.

Норми права та інші соціальні норми (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1026 21222
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“НОРМИ ПРАВА

ТА ІНШІ СОЦІАЛЬНІ НОРМИ”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ НОРМ ПРАВА ТА ІНШИХ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

1.1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ НОРМИ ПРАВА

1.2. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ. ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ З
ТЕХНІЧНИМИ НОРМАМИ

1.3. НОРМИ МОРАЛІ І НОРМИ ПРАВА: ЇХ ЗВ’ЯЗОК І ВЗАЄМОДІЯ

1.4. НОРМИ-ЗВИЧАЇ І НОРМИ ПРАВА

1.5. КОРПОРАТИВНІ НОРМИ І НОРМИ ПРАВА

2. ВИДИ НОРМ ПРАВА, СТРУКТУРА ТА ЇХ ОЗНАКИ

2.1. ВИДИ НОРМ ПРАВА

2.2. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ (НЕТИПОВІ) НОРМИ ПРАВА

2.3. СТРУКТУРА НОРМИ ПРАВА І НОРМИ-РОЗПОРЯДЖЕННЯ

2.4. КЛАСИФІКАЦІЯ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ НОРМИ ПРАВА ЗА СТУПЕНЕМ
ВИЗНАЧЕНОСТІ ТА СКЛАДОМ

3. ФОРМИ ВИКЛАДЕННЯ НОРМ ПРАВА У СТАТТЯХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Цивілізоване життя людства не можна мислити без дотримання певних
соціальних норм (правил). Без них життя було б подібне на хаос,
постійно б виникали суперечки, непорозуміння, заперечення тощо.Тому
вивчення норм права та інших соціальних норм є вкрай потрібне для
розуміння їх значення, важливості та особливостей становлення та
розвитку.

Важливість вивчення норм права та інших соціальних норм ще полягає і в
тому, що правові норми дуже тісно переплітаються з соціальними нормами,
оскільки історичний розвиток людства так чи інакше опирався на загальні
соціальні положення, які так чи інакше відбивалися на правотворчих
процесах будь-якого народу, будь-якої держави. Всі види норм – як
правила – можна умовно поділити на дві групи: соціальні та технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини, пов’язану з використанням
природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і
знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним.

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються
у відносинах між людьми в суспільстві в зв’язку з проявом їх волі
(інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і
в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика,
техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального
характеру.

Тому дослідження місця права в системі соціальних норм – є вкрай
важливим і потрібним на будь-якому етапі розвитку суспільства.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити в першу чергу такі
питання як: поняття, ознаки і види норм права, соціальних норм, їх
співвідношення з технічними нормами; норми моралі і норми права: їх
зв’язок і взаємодія; норми-звичаї і норми права; корпоративні норми і
норми права; поняття і ознаки норми права; види норм права;
спеціалізовані (нетипові) норми права; структура норми права і
норми-розпорядження; класифікація структурних елементів норми права за
ступенем визначеності та складом; способи (форми) викладення норм права
у статтях нормативно-правового акта.

Гадаю, що дані питання у певній мірі дозволять якнайкраще дослідити
норми права та інші соціальні норми.

При виконанні роботи були використані різноманітні літературні джерела
та були застосовані основні методи наукового дослідження як
порівняльний, метод аналізу, синтезу та узагальнення, історичний метод.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ НОРМ ПРАВА

ТА ІНШИХ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

1.1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ НОРМИ ПРАВА

Норма права — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило
поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване
державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру
свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та
індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма
заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої
ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних
відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає
систему права.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми
права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове
правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки; впливає на
суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб)
регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює
її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов’язкове правило поведінки — норма права виходить від
держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає
обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний
(без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер,
тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих
нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість
застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визиачене правило поведінки представницько-зобов’язуючого
характеру — норма права закріплює права і обов’язки учасників суспільних
відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка
застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права
покладає обов’язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на
навчання, обов’язок інших — забезпечити це право). Формальну
визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших
писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма
права видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції з
дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття
чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж
до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення
суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує
способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні
санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид
і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність,
формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів
(диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:

— є мірою свободи і справедливості;

— є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і
систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у
громадянському суспільстві;

— має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що
адресоване безлічі індивідуально не визначених суб’єктів і розраховано
на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

1.2. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ.

ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ З ТЕХНІЧНИМИ НОРМАМИ

Всі види норм (норма — це певне правило) можна умовно поділити на дві
групи:

— соціальні;.

— технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини, пов’язану з використанням
природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і
знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним.

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються
у відносинах між людьми в суспільстві в зв’язку з проявом їх волі
(інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і
в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика,
техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального
характеру.

Ознаки соціальних норм:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру
— соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано
встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в
нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у
регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм
типових масштабів поведінки;

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають
конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку
людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли
виникають відповідні суспільні відносини;

3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов’язкові. Вони
встановлюють заборони, дають еталони поведінки;

4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на
поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом,
державним примусом).

Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного
розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного
життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Класифікувати соціальні норми можна за різними критеріями.

Види соціальних норм за сферами дії:

— економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто
пов’язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і
споживанням матеріальних благ;

— політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями;
пов’язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні,
із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

• релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними
релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього
середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

• норми моралі;

• норми-звичаї;

• норми права;

• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство,
об’єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині
різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і
комерційних) між їх членами.

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із
соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна
лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із
принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого
існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня
стали правовими).

Технічні норми посідають своєрідне місце в системі соціального
регулювання, обумовлене тим, що вони регулюють відносини між людьми і
природою, технікою (людина і комп’ютер, людина і знаряддя праці, людина
і виробництво), тоді як соціальні норми — відносини між людьми та їх
об’єднаннями.

Технічні норми — правила, що вказують на найбільш економічні та
екологічно нешкідливі методи, прийоми і засоби впливу людей на
матеріальний світ, їх роботу з технічними і природними об’єктами.
Інакше: це правила доцільного поводження з предметами природи,
знаряддями праці та різними технічними засобами, наприклад, правила
виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин і
механізмів.

Технічні норми грунтуються на пізнанні законів природи, особливостей
технічних об’єктів (знарядь виробництва та ін.) і являють собою
специфічну мову спілкування людини з матеріальними об’єктами.
Недотримання технічних норм призводить до відповідної реакції з боку сил
природи на конкретні дії людини (каліцтва, травми, хвороби). Так,
невиконання вимоги медичного закладу користуватися одноразовими шприцами
може призвести до інфікування хворого СНІДом, а порушення правил роботи
на електронно-обчислювальній машині не дасть потрібного результату.

Якщо розглядати технічні норми безвідносно до того, регулюють вони
поведінку людей чи ні, то їх можна визначити як суто технічні і
протиставити соціальним нормам, тобто суто технічні норми як абстракція,
відволікання від суспільних відносин, мають таке саме значення, як
правила математики та інших несоціальних утворень, наприклад, правила
поводження з комп’ютерами, телевізорами, стереосистемами, холодильниками
і т.д.

Як тільки технічні норми стикаються з поведінкою людей і люди починають
узгоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні
правила перетворюються на загальні правила поведінки (норми), вони
набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни — технічні
норми, що мають соціальне значення. Або інший приклад: технічними
нормами є різні правила, що встановлюють вимоги до якості продукції,
товарів і гарантії ‘їх якості. Ці технічні правила розраховані на
ставлення суб’єктів (колективів) до них у процесі створення продукції
(товарів) і сфері обміну. Тому вони мають соціальний характер.

Спільне у технічних і соціальних норм — їх зв’язок із діяльністю людини.

Відмінності технічних і соціальних норм — в об’єктах і методах
регулювання.

Ознаки соціально-технічних норм:

• обумовленість законами природи і техніки;

• невиразність соціального характеру (не є суто соціальними);

• невиразність засобів суспільного забезпечення (правових, моральних та
інших санкцій);

• виключність використання.

Ряд технічних норм, що діють у матеріально-виробничій і управлінській
сфері і набули соціального значення, набувають правової сили, тобто
перетворюються на техніко-юридичні з ознаками обов’язковості і охорони
державними засобами, аж до примусу. При цьому вони не втрачають свого
організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної
безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту,
енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних
речовин, поводження зі зброєю тощо.

До технічних норм належать:

І. Будівельні норми і правила (БНіПи);

2. Державні стандарти (Держстандарти);

3. Технічні умови виробництва певної продукції;

4. Інструкції з експлуатації машин і механізмів;

5. Норми витрати сировини, палива, електроенергії та ін.
Соціально-технічні норми перетворюються на техніка-юридичні в двох
випадках.

1. Коли держава через відповідні уповноважені органи формулює зміст
соціально-технічних норм, дотримання яких визнається юридичне
обов’язковим. Наприклад, наказ Державної податкової адміністрації
України № 166 від 30.05.1997. «Про затвердження форми податкової
декларації і порядку її заповнення і подання». Інший приклад: інструкція
з дотримання технічних правил робітниками атомної електростанції. Вона
містить соціально-технічні норми, які мають формально-обов’язковий
характер для адресата, і охороняється державою. Інструкція до
електробритви такого характеру не має.

2. Коли держава не формулює зміст соціально-технічних норм, а відсилає
до них (інструкції тощо), але встановлює відповідальність за порушення
їхнього змісту. Вони мають бланкетний або відсильний характер. Так,
ухилення від заборон по техніці безпеки, промисловій санітарії та інших
правил праці, передбачених трудовим законодавством, може спричинити
адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Юридико-технічні норми не можна протиставляти нормам соціальним, тому що
усі без винятку правові норми адресовані людям, регулюють відносини лише
між особами, групами, суспільством і державою (але не відносини між
особою і річчю або явищем природи) і в цьому сенсі вони є соціальними.
Їх іноді називають підвидом соціальних норм або соціальними нормами з
технічним змістом. Таким чином, у матеріально-виробничій і управлінській
сфері (відповідно до рівня розвитку техніки) технічні норми не можуть не
набувати характеру соціальних, а згодом — і якості юридичних норм.

1.3. НОРМИ МОРАЛІ І НОРМИ ПРАВА: ЇХ ЗВ’ЯЗОК І ВЗАЄМОДІЯ

Мораль — система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження
інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною
групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно
до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями,
традиціями, вихованням, силою громадської думки.

Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних
норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті.
Вона охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право та ін.
За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами
суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне
спілкування.

«Золотим правилом» моралі, відомим із найдавніших часів, є таке:

«(не) роби щодо інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони робили щодо
тебе».

У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних принципів.

Дотримання норм права є моральний обов’язок громадянина, який
визначається моральною і правовою культурою суспільства.

Правда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії
права і моралі.

Спільне у норм права і норм моралі полягає у тому, що вони:

1) діють у єдиному полі соціальних зв’язків, тобто є соціальними
нормами;

2) переслідують спільну мету — встановлення і підтримання порядку в
суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — впливати на поведінку
людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти)
поведінки;

4) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами
поведінки загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень —
справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням
справедливості, на якій грунтуються норми моралі. Останні, у свою чергу,
були обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства (див.
приклад про кріпосне право в параграфі «Поняття і ознаки права»). Але й
тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі та анархії.

Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у
суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра
справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем.
Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна заборона, а потім
уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп,
давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у
своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма
(ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе
відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе,
членів сім’ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі.
Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного
закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в
Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі,
яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Вплив норм моралі на діяльність, пов’язану з реалізацією права:

1. Норми права оцінюються громадянином, який реалізує їх, із погляду
моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть морального
навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про
прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює
правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у
суспільстві. Особливо це стосується тих норм права, котрі містять у
своєму тексті оцінні поняття (наприклад, «цинізм», «особливе
зухвальство» — у Кримінальному кодексі України), їх неможливо зрозуміти
і застосувати без звертання до норм моралі. Так, справедливе,
обгрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство,
статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм,
які діють у суспільстві.

3. Правозастосовний процес, включаючи його останню стадію — прийняття
правозастосовного акта, здійснюється з урахуванням норм моралі.
Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не
торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні
правила, які вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб’єктів
права в процесі правозастосовної діяльності, не є байдужними для моралі.

Вплив норм права на норми моралі:

1. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень.
Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади
справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та
правах».

2. Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових
моральних норм. Наприклад, норма про рівність форм власності —
державної, комунальної, приватної — затверджує у громадян не лише
необхідне почуття відповідальності за цілість державної і комунальної
власності, але й моральне право хазяїна, власника — фермера, приватного
підприємця та ін.

3. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм моралі. Так,
статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорону таких моральних
цінностей, як добре ім’я, незаплямована репутація, честь, гідність.

Відмінності між нормами моралі і нормами права

Норма моралі Норма права

за походженням

— складається в суспільстві на основі уявлень людей про добро та зло,
справедливість; існувала до виникнення держави; — установлюється
(закріплюється) державою як офіційна міра волі та справедливості; при
первісному ладі не існувала;

за сферою дії

— регулює внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в усіх сферах
суспільних відносин; не є інституціональною — не пов’язана з інститутами
суспільства; створюється, поширюється і відмирає повільно протягом
тривалого часу — регулює зовнішню форму поведінки людини в тих сферах
суспільних відносин, що піддаються регулюванню; є інституціональною —
діє в рамках соціальних інститутів; вступає в дію, здійснюється і
скасовується офіційно, у суворо визначеному порядку та часі;

за ступенем деталізації

— виступає як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і
принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо); — є
конкретним варіантом поведінки суб’єкта, в якому чітко визначені його
юридичні права і обов’язки, як можливі та належні;

за формою вираження

— не закріплюється в спеціальних актах, міститься у свідомості людей;
набуває обов’язкового значення в міру визнання більшістю членів
суспільства; — одержує закріплення в державних актах (законах, указах,
постановах); після набуття законної сили стає обов’язковою для осіб, що
знаходяться в сфері її дії;

за способом охорони від порушень

— дотримується добровільно, забезпечується внутрішнім перекоНАНням,
громадською думкою (результат — почуття сорому, каяття). —
забезпечується, крім інших способів, державним примусом, застосуванням
заходів юридичної відповідальності (нерідко результат — обмеження в
правах правопорушника, викликане застосуванням до нього санкцій закону).

1.4. НОРМИ-ЗВИЧАЇ І НОРМИ ПРАВА

Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розглядаються членами
соціального об’єднання як обов’язкові або на підставі безпосередніх умов
суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету;
здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників
застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх
застосування протягом тривалого часу. Це основна форма регулювання
відносин у додержавному суспільстві.

Ознаки норми-звичаю:

— етнічний характер;

— колективістський характер;

— моральна обумовленість;

— пов’язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;

— підкреслена публічність та ін.

Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громадського
суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення
вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до
кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).

У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані державою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив
підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця
норма повинна була:

— виражати тривалу правову практику;

— відбивати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;

— втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.
Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабовласницьких і
феодальних держав, які утворили найдавніший шар права — звичаєве право
(романс-германський тип правових систем та ін.).

Для набуття юридичної сили норма-звичай:

— не повинна суперечити закону;

— повинна його доповнювати і як би «оживляти»;

— не може підмінювати закон.

Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування
її державою (правовий звичай), його дотримання забезпечується примусовою
силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після
надання їм письмової форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один
із законів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід
відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного покарання, цей
закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним,
перешкоджаючи зм’якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано
згодом надто суворим покаранням.

Звичаєве право — система правових норм, яка ґрунтується на
нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого
застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою
силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у
період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспільстві суперечності
викликали потребу у фіксації сформованих відносин у формі різних
нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична
правда та ін.). Перші писані закони, що ґрунтувалися на нормах-звичаях,
мали справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них
почуття впевненості у справедливості.

Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово
трансформувалися відповідно до соціально-економічному ладу суспільства і
дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні
повсякденної свідомості, у правосвідомості.

Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розвиваються»», де
звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулюванні земельних, сімейних
і спадкоємних відносин (країни Океанії, тропічного поясу африканського
континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї
не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни
керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими
державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як норми звичаєвого, так
і норми загального (англійського) права. На становлення системи права
горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації)
істотний вплив справили російське законодавство, норми шаріату і норми
традиційного (звичаєвого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя.

Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке грунтується на них, є
провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних
утвореннях, сприяють формуванню їх національної правової системи.
Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та
іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їх
сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись
і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на норми
поведінки.

Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і
внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спільнотою, плем’ям,
кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження
королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядається таким із
традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між
юридичним (спеціально-соціальним) і загально соціальним регулюванням —
торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному
українському суспільстві суб’єкти господарської діяльності нерідко
вдаються до ділового звичаю — правила, що у силу визнаної корисності
регулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльності, стає
звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в
арбітражному суді, нерідко стає правовим.

Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовуване в якійсь
галузі підприємницької діяльності правило поведінки, не передбачене
законодавством, незалежно від того, чи зафіксовано воно у будь-якому
документі Не застосовується звичай ділового обороту, який суперечить
положенням законодавства або договору, обов’язковим для учасників
відповідних відносин.

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що склалися, способи
поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і
перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення,
ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів —
дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки
(весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.).
Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву
ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції,
підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в
системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших
церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і
забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю
застосування засобів дисциплінарної відповідальності.

1.5. КОРПОРАТИВНІ НОРМИ І НОРМИ ПРАВА

До корпоративних норм належать:

— норми, що містяться у документах некомерційних, недержавних корпорацій
— громадських об’єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, що
ґрунтуються на членстві);

— норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед
тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських
товариств — повних, командитних, акціонерних товариств — відкритих,
закритих тощо).

Корпоративні норми — правила поведінки, які встановлені в корпорації
(підприємстві, установі, організації) для регулювання відносин між
людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її
статутах, положеннях, рішеннях.

Якщо соціальна норма — це правило (зразок) поведінки, яке виражається у
ставленні однієї людини до іншої, то корпоративна норма — правило
поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються
обсяг, характер, межа можливого і дозволеного в їх поведінці. В
комерційних корпораціях — це норми внутрішньоорганізаційного
(внутрішньофирмового) права.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами
управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками
корпорації і кредиторами, робітниками корпорації і клієнтами,
адресуються їх членам (фундаторам, акціонерам, робочим, службовцям
тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми
громадських некомерційних об’єднань, між ними є відмінності.

Позаяк норми комерційних організацій породжують права і обов’язки,
забезпечені юридичним механізмом державних органів, норми громадських
організацій такого забезпечення не мають.

Спільне у корпоративних норм і норм права полягає у тому, що вони:

• регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи
конкретні суспільні відносини;

• мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне
повторення;

• мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто застосовуються
відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;

• викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому
порядку уповноваженими органами (державними органами, з’їздами,
конференціями, зборами громадських об’єднань та ін.).

Відмінності між корпоративними нормами і нормами права

Корпоративні норми

Норми права

1) встановлюються від імені конкретного об’єднання громадян і виражають
волю (інтерес) цього об’єднання;

2) обов’язкові тільки для членів цього об’єднання, тобто мають точну
кількісну визначеність;

3) забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними заходами, аж
до виключення з членів об’єднання; щодо забезпечення їх державою, то
воно може бути тільки опосередкованим;

4) не повинні суперечити нормам права, санкціям, встановленим у
нормативно-правових актах;

5) є додатковими стосовно норм права, виданим державою.

1) встановлюються від імені держави і виражають волю всього народу
(через поєднання громадських, групових і особистих інтересів);

2) обов’язкові для всіх громадян держави, тобто не мають кількісної
визначеності;

3) забезпечуються, крім інших способів, державним примусом; 4) не
залежать від змісту корпоративних норм;

5) є основними стосовно корпоративних норм; формулюють
загальнообов’язкові (у тому числі для корпорації) санкції.

Корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі)
слід розглядати як норми, що заповнюють прогалини в нормативній системі
права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами
повинні регулюватися лише ті відносини, що зачіпають основи життя
колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення
робітників, порядок застосування заходів відповідальності тощо), тобто
трудові і організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, що містяться в локальних нормативних актах, мають
правовий характер і тісно пов’язані з нормами права, виданими державою,
тому що:

1) в виданих державою нормах права передбачається можливість колективу
корпорації регулювати свою поведінку самостійно;

2) в нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за
допомогою зазначення цілей і завдань суспільного і державного розвитку,
того чи іншого нормативно-правового акта або призначення того чи іншого
виду громадської діяльності;

3) в нормах права вказуються межі корпоративного регулювання (наприклад,
відповідно до Кодексу законів про працю України, додаткові пільги для
робітників можуть встановлюватися підприємствами лише за рахунок власних
коштів);

4) від корпоративних норм, так само як і норм права, виданих державою,
вимагається відповідність природі права як мірі справедливості і
свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);

5) норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття
корпоративних норм;

6) корпоративні норми по своїм змістом не повинні суперечити нормам
загальнодержавним;

7) корпоративні норми, хоча й опосередковано, забезпечуються державним
примусом.

Юридичне значення корпоративних норм полягає насамперед у тому, що вони
визначають правосуб’єктність корпорації. У разі їх порушення є
можливість звернутися до компетентних правоохоронних органів. Так, при
порушенні положень установчих документів акціонерного товариства,
наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб’єкт може
оскаржити ухвалене рішення у судовому порядку.

На відміну від корпоративних норми, що містяться у статутах політичних
партій, не мають правового характеру. Тому винесення рішення про
порушення статуту політичною партією оскарженню в судовому порядку не
підлягає.

2. ВИДИ НОРМ ПРАВА ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1. ВИДИ НОРМ ПРАВА

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці
норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм
(ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права):
норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного,
трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення
бажаної поведінки суб’єктів права)

імперативні диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави
чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного
переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше: імперативні норми прямо
наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які
дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й
обов’язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки
вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони
регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не
домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за
відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.).
Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу

заохочувальні рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант
поведінки суб’єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає
в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати
премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду
держави поведінки суб’єктів

Норми права по субординації в правовому регулюванні

матеріальні процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних
відносин: містить правило (права, обов’язки, заборони), на підставі
якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти
вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок
застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі
якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування
злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»
здійснення прав або виконання обов’язків, закріплених у матеріальних
нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою
матеріального права.

Норми процесуального права походять від норм матеріального права:
процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв’язки, що
склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до
життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно
пов’язані і потреби якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто
визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої,
правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової
діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають
порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб’єктам, які
наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального
права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм
матеріального права:

— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;

— особливостями адресата;

структурою побудови.

Норми права за суб’єктами правотворчості:

норми органів представницької влади норми глави держави норми органів
виконавчої влади норми громадських об’єднань, комерційних організацій,
трудових колективів підприємств

Норми права за дією у просторі:

загальні місцеві

Норми права за дією у часі:

постійні тимчасові

Норми права за дією за колом осіб:

загальні

— поширюються на все населення спеціальні

— поширюються на певне коло осіб виняткові

— роблять винятки із загальних і спеціальних норм

Норми права за функціональною спрямованістю

(за функціями права):

регулятивні

(правила поведінки)

— встановлюють права і обов’язки суб’єктів (наприклад, норма, що
закріплює правомочності власника: володіння, користування,
розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу). охоронні

(сторожі порядку)

— встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і
невиконання обов’язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад,
норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них:

дозвільні

(що надають правомочності) що зобов’язують заборонні

–– норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють
суб’єктів певними правами (наприклад, подавати позов до суду, одержувати
пенсію, розпоряджатися майном чи: право батьків вимагати повернення
дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону
чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: «вправі»,
«має право», «може». –– норми, що вказують на необхідність здійснювати
певні дії, наділяють суб’єктів певними обов’язками (наприклад,
представляти митниці необхідні для митного контролю документи;
заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про
доходи). Ці норми містять слова «зобов’язаний», «повинний». — норми, що
вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду,
встановлюють заборони (наприклад, не повідомляти стороннім особам про
факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 18 років, забороняється
бути опікунами та попечителями; забороняється зловживати владою). Ці
норми супроводжуються словами «забороняється», «не має права», «не
може».

Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У
заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має
регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов’язане з недоведенням
до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад,
адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним
промислом, є заборонною нормою.

Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і
міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить
заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння
злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину
відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а
регулятивної норми з іншої галузі права: зобов’язувальної, заборонної
або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою,
що викликає її дію, служить акт злочину.

Заборона входить до змісту і зобов’язувальної норми. Встановлюючи
обов’язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов’язувальна норма
містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення
інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов’язувальної норми
відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на
позитивне зобов’язування.

Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному
поділу засобів регулювання: дозволяння, заборона, зобов’язування
(веління).

На схемі це виглядає так:

Дозволяння Заборони Зобов’язування (веління)

Дозвільні (що надають правомочностей) норми Заборонні норми Норми, що
зобов’язують

2.2. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ (НЕТИПОВІ) НОРМИ ПРАВА

Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані
(такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — нетипові правові
розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких
відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об’єктивно притаманні класичній
моделі норми права.

Ознаки спеціалізованих норм:

І. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним
нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до
регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор.
Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у
собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з
метою охоплення нової групи суспільних зв’язків. За характером утворення
вони є похідними від основних норм.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права?

— Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин
через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання
і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких
принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об’єктивний момент).

— Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні
норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово
нові норми (суб’єктивний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм
дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому
суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити
таким чином.

1. Ідея ? норма ? відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на
вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною
мірою правом;

2. Відносини ? ідея ? норма: тут необхідно охопити спеціалізованими
нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної,
або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або
(і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі
вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила
поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної,
вихідної) правової норми.

Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від
цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.

Розрізняють такі спеціалізовані норми:

Загальноза-кріпні норми, або норми-начала Установчі норми, або
норми-принципи Прогностичні норми, або норми-цілі Декларативні норми,
або норми-оголошення Дефінітивні норми, або норми-дефініції

Загальнозакріпні норми, або норми-начала — норми, що містять положення,
які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в
узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин.
Розвиток цього різновиду норм пов’язаний з ростом законодавчої культури,
законодавчих узагальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних
моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права
вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови звільнення
від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з
фундаторськими (установчими) нормами.

Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сформульовані
незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або
більшості інститутів або норм галузі права. Наприклад, норми-принципи
функціонування соціально-економічного і громадсько-політичного ладу,
взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.З
Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров’я, честь
і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю».

Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять прогнози
розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна
вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать
нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і
засобів конкретних правових розпоряджень об’єктивним закономірностям
суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить:
«Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою
державою».

Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які містять положення
програмного характеру, нормативні оголошення.

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — норми, які містять
визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної
особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов’язкове
значення. Так, у ст. З Закону України «Про звернення громадян»
вказується: звертання — викладені в письмові або усній формі пропозиції
(зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Серед спеціалізованих норм слід виділити.

оперативні, або норми-інструменти колізійні, або норми-арбітри

Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми:

Оперативні норми, або норми-інструменти — норми, роль яких виражається у
встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в
силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк.
Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання
суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових
регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їх
зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто
регулюють їх рух.

Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наявності
протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета
регулювання, повинні застосовуватися вданому випадку, тобто це норми, що
регулюють вибір норми.

Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов’язані з
особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними
правовими актами):

1) між конституцією й іншими нормативно-правовими актами; між законами і
підзаконними актами; між актами того самого органа, виданими в різний
час; між загальним і спеціальним актом;

2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділеними
правотворчими повноваженнями — між загальнодержавними актами і актами
автономного утворення (наприклад, України і Автономної Республіки Крим);
у федеративній державі — між загальнофедеральними актами і актами
суб’єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);

3) між різними державами.

Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного
права (наприклад, є колізійний механізм регулювання зовнішньоекономічних
договорів).

Колізійні норми мають такі структурні елементи:

гіпотеза (обсяг) диспозиція (прив’язка)

— вказує на суспільні відносини, що нею регулюються — вказує на
національне законодавство, що має застосовуватися при вирішенні справ у
межах даних суспільних відносин

Прив’язки колізійних норм визначаються за принципами:

— «власного закону» (закон громадянства та ін.);

— «закону місцезнаходження речі»;

— «закону, вибраного особами, що вступають в угоду»;

— «закону місця вчинення акта» (закон місця вчинення договору; закон
місця вчинення угоди; закон місця вчинення зобов’язання; закон місця
вчинення правопорушення, закон суду та ін.).

2.3. СТРУКТУРА НОРМИ ПРАВА І НОРМИ-РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми
права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов’язані між
собою.

Елементи норми права:

Гіпотеза

(припущення)

— частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію.
Відповідає на запитання: Де? Коли? У якому випадку? При яких умовах?
Диспозиція

(розпорядження)

— частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і
обов’язки Санкція

(стягнення)

— частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного
примусу, застосовувані у разі її порушення

Елементи класичної моделі норми права можна умовно змалювати за
допомогою такої схеми: «якщо — то — а у противному разі» або «якщо —то—а
інакше».

Приклади.

№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він
зобов’язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб
(диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу,
спрямовані на захист прав покупця (санкція)”.

№ 2. Якщо адвокату у зв’язку з виконанням їм своїх професійних
обов’язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то
адвокат зобов’язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або
прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у
розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно
з чинним законодавством (санкція).

№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або службовим становищем,
тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,
використання службовою особою влади чи службового становища всупереч
інтересам служби (диспозиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду
охоронюваним законом інтересам або правам, свободам та інтересам окремих
громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам
юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними работами на строк до
двох років або арештом на строк до шести місяців. або обмеженням волі на
строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)».

На відміну від класичної (її називають логічною нормою), що має
трьохелементну структуру, частіше використовується норма-розпорядження,
що складається з двох елементів:

У регулятивних нормах В охоронних нормах

гіпотеза диспозиція

1 гіпотеза

У кримінально-правовій нормі називається той чи інший злочин і
вказуються його основні ознаки. Одні вчені називають це диспозицією,
інші — гіпотезою. Для компетентних правозастосовних органів держави це —
гіпотеза. Диспозицією вона є для громадян.

диспозиція санкція

Елементи норми-розпорядження можна розташувати за схемою «якщо — то».

Норма-розпорядження — це цілісне, логічно і граматично вивершене
імперативне судження загального характеру, формально закріплене в тексті
нормативно-правового акта. Норма-розпорядження, як правило, відповідає
структурній первинній частині тексту нормативного акта (статті, пункту,
абзацу статті тощо). Можлива і наявність кількох нормативних
розпоряджень в окремих частинах або абзацах. Розривання
норми-розпорядження на частини між статтями, пунктами статті тощо
виключається. Спеціалізовані норми, як правило, є
нормами-розпорядженнями.

Наприклад, ст. 10 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,
завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури і суду» є нормою-розпорядженням: «Якщо громадянин
у зв’язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших
звань, а також державних нагород, йому відновляються звання і
повертаються нагороди».

Слід пам’ятати, що не завжди норма права має двосторонній зобов’язуючий
характер. Не обов’язково в її структурі присутні всі елементи: гіпотеза,
диспозиція, санкція. Наприклад, конституційно-правові норми мають у
своїй структурі, як правило, одну диспозицію, рідше — гіпотезу і
диспозицію, в окремих випадках — і санкцію. Норми, що передбачають
адміністративну відповідальність, часто у своїй структурі не містять
гіпотези, що пояснюється їхнім відсильним характером. Санкція також не є
обов’язковим структурним елементом адміністративно-правової норми.

Частина кримінальної норми, яка є диспозицією для громадян (заборона
чинити небезпечні дії), одночасно є гіпотезою для держави і державних
органів, що розглядають справи про вчинення злочину. Кримінально-правова
норма як норма поведінки звернена до всіх індивідів до вчинення злочину,
як норма правосуддя — до учасників процесу після вчинення злочину, як
пенітенціарна (виправна) норма — до караного.

Слід звернути увагу на особливості структури процесуальних норм. Маючи
тричленну структуру, як і норми матеріального права, вони визначаються
гіпотезою, диспозицією і санкцією норм матеріального права і є формами
їхньої реалізації. Обставини реалізації гіпотези, диспозиції, санкції
матеріальної норми можуть стати умовами гіпотези процесуальної норми.
Норма матеріального права як би «є присутньою» у гіпотезі процесуальної
норми.

2.4. КЛАСИФІКАЦІЯ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ НОРМИ ПРАВА

ЗА СТУПЕНЕМ ВИЗНАЧЕНОСТІ ТА СКЛАДОМ

Дамо деякі пояснення структурним елементам логічної норми права і
наведемо їх класифікацію.

За ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції можуть
бути:

• абсолютно-визначені,

• відносно-визначені,

• альтернативні.

Гіпотеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпотези абстрактний
варіант поведінки «прив’язується» до конкретного життєвого випадку, до
конкретної людини, часу і місця. Призначення гіпотези — визначити сферу
і межі регулятивного дії диспозиції і правової норми.

Наприклад, у відповідності з законодавством про шлюб і сім’ю для
одруження необхідна взаємна згода осіб, що одружуються, і досягнення
ними шлюбного віку. Лише за наявності зазначених обставин (позитивна
гіпотеза) норми діятимуть. Але дія норми, що розглядається, зв’язується
і з іншими обставинами: відсутністю вже зареєстрованого шлюбу, а також
визнаної судом недієздатності внаслідок душевної хвороби або слабоумства
(негативна гіпотеза).

В абсолютно-визначеній гіпотезі вичерпно визначаються обставини, з
наявністю або відсутністю яких пов’язується чинність юридичної норми.
Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство встановлює вичерпний
перелік обставин (умов), за яких вирок суду повинний бути безумовно
скасований: якщо вирок винесено незаконним складом суду, або порушена
таємниця наради судів, або вирок не підписаний будь-ким із суддів та ін.
Тут — абсолютно-визначена гіпотеза.

Відносно-визначена гіпотеза не містить достатньо повних даних про
обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом
формальних вимог.

Альтернативна гіпотеза ставить дію юридичної норми в залежність від
одного або кількох фактичних обставин (умов). Наприклад, норма, що
регламентує припинення шлюбу, встановлює, що шлюб припиняється через
смерть одного з подружжя, оголошення його або її померлим (померлою) у
встановленому порядку, а за життя подружжя — розлученням за заявою
одного з них або обох. Достатньо однієї з фактичних обставин, щоб
наступили передбачені нормою правові наслідки — припинення шлюбу.

Диспозиція — серцевина юридичної норми, яка вказує дозволену поведінку
суб’єкта, обов’язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму).
Диспозиція — основний елемент норми права, у якому формується модель
самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід
діяти в ситуації, в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.

Абсолютно-визначена диспозиція — диспозиція, яка чітко визначає права і
обов’язки учасників відносин, точно називає варіант поведінки.
Наприклад, у кримінально-процесуальному праві абсолютно визначеною
диспозицією є розпорядження суду видаляти з залу судового засідання усіх
свідків, що прийшли до початку їх допиту.

Відносно-визначена диспозиція — диспозиція, яка не містить істотних
ознак поведінки учасників відносин, достатньо повних відомостей про їх
права і обов’язки.

Альтернативна диспозиція — диспозиція, яка характеризується тим, що
вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного
з них.

Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі є норма, яка передбачає,
що в результаті розгляду справи в касаційному порядку суд приймає одне з
таких рішень: (1) залишає вирок без зміни; (2) скасовує вирок і
направляє справу для нового розслідування або нового розгляду; (3)
скасовує вирок і припиняє справу; (4) змінює вирок.

Санкція — частина правової норми, яка забезпечує здійснення її
диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства,
держави, особистості до порушників правової норми (охоронна санкція). У
санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохочення —
премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспозицію (корисні
варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги
(заохочувальна санкція). Ми говоримо про санкції охоронного характеру

Абсолютно-визначена санкція — санкція, у якій точно зазначені вид і міра
юридичної відповідальності за порушення норми права. Санкції норм про
майнову відповідальність у переважній більшості є абсолютно визначеними.
Абсолютно визначеними можуть бути санкції та інших норм, наприклад,
адміністративних — штраф у 20-кратному розмірі за безквитковий проїзд у
трамваї.

Відносно-визначена санкція — санкція, у котрої межі юридичної
відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до
максимальної або лише до максимальної. Правозастосовним органам
надається можливість вирішувати справу, зважаючи на конкретні обставини.
Відносно-визначений характер має більшість санкцій кримінального права,
які встановлюють нижчі та вищі межі покарання (наприклад, позбавлення
волі від 1 до 5 років).

Альтернативна санкція — санкція, у якій названі або перелічені через
з’єднально-роз’єднувальний сполучник «чи» («або») кілька видів юридичної
відповідальності, із яких правозастосовник обирає лише один —
найдоцільніший для випадку, що вирішується. Наприклад, пошкодження
полезахисних та інших насаджень караються виправними роботами на строк
до одного року або штрафом, або покладенням обов’язку відшкодувати
заподіяну шкоду.

За характером наслідків для правопорушника розрізняють санкції:

• штрафні (або каральні) — передбачають позбавлення волі, штраф, догану,
стягнення матеріального збитку та ін. Основна задача каральних санкцій —
загальна і приватна превенція (запобігання) правопорушення, виправлення
і перевиховання правопорушників.

Штрафні санкції характерні для заборонних норм;

• відновлювальні (компенсаційні) — передбачають усунення завданої людині
шкоди і відновлення її прав: відновлення на старому місці роботи
незаконно звільненого; стягнення аліментів та ін. Їх основне завдання —
відновлення порушеного права. Відновлювальні санкції характерні для
дозвільних норм. За складом гіпотези, диспозиції санкції можуть бути:

прості складні

Проста гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність
від якоїсь однієї умови, однієї фактичної обставини.

Складна гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність
від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто передбачає
фактичний юридичний склад).

Проста диспозиція — диспозиція, що передбачає один конкретний правовий
наслідок, який настає за наявності певних фактичних обставин.

Складна диспозиція — диспозиція, що передбачає кілька правових
наслідків, які одночасно настають за наявності певних фактичних
обставин.

Проста санкція — санкція, що визначає одну міру державного стягнення до
порушника правил, передбачених диспозицією.

Складна санкція — санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи
державного стягнення з порушника правил, передбачених диспозицією.

3. ФОРМИ ВИКЛАДЕННЯ НОРМ ПРАВА

У СТАТТЯХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТА

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів
розрізняють форми (способи): повну (пряму), відсильну, бланкетну.

• Повна

У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до
інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: у
разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно
припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім’ї (а
також тимчасові мешканці) зобов’язані негайно звільнити приміщення, що
займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а
з будинків, що погрожують обвалом, — в адміністративному порядку.

• Відсильна

У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших
статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138
«Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу
України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена
постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не
встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених
у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до
розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під
вартою.

• Бланкетна

У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне
розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду
стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права.
Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» зазначається: відносини
застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами
законодавства України. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не
сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість
регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.

Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових
актів їх класифікують як повні, відсильні, бланкетні.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів
за рівнем узагальнення:

— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями,
через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не
індивідуалізовані поняття.

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити наступні висновки:

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються
у відносинах між людьми в суспільстві в зв’язку з проявом їх волі
(інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і
в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика,
техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального
характеру.

Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного
розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного
життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із
соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна
лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із
принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого
існуванняМораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм
моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності,
совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право
та ін. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами
суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне
спілкування.

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у
суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра
справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем.
Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна заборона, а потім
уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп,
давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у
своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма
(ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе
відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе,
членів сім’ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі.
Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного
закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в
Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі,
яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої
ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних
відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає
систему права.

Гадаю, що в даній курсовій роботі мені вдалося у певній мірі розкрити
питання права в системі соціальних норм. Однак дане питання потребує і
подальшого вивчення та вдосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. – К., 1996.

Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 2000.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. – М.: Юрист, 1996.

Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 1992.

Нерсесянц В.С. Наш путь к праву. От социализма к цивилизму – М.1992

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 1996.

Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А.
Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 1996.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981.

Погорілко В.Ф. та ін. Конституційне право України. – К., 1999.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред.
Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995.

Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. Профессора
Г.Н.Манова – М. БЕК, 1996.

Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред.
Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995.

Чиркун В.Е. Основы сравнительного государствоведения. — М., 1997.

Словник юриста. – Харків, 2002.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для
поступаючих у вузи. – М.: Юрист, 1996.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул,
2001.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул,
2001.

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 1996.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для
поступаючих у вузи. – М.: Юрист, 1996.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул,
2001.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул,
2001.

Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А.
Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 1996.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул,
2001.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020