Правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій (курсовая)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

Юридичний факультет

Кафедра трудового аграрного та екологічного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій”

Виконав:

студент юридичного факультету

Денної форми навчання

Групи ЮРД – 33

Федечко Володимир

Львів 2004

План:

Вступ;
Поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій та його юридичне значення;
Правовий режим і види зон надзвичайних екологічних ситуацій;
Підстави, порядок оголошенняокремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;
Особливості правового режиму зон, встановлених на радіоактивно забруднених територіях;
Висновок;
Використані джерела.

Вступ

Останнім часом стається дуже багато надзвичайних ситуацій. Ця тема досліджувалась багатьма науками однак на даний час вона мало досліджена з правового боку. Особливо це стосується зон надзвичайних екологічних ситуацій. В роботі хотілось би дослідити правові режими цих зон їх різновиди і порядок введеня в дію, так як ці питання мають велике значення на даний момент. Це пов’язано на сам перед з аварією на чорнобильській атомній електростанції, повенями та іншими надзвичайними ситуаціями екологічного характеру які сталися в Україні за останні десять років.

Поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій та його юридичне значення. Відповідно до Закону України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”[1] зона надзвичайної екологічної ситуації – це окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація.

Згідно Закону надзвичайна екологічна ситуація – це надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Під негативними змінами в навколишньому природному середовищі розуміється втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації базується на Конституції України і складається із законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про аварійно-рятувальні служби”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” та інших законів, а також прийнятих відповідно до них підзаконних нормативно-правових актів.

Визначення зон надзвичайних екологічних ситуацій міститься в законодавстві України. Відповідно до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” рішенням Верховної Ради України окремі території держави можуть оголошуватись зонами трьох категорій (видів): 1) екологічної катастрофи; 2) зонами підвищеної екологічної небезпеки; чи відноситись до 3) інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров’я людини, збереження природних об’єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

До інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій відносять зони екологічного лиха.

Зонами екологічного лиха оголошуються території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що загрожують здоров’ю населення, стану природних екологічних систем, генетичних фондів рослинного чи тваринного світу.

До категорії екологічних катастроф входять як зони екологічного лиха так і зони надзвичайних екологічних ситуацій, це явища одного порядку.[2]

Прийнято вважати, що зони надзвичайних екологічних ситуацій відрізняються від зон екологічного лиха за швидкістю переходу: у першому випадку зміни відбуваються швидше, у другому — повільніше; перші — переважно техногенні, а другі — мають природне або антропогенно-природне походження. Однак ці відмінності не є принциповими.

На думку деяких вчених, виділення зон надзвичайних ситуацій, окрім зон екологічного лиха, є неправомірним з правової точки зору.[3]

Виноградов Б. В. у своїй праці “Биотические критерии зон бедствия России” виділяв декілька різних рівнів екологічного неблагополуччя в природних системах.

Зона екологічного лиха — територія з повною втратою продуктивності відновлювальних ресурсів, необоротним порушенням екосистем, де проживання населення неможливе. Територія повністю виключається з господарського використання і вимагає докорінного поліпшення і реабілітації.

Зони екологічної кризи — територія з сильним (різким) зниженням продуктивності і втратою усталеності, важко зворотними порушеннями екосистеми, що загрожують здоров’ю місцевого населення і передбачають лише вибіркове їх господарське використання і планування глибокого покращання.

Зона екологічного ризику — територія з помітним зниженням продуктивності і усталеності екосистем, максимумом нестабільності, що веде в подальшому до спонтанної деградації екосистем, але ще з оборотним поліпшенням, що передбачають скорочення господарського використання і планування поверхового покращання.

Зони екологічного неблагополуччя в міських і індустріальних системах складніше і менш розроблене. В них говорять про зони високого і дуже високого екологічного ризику.

Зони дуже високого екологічного ризику — населені й індустріальні системи та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися глибокі й необоротні зміни навколишнього середовища, які викликали масове погіршення здоров’я населення, ризиковане проживання людей, падіння економічного потенціалу території, небезпечне функціонування виробництва і транспорту, що вимагають радикальних змін структури виробництва і екологічної реабілітації середовища проживання населення. Такі території за необхідності можуть бути оголошені зонами надзвичайних екологічних ситуацій.

