю, в основі якої – відносини власності на землю, що
об’єднувати їх в одну рубрику (плата за землю, або платежі за землю)
неприпустимо.

Яновський В.Т. у своїй статті „Теоретичні основи розмежування двох форм
земельних платежів” надає теоретичне висвітлення двох форм земельних
платежів: орендної плати і земельного податку. Визначення відмінності
між ними дає змогу наблизитися до вирішення питання про розмір платежів
за землю.

Оцінкою податкового навантаження займалась Сотніченко О. У своїй статті
„Оцінка податкового навантаження підприємницької діяльності” вона навела
методи оцінки податкового навантаження на підприємство та приклад його
розрахунку. Автор наводить пропозиції щодо послаблення податкового тиску
на підприємства в Україні.

Окрему частину використаної літератури складають „Статистичний щорічник
України” за 2001 р. та „Україна в цифрах” за 2002 р., на основі яких у
роботі проведений аналіз динаміки надходжень податків до Державного
бюджету України.

Глава 1

Теоретичні засади прямого оподаткування підприємств

1.1 Сутність прямих податків, їх місце та роль в системі оподаткування
підприємств

Перш ніж охарактеризувати сутність прямих податків, необхідно зазначити
чим саме являються податки.

Зрозуміло, що податки є однією з найважливіших фінансових категорій.
Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами
суспільства. Саме виникнення держави спричинило появу платежів і внесків
до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою
її функцій. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з
розвитком товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до
грошової форми оподаткування.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двухсот
років. Поняття податок першим розкрив А.Сміт у роботі “Про багатство
народів” (1770р.) За його словами “податок – це тягар, що накладається
державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок
сплати”.

Отже, податок являє собою узаконену форму відчуження власності юридичних
та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки,
передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності та
індивідуальної безоплатності.

Податки встановлюються виключно державою і базується на актах вищої
юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що
він:

стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки
в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги
щодо даного податку;

має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з
метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від
індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є
індивідуально безповоротній. Сплата платником податку не породжує
зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь
конкретного платника;

на відміну від інших обов’язкових платежів, може бути сплачений лише до
бюджету, а не до іншого грошового централізованого або
децентралізованого фонду;

категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма
перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу
відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у
власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при
внесенні до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Ці
платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при
його стягненні держава не бере на себе обов’язків з надання кожному
окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для
фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управління,
оборони, соціальної та економічної. Отже, податок – це плата суспільства
за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості
валового національного продукту на загальносуспільні потреби, без
задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

За економічним змістом податки являють собою фінансові відносини між
державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання
державою її функцій.

Загальноприйнято, що ці відносини, на відміну від фінансів, мають
односторонній характер – від платників до держави. Повернення переплат
податків, звісно, не розглядається як зворотній рух, оскільки воно
пов’язане не із сутністю розглядуваних відносин, а з характером
розрахунків із бюджетом – якби вони були максимально правильними, то
переплат взагалі не було б.

Однак, на мою думку, жодні відносини не є односторонніми. Адже
забезпечення законодавчими органами влади ефективним правовим полем
національну систему оподаткування, надання розгалуженої системи пільг,
підтримка та сприяння розвиткові вітчизняних підприємств, що приводить
до зростання національного багатства і добробуту нації – ці відносини
носять двосторонній характер: як від держави платникам податку так і
навпаки (наприклад, дотримання фінансової і податкової дисципліни тощо).

Суть цих відносин закладена в регулюючій функції податків. Вона, як і
фіскальна функція характеризує їх суспільне призначення і проявляється у
впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Оскільки
регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків
відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим
держава може свідомо їх використовувати з метою регулювання певних
пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Існує розбіжність думок щодо кількості податків. Одні фахівці пропонують
введення єдиного податку, інші за численність їх.

Введення єдиного податку, на якій би основі він не грунтувався, не
відповідає системному підходу до конструювання податкового механізму і
входить у суперечність із світовою практикою оподаткування.

У країнах далекого зарубіжжя, особливо в країнах з розвинутою ринковою
економікою, спокійно ставляться до кількості податків, яких, як правило
стає все більше. Там вважають, що “чим простіша податкова система, тим
вона грубіша і менш надійна, вплив податків на реальні економічні
процеси і поведінку платників у потрібному для держави напрямку неможна
забезпечити двома, трьома і навіть десятьма податками”. Водночас “велика
кількість не обов’язково повинна вести до важкого податкового тягаря,
оскільки ці процеси піддаються регулюваню”.

Підводячи підсумки щодо суті та призначеня податків, хотілося б звернути
увагу на проблематику трактування категорії “податок” та його еволюцію.
Отже,у світовій фінансовій науці розрізняють два системних підходи до
трактування цієї категорії.

Перший грунтується на визнанні необхідної обов’язковості податків і
податкових платежів. Податки як ціна суспільних благ у цій концепції
одночасно розглядається у двох аспектах – цільовому і примусовому. Цей
напрям фінансової думки базується на тезі, запропонованої ще Е. Саксом,
– послух і примус є необхідними елементами податкової теорії. В
теоретичному трактуванні примусовий характер сплати обов’язкових
платежів державі в обмін на суспільні блага у фінансовій літературі
називають податком за Пігу. Коригувальні податки за Пігу є досить
ефективними і відносно простим методом централізації валового
внутрішнього продукту в руках держави. Побудова оподаткування базується
на тому, що будь-який податок, окрім чисто фіскальної функції, має ще й
зовнішні для фіску соціально-економічні ефекти. Тим самим держава в
процесі оподаткування може регулювати економічні й соціальні процеси,
спрямовувати їх у потрібне русло, незважаючи на погляди і побажання
податкоплатників.

На відміну від розуміння податку як примусу законослухняних
платників-виконавців, другий напрям фіскальної теорії визначає податок
як громадянський обов’язок. Податок, що сплачується на основі
індивідуального вибору і власної оцінки характеру державної діяльності
виборцем-податкоплатником, одержав назву “податку Кларка”, від імені
американського економіста Едварда Кларка.

Отже відбувається певна трансформація від розуміння податку як
принципово обов’язкового платежу державі до розуміння його як
усвідомленої необхідності. Кларк формулює проблему вибору як економічну
теорію демократії, де існує згода громадян-виборців оплачувати податками
зроблений ними вибір державотворення. Він науково пояснює залежність
добробуту податкоплатників від їхньої власної поведінки.

Система оподаткування України за роки незалежності реально відчула на
собі необхідність такої трансформації розуміння податку. Адже ні
державний примус, ні система контролю за справлянням податків не змогла
завадити розвиткові “тіньового” сектору економіки й стрімкого його
зростання за останні п’ять років. Звісна річ, що запропоновані у
Податковому кодексі зміни щодо зменшення податкового тягаря за рахунок
зниження податкових ставок та розширення бази оподаткування дещо
сприятимуть виходу національної економіки з “тіні”, однак неабияке
значення для бюджету України має формування податкової свідомості та
податкової культури громадян. Лише двостороння взаємодія держави і
суб’єктів господарювання здатна підвести економіку країни до рівня
високорозвинених держав.

Розглянувши загальну суть і призначення податків ми можемо рухатися далі
в розкритті нашої теми. Отже, історія людства виробила різні форми й
методи оподаткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси та
функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі.
Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до
певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.
Класифікація дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції
податків, показати їхню роль у податковій політиці держави, напрям і
характер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Класифікація податків провадиться за кількома ознаками: за формою
оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від
рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення. В
данній роботі буде розглянуто лише одну групу податків за формою
оподаткування – прямі податки.

Прямі податки встанавлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір
залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють
такому розподілу податкового тягаря при якому більше платять ті члени
суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування
більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. Разом з тим
форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення
податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення
від сплати. Тому незважаючи на справедливість прямих податків податкова
система не може обмежуватися лише ними. Це був би однобокий підхід, який
згубний для будь-якої системи. Отже, непрямі податки в противагу прямим
встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника
прямо не залежить від його доходів.

Однак історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового
розмивання чітких відмінностей між прямими і непрямими податками.
Універсальні форми непрямих податків – акцизів, при перенесенні їх
стягнення із сфери реалізації в сферу виробництва мають багато ознак
прямого оподаткування, насамперед чітко визначений об’єкт оподаткування
– обсяг обороту чи добавлену вартість. При цьому об’єкти оподаткування
частково збігаються: пряма форма – податок на прибуток і непряма форма –
податок на добавлену вартість, частину якої складає той же прибуток. З
точки зору платника це майже однакові податки. Тільки податок на
добавлену вартість безпосередньо включається в ціну, а податок на
прибуток враховується при встановленні цін тільки опосередковано – через
рівень рентабельності (прибутковості) товарів, робіт і послуг. Це
свідчить про те, що відмінності між прямими і непрямими податками в
сучасних умовах не дуже суттєві. Так чи інакше оподатковуються доходи
споживачів – носіїв податків, тільки в одному випадку в прямій формі, а
в другому в посередній.

Також податки класифікують:

за економічним змістом – податки на доходи, споживання і майно;

залежно від рівня державних структур – загальнодержавні і місцеві;

залежно від платників податків – з юридичних осіб, із фізичних осіб і
змішаного складу (тобто такі податки, збори та інші обов’язкові платежі,
які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й
громадяни-підприємці).

Кожна з цих груп податків заслуговує на окреме дослідження. Проте
більшість науковців у своїх дослідженнях відштовхуються від поділу
податків на прямі та непрямі. Можливо це викликано тим, що на початкових
етапах становлення податкової системи України мало місце сліпе
копіювання зарубіжного досвіду. Однак економічно розвинені країни, як
правило, тяжіють лише до однієї групи податків – або прямих (як в США),
або непрямих (європейська система оподаткування). Застосування в Україні
обох груп податків майже в рівних долях викликає загрозу подвійного
оподаткування. Я не закликаю до відміни податку на прибуток чи податку
на додану вартість. Також згодна, що, можливо, з часом відпаде
необхідність класифікації податків на прямі й непрямі, оскільки, як вже
й зазначлося межа між ними досить розмита. (На мою думку, в майбутньому
на більшу увагу заслуговуватимуть загальнодержавні та місцеві податки й
проблема наповнення місцевих бюджетів України здебільшого за рахунок
власних джерел, що вимагає перегляду складу місцевих податків). Однак на
данному етапі розвитку системи оподаткування підприємств розмежування
податків на прямі й непрямі необхідне для визначення їх ролі у
податковому навантаженні на підприємства та наповненні бюджету, пошуку і
встановлення оптимальних ставок цих податків, які сприятимуть розвиткові
підприємств і організацій та здатні реагувати на зміни в економічному
становищі в Україні.

1.2 Види прямого оподаткування підприємств в Україні,

їх характеристика

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір
залежить від масштабів об’єкта оподаткування.

Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті й реальні.
Відмінність між ними полягає у співвідношенні платника й об’єкта
оподаткування. При особистих первинним явищем виступає платник, а
вторинним – об’кт оподаткування. При реальних, навпаки, первинною
основою є об’єкт оподаткування, а платник – вторинне явище. Для держави
не має значення, хто буде сплачувати ці податки, головне – забезпечити
їх повне надходження згідно з обсягом об’єкта оподаткування.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника.
Видами особистих податків є подушний, прибутковий, майновий, на спадщину
і дарування. Податок на прибуток, подушний і податок на спадщину і
дарування відносяться до видів прямого оподаткування громадян. Для
оподаткування підприємств застосовуються прибутковий і майновий податки,
які детальніше будуть розглянені нижче.

Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками.
До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.
Підприємства в Україні сплачують земельний податок. Стягнення
промислового податку відбувається у вигляді плати за патент на право
разової торгівлі фізичними особами. Домовий та на грошовий капітал в
Україні не стягуються.

Як уже зазначалося, у світовій практиці виділяють три види прямих
податків: прибутковий, майновий і земельний. Розглянемо детальніше кожен
з них.

Прибутковий податок надає можливість установити пряму залежність між
доходами платника і його платежами в державний бюджет. Залежно від форми
доходу – індивідуальний чи узагальнений для усього підприємства він
поділяється на два види: з фізичних і юридичних осіб. У данній роботі
будуть розглянуті лише податки з юридичних осіб. Отже, прибутковий
податок з юридичних осіб справляється із загального доходу підприємства,
у формі якого виступає прибуток.

Встановлення податку на прибуток потребує певного розвитку ринкових
відносин. Тільки в умовах реального ринку може формуватись реальна
ринкова ціна, а відтак і реальний прибуток. При цьму прибуток є
імовірною величиною – з такою вірогідністю, як і отримання прибутку,
можуть мати місце і збитки. Ринкові відносини не гарантують отримання
прибутку, як це було в умовах планового ціноутворення.

Прибутковий податок з юридичних осіб може встановлюватись і відносно
валового доходу. Однак це означає більш високий рівень узагальненого
оподаткування. Тому цілком логічним було б звільнення від оподаткування
доходів робітників і службовців підприємств.

Стягнення прибуткового податку може здійснюватись за двома системами:
шедулярною і глобальною. При шедулярній системі оподаткування ведеться
окремо по кожному виду доходів. Глобальна сиситема передбачає
оподаткування сукупного доходу. В практиці податкової роботи може
застосовуватись також комбінування цих систем. В одних випадках спочатку
відбувається шедулярне оподаткування доходів при їх отриманні, а потім
за певний період (як правило за рік) – глобальне оподаткування з
перерозрахунками по сукупному доходу. В інших випадках отриманий
сукупний дохід розподіляється по окремих групах, для яких передбачені
різні ставки й умови оподаткування. В Україні застосовуються обидві
системи.

Прибутковий податок має свої переваги й недоліки. Головною його
перевагою є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність
від джерела сплати податків – доходу. Інші форми і види податків можуть
тільки більш-менш наближатись до прямої залежності. Разом з тим велике
значення для реалізації принципу справедливості має підхід щодо
встановлення шкали ставок – пропорційних, прогресивних чи регресивних.
При прогресивних велику роль відіграє рівень прогресії – поміркований чи
високий. Справедливість прямого прибуткового оподаткування не є заданою
і автоматично діючою, вона реалізується через шкалу ставок.

Недоліки прибуткового оподаткування полягають у труднощах, пов’язаних із
обліком об’єкта оподаткування. Першу проблему становлять приховування
доходів і ухилення від сплати податку. Це – об’єктивне явище, оскільки
фінансові відносини завжди пов’язані з формуванням доходів одних
суб’єктів за рахунок видатків інших. Кожний суб’єкт прагне отримати
якомога більше доходів і витратити якнайменше своїх коштів. Проблема
ухилення від оподаткування досить складна і вирішується різними
способами. Держава встановлює досить сувору систему фінансової, а в
окремих випадках і кримінальної відповідальності за порушення
податкового законодавства, формує відповідний моральний клімат, при
якому сплата податку – це першочергове і головне зобов’язання платника
перед суспільством. Нарешті, держава може або зовсім відмовитись від
стягнення тих податків, де великі можливості і ймовірність ухилення від
сплати, або застосувати невисокі ставки, при яких ухилення від сплати не
веде до значних втрат доходів держави і відчутного збільшення доходів
платників.

Друга проблема, що пов’язана з обліком доходу як об’єкта оподаткування,
полягає у встановленні порядку визначення доходу, тобто у вирішенні
того, що відноситься до доходів, а що ні, як обчислюється доход.
Оскільки доход, як правило, – сальдова величина, то його розмір залежить
від відповідно встановленої системи розмежування витрат. Наприклад,
прибуток – це різниця між виручкою від реалізації й собівартістю.
Залежно від того, які витрати відносяться на собівартість, а які
фінансуються за рахунок прибутку, визначається розмір прибутку.

Прибутковий податок відіграє велику роль у фінансовому регулюванні
економіки. Регулюючий механізм цього податку реалізується через
диференціацію ставок і пільгове оподаткування. По-перше, розмежувуючи
прибуткове оподаткування юридичних і фізичних осіб і встановлюючи для
них різний рівень ставок, дерджава підтримує певні пропорції між фондом
споживання і фондом нагромадження. Ці пропорції є одними з найважливіших
у регулюванні економіки. По-друге, встановлюючи пільгове оподаткування
(понижені ставки або повне звільнення) для окремих галузей і регіонів,
держава стимулює відповідний перелив капіталу і веде певну структурну
політику. По-третє, держава може встановлювати пільгове оподаткування
тих напрямів формування і використання доходів, у яких заінтересоване
суспільство.

Регулююча функція податків найбільш притаманна саме прибутковому
податку. Жоден інший податок не може забезпечити такий вплив на інтереси
суб’єктів розподільних відносин у суспільстві. Саме з огляду на це,
незважаючи на всі труднощі у стягненні цього податку, він
використовується практично у всіх країнах світу, в тому числі й в
Україні.

Оподаткування прибутку юридичних осіб сьогодні здійснюється на основі
Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” №283/97- ВР від 22 травня 1997 р. з відповідними
змінами та доповненнями. Прийняття 24 грудня 2002 року Закону України
“Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” N 349-IV внесло певні зміни до механізму нарахування та
сплати до бюджету податку на прибуток підприємств, в деяких моментах ці
зміни є досить суттєвими.

Отож, згідно з законодавством платниками податку є суб’єкти
підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства,
установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на
отримання прибутку, а також філії, відділення та інші відокремлені
підрозділи платників податку.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення
суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових
витрат платника і суму амортизаційних відрахувань.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають
сплаті до бюджету. Для цього до об’єкта оподаткування, тобто
оподатковуваного прибутку, застосовують ставку оподаткування.

Основна ставка, за якою зараз оподатковується прибуток підприємств в
Україні – 30%.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” N 349-IV від 24 грудня 2002 року було введено нову
базову ставку податку на прибуток – 25%, яка буде чинною з 01.01.2004.

Крім того, застосовують й інші ставки, які застосовуються до певних
видів діяльності – в основному це сфера оподаткування діяльності
страхових організацій та оподаткування доходів нерезидентів.

Таблиця 1.1.

Ставки податку на прибуток підприємств .

Розмір ставки податку Вид прибутку, до якого застосовується ставка

0*% Доходи, отримані страховиками від довгострокового страхування життя;

Прибутки нерезидентів, рейтинг фінансової стійкості яких відповідає
вимогам КМУ, отримані у вигляді страхових внесків, страхових
платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території
України

3% Валові прибутки від страхової діяльності (крім довгострокового
страхування життя)

6% Прибутки, отримані страховиком у випадку довгострокового розірвання
договору по страхуванню життя (не пов’язаного зі смертю застрахованої
особи); прибутки нерезидентів, що виплачуються резидентами в
якості оплати вартості фрахту транспортних засобів

15% Валові прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької
діяльності в Україні через постійне представництво, отримані з джерел на
території України

30% (25%*) Базова ставка податку на прибуток

* – передбачається Законом України “Про внесення змін до Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” N 349-IV від 24.12.2002.

Тобто, для правильного обчислення податку на прибуток підприємств в
першу чергу необхідно правильно обчислити сам оподатковуваний прибуток.
Складовими правильного обчислення оподатковуваного прибутку є відповідно
правильне обчислення в звітному періоді суми валового доходу, валових
витрат та амортизації.

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній
зоні, так і за її межами.

Валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що
здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які були
придбані (виготовлені) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів – це поступове
віднесення витрат на їх придбання, на зменшення скоригованого прибутку
платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених
чинним законодавством.

Майновий податок установлюється відносно майна, яке перебуває у
власності того чи іншого платника. Перелік майна, що оподатковується,
визначається чинним податковим законодавством. В Україні
оподатковуються транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми.
Передбачається оподаткування майна підприємств. Джерелом сплати цього
податку є доходи юридичних осіб. Тому важливим при встановленні майнових
податків є їх взаємоугодження із прибутковим оподаткуванням.

При введенні одночасно і прибуткового, і майнового оподаткування
необхідно, по-перше, застосовувати помірні ставки для обох податків.
По-друге, можливе виключення із оподатковуваного доходу сум майнових
податків. Такий підхід має врівноважити податковий тягар для всіх членів
суспільства. Адже майнові податки мають застосовуватись тільки як
інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль,
спрямований проти формування власника і власності.

На відміну від податку на прибуток при майновому оподаткування
можливості приховування об’єкта оподаткування і ухилення від повної
сплати податку незначні. Крім грошової оцінки, об’єкт оподаткування може
мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для
стягнення цих податків не обов’язкова наявність високопрофельного
податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при
місцевому оподаткуванні.

Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і
діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, бо для того, щоб не
платити такі податки треба не бути власником.

Різновидом майнового подщатку в Україні є податко з власників
транспортних засобів й інших самохідних машин та механізмів, який
детальніше буде розглянуто в третійчастині даної роботи.

Земельний податок – один із найдавніших у світі. Земля з давніх-давен
розглядалася як головне джерело багатства, і тому найперше стала
об’єктом оподаткування. Спочатку податок сплачувався у натуральному
вигляді, а потім поступово з розвитком товарно-грошових відносин став
сплачуватися грішми. Можуть застосовуватись різноманітні форми виділення
об’єкта оподаткування й обчислення цього податку. Головною, яка
застосовується і в Україні, є встановлення об’єктом оподаткування площі
земельної ділянки і диференціація ставок залежно від родючості грунтів і
місця знаходження ділянки. Можливий варіант погодженння земельного
податку з розміром доходу, що його отримує власник землі або той, хто її
використовує на умовах ореди чи інших підставах.

Земельний податок відіграє відчутну роль у суспільстві й у фінансовій та
податковій політиці. За відсутності суттєвих недоліків він має значні
переваги як у фіскальному, так і в регулюючому планах. По-перше, при
стягненні земельного податку майже не існує можливості ухилення від
сплати. Земельну ділянку неможливо сховати. Як об’єкт оподаткування вона
порівняно легко піддається чіткому обліку. По-друге, в земельному
податку досить чітко реалізується принцип соціальної справедливості. При
варіанті сплати пропорційно до розміру ділянки і родючості грунтів кожен
платить залежно від того природного потенціалу, яким він володіє.
Результати ж господарювання не впливають на суми податку. По-третє,
земельний податок є засобом вилучення диференційної земельної ренти, що
надає усім платникам рівних можливостей. По-четверте, цей податок
виступає важливим економічним інструментом у руках держави. Насамперед,
з одного боку, він сприяє ефективному використанню основного природного
багатства. Сама платність і механізм цієї платності змушують
землевласника чи землеотримувача отримувати доход від землі. З іншого
боку, земельний податок є інструментом регулювання розміщення
продуктивних сил на території країни. Встановлюючи диференційовані
ставки не тільки залежно від родючості грунтів, а й від місця
знаходження земельної ділянки, держава регулює розподіл суспільного
капіталу. Для регіонів, які потребують додаткового розвитку,
встановлюються пільгові понижені ставки або застосовується звільнення
від оплати земельного податку. Навпаки, в індустріально перенасичених
регіонах необхідно вдаватися до підвищених ставок.

Серйозною перешкодою на шляху впровадження ефективних форм плати за
володіння і користування землею є нечіткість у визначенні й розмежуванні
двох важливих категорій – орендної плати і земельного податку. Дуже
часто їх уживають як синоніми. До речі, ці категорії так різняться
суттю, в основі якої – відносини власності на землю, що об’єднувати їх в
одну рубрику (плата за землю, або платежі за землю) неприпустимо.

Головна з відмінностей полягає в тому, що орндну плату може вносити той,
хто орендує що-небудь, у даному разі землю, а податок (йдеться тільки
про прямий податок) може стягуватисьабо з доходу, або з майна, яке
приносить дохід. Одержувати орендну плату може лише власник із зданого в
оренду майна, у тому числі й із землі. Податок же належить тільки
державі.

Логіка попередніх роздумів дає змогу визначити одну двоєдину базу
земельних платежів, яка, з одного боку, об’єднує дві названі вище їхні
форми, а з другого – визначає відмінності між ними. Такою базою є
земельна рента. Саме вона об’єднує ці дві форми, будучи джерелом
фінансування як одної, так і другої. З її допомогою здійснюється
реалізація земельних відносин. Спочатку власник стягує земельну ренту як
земельний податок. Звідси виникають і двокорінні відмінності між цими
двома формами платежів за землю. Орндна плата завжди первинна, а
земельний податок – вторинний.у разі йдеться не про тих землевласників,
котрі самі є землекористувачами.

Орендна плата – це плата за право користування чужою власністю (чужою
землею). Податок – це примусовий платіж (у даному разі власника) державі
нга фінансування виконуваних нею функцій. Орендна плата входить до
витрат орендатора і, як правило, стягується в повному розумінні
земельної ренти, земельний податок – тільки частина цієї ренти.

Остання відмінність дає змогу впритул наблизитися до вирішення питання
про розмір платежів за землю. Зокрема, оскільки орендна плата за землю
визначається повною велдичиною земельної ренти, її розмір може бути
вирахований як сукупність абсолютної і диференціальної ренти І.

З огляду на це є помилковою точка зору, за якою натуральний
(продовольчий) податок стягується на компенсаційній основі і як
економічна категорія виступає в ролі плати за користування земельними
угіддями. Його розмір у грошовому виразі дорівнює сумі рентних платежів
(капіталізована сума абсолютної, диференціальної І та ІІ рент). У
наведеному випадку правильним є тільки те, що натуральний податок
стягується на компенсаційній основі, тобто що він може стягуватися як
компенсація грошового податку. Але як економічна категорія податок не
може виступати в ролі плати за користування земельними угіддями. Інакше
він підміняв би орендну плату, а це вже інша економічна категорія.

Підміни можливі тільки за командно-адміністративних систем, а наслідки
цих підмін добре відомі.

Про те, що більшість авторів хоче підмінити орендну плату податком,
свідчить також їхнє уявлення про розмір орендної плати. Крім цього, не
можна не помітити ще однієї помилки, пов’язаної з тлумаченням терміну
суми рентних платежів. Під останньою більшість авторів розуміють
капіталізовану суму абсолютної, дитференціальної І та ІІ рент, хоч
відомо, що капіталізована земельна рента – це ціна землі, а не орендна
плата і тим більше не земельний податок.

Не можна не зробити зауваження щодо включення в суму рентних платежів
диференціальної ренти ІІ. На практиці вона завжди є проблематичним
фактором реалізації рентних відносин. Як правило рента ІІ входить до
складу орендної плати лише на момент укладання договору оренди, тут
вона, по суті, перетворюється в диференціальну ренту І. У період дії
договору при фіксованій орендній платі новостворена диференціальна рента
ІІ привласнюється орендатором. Власник землі, врахоауючи цей факт,
завжди прагне скоротити термін здачі землі в оренду.

Включати диференціальну ренту ІІ до складу орендної плати можна двояко:
якщо розмір цієї плати встановлюється як пай від доходу орендатора, якщо
поряд із фіксованою платою, як доповнення до неї, застосовується
прибуткова орендна плата у вигляді паю від понаднормативного доходу
орендатора. Другий варіант відрізняється від першого в основному за
формулою. По суті він, як і перший, орієнтований на вилучення в
орендатора диференціальної ренти ІІ у міру її утворення. І все-таки йому
віддають перевагу, оскільки він відрізняється гнучкістю другої (рухомої)
частини орендної плати.

