КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Особливості соціально-педагогічної діяльності

і модель особистості соціального педагога”

ПЛАН

ВСТУП

1. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Мета та функції соціально-педагогічної діяльності

1.2. Загальна характеристика сфер діяльності соціального педагога,
зміст соціально-педагогічної діяльності

2. ГОЛОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

2.1. Захист та охорона дитинства. Конвенція ООН про права дитини

2.2. Профілактично-виховний та загальноосвітній напрями

2.3. Територіальний центр соціальної допомоги сім ‘ям та дітям

2.4. Соціально-педагогічна робота з сім’єю

2.5. Соціально-педагогічна робота в школі

2.6. Соціально-педагогічна робота за місцем проживання

2.7. Соціально-педагогічна робота з людьми, що мають психофізичні вади

3. ПРОФЕСІЙНИЙ ПОРТРЕТ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

4. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ МОДЕЛІ ОСОБИСТОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність вивчення даної теми зумовлена тим, що вона включає в себе
базові питання соціально-педагогічної діяльності: особливості даної
діяльності і розгляд моделі особистості соціального педагога.

Питання соціального виховання турбують людство з давніх часів. Ще в
античні часи була спроба вирішення проблеми гармонізації особистісного
та суспільного ідеалів виховання.

Вперше термін «соціальна педагогіка», у сьогоднішньому розумінні, був
запроваджений у 1844р. німецьким педагогом Карлом Магером. К.Магер,
німецький просвітник, спеціально досліджував соціальні аспекти освіти та
виховання, був прихильником педагогічних ідеалів античності і критикував
педагогічні теорії Д.Локка, Ж.-Ж.Руссо та ін. за властивий їм
індивідуалістичний підхід.

Що стосується соціальної педагогіки, то для К.Магера був характерним
широкий та глобальний підхід до визначення її сутності. Він вважав, що
соціальна педагогіка — це наука, яка займається вивченням умов
формування суспільства в цілому. Формальна освіта та її інститути
відіграють підпорядковану та обмежену роль у цьому процесі.

Головними проблемами, що заважають розвитку вітчизняної соціальної
педагогіки є: відсутність загальної концепції розвитку соціальної
педагогіки, хоча розробляються більш детально її складові (Концепція
соціальної роботи з дітьми та молоддю України, Концепція реабілітації
дітей-інвалідів та дітей з обмеженими фізичними та розумовими
можливостями, інші);

повільне створення законодавчої бази. В Україні не були продубльовані
союзні документи в сфері соціальної педагогіки, соціальної роботи, як це
зробили, наприклад, в Росії. Тому в Законі «Про освіту» (1991) йшлося
про те, що соціально-педагогічний патронаж здійснюється соціальними
педагогами, але кваліфікацйні характеристики соціального педагога були
затверджені Кабінетом Міністрів України лише в 1994 р., а статус
соціального педагога як педагогічного працівника — в редакції Закону
«Про освіту» 1996 року; — відсутність спочатку республіканського, потім
національного науково-методичного центру та інформаційного органу з
соціальної педагогіки; несформованість іміджу соціальної педагогіки та
соціального педагога в соціумі, що є наслідком, у першу чергу,
недостатньої кількості експериментальних площадок ТНДК в Україні в
радянський період.

Також важливе місце в розвитку соціально-педагогічної діяльності сама
особистість соціального педагога. Дана професія дана не всім.
Особистість, яка планує займатися соціально-педагогічною діяльністю має
чітко зрозуміти якими слід володіти рисами, щоб дана робота приносила як
їй професійну наснагу, так і користість суспільству.

В даній курсовій роботі планую розглянути, в першу чергу, такі питання
як: мета і функції соціально-педагогічної діяльності, основні сфери
діяльності соціального педагога, зміст соціально-педагогічної
діяльності. Також провести огляд головних напрямів діяльності
соціального педагога, розгляд професійного портрету соцпедагога та
розгляд складових моделі особистості соціального педагога.

Під час виконання курсової роботи були використані різноманітні
літературні джерела та загальнонаукові методи дослідження.

Гадаю, що написання даної роботи буде сприяти не тільки глибшому
розумінню особливостей соціально-педагогічної діяльності та моделі
особистості соціального педагога, але й підштовхнуть до подальшого
самовдосконалення у соціально-педагогічній діяльності.

1. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Мета та функції соціально-педагогічної діяльності

Діяльність — це специфічна форма відношення людини до навколишнього
середовища, зміст якої полягає у цілеспрямованому його перетворенні.
Крім того, діяльністю можна назвати сукупність дій людини, що спрямована
на бажану зміну будь-якого предмету. Існує економічна, політична,
правова, культурна, технічна, наукова та інші види діяльності. До
особливого виду діяльності відносимо соціальну роботу. Соціальна робота
— діяльність, що спрямована на здійснення допомоги людям, які її
потребують, бо не здатні самостійно вирішити життєві проблеми: діти,
пенсіонери, інваліди, хворі, біженці, безробітні і т.ін. Кожний є
особистістю із своїм неповторним складом мислення, психіки, досить
складною біографією. Це вимагає від соціального працівника або педагога
доброти, тактовності, проникнення у долю людини, співчуття,
різноманітних знань та умінь, великого терпіння, самовідданості та ін.,
оскільки необхідно у процесі бесіди зняти психологічний стрес, допомогти
увійти в нормальний ритм життя, надати допомогу людині хворій, прикутій
до ліжка, допомогти батькам знайти «спільну мову» з дитиною та ін. Тому
і виникає особлива потреба в діяльності сімейного соціального педагога
[4, с.63-64]. Вона ґрунтується на концепції взаємодії особистості, сім’ї
та суспільства, що віддає пріоритет сім’ї та сфері внутрісімейних і
міжсімейних відносин перед суспільством. Сім’я, будинок, община,
сімейно-сусідська спільність розглядається як сфера, де головним чином
здійснюється соціальна політика та соціальна допомога.