Зони високого екологічного ризику — населені й індустріальні системи та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися стійкі негативні важкозворотні зміни навколишнього середовища, що становлять загрозу здоров’ю населення, утруднюють безпечне функціонування виробництва і транспорту, вимагають суттєвого покращення структури виробництва і середовища проживання.

Зони підвищеного екологічного ризику — населені, індустріальні й природні системи, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися помітні негативні, але ще зворотні (оборотні) зміни навколишнього середовища, які вимагають поверхового покращання структури виробництва і середовища проживання населення, що зводиться лише до дотримання дисципліни виробництва, охорони праці і дотримання норм екологічних вимог щодо навколишнього середовища.

При оцінці екологічного неблагополуччя населених й індустріальних систем в першу чергу використовують медико-біологічні критерії, такі, як погіршення здоров’я населення, збільшення дитячої смертності й смертності новонароджених, збільшення вроджених вад і різноманітних видів захворювання, перевищення в біосубстратах людини токсичних хімічних речовин тощо. Однак такі показники не завжди об’єктивні і залежать від соціально-економічних умов, етнічної структури населення, якості медичного обслуговування і медичної статистики. Тому для класифікації зон екологічного неблагополуччя міських й індустріальних систем велике значення має оцінка забруднення атмосферного повітря, питної води, ґрунтів, селітебних і прилеглих до них територій, які визначаються більш об’єктивними і незалежними методами.

При оцінці екологічного неблагополуччя природних систем використовуються біотичні показники найбільш чутливих компонентів екосистеми: рослинності, тваринного світу і ґрунтів. Це більше 60 показників з різною поширеністю, достовірністю і значущістю. Поєднання біотичних критеріїв із показниками забруднення повітряного простору, вод, виснаження ресурсів, деградації водних систем і геоекологічних порушень дозволяє проводити класифікацію зон екологічного неблагополуччя.

В результаті варварського використання ресурсів, нерозумного планування, дефектів будівництва виникають зони екологічного лиха і зони високого екологічного ризику.

Для покращення екологічного стану необхідно проводити спостереження за екологічною ситуацією, упорядковувати господарське використання природних ресурсів, створювати і розвивати соціально орієнтовану структуру виробництва. З огляду на це особливої актуальності набувають вимоги зазначені в ст. 66 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища, в якій зазначається, що при проектуванні й експлуатації господарських та інших об’єктів, діяльність яких може шкідливо вплинути на навколишнє природне середовище, розробляються і вжинаються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

Державні органи з нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості, ядерній енергетиці разом із спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів систематично проводять перевірку стану екологічно небезпечних об’єктів та виконання заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації.

Перелік екологічно небезпечних об’єктів визначається Міністерством екології та природних ресурсів України.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов’язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов’язані повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації їх наслідків, органам державної виконавчої влади, органам охорони здоров’я, спеціально уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.

Правовий режим і види зон надзвичайних екологічних ситуацій. Закону України від 8 червня 2000 р. “Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” дає визначення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру як порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Для створення ефективного механізму оцінки події, що стала або може статися у прогнозований термін, та визначення ступеня реагування на відповідному рівні управління надзвичайні ситуації потрібно класифікувати.

Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є наявність або загроза загибелі людей чи значне порушення умов їх життєдіяльності, заподіяння економічних збитків, істотне погіршення стану довкілля.

Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;
надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;
надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, системи зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;
надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

За територіальним поширенням, обсягами заподіяних або очікуваних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру державний, регіональний, місцевий та об’єктний.

Залежно від територіального поширення та обсягів технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації:

до державного рівня відноситься надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транс кордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації не обхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
до регіонального рівня відноситься надзвичайна ситуація, що розгортається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка від обсягу видатків відповідного бюджету;
до місцевого рівня відноситься надзвичайна ситуація, яка ви ходить за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта, але не менше одного відсотка від обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі над звичайні ситуації, які виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів;
до об’єктного рівня відносяться всі надзвичайні ситуації, які не визначаються вищезазначеними дефініціями.

У разі, коли наслідки аварії (катастрофи) можуть бути віднесені до різних галузей або конкретних видів надзвичайних ситуацій, остаточне рішення щодо її класифікації приймає комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого відноситься ця ситуація.

