Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Кафедра трудового, земельного та екологічного права

Курсова робота

на тему:

“Правові аспекти реформування майнових

та земельних відносин в колективних

сільськогосподарських підприємствах”

Виконав:

студент четвертого курсу, 2 групи,

денної форми навчання

Толкачов Олексій Анатолійович

Київ — 2003

ЗМІСТ

Вступ

Законодавче підгрунтя реформування майнових та земельних відносин в
агропромисловому комплексі України

Роль КСП у реформуванні земельних та майнових відносин у сільському
господарстві

Паювання майна в колективних сільськогосподарських підприємствах

Паювання сільськогосподарських угідь

4.1. Виділення земельної частки (паю) в натурі з земель колективної
власності

Висновок

Використані джерела

Вступ

Аграрний сектор економіки країни займає провідне місце в розвитку
народного господарства України. Пріоритетність агропромислового
виробництва визнана офіційно й зумовлена необхідністю забезпечення
продовольчої безпеки країни, яка є важливим елементом національної
безпеки України.

Перехід до ринкової економіки на селі зумовив необхідність реформування
майнових і земельних відносин. Основне завдання реформи – формування
ефективного власника і ринкового середовища в агропромисловому секторі.
Одним зі шляхів формування такої структури є паювання майна і земель,
створення приватних товаровиробників і ринкових механізмів їх взаємодії.

З огляду на соціально-економічну природу аграрних відносин, їх сутність
і масштабність, вдале правове регулювання майнових і земельних відносин
в сільськогосподарських підприємствах є ключовою передумовою для
переведення агропродовольчого сектора економіки на принципово нові
засади розвитку.

Проте, незважаючи на здійснення реформістських заходів, починаючи з 1992
року аграрний сектор характеризувався тенденцією до різкого спаду
виробництва. В результаті реформування в колективних
сільськогосподарських підприємствах (КСП) майнових та земельних відносин
утворилися проблеми, що ускладнили, а подекуди навіть унеможливили
розвиток сільського господарства. Загальний стан аграрного сектору в
Україні можна охарактеризувати як достатньо складний.

Об’єктом дослідження цієї курсової роботи є правовідносини, що
складаються у зв’язку з реформуванням майнових та земельних
правовідносин в колективних сільськогосподарських підприємствах і
потребують адекватного правового регулювання. Питання, пов’язані з
реформуванням земельних і майнових відносин в інших недержавних
сільськогосподарських підриємствах, окрім КСП, не відносяться до об’єкту
даного дослідження.

Предметом дослідження є реформування земельних та майнових відносин в
КСП як правова категорія, способи реформування, правовий режим землі та
майна в процесі реструктуризації КСП.

Актуальність дослідження пов’язана з об’єктивною і невідкладною
необхідністю виведення аграрної реформи на організаційно вищий рівень,
пожвавлення її темпів і поглиблення на основі формування ефективного
власника та розвитку підприємницької діяльності. Практично здійснити це
буде можливо лише після дослідження земельних та майнових правовідносин,
що тривалий час існували в колективних сільськогосподарських
підприємствах.

Законодавче підгрунтя реформування майнових та земельних відносин в
агропромисловому секторі України

Реформу сільського господарства в Україні було започатковано 18 грудня
1990 року, коли Верховна Рада Української РСР Постановою №563-XII «Про
земельну реформу» оголосила всі українські землі об’єктом земельної
реформи. Правові підстави для реформування майнових і земельних відносин
в АПК заклав Закон України від 14 лютого 1992 року «Про колективне
сілськогосподарське об’єднання», який надав можливість для створення на
базі колгоспів колективних сільськогосподарських підприємств. Норми
Закону визначили режим майна КСП, яке належить на праві спільної
часткової власності його членам, заклали основи правового регулювання
пайового фонду майна членів КСП.