Таким чином, розмір орендної плати за землю визначається величиною
сукупної земельної ренти, але до неї не завжди може входити
диференціальна рента ІІ. Принаймі до фіксованої орендної плати вона, як
правило, не входить або входить лише частково й до того ж періодично.

Розмір податку, який можна визначити як платіж із земельної ренти, може
кваліфікуватися як певна частина останньої. За аналогією з податком на
прибуток підприємств цю частину можна встановити в тій частці
(нормативі), яку прийнято законодавством України, – 30%.

Досить важливою є умова, коли орендна плата і земельний податок можуть
вилучатися тільки в тому разі, якщо до ціни реалізації
сільськогосподарської продукції включають земельну ренту. При чому
розмір орендної плати визначається усією сумою ренти, яка міститься в
цінах, а величина податку – тільки відповідною частиною цієї суми (за
нормативом). На даний момент може скластися така парадоксальна ситуація,
коли найрадикальніші законодавчі акти, що дозволяють приватну власність
на землю, її оренду і т. д., виявляться такім ж недієвими, як і
більшість попередніх.

Слід зауважити, що нинішні, реорганізовані в спілки й акціонерні
товариства колгоспи і радгоспи будуть обкладатися податком, але значну
частину своєї продукції, як і досі вони реалізуватимуть у рахунок
державного замовлення за твердими цінами, до яких не входить земельна
рента. В цій ситуації виявиться, що стягувати орендну плату і земельний
податок не буде з кого.

Але в даному разі земельна власність, яка нічого не дає, не має в
економічному плані ніякої цінності. Тобто створюється така ситуація, яку
в повсякденному житті характеризують так: від чого пішли – до того й
прийшли. Цей висновок підтверджується ось чим: якщо ми розглядаємо
виападки, коли капітал може вкладатися в землю без платежу за ренту, то
з’являється тенденція, що всі вони пропонують як не юридичне, так
фактичне знищення земельної власності. Іншими словами, власність на
землю або знищена, ще не встигнувши з’явитись, або введення її на землю
лише продекларовано.

Треба також пам’ятати, що істинний власник землі, хоч би хто виступав у
його ролі – ради, приватні особи, асоціації, – не здаватиме її в
безкоштовну оренду. Якщо таке стане можливим, це означатиме, що в
аграрному секторі ніяких змін ен відбулося, й чекати позитивних зрушень
немає підстав. Щоб законодавчі акти про землю могли бути ефективно
реалізовані, необхвдно, по-перше, визначити й узаконити існування
земельної ренти у всіх її формах, по-друге – забезпечити функціонування
таких цін реалізації продукції сільського господарства, які б містили у
собі сукупну земельну ренту. Для цього треба значно підвищити конкретні
ціни й дозволити реалізацію більшої частини товарної продукції за
вільними цінами та створити умолви для такої реалізації. При цьому
зовсім не виключаються бюджетні інвестиції в аграрний сектор народного
господарства, в тому числі з зібраних до бюджету земельних податків із
власників та орендних платежів з користувачів землі, особливо для
підвищення родючості земель, розвитку соціальної сфери й виробничої
інфраструктури.

Дослідимо динаміку й структуру надходжень прямих податків до бюджету за
останні п’ять років. Надходження прямих податків до бюджету й обсяг
валового внутрішнього продукту наведено у табл.1.2. Отже, у 2002 році
надходження податку на прибуток підприємств становило 9398,3 млн.грн.,
що на 1118,3 млн. грн. більше, ніж в минулому. Надходження від податку
на землю становить 1606,3 млн. грн. Податок на власність, нажаль за
2002 рік у статистичному збірнику „Ураїна в цифрах 2002” не подається. У
2001 році він становив 552,4 млн. грн.

Табл.1.2

Надходження прямих податків до бюджету, млн.грн.

Показники Роки

1998 1999 2000 2001 2002

1 2 3 4 5 6

ВВП 102593 130442 170070 201927 220932

доходи бюджету 28915,8 32876,4 49117,9 54934,6 60812,1

податкові надходження 21848,3 25130,4 31317,5 36716,7 45398,2

ППП 5694,4 6352,5 7698,4 8280 9398,3

плата за землю 1114,9 1090,3 1376,4 1618,6 1806,3

податки на власність 193,1 296,2 529,5 552,4  

Як бачимо з таблиці 1.2 та таблиці 1.3 номінально надходження від цих
податків зростають (окрім надходжень від плати за землю у 1999 р у
порівнянні з 1998 р.).

Табл.1.3

Темпи росту та приросту прямих податків

Показники Темпи росту,% Темпи приросту,%

1998-1999 2000-1999 2001-2000 2002-2001 2002-1998 1998-1999 2000-1999
2001-2000 2002-2001 2002-1998

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

ВВП 127,15 130,38 118,73 109,41 215,35 27,15 30,38 18,73 9,41 115,35

доходи бюджету 113,70 149,40 111,84 110,70 210,31 13,70 49,40 11,84
10,70 110,31

податкові надходження 115,02 124,62 117,24 123,64 207,79 15,02 24,62
17,24 23,64 107,79

ППП 111,56 121,19 107,55 113,51 165,04 11,56 21,19 7,55 13,51 65,04

плата за землю 97,79 126,24 117,60 111,60 162,01 -2,21 26,24 17,60 11,60
62,01

податки на власність 153,39 178,76 104,32     53,39 78,76 4,32    

Однак більш точну уяву щодо динаміки прямих податків у доходах бюджету
за аналізуємі роки може дати лише їх динаміка їх частки у податкових
надходженнях, доходах бюджету та від ВВП, яка наведена у таблиці 1.4.

Табл.1.4

Частка прямих податків від ВВП, у доходах бюджету та податкових
надходженнях ( у відсотках)

Показники Роки

1998 1999 2000 2001 2002

1 2 3 4 5 6 7

Частка ППП у ВВП 5,55 4,87 4,53 4,10 4,25

у доходах бюджету 19,69 19,32 15,67 15,07 15,45

у податкових надходженнях 26,06 25,28 24,58 22,55 20,70

Частка плати за землю у ВВП 1,09 0,84 0,81 0,80 0,82

у доходах бюджету 3,86 3,32 2,80 2,95 2,97

у податкових надходженнях 5,10 4,34 4,39 4,41 3,98

Частка податку на власність у ВВП 0,19 0,23 0,31 0,27  

у доходах бюджету 0,67 0,90 1,08 1,01  

у податкових надходженнях 0,88 1,18 1,69 1,50  

Отже, як бачимо частка податку на прибуток у всіх аналізованих
категоріях досить відчутно падала, що пояснюється недонадходженням
податку до бюджету. Невтішне становище відбувається і з надходженями
плати за землю. Порівняно з минулим роком почав знижуватись і податок на
власність, хоч до 1999 року мав тенденцію до збільшення.

Така ситуація свідчить, як на мою думку, в першу чергу про
невідпрацьваність і неузгодженість податкового законодавства.

Розглянувши безпосередньо структуру податкових надходжень можна зробити
висновок про значну та все зростаючу роль саме прямих податків у
податкових надходженнях бюджетів. Візьмемо, наприклад, співвідношення
між прямими та непрямими податками у складі податкових надходжень
Зведеного бюджету України (див. рис. 1.1).

Помітно, що частка головних прямих податків поступово починає значно
перевищувати частку непрямих: 32,04% проти 30,4% у 1998р., 32,4% проти
32,26% у 1999р., 28,65% проти 23,78% у 2000р., 31,59% проти 24,1% у 2001
та 33,24% проти 27,86% у 2002р.

Рис. 1.1. Частка прямих та непрямих податків у податкових надходженнях
до Зведеного бюджету України за 1998-2001 рр. (%).

Якщо ж звернутися до місцевих бюджетів, то тут спостерігається інше
співвідношення (див. рис 1.2).

Рис. 1.2. Частка головних прямих та непрямих податків у податкових
надходженнях до місцевих бюджетів України за 1998-2002 рр. (%)

Прямі податки становлять основну доходну статтю податкових надходжень до
місцевих бюджетів. За період 1998 – 2001 рр. прямі податки займали у
доходах місцевих бюджетів відповідно 60,11%, 48,84%, 45,45%, 43,8% та
42,84%. Усе це спостерігається на фоні дуже незначної частки непрямих
податків..

Потрібно зазначити, що подібне співвідношення між прямими та непрямими
податками зовсім не суперечить світовому досвіду. Якщо взяти
співвідношення між прямими та непрямими податками у розвинутих країнах
світу то можна отримати наступну картину (таблиця 1.5.).

Таблиця1.5.

(%)

Співвідношення між головними податками у структурі податкових надходжень
до бюджетів розвинутих країн світу у 1998р.

Доходи США Великобританія Німеччина Італія Канада Японія Україна

Індивідуальний прибутковий податок 35,8 28,9 27,4 26,3 40,8 26,8 16,34

Податок на прибуток 7,3 11 4,7 10 6,8 21,5 26,06

ПДВ 7,6 16,6 17 14,7 13,9 4,2 34,14

Акцизи 3,7 12,3 9,4 10,6 9,9 7,3 4,98

Податкові надходження 100 100 100 100 100 100 100

Практично у всіх країн з розвинутою ринковою економікою до середини 80-х
років ХХ сторіччя спостерігалась однакова тенденція – збільшення частки
податків у ВВП. Питома вага податків у ВВП збільшилась до 30% (в США) та
до 50% і більше (в країнах Західної Європи). Централізація значних
фінансових ресурсів дала можливість країнам Західної Європи і США на
протязі 50-60 і першої половини 70-х років підтримувати норму
накопичення національного доходу за рахунок державних валових
капіталовкладень і забезпечувати оновлення капіталу. Іншої податкової
політики притримувалася у ці роки Японія. Вона використовувала пільгові
державні кредити, відносно низькі податки, забезпечуванні різноманітними
податковими пільгами для заохочення самофінансування у компаніях,
діяльність яких орієнтована на зовнішній ринок. З початку 70-х років у
Японії також спостерігається тенденція зростання частки податків у ВВП,
що пов’язано в основному із зниженням темпів економічного розвитку і
спробами держави стимулювати виробництво шляхом збільшення державних
видатків.

Після світової структурної кризи 1974-1975 років у багатьох країнах
темпи росту ВВП знизились, що призвело до певного спаду темпів приросту
частки податків у ВВП, а в деяких країнах до її зниження. У 80-ті роки в
країнах з розвинутою ринковою економікою відбулися широкомасштабні
податкові реформи, спрямовані на зниження загального рівня податків та
зміну їх структури. Ці реформи передбачали значне скорочення ставок
податків на прибуток корпорацій та індивідуального прибуткового податку.
Наприклад, граничні ставки податку на прибуток корпорацій знижені в США
з 46 до 34%, у Франції – з 50 до 42%, у Німеччині – з 56 до 50 %, у
Великобританії – з 52 до 35 %, в Японії – з 52,9 до 37,5%. Відомості про
максимальні маргінальні ставки податків, що діють у деяких країнах у
1997 і 1998 роках, наведено у табл.1.6

Таблиця 1.6

Максимальні маргінальні ставки податків,

що діють у нижченаведених країнах в 1997 та 1998 рр.

Країна Ставка корпоративного податку, %

1997 1998

США 35 35

Франція 33 33

Німеччина 30 30

Великобританія 33 31

Італія 37 37

Швеція 28 28

Японія 38 38

Китай 30 30

Росія 35 35

Україна 30 30

У загальній сумі податкових надходжень спостерігалась тенденція
збільшення частки прямих податків, передовсім за рахунок податку з
доходів фізичних осіб, а також зниження податку на прибуток корпорацій.
Наприклад, у 1987 році у загальних доходах консолідованого бюджету США
(федеральний бюджет + об’єднаний бюджет урядів усіх штатів) 42,9%
припадало на долю індивідуального прибуткового податку і ще 27,5% на
податки з фонду заробітної плати. У той же час всього 9,5% припадало на
податок з доходів корпорацій.

В деяких країнах, наприклад, у Австралії, Іспанії, Італії, Норвегії,
Франції та Швеції у структурі податкових надходжень до бюджетів цих
країн переважають непрямі податки. Як вважають економісти, на основі
еволюції податкових систем різних країн співвідношення прямих та
непрямих податків залежить від досконалості механізму стягнення
податків, здатності податкових систем звести до мінімуму ухилення від
оподаткування, рівня податкової культури, традицій оподаткування,
загальної орієнтації на соціальний компроміс і т.д.

Загальні світові тенденції у сфері оподаткування свідчать: із зростанням
рівня податкових надходжень частка непрямих податків зменшується.
Основний фактор, що визначає співвідношення між прямими та непрямими
податками – це життєвий рівень переважної частини населення. Низький
рівень об’єктивно обмежує масштаби податкових надходжень із доходів
юридичних і фізичних осіб.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь
перших стала також наслідком зростання орієнтованості західних
суспільств на соціальний компроміс, що спричинило підпорядкування
податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього
принципу потребує встановлення оптимальної структури податкової системи,
отже, і оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками.
Адже прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від
рівня доходів, вважаються справедливішими, ніж непрямі, оскільки останні
не тільки не залежать від розміру доходів, а й мають регресивний
характер. Розглянуті вище фактори спричинили еволюцію структури
податкових систем розвинутих країн у напрямі зростання ролі прямих
податків.

У структурі податкових надходжень до бюджетів зарубіжних країн
індивідуальний прибутковий податок, у практиці вітчизняного
оподаткування – прибутковий податок з громадян, займає головне місце
(додаток К). Порівняно з ним податок на прибуток корпорацій (податок на
прибуток) має набагато менше значення.

Тобто, формування структури податкових надходжень національного бюджету
починає змінюватися, тяжіючи до досвіду провідних зарубіжних країн.
Мається на увазі зростання ролі прямих податків у формуванні доходної
частини як Зведеного бюджету України, так і місцевих. А також поступове
зростання частки прибуткового податку з громадян, що теж є дуже
позитивною тенденцією.

1.3 Становлення та розвиток прямого оподаткування
підприємств в Україні

В історичній ретроспективі Україна перебувала під владою інших держав
або входила до складу їх. Тому аналіз оподаткування в історичному
контексті можливий через аналіз оподаткування тих держав, у складі чи
під владою яких території нинішньої України перебували протягом певного
періоду, або досить довгий час. Саме податкові механізми цих держав
справляли найбільший вплив на формування сучасної податкової системи
України.

Історію оподаткування України можна поділити на декілька етапів.

І етап – Давньоруська держава і Київська Русь. У цей період, крім
фактора державних потреб, об’єктивно діяли такі фактори, як поширеність
бази оподаткування, географічне положення країни та менталітет
населення. Розвиток оподаткування обумовлювався активною державотворчою
діяльністю князів. Загалом під час становлення державності у слов’ян всі
війни велися з метою або обкладання даниною (історичний попередник
податку) завойованих народностей, або з метою зменшення розміру
сплачуваної данини. Війни поглинали значну кількість ресурсів і
спонукали князів до збільшення данини.

Першу податкову реформу провела княгиня Ольга у 947 році. Вона визначила
розмір, місце і форму збирання данини.

Одним з перших податків на території теперішньої України було поплужне.
Назва цього податку пов’язана з основним землеробським снаряддям
(плугом), оскільки переважна кількість населення займалася землеробством
і обробляла землю за допомогою рала.

Відомі також інші види податку часів Х – ХІІ ст. – полюддя та подимне.
Цими податками обкладалася окрема особа (полюддя) або сім’я (подимне). З
розвитком міст податі почали стягувати на утримання державної влади та
церковної парафії. Так з’явилося годування.

ІІ етап – Золотоординське ярмо. У цей період з’явився вид податку –
десятина. Крім неї сплачувався ямський обов’язок, що йшов на утримання
числених чиновників з їхньою свитою, який потім переіменовано на
“вихід”. Ці податки встановлювались залежно від потреб осіб, що
стягували податки, і були видом відвертої фіскальної експлуатації.

Далі простежити за історичними змінами досить складно, оскільки
територія України була подрібнена і протягом тривалого часу перебувала
під владою різних держав. Виходячи з подальшого історичного розвитку,
розглянемо податкові відносини України у складі Росії (від Московської
держави до Радянського Союзу).

ІІІ етап – Московська держава. Нові податки, які вводила Московська
держава на території України, використовувались для поповнення
імперської казни та пригнічення національних інтересів. Таким новим
податком було подвірне оподаткування. За одиницю оподаткування брався
двір – селянське господарство. Загальну суму подвірного оподаткування
визначав уряд, а сільська рада чи міське управління розкладали податки
між окремими дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до впровадження
подушного.

Подушне (подушний податок, подушна подать) – основний прямий податок у
Російській імперії (зокрема, в Україні) у ХVIII – XIX ст. Подушне
сплачувало все чоловіче населення країни, окрім дворян, духовенства і
осіб, що перебували на державній службі. Тобто основними платниками було
вільне населення з середнім достатком. Найзаможнішими з них були купці й
мануфактурники, зайняті у сфері виробництва та торгівлі. Розмір податку
визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту і постійно
збільшувався. Сплата цього податку тривала аж до кінця ХІХ ст.

IV етап – Російська імперія. Найважливішим податком, заснованим Петром
І, була подушна подать замість подвірної, і пов’язана з нею – збірна
подать з державних селян (1718 – 1724рр.) Багато малих зборів потім
зникли (в основному під час царювання Катерини ІІ) чи відозмінилися.
Було диференційовано подушну подать: з кріпосних подушне брали по 74
коп., стягували ще по 40 коп., замість оброків, котрі палацні, синодські
та кріпосні селяни платили своїм відомствам чи поміщикам. Заплативши ці
74 чи 114 коп., селяни звільнялися від інших грошових і хлібних поборів.
З купців і церковних брали 120 коп. з душі.

Поряд з основними ставками прямих податків вводились ставки цільвого
призначення: надбавки на будівництво державних великих доріг, водних
сполучень, тимчасові надбавки з метою прискорення сплати державних
боргів (діяли з 1812 по 1820 р.). Це посилювало тиск на платників
податків, хоча і було цільовим використанням коштів.

У 1898 р. Микола ІІ утвердив положення про державний промисловий
податок. Податок проіснував аж до революції 1917р. Промислові свідоцтва
згідно з цього положення повинні були видавати на кожне промислове
підприємство, торговий заклад, пароплав. Свідоцтво могли отримати як
фізична, так і юридична особи. Було введено 3 торгових і 8 промислових
розрядів, за якими стягувався промисловий податок. Право на вступ до
купецтва давало володіння підприємствами торгівлі за промисловим
свідоцтвам І-ІІ розрядів і промисловими підприємствами I-V розрядів.
Основний промисловий податок складався з податку з торгових закладів і
складських приміщень, податку з примислових підприємств і податку з
свідоцтва на ярмаркову торгівлю. Вони стягувалися при щорічній вибірці
промислових підприємств за фіксованими ставками, диференційованими
залежно від губернії Росії. Додатковий промисловий податок за розміром
перевищував основний і залежав від розміру основного капіталу та
прибутку підприємства будь-якої форми власності. Підприємства й заклади,
що належали купцям, сплачували додатковий податок у вигляді
розподільчого збору і прибутку. Сума розподільчого збору законодавчо
визначалася один раз на три роки і розподілялася по губерніях серед
підприємств. Збір з прибутку становив 33,3% з тієї частини прибутку, що
перевищувала у 30 разів розмір основного промислового податку.

Акціонерні товариства сплачували додатковий промисловий податок у формі
податку з капіталу і відсоткового збору з прибутку. Податок з капіталу
стягувався за ставкою 0,15%, капітал менше 100 рублів податком не
обкладався. Відсотковий збір з прибутку встановлювався пропорційно до
чистого прибутку. Сам чистий прибуток розраховувався у відсотках до
основного капіталу.

Отже за часів Російської імперії перевага надавалася прямому
оподаткуванню, хоча досить швидкими темпами розвивалося і непряме
оподаткування. З розвитком промисловості та пожвавленням торгівлі
податки почали встановлювати виходячи з отриманого доходу.

Протягом ХІХ ст. В Росії, в тому числі й на Україні, сформувалися основи
податкової політики, яка була чинною аж до Першої світової війни. З
відміною кріпосного права зростає частка так званого промислового
податку, остаточно введеного у 1898 р. До його складу входили: податок з
нерухомого майна, податок із свідоцтв на торгівлю, відрахування з
прибутку і акцизни збори.

V етап – УНР, громадянська війна. Під час революційних подій 1917 р. в
Україні новостворена Центральна рада обклала населення добровільним
податком, що спрямовувався на будівництво української державності.

Денікін примушував селян вносити на потреби білогвардійської армії
разовий податок у розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини землі. У разі
несвоєчасної поставки подвійна сума боргу стягувалася у беззаперечному
порядку. Білогвардійський податок був не кращим за більшовицьку
продрозверстку.

VI етап – УРСР. Після проведення земельної реформи 26 лютого 1920 р.
Раднарком УРСР ухвалив на селі закон про хлібну розкладку на 1920р.
Селянські двори, що мали посівну площу більшу трьох десятин, були
зобов’язані здавати хліб державі. У лютому 1921 р. стягування грошових
податків зовсім припинилося. Залишилося тільки примусове стягнення
сільськогосподарської продукції у натуральній формі.

15 березня 1921 р. Х з’їзд РКП(б) ухвалив постанову “Про заміну
розкладки натуральним податком”. Виходячи з рішень з’їєду надзвичайна
сесія ВУЦВК ухвалила закон про заміну розверстки податком, а РНК УРСР
видав декрет про норми і розміри податку. Продподаток з урожаю 1921 р.
практично стягувався методами продрозверстки: хліб забирали примусово,
не в обсязі, визначеному у законом про продподаток, тобто весь, який
конфісковували у селян.

У 1923 –1925 рр. існували прямі і непрямі податки. Основними видами
прямого податку були сільськогосподарський, промисловий,
прибутково-майновий, рентний, гербовий збір, мито.

Єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі був запроваджений
і в Україні. На відміну від минулих часів, примусово вилучалися товарні
надлишки у селян. У роки НЕПу держава на засоби, що надходили у бюджет
за рахунок сільськогосподарського податку, стала формувати хлібний фонд
шляхом закупівлі на ринку. Основний тягар сільськогосподарського податку
було перекладено на заможні верстви селян. Із року в рік дедалі більша
частина незаможних звільнялися від сплати податку. У 1925/1926
господарському році податки вже не платила п’ята частина селянських
господарств, тобто дедалі більше селян ставали незаможними. Такий стан
пояснювався податковою політикою, спрямованою на знищення “куркулів як
класу”.

Промисловим податком обкладалися торгові і промислові підприємства, а
також одиничні ремесла і промислові заняття. Платниками промислового
податку були всі агенти виробництва і обороту. Розмір податку становив
1,5% з торгового обороту. Окрім цього зрівняльного збору, до складу
промислового податку входив ще й патентний податок. Вартість патенту
змінювалась за розрядами залежно від виду занять і географічного
розташування. Зрівняльний збір у харчовій промисловості становив від 1,5
до 2%, а на предмети розкоші – від 2 до 6%. В умовах нестабільної
кон’юктури і валюти цей спосіб промислового оподаткування (зрівняльний
збір на оборот) найнадійніше гарантував фіскальні результати.
Зрівняльний збір був податком з обороту, за допомогою якого відносно
рівномірно обкладалися всі товари і в бюджеті акумулювалися лишки
доходів.

Іншим важливим видом прямого оподаткування був прибутково-майновий. Ним
обкладались як фізичні, так і юридичні особи, акціонерні товариства
тощо. Майнове оподаткування насамперед було податком на капітал.
Державні підприємства звільнялися від майнового оподаткування, але
платили податок на капітал у розмірі 8%. Майнове оподаткування
прогресивно зростало в міру зростання розміру майна. В результаті
будь-яке злиття какпіталів – створення акціонерних товариств –
призводило до подвоєння, а то й потроєння оподаткування. Двічі, по суті
справи, оподатковувались і доходи учасників акціонерних товариств:
спочатку як сукупний доход акціонерного товариства, а потім як виплачені
дивіденди. Подібний податковий гніт штовхав приватних підприємців на
шлях швидкої наживи, спекуляції, перешкоджав раціональній концентрації і
накопиченню капіталу навіть на найпримітивнішому рівні.

Протягом 1917 – 1940 рр. застосовувалась політика пригноблення
більш-менш заможніх громадян, яка прикривалася загальнодержавними
інтересами. Суб’єкти оподаткування доводилися до стану, коли вони
поставали перед вибором: підкоритись і вижити чи померти від непомірних
податків. Винятком був період НЕПу.

Податкова політика у післявоєнний період (1946 – 1965рр.)
використовувала традиційні важелі. Ставка сільськогосподарського податку
диференцювалася за низкою критеріїв: у союзних республіках, за видом
земель, за критеріями платників. Поряд з директивними методами
оподаткування впроваджувалися також стимулюючі фактори, спрямовані “на
піднесення виробничої активності трудящих”. Діяв і далі механізм
“мобілізації коштів населення”, запроваджений урядом на початку війни.
Він передбачав зростання сільськогосподарського податку, прибуткового
податку з населення, зростання цін на горілку, тютюн, деякі інші товари,
введення нового податку на холостяків і малосімейних тощо.

У подальшому фінансова система країни еволюціонувала у напрямку,
протилежному загальносвітовому розвитку. Від податків вона перейшла до
адміністративних методів вилучення частини прибутку підприємств і
перерозподілу фінансових ресурсів через бюджет країни. Повна
централізація коштів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у
вирішенні фінансових питань позбавили господарських суб’єктів всілякої
ініціативи і поступово підводили країну до фінансової кризи. Криза
розпочалась на рубежі 80 – 90-х років. Об’єктивно її виникненню сприяла
низка інших об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Податкова система Радянського Союзу у 1965 –1991 рр., використовуючи
випробувані традиційні важелі, посилила податковий тиск за рахунок
системи об’єктивних платежів за виробничі фонди. Були введені фіксовані
(рентні) платежі, відрахування у бюджет лишків прибутку. Кілька разів
змінювався прибутковий податок з колгоспів у бік його підвищення і
розширення сфери дії. Окремим указом об’єктами оподаткування були
визнані господарські органи кооперативних і громадських організацій,
якщо вони перебували на госпрозрахунку. У систему податків з населення
входили: прибутковий, податок з холостяків, одиноких і малосімейних.
Залишалися чинними податок з власників будівель, земельний, податок з
власників транспортних засобів, вводився курортний збір, продовжував
діяти механізм самооподаткування сільського населення.

Післявоєнний період, аж до розпаду Радянського Союзу, не відрізнявся від
попереднього етапу становлення радянської держави. Особливістю цього
періоду є остаточне формування радянського громадянина, що має тільки
державу і жодних власних чи національних інтересів. Зрушення відбулися
тільки за часів перебудови, що у свою чергу якоюсь мірою активізувало
серед громадян власні інтереси.

