КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Механізм і апарат держави”

ПЛАН

ВСТУП

І. РОЛЬ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ У ЗДІЙСНЕННІ ЇЇ ФУНКЦІЙ І ЗАВДАНЬ

1.1. Ознаки механізму держави

1.2. Призначення механізму держави

2. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

2.1. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи
державного апарату

2.2. Загальна характеристика трьох гілок влади: законодавчої,
виконавчої, судової

3. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ ТА ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ З МЕХАНІЗМОМ
ДЕРЖАВИ

3.1. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави

3.2. Принципи організації та діяльності державного апарату

ДОДАТКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Жодна цивілізована держава не може розвиватися і функціонувати в хаосі,
без управління. Тому дослідження поняття та особливостей механізму
держави, її складових є вкрай важливим завданням.

Наявність системи органів, установ та організацій, що створюються
державою для виконання її функцій та об’єднуються поняттям “механізм
держави”. Частина державних органів, що наділені владними
повноваженнями, складає поняття “апарат держави”, який входить в
структуру механізму держави.

Механізм держави в різні епохи розвитку цивілізованого суспільства мав
неоднакову структуру і функції. Просуваючись по шляху прогресу, людське
суспільство створювало такі державні органи, що у цілому забезпечували
його нормальне функціонування. Особливості та своєрідну структуру
механізму держави в різні часи можна пояснити економічними, соціальними
причинами, національним складом населення держави, розмірами його
території, географічним положенням і іншими факторами.

Механізм держави не є незмінним. Як і сама держава, він поступово
змінюється і до того ж дуже значно. Причому зміни можуть бути зв’язані
не тільки з об’єктивними умовами громадського життя, але і із
суб’єктивними устремліннями тієї чи іншої суспільної, політичної чи
економічної групи підсилити свої позиції в політичному житті
суспільства. Наприклад, досить згадати разючі і численні зміни в
механізмі Української держави, що відбулися з 1990 року.

Знання ознак та видів органів влади, розуміння поняття державного
апарату та його співвідношення з механізмом держави – є важливими
знаннями для розуміння загальних державних та правових процесів, які
відбуваються в державних утвореннях. Без знання принципів організації та
діяльності державного апарату важко зрозуміти особливості функціонування
державних інститутів тощо.

Апарат держави — юридичне оформлена система всіх державних органів, що
здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством,
виконання завдань і функцій держави.

Можливе двояке розуміння апарату держави: у вузькому і широкому
розумінні.

Апарат держави (у вузькому розумінні) — власне управлінський апарат або
апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється
вищими виконавчими органами.

Апарат держави (у широкому розумінні) — поряд із власне управлінським
апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління,
збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном
та ін. Механізм держави — цілісна ієрархічна система державних органів,
що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою
яких виконуються завдання і функції держави.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити такі питання як поняття
та головні ознаки механізму держави, визначити призначення механізму
держави, окремим розділом будуть висвітленні складові елементи механізму
держави та їх взаємозв’язок, зокрема роль державних установ та
підприємств в механізмі держави, поняття й ознаки державних органів та
їх роль у здійсненні державної влади тощо.

Під час написання даної курсової роботи були використані різноманітні
літературні джерела: нормативні акти, підручники з теорії держава і
права, основ права, інші спеціалізовані видання, періодика.

При проведенні наукового дослідження обраної теми були застосовані такі
методи наукового дослідження як літературний (опрацювання літературних
джерел), метод порівняння та узагальнення.

Гадаю, що написання даної роботи дасть змогу більш глибше зрозуміти
структуру і роль механізму держави.

І. РОЛЬ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ У ЗДІЙСНЕННІ ЇЇ ФУНКЦІЙ І ЗАВДАНЬ

1.1. Ознаки механізму держави

Для визначення поняття механізму держави звернемося до одного з його
розповсюджених варіантів і проаналізуємо його. Так науковець Козлов В.А.
визначає механізм держави як систему органів і установ, за допомогою
яких забезпечується виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави.

Отже, механізм держави — цілісна ієрархічна система державних органів,
що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою
яких виконуються завдання і функції держави.

