КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Теорія держави і права”

на тему:

“Правове регулювання

та його механізм”

ПЛАН

ВСТУП

ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ, ЙОГО ОСНОВНІ СПОСОБИ ТА ВИДИ

МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ

СТАДІЇ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність обраної теми “Правове регулювання та його механізм” можна
пояснити тим, що держава забезпечує життєдіяльність суспільства як
системи через використання влади, а право — через нормативне
регулювання. Останнє споконвічне покликано бути стабілізуючим і
заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які
містяться у ньому.

При розгляді теми курсової роботи не можна плутати два явища: правове
регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від
латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування,
налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь.
Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій.
Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково
збігається, але не є однозначним.

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, яку
можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів.
Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка
охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні,
політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини,
функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не
регулюються правом: в галузі економічних відносин — процеси виробництва;
в галузі політичних відносин — розробка програм і статутів партій; в
галузі духовно-культурних — релігійні відносини та ін. Скласти сферу
правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому
регулюванню. Право регулює конкретні, найсуттєвіші, глобальні відносини,
що проходять через волю і свідомість людей.

Об’єктом дослідження в даній роботі виступає механізм правового
регулювання, предметом – його елементи, взаємозв’язки між ними тощо.

Метою даної роботи є розкриття таких питань як поняття правового
регулювання, його основні способи та види, розгляд механізм правового
регулювання, дослідження елементів механізму правового регулювання та їх
значення, стадії механізму правового регулювання.

Дана робота складається з чотирьох розділів, які присвячені висвітленню
вищезгаданих питань.

Під час написання курсової роботи були використані нормативно-правові
джерела та інша спеціальна література та посібники.

Методами наукового дослідження виступали такі як літературний, часовий,
порівняльний, метод аналізу та синтезу, метод узагальнення.

На мою думку написання даної курсової роботи збагатить мої знання з
теорії держави і права, зокрема в напрямку правого регулювання.

ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ, ЙОГО ОСНОВНІ СПОСОБИ ТА ВИДИ

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через
використання влади, а право — через нормативне регулювання. Останнє
споконвічне покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором
завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і
сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх
юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання — різновид соціального регулювання;

2) за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають
певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер,
тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної
поведінки;

3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов’язане
з реальними відносинами;

4) правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на
задоволення законних інтересів суб’єктів права;

5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які
забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін
«регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і
означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у
відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за
допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є
близьким, частково збігається, але не є однозначним [2, c.98].

Правовий вплив — це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу
права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як
правових, так і неправових засобів.

Правовий вплив на людину здійснюється по двох каналах:

1) інформаційному — за допомогою правових норм до відома учасників
доводиться позиція, яку займає держава стосовно дозволеної, необхідної
або забороненої поведінки;

2) ціннісно-орієнтаційному — за допомогою права здійснюється засвоєння
суспільством його цінностей, які напрацьовані людством і спадкоємне
переходять з покоління в покоління.

Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі
права, підсилити яку можуть пропаганда правових знань, система широкої
юридичної освіти [3, c.193].

Відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом:

за обсягом:

• предмет правового впливу об’ємніше (ширше) предмета правового
регулювання — його складають відносини, які не регулюються правом, але
на які поширюється дія права;

за змістом:

• у правовому впливі не завжди є точний юридичний захід (кр:м норм
права, він містить у собі інші соціальні засоби і форми впливу на
поведінку людей), тоді як у правовому регулюванні він є обов’язковим
(регулювання відбувається за допомогою певної правової норми).