Для кожного виду надзвичайних ситуацій розробляються конкретні класифікаційні ознаки (фізичні, хімічні, технічні, статистичні та інші) і спеціальні ознаки, що характеризують загрозу або виникнення надзвичайної ситуації, а також три значення кожної ознаки, що визначають:

порогове значення ознаки, перевищення якої відносить ситуацію до рангу надзвичайних і вимагає від оперативного чергового персоналу потенційно небезпечного об’єкта або диспетчерської служби населеного пункту чи адміністративного району повідомити про це (без зупинки робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що виникла) оперативних чергових і штаби Цивільної оборони району та області для прийняття першого рішення щодо віднесення ситуації до відповідного рівня;
порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої регіональні органи повинні негайно повідомити про факт надзвичайної ситуації галузеві міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, на об’єкті яких виникла ця ситуація, а також оперативного чергового Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС), терміново залучити до ліквідації надзвичайної ситуації необхідні сили та засоби, в тому числі аварійно-рятувальні формування з інших адміністративних районів (міст);
порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої вимагається термінове залучення до реагування на надзвичайну ситуацію необхідних сил та засобів, матеріальних та технічних ресурсів або резервів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, на об’єктах яких виникла ця ситуація,включаючи аварійно-рятувальні формування з інших районів та підприємств, а також МНС, яке у разі потреби залучає до ліквідації надзвичайної ситуації необхідні сили та засоби військ і спеціалізованих формувань цивільної оборони, координує зусилля всіх залучених організацій, несе відповідальність за своєчасне, повне і адекватне реагування на надзвичайну ситуацію.

Основними принципами регулювання правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації є:

пріоритет захисту життя і здоров’я людей;
непорушність конституційних прав і свобод людини і громадянина;
комплексність заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного стану;
забезпечення населення достовірною інформацією про стан довкілля, можливу загрозу для життя та здоров’я людей і про виконання заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного стану;
невідворотність відповідальності осіб, винних у виникненні чи ускладнені надзвичайної екологічної ситуації.

Підстави, порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації. Згідно зі ст. 5 Закону України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;
виникнення реальної загрози життю та здоров’ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;
негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;
негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;
значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Згідно з законодавством Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою.

Крім того, оголошення окремої місцевості Автономної Республіки Крим зоною надзвичайної екологічної ситуації або окремих її місцевостей може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

В Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації зазначаються:

обставини, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;
обґрунтування необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;
межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації;
заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в зоні надзвичайної екологічної ситуації;
основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації;
обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації;
час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною.

Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.

В межах зони надзвичайної екологічної ситуації встановлюється особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров’ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Статтею 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» передбачено, що за наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану, який регулюється Законом України “Про правовий режим надзвичайного стану”.

Надзвичайним станом визначається передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені цим законом обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб і покладає на них додаткові обов’язки.

Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю та здоров’ю громадян або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Мета введення надзвичайного стану — якнайшвидше нормалізувати обстановку, відновити конституційні права і свободи громадян, а також права юридичних осіб, нормальне функціонування конституційних органів влади, органів місцевого і регіонального самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства. Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунути які іншими способами неможливо.

Надзвичайний стан може бути введено за умов:

1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, епідемій, епізоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення;

2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

За умов, що потребують вжиття невідкладних заходів для врятування населення або недопущення загибелі людей, надзвичайний стан може бути введено негайно і без попередження.

У постанові Верховної Ради України або указі Президента України про введення надзвичайного стану мають бути зазначені:

обставини, що спричинили введення надзвичайного стану;
обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану;
перелік і межі надзвичайних заходів, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням надзвичайного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
органи державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та межі їх додаткових повноважень;
межі території, на якій вводиться надзвичайний стан;
час, з якого вводиться надзвичайний стан, і його тривалість;

Рішення про введення надзвичайного стан доводиться органом, що запроваджує надзвичайний стан, до відома населення через засоби масової інформації не пізніш як за 6 годин до його введення.

В умовах надзвичайного стану органи, що здійснюють управління на відповідній території, можуть наділятися надзвичайними повноваженнями для здійснення заходів, необхідних для якнайшвидшої нормалізації обстановки, відновлення конституційного правопорядку і законності, а також ліквідації загрози безпеці громадян.