Невдовзі, прийняття Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) в редакції
від 13 березня 1992 року стало передумовою для паювання сільгоспугідь в
Україні. Так, зокрема, стаття 5 визначила, що кожний член колективного
сільськогосподарського підприємства, вихоячи з нього, мав право одержати
свою частку землі в натурі (на місцевості). Законодавець передбачив, що
це право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на
умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна,
та статутом відповідного колективного підприємства. Положення ЗКУ цілком
відповідали статті 10 Закону України від 14.02.92р. «Про колективне
сільськогосподарське підприємство», де передбачено можливість виділення
члену підприємства, який побажав вийти з його складу, земельної ділянки
із земель запасу, а в разі їх відсутності – із земель підприємства,
придатних для сільськогоподарського виробництва, в частині, що припадає
на одного члена колективу. Проте законодавство не містило достатніх
механізмів реалізації норм щодо прав членів КСП. 27 січня 1994 року
проблему перетворення державних сільгосппідприємств в КСП було
врегульовано наказом Мінсільгосппроду, Держхарчопрому, Фонду державного
майна, Мінекономіки і Мінюсту України від 27 січня 1994 р. №27/4/62/9/4
«Про порядок перетворення радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств і організацій у колективні
сільськогосподарські підприємства».

Важливим імпульсом до паювання сільгоспугідь став Указ Президента
України від 10.11.1994 № 666 « HYPERLINK «javascript:OpenDoc(‘666/94’)»
Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері
сільськогосподарського виробництва ». Відповідно до нього організаціям
землеустрою доручалося здійснити у якомога коротші строки безпосередній
поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки
(паї) без виділення їх у натурі (на місцевості). Це забезпечувало
реальне паювання земель, оскільки в цьому ж указі передбачався механізм
такого паювання. Кожному члену підприємства, кооперативу, товариства мав
бути виданий сертифікат на право приватної власності на земельну частку
(пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових
гектарах, а також у вартісному виразі. Указ президента вперше визначив
право на земельну ділянку (пай) як об‘єкт цивільних правовідносин,
оскільки передбачав можливість купівлі-продажу, дарування, міни,
успадкування, застави. Встановлювалося, що кожний член КСП, кооперативу,
сільськогосподарського акціонерного товариства має право безперешкодно
вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку
землі (пай) у натурі (на місцевості), що має бути засвідчено державним
актом на право приватної власності на землю.

Наступний Указ Президента України №720 «Про порядок паювання земель,
переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і
організаціям» від 8 серпня 1995 року започаткував другий етап реформи
земельних відносин у державі. Ним було запроваджено сертифікат на право
на земельну частку (пай), форму якого затвердив Кабінет Міністрів
України своєю постановою від 12 жовтня 1995 року №801. Це право стало
об’єктом купівлі-продажу, дарування, успадкування, міни, застави. Кожний
власник частки розпайованої землі отримав право передавати її в оренду.

Кабінет Міністрів України Постановою від 12 лютого 1996 р. №187 «Про
стан реформування земельних відносин» визначив необхідність забезпечити
протягом 1996-1997 років паювання земель, переданих у колективну
власність сільськогосподарським підприємствам, а також вжив заходів для
розробки методичних рекомендацій щодо паювання земель.

Продовжувалося реформування майнових відносин в КСП. У зв’язку з
прийняттям 10 липня 1996 року Закону України «Про особливості
приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Порядок перетворення
радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств і
організацій у колективні сільськогосподарські підприємства», який діяв з
27 січня 1994 року, був скасований. Особливості роздержавлення майна
КСП визначилися законом.

Указом Президента України № HYPERLINK «javascript:OpenDoc(‘332/98’);»
332 від 21 квітня 1998 року « HYPERLINK «javascript:OpenDoc(‘332/98’)»
Про захист прав власників земельних часток (паїв) » було визначено деякі
юридичні аспекти відчуження права на земельну частку (пай) шляхом
купівлі-продажу.

6 жовтня 1998 року було прийнято Закон України «Про оренду землі», який
заклав підстави для передачі земельних часток (паїв) в оренду. Його
положення деталізовано Указом Президента № HYPERLINK
«javascript:OpenDoc(‘1353/98′);» 1353 15 грудня 1998 року «Про
гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального
забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку
(пай)». Питання плати за оренду земельних часток регулюються Постановою
Кабінету Міністрів України №672 від 23 квітня 1999 року «Про проведення
перерахунку обсягів натуральної та відробіткової форм плати за оренду
земельної частки (паю) у грошову».