Соціальний педагог є посередником між особистістю та соціумом, впливаючи
на формування гуманних, виховуючих, морально і фізично здорових відносин
у соціальному середовищі, сім’ї, сімейно-сусідському оточенні, між
дорослими та дітьми. Його клієнтами є сім’я та її близьке оточення за
місцем проживання. Він перший вступає в етично допустимій формі в
контакт з членами сім’ї, ставлячи «соціальний діагноз»: вивчає
мікросоціум, інтереси, уподобання, коло спілкування, моральну атмосферу,
умови життя, психологічні та вікові особливості, здібності членів сім’ї,
виявляє позитивні та негативні впливи й проблеми (психологічні, етичні,
правові, медичні та ін.) з метою надання подальшої допомоги. У процесі
«діагностики» соціальний педагог диференціює клієнтів, встановлює, з
яким спеціалістом його треба зв’язати у відповідності з виявленою
проблемою (з службою психічного чи фізичного здоров’я, правового чи
економічного захисту, культурного дозвілля і педагогічної анімації та
ін.).

Професійних соціальних працівників, зокрема педагогів, в Україні зовсім
небагато. В основному їх функції виконують так звані волонтери, які за
покликанням займаються даною діяльністю. Отже, соціально-педагогічна
діяльність — це вид професійної або волонтерської діяльності,
спрямований на створення умов у соціумі для духовного розвитку людини
або групи людей, гуманізації їх відносин, надання людині психологічної,
моральної, фізичної, медичної та інших видів допомоги з метою
гармонізації її життя.

Соціально-педагогічна діяльність спрямована на розвиток та саморозвиток
особистості, створення умов найбільшого сприяння та психологічного
комфорту. Соціальний педагог допомагає людям у їх повсякденному житті,
забезпечує консолідацію всіх сил і можливостей суспільства щодо
конкретного громадянина, розвиваючи його активність як суб’єкта цього
процесу.

Отже, соціальна допомога повинна мати активний характер і сприяти
залученню до соціальної роботи як самих клієнтів, так і соціальних
працівників, зокрема соціальних педагогів. Вона спрямована на поступове
створення своєрідного механізму саморозвитку, що сприяє виявленню
взаємної турботи і взаємодопомоги, милосердю, послабленню соціального і
міжнаціонального напруження, формуванню сприятливого мікроклімату в
соціумі.

Основним предметом турботи має бути сім’я. Контакти між конкретною
сім’єю та соціальним педагогом будуються на основі врахування
особливостей кожної конкретної сім’ї, закономірностей процесу
спілкування у сфері життєдіяльності людей.

Отже, залежно від характеру роботи соціального педагога визначають такі
види його діяльності:

правоохоронна (попередження правопорушень, соціальна підтримка різних
категорій населення, соціально-реабілітаційна діяльність);

психологічна (консультативно-посередницька, охорона здоров’я та
пропаганда здорового способу життя, медико-реабі-літаційна діяльність);

культурно-дозвіллєва (організація діяльності дітей, молоді,
сімейно-сусідських спільнот, культурно-освітня робота за місцем
проживання, організація фізкультурно-оздоровчого та культурного
відпочинку, соціальна анімація) [4, с.67].

Становлення, розвиток і реалізація духовності людини, гармонізація та
демократизація відносин людини та суспільства складають основну мету
соціально-педагогічної діяльності.

Таким чином, на відміну від звичайного педагога, який працює в
навчальному закладі і виконує, перш за все, освітньо-навчальну та
виховну функції, соціальний педагог повинен реалізувати в першу чергу
функцію соціальної допомоги і захисту.

Крім того, функціями соціального педагога є:

організаторська, яка включає організацію тієї чи Іншої діяльності,
здійснює вплив на зміст дозвілля; допомогу у працевлаштуванні,
професійній орієнтації та адаптації, координує дальність підліткових і
молодіжних об’єднань, взаємодіє з медичними, освітніми, культурними,
спортивними, правовими закладами, товариствами і благодійними
організаціями.

прогностична, яка визначає та вивчає ознаки, які характеризують стан
розвитку (перш за все духовного) людини, групи, мікро-середовища та
визначає можливості перспективи їх розвитку при збереженні даної
сукупності соціальних впливів.

попереджувально-профілактична та соціально-терапевтична. Соціальний
педагог передбачає і приводить у дію механізм попередження і подолання
негативних впливів у соціально-правовому, юридичному та психологічному
плані, організовують соціо-терапевтичну допомогу, забезпечують захист
прав у суспільстві, допомагають підліткам і молоді в період соціального
і професійного визначення.

комунікативна полягає у встановленні контактів з тими, хто потребує
допомоги та підтримки, організації обміну інформацією, залученні
добровільних помічників і населення мікрорайону до соціальної праці та
відпочинку, ділових та особистісних контактів, зосередження інформації і
налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в роботі з
клієнтами.

правозахисна використовує арсенал правових норм для захисту прав та
інтересів клієнтів, для їх підтримки сприяє застосуванню заходів
державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб,
які допускають прямі або опосередковані протиправні дії.

У відповідності з соціально-педагогічною функцією соціальний педагог
повинен встановлювати інтереси та потреби людей у різноманітних видах
діяльності (культурно-дрзвіллєвій, спортивно-оздоровчій, технічної та
художньої творчості, туризму) тощо.

Психологічна функція передбачає різноманітні види консультування та
корекції міжособистісних відносин, допомогу в соціальній реабілітації
всім тим, хто цього потребує, повинна сприяти соціальній адаптації
особистості.

Реалізація соціально-медичної функції передбачає організацію роботи з
профілактики здоров’я, надання першої медичної допомоги, роботу з питань
культури харчування, санітарно-гігієнічних норм, по плануванню родини,
формування відповідального ставлення до репродуктивної та сексуальної
поведінки, сприяння підготовці молоді до сімейного життя та формуванню
здорового способу життя. Морально-гуманістична функція є інтегральною,
вона поєднує риси всіх попередніх функцій, надає соціально-педагогічній
діяльності гуманістичної спрямованості, створює умови для гідного
функціонування людини, групи людей у суспільстві.

1.2. Загальна характеристика сфер діяльності соціального педагога,

зміст соціально-педагогічної діяльності

Сферою соціально-педагогічної діяльності має бути все суспільство,
оскільки немає в ньому такого елементу, який не впливав би на соціальне
формування людини, не відбивався б на розвитку соціуму.

Об ‘єктами професійної діяльності соціального педагога є:

освітні заклади (загальноосвітні школи, гімназії та ліцеї,
школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки
дорослих, будинки для дітей-інвалідів);

позашкільні установи;

комісії у справах неповнолітніх;

соціальні служби для молоді;

центри працевлаштування;

будинки для людей похилого віку;

спеціалізовані служби різного відомчого підпорядкування.

Залежно від профілю спеціалізації місцем роботи соціального педагога
можуть бути житлові будинки або спеціалізовані заклади (відділення
соціальної допомоги на дому, центр реабілітації, соціальний притулок,
медико-психологічна консультація, біржа зайнятості); школа, дошкільні
заклади, окремі клієнти, підприємства, творчі або громадські організації
та ін. Проте в будь-якому випадку — це фахівці вищої кваліфікації, люди
особливої делікатної професії.

Змістом соціально-педагогічної діяльності соціального педагога є:

діагностування соціальної вихованості особистості та соціальних впливів
на розвиток особистості й суспільства;

організація взаємодії позитивного виховного впливу: традиційного (через
сім’ю), стилізованого (через вікову субку-льтуру), інтитуціонального
(через виховні інституції), між-особового (через значущих осіб), їх
взаємодія, координація, нейтралізація та корекція негативного впливу цих
факторів та їх наслідків;

управління процесом соціального виховання [6, с.35].

2. ГОЛОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

2.1. Захист та охорона дитинства

Основною метою діяльності соціального педагога є захист прав людини на
життя та розвиток. Особливо це стосується дитини. Проблема захисту її
прав має досить тривалу історію. Перш за все, необхідно зазначити, що 20
листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю Організації Об ‘єднаних Націй
була проголошена Декларація прав дитини.

Генеральна Асамблея проголосила Декларацію прав дитини з метою
забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного
добра і блага суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і
закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні
організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали
і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших
заходів, поступово застосовуваних відповідно до таких принципів:

Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права.
Ці права мають визначатися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без
відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або
соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини,
що стосуються самої дитини чи її сім’ї.

Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений
спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які
дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у
соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи
та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має
бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип З. Дитині має належати від її народження право на ім’я і
громадянство.

Принцип 4. Дитина повинна користуватись благами соціального
забезпечення, їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з
цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй,
так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим
доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло,
розваги і медичне обслуговування.

Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або
соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта
і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує
любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і
відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і
моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім
тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір’ю. На
суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов’язок
здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім’ї, і про
дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб
багатодітним сім’ям надавалась державна або інша допомога на утримання
дітей.

Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути
безкоштовною і обов’язковою, в усякому разі на початкових стадіях, їй
має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові
і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути
свої здібності і власне мислення, а також усвідомлення моральної і
соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства. Як
найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для
тих, хто відповідає за освіту і навчання; ця відповідальність лежить
насамперед на її батьках.

Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими
одержують захист і допомогу.

Принцип 9. Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого
ставлення, жорстокості й експлуатації. Вона не повинна бути об’єктом
торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід брати на роботу до досягнення
належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи
дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров’я чи
освіти або перешкоджати її фізичному, розумовому чи моральному
розвиткові.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати
расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна
виховуватись в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами,
миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що енергія
та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Аналізуючи вказану Декларацію, можна зробити висновок про те, що,
по-перше, будь-яка дитина визнається часткою людства і тому виключається
дискримінація її з будь-яких мотивів. Діти, відповідно до свого віку
(від 0 до 18 років), мають можливість і право висловлювати свою думку
щодо реалізації на практиці їх прав.

По-друге, визначається пріоритет інтересів дитини перед потребами сім’ї,
суспільства, релігії. Згідно до цього принципу, дитині для розвитку
інтелектуальних, духовних здібностей необхідно надавати в першу чергу
безпечне, здорове навколишнє середовище, відповідні норми харчування,
одягу, житла, забезпечити охорону здоров’я та умови для позитивного
розвитку.

Загалом положення Декларації мають забезпечити права дітей на:

1) виживання;

2) розвиток;

3) захист від жорстокості;

4) активну участь у громадському житті.

Особливого захисту потребують сироти, інваліди, правопорушники, біженці
та ін. Декларація забезпечує більшу увагу до дитини, ніж це було раніше.
Проте вона проголошує права людини щодо дитини, а не право дитини робити
все, що їй заманеться.

Реалізація Декларації в Україні передбачає:

розробку національної політики, котра враховує інтереси дітей, молоді,
вдосконалення вітчизняного законодавства, підготовку довгострокових
програм. Політика держави стосовно дітей та молоді визначена в
національній програмі «Діти України» (1996) та в «Декларації про
загальні засади молодіжної політики в Україні». Прийнята низка законів
та законодавчих актів: «Про освіту» (1991, ред. 1996), «Про державну
допомогу сім’ям з дітьми» (1992), «Закон України про сприяння
соціальному розвитку молоді в Україні» (1993), «Про органи і служби у
справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх» (1995),
«Про поліпшення виховання, навчання, соціальне та матеріальне
забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків»
(1995) тощо;

створення системи соціальних служб, що забезпечують захист та охорону
прав дитини. Відповідно до Постанови Кабміну України «Про соціальні
служби для молоді» (1993) в нашій країні діє система відповідних служб
на місцевому, обласному, державному (Державний центр соціальних служб
для молоді) рівнях. Керівним органом є Міністерство у справах сім’ї та
молоді. Аналогічна система існує і у справах неповнолітніх;

підготовка відповідних фахівців. Здійснюється освіта соціальних
педагогів, соціальних працівників на базі університетів та інститутів
(педагогічних, юридичних, медичних, внутрішніх справ, культури).

Основні напрями і форми захисту прав дитини в Україні [б, с.44-45]

Охоронний напрям — захист дітей, які відчули на собі жорстокість,
насильство; неповнолітніх з відхиленнями в поведінці і тих, що
повернулися з місць позбавлення волі; роз’яснення пільг молодим сім’ям,
жінкам, неповнолітнім, молоді, соціально-правова, психолого-педагогічна
підтримка дітей з неповних родин, формування правового ставлення до
батьківських функцій у розведених осіб і батьків, які не були в шлюбі;
надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам, сім’ям
інвалідів, що мають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім’ям групи
ризику, дітям, які потрапили в екстремальну ситуацію.

Захист прав дітей здійснюється через забезпечення інформацією та
консультування дітей, дорослих у соціально-педагогічних
інформащйно-консультативних пунктах щодо взаємних прав і обов’язків
дітей і дорослих. Через телефон «Довіри» (ТД), які можуть бути
підрозділами соціальних служб, або самостійними спеціалізованими
службами. Завданням цих телефонів є негайна кваліфікована допомога
дітям, молоді, що перебувають у кризовому стані, консультування
вчителів, батьків з проблем соціалізації, допомога у встановленні
зв’язків абонентів з іншими соціальними службами, фахівцями. Інший вид
захисту надає притулок-сховище для неповнолітніх. Він забезпечує
тимчасові умови життєдіяльності дітям, що об’єктивно чи суб’єктивно є
знедоленими, не мають умов для життя та розвитку особистості в сім’ї, у
виховних закладах. Комплексні форми захисту надає Територіальний центр
соціальної допомоги сім’ї та дітям.

2.2. Профілактично-виховний та загальноосвітній напрями

Профілактично-виховний напрям грунтується та виявленні несприятливих
психо-біологічних, психолого-педагогічних факторів, які зумовлюють
відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей, молоді.
Здійснюються організаційно-педагогічні заходи зі створення виховуючого
середовища за місцем проживання дітей, з залучення різних соціальних
інститутів у процес виховання, розв’язуються проблеми зайнятості та
працевлаштування неповнолітніх, надається допомога в організації
дозвілля дітей, залученню їх до різного роду установ культури, спорту.

Загальноосвітній напрям. Створюються умови для інтелектуального розвитку
особистості, професійної підготовки підлітків, перепідготовки молоді,
поглиблюються наукові знання про суспільство, особу, сім’ю, сфери
життєдіяльності завдяки розгортанню мережі дитячих, підліткових
молодіжних об’єднань, шкіл, курсів, клубів за інтересами, секцій; через
розвиток служб соціально-педагогічної допомоги здійснюється підтримка
дитячих і молодіжних ініціатив.

2.3. Територіальний центр соціальної допомоги сім ‘ям та дітям

Територіальний центр соціальної допомоги сім’ї і дітям створюється
органами місцевих виконкомів. Його метою є надання своєчасної та
кваліфікованої допомоги різним категоріям населення, які живуть на даній
території.

Види допомоги, які надає центр: психологічна, соціально-педагогічна,
медико-соціальна, юридична, соціально-побутова тощо.

Основними завданнями є:

сприяння підтримці та зміцненню сім’ї, підвищенню її виховного
потенціалу, загальної культури, формуванню у населення здорового образу
життя, раціональному плануванню сім’ї, розвитку сімейного
підприємництва;

вивчення, аналіз і практичне вирішення проблем соціального
неблагополуччя сімей та дітей, здійснення їх соціального патронажу;

реабілітація сімей громадян, які входять до «групи ризику», а також
людей, що опинились у скрутних умовах;

прогнозування потреби в соціальній допомозі у різних груп населення і
підготовка пропозицій до планів розвитку соціальної сфери.

При виконанні завдань центр враховує: місцеві соціально-еко-номічні
умови, національні традиції і релігійні особливості; активно співпрацює
з державними, громадськими організаціями, рухами, благодійними фондами.

Об’єкти: сім’я з неблагополучними соціальними умовами
(соціально-демографічними, матеріально-житловими, медико-соціальни-ми,
психолого-педагогічними, соціально-правовими), діти і підлітки, дорослі
громадяни, люди похилого віку.

Структура, основні напрями та зміст діяльності. Відділ інформації
(інформаційна, методична, рекламно-пропагандистська і
аналітико-прогностична діяльність; усередині відділу телефон «гарячої
лінії» та «банк даних»). Відділ соціальної роботи
(соціально-терапевтична, медико-соціальна, соціально-педагогічна,
соціально-побутова діяльність; усередині відділу організовується центр
інтенсивного лікування від алкоголізму, наркоманії, паління, кабінет
тренажерів для людей, вага яких перевищує норму; денне відділення для
матері та дитини; соціальний притулок, громадська їдальня). Відділ
соціальної реабілітації: проведення реабілітаційної та профілактичної
роботи. Відділ консультативних послуг: медико-соціальне,
психолого-педагогічне, юридичне обслуговування; служба екстреної
психологічної допомоги (консультація, пошта та телефон довіри), кабінет
психологічного розвантаження, служба знайомств, відділ сімейного
підприємства: надання допомоги в організації сімейного бізнесу.

2.4. Соціально-педагогічна робота з сім’єю

Сім’я є тією школою, де людина навчається, як жити у суспільстві;
отримує досвід стосунків серед близьких людей, для яких вона є найвищою
цінністю. І тільки після цього особа готова до налагодження об’єктивних
стосунків з іншими людьми. Ця соціальна функція робить сім’ю стійкою.
Саме вона вводить людину в світ соціальних функцій. Але, на жаль, не
кожна сім’я готова та й у змозі виконати цю функцію. Часто їй необхідна
психологічна, моральна, правова, економічна, медична та інша допомога.

Найбільш поширеними проблемами, з якими стикається соціальний педагог у
роботі з сім’єю, є нестабільність шлюбу, нестійкість сім’ї, неповні
сім’ї, сім’ї неповнолітніх; руйнація традицій сімейного виховання,
розрив вікових, духовних та інших рівнів сім’ї; дефіцит чоловічого
впливу на виховання дітей, високий рівень завантаженості жінки;
педагогічна та психологічна неосвіченість дорослих; дестабілізуючий
вплив пияцтва та алкоголізму, цинізму та бездуховності на стійкість
сімейних стосунків, на формування сімейного мікроклімату; значне
скорочення міжсімейних, міжособистих, внутрісімейних контактів, зниження
здатності до комунікації; невміння організувати сімейне дозвілля.

У зв’язку з цим основними напрямами соціально-педагогічної роботи з
сім’єю є:

а) соціально-педагогічний захист сім’ї та її членів;

б) зміцнення, гармонізація та розвиток духовних (моральних,
психологічних, естетичних тощо) процесів життя сім’ї, внутрісімейних
стосунків, зв’язків з соціальним оточенням;

в) активізація педагогічної функції сім’ї, надання допомоги у вихованні
дітей, онуків тощо, нейтралізація негативного впливу сімейного
середовища на людину, в першу чергу, на дитину;

г) робота з сім’ями «соціального ризику»;

д) організація сімейної громадськості задля впливу на формування
державної політики стосовно сім’ї, для діяльності з підвищення ролі,
престижу і відповідальності родини у соціальному вихованні.

Серед форм роботи соціального педагога з сім’єю є сімейні (родинні)
клуби, батьківські школи, центри соціалізації, прогулочні групи,
дошкільні виховні центри мікрорайону та інші. Комплексну допомогу надає
територіальний центр допомоги сім’ї та дітям.

2.5. Соціально-педагогічна робота в школі

Школа є тим центром, який може надати кваліфікаційну та своєчасну
допомогу дитині. Це у змозі зробити соціальний педагог, заступник
директора з виховної роботи, психолог, класні керівники, керівники
гуртків, клубів, секцій, бібліотекар, медичний працівник представники
учнівського органу самоуправління, представники батьківського комітету.

Основні напрями соціально-педагогічної роботи в школі:

захист та охорона прав дитини. Захист дитини від негуманного ставлення
вчителів, співробітників школи, від негуманних міжособових відносин
дітей у школі, захист дітей, що опинилися в кризовій ситуації.
Консультації для вчителів щодо їх прав стосовно дитини, розповсюдження
Декларації ООН про права дитини серед школярів, педагогів, батьків;
допомога в адаптації у школі;

організація виховного середовища в школі. Створення виховних взаємин у
навчально-виховному закладі через самоуправління школярів («справедливі
товариства», шкільні кооперативи тощо), через одухотворення шкільного
життя ідеями, що поєднали б учнів та вчителів (концепція «культурного
плюралізму»); контроль за відповідністю засобів навчання його меті;
створення системи позакласних клубів за інтересами, підтримка дитячих
ініціатив, як умова позитивної самореалізації особистості; розширення та
поглиблення соціального досвіду через участь дітей у походах по
історичним та культурним місцям регіону, через організацію допомоги
людям похилого віку, біженцям, хворим; допомога дітям в організації їх
змістовного дозвілля та їх участі в організації дозвілля малечі;
залучення батьків, громадських організацій, культурно-просвітницьких
закладів до виховного процесу школи;

профілактика девіантної поведінки.

2.6. Соціально-педагогічна робота за місцем проживання

Соціально-педагогічна робота за місцем проживання спрямована на
організацію взаємодії у соціальному вихованні всіх факторів соціалізації
визначеного соціального середовища, на розкриття позитивного та
нейтралізацію негативного впливів факторів мікрорайону; на активізацію
виховного потенціалу сімейно-сусідських спільнот, їх моральної
відповідальності за умови життя та розвитку дитини, родини в даному
мікросоціумі.

Основні напрями соціально-педагогічної роботи за місцем проживання:

а) організація громадськості на формування здорового образу життя та
усвідомленого виховання в мікрорайоні через застосування ідей народної,
козацької педагогіки, педагогічних інновацій стосовно соціального
виховання в умовах різних етнічних культур, через організацію
змістовного спілкування, через організацію сімейно-сусідської
взаємодопомоги;

б) організація громадськості на суспільно-корисну діяльність за місцем
проживання.

в) створення у мікросередовищі системи культурно-дозвіллєвих колективів,
закладів (можливо на громадських засадах) та координація їх діяльності
відповідно до потреб мікрорайону;

г) організація роботи з соціального виховання в канікулярний та літній
час.

2.7. Соціально-педагогічна робота з людьми, що мають психофізичні вади

Вона спрямована на надання, перш за все, психологічної та моральної
допомоги інваліду; підтримки його планів, бажання виконувати певну
роботу, відчуваючи себе членом мікро- та макросоціуму.

Особливість роботи соціального педагога з інвалідами полягає у створенні
таких соціально-педагогічних умов, які сприятимуть внутрішньому
управлінню інваліда, досягненню ним своїх цілей, реалізації різних типів
поведінки, гнучкої адаптації. Треба створити атмосферу безпеки,
ситуації, в якій відсутнє зовнішнє оцінювання. Але соціальний педагог не
може вирішувати за інваліда його проблеми, він повинен допомогти
особистості визначити особисту позицію, сформувати незалежність від
зовнішнього впливу; навчити спиратися на себе, тобто допомогти
самоактуалізуватись у подоланні перешкод. Інвалід, що при-мирюється зі
своїм становищем і усвідомлює свою самоактуалізацію, досягає душевного і
психічного здоров’я, стає соціальне повноцінною особистістю

3. ПРОФЕСІЙНИЙ ПОРТРЕТ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Існує декілька визначень поняття «соціальний педагог», що окреслюють
об’єкти та сфери діяльності цього фахівця. Соціальний педагог забезпечує
інтеграцію цілеспрямованих і середо-вищних впливів на особистість, що
розвивається, а також стимулює розвиток суб’єктної позиції людини в
цьому процесі, що регулює взаємини в системі
«особистість-сім’я-суспільство».

Соціальний педагог — професійний працівник соціуму, фахівець з виховної
роботи з дітьми, їх батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому
мікросередовищі та його оточенні; з підлітками, молодіжними групами та
об’єднаннями, з організації культурно-дозвіллєвої,
фізкультурно-оздоровчої, трудової, ігрової та інших видів діяльності,
групового спілкування, технічного, художнього та інших видів творчості
дітей і дорослого населення в соціумі.

Соціальний педагог- спеціаліст, зайнятий у сфері соціальної роботи або
освітньо-виховної діяльності, здійснює посередницьку роль між освітніми
закладами, сім’єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх
взаємодію, об’єднує зусилля з метою створення в соціальному середовищі
умов для всебічного розвитку дітей, підлітків, молоді як особистостей,
їх благополуччя в соціумі.

Чи входять до об’єкту діяльності соціального педагога дорослі, люди
похилого віку? Молодість, як правило, завершує період духовного
становлення і соціальний педагог приділяє особливу увагу дітям, молоді,
дбаючи про соціальні засади майбутнього суспільства, про превенцію
соціальних відхилень. Але періоди життя, коли реалізується накопичена
духовність у соціумі теж мають «цікавити» соціального педагога. Не
кажучи вже про те, що реалізована духовність дорослих є взірцем для
молоді. Інша річ, що засоби впливу на дорослих людей мають відповідати
їх віку. Тому вважаємо доцільним таке визначення: соціальний педагог —
фахівець з соціального виховання, який здійснює посередницьку роль між
людиною та соціальним середовищем з метою їх духовного розвитку та
гармонізації їх відносин на особовому, міжособовому та надособовому
рівнях.

Важливе місце посідає сукупність особистих якостей соціального педагога:
особлива екстравертна розгорнутість до клієнта, комунікативність,
емпатійність, гуманність, високий рівень духовної, загальної культури,
організаторські здібності, відчуття такту.

Професійні базові характеристики (незалежно від профілю):

— психологічна освіченість;

— вміння аналізувати соціальні явища та процеси;

— бачення свого місця і ролі в суспільному житті країни;

— здатність забезпечити допустиме та доцільне посередництво між
особистістю, сім’єю, з одного боку, і суспільством, різними державними
та громадськими структурами, з іншого боку;

— вміння працювати в умовах неформального спілкування, залишаючись «поза
спиною», в позиції неформального лідера, радника, який стимулює, збуджує
ініціативу людини до тієї чи іншої діяльності;

— вміння впливати на спілкування, стосунки між людьми, на ситуацію в
мікросоніумі, сприяти позитивному вирішенню конфліктів;

— активізувати зусилля індивідів, груп, общин на вирішення своїх
проблем, вміння обговорювати «гострі» теми в позитивному емоційному
настрої, без висловлювання погроз;

— вміння виявляти інформацію, збирати факти необхідні для підготовки
«Соціальної історії клієнта», «Історії розвитку дитини», інших
документів;

— вміння виявляти потреби і проблеми людей, груп, общин і розробляти
новаторські ідеї щодо їх вирішення;

— вміння організовувати дослідження , інтерпретувати та використовувати
наслідки досліджень, опублікованих в професійній літературі;

— вміння забезпечити міжінституційні зв’язки в суспільстві;

— вміння виявляти соціальні потреби і доводити їх до громадськості,
законотворчих інститутів, фінансових закладів тощо.

4. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ МОДЕЛІ ОСОБИСТОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Стиль. Співробітник соціальної служби має підтримувати високі моральні
стандарти своєї поведінки, повністю виключаючи нечесні дії; чітко
розрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою і представником
своєї професії.

Компетентність і професійне вдосконалення. Соціальний педагог
(працівник) мусить докласти всіх зусиль до тою, щоб бути і залишатися
спеціалістом — експертом у професійній практиці та виконанні професійних
обов’язків. Він має право вести роботу лише у межах своєї компетентності
або тоді, коли має намір набути її. Співробітник соціальної служби
повинен нести персональну відповідальність за як/ :ть роботи, яку
виконує. Соціальний педагог і працівник повинні діяти так, щоб
попередити можливість негуманної або дискримінаційної поведінки щодо
особи або групи людей.

Чесність. Соціальний педагог і працівник повинні вимірювати свої вчинки
за вищими стандартами професійної чесності:

а) не піддаватися негативному впливові на шляху професійної діяльності,
бездоганно виконувати свої професійні обов’язки;

б) не використовувати свої професійні стосунки в особистих цілях.

Навчання і дослідницька робота. Спеціаліст у сфері соціальної роботи має
постійно підвищувати професійні знання, майстерність, залучатися до
системи навчання і дослідницької роботи.

Він мусить:

а) чітко усвідомлювати, які наслідки може мати ця робота для людини;

б) обов’язково переконатися в тому, що всі учасники дослідження
об’єднані на основі добровільності, інформованості, з повним
додержуванням особистої свободи і гідності;

в) захищати учасників від незаконного фізичного або душевного
дискомфорту, розладу, небезпеки або приниження;

г) обговорювати дослідницьку роботу лише з професійною метою і лише
стосовно тих, хто безпосередньо або професійно має до них відношення;

д) розглядати інформацію, отриману щодо учасника дослідження, як
конфіденційну;

є) приймати платню тільки за реально виконану роботу, яка сто-суєгься
наукових або дослідницьких результатів і лише таку, яка пропонується
добровільно і на законних підставах.

Права, прерогативи, першочерговість інтересів клієнтів. Соціальний
педагог і працівник мають докласти максимум зусиль, щоб виховати і
розвинути самостійність клієнта.

Основні вимоги до соціального педагога і працівника стосовно клієнта:

а) не використовувати відносини з клієнтами у власних інтересах;

б) не практикувати, не сприяти або не брати участі у будь-яких формах
дискримінації, спрямованої на національність, сексуальні орієнтації,
вік, віросповідання, сімейний статус, політичну орієнтацію, розумові чи
фізичні вади або будь-які переваги, привілеї, персональні
характеристики; навпаки — всіма доступними засобами боротися з такою
дискримінацією;

в) уникати зв’язків або відносин, шкідливих для клієнтів;

г) не вступати в сексуальні стосунки з клієнтами за будь-яких обставин;

д) повідомляти клієнтів про ризик, права, можливості, обов’язки,
пов’язані для них із соціальною службою;

е) додержувати порад і консультацій колег і наставників, якщо ці поради
служать інтересам справи;

є) завершити роботу і професійні відносини з клієнтом, коли вони більше
не є необхідними і, більше того, не служать потребам та інтересам цієї
людини, сім’ї;

ж) мати справу з особою, офіційно призначеною виступати на захист
клієнта, причому виключно в інтересах клієнта;

з) не дозволяти схиляти себе до будь-яких дій, що применшують
громадянські та юридичні права клієнта, навіть якщо це робиться за
проханням самого клієнта;

 і) забезпечувати активну суб’єктивну позицію самого клієнта, не
допускати приниження гідності особистості клієнта формами благодійної
допомоги, що йому надається.

Конфіденційність і збереження таємниці. Співробітник соціальної служби
повинен поважати таємниці клієнтів і не розповсюджувати інформацію,
отриману’ в ході про фесійної соціальної, допомоги:

а) може поділитися конфіденційною інформацією, яку він отримав від
клієнтів, без згоди на те клієнта лише за необхідних професійних
обставин;

б) інформувати клієнтів про межі конфіденційності у даній ситуації, а
також про цілі, коли ця інформація може використовуватися;

в) забезпечити клієнтів будь-якими офіційними записами, що їх
стосуються;

г) додержувати конфіденційності іншої інформації, що міститься у
записах;

д) дістати згоду клієнтів, перед тим як друкувати, робити магнітофонні
записи або дозволити будь-якій третій інстанції спостерігати за його
роботою.

Гонорари. Співробітник соціальної служби повинен переконатися, що
вста-новлені гонорари за різні види соціальної допомоги справедливі,
розумні, тактовні, співвідносяться з видом соціальної допомоги і зі
здатністю клієнта платити. Соціальний педагог і працівник не повинні
приймати цінних подарунків за виконану роботу.

Повага, чесність, ввічливість. Соціальний педагог (працівник) повинен
ставитися до колег із повагою, ввічливістю, довірою, бути делікатним й
справедливим. Він має:

а) звертатися до колег на основі професійних інтересів і переконань;

б) поважати довіру колег у професійних взаєминах і взаємодії;

в) створювати і підтримувати ситуації, що полегшують етичні професійні
дії колег;

г) детально і чесно надавати відомості про кваліфікацію, творчі знахідки
колег, використовувати необхідні канали для оцінки методів їх роботи;

д) заміщаючи колегу, діяти в інтересах того, кого він заміщає;

е) не використовувати конфлікт між колегами і керівництвом у своїх
інтересах, а також для зміцнення своєї професійної позиції;

є) шукати арбітраж або об’єктивне посередництво, коли професійні
конфлікти з колегами потребують термінового розв’язання;

ж) поширювати поважливе ставлення до колег, не пов’язаних безпосередньо
зі сферою його роботи;

з) виконуючи функції експерта, керівника, інспектора, наставника,
доброзичливо і спокійно доводити до їх відома умови спільної роботи і
взаємин.

ВИСНОВКИ

Отже, з вище сказанаого можна зробити наступні висновки:

Соціально-педагогічна діяльність є видом професійної діяльності,
спрямованим на створення умов у соціумі для гармонійного розвитку
особистості, гуманізації її відносин з іншими людьми, надання людині
допомоги в той момент, коли вона цього потребує, бо не в змозі вирішити
самостійно свої проблеми.

За своїм призначенням соціальний педагог зосереджує зусилля на виявленні
та подоланні негативних явищ в житті людини, відхилень у її поведінці.
Кваліфіковану допомогу може надати лише той соціальний педагог, який має
високий рівень сформованості педагогічної культури, котрий не тільки
знайомий з Кодексом етики, але й постійно спирається на його положення в
своїй професійній діяльності.

Соціальний педагог забезпечує інтеграцію цілеспрямованих і середо-вищних
впливів на особистість, що розвивається, а також стимулює розвиток
суб’єктної позиції людини в цьому процесі, що регулює взаємини в системі
«особистість-сім’я-суспільство».

Соціальний педагог — професійний працівник соціуму, фахівець з виховної
роботи з дітьми, їх батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому
мікросередовищі та його оточенні; з підлітками, молодіжними групами та
об’єднаннями, з організації культурно-дозвіллєвої,
фізкультурно-оздоровчої, трудової, ігрової та інших видів діяльності,
групового спілкування, технічного, художнього та інших видів творчості
дітей і дорослого населення в соціумі.

Важливе місце посідає сукупність особистих якостей соціального педагога:
особлива екстравертна розгорнутість до клієнта, комунікативність,
емпатійність, гуманність, високий рівень духовної, загальної культури,
організаторські здібності, відчуття такту.

Професійні базові характеристики (незалежно від профілю):

— психологічна освіченість;

— вміння аналізувати соціальні явища та процеси;

— бачення свого місця і ролі в суспільному житті країни;

— здатність забезпечити допустиме та доцільне посередництво між
особистістю, сім’єю, з одного боку, і суспільством, різними державними
та громадськими структурами, з іншого боку;

— вміння працювати в умовах неформального спілкування, залишаючись «поза
спиною», в позиції неформального лідера, радника, який стимулює, збуджує
ініціативу людини до тієї чи іншої діяльності;

— вміння впливати на спілкування, стосунки між людьми, на ситуацію в
мікросоніумі, сприяти позитивному вирішенню конфліктів;

— активізувати зусилля індивідів, груп, общин на вирішення своїх
проблем, вміння обговорювати «гострі» теми в позитивному емоційному
настрої, без висловлювання погроз;

— вміння виявляти інформацію, збирати факти необхідні для підготовки
«Соціальної історії клієнта», «Історії розвитку дитини», інших
документів;

— вміння виявляти потреби і проблеми людей, груп, общин і розробляти
новаторські ідеї щодо їх вирішення;

— вміння організовувати дослідження , інтерпретувати та використовувати
наслідки досліджень, опублікованих в професійній літературі;

— вміння забезпечити міжінституційні зв’язки в суспільстві;

— вміння виявляти соціальні потреби і доводити їх до громадськості,
законотворчих інститутів, фінансових закладів тощо.

Співробітник соціальної служби має підтримувати високі моральні
стандарти своєї поведінки, повністю виключаючи нечесні дії; чітко
розрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою і представником
своєї професії.

Соціальний педагог (працівник) мусить докласти всіх зусиль до тою, щоб
бути і залишатися спеціалістом — експертом у професійній практиці та
виконанні професійних обов’язків. Соціальний педагог і працівник повинні
вимірювати свої вчинки за вищими стандартами професійної чесності:

Соціальний педагог і працівник мають докласти максимум зусиль, щоб
виховати і розвинути самостійність клієнта.

Соціальний педагог (працівник) повинен ставитися до колег із повагою,
ввічливістю, довірою, бути делікатним й справедливим.

Список використаної літератури

Гриньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя
(теоретичний та методичний аспекти). — Харків, 1998.

Інформаційно-методичний бюлетень Української Асоціації соціальних
педагогів та спеціалістів із соціальної роботи. -Донецьк, 1992. — №1.

Кваліфікаційні характеристики соціального педагога // Освіта. — 1994. —
26 січня.

Коваль Л.Г., Звєрева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна
робота: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 392 с.

Кваліфікаційні характеристики соціального педагога
/Освіта.-1994.-26січня.

Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педаго-гіка//Соціальна
робота.-К.,1997.- 392 с.

Лодкина Т. Социальный педагог приходит в семью //Воспитание
школьников.-1996.-№5.- С.25-29.

Маанди Н. Школа моей мечты //Нар. Образование.-1995.-№ 3.-С.48-58.

Мищик Л.И. Профессиональная подготовка социального педагога
(педагогический, психологический й управленческий аспекти). — Запорожье,
1996.

Соціальна педагогіка.- Часті. Основи соціальної педагогіки / Уклад.
А.О.Малько. -Харків, 1998.

Социальная педагогика: теория, методика, опнт исследования. —
Свердловск, 1989.

Социальная работа (журнал АСПСР РФ). — №№ 1-5. — 1992- 1995.

Социальное воспитание учащихся (основнне теоретические положення). — М.,
1990.

Соціальна робота // Соціальна педагогіка: понятійно-термінологічний
словник / За заг.ред. Звєрєвої І.Д.-К.: Етносфера, 1994.

Права дитини: Збірник документів. — Львів, 1996.

PAGE

PAGE 29

Похожие записи