РЕФЕРАТ

на тему:

“О.Конт і виникнення

позитивістської соціології”

План

ВСТУП

1. ОСНОВНІ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ

ПОЗИТИВІСТСЬКОЇ СОЦІОЛОГІЇ О.КОНТА

2. ГОЛОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ПОЗИТИВІСТСЬКОЇ СОЦІОЛОГІЇ ОГЮСТА КОНТА

3. НАУКОВІ ДЖЕРЕЛА, НА ЯКІ ОПИРАВСЯ О.КОНТ

4. ВНЕСОК ОГЮСТА КОНТА У СОЦІОЛОГІЮ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Соціологія як самостійна галузь наукового знання виникла досить пізно, у
40-х рр. XIX ст., і являє собою порівняно молоду науку. Перший, хто
переглядає усталену класифікацію наук і виділяє в ній окрему науку про
суспільство, є французький вчений Огюст Конт (1798-1 857), якого і
вважають засновником соціології. В його шеститомній праці «Курс
позитивної філософії» вперше вжито назву «соціологія» і обґрунтовано її
предмет і метод

1. Основні етапи формування

позитивістської соціології О.Конта

О.Конт жив у Франції у такий період її історії, який знаменувався
боротьбою старих і нових класів і станів, частою зміною форм політичного
устрою. Прихід до влади Наполеона Бонапарта, який починав як
республіканець, а став імператором, зліт і падіння імперії, низка
буржуазних революцій, що перетиналася реставрацією монархії, глибока і
всеохоплююча криза старого суспільства і важкі муки народження нового
буржуазного ладу, руйнація традиційних цінностей і моральних принципів,
— все це спричинило величезний вплив на світогляд Конта.

Він намагався знайти шляхи виходу з цього всезагального кризового стану,
звертаючи свої погляди до науки, яка одна, на його переконання, була
здатна подолати стан анархії і хаосу, в якому так довго перебувають
найбільш цивілізовані країни, включаючи Францію. Але це мала бути
спеціальна позитивна наука про суспільство, його будову та розвиток,
заснована на достовірних дослідних даних — на той час такої науки ще не
існувало.

О.Конт створює свою класифікацію наук, розміщаючи їх у відповідності з
історією їх виникнення, розвитку і залежності одна від одної,
ускладненням їх предмету, зростанням складності явищ, які вони
досліджують. Кантівська ієрархія наук набирає вигляду певних сходинок

Якщо слідувати логіці, наступною сходинкою має бути окрема наука про
найбільш складний живий організм — суспільство; так у цій класифікації
з’являється спочатку «соціальна фізика», і лише у 47 лекції своєї праці
«Курс позитивної філософії» Конт дає їй назву «соціологія».

Перший період (1819-1828), що майже цілком збігається згодом його
співробітництва із Сен-Сімоном, характеризується виданням шести
невеликих програмних творів, «опускулів». Ці твори Конт згодом уключив
як додаток у IV тім своєї «Системи позитивної політики» (1854) з метою
показати наступність своїх поглядів. У «опускулах» він намічає принципи
і шляхи інтелектуальної і соціальної реформи, у якій бідує, що
знаходиться в стані «анархії» людство. У цих творах можна знайти ідеї,
що одночасно є підсумком для Сен-Сімона і відправним пунктом для Конта.
Тут уже є присутнім ряд найбільш важливих ідей, що Конт розвиває згодом,
зокрема, ідея про особливу роль вчених у новому суспільстві, розрізнення
двох головних епох у розвитку людства: критичний й органічний, поняття і
принципи «позитивної політики», і, нарешті, знаменитий «закон трьох
стадій».

Другий період (1830-1842) — це період зрілості, коли створювався і
видавався шеститомний «Курс позитивної філософії» (тому виходили
послідовно в 1830, 1835, 1838, 1839, 1841 і 1842 р.). У цей час Конт
розробляє філософські і наукові основи позитивістського світогляду.

Вважаючи, що інтелектуальна реформа повинна передувати соціальної
(включаючи політичну, моральну, релігійну), він у цей період виступає
головним чином у ролі вченого й у якості такого дотримує «об’єктивного»
методу: він обґрунтовує включенність людського і соціального світу в
загальну систему світобудови, підпорядкованість людських справ
природному ходу речей і орієнтацію соціології (у принципі ієрархії наук,
що знаходиться на вершині,) на природничі науки як на більш зрілі і
раніше наблизилися до позитивного стану.

Третій, завершальний період творчості Конта, починається з другої
половини 40-х років. Він відзначений створенням таких добутків, як
чотиритомна «Система позитивної політики, чи Соціологічний трактат, що
засновує Релігію Людства» (1851-1854), «Позитивістський катехізис»
(1852) і «Суб’єктивний синтез» (1856). У цей час Конт обґрунтовує
переважно «суб’єктивну» точку зору і «суб’єктивний» метод. На перший
план у його навчанні виходять емоційні фактори людського і соціального
життя, втілені в понятті «серце». Відповідно головним об’єктом його
уваги стають інститути, що відповідають емоційним потребам людини:
мораль і релігія. Якщо на попередньому етапі Конт волів використовувати
поняття «позитивна філософія», «позитивний дух», «раціональна
позитивність», то в цей час він уже частіше говорить про «позитивізм» як
про доктрину, у якій інтелектуальні, наукові елементи підлеглі
моральним, релігійним і політичної. Теоретична перспектива міняється:
якщо в «Курсі» Конт підкреслює «природний» характер соціальних законів,
необхідність пізнання їх і підпорядкування їм, те тепер, навпаки, він,
відповідно до «суб’єктивного» точкою зору, розглядає соціальний світ як
продукт почуття, волі і діяльності людини. У цей період він виступає вже
не стільки в ролі вченого, скільки в інших ролях: мораліста, пророка і
первосвященика нової релігії, автора соціально-політичних проектів.

Існують дві точки зору на співвідношення відзначених періодів у
творчості французького мислителя. Одні аналітики вважали, що третій
період протистоїть першим двом і означає рішуче відмовлення від вихідних
науково-теоретичних позицій. Іншими словами, Конт як творець нової
релігії й утопічних проектів не має нічого загального з Контом — творцем
позитивістського наукового світогляду. Такої точки зору дотримували,
зокрема, відомі прихильники контовського позитивізму француз Ем. Літтре
й англієць Дж. Ст. Мілль. Вони надихалися ідеями «Курсу позитивної
філософії». Коли ж, на їхню думку, автор порвав з цими ідеями, вони
порвали з їхнім автором.

Інші, у тому числі сам Конт, розглядали третій період як природне і
логічне завершення перших двох. З цього погляду три періоди виражають не
еволюцію і, тим більше, не корінна зміна поглядів, а різні етапи
реалізації того самого задуму, того, котрий був сформульований ще в
«опускулах». Тих своїх прихильників, що визнавали і «Курс» (II період) і
«Систему позитивної політики» (III період), він вважав «повними»
позитивістами, тих же, хто був прихильником тільки «Курсу» —
«неповними».

Проте, заперечуючи поворот у змісті своїх поглядів, Конт у той же час
визнавав зміну своєї соціально-інтелектуальної ролі (від ученого — до
проповідника нової релігії), говорячи, що «проміняв кар’єру Аристотеля
на кар’єру святого Павла…» [1, XXIII].

Незалежно від того, як оцінювати співвідношення між різними періодами і
частинами контовського навчання, безсумнівно, що в ньому перепліталися і
проникали друг у друга наукові і позанаучні елементи. Але задача історії
соціології — вивчити насамперед наукові елементи, виходячи з тих
критеріїв, що були виділені в першій лекції. Це ті сторони доктрини
Конта, що надалі одержали продовження не в чи моралі релігії, не в чи
політику соціальних рухах, а в соціології як науці.

2. Головні концепції

позитивістської соціології Огюста Конта

Соціологія, вважає Конт, може і повинна будуватися за взірцем передових
природничих наукових дисциплін, на фундаменті виявлених законів,
зв’язків між явищами, що повторюються. Виходячи з досвіду
природознавства, яке вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією
доходить висновку, що і «соціальна фізика» (або соціологія) має вивчати
суспільство як систему. В основу побудови соціології як самостійної
науки Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту
існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних
елементів, які, в свою чергу, виконують певні функції.

Виходячи з цього, О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або
теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони
функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і
«соціальну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує
закони розвитку і зміни соціальних систем).

Конт починає аналіз «соціальної статики» з сім’ї, вважаючи її основною і
найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім’я, на думку
Конта, — це джерело морального виховання, збереження культурних традицій
і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне
життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного
служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями
підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями,
носіями яких є старші і молоді люди.

Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює
необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його
думку, стоїть нижче мужчини в інтелектуальному плані, поступаючись йому
також і силою волі. Завдання жінки — робити благородними грубі чоловічі
натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.

За переконаннями Конта, саме сім’я є тою «позитивною» силою, яка
цементує суспільство. Розпад сім’ї означає розпад і загибель
суспільства.

Аналогом сімейних відносин у більш широкому суспільному плані є
кооперація, заснована на розподілі праці. Тут кожен робить те, до чого
він має найбільшу схильність, тому всі зацікавлені один в одному. Так
виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який
забезпечує рівновагу суспільства як соціальної системи та збереження її
цілісності.

На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура
соціальних груп і спільнот, створюється зв’язок між окремими індивідами,
сім’ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні
зв’язки, вважає Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності
суспільства, бо людина є егоїстичною і агресивною за своєю природою.
Тому ці зв’язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути
гармонії там, де панує конкуренція і експлуатація — наслідки розподілу
праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду
людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до
розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності.
Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати
різноскеровані інтереси і забезпечувати стан рівноваги. Держава, таким
чином, виступає у Конто органом соціальної солідарності і гарантом
суспільного порядку.

Однак і цього недостатньо для нормального функціонування суспільства, бо
сталий соціальний зв’язок вимагає не лише примусу, але й певної духовної
єдності — вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних
принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між
людьми забезпечується релігією і церквою. Конт виходить з того, що
людина — це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка
керується швидше почуттями, аніж розумом. Саме ця обставина робить
необхідною збереження релігії і церкви, які виконують функцію
регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність вірувань і
почуттів, без чого, на думку Конта, не може існувати жодне суспільство.

Основний принцип «соціальної статики» Конта — взаємозалежність індивіда
і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна
згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи. Ця ідея
надовго стала домінуючою в традиції соціологічного позитивізму. Загалом
стабільне суспільство з його найважливішими соціальними інститутами
можна уявити таким чином:

«Соціальна статика», тобто дослідження складових елементів соціального
організму та їх взаємодії, характеризує певний сталий стан суспільства.
«Соціальна динаміка», натомість, стосується з’ясування причин, які
рухають розвитком цього суспільства. Для Конта первинними, вирішальними
чинниками впливу на суспільний розвиток є духовні, розумові начала
людини. За основу своєї «соціальної динаміки» він бере історію людського
духу, розвиток людського інтелекту.

На думку Конта, людський розум у своєму розвитку проходить три стадії,
яким відповідають три стадії історичного прогресу. Перша, або теологічна
стадія, охоплює час від давнини до 1300 року. Вона характеризується
пануванням релігійного світогляду в сукупності з військово-авторитарними
режимами на чолі з жерцями та військовими. Друга, або метафізична
стадія, продовжується до 1800 року; її основою Стає метафізичний спосіб
пояснення існуючого, суть якого полягає в абстрактно-умоглядному
тлумаченні речей і явищ без опори на емпіричні (дослідні) дані. Тут на
перший план у духовній сфері висуваються філософи, а в політичній
—юристи, публіцисти, літератори. Завданням цієї стадії є руйнація
старого суспільства та його нещадна критика. Але наслідком цього стає
стан анархії і хаосу. Тому третя, позитивна стадія — це стадія
розповсюдження передусім наук, зростання їх суспільної значущості і
впливу на всі сторони життя суспільства. Людська думка акцентує свою
увагу не на надприродному і не на поясненнях сущого за допомогою
абстрактних сутностей, а лише на наукових законах. Зростання й
накопичення позитивних знань спонукає швидкий розвиток промисловості,
стимулює перехід від військових до промислова розвинутих систем,
допомагає встановленню порядку і соціального миру. В центрі духовного
життя перебувають вчені і діячі мистецтва, а управління господарством
здійснюють промисловці й технічні фахівці.

Головним завданням соціології в цих умовах для Конта є

опис взаємодії законів функціонування й розвитку суспільства і
вироблення оптимальної з цієї точки зору позитивної політики. Він
однаково гостро виступає як проти реакціонерів — .захисників старого
ладу, так і проти радикалів, які стояли за революційне нищення віджилого
устрою. Конт мріє про суспільство, в якому соціальний порядок не
приводив би до застою, а прогрес — до революційної анархії та свавілля.
Вчення Конта про позитивну політику як шлях поступового, наперед
передбачуваного і науково забезпеченого реформування суспільства на
засадах розуму та інтелекту виступало антитезою до ідей марксизму, які в
цей час почали широко проникати у Францію.

Отже, предметом соціології для Конта виступає не конкретно-історичне
суспільство, а суспільство в цілому, як система в її минулому і
сучасності. Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними
для цієї науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну
науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, різних
станів одного й того ж суспільства) та історичний метод (дослідження
послідовних станів суспільства з врахуванням тісного зв’язку минулого,
сучасності й майбутнього).

3. Наукові джерела, на які опирався О.Конт

Найдавнішим попередником справжньої соціальної науки Конт вважає
Аристотеля, що прагне розглядати спостереження як основу цієї науки, а
людини — як тваринне політичне.

Погляди Конта на внесок різних мислителів у створення соціології
викладені, зокрема, у 47-й лекції його «Курсу».

Серед тих, що вплинули на формування поглядів Конта чи високо їм
шанованих слід зазначити філософів Френсіса Бекона, Декарта, Юма,
Кондільяка, а також видних натуралістів минулого. Першу значну спробу
цілісного, заснованого на «дусі універсальності» розгляду соціального
розвитку Конт знаходить у Боссюе. Конт зазнав впливу від ліберального в
політичній економії, головним чином Адама Сміта і Жан-Батисту Сея. В
Адама Сміта, «прославленого і розважливого», він відзначає глибокий
аналіз поділу праці. «Мудрий» Тюрго, безсумнівно, також уплинув на
контовське представлення про прогрес і передбачив його закон «трьох
стадій», розділивши культурний прогрес людства на три стадії: релігійну,
спекулятивну і наукову.

Надзвичайно високо Конт оцінює внесок Монтеск’є, що вперше поширив
принцип детермінізму на пізнання соціальних явищ і показав, що ці явища
підлеглі дії природних законів. Конт визнає важливий внесок Гоббса в
становлення соціальної науки. Але особливо високо він цінує двох
мислителів, ідеї яких протистояли один одному: де Местра і Кондорсе.
Прагнучи з’єднати і примирити традиціоналізм і лібералізм,
консервативний і революційний дух, він розглядає концепції обох
мислителів як взаємодоповнюючі. Головне соціальне гасло Конта: «Порядок
і прогрес» — спирається на ідею порядку в де Местра (і інших
традиціоналістів, особливо де Бональда) і ідею прогресу в Кондорсе,
якого він вважав своїм «духівником».

Особливо глибокий вплив на Конта зробив Сен-Сімон, хоча сам Конт це
рішуче заперечував. Важко знайти в Конта таку ідею, що у якійсь формі
вже не була присутня б у творах Сен-Сімона. Це відноситься, зокрема, до
таким важливим для Конта положенням, як розходження «критичних» і
«органічних» періодів у розвитку суспільства, ідея прогресу, значення
науки, особливо соціальної, у сучасну епоху, роль індустріалізму і
«індустріалов» у сучасному і майбутнім суспільстві і т.д. Можна сказати,
що власне ідея соціальної реальності, ключова для становлення соціології
як науки, була значною мірою сприйнята Контом у Сен-Сімона. Навіть саме
вираження «позитивна філософія» останній використовував ще в 1808 р.,
тобто задовго до засновника позитивної філософії. У нього ж ми
зустрічаємо і тези (згодом розвиті Контом) про те, що «наука про
людину», «соціальна фізика», чи «соціальна фізіологія», — це частина
загальної науки, вона повинна базуватися на спостереженні і її методах
повинні бути тими ж, що і методи природних наук. Ще до Конта Сен-Сімон у
«Листах женевського мешканця» (1803) указує на аналогію між соціальним
тілом і біологічним організмом. Сам життєвий і творчий маршрут Конта від
проповідника нової науки до проповідника нової релігії у відомому змісті
повторив маршрут Сен-Симона, у діяльності якого також розрізняються три
періоди: науковий, соціально-реформаторський і період почуття і віри, у
який він розробляв «нове християнство».

Але було б помилковим вважати Конта простим продовжувачем Сен-Сімона.
По-перше, між ними існують визначені теоретичні і соціально-практичні
розбіжності. Сен-Сімон робить основний акцент на проблемі соціального
прогресу, Конт, також вірячи в прогрес, більше значення додає проблемі
соціального порядку. Конт — прихильник концентрації і централізації
політичної влади, соціальній ієрархії і субординації, Сен-Сімон,
навпаки, пророкує й обґрунтовує зникнення держави і доводить
фундаментальна рівність між людьми. Затверджуючи значення
інтелектуальної реформи як необхідної умови реформи соціальної, Конт
дорікав Сен-Сімона в поспішності і відзначав, що той хоче лікувати
хворобу, природу якої ще не вивчив. По-друге, і цієї самої головне, ідеї
Сен-Сімона виражені в зародковій, нерозгорнутій формі, це часто лише
окремі висловлення, начерки концепцій, але не самі концепції. У Конта,
навпаки, ті ж ідеї представлені у виді розгорнутих, систематичних
концепцій і теорій.

У цілому Конт прагнув об’єднати суперечливі ідейні традиції:
просвітительську ідею прогресу і традиціоналізм, просвітительський
раціоналізм (навіть у якобінському культі Розуму він бачив передбачення
позитивізму) і середньовічний католицизм. В останньому йому особливо
імпонувала ідеологія соціально-ієрархічної і наднаціональної структури.
Конт вважає застарілої християнську догматику, але не релігію як таку.
Він прагне усунути Бога ім’ям релігії. Сама ж релігія вічна, тому що
людина, у його інтерпретації, — істота не стільки раціональне, мисляче,
що міркує, скільки емоційне, що почуває, віруюче. Але для відновлення
релігії, так само як і всього людства, по Конту, потрібні нові
інтелектуальні підстави. Тому створення позитивізму як синтетичної
світоглядної системи він починає з перегляду цих основ.

Чи була в Конта наука наслідком його чи утопії, навпаки, утопія –
наслідок його наукових чи поглядів, нарешті, наука й утопія в нього були
незалежні друг від друга? Як би ми ні відповіли на це питання, ясно
одне: Конт уніс важливий вклад у становлення соціології як наукової
дисципліни. Він обґрунтував її необхідність і можливість. Це
обґрунтування було по суті своєї і неминуче філософським і, ширше,
світоглядним: очевидно, що зсередини соціології обґрунтувати її було
неможливе, тому що як самостійну науку вона ще не існувала, Конт
розумів, що він знаходиться лише в джерел створення нової науки. Він
намітив її програму і почасти намагався неї реалізувати. Дещо з цих
спроб відповідало його програмі, дещо їй суперечило.

4. Внесок Огюста Конта у соціологію

Конт уніс серйозний вклад у формування онтологічних парадигм
соціологічного знання, тобто ключових представлень про соціальну
реальність. Він доводив що став парадигмальним тезу про те, що соціальна
реальність — частина загальної системи світобудови. Він обґрунтував ідею
автономії «соціального існування» стосовно індивідуального. Він одним з
перших розробляв такі парадигмальне поняття, як «соціальний організм» і
«соціальна система». (Правда, він ще не розрізняє суспільство і людство,
вважаючи, що це ті самі сутності, що розвиваються однаковим образом.)
Конт сформулював еволюціоністську парадигму, доводячи, що всі
суспільства у своєму розвитку чи раніш пізніше проходять ті самі стадії.
Він обґрунтував поділ суспільств на військовий і індустріальний типи, що
згодом продовжили і розвили інші соціологи. Його ідеї лежать в основі
різноманітних теорій індустріалізму і технократії. Він зафіксував
висування на авансцену соціального життя і ріст значення нових
соціальних категорій: підприємців, банкірів, інженерів, робітничих клас,
учених. Він був родоначальником однієї з головних соціологічних
традицій-традицій дослідження соціальної солідарності.

У епістемологічному аспекті величезне значення мала теза Конта про те,
що структура і розвиток суспільства підлеглі дії законів, який необхідно
вивчати і на основі яких варто будувати соціальну практику. Його
розрізнення соціальної статики і соціальної динаміки в тій чи іншій
формі збереглося протягом всієї історії соціології, а також проникнуло в
суміжні науки. Зберігають своє значення і багато хто з його постулатів,
що стосуються методів соціології: спостереження, експерименту,
порівняльно-історичного методу і т.п. Навіть його містичний
«суб’єктивний» метод уплинув на долі соціологічної думки.

В етичному аспекті важливу роль у розвитку соціології зіграло
обґрунтування Контом видатної ролі вченого в сучасному суспільстві. Його
внесок у професійну етику нової науки складався насамперед у доказі
необхідності переваги спостереження над уявою й у голосному заклику не
«проклинати» і не «хвалити» соціальні факти, а вивчати їх, тим самим він
актуалізував стосовно до соціології найважливіший для наукової етики
теза Спінози: «Не сміятися, не плакати, а розуміти». Правда, сам Конт у
своїй «суб’єктивній» соціології і «позитивній політиці» часто
додержувався протилежних принципів. Але він з такою силою обґрунтовував
етику неупередженого, вільного від усяких догм, безгіпотезного
дослідження, що позитивізм у соціології завжди зв’язувався саме з такою
етикою. Саме вона і стала головної для професії соціолога.

Що стосується значення Конта для інституціонально-організаційної
сторони розвитку соціології, те тут можна говорити не про прямий, а лише
про непрямий його вплив. Час інституціонализації соціології при ньому ще
не наступило. Як говорив сам Конт, «колиска не може бути троном». У його
час соціологія знаходився ще в колисці. Не можна сказати, щоб соціологія
чи коли-небудь де-небудь дотепер знаходилася «на троні». Але в тім, що
вона сьогодні займає цілком гідне місце серед наук про людину, заслуга
Конта безсумнівно велика.

Висновки

Таким чином, місце вчення Конта в історії соціології є надзвичайно
важливим. Він вперше:

• обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і
можливість пізнання законів його розвитку;

• визначив соціологію як особливу науку про суспільство, оперту на
емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об’єктивність та
неупередженість;

• розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними
закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інститутів і
структури цієї системи, механізмів її змін.

Водночас Конт так і не зміг у поясненні суспільства остаточно
відірватись від аналогій з природничими науками, запозичуючи багато
своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив’язуючи
соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються
природознавством. Нарешті, людина у його вченні виступає насамперед
природною істотою з такими вродженими характеристиками, як егоїзм,
агресивність тощо. Вона підпорядкована природним закономірностям і не
відіграє жодної самостійної ролі в процесі природної еволюції.

Використана література

1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М.: 1993.

2. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до
початку XX ст.) — К.: 1993.

3. История социологии. — Минск: 1993.

4. История социологии в Западной Европе й США. — М.: 1993.

5. Краткий споварь по социологии. — М.: 1989.

6. Монсон П. Современная западная социология. — Санкт-Петербург: 1992.

7. Овчаренко В.Й., Грицанов А.А. Социологический психологизм. — Минск:
1990.

8. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. —
К.: 1996.

9. Поппер К. Открытое общество й его враги, Т.2. — М.: 1992.

10.Радугин А.А., Радугин Р.А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.

11. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології.. — К.:
1992.

12.Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.

13.Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.

15.Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.

16.Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Піча В., Семашко О.,
Черниш Н.) — К.: 1996.

17.Соціологія: Конспект лекцій для студентів гуманітарних вузів. — К.:
1992.

PAGE

PAGE 15

Похожие записи