Незважаючи на суттєві заходи щодо реформування майнових і земельних
відносин в сільському господарстві, ситуація стрімко погіршувалася,
агропромисловий комплекс приносив державі великі збитки і потребував
постійних бюджетних дотацій. З огляду на ситуацію Президент України з
метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення
реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах
приватної власності, видав Указ №1529 від 3 грудня 1999 року «Про
невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора
економіки». Положення Указу призвели до реформування протягом грудня
1999 — квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на
засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім
членам КСП права вільного виходу з цих підприємств із земельними
частками (паями) і майновими паями. Передбачалося створення на основі
КСП приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських)
господарств, господарських товариств, сільськогосподарських
кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній
власності. Значення цього указу важко переоцінити – на його підставі КСП
припинили своє існування, при цьому було надано значного поштовху
розпаюванню майна и земель КСП.

Кабінет Міністрів України 24 січня 2000 року своєю Постановою №119
затвердив Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю).

Недостатність правового регулювання аграрної реформи, в першу чергу на
рівні законів, деякі прорахунки при правовому регулюванні відносин
відчуження земельних ділянок (паїв) та відсутність нового Земельного
кодексу України призвели до неконтрольованого масового скуповування у
селян за безцінь сертифікатів про право на земельну ділянку (пай). За
деякими оцінками близько 10 тис. власників сертифікатів про право на пай
розпродали їх за ціною від 500 до 16500 грн. за пай, при реальній
вартості середньостатистичного паю (4,2 га) – близько 30 тис. грн. Це
спонукало Верховну Раду Україну 18 січня 2001 року прийняти Закон
України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)», яким
обмежено (до врегулювання порядку реалізації прав на земельну частку
(пай) Земельним кодексом України) права щодо розпорядження земельною
часткою (паєм) членів КСП. Тобто власники земельних часток (паїв)
тимчасово не можуть укладати договори купівлі-продажу, дарування
земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки
(паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для
державних і громадських потреб.

25 жовтня 2001 року було прийнято новий Земельний кодекс України. Він,
зокрема, зберіг до 1 січня 2005 року обмеження, встановлені Законом
України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» в частині
укладення договорів купівлі продажу, проте дозволив відчужувати земельні
частки (паї) шляхом укладення договорів міни, передачі їх у спадщину та
при вилученні земель для суспільних потреб.

Важливий внесок у регулювання режиму пайового фонду
сільськогосподарських підприємств було зроблено Міністерством аграрної
політики, яке 29 березня 2001 року своїм Наказом №83 затвердило
Методику обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв членів
колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі
реорганізованих. Також, 6 квітня 2001 року було затверджено
Рекомендації щодо передачі майна пайового фонду реорганізованого
колективного сільськогосподарського підприємства у спільну часткову
власність та організації управління таким майном

Значними недоліками характеризувалося правове регулювання оренди
земельних часток приватними формуваннями у власників, які отримали землю
внаслідок паювання. Набуло поширення укладання заздалегідь
нерівноправних і невигідних договорів про передачу в довгострокову
оренду земельних часток (паїв) за мізерну орендну платню. З метою
припинення подібної практики 2 лютого 2002 року Президент України видав
Указ №92/2002 « HYPERLINK «javascript:OpenDoc(’92/2002’)» Про додаткові
заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та
земельних часток (паїв) », яким було встановлено підвищений розмір плати
за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення і
земельних часток (паїв), а також введено диференціювання її мінімального
розміру залежно від особистої участі орендодавців у використанні наданих
в оренду зазначених земельних ділянок та земельних часток (паїв).

Якщо майнові правовідносини в аграрному секторі широко регулюються,
окрім законів, нормативно-правовими актами Міністерства аграрної
політики, то в регулюванні земельних правовідносин щодо паювання
сільгоспугідь важливу роль відіграють нормативно-правові акти та
методичні рекомендації Державного комітету по земельних ресурсах
України.

2. Роль КСП в реформуванні земельних та майнових відносин у сільському
господарстві

Колективні сільськогосподарські підприємства виникли в Україні внаслідок
реструктуризації державних сільськогосподарських підприємств. На початку
аграрної реформи сільського господарства постала необхідність формування
ефективного власника і розвитку ринкового середовища в АПК. Досягти
цього, залишивши майно і землю сільськогосподарських підприємств у
державній власності, було неможливо. Закон України «Про колективне
сільськогосподарське підприємство», прийнятий Верховною Радою України 14
лютого 1992 року, врегулював порядок створення і функціонування КСП, що
масово почали виникати на базі колгоспів та радгоспів.