VII етап – Україна. Формування власної податкової системи України
почалося відразу після проголошення незалежності. Наприкінці 1991 року
був прийнятий Закон “Про систему оподаткування”, до якого в подальшому
(в 1994 і 1997 році) вносилися зміни й доповнення. Навіть поверхова
оцінка відмінностей між трьома редакціями цього закону свідчить про
невідпрацьованість податкового законодавства в Україні. Порівняльний
аналіз складу прямих податків у різних редакціях Закону України “Про
систему оподаткування” наведено у табл.1.7.

Табл.1.7

Порівняльний аналіз складу прямих податків у різних редакціях

Закону України “Про систему оподаткування”

Редакції закону Редакція проекту Податкового кодексу, що пропонується

1991 1994 1997

Податок на прибуток Податок на доходи підприємств і організацій Податок
на прибуток підприємств Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Україні  
   

Податок на доходи      

Прибутковий податок з громадян Прибутковий податок з громадян Податок на
доходи фізичних осіб Податок на доходи фізичних осіб

Податок на фонд оплати праці колгоспників      

Податок з власників транспортних засобів Податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів Податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів  

  Податок на майно підприємств Податок на нерухоме майно (нерухомість)
Податок на майно

  Податок на нерухоме майно громадян    

  Плата за землю Плата (податок) за землю  

  Податок на промисел Податок на промисел  

Звісна річ, що перша редакція закону була недосконалою. Закон 1991 року
фактично продублював попередній закон СРСР про податки з підприємств,
об’єднань, організацій. Водночас цей закон зафіксував наявність власної
податкової системи в Україні. Детально аналізувати його нема сенсу, бо
фактично він був скасований. Так, податок на прибуток іноземних
юридичних осіб від діяльності в Україні був передбачений загальним
законом про оподаткування прибутку підприємств. Фактично був скасований
податок на фонд оплати праці колгоспників.

Прийнята у 1994 році друга редакція закону відобразила реалії податкової
системи, яка сформувалася на той час в Україні. Ця редакція була більш
вдалою, однак закон не реформував податкової системи. Він скоріше став
юридичним закріпленням тих змін, що були внесені до податкової системи в
1992 – 1993 роках.

Редакція Закону “Про систему оподаткування” 1997 року не внесла суттєвих
змін до податкової системи. Було зроблене єдине вдосконалення: податки
на майно підприємств і на нерухоме майно громадян об’єднано в один
податок на нерухоме майно. Однак таке рішення не мало практичних
результатів – податку досі не запроваджено і навіть неможливо визначити,
коли це відбудеться і як саме. А це дуже важлива проблема, бо в усіх
країнах податок на нерухомість є суттєвим джерелом формування доходів
місцевих бюджетів.

Між проектом Податкового кодексу і останньою редакцією Закону “Про
систему оподаткування” існують досить суттєві відмінності, однак вони
більш стосуються другорядних податків. Так, у складі загальнодержавних
податків не виділено окремо податку з власників транспортних засобів та
інших самохідних машин і механізмів, який цілком доречно має бути
врахований у складі податку на майно. Також до податку на майно
віднесено податок на землю.

Окрім зменшення кількості податків Податковим кодексом передбачається
зниження ставок, утримання від частих змін у податкове законодавство,
проведення політики скасування необгрунтовано великої кількості пільг,
що негативно впливають на формування податкових доходів бюджету і
порушують принципи оподаткування.

Глава 2

Механізм справляння податку на прибуток підприємств

в Україні.

2.1 Особливості фінансово-господарської діяльності Автомехбази
“Київпасстранс” як платника податків.

Автомехбаза являється структурним підрозділом Комунального підприємства
„Київпастранс”, заснована на базі майна Автомехбази згідно з наказом по
КП „Київпастранс” від 21.12.2001 р. №50.

Автомехбаза розташована в Шевченківському районі м. Києва по вул.
Дегтярівській, 37.

Ідентифікаційний код 05456673. Розрахунково-касове обслуговування
Автомехбази здійснює Шевченківська філія АКБ „Укрсоцбанку” м. Києва, МФО
322089, розрахунковий рахунок 26004035026230 (основний) –
Чорнобильський. Інших рахунків в інших банках Автомехбази немає.

На території по вул. Дегтярівській, 37 знаходяться будинки адмінкорпусу,
диспечерської, ремонтно-механічної майстерні, складські приміщення,
закриті та відкриті стоянки рухомого складу.

Структура Автомехбази

1 автоколона в складі 62 одиниць рухомого складу.

2 автоколона в складі 58 одиниць рухомого складу.

Ремонтно-механічна майстерня.

Відділ головного механіка.

Відділ експлуатації, технічний відділ, відділ безпеки руху та технічного
контролю, планово-економічний відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, ПСО,
МОП.

За станом на 01.0.2002 року виробнича база складається з 120 одиниці
рухомого складу:

34 одиниць вантажних автомобілів;

16 одиниць автобусів;

12 одиниць легкових автомобілів;

44 одиницьспеціальних автомобілів;

6 одиниць механізмів;

8 одиниць напівпричіпів та причіпів.

Балансова вартість основних основних фондів за станом на 01.01.2002 р.
Становить 4899,3 тис. грн., з них вартість транспорту та механізмів
становить – 2331,3 тис. грн.

Залишкова вартість на 01.01.2002 р. Основних фондів становить 2015,6
тис. грн., з них вартість транспортних засобів становить 588,4 тис. грн.

Автомобілі, залежно від часу перебування в експлуатації, групуються
(табл. 2.1):

Табл. 2.1

Тип рухомого складу

Всього у т.ч. які перебувають в експлуатації

в момент випуску заводом

до 3

років 3,1 – 5 років 5,1 – 8 років 8,1 – 10 років Більше 10 років

1. Автомобілі

всього 106 3 2 18 19 64

у т.ч.

– вантажні 34 – 2 – 10 22

– автобуси 16 – – 10 – 6

– легкові 12 3 1 5 – 6

– спеціальні 44 – – – 9 35

2. Механізми 6 – – 1 – 5

За станом на 1 січня 2002 р. Більш як 50 відсотків від усієї кількості
рухомого складу складають автомобілі, що повністю замортизовані, 65%
рухомого складу експлуатується більш 10 років.

Виконання технічних обслуговувань становить:

ТО-1 заплановано – 365

виконано – 352

ТО-2 заплановано – 149

виконано – 145

замінено акумуляторів – 30

замінено автомашин – 90

впроваджено: раціоналізаторських пропозицій – 9

науково-технічної інформації – 4

запозичено в інших організацій

Табл. 2.2

Технічний огляд за 2002 рік

Найменування Всього автомобілів

Справних Потребують ремонту Коефіцієнт технічної готовності

а/колона №1 62 52 10 0,85

а/колона №2 58 39 19 0,7

Всього: 120 91 29 0,79

Виконання виробничої програми за 2002 рік по відношенню до попереднього
року характеризується такими техніко-експлуатаційними показниками (табл.
2.3):

Табл. 2.3

№№ пп Показники Один. виміру Звіт за

2001 р. Звіт за

2002 р. % 2002 р.

до 2001 р.

1 Середньо-спискова кількість рухомого складу один 143,6 132,0 92

2 Коефіцієнт випуску парку на лінію коеф 0,610 0,664 109

3 Тривалість робочого дня автомобіля год 11,3 11,2 99

4 Середньодобовий пробіг км 132,0 144,3 109

5 Експлуатаційна швидкість км/год 11,7 12,8 109

За 2002 рік обсяги доходів від надання автотранспортних послуг становили
3626 тис.грн. при плані 3522,2 грн., або 103% до плану. З них
підприємством КП „Київпастранас” на суму 3196,0 тис.грн., іншій
клієнтурі 426 тис.грн.

Доходи від іншої діяльності (оренда, реалізація матеріалів) становили
65,0 тис.грн.

Отримано прибутку від надання послуг11,5 тис.грн.

Виконання транспортно-експлуатаційних послуг по клієнтурі (табл. 2.4):

Табл. 2.4

Клієнтура 2000 2001 2002

м. год

тис. тис

грн. м. год

тис. тис

грн. м. год

тис. тис

грн.

1. Тролейбусне депо №1 5,8 62,7 5,2 74,5 4,1 61,7

2. Тролейбусне депо №2 6,5 77,5 6,8 104,5 7,0 108,1

3. Тролейбусне депо №3 11,6 130,6 11,0 165,4 10,2 155,9

4. Куренівське депо 1,2 10,9 1,3 15,2 1,6 19,9

5. Лук’янівське депо 5,6 46,5 5,9 66,8 4,8 53,9

6. Трам. депо ім. Красіна 7,3 70,4 5,1 66,7 1,5 20,3

7. Депо ім. Шевченко 15,8 165,0 14,9 213,0 13,8 196,2

8. Дарницьке депо 11,4 112,7 12,9 168,0 5,6 81,9

9. Енергогосподарство 19,4 179,5 19,1 219,0 19,5 227,6

10. Служба колії 9,5 98,3 12,2 142,4 18,5 226,1

11. Служба руху 79,4 804,0 76,2 988,9 79,5 1042,3

12. САіЗ 2,3 19,2 2,4 30,5 3,5 37,8

13. Служба зборів 23,3 255,2 26,9 378,5 32,6 444,6

14. СМТЗ 4,8 45,5 5,6 69,1 5,0 59,9

15. Фунікулер 0,8 8,7 0,7 8,4 1,3 14,5

16. НКК 0,1 0,6 – 0,2 – –

17. ЖКК 6,1 56,4 6,0 71,7 7,2 85,6

18. Будинок культури – – 0,1 1,0 0,1 0,9

Продовження табл. 2.4

Клієнтура 2000 2001 2002

м. год

тис. тис

грн. м. год

тис. тис

грн. м. год

тис. тис

грн.

19. КП „Київпастранс” 19,2 147,5 24,2 230,3 26,6 323,5

20. „Супутник” 1,0 7,8 1,0 11,3 0,6 7,2

21. Санаторій-профілак-

торій 1,0 7,3 0,6 6,8 0,8 9,3

22. ВКБ 1,1 7,8 0,4 4,9 0,9 17,8

23. ОКП – – – 0,5 – –

Ітого: 233,1 2314,9 238,6 3037,6 244,7 3196,0

Інша клієнтура:

1. „Київбуделектротранс”

16,9

205,6

15,7

232,4

12,4

216,7

2. „Київрембуделектро-транс” 7,7 102,5 1,9 30,5 0,6 12,5

3. Інші 6,0 107,4 8,8 169,7 8,7 196,8

Ітого: 30,6 415,5 26,4 432,6 21,7 426

Всього: 263,8 2730,4 265,0 3470 266,4 3622

Оплата праці

Оплата праці робітників проводилась на підставі Постанов адміністрації
та профспілкового комітету комунального підприємства.

На Автомехбазі встановлена всім категоріям працівників
погодинно-преміальна система оплати праці. Оплата праці керівникам,
фахівцям та службовцям проводилась згідно посадових окладів,
затверджених штатним розкладом (табл. 2.5).

За 2002 рік відпрацьовано 501135 людино-годин в тому числі понадурочно
68545. Втрати робочого часу становили 22320 годин, або 4,5% по
відношенню до відпрацьованого часу. Неявки з поважних причин у 2001 р.
Дорівнювали 18360 годин, або до відпрацьованого часу – 3,7%.

Табл. 2.5

№№ пп Назва показників Один. виміру 2001 р. 2002 р.

весь персонал В т.ч. осн.діяль-ність весь персонал В т.ч.
осн.діяль-ність

1 Середньо-спискова чисельність працюючих чол. 247 237 244 233

2 Фонд оплати праці т. грн 886,0 865,0 1076,6 1053,1

2.1 Фонд основної ЗП ” 455,6 441,7 547,6 532,1

2.2 Фонд додаткової ЗП ” 409,5 403,5 500,0 492,5

2.3 Інші виплати ” 20,9 19,8 29,0 28,5

3 Середньо-місячна ЗП грн. 299 304 368 377

В тому числі тимчасова непрацездатність досягла 16728 люд.год. в
порівнянні з 2001 роком захворюваність збільшилась на 14,4%.

На забезпечення робітників Автомехбази спецодягом та миючими засобами
було витрачено у 2002 р. 4 тис. грн. Проведено медогляд робітників, які
працюють у шкідливих умовах праці.

На Автомехбазі за станом на 01.01.2002 р. Працювало 231 чол., з них
водіїв 138, робітників РММ та ВГМ – 38, робітників інших спеціальностей
– 17, керівників, фахівців та службовців – 38.

Плинність кадрів за 2002 р. Досягла 36,8%.

Фінансовий стан

Автомехбаза надає підрозділам та службам КП „Київпастранс” автотранспорт
та механізми для виконання робіт. За надання цих послуг замовники
розраховуються згідно тарифів, затверджених дирекцією.

Автомехбаза дбає, щоб усі замовлення були вчасно та належно виконані.

За 2002 рік отримано 3691 тис.грн. доходів при плані 3557 тис. грн. або
104%. (див. додаток 1).

Витрати досягли 3695,6 тис. грн. при плані 3557 тис.грн., або 104%.

Матеріальні витрати досягли 1867,6 тис. грн. при плані 1717 тис. грн. –
109%, якщо аналізувати показники, що входять до цих витрат, то
збільшення по статтям: „Ремонт шин”, „Поточний ремонт”, „Капітальний
ремонт” пояснюється станом рухомого складу (66,4% наявного рухомого
складу експлуатується більше 10 років, а більше 50% рухомого складу
взагалі замортизовано). Збільшення витрат (план 30 тис. грн., факт 77,9
тис. грн.) по статті „Ремонт будівель” було пов’язане з необхідністю
ремонту виробничих приміщень РММ та адмінбудинку. (див. додаток 2)

За 2002 рік використано 925,5 тис. л. мастил. Економія у сумі 53,8 тис.
грн. або 4% до плану по статті „Паливно-мастильні матеріали” виникла
через коливання цін на нафтопродукти.

Інші матеріальні витрати (ДАІ – знаки; газ. вода послуги „Ніко”,
„Нафтохім”) – на суму 15 тис. грн.

Розшифровка інших операційних витрат додається. (див додаток 3).

Оподатковуваний прибуток Автомехбази у 2000, 2001 та 20002 роках
становив відповідно 245,3 тис. грн., 131,5 тис. грн. та 282,7 тис. грн.

Автомехбаза сплачує наступні види податків:

2000 р. 2001 р. 2002 р.

Податок на прибуток 73,59 39,45 84,81

Транспортний податок 50,3 35,1 40,7

Податок на землю 0,6 0,6 0,6

Збір за спеціальне використання природних ресурсів 0,7 0,4 0,5

Збір за забруднення навколишнього середовища 7 5,3 5,3

Комунальний податок 5,04 4,6 4,3

Всього 137,23 85,45 136,21

Отже, з наведеного вище можна зробити висновок, що підприємство
Автомехбаза „Київпастранс” є крупним платником податків, що забезпечує
постійне їх надходження до бюджету країни. Більшу частину податкових
платежів підприємства складають податок на прибуток і транспортний
податок. Проте, як бачимо, податкові надходження у 2001 році скоротилися
на 38%. Цей спад обумовлений значним скороченням доходів підприємства
(оподаткований прибуток у 2001 р. порівнянно з 2000 р. зменшився майже
удвічі) та зменшенням кількості автотранспортних засобів. У 2002 р.
Автомехбаза покращує своє фінансове положення, підвівши його до рівня
2000 р. Однак, при збільшенні доходів Автомехбази зростає і частка
податку на прибуток у загальних податкових платежах підприємства (від
53,6% у 2000 р. до 60% – у 2002). Сподіваюсь, що при введенні з 1-го
січня 2004 року ставки податку на прибуток на рівні 25% сприятиме
подальшому розвиткові підприємства.

2.2 Формування валових доходів підприємств.

Валовий доход – це загальна сума доходу підприємства від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, так і за її межами.

Крім поняття валових доходів, у господарській діяльності використовують
показник доходи від діяльності підприємства.

Порівнюючи валові доходи з доходами від діяльності підприємства можна
визначити їх відмінні риси:

Якщо валові доходи – об’єкт податкового обліку, то доходи від діяльності
– об’єкт фінанасового обліку.

До валових доходів включають суму отриманої від покупців, замовників
попередньої оплати (авансів).

До доходів від діяльності сума одержаних авансів не належать.

Валові доходи обліковуються для визначення оподатковуваного прибутку, а
доходи від діяльності обліковують для розрахунку фінанасового результату
підприємства.

Вартість відвантаженої продукції включають до складу доходів від
діяльності в усіх випадках, незалежно від дати оплати їх покупцем.

У валові доходи включають вартість відвантаженої продукції, за умови,
що це – перша подія.

Вартість оприбуткованих товарно-матеріальних цінностей при здійсненні
бартерних операцій (перша подія) належить до складу валових доходів.

Зобов’язання за отриманні першими за бартером товарно-матеріальні
цінності у фінансовому обліку відображають у складі кредиторської
заборгованості без включення у доход від діяльності підприємства.

Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”
доходи підприємств поділяються на три групи (рис. 2.1).

Рис 2.1

До складу валових доходів належать:

Вартість відвантажених товарів, а для робіт (послуг) – вартість
фактичного отримання результатів робіт (надання послуг) підприємством
або сума коштів (готівки), яка надійшла на банківвський рахунок від
покупця як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу.

Продаж товарів (робіт, послуг) відображають без сум податку на додану
вартість (рис 2.2).

Датою збільшення валового доходу вважають дату, що припадає на
податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що
склалася раніше (рис. 2.3).

Вартість відвантажених товарів або вартість оприбуткованих
товарів при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій.

Бартер (товарний обмін) – це господарська операція, яка передбачає
здійснення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі,
іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної
заборгованості, в результаті яких не передбачають зарахування коштів на
рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Підприємства щоквартально подають у податкову адміністрацію розрахунок
фінансових результатів товарообмінних операцій за формою додатка „С”
разом з декларацією про прибуток підприємства.

Рис 2.2

Дата збільшення валових витрат вирбництва (обігу) для бартерних операцій
– це дата здійснення підсумкової (балансуючої) операції, що відбувається
після відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) чи оприбуткування
товарів, продукції (отримання робіт, послуг), вартість яких зарахована у
валові доходи.

Підсумкова операція – це операція, якою завершують бартерну угоду. В її
результаті здійснюють остаточний розрахунок між партнерами.

Балансуюча операція – це проміжна операція, в результаті якої здійснюють
збалансування вартості відвантажених (виконаних) і отриманих товарів
(робіт, послуг).

У випадках, коли вартість доставлених товарів (робіт, послуг) не
дорівнює сумі, на яку отримано натомість інші товари (роботи, послуги),
балансуюча операція не відбулася, то такі суми на валові витрати не
відносять, аж до здійснення підсумкової операції.

Рис 2.3

У разі здійснення часткових поставок товарів (робіт, послуг) у рахунок
підсумкової товарообмінної (бартерної) операції валові витрати
підприємства відповідного податкового періоду збільшують на вартість
таких часткових поставок товарів (робіт, послуг).

При цьому слід враховувати, що вартість часткових поставок можна
відносити лише на валові витрати. Податок же на додану вартість за
частковими поставками відносити до податкового кредиту не можна,
оскільки це здійснюють лише при підсумковій (балансуючій) операції.

Сума доходів від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам.
Зазначені доходи підприємства визначають самостійно, виходячи з
договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, що діяли
на дату продажу. Визначення терміна „пов’язана особа” схематично
зображено на рис. 2.4.

Рис 2.4

Частина валових доходів при виконанні довготермінових
договорів (контрактів), що припадає на звітний місяць.

Підприємства, які здійснюють виготовлення, будівництво і монтаж основних
фондів за контрактами, що планують виконати не раніше, ніж за 9 місяців
від початку перших витрат чи отримання авансу, самостійно визначають
суму валових доходів за звітний період.

Цю суму обчислюють за допомогою оцінного коефіцієнта, що є відношенням
суми фактичних витрат звітного періоду до їх загальної суми,
запланованої на виконання контракту (рис. 2.5)

Рис. 2.5

Сума продажу товарів (робіт, послуг), вартість яких було раніше
виключено з валового доходу через затримку оплати їх вартості у разі
незадоволення судом позову підприємства, та сума нарахованої пені на цю
вартість. Якщо покупець без погодження з підприємством затримав оплату
вартості товарів (робіт, послуг) більше, ніж на 30 днів, а підприємство
звернулося з позовом до суду щодо примусового стягнення її, то воно
відображає цю суму як таку, що підлягає виключенню з валових доходів.
Якщо ж суд відмовив у стягненні такої суми, то у декларації за звітний
період, у якому прийнято рішення суду, цю суму слід заново включити у
валові доходи, додавши до цього нарахувану пеню за весь період, що минув
з часу виключення такої суми з валових доходів.

Після закінчення довготермінового договору (контракту) здійснюють
уточнення валових доходів на підставі їх перерахунку. Якщо ж після
закінчення такого контракту з’ясується, що валові доходи у попередніх
звітних періодах були занижені, то суму заниження включають до складу
валового доходу підприємства (рис. 2.6)

Рис. 2.6

Прибуток, отриманий від продажу (відчуження) цінних паперів і
деривативів протягом звітного періоду, який визначають шляхом зменшення
валового доходу, отриманого у зв’язку з продажем цінних паперів і
деривативів, на суму витрат, пов’язаних з придбанням цінних паперів і
деривативів.

Додатна різниця від перерахунку іноземної валюти, що перебувала на
обліку підприємства на кінець звітного періоду, у гривні – в разі
збільшення офіційного валютного курсу Національного банку України.

Додатна різниця від перерахунку дебіторської заборгованості в іноземній
валюті, що перебувала на обліку підприємства на кінець звітного періоду,
в гривні – при збільшенні офіційного валютного (обмінного) курсу
Національного банку України, а також від’ємна різниця від перерахунку
кредиторської заборгованості – у разі зменшення офіційного валютного
курсу НБУ.

Сума перевищення виручки від продажу об’єктів груп основних фондів та
нематеріальних активів над їх балансовою вартістю та доходи, отримані
від продажу невиробничих фондів (рис 2.7).

Рис. 2.7

10. Сума компенсації через вимушену заміну основних фондів групи 1,
отриманої підприємством від страхової організації або іншої юридичної чи
фізичної особи, визнаної винною у заподіянні шкоди.

11. Сума коштів, передана підприємству згідно з договорами дарування та
іншими угодами, що не передбачають відповідної компенсації або
повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій).

12. Сума кредиторської заборгованості (крім кредитних угод) перед іншою
юридичною чи фізичною особою, за якою минув термін позової давності у
відповідному податковому періоді.

До валових доходів належить уся сума кредиторської заборгованості (з
урахуванням податку на додану вартість), що виникла у зв’язку з
отриманням авансу, за яким не здійснено відвантаження товарів протягом
терміну позової давності.

13. Сума кредиту або депозиту, наданого підприємству без встановлення
строків повернення його основної суми, за винятком кредитів, наданих під
безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських
установах.

14. Вартість товарів, що надаються підприємству згідно з договорами
дарування та іншими угодами, які не передбачають грошової або іншої
компенсації вартості таких матеріальних цінностей чи їх повернення.

15. Сума безнадійної заборгованості (кредиторська) за кредитними
угодами, за якими минув термін позовної давності.

16. Сума безнадійної заборгованості, що виникла у кредитора через
невиконання договірних зобов’язань підприємствами, організаціями та
установами, до майна яких не може бути застосоване стягнення (або тих,
що не підлягають приватизації) згідно з чинним законодавством України,
та відшкодувують за рахунок страхового резерву кредитора, якщо протягом
30-ти календарних днів з моменту виникнення прострочення зазначена
заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України
або відповідних місцевих бюджетів, або компенсована в будь-якій інший
спосіб.

Кредитор збільшує валові доходи на суму безнадійної заборгованості, якщо
у терміни, передбачені законодавством, він не звернувся до суду
(господарського суду) з позовом щодо відшкодування збитків, отриманих у
зв’язку з таким кредитуванням, або звернувся до суду (господарського
суду) протягом визначених законодавством строків, але суд (господарський
суд) не задовольнив позов чи залишив позову заяву без розгляду.

17. Доходи як вартість товарів (робіт, послуг), раніше виключені з
валового доходу через затримку оплати їх вартості у разі задоволення
судом (арбітражним судом) позову підприємства, при надходженні коштів на
банківський рахунок від покупця (замовника).

18. Сума заборгованості, поверненої юридичними або фізичними особами,
визначеними винними у заподіянні шкоди, раніше віднесеної кредитором до
складу валових витрат, або відшкодованої за рахунок страхового резерву.

19. Сума державного мита, попередньо сплаченого позивачем, яку
повертають на його користь за рішенням суду (арбіртражного суду).

20. Сума штрафів, неустойки, пені, отриманих за рішенням сторін договору
або за рішенням відповідних державних органів стягнення, суду,
арбіртражного чи третейського судів.

21. Доходи у вигляді коштів або майна, вартість яких перевищує балансову
вартість матеріальних цінностей, та суму коштів, переданих підприємством
– учасником спільної діяльності при повному її завершенні.

Для оподаткування господарські відносини між учасниками спільної
діяльності прирівнюють до відносин на основі окремих цивільно-правових
договорів. Підприємство веде податковий облік та складає звітність про
результати спільної діяльності за порядком, встановленим центральним
податковим органом. Юридичні особи, які отримують доходи від спільної
діяльності, з яких уже стягнено податок, не включають їх до складу
валових доходів.

22. Сума страхового відшкодування, отримана
підприємством-страхувальником за понесені застраховані збитки. Слід
пам’ятати, що при отриманні страхового відшкодування за основні фонди
груп 2 і 3 до складу валових доходів відносять величину перевищення суми
відшкодування над балансовою вартістю відповідного об’єкта.

23. Сума процентів (комісійних), отриманих підприємством при здійсненні
кредитно-депозитних операцій.

24. Доходи інноваційних центрів, одержані від продажу інноваційного
продукту.

25. Доходи підприємства, яке здійснює гральний бізнес із застосуванням
автоматичних розігрувальних пристроїв, без контролю уповноваженою на це
фізичною особою. Додатну вартісну різницю між залишком жетонів, інших
замінників гривні на початок робочого дня та їх залишком на кінець
робочого дня оподатковують за ставкою 30%, а від’ємне значення цієї
різниці за попередні робочі дні до уваги не беруть.

26. Доходи, отримані від здійснення операції лізингу (рис. 2.8).

Рис. 2.8

Доходи, які не включають до складу валових доходів

Доходами, які не є об’єктами оподаткування, вважають наступні:

Суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані (нараховані)
підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за
винятком випадків, коли таке підприємство-одержувач не є платником
податку на додану вартість.

Суми коштів або вартість майна, отримані підприємством як компенсація
(відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника
податку у випадках, передбачених законодавством.

Суми коштів або вартість майна, отримані підприємством за рішенням суду
(арбітражного суду) або внаслідок задоволення претензій у порядку,
встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків,
понесених підприємством у результаті порушення його прав та інтересів,
що охороняються законом, якщо вони не були віднесені підприємством до
складу валових витрат, або відшкодовані за рахунок коштів страхових
резервів.