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи:

встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;
обмеження руху транспортних засобів та їх огляд з метою необхідної їх обробки, тимчасової затримки в разі виявлення можливого небезпечного їх впливу на життя і здоров’я людей або загрози погіршення екологічної ситуації;
посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;
встановлення обмежень чи заборони проведення масових заходів, у тому числі у разі загострення епідемічної ситуації, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;
заборона страйків.

У зв’язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру можуть здійснюватися додаткові заходи такі як:

тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов’язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;
встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій;
встановлення тимчасової заборони на будівництво нових, розширення діючих підприємств та інших об’єктів, діяльність яких не пов’язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпеченням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань;
встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів;
запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності серед населення;
проведення мобілізації та використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов’язковою компенсацією понесених втрат;
зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;
примусове відчуження об’єктів права приватної власності з обов’язковим наступним повним відшкодуванням їх вартості;
виконання комплексу робіт щодо нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації;
усунення від роботи на період надзвичайного стану, в разі неналежного виконання своїх обов’язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, та покладення тимчасового виконання обов’язків зазначених керівників на інших осіб.

З метою ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час може проводитись цільова мобілізація, обсяги і терміни проведення якої визначаються Президентом України. Забороняється залучати неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров’я.

Для забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що сталися в зоні надзвичайної екологічної ситуації, відповідно до законодавства проводяться спеціальні спостереження за станом довкілля з метою:

визначення ступеня впливу небезпечних факторів, що спричинили виникнення і призвели до надзвичайної екологічної ситуації;
короткострокового і довгострокового прогнозування негативних змін навколишнього природного середовища в зоні надзвичайної екологічної ситуації, а також на прилеглих до неї територіях.

Рішенням про встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації з метою здійснення заходів для нормалізації екологічного стану можуть встановлюватись обмеження на здійснення певних видів діяльності шляхом встановлення тимчасової заборони на:

будівництво та функціонування об’єктів, що становлять підвищену екологічну безпеку;
застосування в господарській та іншій діяльності особливо небезпечних речовин (хімічних, радіоактивних, токсичних, вибухових, окислювальних, горючих, біологічних агентів тощо), засобів захисту рослин, сукупність властивостей яких та/або особливості їх стану можуть погіршувати екологічну ситуацію в цій зоні;
функціонування санаторно-курортних закладів;
провадження будь-якої іншої діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку для людей, рослинного, тваринного світу та інших природних об’єктів.

Забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється силами та засобами підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України відповідно до законодавства.

Потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації відповідно до законодавства визнаються юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду внаслідок виникнення цієї ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.

Особливості правового режиму зон, встановлених на радіоактивно забруднених територіях.

Чорнобильська катастрофа створила на значній території України надзвичайно небезпечну для здоров’я людей і навколишнього природного середовища радіаційну ситуацію. Україну оголошено зоною екологічної катастрофи. Усунення, пом’якшення наслідків цієї катастрофи залежить від законодавчого визначення правового режиму різних за ступенем радіоактивного забруднення територій і заходів щодо його забезпечення.

До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами внаслідок Чорнобильської катастрофи понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.

Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин, територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1) зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 р.;

зона безумовного (обов’язкового) відселення — це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км² та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км² та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала в доаварійний період;
зона гарантованого добровільного відселення — це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала в доаварійний період;

зона посиленого радіоекологічного контролю — це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км² за умови, що розрахункова ефективна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Додаткові критерії забрудненості грунту радіонуклідами можуть встановлюватись Національною комісією з радіаційного захисту населення України.

Межі вищезазначених зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії з радіаційного захисту населення України, Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства аграрної політики України, Міністерства екології та природних ресурсів України за поданням обласних рад.

Радіаційно небезпечні землі — це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають національним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин або які недоцільно використовувати за екологічними умовами.

До радіаційно небезпечних земель належать території, які віднесені до зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення.

Радіоактивне забруднені землі — це землі, які потребують вжиття заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення та забезпечення нормальної господарської діяльності.

До радіоактивно забруднених земель належать території, віднесені до зони гарантованого добровільного контролю.

Координацію робіт у зонах здійснює Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Правовий режим зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення. Землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель.

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення забороняється: постійне проживання населення; здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС); перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб віком до 35 років без їх згоди; вивезення за межі зон без спеціального дозволу МНС землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей; винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, домашніх речей тощо без спеціального дозволу МНС України і дозиметричного контролю; ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво без спеціального дозволу МНС України; випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання та рибальство; перегін тварин, сплав лісу; перебування осіб, які мають медичні протипоказання для роботи в контакті з джерелами іонізуючого випромінювання або щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

В’їзд на територію зазначених зон і виїзд з них здійснюється тільки за спеціальними перепустками з обов’язковим дозиметричним контролем людей та транспортних засобів. Транзитний проїзд усіх видів транспорту здійснюється за спеціальними перепустками, що видаються Адміністрацією зони.

Правовий режим зони гарантованого добровільного відселення. Земельні ділянки, розташовані у зоні гарантованого добровільного відселення, належать до радіоактивно забруднених і використовуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Якщо за економічними та екологічними умовами подальше використання цих земель неможливе, вони переводяться до категорії радіаційно небезпечних.

У зоні гарантованого добровільного відселення забороняється: будівництво нових, розширення діючих підприємств безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан здоров’я.

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення у зоні гарантованого добровільного відселення державою гарантується: добровільне переселення людей із зони; перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунтів, води, повітря, продуктів харчування, сировини, жилих і виробничих приміщень, а також медикобіологічний та радіоекологічний моніторинг; проведення суспільної щорічної медичної диспансеризації населення та забезпечення ранньої профілактики захворювань; забезпечення населення в необхідній кількості та асортименті медичними препаратами, питною водою, чистими продуктами харчування, у тому числі такими, які мають раціопротекторні властивості, сприяють виведенню з організму радіонуклідів; у разі доцільності — дезактивація території спеціалізованими підрозділами; проведення суцільної газифікації населених пунктів і будівництво доріг з асфальтовим та бетонним покриттям; надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг та компенсацій, передбачених Законом України в редакції від 19 грудня 1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»¹ та іншими актами чинного законодавства.

Правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється: будівництво санаторіїв, піонерських таборів, баз і будинків відпочинку, а також будівництво нових підприємств, які шкідливо впливають на здоров’я населення і навколишнє середовище; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров’я.

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення у зоні посиленого радіоекологічного контролю державою гарантується: перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунтів, води, повітря, продуктів харчування, сировини, жилих і виробничих приміщень, а також медико-біологічний та радіоекологічний моніторинг; проведення суцільної щорічної медичної диспансеризації населення та забезпечення ранньої профілактики захворювань; забезпечення населення в необхідній кількості та асортименті медичними препаратами, питною водою, чистими продуктами харчування, в тому числі такими, які мають радіопротекторні властивості, сприяють виведенню з організму радіонуклідів; в разі доцільності — дезактивація території спеціалізованими підрозділами; поетапне проведення суцільної газифікації населених пунктів і будівництво доріг з асфальтовим та бетонним покриттям; надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та іншими актами чинного законодавства.

Висновок

Робота була спрямована та розроблена на вивчення правового механізму реагування на надзвичайні ситуації екологічного характеру. Хотілося, щоб законодавець удосконалив ці питання на законодавчому рівні, врахував особливості правового режиму всіх цих зон. Проблема існує також у фінансуванні видатків, що пов’язані з різного роду аваріями і катастрофами. Нажаль кошти виділяються лише для ліквідації аварій і катастроф, а не на їх запобігання, а це є великим недоліком у механізмі попередження надзвичайних ситуацій.

Використана література:

Андрейцев В. І. “Екологічне право України”
Малишко “Екологічне право України”
Каракаш И. И. “Экологическое право Украины”
Арнольд В. І. “Теория катастроф” – М.: Наука 1990
Виноградов Б. В., Кузмич В. Н., Назаревский В. Н. Определение зон екологического кризиса и бедствия на территории Российской Федерации и их законодательное оформление
Колбасов О. С. Зона екологического бедствия – шаг к пропасти // Государство и право. – 1992
Виноградов Б. В. биотические критерии зон бедствия России

Нормативний матеріал:

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”
Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”
Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р.
Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану”
Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 лютого 1991 р.
Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 08.06.2000
Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” 15.07.1998

[1] Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 42. — Ст. 348.

[2] Арнольд В. И. Теория катастроф. – М.: Наука, 1990

[3] Колбасов О.С. Зона зкологического бедствия — шаг к пропасти // Государство и право. — 1992. — № 9. — С. 30 — 39.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter