Курсова робота

на тему:

“Органи місцевого самоврядування”

П Л А Н

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АВТОНОМІЇ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

РОЗДІЛ ІІІ. КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У більшості демократичних країн світу організацію влади на місцях, тобто
управління місцевими справами, здійснюють:

— через відповідні місцеві органи виконавчої влади (державні
адміністрації), які призначаються Президентом та вищими центральними
органами виконавчої влади;

— через представницькі та виконавчі органи, які обираються населенням
відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема,
представницькі органи звичайно мають назву органів місцевого
самоврядування або муніципального управління.

Державницька теорія виходить з того, що місцеве самоврядування є однією
з форм (поряд з територіальною автономією) децентралізації державної
влади на рівні територіальних колективів, а правоздатність останніх на
самостійне вирішення питань місцевого значення трактується її
прихильниками як така, що походить виключно від держави.

Місцеве державне управління — це владний вплив держави на різноманітні
суспільні процеси в межах адміністративно-територіальних одиниць, який
здійснюється державними органами виконавчої влади та посадовими особами,
що призначаються центральною владою і підзвітні їй.

Місцеве самоврядування — це право населення
адміністративно-територіальних одиниць безпосередньо або через обрані
ними органи місцевого самоврядування вирішувати в межах Конституції і
законів значну частину державних і громадських справ.

Тема даної курсової роботи: “Органи місцевого самоврядування”.
Актуальність даної теми випливає з того, що Україна, як і інші країни
СНД, пройшла складний шлях переходу від «радянської» моделі місцевого
самоврядування до створення власної законодавчої бази з цього питання.

Стаття 5 Конституції України стверджує, що влада в Україні здійснюється
через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, тобто
вони визнаються рівноправними.

Але у ст. 6 Конституції йдеться про дійсне здійснення державної влади
органами України, а ст. 7 Основного Закону лише визнає і гарантує
існування місцевого самоврядування, що ставить владу і самоврядування у
явно нерівне становище.

Конституція України присвячує місцевому самоврядуванню розділ XI (ст.
140-146). Згідно зі ст. 140 Конституції основним елементом місцевого
самоврядування в Україні є територіальна громада.

Слід зазначити, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
від 21 травня 1997 р. у ст. 2 намагався скоригувати невдале визначення
поняття місцевого самоврядування, викладене у ст. 140 Конституції
України, незважаючи на те, що це порушує Основний Закон.

«Місцеве самоврядування в Україні, — зазначається у цій статті, — це
гарантоване державою право і реальна здатність (не місцевого
самоврядування у цілому, як це зазначається у Хартії), територіальної
громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду
жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність
органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання
місцевого значення у межах Конституції і законів України».

Крім того, у ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» з’ясовується, що обласні та районні ради, які є органами
місцевого самоврядування, не мають власних громад, а лише представляють
спільні інтереси громад сіл, міст, що нелогічно і суперечить ст. 140
Конституції України.

Отже, можна зробити загальний висновок про те, що Україна поки що
остаточно не визначилася щодо вибору моделі місцевого самоврядування.

В даній роботі спробуємо розглянути більш загальні моменти
функціонування органів місцевого самоврядування. Зокрема такі, як
автономії органів самоврядування, система місцевого самоврядування та
компетенцію органів місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ І. АВТОНОМІЇ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування е
правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання
у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно
вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів
України [7, ст.140].

Сутність місцевого самоврядування полягає в гарантованому державою праві
територіальної громади, громадян та їх органів розв’язувати значну
частину місцевих справ та управляти ними, діючи в межах закону, під свою
відповідальність та в інтересах населення.

Територіальна організація самоврядування в Україні ґрунтується на
поєднанні загальнодержавних та місцевих інтересів.

Серед найважливіших ознак органів місцевого самоврядування виділяють їх
правову, організаційну, матеріальну та фінансову автономії.

Правова автономія означає, що органи місцевого самоврядування наділені
своїми власними повноваженнями, передбаченими Конституцією і чинним
законодавством України. У межах цих повноважень органи місцевого
самоврядування мають повну свободу дій.

Організаційна автономія органів місцевого самоврядування проявляється в
їх можливості самостійно визначати та будувати свою внутрішню структуру
для того, щоб вона відповідала місцевим потребам та забезпечувала
ефективне управління. Діючи в межах закону, органи місцевого
самоврядування не підпорядковуються іншим органам. Контроль за органами
місцевого самоврядування здійснюється лише для забезпечення законності
їх дій.

Матеріальна та фінансова автономія органів місцевого самоврядування
проявляється в їх праві володіти і розпоряджатися коштами і майном для
здійснення своїх функцій та повноважень [10, ст.64].

Організаційно-правова основа місцевого самоврядування полягає, перш за
все, у тому, що його органи є юридичними особами. Згідно з Конституцією
і законами України вони наділяються власними повноваженнями, в межах
яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність
відповідно до закону.

Крім того, органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися
окремі повноваження органів виконавчої влади, у разі здійснення яких
вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. 16 Закону).

За статтями 142 і 143 Конституції України та ст. 16 Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою
місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих
бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності
територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також
об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних
і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об’єднувати на договірних
засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для
виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання)
комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього
відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого
самоврядування, фінансове підтримує місцеве самоврядування. Витрати
органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів
державної влади, компенсуються державою.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через
утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що
перебуває в комунальній власності; затверджують програми
соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх
виконання; затверджують бюджети відповідних
адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують
проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
утворюють, реорганізовують і ліквідовують комунальні підприємства,
організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої
компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та
культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх
виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з
коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між
територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з
коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для
реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та
контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до
їхньої компетенції [1].

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі
повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих
повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету
України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому
законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам
місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень
органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої
влади.

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом,
приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній
території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів невідповідності
Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом
порядку з одночасним зверненням до суду.

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Місцеве самоврядування має свою систему, що складається з територіальної
громади, сільської, селищної та міської ради, сільського, селищного та
міського голови, виконавчих органів сільської, селищної, міської ради,
районних та обласних рад.

Система місцевого самоврядування в Україні будується, перш за все,
відповідно до адміністративно-територіального поділу, яке належить до
компетенції центральної влади. Як відомо, в Україні конституційно
закріплено триланкову систему поділу. Адміністративно-територіальні
одиниці є просторовою основою самоврядування і створюються державою для
поліпшення управління на місцях [7].

Отже, територіальною основою місцевого самоврядування в Україні є село,
селище, місто. Області та райони представляють спільні інтереси
територіальних громад сіл, селищ, міст.

На території сіл, селищ, міст будується власна система місцевого
самоврядування, яка згідно зі ст. 141 Конституції України та ст. 5
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» включає:
територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду; сільського,
селищного, міського голову; виконавчі органи згаданих рад; районні та
обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад
сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення [1, ст.5; 7, ст.141].

У місті з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або
міської ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» можуть утворюватися районні в місті ради. Останні утворюють
свої виконавчі органи та обирають голову ради, який водночас є головою
її виконавчого комітету.

Первинним об’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його
функцій і повноважень згідно зі ст. 6 цього Закону є територіальна
громада села, селища, міста.

У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють
як суб’єкти права власності.

Формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення
шляхом прямого волевиявлення є місцевий референдум, предметом якого може
бути будь-яке питання, віднесене Конституцією і законами України до
відання місцевого самоврядування, і рішення якого є обов’язковими до
виконання на відповідній території.

Іншою формою участі громади у вирішенні питань місцевого значення є
загальні збори громадян за місцем проживання, рішення яких можуть
враховуватися органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Нарешті, члени територіальної громади мають право місцевої ініціативи,
тобто право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до
відання місцевого самоврядування.

Важливою ланкою системи місцевого самоврядування в Україні є ради —
представницькі органи місцевого самоврядування. До них належать
сільські, селищні, міські ради.

Обласні та районні ради е органами місцевого самоврядування, що
представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст у
межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, а також
повноваження делеговані їм сільськими, селищними, міськими радами (ст.
10 Закону).

Відповідно до ст. 45 Закону сільські, селищні, міські, районні у містах
(у разі їх створення), районні і обласні ради складаються з депутатів,
які обираються населенням відповідної території [1, ст.45].

Правовий статус депутатів представницьких органів місцевого
самоврядування визначено у Законі «Про статус депутатів місцевих рад»
від 11 липня 2002 р. В ньому визначаються: строк повноважень депутата;
підстави дострокового припинення його повноважень; несумісність його
статусу з деякими посадами та видами діяльності; діяльність депутата у
виборчому окрузі; його права і обов’язки; звіти депутата перед
виборцями; повноваження депутата у раді та її органах; інститути
депутатського звернення і запиту; порядок утворення депутатських груп і
фракцій; основні гарантії депутатської діяльності; підстави і процедура
відкликання депутата місцевої ради1.

Загальний склад рад визначається радою відповідно до Закону про вибори.

Рада вважається правомочною за умови обрання не менш як двох третин від
загального складу ради.

Строк повноважень рад — чотири роки.

Ради проводять свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних
засідань ради, а також засідань комісій ради і скликається в міру
необхідності, але не менше одного разу на квартал.

Відкриває і веде сесію сільської, селищної і міської ради сільський,
селищний, міський голова; сесію районної, обласної, районної у місті
ради — голова відповідної ради.

Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь
більше половини депутатів від загального складу ради.

Не пізніше як на другій сесії затверджується регламент відповідної ради,
в якому визначаються порядок скликання сесії, підготовка і розгляд нею
питань, прийняття рішення ради про затвердження порядку денного сесії та
з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії. На другій
сесії також затверджується положення про постійні комісії ради.

Елементом системи місцевого самоврядування в Україні є виконавчі органи
рад, тобто виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані
радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських,
районних у містах рад підконтрольні і підзвітні відповідним радам, а з
питань делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також
підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. 12 Закону).

Складовою місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова
— головна посадова особа цих територіальних одиниць. Він обирається
громадою, здійснює свої повноваження на постійній основі, а також
головує на засіданнях ради і очолює виконавчий комітет цих рад (ст. 12
Закону).

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують
до 500 жителів, за рішенням відповідної громади або сільської ради
функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та
природними ресурсами) здійснює голова одноособове (ст. 11 Закону).

Голова районної та обласної ради обирається відповідною радою і очолює
її виконавчий комітет. Згідно зі ст. 141 Конституції України депутати до
сільської, селищної, міської, районної і обласної рад, а також голова
сільської, селищної і міської рад обираються строком на чотири роки [7,
ст.141].

Нарешті, до системи місцевого самоврядування належать органи
самоорганізації населення, будинкові, квартальні та інші органи
самоорганізації населення1.

Створювати їх за ініціативою жителів можуть сільські, селищні, міські,
районні у місті ради, причому їм надано право наділяти органи
самоорганізації населення частиною власної компетенції, фінансів і
майна (ст. 14 Закону).

Місцеве самоврядування здійснюється його системою на підставі таких
основних принципів: народне волевиявлення, законність, гласність,
колегіальність, поєднання місцевого і державних інтересів; виборність;
правова, організаційна та територіально-фінансова самостійність у межах
повноважень, визначених законами; підзвітність та відповідальність перед
територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна
підтримка та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав
місцевого самоврядування (ст. 4 Закону).

РОЗДІЛ ІІІ. КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Повноваження місцевого самоврядування — це визначені і закріплені в
Конституції, законах України та інших нормативно-правових актах права та
обов’язки суб’єктів системи місцевого самоврядування, необхідні для
реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування на відповідній
території.

Повноваження органів місцевого самоврядування закріплені у розділі 2
«Організаційно-правова основа місцевого самоврядування» Закону, який
включає повноваження:

— сільських, селищних та міських рад (статті 25-26);

— виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (статті 27-41);

— сільського, селищного, міського голови (ст. 42);

— районних і обласних рад (статті 43-44) [1].

Крім перелічених повноважень, у згаданому розділі, у главі 5 «Порядок
формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого
самоврядування», визначаються: порядок формування рад (ст. 45); порядок
підготовки і проведення сесій рад (ст. 46); організація роботи постійних
комісій (ст. 47); тимчасових контрольних комісій рад (ст. 48); депутатів
(ст. 49); секретаря сільської, селищної, міської ради (ст. 50);
виконавчого комітету ради, його повноваження та організація роботи
(статті 51-54); організація роботи відділів, управлінь та інших
виконавчих органів рад (ст. 55); організація роботи голови відповідної
ради (ст. 55), його заступника (ст. 56) та їх виконавчих апаратів (ст.
58), президії (колегії) районної, обласної ради (ст. 57); форми і зміст
актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 59
Закону).

Щодо змісту повноважень сільських, селищних, міських рад, то вони
поділяються на загальну і виключну компетенцію цих рад [1].

У межах загальної компетенції сільські, селищні, міські ради правомочні
розглядати й вирішувати питання, віднесені Конституцією і Законом
України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до
їхнього відання (ст. 25 Закону).

Виключною компетенцією цих рад є питання, що розглядаються лише на
пленарних засіданнях сільської, селищної, міської рад (ст. 26 Закону).

До кола цих питань, зокрема, належать: утворення і ліквідація постійних
та інших комісій, виконавчого комітету, інших виконавчих органів рад;
затвердження плану роботи ради; заслуховування звітів голови, постійних
комісій, керівників виконавчих органів рад; розгляд запитів депутатів,
прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; затвердження
програм соціально-економічного та культурного розвитку
адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань
місцевого самоврядування, затвердження місцевого бюджету та звіту про
виконання бюджету тощо.

Повноваження виконавчих органів сільських і селищних рад поділяються на
власні та делеговані повноваження у таких сферах: соціально-економічного
та культурного розвитку, планування та обліку (ст. 27); в галузі
бюджету, фінансів і цін (ст. 28); в сфері управління комунальною
власністю (ст. 29); в галузі житлово-комунального господарства,
побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування (ст.
30); в галузі будівництва (ст. 31); у сфері освіти, охорони здоров’я,
культури, фізкультури і спорту (ст. 32); у сфері регулювання земельних
відносин та охорони навколишнього природного середовища (ст. 33); у
сфері соціального захисту населення (ст. 34); у галузі оборонної роботи
(ст. 36); щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою
(ст. 37); щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав,
свобод і законних інтересів громадян (ст. 38); інші повноваження
виконавчих органів рад [1].

Стаття 42 Закону визначає коло повноважень сільського, селищного,
міського голови. До них, зокрема, належать: забезпечення здійснення у
межах, наданих законом, повноважень органів виконавчої влади на
відповідній території, додержання Конституції та законів України,
виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої
влади, організація роботи рад та її виконавчого комітету; формування
виконавчого комітету; скликання сесій рад.

Повноваження районних і обласних рад складаються також з двох груп: з
питань, які вирішуються цими радами виключно на їх пленарних засіданнях
(ст. 43) (багато в чому аналогічні питанням, що вирішуються на пленарних
засіданнях сільських, селищних і міських рад), та з повноважень, які
делегуються районними та обласними радами відповідним місцевим державним
адміністраціям (ст. 44 Закону).

До них, зокрема, належать: підготовка і внесення на розгляд проектів
програм соціально-економічного та культурного розвитку районів і
областей; забезпечення збалансованого економічного і соціального
розвитку відповідної території; підготовка і подання до відповідних
органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту
Державного бюджету України; сприяння інвестиційній діяльності на
території району, області; залучення у порядку, встановленому законом,
підприємств, що належать до комунальної власності, до участі в
обслуговуванні населення відповідної території тощо.

Місцеве самоврядування в Україні забезпечується низкою гарантій, які
являють собою конституційно-правові засоби забезпечення організації і
діяльності місцевого самоврядування. Гарантії — найважливіша умова
повного й ефективного здійснення органами місцевого самоврядування
визначених законом їх завдань, функцій і повноважень.

Основоположні гарантії місцевого самоврядування викладено у Конституції
України, інші — у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування
захищаються в судовому порядку. Захист прав місцевого самоврядування в
ряді випадків передбачається і галузевим законодавством. Зокрема, в суді
розглядаються справи про адміністративні правопорушення,
відповідальність за які настає в разі невиконання рішень органів
самоврядування [7, ст.145].

Органи місцевого самоврядування можуть також звертатися до суду з
вимогами про визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої
влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та
організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження
органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 71 Закону).

В судовому порядку вирішуються майнові спори між органами місцевого
самоврядування (це прерогатива арбітражних судів).

Органи місцевого самоврядування мають право оскаржити до суду відмову
органу державної влади (в даному разі Міністерства юстиції або
виконавчого комітету вищестоящої ради) зареєструвати положення (устав)
про місцеве самоврядування.

Рішення органів місцевого самоврядування відповідно до ст. 144
Конституції України з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам
України зупиняються у встановленому порядку, з одночасним зверненням до
суду.

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які
обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного,
прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири
роки (ст. 141 Конституції України).

Сільські, селищні, міські ради та ради районів міста мають свої
виконавчі органи — виконавчі комітети. Виконавчий комітет є юридичною
особою. Він утворюється радою на строк її повноважень у складі голови
відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного,
міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого
справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів,
управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу
виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради за посадою
входить також секретар відповідної ради. Кількісний та персональний
склад виконавчого комітету визначається відповідною радою за поданням її
голови. Основними структурними підрозділами виконкому є відділи та
управління.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують
до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або
сільської ради виконавчі комітети можуть не створюватися. У цих випадках
виконавчо-розпорядчі функції (крім розпорядження земельними та
природними ресурсами) здійснює голова ради одноособове.

Виконавчий комітет ради попередньо розглядає проекти місцевих програм
соціального, економічного та культурного розвитку, цільових програм з
інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень, що виносяться на
розгляд відповідної ради; координує діяльність відділів, управлінь та
інших виконавчих органів ради, підприємств, установ і організацій, що
належать до комунальної власності відповідної територіальної громади,
заслуховує звіти про роботу їх керівників; має право змінювати або
скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших
виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб. Виконавчий комітет
здійснює також окремі повноваження, делеговані йому державою.

Перелічені повноваження належать до загальних повноважень виконавчого
комітету. Крім них він має широке коло спеціальних повноважень в окремих
напрямках його діяльності: в галузі планування та обліку, бюджету і
фінансів, управління комунальною власністю, розвитку місцевого
господарства, охорони навколишнього природного середовища, будівництва,
житлового господарства, транспорту, зв’язку, соціального обслуговування
тощо. Так, виконавчий комітет розробляє і подає на затвердження ради
бюджет та звіт про його виконання; забезпечує виконання затверджених
радою планів приватизації об’єктів комунальної власності; припиняє або
обмежує господарську діяльність підприємств (об’єднань), організацій і
установ різних форм власності у разі порушення ними законодавства про
охорону природного середовища; організовує місцеві ринки, сприяє
розвитку всіх форм торгівлі; управляє підприємствами та організаціями
транспорту і зв’язку, що належать до комунальної власності; реєструє
право власності, право користування землею, підприємства, організації і
установи, громадські формування; звертається до суду про визнання
незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого
самоврядування та ін.

Значними повноваженнями чинне законодавство наділяє голів сіл, селищ та
міст. Вони обираються відповідною територіальною громадою строком на
чотири роки і очолюють раду та її виконавчий комітет. Сільський,
селищний, міський голова забезпечує здійснення наданих законом
повноважень органів виконавчої влади на відповідній території,
додержання Конституції та законів України, виконання актів органів
виконавчої влади; організовує роботу відповідної ради та її виконавчого
комітету, призначає на посаду та звільняє з посади керівників відділів,
управлінь та інших структурних підрозділів ради, підприємств, установ і
організацій, що належать до комунальної власності і відповідних
територіальних громад; скликає загальні збори громадян за місцем
проживання; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий
комітет у відносинах з іншими державними та недержавними органами;
звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів
місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади,
підприємств. установ і організацій, які обмежують права та інтереси
територіальної громади, а також повноваження ради та її органів; укладає
від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету
договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до
виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради;
веде особистий прийом громадян та ін.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі
рішень. Акти такої форми приймають і виконавчі комітети ради. Рішення
ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю
голосів депутатів від загального складу ради (крім деяких випадків,
передбачених чинним законодавством). Рішення ради нормативно-правового
характеру набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо
радою не встановлено більш пізній строк уведення цих рішень у дію.

Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю
голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються
сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної,
обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до
відома населення [10, ст.124].

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як
безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські,
селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

У свою чергу сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за
ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші
самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції,
фінансів, майна. Серед «інших» органів місцевої самоорганізації
населення Закон України від 21 травня 1997 р. «По місцеве самоврядування
в Україні», крім будинкових, вуличних, квартальних, називає також форми
безпосереднього волевиявлення народу — місцеві референдуми, загальні
збори громадян, громадські слухання. Органи місцевого самоврядування
села, селища, міста для більш активного здійснення своїх прав та
обов’язків можуть також об’єднуватися в асоціації, інші форми
добровільних об’єднань.

До органів місцевого самоврядування, таких, що представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, Конституція України
та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносять
районні та обласні ради. Питання організації управління районами в
містах належить до компетенції міських рад.

Органами місцевої влади в АРК Закон України від 17 березня 1995 р. «Про
Автономну Республіку Крим» називає сільські, селищні, районні, міські,
районні в містах ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села,
селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого
самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, яку
складають рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші
кошти, земля, природні ресурси тощо.

Вони затверджують програми соціально-економічного та культурного
розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних
адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують
проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства,
організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх
компетенції.

Територіальні громади сіл, селищ та міст можуть об’єднувати на
договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів
для виконання спільних проектів або для спільного фінансування
(утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати
для цього відповідні органи і служби.

Від імені і в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної
власності здійснюють відповідні ради.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради
вирішуються питання про утворення і ліквідацію постійних та інших
комісій ради; заслуховуються повідомлення депутатів про роботу в раді,
виконання ними доручень ради; скасовуються акти виконавчих органів ради,
які не відповідають чинному законодавству; затверджуються програми
соціально-економічного та культурного розвитку відповідних
адміністративно-територіальних одиниць; приймаються рішення щодо
відчуження відповідно до закону комунального майна; затверджуються
місцеві програми приватизації;

регулюються земельні відносини, відносини по використанню природних
ресурсів; затверджуються місцеві містобудівні програми, договори,
укладені головами рад від імені ради, з питань, віднесених до її
виключної компетенції, статути територіальних громад та ін. Ради також
створюють постійні та тимчасові комісії з окремих питань.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та
культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх
виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з
коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між
територіальними громадами або для виконання спільних, проектів та з
коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для
реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та
контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до
їхньої компетенції.

Відповідно до ч. З ст. 143 Конституції України органам місцевого
самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів
виконавчої влади. В такому разі держава фінансує здійснення цих
повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету
України.

В свою чергу місцеві ради (обласні та районні) можуть делегувати частину
своїх повноважень відповідно обласним та районним державним
адміністраціям і контролювати реалізацію цих повноважень. Обласні та
районні ради заслуховують звіти голів міських державних адміністрацій,
їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних
підрозділів місцевих державних адміністрацій про забезпечення бюджету,
виконання програм економічного та соціально-культурного розвитку
відповідної території, місцевих екологічних програм та з інших питань,
які пов’язані з реалізацією місцевою державною адміністрацією
повноважень, що делеговані їй радою.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом,
приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній
території (ст. 144 Конституції України).

Все це дає змогу вважати, що органи місцевого самоврядування мають риси,
котрі наближають їх до органів виконавчої влади, з якими вони тісно
взаємодіють при вирішенні питань місцевого значення.

З питань здійснення повноважень органів виконавчої влади органи
місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої
влади. Правові акти органів місцевого самоврядування, прийняті з
порушенням Конституції та законодавства України, можуть бути зупинені до
вирішення питання про їх законність у судовому порядку. Шкода, завдана в
результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого
самоврядування, відшкодовується ними в повному обсязі за рахунок власних
коштів.

Місцеві ради підконтрольні також Верховній Раді України, територіальним
громадам, суду. Так, відповідно до Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» повноваження місцевої ради можуть бути
достроково припинені за рішенням місцевого референдуму в разі, якщо рада
прийняла рішення з порушенням Конституції та інших законів України, прав
і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про
приведення цих рішень у відповідність із законом, а також якщо сесії
ради не проводяться без поважних причин у встановлені законом строки,
або рада не вирішує питань, віднесених до її відання.

Питання про дострокове припинення повноважень сільської, селищної,
міської, районної ради за рішенням, місцевого референдуму може бути
порушене сільським, селищним, міським головою, а також не менш як однією
десятою частиною громадян, що проживають на відповідній території і
мають право голосу.

За наявності рішення суду про визнання актів ради незаконними, висновків
відповідного комітету Верховної Ради України остання може призначити
позачергові вибори сільської, селищної, міської, районної у місті,
районної, обласної ради.

Список використаної літератури

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997
р.

Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і
місцеве самоврядування» від 7 грудня 1990 р.

Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і
регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 р.

Закон України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування»
від 3 лютого 1994 р.

Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про
формування місцевих органів влади і самоврядування» від 28 червня 1994р.

Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р.

Конституція України. – К., 1996.

БахрахД. Н. Административное право: Учебник для вузов. — М.,1997.

Драго Р. Административная наука. — М., 1982.

Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. — К., 1998.

Муниципальное право. — М., 1997.

Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. — М., 1998.

Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1997. № 24.

Ст. 170. Див.: Там само. 1995. № 11. Ст. 69.

Похожие записи