Суми коштів надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів),
що повертаються або мають бути повернені підприємству з бюджетів, якщо
такі суми не були включені до складу валових витрат.

Суми коштів або вартість майна, що надходять на рахунки підприємства у
вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права,
емітовані цим підприємством, у тому числі грошові або майнові внески,
згідно з договорами про спільну діяльність на території України без
створення юридичної особи.

Кошти спільного інвестування інвестиційних фондів, якщо жоден із
засновників (учасників) та пов’язаних з ним осіб не має більше 25%
статутного фонду таких інвестиційних фондів, і якщо такі інвестиційні
фонди компаній протягом 30-ти календарних днів після надання річного
податкового звіту розподіляють між їх засновниками (учасниками) не менш
як 90% сум річного доходу від інвестиційних операцій.

Суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування від надання державних послуг (видачі ліцензій,
сертифікатів, посвідчень) у разі зарахування таких доходів до
відповідних бюджетів.

Доходи від спільної діяльності на території України без створення
юридичної особи, дивіденди, отримані підприємством від інших
підприємств.

Кошти або майно, надані як безповоротна допомога громадянським
організаціям інвалідів.

Кошти або майно, які повертають власнику корпоративних прав, емітованих
юридичною особою, після закінчення договору про спільну діяльність, але
не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).

Кошти або майно, що надходять як міжнародна технічна допомога, надана
іншими державами відповідно до міжнародних угод.

Вартість основних фондів, безоплатно отриманих підприємством для їх
експлуатації, у випадках, передбачених законодавством:

основні фонди, отримані за рішенням органів центральної виконавчої
влади;

об’єкти енерго- та водопостачання, газо- і теплозабезпечення,
каналізаційних мереж, отримані спеціалізованими експлуатуючими
підприємствами відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади;

об’єкти соціальної інфраструктури, отримані підприємствами комунальної
форми власності.

Зазначені основні фонди, приймаються на баланс підприємства за
балансовою вартістю. Порядок безоплатної передачі вищевказаних основних
фондів встановлює Кабінет Міністрів України.

Номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цінних паперів,
облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов’язань, векселів,
боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, що засвідчують
відносини позики.

Облік доходів, які виключають зі складу валових доходів

Доходами, які виключають зі складу валових з метою оподаткування
вважають такі:

Суми валового доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів
(виконаних робіт, наданих послуг) у разі, коли покупець затримує без
узгодження з підприємством оплату їх вартості. Зазначене зменшення
здійснюють, якщо підприємство звернулося із заявою до суду
(арбіртражного суду) щодо стягнення заборгованості з такого покупця або
про визнання покупця банкрутом, а також у випадках, коли за поданням
кредитора нотаріус зробив виконавчий запис щодо стягнення з дебітора
боргу чи заставленого майна.

Сума несплачених процентів (комісійних) у разі звернення
підприємства-кредитора із заявою до суду (арбітражного суду) щодо
стягнення заборгованості з такого дебітора або про визнання його
банкрутом, а також у випадках, коли за поданням кредитора нотаріус
зробив виконавчий запис щодо стягнення з дебітора боргу чи заставленого
майна.

сума доходу у вигляді процентів від володіння державними цінними
паперами (державні скарбничі зобов’язання, державні скарбничі бони,
державні скарбничі векселі, а також облігації державних і місцевих
позик), придбаними платниками податків до 01.071997 р.

Суми доходів від продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами,
заснованими всеукраїнськими громадянськими організаціями інвалідів,
майно яких – їх власність (крім доходу від грального бізнесу).

Суми доходів, отримані підприємствами від продажу на території України
спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, якщо
прибуток спрямовують на збільшення обсягів виробництва продуктів
дитячого харчування та зменшення роздрібних цін на них.

Сума від перерахунку доходу за завершеними довгостроковими договорами
(контрактами) при завищенні суми податкових зобов’язань у попередніх
податкових періодах.

Суми доходів (крім пасивного прибутку), отримані
підприємствами-резидентами за межами митної території України, за
наявності міжнародного договору про усунення подвійного оподаткування,
ратифікованого Верховною Радою України.

Суми доходів, отриманих підприємством від надання послуг щодо збирання
та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини.

Розглянемо склад валових доходів Автомехбази „Київпастранс”, який
наведено у табл. 2.6

Табл 2.6

Валові доходи Автомехбази у 2000 – 2002рр. та їх динаміка

№ п/п Показники Роки, грн. Темпи росту, %

2000 2001 2002 2001-2000 2002-2001 2002-2000

1 Доходи від транспортних послуг 3538234,19 3326001,62 4093293,38 94,00
123,07 115,69

2 Доходи від надання ремонтних послуг 1114,49 1020,18 1031,19 91,54
101,08 92,53

3 Дохід від оренди   45991,16 39494,00   85,87  

4 Дохід від оренди (накладні витрати)   17277,40 17125,16   99,12  

5 Дохід від списання основних засобів 418,00 615,26 1407,16 147,19
228,71 336,64

6 Дохід від продажу основних засобів 5320,00          

7 Дохід від продажу матеріалів 611,00          

8 Відсотки банку 94,13 63,66 100,12 67,63 157,27 106,36

9 Дохід від реалізації інш. оборотних активів 2208,82 2500,20 2687,88
113,19 107,51 121,69

10 Дохід від звичайної діяльності одержаних активів   1357,74 1289,40  
94,98  

11 Дохід від списання активів   4782,59 1722,82   36,02  

12 Доходи КП Київпастранс     193000,00      

   Всього 3548000,63 3399609,81 4351151,11 95,82 127,99 122,64

Отже, до валових доходів Автомехбази відносять:

доходи від транспортних послуг, які у 2002 році, порівняно з 2000 р.
зросли на 15,69%;

доходи від надання ремонтних послуг, що мають тенденцію до зниження (у
2001 р., порівняно з 2000р., вони зменшились на 8,46%, а у 2002,
порівнянно з 2000 р. на 7,47%);

доходи від орнди виникли у 2001 р. і в 2002 р. зменшились на 14,13%;

доходи від оренди (накладні витрати), до яких належать витрати на
прибиральницю, обслуговування приміщення тощо, які є доходами
підприємства. Вони вводяться на Автомехбазі з 2001 року і у 2002 р.
зменшуються на 0,88%;

доходи від списання основних засобів (при реалізації основних засобів за
ціною більшою від балансової вартості різниця записується на доходи),
вони мають постійну тенденцію до збільшення і у 2002 р., порівнянно з
2000р., зросли більше ніж утричі;

доходи від продажу основних засобів і матеріалів були лише у 2000 р,
потім до складу валових доходів не включалися;

відсотки банку як стаття доходів у 2001 році знизились на 32,37%, однак
вцілому мають тенденцію до збільшення, оскільки у 2002 р., порівнянно з
2000 р., вони зросли на 6,36%;

доходи від реалізації інших оборотних активів постійно зростають і у
2002 р., порівнянно з 2000р., збільшились на 21,69%;

дохід від звичайної діяльності одержаних активів уведені в 2001 р., і в
2002 р. зменшились на 5,02%;

дохід від списання активів також був введений у 2001 р. і зменшився у
2002 р. втричі;

доходи КП Київпастранс введені з 2002 р.

Вцілому валові доходи Автомехбази „Київпастранс” у 2001 р. зменшилися на
4,18%, однак у 2002 р. вони не лише збільшуються до рівня 2000р., але й
перевищують його на 22,64%, що свідчить про стабілізацію фінансового
стану Автомехбази.

2.3 Дискусійні питання валових витрат підприємств.

Валові витрати – це сума будь-яких витрат підприємства у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію
вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній
господарській діяльності.

Між валовими витратами та витратами виробництва (діяльності) є певні
відмінності та взаємозв’язок.

Відмінності валових витрат і витрат виробництва у наступному:

Валові витрати – об’єкт податкового обліку, а витрати виробництва –
об’єкт фінанасового обліку.

До валових включають будь-які витрати, пов’язані з придбанням сировини,
матеріалів (робіт, послуг). На витрати виробництва вартість придбаних
товарно-матеріальних цінностей не відносять, а лише списують їх
витрачання.

До валових витрат включають попередню оплату постачальникам за
товарно-матеріальні цінності.

Амортизацію основних засобів у валові витрати не включають, а відносять
до витрат виробництва та обліковують у складі виробничої собівартості
продукції виробничих накладних, адміністрованих та збутових витрат.

Валові витрати обліковують, щоб визначити оподатковуваний прибуток.
Витрати виробництва обліковують для визначення собівартості виробленої
продукції (робіт, послуг) і обчислення фінансового результату діяльності
підприємства.

Витрати на сплату штрафів, неустойки, пені за порушення умов
господарських договорів на користь інших осіб не включають до складу
валових витрат.

Спільним в обліку валових витрат і витрат виробництва є наступне:

валові витрати і витрати виробництва базуються на основі спільних
первинних документах;

традиційні витрати виробництва, зокрема витрати на оплату праці, на
соціальні заходи, на обов’язковий аудит тощо є одночасно й валовими
витратами.

Усі витрати підприємства поділяють на 4 групи (рис. 2.9).

Рис.2.9

Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” до
валових витрат належать:

Суми будь яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв’язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції
(робіт, послуг), безпосередньо пов’язаних з отриманням доходу.

До них включають:

вартість придбаних сировини і матеріалів, куплиних комплектуючих виробів
і напівфабрикатів, палива й електроенергії, тари і пакувальних
матеріалів, послуг водопостачання та інших витрат, пов’язаних зі
здійсненням господарської діяльності підприємства;

вартість куплених товарів, реалізованих за період (квартал), що підлягає
оподаткуванню;

витрати, пов’язані з реалізацією готової продукції, зокрема пакуванням,
зберіганням, вантажними роботами і транспортуванням (якщо це обумовлено
договорами), сплатою комісійних винагород за посередницькі послуги
стороннім організаціям та особам;

плата за оренду основних фондів, що використовують у господарській
діяльності підприємства (рис.2.10);

Рис. 2.10

плата за надання підприємству банківських послуг (відкриття і ведення
рахунків, здійснення операцій за рахунками), а також поштово-телеграфні
та інші витрати, пов’язані з виконанням банками доручень підприємства;

суми витрат на оплату послуг зв’язку, обчислювальних центрів, за
користування комп’ютерними мережами;

сума витрат на оплату робіт за сертифікацію продукції, консультаційні та
інформаційні послуги;

інші витрати підприємства.

Суми коштів чи вартість майна, добровільно перерахованих до державного
бюджету України, до бюджетів територіальних громад, до неприбуткових
організацій.

Для платників податку на прибуток передбачено обмеження суми зазначених
витрат, які можуть бути віднесені до складу валових у розмірі 4% від
оподаткувуваного прибутку попереднього звітного періоду.

Суми сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), зокрема:

мито;

митний державний збір;

плата (податок) за землю;

податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;

збір за забруднення навколишнього середовища;

збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

Суми витрат, пов’язаних із поліпшенням основних фондів.

Поліпшення основних фондів розуміють як поточний, капітальний ремонт,
реконструкція та модернізація основних фондів.

Для підприємств передбачено обмеження суми витрат, що можуть бути
віднесені до складу валових, яке становить 5% від сукупної балансової
вартості груп основних фондів на початок звітного року (рис. 2.11).

Витрати, що перевищують вказану суму, відносять на збільшення балансової
вартості окремих об’єктів основних фондів. Вони підлягають амортизації
за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.

Крім цього, якщо договір оперативного лізингу (оренди) зобов’язує або
дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативного лізингу
(оренди), то орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи
основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень такого
об’єкта. При цьому орендар не враховує балансову вартість об’єкта
оперативного лізингу (оренди), за винятком вартості фактично проведених
його поліпшень.

Рис. 2.11

Таким чином, вартість ремонту основних засобів, орендованих за договором
оперативного лізингу (оренди), яким зокрема передбачена можливість
поліпшення таких основних засобів, орендар відносить до валових витрат
на суму, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних
фондів орендаря на початок звітного року. При цьому у вказаній сумі не
враховують балансову вартість об’єкта оперативного лізингу (оренди).
Витрати, що перевищують вказану суму, належать на збільшення (створення)
балансової вартості об’єктів відповідних груп основних фондів і
підлягають амортизації за нормами, пердбаченими для таких основних
фондів.

Якщо підприємство не є платником податку на додану вартість, воно має
право включити до складу своїх валових витрат суми ПДВ, сплачені у
складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відносять
на валові витрати такого підприємства.

До складу витрат підприємства також включають частково сплачені суми
ПДВ, якщо воно одночасно здійснює оподатковувані операції з продажу
товарів (робіт, послуг) та операції, звільнені від оподаткування, чи
такі, що не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Суми витрат підприємства за надання послуг, виконання робіт, пов’язаних
з ососбою, вартість яких визначають виходячи з договірних цін, але не
більших за звичайні ціни, що діяли на дату надання чи виконання.

Витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів для їх
подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих
(складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого
продажу іншим особам.

Збитки від продажу (розміщення) дисконтних цінних паперів, емітованих
підприємством (відображають у податковий період, протягом якого відбувся
продаж (розміщення) таких цінних паперів).

Від’ємна різниця від перерахунку у гривні іноземної валюти, що
перебувала на обліку підприємства на кінець звітного періоду, у разі
зменшення валютного обмінного курсу НБУ.

Від’ємна різниця від перерахунку у дебіторської заборгованості в
іноземній валюті, що перебувала на обліку підприємства на кінець
звітного періоду, при зменшенні валютного (обмінного) курсу НБУ, а також
додатна різниця від перерахунку дебіторської заборгованості при
збільшення вказаного курсу.

Залишкова вартість об’єкта основних фондів групи 1 при досягненні за
наслідками амортизації балансовою вартістю такого об’єкта розміру ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сума перевищення балансової вартості окремих об’єктів груп основних
фондів та нематеріальних активів над виручкою від продажу (рис.2.12 )

Рис. 2.12

Сума балансової вартості окремого об’єкта основних фондів групи 1 у разі
вимушеної заміни основних фондів, якщо через незалежні від підприємства
обставини вони (чи їх частина) зруйновані, вкрадені чи підлягають
знесенню, або підприємство змушене відмовлятися від використання таких
основних фондів через загрозу чи неминучу заміну, зруйнування або
знесення (за умови підтвердження наявності такої загрози або
неминучості) (рис. 2.13 ).

Вартість робіт, пов’язаних з ліквідацією основних фондів, виконаних
власними силами.

Витрати підприємства зі сплати процентів за депозитами, орендних
платежах цивільно-правових договорах пов’язаним з підприємством особам,
які визначають виходячи із договірних цін (процентних ставок за
депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за
депозит).

Витрати інноваційних центрів від реалізації інноваційного продукту.

Рис.2.13

Витрати, які не включають до складу валових витрат

До складу валових витрат не включають такі витрати:

Витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності.

Законом „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що
господарська діяльність – це діяльність особи, спрямована на отримання
доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, якщо особиста
участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною
та істотною.

Витрати на сплату податку на прибуток.

Витрати на сплату податку на нерухомість.

Витрати на сплату податку на дивіденди.

Витрати на сплату податку від грального бізнесу.

Витрати на сплату податку на репарацію доходів.

Витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів
(робіт, послуг), що придбаваються для виробничого чи невиробничого
використання, якщо підприємство – платник податку на додану вартість.

Витрати на сплату податків на доходи фізичних осіб, що відраховуються за
рахунок сум таких доходів відповідно до закону України про оподаткування
доходів фізичних осіб.

Витрати на оплату торговельних патентів.

Витрати на сплату штрафів, неустойки, за рішенням сторін (договору) або
за рішенням відповідних державних органів, суду, арбіртражного чи
третейського судів.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими
документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено
правилами ведення податкового обліку.

Витрати, які виключають зі складу валових витрат

Виключають зі складу валових витрат наступні суми і витрати:

Суми перевищення балансової вартості купованих матеріалів, сировини,
комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, незавершеному
виробництві та в залишках готової продукції на кінець звітного кварталу
над їх балансовою вартістю на початок того ж кварталу (приріст).

Суми перевищення балансової вартості куповааних товарів на оптових
складах, у залишках на торгівельних підприємствах на кінець звітного
кварталу над їх балансовою вартістю на початок того ж кварталу
(приріст).

Суми перевищення балансової вартості купованих матеріалів, сировини,
комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, незавершеному
виробництві та в залишках готової продукції на кінець звітного кварталу
над їх балансовою вартістю на початок того ж кварталу (приріст) при
виконанні довготермінових договорів.

Витрати, пов’язані з продажем (виробництвом, виконанням, наданням)
товарів (робіт, послуг) підприємств, заснованих всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів, майно яких є їх власністю (за
винятком підакцизних товарів, посередницької діяльності, грального
бізнесу). Перелік таких організацій затверджує Кабінет Міністрів
України.

Витрати, пов’язані з виробництвом та продажем на території України
спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва за
перелікорм таких продуктів і порядком, що встановив Кабінет Міністрів
України, у разі спрямування утриманого прибутку на збільшення обсягів
виробництва продуктів дитячого харчування та зменшення роздрібних цін на
такі продукти.

Витрати, понесенні платником податку – резидентами за межами митної
території України за наявності міжнародного договору про усунення
подвійного оподаткування, який ратифікувала Верховна Рада України.

Витрати, які включають до складу валових витрат при дотриманні певних
умов (витрати подвійного призначення)

До витрат продвійного призначення належать витрати, що включають до
складу валових при певних умовах. Зокрема до них належать наступні
витрати:

Витрати підприємства на забезпечення найманих працівників спеціальним
одягом, взуттям, обмундируванням, небхідними для виконання професійних
обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що
установив Кабінет Міністрів України.

Витрати для науково-технічного забезпечення господарської діяльності, на
винахідництво та раціоналізацію господарських процесів, проведення
дослідно-експериментальних і конструкторських робіт, виготовлення та
дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю
підприємства.

Витрати на придбання літератури та інформаційного забезпечення
господарської діяльності підприємства, у тому числі з питань
законодавства, і передплату на спеціалізовані періодичні видання;
витрати на проведення аудиту відповідно до чинного законодавства,
включаючи проведення добровільного аудиту за самостійним рішенням
підприємства.

Витрати, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за
профілем діяльності підприємства фізичних осіб, які перебувають з ним у
трудових відносинах, у навчальних закладах України.

Зазначені витрати підприємство може включати у валові витрати в розмірі
2 % від фонду оплати праці звітного періоду за винятком фізичних осіб,
пов’язаних з таким підприємством.

Витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) чи гарантійні заміни
товарів, проданих підприємством при виконання такої умови: витрати на
виконання гарантійних зобов’язань не компенсують за рахунок покупців і
стосуються товарів, термін гарантійного обслуговування яких не минув.

Витрати на проведення передпродажних і рекламнитх заходів щодо товарів
(робіт, послуг), що продає підприємство, в розмірі 2% від
оподатковуваного прибутку підприємств за попередній звітний період.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і
розповсюдження подарунків, включаючи безкоштовну роздачу зразків товарів
чи безкоштовне надання послуг з метою реклами. За цими витратами для
підприємств встановлене обмеження при віднесенні їх до складу валових
витрат – 2% від оподатковуваного прибутку підприємств за попередній
звітний квартал.

Витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів
природоохоронного призначення, що є власністю підприємства, витарти на
самостійне зберігання, переробку, захоронення чи оплату послуг із
захоронення, переробки та ліквідації відходів виробничої діяльності
підприємства сторонніми організаціями, на очищення стічних вод, інші
витрати на збереження екологічних систем, що мають негативний вплив
внаслідок господарської діяльності.

Витрати на стархування ризиків загибелі врожаю, транспортування
продукцуії підприємства громадської відповідалоьності, пов’язаної з
експлуатацією транспортних засобів, що знаходяться у складі основних
фондів підприємства: екологічного та ядерного збитків, що може заподіяти
підприємство іншим особам; майна підприємства; кредитних та інших
комерційних ризиків підприємства за винятком страхування життя, здоров’я
чи інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, які перебувають
у трудових відносинах з підприємством, обов’язковість котрого не
передбачена законодавством, чи які-небудь витрати, щодо страхування
сторонніх фізичних, юридичних осіб.

Витрати на придбання ліцензії та інших спеціальних дозволів, виданих
державними органами для ведення господарської діяльності, включаючи
плату за реєстрацію в органах державної реєстрації, зокрема в органах
місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, крім витрат на
придбання торгівельних патентів, установлених Законом „Про
патентування”. До зазначених витрат належать також витрати на придбання
ліцензій (дозволів) на право здійснення за межами України вилову риби та
морепродуктів, а також на надання транспортних послуг.

Витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових
відносинах з підприємством.

Витрати на утримання та експлуатацію приміщень житлового фонду, що
надежить підприємству, діяльністю якого є надання платних послуг із
туристичного обслуговування сторонніх громадян або здавання таких
приміщень в оренду стороннім громадянам чи організаціям.

Витрати на утримання та експлуатацію легкових автомобілів, літальних
апаратів, моторних човнів, катерів, яхт, призначених для відпочинку, що
належать підприємству, діяльність якого полягає у наданні платних послуг
із транспортного чи туристичного обслуговування сторонім громадянам чи
організаціям.

У разі якщо житлові приміщення і транспортні засоби, призначені для
відпочинку, використовують з іншою метою або належать підприємствам, для
яких це не є видом діяльності, витрати на їх утримання не відносять до
складу валових (крім витрат на оплату праці).

Будь-які витрати, пов’язані з виплатою відсотків за борговими
зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами)
протягом звітного періоду, якщо такі вплати здійснюють для ведення
господарської діяльності підприємства.

До складу валових витрат відносять витрати на оплату праці фізичних
осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством. Вони
включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та
інших видів заохочень і виплат, відповідно до тарифних ставок у вигляді
премій, заохочень. Відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг),
виторати на виплату авторських винагород і виплат за виконання робіт
(послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші
виплати в грошовій або натуральній формах, встановлені за домовленістю
сторін. До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать,
зокрема, одноразові заохочення, а також матеріальна допомога. Витрати
підприємства на виплату працівникам матеріальної допомоги та одноразових
заохочень, підтверджених положеннями колективного договору, включають до
валових витрат. До валових витрат відносять також разову допомогу
працівникам, які виходять на пенсію, і матеріальну допомогу при наданні
чергової відпустки, якщо зазначені виплати передбачено колективним
договором за домовленістю сторін і трудовим договором (контрактом).

Суми внесків на соціальні заходи, зокрема, збори до Пенсійного фонду, до
Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності, до Фонду загальнообов’язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття, до Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Витрати на утримання й експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури,
а саме: витрати на оплату енергії, вартості комунальних послуг,
заробітну плату та нарахування на обв’язкові соціальні заходи технічного
персоналу й інші витрати, пов’язані з утриманням засоба в належному
стані та його експлуатацію.

Щодо решти витрат, пов’язавних із такими об’єктами, зокрема, вартості
харчування, інвентарю, а також заробітної плати педагогічного та
медичного персоналу працівників їдальні та нарухувань на обов’язкові
соціальні заходи на зазначену заробітну плату, оплати послуг сторонніх
організацій тощо, то такі витрати з метою оподаткування до валових
витрат не належать, а відшкодовують за рахунок відповідних джерел
фінансування, у тому числі і за рахунок прибутку, що залишають в
розпорядженні підприємства. Якщо підприємство отримує будь-які доходи
від експлуатації перелічених вище об’єктів, то такі доходи з метою
оподаткування включають до складу валових доходів відповідного звітного
періоду.

Витрати на оплату проїзду персоналу включають до складу валових витрат,
якщо вони пов’язані з виробничою діяльностю підприємства податку та за
умови наявності підтверджуючих документів (маршрутних листів), а також
наказу керівника підприємства щодо визначення кола осіб, яким
відшкодовують вартість проїзду згідно з названими маршрутними листами
(Лист ДПА України від 19.04.2000 р. №1406/6/15-1116 „Про витрати на
оплату проїзду”).

Підприємство здійснює облік приросту (убутку) балансової вартості
купованих товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних
паперів і деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і
напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках
готової продукції. Якщо балансова вартість таких запасів на кінець
звітного кварталу перевищує її балансову вартість на початок того ж
звітного кварталу, різницю (приріст) вираховують із суми валових витрат
такому звітному кварталі.

Якщо вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх
вартість на кінець того ж звітного кварталу, різницю (убуток) додають до
складу валових витрат у такому звітному періоді (табл. 2.7).

Зазначене не поширюється на виробників сільськогосподарської продукції.

У разі переоцінки товарних запасів, інших матеріальних ресурсів для
відображення їх в обліку за найменшою вартістю (первісною вартістю або
чистою вартістю реалізації запасів) суму уцінки вираховують із суми
балансової вартості таких запасів на початок звітного (податкового)
періоду, а суму дооцінки в межах суми попереднього зменшення (уцінки)
додають. При будь-якому розмірі чистої вартості реалізація запасів
балансова вартість цих запасів на початок звітного (податкового) періоду
не може перевищувати їх первісну вартість.

Первісна вартість запасів, придбаних за плату, – це собіватість запасів,
що складається з фактичних витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням
запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання
у запланованих цінах.

Таким чином, коригуванню на суму приросту (убутку) запасів підлягають
усі валові витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і
доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у
запланованих цілях, а не лише суми, що сплачує постачальникові
(продавцю) покупець запасів згідно з договором.

Табл. 2.7

Розрахунок приросту або убутку балансової вартості матеріалів

№ з/п Залишок матеріалів Залишок незавершеного виробництва Залишок
готової продукції % матеріальних витрат у НП і ГП на початок звітного
періоду Затрати виробництва за звітний період Матеріальні витрати за
звітний період % матеріальних витрат у НП і ГП за звітний період
Балансова вартість  

матеріальні витрати у НВ матеріальні витрати у ГП матеріальні ресурси на
складі матеріальні ресурси у НВ матеріальні ресурси у ГП

на початок звітного періоду на кінець звітного періоду на початок
звітного періоду на кінець звітного періоду на початок звітного періоду
на кінець звітного періоду

на початок на кінець на початок на кінець приріст убуток приріст убуток
приріст убуток

Постатейний розпис валових видатків Автомехбази „Київпастранс” наведено
у табл. 2.8.