Реорганізація суб’єктів господарювання на селі передбачала здійснення
комплексу організаційно-економічних, правових, та інших заходів, які
мають бути врегульовані нормами права, з метою зміни суті і характеру
відносин власності на землю і майно підприємства, трудових та
управлінських відносин. Це необхідно для створення на засадах
недержавної власності на землю і майно нових суб’єктів господарювання,
які будуть краще, ніж державні сільгосппідприємства, пристосовані до
ринкової економіки. З огляду на тривалі традиції колективного ведення
господарства, визначною для реформування відносин власності в АПК було
визначено колективну форму власності.

Стаття 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське
підприємство» визначає КСП як добровільне об’єднання громадян у
самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської
продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Стаття 7 цього ж Закону встановила, що в колективній власності
підприємства знаходиться земля, інші основні та оборотні засоби
виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними
продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно
у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його
членам.

У той же час суб’єктом права власності у підприємстві є підприємство як
юридична особа, а його члени – в частині майна, яку вони одержують при
виході з підприємства.

Передачу землі у колективну власність КСП було забезпечено Указом
Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної
реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», який було прийнято
із значним запізненням тільки 10 листопада 1994 року. В указі було
визначено, що землі передаються безоплатно у колективну власність
колективним сільськогосподарським підприємствам, в тому числі створеним
на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств,
трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність. За
результатами передачі землі КСП видається державний акт про право
колективної власності на землю.

Незважаючи на те, що у 1992 році було прийнято Закон України «Про
колективне сільськогосподарське підприємство», порядок роздержавлення
майна і його передачі КСП було врегульовано тільки у 1993 році Декретом
Кабінету Міністрів України № HYPERLINK «javascript:OpenLink(‘7891’)»
51-93 «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»
і у 1994 році Постановою Кабінету Міністрів України №19 «Про особливості
приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в
загальнодержавній та комунальній власності».

Передача майна колективним сільськогосподарським підприємствам
здійснювалася шляхом приватизації. Відповідно до Положення «Про порядок
перетворення радгоспів та інших державних сільськогосподарських
підприємств і організацій у колективні сільськогосподарські
підприємства», яке затверджене наказом Мінсільгосппроду, Держхарчопрому,
Фонду державного майна, Мінекономіки і Мінюсту від 27 січня 1994 р.
№27/4/62/9/4, перетворенню у колективні сільськогосподарські
підприємства підлягали радгоспи всіх напрямків господарської діяльності
та інші державні сільськогосподарські підприємства і організації. При
цьому приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних
сільськогосподарських підприємств за невеликими виключеннями (крім
житлового фонду).

Продавцем майна державних сільгосппідприємств виступили державні органи
приватизації, а умови договору купівлі-продажу при приватизації майна
погоджувалися з органами, уповноваженими управляти цим майном. З іншої
сторони, покупцями об’єктів приватизації при перетворенні державних
сільськогосподарських підприємств у КСП виступили товариства покупців,
створені працівниками цих радгоспів, а також його колишніми
працівниками.

Ініціатива щодо приватизації майна державного сільськогосподарського
підприємства могла виходити як від товариства покупців, утвореного
членами його трудового колективу або колишніми працівниками, так і від
відповідного державного органу приватизації.

В процесі приватизації майна державних сільськогосподарських
підприємств, частка державного майна була передана набувачам-КСП
безоплатно, частина – за плату.

. КСП, створене у процесі приватизації державного
сільськогосподарського підприємства, є правонаступником його майнових
прав і зобов’язань відповідно до умов договору між продавцем і покупцем
та законодавства України.

Для досягнення ситуації, коли члени КСП будуть відчувати себе
власниками землі та майна і, відповідно, забезпечувати їх ефективне
використання, було проведено розпаювання землі і майна КСП.

Реформування земельних відносин і відносин власності, роздержавлення
були спрямовані на адаптацію суб’єктів агровиробництва до ринкових умов.
Але реорганізація сільськогосподарських підприємств призвела до
катострофічного спаду виробництва. Якщо 1992 рік сільськогосподарські
підприємства колективного сектору закінчили рік з позитивною
рентабельністю в +100,8%, то в 1996 році результат діяльності КСП
характеризувався мінусовою рентабельністю -33,7%. В абсолютних цифрах
загальний фінансовий результат господарської діяльності КСП у 1997 р.
склав 3324,4 млн. грн. збитку, проти 1327,2 млн. грн. прибутку в 1995 р.
У 1998 р. сума збитків досягла 4 млрд. грн.

Подібний результат обумовлений не тільки недосконалістю правового
регулювання і недоліками державної політики, але й невідповідністю
колективної форми власності умовам ринкових відносин в сільському
господарстві. Як вже зазначалося в цій роботі, КСП є підприємством,
структура управління яким, майнові та трудові відносини базуються на
принципі членства. Це означає, що кожний член КСП поєднує в собі
триєдину постать: він одночасно є працівником, власником (частини майна
і землі) та управлінцем (учасником загальних зборів). Основні фактори
сільськогосподарського виробництва в КСП – праця, виробничі ресурси та
управління – жорстко поєднані на основі членства.

В той же час світовий досвід свідчить, що таке жорстке поєднання
основних чинників сільськогосподарського виробництва є ефективним, в
основному, за умови, коли засновниками сільськогосподарського
підприємства виступають одна чи кілька фізичних осіб, як правило,
пов’язаних сімейними відносинами. Тоді засновники сільськогосподарського
підприємства дійсно є «працюючими власниками».

Що ж стосується КСП, то справжній статус його членів звівся до того, що
вони є не «працюючими власниками», господарями майна і землі, а
практично залишаються найманими працівниками. Це стосується як рядового
члена КСП, так і його керівника (голови) та членів правління КСП.

Статус члена КСП як найманого працівника обумовлений рядом причин.
По-перше, в КСП, кількість членів у яких становить від 80 до 1500 осіб,
у результаті проведення паювання майна і землі відбувається їх
розпорошення. Кожний член КСП отримав в результаті паювання мізерні
частки майна і землі порівняно з величиною майнового і земельного
масивів господарства. В результаті з чисто психологічних причин член КСП
не відчув і не міг відчувати себе власником чи навіть співвласником
майна і землі в колективному сільськогосподарському підприємстві.

По-друге, паювання майна в КСП здійснювалося не на користь працездатних
та економічно активних його членів. Згідно із Законом України «Про
колективне сільськогосподарське підприємство» розмір майнового паю в
процесі паювання майна визначався з урахуванням трудової участі у
діяльності КСП. В результаті пенсіонери, які становлять 50 і більше
відсотків членів колективного сільгосппідприємства, завдяки великому
трудовому стажу отримують значно більші майнові паї, ніж дійсно активні
члени КСП працездатного віку;

По-третє, кожний член КСП, яким би великим майновим паєм він не володів,
мав лише один голос на загальних зборах членів КСП, який сам по собі
вирішального значення не має;

По-четверте, голова КСП, який повинен був забезпечити ефективний
розвиток колективного сільгосппідприємства, виявився, по суті, юридично
безправним. Наприклад, у випадку прийняття ним непопулярного, хоча й
обгрунтованого рішення, його долю вправі вирішити загальні збори КСП,
які практично в будь-який час можуть звільнити його з посади. До того ж
голова КСП не наділявся повноваженнями вирішувати без згоди загальних
зборів КСП чи зборів уповноважених ключові питання діяльності
господарства.

Саме ці чинники обумовили стан, при якому передані у колективну
власність земля і майно є, практично, нічийними, а члени КСП виявилися
найманими працівниками, а не господарями майна і землі. І саме ці
фактори обумовили непридатність КСП як виду господарюючого суб’єкта для
діяльності в умовах ринкової економіки.

Критична ситуація в АПК спричинила необхідність негайного реформування
КСП. Основою реформування вже не могла і не повинна була виступати
колективна власність. Президент України 3 грудня 1999 року видав Украз
про «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного
сектора економіки», яким було реструктуровано протягом грудня
1999-квітня 2000 року колективні сільськогосподарські підприємства на
засадах приватної власності на землю та майно. Для цього було
забезпечено всім членам колективних сільськогосподарських підприємств їх
право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і
майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних)
підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських
товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів
господарювання, заснованих на приватній власності.