Структурна і функціональна розмаїтість державного механізму дозволяє
виділити його найбільш загальні й істотні ознаки, характерні для
переважної більшості держав минулого і сучасності.

Ознаки механізму держави:

1) це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах
субординації та координації. Політико-організаційну основу системи
складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші
державні військові формування, державні символи, столиця держави;

2) це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині
принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності. Кожний із
суб’єктів механізму держави як його системний елемент є органічно
обумовленим усіма іншими його елементами і функціонуванням системи в
цілому;

3) це система, яка має чітку структуру з певними зв’язками між її
елементами. Первинними елементами є державні органи.

Як механізм годинника складається з різних елементів, так і механізм
держави, будучи єдиним, містить у собі органи, блоки, підсистеми і
навіть самостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову.

В цій розчленованості просліджується ієрархія: різні державні органи, їх
блоки, підсистеми посідають неоднакове місце у державному механізмі, але
усі разом повинні діяти злагоджено і без збоїв. Так, одну з підсистем
держави утворюють вищі органи держави: представницькі, виконавчі, глава
держави. Інша підсистема — місцевого рівня: Ради та їх виконкоми,
державні адміністрації та їх глави. Особливою підсистемою є судова, а
також правоохоронні органи: прокуратура, міліція, органи служби безпеки
та ін.;

4) це система, яка має єдину бюджетну, грошову, банківську системи,
державну власність, котрі становлять Ті організаційно-економічну основу;

5) це взаємодіюча, динамічна і реально працююча система, за допомогою
якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством (по суті,
механізм держави створюється для виконання її функцій).

У літературі можна зустріти ототожнення «механізму» і «апарату» держави.
Тим часом поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату
за складом і структурою. Механізм держави, по суті, є апаратом у дії, у
функціонуванні — із усіма зв’язками, що існують і виникають між його
частинами. Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність
складових його елементів (державних органів, організацій, установ), а як
система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і
системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з метою
підтримання своєї основної функції — управління.

1.2. Призначення механізму держави

Механізм держави виступає основним суб’єктом здійснення державної
влади. Через державний апарат, його органи, держава здійснює покладені
на нього задачі, впливає на стабілізацію і розвиток громадського життя,
сприяє поглибленню демократії й організованості в країні, процвітанню і
благополуччю населення.

У визначених випадках державні функції можуть здійснювати і недержавні
організації, якщо вони на те уповноважені державою.

Різні ланки механізму держави відіграють неоднакову роль у виконанні
функцій держави. Одні з них головним чином націлені на функції,
покликані забезпечити рішення чисто класових задач, а інші – на функції,
спрямовані на виконання загальних справ, що випливають із природи
суспільства. Тому іноді в механізмі держави розрізняють апарат примусу й
апарат керування. Однак цей поділ дуже умовний.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер:
правотворчу, правозастосовну, правоохоронну, контрольно-наглядову,
установчу.

Правотворча діяльність — форма діяльності компетентних органів держави
зі встановлення, зміни або скасування правових норм. Ця діяльність
охоплює підготовку проектів нормативних юридичних актів, їх прийняття та
видання.

Правозастосовна діяльність — форма діяльності компетентних органів
держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і
контроль за додержанням правових норм.

Правоохоронна діяльність — форма діяльності компетентних органів держави
з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної
відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових
норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників.

Для свого нормального функціонування механізм держави має потребу у
відповідній матеріальній базі. Така база створюється за рахунок
спеціально виділюваних з державного бюджету коштів, а також інших
установлених законодавством надходжень.

Державні органи, які формують державний апарат, виконують наступні
функції.

• організаційно-регламентуючу — розробка наукових рекомендацій,
підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;

• організаційно-господарську — бухгалтерський облік, статистика,
постачання та ін.;

• організаційно-ідеологічну — роз’яснення нормативних актів, формування
громадської думки та ін.

Виходячи з вищенаведених характеристик, ознак механізму держави можна
визначити, що механізм держави – це система управління суспільством,
різнобічними соціальними, економічними, політичними сферами і
процесами, система здійснення державної влади за допомогою сукупності
державних органів і установ, які виконують основні функції держави та
вирішують завдання, які стоять перед державною на різних етапах її
розвитку.

2. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

2.1. Види органів держави.

Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату

Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути поділені за
різними критеріями.

• За способом утворення:

виборні (представницькі органи);

призначувані (наприклад, органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі
органи);

що успадковуються (спадковий монарх).

• За строком функціонування:

постійні — створюються без обмеження строку дії;

тимчасові — створюються для досягнення короткострокових цілей.

• За територією дії:

загальні (загальнофедеральні у федеративній державі) — поширюються на
всю територію держави;

суб’єктів федерації — у федеративній державі;

місцеві — діють в адміністративно-територіальних одиницях.

• За характером компетенції:

органи загальної компетенції — уряд;

органи спеціальної компетенції — міністерства тощо.

• За порядком здійснення компетенції:

колегіальні — парламент (Верховна Рада);

єдиноначальні — президент.

• За правовими формами діяльності:

правотворчі;

правозастосовні;

правоохоронні;

контрол ьно-наглядові;

установчі.

• За принципом поділу влади:

законодавчі;

виконавчі;

судові.

• За характером і змістом діяльності:

законодавчі (парламент);

виконавчі (уряд);

правоохоронні (міліція, органи безпеки);

судові (суди — вищі і місцеві);

контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).

Підрозділом держави є її глава (президент у республіці, монарх у
конституційній монархії). Президент в Україні не віднесений Конституцією
до посадових осіб виконавчої влади. Він вважається вищою посадовою
особою держави. Фактично він є і главою держави, і главою виконавчої
влади. Дане фактичне становище потребує конституційного закріплення.

Що таке «поділ влади» як принцип організації роботи державного апарату?

На схемі це можна зобразити так:

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію
і традиційно пов’язується з ім’ям французького вченого Ш.-Л. Монтеск’є
(1689—1755). Особливість його поглядів на «три влади» полягає у тому, що
кожна з них оголошувалася самостійною і незалежною. Тим самим
виключалася узурпація влади будь-якою особою або окремим органом
держави. Вже в підході до принципу поділу влади Монтеск’є містилися
засади стримування їх одна одною, що згодом в США при створенні
Конституції 1787 p. було названо системою «стримувань і противаг».

У вітчизняній історії ще задовго до Ш.-Л. Монтеск’є мали місце спроби
(«Пакти і Конституції» Пилипа Орлика, 1710 p.) створити конституційний
проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади, їх
єдності і взаємодії: законодавча влада — Генеральна Рада, що обирається;
виконавча влада — гетьман, генеральна старшина та обрані представники
від кожного полку; судова влада. «Пакти і Конституції» П. Орлика,
написані під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали
засадні принципи республіканської форми державного правління.

Принцип поділу влади складається із системи вимог:

1) поділ функцій і повноважень (компетенції) між державними органами
відповідно до вимог поділу праці;

2) закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні
своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи один одного і
їх злиття;

3) наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню
іншого органу і виключення зосередження всієї повноти влади в одній із
гілок;

4) наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного і
неможливість зміни компетенції органів держави поза-конституційним
шляхом.

Принцип поділу влади не є абсолютним. З одного боку, є потреба
узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілок влади.
З іншого боку, здійснення судового контролю за законністю діяльності
управлінського апарату означає порушення принципу поділу влади, тому що
у такий спосіб судова влада втручається у виконавчу. Отже, принцип
поділу влади не можна реалізувати повністю.

Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежать від
національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної
ситуації.

Влада в демократичній державі у вигляді її трьох гілок (законодавчої,
виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи
«поділеною», влада в державі повинна залишатися цілісною, єдиною, тому
що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не
лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій.

Юридичний прояв єдності і гармонійності влади полягає у тому, що:

1) органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для
здійснення функцій і виконання завдань держави;

2) різні органи держави не можуть приписувати тим самим суб’єктам за тих
самих обставин взаємовиключні правила поведінки.

Поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий
регулятор у процесі реформування державної влади України.

2.2. Загальна характеристика трьох гілок влади:

законодавчої, виконавчої, судової

Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у
парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі,
Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право
приймати закони. Відповідно до ст. 75 Конституції України «єдиним
органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада
України». Назва гілки влади «законодавча» не означає, що, крім основної
законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не
здійснюють ніякої іншої діяльності.

Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка
реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни.

Є. засновницька функція, яка здійснюється через участь парламенту у
формуванні вищих виконавчих і судових органів. Показником прояву
«стримувань і противаг» слугує контроль, здійснюваний законодавчим
органом, за роботою уряду, інших посадових осіб виконавчої влади
(контрольна функція). Вираження недовіри уряду, перевірка виконання
законів, парламентські розслідування слугують потужними стимулами
парламентського контролю. Проте головною особливістю організації та
діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна
назвати владою прямого загальнонародного представництва.

Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту:

— представницьку,

— законодавчу,

— фінансову,

— засновницьку,

— контрольну.

Виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління
державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду
встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має
офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, —
це Федеративна Рада, в Італії — Рада Міністрів, у Японії — Кабінет.
Очолює уряд його глава. Як правило, це прем’єр-міністр (наприклад, у
Франції). Або — голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний
міністр (Норвегія).

У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду
є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його складу входять
заступник (віце-прем’єр), міністри, що очолюють окремі міністерства.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є
відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте
виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона
покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися
поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з
усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази,
розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Таким чином, призначення органів виконавчої влади — управління, що
охоплює:

• виконавчу діяльність — здійснення тих рішень, що прийняті органами
законодавчої влади;

• розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом видання
підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну
від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші
ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це
створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме
виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми «стримувань і
противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і
контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і
конституційний нагляд).

Судова влада — незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у
спорі про право, відправляє правосуддя.

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада — поняття не
тотожні. Правосуддя — форма захисту права судовою владою, де рішення
суду є акт правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права.
Ефективність діяльності судів має три складові: швидкість і
оперативність вирішення спорів, обґрунтованість і законність рішень,
забезпечення їх виконання.

Судова влада здійснюється одноособове суддею (при розгляді незначних
правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії
судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до
суду, а також принципами права.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом.
Він не повинен залежати від суб’єктивного впливу законодавчої або
представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке
втручання в діяльність судів і судових засідателів зі здійснення
правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом
відповідальність.

У країнах загального права (Англія, США, Канада, Австралія), де є
визнаним судовий прецедент як головне джерело права, суди беруть участь
у правотворчості. В Україні суд не може привласнювати собі функції
законодавчої або виконавчої влади. Делегування своїх функцій судами, а
також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не
допускається. Це не означає, що в Україні, як і в інших правових
системах романс-германського типу, судовий прецедент не може бути
допоміжним джерелом права.

Роль судової влади полягає у стримуванні двох інших гілок влади в рамках
права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного
нагляду і судового контролю за ними.

Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у
державі.

Таким чином, основні функції судової влади:

• охоронна (охорона прав);

• функція правосуддя (захист, відновлення прав);

• контрольно-наглядова (за іншими гілками влади). Розмежування
законодавчої, виконавчої і судової влади є поділом державної влади по
горизонталі. По вертикалі влада розподіляється між усіма органами та
посадовими особами, що належать до тієї чи іншої гілки влади.

3. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ

ТА ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ З МЕХАНІЗМОМ ДЕРЖАВИ

3.1. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави

Апарат держави — частина механізму держави.

Апарат держави — юридичне оформлена система всіх державних органів, що
здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством,
виконання завдань і функцій держави.

Можливе двояке розуміння апарату держави: у вузькому і широкому
розумінні.

Апарат держави (у вузькому розумінні) — власне управлінський апарат або
апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється
вищими виконавчими органами.

Апарат держави (у широкому розумінні) — поряд із власне управлінським
апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління,
збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном
та ін. Ознаки апарату держави:

1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну
організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети,
взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що
наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною
відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній
основі як носії влади;

3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних
службовців суворо відмежована від «власності», яка належить їм як
суб’єктам;

4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для
здійснення цих функцій;

5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади
на законодавчу, виконавчу і судову;

6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управління
суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо
управлінських і правових.

Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають
юридичного характеру.

Їх функції:

• організаційно-регламентуюча — розробка наукових рекомендацій,
підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;

• організаційно-господарська — бухгалтерський облік, статистика,
постачання та ін.;

• організаційно-ідеологічна — роз’яснення нормативних актів, формування
громадської думки та ін.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер:
правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова,
установча.

Правотворча діяльність — форма діяльності компетентних органів держави
зі встановлення, зміни або скасування правових норм. Ця діяльність
охоплює підготовку проектів нормативних юридичних актів, їх прийняття та
видання.

Правозастосовна діяльність — форма діяльності компетентних органів
держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і
контроль за додержанням правових норм.

Правоохоронна діяльність — форма діяльності компетентних органів держави
з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної
відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових
норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників.
Державні органи є структурними ланками державного апарату.

Орган держави — частина державного апарату — група осіб або одна особа,
що має юридичне визначену державно-владну компетенцію для виконання
завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для
здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет
ведення, завдання і функції. Структура органу держави:

Апарат, що безпосередньо виконує завдання і функції держави Допоміжний
апарат

— має державно-владні повноваження — не має державно-владних повноважень

Ознаки органу держави:

І) формується державою або безпосередньо народом (наприклад, парламент)
відповідно до закону і функціонує на його основі;

2) має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції,
які він здійснює від імені держави;

3) має державно-владні повноваження, що дозволяють йому здійснювати
юридичне обов’язкові дії:

а) видає нормативні та індивідуальні акти;

б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням вимог,
передбачених цими актами;

в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування
заходів виховання, переконання, стимулювання, у разі потреби —
державного примусу;

4) функціонально взаємодіє із іншими органами в процесі реалізації своїх
повноважень, керуючись принципом «дозволено лише те, що прямо
передбачено законом». Принцип «дозволене усе, що не заборонено законом»
не належить до діяльності державних органів. Цей принцип діє у сфері
майнових відносин громадян, юридичних осіб;

5) складається із службовців, що перебувають в особливих правовідносинах
один з одним і органом: обсяг, порядок використання ними владних
повноважень встановлюються законом і набувають конкретизації в посадових
інструкціях, штатних розкладах та ін.

6) має необхідну матеріальну базу — казенне майно, що знаходиться в його
оперативному управлінні; свій рахунок у банку;

джерело фінансування — державний бюджет;

7) має організаційну структуру (побудова за видами окремих служб і
чисельним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової
підзвітності та службової дисципліни.

Інститут держави — відносно відокремлена частина державної структури, що
користується певною автономією.

Відповідно до структурно-функціонального принципу інститути держави
можна поділити на:

— організаційні (інститут президента, інститут парламенту);

— функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного
контролю, інститут державної влади).

Види інститутів держави за ступенем складності:

— прості (елементні) — не можуть бути розділені на дрібніші інститути
(інститут надзвичайного стану, інститут адміністративного контролю,
інститут референдуму, інститут відповідальності уряду);

— комплексні — складаються з декількох підінститутів, які, у свою чергу,
можуть бути інститутами для спадного роздрібнення (інститут форми
держави включає підінститути: форми правління, форми устрою, форми
режиму; інститут державного суверенітету: повнота і верховенство
всередині, незалежність і рівноправність зовні; інститут представника
держави на місцях: губернатор, префект та ін.).

Види інститутів держави за пріоритетністю положення:

— основні (наприклад, інститут державної влади);

— примикачі — належать до перших (наприклад, інститут державного
суверенітету, інститут представника держави на місцях).

Види інститутів держави за принципом «поділу влади»:

• інститути законодавчої влади (парламент, референдум та ін.);

• інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, виконавчі органи
влади на місцях та ін.);

• інститути судової влади (звичайні суди, надзвичайні суди, спеціальні
суди, судова відповідальність, судовий контроль та ін.).

Інститути держави змінюються в ході історичного розвитку. Деякі
інститути зникають (інститут абсолютної монархії), інші з’являються
(участь громадян в управлінні державою). Специфічні інститути існують у
мусульманських країнах (маджиліс — порядок звернення до правителя члена
мусульманської общини), в Ізраїлі (кібуци — особлива форма місцевого
самоврядування) та ін.

3.2. Принципи організації та діяльності державного апарату

Для державного апарату потрібні спеціально підготовлені кадри
чиновників-управлінців, які мають необхідну кваліфікацію і
професіоналізм. Прошарок людей, зайнятих на роботі в апараті держави,
визначають як бюрократію (бюрократ — грец. столоначальник). Даний термін
вживають і для негативної характеристики таких проявів у діяльності
державного апарату, як формалізм, тяганина, кар’єризм, прагнення до
особистої вигоди, ко-румпованість, байдужість до людей та їх потреб.

Щоб перебороти негативні явища, використовуються демократичні методи і
стиль роботи, ціла система спеціально розроблених реально діючих заходів
і механізмів, покликаних приборкати, стримати бюрократизацію. Ефективні
такі заходи, як заміщення посадових осіб за конкурсом, переведення
управлінського апарату на роботу за контрактом, позбавлення державних
службовців права брати участь у комерційній діяльності, але одночасно
встановлення для них високого рівня заробітної плати (соціально-правова
захищеність), яка забезпечує зацікавленість у чесній службі.
Управлінський апарат має бути інструментом органів влади, обраних і
контрольованих народом.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату
необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система
принципів.

Принципи організації і діяльності державного апарату — відправні засади,
незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних
органів.

Основні принципи організації і діяльності державного апарату:

1) пріоритет прав і свобод людини;

2) єдність і поділ влади;

3) верховенство права — виражається, наприклад, у праві оскарження в
суді рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їх
незаконними діями;

4) законність;

5) ієрархічність — підлеглість по вертикалі;

6) організаційно-правова зв’язаність діяльності державних органів і
посадових осіб;

7) поєднання виборності і призначуваності;

8) демократизм методів і стилю роботи;

9) змінюваність;

10) поєднання колегіальності та єдиноначальності;

11) гласність і урахування громадської думки;

12) професійна компетентність;

13) економічність, програмування, науковість;

14) право рівного доступу до державної служби.

ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Поняття механізму держави – дуже об’ємне і багатогранне. Його
неприпустимо ототожнювати з іншими, хоча і тісно зв’язаними з ним, але
нерівнозначними йому по своєму логічному обсязі і змісту поняттями,
зокрема, з поняттями системи диктатури класу і політичної системи
суспільства.

Механізм будь-якої держави – це не механічне з’єднання його органів, а
чітко організована, строго впорядкована цілісна система.

Незалежно від того, який зміст вкладається в поняття і зміст механізму
держави, його найважливішою і невід’ємною частиною незмінно виступають
державні органи. Саме державні органи, незалежно від їхнього розуміння і
тлумачення, заповнюють собою весь зміст і формують усю структуру
механізму держави. Від кожного з них, узятого окремо чи разом з іншими
державними органами, — від рівня їхнього розвитку, чіткості визначення
сфери діяльності, компетенції, упорядкованості їхніх взаємин між собою і
з недержавними органами й організаціями, що входять як структурні
елементи в політичну систему суспільства, — у значній мірі залежить
рівень розвитку й ефективності дій механізму держави.

Необхідно при цьому пам’ятати, що державно-владні повноваження –
найбільш істотна ознака державного органу.

Механізм держави виступає основним суб’єктом здійснення державної
влади. Через державний апарат, його органи, держава здійснює покладені
на нього задачі, впливає на стабілізацію і розвиток громадського життя,
сприяє поглибленню демократії й організованості в країні, процвітанню і
благополуччю населення.

У визначених випадках державні функції можуть здійснювати і недержавні
організації, якщо вони на те уповноважені державою.

Різні ланки механізму держави відіграють неоднакову роль у виконанні
функцій держави. Одні з них головним чином націлені на функції,
покликані забезпечити рішення чисто класових задач, а інші – на функції,
спрямовані на виконання загальних справ, що випливають із природи
суспільства. Тому іноді в механізмі держави розрізняють апарат примусу й
апарат керування. Однак цей поділ дуже умовний.

Орган держави — частина державного апарату — група осіб або одна особа,
що має юридичне визначену державно-владну компетенцію для виконання
завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для
здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет
ведення, завдання і функції.

Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг».
Зазначена система допускає конкуренцію різних органів влади, наявність
засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги
сил. «Стримування» і «противаги», з одного боку, сприяють
співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку
— створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом
переговорів, угод і компромісів.

Державні органи, які формують державний апарат, виконують наступні
функції: організаційно-регламентуючу — розробка наукових рекомендацій,
підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;
організаційно-господарську — бухгалтерський облік, статистика,
постачання та ін.; організаційно-ідеологічну — роз’яснення нормативних
актів, формування громадської думки та ін.

Апарат держави — юридичне оформлена система всіх державних органів, що
здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством,
виконання завдань і функцій держави.

Ознаки апарату держави:

1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну
організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети,
взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що
наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною
відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній
основі як носії влади;

3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних
службовців суворо відмежована від «власності», яка належить їм як
суб’єктам;

4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для
здійснення цих функцій;

5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади
на законодавчу, виконавчу і судову;

6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управління
суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо
управлінських і правових.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер:
правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова,
установча.

Механізм держави — цілісна ієрархічна система державних органів, що
здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою
яких виконуються завдання і функції держави.

Ознаки механізму держави:

1) це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах
субординації та координації. Політико-організаційну основу системи
складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші
державні військові формування, державні символи, столиця держави;

2) це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині
принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності. Кожний із
суб’єктів механізму держави як його системний елемент є органічно
обумовленим усіма іншими його елементами і функціонуванням системи в
цілому;

3) це система, яка має чітку структуру з певними зв ‘язками між її
елементами. Первинними елементами є державні органи.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату
необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система
принципів.

Принципи організації і діяльності державного апарату — відправні засади,
незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних
органів.

Основні принципи організації і діяльності державного апарату:

пріоритет прав і свобод людини;

єдність і поділ влади;

верховенство права — виражається, наприклад, у праві оскарження в суді
рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їх незаконними
діями;

законність;

ієрархічність — підлеглість по вертикалі;

демократизм методів і стилю роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України. – К., 1996.

Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 2001.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 1992.

Нерсесянц В.С. Наш путь к праву. От социализма к цивилизму – М.1992

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 1996.

Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред.
С.А. Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 1996.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 2000.

Проблеми теорії держава і права. – К., 1999.

Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001. — 656с.

Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред.
Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995.

Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. Профессора
Г.Н.Манова – М. БЕК, 1996.

Юридичний словник-довідник. – К., 2001.

Якименко І.С. Як вдосконалити державний апарат? – Харків, 2001.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Механізм держави

Додаток 2

Структура механізму держави

Механізм держави

Державні органи, що мають владні повноваження, тобто державний апарат,
який містить у собі два важливих структурних елементи: апарат
управління, що складається з чиновників — державних службовців, які
спеціально займаються управлінням; апарат примусу — армія, поліція,
розвідка і контррозвідка, митниця (деякою мірою), тюрми, виправні
заклади та ін. Державні установи, державні підприємства, що не мають
владних повноважень

• організаційні і фінансові кошти •

Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 2001.
– С.94.

Проблеми теорії держава і права. – К., 1999. – С.174.

Проблеми теорії держава і права. – К., 1999. – С.183.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 2000. – С.153.

Конституція України. – К., 1996.

Конституція України. – К., 1996. – Стаття 75.

Конституція України. – К., 1996. – Стаття 124.

Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001. – С.207.

Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001. – С.215.

PAGE 2

Економічна і соціальна функція

Апарат держави

Місця позбавлення волі

НГ

М

СБУ

правоохоронні

Органи спеціального призначення

Державні органи

Державні установи, підприємства, організації

Механізм держави

законодавчі

виконавчі

судові

Державні органи, що мають владні повноваження

законодавчі органи

виконавчі органи

судові органи

Похожие записи