Табл. 2.8

№ п/п Показники Роки Темпи росту, %

2000 2001 2002 2001-2000 2002-2001 2002-2000

1 Заробітна плата 544061,09 1020524 1454360,45 187,58 142,51 267,32

2 Пенсійний фонд 189553,8 321342,4 456869,07 169,53 142,18 241,02

3 Соцстрах 36515,61 27386,8 41289,98 75,00 150,77 113,07

4 Страхування на випадок нещасних випадків 19483,26 12286,8 23679,47
63,06 192,72 121,54

5 Страхування безробіття 23758,94 24974,85 32435,61 105,12 129,87 136,52

6 Фонд інвалідів 342,61 355,42 625,56 103,74 176,01 182,59

7 Теплоенергія 1507,31 597,74 1219,36 39,66 204,00 80,90

8 Електроенергія 3286,53 1256,3 1362,02 38,23 108,42 41,44

9 Вода 3497,42 2349,92 5942,02 67,19 252,86 169,90

Продовження табл. 2.8

№ п/п Показники Роки Темпи росту, %

2000 2001 2002 2001-2000 2002-2001 2002-2000

10 Обслуговування приміщеннь 59694,73 8055,52 23822,39 13,49 295,73
39,91

11 Послуги зв’язку 1570,3 1603,27 1711,18 102,10 106,73 108,97

12 Медична комісія 2139,29 1618,79 1558,77 75,67 96,29 72,86

13 Підзвітний 3790,42 1633 3622,87 43,08 221,85 95,58

14 ГСМ 1348180,37 1217291,75 1128423,55 90,29 92,70 83,70

15 Амортизація 249584 205612,15 205289,88 82,38 99,84 82,25

16 Податок на землю 550,95 619,79 617,48 112,49 99,63 112,08

17 Транспортний податок 50300 35099,7 40700 69,78 115,96 80,91

18 М/ціна 16861,33 3253,23 4795,2 19,29 147,40 28,44

19 Охорона ВВС 6336,94 3389 3693 53,48 108,97 58,28

20 Обслуговування банку 16138,24 9485,76 14097,76 58,78 148,62 87,36

21 Запчастини 176698,08 145674,8 223742 82,44 153,59 126,62

22 Матеріали 147824,21 90035,6 90061,06 60,91 100,03 60,92

23 Податок на воду 557,27 563,95 739,14 101,20 131,06 132,64

24 Ліміт (викидів) 3617,91 2577,12 2700 71,23 104,77 74,63

25 Екологічний збір 6969,49 5255,84 5279,56 75,41 100,45 75,75

26 ГАІ 8128,9 3699,34 5631,2 45,51 152,22 69,27

27 Ремонт будівлі 35384,66 28464,77 27509,88 80,44 96,65 77,75

28 Ремонт рухомого складу 35858,6 17199,36 22592,21 47,96 131,35 63,00

29 Ремонт обладнання 30858,6 9622,17   31,18    

30 Тара 38484,64 378,33   0,98    

31 Демикон 10966,44 2098 8726,61 19,13 415,95 79,58

32 Мобільний зв’язок 125 110,5 144,64 88,40    

33 Страховка 3139,4 2412,7 4687,11 76,85 194,27 149,30

34 Телеф. абонплата 3489,34 2764,67 3841,87 79,23    

35 Спец. одяг 9766,44 2449,74 2863,26 25,08 116,88 29,32

36 Підвищення кваліфікації 7549   4096      

37 Лікарняні     14427,69      

  Всього 3096571,12 3060043,08 3863157,85 98,82 126,25 124,76

Особливістю складових валових видатків, притаманних лише Автомехбазі як
транспортному підприємству, є наступні статті:

медкомісія водіїв, витрати на яку зменшуються у 2002 р. порівнянно з
2000р. на 27,32%, що пов’язано з скороченням кількості водіїв, працюючих
на Автомехбазі;

ГСМ є особливістю витрат Автомехбази, оскільки транспортним засобам для
роботи потрібно паливо, цей показник також зменшується до 16,3% (за
останні роки скорочується тривалість робочого дня від 12 годин до 8, та
довжина деяких маршрутів);

ГАІ – до витратів цього типу відносять щомісячну перепідготовку водіїв
та складання іспитів данні витрати зменшилися до 30,73%;

лікарняні – данний вид витрат був введений лише у 2002 р. і пов’язаний з
Постановою Верховно Ради, за якою перші 5 днів лікарняних працівників
підприємства оплачує саме підприємство.

Підприємство відносить до валових видатків також обслуговування
приміщень або витрати на утримання виробничих приміщень. При цьому часто
виникає питання чи включаються до складу валових витрат платника податку
витрати на утримання виробничих приміщень, що частково або тимчасово не
використовуються в основній діяльності підприємства. З цього приводу
консультують фахівці департаменту оподаткування юридичних осіб ДПА
України.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94 – ВР до складу
валових витрат включаються суми будь-які витрат, сплачених (нарахованих)
протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною
праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи
реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.8 цієї
статті.

Крім того, згідно з пп. 8.1.3 п. 8.1 ст.8 Закону №334/94 – ВР не
підлягають амортизації та повністю включаються до складу валових витрат
звітного періоду витрати платника податку на утримання основних фондів,
що перебувавють на консервації.

Таким чином, платник податку має право до складу валових витрат включити
витрати на утримання виробничих приміщень у повному обсязі, у тому числі
витрати на утримання таких виробничих приміщень, що тимчасово не
використовуються у господарській діяльності або перебувають на
консервації.

До статті „Матеріали” відноситься також вартість паливно-мастильних
матеріалів. Однак на Автомехбазі окрім автобусів, вантажних та
спеціальних автомобілів, є 16 легкових. Розглянемо питання, чи відносити
до складу валових витрат вартість придбаних паливно-мастильних
матеріалів (ПММ) для легкових автомобілів та оперативної аренди легкових
автомобілів.

Закон України від 24.12.2002 р. № 349-IV, що набув чинності з 01.01.
2003 р., вніс значні зміни до Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та
доповненнями, що зачепили, зокрема, порядок віднесення до складу валових
витрат платника податків витрат, пов’язаних з утриманням та
експлуатацією легкових автомобілів. Розглянемо докладніше позитивні та
не зовсім позитивні аспекти таких новацій.

Зазнав змін п.п. 5.4.10 ст. 5 Закону про податок на прибуток, що регулює
порядок віднесення витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для
легкових автомобілів до складу валових витрат: установив з 01.01.2003 р.
50-відсоткову межу при віднесенні таких витрат до складу валових.

Перший позитивний аспект. Те, що підприємство віднині цілком законно має
право зменшувати оподаткуванний прибуток на суму витрат, пов’язаних із
придбанням ПММ для легкового автомобіля (нехай навіть і в розмірі 50
відсотків цієї суми) є, поза сумнівом, великим досягненням, адже
попередня редакція абзацу четвертого п.п. 5.4.10 ст. 5 Закону про
податок на прибуток зовсім не дозволяла платникам податку збільшуватит
свої валові витрати на суму таких витрат.

Другий позитивний аспект. Здобувши мжливість включати до складу валових
витрат суму витрат на придбання ПММ для легкового автомобіля (в межах
50%), підприємства – платники ПДВ тепер мають право на законній підставі
збільшувати свій податковий кредит на суми ПДВ, сплачені (нараховані) у
звітному періоді у зв’язку з таким придбанням, на підставі п.п. 7.4.1
ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №
168/97-ВР, зі змінами та доповненнями.

Третій позитивний аспект. Ще одним позитивним моментом згідно з п.п.
5.4.10 ст. 5 Закону про податок на прибуток є звільнення платника
податків від обов’язку доводити зв’язок зазначених витрат зі своєю
господарською діяльністю.

Чи означає це, що тепер відпала необхідність у виданні наказів чи
розпоряджень керівника про те, що конкретний автомобіль може
використовуватися тільки з певною метою та в певний час? На сьогодні я б
не рекомендувала відмовлятися від цієї практики, оскільки податкові
органи, не отримавши підтверджень зв’язку зазначених витрат із
господарською діяльністю платника податків, при проведенні перевірки
можуть довести й протилежне.

Не зовсім позитивним аспектом є те, що з 1 січня 2003 р. суму витрат на
оперативну оренду легкових автомобілів, що підлягає включенню до складу
валових витрат орендаря, відповідно до п.п. 5.4.10 ст. 5 зазначеного
Закону обмежено 50 відсотками. У цьому випадку всім платникам податків
зрозуміла мета, задля якої введено таке обмеження, – це збільшення
надходжень до державного бюджету сум податку на прибуток. Однак не може
не визнати, що ця норма не дуже вигідна для підприємств-орендарів.

Ще одним моментом валових витрат підприємства є мобільний зв’язок.

Виникає питання, чи має право ревізор-інспектор ДПІ, перевіряючи
обгрунтованість формування підприємством валових витрат, вимагати
роздруку телефонних розмов, що надаються оператором мобільного зв’язку?

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу
валових витрат включаються суми витрат, сплачених (нарахованих) протягом
звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових
витрат не включаються витрати, не підтверджені документально.

Отже, якщо підприємство не надає до перевірки документи, що
підтверджують зв’язок здійснених витрат безпосередньо з господарською
діяльністю, то такі витрати вважаються віднесеними до складу валових
витрат безпідставно.

Продовжуючи аналізувати положення Закону України «Про внесення змін до
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24 грудня
2002 року № 349-IV, розглянемо нововведення, пов’язані з порядком
віднесення до складу валових витрат сум добровільних пожертвувань.
Згідно з чинною редакцією п.п. 5.2.2 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами і
доповненнями, до складу валових витрат включаються суми коштів або
вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перерахованих (переданих)
протягом року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого
самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у п. 7.11, у
розмірі, що становить не менше 2 і не більше 5 відсотків
оподатковуваного прибутку попереднього року.

Вцілому валові видатки підприємства мають тенденцію до зростання і у
2002 році, порівнянно з 2000р., збільшились на 24,76%, що зумовлено
потребами підприємства і зростанням рівня його доходів.

2.4 Вплив нарахування амортизації на величину

оподатковуваного прибутку.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів – це поступове
віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на
зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм
амортизаційних відрахувань. Згідно із Закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств” до витрат, що підлягають амортизації, належать:

витрати на придбання основних фондів і нематеріальних активів для
власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання
племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних
насаджень до початку плодоношення;

витрати на самостійне виготовлення основних фондівдля власних виробничих
потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам;

витрати на проведення усіх видів ремонту, реконструкції і модернізації
та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та належать до валових витрат звітного періоду
такі витрати підприємства на:

прибдання і відгодівлю продуктивної худоби;

вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх
подальшого продажу іншим особам чи їх викростання як комплектуючих
(складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого
продажу іншим особам;

утримання основних фондів, що перебувають на консервації.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел
фінансування такі витрати:

витрати бюдждетів на будівництво і утримання споруд благоустрою житлових
будинків, придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів;

витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг
загального користування;

витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду
України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за
рахунок бюджетів, бібьліотечних і архівних фондів;

витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші
поліпшення невиробничих фондів.

Термін „невиробничі фонди” слід розуміти як капітальні активи, котрі не
використовують у господарській діяльності підприємства. До таких
невиробничих фондів належать:

капітальні активи (або їх структурні компоненти), що відповідають
визначенню групи 1 основних фондів, включаючи орендовані;

капітальні активи, що відповідають визначенню груп 2 і 3 основних
фондів, які є їх невід’ємною частиною, розміщені або використовуються
для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що відповідають
визначенню групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення
господарської діяльності підприємства.

До валових доходів підприємства у разі продажу невиробничих фондів
включають доходи, отриманні (нараховані) від продажу, а до валових
витрат – суму витрат, пов’язаних із придбанням (виготовленням) таких
невиробничих фондів (без урахування зносу) та їх поліпшенням.

Амортизаційні відрахування, які за своїм змістом підлягають зменшенню з
метою оподаткування.

До амортизаційних відрахувань, які підлягають виключенню при
оподаткуванні належать наступні:

Амортизаційні відрахування за основними фондами та нематеріальними
активами, пов’язані з діяльністю інноваційних центрів зі створення та
продажу інноваційного продукту.

Суми нарахованих амортизаційних відрахувань, пов’язані з діяльностю
резидентів за межами митної території України за наявності міжнародного
договору про усунення подвійного оподаткування.

Суми амортизаційних відрахувань, пов’язані з продажем на території
України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва,
у разі спрямування отриманого прибутку на збільшкення обсягів
виробництва продуктів дитячого харчування та зменшення роздрібних цін на
такі продукти.

Суми амортизаційних відрахувань, пов’язані з продажем (виробництвом)
товарів (робіт, послуг) підприємствами, заснованими всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів.

Основні фонди – це матеріальні цінності, які використовують у
господарській діяльності підприємства протягом періоду, що перевищую 365
календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних
цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним
або моральним зносом.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств” передбачив поділ
основних фондів на три групи (рис. 2.14).

Крім того, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” № 349-IV від 24 грудня 2002 року
впроваджено четверту групу основних фондів – електронно-обчислювальні
машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх
програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку
інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі
стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість
малоцінних товарів (предметів).

Суму амортизаційних відрахувань звітного періоду визначають шляхом
множення балансової вартості груп основних фондів на початок звітного
періоду на норму амортизації (рис.2.15).

У свою чергу балансову вартість груп основних фондів на початок звітного
періоду розраховують за такою формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) – В(а-1) – А(а-1),

де Б(а) – балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б (а-1) балансова вартість групи на початок періоду, що передував
звітному;

П (а-1) – сума витрат на придбання основних фондів, здійснення
капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень
основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В (а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом
періоду, що передував звітному;

А (а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що
передував звітному.

При здійсненні витрат на придбання основних фондів балансову вартість
відповідної групи збільшують на суму вартості її придбання; транспортних
і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким
придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість.

Рис. 2.14

У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів для
власних виробничих потреб балансову вартість відповідної групи основних
фондів збільшують на суму всіх виробничих витрат на виготовлення та
введення в експлуатацію без урахування сплаченого податку на додану
вартість.

При виведенні в експлуатацію окремих об’єктів основних фондів групи 1 у
зв’язку з їх продажем балансова вартість групи1 зменшується на суму
балансової вартості такого об’єкту.

У разі виведення з експлуатації окремого об’єкта основних фондів групи 2
або 3 балансова вартість такого об’єкта для цілей амортизації
прирівнюється до нуля, а балансова вартість відповідної групи
зменшується на балансову вартість такого об’єкта. Під виведенням з
експлуатації окремого об’єкта основних фондів групи 2 або 3 слід
розуміти його ліквідацію, капітальний ремонт, реконструкцію,
модернізацію та консервацію за рішенням підприємства або Кабінету
Міністрів України.

У разі придбання (виготовлення) основних фондів, що відповідають
визначенню груп 2 і 3, та введення їх в експлуатацію, починаючи з 2002
року, податковий облік балансової вартості таких основних фондів
ведеться за правилами, встановленими для об’єктів, що входять до складу
основних фондів групи 1 (крім застосування норми амортизації,
встановленої для групи 1).

Балансова вартість кожного окремого основного фонду групи 2 і 3,
придбаного за плату або виготовленого (створеного) підприємства до 1
січня 2002 року, розраховують виходячи із загальної суми балансової
вартості відповідної групи основних фондів, розділеної пропорційно
питомій вазі суми первісної вартості такої групи.

Балансову вартість відповідної групи основних фондів не зменшують на
вартість основних фондів, що надають підприємства в оперативний лізинг
(оренду).

Балансову вартість відповідної групи основних фондів зменшують на
вартість основних фондів, які надають підприємствам у фінансовий лізинг
(оренду), у певному порядку. При цьому лізингоотримувач збільшує
балансову вартість відповідної групи основних фондів.

Згідно з чинним законодавством норми амортизації встановлюють у таких
розмірах (у розрахунку на календарний квартал):

гупа 1 – 1,25%;

гупа 2 – 6,25%;

група 3 – 3,75%.

Підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування
прискореної амортизації до 3 груп основних фондів за нормами у
розрахунку на календарний рік. (Данні норми прискореної амортизації
подані у рис.2.14). Зазначене рішення можуть прийняти підприємства, що
випускають продукцію, ціни на яку встановлює держава або підприємства,
що займають монопольне становище на ринку.

До амортизаційних відрахувань нематеріальних активів належать суми
амортизації програмного забезпечення, ліцензій і дозволів на
користування землею, водою; на здійснення окремих видів діяльності.
Амортизацію нематеріальних активів розраховує підприємство окремо за
кождним її видом. Норми нарахування амортизації за нематеріальними
активами не встановлені, їх визначають відповідно до терміну
використання нематеріальних активів, але не більше 10 років. Розрахунки
амортизації нематеріальних активів затверджує керівник підприємства. При
визначення амортизації нематеріальних активів потрібно знати, що її
нараховують не від залишкової, а від первісної вартості.

Амортизацію окремого об’єкта основних фондів групи 1 здійснюють до
досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. Залишкову вартість такого об’єкта відносять
до складу валових витрат за результатами відповідного податкового
періоду, а вартість такого об’єкта прирівнюють до нуля.

Амортизацію основних фондів груп 2 і 3 проводять до досягнення
балансовою вартістю групи нульового значення.

Амортизацію на виведений із експлуатації окремий об’єкт, основних фондів
2 або 3 групи, не нараховують (ст. 7 Закону України „Про державний
бюджет на 2002 рік”).

У податковому та фінансовому обліку є ряд особливостей і розбіжностей
щодо обліку амортизаційних відрахувань основних фондів (основних
засобів). Порівняльна характеристика методів і норм амортизації основних
засобів та основних фондів подана в додатку 4.

Підприємство усіх форм власності мають право здійснювати щорічно
індексацію балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів
(рис 2.15) на основі коефіцієнта індексації, що можна визначити за такою
формулою:

Кі = [І(а-1) – 10]/ 100,

де І(а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводять
індексацію.

Якщо значення Кі не перевищує 1, індексацію не здійснюють.

Якщо підприємство застосувало коефіцієнт індексації, воно зобов’язане
розрахувати суму капітального доходу. Капітальний доход визначають, як
різницю між проіндексованою балансовою вартістю відповідної групи
основних фондів (нематеріальних активів) і балансовою вартістю такої
групи основних фондів (нематеріальних активів).

Рис. 2.15

Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів
підприємства в сумі, що дорівнює 1/4 відсотка річної норми амортизації
відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми
капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

При застосування прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації
не застосовують.

Табл 2.9

Розрахунок амортизаційних відрахувань Автомехбази „Київпастранс”

№ Показники Код рядка 2000 2001 2002

на поч. звітного періоду на кінець звітного періоду наростаючим
підсумком з початку звітного року на поч. звітного періоду на кінець
звітного періоду наростаючим підсумком з початку звітного року на поч.
звітного періоду на кінець звітного періоду наростаючим підсумком з
початку звітного року

1 Балансова вартість основних фондів

група 1 34.1 1363,7 1350

1294,7 1291,4

1245,2 1229,6

група 2 34.2 591,1 515,8

564,3 545

540,1 545,1

група 3 34.3 47,8 47,7

36,6 35,7

35,9 34,6

2 Сума амортизованих відрахувань по основних фондах, нематеріальних
активах та від вартості фактично проведених поліпшень по об’єктах
оперативного лізингу

2.1 група 1 34.11

59,2

60,6

63,2

2.2 група 2 34.12

141,3

141,4

136,8

2.3 група3 34.13

5,6

5,3

5,3

3 Загальна сума амортизаційних відрахувань (сума рядків з 34.11 по
34.15) 34.16

206,1

207,3

205,3

Отже, як видно з таблиці 2.9, динаміка амортизаційних відрахувань за
2000 – 2002 роки не зазнає значних коливань: у 2001 році вони зростають
на 0,6%, а у 2002 скорочуться на 1%.

Переважну більшість амортизаційних відрахувань становлять амортизаційні
відрахування по основних фондах 2 групи (68%), що зумовлено специфікою
діяльності підприємства, друге місце посідають основні фонди 1 групи
(29%) і на 3 групу припадає лише 3% загальної суми амортизаційних
відрахувань.

Як вже зазначалося амортизаційні витрати зменшують скоригований прибуток
платника податку. Розлянемо вплив амортизаційних відрахувань на
оподатковуваний прибуток підприємства.

2000 2001 2002

Скоригований валовий дохід 3548 3399,6 4351,1

Амортизаційні відрахування 206,1 207,3 205,3

Оподатковуваний прибуток 245,3 131,5 282,7

Частка амортизаційних відрахувань у скоригованому валовому доході, % 5,8
6 4,7

Отже, хоч амортизацйні відрахування номінально майже дорівнюють
оподатковуваному прибутку, їх частка у скоригованому валовому доході
досить незначна і коливається в межах 5 -6 відсотків.

Глава 3

Майнове оподаткування підприємств

3.1 Податок на землю.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у
вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно
від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову
оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку,
визначеному законодавством.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі,
крім орендарів та інвесторів – учасники угоди про розподіл продукції,
сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування
у зв’язку з укладанням угоди про розподіл продукції, замінюється
розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах
такої угоди.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської
діяльності власників землі та землекористувачів.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка
(пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на
умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки,
земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землі населених пунктів

Ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких зроблено,
встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не зроблено, середні ставки
земельного податку встановлюються у наступних розмірах (див. табл. 3.1).

Табл. 3.1

Групи населених пунктів із чисельністю населення (тис. чол.)

Середня ставка податку (коп. за 1 кв. м.) Коефіцієнт, що застосовується
у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного
підпорядкування

до 0,2 1,5

від 0,2 до1 2,1

від 1 до 3 2,7

від 3 до 10 3,0

від 10 до 20 4,8

від 20 до 50 7,5 1,2

від 50 до 100 9,0 1,4

від 100 до 250 10,5 1,6

від 250 до 500 12,0 2,0

від 500 до 1000 15,0 2,5

від 1000 і більше 21,0 3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до
курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

на південному узбережжі Автономної Республіки Крим – 3,0;

на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим – 2,5;

на західному узбережжі Автономної Республіки Крим – 2,2;

на чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської
областей – 2,0;

у гірських і передгірних районах Закарпатської, львівської,
Івано-Франківської та Чернівецької областей – 2,3, крім населених
пунктів, які Законом України „Про статус гірських населених пунктів
України” (№56/95 –ВР) віднесені до категорії гірських;

на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях – 1,5.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком
сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні
сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку,
функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але
не вище ніж два рази від середніх ставок податку з урахуванням
коефіцієнтів, наведених вище.

Податок на земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними
автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян,
гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, а також за
земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва,
водного та лісового господарства, які зайняті виробничими,
культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами,
справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку,
обчисленого за відповідними ставками.

Податок на земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного,
оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими,
культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами,
розташованими на територіях та об’єктах історико-культурного
призначення, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів,
застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

міжнародного значення – 7,5;

загальнодержавного значення – 3,75;

місцевого значення – 1,5.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам,
установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що
перевищують норми відведення, справляється у п’ятикратному розмірі.

Податок на земельні ділянки, надані для Збройних сил України та інших
військових формувань, створених відповідно до законодавства України,
залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для
виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25% суми
відповідного земельного податку.

Ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів
індексації, визначених законом про Державний бюджет України на
відповідний рік.

Плата за землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого
призначення, а також за землі природоохоронного оздоровчого,
рекреаційного, історико-культурного призначення та за землі лісового і
водного фондів (за межами населених пунктів)

Податок на земельні ділянки, надані для підприємств промисловості,
транспорту, зв’язку та іншого призначення, справляється із розрахунку 5%
від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані для залізничного транспорту,
Збройних сил України, справляється у розмірі 0,02% від грошової оцінки
одиниці площі ріллі по області, крім земель військових
сільськогосподарських підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, Збройними силами України та
іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства
України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у
розмірах 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення, справляється у розмірах 50% від грошової оцінки одиниці
площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані на землях лісового фонду,
справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що
визначається лісовим законодавством.

Податок на земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду
і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та
господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3% від
грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Від земельного податку звільняються:

заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні
парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки,
ботанічні сади, дендрологічні й зоологічні парки, пам’ятки природи,
заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;

вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і
навчальних закладів сільськогосподарського профілю та
професійно-технічних училищ;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи
прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються
за рахунок бюджету (за винятком Збройних сил України та інших військових
формувань, створених відповідно до законодавства України),
спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно із
списком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України, дитячі
санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, громадські організації
інвалідів України, підприємства та організації громадських організацій
інвалідів, майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які
мають там основне місце роботи, становлять протягом попереднього
звітного періоду не менш як 25% суми загальних витрат на оплату праці,
що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів
мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право
користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань
діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів
відповідно до Закону України „Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні”;

вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я,
соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні
споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються
підприємницькою діяльністю.

Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно
забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України „Про правовий
режим території що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи” (зон відчуження, безумовного (обов’язкового)
відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого
радіоекологічного контролю), і хімічно забруднені сільськогосподарські
угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського
господарства; за землі державних сортовипробувальних станцій і
сортодільниць, які використовуються для випробування сортів
сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства
автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки
державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими
садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а
також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками
багаторічних плодових насаджень; за землі кладовищ; за земельні ділянки
в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України,
інвалідів I і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та
громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу,
пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до
Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту”, громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про
те, що вони потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та
сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове
звільнення на певний строк, зменшення суми земельного суми земельного
податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні
рахунки відповідних бюджетів.

Якщо право на пільгу в платника виникає протягом року, то він
звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за
місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу
протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, наступного за
місяцем, в якому втрачено це право.

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами
щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові
підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні
ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок на земельні ділянки,
зайняті цими госпророзрахунковими підприємствами або будівлями (їх
частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у
встановлених розмірах на загальних підставах.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного
земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою,
встановленою Головною державною податковою адміністрацією України,
щороку станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній
державній податковій інспекції.

За нововідведеними земельними ділянками розрахунки розмірів податку
подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права
власності або користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними
податковими адміністраціями, які видають платникові до 15 липня
поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у
користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок
нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що
знаходиться в їх користуванні.

За земельні ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у
спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний
податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на
будівлю.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок із дня
виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною
ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у
власності або у користуванні у поточному році.

Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції та
громадян) і нарахування земельного податку проводиться щорічно станом на
1 травня, інших суб’єктів – платників податку – станом на 1 лютого.

Земельний податок сплачується однаковими частками власниками земельних
ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами – виробниками
товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15
серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками – щоквартально до 15
числа наступного за звітним кварталом місяця.

Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його
письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку на
наступний рік.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку,
сплачують податок не більш як за два попередні роки.

Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його
платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Автомехбаза „Київпастранс” сплачує податок на землю (крім плати за
землю, що не використовується в господарській діяльності платника
податку) в розмірі 0,6 тис. грн.

За землі населених пунктів у 2002 році сплачено 11346,21 грн. У тому
числі з розбивкою:

за січень – 931,54 грн.

за лютий – 952,67 грн.

за березень – 948 грн.

за квітень – 948 грн.

за травень – 948 грн.

за червень – 948 грн.

за липень – 948 грн.

за серпень – 948 грн.

за вересень – 948 грн.

за жовтень – 948 грн.

за листопад – 948 грн.

за грудень – 948 грн.

Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених
пунктів, яким встановлено грошову оцінку, Автомехбази 2002 року подано у
табл. 3.2.

Звіт про пільги на земельний податок подано у табл. 3.3.

Табл. 3.2

Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених
пунктів, яким встановлено грошову оцінку

Види земель Площа земельної ділянки, на яку надано пільгу (кв. м.)
Загальна площа земельної ділянки (кв.м.) Площа земельної ділянки, яка
підлягає оподаткуванню (кв. м.) Грошова оцінка земельної ділянки з
урахуванням коефіцієнта індексації (грн.) Сума нарахованого земельного
податку за даними платника (грн.) Сума пільги (грн.) Загальна сума
земельного податку, яка підлягає сплаті (грн.)

На загальних підставах При здачі в оренду На загальних підставах При
здачі в оренду На загаль-них підставах При здачі в оренду

За даними платника За даними податково-го органу

Інші землі

18295,53

19304,0

18295,53

1008,47 287,5*0,8

1,09*1,13*1,182*1,02*1%*1% 287,5*2,5*1,09*1,13*1,182*1,02*1%

625,02

10721,19

61876,43

11346,21

Табл. 3.3

Звіт про пільги на земельний податок

№ Назва документа, на підставі якого надано пільгу Номер документа, на
підставі якого надано пільгу Дата прийняття документа, на підставі якого
надано пільгу Розмір пільги у відсотках до загальної суми податку
Термін, на який надано пільгу Загальна площа земельної ділянки, що
перебуває у власності або користуванні (кв. м. Або га) Грошова оцінка
земельної ділянки, на яку надано пільгу (грн.) Площа земельної ділянки,
на яку надано пільгу (кв. м. або га) Сума пільги (грн.)

1 Рішення Київської міської ради 162/1596 20.12.2001 99,0 2002 19304
287,5*0,8*1,09*1,13*1,182*1,02*1% 18295,53* 11м-в 56707,70

18343,38* 1м-в 5168,73

61876,43

У 2002 році в обчислені податку на землю була допущена помилка.
Збільшення податкових зобов’язань в результаті самостійно виявленої
помилки, допущеної в попередніх звітних періодах подана у табл. 3.4

Табл. 3.4

Довідка

про суми земельного податку, які зменшують або збільшують податкові
зобов’язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки,
допущеної в попередніх звітних періодах

Звітний період, що уточнюється: 2002 рік

Платник: Автомехбаза

№ Показники Сума

1 Загальна сума земельного податку, що підлягає сплаті згідно з
попередньо поданим Розрахунком, у якому виявлено помилку

10879,54

2 Загальна сума земельного податку, що підлягає сплаті згідно з
уточненим Розрахунком

11346,21

3 Сума земельного податку, яка збільшує податкові зобов’язання у зв’язку
з виправленням помилки

466,67

4 Зміст помилки: зміна кількості орендарів

Податок на землю, що сплачує Автомехбаза „Київпастранс” за роки, що
аналізуються (2000 – 2002 рр.) не змінюється і становить 0,6 тис. грн.
Як бачимо, податок на землю для підприємства не є обтяжливим. Він
складає 0,4% від загальних податкових платежів. Отже, аналізуючи
податковий тягар на Автомехбазу слід звертати увагу на більш вагомі
податки, тобто податок на прибуток та транспортний податок.

3.2 Податок з власників транспортних засобів.

Податок з власників транспортних засобів справляється згідно з Законом
України „Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів” від 11.12.91 р. №1963-ХІІ у редакції
Закону України від 18.02.97 року №75/97 – ВР зі змінами та доповненнями.

Платниками податку є юридичні особи, в тому числі нерезиденти, громадяни
України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають
зареєстровані в Україні власні транспортні засоби.

Об’єкти оподаткування та ставки податку з власників транспортних засобів
й інших самохідних машин та механізмів наведено в табл.3.5.

Не справляється податок з таких транспортних засобів: тракторів
(гусеничних); автомобілів швидкої допомоги та пожежних; машин і
механізмів для сільськогосподарських робіт; вантажних і самохідних
транспортних засобів, що використовуються на заводах і в портах;
мотоциклів з об’ємом двигуна до 50 куб. см.; спортивних яхт, суден і
човнів.

Фізичні особи сплачують податок щороку або один раз на два роки.
Відповідно до Правил проведення державного технічного огляду
автомобілів, автобусів, мототранспору і причепів, затверджених
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.93.р. №141 зі змінами і
доповненнями, громадяни, які використовують легкові і вантажні
автомобілі, моторолери, причепи, напівпричепи в комерційних цілях,
зобов’язані пройти технічний огляд, а отже, і сплачувати податок один
раз на рік.

За ті ж самі об’єкти для індивідуальних потреб податок сплачується один
раз на два роки, перед технічним оглядом. Фізичні особи, які продають
транспортні засоби, а отже знімають їх з обліку в органах ДПІ до терміну
проходження технічного огляду, податок з власників транспортних засобів
за поточний рік не сплачують. Податок у цьому випадку сплачується новим
власником транспортного засобу перед реєстрацією. Якщо транспортні
засоби придбані фізичними особами у другому півріччі, податок
сплачується в половинному розмірі.

Табл. 3.5

Код Опис суб’єктів оподаткування Ставка податку на рік

87.01 Трактори колісні, крім гусеничних, – код 870130 2,5 грн. з 100 см.
куб.

87.02 Автомобілі для перевезення не менш як 10 осіб, включаючи водія 3,6
грн. з 100 см. куб.

87.03 Автомобілі легкові, крім автомобілів з електродвигуном, – код
870390100 з об’ємом циліндрів двигуна:

до 1000 см. куб. 3 грн. з 100 см. куб.

від 1001 до 1500 см. куб. 4 грн. з 100 см. куб.

від 1501 до 1800 см. куб. 5 грн. з 100 см. куб.

від 1801 до 2500 см. куб. 10 грн. з 100 см. куб.

від 2501 до 3500 см. куб. 20 грн. з 100 см. куб.

від 3501 і більше 30 грн. з 100 см. куб.

87039-0100 Автомобілі з електродвигуном 0,5 грн. з 1 квт.

87.04 Автомобілі вантажні з об’ємом циліндра двигуна:

до 8200 см. куб. 10 грн. з 100 см. куб.

від 8201 до 15000 см. куб. 15 грн. з 100 см. куб.

від 15001 см. куб. і більше 20 грн. з 100 см. куб.

87.05 Автомобілі спеціального призначення (крім пожежних і швидкої
допомоги) 3,6 грн. з 100 см. куб.

87.11 Мотоцикли (мопеди), велосипеди з двигуном (крім тих, що мають
об’єм двигуна до 50 см. куб.) 2 грн. з 100 см. куб.

Фізичні особи – платники податку зобов’язані пред’явити органам, які
здійснюють реєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні
доручення про сплату податку як за попередній, так і за поточний рік.

Що стосується юридичних осіб, то вони зобов’язані самостійно розрахувати
суму податку за відповідними ставками і подати результати розрахунку до
податкової інспекції не пізніше 15 березня.

На підставі поданого розрахунку юридичні особи сплачують податок за рік.
У поточному році він сплачується щоквартально до 15-го числа місяця, що
настає за звітним кварталом, у рівних частинах від загальної суми.

У разі купівлі транспортних засобів юридичними особами протягом року
необхідно у 10-денний термін після їх реєстрації подати розрахунок суми
податку до податкової інспекції і сплатити суми податку за кварталами,
які ще не настали, починаючи з кварталу, в якому проведена реєстрація.

Юридичні особи – платники податку так само, як і фізичні особи,
зобов’язані пред’явити органам, які здійснюють реєстрацію,
перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні
доручення про сплату податку.

У випадках же проведення капітального ремонту транспортних засобів, а
також в інших випадках, коли з будь-яких причин неможливо надати
транспортні засоби для техогляду, податок усе одно сплачується.

Від сплати податку звільняються такі групи платників:

підприємства автомобільного транспорту загального користування, тарифи
оплати проїзду в якому визначені у встановленому законодавством порядку;

установи та організації, що фінансуються з державного бюджету України, а
саме: установи та організації Міністерства оборони України, Національної
гвардії України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України,
Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України,
Прокуратури України за умови цільового використання цих транспортних
засобів у службових справах та в межах встановлених лімітів транспортних
засобів;

навчальні заклади, які фінансуються з бюджету, за учбові транспортні
засоби за умови їх використання за призначенням;

громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1-ї і
2-ї категорій, учасники бойових дій, інваліди та учасники війни, особи,
які мають особливі трудові заслуги перед вітчизною (Герої Соціалістичної
Праці і повні кавалери ордена Трудової Слави), ветерани праці мають
пільгу щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до
2500 см. куб., або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650
см. куб., або одного моторного човна чи катера з довжиною корпуса до 7,5
м;

громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, 3-ї і 4-ї
категорій.

Установи ц організації, які фінансуються з державного бюджету, а саме
ті, які належать Міністерству оборони, Прикордонним військам, Цивільні
обороні, Службі безпеки, Міністерству внутрішніх справ, Прокуратурі, на
сьогодні не мають пільг щодо сплати податку з власників транспортних
засобів.

Від сплати податку звільнені на 50%:

сільськогосподарські товаровиробники – за трактори колісні, автобуси і
спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше
10. Слід зазначити, що оскільки платники фіксованого
сільськогосподарського податку згідно із Законом України від 17.12.98 р.
№320-IV „Про фіксований сільськогосподарський податок” зі змінами і
доповненнями не сплачують податку з власників транспортних засобів, то
відповідно до них не застосовується 50-відсоткової пільги;

громадяни, які мають легкові автомобілі, вироблені в країнах СНД і
поставлені на облік в Україні до 1990 року включно (пільга діє з
01.01.2002 р.)

Відповідальність платників податку передбачена у вигляді штрафу в
розмірі 100% від суми недоплати. За відсутність обліку і неподання
звітності з податку до юридичних осіб застосовується на сьогодні штраф у
розмірі 10% від суми платежу. Зрозуміло, сама недоплата також повинна
бути сплачена.

Розмір пені, що стягується за несвоєчасну сплату податку, встановлений у
розмірі 120% річних від облікової ставки НБУ, що діє на день складання
акта (довідки) документальної перевірки платника податку, від суми
недоплати за кожний день прострочення платежу, включаючи день сплати.

Вищеназваним законом №1963 після внесення змін передбачені заходи щодо
запобігання ухиленню платників податків від сплати податку з власників
транспортних засобів за ввезені на митну територію України транспортні
засоби. Мова йде про транспортні засоби, ввезені на територію України
під зобов’язання зворотного вивезення згідно з митним законодавством, а
також про транспорт, який перевозиться через митну територію України
транзитом.

Указаний транспорт є власністю нерезидентів, і тільки вони мають право
на управління таким транспортом та його експлуатацію без реєстрації на
території України. Передавати у володіння і користування іншим особам на
території України ввезені тимчасово транспортні засоби на сьогодні
забороняється. Отже, юридичні і фізичні особи можуть експлуатувати
ввезений в Україну транспорт тільки за умови його реєстрації і
відповідно сплати податку з власників транспортних засобів.

Згідно зі статтею 14 Закону України „Про систему оподаткування” від
25.06.91 р. №1251-ХІІ у редакції Закону України від 18.02.97 р.
№77/97-ВР зі змінами і доповненнями податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин та механізмів відноситься до
загальнодержавних. Отже, сплата податку є обов’язковою. Спрямовується
цей податок до місцевих бюджетів.

У бухгалтерському обліку нарахування податку збільшує рахунки затрат, у
податковому обліку сума нарахованого податку включається до валових
витрат. Нарахування податку здійснюється в тих податкових періодах, у
яких податок повинен бути сплачений, у такому ж порядку сума
нарахованого податку включається до валових витрат.

Автомехбаза „Київпастранс” сплачує податок з транспортних засобів в
повному обсязі:

у 2000 р. – 50,3 тис. грн.;

у 2001 р. – 35,1 тис. грн.;

у 2002 р. – 40,7 тис. грн.

За придбані у 2003 році транспортні засоби було сплачено37828 грн. (див.
додаток 5).

Отже, податок з транспортних засобів є другим по величині податковим
платежем, що сплачує підприємство. Автомехбаза „Київпастранс” являється
автотранспортним підприємством, що надає не лише ремонтні, але й
транспортні послуги підприємствам КП „Київпастранс”. Проте пільг на
транспортний податок воно не має, оскільки згідно Закону України „Про
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів” у редакції від 18.02.1997 р. №75/97-ВР пільги мають
підприємства автомобільного транспорту загального користування. Таке
становище сприяє нерівномірному розподілу податкового тягаря серед інших
підприємств-платників податку. Деякі економісти вбачають вихід з
ситуації у повному скасуванні пільг. Я з цим не згодна. До того ж, як
зазначив Григорій Оперенко, податкова служба ніколи не була проти
надання пільг, спрямованих на підвищення рівня виробництва, поповнення
оборотних коштів. На мій погляд, вигідним був би варіант встановлення
50% пільги на податок з транспортних засобів як для підприємств
автомобільного транспорту загального користування, так і для
підприємств, основною діяльністю котрих є надання транспортних послуг
іншим підприємствам.

3.3 Перспектива введення податку на нерухоме майно.

Приступаючи, до розгляду цієї теми, хочеться зауважити, що в проекті
податку на нерухомість не розділяється окремо податок на нерухомість з
юридичних осіб і податок на нерухомість з фізичних осіб. І хоч дана
робота присвячується проблемі оподаткування підприємств, я вважаю за
необхідне розглядати майнове оподаткування вцілому (як з юридичних так і
з фізичних осіб), роблячи при цьому акцент на особливостях майнового
оподаткування підприємств.

Важливість податку на нерухомість для місцевих бюджетів України

Завдяки реформі міжбюджетних відносин, закріпленій у Бюджетному кодексі,
Україна досягла істотного поступу на шляху до фіскальної
децентралізації. Однак цій реформі бракує вкрай важливого елементу –
фіскальної незалежності місцевих бюджетів. Переваги фіскальної
децентралізації не будуть реалізовані повною мірою, доки в розпорядженні
органів місцевого самоврядування не буде значних доходних джерел, обсяг
приросту яких вони можуть певною мірою коригувати. Якщо місцеві жителі
прагнуть одержувати більший обсяг суспільних послуг і хочуть платити за
них, то органи місцевого самоврядування повинні мати в своєму
розпорядженні певну податкову базу з можливістю контролювати ставки
податків цієї бази. Аналогічно, якщо місцеві жителі схильні одержувати
менший обсяг суспільних послуг і відповідно нести менший податковий
тягар, то органи місцевого самоврядування повинні мати базу податку чи
податків, ставки яких вони можуть знижувати.

Справді незалежні органи місцевого самоврядування потребують
інструментів одержання доходів, які вони могли б застосовувати таким
чином, щоб якомога повнішою мірою враховувати преференції своїх виборців
щодо наданих їм суспільних послуг. На сьогодні доходи органів місцевого
самоврядування в Україні складаються переважно з надходжень від
прибуткового податку з громадян, який збирається на відповідній
території, та цілої низки незначних за обсягом надходжень податків і
зборів. Місцеві податки і збори, такі як ринковий збір, збір за
паркування автомобілів та комунальний податок, становлять невелику
частку в сукупних доходах місцевих бюджетів – як правило, не більше
п’яти відсотків. Органи місцевого самоврядування мають право визначити
ставки місцевих податків і зборів, проте це справляє мінімальний вплив
на обсяги доходної частини місцевих бюджетів. База та ставки
прибуткового податку з громадян визначаються законами України, а розмір
плати за землю місцеві органи влади можуть коригувати лише у вузьких
рамках.

Через обмеженість власних доходних ресурсів видатки місцевих бюджетів у
розрахунку на душу населення визначаються, головним чином, сумами
видатків, які плануються для них у щорічному Державному бюджеті. Місцеві
бюджети одержують з державного бюджету цільові субвенції на фінансування
цілої низки програм соціального захисту, які визначаються законами
України, але виконуються місцевими органами влади, які діють у даному
випадку як представники центрального уряду на місцях. Залежно від
середньодушового обсягу доходних ресурсів у кошику доходів (головним
чином прибуткового податку з громадян), місцеві бюджети або одержують
дотації (розраховані за формулою), або передають кошти до державного
бюджету. Ці кошти використовуються на фінансування повноважень,
делегованих органам місцевого самоврядування – охорону здоров’я та
освіту, відповідно до положень Державного бюджету України. Видатки на
соціальний захист, охорону здоров’я та освіту становлять щонайменше три
чверті сукупних видатків місцевих бюджетів. Надходження плати за землю,
а також численних місцевих податків і зборів можуть використовуватися
для фінансування власних видаткових повноважень, таких як утримання
місцевих доріг, вивезення сміття та благоустрій.

Бюджетний кодекс виконав украй важливе завдання, чітко і обґрунтовано
визначивши видаткові та доходні повноваження місцевих бюджетів і
запровадивши нову формульну систему трансфертів між державним і місцевим
бюджетами. Але Кодекс не надав і не міг надати (адже запропонування
податків не є його прерогативою) місцевим бюджетам важливого прирісного
доходного джерела, на обсяг приросту надходжень з якого вони мали б
змогу впливати. Зараз органи місцевого самоврядування, які прагнуть
одержати більше доходів, наділені дуже обмеженими інструментами для
досягнення цього. Вони можуть, наприклад, посилити роботу щодо
забезпечення виконання податкової дисципліни і підвищити якість
суспільних послуг, які ними надаються, щоб залучити нові інвестиції та
розширити базу прибуткового податку з громадян. Однак жоден із цих
інструментів не є надійним джерелом нових надходжень, і в обох випадках,
а особливо коли йдеться про нарощування бази місцевих податків, потрібен
значний час, перш ніж ужиті заходи принесуть результати у вигляді
зростання доходної частини бюджету. У цьому контексті є всі підстави
розглядати податок на нерухомість як перспективний засіб, що відповідає
потребам місцевих бюджетів у прирісному джерелі доходів.

Податок на нерухомість є привабливим кандидатом на роль засобу,
покликаного задовольнити потреби місцевих органів влади в прирісному
джерелі доходів, з кількох причин. По-перше, як свідчить досвід інших
країн, база податку на нерухомість є відносно мало мобільною, а тому
ухилятися від сплати цього податку важко, навіть за умов різних ставок
податку на нерухомість у різних місцях. Крім того, чимало послуг, які
фінансувалися б коштом податку на нерухомість, призначилися б саме для
власників майна, тож тут існує прямий зв’язок між тим, хто платить, і
тим, хто одержує користь від цього. Більше того, база податку на
нерухомість може бути визначена таким чином, щоб обмежити тягар податку
на нерухомість на домогосподарства з низьким рівнем доходів, і в такий
спосіб буде дотримано принцип платоспроможності. Податок на нерухомість
може також бути ефективним засобом оподаткування доходів, одержаних у
тіньовій економіці. Насамкінець, цей податок є відносно стабільним,
попри коливання в економічному циклі, і, якщо він буде правильно
побудований, то адмініструвати його буде неважко, потрібно буде лише
чітко визначити інституційні вимоги до запровадження цього податку.

Історія податку на нерухомість в Україні

Останніми роками і Україні було здійснено чимало спроб запровадити
податок на нерухомість, які поки що не досягли мети. Так, у 1995р.
Кабінет Міністрів подав законопроект про податок на нерухомість на
розгляд до Верховної Ради. За цим законопроектом до бази оподаткування
включалися житлові і нежитлові приміщення й передбачалося, що обсяг бази
визначатиметься за скоригованою на амортизацію відновною вартістю
будівель та споруд. Встановлюється єдина ставка податку – 0,05 відсотка
від бази оподаткування, відповідальною за збирання податку визначалася
Державна податкова адміністрація. Передбачалося звільнити від сплати
цього податку широкі категорії населення, включаючи інвалідів війни та
потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС. Хоч цей законопроект і був
схвалений у першому читанні, далі справа не пішла через невирішеність
питання про кількісне вираження бази оподаткування і визначення переліку
пільговиків.

У 1996 р. Кабінет Міністрів знову подав до Верховної Ради цей
законопроект, переглянувши його в деяких важливих аспектах. Насамперед,
органам місцевого самоврядування надавалося право встановлювати ставки в
межах від одного до трьох відсотків відновної вартості. Передбачалося
прив’язування пільг до житлової площі нерухомого майна, причому невеликі
за площею приміщення за цією новою редакцією законопроекту звільнялися
від оподаткування. Крім того, у новій редакції передбачалося право на
оскарження оцінки бази оподаткування, визначеної органом державної
податкової адміністрації. Однак цей законопроект спіткала у Верховній
Раді та сама доля, що й попередній.

Новий законопроект оприлюднено у Верховній Раді в 1998 році. Його було
внесено народними депутатами України Є.Д. Жовтяком, на той час
заступником голови Кабінету ВР з питань бюджету, та Р.П. Безсмертним,
тодішнім представником Президента України у Верховній Раді України. Цей
законопроект істотним чином відрізнявся від своїх попередників. У ньому
передбачалося, що база оподаткування буде обмежена лише житловими
будівлями. Для міст з населенням понад 50 тисяч база оподаткування мала
визначатися за поточною ринковою ціною, а для невеликих громад – методом
заміщення з урахуванням зональних коефіцієнтів. Ставки оподаткування
передбачалися в розмірі від 0,1 до 0,3 відсотка оціненої вартості, а для
будівель, загальна житлова площа яких перевищує 100 квадратних метрів,
пропонувалася ставка 0,6 відсотка. Законопроектом передбачалося, що
зобов’язання щодо податку на нерухомість мають визначатися органами
державної податкової служби на підставі даних, що містяться в реєстрі
комунальних підприємств з реєстрації, обліку та оцінки об’єктів
нерухомого майна (Бюро технічної інвентаризації). Не планувалося жодних
пільг, за винятком пільг для об’єктів, що перебувають у зонах відчуження
та безумовного (обов’язкового) відселення, визначених Законом України
„Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Передбачалося запровадження
процедури оскарження. Цей законопроект також був схвалений у першому
читанні, але потім Верховна Рада не поверталась до нього. Основною
перешкодою до ухвалення цього законопроекту стала невирішеність питання
про те, як запровадити підхід, пов’язаний із оцінкою ринкової вартості
нерухомого майна для оподаткування нерухомості.

У тому самому 1998 році на розгляд Верховної Ради подавався інший
депутатський законопроект стосовно податку на нерухомість, авторами
якого були депутати С.П. Гмиря, О.П. Черенков та А.І. Левченко. Цей
проект пропонував цілком інше бачення оподаткування нерухомості у
порівнянні з пропозиціями депутатів Є.Д. Жовтяка і Р.П. Безсмертного.
Перш за все, законопроект не передбачав зарахування надходжень від
податку на нерухомість до місцевих бюджетів, а натомість визначав його
як „загальнодержавний податок”. Місцеві органи влади також не отримували
жодних повноважень для впливу на ставки податку – ставки жорстко
визначалися безпосередньо у законопроекті і залежали виключно від одного
критерію – площі нерухомого майна. Проект встановлював неоподатковувану
площу будівель – в розмірі 100 квадратних метрів, садових будиночків –
50 квадратних метрів, та гаражів – 30 квадратних метрів, однак не
передбачував ніяких інших соціальних пільг (крім положення, згідно з
яким до об’єктів оподаткування не включалась нерухомість у зонах
відчуження та обов’язкового відселення внаслідок Чорнобильської
катастрофи). До об’єктів оподаткування законопроект пропонував включити
не лише існуючі будівлі, але і об’єкти незавершеного будівництва,
водночас земельні ділянки оподаткуванню в проекті не підлягали. Після
розгляду у Верховній Раді у першому читанні цей проект депутатами було
відхилено.

Третій депутатський законопроект щодо податку на нерухомість був
розроблений і поданий на розгляд до Верховної ради наприкінці 1999 року
народним депутатом П.В. Мельником. Як і в проекті депутатів Є.Д. Жовтяка
і Р.П. Безсмертного, у поданому законопроекті податок на нерухомість
визначався як місцевий податок. Водночас проект депутата П.В. Мельника
надав органам місцевої влади значну автономію у виборі ставки податку. З
урахуванням певних обмежень, майже всі остаточні рішення стосовно ставок
пропонувалося приймати відповідним сільським, селищним та міським радам.
Місцеві ради, згідно з проектом, повинні були б визначати та
затверджувати у місцевому бюджеті ставки податку на земельні ділянки
населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь) з умовою, що
вони не повинні перевищувати встановлені у проекті середні ставки більш
ніж удвічі, а також ставки податку на будівлі та споруди (у розмірах від
1 до 2 відсотків бази оподаткування). Проект також передбачав низку
соціальних пільг. Зокрема, від податку пропонувалося звільнити інвалідів
1 та 2 груп, пенсіонерів, громадян, які виховують трьох і більше дітей,
ветеранів війни та громадян, постраждалих унаслідок Чорнобильської
аварії. Крім того проект встановлював неоподатковувану площу будівель в
розмірі 21 квадратного метра на одного члена сім’ї плюс 10,5 квадратного
метра на кожну сім’ю, але не менше від 80 квадратних метрів у цілому.
Цей законопроект також було розглянуто в першому читанні і відхилено.

Проект Податкового кодексу України, який був затверджений Верховною
Радою у другому читанні 29 листопада 2001 р., також містить окремий
розділ, присвячений оподаткуванню майна (Розділ VI). Значна кількість
норм цього розділу фактично повторюють пропозиції, що були викладені у
проекті народного депутата П.В. Мельника у 1999 році і коротко описані
вище. Як і у законопроекті, об’єктами податку на майно, запропонованого
у проекті Кодексу, є будівлі та споруди, а також земельні ділянки, що
перебувають у власності або користуванні. Базою оподаткування в обох
випадках для земельних ділянок встановлюється їх грошова оцінка за
методикою, визначеною Кабінетом Міністрів України, або площа, якщо
грошову оцінку не було проведено. Для будівель в обох випадках базою є
добуток площі на середню вартість одиниці виміру будівлі, встановлену на
підставі спеціальної багатофакторної оцінки. В обох проектах база
оподаткування для споруд визначається як їх балансова вартість.

Майже ідентичними є положення обох законопроектів стосовно визначення
ставок оподаткування, причому проект Податкового кодексу містить такий
самий обсяг повноважень із визначення ставок на рівні місцевих органів
влади. В частині соціальних пільг єдина відмінність полягає в тому, що
встановлення неоподаткованої площі для кожної сім’ї диференціюється
залежно від розміру населеного пункту. У поселеннях, чисельність яких
перевищує 50 тисяч, неоподатковувана площа у проекті складає 21
квадратний метр на одного члена сім’ї плюс 10,5 квадратного метра на
кожну сім’ю, але не може бути меншою від 80 квадратних метрів (як і у
проекті закону про податок на нерухомість депутата П.В. Мельника). У
менш населених пунктах кожен член сім’ї має право на неоподатковувану
площу в розмірі 40 квадратних метрів плюс 10,5 квадратного метра на
кожну сім’ю, а мінімальний загальний обсяг для сім’ї не встановлюється.
Проект Податкового кодексу вже понад рік очікує розгляду в третьому
читанні, і поки що невідомо, коли воно відбудеться.

Ці невдалі спроби запровадити податок на нерухомість прислужилися
важливій меті – вони висвітлили основні політичні та технічні питання,
що потребують розв’язання, перш ніж податок на нерухомість в Україні
стане реальністю. Нижче всі ці питання розглядаються докладніше.

Зв’язок плати за землю з податком на нерухомість

Як правило, база податку на нерухомість складається з двох елементів –
вартості землі та вартості будівель і споруд, які зазвичай поєднуються в
єдиній оцінці майна, хіба що застосовується система розподільних ставок.
З цього погляду Україна вже має податок на нерухомість, який перебуває
на початкових етапах розвитку. Йдеться про плату за землю. Успадкована
ще з радянських часів, плата за землю донедавна застосовувалась у
вигляді фіксованого збору з площі землі з поправкою на місцерозташування
ділянки та її функціональне призначення. Останніми роками по всій
Україні працювали земельні комісії, щоб перетворити базу плати за землю
на щось наближене до ринкової вартості в розрахунку на гектар. На цю
нову базу, оцінену за принципом ad valorem (з вартості), місцеві органи
влади у міських територіях зараз нараховують плату за ставкою один
відсоток. У сільській місцевості ставки нижчі – 0,1 відсотка для орних
земель і лише 0,03 відсотка для земель, що використовується під
вирощування багаторічних культур. Крім того, при здійсненні будь-яких
операцій з купівлі-продажу землі стягується п’стовідсоткове державне
мито.

За певними винятками про методику, яка застосовується для оцінки землі,
відомо небагато. У місті Києві, наприклад, оцінку землі було проведено
шляхом поділу території міста на 1483 зони, кожній з яких було приписано
певну вартість. При застосуванні ставки податку в 1 відсоток виходять
суми податку від 4 грн. До 5000 грн. За квадратний метр землі.

В окремих країнах, зокрема на Ямайці податок на нерухомість
застосовується лише до вартості земельного компоненту власності. Логічне
обґрунтування застосування такого типу оподаткування нерухомості, коли
оподатковується вартість земельної ділянки під забудову, полягає в тому,
що це дозволяє уникнути викривлень, які виникали б у разі включення до
бази оподаткування споруд та елементів благоустрою. Прихильники
застосування податку на вартість землі під забудову, посилаючись на
праці Генрі Джорджа, наголошують на економічній нейтральності цього типу
податку на нерухомість та низьких затратах на досягнення його
ефективності. Так чи так, якщо в Україні, врешті-решт, буде вирішено
застосовувати податок на нерухомість, що охоплює будинки, то треба буде
продумати, як цей новий податок можна сумістити з існуючим податком на
землю, щоб надати податкові на нерухомість послідовної форми.

Основні конструктивні питання запровадження нового податку на
нерухомість

Легко показати, що в разі застосування відносної вартості як методу
оцінки бази податку на нерухомість, існує висока вірогідність серйозних
викривлень рішень про розміщення об’єктів. Крім того, це може призвести
до неефективної просторової структури економічної діяльності.
Застосування методу відновної вартості також може мати небажані наслідки
з погляду справедливості. Якщо, наприклад, багатоквартирний будинок
оцінюється з метою нарахування податку на нерухомість за методом
відновної вартості, то загальна сума нарахованого на цей будинок податку
розподіляється між мешканцями будинку залежно від площі помешкань, які
їм належать. При цьому, якщо в будинку є певна кількість квартир типу
„люкс”, то їхні власники, по суті, платитимуть податок за нижчою від
інших ставкою. Єдиний спосіб уникнути цього полягає в застосуванні
оцінки на основі ринкової вартості.

Однак оцінка за ринковою вартістю можлива лише за умов наявності
повноцінного ринку нерухомості, який дозволяє легко зорієнтуватися в
ринкових цінах або вирахувати їх. У багатьох регіонах України ця умова
застосування такого податку на нерухомість зараз відсутня, і мине певний
час, перш ніж такого роду дані будуть у розпорядженні будь-якого
місцевого органу, який справлятиме податок на нерухомість. Питання
полягає в тому, чи можна зробити що-небудь тим часом. Нижче описано
компромісне рішення у вигляді підходу, що передбачає застосування оцінки
за вартістю квадратного метра площі.

Оцінка майна за вартістю одиниці площі.

Основним каменем спотикання для запровадження податку на нерухомість в
Україні є брак надійної інформації про ринкову вартість нерухомого
майна. До того ж, зрозуміло, що мине, вірогідно, чимало років, перш ніж
така інформація буде в наявності на постійній основі.

В інших країнах, де застосовується система податку на нерухомість, свого
часу також існували аналогічні обмеження, пов’язані з браком даних. Вони
подолали такі обмеження, запровадивши метод оцінки бази податку на
нерухомість за вартістю, щоправда дещо грубе, але воно дозволяє
поступово перейти до повноцінної системи оцінки за ринковою вартістю.
Донедавна (до 1998 р.) оцінка за вартістю одиниці площі
використовувалась у Роттердамі, а згодом там перейшли на оцінку за
ринковою вартістю.

У загальних рисах метод оцінки за вартістю одиниці площі працює таким
чином. Основною одиницею при оподаткуванні нерухомості в місті є
кількість зважених квадратних метрів, які належать власнику нерухомого
майна. При цьому застосовуються вагові коефіцієнти, що віддзеркалюють,
по-перше. Місце розташування об’єкта, а по-друге, якість житлової площі.
Остання вимірюється віком будівлі і тим, який там зроблено останнім
часом ремонт. Вагові коефіцієнти, що відображають місце розташування
об’єкта власності можна легко встановити на основі інформації про
градієнт орендної плати в місті. Ріелтерські журнали та газети подають
дані про орендну плату в різних районах міста, і ці дані можна
використати, щоб визначити, наскільки різниться орендна плата на будинки
та квартири аналогічної якості у різних районах. У центрі міста орендна
за помешкання аналогічної якості може бути, наприклад, у п’ять разів
вищою, ніж у віддалених районах міста. У такому разі квартирі,
розташованій у центрі, буде присвоєно ваговий коефіцієнт, що дорівнює 5,
а квартирі на околиці – 1.

На підставі інформації про градієнт орендної плати посадові особи, які
займаються податком на нерухомість, розділять місто на зони, що
нагадуватимуть концентричні кола навколо центру міста, в межах яких
нерухомість з найбільш схожими характеристиками матиме приблизно
однакову вартість. У межах кожної зони різні об’єкти нерухомості можна
розрізняти за віком та наявністю чи відсутністю значних ремонтних робіт.
Озброєні цією інформацією, посадові особи зможуть розрахувати
зобов’язання з податку на нерухомість, виходячи з площі житла.

Після виконання оцінки вартості місто може встановити ставку податку на
нерухомість у гривнях на квадратний метр. Для цього треба загальну
кількість зважених квадратних метрів на його території поділити на суму
доходів, яку воно хоче одержати за рахунок податку на нерухомість. Ця
ставка, помножена на кількість зважених квадратних метрів, визначатиме
обсяг податкових зобов’язань з кожного об’єкта нерухомості.
Проілюструвати, як працюватиме цей процес, можна за допомогою простої
арифметичної моделі, в якій розглядаються чотири об’єкти власності,
розташовані в різних зонах. У наведеній нижче таблиці 3.7 наочно
показано, як може на практиці працювати такий податок на нерухомість.

Таблиця 3.7 Ілюстрація податку на нерухомість на основі вартості
одиниці площі об’єкта нерухомості

Зона розташування об’єкта

Площа, кв. м.

Коефіцієнт розташування

Коефіцієнт якості База оподаткування Ставка податку на кв. м. Загальна
сума податку

A 50 1 1 50 2 100

B 50 2 0.5 50 2 100

C 50 3 2 300 2 600

D 50 4 2 400 2 800

Усього 200 x x 800 x

У цій моделі ми виходимо з припущення, що кожен об’єкт власності має
однакову житлову площу – по 50 кв. м. З урахуванням коефіцієнтів
розташування та якості, наведених у цій таблиці, база оподаткування
визначається шляхом множення цих коефіцієнтів на однаковий для всіх
показник метражу оподатковуваної житлової площі. Зважена кількість
квадратних метрів – 800 – складає базу місцевого податку на нерухомість.
Якщо припустити, що органи місцевого самоврядування цього міста хочуть
одержати загалом від цих об’єктів 1600 грн. доходів від податку на
нерухомість, то вони мають встановити ставку податку на нерухомість на
рівні 2 грн. за квадратний метр площі об’єкта власності (1600 : 800 =
2). Застосування цієї єдиної ставки до всіх об’єктів власності дає суми
податкових зобов’язань, показані в останньому стовпчику таблиці 1.

З часом, коли будуть накопичені дані про операції на ринку нерухомості й
підготовлені оцінки нерухомого майна, можна буде перейти від оцінки за
вартістю одиниці площі до більш точної оцінки за ринковою вартістю.

Слід також зазначити, що, коли для оцінки за вартістю одиниці площі
застосовуються коефіцієнти розташування, то до оцінки нерухомого майна
включається вартість землі. При тому що існує окремий податок на землю,
це означатиме, що після запровадження оцінки за вартістю одиниці площі
матиме місце подвійне оподаткування. Тому було б бажано продумати, як на
певному етапі сумістити ці два податки в єдиний податок на нерухомість,
що враховуватиме і землю, і будівлі. Однім із варіантів розв’язання
цього питання є збереження плати за землю в сільській місцевості, а в
містах заміна її на податок на нерухомість, що нараховуватиметься на
вартість одиниці площі об’єкта.

Оцінка податкового навантаження

на Автомехбазу „Київпастранс”

Оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства
здійснюється у процесі порівняння альтернативних її варіантів за
допомогою системи відповідних показників. Основними з цих оціночних
показників є:

коефіцієнт ефективності оподаткування.

Він дозволяє отримати найбільш узагальнену характеристику вибраної
податкової політики підприємства, показуючи, як співвідносять між собою
показники чистого прибутку та загальної суми податкових платежів.
Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

Еп = П / ЗП,

де Еп – коефіцієнт ефективності оподаткування операційної діяльності
підприємства; П – сума чистого прибутку підприємства; ЗП – загальна сума
податкових платежів.

Для характеристики податкового навантаження використовують також і
обернений показник, який визначає долю податкових виплат в загальній
сумі прибутку підприємства. В даному випадку береться співвідношення
суми податкових платежів до балансового прибутку.

коефіцієнт податкомісткості реалізації товару

Цей показник дозволяє визначити загальну суму податкових платежів, що
припадають на 1цю обсягу реалізованої продукції (товарів, робіт,
послуг). Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

КПМр = ЗП / ОРп,

де КПМр – коефіцієнт податкомісткості реалізації товару підприємством;
ОРп – доход (виручка) від реалізації продукції.

коефіцієнт оподаткування операційних доходів

Цей показник дозволяє судити про рівень оподаткування операційних
доходів підприємства відповідними видами податків і зборів, що
включаються у ціну продукції. Розрахунок цього показника здійснюється за
формулою:

КПд = Пц / ОРп,

де КПд – коефіцієнт оподаткування операційних доходів; Пц – загальна
сума податкових платежів, що включається у ціну продукції.

У ціну продукції включаються непрямі податки, такі як ПДВ і акциз, що в
даній роботі не розглядаються.

коефіцієнт оподаткування операційних витрат

Цей показник характеризує рівень податків, що включається до операційних
витрат, до загальної суми цих витрат. Розрахунок цього показника
здійснюється за формулою:

КПв = Пс / В,

де КПв – коефіцієнт оподаткування операційних витрат; Пс – загальна сума
податкових платежів, що включаються до операційних витрат; В – загальна
сума операційних витрат підприємства.

коефіцієнт оподаткування операційного прибутку

Цей показник характеризує рівень податків, що сплачуються за рахунок
операційного прибутку підприємства. Розрахунок цього показника
здійснюється за формулою:

КПп = Пп / ВП,

де КПп – коефіцієнт оподаткування операційного прибутку; Пп – загальна
сума податкових платежів, що здійснюється за рахунок операційного
прибутку; ВП – прибуток підприємства від операційної діяльності.

коефіцієнт пільгового оподаткування операційної діяльності

Цей показник дозволяє визначити наскільки ефективно підприємство
використовує надані законодавством пільги по податках, пов’язаних з його
операційною діяльністю. (цей коефіцієнт дозволяє судити і про
ефективність використання пільг по окремим видам податків).

За допомогою вищенаведеної системи показників оцінюється альтернативні
варіанти розробленої податкової політики підприємства, порівняння яких
дозволяє вибрати для реалізації найбільш ефективний її варіант.

Застосовуючи цю систему, спочатку необхідно проаналізувати, в якому з
трьох років, що досліджуються, існуюча податкова система була найбільш
сприятливою для підприємств. Під існуючою податковою системою
розуміється незмінність механізму оподаткування суб’єктів господарювання
податком на прибуток, ПДВ та зборами на соціальні заходи. В основу
дослідження покладено ряд особливостей обчислення та сплати податків, а
також розрахунок відповідних коефіцієнтів, саме в тій частині, що
безпосередньо стосується діяльності суб’єкта, на базі якого проводиться
дослідження. Це Автомехбаза „Київпастранс”. Для цього на підставі даних
форм Ф2-м „Звіт про фінансові результати” за 2000, 2001, 2002 роки
розглянемо таблицю 3.8, в якій показано динаміку змін вищенаведених
коефіцієнтів за період, що аналізується.

Табл. 3.8

№ Показники 2000 р. 2001 р. 2002 р.

1 Коефіцієнт ефективності оподаткування 0,35 0,36 1,62

2 Коефіцієнт податкомісткості реалізації товару 0,184 0,165 0,146

3 Коефіцієнт оподаткування операційних витрат 0,154 0,112 0,078

4 Коефіцієнт оподаткування операційних доходів 0,212 0,167 0,096

За коефіцієнтом ефективності оподаткування найсприятливішим для
підприємства був 2002 рік, коли при існуючій податковій системі на 1
грн. загальних податкових платежів припадає 1,62 чистого прибутку, і
менш сприятливим – 2000 рік, коли на 1 грн. загальних податкових
платежів припадає 35 коп. чистого прибутку.

Серед всіх інших коефіцієнтів, що аналізуються, найефективнішими є ті,
що мають менше значення, оскільки вони вказують, яка частина податкових
платежів припадає на джерела цих платежів.

Коефіцієнт податкомісткості реалізації є найбільш надійним для
характеристики податкового навантаження, оскільки в сучасних умовах
значна частина підприємств України є збитковими. Він визнає, яку частину
виручених коштів продавець сплачує у вигляді податків. За коефіцієнтом
податкомісткості реалізації товару найбільш ефективним для Автомехбази
був 2002 рік, коли на 1 грн. загального обсягу реалізації товару
припадає 14,6 коп. загальних податкових платежів і найменш ефективним –
2000 рік, коли цей показник дорівнював 18,4 коп.

Коефіцієнт оподаткування операційних витрат показує, що податковий
період 2000 року на 1 грн. операційних витрат припадає 15,4 коп.
відрахувань до фондів, у 2001 – 11,2, а в 2002 – 7,8 коп.

За коефіцієнтами оподаткування операційного прибутку найсприятливішим
був 2002 рік, коли на 1 грн. прибутку отриманого від реалізації товару,
припадає 9,6 коп. податкових платежів, що здійснюється за його рахунок.
В 2001 р. показник дорівнював 16,7 , а у 2000 році – 21,2 коп.

Реформування податкової політики проходить дуже складно. І це не
випадково. Цьому є об’єктивних та суб’єктивні причини. Нині основним
завданням є те, що кількісні показники податкової системи мають
поступитись якісним шляхом скорочення кількості податків, зборів і
обов’язкових платежів та запровадження системи врегульованих,
науково-обгрунтованих, оптимальних форм і методів податкового впливу,
регулювання підприємницької діяльності через якісно нові, найвпливовіші,
а головне, ефективні та стимулюючі податкові важелі. Податкова політика
має бути жорсткою, але справедливою, стабільною, зрозумілою та
привабливою. Вона має виступати провідним стимулюючим фактором у
стабілізації виробництва, забезпечувати повне, якісне і своєчасне
виконання доходів бюджетів всіх рівнів.

Висновки

На основі проведеного аналізу фінансового стану підприємства Автомехбази
„Київпастранс” можна зробити висновок, що дане підприємство є крупним
платником податків, що забезпечує постійне їх надходження до бюджету
країни. Більшу частину податкових платежів підприємства складають
податок на прибуток і транспортний податок.

Податок з транспортних засобів є другим по величині податковим платежем,
що сплачує підприємство. У 2001 році він, навіть номінально майже
дорівнював податку на прибуток (податок на прибуток становив 39,45 тис.
грн., а транспортний податок – 35,1 тис. грн.). Автомехбаза
„Київпастранс” являється автотранспортним підприємством, що надає не
лише ремонтні, але й транспортні послуги підприємствам КП
„Київпастранс”. Підприємство сплачує податок у повному обсязі, оскільки,
згідно Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та
інших самохідних машин і механізмів” у редакції від 18.02.1997 р.
№75/97-ВР пільги мають підприємства автомобільного транспорту загального
користування. Таке становище сприяє нерівномірному розподілу податкового
тягаря серед інших підприємств-платників податку. Деякі економісти
вбачають вихід з ситуації у повному скасуванні пільг. Я з цим не згодна.
До того ж, як зазначив Григорій Оперенко, податкова служба ніколи не
була проти надання пільг, спрямованих на підвищення рівня виробництва,
поповнення оборотних коштів. На мій погляд, вигідним був би варіант
встановлення 50% пільги на податок з транспортних засобів як для
підприємств автомобільного транспорту загального користування, так і для
підприємств, основною діяльністю котрих є надання транспортних послуг
іншим підприємствам.

Підтвердження вищезгаданої проблеми знаходимо у таких статистичних
данних: у 2001 році податкові надходження підприємства скоротилися на
38%. Цей спад обумовлений значним скороченням доходів підприємства
(оподаткований прибуток у 2001 р. порівнянно з 2000 р. зменшився майже
удвічі) та зменшенням кількості автотранспортних засобів. У 2002 р.
Автомехбаза покращує своє фінансове положення, підвівши його до рівня
2000 р. Однак, це покращення є ілюзорним. Підприємство вирішило свої
проблеми за рахунок скорочення кількості автотранспортних засобів,
скорочення кількості робітників і тривалості їх робочого дня, в той же
час збільшуючи навантаження на кожен автобус. Така економія тимчасово
покращує фінансовий стан підприємства, але з часом може призвести до
його занепаду.

Покращення ситуації я вбачаю у зменшенні ставки податку на прибуток
підприємств до 25%, а також введення пільги на податок з транспортних
засобів у розмірі 50%. Такі заходи скоротять податкові платежі
підприємства близько на 35 тис. грн., вивільнивши ці кошти для його
розвитку (на ремонт та придбання нових транспортних засобів, збільшення
штату працівників, покращення умов праці та якості послуг, що надаються
Автомехбазою іншим структурним підрозділам КП „Київпастранс”.

Актуальність питання послаблення податкового тиску зумовлено тим, що
рівень оподаткування в Україні, порівняно з іншими країнами, є одним із
найвищих. Збереження високого рівня оподаткування в умовах сучасної
соціально-економічної кризи стає однією з причин гальмування виходу з
неї. Тому розробка послідовної та ефективної податкової політики є
першочерговою задачею українського уряду.

Сучасна податкова політика в Україні, як вже зазначалося є не досить
ефективна і є одним із найважливіших чинників, що стримують зростання
виробництва та розвиток економіки країни. Основними хибами податково
політики є високий рівень податкового тиску на сумлінних платників
податків та нестабільність податкової системи.

Засоби стимулювання окремих видів господарської діяльності та
підприємств, з використанням податкової політики, неоднозначно впливають
на економічні процеси. Будь-які податкові пільги, стимулюючи корисну для
держави діяльність, порушують конкурентну рівновагу і сприяють
зловживанням та ухиленню від сплати податків. Це негативно впливає як на
рівень податкових надходжень до бюджету, так і на розвиток відносин в
Україні взагалі.

Довгоочікуваний Податковий кодекс має забезпечити комплексний підхід до
регулювання податкових відносин, бути універсальним інструментом
усунення прогалин, недосконалості і неузгодженості податкового
законодавства, його гармонізації з конституційним, бюджетним, цивільним,
адміністративним і кримінальним законодавствами. Одночасно він повинен
змінити чинну систему оподаткування, зробити її простою і прозорою,
спростити процедуру обліку і забезпечити невідворотність сплати
податків.

Обсяг формування чистого прибутку підприємства значно залежить від суми
його податкових платежів. За рахунок якого джерела та на якому етапі
операційної діяльності підприємства вони б не здійснювались, ці платежі
зменшують розмір прибутку, що залишається у його розпорядженні. Тому
кожним підприємством повинні активно використовуватися можливості
мінімізації податкових платежів, з тим щоб забезпечити збільшення
розміру чистого прибутку, а відповідно і фінансових ресурсів для
підвищення темпів розвитку своєї операційної діяльності.

Для цього на підприємстві повинно формуватися ефективна податкова
політика – вибір найбільш ефективного варіанту сплати податків при
альтернативних напрямках операційної діяльності.

При формуванні справді результативної податкової політики підприємства
повинні дотримуватися таких принципів:

Суворе дотримання чинного податкового законодавства.

Це виключає ймовірну сплату штрафів за порушення діючих податкових норм,
які зменшують величину чистого прибутку підприємства.

Співвідношення задачі мінімізації податкових платежів з цілями загальної
політики управління прибутком підприємства.

Мінімізація податкових платежів завжди повинна бути направлена на
збільшення величини чистого прибутку, а не здійснюватись за рахугнок
скорочення операційної діяльності.

Пошук та використання найбільш ефективних господарських рішень, що
забезпечують мінімізацію бази оподаткування у процесі операційної
діяльності.

Доцільно ефективно використовувати податкові пільги, враховувати
специфіку окремих елементів бази оподаткування.

Оперативний облік змін у діючій податковій системі.

Планове визначення сум майбутніх податкових платежів.

Процес формування податкової політики підприємства може здійснюватись за
такими етапами:

Виявлення напрямків операційної діяльності підприємства, що дозволяють
мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок оподаткування.

Виявлення можливостей скорочення бази оподаткування операційної
діяльності підприємства за рахунок використання прямих податкових пільг.

Врахування непрямих податкових пільг у формуванні податкової політики
підприємства

Склад непрямих податкових пільг визначається можливостями зменшення бази
оподаткування при незмінних його ставках. Це може бути, наприклад,
використання методів прискореної амортизації активної частини виробничих
повних фондів (скорочує податкову базу по прибутку); заміна живої праці
машинами і механізмами (скорочує податкову базу сплати відрахувань від
фонду оплати праці).

Врахування регіональних особливостей формування податкової політики
держави.

В процесі регіональної диверсифікації операційної діяльності підприємств
виникають можливості використання податкових переваг, що діють у вільних
економічних зонах, зарубіжних країнах з більш досконалою податковою
системою, офшорних зонах.

Визначення методичних принципів податкового планування на підприємстві.

Оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства.

Податкова концепція повинна передбачати становлення в Україні податкової
системи ринкового типу, перехід до регулюючої податкової політики, яка
відрізняється від фіскальної, що вихідним пунктом при визначенні видів
податків, рівня ставок, податкових пільг є не потреби держбюджету, а
необхідність розв’язання економічних та соціальних проблем:
інвестиційної, структурної, екологічної та інших.

Метою регулюючої податкової політики в Україні має бути сприяння
процесам активізації трудової і господарської ініціативи, пожвавлення
інвестиційної діяльності, подолання економічної кризи.

Проте ефективність податкового регулювання залежить не тільки від якості
концепції податкової політики, а й цілого ряду об’єктивних і
суб’єктивних обставин:

Своєчасність податкових змін.

Наближеність фактичного рівня податкового преса в країні до його
критичної межі.

Органічне поєднання податкових законів з прийнятою системою
бухгалтерського обліку, що відповідає міжнародним стандартам.

Стабільність податкового законодавства.

Прозорість і спрощеність системи оподаткування, податкової звітності та
процедури сплати податків, установлення партнерських відносин податкової
служби з платниками податків.

Поєднання стимулюючої податкової політики з комплексом інших заходів.

Реформування податкової системи держави та її інтереси повинні бути
висвітлені у єдиному всеохоплюючому податковому законі – Податковому
кодексі. Слід зазначити, що в Україні вперше створюється такий цілісний
документ з питань оподаткування.

Для подальшого реформування і зростання економіки України прийнятий у
першому читанні проект Податкового кодексу – „економічної конституції”
держави потребує якнайшвидшого доопрацювання з урахуванням поданих
доповнень та зауважень в прийняття Верховною Радою України.

Список літератури

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р.
№ 283/97-ВР.

„Земельний кодекс України” від 18.12.1990 р. № 561-ХІІ із змінами та
доповненнями.

Закон України „Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. № 2535-ХІІ.

Закон України „Про оренду землі” в редакції від 06.10.1998 р. № 161-ХІV
із змінами та доповненнями.

Закон України „Про податок з транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів” від 18.02.1997 р. № 75/97-ВР.

Постанова Верховної Ради України „Про проект Податкового кодексу
України” від 29 листопада 2001 року № 2827-ІІІ.

Азаров М.Я. Кольга В.Д. Онищенко В.А. Все про податки: Довідник. – К.:
Експерт-Про, 2000.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2000.

Башинський О. Транспортний податок: все, що треба знати власникам
автотранспорту // Все про бухгалтерський облік – 2001. – №19. – 4 – 10
с.

Білова Н. Легковий автомобіль на підприємстві: є новини // Податки та
бухгалтерський облік. – 2003. – № 17(575). – С. 17 – 22.

Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи
розвитку): Зб. наукових праць. – Ірпінь, 1998.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища
школа, 1997.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. – К.: НІОС, 2002.

Василик О. Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України //
Фінанси України. – 1997. – № 10.

Гарасим П.М., Гарасим А.П., Хомин П.Я. Податковий облік і звітність на
підприємствах (єдність і розходження з національними стандартами).
Монографія. – Львів: Українські технології, 2001.

Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навчальний посібник. –
К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.

Демиденко Л.М. Удосконалення прямого оподаткування у напрямку інтеграції
в ЄС // Фінанси України, 2000. – №4 – с.124 –128.

Довідник бухгалтера-економіста. // Упорядники П.Я. Хомин, В.Д. Забчук. –
Тернопіль, 1999.

Економічна енциклопедія: У трьох томах / С.В. Мочерний (відпов.
Редактор). – К. – 2001.

Кирієнко Н. Податок на прибуток підприємств: ситуація, проблеми та шляхи
їх вирішення // Вісник податкової служби України. – 2003. – № 10. – С.
4.

Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран. Вопросы теории и
практики. – М., 1993.

Коцупатрий М.М., Пиндюра О.І. Основні засоби: проблеми обліку,
амортизації, оподаткування. // Світ бухгалтерського обліку – 19997. –
№5.

Крисоватий А.І. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник.
– Тернопіль. – 2001.

Крисоватий А.І. Теоретичні засади податку як соціально-економічної
категорії // Фінанси України. – 2002. – №2. – с.4 – 10.

Кукукина И. Управление финансами: Учебное пособие. – М.: Юрист, 2001.

