ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

З М І С Т

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . 2-3

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ПРИНЦИПИ ЇЇ ПОБУДОВИ, ЦІЛІ ТА
МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ

1.1. Основні принципи і джерела банківського права . . . . . . . . . .
4-6

1.2. Банківські правовідносини, їх зміст і склад . . . . . . . . . . . .
. . 7-14

1.3. Правове становище національного банку України та його

роль у функціонуванні комерційних банків . . . . . . . .. . . . . .

15-28

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

2.1. Сутність і роль комерційних банків, їх класифікація, та порядок
утворення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . .

29-48

2.2. Операції та послуги комерційних банків . . . . . . . . . . . . . .
. . . 49-55

2.3. Правові основи розрахунків в Україні та роль комерційних банків у
цих розрахунках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
.

56-70

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

3.1. Банківське кредитування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . 71-80

3.2. Операції комерційних банків з цінними паперами . . . . . . . . .
80-83

3.3. Участь комерційних банків у валютних операціях . . . . . . . . .
83-94

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . .95-97

Використана література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . .98-99

Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . .

ВСТУП

Кардинальні зміни у соціально-політичному розвитку України пов’язані з
радикальною економічною реформою, демократизацією і формуванням правової
держави та громадянського суспільства, побудованих на пріоритеті прав і
свобод громадян, рівності всіх форм власності.

Органічною складовою здійснюваних у країні перетворень є реформування
банківської системи і визначення її правових засад.

Сучасні банки своєю діяльністю глибоко проникають в усі сфери економіки,
активно впливають на економічні та соціальні процеси, що відбуваються в
Україні. Сферою банківської діяльності охоплені всі суб’єкти — від
органів законодавчої та виконавчої влади до підприємств, організацій,
фірм, фізичних осіб.

Банківська система й банківське законодавство України перебувають у
процесі становлення, отже, їх розробка і розвиток є першочерговим і
актуальним завданням сучасної науки.

Мета моєї дипломної роботи — визначити сутність банківського права й
банківської системи України, а головне — опанувати
організаційно-правові засади діяльності комерційних банків України.

У процесі розбудови демократичної правової держави та становлення
ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської
системи в державі та відповідне правове регулювання банківської
діяльності. Останнім часом банківська система України зазнала суттєвих
змін: створена дворівнева банківська система, дедалі більшого розвитку
набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих інститутів,
розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу,
істотно змінюється характер взаємовідносин банків і клієнтури. В зв’язку
з цим підвищується роль правового забезпечення банківської діяльності,
чим і зумовлена тама моєї дипломної роботи.

Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться у загальних
і спеціальних нормативних актах з регулювання банківських відносин. До
них належать Конституція України, закони й постанови Верховної Ради
України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету
Міністрів України, постанови, положення та інструкції НБУ і Міністерства
фінансів України, статути банків та ін.

До системи банківського права належать не тільки норми, які закріплюють
загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської
системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю,
а й норми, що регулюють відносини, пов’язані з організацією розрахунків,
операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та правил у
галузі валютних операцій.

Норми банківського права закріплюють правові основи банківського
кредитування, визначають правове становище кредитних установ і принципи
їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та
платності, а також основи валютних відносин України з іноземними
державами та правила валютних операцій на території України.

Сукупність правових норм, що регулюють організацію банківської системи і
проведення банківських операцій, формує визначений комплекс норм і має
предметну єдність. Крім тою, норми банківського права містять в собі
норми інших галузей національного права (наприклад, норми цивільного
права регулюють товарно-грошові відносини, що виникають під час
здійснення банками та іншими фінансовими інститутами банківських
операцій, або застосування застави у кредитних правовідносинах). Норми
адміністративного права регулюють управління кредитною системою і
визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже,
банківське законодавство слід розглядати як комплексну галузь.

Таким чином, банківське право тісно пов’язане з економічними процесами в
державі та застосовується для врегулювання специфічних відносин, що
виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських
послуг.

В умовах ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі
вагомішу й активнішу роль у державі. Як інструмент вивчення
фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення
раціонального й ефективного функціонування банківської системи в
державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових
основ розрахунків та валютних відносин на території України.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ, ПРИНЦИПИ ЇЇ ПОБУДОВИ, ЦІЛІ ТА
МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ

1.1. Основні принципи і джерела банківського права

Банківське право грунтується на принципах, які притаманні всьому
національному праву, але має свої специфічні принципи. В нинішніх
ринкових умовах такі принципи мають сприяти вдосконаленню економічних
відносин і способів їх правового регулювання з метою підвищення
ефективності функціонування банківської системи, здатної мобілізувати
фінансові ресурси та сконцентрувати їх на пріоритетних напрямах
структурної перебудови економіки.

До принципів банківського права належать:

• принцип свободи економічної діяльності. Суб’єкти банківської
діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Обмеження у здійсненні банківської діяльності передбачаються
законодавством України;

• принцип неухильного виконання економічних нормативів, встановлених
НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов’язує суб’єктів
банківських правовідносин дотримуватись правил поведінки, приписуваних
нормами банківського права. Наприклад, відповідно до ст. 51 Закону
України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки зобов’язані
дотримуватись економічних нормативів, встановлених НБУ;

• принцип задоволення потреб клієнтів та максималізіїції отримання
прибутку банками;

• принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості
банківських установ та їх клієнтів. Суб’єкти банківських правовідносин
(при кредитуванні, організації розрахунків) будують відносини на основі
рівності сторін, їх диспозитивності та ініціативності у формуванні та
виконанні прав і обов’язків. У цих відносинах проявляються взаємна воля
і свідомість учасників;

• принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності,
спрямованої на монополізацію й недобросовісну конкуренцію. Це означає,
що банкам забороняється укладати угоди з метою обмеження конкуренції в
банківській діяльності, а також монополізації умов надання кредитів,
інших послуг, встановлення відсоткових ставок і розміру комісійної
винагороди. Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати
розмір статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів,
об’єднуватися з іншими банками.

Контроль за дотриманням антимопопольного законодавства у сфері
банківської діяльності покладено на Антимонопольний комітет України
(АКУ). Реорганізація комерційних банків здійснюється за погодженням з
АКУ у випадках, передбачених чинним законодавством.

Для подальшого розвитку конкуренції та обмеження прояву монополізму
серед банків НБУ вживає заходи щодо лібералізації кредитного ринку,
створюючи однакові умови доступу для комерційних банків до кредитних
аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку шляхом зняття
обмежень на валютних біржових торгах;

• принцип контролю і нагляду за діяльністю банків та інших
кредитно-фінансових установ. У належному функціонуванні банківської
системи найважливіша роль відводиться контролю. Без нього не може
здійснюватися економічна діяльність, за його допомогою забороняється
втручання держави у внутрішньогосподарську сферу комерційних банків,
підприємств, забезпечується законність у банківській сфері, запобігання
правопорушенням, за його сигналами притягуються до відповідальності
винні особи.

На практиці останній принцип знаходить відображення в тому, що Верховна
Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує звіт про його роботу
та баланс діяльності, ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ контролює
діяльність комерційних банків (встановлює для них економічні нормативи,
перевіряє створення їх шляхом реєстрації, контролює додержання ними
законодавства, ведення касових операцій); в свою чергу, комерційні банки
контролюють ліміти залишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок
відкриття та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через
уповноважених банків тощо.

Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної
волі в нормативних актах — офіційних письмових документах компетентного
органу держави, в яких встановлюються норми права.

До джерел банківського права належать: Конституція України (зокрема, ст.
99, 100), закони і постанови Верховної Ради України (наприклад, Закон
України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30
жовтня 1996 р., Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне
виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 р., постанови
Верховної Ради України «Про впорядкування оплати комерційними банками за
здійснення платежів» від 24 грудня 1993 р.; «Про норматив обігу
платіжних документів в Україні» від 25 червня 1993 р.).

У системі банківського законодавства особливу роль відіграють закони,
які мають вищу юридичну силу і охоплюють найважливіші питання, що
виникають у банківській сфері. Серед чинних законів виділяється важливий
опорний Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня
1991 р., зі змінами та доповненнями, який визначає правові основи
існування банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності,
правове становище НБУ, встановлює правову природу відносин з клієнтами
та їхній захист.

Серед джерел банківського права важливий блок становлять підзаконні
нормативні акти, що поділяються на дві групи:

1. Укази й розпорядження Президента України та постанови Кабінету
Міністрів України. Наприклад, Укази Президента України «Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12
червня 1995 р., «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в
народному господарстві України» від 16 березня 1995 р., «Про Державний
інвестиційно-кліринговий Комітет» від 29 січня 1997 р.; розпорядження
Президента України «Про заходи щодо розв’язання кризи платежів і
підтримку вітчизняних виробників» від 25 травня 1995 р.; постанови
Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117
Конституції України і є обов’язковими до виконання на всій території
України. Це, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України «Про
вдосконалення системи розрахунків за споживану електричну й теплову
енергію» від 21 травня 1997 р., «Про врегулювання окремих питань
взаєморозрахунків із належних до бюджетів платежів» від 21 лютого 1997
р. та ін.

2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, у тому числі НБУ,
що належать до сфери банківської діяльності. Ці акти приймаються в межах
компетенції тієї організації, що їх видає, у вигляді постанов, положень,
наказів, інструкцій, правил тощо. Наприклад, постановою Правління НБУ
від 13 жовтня 1997 р. затверджено «Порядок ведення касових операцій у
національній валюті в Україні», від 7 травня 1997 р. — Положення про
порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від
іноземних кредиторів; наказом Міністерства фінансів України та
Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджений
«Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються
вітчизняними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці заводи
нафти суб’єктами підприємницької діяльності —резидентами».

До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та
суб’єктами господарювання (наприклад, рішення Асоціації комерційних
банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі
договори, положення про філії, представництва).

1.2. Банківські правовідносини, їх зміст і склад

Результатом регулюючого впливу норм права на суспільні відносини є
перетворення їх на правові відносини. Банківські правовідносини
(різновид правових відносин) — це такі суспільні відносини, що
встановлюють між учасниками юридичний зв’язок організаційного і
майнового характеру, врегульовані нормами банківського права.

Банківські правовідносини складаються із суб’єктів, між якими виникли
правові відносини, об’єктів та змісту, тобто суб’єктивних юридичних прав
і обов’язків. Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні
органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні
особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є
держава.

Об’єктом банківських правовідносин є те, стосовно чого вони виникають, —
кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення
платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів).

Банківські правовідносини, що регулюються нормами банківського
законодавства, різняться за змістом, оскільки пов’язані з економічною
діяльністю держави і виникають у процесі організації та здійснення
банківської діяльності. Банківські правовідносини за змістом регулювання
можна класифікувати на правовідносини:

• що регулюють організацію банківської системи;

• що виникають у сфері банківських операцій;

• кредитні;

• розрахункові;

• валютні;

• з приводу обігу цінних паперів.

Виникнення, зміна і припинення банківських правовідносин пов’язані з
юридичними фактами, тобто подіями і діями, передбаченими нормами
банківського законодавства. Наприклад, для виникнення правовідносин з
організації комерційного банку необхідною умовою є дія — подання
комерційним банком встановлених документів на реєстрацію до НБУ. Для
виникнення кредитних правовідносин юридичним фактом є укладення
кредитного договору.

Зміна банківських правовідносин може настати на підставі нормативного
акту, наприклад при зміні облікової ставки НВУ чи мінімального розміру
статутного фонду комерційного банку.

Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і
є складовою кредитної системи держави. Для нормального функціонування
банківська система мас відповідати таким вимогам:

1. У країні має бути достатня кількість діючих банків і кредитних
установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і
зазнає постійних кількісних і якісних змін.

2. Система не повинна містити зайвих елементів. У цьому секторі
економіки не має бути банківських установ, які не розпочали виконувати
банківські операції у встановлений строк, не мають належно оформлених
ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені всупереч
чинному законодавству та акту засновника про створення.

3. У країні діє центральний банк, який є основним координатором
кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління
грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.

4. Поряд із центральним банком функціонують різні комерційні банки, які
охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні
зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та надають
фінансові послуги юридичним і фізичним особам.

5. У країні діють банки й фінансово-кредитні установи, які не
обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а
сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери
економіки.

6. Банківська система є складовою більш широкої економічної системи
держави.

Таким чином, банки є органічною складовою загального механізму
регулювання господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і
податковою системою, впливають на систему ціноутворення, політику цін і
прибутків, умови зовнішньоекономічної діяльності.

Проте банківська система — це не механічне об’єднання різних банків, а
специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує
спеціальні функції в економіці держави.

Банківська система являє собою законодавче визначену, чітко
структуровану сукупність фінансових інститутів, які здійснюють
банківську діяльність. Банківська система має такі специфічні функції:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційну;

в) стабілізаційну.

Поняття »банк» походить від італійського «bаnсо» і означає «стіл». У
стародавні часи в Північній Італії на площах, де відбувалася жвава
торгівля, встановлювали спеціальні столи і міняйли при купівлі-продажу
обмінювали різні монети.

В Європі зародження банківської справи і поява перших лихварів пов’язані
з князівськими дворами і торговими домами пізнього Середньовіччя.
Утримання князівських дворів у розкоші, марнотратство, необхідність мати
регулярну армію викликали всезростаючу потребу у фінансах. Князі готові
були для цього залізти в борги, проте християнам »канонічна заборона на
стягнення відсотка» забороняла брати їх. Гроші вважались «неурожайними»,
нарахування відсотка — лихварством, це загрожувало великими штрафами.
Нішу, що виникла, заповнили євреї, яких у багатьох країнах обмежували
заняттям ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добували для
князів необхідні гроші, що спричинило появу перших приватних банківських
домів.

Крім того, розповсюджувачами банківської справи в Європі ставали великі
та іноземні комерсанти, які як торгові банкіри разом з торговими угодами
укладали банківські та здійснювали операції з обміну грошей. Згодом
банківські операції комерсантів стали їх основним заняттям.

Пізніше, на мануфактурній стадії капіталізму, виникли банківські доми,
які надавали кредити промисловим і торговим капіталістам під помірні
відсотки.

В Україні банківська діяльність розпочалась в середині ХVIII ст., її
розвиток відбувався водночас із становленням банківської системи Росії.
Торгівля велась за готівку, а промисловість розвивалась переважно за
рахунок держави. В Україні поширення комерційного кредиту суттєво
запізнювалося порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були
уряд і землевласники, а роль кредиторів відігравали одноособові
підприємці-лихварі. В умовах натурального поміщицького господарства така
діяльність давала можливість безконтрольно піднімати відсоток за кредит.
Крім того, упродовж 1769-1774 рр. Росія випустила в обіг паперові гроші
— асигнації на суму 20 млн. руб. Усе це й сприяло створенню казенних
банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити
грошовий обіг в імперії та надавати позики.

У 1754 р. були засновані перші дворянські банки в Петербурзі та Москві.
На кошти громадськості та пожертвування приватних осіб створювалися
міські банки. У 1781 р. в Києві, Ніжині, Харкові з’явились перші
банківські контори. У 1839 р. у Києві засновується місцева контора
державного комерційного банку.

Указом від 31 травня 1860 р. був створений Державний банк Росії, який
займався емісією кредитних білетів і комерційними операціями. У 60-70-х
роках XIX ст. в Україні створюється низка великих комерційних банків
(Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що
акумулювали заощадження населення.

Після реформи 1861 р. в Україні виникають місцеві банки:

20 травня 1864 р. утворено Херсонський земський банк, що діяв на основі
принципу взаємного кредитування для надання довгострокових позик під
заставу поземельної власності, а 4 травня 1871 р. — Харківський
земельний банк, який видавав позики під заставу нерухомості в
українських і російських губерніях. Усе це сприяло розвитку
товарно-грошових відносин та виникненню промислового капіталу.

Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні
наприкінці XIX ст. забезпечували умови розвитку банківської системи
Росії в цілому і в Україні зокрема. У радянський період правове
становище банків неодноразово змінювалось.

Період з 1917 по 1921 р. характеризується поступовою ліквідацією банків.
Але у зв’язку з переходом до непу і пожвавленням товарно-грошових
відносин виникла потреба у відновленні банківської системи для
організації торговельного обороту та фінансування народного
господарства. Після заснування у Харкові Всеукраїнської контори
Держбанку (жовтень 1921 р.) в Україні створюються контори й філії інших
банків (кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського,
комунального).

Під час непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка
починає набувати ринкового характеру, функціонує відносно розгалужена
кредитна система, випускаються державні облігації та акції в системі
дозволеного приватного сектора, використовується іноземний капітал.
Однак такий період тривав недовго.

Суттєві зміни у правовому становищі банків відбулись у результаті
кредитної реформи 1930-1932рр. Були ліквідовані банки, засновані на
недержавній формі власності. Виникла система державних банків, яку
очолив Держбанк СРСР. Він став єдиним розрахунковим центром і органом
державного управління. У 1987 р. в СРСР було проведено банківську
реформу, яка зумовила реорганізацію банківської системи та створення
таких банків:

Держбанку СРСР; спеціалізованих банків; Агропромбанку СРСР; Промбудбанку
СРСР, Житлосоцбанку СРСР, Ощадного банку СРСР, Зовнішньоекономічного
банку СРСР, які підпорядковувалися Раді Міністрів СРСР і водночас
відігравали роль органів державного управління та юридичних осіб,
займалися господарською діяльністю.

Формування нової банківської системи України розпочалося із побудови
незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний
суверенітет України (16 липня 1990 р.), Закону України «Про економічну
самостійність України» від 3 серпня 1990 р., в яких було визначено, що
Україна на своїй території самостійно організовує банківську справу й
грошовий обіг і створює банківську систему. Діюча в країні банківська
система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України Закону
України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р.
Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України
представлена двома рівнями банків.

До першого рівня належить НБУ з відповідною мережею своїх установ (із
своїми філіями); до другого — комерційні банки різних видів і форм
власності спеціаліацій та сфер діяльності.

Національний банк України як центральний банк держави координує
діяльність кредитних інститутів і виконує функції управління
грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. Він як
емісійний центр держави є її власністю і підзвітний Верховній Раді
України, має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину
грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в
цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки. У разі введення
власної валюти несе повну відповідальність за забезпечення її
стабільності, дістає монопольне право на випуск грошей в обіг, визначає
курс грошової одиниці відносно валют інших країн, створює державну
скарбницю України та забезпечує її діяльність.

Національний банк України (як і його регіональні управління в рамках
резервної системи) виконує функції, які в основному притаманні
центральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію грошей і
організовує їх обіг; розрахунки між іншими кредитними установами,
концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є
своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків,
здійснює управління і планування напрямів і масштабів використання
кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання
державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, інкасацію
й перевезення грошових знаків та інших цінностей; здійснює ліцензування
банківської діяльності.

Національний банк України є власністю України, юридичною особою, має
свою печатку із зображенням Державного Герба України та своїм
найменуванням, здійснює господарську діяльність. Таким чином, діяльність
НБУ скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі
грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному
господарстві.

Комерційні банки (з різними формами власності, спеціалізації та сферами
діяльності) — це такі фінансово-кредитні установи, шо здійснюють
універсальні банківські операції для юридичних і фізичних осіб. Перший
комерційний банк в Україні зареєстровано восени 1988 р. Сучасні
комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють
практично всі види кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з
обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне
навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на
комерційні банки, у зв’язку з чим їх часто називають «універмагами
фінансових послуг».

Комерційні банки надають різноманітні послуги, однак це не означає, що
всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу
своєї діяльності, виходячи з потреб клієнтури, яку він обслуговує. Проте
існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають
змогу зарахувати цей фінансовий інститут до установ банківської системи.
До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його
економічну суть, належать посередництво у кредиті, в розрахунках і
платежах, випуск кредитних засобів обігу.

Банківська система України є одним із найбільш динамічно розвинутих
секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин
відбувся досить швидко і де реально відбувається процес демонополізації,
поступово починає діяти конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового
змісту.

Сучасна банківська система країни — це сфера надання різних послуг своїм
клієнтам; від традиційних депозитно-позичкових і розрахунково-касових
операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм
грошово-кредитних і фінансових інструментів, які використовуються
банківськими установами (лізинг, факторинг, траст та ін.).

Нині розвиток банківської системи країни пов’язаний із серйозними
труднощами, що уповільнює її функціонування і чинить вплив на формування
повноцінних ринкових засад. На розвиток банківської системи України
впливають різні чинники. Насамперед, це суперечливі політичні,
економічні й соціальні перетворення у країні, відсутність обгрунтованої
та загальновизначеної концепції розвитку національної банківської
системи і, звичайно, відсутність досвіду побудови національної
банківської системи в умовах ринкової економіки.

Крім того, серед економічних чинників, які впливають на розвиток
банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації; рівень
інфляції, нерозвиненість ринків капіталу і нерухомості у країні,
зниження обсягів виробництва, що зумовлює зменшення кількості клієнтів
банків, повільний розвиток малих підприємств і важкий податковий тягар.

На функціонування банківської системи впливають такі організаційні
чинники: нечітка кредитна політика, неможливість передбачити ступінь
ризику, брак кваліфікованих банківських кадрів, збільшення НБУ
статутного капіталу для комерційних банків, великі витрати (на рекламу,
інфраструктуру та інше).

Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має
існування належної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус
банків і банківську діяльність у відповідних сферах.

Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних
напрямках:

• закріпленні фінансової стабілізації та підвищенні купівельної
спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування
темпів інфляції;

• здійсненні кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка
відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту;

• забезпеченні купівельної спроможності національної валюти, яка б
сприяла збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів
національної економіки;

• підтримці короткотермінової ліквідності комерційних банків НБУ;

• стимулюванні процесів збільшення вкладів населення в банки шляхом
підвищення гарантованості їх повернення через дію механізмів страхування
депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення реальних
відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;

• зростанні кредитної активності комерційних банків з метою підвищення
кредитної підтримки вітчизняних підприємств;

• стимулюванні інвестиційної спрямованості діяльності комерційних банків
шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;

• подальшому скороченні питомої ваги готівки в обігу;

• утриманні валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримки
купівельної спроможності національної валюти;

• покритті дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел
фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів та
зовнішніх позик;

• підвищенні внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

• продовженні забезпечення процесу «дедоларизації» національної
економіки шляхом активізації привабливості гривневих активів порівняно
із вкладеннями в активи в іноземній валюті;

• поточному регулюванні системи валютних обмежень та економічних
нормативів;

• забезпеченні нормального функціонування національної валютної системи,
збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів
та імпортерів;

• ретельному контролі за капітальними операціями резидентів і
нерезидентів на фінансовому ринку України;

• сприянні співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та
залученні інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації
та структурної перебудови економіки.

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль у державі і
стає інструментом впливу на економічні процеси як у її внутрішній, так і
зовнішній політиці. Від її ефективного функціонування залежать розподіл
внутрішнього валового продукту і національного доходу, регулювання
гривньового обігу, кредитування, фінансування та досягнення інших
економічних і соціальних успіхів у країні.

1.3. Правове становище Національного банку України та його роль у
функціонуванні комерційних банків

У системі центральних органів виконавчої влади України особливе місце
посідає НБУ. Правове становище НБУ визначається Конституцією України
(ст. 99, 100), Законом України «Про Національний банк України» від 20
травня 1999 р., а також іншими нормативними актами (наприклад,
Положенням про регіональне управління НБУ, затвердженим постановою
Правління НБУ від 11 травня 1999 р.).

Перехід України до ринкової економіки, створення в державі ефективного
фінансово-кредитного механізму зумовили необхідність створення в 1991 р.
НБУ, який повинен відігравати важливу роль у проведенні державної
грошово-кредитної політики та стабілізації національної валюти, в
організації та функціонуванні банківської системи України та фінансового
ринку в державі. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про Національний банк
України» НБУ є центральним банком держави, особливим центральним органом
державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження
і принципи організації якого визначаються чинним законодавством.

Національний банк України як державний банк країни разом зі своїми
філіями є першим рівнем банківської системи України і свого роду «банком
банків», оскільки виконує базові функції кредитної і резервної системи
та обслуговує виконання державного бюджету країни.

Національний банк України є емісійним центром держави, якому належить
монопольне право на випуск грошей в обіг на території країни. Він
проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту,
валютного регулювання, забезпечення стабільності національної грошової
одиниці, організовує міжбанківські розрахунки. НБУ забезпечує управління
золотовалютними резервам держави, є єдиним зберігачем державного
золотовалютного запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінних
каменів, інших коштовностей, що належать державі. НБУ з метою безпеки і
фінансової стабільності координує діяльність банківської системи в
цілому, виконує функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю
комерційних банків, а також інших фінансово-кредитних установ, здійснює
ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом
випадках.

Національний банк України приймає на зберігання кошти Державного бюджету
України та позабюджетних фондів, виконує операції з обслуговування
державного боргу, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх
погашенням і виплатою доходу за ними, підтримує економічну політику
Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню
стабільності національної грошової одиниці. НБУ забороняється надавати
прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на
фінансування витрат Державного бюджету України. Відповідно до ст. 93
Конституції України НБУ має право законодавчої ініціативи, тобто право
безпосереднього внесення до Верховної Ради України законопроектів з
питань грошово-кредитної політики. НБУ представляє інтереси держави у
відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та
інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво
передбачено на рівні центральних банків, має право брати участь у
формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій щодо
міжнародних договорів, учасником яких є Україна. Важливе значення для
характеристики правової природи НБУ має економічна самостійність
центрального банку країни.

Національний банк України функціонує як самостійний економічний орган,
який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого
кошторису, а у визначених чинним законодавством випадках — також за
рахунок Державного бюджету України. НБУ є юридичною особою, має
відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності й перебуває
у його повному господарському віданні. НБУ не відповідає за
зобов’язаннями органів державної влади, а органи державної влади не
відповідають за зобов’язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно
беруть на себе такі зобов’язання.

Не допускається також втручання органів законодавчої та виконавчої влади
або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради НБУ чи
Правління НБУ інакше, як в межах, визначених Законом України »Про
Національний банк України». НБУ не відповідає за зобов’язаннями інших
банків, а інші банки не відповідають за зобов’язаннями НБУ, крім
випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Національний банк України може відкривати свої установи, філії та
представництва в Україні, а також представництва за кордоном. НБУ, його
установи, філії та представництва мають печатку із зображенням
Державного Герба України та своїм найменуванням. НБУ як суб’єкт права
характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно НБУ
складається з фондів основних і оборотних коштів, а також інших
цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі НБУ.

З метою організації міжбанківських розрахунків НБУ запровадив
автоматизовану систему розрахунків з використанням електронних
прогресивних технологій у банківській справі на базі Центральної
розрахункової палати. Ця система обслуговується комплексом
програмно-технічних засобів, що забезпечують обмін електронними
документами, їх перевірку, аналіз, захист від несанкціонованого
втручання.

Треба зазначити, що НБУ у своїй діяльності має деякі обмеження. Зокрема,
йому забороняється бути акціонером або учасником банків та інших
підприємств, установ і здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що
пов’язані із забезпеченням діяльності НБУ та його установ; займатися
торговельною, виробничою, страховою та іншою діяльністю, що не
відповідає його функціям.

Чинним законодавством України встановлено, що НБУ підзвітний
Президентові України та Верховній Раді України в межах Їх конституційних
повноважень. Проте в системі органів виконавчої влади НБУ має автономний
статус і не залежить від неї при вирішенні питань, що входять до
компетенції центральної о банку. Такий правовий статус НБУ забезпечує
Йому самостійність у проведенні єдиної державної грошово-кредитної
політики, сприяє запобіганню не-контрольованій емісії грошей, забороні
фінансування дефіциту державного бюджету.

Отже, НБУ має подвійну правову природу. З одного боку, він має широкі
владні повноваження щодо управління грошово-кредитною політикою держави
(ст. 24, 25 Закону України «Про Національний банк України»), а з іншого
— є економічно самостійним органом, юридичною особою (ст. 4 зазначеного
Закону), яка має право укладати цивільно-правові договори з комерційними
банками і державою і як учасник цивільних відносин несе цивільну
відповідальність.

Діяльність НБУ спрямована насамперед на забезпечення єдиної державної
політики в сфері грошового обігу, кредитування, валютного регулювання,
здійснення фінансування і розрахунків у народному господарстві України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» НБУ
виконує такі функції:

• відповідно до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної
політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

• монопольне здійснює емісію національної валюти України та організовує
її обіг;

• виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує
систему рефінансування;

• встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила
проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності,
захисту інформації, коштів та майна;

• організовує створення та методологічно забезпечує систему
грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики
платіжного балансу;

• визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками
та фінансово-кредитними установами;

• визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій,
створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів,
платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів
захисту банківської інформації;

• здійснює банківське регулювання та нагляд;

• веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж і
фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської
діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

• складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

• представляє інтереси України в центральних банках інших держав,
міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво
здійснюється на рівні центральних банків;

• здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень
валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній
валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками
та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБ на здійснення
операцій з валютними цінностями;

• забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів і
здійснення операцій з ними та банківськими металами;

• аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних
відносин;

• організовує інкасацію та перевезення банкнот, монет та інших
цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот,
монет та інших цінностей;

• реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у
системі НБУ;

• бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

• здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї
компетенції, визначеної законом.

Національний банк України встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним
установам нормативи обов’язкового резервування коштів. При цьому:

а) розмір обов’язкових резервів встановлюється єдиним для банків та
фінансово-кредитних установ у відсотках до загальної суми залучених
банком коштів у національній та іноземній валюті;

б) для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми
обов’язкових резервів;

в) рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж
через 10 днів після його опублікування.

Національний банк України організовує систему рефінансування, якою
визначаються форми, порядок, умови та ліміти кредитування банків і
фінансово-кредитних установ. НБУ надає кредити комерційним банкам та
іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою
не нижче ставки рефінансування НБУ та у визначеному ним порядку. З метою
впливу на грошовий обіг та кредитування НБУ встановлює облікову та
ломбардні відсоткові ставки, розмір яких визначається залежно від рівня
інфляції, попиту і пропозицій на кредит на кредитних аукціонах
міжбанківського ринку.

На НБУ і комерційні банки України покладено обов’язок вилучати фальшиві
грошові знаки, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак
платіжності. Порядок вилучення таких грошових знаків встановлюється НБУ
і регулюється відповідними нормативними актами. Виготовлення з метою
введення в обіг або введення в обіг підроблених грошових знаків тягне за
собою кримінальну відповідальність за Кримінальним кодексом України.

Національний банк України забезпечує здійснення міжбанківських
розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських
розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та
через їх власні розрахункові системи.

Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи
здійснюють як готівкою, так і у безготівковому порядку через установи
банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій,
затверджених НБУ. Порядок ведення касових операцій підприємств усіх форм
власності передбачає, що підприємства можуть мати готівку у своїх касах
в межах лімітів залишку готівки в касі й використовувати її в межах
зазначених норм. Перевірка касової дисципліни суб’єктами господарювання
здійснюється органами Державної податкової адміністрації України,
Державної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх
справ України, фінансовими органами і комерційними банками. За порушення
касової дисципліни до винних осіб застосовуються фінансові санкції у
вигляді штрафу.

Національний банк України встановлює також обов’язкові для банків та
Інших фінансово-кредитних установ стандарти та правила ведення
бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам
законодавства України.

У сучасних умовах все більшого розвитку набуває міжнародне
співробітництво в галузі правового регулювання банківської діяльності. У
зв’язку з цим НБУ представляє інтереси України у відносинах з
центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших
фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво
передбачено на рівні центральних банків. З метою виконання своїх
зовнішньоекономічних функцій НБУ має право відкривати кореспондентські
рахунки і свої представництва за кордоном.

Ефективна діяльність банківської системи України багато в чому залежить
від організації банківського регулювання та нагляду. Закон України «Про
Національній банк України» охоплює спеціальний розділ 10 (ст. 55-63),
присвячений питанням банківського регулювання та нагляду, в якому
визначені механізми і засоби підтримки надійності банківської системи.

Головною метою банківського регулювання та нагляду є забезпечення
безпеки і фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів
вкладників і кредиторів.

Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і
нагляду за діяльністю банків та інших фінансово-кредитних установ у
межах та порядку, передбачених законодавством України. При здійсненні
державою пруденційного регулювання банківської діяльності важливого
значення набуває організація ефективного нагляду за роботою кредитних
установ. Ці завдання вирішуються таким чином.

Національний банк України здійснює постійний нагляд за додержанням
банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського
законодавства, нормативних актів НБУ і економічних нормативів, проводить
державну реєстрацію банків їх філій і представництв та інших кредитних
установ, а також ліцензування банківських операцій, встановлює для
банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку,
звітності та ін.

Для здійснення своїх функцій НБУ має право безоплатно одержувати від
банків та інших фінансово-кредитних установ інформацію про їх діяльність
відповідно до наданої ліцензії та пояснення стосовно отриманої
інформації і проведених операцій.

Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної
ситуації НБУ має право одержувати необхідну інформацію від органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та суб’єктів
господарювання усіх форм власності.

Отримана інформація не підлягає розголошенню за винятком випадків,
передбачених чинним законодавством України.

Одним із найважливіших елементів пруденційного регулювання банківської
діяльності є економічні нормативи, в основі яких лежать методи
управління грошовим обігом і регулювання банківських операцій. До них
належать показники відрахування кредитних ресурсів, інших відрахувань,
достатності капіталу, платоспроможності та ліквідності кредитних
установ.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про Національний банк України» з
метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення
фінансової надійності банків та інших фінансово-кредитних установ НБУ
встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають
забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом,
ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов’язаним особам),
наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим
та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики їх
розрахунку НБУ офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення
їх у дію. Більш детальне визначення економічних нормативів і порядок їх
застосування регулюються Інструкцією про порядок регулювання та аналіз
діяльності комерційних банків, затвердженою Постановою Правління НБУ від
14 квітня 1998 р.

До обов’язкових економічних нормативів належать:

1) мінімальний розмір статутного капіталу банку, який дорівнює сумі,
еквівалентній 1 мли Євро, за офіційним курсом грошової одиниці України:
для новоствореного банку — за участю Іноземного капіталу, якщо частка
іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50 % і більше,
мінімальний розмір — 10 млн Євро на день підписання установчого
договору;

2) норматив достатності капіталу, який визначається як співвідношення
капіталу до загальних активів банку (з урахуванням ризику) і має
становити щонайменше 4 %;

3) показник ліквідності банку, який розраховується як відношення
загальних активів до суми загальних зобов’язань банку з урахуванням
строків їх погашення, а також можливості реалізації активів;

4) максимальний розмір ризику на одного позичальника. Встановлюється у
відсотковому відношенні до загальної суми власних коштів банку. При
визначенні нормативів ризику враховуються вся сума вкладень і кредитів
конкретному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії,
поручительства та інші зобов’язання. Загальна сума зобов’язань
будь-якого позичальника (фізичної чи юридичної особи, в тому числі
банку) перед банком внаслідок надання останнім одного або кількох
кредитів не має перевищувати 25 % капіталу банку;

5) норми обов’язкових резервів для комерційних банків, що розміщуються у
НБУ. Розмір обов’язкових резервів встановлюється у відсотковому
відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та
іноземній валюті (ця норма не є сталою величиною).

6) максимальний розмір залучених коштів фізичних осіб. Визначається
співвідношенням загальної суми грошових вкладів фізичних осіб та суми
власних коштів банку і не може перевищувати розмір власних коштів;

7) максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих
акціонерсілї або фінансово-кредитній установі. Розмір позичок, наданих
акціонеру банку без відповідного забезпечення, не може перевищувати 50 %
його внеску до статутного фонду банку. Якщо розмір кредиту, наданий
позичальнику, перевищує 10 % власного капіталу, то комерційний банк
повинен повідомляти про цс НБУ. Загальний розмір кредитів, наданих
банком щодо всіх позичальників з урахуванням 100 % позабалансових
зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного капіталу банку;

8) максимальний розмір наданих міжбанківських позик не має перевищувати
200 %;

9) максимальний розмір бланкових кредитів (без забезпечення) з
урахуванням гарантій та поручительств обмежується власними коштами банку
чи іншої фінансово-кредитної установи; розміри валютного, відсоткового
та інших ризиків. НБУ встановлює ліміти відкритої валютної позиції для
банків та інших установ, що продають і купують іноземну валюту. Норматив
загальної відкритої валютної позиції банку розраховується як відношення
загальної величини відкритої валютної’ позиції банку до капіталу банку;

11) норматив платоспроможності (достатності капіталу). Визначається
граничним відношенням власних коштів банку чи фінансово-кредитної
установи до їх активів із урахуванням різноманітних ризиків;

12) мінімальний розмір резервного і страхового фондів, створених під
високоризикові активні операції. Встановлюється відповідно до обсягу й
якості кредитного портфеля банку чи іншої фінансово-кредитної установи.

Національний банк України визначає порядок і розміри формування
резервного і страхового фондів банків та інших фінансово-кредитних
установ, які створюються за рахунок прибутку до оподаткування для
покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних,
відсоткових та інших фінансових ризиків, а також для страхування вкладів
громадян.

Національний банк України встановлює порядок визначення власних коштів,
активів, пасивів і розмірів ризиків за активами для кожного нормативу з
урахуванням міжнародних стандартів і консультацій з банками і
фінансово-кредитними установами та їх асоціаціями. Він також має право
встановлювати індивідуальні економічні нормативи. У цьому випадку
комерційні банки мають право звернутися до Правління НБУ з клопотанням
про встановлення їм індивідуальних економічних нормативів. Дотримання
комерційними банками економічних нормативів контролюють відділи
банківського нагляду регіональних управлінь і управління контролю
економічних нормативів Департаменту безвиїзного нагляду НБУ.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про Національний банк України» для
здійснення своїх регулятивних та наглядових функцій, які проводить НБУ
безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду, він
має такі повноваження:

• здійснює всі види перевірок на місцях банків, інших
фінансово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій
фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності
інформації, що надається юридичними і фізичними особами при реєстрації
банків, інших фінансово-кредитних установ та ліцензуванні банківських
операцій;

• може вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ
проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання,
за якими мають бути прийняті рішення;

• може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань
спостережної ради, правління, ревізійної комісії банку, а також іншої
фінансово-кредитної установи з правом дорадчого голосу.

Національний банк України висуває вимоги щодо здійснення обов’язкових
аудиторських перевірок банків та інших фінансово-кредитних установ,
отримує висновки незалежних аудиторських організацій про результати
діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ.

Порядок здійснення перевірок банків та інших фінансово-кредитних установ
визначається Правлінням НБУ.

У разі порушення комерційним банком, іншою фінансово-кредитною установою
банківського законодавства, нормативних актів НБУ, проведення ризикових
операцій, що загрожує їх платоспроможності, інтересам вкладників і
кредиторів, НБУ застосовує адекватні допущеному порушенню заходи впливу
відповідно до законодавства з метою захисту кредиторів та вкладників.

Якщо у встановлений НБУ строк вимоги щодо усунення порушень не
виконуються, НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

• накладати на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ
штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• накладати на банки та інші фінансово-кредитні установи штрафи
відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, але у розмірі, не
більше від 1 % суми зареєстрованого статутного фонду;

• відстороняти керівництво (голову Правління та головного бухгалтера)
від управління банком та іншою фінансово-кредитною установою і
призначати тимчасову адміністрацію;

• зупиняти дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій на
строк до одного року.

У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило
значну втрату активів або доходів і призвело до неплатоспроможності
банку чи іншої фінансово-кредитної установи або завдало істотну шкоду
інтересам їх клієнтів, приховування будь-яких рахунків, інших документів
чи активів, НБУ має право відкликати ліцензію на здійснення усіх
банківських операцій, прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію
банку та призначити ліквідатора.

Види і вибір заходів впливу на комерційні банки за порушення
банківського законодавства, а також порядок їх застосування викладено в
Положенні про застосування НБУ заходів впливу на комерційні банки за
порушення банківського законодавства, затвердженому постановою Правління
НБУ від 4 квітня 1998 р.

Унаслідок здійснених системою банківського нагляду НБУ перевірок до
комерційних банків можуть бути застосовані заходи впливу непримусового і
примусового характеру. Непримусові заходи застосовуються до комерційних
банків при незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем
фінансово-кредитної діяльності комерційного банку і мають характер
добровільності їх вирішення, а також розуміння наявності проблем з боку
комерційного банку. До цих заходів належать:

• лист із зобов’язаннями. Застосовується тоді, коли вважається, що
проблеми банку усвідомлюються правлінням та радою комерційного банку, що
комерційний банк спроможний вжити необхідних заходів щодо вирішення
проблем;

• письмове попередження, яке НБУ надсилає комерційному банку в разі
порушення ним стану справ і вказує на конкретні заходи, які необхідно
йому вжити для виправлення становища.

Примусові заходи впливу НБУ застосовує тоді, коли діяльність комерційних
банків та їх установ характеризується високим рівнем ризику, порушуються
чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки та технологія
виконання банківських операцій, допускається несанкціонована емісія, не
виконуються нормативні акти НБУ, не подається взагалі чи подається
недостовірна інформація, діяльність їх збиткова, унаслідок чого виникає
загроза інтересам вкладників та кредиторів банку, а також коли
діяльність комерційного банку перешкоджає антимонопольним діям або праву
клієнта вільно вибирати банк.

До примусових заходів впливу належать такі:

• підвищення норми обов’язкових резервів;

• відкликання ліцензії на здійснення окремих або всіх банківських
операцій;

• усунення керівництва комерційного банку або його установи від
управління;

• призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком
або його установою;

• стягнення за рішенням суду (арбітражного суду) штрафу у розмірі
неправомірно одержаного доходу;

• фінансове оздоровлення комерційного банку;

• ліквідація комерційного банку або виключення його з Республіканської
книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних
установ. Рішення щодо застосування НБУ примусових заходів до комерційних
банків можуть бути оскаржені в арбітражному суді.

Важливим засобом банківського нагляду є ліцензування банківських
операцій. Ліцензування являє собою порядок видачі комерційним банкам,
які з часу реєстрації НБУ набули статусу юридичної особи, дозволу на
здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо діяльність
комерційних банків відповідає чинному законодавству України» нормативним
актам НБУ, а також не загрожує інтересам клієнтів.

На здійснення банківських операцій НБУ видає комерційним банкам ліцензії
(п. 9 ст. 7, п. 2, ст. 44 Закону України «Про Національний банк
України»).

Банківська ліцензія — це документ, що підтверджує право комерційного
банку займатися окремими чи всіма банківськими операціями. Порядок і
умови видачі комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських
операцій, а також порядок і умови, за яких НБУ може відмовити в наданні
ліцензій, визначаються спеціальними правилами НБУ (див., наприклад,
«Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських
операцій», затверджене постановою Правління НБУ від 6 травня 1998 р.).

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою залучення на
ринок банківських послуг України комерційних банків та їх установ,
діяльність яких відповідає встановленим НБУ обов’язковим вимогам і не
загрожує інтересам їх клієнтів.

Комерційні банки мають право здійснювати банківські операції тільки
після отримання ліцензії НБУ. Діючими правилами НБУ встановлені різні
умови і документи, необхідні для отримання новоствореними або діючими
банками відповідної ліцензії на проведення банківських операцій. Для
отримання ліцензії новостворені банки подають до НБУ такі документи:

• клопотання банку про видачу ліцензії на здійснення банківських
операцій з переліком операцій, які банк передбачає виконувати, за
підписом голови правління банку, (зразок клопотання наведений у додатку
А);

• бізнес-план банку на перші три роки його діяльності (на кожен рік
окремо);

• відомості, що підтверджують високий професійний рівень керівників
відповідних підрозділів, які повинні відповідати визначеним НБУ
кваліфікаційним вимогам (додаток Б);

• відомості про забезпеченість банку необхідним банківським обладнанням,
комп’ютерною технікою та комунікаційними засобами, що відповідають
вимогам НБУ;

• відповідні внутрішні положення банку, що регламентують здійснення ним
банківських операцій згідно з правилами НБУ;

• висновок регіонального управління НБУ про технічну готовність банку та
його забезпеченість кваліфікованими кадрами для виконання відповідних
операцій і обгрунтовані пропозиції щодо видачі ліцензії на здійснення
кожної операції (Додаток В).

Висновок щодо видачі комерційному банку ліцензії на здійснення певних
операцій готує Департамент реєстрації та ліцензування банків НБУ
впродовж одного місяця з дня отримання НБУ клопотання про видачу
ліцензії та подання необхідних документів.

Ліцензія на здійснення банківських операцій набуває чинності з часу
прийняття відповідного рішення комісією з питань нагляду І регулювання
діяльності банків НБУ та оформлення її на спеціальному бланку за
підписом заступника голови Правління НБУ. За видачу ліцензій НБУ
встановлена плата у розмірі п’ятидесяти неоподатковуваних мінімумів
заробітної плати.

Національний банк України може відмовити банку у видачі ліцензії, якщо з
поданих документів, а також з аналізу діяльності за період, що передує
його зверненню до НБУ, встановлено: подана інформація недостовірна або
неповна; здійснення операцій може негативно вплинути на діяльність
банку; не виконано умови, передбачені нормативними актами НБУ. Рішення
про відмову видачі ліцензії повідомляється банку в письмовій формі із
зазначенням причин відмови.

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих або всіх)
відкликається за рішенням комісії з питань нагляду і регулювання
діяльності банків НБУ в таких випадках:

• виявлення недостовірної інформації, на підставі якої було надано
ліцензію;

• затримки початку діяльності банку більше ніж на один рік з моменту
надання йому ліцензії,

• виникнення ситуації, яка загрожує інтересам кредиторів і вкладників
банку;

• виявлення порушень банком вимог банківського і антимонопольного
законодавства та нормативних актів НБУ;

• виявлення порушень банком економічних нормативів НБУ впродовж трьох
місяців підряд або шести місяців протягом року;

• здійснення операцій, не передбачених ліцензією;

• несвоєчасного подання необхідної для НБУ інформації та звітності;

• невиконання у встановлений термін вимог НБУ щодо діяльності банку та
умов, на підставі яких було надано ліцензію;

• порушення уповноваженими банками або їх установами порядку та умов
торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку
України, встановлених НБУ;

• відмови купівлі та продажу іноземної валюти на міжбанківському
валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою
забезпечення виконання зобов’язань резидентів.

Рішення про відкликання ліцензії на право здійснення банківських
операцій є останнім заходом НБУ, якому мають передувати інші заходи
запобіжного характеру щодо чинного законодавства. Таке рішення приймає
Правління НБУ. У цьому разі Правління НБУ приймає рішення про ліквідацію
комерційного банку. Рішення Правління НБУ про відкликання з комерційного
банку ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій
повідомляється всім банкам України.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

2.1. Сутність і роль комерційних банків, їх класифікація

Важливою ланкою кредитної системи України є комерційні банки, що
належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки як
багатофункціональні установи здійснюють основні кредитні і фінансові
операції, пов’язані з обслуговуванням господарської діяльності своїх
клієнтів.

У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що
банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів
господарської діяльносі і громадян за рахунок залучення коштів
підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних
ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства,
виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим
Законом.

Комерційні банки — це автономні, незалежні комерційні підприємства. З
одного боку, вони утворюються для задоволення інтересів власників банку
(акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури —
юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком. З іншого боку,
комерційні банки — це підприємства особливого типу, які організовують та
здійснюють рух позичкового капіталу для забезпечення отримання прибутку
власниками банку. Як важлива ланка банківської системи держави
комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і
здійснюють широкий діапазон банківських операцій та надання фінансових
послуг для юридичних і фізичних осіб.

Комерційні банки с юридичними особами. Вони економічно самостійні і
повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади
в рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і
вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Комерційні банки як
будь-яка юридична особа мають такі ознаки:

1. Володіння майном на правах власності або на правах повного
господарського відання, наявність статутного фонду, який відображається
на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку
формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків
засновників банку у грошовій формі. Забороняється використовувати для
формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і
під заставу, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків.
Розмір статутного фонду банку визначається засновниками, але не може
бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Законодавством визначено
мінімальний розмір статутного фонду банку в сумі, еквівалентній 1 млн
ЕКЮ.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у
господарських відносинах, самостійна відповідальність, а також
обов’язкове зазначення в статуті банку, що він є юридичною особою.

3. Здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку,
пропонування на договірних умовах кредитно-розрахункового, касового та
іншого банківського обслуговування підприємств, установ, організацій і
громадян шляхом виконання банківських операцій і надання різних
банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за
рахунок якої утворюється прибуток банку.

Комерційні банки виступають суб’єктами ринкової економіки, вони діють
одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, працюють в
умовах ризику. Комерційні банки як важливий сектор економіки постачають
народному господарству додаткові грошові ресурси. Діяльність банків не
обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і
населення. Вони сприяють нагромадженню капіталу не лише активно
втручаючись в усі сфери господарського життя, а й безпосередньо беручи
участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним.
Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за
сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток
народного господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва.
Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту,
сільського господарства через інвестиції банки мають можливість впливати
на утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального
виробництва, торгівлі, страхування. Законодавством обмежена можливість
комерційного банку мати у власності нерухомість.

Виняткове значення має закріплення на законодавчому рівні розмежування
відповідальності держави та комерційних банків. Банки не відповідають за
зобов’язаннями держави, а держава не відповідає за зобов’язаннями
банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність
(ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Закон передбачає також можливість створення комерційними банками спілок,
асоціацій та інших об’єднань для координації своєї діяльності і захисту
власних інтересів.

Комерційні банки як юридичні особи, що здійснюють господарську
діяльність, як правило, не повинні виконувати адміністративні
повноваження.

Однак згідно з правилами НБУ на комерційні банки покладається обов’язок
перевіряти додержання підприємствами, організаціями порядку ведення ними
касових операцій, а також контроль за валютними операціями резидентів і
нерезидентів, які здійснюються через уповноважені банки. Роль
комерційних банків розкривається через виконувані ними основні функції:

• мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх на капітал;

• кредитування підприємств, держави і населення;

• здійснення розрахунків і платежів у господарстві;

• випуск кредитних грошей;

•емісійно-засновницька діяльність, що здійснюється шляхом випуску і
розміщення цінних паперів;

• консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Останнім часом спостерігаються тенденції до розширення функцій
комерційних банків з метою універсалізації, підвищення ефективності
банківської діяльності та отримання прибутків. Комерційні банки можна
класифікувати за різними критеріями, основними з яких є функціональна і
клієнтські ознаки.

За функціональною спеціалізацією розрізняють банки реконструкції та
розвитку, інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, емісійні,
зовнішньоторговельні, за формою власності — державні, кооперативні,
приватні, змішані банки, за належністю статутного фонду й способу його
формування — пайові та акціонерні банки. Пайові банки утворюються за
рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з
обмеженою відповідальністю. Акціонерні банки в Україні створюються у
формі закритого або відкритого типу.

Акціонерний банк — це такий вид комерційного банку, що створюється як
акціонерне товариство. Порядок створення і діяльності акціонерних банків
визначається законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про
господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін.
Акціонерний банк — це фінансово-кредитна установа, що є об’єднанням на
підставі угоди коштів фізичних і юридичних осіб (у тому числі іноземних)
з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку.
Статутний капітал акціонерного банку формується лише «за рахунок власних
коштів акціонерів. Частка кожного акціонера не повинна перевищувати 35 %
статутного фонду банку.

Статутний капітал акціонерного банку формується шляхом емісії та продажу
акцій фізичним та юридичним особам, а потім збільшується за рахунок
капіталізації прибутку й випуску нових акцій. Статутний фонд
акціонерного банку утворюється з основним капіталом, поділеним на
визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Розмір статутного
фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір,
встановлений НБУ. Акціонерний банк реєструється НБУ у місячний строк з
дня подання передбачених законодавством документів. Акціонерний банк діє
на підставі установчого договору та статуту. В статуті акціонерного
банку фіксуються цілі його діяльності, розмір та порядок утворення
фондів. склад і компетенція органів та обов’язково такі відомості: види
акцій, що випускаються, їх номінальна вартість, співвідношення акцій
різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки
невиконання зобов’язань щодо викупу акцій.

Акціонерний банк є юридичного особою, виступає власником свого майна,
має повну господарську самостійність у питаннях вибору форм управління,
використання прибутку, несе відповідальність за зобов’язаннями тільки
своїм майном, а акціонери відповідають за зобов’язаннями банку лише в
межах належних їм акцій. Акціонерний банк може мати філії і
представництва на території України та за кордоном, але за письмовою
згодою НБУ.

За територіальною ознакою розрізняють банки: міжнародні,
загальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслуговують
кілька регіонів країни.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та
спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають
різноманітні послуги, перелік яких намагаються розширяти. Сучасні
комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських
операцій і послуг. Спеціалізовані банки виконують окремі банківські
операції, які тісно пов’язані з особливостями господарської діяльності
підприємств, специфікою виробництва і збуту продукції тощо (промислові,
сільськогосподарські, будівельні, торгові, біржові, ощадні та ін.).

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки.
Однак чинне законодавство не містить конкретних критеріїв щодо
належності банків до тієї чи іншої групи.

Відповідно до законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про
іноземні інвестиції» на території України можуть діяти банки, статутний
фонд яких сформований за рахунок українських юридичних і фізичних осіб;
банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки,
статутний фонд яких формується за рахунок коштів нерезидентів —
іноземних юридичних і фізичних осіб.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи
необхідні подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків,
розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню
діапазону банківських операцій та фінансових послуг і забезпечить
вдосконалення кредитно-фінансового механізму в країні.

Організаційна та функціональна структура комерційного банку

Вибір оптимальної структури банку найважливіша умова його успішної
комерційної діяльності. Вона визначається характером, обсягом
банківських операцій. Оскільки в банківській системі переважна більшість
функціонує універсальних банків, які виконують практично всі види
кредитних, розрахункових, фінансових операцій для своїх клієнтів, тому
розглянемо структуру універсального банку. При цьому слід мати на увазі:
як немає двох одинакових людей, так немає двох одинакових банків, кожний
з них буде мати свою, притаманну тільки йому організаційну структуру.
Але серед багатьох різноманітних організаційних структур є те, що буде
характерним, притаманним всім банкам, те, що складає типову структуру
універсального комерційного банку.

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними
моментами:

1. Структурою органів управління.

2. Структурою функціональних підрозділів і служб банку.

Органи управління банком

До органів управління банком відносять:

збори акціонерів

раду банку

правління банку на чолі з Головою правління.

Основними (найвищим) органом управління комерційного банку є Збори
акціонерів (учасників) банку.

Цей орган збирається, як правило, 1 раз на рік і здійснює загальне
керівництво діяльністю (приймає і вносить зміни до Статуту банку,
затверджує річний звіт про роботу банку, визначає основні напрямки його
роботи і т.п.).

Збори обирають Раду банку та її Голову, а також назначають Голову
правління банку.

Рада банку та її Голова обираються на 5 років із представників
засновників та акціонерів банку і здійснюють загальне керівництво
діяльністю банків в період між Зборами акціонерів. Засідання Ради банку
збирають, як правило, 1 раз на квартал.

Правління банку є виконавчим органом банку, здійснює керівництво і
управління поточною діяльністю банку. Воно збирається не рідше 2 разів у
місяць.

Голова Правління банку керує всією діяльністю банку, представляє банк в
інших організаціях, підписує договори та інші документи від імені банку,
несе персональну відповідальність за його роботу.

Ревізійна комісія банку ( є його контролюючим органом, формується із
представників акціонерів (учасників), затверджується рішенням Зборів
акціонерів (учасників).

Основними функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють
банківські операції та обслуговують клієнтів, є управління банку. Як
правило, в універсальному комерційному банку 9 управлінь.

1. Управління прогнозування діяльності банку реалізує управлінські
функції банку з метою забезпечення основних принципів його діяльності (
ліквідності, рентабельності, надійності.

Це управління включає 3 основні підрозділи (відділи):

( відділ розробки основ комерційної діяльності банку, вдосконалення
управління: виробляє акти ділової політики банку, визначає конкретні
завдання для кожного управління банку, розробляє баланси банку, визначає
його кредитний потенціал, розробляє основні напрямки удосконалення
діяльності банку;

( відділ організації госпрозрахункової діяльності банку: проводить
прогнозування доходів і видатків банку, аналізуючи фактичні доходи і
видатки в порівнянні із запланованими, намічає конкретні заходи щодо
підвищення доходів банку та зменшення його видатків, аналізує
рентабельність роботи банку і перспективи її підвищення;

( відділ по управлінню ліквідністю банку: вирішує комплекс питань,
пов(язаних із визначенням поточної і перспективної ліквідності банку.

2. Управління маркетингу і зв(язків із клієнтурою в умовах ринкової
економіки займає надзвичайно важливе місце, відповідає за залучення
нової клієнтури до банку, розробляє і сприяє впровадженню нових операцій
та банківських послуг, вивчає коньюктуру ринку, надає організаційну та
консультаційну допомогу клієнтам.

В ньому можуть бути своєрідні відділи:

( зв(язків з клієнтурою;

( послуг і реклами;

( ринкової коньюктури.

3. Кредитне управління ( є найважливішим і найкрупнішим підрозділом
кожного банку, оскільки основною функцією комерційного банку та основним
джерелом його прибутку є надання різного роду позик.

В рамках кредитного управління можуть створюватись такі відділи:

( відділ загальної організації кредитних операцій;

( відділ короткотермінового кредитування;

( відділ довготермінового кредитування і фінансування;

( відділ кредитування населення;

( відділ міжбанківських операцій;

( відділ нетрадиційних банківських операцій.

Відділ загальної організації кредитних операцій виробляє кредитну
політику банку, методи її реалізації в залежності від конкретної
економічної ситуації, розробляє загальні методи кредитування та
визначення кредитоспроможності клієнта, вивчає кредитні ризики і
розробляє механізм їх страхування.

Відділ короткотермінового кредитування вивчає потреби клієнтів у
короткотермінових позиках, вивчає кредитоспроможність клієнтів, укладає
кредитні договори та організовує надання і погашення кредиту, веде
кредитні справи своїх клієнтів.

Відділ довготермінового кредитування і фінансування розробляє основні
напрями інвестиційної політики банку, організовує довготермінові
кредитні операції та фінансування, визначає кредитоспроможність клієнта,
укладає договори щодо надання довготермінових кредитів, здійснює
кредитування, пов(язане з іноваційною діяльністю клієнта, організовує
фінансування капітальних вкладень за дорученням клієнта, надає
посередницьку допомогу в пошуку партнерів для впровадження іновацій, а
також підбору підрядчиків для реалізації довготермінових проектів.

Відділ кредитування населення організовує довготермінове і
короткотермінове (на невідкладні потреби) кредитування населення, надає
чекові та кредитні картки.

Відділ міжбанківських операцій організовує, веде облік і аналіз всіх
міжбанківських операцій, перш за все з Національним банком та іншими
комерційними банками, а також внутрішньобанківські операції (між
філіями, відділеннями банку).

Відділ нетрадиційних банківських операцій займається розробкою і
впровадженням операцій, пов(язаних з кредитуванням: факторингових,
лізингових операцій тощо.

4. Валютне управління відіграє все помітнішу роль у роботі банків, в
його функції входить організація і проведення валютних операцій,
дозволених ліцензією НБУ (ведення валютних рахунків клієнтів,
неторговельні операції з іноземною валютою, операції за міжнародними
торговельними розрахунками, операції залучення і розміщення валютних
коштів, торгівлі валютою на внутішньому валютному ринку, встановлення
кореспондентських відносин з іноземними банками для міжнародних
розрахунків та інші).

Валютне управління називають (банком всередині банку(, тому до нього
будуть входити такі відділи, як:

( аналітичний;

( відділ ведення валютних рахунків;

( відділ неторговельних операцій (касових);

( відділ строкових угод.

5. Управління депозитних операцій займається роботою по залученню коштів
в банк, здійснює облік та аналіз залучених коштів і власного капіталу
банку.

Воно складається з двох відділів:

( відділ депозитних операцій веде облік та аналіз депозитних коштів
банку за ступенем їх терміновості і окремим вкладникам, укладає угоди на
відкриття депозитних рахунків клієнтів, надає необхідну інформацію для
планування ресурсів банку;

( фондовий відділ здійснює облік і аналіз власних коштів банку,
проводить операції купівлі-продажу цінних паперів, що належать банку, та
за дорученням клієнтів, управляє фінансовим портфелем банку.

6. Управління розрахунково-касового обслуговування веде переговори та
укладає угоди про відкриття та ведення різних рахунків клієнтів банку,
проводить розрахункові, інкасові операції, а також операції з готівкою.

До нього входять:

( відділ касових операцій, який здійснює операції з готівкою;

( відділ розрахункових операцій відкриває і веде рахунки клієнтів,
здійснює розрахункове їх обслуговування за допомогою різних форм
безготівкових розрахунків.

7. Управління посередницькими операціями здійснює і координує всю роботу
по наданню різноманітних послуг клієнтам. Створення таких управлінь в
структурі українських банків ( питання недалекого майбутнього. По мірі
того, як буде виникати потреба в гарантійних, трастових операціях, в
структурі управління посередницьких операцій будуть виникати відповідні
відділи.

8. Управління філіями банку створюється в комерційних банках, які мають
філії в різних регіонах країни. Головна його мета ( координація
діяльності філій. Упраління філіями здійснює контроль за правильністю
проведення депозитної та кредитної політики, банківських операцій,
допомагає впровадженню нових форм і методів роботи в філіях банку.

В ньому можуть створюватися відділи:

( відділ організації операцій філій;

( відділ контролю і нагляду за діяльністю філій.

9. Управління (відділ) аналізу і статистики нагромаджує та аналізує
статистичну інформацію про діяльність банку і його клієнтів, готує
проекти планів та звітів про діяльність банку, надає
інформаційно-довідкові послуги клієнтам, проводить різноманітні
дослідження.

10. До організації структури банку відносять також різноманітні служби,
серед яких:

( відділ кадрів;

( бухгалтерія;

( адміністративно-господарський відділ;

( юридичний відділ;

( ревізійний відділ;

( відділ впровадження і експлуатації ЕОМ.

Відділ кадрів ( планує чисельність і використання персоналу банку,
здійснює набір персоналу та його розстановку, управляє фондами
заробітної плати, організовує навчання і підвищення кваліфікації кадрів.

Бухгалтерія ( веде облік здійснюваних банком операцій на підставі
первинної документації і відображає ці операції по рахунках банківського
балансу.

Адмістративно-господарський відділ ( займається будівництвом,
придбанням, підтримкою і продажем банківських будинків, споруд та
обладнання. Спільно з відділом ЕОМ здійснює розробку та впровадження
ЕОМ, оснащення банківських установ електронно-обчислювальною і
оргтехнікою, веде архів.

Юридичний відділ ( розробляє нормативні документи і контролює
правильність укладання банківських угод, складає договори, різного роду
акти та інші ділові папери, позовні заяви, протести і т. п., веде справи
банку в судових та адміністративних установах.

Ревізійний відділ (служба внутрішнього банківського аудиту) здійснює
перевірку роботи банку і його філій у відповідності з діючими нормами
обліку, інструкціями та іншими нормативними документами.

Відділ впровадження і експлуатації ЕОМ організовує комп(ютнрні системи
банку, здійснює виконання електронних розрахунків і платежів, займається
розробкою програмного забезпечення для відділів та управлінь банку,
розробляє програми перспективного і поточного оснащення банку
електронно-обчислювальною та оргтехнікою, спільно з адміністративним
відділом реалізує ці програми.

Дійсно, спеціалізований банк відрізняється від універсального меншим
колом здійснюваних операцій, а значить організаційна структура
спеціалізованого банку буде залежати від того, який характер
спеціалізації даного банку.В цілому ж організаційна структура
спеціалізованого банку буде базуватися на типовій структурі
універсального банку.

Порядок утворення і припинення діяльності комерційного банку

Правовою базою для створення і функціонування комерційних банків різних
типів і форм власності є закони України «Про банки і банківську
діяльність», «Про підприємництво». «Про господарські товариства», «Про
цінні папери і фондову біржу», а також нормативні акти НБУ.

Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути як українські,
так і іноземні юридичні та фізичні особи (не менше від трьох) за
винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів,
політичних та профспілкових організацій, спілок і партій, громадських
фондів комерційних банків. Забороняється також бути засновниками банків
військовослужбовцям, посадовим особам усіх правоохоронних органів,
державних органів, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися
певною діяльністю до закінчення строку, встановленого вироком суду, а
також особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво й
інші корисливі злочини. Ці особи не можуть також обіймати керівні посади
і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду
комерційного банку. Статутний фонд банку формується за рахунок власних
коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій
формі. Банкам забороняється збільшувати статутний фонд за рахунок
нерозподіленого прибутку або коштів інших фондів для створення нових
банків. Забороняється використовувати для формування статутного фонду
бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також
збільшувати статутний фонд для покриття збитків.

Усі роботи щодо створення банку виконуються в кілька етапів. На першому
етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх
документів, необхідних для реєстрації банку. При цьому визначається
організаційно-правова форма діяльності майбутнього банку, тобто вид
господарського товариства, у вигляді якого він буде функціонувати. Далі
засновники визначають розмір статутного фонду комерційного банку,
необхідний для забезпечення його нормальної діяльності та достатній для
здійснення запланованого обсягу операцій. Розмір статутного фонду не
може бути меншим за розмір, встановлений НБУ.

Після визначення розміру статутного капіталу виконуються безпосередні
операції щодо його формування шляхом проведення відкритої або закритої
передплати на акції чи паї згідно з обраною для банку формою
господарського товариства.

Нагромадивши необхідну суму статутного капіталу, визначену установчою
угодою, засновники скликають установчі збори комерційного банку, за
рішенням яких оформлюють всі належні документи, необхідні для реєстрації
банку.

Для формування статутного капіталу в регіональному управлінні НБУ за
місцем створення комерційного банку засновниками відкривається
тимчасовий рахунок, на який кожний засновник вносить визначену чинним
законодавством і установчими документами частку статутного фонду.
Підставою для відкриття тимчасового рахунку є установчий договір
засновників банку і заява на відкриття рахунку.

Для реєстрації комерційного банку його спостережна рада в двотижневий
строк після перевірки фінансового стану засновників подає до
регіонального управління НБУ за місцем створення майбутнього банку такі
документи:

• заяву про реєстрацію банку за підписом уповноваженої особи, яка
призначена відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами;

• установчий договір, підписаний засновниками банку та завірений їхніми
печатками (підписи фізичних осіб завіряються нотаріально);

• статут банку, затверджений на зборах і підписаний уповноваженою
особою;

• копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання
згоди на створення банку у випадках, передбачених чинним законодавством;

• протокол установчих зборів, підписаний головою та секретарем зборів;

• економічне обґрунтування, де зазначені мета створення банку,
розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат і прибутку на
кінець першого року його діяльності;

• бухгалтерську і фінансову звітність учасників банку;

• висновок аудиторської організації, яка має ліцензію Аудиторської
палати України про фінансовий стан та платоспроможність засновників
банку;

• відомості про професійну придатність перших керівних осіб банку
(голови правління та головного бухгалтера), кандидатури яких погоджено з
НБУ;

• копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку на
рахунок НБУ. За реєстрацію комерційних банків встановлена плата у
розмірі ста неоподатковуваних мінімумів заробітної плати;

• копію звіту про проведення відкритої підписки на акції, прийнятого
Міністерством фінансів України;

• угоду про надання приміщення для розміщення банку за підписом
уповноваженої за установчим договором особи;

• установчі документи акціонерів (учасників) банку (нотаріально —
засвідченої копії або оригіналу).

З метою контролю за діяльністю банків регіональне управління НБУ готує
висновок про фінансовий стан і репутацію засновників банку, наявність
власних коштів для внесення до його статутного фонду, підтвердження про
внесення їх на тимчасовий рахунок, про відповідність приміщення банку і
касового вузла усім технічним вимогам та вимогам безпеки, про
забезпеченість банку засобами машинної обробки інформації та каналами
зв’язку, про професійну придатність голови правління і головного
бухгалтера банку, про забезпеченість банку кваліфікованими кадрами.

Указані висновки разом із пакетом установчих документів, поданих
засновниками, регіональне управлінця НБУ подає в його правління, де
після детального їх вивчення і аналізу приймається рішення про
реєстрацію комерційного байку. У разі позитивного вирішення питання
комерційний банк заноситься до Республіканської книги реєстрації банків,
валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційний банк
дістає, статус юридичної особи з моменту його реєстрації в НБУ і
отримання ліцензії на здійснення банківських операцій від НБУ.

Національний банк України може відмовити в реєстрації комерційного банку
в разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту
та інших установчих документів законодавству України, незадовільного
фінансового становища засновників, що загрожує інтересам вкладників і
кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності
рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної
матеріально-технічної бази.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржено
в судовому порядку. Комерційні банки зобов’язані у місячний строк
повідомляти НБУ про зміни, що вносяться до установчих документів, з
поданням нотаріально засвідчених копій змінених документів. Рішення про
реєстрацію комерційного банку виноситься у місячний строк з дня
одержання всіх передбачених документів. Комерційні банки можуть
відкривати на території України та за її межами філії і представництва
після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії та представництва банку
не є юридичними особами, але мають свої положення і виступають від імені
головного банку. Філія має свій субкореспондентський рахунок та здійснює
банківські операції, передбачені її положенням. Представництво банку
фінансується головним банком, від якого воно виступає, але не має права
здійснювати банківські операції.

Філії та представництва комерційних банків відкриваються за погодженням
з регіональним управлінням НБУ за місцем їх розташування. Для створення
філій та представництв подаються такі документи:

• клопотання комерційного банку про відкриття філії чи представництва;

• рішення зборів акціонерів банку про створення філії чи представництва;

• копії платіжного документа про внесення плати за відкриття філії,
договору оренди на приміщення, в якому буде розташована філія, на строк
не менше від п’яти років або документального підтвердження права
власності банку на це приміщення;

• затверджене у встановленому порядку положення про філію чи
представництво, згода регіонального управління НБУ за місцем
розташування головного банку на відкриття філії чи представництва;

• копія статуту банку, зареєстрованого НБУ;

• відомості про професійну придатність і відповідну репутацію керуючого
і головного бухгалтера філії банку та забезпеченість кваліфікованими
кадрами.

Письмова згода регіонального управління НБУ на створення філії,
представництва видається комерційному банку впродовж двох тижнів з дня
отримання всіх необхідних документів.

Регіональні управління НБУ через низку підстав можуть відмовити
комерційному банку у відкритті філії, представництва.

Правила НБУ встановлюють деякі особливості реєстрації банків за участю
іноземною капіталу. Засновниками іноземних банків можуть бути іноземні
юридичні та фізичні особи без участі або за участю українських та
іноземних юридичних і фізичних осіб (спільні банки).

Крім документів, що подаються українськими засновниками для створення
комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:

• рішення уповноваженого органу іноземного засновника про участь у
створенні комерційного банку в Україні;

• письмову згоду контрольного органу країни, резидентом якої є іноземний
засновник, на участь у створенні в Україні комерційного банку; країни
іноземного засновника;

• копії установчих документів іноземних засновників (учасників);

• витяг з торговельного (банківського) реєстру країни, де іноземний
засновник офіційно зареєстрований;

• висновок однієї з аудиторських організацій, яка визначена НБУ як така,
що має право здійснювати аудиторську перевірку діяльності іноземних
засновників, або висновок іноземного аудитора, підтверджений
аудиторською організацією України, яка має відповідний сертифікат на
право проведення аудиту;

• повідомлення керівництва центрального банку іноземної держави або
уповноваженого органу про здійснення достатнього контролю за діяльністю
своїх комерційних банків-засновників, акціонерів українського банку за
участю іноземного капіталу.

Іноземні фізичні особи для створення комерційного банку подають:

• підтвердження першокласного банку про платоспроможність цього
громадянина;

• рекомендації не менше ніж двох іноземних юридичних осіб або громадян з
відомою платоспроможністю.

Ці документи повинні бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі та
легалізовані (підтверджені) у визначеному порядку в консульських
установах України. Іноземні засновники подають також засвідчені
переклади українською мовою всіх документів, які викладені іноземною
мовою, з доданням оригіналів. Крім того, до вказаного переліку
документів додається ліцензія НБУ на створення банку за участю іноземних
юридичних і фізичних осіб.

Отже, створення комерційних банків є досить складною процедурою,
пов’язаною з оформленням численних документів, підбором кваліфікованих
кадрів, вибором відповідного приміщення, забезпеченням його необхідним
обладнанням та ін.

Припинення діяльності комерційного банку відбувається шляхом ліквідації
або реорганізації. У випадку ліквідації комерційного банку припиняється
його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна,
банк перестає існувати. У разі реорганізації всі права та обов’язки
банку переходять до правонаступника — іншої юридичної особи. Порядок
припинення діяльності комерційних банків визначений законами України
«Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про
банкрутство» та іншими нормативними актами.

Згідно з встановленими правилами НБУ має право припинити діяльність
комерційних банків та філій за таких умов:

• виявлення недостовірних даних, на підставі яких було проведено
реєстрацію банку, сформовано його статутний фонд;

• збиткової діяльності впродовж трьох місяців підряд або шести місяців
протягом року та виникнення у зв’язку із цим становища, цю загрожує
інтересам вкладників І кредиторів;

• відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій;

• невиконання вимог чинного законодавства щодо збільшення статутного
фонду у встановлені строки.

Крім того, банк може припинити діяльність з ініціативи засновників та на
підставі рішення арбітражного суду. Підставою для надання пропозицій
щодо прийняття рішення про припинення діяльності комерційного банку є
результати перевірок, проведених службою банківського нагляду та
незалежними аудиторськими фірмами. Приводом для проведення таких
перевірок є матеріали звітності банків, а також матеріали перевірок
правоохоронних та контролюючих органів, які свідчать про збиткову
діяльність банку та порушення банківського законодавства.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається правлінням НБУ та
оформлюється відповідною постановою, крім випадків, коли такі рішення
прийняли арбітражний суд або загальні збори засновників (акціонерів)
комерційного банку.

Для ліквідації комерційних банків створюється ліквідаційна комісія, яка
в межах наданих їй повноважень:

• управляє майном банку;

• здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку;

• визначає ліквідаційну масу та розпоряджається нею;

• здійснює стягнення дебіторської заборгованості;

• виявляє кредиторів та вживає заходи щодо задоволення і’х вимог,
зокрема реалізує майно банку;

• вирішує в установленому порядку питання про звільнення працівників
банку та призначення спеціалістів для забезпечення роботи ліквідаційної
комісії;

• виплачує у встановленому порядку заробітну плату членам ліквідаційної
комісії;

• складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження органу, який
створив ліквідаційну комісію.

Дії ліквідаційної комісії можуть бути оскаржені кредиторами або
засновниками, акціонерами банку в судовому порядку. З дня призначення
ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження в управління
справами банку. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її
призначення публікує в офіційних органах преси інформацію про ліквідацію
банку із зазначенням порядку і строку подачі заяв кредиторами своїх
претензій та надсилає письмові повідомлення вкладникам банку—фізичним
особам. Цей строк становить один місяць від дня опублікування в
офіційному друкованому органі зазначеної інформації. Після закінчення
вказаного строку заяви кредиторів та вкладників банку ліквідаційною
комісією не приймаються. Ліквідаційна комісія в межах наданих їй
повноважень вирішує всі питання, пов’язані з діями щодо ліквідації банку
шляхом прийняття відповідних рішень.

Організаційна структура і управління комерційним банком

Важливою умовою ефективності роботи створеного комерційного банку є
вибір його оптимальної організаційної структури для успішного здійснення
функцій управління, максимального задоволення інтересів клієнтів щодо
різноманітних банківських послуг для досягнення банком основних
стратегічних цілей.

У практиці банківської діяльності існує два підходи побудови
організаційної структури банку: функціональна і за видами надання різних
банківських послуг. Більшість сучасних банків застосовують змішані
організаційні структури, поєднуючи ці два підходи для досягнення своїх
завдань.

За функціональної організації структури банку діє принцип
універсальності, банк виконує широке коло операцій, в ньому створюються
підрозділи, що здійснюють спеціалізовані функції: кредитування,
інвестування, розрахунково-касові операції та облік, трастові операції,
міжнародні розрахунки та ін. Кожний підрозділ має чітко визначені
завдання і обов’язки. Для цієї структури банку характерна ієрархічність
рівнів управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і
підпорядковується йому.

За організаційної структури банку, побудованій на принципі надання
клієнтам різноманітних банківських послуг, функції управління для
здійснення відповідних операцій передаються певним керівникам,
відповідальним за той чи інший вид послуг, які є спеціалістами у цій
сфері банківської діяльності. В таких банках створюються підрозділи для
надання комерційних, споживчих, сільсько-господарських кредитів, позик
під нерухомість тощо. Така побудова зорієнтована на те, щоб дати змогу
банку під час тієї чи іншої послуги концентруватися навколо одного
керівного центру. Це поліпшує координаційні функції всіх підрозділів
банку і дає змогу розробляти нові види банківських послуг, враховуючи
конкуренцію, вдосконалення технологій та задоволення потреб клієнтів.

Зважаючи на те, що вибір організаційної структури банку залежить від
його стратегічних цілей і необхідності ефективного вирішення важливих
завдань спеціалізації та концентрації, в практиці все частіше
застосовується змішаний підхід до організаційноїструктури банку.

В організаційній структурі банку реалізуються його завдання,
безпосередньо пов’язані з виконанням поставлених перед банком цілей:
кредитування, інвестування, трастові, розрахунково-касові операції,
міжнародні розрахунки, а також депозитні та валютні операції, Кількість
відділів банку залежить від його розміру і характеру діяльності, обсягів
та складності банківських операцій і різноманітності наданих клієнтам
послуг.

Організаційна й управлінська структура комерційного банку
регламентується його статутом, в якому визначається положення про органи
управління банку, їх структура, порядок утворення та компетенція.
Органами управління акціонерного банку можуть бути загальні збори
акціонерів, рада банку та правління банку.

Вищим органом управління комерційного (акціонерного) банку є загальні
збори акціонерів, які скликаються щорічно для вирішення таких питань:

• визначення основних напрямів діяльності банку;

• зміни статуту або статутного капіталу;

• обрання й відкликання голови, заступника голови, членів ради і
ревізійної комісії банку;

• затвердження річних результатів діяльності, звітів і висновків
ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку і покриття збитків;

• прийняття рішення про припинення діяльності банку, призначення
ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу та деяких
інших важливих питань діяльності банку.

Контрольні функції та повноваження акціонерів як колективного власника
здійснює спостережна рада банку, яка обирається загальними зборами
акціонерів.

Спостережна рада має такі повноваження:

• контролює діяльність правління банку;

• обирає і звільняє керівництво правління банку:

• приймає рішення про притягнення до матеріальної відповідальності
членів правління банку та відповідає за виконання банківських завдань;

• попередньо розглядає питання, що виносяться на обговорення на
загальних зборах акціонерів банку;

• затверджує умови оплати праці, матеріального стимулювання працівників
банку;

• виконує передані загальними зборами акціонерів банку функції, що
належать до компетенції загальних зборів акціонерів;

• затверджує подані правлінням банку пропозиції щодо зміни структури
банку, бере участь у створенні дочірніх та холдингових компаній.

Рада банку має право вносити пропозиції і приймати рішення відносно
доповнень і змін до статуту банку з наступним їх затвердженням
загальними зборами акціонерів. Рада банку розглядає й інші питання,
винесені на її обговорення за ініціативою загальних зборів акціонерів,
ради або правління банку. Рада банку визначає його мету та здійснює
політику з кредитно-розрахункових, інвестиційних, валютних та інших
видів діяльності, встановлює -зв’язки і координує діяльність з іншими
банками та організаціями у діловому середовищі.

Оперативне управління і керівництво поточною діяльністю банку здійснює
правління, яке підзвітне зборам і несе відповідальнісіь за ефективність
роботи банку.

Правління банку вирішує такі питання:

• попередньо обговорює всі питання, цю підлягають розгляду на загальних
зборах акціонерів і раді банку, готує для цього необхідні матеріали,
організовує виконання рішень загальних зборів і ради банку;

• розглядає питання організації кредитування, фінансування, розрахунків,
грошового обігу, касового обслуговування, зберігання грошей і цінностей
банку, обліку й звітності внутрішньобанківського контролю,
зовнішньоекономічної діяльності, роботи з цінними паперами, участі у
спільних підприємствах, забезпечення інтересів клієнтів, інші питання
діяльності банку;

• приймає рішення про зміну статутного фонду, випуск, умови і порядок
реалізації акцій та інших цінних паперів, затвердження результатів
передплати ніі акції. За погодженням з радою банку визначає розмір
дивідендів, приймає рішення про нарахування та сплату дивідендів за
акціями банку з наступним затвердженням на загальних зборах акціонерів;

• вирішує питання керівництва роботою установ банку і забезпечення
виконання покладених на них завдань;

• контролює додержання законодавства банком та його установами;

• вирішує питання добору, розміщення, підготовки та перепідготовки
персоналу;

• визначає організаційну структуру, створює за погодженням з НБУ
установи (дирекції, відділення, представництва) банку, а також
реорганізує і ліквідує їх, затверджує положення про установи банку;

• розглядає проекти наказів та інструкцій і приймає рішення щодо них;

• розглядає матеріали ревізій, перевірок, а також звіти керівників
установ банку і приймає рішення щодо них;

• розглядає річний звіт і баланс банку;

• приймає рішення про притягнення до матеріальної відповідальності
посадових осіб банку.

Правління вирішує всі питання діяльності банку, крім тих, що належать до
компетенції загальних зборів акціонерів і ради банку, а також виконує
передані йому загальними зборами функції. Правління в межах своєї
компетенції діє від імені банку і підзвітне загальним зборам акціонерів
і раді банку. Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку
здійснює ревізійна комісія банку, яка обирається загальними зборами з
числа акціонерів. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених
нею перевірок загальним зборам акціонерів або раді банку.

Таким чином, функції та повноваження органів управління банком
нормативне розмежовані законодавчими та статутними нормами.

2.2. Операції та послуги комерційних банків

Економічна роль комерційних банків проявляється в тому, що вони здатні
здійснювати широке коло операцій і надають величезну кількість
різноманітних послуг підприємствам, фірмам, населенню, державі,
Концентруючи основну частину кредитних ресурсів та виконуючи широкий
спектр банківських операцій і фінансових послуг, комерційні банки
впливають на всі сторони господарського життя країни і тим самим
забезпечують розвиток народного господарства.

Банківські операції — це операції для залучення коштів та їх вкладення у
позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього
грошей, а також здійснення розрахунків, фінансування та кредитування
капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо.

Відповідно до ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»
банки можуть виконувати лише такі операції:

• залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

• здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів
та їх касове обслуговування;

• ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

• фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або
розпорядників інвестованих коштів; випуск платіжних документів і цінних
паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

• купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а
також операції з ними;

• видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що
передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття
ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

• придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду
(лізинг);

• купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти
готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

• купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

• залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та
інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської
практики; довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління
цінними паперами та інщі) за дорученням клієнтів; надання
консультаційних послуг; проведення операцій по касовому виконанню
державного бюджету за дорученням НБУ;

У банківській практиці України, як правило, банківські ресурси
залучаються за допомогою двох основних груп банківських операцій:
активних та пасивних. До активних операцій банків належать операції,
здійснюючи які банки забезпечують клієнтові можливість одержання
необхідних йому коштів, і тим самим розміщують власний і залучений
капітал. Це кредитні операції, пов’язані з наданням клієнтам різних
позичок та їх погашенням, інвестиційна діяльність банків, тобто
вкладання коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на
відносно тривалий час, формування касових залишків та резервів.

Кредитування — це основний вид активних операцій комерційних банків.
Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно
від його цільового призначення та складу учасників кредитних
правовідносин. З огляду на особливості позичкових операцій комерційних
банків прийнято вирізняти такі види кредитування:

• поточної діяльності підприємств, пов’язане із задоволенням їх потреб в
обігових коштах;

• інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення
основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

• приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого
характеру;

• держави для покриття бюджетного дефіциту. Важливою умовою кредитування
є видача позик банками під забезпечення. Формами забезпечення повернення
кредитів є: застава, гарантія, страхування.

Крім того, застосовується перевідступлення контрактів, дебіторської
заборгованості, товарні запаси (сировина, напівфабрикати, комплектуючі
вироби, готова продукція), шляхові документи, іпотека (нерухоме майно,
земля), цінні папери, майнові права, права вимоги, що належать
заставодавцю, дорогоцінні метали та інші активи позичальника. Щодо
інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу
і нагромадження капіталу, то сфера застосування їх тепер обмежена, що
зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства,
нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість
ринку капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних
процесів).

Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій:
лізингові операції, факторинг і форфейтинг. Відповідно до п. 9 ст. З
Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право
придбати за власні кошти засоби виробництва (певне майно — автомобілі,
літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо)
для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних
відносин називається лізингом і в банківській практиці дістала
поширення. На прохання клієнта банк купує певне майно і бере на себе всі
зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна,
внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на
прохання якого було куплене майно, укладає з банком договір оренди на
обумовлений строк, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір
орендної плати і періодичність її внеску, можливість продажу клієнту
устаткування після закінчення строку договору.

Лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в
натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні
такої лізингової операції банки організовують отримання довготермінової
позики в одного або у кількох кредиторів на суму до 80 % вартості зданих
в оренду активів. За організацію позики банки отримують від орендаря
додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською операцією є факторинг. Факторинг являє собою
купівлю банком у клієнта строкових вимог платежу, пов’язаних з
постачанням товарів або наданням послуг, інших договорів. Факторинг — це
уступка права вимоги (цесія), що оформлюється відповідно до укладених
договорів між банком і клієнтом. У договорі банк зобов’язується не
тільки стягувати борги, а й визначає свої функції щодо обслуговування
боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування,
залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка,
переказ, оплата чека та ін.) у розмірі 80-90 % суми боргу, а залишені
10-20 % суми банк тимчасово стягус у вигляді компенсації ризику до
погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму
клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової операції с форфейтинг — форма кредитування
зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком
векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер перевідступає банку
свої вимоги до покупця. Форфейтипг передбачає перехід усіх ризиків до
покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку
країни-імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та
простота оформлення перевідступ-лення векселів.

До пасивних операцій банків належать такі, за допомогою яких банки
формують свої ресурси для проведення кредитних та інших активних
операцій, а саме: депозитні операції, отримання позик на міжбанківському
ринку, продаж власних торгових зобов’язань (векселів і облігацій).
Ефективна організація пасивних операцій банків сприяє забезпеченню
нормальної банківської діяльності на комерційних засадах, регулюванню
грошової маси в країні, успішному виконанню банками традиційних
розрахупково-кредитних операцій, а також розширенню діапазону
банківських послуг.

Активні й пасивні операції здійснюються банками відповідно до визначених
принципів із застосуванням тих чи інших засобів і методів, передбачених
законодавством. Діяльність сучасних комерційних банків не обмежується
традиційиими банківськими операціями, а охоплює значно ширший діапазон
банківських послуг відповідно до потреб своїх клієнтів. Банківські
послуги — це вид діяльності комерційних банків, які виконують різні
банківські операції за дорученням клієнтів (юридичних і фізичних осіб).
Банківські послуги охоплюють посередницькі, консультативні,
розрахункові, довірчі (трастові) та інші послуги.

Серед посередницьких послуг найпоширенішим є посередництво в одержанні
клієнтом кредиту, в операціях з цінними паперами, валютою та майном.
Посередництво в одержанні клієнтом кредиту відбувається тоді, коли банк
самостійно має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому
випадку банк, що обслуговує клієнта, на його прохання бере позику в
іншому банку і надає її клієнту під вищий відсоток, ніж плата за
придбані ресурси. Клієнт погоджується на таку операцію, тому що отримана
ним позика в іншому комерційному банку коштуватиме йому значно дорожче,
оскільки цей банк прагне компенсувати ризик надання кредиту, особливо
незнайомому позичальнику. Посередницькі послуги в операціях з цінними
паперами, валютою і майном здійснюються на підставі доручення від
клієнта і укладаються з емітентом. Нині заслуговує на увагу
посередницька діяльність комерційних банків під час емісії, розміщення
та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів.

Банківські послуги щодо торгівлі валютою мають на меті надання валюти
клієнтам для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у
валюті: страхування ризиків знецінення коштів внаслідок зміни валютних
курсів, отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.

Для забезпечення платіжної дисципліни важливого значення набувають
розрахункові послуги банків, які передбачають ведення рахунків юридичних
і фізичних осіб та здійснення розрахунків за їх дорученням. Особливий
вид діяльності комерційних банків становлять довірчі (трастові) послуги,
тобто операції з володіння майном, переданим клієнтом банку за
дорученням. Довірене управління майном пов’язане з виконанням робіт з
обліку операцій, збереженням цінностей, розміщенням коштів, фінансовим
аналізом тощо.

Велике значення у довірчих (трастових) послугах комерційних банків мають
агентські послуги. При виконанні таких операцій банк діє від імені і за
дорученням клієнта на основі договору, укладеного на конкретний строк.
Відмінність агентських послуг від довірчих полягає в тому, що при
наданні агентських послуг клієнт не втрачає повноважень власника, а лише
уповноважує банк на здійснення операцій від імені власника.

Комерційні банки при наданні агентських послуг здійснюють операції щодо
зберігання майна клієнтів та управління їх власністю, проводять
інвестиційні та кредитні операції за дорученням власника, організовують
оплату рахунків і податків, операції купівлі-продажу, оформлення та
відновлення страхових полісів та інше юридичне обслуговування.

Комерційні банки виконують зі збереження такі послуги: надають в оренду
сейфи клієнтам, здійснюють операції із збереження цінних паперів з
одночасним отриманням з них доходу, проводять погашення облігацій із
закінченим строком дії, отримують кошти за заставними листами, проводять
обмін цінних паперів, їх купівлю та продаж.

Правова охорона банківської таємниці

Необхідною умовою нормального функціонування комерційних банків є
зберігання банківської таємниці. В законодавстві передбачено право
банків на зберігання таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх
клієнтів і кореспондентів, а також визначено ті підстави, за якими може
бути накладено арешт і звернення стягнення на кошти та інші цінності, що
розміщені у банках (ст. 52, 53 Закону України «Про банки і банківську
діяльність»).

Застосування норми про банківську таємницю пов’язане насамперед з
труднощами визначення цього поняття та відсутністю чіткої правової
регламентації. Банківська таємниця як один з важливих принципів роботи
комерційних банків є різновидом комерційної таємниці. Питання
комерційної тасмниїн регулюються законами України «Про підприємство»,
«Про інформацію» та ін.

У визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що банки
прагнуть приховати відомості про свої операції з метою одержання високих
прибутків. Крім того, установи банків зберігають у таємниці відомості
про клієнтів та операції банків, а працівники банківських установ в
інтересах клієнтів не мають права розголошувати відомості про стан їхніх
рахунків і здійснювані ними операції тощо. Під банківською таємницею
маються на увазі відомості, пов’язані з інформацією про роботу банку,
його операції, стан рахунків клієнтів, умови укладених банком договорів,
тобто дані про управління, використання фінансів та іншу господарську
діяльність банку, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.
Такі відомості можуть видаватися лише самим громадянам та їхнім
представникам, а також судам, органам прокуратури, службі безпеки,
внутрішніх справ у справах, що перебувають в їх провадженні.

Довідки щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій
видаються самим організаціям, державним податковим адміністраціям з
питань оподаткування, а також у випадках, передбачених законодавством,
на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки,
внутрішніх справ, Антимонопольного комітету України, державної
контрольно-ревізійної служби, арбітражного суду та аудиторським
організаціям.

За порушення банківської таємниці працівники банківських установ несуть
кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.
Кримінальна відповідальність передбачена ст. 148 та 148 Кримінального
кодексу України. Відповідно до сі. 148 незаконне збирання з метою
використання або використання відомостей, що становлять комерційну
таємницю, підприємницьке шпигунство, якщо це завдало великої
матеріальної шкоди суб’єкту підприємницької діяльності, карається
позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від 300 до 500
мінімальних розмірів заробітної плати.

Ст. 148 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну
відповідальність працівників банків за умисне розголошення таємниці,
зокрема умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника
особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною чи службовою
діяльністю, якщо воно вчинено з корисливих або інших особистих мотивів і
завдало великої матеріальної шкоди суб’єкту підприємницької діяльності,
карається позбавленням волі на строк до двох років, або виправними
роботами на строк до двох років, або позбавленням права займати певні
посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або
штрафом до 50 встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Для
вжиття заходів кримінального покарання необхідно звернутися до слідчих
органів щодо провадження кримінальної справи і призначення судом
покарання.

Дисциплінарну відповідальність несуть працівники банку, якщо вони
порушують умови контракту про зберігання банківської таємниці, підписки
та накази керівництва банку про охорону банківських таємниць. У таких
випадках керівництво банку може звільнити працівника. Покарання за
розголошення банківської таємниці не повинно суперечити чинному
законодавству і здійснюється з дотриманням визначених законом підстав.

2.3. ПРАВОВІ ОСНОВИ РОЗРАХУНКІВ ТА БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ.

Поняття і зміст розрахункових правовідносин.

Підприємства, організації у процесі виконання укладених між собою
договорів проводять розрахунки. Розрахунки між суб’єктами господарської
діяльності, як правило, здійснюються у безготівковому порядку через
комерційний чи інщі банки. В умовах ринкової економіки розрахунки
відіграють важливу роль у регулюванні різних сфер господарського життя.
Завдяки розрахункам здійснюються платежі за грошовими зобов’язаннями, за
їх допомогою контролюються як витрачання коштів, так і їх цільове
використання, крім того, відповідний розподіл та дотримання режиму
економії різними власниками.

Відносини, в яких одна сторона здійснює платежі на користь іншої через
кредитні установи, називаються розрахунковими. Специфіка цих відносин
полягає у тому, що вони мають самостійну майнову особливість, для якої
характерні два моменти — участь банківських або кредитних установ та
застосування спеціального законодавства щодо банківських операцій.

Розрахунковими є правовідносини, що виникають між організаціями в
процесі здійснення розрахунків у безготівковому порядку через кредитні
установи.

Основний зміст розрахункових правовідносин розкривається через принципи,
на яких базується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

1) усі підприємства та організації зобов’язані зберігати як власні
кошти, так і позичкові на рахунках в установах банку, за винятком
залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

2) розрахунки між підприємствами і організаціями здійснюються, як
правило, безготівковим способом через банки;

3) безготівкові розрахунки проводяться за діючими формами розрахунків;

4) платежі здійснюються, як правило, після поставки продукції або
виконання робіт, надання послуг, однак на практиці все частіше
застосовується порядок попередньої оплати платежу;

5) платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок
банківського кредиту;

6) списання коштів з рахунка платника здійснюється тільки за його згодою
(акцепта);

7) під час розрахункових операцій банки здійснюють контроль за
дотриманням підприємством, організацією розрахункової та договірної
дисципліни. До суб’єктів господарювання, які порушують правила
розрахунків, банки застосовують відповідні санкції.

Відносини, що виникають між установами банків і власниками рахунків під
час проведення розрахунків, мають складний характер. У цих відносинах
беруть участь, як правило, три суб’єкти (продавець, покупець-платник і
банк). Сторони (банк і суб’єкти господарської діяльності) зобов’язані
дотримуватись закону і договірних умов. Зміст розрахункових
правовідносин регламентується чинним законодавством. Розрахункові
правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так і
фінапсово-правовими нормами. Договірні відносини — відносини між
продавцем і покупцем, які укладають договори про продаж продукції,
падання послуг або виконання робіт під час проведення розрахункових
операцій, а також відносини з приводу відкриття рахунків у кредитній
установі, що регулюються цивільно-правовими нормами. Відносини, які
виникають внаслідок діяльності кредитних установ (регламентація прав і
обов’язків власника рахунка і банку), регулюються фінансово-правовими
нормами і мають імперативний характер, що не дає змоги сторонам діяти за
своїм волевиявленням.

З метою вдосконалення організації комерційними банками
розрахунково-касового обслуговування народного господарства постановою
правління НБУ від 30 червня 1995 р. затверджено «Порядок організації
розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і
взаємовідносин з цього питання між установами Національного банку
України та комерційними банками».

Відповідно до цього між комерційним банком і клієнтом укладається
договір на розрахункове-касове обслуговування, в якому передбачається
комплекс взаємних зобов’язань банку і клієнта щодо користування коштами
і банківськими послугами. Крім того, порядок проведення розрахункових
операцій регулюється Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті України» від 28 серпня 1996 р., Порядком ведення
касових операцій у національній валюті в Україні від 13 жовтня 1997 р.
та положенням про міжбанківські розрахунки в Україні від 23 січня 1996
р. із відповідними змінами і доповненнями, затвердженими постановами
правління НБУ.

Порядок відкриття та закриття рахунків в установах банків

Для зберігання коштів і проведення розрахунків між учасниками
розрахункових правовідносин в установах банку відкриваються різні за
правовим режимом рахунки. Відповідно до чинного законодавства всі
юридичні особи усіх форм власності та видів діяльності, а також
громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які с
суб’єктами підприємницької діяльності, зобов’язані зберігати свої кошти
на рахунках в установах банків. Ст. 31 Закону України «Про банки і
банківську діяльність» передбачає, що клієнт банку мас право відкривати
поточний і валютний рахунки в одному із самостійно вибраних ним банків і
має право користуватися іншими послугами інших банків. Порядок відкриття
рахунків регулюється спеціальною інструкцією про відкриття банками
рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою 4 лютого 1998
р. постановою правління НБУ, Суб’єкти підприємництва можуть відкривати
не більше від двох поточних рахунків.

Якщо підприємство має в установах банків депозитні рахунки, то кошти на
такі рахунки перераховуються з поточного рахунка підприємства і після
закінчення строку зберігання повертаються на цей самий поточний рахунок.

Для відкриття поточного рахунка в установі банку підприємства подають
такі документи:

• заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником
та головним бухгалтером власника рахунка (Додаток Д);

• копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади,
засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну
реєстрацію;

• копію зареєстрованого статуту або положення, засвідчених нотаріально;

• копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий
облік;

• копію документа про реєстрацію в органах Пенсійної о фонду України,
засвідчену нотаріально;

• картку зі зразками підписів осіб, які розпоряджаються рахунками та
мають право підпису розрахункових документів, і відбитком печатки
встановленого зразка.

Право першого підпису належить керівнику підприємства, якому
відкривається рахунок, а також службовим особам, які уповноважені
керівником. Право другого підпису належить головному бухгалтеру та
уповноваженим ним особам. За рахунками юридичних осіб, у штаті яких
відсутні особи, яким може бути надане право другого підпису, а також
підприємців (без створення юридичної особи) в установу банку подається
нотаріально засвідчена картка із зразком підпису лише власника рахунка.
Ця картка може прийматися банком без відбитка печатки.

Зазначений перелік документів для відкриття рахунка в установі банку є
загальним. Для окремих видів підприємств законодавством передбачено
подання додаткових документів (наприклад, для орендного підприємства —
нотаріально засвідченої копії договору оренди), а колективні
сільськогосподарські підприємства, товариства споживчої кооперації,
політичні партії, громадські та релігійні організації подають протокол
загальних зборів про створення або копію протоколу, засвідчену
нотаріально.

При відкритті рахунка господарські товариства, договірні об’єднання,
товарні біржі, друковані засоби масової інформації подають також
нотаріально засвідчену копію установчого договору. Деякі підприємства,
організації звільнено від подання в банк їх статутів, зокрема повні та
командитні товариства, фермерські господарства, бюджетні установи та
профспілкові організації.

Рахунок відкривається з письмового дозволу керівника установи банку на
заяві про відкриття рахунка. Після відкриття рахунка банк не має правна
вимагати ні доручення, ні інших документів, які підтверджували б
повноваження осіб, підписи яких є в картці зі зразками.

З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають
підприємствам, організаціям і установам різних форм власності залежно
від характеру їх діяльності та джерел фінансування різні рахунки:
поточні, бюджетні, кредитні та ін.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм
власності, а також відокремленим підрозділам для зберігання коштів та
здійснення всіх видів банківських операцій відповідно до чинного
законодавства України.

Бюджетні рахунки відкриваються організаціям, їх відокремленим
підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого
бюджету для їх цільового використання.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі юридичним і фізичним
особам в будь-якій установі банку, яка має право надавати кредити з
дотриманням вимог чинного законодавства.

У практиці банківського обслуговування застосовуються і тимчасові
рахунки, що відкриваються підприємствам, які споруджуються, будовам та
господарським товариствам для зарахування частини коштів, що вносяться
для формування статутного фонду. Щоб відкрити тимчасовий рахунок
господарському товариству для зарахування внесків засновників з метою
зберігання частини статутного фонду, в банк слід подати заяву про
відкриття тимчасового рахунка, підписану одним із засновників, якому
загальними зборами доручено оформлення документів для організації
товариства, та копію установчого договору, засвідчену нотаріально. Після
державної реєстрації такого господарського товариства та надання йому
статусу юридичної особи відкривається постійний поточний рахунок, для
якого в установи банків подаються наведені документи.

Поширення в банківській практиці набули депозитні рахунки. Термін
«депозит» в перекладі з латинської означає відкладення, зберігання.
Депозитні рахунки відкриваються в банках фізичним і юридичним особам для
зберігання коштів на підставі укладеного договору між власником рахунка
і банком на визначений строк. Залучення внесків клієнтів здійснюється
шляхом виплати депозитного відсотка.

Договірні відносини між кредитними установами, метою яких є здійснення
платежів і розрахунків за дорученням один одного, називають
кореспондентськими. В широкому розумінні кореспондентські відносини є
формою співробітництва між двома банками і походять від латинського
слова «кореспондент'» — той, що відповідає, повідомляє. Кореспондентські
рахунки комерційних банків — це рахунки для обліку розрахунків, що їх
виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої кредитної
установи на підставі укладеного між ними кореспондентського договору. В
Україні існують кореспондентські рахунки між комерційними банками, НБУ і
комерційними банками, а деякі комерційні банки встановили
кореспондентські відносини з іноземними банками.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин між підприємствами й
організаціями, забезпечення безперебійних розрахунково-платіжних
операцій суб’єктів господарювання зумовили необхідність утворення на
підприємствах, в організаціях спеціального валютного фонду. Зазначені
кошти в іноземній валюті зберігаються на валютних рахунках підприємств і
використовуються для здійснення експортно-імпортних операцій підприємств
на потреби виробничого і соціального розвитку.

Відповідно до законів України «Про підприємства в Україні», «Про
зовнішньоекономічну діяльність» підприємства, організації, а також
фізичні особи — підприємці—для зберігання валютної виручки та проведення
розрахунків мають право відкривати в комерційних банках банківські
рахунки в іноземній валюті. Проте порядок здійснення валютних операцій з
таких рахунків підприємств регулюється державою і становить частину її
валютної політики. Останнім часом спостерігається послаблення валютної
монополії держави на здійснення операцій з валютними цінностями,
розширюються права підприємств на використання валютної виручки з
валютних рахунків.

У разі переоформлення рахунка у зв’язку з реорганізацією підприємства
(злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) до банку подаються
такі самі документи, як і при створенні підприємства. Якщо зміна
найменування не пов’язана з реорганізацією, в установу банку подається
заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та
зміни до установчих документів, оформлені належним чином.

Правила НБУ також встановлюють порядок закриття рахунків в установах
банку. Поточні рахунки закриваються в установах банку на таких
підставах:

• заяви власника рахунка:

• рішення органу, па який законодавчими органами покладено функції щодо
ліквідації або реорганізації підприємства; відповідного рішення суду або
арбітражного суду про ліквідацію підприємства або визнання його
банкрутом;

з інших підстав, передбачених чинним законодавством України або
договором між установою банку та власником рахунка.

Операції з поточними рахунками в установах банків можуть бути й
тимчасово припинені рішенням державних податкових адміністрацій,
судових, правоохоронних органів та в інших випадках, передбачених
законодавчими актами.

Правова природа договору банківського рахунка

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами
грунтується на договорі банківського рахунка. За договором поточною
рахунка власник рахунка зобов’язується зберігати копни в банку і
розпоряджатися ними відповідно до встановлених правил, а банк —
забезпечувати зберігання коштів, а також здійснення операцій із
зарахування коштів на рахунок власника та списання їх з дозволу
власника.

Зазначений договір складається за довільною формою і має охоплювати
реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття
рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов’язання сторін,
відповідальність за їх невиконання, інші положення за домовленістю
сторін та умови, за яких договір може бути розірвано. Цей договір є
правовою формою, в рамках якої здійснюються розрахункові операції між
підприємствами, організаціями.

Договір банківського рахунка є господарським, двостороннім,
консепсуальним і платним. У договорі банківського рахунка зазначаються
права й обов’язки сторін (банку і його клієнта). Так. одна сторона —
власник рахунка має право вимагати від банку оперативного здійснення
банківських операцій, а обов’язком його є виконання всіх встановлених
правил розрахунків, Відповідно банк має право використовувати тимчасово
вільні кошти власника рахунка, вимагати виконання банківських правил,
зобов’язується здійснювати касово-розрахункове обслуговування власника
рахунка, зберігати банківську таємницю.

Зміст відносин між банком і власником рахунка визначається не тільки
волею учасників, але й банком. Права і обов’язки власника рахунка і
кредитної установи реалізуються на умовах, визначених у правилах НБУ.
Власник рахунка зобов’язаний виконувати правила НБУ і не може включати
умови, що пов’язані з додатковими зобов’язаннями з договору. Власник
рахунка зобов’язується чітко виконувати встановлені правила проведення
розрахунків і підпорядковується щоденному контролю комерційного банку за
цільовим використанням готівки, своєчасним перерахуванням коштів на
рахунок клієнтів.

Таким чином, обидві сторони розрахункових правовідносин (комерційний
банк і власник рахунка) не мають права відхилятися від закону — вони
діють лише в його межах.

Порядок і форми розрахунків у господарському обігу

Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи
здійснюють як готівкою, так і у безготівковому порядку через установи
банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій,
затверджених НБУ.

Сфера застосування готівки між юридичними особами істотно обмежена і
регулюється Указом Президента України «Про заходи щодо скорочення
готівкового обігу» від 12 червня 1993 р. та Порядком ведення касових
операцій у національній валюті в Україні, затвердженим 13 жовтня 1997 р.
в редакції постанови Правління НБУ. Зазначений порядок ведення касових
операцій деякою мірою лібералізував готівкові операції суб’єктів
господарювання. Відповідно до порядку ведення касових операцій у
національній валюті готівка може бути одержана підприємствами та
індивідуальними підприємцями з власних рахунків в установах банків у
межах наявних коштів на їх рахунках та на цілі, визначені у чеку без
подання документів і розрахунків з обґрунтуванням. Усі готівкові
розрахунки підприємств та індивідуальних підприємців між собою, а також
з громадянами проводяться за рахунок коштів, одержаних у касі банку, і
виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг), крім виплат,
пов’язаних з оплатою праці та виплатою дивідендів (доходу) всіх
підприємств та індивідуальних підприємців.

Ліміти залишку готівки в касі встановлюються всім підприємствам, що
мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з
готівкою. Підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку в межах
лімітів залишку готівки в касі на кінець робочого дня, що встановлюються
їм установою банку щорічно протягом першого кварталу. Ліміт залишку
готівки в касі для кожного підприємства встановлюється комерційними
банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки
роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, розміру
касових оборотів, встановлених строків і порядку здавання касової
виручки (надходжень) та графіка заїзду інкасаторів. Колективні
сільськогосподарські підприємства, колгоспи, сільськогосподарські
кооперативи, селянські спілки самостійно визначають розміри готівки, що
може постійно бути в їх касах, із відповідним повідомленням у першому
кварталі кожного року установ банку, що їх обслуговують, і в межах цих
коштів здійснюють необхідні поточні витрати. Готівка понад визначені
розміри має здаватися ними до банків і вільно отримуватися з банку на
цілі, вказані в чеку.

Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється селянським (фермерським)
господарствам, які займаються виключно виробництвом, переробкою і
реалізацією сільськогосподарської продукції, та індивідуальним
підприємцям.

Порядок встановлення лімітів залишку готівки в касі регулюється
Інструкцією НБУ про організацію роботи з готівкового обігу установами
банків України, затвердженою постановою правління НБУ від 20 червня 1995
р. в редакції постанови правління НБУ від ІЗ жовтня 1997 р. Усю готівку
понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов’язані
здавати в порядку і терміни, визначені установою банку для зарахування
на їх рахунки. У разі, коли ліміт залишку готівки в касі підприємства
взагалі не встановлено, вся наявна готівка в його касі на кінець дня має
бути здана до банку (незалежно від причин відсутності ліміту каси).

Відповідальність за невстановлення лімітів залишку готівки в касах
покладається на установи комерційних банків, до яких застосовуються
передбачені фінансові санкції. Зазначені штрафи стягуються до державного
бюджету у встановленому порядку. Контроль за додержанням вимог цього
Указу здійснюють комерційні банки, органи Державної податкової
адміністрації України, Державної контрольно-ревізійної служби та
Міністерство внутрішніх справ України.

Важлива роль у здійсненні розрахунків між юридичними особами відводиться
розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові розрахунки становлять
систему грошових розрахунків, які проводяться без участі готівки у
вигляді перерахування банком певної суми з рахунка платника на рахунок
одержувача або заліком взаємних вимог підприємств, організацій. Грошовий
обіг між суб’єктами господарювання здебільшого здійснюється у
безготівковому порядку.

Це зумовлене тим, що безготівковий обіг має істотні переваги перед
готівковим і пояснюється такими обставинами: по-перше, при цьому
створюються сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу
і здійснення за ним належного контролю; по-друге, забезпечується
своєчасність платежу між суб’єктами грошового обігу за реалізовані
товари і надані послуги; по-третє, прискорення обігу коштів забезпечує
тісний зв’язок суб’єктів господарювання з банками і впливає на
функціонування грошового ринку, а це, в свою чергу, відіграє важливу
роль в розвитку ринкової економіки в державі та поліпшенні економічного
становища суб’єктів господарювання.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених НБУ, а також
прийнятих у міжнародній банківській практиці. Детальний порядок
проведення безготівкових розрахунків, їх форми встановлено Інструкцією
«Про безготівкові розрахунки в господарському обігу України»,
затвердженої постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. Зазначена
Інструкція грунтується на принципах вільного вибору суб’єктами
господарювання форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і
невтручанні установ банку у ці договірні відносини. Разом із тим з метою
забезпечення виконання правил документообігу Інструкцією встановлено, що
документи, які подаються клієнтами в банк на перерахування чи отримання
коштів, повинні мати такі реквізити:

назву, номер розрахункового документа; число, місяць, рік його виписки;
назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які
відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним
державним реєстром підприємств України, номери рахунків в установах
банку; назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та
умовні номери за МФО (код банку); суму платежу цифрами та літерами;
підписи відповідальних осіб платника або одержувача коштів на першому
примірнику та відбиток печатки; призначення платежу: назва товару,
посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція, із
зазначенням його номера й дати, зазначення законодавчого акта, яким
передбачено право безспірного стягнення та безакцентного списання коштів
(його дата, номер і відповідний пункт), підрозділи бюджетної
класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до
бюджету); суму податку на додану вартість або напис «без податку на
додану вартість».

Якщо хоча б один із наведених реквізитів не заповнений або заповнений
неправильно, банк такий документ до виконання не приймає. Використання
факсиміле при вчиненні підпису, виправлення і підчистки у розрахункових
документах не допускаються.

Безготівкові розрахунки здійснюються в таких правових формах: платіжними
дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, акредитивами,
векселями, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями
(розпорядженнями). Форма розрахунків між платником і одержувачем коштів
визначається при укладенні договору.

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у
випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами НВУ.

Найпоширенішою правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне
доручення. Сутність цієї форми полягає в тому, що на бланку встановленої
форми власник рахунка дає розпорядження банку, що його обслуговує, про
перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок одержувача
коштів за поставлену продукцію, надані послуги тощо. Банки приймають до
виконання платіжне доручення впродовж десяти календарних днів з дня
виписки. Доручення приймається банком до виконання тільки в сумі, яка
може бути сплачена за наявними коштами па рахунку або за рахунок
кредиту. Виняток з цього правила становлять доручення на перерахування
коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового
характеру державних цільових фондів, включаючи відрахування на утримання
доріг, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунку
клієнта. У разі відсутності коштів платіжне доручення враховують на
окремому позабалансовому рахунку. Платіжні доручення застосовуються для
здійснення попередньої оплати за отримані товари, надані послуги, а
також для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборі
ованоеті суб’єктів господарської діяльності.

Правилами НБУ встановлена така форма безготівкових розрахунків, як
розрахунки чеками, що дістали поширення як у внутрішньому обороті
країни, так і в міжнародній практиці. Чек — це складений за встановленою
формою документ, який охоплює письмове розпорядження чекодавця банку, що
веде його рахунок, оплатити чековласнику вказану в чекові суму коштів.

Учасниками розрахунків чеками с чекодавець, чековласник і банк-емітент.
Чекодавцем е юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за
допомогою чека та підписує його, чековласником — підприємство, яке є
одержувачем коштів за чеком. Банк-емітент — це банк, що видає чекову
книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Чеки
застосовуються у відносинах між юридичними особами, а також фізичними та
юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані
товари, виконані роботи. Платником за чеком може бути тільки банк, де
відкрито рахунок чекодавця. Уразі відмови банка-емітента сплатити чек
чековласник має право пред’явити чекодавцеві претензію. Відповідальність
за неправильне використання чеків та завдані збитки несе чекодавець,
якому видано чекову книжку.

Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітентами юридичним і
фізичним особам, яким відкрито рахунки у банках. Строк дії чекової
книжки — один рік. За погодженням з установою банку строк дії
невикористаної чекової книжки може бути продовжений. Правова форма
оплати за допомогою чеків є гарантованою. Гарантована оплата чека
забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку.

При здійсненні розрахунків чеками між клієнтами різних банків комерційні
банки повинні укладати між собою кореспондентські угоди та передбачати в
них взаємні зобов’язання щодо оплати чеків, а також відповідальність
сторін за порушення правил розрахунків. У разі відсутності такої угоди
банки зобов’язані приймати від клієнтів чеки й інкасувати їх у ті банки,
які обслуговують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок
пред’явника чека можуть бути зараховані лише за умови отримання їх з
банку-емітента чека, тобто після пересилання банку платника.

У платіжному обороті існує і така форма безготівкових розрахунків, як
акредитив. Акредитив є грошовим зобов’язанням банку, яке видається ним
за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, згідно з
яким банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), зобов’язаний виконати
платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи
та надані послуги або надати повноваження іншому (виконуючому) банку
здійснити цей платіж.

Інструкція про безготівкові розрахунки в господарському обороті України
передбачає такі види акредитивів: покриті (депоновані) або непокриті
(гарантовані), відкличні та безвідкличні. Покритим (депонованим у банку
постачальника або у банку платника) вважається акредитив, при відкритті
якого банк-емітент перераховує кошти платника або надану йому позичку в
розпорядження виконуючого банку на окремий балансовий рахунок
«Акредитиви» на весь строк дії зобов’язання банку-емітента. Такий вид
акредитивів застосовується за відсутності між банком-емітентом і
виконуючим банком кореспондентських відносин.

Непокритим (гарантованим) є акредитив, який відкривається покупцеві у
банку постачальника шляхом надання йому права списувати всі суми
акредитива з коррахунка банку-емітента у разі встановлення між банками
кореспондентських відносин. Відкриття банком-емітентом непокритих
(гарантованих) акредитивів у банку постачальника здійснюється за
домовленістю постачальника і покупця відповідно до умов
кореспондентських відносин їх банків. Використовуються такі акредитиви
банком постачальника у визначеному порядку за заявою підприємства про
встановлення непокритого акредитива на прибуток банком-емітентом на
окремий позабалансовий рахунок «Гарантії, поручительства, видані
банком».

На банки покладається контроль за дотриманням умов акредитива. Виплати
за акредитивом готівкою не допускаються. Акредитив у банку постачальника
закривається:

• після закінчення обумовленого терміну акредитива;

• за ініціативою заявника або банку-емітента за відкличним акредитивом
чи у зв’язку з розірванням договору між заявником акредитива і
бенефіціаром;

• за заявою покупця за відкличним акредитивом про відмову акредитива
повністю або частково.

Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення
банку-емітенту. Всі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з
вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Відносно новою формою безготівкових розрахунків у платіжному обігу
України є вексель. Вексель являє собою цінний напір, борговий документ,
який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця)
сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю). Вексельний обіг на території України запроваджений
постановою Верховної Ради України «Про застосування векселів в
господарському обороті України» від 17 червня 1992 р. Питання
використання векселів регулюються як загальним, так і спеціальним
законодавством України у сфері вексельного обігу. Так, у п. 5 ст. 24
Закону України «Про підприємства в Україні» передбачено, що підприємства
при оформленні угод за комерційним кредитом можуть застосовувати в
господарському обороті векселі. У ст. 21 Закону України «Про цінні
папери і фондову біржу» наводяться правова характеристика векселя, його
види та реквізити, які повинен мати вексель. З метою створення
спеціального вексельного законодавства в Україні прийнято понад 30
нормативних актів, які регулюють вексельний обіг.

Важливу роль у здійсненні платежів і розрахунків між клієнтами відіграє
система міжбанківських розрахунків. Міжбанківські безготівкові
розрахунки здійснюються через банки за допомогою кореспондентських
відносин, що зумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських
рахунків.

Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому
банку, для обліку розрахунків, що виконує одна кредитна установа за
дорученням і на кошти іншої кредитної установи на підставі укладеного
між ними кореспондентського договору. Кореспондентський договір є угодою
між двома або кількома кредитними установами про здійснення платежів і
рахунків однією з них за дорученням і на кошти іншої.

На підставі кореспондентських рахунків міжбапківські розрахунки можуть
здійснюватися такими способами:

• відкриттям комерційними банками один одному взаємних кореспондентських
рахунків;

• відкриттям комерційними банками, що не мають безпосередньо
кореспондентських відносин, кореспондентського рахунка в третьому банку.
Наприклад, розрахунки через кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ,
які здійснюються розрахунково-касовими центрами (РКЦ) НБУ;

• створенням спеціальних клірингових палат, учасники яких проводять
залік взаємних вимог.

Кліринг — це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери
та надані послуги, що ґрунтуються на зарахуванні взаємних вимог.
Міжбанківські клірингові розрахунки здійснюються через спеціально
створені клірингові палати, НБУ або великі комерційні банки. У платіжній
практиці розрізняють внутрішній (міжбанківський) кліринг та міжнародний
(валютний) кліринг. Міжбанківський кліринг являє собою систематичні
безготівкові розрахунки між банками шляхом заліку взаємних грошових
вимог юридичних осіб однієї країни. Валютний кліринг — це спосіб
розрахунків у зовнішній торгівлі та інших формах економічних відносин
між країнами на підставі міжнародних платіжних угод. Валютний кліринг
широко використовується для розрахунків між країнами, коли вони не мають
конвертованої валюти.

Форма розрахунків між платником і одержувачем коштів визначається
договором, і установи банків не втручаються у ці договірні відносини.
Важливе правило розрахункової дисципліни: щоб списати певну суму з
рахунка платника в банку, потрібна згода платника. А вона потрібна тоді,
коли є угода між власником рахунка і обслуговуючим банком про те, що
власник рахунка дає доручення про списання коштів. Чинне законодавство
також передбачає, що списання коштів, які перебувають на рахунках
платників, здійснюється без їх розпорядження тільки за рішенням суду,
арбітражного суду та виконавчими написами нотаріусів, якщо інше не
передбачено законом.

Законодавством України передбачена відповідальність платників і банків
за здійснення розрахункових операцій. До того ж, відповідальність сторін
може бути зумовлена і договором. Відповідно до Інструкції «Про
безготівкові розрахунки в господарському обороті України» платники і
одержувачі коштів контролюють своєчасне проведення розрахунків і
претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому порядку без
участі банківських установ. Платник (незалежно від форми власності)
повинен в обов’язковому порядку сплатити пеню у розмірі 0,5 % суми
простроченого платежу на користь одержувача коштів за кожен день
прострочення, якщо більший розмір пені не обумовлений угодами сторін.

У разі затримки грошових надходжень на рахунок клієнта з вини банку
одержувач коштів отримує від банку пеню у розмірі 0,5 % за кожний день
прострочення, якщо більший розмір пені не передбачений угодою сторін про
проведення розрахунково-касових операцій. Платники повинні самостійно
нараховувати в обов’язковому порядку пеню за несплачену суму і подавати
банку доручення на її перерахування при наявності коштів на рахунку.
Комерційні банки, включаючи філії банків-нерезидентів, також сплачують
пеню за несвоєчасне відрахування коштів у розмірі не нижче від 0,5 % за
кожний день затримки, якщо вони визнають вимоги клієнтів щодо цього
обґрунтованими. У випадках, коли комерційний банк вважає, що затримка
перерахування коштів сталася не з його вини, то питання сплати пені має
вирішуватись арбітражним судом. У такому самому порядку повинні
вирішуватись подібні спірні питання між установами НБУ і комерційними
банками.

22 листопада 1996 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».
Відповідно до цього Закону платники коштів сплачують на користь
одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що
встановлюється за згодою сторін (треба мати на увазі, що дія цього
Закону також поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних
санкцій на несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших
платежів до бюджетів всіх рівнів і позабюджетних фондів).

У разі затримки відрахування грошових надходжень на рахунок-клієнта
банки сплачують на користь одержувачів коштів (пеню) у розмірі, що
передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій.
Розмір встановленої сторонами пені обчислюється від суми простроченого
платежу та не може перевищувати подвійної обліконої ставки НБУ, що діяла
у період, за який сплачується пеня.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

3.1. Банківське кредитування

Поняття, призначення і види кредиту

Важливе місце у фінансовій системі України посідає кредит. Кредит —
важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та
перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним їх
використанням.

Встановлений законодавством обов’язковий порядок зберігання всіма
підприємствами, організаціями, установами своїх коштів на рахунках у
банках дає можливість використовувати такі вільні кошти при
кредитуванні. В процесі кредитування виникають відносини з приводу
мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, бюджету
та населення, і ці кошти використовуються на умовах повернення для
задоволення економічних і соціальних потреб держави.

Загальне визначення поняття кредиту дається в Законі України від 22
травня 1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» та в Положенні
НБУ »Про кредитування», затвердженому постановою Правління НБУ від 28
вересня 1995 р. При цьому в Законі зазначається, що кредит — це кошти та
матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у
користування юридичним або фізичним особам на визначений строк під
відсоток.

Більш повне визначення поняття «кредит» наведене у Положенні НБУ «Про
кредитування», де вказано, що кредит — це позичковий капітал банку у
грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах
забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру
використання, а кредитна операція — це договір щодо надання кредиту,
який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним
відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Кредит як інститут, включається до фінансової системи держави,
характеризується розподільчою і контрольною функціями. Ці функції
взаємозалежні та мають при кредитуванні специфічні особливості.

Розподільча функція проявляється в процесі мобілізації та витрачання
централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та
перерозподілі національного доходу між суб’єктами господарської
діяльності. Отже, в умовах ринкової економіки зазначена функція сприяє
вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і
ефективного впливу на економічні процеси в державі.

Контрольна функцій забезпечує нагляд за правильним і ефективним
використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та їх поверненням
в певні строки.

Таким чином, кредит в Україні становить один із видів економічних
відносин, за допомогою яких здійснюються акумуляція державою кредитних
ресурсів та їх використання на умовах повернення, забезпеченості,
строковості та платності підприємствами, організаціями всіх форм
власності та населення для задоволення потреб господарювання.

У банківській практиці існує різна класифікація кредитів. Так, кредит
розподіляється на фінансовий, товарний та кредит під цінні папери, що
засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит це кошти, які надаються банком-резидентом або
нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із
законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і
нерезидентами, які мають статус небанківських фінансово-кредитних
установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або
фізичній особі па визначений строк для цільового використання та під
відсоток. Правила надання фінансових кредитів встановлюються НБУ
(банківська система), а також Кабінетом Міністрів України (небанківські
фінансово-кредитні установи) відповідно до законодавства.

Товарний кредит — це товари, що передаються резидентом або нерезидентом
у нласність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає
відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк під відсоток.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, — це кошти,
які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших
юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених
(емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів.

У господарській діяльності використовуються такі форми кредиту:
іпотечний, консорціумний, лізинговий, інвестиційний, бланковий.

Згідно з класифікацією кредитних операцій залежно від кредитора
розрізняють державний, банківський і комерційний кредити.

Державний кредит надається державою іншій державі, а також юридичним чи
фізичним особам. При державному кредиті позичальником або кредитором
виступає держава або місцеві органи влади. Формами державного кредиту є
натуральні позики (наприклад, хлібні, цукрові), державні позики
(облігації, казначейські зобов’язання) та інші кредитні документи.

Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, становлять її
борг. Після закінчення строку позики держава повинна розрахуватися з
кредиторами. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою
коштів для фінансування державних видатків та покритгя частки державного
боргу.

Банківський кредит надається суб’єктам господарської діяльності усіх
форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених
кредитним договором. Банківський кредит — це економічні відносини з
акумуляції кредитних ресурсів за рахунок статутних та інших фондів
банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу і в міжбанківських
розрахунках та інших грошових ресурсів. Банківський кредит є основною
формою кредиту, коли кошти надаються банками в тимчасове користування.
Банківський кредит — це надання банками грошей (готівкою, безготівкове)
в позику юридичним та фізичним особам, державі. Банківський кредит
класифікується залежно від певних ознак та різних підстав.

Зокрема, залежно від економічної сфери застосування кредит поділяється
на внутрішній і міжнародний. В Україні дворівнева банківська система
передбачає кредит центрального банку і кредит комерційних банків.
Залежно від позичальників та мети використання кредити розподіляються на
виробничі, споживчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними
паперами, міжбанківські, імпортні та експортні. Залежно від
забезпеченості кредити поділяються па забезпечені (бланкові) та
незабезпечені (персональні). Більшість кредитів, що надаються банками,
мають відповідне забезпечення: наявність застави, відповідна гарантія,
страхування кредитного ризику. Надання незабезпечених кредитів означає
вияв особливої довіри банку до свого клієнта, свідчить про його
платоспроможність і враховується банком в аналізі економічного становища
клієнтів.

Залежно від тривалості користування кредити поділяються на
коротко-строкові середньо й довгострокові. Строк користування
короткостроковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньостроковими
— до 3 років, довгостроковими — понад 3 роки.

У практиці існують також кредити на поточні та капітальні витрати і в
зв’язку з цим розрізняють кредити в оборотні фонди і фонди обігу, а
також кредити в основні фонди. Комерційний кредит надається одним
суб’єктом господарської діяльності другому у вигляді продажу товарів з
відстроченням платежу. Комерційний кредит оформлюється векселем і
призначений для прискорення реалізації товарів та одержання
підприємствами прибутку. В нашій країні комерційне кредитування
дозволено відповідно до Закону України від 27 березня 1991 р. «Про
підприємства в Україні» і буде застосовуватися в міру розвитку в державі
ринкової економіки.

Кредитну систему України очолює НБУ, який вживає систему заходів у
кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. Крім того, в
кредитну систему України включаються різні комерційні банки, об’єднані в
єдину банківську систему, небанківські фінансово-кредитні установи, які
повинні мати ліцензію НБУ для здійснення кредитування.

До небанківських фінансово-кредитних установ належать лізингові,
факторингові, фінансові, трастові. Інвестиційні компанії, клірингові
центри, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки. Відповідно
до ч. 5ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»
залучення і розміщення кредитів, крім банків, іншими юридичними особами
забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами
України. Статтями 25 і 29 цього Закону також передбачено, що однією з
важливих банківських операцій НБУ с надання кредитів лише комерційним
банкам, а комерційні банки, у свою чергу, здійснюють иа договірних
умовах кредитування підприємств і організацій .

КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ:

І. Національний банк України

II. Банківська система:

• спеціалізовані універсальні банки на акціонерній основі
(Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк «Україна»;

• спеціалізовані комерційні банки на державній основі (Ексінбанк
України, Ощадний банк);

• інші комерційні банки

ІІІ. Небанківські фінансово-кредитні установи, спеціалізовані інститути:

• інвестиційні компанії;

• фінансові, трастові компанії;

• лізингові компанії;

• факторингові компанії;

• клірингові центри;

• кредитні спілки;

• ломбарди;

• каси взаємодопомоги

IV. Страхові установи та інші фонди:

• страхові компанії;

• пенсійні фонди

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних
ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. В разі
необхідності банки можуть на договірних засадах позичати ресурси один в
одного або одержувати позички в НБУ, залучати і розміщувати кошти у
формі депозитів та вкладів.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять з
необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і
вкладників та суб’єктів господарської діяльності з урахуванням
загальнодержавних інтересів. У разі надання позичальнику кредиту в
розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу («великі кредити»),
комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок НБУ. Жоден з
виданих великих кредитів не може перевищувати 25 % власних коштів
банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати
восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. Слід також
зазначити, що загальний розмір отримання комерційними банками
міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів
банку.

Поняття і зміст кредитних правовідносин

Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто
відчувають потребу у власних обігових коштах. Потреба суб’єктів
господарської діяльності в коштах може бути задоволена за допомогою
кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і
постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносний, що виникають
між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту,
регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини — це
правовідносини, через які позичальник зобов’язується повернути у
встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі — одержану від
нього таку саму суму грошей з відсотками. Кредитні правовідносини, як і
всі інші правові відносини, складаються з таких елементів: суб’єктів,
об’єкта і змісту.

Суб’єктами кредитних правовідносин з боку позичкодавця є лише кредитні
установи, а з боку позичальника — підприємства, організації, громадяни.
Об’єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або
готівкою. Під змістом кредитних правовідносин розуміють права і
обов’язки їх суб’єктів.

Зміст кредитних правовідносин в основному виявляється в принципах
кредитування, до яких належать: забезпеченість, етроковісгь, платність,
повернення кредиту та цільовий характер його використання.

Принцип забезпеченості кредиту захищає інтереси банку, щоб не допустити
збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності
позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні
цінності й витрати виробництва та забезпечуються заставою цих цінностей
або продукцією, що надходить у заставу в міру її випуску. Крім
матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути
також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії
та поручництва платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо.
Забезпеченість кредиту передбачається в кредитному договорі.

Принцип строковості означає, що кредит має бути повернений позичальником
банку у визначений в кредитному договорі строк. Конкретний строк
повернення кредиту залежить від форми кредитування. Установи банків
можуть надавати відстрочення повернення кредиту, стягуючи за це
підвищений відсоток.

Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне
забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів,
оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. В разі
порушення строків повернення і наявності прострочених позичок нові
кредити підприємствам не надаються.

Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення
одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею.
Рівень відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками,
залежить від різних чинників: терміну й виду кредиту, ступеня його
ризику для банку; темпів інфляції, попиту підприємств на кредит;
структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки та ін.
Платність кредиту справляє стимулюючий вплив на комерційний розрахунок,
його впровадження і зміцнення.

Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин
і означає, що кредит має бути обов’язково повернений позичальником банку
у визначений в кредитному договорі строк. Цільовий характер використання
кредитів передбачає, що позички видаються на конкретні цілі господарчих
органів, передбачені кредитним договором.

Таким чином, принципи банківського кредитування визначають основні
положення кредитного механізму і спрямовані на забезпечення управління
кредитом.

Правова природа договору банківської позички

Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на
договірних умовах. Надання банківського кредиту оформлюється укладенням
договору банківської позички (кредитного договору). За цим договором
одна сторона — банк — зобов’язується передати іншій стороні
(позичальнику) на підставі кредитного плану і на певний строк суму
грошей, а позичальник зобов’язується надати банку необхідне забезпечення
позички, використати її на обумовлені цілі, повернути у встановлений
строк і сплатити відповідні відсотки.

Договір банківської позички є господарським, плановим, реальним,
одностороннім, платним. Однак договір банківської позички відрізняється
від договору позики такими ознаками:

1) він завжди є плановим, позички надаються на підставі кредитних
планів;

2) позичка повинна використовуватися за цільовим призначенням;

3) однією із сторін у договорі завжди виступає установа банку;

4) позички надаються банками лише за плату.

Відповідно до положення НБУ «Про кредитування», затвердженого постановою
Правління НБУ від 28 вересня 1995 р., кредитні договори укладаються в
письмовій формі як складанням одного документа, підписаного кредитором і
позичальником, так і обміном листами, телеграмами, телефонограмами. Крім
того, форма кредитного договору визначена в додатку до вказаного
положення.

Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні
зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з
метою одержання останнім банківських позичок. До умов кредитного
договору належать об’єкти кредитування; розмір кредиту; умови надання та
погашення позичок; відсоткові ставки за користування кредитом та порядок
сплати відсотків; умови здійснення банківського контролю за
використанням коштів; способи забезпечення виконання клієнтом
зобов’язань за договором; перелік розрахунків та відомостей, необхідних
для кредитування; строки їх надання клієнтом банку; майнова
відповідальність за порушення умов договору тощо. Конкретний зміст
зазначеного договору і перелік всіх його умов визначається за згодою
сторін. Зразрк кредитного договору можна розглянути у додатках до
дипломної роботи.

Укладенню договору передує глибоке вивчення банком
господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його
акуратність у розрахунках, поточне фінансове становище і перспектива,
спроможність в разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел,
вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.

Видана за кредитним договором сума грошей зараховується банком на
простий або спеціальний позичковий рахунок, який відкривається в
установах банку для обліку виданого кредиту. Видача позичок з простого
позичкового рахунка здійснюється зарахуванням суми позички на поточний
рахунок клієнта або спрямовується безпосередньо на оплату розрахункових
документів за товарно-матеріальні цінності та надані послуги.
Спеціальний позичковий рахунок використовується при кредитуванні
торговельних і постачальницько-збутових організацій, з якого провадяться
всі платежі, для здійснення яких видано позичку.

У банківській практиці перспективними формами організації кредитних
відносин банку з позичальниками є кредитні лінії і овердрафт.

Кредитна лінія являє собою договір між банком і позичальником,
відповідно до якого банк зобов’язується надавати клієнту позичок
впродовж певного часу в межах встановленого ліміту.

Надання кредиту у вигляді кредитної лінії свідчить про високий рівень
довіри банку до позичальника і сприяє вдосконаленню ефективності
кредитування, забезпеченню надійного партнерства між банком і клієнтами.
Кредит у вигляді овердрафта означає, що банк може сплачувати
розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий
залишок на його рахунку. Між банком і клієнтом укладається договір про
те, що клієнт має право в порядку і на умовах, встановлених у договорі,
виписувати чеки на загальну суму, що перевищує позитивний залишок на
його рахунку.

В разі відсутності коштів на чековому рахунку чек має бути сплачений за
рахунок кредиту банку. Овердрафт (контокорент) є найбільш ефективним і
вигідним методом кредитування і застосовується з позичальниками, які
характеризуються високим рівнем платоспроможності.

За кредитним договором юридичні права й обов’язки сторін — банків та
клієнтури — неоднакові. Банк-кредитор фактично має всі права, а основний
його обов’язок — падання кредитів різних видів. Хоча клієнт може і
відмовитися від укладення договору, на нього покладені в основному
обов’язки, а саме: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку
відсотки за користування кредитом, не ухилятися від банківського
контролю, дотримуватися цільового використання одержаного кредиту,
надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк
кредитування.

За порушення зобов’язань за кредитним договором сторони несуть
відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків.
При кредитуванні підприємств, організацій важливе значення мас зміцнення
кредитної дисципліни, метою якої є своєчасне погашення банківських
позичок і точне дотримання позичальниками всіх умов банківської позички.
В разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися
такі санкції: сплата банку підвищених відсотків з прострочених позичок;
припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання
договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок, переведення
кредитування під гарантію.

У кредитних договорах необхідно передбачати відповідальність
позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за
користування ним у вигляді стягнення кредитором пені в розмірі 0,5 % і
більше за кожний день прострочення, а також відповідальність банку за
несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді оплати позичальнику
пені в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення у встановленому чинним
законодавством порядку.

У кредитних договорах слід передбачати відповідальність позичальника за
використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок кредитних
ресурсів НБУ у вигляді стягнення з позичальника штрафу, що становить не
менше від 25 % розміру використаного не за призначенням кредиту у
встановленому чинним законодавством порядку. У кредитному договорі слід
також передбачити відповідальність позичальника за використання не за
цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів
комерційного банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу, що
становить 25 % розміру використаного не за призначенням кредиту.

Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповернення кредиту та
нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про
стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку,
а у разі неможливості стягнення — порушувати у суді справу про
банкрутство.

Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, є
специфічною формою взаємовідносин комерційного банку і клієнта, і хоч
виникають за волевиявленням позичальників, мають грошовий характер,
характеризуються нерівністю суб’єктів (банку й клієнта).

3.2. Операції комерційних банків з цінними паперами

Застосування цінного паперу як особливого документа і засвідчення ним
майна, наділення його спеціальним правовим режимом розпочинається в
епоху раннього Середньовіччя. Зокрема, батьківщиною векселя є Італія,
поява його датується XIII ст. Прообразом векселя був супровідний лист
одного банкіра-міняйли іншому з проханням виплатити подавцю листа
замість сплачених ним грошей відповідну суму в місцевій валюті.
Незручності, пов’язані з переміщенням товарів та грошей, усувались,
тільки-но їх замінив клаптик паперу, що мав певну форму і відповідний
зміст.

У законодавстві сформульовано поняття цінного паперу: в ст. 1 Закону
України «Про цінні папери і фондову біржу» визначається, що цінні папери
— це грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини
позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, та їх
власника і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів
або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що
випливають з цих документів, іншим особам.

Важливу роль у застосуванні позичкового капіталу в державі відіграють
операції з цінними паперами. Фінансово-кредитні інститути здійснюють
операції на РЦП з метою нагромадження коштів і нормалізації в системі
грошового обігу. Більшість комерційних банків активно виступають
емітентами цінних паперів і укладають угоди як через фондову біржу, так
і на позабіржовому РЦП (торгівля облігаціями, продаж акцій тощо).

Чинне законодавство передбачає різноманітність операцій з цінними
паперами, Відповідно до п, 5 ст. З Закону України «Про банки і
банківську діяльність» комерційні банки та інші юридичні особи мають
право займатися емісійними операціями — випуском в обіг акцій,
облігацій, векселів. За допомогою емісії цінних паперів державні органи
прагнуть покрити бюджетний дефіцит; комерційні банки — збільшити
кредитні кошти і розширити кредитування, а підприємства — залучити кошти
для розширення своїх основних і оборотних фондів. Законодавством
встановлено обов’язкову реєстрацію випуску акцій і облігацій підприємств
і комерційних банків.

У банківській практиці поширене кредитування під забезпечення цінними
паперами. Цінні папери на пред’явника, виступаючи об’єктом цивільного
права, можуть закладатися шляхом твердої або іррегулярної застави. При
цьому важливою умовою є висока ліквідність цінних паперів, а позичкові
кошти не повинні використовуватися для купівлі нових цінних паперів — це
стримує біржову спекуляцію позичальників та зменшує ризик банкрутства
клієнтів.

До банківських послуг належать операції виконання за цінними паперами та
їх забезпечення. Клієнти можуть доручати обслуговуючим банкам отримання
платежів або іншого виконання доручень за цінними паперами. Таке
доручення оформлюється шляхом здійснення передавального напису
(індосаменту), який підтверджує перехід права за вказаними документами
до іншої особи. При виконанні доручення індосамент знищується.
Комерційні банки здійснюють з векселями різні угоди: емісію,
купівлю-продаж, заставу й облік векселів. Облік векселів являє собою
операцію купівлі-продажу векселя банку до настання строку платежу за ним
з переходом на банк прав векселевласника.

До обліку в банках приймаються високоліквідні векселі, тому перевага
віддається товарним векселям, в основі яких лежать товарні угоди.
Поширеними операціями комерційних банків є виконання агентських функцій
і обслуговування обігу цінних паперів. До цих функцій належать операції
проведення реєстрів власників іменних цінних паперів і реєстрації угод
переведення права власності на такі цінні папери; сприяння виконанню
зобов’язань по цінних паперах (виплата дивідендів і відсотків),
погашення цінних паперів, реєстрація угод з метою оподаткування і
виконання доручень інвестиційних фондів відносно їх цінних паперів у
рамках депозитарного договору.

Відносини між інвестиційним фондом і банком-депозитарієм оформлюються
депозитарним договором. Банк-депозитарій здійснює угоди з цінними
паперами фонду від його імені і за його дорученням, відкриває фонду
поточний, валютний та інші рахунки і здійснює за ними розрахункові,
касові та інші банківські операції; приймає на зберігання і забезпечує
зберігання майна фонду, проводить облік цінних паперів, виплачує
дивіденди акціонерам фонду, винагороду керуючому, підтверджує письмове
отримання повідомлення про збори акціонерів, а також повідомляє
відомості про документи, що стосуються цінних паперів, належних фонду,
одержує дивіденди та ін.

Комерційні банки можуть купувати і продавати цінні папери від свого
імені й за свій рахунок як через фондову біржу, так і на позабіржовому
РЦП, а також на основі доручення клієнта про купівлю-продаж цінних
паперів. При цьому банк виступає повіреним або комісіонером свого
клієнта. За своєю природою зазначені угоди являють собою договір
купівлі-продажу, звичайно, ускладнений відкладальною умовою.

Відповідно до п. 6 ст. З Закону України «Про банки і банківську
діяльність» комерційні банки займаються зберіганням цінних паперів, для
чого пропонують клієнтам в оренду сейфи. Комерційні банки можуть
проводити за дорученням свого клієнта управління портфелем його цінних
паперів. За договором про управління цінними паперами клієнта
комерційний банк надає йому такі види послуг: банк зобов’язується
зберігати цінні папери свого клієнта, забезпечувати їх облік, проводити
інкасацію відсотків і дивідендів, а також сум з погашених цінних
паперів, проводити обмін акцій та облігацій на інші цінні папери,
інформувати клієнта про чергові збори акціонерів, випуск нових акцій, в
яких клієнт має переважне право на купівлю.

Управління портфелем цінних паперів — цє складні правовідносини, які
мають ознаки декількох цивільно-правових договорів (комісії, зберігання
і доручення), а також проведення бухгалтерського обліку і звітності з
цінних паперів, аналітичне і правове обслуговування.

Найбільш перспективним видом банківських операцій є трастові операції
(п. 13 ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Під
трастовими операціями розуміють операції банків або інших
фінансово-кредитних інститутів з управління майном і виконання інших
послуг за дорученням в інтересах клієнта на правах його довіреної особи.

При здійсненні трастових операцій виникають відносини за дорученням, при
яких одна сторона (довірена особа) на основі укладеного між
зацікавленими сторонами договору набувас відповідних прав і відіграє
роль розпорядника певним майном на користь бенефіціара, яким може бути
сам довіритель майна або третя особа.

По трастових операціях банки одержують комісійну винагороду, яка
диференційована залежно від виду послуг, що надаються.

3.3. Участь комерційних банків у валютних операціях

Поняття валютного законодавства і валютного регулювання

У фінансовій діяльності незалежної суверенної України важливу роль
відіграє валютне законодавство. Валютне законодавство можна визначити як
сукупність нормативних актів, до яких включаються норми, що регулюють
суспільні відносини, пов’язані з порядком здійснення угод з валютними
цінностями в межах країни та у відносинах з іноземними державами і
громадянами (резидентами і нерезидентами), а також порядок ввезення,
вивезення, переказування і пересилання з-за кордону і за кордон
національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей.

Валютне законодавство України, будучи зовнішньою формою правового
регулювання валютних відносин, характеризується нормативними актами
різної юридичної сили, змісту та форми. Юридична норма зазначених актів
залежить від значення державного органу, який регулює валютну
діяльність, та його економічного змісту. Визначаючи поняття валютного
законодавства, слід взяти до уваги, що воно охоплює як безпосередньо
закони, так і інші нормативні акти у сфері валютних відносин (укази,
постанови, декрети, положення, інструкції, правила та ін.). Передусім
тут слід назвати Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті» від 23 вересня 1994р., в якому визначений порядок
зарахування виручки резидентів в іноземній валюті на їх валютні рахунки
в уповноважених банках, строки зарахування цих сум та відповідальність
за їх порушення.

Значна частина нормативних актів щодо регулювання валютних відносин
видана у формі постанов і декретів Кабінету Міністрів України. Одним із
найважливіших нормативних актів, який стосується валютного регулювання,
є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему
валютного регулювання і валютного контролю», де визначено режим
здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи
валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків
та інших фінансово-кредитних установ України в регулюванні валютних
операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок
здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного
законодавства.

В основу валютного законодавства України покладено принцип обмеження
використання іноземної валюти в господарському обігу держави. Відповідно
до цивільного законодавства України іноземна валюта і валютні цінності
обмежені у цивільному обороті, і для них встановлені особливі правила.
Крім того, використання іноземної валюти в грошових зобов’язаннях також
обмежене. Грошові зобов’язання мають бути виражені та підлягають оплаті
в українській валюті (гривні). Вираження і оплата грошових зобов’язань в
іноземній валюті допускаються лише у випадках і порядку, встановлених
законодавством України.

Законодавством України передбачено визначення понять «валютні операції»
та «валютні цінності». Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів
України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до
валютних операцій належать: операції, пов’язані з переходом права
власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між
резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням
валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з
передаванням заборгованості та інших зобов’язань, предметом яких є
валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням,
пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і
пересиланням за її межі валютних цінностей. При цьому валютними
цінностями вважаються цінності, щодо яких валютним законодавством
України встановлені особливі правила здійснення валютних операцій у
країні.

До валютних цінностей належать власна валюта України — грошові знаки у
вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, які
перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території
України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але
підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти па
рахунках, у вкладах у банківських та інших фінансово-кредитних установах
на території України; платіжні документи та інші цінні папери
(облігації, акції, купони до них, векселі, тратти, боргові розписки,
акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні
книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті
України; іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів,
казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним
платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також
вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну
на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти у грошових одиницях
іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що
перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших
фінансово-кредитних установ за межами України, платіжні документи та
інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі, тратти.
боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні
сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в
іноземній валюті або монетарних металах; монетарні метали — золото і
метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за
винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і
брухту цих металів.

Необхідно зазначити, що за допомогою валютного законодавства
встановлюється правовий режим здійснення валютних операцій на території
України, держава визначає принципи валютного регулювання та порядок
здійснення валютного контролю.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави, спрямована на
регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з
валютними цінностями. Україна за допомогою валютного регулювання
визначає порядок організації валютних відносин і контролює здійснення
валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам
кредитів та позик, встановлює порядок ввезення, вивезення та
переказування валюти за кордон і тим самим підтримує рівновагу
платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Органи що здійснюють державне валютне регулювання

Для успішного виконання валютної політики України створена відповідна
система державних органів у сфері валютного регулювання і валютного
контролю. Валютна політика здійснюється насамперед Верховною Радого
України, Кабінетом Міністрів України, НБУ та рядом міністерств і
відомств. Система та повноваження державних органів у сфері валютного
регулювання закріплені в Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему
валютного регулювання і валютного контролю», особливо це стосується
функцій Кабінету Міністрів України і НБУ.

Найширші повноваження у сфері валютного регулювання має НБУ:

• здійснює валютну політику виходячи з принципів загальноекономічної
політики України;

• складає разом із Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту
зовнішнього державного боргу України;

• визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті
уповноважених банків нерезидентам;

• видає у межах, встановлених валютним законодавством, обов’язкові для
виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку
України;

• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для
здійснення державної валютної політики;

• видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про
їх скасування (зразки деяких ліцензій наведені у додатках Ж и К);

• встановлює межі валютного коридору та способи визначення і
використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у
валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті
або розрахункових (клірингових) одиницях;

• встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині
форми обліку, звітності та документації про валютні операції, розробляє
порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

• забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та
операції уповноважених банків.

З метою підвищення надійності і стабільності банківської системи
України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників
комерційних банків, з метою допущення на ринок банківських послуг
України комерційних банків і банківських організацій, умови діяльності
яких відповідають установленим Національним банком України обов’язковим
вимогам і діяльність яких не загрожує інтересам їхніх клієнтів, НБУ
проводить ліцензування діяльності комерційних банків і організацій.

Під ліцензуванням розуміється порядок надання права на здійснення
окремих або всіх банківських операцій комерційному банку, що з моменту
реєстрації Національним банком України одержав статус юридичної особи.

Відповідно до Положення про порядок видачі банком ліцензії на здійснення
банківських операцій, затвердженим Постановою Правління НБУ від
06.05.98р. №181 усі комерційні банки зобов’язані одержати ліцензію НБУ
на ведення відповідних операцій. Філії комерційних банків здійснюють
банківські операції при наявності відповідно оформленого доручення
головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку
України за місцем перебування філії банку.

Національний банк України видає індивідуальні і генеральні ліцензії на
здійснення валютних операцій, що підпадають під режим ліцензування,
відповідно до операції перерахованих нижче. Основним документом, що
регламентує порядок видачі ліцензій на проведення валютних операцій і
здійснення контролю за їхнім неухильним дотриманням є Декрет Кабінету
Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю» від 19 лютого 1993р. № 15-93.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам і іншим
кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних
операцій, що не вимагають індивідуальної ліцензії, на весь період дії
режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення
разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої
операції. (зразок заяви на видачу індивідуальной ліцензії на
переказування іноземної валюти наведен у додатку Ж).

Індивідуальної ліцензії вимагають наступні операції:

вивіз, переказ і пересилання за межі України валютних цінностей, за
винятком ввозу, переказу і пересилання за межі України фізичними
особами — резидентами іноземної валюти на суму, обумовлену Національним
банком України;

надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо
терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством
межі;

використання іноземної валюти на території України як засіб платежу або
як заставу;

розміщення валютних цінностей на рахунки і внески за межами України;

здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних
паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав,
отриманих фізичними особами-резидентами як подарунок або в спадщину.

Перелік валютних операцій, що відповідають генеральної ліцензії

Національного банку України, виданих комерційним банкам.

У залежності від якості, наданих комерційним банком документів,
технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних
операцій, НБУ може дозволити проведення наступних операцій (усіх, або
деяких з них).

1. Ведення валютних рахунків клієнтів, а саме зарахування валютних
надходжень на рахунки резидентів і нерезидентів (включаючи транзитні) і
списання сум перерахувань передбачені чинним законодавством.

2. Неторгові операції. Це операції по перерахуванню валютних цінностей,
не зв’язаних зі здійсненням розрахунків за експорт і імпорт товарів і
послуг (у тому числі видача готівки для покриття витрат особи, що
виїжджають за кордон у відрядження), а також з рухом капіталу

3. Установлення кореспондентських відносин з іноземними
банками, тобто банки самостійно відкривають рахунки для міжнародних
розрахунків з іноземними банками. Досягнення домовленості про порядок і
умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках. Робота
через кореспондентські рахунки Центра міждержавних
розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків.

4. Операції по міжнародних торгових розрахунках. Це операції по
міжнародних розрахунках, пов’язані з експортом і імпортом товарів і
послуг, відповідно до вимог діючого законодавства, інструкцій
Національного банку України, уніфікованих правил і традицій міжнародної
торговельної палати.

5. Операції по торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному
ринку. Це покупка і продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій
формах за власний рахунок або згідно доручення клієнтів (брокерські
послуги) на міжбанківському і біржовому ринках.

6. Операції по залученню (пасивні операції) і розміщенню (активні
операції) валютних засобів на внутрішньому ринку

Ці операції здійснюються з резидентами України, з обмеженнями,
установленими нормативними актами Національного банку України.

Пасивні операції — це створення валютних резервів в іноземній валюті
(прийом депозитів в іноземній валюті, продаж за іноземну валюту цінних
паперів, емітованих резидентами України і використовуваних у
національній валюті (включаючи власні цінні папери банку), одержання
кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків).

Активні операції — це використання створених валютних резервів (видача
кредитів в іноземній валюті, покупка за іноземну валюту цінних паперів,
використовуваних в національній валюті).

7. Операції по залученню (пасивні операції) і розміщенню (активні
операції) валютних засобів на міжнародних ринках. Ці операції
здійснюються з нерезидентами України, з обмеженнями, установленими
нормативними актами Національного банку України.

Пасивні операції — це створення валютних резервів в іноземній валюті
(прийом депозитів до іноземній валюті, (за винятком міжбанківських
одержання кредитів в іноземній валюті).

Активні операції — це використання створених валютних резервів (видача
кредитів в іноземній валюті, покупка за іноземну валюту цінних паперів,
використаних у національній і іноземній валюті).

8. Валютні операції на міжнародних грошових ринках. До них відносяться
депозитні і конверсійні операції (у тому числі і ф’ючерсні, якщо це
не заборонено законодавством відповідних країн), особами з
комерційними банками і міжнародними фінансовими організаціями —
нерезидентами України.

9. Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку. Покупка і
продаж (у тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне
збереження, використання на умовах застави по виданий кредит монетарних
металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах,
якщо ці операції здійснюються на території України з резидентами
України.

10. Операції з монетарними металами на міжнародному ринку. Покупка і
продаж (у тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне
збереження, використання на умовах застави під виданий кредит
монетарних металів або кримінальну відповідальність, відповідно до
діючого законодавства України.

Дані про кількість банків, що одержали ліцензії на проведення різних
операцій станом на 01.04.04 наведені в додатках.

Національний банк України встановлює певний розмір мінімального власного
капіталу банків, фінансових та страхових компаній, при якому вони можуть
подавати заяву про одержання ліцензії. Крім тою, комерційні банки,
фінансові та страхові компанії для одержання ліцензії на право
здійснення операцій з валютними цінностями мають діяти на території
України не менш як два роки без серйозних зауважень від органів
банківського нагляду і державної податкової адміністрації і за цей час
не порушувати чинного законодавства; забезпечити відповідність своїх
установ технічним та кадровим вимогам, необхідним для здійснення
валютних операцій; також повинні мати рекомендацію на отримання ліцензії
від відповідного обласного управління НБУ.

За наявності зазначених вимог комерційний банк, фінансова та страхова
компанія разом із заявою подають до обласного управління НБУ такі
документи:

— копію затвердженого статуту;

• дані про структуру установи та підрозділів, які будуть здійснювати
валютні операції з переліком технічних засобів, що використовуватимуться
в них;

• довідки про керівників установи, які будуть здійснювати нагляд за
валютними операціями, і безпосередніх виконавців валютних операцій
(бухгалтерів, касирів, брокерів, економістів та ін.) та копії
документів, що підтверджують їхню кваліфікацію;

• баланс установи на останню звітну дату та звіт про прибутки і збитки;

• річний звіт українською і англійською мовами.

Комерційні банки, крім того, подають письмове підтвердження не менш ніж
трьох іноземних банків (або одного першокласного іноземного банку, тобто
банку, що входить до складу 500 найбільших банків світу) про згоду на
встановлення кореспондентських відносин; письмову гарантію комерційного
банку про те, що він не розпочне здійснення валютних операцій після
отримання ліцензій аж до моменту відкриття кореспондентських рахунків у
вказаних банках.

Комерційний банк, фінансова або страхова компанія із заявою,
рекомендацією обласного управління НБУ та комплектом указаних документів
звертаються до управління валютного контролю та ліцензування НБУ, яке
перевіряє та аналізує подані документи і готує матеріали на розгляд
заступника голови Правління та затвердження на засіданні Правління НБУ.
Строк розгляду документів на отримання банківської ліцензії не може
перевищувати один місяць з дня їх надходження в НБУ. У ліцензії
зазначається перелік банківських операцій, які має право виконувати
комерційний банк. За видачу ліцензій на здійснення операцій в іноземній
валюті встановлена плата у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних
мінімумів заробітної плати.

Важливою валютною операцією є торгівля іноземною валютою. Декретом
Кабінету Міністрів України »Про систему валютного регулювання і
валютного контролю» визначається порядок організації торгівлі іноземною
валютою та порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Торгівля іноземною валютою на території України юридичними особами —
резидентами і нерезидентами — здійснюється через уповноважені банки та
інші фінансово-кредитні установи, що одержали ліцензію НБУ на торгівлю
іноземною валютою, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови
торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку
визначаються НБУ.

Уповноважені банки (комерційні та інші банки), інші фінансово-кредитні
установи, що одержали ліцензію НБУ:

• від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському
валютному рийку України за дорученням і за рахунок резидентів і
нерезидентів;

• мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту
готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати
її фізичним особам-резидентам.

Фізичні особи — резиденти і нерезиденти — мають право продавати іноземну
валюту уповноваженим банкам та іншим фінансово-кредитним установам, які
одержали ліцензію НБУ, або за їх посередництвом — іншим фізичним
особам-резидентам.

Фізичні особи-резиденти мають право купувати іноземну валюту в
уповноважених банках та інших фінансово-кредитних установах, що одержали
ліцензію НБУ, або за їх посередництвом — у інших фізичних осіб —
резидентів і нерезидентів.

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного
обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі
розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних
валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних
валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси
встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. НБУ
може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на
міжбанківському валютному ринку України для уповноважених банків та
інших фінансово-кредитних установ, що одержали ліцензію НБУ, за винятком
операцій, пов’язаних із строковими (ф’ючерсними) угодами.

Порядок, види, форми й терміни подання звітності резидентами і
нерезидентами про їх валютні операції визначаються НБУ за погодженням з
Міністерством статистики України з урахуванням чинного законодавства
України. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній
валюті» від 23 вересня 1994 р. передбачає, що виручка резидентів в
іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, вказані в
контрактах, але не пізніше 90 календарних днів від дати митного
оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що
експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної
власності —з моменту підписання акта чи іншого документа, який свідчить
про виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної
власності.

Перевищення встановленного строку потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення
поставки, в разі, коли такс відстрочення перевищує 90 календарних днів з
моменту здійснення авансового платежу чи виставлення векселя на користь
постачальника імпортованої продукції (робіт» послуг), потребують
індивідуальної ліцензії НБУ.

Порядок віднесення операцій резидентів до зазначених операцій
визначається Кабінетом Міністрів України.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для
забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані
здійснювати перерахунок даних сум упродовж 5 робочих днів з моменту
зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів. У разі порушення
резидентами цих строків придбана валюта продається уповноваженими
банками упродовж 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку
України. При цьому позитивна курсова різниця, яка може виникнути у такій
операції, щоквартально направляється в Державний бюджет України, а
негативна відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Валютний контроль і відповідальність за порушення валютного
законодавства

Валютний контроль являє собою систему контролю уряду за обміном
іноземної валюти в країні, тобто регулювання обсягу готівки в іноземній
валюті та її обмінного курсу на інші валюти. Валютному контролю в
Україні підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів,
а також зобов’язання про декларування валютних цінностей та іншого майна
резидентів, яке перебуває за межами України.

Метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного
законодавства при здійсненні валютних операцій. Для досягнення мети
валютного контролю органи валютного контролю в межах своєї компетенції
визначають відповідність здійснюваних валютних операцій чинному
законодавству і наявності необхідних для них ліцензій та дозволів;
перевіряють виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед
державою, а також зобов’язань про продаж іноземної валюти на
внутрішньому ринку України; обґрунтованість платежів в іноземній валюті;
перевіряють повноту і об’єктивність обліку та звітності з валютних
операцій, а також з операцій нерезидентів у валюті України.

Головним органом, що здійснює валютний контроль на території України, є
НБУ, якому надане право контролювати виконання правил регулювання
валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до
компетенції інших державних органів, та забезпечувати виконання
уповноваженими банками функцій щодо валютного контролю.

Контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних
через уповноважені банки, проводять ці банки (комерційні та інщі).

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за
валютними операціями, які проводяться резидентами і нерезидентами на
території України.

Державний комітет зв’язку України контролює додержання правил поштових
переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України,
а Державна митна служба України — додержання правил переміщення валютних
цінностей через митний кордон України.

Серед порушень валютного законодавства найпоширенішим є здійснення
операцій з валютними цінностями без ліцензій НБУ.

У ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю» спеціально передбачена
відповідальність за порушення валютного законодавства. Положення про
порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України »Про
систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993
р., затверджене постановою Правління НБУ від 4 липня 1997 р., уточнює
коло суб’єктів та види відповідальності за порушення валютного
законодавства.

Здійснення комерційними банками або фінансово-кредитними установами
операцій з валютними цінностями, що передбачені п. 2 ст. 5 Декрету, без
одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в
сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей,
перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення
таких операцій, з виключенням банку з Республіканської книги реєстрації
банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ або без
такого виключення.

Торгівля іноземною валютою банками та іншими фінансово-кредитними
установами без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й
умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку
України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу у сумі,
еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей,
перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення
таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації
банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ або без
такого виключення.

Невиконання уповноваженими банками зобов’язань щодо:

• купівлі іноземної валюти (відмова від купівлі) на міжбанківському
валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою
забезпечення виконання зобов’язань резидентів;

• контролю (нездійснення функції органу валютного контролю) за валютними
операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Ці порушення тягнуть за собою позбавлення генеральної ліцензії НБУ на
право здійснення валютних операцій у порядку, передбаченому Положенням
про застосування НБУ санкцій за порушення банківського законодавства,
або накладення штрафу у розмірі 25 % суми (вартості) валютних операцій,
здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з порушенням
чинного законодавства.

Штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день
застосування санкцій. Здійснення розрахунків між резидентами і
нерезидентами в межах торговельного обороту в іноземній валюті без
участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і
нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без
одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу
на резидента (нерезидента) у розмірі, еквівалентному сумі валютних
цінностей, у разі використовування при розрахунках, перерахованій у
валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій
(при розрахунках у валюті України — на суму таких розрахунків).

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Перехід до ринкової економіки обумовлений підвищеною увагою до
банківської системи. Як і будь-яке підприємство, комерційний банк є
самостійним господарюючим суб’єктом, володіє правами юридичної особи,
виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах
госпрозрахунку. Банк вирішує питання, пов’язані з задоволенням
суспільних потреб в своєму продукті і послугах, реалізацією на основі
отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів як членів його
колективу, так і інтересів власника майна банку.

Банк може здійснювати операції, передбачені Законом «Про банки і
банківську діяльність», та статутом банку. Сьогодні комерційний банк
може запропонувати клієнту близько 200 видів різноманітних банківських
продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам
зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто
несприятливій господарської кон’юнктурі. Але далеко не всі банківські
операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного
банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи
трастові операції ). Але є певний базовий набір, без якого банк не може
існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють
діяльність банка відносять :

прийом депозитів;

здійснення грошових платежів і розрахунків;

видача кредитів.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на
якому базується робота банка. І хоч виконання кожного виду операцій
сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між
собою.

Так, банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу,
що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і
розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати
депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який
через систему обов’язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Ефективне функціонування банківської системи України багато в чому
визначається рівнем її правової основи і неможливе без визначення
правового статусу суб’єктів кредитної системи та детального
регламентування різних аспектів банківської діяльності. Створення
повноцінного банківського законодавства є запорукою належного управління
економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи
України і формування правової держави.

Банківська система України функціонує на основі цілісної системи
нормативно-правових актів, яка визначається терміном «банківське
законодавство». Загалом банківське законодавство можна визначити як
систему нормативних актів, що охоплює норми, які регулюють діяльність
банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також їх відносини з
клієнтами (відносини при встановленні структури й функцій
кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій,
питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних
відносин та операцій з цінними паперами, а також організацію
банківського контролю за господарською та фінансовою діяльністю
підприємств, організацій).

Серйозним недоліком регулювання банківських відносин а саме
функціонування комерційних банків є внесення частих змін до законів
невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Законом України
«Про банки і банківську діяльність». Після прийняття цього Закону було
внесено понад 20 змін і доповнень, що зовсім не сприяє стабільності
законодавства і негативно впливає на практику його використання
суб’єктами господарювання.

На стані банківського законодавства негативно позначаємся і практика
неодноразових змін «правил гри», зокрема прийняття за короткий час
різних відомчих нормативних актів з одних і тих самих питань.

Важливе значення для розвитку банківського законодавства має концепція
розвитку банківської системи України, яка охоплює основні напрями та
шляхи вдосконалення банківського законодавства. Зокрема, актуальним як з
теоретичного, так і з практичного погляду е питання його кодифікації.

Вдосконалення банківського законодавства не обмежується лише прийняттям
законів, необхідне і нормативне регулювання окремих сфер банківської
діяльності та їх відносин з клієнтами (розрахункових, кредитних,
валютних та ін.), формування спеціального механізму реалізації тих чи
інших положень у банківській сфері, йдеться про формування
кредитно-фінансового інституту трастових операцій, про порядок виконання
заставних зобов’язань при неповерненні кредитів, про лібералізацію
валютних операцій — переказ іноземної валюти за кордон або залучення
іноземних інвестицій, упорядкування засад вексельного обігу,
врегулювання інституту арешту коштів банків та ін.).

Поряд із безпосереднім вдосконаленням банківського законодавства
складовою цього процесу є вжиття таких заходів:

1. Узгоджувати норми банківського законодавства з нормами інших галузей
національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного
законодавства, що є основою концептуального характеру.

2. Відображати в чинному законодавстві міжнародні норми і звичаї, що
застосовуються в банківській практиці.

3. Чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих органів
у банківській сфері.

4. Обмежити до мінімуму втручання держави в банківську сферу і
намагатись ліквідувати монополію НБУ в управлінні кредитно-банківською
системою.

5. Систематично розробляти й видавати центральним банком методичні
вказівки та роз’яснення щодо деталізації застосування банківського
законодавства чи регулятивних правил.

Отже, чинне банківське національне законодавство в цілому розвивається у
прогресивному напрямку та підпорядковується меті регулювання ринкової
системи економіки. Однак найважливішою його проблемою залишається
розширення та якісний розвиток правового фундаменту управління
банківською системою і банківською діяльністю, а також відповідність
сучасного національного банківського законодавства міжнародним
банківським стандартам.

До недоліків нормативного регулювання фукціонування комерційних банків
слід віднести нестабільність чинного банківського законодавства,
відсутність регулятивних норм для багатьох видів банківських операцій,
чітких бухгалтерських стандартів тощо.

Подолання цих упущень сприятиме розширенню, ускладненню банківського
бізнесу та стабілізації банківської системи України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України від 28 червня 1996р. (зі змінами та доповненнями)

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00. (зі
змінами та доповненнями)

Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99. (зі змінами
та доповненнями)

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91. (зі
змінами та доповненнями)

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»
№185-94-ВР від 23.09.94. (зі змінами та доповненнями)

Декрет КМУ «Про систему валютного врегулювання і контролю» № 15-93 від
19.02.93. (зі змінами та доповненнями)

НБУ. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті
України», Постанова НБУ № 204 від 02.08.96. (зі змінами та доповненнями)

НБУ. Інструкція «Про порядок здійснення контролю й одержання ліцензій по
експортних, імпортних і лізингових операціях», Постанова НБУ №136 від
24.03.99. (зі змінами та доповненнями)

НБУ. «Правила здійснення операцій на МВРУ», Постанова Правління НБУ №
127 від 18.03.99. (зі змінами та доповненнями)

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30 жовтня 1996 р. (зі змінами та доповненнями);

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань» від 22 листопада 1996 р. (зі змінами та доповненнями);

Постанова Верховної Ради України «Про норматив обігу платіжних
документів в Україні» від 25 червня 1993 р. (зі змінами та
доповненнями);

Постанова Правління НБУ від 13 жовтня 1997 р. » Про порядок ведення
касових операцій у національній валюті в Україні»;

Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д-ра
екон. наук, проф. А.М. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф.Пудовкіної.
– К.: КНЕУ, 1999.

Банківське право: Навч.посіб. – 2-ге вид., перероб. І доп. – К.: МАУП,
2000 – 240 с.

«Банковское дело» / под ред. Лаврушина О.И., М., 1998.

«Банковское дело» / под ред. проф. Колесникова В.И., Кралевецкой М.П.,
М., 1997.

Офіційна інтернет-сторінка Національного банку України
-www.bank.gov.ua.

Мороз А.Н. Коммерческие банки: активн(е операции. Киев: УФБШ, 1996.
57 стр.

Папуша А. Банківська система України: перспективи розвитку // Вісник
НБУ, 2001. — №4. — С. 10.

Додаток А

ЗРАЗОК КЛОПОТАННЯ

ПРО ВИДАЧУ БАНКІВСЬКОЇ ЛІЦЕНЗІЇ

Дата, номер

Заступнику Голови

Національного банку України

[або начальнику Управління

Національного банку України

в/у …….області]

Адреса

Шановний _______________________________________________________!

(прізвище начальника Управління або прізвище

заступника Голови Національного банку України)

____________________ (далі — Банк), розташований за адресою ______

(повна назва Банку)

__________________________________________________________________

(адреса)

звертається до Національного банку України з проханням видати

банківську ліцензію.

Зареєстрований підписний капітал Банку повністю сплачений та

становить __________ млн.євро.

Банк забезпечений належним банківським обладнанням,

комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними

засобами, що відповідають вимогам Національного банку України.

[Банк орендує (строком не менше ніж на п’ять років) або має на

правах власності приміщення, що відповідає вимогам Національного

банку України.

Необхідні відомості, як мінімум, про трьох осіб, призначених

членами правління (ради директорів) Банку (додаються відомості

щодо кожного з керівників Банку, які підтверджують їх

відповідність Кваліфікаційним вимогам до працівників Банку та

вимогам цього Положення).

До клопотання додаються опис та дані про управлінську та

організаційну структуру Банку (підрозділи, у тому числі служба

внутрішнього аудиту і підрозділ з питань аналізу та управління

ризиками, їх підпорядкованість, порядок прийняття рішень), а також

план (бізнес-план) Банку на перші три роки діяльності Банку та на

кожен рік окремо, що містить такі дані:

розрахунок балансового звіту (за формою N 11 (місячна) на

кінець кожного фінансового року);

розрахунок звіту про фінансовий результат (за формою N 2-КБ)

усієї діяльності Банку та окремо за кожним видом діяльності, які

планується здійснювати на кінець кожного фінансового року;

опис банківських операцій з обгрунтуванням їх економічної

доцільності (економічного ефекту);

коло клієнтів, які Банк має намір залучити з метою

обслуговування;

розрахунок прибутковості всієї діяльності Банку та за кожним

видом діяльності окремо на кінець перших трьох років за підписом

голови правління і головного бухгалтера;

економічне обгрунтування прогнозних показників розрахунку

балансового звіту та розрахунку звіту про фінансовий результат

(опис джерел залучення та спрямування коштів, фінансових

результатів діяльності, формування фондів та резервів у розмірах,

потрібних для покриття можливих збитків, прогнозний розрахунок

дотримання економічних нормативів)].

Банк готовий виконувати банківські та інші операції згідно з

вимогами чинного банківського законодавства та внутрішніх

положень, що регулюють здійснення ним цих операцій.

Прошу Управління Національного банку України в/у ……..

області надати висновок про відповідність поданих документів

вимогам нормативно-правових актів Національного банку України,

зроблений на підставі вивчення клопотання та пакета документів, що

його супроводжує.

Я несу персональну відповідальність за достовірність усіх

поданих документів. Мені відомо, що надання недостовірної

інформації та приховування будь-яких відомостей у зв’язку з цим

клопотанням і додатками до нього можуть спричинити відмову у

видачі банківської ліцензії або відкликання наданої банківської

ліцензії.

У разі виникнення будь-яких питань щодо цього клопотання або

документів, що додаються до нього, прошу звертатися до (прізвище,

адреса, номер телефону).

Додатки: документи, що підтверджують наявність сплаченого та

зареєстрованого підписного капіталу; відомості про забезпеченість

Банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою,

програмним забезпеченням та комунікаційними засобами; документ

(оригінал чи нотаріально засвідчена копія) на право власності на

приміщення (свідоцтво про власність, цивільно-правові угоди, що

підтверджують право власності) або договір оренди (оригінал чи

нотаріально засвідчена копія) на приміщення, в якому буде

розміщений Банк на строк не менше ніж п’ять років; відомості про

відповідність технічного стану та організації охорони приміщень

Банку вимогам нормативно-правових актів Національного банку

України; інформація про керівників Банку (за формою додатка 4 та

за потреби інші документи, що підтверджують відповідність

керівників Банку кваліфікаційним вимогам); план (бізнес-план);

внутрішні положення про правління (раду директорів) Банку,

відповідні внутрішні положення, що регулюють порядок здійснення

банківських операцій.

Голова правління Банку (Підпис)

Додаток Б

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ НБУ

ДО ПРАЦІВНИКІВ БАНКІВ

1. До голови правління банку:

наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти в

галузі управління;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

досвід керівної роботи в банках не менше ніж один рік;

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час керівної роботи в банках фактів порушень

вимог банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

2. До заступника голови правління та членів правління:

наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти в

галузі управління;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час керівної роботи в банках фактів порушень

вимог банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

3. До головного бухгалтера банку та його заступника:

наявність вищої економічної або бухгалтерської освіти;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

досвід керівної роботи в банках не менше ніж один рік (для

головного бухгалтера);

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час керівної роботи в банках фактів порушень

вимог банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

4. До керівників філій банку:

наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти в

галузі управління;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час роботи в банках фактів порушень вимог

банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

5. До керівників підрозділів, які відповідатимуть за

здійснення операцій, на які банк отримав банківську ліцензію,

письмовий дозвіл, ліцензії на виконання окремих операцій у тому

числі до керівника служби внутрішнього аудиту:

наявність вищої фінансово-економічної освіти;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час роботи в банках фактів порушень вимог

банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

6. Кваліфікаційні вимоги до спеціалістів:

до касирів валютних кас:

стаж роботи касиром банку не менше ніж один рік;

до експертів з приймання та оцінки банківських металів:

стаж роботи експертом дорогоцінних металів не менше ніж один

рік;

уміння застосовувати в роботі норми глави VI Інструкції N 1 з

організації емісійно-касової роботи в установах банків України,

затвердженої постановою Правління Національного банку України від

07.07.94 N 129 (зі змінами);

обізнаність з міжнародними стандартами якості дорогоцінних

металів та технічними умовами Держстандартів, прийнятих

Міждержавною радою із стандартизації, метрології та сертифікації.

Начальник

Управління методології К.Є.Раєвський

Додаток В

Висновок Управління

Національного банку України в\у_______________ області

(на отримання банківської ліцензії)

Дата, номер

Національний банк України

Генеральному департаменту

банківського нагляду

Адреса

Управління Національного банку України в/у ______________

(назва)

області розглянуло пакет документів ______________________________

(повна назва банку)

(далі — Банк) на отримання банківської ліцензії. За результатами

аналізу поданого пакета документів, а також перевірки на місці

касового приміщення, забезпеченості Банку належним банківським

обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та

комунікаційними засобами повідомляємо.

СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ

Зареєстрований підписний капітал Банку повністю сплачений та

становить __________ млн.євро.

КАДРИ

Банк забезпечений кваліфікованими спеціалістами, які

відповідають вимогам Національного банку України (за потреби з

метою визначення їх професійної придатності та ділової репутації з

ними може бути проведена співбесіда, за результатами якої робиться

відповідний висновок).

[За наявності письмово підтверджених зауважень з боку

територіального управління Національного банку України або фактів

порушення вимог чинного законодавства, нормативно-правових актів

Національного банку України і внутрішніх документів Банку щодо

кожної керівної особи потрібно їх зазначити у висновку (згідно з

вимогами, викладеними у главах 3, 4, 5)].

ПРИМІЩЕННЯ БАНКУ

[Висновок має містити інформацію про наявність документа на

право власності на приміщення або договору оренди приміщення на

строк не менше ніж п’ять років та відповідність його технічного

стану і організації охорони вимогам нормативно-правових актів

Національного банку України, у тому числі касового вузла із

сховищем цінностей вимогам, викладеним у Відомчих будівельних

нормах «Будинки і споруди. Проектування банків та банківських

сховищ» ВБН В.2.2-00032106-1-95, затверджених постановою Правління

Національного банку від 29.08.95 N 216 ( v0286500-95 ), про

відповідність організації охорони Банку вимогам Інструкції про

вимоги з організації охорони установ банків України, затвердженої

постановою Правління Національного банку України від 28.03.2001

N 134 ( HYPERLINK «javascript:OpenDoc(‘z0338-01′);» z0338-01 ) і
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України

від 12.04.2001 за N 338/5529].

ТЕХНІЧНА ГОТОВНІСТЬ БАНКУ

Банк забезпечений належним банківським обладнанням,

комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними

засобами, що відповідають вимогам Національного банку України.

[До висновку додаються опис та дані про управлінську та

організаційну структуру Банку (підрозділи, у тому числі з питань

аналізу та управління ризиками, служба внутрішнього аудиту та їх

підпорядкованість, порядок прийняття рішень), а також план

(бізнес-план) Банку на перші три роки діяльності (на кожен рік

окремо), що містить такі дані:

розрахунок балансового звіту (за формою N 11 (місячна) на

кінець кожного фінансового року;

розрахунок звіту про фінансовий результат (за формою N 2-КБ)

усієї діяльності Банку та окремо за кожним видом діяльності, яку

планує здійснювати, на кінець кожного фінансового року;

опис банківських операцій з обгрунтуванням їх економічної

доцільності (економічного ефекту);

коло клієнтів, які Банк має намір залучити з метою

обслуговування;

розрахунок прибутковості всієї діяльності Банку та за кожним

видом діяльності окремо на кінець перших трьох років за підписом

голови правління і головного бухгалтера;

економічне обгрунтування прогнозних показників розрахунку

балансового звіту та розрахунку звіту про фінансовий результат

(опис джерел залучення та спрямування коштів, фінансових

результатів діяльності, формування фондів та резервів у розмірах,

потрібних для покриття можливих збитків, прогнозний розрахунок

дотримання економічних нормативів)].

ВНУТРІШНІ ПОЛОЖЕННЯ БАНКУ

У внутрішніх положеннях Банку правильно визначено порядок

виконання банківських операцій, які Банк може здійснювати на

підставі отриманої банківської ліцензії. Вони розроблені

відповідно до вимог чинного законодавства України та

нормативно-правових актів Національного банку України.

Банк може забезпечити виконання відповідних внутрішніх

положень, що регулюють здійснення ним банківських операцій,

ліцензованих Національним банком України.

Вважаємо, що __________________________ готовий до здійснення

(повна назва Банку)

банківських операцій.

Начальник Управління (Підпис)

Національного банку

України в/у …….

області

Додаток Д

Заява на відкриття рахунків

—————————————————————————————————

Заява | Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ|

на відкриття рахунків | |

| Ідентифікаційний номер ДРФО |

|———————————————————————————————|

Найменування установи банку |———————————————————————————————|

_______________________________ | |

_______________________________ | |

Найменування підприємства | |

_______________________________ | |

(повна і точна назва) | |

_______________________________ | |

_______________________________ | |

_______________________________ | |

—————————————————————————————————

Просимо відкрити

__________________________________________________________________

(поточний, бюджетний та ін.рахунки)

рахунок на підставі Інструкції Національного банку України про

відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, що

має для нас обов’язкову силу, із змістом цієї Інструкції

ознайомлені. В інших установах банків рахунків

__________________________________________________________________

не маємо, маємо (вказати номери рахунків та в яких установах

банків відкриті)

Керівник (посада) (Підпис, прізвище, ініціали)

Головний бухгалтер (Підпис, прізвище, ініціали)

«____»___________199__р.

М.П.

_____________________________________________________

Відмітки банку

Відкрити Документи на оформлення

______________________________ рахунок відкриття рахунку та

(поточний, бюджетний та здійснення операцій за

ін. рахунки) рахунком перевірив:

Дозволяю

Керівник (підпис)

Дата відкриття рахунку

«___»_________ 199_ р.

———————————————————————————————————— Головний

|N бал. рахунку| N особов. рахунку | бухгалтер (підпис)

|——————————————+———————————————————|

| | |

————————————————————————————————————

Додаток Ж

ЗАЯВА

про видачу резиденту індивідуальної ліцензії

Національного банку України на переказування

іноземної валюти за межі України з метою

оплати валютних цінностей

На підставі підпункту «а» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету

Міністрів України від 19.02.93 N HYPERLINK
«javascript:OpenDoc(’15-93’);» 15-93 «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю» просимо видати індивідуальну

ліцензію Національного банку України на переказування іноземної

валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей.

1. Повна назва (прізвище, ім’я, по батькові) та

місцезнаходження (місце проживання) резидента ____________________

_________________________________________________________________.

2. Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ (для юридичних осіб),

ідентифікаційний номер за ДРФО (для фізичних осіб) _______________

_________________________________________________________________.

3. Назва та адреса податкового органу, у якому заявник взятий

на облік як платник податків, ____________________________________

_________________________________________________________________.

4. Назва цінного папера, найменування емітента, номінальна

вартість (сума цифрами та словами), кількість ____________________

_________________________________________________________________.

5. Дата емісії цінних паперів ______________________________.

6. Джерело коштів для оплати цінних паперів _________________

_________________________________________________________________.

(бюджетні або власні)

7. Загальна сума доходу (прибутку) від операцій з

купівлі-продажу цінних паперів, що потребує переказу _____________

_________________________________________________________________.

(сума цифрами та словами, назва валюти)

8. Назва та місцезнаходження банку України і реквізити

рахунку, з якого переказується іноземна валюта за межі України,

_________________________________________________________________.

9. Назва, місцезнаходження іноземного банку та реквізити

рахунку, на який переказується іноземна валюта, __________________

_________________________________________________________________.

10. Назва та місцезнаходження нерезидента, якому

переказуються кошти, _____________________________________________

_________________________________________________________________.

М.П. (за наявності) Підпис керівника

(фізичної особи-резидента)

Директор Департаменту валютного

контролю та ліцензування С.О.Брагін

Додаток А

ЗРАЗОК КЛОПОТАННЯ

ПРО ВИДАЧУ БАНКІВСЬКОЇ ЛІЦЕНЗІЇ

Дата, номер

Заступнику Голови

Національного банку України

[або начальнику Управління

Національного банку України

в/у …….області]

Адреса

Шановний _______________________________________________________!

(прізвище начальника Управління або прізвище

заступника Голови Національного банку України)

____________________ (далі — Банк), розташований за адресою ______

(повна назва Банку)

__________________________________________________________________

(адреса)

звертається до Національного банку України з проханням видати

банківську ліцензію.

Зареєстрований підписний капітал Банку повністю сплачений та

становить __________ млн.євро.

Банк забезпечений належним банківським обладнанням,

комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними

засобами, що відповідають вимогам Національного банку України.

[Банк орендує (строком не менше ніж на п’ять років) або має на

правах власності приміщення, що відповідає вимогам Національного

банку України.

Необхідні відомості, як мінімум, про трьох осіб, призначених

членами правління (ради директорів) Банку (додаються відомості

щодо кожного з керівників Банку, які підтверджують їх

відповідність Кваліфікаційним вимогам до працівників Банку та

вимогам цього Положення).

До клопотання додаються опис та дані про управлінську та

організаційну структуру Банку (підрозділи, у тому числі служба

внутрішнього аудиту і підрозділ з питань аналізу та управління

ризиками, їх підпорядкованість, порядок прийняття рішень), а також

план (бізнес-план) Банку на перші три роки діяльності Банку та на

кожен рік окремо, що містить такі дані:

розрахунок балансового звіту (за формою N 11 (місячна) на

кінець кожного фінансового року);

розрахунок звіту про фінансовий результат (за формою N 2-КБ)

усієї діяльності Банку та окремо за кожним видом діяльності, які

планується здійснювати на кінець кожного фінансового року;

опис банківських операцій з обгрунтуванням їх економічної

доцільності (економічного ефекту);

коло клієнтів, які Банк має намір залучити з метою

обслуговування;

розрахунок прибутковості всієї діяльності Банку та за кожним

видом діяльності окремо на кінець перших трьох років за підписом

голови правління і головного бухгалтера;

економічне обгрунтування прогнозних показників розрахунку

балансового звіту та розрахунку звіту про фінансовий результат

(опис джерел залучення та спрямування коштів, фінансових

результатів діяльності, формування фондів та резервів у розмірах,

потрібних для покриття можливих збитків, прогнозний розрахунок

дотримання економічних нормативів)].

Банк готовий виконувати банківські та інші операції згідно з

вимогами чинного банківського законодавства та внутрішніх

положень, що регулюють здійснення ним цих операцій.

Прошу Управління Національного банку України в/у ……..

області надати висновок про відповідність поданих документів

вимогам нормативно-правових актів Національного банку України,

зроблений на підставі вивчення клопотання та пакета документів, що

його супроводжує.

Я несу персональну відповідальність за достовірність усіх

поданих документів. Мені відомо, що надання недостовірної

інформації та приховування будь-яких відомостей у зв’язку з цим

клопотанням і додатками до нього можуть спричинити відмову у

видачі банківської ліцензії або відкликання наданої банківської

ліцензії.

У разі виникнення будь-яких питань щодо цього клопотання або

документів, що додаються до нього, прошу звертатися до (прізвище,

адреса, номер телефону).

Додатки: документи, що підтверджують наявність сплаченого та

зареєстрованого підписного капіталу; відомості про забезпеченість

Банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою,

програмним забезпеченням та комунікаційними засобами; документ

(оригінал чи нотаріально засвідчена копія) на право власності на

приміщення (свідоцтво про власність, цивільно-правові угоди, що

підтверджують право власності) або договір оренди (оригінал чи

нотаріально засвідчена копія) на приміщення, в якому буде

розміщений Банк на строк не менше ніж п’ять років; відомості про

відповідність технічного стану та організації охорони приміщень

Банку вимогам нормативно-правових актів Національного банку

України; інформація про керівників Банку (за формою додатка 4 та

за потреби інші документи, що підтверджують відповідність

керівників Банку кваліфікаційним вимогам); план (бізнес-план);

внутрішні положення про правління (раду директорів) Банку,

відповідні внутрішні положення, що регулюють порядок здійснення

банківських операцій.

Голова правління Банку (Підпис)

Додаток В

Висновок Управління

Національного банку України в\у_______________ області

(на отримання банківської ліцензії)

Дата, номер

Національний банк України

Генеральному департаменту

банківського нагляду

Адреса

Управління Національного банку України в/у ______________

(назва)

області розглянуло пакет документів ______________________________

(повна назва банку)

(далі — Банк) на отримання банківської ліцензії. За результатами

аналізу поданого пакета документів, а також перевірки на місці

касового приміщення, забезпеченості Банку належним банківським

обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та

комунікаційними засобами повідомляємо.

СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ

Зареєстрований підписний капітал Банку повністю сплачений та

становить __________ млн.євро.

КАДРИ

Банк забезпечений кваліфікованими спеціалістами, які

відповідають вимогам Національного банку України (за потреби з

метою визначення їх професійної придатності та ділової репутації з

ними може бути проведена співбесіда, за результатами якої робиться

відповідний висновок).

[За наявності письмово підтверджених зауважень з боку

територіального управління Національного банку України або фактів

порушення вимог чинного законодавства, нормативно-правових актів

Національного банку України і внутрішніх документів Банку щодо

кожної керівної особи потрібно їх зазначити у висновку (згідно з

вимогами, викладеними у главах 3, 4, 5)].

ПРИМІЩЕННЯ БАНКУ

[Висновок має містити інформацію про наявність документа на

право власності на приміщення або договору оренди приміщення на

строк не менше ніж п’ять років та відповідність його технічного

стану і організації охорони вимогам нормативно-правових актів

Національного банку України, у тому числі касового вузла із

сховищем цінностей вимогам, викладеним у Відомчих будівельних

нормах «Будинки і споруди. Проектування банків та банківських

сховищ» ВБН В.2.2-00032106-1-95, затверджених постановою Правління

Національного банку від 29.08.95 N 216 ( v0286500-95 ), про

відповідність організації охорони Банку вимогам Інструкції про

вимоги з організації охорони установ банків України, затвердженої

постановою Правління Національного банку України від 28.03.2001

N 134 ( HYPERLINK «javascript:OpenDoc(‘z0338-01′);» z0338-01 ) і
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України

від 12.04.2001 за N 338/5529].

ТЕХНІЧНА ГОТОВНІСТЬ БАНКУ

Банк забезпечений належним банківським обладнанням,

комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними

засобами, що відповідають вимогам Національного банку України.

[До висновку додаються опис та дані про управлінську та

організаційну структуру Банку (підрозділи, у тому числі з питань

аналізу та управління ризиками, служба внутрішнього аудиту та їх

підпорядкованість, порядок прийняття рішень), а також план

(бізнес-план) Банку на перші три роки діяльності (на кожен рік

окремо), що містить такі дані:

розрахунок балансового звіту (за формою N 11 (місячна) на

кінець кожного фінансового року;

розрахунок звіту про фінансовий результат (за формою N 2-КБ)

усієї діяльності Банку та окремо за кожним видом діяльності, яку

планує здійснювати, на кінець кожного фінансового року;

опис банківських операцій з обгрунтуванням їх економічної

доцільності (економічного ефекту);

коло клієнтів, які Банк має намір залучити з метою

обслуговування;

розрахунок прибутковості всієї діяльності Банку та за кожним

видом діяльності окремо на кінець перших трьох років за підписом

голови правління і головного бухгалтера;

економічне обгрунтування прогнозних показників розрахунку

балансового звіту та розрахунку звіту про фінансовий результат

(опис джерел залучення та спрямування коштів, фінансових

результатів діяльності, формування фондів та резервів у розмірах,

потрібних для покриття можливих збитків, прогнозний розрахунок

дотримання економічних нормативів)].

ВНУТРІШНІ ПОЛОЖЕННЯ БАНКУ

У внутрішніх положеннях Банку правильно визначено порядок

виконання банківських операцій, які Банк може здійснювати на

підставі отриманої банківської ліцензії. Вони розроблені

відповідно до вимог чинного законодавства України та

нормативно-правових актів Національного банку України.

Банк може забезпечити виконання відповідних внутрішніх

положень, що регулюють здійснення ним банківських операцій,

ліцензованих Національним банком України.

Вважаємо, що __________________________ готовий до здійснення

(повна назва Банку)

банківських операцій.

Начальник Управління (Підпис)

Національного банку

України в/у …….

області

Додаток Б

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ НБУ

ДО ПРАЦІВНИКІВ БАНКІВ

1. До голови правління банку:

наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти в

галузі управління;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

досвід керівної роботи в банках не менше ніж один рік;

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час керівної роботи в банках фактів порушень

вимог банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

2. До заступника голови правління та членів правління:

наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти в

галузі управління;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час керівної роботи в банках фактів порушень

вимог банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

3. До головного бухгалтера банку та його заступника:

наявність вищої економічної або бухгалтерської освіти;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

досвід керівної роботи в банках не менше ніж один рік (для

головного бухгалтера);

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час керівної роботи в банках фактів порушень

вимог банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

4. До керівників філій банку:

наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти в

галузі управління;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час роботи в банках фактів порушень вимог

банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

5. До керівників підрозділів, які відповідатимуть за

здійснення операцій, на які банк отримав банківську ліцензію,

письмовий дозвіл, ліцензії на виконання окремих операцій у тому

числі до керівника служби внутрішнього аудиту:

наявність вищої фінансово-економічної освіти;

стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не

менше ніж три роки;

бездоганна ділова репутація;

відсутність під час роботи в банках фактів порушень вимог

банківського законодавства та/або нормативно-правових актів

Національного банку.

6. Кваліфікаційні вимоги до спеціалістів:

до касирів валютних кас:

стаж роботи касиром банку не менше ніж один рік;

до експертів з приймання та оцінки банківських металів:

стаж роботи експертом дорогоцінних металів не менше ніж один

рік;

уміння застосовувати в роботі норми глави VI Інструкції N 1 з

організації емісійно-касової роботи в установах банків України,

затвердженої постановою Правління Національного банку України від

07.07.94 N 129 (зі змінами);

обізнаність з міжнародними стандартами якості дорогоцінних

металів та технічними умовами Держстандартів, прийнятих

Міждержавною радою із стандартизації, метрології та сертифікації.

Начальник

Управління методології К.Є.Раєвський

Додаток Д

Заява на відкриття рахунків

—————————————————————————————————

Заява | Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ|

на відкриття рахунків | |

| Ідентифікаційний номер ДРФО |

|———————————————————————————————|

Найменування установи банку |———————————————————————————————|

_______________________________ | |

_______________________________ | |

Найменування підприємства | |

_______________________________ | |

(повна і точна назва) | |

_______________________________ | |

_______________________________ | |

_______________________________ | |

—————————————————————————————————

Просимо відкрити

__________________________________________________________________

(поточний, бюджетний та ін.рахунки)

рахунок на підставі Інструкції Національного банку України про

відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, що

має для нас обов’язкову силу, із змістом цієї Інструкції

ознайомлені. В інших установах банків рахунків

__________________________________________________________________

не маємо, маємо (вказати номери рахунків та в яких установах

банків відкриті)

Керівник (посада) (Підпис, прізвище, ініціали)

Головний бухгалтер (Підпис, прізвище, ініціали)

«____»___________199__р.

М.П.

_____________________________________________________

Відмітки банку

Відкрити Документи на оформлення

______________________________ рахунок відкриття рахунку та

(поточний, бюджетний та здійснення операцій за

ін. рахунки) рахунком перевірив:

Дозволяю

Керівник (підпис)

Дата відкриття рахунку

«___»_________ 199_ р.

———————————————————————————————————— Головний

|N бал. рахунку| N особов. рахунку | бухгалтер (підпис)

|——————————————+———————————————————|

| | |

————————————————————————————————————

Додаток Ж

ЗАЯВА

про видачу резиденту індивідуальної ліцензії

Національного банку України на переказування

іноземної валюти за межі України з метою

оплати валютних цінностей

На підставі підпункту «а» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету

Міністрів України від 19.02.93 N HYPERLINK
«javascript:OpenDoc(’15-93’);» 15-93 «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю» просимо видати індивідуальну

ліцензію Національного банку України на переказування іноземної

валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей.

1. Повна назва (прізвище, ім’я, по батькові) та

місцезнаходження (місце проживання) резидента ____________________

_________________________________________________________________.

2. Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ (для юридичних осіб),

ідентифікаційний номер за ДРФО (для фізичних осіб) _______________

_________________________________________________________________.

3. Назва та адреса податкового органу, у якому заявник взятий

на облік як платник податків, ____________________________________

_________________________________________________________________.

4. Назва цінного папера, найменування емітента, номінальна

вартість (сума цифрами та словами), кількість ____________________

_________________________________________________________________.

5. Дата емісії цінних паперів ______________________________.

6. Джерело коштів для оплати цінних паперів _________________

_________________________________________________________________.

(бюджетні або власні)

7. Загальна сума доходу (прибутку) від операцій з

купівлі-продажу цінних паперів, що потребує переказу _____________

_________________________________________________________________.

(сума цифрами та словами, назва валюти)

8. Назва та місцезнаходження банку України і реквізити

рахунку, з якого переказується іноземна валюта за межі України,

_________________________________________________________________.

9. Назва, місцезнаходження іноземного банку та реквізити

рахунку, на який переказується іноземна валюта, __________________

_________________________________________________________________.

10. Назва та місцезнаходження нерезидента, якому

переказуються кошти, _____________________________________________

_________________________________________________________________.

М.П. (за наявності) Підпис керівника

(фізичної особи-резидента)

Директор Департаменту валютного

контролю та ліцензування С.О.Брагін

Похожие записи