Реструктуризація КСП дозволила досягти дві важливі мети: по-перше,
подолати монополію цього виду юридичних осіб у сфері
сільськогосподарського виробництва України, по-друге, реформувати
відносини власності на майно та землю КСП, оскільки в результаті їх
реструктуризації колективна власність на землю і майно, носієм якої були
КСП, трансформується у приватну власність членів КСП.

Реструктуризація КСП досяглася за рахунок здійснення
організаційно-економічних, правових або технічних заходів, спрямованих
на зміну структури колективного сільськогосподарського підприємства,
його управління, форм власності, організаційно-правової форми, які
здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення
обсягів конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності
виробництва, вдосконалення управління тощо. Чинне законодавство України
передбачає кілька способів реструктуризації КСП. Так, КСП можуть бути
реструктуризовані шляхом реорганізації, ліквідації, через санацію та
через залучення інвестора.

Реорганізація передбачає злиття, приєднання, поділ, виділення та
перетворення підприємства. Ліквідація можлива з ініціативи КСП або через
процедуру банкрутства.

На сьогодні можна з впевненістю констатувати, що створення і діяльність
КСП, хоча і не призвела до збільшення сільгоспвиробництва, але дозволила
в межах КСП поступово реалізовувати реформування майнових та земельних
відносин шляхом паювання.

3. Паювання майна в колективних сільськогосподарських підприємствах

У багатьох сільських господарствах паювання майна було проведене ще в
1992 році і було суто формальним. Однак майже ніхто з членів
господарства зі складу КСП не виходив. З 1995 року поступово розпочалося
реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Одночасно
поширився процес виходу зі складу КСП окремих осіб для створення
селянських (фермерських) господарств або приватних підприємств.

Однією з передумов реформування відносин власності є визначення частки
кожного члена господарства в майні КСП. Для цього необхідно здійснити
паювання майна КСП в тих господарствах, де воно ще не проводилося, а в
тих господарствах, де воно було проведене раніше, виправити помилки та
внести відповідні корективи у розрахунки.

Як показує практика, майже в усіх господарствах паювання було зроблено з
грубими помилками. Однією з причин цього можна визначити відсутність
чіткої методики паювання майна і розрахунку пайового фонду та
необізнаність спеціалістів.

Сутність паювання колективної власності КСП полягає у подоланні
відчуженості працівників підприємства та прирівняних до них осіб від
засобів виробництва і результатів праці, перетворення їх у реальних
власників майна.

Таким чином, метою паювання майна в господарстві є:

Визначення частки в спільному майні кожного члена КСП. Тільки після
цього майно господарства може характеризуватися спільною частковою
власністю його членів;

Забезпечення права членів КСП на отримання майнового паю при виході з
господарства. Член КСП може отримати свій майновий пай в натурі тільки
за умови, що майно господарства розпайоване і йому визначена належна
частка;

Забезпечення правової і організаційної основи для реструктуризації КСП.
Без встановлення частки кожного члена КСП — визначення розміру майнових
паїв, а в багатьох випадках і без виділення майна членів господарства в
натурі, реорганізація КСП на основі приватної власності неможлива,
оскільки при підписанні і затвердженні установчих документів нових
підприємств буде порушуватись чинне законодавство.

Методичні рекомендації про порядок отримання майнового паю при виході із
колективного сільськогосподарського підприємства його членів, які були
затверджені Міністерством сільського господарства і продовольства
України та Інститутом аграрної економіки УААН 1 січня 1996 року,
визначають майновий пай як грошовий еквівалент трудового внеску кожного
працівника в колективне надбання (майно) за період роботи в господарстві
(на дату паювання).

В той же час Коваленко Т.О. у дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук «Правові аспекти реструктуризації недержавних
сільськогосподарських підприємств» надає достатньо повне і влучне
визначення майнового паю. Майновий пай – це розрахована в порядку,
передбаченому чинним законодавством, частина належного на праві
колективної власності майна недержавного сільськогосподарського
підприємства, яка визначає долю участі члена підприємства в пайовому
фонді майна членів підприємства, залежну від його трудового внеску, що
може бути в установленому чинним законодавством порядку витребувана в
натурі, грошах або цінних паперах. Майновий пай, як розрахункова
одиниця, не може розглядатися в якості об’єкта права власності, а також
не може бути предметом оренди. Відповідно, на думку Коваленко Т.О.,
суб’єктивне право на майновий пай – це гарантоване нормами права і
посвідчене свідоцтвом про право власності на майновий пай (майновим
сертифікатом) право вимоги власника майнового сертифікату про щорічне
нарахування частини прибутку на власний майновий пай, а також виділення
майнового паю в натурі, грошах, або цінних паперах, яке має
зобов’язальний характер і може бути переуступлене іншій особі (юридичній
чи фізичній) шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни
або передачі у спадщину цього права.

Для колективних сільськогосподарських підприємств паювання майна є
основним етапом їх реформування з метою утвердження спільної часткової
власності їх членів і створення умов виходу, на якому передбачається
визначення реальної частки майна кожного члена підприємства в
колективному надбанні.

Паювання майна починається з прийняття рішення загальними зборами
колективу підприємства з цього приводу. Одночасно затверджується комісія
по паюванню і персоніфікації майна (надалі- Комісія), а також термін та
порядок роботи вказаної комісії в кожному конкретному випадку.

До повноважень Комісії відноситься визначення списків осіб, які мають
право на отримання майнового паю, та розміру і переліку майна, яке
підлягає паюванню; обчислення розміру паю; розгляд претензій щодо
правильності визначення розмірів майнового паю і його нарахування;
перевірка достовірності інвентаризації майна та платіжних і інших
зобов’язань підприємства; встановлення достовірності участі членів
підприємства у трудовій діяльності і, у випадку порушення прав, захист
їх інтересів, внесення в установлений термін на розгляд загальних зборів
підприємства оформлених в установленому порядку всіх матеріалів про
паювання і персоніфікацію майна; відповідальність за достовірність
включення до списку осіб, які мають право на майновий пай, розмір майна,
що підлягає паюванню, встановлення розміру майнового паю кожному члену
підприємства та забезпечення одержання його у разі виходу із
підприємства його членів.

Після прийнняття рішення Загальних зборів про паювання майна, Комісія
визначає категорії працівників та їх поіменний склад, що мають право на
пай, а саме:

працюючі на дату проведення паювання;

пенсіонери;

особи, які звільнені у зв’язку зі скороченням штату і не працюють не
більше як два роки з моменту звільнення;

особи, що мають право повернутися на попереднє місце роботи у
відповідності з чинним законодавством;

інваліди, які працювали на підприємстві, в ньому одержали інвалідність і
в даний час не працюють.

До пайового фонду майна включається вартість виробничих і обігових
фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери,
акції, грошові кошти та відповідна частка в майні і прибутках інших
підприємств та організацій. Формування пайового фонду складається з двох
етапів:

визначення розміру майна, яке підлягає віднесенню в пайовий фонд;

визначення розміру пайового фонду, який припадає на кожного члена
підприємства і прирівняних до них осіб.

Як вже зазначалося в цій роботі, розмір майнового паю, як частки кожного
члена КСП в майновому пайовому фонді, залежить від трудової участі в
діяльності підприємства. Особистий трудовий внесок може бути визначений:

сумою оплати праці за всіма формами економічного стимулювання, включаючи
грошові і натуральні видачі, за період роботи в підприємстві;

кількістю відпрацьованих людино-днів;

поєднанням цих двох показників.

Вартість майна залежить від кількості і якості праці членів
підприємства, тому основним критерієм паювання є трудовий внесок, який
найбільш повно відображений у нарахованій сумі оплати праці. Обчислення
трудового внеску здійснюється в такому порядку:

визначається календарний період для розрахунків трудових внесків;

узагальнюються відомості про розмір оплати праці всіх працівників
підприємства за календарний період;

визначається величина скоригованої заробітної плати всіх працівників за
весь період, прийнятий для розрахунку;

визначається норматив нарахування майнового паю на одиницю скоригованої
заробітної плати;

$

&

(

*

H

(

*

6

~ =

6

8

:

< H ? < † -T!V! "H'j2¤

Похожие записи