.

Макроекономічна модель сукупних видатків (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
297 7782
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Макроекономіка”

на тему:

“Макроекономічна модель

сукупних видатків”

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….
………………………………………………..3

Розділ І.

Макроекономічна модель сукупних видатків в
економіці………………………….5

Споживання…………………………………………………….
……………………………………….7

Інвестиції. Їх
функції………………………………………………………..
…………………….12

Розділ ІІ.

2.1. Модель
“витрати-випуск”………………………………………………..
……………………..15

2.2. Встановлення рівноважного
ВВП……………………………………………………………
18

Розділ ІІІ. Мультиплікатор
видатків……………………………………………………….
……..20

Розділ IV.

4.1. Рецесійні та інфляційні розриви в
економіці……………………………………………22

4.2. Рівноважний і потенційний
ВВП……………………………………………………………
.24

Висновки……………………………………………………….
…………………………………………….26

Список використаної літератури
………………………………………………………………
….30

Додатки………………………………………………………..
………………………………………………31

ВСТУП

Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою
про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних
коливань і взаємозв’язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та
безробіття.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси. А це
означає, що:

• макроекономічні показники є результатом зведення показників
економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

• макроекономічні закономірності відображають тенденції масової
поведінки на мікрорівні;

• при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те,
що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні
рішення;

• макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних аґентів та
економічної політики держави.

Актуальність вивчення даної теми зумовлена тим, що для поступального
розвитку економіки вироблена за повної зайнятості ресурсів продукція має
бути продана. Інакше кажучи, сукупні видатки – загальна сума видатків
усіх покупців на кінцеві товари і послуги, вироблені національною
економікою, — мають бути достатніми для реалізації усього створеного
продукту.

До початку 1930-х років більшість економістів заперечували можливість
ситуації, за якої рівень сукупних видатків буде недостатнім для
закупівлі продукції, виготовленої за повної зайнятості ресурсів. Згідно
з цим поглядом, якщо така ситуація і виникає, то ціни, заробітна плата і
процентні ставки швидко знижуються, щоб ліквідувати відносний надлишок
товарів, який утворився, і подолати незначний спад виробництва,
зумовлений недостатніми видатками. У результаті відновлюється рівень
виробництва за повної зайнятості ресурсів. Деякі економісти дотримуються
цього погляду і сьогодні.

Об’єкт дослідження: макроекономічна модель сукупних видатків.

Предмет дослідження: основні складові моделі сукупних видатків,
особливості дотримання економічної рівноваги, встановлення рівноважного
ВВП, розриви в економіці тощо.

Методи дослідження: літературний, порівняльний, методи аналізу, синтезу,
узагальнення та прогнозування.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні
літературні джерела.

РОЗДІЛ І

Макроекономічна модель сукупних видатків в економіці

Для того щоб вивчити економіку, макроекономісти складають та розглядають
макроекономічні моделі, які в спрощеній формі, за багатьох припущень,
встановлюють основні залежності між економічними показниками.

Макроекономічні моделі містять в собі екзогенні (або зовнішні) змінні,
величина яких “встановлюється” урядом та Національним банком, та
ендогенні (або внутрішні) змінні, величина яких є результатом розв’язку
моделі.

Рис. 1.1. Участь макромоделей в економіці

Найчастіше до екзогенних змінних відносять рівень державних витрат (G),
ставки оподаткування (t) та величину пропозиції грошей (М).

До ендогенних (внутрішніх) змінних, як правило, належать обсяг випуску
та рівень зайнятості, рівень інфляції і безробіття.

Модель показує, як зміна однієї з екзогенних величин впливає на
ендогенні показники – ті, що пояснюються в моделі. Це дає змогу досягти
оптимального поєднання інструментів фіскальної та монетарної політики.

Відомо, що в закритій економіці існує три напрями використання
вироблених нею продуктів. Ці три компоненти ВВП наведені в основній
макро-економічній тотожності для закритої економіки:

Y-C+I+G (1.1)

тобто частина виробленої продукції споживається домогосподарствами (С),
частина – використовується фірмами й домогосподарствами на інвестиції
(/) і, нарешті, частина виробленої продукції закуповується урядом для
використання на суспільні потреби (G).

Для поступального розвитку економіки вироблена за повної зайнятості
ресурсів продукція має бути продана.