Луніна І. Державні фінанси в перехідний період. – Х.: Форт, 2000.

Луцик А.І. Податки як інструмент фіскального адміністрування // Фінанси
України. – 2002. – №9. – с.42 – 47.

Матвєєва В. Добровільні перерахування та валові витрати // Податки та
бухгалтерський облік. – 2003. – № 17(575). – С. 22 – 24.

Нові зміни до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” //
Вісник податкової служби України. – 2003. – № 6. – С. 7-8.

Онищенко Т. Приватний підприємець. – Харків: Фактор, 2001.

Панасюк В.М., Ковальчук Є.К., Бобривець С.В. Податковий облік: Навч.
посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 260 с.

Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О.
П’ятаченко та ін.; за ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994.

Проблеми та шляхи розвитку податкової системи України. – Ірпінь, 1998.

Сичевський В. Податок на прибуток підприємств у сучасних умовах //
Вісник податкової служби України. – 2003. – № 6. – С. 4 – 6.

Соколовская Е. Калмыкия: Парадоксы налоговой политики // Деловой мир. –
1995. – №8. – с.7.

Сотніченко О. Оцінка податкового навантаження підприємницької діяльності
// Бухгалтерія в сільському господарстві – 2001. – №10. – 10 – 14 с.

Статистичний щорічник України. 2001 р. – К., 2002.

Теліцина О.О. Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз
// Актуальні проблеми економіки. – №2(20). – 2003. – с.43 –48.

Тулуш Л.Д. До питання про види податкових платежів // Науковий вісник
Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – 2001. – №4. –
243 – 246 с.

Тулуш Л.Д. Економічний зміст плати за землю // Фінанси України – 2002. –
№9. – 24 – 30 с.

Україна в цифрах. 2002 р. – К., 2003.

Федосов В.М., Льовочкін С.В. Проблеми розбудови податкової системи
України // Фінанси України, 1999. – №6. -с.40 –48.

Фінансовий облік і звітність на підприємствах різних галузей // за ред.
Хомина П.Я. – Тернопіль, 2000.

Цимбал Т. Розвиток системи податків, її законодавчого регулювання
(історико-правовий аспект) // зб. наук. праць Академії ДПС України. –
№2(8). – 2000. – с.108 –113.

Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997.

Шелудько Н.М. Проблема тіньової економіки в Україні // Фінанси України.
– 2002. – №9. – с.80 – 86.

Юткина Т.Ф. Налоговедение: от реформы к реформе: Монография. – М.:
ИНФРА, 1999.

Яновський В.Т. Теоретичні основи розмежування двох форм земельних
платежів // Фінанси України – 1998 – №1. – 69 – 71 с.

Додаток 1

Виконання основних показників діяльності

Автомехбази КП „Київпастранс”

за 2001 рік

№№ пп Найменування статей План

(тис. грн.) Факт

(тис. грн.) % вико-нання

1 Доходи – всього 3557 3691 104

1.1 Доходи від автопослуг 3522,2 3626 103

1.2 Інші доходи 34,8 65,0 187

2 Витрати реалізованої продукції 3557 3695,6 104

Елементи операційних витрат:

у т. ч. – матеріальні витрати

1717

1867,6

109

– оплата праці 1107 1030,5 93

– відрахування на соц. заходи

405,9

385,8

95

– амортизовані відрахування

199,5

198,4

99

– інші операційні витрати 127,6 213,3 167

3 Прибуток – -4,6

4 Інші доходи (отримання основних засобів) – 16,1

5 Податок на прибуток від основної діяльності

6 Прибуток – 11,5

7 Виконання плану транспортно-експлуатаційних послуг для підприємств КП

226,0

244,7

108

Додаток 2

Матеріальні витрати за 2001 рік по Автомехбазі

№№ пп Найменування показників план факт

1 Ремонт колії та мереж

2 ТО-1

3 ТО-2

Витрати на поліпшення осн. фондів (5% бал. варт.)

4 Сезон. обслуговування

52,5

5 Ел. енергія на виробничі потреби 9,0 2,6

6 Ремонт будівель 30,0 77,9

7 Ремонт устаткування 7,5 22,1

8 Теплоенергія 139,6 140,4

9 Газ

10 Вода і каналізація 18,9 9,1

11 Ремонт шин 16,0 31,2

12 Поточний ремонт транспортних засобів 140,0 214,9

13 Технічний огляд

14 Паливно-мастильні матеріали 1335,8 1282,0

15 Спец. одяг, взуття 6,7 9,0

16 Канцтовари 3,0 2,9

17 Виготовлення білетів

18 Витрати по кіосках

19 Знос малоц. та швид. зношені предмети 6,0 3,1

20 Забезпечення ТБ 4,5 5,0

21 Інші витрати

14,9

Підсумок 1717 1867,6

Додаток 3

Інші витрати

По Автомехбазі за 2001 рік

№ п/п

Найменування показників

план

факт

1 Витрати на відрядження 4,5 4,2

2 Страхові платежі

3 Оплата послуг сторонніх організацій

3.1 Транспорт для перевезення працівників

3.2 Транспорт технологічний

3.3 Протипожежна охорона 3,0 4,2

3.4 Наукова організація

3.5 Супроводження касира

3.6 Послуги банків 4,2 9,5

3.7 Охорона кас (сигналізація), інкасація 2,8 3,7

3.8 Охорона об’єктів

3.9 Дератизація 1,2 1,4

3.10 Телефон 3,3 2,5

3.11 Радіо 0,3 0,9

3.12 Медобслуговування 2,1 1,6

3.13 Обч. Центр

3.14 Ремонт, обслуговування обч. техніки 0,9 2,7

3.15 Підготовка водіїв

3.16 Інші витрати 2,6 3,8

4 Пільгова пенсія

5. Відрахування в позабюджетні фонди:

– інноваційний

– податок на транспорт 36,8 38,4

6 Охорона природного середовища

5,4

7 Орендна плата

8 Податок на воду

0,6

Податок на землю 1,8 0,6

9 Доплата по ДТП

10 Соцсфера 64,1 133,9

11 Інші

Всього 127,6 213,3

Додаток 4

Порівняння методів і норм амортизації основних засобів (ОЗ) та основних
фондів (ОФ) з використанням правил податкового законодавства

№ п/п Елементи розрахунку амортизації

Фінансовий облік

Податковий облік Збіг або розбіжність отриманих за податковим обліком
відомостей для ведення фінансового обліку

1 Мета нарахування амортизації Систематичний розподіл вартості основних
засобів підприємства, що амортизується протягом періоду їх корисного
використання Віднесення витрат підприємства пов’язаних з придбанням,
виготовленням або поліпшенням основних фондів на зменшення скоригованого
прибутку Цілі різні, але це реального впливу на порядок розрахунку або
на кінцевий результат не має

2 Включення суми амортизації до витрат (валових витрат) Є елементом
витрат діяльності підприємства Застосовують для розрахунку величини
оподатковуваного прибутку, не належить до валових витрат Через
відмінності у призначенні два отримані результати розрахунків
використовують відповідно або як елемент витрат, або для розрахунку
оподатковуваного прибутку

3 Визначення об’єкта нарахування амортизації Основні засоби та
матеріальні активи, що утримує підприємство з метою використання,
очікуваний термін використання більш як рік. Використовують величину
операційного циклу, тобто проміжок часу від придбання запасів до
отримання коштів від реалізації виготовленої з них продукції Основні
фонди – матеріальні цінності, що використовують у господарській
діяльності підприємства протягом більш як 365 днів Можливі незбіги в
переліку і вартості майна, що відноситься до ОЗ і ОФ

4 Методи нарахування амортизації „Податковий” метод

Прямолінійний

Метод зменшення залишку

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Кумулятивний

Виробничий

„Податковий” метод:

Метод розрахунку амортизації відповідно до балансової вартості груп ОФ
на початок звітного періоду;

Метод прискореної амортизації для ОФ групи 3 Підприємство, що обрало
„податковий” метод, зобов’язане застосувати перший метод для всіх груп
або зручний метод щодо фондів групи 3. Інші методи обирають самостійно,
вказавши у наказі про облікову політику

5 Норми нарахування амортизації Підприємство норми нарахування
амортизації розраховує самостійно залежно від обраного методу розрахунку
Підприємство застосовує норми у відсотках до балансової вартості фондів
з розрахунку на календарний квартал:

група 1 – 1,25%;

група 2 – 6,25%;

група 3 – 3,75%.

Застосування цих норм для підприємства обов’язкове Норми збігаються лише
за умови застосування норм нарахування амортизації, передбачених
податковим обліком

6 База нарахування амортизації Підприємство базу нарахування визначає за
кожним інвентарним об’єктом ОЗ, передбачає наявність аналітичного обліку
за кожним об’єктом. Для цілей фінансового обліку основні засоби
класифікують за такими групами: 9 груп основних засобів і 7 груп
необоротних матеріальних активів У підприємства базою нарахування є
балансова вартість груп основних фондів. Для розрахунку величини податку
на прибуток ОФ поділяють на три групи:

за ОФ групи 1 облік ведуть за кожним об’єктом і загалом за групою;

за ОФ груп 2 і3 – по кожній окремій матеріальній цінності та в цілому по
групах як суми балансових вартостей окремих об’єктів таких груп
Незважаючи на різне відношення до ведення по об’єктного обліку зха ОЗ
різних груп, потрібно вести облік за кожним інвентарним об’єктом, крім
того зберігають два види аналітичного обліку:

за різними групами ОЗ і необоротніх активів; за трьома групами ОФ

7 Склад первісної вартості Облікова вартість активу підприємства за
вирахуванням ліквідаційної вартості. Ліквідаційна вартість об’єкта – це
сума коштів, що підприємство сподівається отримати після закінчення
терміну корисного використання об’єкта за вирахуванням витрат на
ліквідацію або реалізацію об’єкта У підприємства характеристика
відсутня, використовують величину витрат Потрібно визначити суму
грошових коштів, що підприємство сподівається отримати від реалізації,
ліквідації об’єкта після закінчення терміну його корисного використання

8 Вартість, що підлягає амортизації Підприємство використовує величину
вартості, що амортизується, тобто первісну (переоцінену) за вирахуванням
ліквідаційної вартості активів Витрати підприємства на придбання,
виготовлення або поліпшення ОФ Обов’язковість розрахунку вартості, що
підлягає амортизації. Вартість, що підлягає амортизації, в фінансовому і
податковому обліку за наявності ліквідаційної вартості, що не дорівнює
нулю, також відрізнятиметься, оскільки ліквідаційну вартість у
податковому обліку не враховують

9 Величина первісної вартості Витрати підприємства на сплату відсотків
за користування кредитами не включають до первісної вартості ОЗ Витрати
підприємства на сплату відсотків за кредит входять до вартості витрат на
придбання ОФ Розбіжність величини вартості об’єкта амортизації з
величиною відсотків за кредит

10 Наявність невиробничих фондів Входять до складу ОЗ підприємства,
відображають на рахунку 109 „інші основні засоби” Витрати підприємства
на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення не
підлягають амортизації Розбіжність величини вартості об’єкта амортизації
з вартістю невиробничих фондів

11 Витрати на ремонт об’єкта нарахування амортизації Поділ витрат
підприємства на дві групи:

витрат, що поліпшують стан ОЗ відносять на підвищення їх вартості;

витрати на підтримку об’єкта в робочому стані відносять на витрати Поділ
витрат підприємства на дві групи:

сума витрат на ремонт у межах 5% сукупної балансової вартості на початок
року відносять до валових витрат;

суму витрат понад 5% відносять на збільшення вартості об’єктів груп ОФ
Відмінності у вартості ОФ до величини витрат на ремонт, що перевищують
5%. Необхідність ведення окремого обліку за двома групами, що не
збігаються, витрат на ремонт окремо для податкового та фінансового
обліку

12 Вибуття ОФ груп 2 і3 Причини вибуття у підприємства – продаж,
безоплатна передача або невідповідність визначення активом при вибутті
зменшуються база нарахування амортизації При виведенні з експлуатації
окремих об’єктів у зв’язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом,
реконструкцією, модернізацією і консервацією за рішенням підприємства,
балансова вартість відповідної групи зменшується на балансову вартість
такого об’єкта Не збігаються причини вибуття, формується різна база
оподаткування

13 Безоплатне отримання ОЗ Обов’язкове визнання активом підприємства й
оцінка первісної вартості об’єкта Відсутність визначення вартості
отриманих засобів не дає підстав підприємству включати їх вартість до
складу ОФ Із вартістю безоплатно отриманих засобів не збігається база
обкладання податком на прибуток

14 Переоцінка (дооцінка і зниження ціни) об’єкта ОЗ Підприємство
проводить самостійно, використовуючи індекс переоцінки. Умова переоцінки
– залишкова вартість об’єкта більш ніж на 10 % відрізняється від його
первісної вартості на дату складання балансу У підприємства така
операція не передбачена Проведення переоцінки відповідно до вимог
стандарту 7. Після переоцінки величина амортизації може не збігатися з
„податковою”

15 Зменшення корисності ОЗ Втрати від зменшення корисності об’єкта
підприємство включає до витрат, відбувається збільшення суми зносу У
підприємства зменшення корисності ОФ використання не передбачене. База
нарахування амортизації може не збігатися

16 Індексація балансової вартості ОФ У підприємства не передбачена
індексація об’єктів ОЗ Підприємства мають право провести індексацію при
підвищенні показника коефіцієнта індексації більше за 1, розраховують
капітальний дохід Після збільшення „податкової” індексації ОФ величина
амортизації може не збігатися

17 Поліпшення ОФ Поділ витрат підприємства на дві групи:

витрати, що забезпечують збільшення майбутніх економічних вигод,
включають до первісної вартості об’єкта;

витрати, пов’язані з підтриманням об’єкта ОЗ у робочому стані, не
збільшують економічних вигод, не включають до первісної вартості
об’єкта, а відносять на витрати Витрати підприємства на реконструкцію,
модернізацію й інші поліпшення в межах 5% сукупної балансовї варт ості
на початок року відносять на валові витрати, сума перевищення 5% – на
збільшення вартості ОФ Збіг з даними фінансового обліку можливий лише в
окремих випадках, необхідність роздільного відображення витрат для
фінансового і податкового обліку

18 Початок нарахування амортизації Починається за місяця, наступного за
місяцем, в якому об’єкт став придатним для експлуатації Починається з
початку наступного кварталу після поставлення об’єкта на облік Можуть
виникнути невідповідності щодо часу відображення амортизації в обліку

19 Термін нарахування амортизації Протягом терміну корисного
використання об’єкта 03 За окремим об’єктом фондів групи 1 амортизацію
проводять до досягнення балансовою вартістю об’єкта 100
неоподатковуванихз мінімумів доходів громадян; амортизацію фондів груп 2
і 3 проводять до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення
(крім ОФ, виведених з експлуатації) Не збігається за часом величина
нарахованої амортизації

20 Періодичність здійснення амортизаційних відрахувань Щомісяця, місячна
сума для цього методу методу не визначена Щокварталу за груповими
нормами Вартість розрахунку місячної суми як 1/12 річної, зближує дві
величини амортизації

21 Період, на який припиняють нарахування амортизації Період
реконструкції, модернізації, добудови (дообладнання), консервації
основних засобів підприємства При виведенні з експлуатації об’єкта групи
1 у зв’язку з ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією,
модернізацією і консервацією вартість об’єкта прирівнюють до нуля.

При виведенні з експлуатації окремого об’єкта основних фондів 2 і 3
групи балансова вартість такого об’єкта прирівнюється до нуля Періоди
майже збігаються

22 Первинні документи обліку Перелік документів передбачений наказом
Мінстату України від 29.12.95 р. №352 Відомості, що стосуються обліку
амортизаційних відрахувань, переносять з первинних документів
фінансового обліку в нагромаджувальні відомості Разом з веденням
реєстрів фінансового обліку необхідно заповнювати самостійно розроблені
відомості для ведення обліку амортизаційних відрахувань

23 Розрахунки та реєстри обліку Рахунок 131 „Знос основних засобів”,
ведення журналу 4 „Облік основних засобів” і відповідних відомостей
Рахунки фінансового обліку для відображення „податкової” амортизації
відсутні Разом з веденням реєстрів фінансового обліку необхідно
заповнювати самостійно розроблені відомості для ведення обліку
амортизаційних відрахувань

24 Вплив зміни податкового законодавства Істотно впливає Істотно впливає
Необхідність постійного обліку змін порядку нарахування амортизації

25 Понижуючий коефіцієнт до амортизації У фінансовому обліку підприємств
не застосовують Застосовувався як підстава для розрахунку платежу до
бюджетної частки – прибутку в 1996-2000 рр. Не є елементом методу
фінансового обліку згідно з П(С)БО 7

Додаток 5

Розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин та механізмів

Розрахунок на 2003 рік

Розрахунок за придбані транспортні засоби

№ Код транспортного засобу згідно з Гармонізованою системою опису та
коуваня товарів

Марка транспортного засобу

Модель транспортного засобу

Об’єм циліндрів двигуна (см. куб.) Потужність двигуна (кВт) Двжина
корпусу (см.)

Кількість однорідних транспортних засобів Ставка податку в грн. на рік:
зі 100 см. куб. з 1 кВт зі 100 см.

Сума нарахованого податку

Пільги

Сума податку, що підлягає сплаті

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

1 8705 ГАЗ 52 3480 13 3,60 1629

1629

2 8705 ГАЗ 53, 3307 4250 15 3,60 2295

2295

3 8704 ГАЗ 53, 3307 4250 2 10 850

850

4 8704 САЗ 3507 4250 3 10 1275

1275

5 8705 ЗІЛ 130, 431412 6000 12 3,60 2592

2592

6 8704 ЗІЛ 130, 431180 6000 15 10 9000

9000

7 8704 ЗІЛ 233ГЯ 10850 2 15 3255

3255

8 8704 ЗІЛ 4502 6000 4 10 2400

2400

9 8704 ММЗ 555 6000 1 10 600

600

10 8704 МАЗ 5334 14860 1 15 2229

2229

11 8705 МАЗ 5334 14860 1 3,60 535

535

12 8705 ЗІЛ 133ГЯ 10850 1 3,60 391

391

13 8705 МАЗ 5334, 5337 11150 2 3,60 803

803

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

14 8705 КРАЗ 255Б 14860 4 3,60 2140

2140

15 8705 ГАЗ 53 4250 4 3,60 612

612

16 8703 OPEL Omega 2198 1 10 220

220

17 8703 ГАЗ 311024,31029 2445 6 10 1467

1467

18 8703 ВАЗ 2106, 2121 1600 4 5 320

320

19 8703 ВАЗ 2105 1300 1 5 52

52

20 8703 ЗАЗ 1102 1091 2 4 87

87

21 8703 ГАЗ 2217 2300 2 10 460

460

22 8705 КАВЗ, ПАЗ 685, 3205 4250 20 3,60 3060

3060

23 8702 РАФ, ГАЗ 2203, 33021 2445 2 3,60 3060

3060

24 8703 ВАЗ 21103 1499 1 4 60

60

25 8703 ЛЕК, УАЗ 452 2445 2 10 489

489

26 8703 ІЖ 2715 1500 1 4 60

60

27 8703 ГАЗ, УАЗ 2705, 3909 2445 2 10 489

489

28 8701 ЕО 2621 4940 1 2,50 124

124

29 8701 Берекс 2628 6300 1 2,50 158

158

Усього

126

37828

37828

Луцик А.І. Податки як інструмент фіскального адміністрування // Фінанси
України. – 2002. – №9. – с.45.

Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран. Вопросы теории и
практики. – М., 1993.

Соколовская Е. Калмыкия: Парадоксы налоговой политики // Деловой мир. –
1995. – №8. – С.7.

Статистичний щорічник України 2001 р., Україна в цифрах 2002 р.

Телішук М.М. Актуальні проблеми співвідношення прямих та непрямих
податків. //Фінанси України. – №2. – 2001 с. 55.

Вісник податкової служби України. – 2003. – №35. – С. 19.

Легковий автомобіль на підприємстві: є новини. // Податки та
бухгалтерський облік. – 2003. – № 17(575). – С. 17 – 22.

Вісник податкової служби України. – 2003. – №14. – С. 36.

Добровільні перерахування та валові витрати. // Податки та
бухгалтерський облік. – 2003. – № 17(575). – С. 22.

PAGE

PAGE

PAGE 86

PAGE

PAGE 110

PAGE

Склад валових доходів

Валові доходи

Доходи, які включають до складу валових доходів

Доходи, які виключають зі складу валових доходів

Доходи, які не включають до складу валових доходів

Доходи від продажу продукції

Реалізація продукції покупцями

Відвантаження продукції покупцями

Попередня оплата покупцями

Вартість продукції за цінами реалізації

Ціна реалізації х кількість продукції

ПДВ (вартість продукції за цінами реалізації х ставка ПДВ:100)

Дата збільшення валового доходу

Дата зарахування коштів на банковський рахунок

Дата оприбуткування готівки у касі

Перша подія

Попердня оплата

Попередня оплата

Дата відвантаження продукції

Дата фактичного отримання результатів робіт (надання послуг)

або

Перша подія

Товари, продукція

Товари,продукція

Пов’язані особи

Здійснення контролю над платниками податків

Контролюється таким платником податку

Перебуває під спільним контролем

Посадова осо-ба, уповнова-жена здійсню-вати юридичні дії

Найбільша частка в

Управління найбільшою часткою голосів у керівному органі

Володіння часткою не менше ніж 20 % статутного фонду

Найбільша частка в статутному фонді

Управління найбільшою часткою голосів у керівному органі

Володіння часткою не менше ніж 20 % статутного фонду

Юридичні особи

Фізична особа

Керівник (директор)

Юридична особа

(засновник, власник)

Фізична особа

Юридична особа

(дочірнє підприємство (ТзОВ, АТ))

Юридична особа

Батьки

Чоловік (дружина)

Діти

Батько

Вітчим

Мати

Мачуха

Донька

Невістка

Син

Зять

Батьки

Діти

Доходи від виконання довготермінових договірних зобов’язань

Договірна ціна довготермінового контракту

Сума витрат, які планують здійснити у зв’язку з виконанням
довготермінового контракту

Сума фактичних витрат за звітний період

Оцінний коефіцієнт (фактичні витрати за звітний період: загальну суму
запланованих витрат)

Валовий доход за звітний період

(оцінний коефіцієнт х довготермінового контракту)

Доходи від виконання довготермінових контрактів (перерахунок за
завершеними довготерміновими договорами)

Кінцева договірна ціна об’єкта довготермінового контракту

Фактичні витрати попередніх звітних періодів

Сума фактичних загальних витрат, здійснених при виконанні
довготермінового контракту

Розрахункова сума доходу попередніх періодів

Термін дії передплати, зумовлених завищенням або заниженням сум валових
доходів у відповідних податкових періодах

Облікова ставка НБУ, що діяла на момент проведення перерахунку (облікова
ставка НБУ х 120%:100)

Сума від перерахунку доходу за завершеними довготерміновими доходами

У разі завищення суми податкових зобов’язань у попередніх податкових
періодах

У разі занищення суми податкових зобов’язань у попередніх податкових
періодах

Виключають із валових доходів

Збільшують валові доходи

Доходи від продажу основних фондів

Продаж об’єктів груп основних фондів та нематеріальних активів

Податкові зобов’язання

Балансова вартість об’єктів груп основних фондів та нематеріальних
активів

Вартість продажу об’єктів груп основних фондів та нематеріальних активів

Перевищення вартості продажу над балансовою вартістю

Валові доходи від продажу об’єктів груп основних фондів нематеріальних
активів

Доходи від здійснення операцій лізингу (оренди)

Орендодавець

Укладання договору з орендарем

Розрахунок амортизаційних відрахувань

(балансова вартість х норму амортизації):100

Відображення суми продажу орендних послуг (орендної плати)

Валові доходи

Податкові зобов’язання

Склад валових витрат

Валові витрати

Витрати, які включають до складу валових витрат

Витрати, які не включають до складу валових витрат

Витрати, які виключають зі складу валових витрат

Витрати, які частково включають до складу валових витрат

Витрати, зв’язані з операціями оренди

Орендар

Укладання договору з орендодавцем

Відображення суми орендної плати, що підлягає сплаті

У сумі амортизаційних відрахувань

понад суму амортизаційних відрахувань

відносять на збільшення валових витрат

покривають за рахунок власних джерел

Порядок списання витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію основних
фондів

Групи основних фондів, що підлягають реконструкції, ремонту та
модернізації

Сукупна балансова (залишкова) вартість основних фондів на початок року

Фактична сума витрат на ремонт, модернізацію, реконструкцію основних
фондів на початок року

Фактичні витрати у межах 5% сукупної балансової вартості основних фондів
на початок року

Фактичні витрати, що перевищують 5% сукупної балансової вартості
основних фондів на початок року

Валові витрати

Збільшення балансової (залишкової) вартості основних фондів

Витрати за операціями з основними фондами та нематеріальними активами

(продаж основних фондів та нематеріальних активів)

Продаж груп основних фондів та нематеріальних активів

Балансова вартість об’єктів груп основних фондів та нематеріальних
активів (первісна вартість – сума зносу)

Вартість продажу об’єктів груп основних фондів та нематеріальних
активів, в т.ч. ПДВ

Перевищення балансової вартості основних фондів над вартістю продажу

Валові витрати

Витрати за операціями з основними фондами та нематеріальними активами
(ліквідація основних фондів)

Вимушена ліквідація

Ліквідація об’єктів груп основних фондів

Ліквідація за рішенням платника податку

Балансова вартість окремого об’єкта основних фондів групи 1, який
підлягає вимушеній заміні з незалежних від платника податку обставин

Балансова вартість окремого об’єкта груп основних фондів коли ліквідацію
здійснюють за рішенням платника податку

Валові витрати

Не відносять до валових витрат, а відшкодовують за рахунок власних
джерел платника податку

Витрати з ліквідації, здійсненої власними силами підприємства

Валові витрати

Групи ос новних фондів і норми нарахування амортизації

Основні фонди

Група 1

Будівельні споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (у
т.ч. житлові будинки і їх частини; квартири та місця загального
користування)

Група 2

Автомобільний транспорт та вузли до нього (запасні частини); меблі;
побутові, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти;
інше офісне обладнання

Група 3

Будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 та 2. До групи також
належать витрати на придбання, закладання і вирощування багаторічних
насаджень до початку плодоносіння, придбання племінної худоби, земель та
ін.

1,25%

6,25%

3,75%

Квартальна норма амортизації

Норми прискореної амортизації

1 рік – 15% 2 рік – 30%
3 рік – 20%

4 рік – 15% 5 рік – 10%
6 рік – 5%

7 рік – 5%

Індексація основних засобів

Оцінка основних фондів

Первісна вартість

Сума зносу

Балансова вартість

–

=

Коефіцієнт конденсації (індекс інфляції року, за результатами якого
проводять індексацію – 10:100)

Проіндексована первісна вартість

Проіндексована сума зносу

Проіндексована балансова вартість

–

=

Індексація основних фондів

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter