39

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КОЛОМИЙСЬКИЙ КОЛЕДЖ ПРАВА І БІЗНЕСУ

Курсова робота

з дисципліни

«Конституційне право України»

на тему:

«Органи правосуддя в Україні»

Виконала: Реп`ях Ірина

Студентка групи Ю — 31

Рецензент: Танасійчук Т.Б.

Коломия 2005

Зміст

Вступ………………………………………………………….
……………………………………….с.4

1. Органи правосуддя в
Україні………………………………………………………с.
5 — 23

1.1. Суди — виключні органи правосуддя в
Україні……………………….с.5 — 7

1.2. Система судів загальної
юрисдикції………………………………………с.8 — 11

1.3. Функції і повноваження судів загальної
юрисдикції………………с.12 — 13

1.4. Основні засади судочинства в
Україні…………………………………..с.14 — 20

1.5. Вища рада юстиції України: порядок формування, склад,

основні функції і
повноваження…………………………………………………..с
.21

1.6.
Адвокатура……………………………………………………..
……………………с.22 — 23

2. Організація здійснення правосуддя в
Україні……………………………….с.24 — 41

Висновок……………………………………………………….
……………………………………с.42 — 44

Список
літератури……………………………………………………..
………………………..с.45

План

Вступ

1. Органи правосуддя в Україні

1.1. Суди — виключні органи правосуддя в Україні

1.2. Система судів загальної юрисдикції

1.3. Функції і повноваження судів загальної юрисдикції

1.4. Основні засади судочинства в Україні

1.5. Вища рада юстиції України: порядок формування, склад, основні

функції і повноваження

1.6. Адвокатура

2. Організація здійснення правосуддя в Україні

Висновок

Список літератури

Вступ

Правосуддя — одна з форм державної діяльності, яку в Україні відповідно
до Конституції України здійснює тільки суд .

Правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях
цивільних справ, що стосується прав та інтересів громадян, державних
підприємств різних форм власності, установ, організацій, колективів
сільськогосподарських підприємств інших кооперативних організацій, їх
об`єднань, інших громадських організацій, партій, а також розгляду
кримінальних справ і застосування встановлених законом мір покарання до
осіб, винних у вчинені злочину, а також виправдання невинних. Основи
законодавства України, Автономної Республіки Крим, про судоустрій
встановлюють, що діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на
всемірне зміцнення законності і правопорядку запобігання злочинам та
іншим правопорушенням і має завданням охорону від усяких посягань на
закріпленні в Конституції України і Конституції Автономної Республіки
Крим суспільний лад, його політичну та економічну систему; на соціально
— економічні, політичні та особисті права і свободи громадян,
проголошені і гарантовані Конституції України, законами України; прав і
законних інтересів підприємств, установ, організацій, політичних партій.

Правосуддя здійснюється на засадах громадян перед законом і судом.

Громадяни мають право на судовий захист від посягань на честь і
гідність, життя і здоров`я, на особисту свободу і майно.

Правосуддя здійснюється в точній відповідності із законами України.

1. Органи правосуддя в Україні

1.1. Суди — виключні органи правосуддя в Україні

Правосуддя в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124),
здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів,
а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі.

Правосуддя с видом державної діяльності, пов’язаним з вирішенням
соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом
розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ І
додержанням встановленої законом процесуальної форми.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом
випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює
певні вимоги до посади судді. Ним може бути лише громадянин України, не
молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж
роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як
десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів
можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих
судів. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та
їх професійного рівня встановлюються законом. Професійні судді не можуть
належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій
політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які
оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової,
викладацької та творчої.

Судді зобов’язані при здійсненні правосуддя дотримуватися
Конституції та законів України; забезпечувати повний, всебічний та
об’єктивний розгляд судових справ; додержуватися службової дисципліни та
розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять
державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю,
таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші
відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому
засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення
про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що
ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності,
неупередженості та незалежності.

Відповідно до Конституції України (ст. 129), судді при
здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Конституція
України 1996р., Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України 1996, №30 ст. 129.

Незалежність суддів є важливою умовою самостійності і авторитетності
судової влади, можливості об’єктивно здійснювати правосуддя, у повній
відповідності до закону захитати права і законні Інтереси громадян.
Конституція і чинне законодавство України встановлює правові гарантії
незалежності суддів, які забезпечуються:

1.Встановленим законом порядком їх обрання і звільнення з посади.
Згідно з Конституцією України (ст. 128), перше призначення на посаду
професійного судді строком на п’ять років здійснює Президент України.11
Конституція України 1996р., Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996р. //Відомості Верховної Ради України 1996, №30
ст. 128. Всі судді, крім суддів Конституційного суду України, обираються
Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі
закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею
шістдесяти п’яти років; неможливості виконувати свої повноваження за
станом здоров’я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення
суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або
оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про
звільнення з посади за власним бажанням;

2. Незмінюваністю суддів. Відповідно до Конституції України (ст. 126),
судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду
України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше;

3. Недоторканністю суддів. Недоторканність суддів означає посилений
режим їх захисту державою порівняно з іншими громадянами і проявляється
в установленні особливого порядку притягнення суддів до кримінальної і
адміністративної відповідальності. Суддя не може бути без згоди
Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення
обвинувального вироку судом. Недоторканність судді поширюється на його
житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію,
належне Йому майно та документи. Проникнення в житло чи службове
приміщення суддів, в його особистий або службовий транспорт, проведення
там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов,
особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції,
речей і документів можуть провадитись тільки з санкцій Генерального
прокурора України за наявності порушеної кримінальної справи; Погорілко
В.Ф.: Конституційне право України, 3 — тє видання, Київ, Наукова думка
2002р., С.575

4. Передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею
прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

5. Забороною впливу на суддів у будь-який спосіб. Незалежність
процесуальної діяльності суддів означає їх незалежність від впливу
органів державної влади і управління, посадових осіб, партій і
громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян;
від судів вищого рівня; від висновків прокуратури, слідчих органів,
учасників судового процесу, тобто можливість судді вільно брати участь у
дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішення за власним
переконанням. Багато тут залежить від самого судді, від його розуміння
свого місця у державному механізмі. Суддям має бути притаманне відчуття
відповідальності за долю людини, життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпеку якої Конституція визнає найвищою соціальною
цінністю;11 Погорілко В.Ф.: Конституційне право України, 3-тє видання,
Київ, Наукова думка 2002р., С. 576.

6. Відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Прояв неповаги до суду
або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні у
судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням
будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді у зв’язку з
їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно з
законом;

7. Правом судді на відставку, тобто на звільнення його від виконання
обов’язків за власним бажанням або у зв’язку з закінченням строку
повноважень за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років.
За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі
ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку;

8. Створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов
для діяльності судія, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів
відповідно до їх статусу;

9. Системою органів суддівського самоврядування.

Згідно з Законом України «Про органи суддівського самоврядування», воно
здійснюється через конференції суддів місцевих та апеляційних судів,
збори суддів вищих спеціалізованих судів, конференцію суддів військових
судів України, збори суддів Верховного Суду України, конференцію суддів
господарських судів України, з’їзд суддів України.22 Про органи
суддівського самоврядування: Закон України від 21 червня 2001р.//
Відомості Верховної Ради України 2001, № 2535 — ІІІ.

Конституційне положення про підкорення суддів при здійсненні правосуддя
лише закону означає, що судді зобов’язані вирішувати справи на підставі
Конституції і законів України, міжнародних договорів України в порядку,
передбаченому законом. У випадках, передбачених законом, суд застосовує
норми права інших держав. У разі відсутності закону, що регулює спірні
відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при
відсутності такого заходу суд виходить із загальних начал і змісту
законодавства України.

1.2. Система судів загальної юрисдикції

Згідно з Конституцією України (ст. 125), система судів загальної
юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та
спеціалізації.11 Конституція України 1996р., Прийнята на п`ятій сесії
Верховної Ради України 28 червня 1996р. //Відомості Верховної Ради
України 1996, №30 ст. 125. Найвищим судовим органом у системі судів
загальної юрисдикції е Верховний Суд України. Вищими судовими органами
спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють
апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не
допускається.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової
системи поширюється на певні території, які можуть збігатися або не
збігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової
системи за принципом територіальності з урахуванням зв’язку між
населеними пунктами забезпечує наближення судів до населення.

Спеціалізація судів і суддів з розгляду справ певних категорій сприяє
підвищенню професіоналізму суддів завдяки поглибленому вивченню
окремих галузей законодавства та практики його застосування, а тому
більш надійному захисту прав і законних інтересів громадян. Конституція
України не дає повного визначення судової системи, вона встановлює лише
базові положення для подальшого розвитку системи судів України і
законодавства з питань організації та діяльності судів загальної
юрисдикції’.

Проект Концепції судово-правової реформи, розроблений на підставі нової
Конституції України, передбачає таку систему судів загальної юрисдикції:
місцеві суди — районні (міські) суди, апеляційні суди, вищі суди,
Верховний Суд України.

Районні (міські) суди, згідно з проектом Концепції судово-правової
реформи, розглядають по першій інстанції усі цивільні та адміністративні
справи суддею одноособове та кримінальні справи про злочини, за які
законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі: 1) на строк до
п’яти років включно — суддею одноособово; 2) до десяти років включно —
судом у складі одного судді і двох народних засідателів; 3) понад десять
років або смертної кари — судом у складі судді і шести присяжних (судом
присяжних). У районних (міських) судах застосовується спеціалізація
суддів з цивільних, адміністративних і кримінальних справ. Передбачений
Конституцією України судовий контроль за правомірністю процесуальних дій
і рішень органів дізнання і слідчих здійснюють судді з адміністративних
справ.

Апеляційні суди, відповідно до Концепції, утворюються в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. В їх складі
формуються відділення в цивільних, адміністративних та кримінальних
справах.

Вони розглядають апеляції на рішення районних (міських) судів
колегіальне у складі трьох суддів відповідного відділу. По першій
інстанції апеляційні суди справ не розглядають. Голова апеляційного суду
або призначений ним один з його заступників вирішують питання про дозвіл
підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, на негласне
проникнення в жилі та службові приміщення, візуальне спостереження в
них, зняття інформації з каналів зв’язку, застосування інших технічних
засобів отримання інформації та контроль телеграфно-поштових
відправлень.

Концепція судово-правової реформи в Україні передбачає, що військові
суди гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил розглядають лише
справи про військові злочини, вчинені військовослужбовцями, та справи за
скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових посадових
осіб і органів військового управління. У перспективі розгляд усіх справ
щодо військовослужбовців може бути передано до компетенції невійськових
судів. Військові суди гарнізонів розглядають по першій інстанції всі
справи, віднесені до компетенції військових судів, у тому ж складі, як і
районні (міські) суди. Військові апеляційні суди регіонів і
Військово-Морських Сил с апеляційною інстанцією у справах розглянутих по
першій інстанції військовими судами гарнізонів і розглядають ці справи
колегіальне у складі трьох суддів.

Систему господарських судів, згідно з Концепцією, складають господарські
суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
окружні і Вищий господарський суд, який входить до складу Верховного
Суду України. Господарські суди Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва та Севастополя розглядають по першій інстанції одноособове
або колегіальне у складі трьох суддів, залежно від ціни позову, усі
господарські справи. Окружні господарські суди обслуговують по кілька
областей Західного, Центрального, Південного та Східного регіонів і є
апеляційною інстанцією щодо господарських судів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Вони розглядають справи
колегіальне у складі трьох суддів. Рішення або ухвали цих судів можуть
бути переглянуті лише в касаційному порядку або за ново виявленими
обставинами Вищим господарським судом України.11 Погорілко В.Ф.:
Конституційне право України, 3-тє видання, Київ, Наукова думка 2002р.,
С. 579.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів
загальної юрисдикції. До його складу, відповідно до Концепції, входять
Виший цивільний суд, Вищий господарський суд, Виший адміністративний
суд, Виший кримінальний суд, Виший військовий суд. Виші суди справ по
першій інстанції не розглядають, вони є касаційною інстанцією для
місцевих та апеляційних судів. Пленум Верховного Суду судових справ не
розглядає, а лише дає роз’яснення з питань застосування судами чинного
законодавства на основі узагальнення судової практики.

Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і
Севастопольський міські суди діють у складі президії суду, судової
колегії в цивільних справах і судової колегії в кримінальних справах.

Президія цих судів утворюється у складі голови, заступників голови і
суддів у кількості, встановленій згідно з чинним законодавством. Судова
колегія в цивільних справах і судова колегія в кримінальних справах
затверджуються президією Верховного суду Автономної
Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів
з числа судців відповідного суду. Судові колегії очолюють заступники
голови суду.

Верховний Суд України діє в складі Пленуму Верховного Суду, судової
колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах,
військової колегії; для розгляду організаційних питань роботи Верховного
Суду утворюється Президія Верховного Суду України. Пленум Верховного
Суду діє в складі Голови Верховного Суду, заступників Голови і членів
Верховного Суду. Склад судової колегії в цивільних справах, судової
колегії в кримінальних справах і військової колегії затверджується
Пленумом Верховного Суду України з числа суддів Верховного Суду Судові
колегії Верховного Суду України розглядають у межах своїх повноважень
справи як суди першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду
і зв’язку з ново виявленими обставинами. Президія Верховного Суду
утворюється в складі Голови, заступників Голови і членів Верховного Суду
в кількості, що

визначається чинним законодавством України. Президія Верховного Суду
розглядає питання організації роботи судових колегій і апарату
Верховного Суду, А також подає допомогу судам нижчого рівня у
правильному застосуванні законодавства.11 Погорілко В.Ф.: Конституційне
право України, 3-тє видання, Київ, Наукова думка 2002р., С. 582.

Закон України від 11 травня 2004р. У випадках, передбачених законом або
міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною
Радою України, спори, що виникають із цивільних правовідносин, за згодою
сторін можуть вирішуватись третейськими судами, в порядку передбаченому
законом України «Про третейські суди».22 Про третейські суди: Закон
України від 11 травня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України
27.05.2004, № 35.

Третейський суд — недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою
або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб
у порядку, встановленому Законом України «Про третейські суди», для
вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських
правовідносин. Цей закон регулює порядок утворення та діяльності
третейських судів в Україні та встановлює вимоги що до третейського
розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваний
законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

До третейського суду за згодою сторін може бути переданий будь-який
спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім
випадків, передбачених законом.

Третейський суд утворюється та діє на принципах: законності;
незалежності третейських судів та підкорення їх тільки законові;
рівності учасників третейського розгляду перед законом і третейським
судом; добровільності утворення третейського суду; арбітрування;
самоврядування третейських судів; всебічності, повноти та об`єктивності
вирішення спорів.

Положення про постійно діючий третейський суд та регламент третейського
суду затверджується його засновником і публікується.

Положення про постійно діючий третейський суд повинно містити відомості
про його найменування, місце знаходження, відомості про засновника
третейського суду, склад, компетенцію та порядок створення органів
самоврядування третейських судів, порядок обрання голови третейського
суду, підстави та порядок припинення діяльності третейського суду.

Положення про постійно діючий третейський суд може містити інші
положення, визнанні засновником за необхідні для забезпечення належної
діяльності третейського суду відповідно до Закону.

Порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах
встановлюється Законом та регламентом третейського суду. Регламент
третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до
третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила
вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до
компетенції третейського суду цим Законом. Регламент третейського суду
може містити положення, які хоча і не передбаченні цим Законом, але не
суперечать принципам, організації та діяльності третейського суду,
визначеним цим Законом, і необхідними для належного здійснення
третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

Третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів
України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів
України.

Третейський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним
договором України, застосовує норми права інших держав.

У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини,
третейські суди застосовують законодавство, яке регулює подібні
відносини, а за відсутності такого третейські суди застосовують аналогію
права чи керуються торговими та іншими звичаями, якщо основні за своїм
характером та змістом властиві

таким спірним відносинам.

1.3. Функції І повноваження судів загальної юрисдикції

Основними функціями загальних судів с охорона від посягань на:
конституційний лад України, соціально-економічні, політичні і особисті
прав й свободи громадян, права і законні інтереси юридичних осіб.

Місцеві (районні) суди с основною ланкою в системі загальних судів. Це
обумовлено передусім широкою компетенцією цих судів і великим обсягом
роботи, яка фактично ними виконується. Місцеві (районні) суди
розглядають всі цивільні і кримінальні справи, за винятком справ,
віднесених до відання інших судів. У випадках, передбачених
законодавством України, вони розглядають справи про адміністративні
правопорушення.

Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний. Київський І
Севастопольський міські суди розглядають у межах своїх повноважень
справи як суди першої Інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду
і в зв’язку з ново виявленими обставинами; здійснюють нагляд за судовою
діяльністю місцевих (районних) , міжрайонних (окружних) судів, вивчають
і узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику; здійснюють
інші повноваження, надані їм законодавством.

Верховний Суд України у межах своїх повноважень розглядає справи як суд
першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв’язку з
ново виявленими обставинами; вивчає Й узагальнює судову практику,
аналізує судову статистику і дає керівні роз’яснення судам у питаннях
застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ, які
є обов’язковими для судів, інших органів і службових осіб, що
застосовують закон, по якому дано роз’яснення; здійснює контроль за
виконанням судами керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України;
вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливають з міжнародних
договорів України; здійснює інші повноваження, надані йому
законодавством.

Військові суди розглядають справи про всі злочини, вчинені
військовослужбовцями Збройних Сил та інших військових формувань
України, а також військовозобов’язаними під час проходження ними зборів;
всі справи про шпигунство; справи про злочини проти встановленого
порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу
виправно-трудових установ; справи про злочини, вчинені певними
категоріями осіб, що визначаються законодавством України; справи про
адміністративні правопорушення військовослужбовців; справи за скаргами
військовослужбовців на неправильні дії військових службових осіб і
органів військового управління; справи про захист честі і гідності,
сторонами у яких є військовослужбовці або військові організації; інші
справи, пов’язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших
громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ і
організацій. У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні
кількох злочинів, якщо справа хоча б про один із злочинів підсудна
військовому суду, а інші — загальному суду, справа про всі злочини
розглядається військовим судом.

У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів,
що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених
справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених
розглядається загальним судом.

Основними функціями господарських судів с захист прав і охоронюваних
законом інтересів учасників господарських правовідносин, сприяння
зміцненню законності у сфері господарських відносин, внесення пропозицій
спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської
діяльності(ст. 3)11 Про господарські суди: Закон України від 21.06.2001
р. // Відомості Верховної Ради України 2001,

№ 2338 — III. .

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд об
листі, міст Києва і Севастополя вирішує господарські спори, віднесені до
його компетенції; розглядає справи про банкрутство; переглядає н порядку
нагляду рішення, ухвали, постанови цього господарського суду; вивчає і
узагальнює практику застосування законодавстві), аналізує статистику
вирішення господарських сторін, вносить пропозиції Вищому господарському
суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання
господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;
веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері
господарських відносин; здійснює інші повноваження, надані йому
законодавством.

Вищий господарський суд України вирішує господарські спори, віднесені до
Його компетенції, може в межах підвідомчості господарських судів України
прийняти до свого провадження будь-який господарський спір; переглядає в
порядку нагляду рішення, ухвали, постанови господарського суду
Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і
Севастополя; вивчає і узагальнює практику застосування законодавства,
забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення
господарських спорів, дає роз’яснення господарським судам з питань
практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в
господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів, які є
обов’язковими для арбітрів і учасників господарських правовідносин, що
застосовують законодавство, з якого дано таке роз’яснення; веде роботу,
спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;
здійснює організаційне керівництво господарським судом Автономної
Республіки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і
Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан та вдосконалення
їх діяльності, перевіряє й поширює позитивний досвід роботи
господарських судів України; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у
судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів,
організовує роботу по матеріально-технічному забезпеченню господарських
судів; здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.
22Конституція України 1996р., Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996р. //Відомості Верховної Ради України 1996, №30
ст. 6.

1.4. Основні засади судочинства в Україні

Конституція України (ст. 129) визначає такі основні засади судочинства:

1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом
і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та
свобода н наданім ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх
переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення н суді
прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність
судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8)
забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду,
крім випадків, встановлених законом; 9) обов’язковість рішень суду.

Законність. Згідно з Конституцією України (ст. 6), органи законодавчої,
виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених
Конституцією межах і відповідно до законів України1 1 Конституція
України з 1996 р., Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. //

Відомості Верховної Ради України 1996, № 30 ст. 6. . Правосуддя у
цивільних і кримінальних справах здійснюється у точній відповідності з
законодавством України; у випадках, передбачених міжнародними угодами,
суди України застосовують законодавство відповідно до порядку,
встановленому цими угодами.

Принцип законності визначається в першу чергу тим, щоб суд у своїй
діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно
і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права. Вся
діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і
здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Гарантіями
реалізації принципу законності є нагляд судів вищого рівня, право осіб,
які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо.

Законність – засада, що зобов’язує суди і судді в при здійсненні
правосуддя керувати лише законом. Він є єдиним критерієм для рішення
суду у справі. При тому суд не має права оцінювати доцільність самого
закону. Закон є законом, і оскільки він залишається у силі, не
скасований законодавцем, та його необхідно дотримуватися. Славнозвісний
юрист і промовець Стародавнього Риму Цицерон, відзначав: “Ніякий
державний чи громадський орган, політична партія чи рух, посадова особа,
якого б високого рангу вона не була, а також окремі громадяни не мають
права втручатися у діяльність суду, домагаючись прийняття вигідного
комусь рішення”.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед
законом і судом. Конституція України (ст. 24) проголошує, що не може
бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими
ознаками22 Конституція України з 1996 р., Прийнята на п`ятій сесії
Верховної Ради України 28 червня 1996 р. //

Відомості Верховної Ради України 1996, № 30 ст. 24. .

Рівність громадян перед законом означає, що при розгляді цивільних і
кримінальних справ до всіх громадян застосовується одне і те ж
матеріальне і процесуальне законодавство, ніхто при цьому не мас ніяких
привілеїв і не піддається ніяким обмеженням.

Рівність громадян перед судом передбачає рівну
можливість усіх громадян брати участь і нести відповідальність перед
судами, які входять до єдиної судової системи України, не може бути при
цьому ніяких привілеїв чи обмежень. Правосуддя в господарських
відносинах здійснюється на засадах рівності перед законом і арбітражним
судом усіх підприємств та організацій незалежно від організаційної
форми, форми власності майна, місцезнаходження, підлеглості та інших
обставин.

Чинне законодавство України передбачає винятки з принципу рівності
громадян перед законом стосовно Президента України, народних депутатів,
суддів.

Забезпечення доведеності вини. Відповідно до Конституції України (ст.
62), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути
піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в
законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не
зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину11
Конституція України з 1996 р., Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996 р. //

Відомості Верховної Ради України 1996, № 30 ст. 62. .

Відповідно до цього конституційного положення, обов’язок доведеності
вини обвинуваченого покладається на відповідних суб’єктів: органи
дізнання та попереднього слідства, прокурора, а у справах приватного
обвинувачення — на потерпілого або його представника. Обвинувачення не
може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на
припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на ЇЇ
користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для
винесення обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не
підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного вирішення
кримінальної справи і офіційного визнання особи винуватою з нею не можна
поводитись як з винуватою, публічно, в засобах масової інформації, в
офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем,

Згідно з проектом нового Кримінально-процесуального кодексу,
розробленого на основі Конституції України, коли винуватість
обвинуваченого не доведена, суд зобов’язаний прийняти рішення про Його
не винуватість. Норми про предмет доказування сформульовані таким чином,
що вони орієнтують дізнавача, слідчого, прокурора на з’ясування не
тільки обставин діяння і участі в його вчиненні конкретної особи, а й
тих обставин, які виключають або пом’якшують кримінальну
відповідальність. Реалізацією принципу презумпції не винуватості стало
надання обвинуваченому права на поводження з ним як з невинуватим до
набрання обвинувальним вироком законної сили. Покладення обов’язку
доказування на обвинувача зумовило розширення прав і можливостей захисту
щодо спростування доказів обвинувачення.

Принцип презумпції не винуватості має гуманний зміст, важливе юридичне і
етичне значення, він, поруч з іншими конституційними гарантіями, сприяє
вирішенню одного з головних завдань правосуддя — не допустити засудження
невинуватих.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у
доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність означає, що в
судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони:
позивач і відповідач (у кримінальному процесі — сторони обвинувачення й
захисту), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами
свою позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне
законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна донести ті
обставини, на які вона посилиться як на підставу своїх вимог і
заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть
участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу змагальності є процесуальна
рівність сторін Чинне цивільне і кримінальне процесуальне законодавство
забезпечує рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати
докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні
і письмові пояснення користуватись іншими процесуальними правами,
наданими законом.

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного,
повного і об’єктивного встановлення дійсних обставин справи і прийняття
справедливого судового рішення.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Розкриваючи
завдання прокурора в судовому процесі, Закон України «Про
прокуратуру» (ст. 34) визначає, що прокурор, додержуючись
принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє
виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ
та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі11 Про
прокуратуру: Закон України від 12 липня 2001 р. // Відомості Верховної
Ради України 2001, № 2663 — III.. Підтримуючи державне обвинувачення,
прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування
щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному.
При цьому прокурор керується вимогами закону і об’єктивною оцінкою
зібраних по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор
дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення
підсудного, він зобов’язаний відмовитись від обвинувачення.

Необхідно відмітити, що останнім часом прокурори беруть участь у судових
розглядах лише приблизно 50 % кримінальних справ. Правовою основою цього
є закріплене ст. 36 Закону України про прокуратуру право прокурора брати
участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і
ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення
прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування
щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При
цьому прокурор керується вимогами закону і об`єктивною оцінкою зібраних
по справі доказів.

У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані
судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного він
зобов`язаний відмовитися від обвинувачення.

Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор в
праві змінити пред`явлення особі обвинувачення11 Про прокуратуру: Закон
України від 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України 2003, №
1130 — IV..

Відсутність прокурора при розгляді кримінальної справи в суді змушує
суд брати на себе ту частину процесуальної роботи, яку мав би виконувати
прокурор, здійснювати невластиву для суду, як органу правосуддя,
обвинувальну діяльність. Тому проект нового Кримінально-процесуального
кодексу України містить принципові зміни. Суд звільняється від будь-яких
функцій обвинувачення. Передбачається, зокрема, що прокурор, не
затверджує обвинувальний висновок, а сам складає його на основі
матеріалів попереднього слідства; вручає обвинуваченому копію
обвинувального висновку; направляє справу до суду; представляє її в суді
при попередньому розгляді; зачитує обвинувальний висновок в суді.
Встановлюється обов’язкова участь прокурора у розгляді усіх кримінальних
справ; відмова прокурора від підтримання обвинувачення в суді тягне за
собою закриття справи, якщо функцію обвинувачення не бере на себе
потерпілий.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне кримінально –
процесуальне законодавство України (ст. 21) встановлює, що
підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на
захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд
зобов’язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного
роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також
надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від
пред’явленого обвинувачення22 Про адвокатуру: Закон України від 23
грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України 1993, № 3780 — XII..

Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи,
які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За
згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або
піклувальники. Захисник допускається до участі в справі з моменту
пред’явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у
вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття
під варту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або
постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти
чотирьох годин з моменту затримання. У разі коли дізнання або попереднє
слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після
віддання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в
розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою,
крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від
захисника11 Український інформаційно — правовий центр: Систематичне
зібрання чинного Законодавства України № 12/2004 //
Законодавство про організацію діяльності судів. Третейські суди.
Прокуратура. Адвокатура..

Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб, які
підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років;
у справах про злочин осіб, які через свої фізичні або психічні вади не
можуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб, які не
володіють мовою, якою ведеться судочинство; коли санкція статті, за якою
кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні справи
про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захисник зобов’язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту
з метою з’ясування обставин, що виправдовують підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного або пом’якшують чи виключають його
відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Не
допускається відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього
слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
Чинне законодавство України встановлює, що розгляд справ у всіх судах
відкритий, кожен громадянин, який досягнув віку 16 років, має право бути
в залі судового засідання, де відбувається розгляд справи, за винятком
випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.
Закритий судовий розгляд крім того, допускається за мотивованою ухвалою
суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у
справах про статеві злочини, й також в інших справах з метою запобігання
розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто
по справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення
безпеки потерпілого, спілки чи інших осіб, які беруть участь у справі,
членів їх сімей чи близьких родичів; в арбітражних судах — коли це
суперечить інтересам охорони комерційної темниці. До залу судового
засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо
вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх
правил судочинства. Рішення і вироки судів у всіх випадках
проголошуються прилюдно.

Важливим є закріплення Конституцією правила про повне фіксування
технічними засобами судового процесу, оскільки, фіксуючи свідчення
учасників процесу (на слух), секретарі засідань, цілком природно,
випускають певні деталі, які можуть виявитись необхідними для прийняття
рішення у справі.

Гласність судового розгляду сприяє здійсненню судом попереджувальної і
виховної функції, посиленню громадського контролю за діяльністю суддів,
слідчих органів і прокурорів, підвищує почуття відповідальності у суддів
та інших учасників судового розгляду.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім
випадків, встановлених заковом.

Концепція судово-правової реформи в Україні (проект), виходячи з вимог
Конституції України, передбачає створення, поряд з касаційним,
апеляційного перегляду судових рішень, які не набрали законної сили, як
додаткової гарантії правосудності рішень і вироків судів першої
інстанції.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України
встановлює перегляд в апеляційному порядку вироків, поставлених судом
першої інстанції (крім вироків суду присяжних та вироків, поставлених
після скороченого судового слідства), а також постанови про застосування
примусових заходів виховного і медичного характеру11
Кримінально-процесуальний кодекс України:[Станом на 21 березня
2005р.].-К.: Велес, 2005. С. 132.. Суд апеляційної інстанції має право
повністю або частково, шляхом проведення судового слідства,
безпосередньо дослідити докази, у тому числі Й ті, які не розглядалися
судом першої інстанції. Апеляційний суд вправі, скасувавши вирок суду
першої інстанції, постановити свій вирок, причому допускається
погіршення становища підсудного, але лише за умови, якщо про це
ставилось питання в апеляції прокурора, потерпілого або його
представника.

У касаційному порядку передбачається перегляд вироків суду присяжних та
вироків, поставлених після скороченого судового слідства, вироків і
постанов суду апеляційної інстанції, ухвал (постанов) суду про закриття
справи або направлення на додаткове розслідування, а також окремих ухвал
(постанов). Суд касаційної інстанції вправі переглянути судові рішення
лише з точки зору додержання під час розслідування і судового розгляду
справи норм кримінального і процесуального права. Підставами для
скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови у касаційному порядку є
істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, неправильне
застосування кримінального закону, невідповідність призначеного
покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної
інстанції може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується
становище засудженого чи виправданого. Суд касаційної інстанції не
вправі посилити покарання або застосування уваги закону про більш
тяжкий злочин. Скасування обвинувального вироку за мотивів необхідності
застосування закону про більш тяжкий злочин, а також виправдувального
вироку можливе не інакше як за касаційним поданням прокурори, касаційною
скаргою потерпілого чи його представника.

Обов’язковість рішень суду. Згідно з чинним законодавством рішення,
вироки, ухвали і постанови суду або судді, що набрали законної сили, є
обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій,
посадових осіб та громадян і підлягають обов’язковому виконанню на всій
території України, як і закон, на основі якого прийнято це рішення.
Пригадаймо вислів Цицерона: “Суддя – це закон, що говорить…”

Конституція України (ст. 129) встановлює, що законом можуть бути
визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових
юрисдикцій11 Конституція України з 1996 р., прийнята на п`ятій сесії
Верховної Ради України 28 червня 1996. // Відомості Верховної Ради
України 1996, № 6 ст. 29.. Закон України «Про господарський суд» (ст.
4)22 Про господарський суд: Закон України від 21 червня 2001 р. //
Відомості Верховної Ради України 2001, № 2538 — III.
закріплює, зокрема, такий специфічний принцип господарського
судочинства, як принцип арбітрування. Зміст цього принципу, згідно зі
ст. 73 господарського процесуального кодексу України33 Господарський
процесуальний кодекс України. Про господарські суди: Закон України. —
К.: Юрінком Інтер, 2001р., полягає у тому, що господарський суд сприяє
досягненню угоди між сторонами; умови угоди викладаються в адресованій
господарському суду письмовій заяві, підписаній представниками сторін;
господарський суд приймає рішення відповідно до цієї угоди, якщо угода
між сторонами не суперечить законодавству, фактичним обставинам і
матеріалам справи.

1.5. Вища рада юстиції України:

порядок формування, склад, основні функції

і повноваження

Згідно з Конституцією України (ст. 131), в Україні діє Вища рада
юстиції, яка складається з двадцяти членів. Верховна Рада України,
Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд
представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ
призначають до Вищої ради юстиції по гри члени, а всеукраїнська
конференція працівників прокуратури — двох членів Вищої ради юстиції11
Конституція України з 1996 р., прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996. // Відомості Верховної Ради України 1996, № 6
ст. 131.. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова
Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор
України.

До відання Вищої ради юстиції належить внесення подань про
призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття
рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо
несумісності;здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд
скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності
суддів апеляційних та місцевих судів а також прокурорів.

Вища рада юстиції: вносить подання президенту України про призначення
суддів на посаду або про звільнення їх з посад; розглядає справи і
приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо
несумісності здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів
Верховного Суду України і суддів Вищих спеціалізованих судів; розглядає
скарги на рішення про прийняття до дисциплінарної відповідальності
суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів22 Лавринович
О.В.: Організація судочинства в Україні // Науково — практичне видання
Київ 2002 р..

Члени Вищої ради юстиції призначаються Верховною Радою України
таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо
кандидатур на посади членів Вищої ради юстиції вносяться депутатськими
групами і фракціями. Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції
вважається кандидат, який за результатами таємного голосування одержав
більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

1.6. Адвокатура

Відповідно до Конституції України (ст. 59), для забезпечення права на
захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні
справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура11
Конституція України з 1996 р., прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996. // Відомості Верховної Ради України 1996, № 6
ст. 59..

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням,
покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та
представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб
без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу22
Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості
Верховної Ради України 1993, № 9.. Адвокатом може бути громадянин
України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю
юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні
іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю
та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді,
прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби
безпеки, державного управління.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально,
відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в
колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання.

Адвокати дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і
письмові довідки щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші
документи правового характеру; здійснюють представництво в суді, інших
державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають
юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють
правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності
громадян і юридичних осіб; виконують свої обов’язки відповідно до
кримінальне-процесуального законодавства у процесі дізнання і
попереднього слідства, здійснюють інші види юридичної допомоги,
передбачені законодавством33 Український інформаційно — правовий центр:
систематичне зібрання чинного законодавства України

№ 12/2004 р. // Законодавство про організацію діяльності судів.
Третейські суди. Прокуратура. Адвокатура

(закінчення)..

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і
захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у
всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції
яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти,
які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських,
кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення,
зокрема запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств,
установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їх згодою,
ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з
необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за
винятком тих, таємниця яких охороняється законом, отримувати письмові
висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, виконувати
інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний
неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі
передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та
юридичних осіб і не мас права використовувати свої повноваження на шкоду
особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого
на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не
має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках,
коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу
особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з
проханням про ведення справи, коли в розслідуванні або розгляді справи
бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних
стосунках, та в інших випадках, передбачених законодавством. Адвокат
зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської
таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталася до
адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей,
одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом.
Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від
адвоката, Його помічника, посадових осіб і технічних працівників
адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З
цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов’язані
з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню
чи вилученню без його згоди, забороняється прослуховування телефонних
розмов адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без
санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Не може
бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також
винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі.
Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися
адвокатською діяльність, вирішення питань про дисциплінарну
відповідальність адвокатів у Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі утворюються строком на три роки
кваліфікаційно — дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії
утворюються у складі двох палат атестаційної та дисциплінарної. Основним
завданням кваліфікаційно — дисциплінарні комісії є визначення рівня
професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською
діяльністю та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність
адвокатів. У своїй діяльності кваліфікаційно — дисциплінарна комісія
керується Конституцією України, актами законодавства України, актами
Вищої кваліфікаційної комісії прийнятими в межах її компетенції а також
цим Положенням.

Формування кваліфікаційно — дисциплінарної комісії та організаційне
забезпечення їх діяльності здійснюють відповідно Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міська
рада. Кваліфікаційно — дисциплінарна комісія набуває повноважень після
формування її відповідним органом у повному складі. Кваліфікаційно —
дисциплінарна комісія є юридичною особою, має штамп і печатку із своїм
найменуванням11 Положення про кваліфікаційно — дисциплінарну комісію
адвокатури: Указ Президента України від 05.05.1993 .

2. Організація здійснений правосуддя в Україні

Згідно з конституційним принципом розподілу державної влади однією з її
гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні.

Правосуддя – вид державної діяльності, за допомогою якої розгадаються і
вирішуються питання, пов’язані з порушенням норм права. Тому воно
здійснює від імені держави спеціально уповноваженими органами — судами,
які на судових засіданнях розглядають у встановленому законом порядку
кримінальні, адміністративні, цивільні, судові та інші категорії справ.

Це положення дістало конституційне правове закріплення у розділі VIII
Основного Закону «Правосуддя».

Більш детально засади організації судової влади та засади здійснення
правосуддя в Україні визначені в Законі України «Про судоустрій України»
від 2 лютого 2002 р.11 Про судоустрій України: Закон України від 2
лютого 2002р. // Голос України від 19 березня 2000р..

Відповідно до засад організації судової влади в Україні судова влада
реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного,
господарського, адміністративного, кримінального, а також
конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним
Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів
поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує
захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод
людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,
інтересів суспільства і держави.

Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та
Конституційний Суд України.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний
Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в
порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 125 Конституції України створення надзвичайних та
особливих судів не допускається22 Конституція України з 1996 р.,
прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. //
Відомості Верховної Ради України 1996, № 6 ст. 125.

.

Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України
встановлюється Конституцією та Законом України “Про Конституційний Суд
України”.

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства
Конституції України як Основного Закону держави на всій території
України.

Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах
верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів,
гласності повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості
прийнятих ним рішень.

Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду
України визначається Конституцією України та цим законом.
Конституційного Суду України приймає акти що регламентують організацію
його внутрішньої роботи у відповідності з цим законом.

Закон також визначає засади здійснення правосуддя в Україні.

Відповідно до ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону України «Про
судоустрій України» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами11
Про судоустрій: Закон України від 07 лютого 2002 р. // Відомості
Верховної Ради України 2002 р. № 3018 — III..Делегування функцій судів
та привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не
допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду,
несуть передбачену законом відповідальність.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних
засідателів. Участь у здійсненні правосуддя є їх громадський обов’язок.

Усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їхправ, свобод
і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним
відповідно до закону.

Для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ,
законності судових рішень її Україні діють суди першої, апеляційної та
касаційної інстанції.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до
підсудного якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову
у зверненні за захистом до суду є недійсним.

Водночас ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї
справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь — якого
рівня.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються
в Україні правом на судовий захист на рівнів з громадянами та юридичними
особами України.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників
судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси,
кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань,
національного чи соціального походження, майнового стану, роду і
характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Кожен має право на користування правовою допомогою при вирішенні його
справи в суді. Для її надання у судах в Україні діє адвокатура. У
випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші
особи. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом.
У передбачених законом випадках, правова допомога надається безплатно.

Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або
письмовій інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених
процесуальним законом, а розгляд справи у судовому засіданні
допускається за рішенням суду у випадках, передбачених цим законом.

При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними
засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Судочинство в Україні провадиться державною мовою.

Інші мови у судочинстві застосовуються у випадках і порядку, визначених
законом. Особи, які не володіють державною мовою, мають право
користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі.
У випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується
державою.

Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється
іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання
усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх
посадовими особами, об’єднання громадян та іншими організаціями,
громадянами та юридичними особами на всій території України.
Обов’язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших
судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається
процесуальним законом.

Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території
України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних
договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом
відповідальність.

Учасники судового процесу та інші особи у випадках одного порядку,
передбачених процесуальним законом, миніть право на апеляційне та
касаційне оскарження судового рішення.

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово,
колегією суддів або суддею і народними засідателями, у випадках,
передбачених процесуальним законом, — також судом присяжних.

Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.

Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших
випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі
не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Справи в порядку
повторної касації розглядаються складом суддів відповідної судової
палати (Військової судової колегії) Верховного Суду України згідно з
вимогами процесуального закону.

Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя
незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні 1 підкоряються лише
закону.

Гарантії самостійності і незалежності суддів визначаються ст. 125
Конституції України та іншими законами.

Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого
самоврядування. їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, а також
юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на
неї.

Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які
відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу
розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не
передбачено процесуальним законом. Втручання у здійснення правосуддя,
вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів,
збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово
чи в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на
неупередженість суду забороняється і тягне за собою передбачену законом
відповідальність.

Суддям забезпечується свобода неупередженого розв’язання судових справ
відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах
закону.

Гарантії самостійності і незалежності судів та суддів забезпечуються:
особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності
та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;
порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом,
таємницею постановлений судового рішення; забороною втручатися у
здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді,
встановленою законом; особливим порядком фінансування та організаційного
забезпечення діяльності судів, встановленими законом; належним
матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів
суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення
особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також іншими засобами
правового змісту.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не
допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій
самостійності суддів, незалежності та правової захищеності суддів.

Недоторканність суддів гарантується Конституцією, Законом України “Про
статус суддів” та іншими законами11 Про статус суддів: Закон України
від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України 1992 р. № 2863
— XII ст. 11..

На народних засідателів і присяжних на час виконанняними у суді
обов’язків, пов’язаних зі здійсненням правосуддя, поширюються гарантії
недоторканності суддів.

Професійні судді судів загальної юрисдикції обіймаю посади безстроково,
крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше (ст. 126
Конституції).

Судді, обрані безстроково, перебувають на посаді судді до досягнення
ними шістдесяти п’яти років. До закінчення цього строку вони можуть бути
звільнені з посади лише з підстав, зазначених у пунктах 3—9 ч. ст. 126
Конституції України, тобто судді звільняються з посади органом, що його
обрав або призначив11Конституція України з 1996 р., прийнята на п`ятій
сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. // Відомості Верховної Ради
України 1996, № 30 ст. 126.

; у разі неможливості виконувати свої повноваження; порушеним суддею
присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або
оголошеним померлим; подання суддею заяви про відставку або про
звільнення з посади з власним бажанням.

Закон України “Про судоустрій України окремо визначає статус судів
загальної юрисдикції. Зокрема, визначаються види цих судів. Відповідно
до ч. 1 ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в
Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Систему судів загальної юрисдикції становлять:місцеві суди;апеляційні
суди, Апеляційний суд України;Касаційний суд України;вищі спеціалізовані
суди;Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є
Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є
відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними
засадами організації та діяльності судів; обов’язковістю для всіх судів
правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом
України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;
обов’язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним
порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням
судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань
внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до ст. 125 Конституції України в системі судів загальної
юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових
юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють
правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях,
утворених відповідно до закону.

Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди,
визначені як спеціалізовані.

У судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація
судів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України
відповідно до закону за поданням Міністра юстиції України, погодженим з
Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого
спеціалізованого суду.

Місце перебування і статус суду визначаються з урахуванням принципів
територіальності (адміністративно — територіального устрою) та
спеціалізації.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна
адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або
реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної Законом системи
судів, а також інші підстави, передбачені законом.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за
поданням Голови державної судової адміністрації України, погодженим із
Головою Верховною Суду України чи головою відповідного вищого
спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах
видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком
на п’ять років з числа суддів та звільняються з посади Президентом
України за поданням Голови Верховною Суду України (а щодо
спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого
суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих
судів — рекомендації відповідної ради суддів). Призначення на інші
адміністративні посади в судах, а також призначення (обрання) на
адміністративні посади у Верховному Суді України та звільнення з цих
посад здійснюються у порядку, встановленому Законом. Суддя може бути
звільнений з адміністративної посади (крім адміністративних посад у
Верховному Суді України) в порядку, визначеному Законом також за
ініціативою Вищої ради юстиції.

Призначення судді на адміністративну посаду без додержання вимог Закону
не допускається.

Перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від
здійснення повноважень судді відповідного суду.

Звільнення судді з адміністративної посади не звільняє його від
повноважень судді. Припинення повноважень судді припиняє здійснення ним
повноважень на адміністративній посаді в суді.

Види і склад місцевих судів встановлює закон. Місцевими загальними
судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також
військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами е господарські суди Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими
адміністративними судами — окружні суди, що утворюються в округах
відповідно до указів Президента України.

Місцевий суд складається із суддів місцевого суду, голови та заступника
голови суду. У суді, в якому кількість суддів перевищує п’ятнадцять,
може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Згідно з Законом місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає
справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а
також справи про адміністративні правопорушення11 Організація
судочинства в Україні: Наук. — практ. вид./ Мін-во юстиції України
Уклад.: Л.М. Горбунова та

ін. — К.: Логос, 2002. — С.13..

У свою чергу, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають
з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені
процесуальним законом до їх підсудності.

Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи,
пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого
самоврядування (справи адміністративної юрисдикції у сфері військового
управління, розгляд яких здійснюють військові суди).

Закон визначає окремі повноваження сумі місцевого суду, його голови та
його заступників. Голова місцевого суду з питань, Ідо належать до його
повноважень, видає накази і розпорядження. Він має заступника
(заступників). Заступник голови місцевого суду відповідно до визначених
головою суду обов’язків бере участь в організації діяльності суду. У
разі відсутності голови суду виконання його обов’язків здійснюється
відповідно до встановленого ним розподілу обов’язків щодо організації
діяльності суду.

Голова місцевого суду та його заступники призначаються на посаду і
звільнюється з посади в порядку, встановленому Законом; вони можуть бути
призначені на адміністративні посади повторно.

У Законі України “Про судоустрій України” визначається також статус
апеляційних судів. У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють
загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей, апеляційні
суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки
Крим, військові апеляційні суди регіонів та Апеляційний суд
Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі
потреби замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні
загальні сули, територіальна юрисдикція яких поширюється на кілька
районів області.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та
апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах
відповідно до указів Президента України22 Зражевський Ю.М.: Систематичне
зібрання чинного законодавства України/Видавництво Український
інформаційно-правовий центр, Київ-2002р., С.36

.

До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду
судді безстроково, голова суду та його заступники,

В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального
апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та
судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованого
апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих
категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної
спеціальної судової юрисдикції. Апеляційний суд України діє у складі:
судової палати у цивільних справах: судової палати у кримінальних
справах. Судді Апеляційного суду призначаються до складу відповідної
судової палати розпорядженням голови Апеляційного суду.

В апеляційних судах для розв’язання організаційних питань діє президія.

Закон визначає повноваження апеляційних судів, зокрема вони: розглядають
справи в апеляційному порядку відповідно до процесуальною закону;
розглядають у першій інстанції справи, визначені законом (крім
апеляційних господарських судів); ведуть та аналізують судову
статистику, вивчають та узагальнюють судову практику; надають методичну
допомогу у застосуванні законодавства суддям; здійснюють інші
повноваження, передбачені Законом11 Фрицький О.Ф.: Конституційне право
України, Київ, Юрінком Інтер 2002р, С.147..

Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності,
в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону.

В Законі також визначаються повноваження судді, голови, його
заступників, заступника голови — голови судової палати та президії
апеляційного суду.

Голова апеляційного суду з питань, що належать до його повноважень,
видає накази і розпорядження. Він призначається на посаду і звільняється
з посади в порядку, встановленому Законом. Голова апеляційного суду може
бути призначений на цю посаду повторно.

У разі відсутності голови апеляційного суду його обов’язки виконує
перший заступник голови, а за його відсутності — старший за віком
заступник голови апеляційного суду — голова судової палати.

Для розгляду справ, визначених процесуальним законом, у загальних
апеляційних судах (крім Апеляційного суду України) діють суди присяжних.

Закон України «Про судоустрій України» визначає і статус Касаційного
суду України, який діє у складі суддів, обраних на посаду безстроково,
голови суду та його заступників.

Касаційний суд України діє у складі:

судової палати у цивільних справах;

судової палати у кримінальних справах;

військової судової палати22 Організація судочинства в Україні: Наук. —
практ. вид./ Мін-во юстиції України Уклад.: Л.М. Горбунова та

ін. — К.: Логос, 2002. — С. 153..

Склад судових палат формується за поданням голови суду.

У Касаційному суді України для розв’язання організаційних питань діє
президія.

Касаційний суд України здійснює такі повноваження: розглядає в
касаційному порядку справи, віднесені до його підсудності, а також Інші
справи у випадках, визначених процесуальним законом; веде та аналізує
судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; надає методичну
допомогу у застосуванні законодавства судами нижчого рівня, здійснює
інші повноваження, передбачені Законом.

Розгляд справ у Касаційному суді України здійснюється колегіями у складі
не менше трьох суддів.

Голова Касаційного суду України призначається на посаду і звільняється з
посади в порядку, встановленому Законом, і може бути призначений на цю
посаду повторно

Він має першого заступника та заступників голови суду — голів судових
палат.

У разі відсутності голови Касаційного суду його обов’язки виконує перший
заступник голови, а за його відсутності — старший за віком заступник
голови суду — голова судової палати.

Перший заступник голови Касаційного суду відповідно до розподілу
обов’язків здійснює організаційне керівництво роботою структурних
підрозділів суду та інші повноваження, визначені головою суду.

Заступник голови Касаційного суду України — голова судової палати
здійснює повноваження, передбачені Законом.

Перший заступник та заступники голови Касаційного суду України
призначаються на посаду з числа суддів цього суду та звільняються з
посади в порядку, встановленому Законом. Вони можуть бути призначені на
адміністративні посади повторно.

Голова Касаційного суду України за погодженням з президією суду може з
числа суддів цього суду призначити у складі судової палати заступника
голови судової палати, який виконує доручення голови судової палати щодо
організації її діяльності та за його відсутності здійснює обов’язки
голови судової палати. За його відсутності обов’язки голови судової
палати виконує старший за віком судця палати.

У складі Касаційного суду України утворюється президія. До її складу
входять голова суду, його заступники, а також судді, кількісний та
персональний склад яких визначається рішенням загальних зборів суддів
цього суду. Президія Касаційного суду України здійснює повноваження,
передбачені Законом.

Окремий розділ Закону України “Про судоустрій України” визначає склад і
повноваження вищих спеціалізованих судів України.

Згідно з Законом вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий
господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також
інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом
України в порядку, встановленому Законом.

Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду
безстроково, голови суду та його заступників.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з
розгляду окремих категорій справ за певною спеціалізацією в межах
відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Для розв’язання організаційних питань у вищому спеціалізованому суді діє
президія суду у складі голови суду, його заступників, заступників голів
палат, а також судів даного суду, обраних до складу президії відповідно
до Закону.

Для вирішення загальних питань діяльності відповіднихспеціалізованих
судів у вищому спеціалізованому суді дієпленум вищого спеціалізованого
суду.

Вищий спеціалізований суд згідно з наданими йому законом повноваженнями:
розглядає у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а
також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом; веде та
аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; надає
методичну допомогу судам нижчого рівня; здійснює інші повноваження,
передбачені Законом.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.

В Законі визначено також повноваження судді вищого спеціалізованого
суду, його голови, першого заступника і заступників, а також президії
вищого спеціалізованого суду.

Голова вищого спеціалізованого суду з питань, що належать до його
повноважень, видає накази та розпорядження.

Він призначається на посаду з числа суддів даного суду і
звільняється з посади за поданням Голови Верховного Суду України в
порядку, встановленому Законом, і може бути призначений на цю посаду
повторно.

Він має першого заступника та заступників. У разі відсутності
голови вищого спеціалізованого суду його обов’язки виконує перший
заступник голови суду, а за його відсутності — один із заступників
голови цього суду відповідно до розподілу обов’язків.

Основні питання повноважень вищого спеціалізованого суду України
вирішуються на пленумі цього суду. Він діє у складі всіх суддів вищого
спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів.

Пленум вищого спеціалізованого суду: дає роз’яснення з питань
застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ
відповідної судової юрисдикції; визначає кількісний склад суддів —
членів президії вищого спеціалізованого суду; заслуховує інформацію
голови вищого спеціалізованого суду про діяльність відповідних
спеціалізованих судів, а також повідомлення заступників голови вищого
спеціалізованого суду та голів апеляційних і місцевих спеціалізованих
судів про практику розв’язання судових справ; приймає рішення про
звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного
тлумачення Конституції України; розглядає та вирішує інші питання,
віднесені законом до його повноважень.

Скликається пленум вищого спеціалізованого сулу не рідше двох
разів на рік.

При розгляді пленумом питань щодо роз’яснень про застосування
законодавства у його роботі беруть участь Генеральний прокурор України
та Міністр юстиції України.

Постанови пленуму вищого спеціалізованого суду приймаються відкритим
голосуванням більшістю голосів членів пленуму І підписуються головуючим
на його засіданні.

Закон визначає також статус Верховного Суду України, який здійснює
правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами
загальної юрисдикції.

Верховний Суд України: розглядає у касаційному порядку рішення загальних
судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом;
переглядає у порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті
судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках,
передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними
обставинами;11 Про судоустрій України : Закон України від 7 лютого
2002р. // Відомості Верховної Ради України 12 липня 2002, № 27-28,ст.47.
дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства на
основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у
разі необхідності визнає не чинними роз’яснення пленуму вищого
спеціалізованого суду; дає висновок щодо наявності чи відсутності в
діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради,
або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове
подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень
за станом здоров’я; звертається до Конституційного Суду України у
випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними
правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів,
а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу
Верховного Суду входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду
безстрокове, кількість яких встановлюється указом Президента України за
поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів
України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань
юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судці, які мають стаж
суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років
або відповідному апеляційному спеціалізованому суді — не менше п’яти
років.

У складі Верховного Суду України діють:судова палата у цивільних
справах;судова палата у кримінальних справах;судова палата у
господарських справах;

судова палата в адміністративних справах; військова судова колегія.

Для розв’язання внутрішніх організаційних питань діяльності
Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України у складі та
порядку, визначених цим Законом.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для
вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом. Склад і
порядок діяльності Пленуму Верховного Суду України визначаються
відповідно до Закону.

Закон України “Про судоустрій України” визначає повноваження судді,
Голови, Першого заступника та заступників Голови, судових палат та їх
голів, президії та Пленуму Верховного Суду України.

Голова Верховною Суду України обирається ПленумомВерховного Суду України
строком на п’ять років шляхом таємною голосування. Голова Верховного
Суду України вважається обраним, якщо за нього подано більшість голосів
від загального складу Пленуму.

Процедура обрання Голови Верховного Суду України та звільнення його з
посади встановлюється Регламентом Пленуму Верховного Суду України,

Голова Верховного Суду України не може бути обраний на цю посяду більш
ніж на дна строки підряд.

З питань що належать до його повноважень, Голова Верховного Суду України
видає накази та розпорядження11 Організація судочинства в Україні: Наук.
— практ. вид./ Мін-во юстиції України Уклад.: Л.М. Горбунова та

ін. — К.: Логос, 2002. — С. 462..

За посадою Голова Верховного Суду України також входить до складу Вищої
ради юстиції.

Голова Верховного Суду України має Першого заступника та заступників.

Основні питання повноважень Верховного Суду України розглядаються
Президією та Пленумом цього органу.

Президій Верховного Суду України діє у складі Голови Верховного Суду
України, його заступників, голів судових палат, секретаря Пленуму
Верховного Суду України та суддів Верховного Суду України, кількісний
склад яких визначається Пленумом Верховного Суду України.»

Судді Верховного Суду України обираються до складу Президії Верховного
Суду України за погодженням з Головою Верховного Суду України чи за
пропозицією суддів Верховного Суду Пленумом Верховного Суду України
шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Засідання Президії Верховного Суду України проводиться не менш як один
раз на два місяці. Воно є повноважним за умови присутності на ньому не
менш як двох третин її складу.

Пленум Верховного Суду України е колегіальним органом, повноваження,
якого визначаються Конституцією України та цим Законом/До складу Пленуму
Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України,
голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова
Касаційного суду України та голова Апеляційного суду України,

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови
присутності на ньому не менш як двох третин складу Пленуму. У роботі
Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції,
Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України.

Пленум Верховного Суду України скликається в міру потреби, але не
менш як один раз на три місяці. Порядок роботи Пленуму Верховного
Суду України встановлюється Законом та прийнятим відповідно до
нього Регламентом Пленуму Верховного Суду України.

Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань
постанови.

Закон України «Про судоустрій України» визначає також статус
професійних суддів, народних засідателів та присяжних.

Згідно з Законом правосуддя в Україні здійснюють професійні судді,
народні засідателі і присяжні.

Розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють виключно
професійні судді.

Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України
призначені чи обрані суддями і обіймають штатну суддівську посаду її
одному з судія, передбачених Законом11 Зражевський Ю.М.: Систематичне
зібрання чинного законодавства України/Видавництво Український
інформаційно-правовий центр, Київ-2002р, С. 58.

Па посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів
громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років який має вищу
юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки,
проживання в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути також особи, які мають фахову
підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді
спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною
кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти
років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє
державною мовою, має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами
юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за
спеціальністю не менше п’яти років (ст. 127 Конституції). Ці судді
відправляють правосуддя лише у складі колегії суддів22 Конституція
України з 1996 р., прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996. // Відомості Верховної Ради України 1996, № 30 ст. 127.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни:
визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні
чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; щодо
яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд
кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Порядок добору кандидатів у судді, їх призначення чи обрання суддею, а
також додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та
їх професійного рівня визначаються Законом.

Вимоги до професійного судді, порядок захисту професійних інтересів
суддів, умови і порядок забезпечення їх соціального захисту визначаються
наданим Законом та Законом України «Про статус суддів».

Добір кандидатів у професійні судді здійснюється з числаосіб, які
відповідають вимогам, встановленим за результатами проходження
кваліфікаційної атестації відповідно до вимог Закону.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років
здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної
кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші
судді обираються безстрокове Верховною Радою України за поданням Голови
Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого
суду) (ст. 128 Конституції).

Порядок внесення подання про призначення судді на посаду встановлюється
Законом України “Про Вищу раду юстиції”.

Особа, призначена на посаду судді чи обрана суддею безстрокове, згідно з
вимогами Закону набуває статусу професійного судді відповідного рівня і
спеціалізації судів: судді місцевого чи апеляційного, загального або
військового суду, судді Апеляційного суду України, судді Касаційного
суду України, судді місцевого, апеляційного або вищого спеціалізованого
суду або судді Верховного Суду України.

Посада судді та інші умови його праці згідно з законодавством про працю
визначаються в наказі голови відповідного суду.

Підстави та порядок звільнення судді з посади, умови його
відповідальності та інші питання статусу суддів визначаються відповідно
до Конституції Законом України “Про статус суддів”.

Переведення судді за його заявою з одного суду до іншого того самого
рівня і спеціалізації здійснюється Президентом України за поданням
Голови Верховного Суду України або голови відповідного вищого
спеціалізованого суду згідно з вимогами Закону.

Професійний суддя розглядає справи у першій інстанції одноособово
або у складі колегії суддів відповідно до вимог процесуального закону.

Закон України “Про судоустрій України” визначає повноваження
народних засідателів та присяжних у здійсненні правосуддя.

Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма
правами судді.

Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за
поданням голови місцевого суду. До списку включаються у кількості,
зазначеній у поданні голови, громадяни, які постійно проживають на
території, на яку поширюється юрисдикція даного суду, та відповідають
вимогам закону.

Списки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і
переглядаються у разі необхідності але не рідше ніж через два роки.
Список народних засідателів публікується у друкованих засобах масової
інформації відповідної місцевої ради.

Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг
двадцятип’ятирічного віку і постійно проживає на території, на яку
поширюється юрисдикція відповідного суду.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів громадяни:
визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні
психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків
народного засідателя; щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство
чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи
непогашену судимість; депутати усіх рівнів, члени кабінету Міністрів
України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники
органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати,
нотаріуси.

Підлягають звільненню від виконання обов’язків народного засідателя
за розпорядженням голови суду на їх прохання: громадяни, старші
шістдесятип`яти років; жінки, які перебувають у відпустці за дитиною, а
також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або
утримують дітей – інвалідів, інших хворих або похило віку членів сім`ї;
керівники та заступники керівників органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування; особи, які не володіють державною мовою;
особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою
участь у здійсненні правосуддя; інші особи, якщо голова суду визнає
поважними причини, на які вони посилаються . Такі особи повинні подати
заяву про звільнення від виконання обов’язків народного засідателя у
конкретній справі до залучення цих обов’язків.

В Законі також визначається статус нової категорії осіб, які мають право
брати участь у здійсненні правосуддя. — присяжних.

Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених
процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя,
забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у
здійсненні правосуддя11 Про судоустрій України : Закон України від 7
лютого 2002р. // Відомості Верховної Ради України 12 липня 2002, №
27-28,ст.31.

.

Суд присяжних утворюється для розгляду у першій інстанції судових справ,
визначених процесуальним законом.

Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на
підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно
Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної
ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії
мають входити уповноважені представники суду, органів юстиції та
відповідної ради. До списків присяжних включаються громадяни, які
постійно проживають на території відповідної області тощо і відповідають
вимогам Закону.

Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради не пізніше
одного місяця з дня одержання подання суду і надсилається до суду, а
також публікується удрукованих засобах масової Інформації відповідної
місцевої ради.

Затверджуються списки присяжних строком на чотири роки і переглядаються
кожні два роки.

Присяжним може бути громадянин, який досяг тридцятирічного піку.

Одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку
народних засідателів і списку присяжних. Особа, включена до списку
присяжних, зобов’язана повідомити голову апеляційного суду про
обставини, що виключають можливість ЇЇ участі у здійсненні правосуддя.
Закон визначає підстави і порядок звільнення від виконання
обов’язків присяжного.

Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя у порядку
черговості, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено
необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їхньою участю. У
здійсненні правосудця спеціалізованими судами народні засідателі участі
не беруть.

Народний засідатель або присяжний зобов’язані вчасно з’явитися на
запрошення суду для участі в судовому засіданні. Неявка без поважних
причин у судове засідання вважається неповагою до суду.

Порядок добору присяжних-для розгляду справи, порядок складання ними
присяги та її зміст визначаються процесуальним законом.

При вирішенні всіх питань, пов’язаних з розглядом справи і
постановленням судового рішення, народні засідателі мають такі самі
права, як і професійний суддя.

Гарантії незалежності і недоторканності професійних суддів, передбачені
законом, поширюються на народних засідателів і присяжних на час
виконання ними обов’язків зі здійснення правосуддя.

Законом запроваджені нові органи — кваліфікаційні комісії суддів.

Кваліфікаційні комісії судців є постійно діючими органами в системі
судоустрою України, повноваження яких визначаються Конституцією України
та Законом України “Про судоустрій України”.

Завданнями кваліфікаційних комісій е забезпечення формування корпусу
професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно й неупереджено
здійснювати правосудді, шляхом добору і рекомендування осіб для зайняття
посади професійною судді та визначення рівня фахової підготовленості
професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну
відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з
посади.

У системі судоустрою України діють: кваліфікаційні комісії суддів
загальних судій; кваліфікаційна комісія суддів військових судів,
кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів; Вища
кваліфікаційна комісія суддів України.

Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів здійснюютьсвою діяльність
у центрах апеляційних округів. Усі інші кваліфікаційні комісії діють у
місті Києві.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить три роки з
дня їх утворення.

Кваліфікаційні комісії суддів діють у складі 11 членів, які мають вищу
юридичну освіту. До складу кваліфікаційної комісії входять: шість
суддів, обраних до складу кваліфікаційної комісії відповідно до вимог
Закону; дві особи від Міністерства юстиції України; дві особи,
уповноважені відповідною обласною (Київською міською) радою за місцем
перебування кваліфікаційної комісії суддів; одна особа від
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які
мають вишу юридичну освіту. До її складу входять: сім суддів, обраних до
Комісії відповідно до вимог Закону; дві особи, призначені Верховною
Радою України; дві особи, призначені Президентом України; одна особа від
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; одна особа від
Міністерства юстиції України.

Члени кваліфікаційних комісій обираються з числа суддів таємним або
відкритим голосуванням конференціями суддів відповідних судів, а члени
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України — з’їздом суддів України
відкритим або таємним голосуванням.

До складу кваліфікаційних комісій суддів та Вищої кваліфікаційної
комісії суддів України не можуть бути обрані Голова Верховного Суду
України, голови вищих спеціалізованих судів, голови Касаційного суду
України та апеляційних судів, а також їх заступники, члени Вищої ради
юстиції.

Верховна Гада України приймає постанову про призначення двох членів
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа осіб, які не є
народними депутатами України.

Президент України призначає своїм указом двох членів Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначає членів
кваліфікаційних комісій суддів своїм розпорядженням.

Міністр юстиції України призначає членів кваліфікаційної комісії
своїм наказом.

Відповідна рада приймає рішення про призначення членів кваліфікаційної
комісії в порядку, встановленому її регламентом.

Кваліфікаційна комісія суддів вважається повноважною за умови
призначення (обрання) не менш як дев’яти членів комісії, а Вища
кваліфікаційна комісія суддів України — за умови призначення (обрання)
не менш як одинадцяти членів Комісії.

Повноваження нового складу кваліфікаційної комісії суддів починаються з
дня закінчення повноважень попереднього складу комісії, а повноваження
новоутвореної комісії — з дня призначення її повноважного складу,

У Законі також визначаються повноваження та організація роботи комісії,
порядок проведення кваліфікаційної атестації суддів, а також
повноваження комітетів щодо дисциплінарної відповідальності суддів.

Окремий розділ Закону України “Про судоустрій України” присвячено
питанню судового самоврядування, яке утворюється для вирішення питань
внутрішньої діяльності судів її Україні.

Основні форми самоврядування: збори суддів, конференції суддів, з’їзд
суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

Організаційному забезпеченню діяльності суддів та іншим питанням
судоустрою, присвячено розділ Закону, в якому визначаються загальні
питання забезпечення діяльності суддів, закріплюється статус державної
судової адміністрації (глава 19) та висвітлюються інші питання
судоустрою України. У Законі визначаються прикінцеві та перехідні
положення, згідно з якими Закон набирає чинності з 1 червня 2002 р.,
крім положень, що стосуються організації та здійснення повноважень
спеціалізованих адміністративних судів, а також суддівського
самоврядування щодо зазначених судів, які вводяться в дію після
утворення системи адміністративних судів.

Згідно зі ст. 131 Конституції в Україні створюється і діє Вища рада
юстиції, до відання якої належить: внесення подання про призначення
суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення
стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду
України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на
рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності) суддів
апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів11 Конституція України
з 1996 р., прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня
1996. // Відомості Верховної Ради України 1996, № 30, ст. 131..

Вища рада юстиції складається з 20 членів. Верховна Рада України,
Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд
представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ
призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська
конференція працівників прокуратури — двох членів.

Відповідно до Закону України “Про Вищу раду юстиції України” від І5
січня 1998 р. до складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова
Верховного Суду України, Міністр юстиції України і Генеральний прокурор
України22 Про Вищу раду Юстиції: Закон України від 15 січня 1998р. //
Відомості Верховної Ради України від 19 червня 1998р., № 25. .

Функціонування та належні умови діяльності суддів згідно зі ст. 130
Конституції України забезпечує держава. Зокрема, у Державному бюджеті
України окремо визначаються видатки на утримання суддів33 Конституція
України з 1996 р., прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996. // Відомості Верховної Ради України 1996, № 30, ст. 130..

Висновок

Згідно з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється
виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у
здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних
засідателів і присяжних.

Правосуддя є гарантом охорони та виконання інших конституційних
принципів, таких як: недоторканність особи; недоторканність житла;
охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних
розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом;
здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і
судом; презумпція невинності та ін.

Також правосуддя з метою здійснення законності забезпечує
відповідачеві, підозрюваному і обвинуваченому права на захист, на
відстоювання їхніх законних інтересів.

Правосуддя, як одна з форм державного управління, забезпечує виконання
державою внутрішньої функції здійснення законності і охорони
правопорядку, власності, прав і свобод громадян. Це здійснюється шляхом
вирішення судом цивільних, кримінальних і господарських справ за
правилами, передбаченими цивільним, кримінальним, арбітражним правом,
тобто шляхом застосування від імені держави норм права до встановлених у
судовому засіданні фактів і відносин, а в необхідних випадках — і мір
примусу до правопорушників.

Конституція України присвячує спеціальний, VІІІ розділ, який
називається “Правосуддя”, закріпленню правових основ організації судової
влади в країні. Здійснення судової влади (правосуддя) в Україні
покладається тільки на суди. Завданням правосуддя є вирішення спорів, що
мають юридичне значення, визнання факту вчинення злочину й вини чи не
винуватості певної особи у його вчинені та призначення відповідної міри
покарання. Передавання цих повноважень судами до компетенції інших
державних органів або самовільне привласнення їх іншими органами чи
посадовими особами не допускається. Слід мати на увазі, що в нашій
державі не існує відносин, які б не могли бути предметом судового
розгляду.

У статті 124 Конституції України вказується, що судочинство здійснюється
Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Конституційний Суд виступає єдиним органом конституційної юрисдикції в
Україні. Його основне завдання — забезпечення конституційного
правопорядку в державі. Лише Конституційний Суд робить остаточні
висновки про відповідальність законів та інших правових актів
конституційним принципам. Всі інші суди — від районних (міських) до
Верховного Суду України — називаються судами загальної юрисдикції.
Система цих судів у відповідності з Конституцією має будуватися за
принципами територіальності та спеціалізації.

Конкретний зміст цих принципів і шляхи їх утілення в організацію й
діяльність судів загальної юрисдикції розкриваються у відповідних
законах.

Виходячи з уже наявного досвіду, можна говорити, що територіальний
принцип означає поширення юрисдикції судового органу, тобто його
повноважень розглядати й вирішувати певні категорії справ, на визначені
законом частини території держави. При цьому вони можуть будуватись у
відповідності з адміністративно-територіальними одиницями (районі,
обласні суди), а можуть і не збігатися з ними (утворення міжрайонних
судів, юрисдикція яких поширюється на територію кількох адміністративних
районів).

Спеціалізація судів означає розгляд окремими судами справ певних
категорій. В Україні як спеціалізовані вже діють військові та арбітражні
суди. Світовий досвід переконує в доцільності створення, наприклад,
сімейних, адміністративних, апеляційних, у справах неповнолітніх, інших
спеціалізованих судів. При цьому, якщо систему судів загальної
компетенції очолює Верховний Суд України, то вищими інстанціями
спеціалізованих судів мають стати відповідні вищі суди, наприклад для
системи адміністративних судів у справах неповнолітніх — Вищий суд у
справах неповнолітніх тощо.

Конституція спеціально вказує на необхідність діяльності апеляційних
судів, тобто судових органів, призначення яких полягає в перегляді, за
скаргами заінтересованих сторін, справ, рішення та вироки за якими ще
не вступили в законну силу.

Конституція України підкреслює недопустимість створення надзвичайних та
особливих судів, які діяли б поза межами конституційно встановленої
системи судів або керувалися якимись особливими, спеціально лише для них
виробленими, правилами здійснення правосуддя. Досвід показує, що поява
таких судів стає першим кроком до встановлення режиму беззаконня,
провокує широке застосування політичних репресій і т.д.

У відповідності з ч. 1 статті 127 Конституції правосуддя в Україні
здійснюється професійними судами. Здійснення суддівських функцій на
професійній основі має забезпечити накопичення суддями відповідного
досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що, в свою
чергу, має привести до винесення тільки законних рішень при розгляді
конкретних судових справ.

Щоб забезпечити незалежність судів від будь-яких політичних та інших
структур, захистити їх від впливу політичних доктрин та економічних
інтересів, Конституція забороняє професійним судам належати до
політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній
діяльності, мати представницький мандат (тобто бути членом виборних
державних органів чи органів місцевого самоврядування), обіймати
будь-які інші оплачувані посади чи виконувати іншу оплачувану роботу. У
той самий час їм дозволяється наукова, викладацька та творча
діяльність.

Конституція і закони України гарантують незалежність суддів. Із цією
метою забороняється впливати на них будь-яким способом. При здійсненні
правосуддя вони повинні бути незалежними й підкорятися лише законові. За
неповагу до суду або до судді винуватці притягаються до юридичної
відповідальності.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради затриманий чи заарештований.
Але на порушення кримінальної справи проти судді, якщо проти нього
виноситься обвинувальний вирок суду.

Конституція України зобов’язує державу забезпечувати особисту безпеку
суддів та інших сімей. У нашої держави немає належного досвіду виконання
таких приписів. Тому при підготовці нормативних актів слід брати до
уваги досвід інших країн й, перш за все, пам’ятати, що забезпечення
такого виду діяльності потребує значного матеріального та фінансового
забезпечення.

Конституція України визначає основні вимоги до особи, яка претендує на
заміщення посади судді. Додаткові вимоги щодо стажу, віку та
професійного рівня окремих категорій суддів можуть встановлюватися
законом.

Конституція України також встановлює ряд основних засад здійснення
правосуддя.

Стосовно судів окремих юрисдикцій (наприклад, судів у справах
неповнолітніх, апеляційних тощо), закон може визначати й інші, крім
названих засади судочинства.

Судочинство може здійснюватися суддею одноособове, колегією суддів
(наприклад, у спеціалізованих судах) чи судом присяжних. Конкретні форми
судочинства встановлюються у спеціальних законах.

Стаття 131 Конституції України передбачає створення Вищої ради юстиції,
до відома якої входять внесення подання про призначення суддів на посади
або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення
суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення
дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і
суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про
притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та
місцевих судів, а також прокурорів.

Список літератури

1. Конституція України з 1996 р., Прийнята на п`ятій сесії Верховної
Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України 1996,
№ 30.

2. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості
Верховної Ради України 1993, № 9.

3. Про адвокатуру: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості
Верховної Ради України 1993, № 3780 — XII.

4. Про Вищу раду Юстиції: Закон України від 15 січня 1998р. //
Відомості Верховної Ради України від 19 червня 1998р., № 25.

5. Про господарський суд: Закон України від 21 червня 2001 р. //
Відомості Верховної Ради України 2001, № 2538 — III.

6. Про органи суддівського самоврядування: Закон України від 21 червня
2001р.// Відомості Верховної Ради України 2001, № 2535 — ІІІ.

7. Про прокуратуру: Закон України від 12 липня 2001 р. // Відомості
Верховної Ради України 2001, № 2338 — III.

8. Про прокуратуру: Закон України від 11 липня 2003 р. // Відомості
Верховної Ради України 2003, № 1130 — IV.

9. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості
Верховної Ради України 1992 р. № 2863 — XII.

10. Про судоустрій України : Закон України від 2 лютого 2002р. // Голос
України 19 березня 2000.

11. Про судоустрій України : Закон України від 7 лютого 2002р. //
Відомості Верховної Ради України 12 липня 2002, № 3018 — III.

12. Про третейські суди: Закон України від 11 травня 2004 р. //
Відомості Верховної Ради України 27 травня 2004, № 35.

13. Положення про кваліфікаційно — дисциплінарну комісію адвокатури:
Указ Президента України від 05 травня 1993.

14. Господарський процесуальний кодекс України. Про господарські суди:
Закон України — К.: Юрінком Інтер, 2001р.

15. Кримінально-процесуальний кодекс України: [Станом на 21 березня
2005р.] — К.: Велес, 2005.

16. Зражевський Ю.М.: Систематичне зібрання чинного законодавства
України/Видавництво Український інформаційно-правовий центр, Київ —
2002р.

17. Організація судочинства в Україні: Наук. — практ. вид./ Мін-во
юстиції України Уклад.: Л.М. Горбунова та ін. — К.: Логос, 2002.

18. Погорілко В.Ф.: Конституційне право України, 3 — тє видання, Київ,
Наукова думка 2002р.

19. Фрицький О.Ф.: Конституційне право України, Київ, Юрінком Інтер
2002р.

Похожие записи