Інакше кажучи, сукупні видатки – загальна сума видатків усіх покупців на
кінцеві товари і послуги, вироблені національною економікою, — мають
бути достатніми для реалізації усього створеного продукту.

До початку 1930-х років більшість економістів заперечували можливість
ситуації, за якої рівень сукупних видатків буде недостатнім для
закупівлі продукції, виготовленої за повної зайнятості ресурсів. Згідно
з цим поглядом, якщо така ситуація і виникає, то ціни, заробітна плата і
процентні ставки швидко знижуються, щоб ліквідувати відносний надлишок
товарів, який утворився, і подолати незначний спад виробництва,
зумовлений недостатніми видатками. У результаті відновлюється рівень
виробництва за повної зайнятості ресурсів. Деякі економісти дотримуються
цього погляду і сьогодні.

На підставі досвіду Великої депресії Дж.М.Кейнс показав, що в
національній економіці можуть виникати недостатні сукупні видатки, менші
за ті, які потрібні для купівлі товарів і послуг, вироблених за повної
зайнятості. У цьому разі фактичний рівень безробіття буде нищий за його
природну норму. Економіка переживатиме спад, зростатиме вимушене
безробіття. І навпаки, можлива ситуація, коли сукупні видатки
перевищують ті, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної
зайнятості. Тоді загальний рівень цін в економіці зростатиме.

Споживання

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі
витрати, або споживання, – це витрати домашніх господарств на придбання
споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього
продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в
межах 60-70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішення
щодо споживання.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування,
непродовольчі товари, послуги тощо). Тому в економічному аналізі
виходять з так званих “якісних моделей поведінки”, під якими розуміють
усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які
побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. “Якісні моделі
поведінки” ще називають “законами Енгеля”, який досліджував зміни у
споживчих витратах населення в залежності від зміни доходів.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні
групи витрат в залежності від їх бажаності для сім’ї: харчування, одяг,
освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати,
що багато залежить від доходів сім’ї, платності або безплатності тих або
інших послуг.

У табл. 1 відображено основні елементи споживання, що поділені на три
групи: товари поточного споживання, товари тривалого користування,
послуги.

Табл. 1.1. Основні компоненти споживання

Структура споживання Питома вага (%, ()

Товари поточного споживання:

Харчування;

Одяг

Енергія;

Інше. 30 – 35

Товари тривалого користування:

Предмети побуту;

Транспортні засоби. 10 – 20

Послуги:

Житло;

Освіта;

Охорона здоров’я;

Відпочинок;

Інше. 50 – 55

Разом споживчі витрати 100

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них
головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у
домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно
розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на
споживання певна його частина заощаджується (З).

Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона
показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом
як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була
запроваджена Кейнсом, грунтується на припущенні, що існує стабільний
емпіричний взаємозвязок між споживанням та доходом.

Графічно функцію споживання можна розглянути на рис. 1.2.

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції
споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси
споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове
заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б – зона
чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою.
Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між
кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається
відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від
точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто
життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення
споживання над доходом є “чистим від’ємним заощадженням”, його вимірюють
відстанню між бісектрисою та кривою функції споживання.

Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркалом
відображення функції споживання. Функція споживання графічно відображена
на рис. 1.2.

З наведених графіків видно, що і споживання, і заощадження прямо
залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при
його скороченні.

Оскільки споживчі витрати прямо залежать від безподаткового доходу, то
функція споживання математично виглядатиме так:

СВ = f(БД) (1.1)

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на споживання
(С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх
податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють
свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S), тобто

Заощадження — це частина використовуваного доходу, яка не споживається.

Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву
функції споживання:

C=C(Y-T) (1.2)

Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є
основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не
відіграє в цьому значної ролі.

Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді:

(1.3)

де: а — автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить
від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок
заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому
автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична
схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки
зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну
одиницю, і визначається за формулою:

де: ? С — приріст споживчих витрат;

? Y — приріст використовуваного доходу.

MPC набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова
одиниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на
величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не
споживається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу
витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження.
З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це
кут нахилу кривої споживання (мал. 1). Існує поняття середньої
схильності до споживання (АРС) — це відношення APC = C / Y обсягу
споживання до величини використовуваного доходу:

Рис. 1.3. Графік функції споживання

Інвестиції. Їх функції

Фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї
продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які
необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному рівні, фірми
повинні здійснювати інвестиції (І).

Під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють
зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу.

Інвестиції складаються з двох компонентів.

Перший з них – це інвестиції в основний капітал, тобто придбання
новостворених матеріальних благ, таких, як виробниче обладнання,
комп’ютери, будівлі виробничого призначення тощо.

Другий компонент – інвестиції в товарно-матеріальні запаси, якими є
нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у
виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої
продукції.

Другим основним компонентом сукупних видатків є інвестиції (Г). Вони
відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому
періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в
довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через
капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і
домогосподарства, і діляться вони на три групи:

• інвестиції в житлове будівництво;

• виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання,
устаткування;

• інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з’являється попит, залежить від
величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був
прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його
впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що
зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів і, відповідно,
скорочується попит на інвестиційні товари.

Рис.1.4. Графік інвестиційного пипиту

Інвестиції залежать від реальної (г), а не від номінальної процентної
ставки. Найпростіша функція інвестицій має вигляд:

I=e-dr,

де І – інвестиційні витрати; е – автономні інвестиції (не залежать від
процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними факторами,
наприклад, запасами корисних копалин тощо);r— реальна процентна ставка
(вартість запозичення); d — емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій
до динаміки процентної ставки.

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу (мал. 1.4): чим вища
ставка процента, тим менша кіль-кість інвестиційних проектів буде
прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в
оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує
фірми анулювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили.
Наприклад:

а)  зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на
інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційного
попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч.

Інвестиції — це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку
інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих
факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у
податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до
стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя.

Варто також пам’ятати, що макроекономісти застосовують поняття
“інвестиції” лише тоді, коли створюється новий реальний капітал.
Перерозподіл існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для
економіки.

РОЗДІЛ ІІ

2.1. Модель “витрати-випуск”

Модель “витрати-випуск” є кейнсіанською моделлю товарного ринку.
Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє
відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка
представлена реальним ВВП. В її основі лежить пряма залежність між ВВП і
сукупними витратами, тобто чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП.

Слід розрізняти фактичні і заплановані сукупні витрати. Економічна
рівновага – це рівновага між запланованими СуВ і ВВП. Тому в моделі
“витрати-випуск” під сукупними витратами слід розуміти заплановані
сукупні витрати. Оскільки згідно з нашим припущенням сукупні витрати
дорівнюють СВ+ВІ, то для моделі “витрати-випуск” базовим є таке
рівняння:

СуВ = СВ+ВІ = ВВП. (2.1)

Згідно з цим рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ+ВІ – сукупні
витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти: 1) вся сума
доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його
закупку, тобто СВ+ВІ = ВВП. Цей варіант відповідає закону Сея, згідно з
яким виробництво створює адекватний за величиною попит; 2) не вся сума
доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на
закупку, тобто СВ+ВІ менше ВВП; 3) на закупку ВВП спрямовується більша
сума доходу порівняно з його величиною, отриманою від реалізації ВВП,
виробленого в поточному періоді, тобто СВ+ВІ більше ВВП. Останні два
варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи,
отримані від реалізації поточного ВВП, не обов’язково перетворюються в
адекватну величину сукупних витрат.

Співвідношення між СуВ і ВВП – це співвідношення між планами покупців і
продавців, які, як правило, не збігаються. Якщо вони не збігаються, то
виникають незаплановані зміни в товарних запасах. Так, коли СуВ менше
ВВП, виникає перевиробництво, яке супроводжується незапланованим
збільшенням товарних запасів, і навпаки.

Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани
підприємства. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані і
незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносять витрати
на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємств щодо
очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені товари та послуги. Але
уявлення підприємства про СП (сукупні витрати) не завжди збігаються з
дійсністю. Тому виникають незаплановані інвестиції. Отже, фактичні
інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій в
товарні запаси.

Інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці.
Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то
відбувається незаплановане збільшення інвестицій в товарні запаси; якщо
СуВ перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій
в товарні запаси. Це дає підстави модифікувати формулу (2.1):

СуВ ( ВІн = ВВП, (2.2)

де ( ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси: (+) – збільшення,
(-) – зменшення. СуВ ( ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВф).

Із формули (2) випливає, що незалежно від того, знаходиться економіка в
стані рівноваги чи ні, фактичні СуВ завжди = ВВП. Це врівноваження
досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо між СуВ і ВВП
спостерігається тотожність, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

Отже, при рівноважному рівні ВВП сукупна кількість вироблених товарів
(ВВП) дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та
інвестиційних). Економіка постійно тяжіє до рівноваги як до своєї
природної форми. Це означає, що у випадку, коли СуВ перевищують ВВП і
відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства
будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня СуВ; якщо, навпаки,
СуВ менші від ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних
запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня СуВ.

Для більш грунтовного розуміння рівноважного ВВП розглянемо умовний
приклад (табл. 1).

Табл. 2.1. Визначення рівноважного ВВП (млрд. грн.) на основі моделі
“витрати-випуск”

Фактичний ВВП Сукупні витрати (заплановані) Незаплановані інвестиції в
товарні запаси: (+) – збільшення; (-) – зменшення Тенденція виробництва
і доходу

СВ ВІ Усього

100 75 40 115 -15 Збільшення

120 90 40 130 -10 Збільшення

140 105 40 145 -5 Збільшення

160 120 40 160 0 Рівновага

180 135 40 175 +5 Зменшення

200 150 40 190 +10 Зменшення

Бачимо, що в перших трьох рядках таблиці СуВ перевищують фактичний
рівень ВВП, що супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій в
товарні запаси і породжує мотивацію до збільшення ВВП. Протилежні
процеси відображають останні два рядки.

Аналіз рівноважного ВВП можна здійснити і за допомогою графічної моделі
“витрати-випуск”, яка досить часто іменується як “кейнсіанський хрест”
(див. рис. 2.1).

По горизонталі – ВВП, по вертикалі – фактичні СуВ, бісектриса – фактичні
і заплановані витрати збігаються. Перетин ліній фактичних і запланованих
витрат у точці Т1 свідчить про тотожність між цими витратами (СуВ1=СуВ),
і про те, що рівноважний ВВП дорівнює О1.

Але в дійсності фактичні СуВ, як правило, не збігаються із
запланованими СуВ. Так, СуВ2 менше СуВ. Це означає, що підприємства
виробили продукції більше, ніж зможуть її реалізувати (О2 більше О1). У
цьому випадку відбувається незапланований приріст інвестицій в товарні
запаси, що викликає тенденцію до скорочення ВВП від О2 до О1. В
протилежному випадку СуВ3 більше СуВ. Це означає, що підпрємства
виробили продукції менше, ніж це відповідає планам покупців (О3 менше
О1). За цих умов відбувається незаплановане зменшення інвестицій в
товарні запаси, що породжує тенденцію до збільшення ВВП від О3 до О1.

2.2. Встановлення рівноважного ВВП

Модель “видатки-випуск” є кейнсіанською моделлю товарного ринку.

Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє
відображення через сукупні витрати і сукупна пропозиція, яка
представлена реальним ВВП.

В її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто
чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП, і навпаки.

Для розуміння рівноваги або нерівноваги в економіці за даною моделлю
слід розрізняти фактичні та заплановані сукупні витрати.

Економічна рівновага – це рівновага між запланованими сукупними
витратами і ВВП.

Тому в моделі “видатки-випуск” під сукупними витратами слід розуміти
заплановані сукупні витрати.

Базовим рівнянням для моделі “витрати-випуск”: СуВ=СВ+Ві=ВВП

Співвідношення між ВВП і СуВ може мати наступні варіанти:

1) вся сума доходу отриманого від реалізації ВВП, спрямовується на його
закупку, тобто СВ+Ві=ВВП. Цей варіант відповідає закону Сея, згідно з
яким виробництво створює адекватний за величиною попит;

2) не вся сума доходу отриманого від реалізації виробничого ВВП,
спрямована на його закупку, тобто СВ+ВіВВП.

Співвідношення між сукупними витратами і ВВП – це співвідношення між
планами покупців і продавців, які як правило не збігаються, тобто
виникають незаплановані зміни в товарних запасах.

Якщо СуВРОЗДІЛ ІІІ. МУЛЬТИПЛІКАТОР ВИДАТКІВ Мультиплікатор автономних витрат визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат: (3.1.) — зміна рівноважного ВВП;  - зміна автономних витрат, незалежних від динаміки Y. то це призводить до збільшення сукупних витрат і доходу Y на таку ж величину, що, в свою чергу, викликає повторне зростання споживання (оскільки збільшився доход), але вже на    Далі сукупні витрати і доход знову зростають на величи  потім знову, за схемою кругообігу "доходи — витрати". Отже, мультиплікатор витрат можна показати через граничну схильність до споживання як: (3.2) Оскільки гранична схильність до заощадження MPS=1-MPC, отримуємо: (3.3) Якщо ж планові витрати будуть враховувати вплив прибуткових податків (тобто T=tY), мультиплікатор витрат визначатиметься за такою формулою: (3.4) де t — гранична ставка оподаткування. Ці формули дають змогу визначити мультиплікатор витрат у закритій економіці. Але відкрита економіка, яка продає за кордон та купує за кордоном, перебуває під впливом змін у чистому експорті, які також призводять до зміни кута нахилу лінії планових витрат. Ці зміни пов'язані з граничною схильністю до імпортування (МРМ) — величиною, яка показує, на скільки на одну одиницю: (3.5) Тому мультиплікатор витрат у відкритій економіці має такий вигляд: (3.6) Розглянемо тепер на конкретних прикладах, як змінюється доход У під впливом екзогенних змінних бюджетно-податкової політики (державних витрат та податкових надходжень), використавши для цього модель кейнсіанського хреста. Подібно до збільшення державних витрат, зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на доход. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює: Цей вираз є податковим мультиплікатором; він показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме: (3.7) Це свідчить про те, що зменшення податків на 1 грн. збільшить рівноважний рівень доходу на 3 грн. РОЗДІЛ IV 4.1. Рецесійні та інфляційні розриви в економіці Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного призводять до виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів. Рецесійний розрив — величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.  (мал. 4.1), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD=AS досягнута. Недостатність сукупного попиту чинить депресивний вплив на економіку. Рис. 4.1. Рецесійний розрив Рис.4.2. Інфляційний розрив Для того щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і перемістити рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу (4.1) Інфляційний     розрив — величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y перевищує потенційний Це свідчить про те, що сукупні витрати надто високі (рис. 4.2). Надлишок сукупного попиту призводить до інфляційного буму в економіці: рівень цін зростає, тому що фірми не можуть розширити виробництво адекватно до зростаючого сукупного попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті. Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного попиту і "переміщення" рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу  дорівнює: (4.2) Використовуючи модель кейнсіанського хреста, варто пам'ятати: • якщо державні витрати і податкові надходження зростають на одну й ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму величину. В цьому випадку кажуть про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює одиниці: (4.3) • мультиплікативний ефект від скорочення податків слабший, ніж при збільшенні державних витрат, що доводиться алгебраїчної (4.4) Таким є наслідок сильнішого впливу державних витрат на величину доходу і споживання у порівнянні із зміною податків. Ця різниця визначальна при виборі інструментів бюджетне-податкової політики 4.2. Рівноважний і потенційний ВВП Головним показником при розробці системи національних рахунків, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді па економічній території країни. При розрахунку ВВП враховується вартість кінцевої продукції і віднімається вартість проміжних товарів і послуг. Це робиться через те, що у вартості кінцевих продуктів уже враховано всі наявні проміжні операції. Але, оскільки на макрорівні надто складно визначити кінцеві товари (галузей-виробників дуже багато, і не завжди можна чітко визначити, як буде використано вироблений продукт - на кінцеве чи проміжне споживання), то ВВП розраховують як суму доданих вартостей усіх виробників. Рівноважний ВВП - це такий обсяг виробництва, якому відповідають СуВ, достатній для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Рівень випуску продукції, при якому бажаний рівень валових витрат рівняється рівню виробництва. В умовах рівноваги сума розмірів, що збільшують валові витрати, дорівнює сумі розмірів, що зменшують валові витрати. Таким чином, бажані інвестиції + державні витрати + експорт = бажаним заощадженням + податкам + імпорту Загальна вартість кінцевих товарів і послуг, що можна зробити у визначений період часу при повній зайнятості. Цей розмір називається потенційним ВВП. Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних    цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва: (4.5) де qі - обсяг виробництва і-го товару в поточному році; рі  - ціна і-го товару в поточному році. На величину номінального ВВП впливають два процеси: 1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва: (4.6) р0 - ціна і-го товару в оазисному році. (4.7) Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як най-обґрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки. По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативных факторів (забруднення повітря і води, шум, перенаселення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП. По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту. ВИСНОВКИ Отже, сукупні видатки, як відомо, складаються з чотирьох компонентів — споживчих видатків домогосподарств (С), інвестиційних видатків фірм (І), державних закупівель товарів і послуг (G) та чистого експорту (X), тобто: де АЕ — сукупні видатки. Одні компоненти сукупних видатків відносно стабільні, вони змінюються повільно (наприклад споживчі видатки), інші — динамічніші і своїми змінами можуть спричиняти коливання ділової активності. Це передовсім стосується інвестицій, які є наймінливішим компонентом сукупних видатків. Унаслідок зміни інвестиційних або інших видатків загалом змінюються обсяг національного виробництва, рівень зайнятості та рівень цін у національній економіці. Отже, кількість вироблених товарів і послуг, рівень зайнятості й рівень цін залежать від сукупних видатків. Значна частина економістів вважає, що поведінку домогосподарств у сфері споживання можна описати так: Другим компонентом сукупних видатків є інвестиції. Хоча на інвестиційні видатки впливає чимало чинників, у цій темі припускаємо, що інвестиції є функцією від реальної процентної ставки: / •= І(г). Державні закупівлі є ще одним компонентом сукупних видатків. їх можна поділити на дві частини: державні закупівлі і трансферні платежі. Державні закупівлі означають, що урядові інституції закуповують комп'ютери, книжки для бібліотек, наймають на роботу вчителів та інших працівників державного сектора тощо. Трансферні платежі не є частиною змінної G і сукупних видатків. Збільшення трансферних платежів за рахунок підвищення податків не змінює використовуваний дохід. У моделі сукупних видатків виходитимемо з того, що G— державні закупівлі, а Т— чисті податки, тобто різниця між податковими надходженнями і трансферними платежами. Коли обсяг державних закупівель дорівнює величині чистих податків (G = 7), то державний бюджет збалансований. Якщо G > 7і, то державний бюджет
дефіцитний, а коли G Т екзогенними змінними.

Четвертим компонентом сукупних видатків є чистий експорт X — експорт
мінус імпорт.

Для аналізу впливу зміни сукупних видатків на стан національної
економіки застосовують поняття «рівноважний рівень національного
виробництва, або «рівноважний ВВП». Рівноважний рівень національного
виробництва — це такий його обсяг, якому відповідають сукупні видатки,
достатні для закупівлі усієї продукції, виготовленої у поточному
періоді.

Умову досягнення рівноважного ВВП у національній економіці відбиває
рівняння:

де Уе — рівноважний ВВП.

Дотримання цієї умови означає досягнення економічної рівноваги на
товарних ринках країни. Згідно з кейнсіанським підходом, рівноважний
обсяг виробництва може складатися і за неповної зайнятості ресурсів,
наприклад, в умовах значного безробіття, тобто Yt буде меншим за
рівноважний обсяг національного виробництва за повної зайнятості (Y*).
Які ж сили спрямовують національну економіку до рівноважного стану?
Проте перш ніж аналізувати механізм досягнення рівноважного ВВП,
з’ясуємо способи його визначення.

У макроекономіці склалися два підходи до визначення економічної
рівноваги: підхід “видатки — обсяг виробництва” (ґрунтується на
зіставленні сукупних видатків і реального ВВП) та підхід “витікання —
ін’єкції” (ґрунтується на зіставленні витікань із потоку “видатки —
доходи” та ін’єкцій до цього потоку). Для простоти аналізу рівноважного
ВВП у короткостроковому періоді припустімо таке.

1. В економіці наявні надлишкові виробничі потужності та вимушене
безробіття. Тому зростання сукупних видатків збільшує обсяг Ішробництва,
а не підвищує рівень цін.

2. Усі заощадження здійснюють домогосподарства (реально ж заощаджують і
ділові підприємства). Тому джерелом інвестицій виступають лише особисті
заощадження.

3. Амортизація і чисті факторні доходи дорівнюють нулю. Тому валові
інвестиції дорівнюють чистим інвестиціям.

4. Економіка країни закрита, тобто немає експортно-імпортних операцій і
відсутній державний сектор. Тому сукупні видатки охоплюють лише
споживання та інвестиції, тобто АЕ = С + І.

Із припущень 3 та 4 випливає, що ВВП, національний дохід, особистий
дохід і використовуваний дохід дорівнюють один одному. Це означає: якщо
ВВП країни становить 200 млрд. грн, то домогосподарства отримують у своє
розпорядження саме дохід у 200 млрд. грн, який використовують для
споживання та заощадження.

Рівноважний ВВП може коливатися щодо його природного рівня зі зміною
величини будь-якого компонента сукупних видатків — споживання,
інвестицій, державних видатків та чистого експорту. Збільшення якогось
Із цих складових перемішує лінію сукупних видатків угору, що збільшує
рівноважний обсяг виробництва. Зменшення будь-якого компонента сукупних
видатків переміщує цю лінію донизу, що знижує рівень зайнятості та
рівноважний ВВП, Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних
видатків, за якого економіка перебуває у стані повної зайнятості. У
цьому стані забезпечується найвищий рівень використання ресурсів й
національна економіка функціонує найефективніше.

Відхилення рівноважного обсягу національного виробництва від Його
природного рівня спричиняє так звані інфляційні та рецесійні розриви. Ці
розриви відображають невідповідність між фактичними видатками та
видатками за повної зайнятості. Якщо фактичні сукупні видатки менші, ніж
видатки за повної зайнятості, фактичний рівноважний ВВП менший за
природний. У національній економіці простежується спад виробництва,
зростає безробіття і виникає рецесійний розрив. Якщо сукупні видатки
перевищують ті, що забезпечують повну зайнятість, фактичний ВВП більший
за природний. У національній економіці починають зростати ціни — має
місце інфляційний розрив.

Отже, рецесійний розрив виникає тоді, коли фактичні видатки менші, ніж
ті, що достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості,
Інфляційний розрив простежується тоді, коли фактичні видатки більші, ніж
ті, що достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості.

З іншого боку, рецесійний розрив виникає у національній економіці, коли
сумарні ін’єкції до потоку “видатки — доходи” менші,

ніж витікання з цього потоку. Навпаки, інфляційний розрив форму-ється
тоді, коли ін’єкції до потоку “видатки — доходи ” перевищують витікання
із цього потоку. Ці твердження справедливі для будь-якої національної
економіки.

Інфляційний розрив — це величина, на яку мають скоротитися сукупні
видатки, щоб зменшити рівноважний ВВП до рівня повної зайнятості.
Графічно інфляційний розрив е вертикальним відрізком, на який має
переміститися вниз лінія сукупних видатків, аби рівноважний ВВП знизився
до рівня природного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Дорнбуш Р., Фишер С. Макроекономіка. – К.: Основи, 1996.

Костюк В.Н. Макроэкономика. – М., 1998.

Луссе А. Макроэкономика: ключевые вопросы. – СПб., 1999.

Макконнел К.Р., Брю С.Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М.,
1992.

Макроекономіка / За ред. А.Г. Савченка. – К., 2004.

Макроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. – СПб, 2005.

Макроэкономика / Под ред. И.П. Николаевой. – М., 2001.

Мэнкью Г. Макроэкономика. – М., 2002.

Панчишин С. Макроекономіка. – К.: Либідь, 2000.

Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник.- К.:
Таксон, 2002.

Савченко А., Пухтаєвич Г. Теорія ринкової економіки і практика переходу
України до ринку. (Державне регулювання ринкової економіки.) “Економіка
України”, 1999.

Самюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка: Переклад з англ..-
К.: Основи, 2001.

Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”.
2000.

Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”, 2002. – с. 77-96.

Сажина М.А., Чебрикова Г.Г. Экономическая теория. Учебник для вузов. –
Москва: “Норма”, 1998. – 456 с.

Сидорович А.В. Курс экономической теории. – Москва: ДИС, 1997. – 736 с.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7

ВИКОНАННЯ ВИДАТКОВОЇ ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ ЗА 2006 РІК

Показники Код бюджетної класифікації Уточнений

план на рік, тис. грн. Касові

Видатки, тис. грн. % виконання до уточненого

плану на рік

Загальний фонд

Орган місцевого самоврядування 010116 3107,757 3027,638 97,4

Освіта, усього 070000 26473,072 26205,361 99,0

У тому числі: дошкільна освіта 070101 7662,622 7556,156 98,6

школи, усього 070200 16191,664 16051,492 99,1

з них: загальноосвітні школи 070201 16087,541 15947,774 99,1

вечірня школа 070202 104,123 103,718 99,6

позашкільна освіта 070400 459,478 457,465 99,6

інші заклади 070800 2159,308 2140,248 99,1

Охорона здоров`я, усього 080000 10877,312 10766,436 99,0

У тому числі: 080101 3757,293 3688,084 98,2

поліклініки 080300 5988,929 5948,654 99,3

стоматполіклініка № 3 080500 1053,490 1053,057 100,0

інші заклади 081000 77,600 76,641 98,8

Соціальний захист населення, усього 090000 11910,534 8667,926 72,8

У тому числі: пільги ветеранам 090200 1373,344 822,879 59,9

з них пільги громадянам, постраждалим від аварії на ЧАЕС 090207 26,400
26,156 99,1

допомога сім`ям з дітьми 090300 4975,800 3840,123 77,2

допомога інвалідам

дитинства 091300 522,000 511,988 98,1

інші види соціальної

допомоги: 090400 4044,150 2541,405 62,8

молодіжні програми 091100 284,998 247,655 86,9

територіальний центр

обслуговування пенсіонерів та

самотніх непрацездатних громадян 091204 690,242 683,906 99,1

фінансова допомога

ветеранським організаціям 091209 20,000 19,970 99,9

Житлово-комунальне господарство 100000 4708,907 4514,171 95,9

У тому числі: житлове господарство 100100 2150,609 2094,356 97,4

дотації комунальному

господарству 100203 2462,208 2323,727 94,4

вивезення твердих побутових

відходів 100301 96,090 96,088 100,0

попередження аварій та

техногенних катастроф 150121 1222,500 1222,486 100,0

Культура, усього 110000 1419,233 1405,555 99,0

У тому числі: бібліотеки 110201 354,038 347,478 98,1

школи 110205 948,255 941,848 99,3

реструктуризація боргів за ст. 57 Закону України „Про освіту” 110206
59,020 59,020 100,0

інші культурно-освітні

заклади та заходи 110502 18,800 18,089 96,2

інші мистецькі заклади та

заходи 110103 39,120 39,120 100,0

Фізкультура і спорт 130000 490,099 488,870 99,7

Інші видатки 250000 46,500 2,993 6,4

НЕРОЗПОДІЛЕНІ ВИДАТКИ 3000 42,500 0,000 0,0

Резервний фонд 250102 42,500 0,000 0,0

Інші 250404 4,000 2,993 74,8

Разом по району

60255,914 56301,436 93,4

Спеціальний фонд

Органи місцевого самоврядування 010116 0,000 0,000 –

Освіта, усього 070000 2322,786 2185,817 94,1

У тому числі: дошкільна освіта 070101 952,746 914,692 96,0

загальноосвітні школи 070201 1218,099 1136,828 93,3

позашкільна освіта 070400 100,354 85,988 85,7

інші заклади 070806 51,587 48,309 93,6

Охорона здоров`я, усього 080000 1487,532 1442,646 97,0

У тому числі: МКБЛ № 7 080101 552,454 524,624 95,0

поліклініки 080300 362,296 346,078 95,5

стоматполіклініка № 3 080500 572,782 571,944 99,9

Соціальний захист населення, усього 090000 130,502 125,299 96,0

У тому числі: клуби за місцем проживання 091105 1,669 0,796 47,7

територіальний центр

обслуговування пенсіонерів та

самотніх непрацездатних громадян 091204 128,833 124,503 96,6

Житлово-комунальне господарство (дотації) 100000 1306,014 1306,014 100,0

Культура, усього 110000 315,067 308,944 98,1

У тому числі: інші мистецькі заклади та заходи 110103 18,968 18,967
100,0

бібліотеки 110201 14,499 14,499 100,0

школи 110205 281,600 275,478 97,8

Фізкультура і спорт 130000 42,411 34,351 81,0

Разом по району

5604,312 5403,071 96,4

PAGE

PAGE 35

А Б

СуВф=СуВ=ВВП

СуВ

СуВ2

СуВ1

СуВ3

Рис. 2.1.Рівноважний ВВП в моделі “витрати–випуск”

Т2

Т1

Т3

СуВф=СуВ=ВІн

Незапланований приріст інвестицій в товарні запаси (+ВІн)

Незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси (-ВІн)

450

О3 О1 О2 ВВП

450

СВ

БД

Функція споживання

Величина чистого споживання

Величина заощаджень

Рис. 1.2. Графічне зображення функції споживання.

Екзогенні змінні

Ендогенні змінні

МОДЕЛЬ

(1.4)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020