За головними особливостями свого змісту правовий вплив є не специфічно
правовим, а загальним, в якому діє не право як сукупність норм, а «дух»
права, просліджується вплив права на систему суспільних відносин,
потенціал психічного складу особи, її правову свідомість і культуру.
Коли зміст права проходить через свідомість людей, вона стає
правосвідомістю. Люди повинні поводитися однаково в однотипній ситуації,
якщо право встановлює певні правила поведінки. Виробляється стандарт
поведінки, формується загальна нормативна культура як безпосередня
передумова законослухняності громадян. Це і є правовий вплив на
поведінку людей;

за механізмом реалізації права:

у правовому регулюванні право реалізується через його механізм — систему
правових засобів і форм (норми права, правовідносини, акти реалізації і
застосування норм права та ін.), тоді як правовий вплив здійснюється за
допомогою системи неюридичних засобів — ідеологічних, психологічних,
інформаційних та інших механізмів.

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, яку
можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів.
Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка
охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні,
політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини,
функціонування яких неможливо без використання правових засобів [2,
c.107].

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не
регулюються правом: в галузі економічних відносин — процеси виробництва;
в галузі політичних відносин — розробка програм і статутів партій; в
галузі духовно-культурних — релігійні відносини та ін. Скласти сферу
правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому
регулюванню. Право регулює конкретні, найсутнісніші, глобальні
відносини, що проходять через волю і свідомість людей.

При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки із
класифікації суспільних відносин (економічних, політичних тощо), скільки
із матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість
якого — порядок у суспільстві.

Ознаки сфери правового регулювання:

1) є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не
природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);

2) є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини,
які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і
свідомість людей (не можна регулювати дії, вчинені в стані неосудності
або фізичного примусу);

3) містить у собі сукупність конкретних суспільних відносин, які
потребують врегулювання правом (а не суспільних процесів, що протікають
за об’єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання
правом);

4) охоплює найважливіші суспільні відносини, що у цей момент найбільшим
чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій,
підприємств та ін. Тобто вона не є статичною, змінюється залежно від
умов внутрішньої та зовнішньої обстановки, рівня економічного,
соціального, духовно-культурного розвитку суспільства;

5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може
містити в собі ті соціальні явища, які об’єктивно не допускають
формально-юридичного впорядкування (дружба, любов та ін.). Правом не
може регламентуватися поведінка людини, її розумова діяльність, особисте
життя. Безпосередня праця людини по створенню матеріальних або духовних
благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів,
знань, навичок, умінь, здібностей вона не вторгається в сферу іншої
людини, суспільства, держави [9, c.132].

Є різні класифікації сфер правового регулювання.

Види сфер правового регулювання за принципом співвідношення можливого і
необхідного:

— сфера можливого правового регулювання — галузь суспільних відносин,
яка може бути врегульована правом;

— сфера необхідного правового регулювання — галузь суспільних відносин,
яка повинна бути врегульована правом.

Види сфер правового регулювання за характером юридичної діяльності:

— сфера законодавчого регулювання — галузь суспільних відносин, фактично
регламентована правовими нормами (законодавча діяльність);

— сфера регулювання, що реалізує право — галузь громадського життя, в
якій фактично здійснюються правові норми (діяльність, що реалізує
право).

Види сфер правового регулювання за певними блоками суспільних відносин:

1) сфера економічних, головним чином майнових, відносин:

виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розподілу,
обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його
каркас і потребують упорядкування;

2) сфера політичних, головним чином управлінських, відносин усередині
країни і на міжнародній арені. Ці відносини (управління справами
суспільства і держави з боку громадян, держави, її органів) складають
політичну основу суспільства, охоплюють три гілки державної влади —
законодавчу, виконавчу, судову. Управління суспільством здійснюється за
допомогою механізму субординації (панування — підкорення). У тій
частині, де управлінські відносини збігаються з майновими (управління
економікою), вони належать до першого блоку;

3) сфера соціально-культурних, у тому числі особистих немайнових,
відносин належить до галузі, охорони здоров’я, освіти, культури, науки,
соціального забезпечення. Її складають відносини (з приводу освіти,
медичної допомоги, наукової діяльності, заняття спортом тощо), що
регулюються правом і не входять до сфери економічних і політичних
відносин, випливають із охорони і захисту особистих прав і гідності
громадян;

4) сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов’язаних з
охороною (відверненням і припиненням порушень) суспільного порядку.
Боротьбу з правопорушеннями насамперед ведуть такі органи держави, як
органи внутрішніх справ, прокуратура, суд [9, c.141].

Сфера правового регулювання піддається зміні: залежно від завдань
змінюється зміст правового регулювання, звужується або розширяється його
сфера.

Урегульованість правом поведінки людей відбувається через впровадження
правових відносин у певну сферу людської діяльності.

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, н Україні
на конституційному рівні закріплені право на свободу об’єднання в
політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку
діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу,
авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання
на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків
посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових
формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток
фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад,
стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою
кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових
відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом України про референдум
уводиться нове суспільне явище — ініціативна група всеукраїнського
референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть
участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні:

• у сфері економічних, майнових відносин — сприяння розвитку ринкових
відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної,
комунальної);

• у політичній сфері — сприяння розвитку в цивілізованій формі
політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і
злагоди;

• у сфері управлінських відносин — сприяння ефективній роботі
управлінського апарату без збільшення його штату;

• у сфері охорони суспільного порядку — боротьба з корупцією та іншими
правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина
[8, c.39].

Велике значення мають розвиток і підвищення ефективності
природоохоронного законодавства, вдосконалення соціального
законодавства, остаточне проведення судової реформи та ін.

Сфера дії всіх галузей законодавства, разом узятих, збігається зі сферою
правового регулювання.

Межі правового регулювання — межі владно-вольового впливу держави в
особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони
відокремлюють галузь правового від неправового, встановлюють рамки
поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і
діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і
особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб’єктів
права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними,
культурно-національними, релігійними та іншими факторами [9, c.204].

Меж у правовому регулюванні важливо додержувати:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхідно лише ті
суспільні відносини, які об’єктивно потребують такого регулювання. Не
повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну
сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію
духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових
відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не
дозріло суспільство або які суперечать правосвідомості і культурі особи
та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали
економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і
сприяли прогресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню
потреб та інтересів особи;

3) у використанні державою способів правового регулювання. Необхідне
застосування державою правомірних способів регулювання: встановлення не
карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку
особи. Превалювати мають дозволяння; зобов’язування і заборони повинні
встановлюватися таким чином, щоб забезпечувати в суспільстві демократію,
стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.

Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспільних відносин,
на які воно поширюється, — це нормативне (загальне) та індивідуальне
регулювання [9, c.244].

Нормативне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою
нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування
за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних
відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно
невизначеним.

Індивідуальне регулювання — це впорядкування поведінки людей за
допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень,
розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад,
наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту
К.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:

• нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і
стабільність регулювання;

• індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної
обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому застосуванню,
виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії
студенту К.), або одноразово (наприклад, призначення директором заводу
громадянина С.).

Способи правового регулювання — складові елементи впорядкованих
суспільних відносин: дозволяння, зобов’язування (веління), заборона.

Дозволяння — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як
вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за
допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає
суб’єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в
основному в галузях, які належать до приватного права.

Зобов’язування (веління) — покладання на особу обов’язку активної
поведінки (роби тільки так), наприклад, обов’язок забезпечення
обвинуваченому права на захист.

Заборона — це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення
дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди
війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми
особливої частини Кримінального кодексу є фактично заборонами, оскільки
вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх
забороняють. Зобов’язування (веління) і заборони превалюють в основному
в галузях, що належать до публічного права.

Усі способи правового регулювання пов’язані із суб’єктивними правами.
При дозволянні суб’єктивне право утворює зміст даного способу правового
регулювання. При зобов’язуванні та забороні право вимоги належить іншим
особам. Його призначення — забезпечити виконання активного
(зобов’язування) або пасивного (заборони) юридичного обов’язку.

Способи правового регулювання (дозволяння, зобов’язування, заборона) з
більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв’язку
один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за
наявності обов’язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у
цьому зв’язку в правомочної особи.

Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов’язуванню,
забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє
(надає правомочностей); такий, що зобов’язує; такий, що забороняє, а
також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.

На схемі це виглядає так:

Способи правового регулювання

Дозволяння Зобов’язування (веління) Заборона

Види норм за характером розпоряджень

Дозвільні (такі, що наділяють правом) норми Зобов’язувальні норми
Заборонні норми

Форми реалізації права

Використання Виконання Додержання

Крім способів правового регулювання виділяють його типи (режими).

Тип правового регулювання — це особливий порядок правового регулювання,
що виражається у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон) і
створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів
суб’єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового
режиму. Нагадаємо, що розрізняють два типи правового регулювання:

загально-дозвільний спеціально-дозвільний

— тип правового регулювання, що ґрунтується на загальному дозволянні, у
рамках якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій.
Сутність загально-дозвільного режиму виражається принципом: «дозволено
все, крім прямо забороненого законом». За цим типом регулювання
створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини
(наприклад, особа має право укладати будь-як угоди, за винятком тих
заборон, що передбачені в законі) — тип правового регулювання, що
ґрунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює
конкретні дозволи. Сутність спеціально-дозвільного режиму виражається
принципом: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». За цим
типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових
осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та
ін. (наприклад, суд у вже вирішеній кримінальній справі має право знову
повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі)

МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має
специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання
використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів
правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на
суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових
засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права
переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються
інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок
(«належне» у праві стає «сущим») [9, 211].

Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі:

1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова
діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншим
видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2. Будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища
правової дійсності:

— засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, рішення
судів тощо, об’єктивовані в правових актах);

— способи (дозволяння, зобов’язування, заборона);

— форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у
взаємозв’язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання
знаходиться на своєму місці (як годинний механізм), виконує специфічні
функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин
і результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух
виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Як і
правова система суспільства, механізм правового регулювання являє собою
цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції
суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення
полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи,
забезпеченні їх «роботи». Від механізму залежать ефективність правового
регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин
розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

Результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві.

ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ

Механізм правового регулювання складають елементи, обов’язкові на
окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження
(спеціалізовані норми права), об’єктивовані в нормативно-правових актах;

2) правовідносини, суб’єктивні юридичні права і обов’язки в їх
індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків;

4) акти застосування норм права.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності
суб’єктів і суспільних відносин, що виникають на їх основі [7, c.86].

Розглянемо коротко кожний з елементів.

1. Норма права в механізмі правового регулювання.

Норма права — це споконвічний елемент і нормативна основа механізму
правового регулювання.

Норма права являє собою загальне обов’язкове правило (модель) поведінки,
яке встановлює для суб’єкта як можливий варіант поведінки — суб’єктивні
юридичні права, так і необхідний варіант поведінки — суб’єктивні
юридичні обов’язки.

Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання
полягає в тому, щоб:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб’єкта), а
також об’єкти правовідносин;

в) визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом
поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов’язки
учасників відносин, що регулюються, характер їх зв’язку між собою, а
також державно-примусові заході, що застосовуються до осіб у разі
невиконання ними юридичних обов’язків.

Зобов’язуючі норми регламентують активну поведінку зобов’язаних осіб.

Дозвільні та заборонні норми покладають пасивні обов’язки на
зобов’язаних осіб і дозволяють вчинення активних дій носієм
суб’єктивного права.

Характер регулюючого впливу нормативної основи механізму правового
регулювання залежить від того, як впливає право:

шляхом зобов’язуючого розпорядження, або шляхом дозволяння чи заборони.

Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті,
який забезпечує її дійовість.

Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму
правового регулювання. Функції нормативно-правових актів полягають
головним чином у тому, щоб увести в правову систему нові юридичні норми,
забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) приєднуються
акти, в яких дається їх офіційне роз’яснення, тлумачення.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти) не містять нових
правоположень, а є засобом, який забезпечує однакове розуміння і
застосування чинних нормативних актів. Чіткість і ефективність механізму
правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

2. Правовідносини у механізмі правового врегулювання. Правовідносини —
необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь
здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах
індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються
суб’єктивні юридичні права і обов’язки певних суб’єктів, їх повноваження
і юридична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей
поведінки стосовно конкретних осіб — другий рівень правового
регулювання.

Особливості прав, обов’язків, повноважень і відповідальності (а звідси й
особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру
регулюючого впливу норм права, у результаті якого складаються різні види
правовідносин — регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні.

Отже, правовідносини в механізмі правового регулювання утворюють певну
систему і лише так вони забезпечують переведення загальних розпоряджень
норм права в суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні
обов’язки, повноваження і юридичну відповідальність для конкретних осіб,
дозволяють досягти виконання їх волі, задоволення інтересів.

При цьому центром загальних юридичних зв’язків, що складають основу
правовідносин, є правовий статус, у тому числі правосуб’єктність, як
перший крок у конкретизації розпоряджень норм права на цій стадії.

Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:

а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права
у цей момент;

б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть
додержуватися особи;

в) служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних
засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення
суб’єктивних прав, обов’язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини в механізмі правового регулювання — це засіб
«переведення» загальних розпоряджень юридичних норм у площину
суб’єктивних прав і обов’язків для даних суб’єктів.

3. Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків у механізмі
правового регулювання.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків — це фактична поведінка
суб’єктів правовідносин, пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх
прав і обов’язків.

Можливі два результати реагування на правове регулювання:

• активний — вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у
виборах органів влади);

• пасивний — утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати
шкоди довкіллю).

Якщо активними діями реалізуються права — має місце використання
правових норм.

Якщо активними діями реалізуються обов’язки — має місце виконання
правових норм.

Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в
утримуванні від їх вчинення — має місце додержання норм права.
Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадяни
не вчиняє протиправних дій.

Отже, акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих
нормами права можливостей, виконання зобов’язуючого правового
розпорядження, додержання правових заборон посідають особливе місце у
механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву
мету.

4. Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.

У процесі правового регулювання можлива (але не обов’язкова) стадія
застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта —
акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або
припинення правових відносин. Якщо суб’єкти права не в змозі самі
реалізувати суб’єктивні права і юридичні обов’язки, держава в особі
компетентних органів здійснює застосування норм права (наприклад,
стягнення податків, призначення пенсій, відправлення правосуддя).

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів,
вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов’язки, а
також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта
застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється
від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана
і примусово.

Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання
використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і
обов’язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не
учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток
робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі
надається згідно з наказом адміністрації;

2) коли суб’єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправне:
порушують права, не виконують обов’язки. У цьому разі актом застосування
норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена
нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна
відповідальність правопорушників.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав
і обов’язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається
«переведення» розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і
обов’язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин,
на які було спрямовано правове регулювання [9, c.258].

СТАДІЇ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Використання у певному порядку тих чи інших елементів механізму
характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і
складним.

Простий процес правового регулювання припускає використання лише одного
державно-владного акта — нормативно-правового. Індивідуалізацію прав і
обов’язків здійснюють самі суб’єкти, до яких цей акт звернений.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів
державно-владного характеру, один із яких — нормативно-правовий, а інший
— акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать
від правової поведінки суб’єкта — правомірної чи неправомірної.

Розглянемо складний процес правового регулювання.

1. Перша стадія механізму правового регулювання — стадія загальної дії
правових норм. На цій стадії відбуваються визначення змісту і
формулювання меж поведінки суб’єкта, умов виникнення прав, обов’язків,
повноважень, відповідальності і т.д. (вступає в дію механізм
правотворчості).

Наприклад, дія цього механізму у пенсійних справах можлива лише за
наявності норми права, об’єктивованій у законі про пенсії. Однак, як
загальне правило, дана норма не вирішує питання про те, кому саме буде
нарахована пенсія. Для цього потрібні додаткові юридичні дії,
здійснювані на другій стадії.

2. Друга стадія механізму правового регулювання пов’язана з виникненням
конкретних суб’єктивних прав і обов’язків, тобто з виникненням
правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт
(система фактів), з яким норми права пов’язують настання юридичних
наслідків (вступає в дію механізм реалізації норм права).

Дія механізму у пенсійних справах починається після звернення
громадянина С. до установи соціального забезпечення і винесення рішення
про призначення йому пенсії на основі загальної юридичної норми.

Винесення індивідуального розпорядження про призначення пенсії означає
індивідуалізацію загальних правил стосовно конкретної особи. За
допомогою індивідуально-правового акта за учасниками відносин, що
регулюються, закріплюється відповідне суб’єктивне юридичне право і
суб’єктивний юридичний обов’язок.

Після ухвалення рішення про призначення пенсії громадянину С.
(індивідуально-правовий акт) він стає носієм суб’єктивного права на
одержання пенсії, а орган соціального забезпечення набуває суб’єктивного
обов’язку нарахувати і виплачувати йому пенсію (правовідносини). З
наведеного випливає, що реалізацією суб’єктивного юридичного права
громадянина на пенсію є її одержання, а реалізацією суб’єктивного
юридичного обов’язку органу соціального забезпечення — видача пенсії.

У разі правомірної поведінки суб’єктів правове регулювання вичерпує себе
механізмом реалізації норм права.

3. Третя стадія механізму правового регулювання — застосування санкцій
правової норми — виникає у випадках неправомірної поведінки суб’єкта.
Правовою підставою цієї стадії є правопорушення, а також норми права, що
встановлюють санкції за вчинені правопорушення і визначають порядок
застосування відповідальності. Державні органи і посадові особи
реалізують свою компетенцію через розслідування обставин вчинення
правопорушення, встановлення і покарання винних, а інша сторона —
правопорушники — зазнає втрат державно-владного характеру за вчинені
правопорушення (вступає в дію механізм покладання юридичної
відповідальності) [3, c.64].

Зобразимо основне із сказаного у вигляді схеми трьох стадій механізму
правового регулювання:

1. Механізм правотворчості

Основним елементом цієї стадії є норма права, то виступає як
“рег-ламентатор” суспільних відносин. Регулятивні (дозвільні,
зобов’язува-льні, заборонні), охоронні та спеціалізовані норми —
складові елементи нормативної основи правового регулювання –– це стадія
існування права поза правовідносин, стадія розробки юридичних норм,
встановлення моделі поведінки, правового статусу осіб, установ, органів
держави

2. Механізм реалізації суб’єктивних прав і суб’єктивних юридичних
обов’язків

Основними елементами цієї стадії є правовідносини, акт безпосередньої
реалізації прав і обов’язків (додержання заборон, виконання обов’язків,
використання прав), акт опосередкованої реалізації прав і обов’язків
(застосування права). Правовідносини виступають як “конкретчзатор”
загальних вимог юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів, а акт
реалізації суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних
обов’язків — як «реалізатор» конкретних розпоряджень правових норм
стосовно конкретних суб’єктів — це стадія переходу від загальних
дозволів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних
суб’єктів. Виражається у здійсненні дій, що дозволяються, і в
утримуванні від заборонених дій (активний і пасивний варіанти
правомірної поведінки). Це активна сторона правового регулювання, при
якій можливі два процеси реалізації суб’єктивних юридичних прав і
суб’єктивних юридичних обов’язків: 1) вступ у правовідносини за бажанням
і волею їх учасників (укладення договору) — простий; 2) вступ у
правовідносини на основі правозастосувального акта, нерідко поза волею
та бажання учасників (рішення суду про стягнення аліментів на утримання
неповнолітніх дітей) — складний

3. Механізм покладання юридичної відповідальності (чи державного
примусу)

Основними елементами цієї стадії є акти застосування норм права, що
встановлюють юридичну відповідальність конкретної особи за конкретне
правопорушення. Це охоронні правозастосовні акти. Реалізатором примусу
до конкретних суб’єктів на підставі санкцій правових норм виступає
держава в особі уповноважених органів –– це стадія реалізації конкретних
заходів юридичної відповідальності, що застосовуються у разі здійснення
протиправної поведінки. Вона настає за таких правових підстав: фактична
підстава (правопорушення) нормативна підстава (норма права що встановлює
санкцію за вчинене правопорушення), процесуальна підстава (покладання
юридичної відповідальності, її вид і міра)

Стадії механізму правового регулювання (варіант правомірної поведінки)
можна представити і в більшій кількості, розбивши другу стадію в
запропонованій схемі на такі:

• виникнення суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних
обов’язків;

• безпосередня реалізація суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних
юридичних обов’язків;

• застосування права (як факультативна — можлива, але не обов’язкова
стадія).

Елементами, що забезпечують динамічну сутність механізму правового
регулювання, визначають рух реальних правовідносин, виступають юридичні
факти.

Режим сприяння механізму правового регулювання забезпечується
законністю, державною дисципліною, які разом із правосвідомістю і
правовою культурою є обов’язковими протягом усієї його дії.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи все вищесказане, можна прийти до наступних висновків:

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і
сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх
юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання — різновид соціального регулювання;

2) за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають
певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер,
тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної
поведінки;

3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов’язане
з реальними відносинами;

4) правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на
задоволення законних інтересів суб’єктів права;

5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які
забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, н Україні
на конституційному рівні закріплені право на свободу об’єднання в
політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку
діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу,
авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання
на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків
посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових
формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток
фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад,
стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою
кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових
відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом України про референдум
уводиться нове суспільне явище — ініціативна група всеукраїнського
референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть
участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових
засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права
переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються
інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок
(«належне» у праві стає «сущим»).

Механізм правового регулювання складають елементи, обов’язкові на
окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження
(спеціалізовані норми права), об’єктивовані в нормативно-правових актах;

2) правовідносини, суб’єктивні юридичні права і обов’язки в їх
індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків;

4) акти застосування норм права.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів
державно-владного характеру, один із яких — нормативно-правовий, а інший
— акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать
від правової поведінки суб’єкта — правомірної чи неправомірної.

Перша стадія механізму правового регулювання — стадія загальної дії
правових норм. Друга стадія механізму правового регулювання пов’язана з
виникненням конкретних суб’єктивних прав і обов’язків, тобто з
виникненням правовідносин. Третя стадія механізму правового регулювання
— застосування санкцій правової норми — виникає у випадках неправомірної
поведінки суб’єкта.

Стадії механізму правового регулювання (варіант правомірної поведінки)
можна представити і в більшій кількості, розбивши другу стадію в
запропонованій схемі на такі:

• виникнення суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних
обов’язків;

• безпосередня реалізація суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних
юридичних обов’язків;

• застосування права (як факультативна — можлива, але не обов’язкова
стадія).

Гадаю, що в даній роботі, опираючись на думку багатьох провідних
вчених-юристів, мені вдалося у певній мірі розкрити тему роботи “Правове
регулювання та його механізм”. Однак і на подальше дане питання
залишається потрібним для вивчення і актуальним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. – К., 1996.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 1992.

Нерсесянц В.С. Наш путь к праву. От социализма к цивилизму – М.1992

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 1996.

Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А.
Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 1996.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981.

Погорілко В.Ф. та ін. Конституційне право України. — К., 1999.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред.
Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995.

Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. Профессора
Г.Н.Манова – М. БЕК, 1996.

PAGE 1

PAGE 28

Похожие записи