Курсова робота

на тему:

«ЛІЗИНГ В УКРАЇНІ,

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ”

ЗМІСТ

стор.

Вступ………………………………………………………….
……………………………

Розділ І. Основні поняття
лізингу……………………………………………..

1.1. Визначення та економічне значення
лізингу……………………….

1.2. Об’єкти та суб’єкти лізингу. Строки лізингової угоди………..

1.3. Класифікаційна характеристика видів
лізингу…………………….

Розділ ІІ. Фінансові основи здійснення лізингових угод……………

2.1. Види лізингових
платежів………………………………………………….

2.2. Методи визначення розміру лізингових платежів……………….

2.3. Оцінка економічної ефективності лізингових операцій……….

Висновки……………………………………………………….
………………………..

Список використаної
літератури……………………………………………… 3

5

5

7

11

18

18

21

26

32

34

ВСТУП

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва і
обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають
необхідність пошуку і впровадження нетрадиційних для господарства нашої
країни методів відновлення матеріально-технічної бази і модифікації
основних фондів суб’єктів різних форм власності. Одним з таких методів є
лізинг.

До початку 60-х років лізинг у закордонних країнах в основному торкався
роздрібних компаній, що часто орендували свої приміщення. Протягом
останніх трьох десятиліть популярність лізингу різко зросла; замість
того, щоб позичати гроші для покупки комп’ютера, автомобіля, чи судна
супутника, компанія може взяти його в лізинг.

Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування
лізингового ринку, обумовлена насамперед несприятливим станом парку
обладнання: значна питома вага морально застарілого обладнання, низька
ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами
і т.д. Одним з варіантів вирішення цих проблем може бути лізинг, що
поєднує всі елементи зовнішньоторговельних, кредитних і інвестиційних
операцій.

Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими підприємствами
ряд проблем, головної з який є наступна: як затвердитися в умовах
зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через невисокі ціни
продукції і неплатоспроможність, складність пошуку постачальників
сировини, матеріалів і обмеженість фінансових ресурсів.

В даний час більшість українських підприємств страждає через недостачу
оборотних коштів. Вони не можуть обновляти свої основні фонди,
впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і змушені брати
кредити. Існують різні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних
паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству при
необхідності відновлення своїх основних засобів вигідніше брати
обладнання в лізинг. При цьому економія засобів підприємства в
порівнянні зі звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить
до 10% від вартості устаткування за весь термін лізингу, що складає, як
правило, від одного року до п’яти років. Нинішня економічна ситуація в
Україні, на думку експертів, сприяє лізингу. Лізинг усуває протиріччя
між підприємством, у якого немає засобів на модернізацію, і банком, що
неохоче надає цьому підприємству кредит через недостатні гарантії
повернення інвестованих засобів. Лізингова операція вигідна всім, хто
бере у ній участь: одна сторона одержує кредит, який виплачує поетапно і
потрібне обладнання; інша сторона – гарантію повернення кредиту, тому що
об’єкт лізингу є власністю лізингодавця чи банку, що фінансує лізингову
операцію, до надходження останнього платежу.

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЛІЗИНГУ

1.1. Визначення та економічне значення лізингу

Лізинг — це господарча операція, за якою суб’єкт підприємницької
діяльності (лізингодавець) передає матеріальні цінності іншому
суб’єктові підприємницької діяльності (лізингоодержувачеві) в
користування за плату для підприємницької діяльності.

Лізинг виконує декілька народногосподарських функцій.

Він є:

формою забезпечення вкладень в основні фонди, доповнюючи традиційні
канали фінансування;

прогресивним методом матеріально-технічного забезпечення виробництва;

способом збуту машин та устаткування, а також інструментом активного
маркетингу.

Нині лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому
сприяють загальні тенденції економічного розвитку країн та інші вигоди,
до яких належать:

зменшений обсяг ліквідних засобів у зв’язку з труднощами, що постійно
створюються на грошовому ринку;

загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які дають
можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення в
господарчий оборот малих і середніх фірм;

підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і
фінансових ділових кіл у цілому, що стимулює зростання інвестиційної
діяльності;

зменшення прибутку підприємств, що обмежує їх можливості виділення
необхідних коштів для відтворення, розширеного виробництва;

загальне збереження ліквідності підприємств;

сприяння підвищенню швидкості обігу власного капіталу;

створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові
переваги та страхові вигоди.

Отже, лізинг можна розглядати як особливий вид інвестиційної діяльності,
який полягає в наданні лізингодавцем лізингоотримувачеві на певний
термін і за певну плату предметів лізингу, визначених у відповідності з
діючим законодавством. При цьому право власності на надані предмети
лізингу залишається у лізингодавця на термін дії договору.

Лізингова діяльність, є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної
діяльності. Це відбувається тому, що держава, змінюючи розміри податків,
терміни амортизації, вводячи певні пільги, стимулює надходження
приватних інвестицій в ті чи інші галузі виробництва, що, в свою чергу,
сприяє пожвавленню інвестиційного процесу та швидкому розвиткові цих
галузей, а отже, підвищенню добробуту суспільства в цілому, стабілізації
позицій національної валюти. Таким чином, для держави фінансове
заохочення лізингу слугує засобом стимулювання капітальних вкладень в
основні засоби, що, в свою чергу, веде до збільшення продажу нової
техніки, оновлення обладнання підприємствами, а отже, до росту
науково-технічного прогресу і підвищення продуктивності праці.

Лізинг має подвійну природу. З одного боку, його можна охарактеризувати
як вкладення ресурсів на зворотних засадах в основний капітал. Надаючи
орендаторові компоненти основного капіталу, власник у визначені терміни
одержує їх назад. За свою послугу він одержує винагороду у вигляді
лізингових платежів, що дозволяє забезпечити реалізацію принципу
платності. Отже, за своєю суттю лізинг відповідає кредитним відносинам і
зберігає суть кредитних операцій. З іншого боку, оскільки позиковець і
позичальник оперують капіталом не в грошових одиницях, а в продуктивних,
то за формою лізинг подібний до інвестиційного фінансування.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) операція.
Лізингодавець (власник майна) надає лізингоодержувачеві (користувачеві
майна) фінансову послугу: він купує майно у власність за повну вартість
і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача в кінцевому рахунку
відшкодовує цю вартість. Тому, виходячи із фінансового боку відносин,
лізинг розглядається як одна з форм кредитних надходжень машин і
обладнання, як альтернатива традиційному банківському кредитові.

1.2. Об’єкти та суб’єкти лізингу

На ринку країн світу лізингові операції здійснює значне число фірм,
різних за формою власності, за правовим статусом, характером контролю і
сферою діяльності. В класичній лізинговій угоді беруть участь три
суб’єкти: лізингодавець (власник предмета лізингу), лізингоодержувач
(суб’єкт, що користується предметом лізингу), постачальник (продавець,
виробник об’єкта лізингу). Схематично взаємовідносини цих суб’єктів
можна зобразити, як показано на мал.1.

Лізингодавцем може бути будь-який суб’єкт підприємницької діяльності,
котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно
за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:

банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких
передбачений цей вид діяльності;

лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки і на
фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не
тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов’язані з реалізацією
лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і
т. ін.). Їхні переваги — оперативність, дебільність, хороше знання ринку
і ситуації на місцях;

брокерські лізингові фірми;

будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), пля якої
лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має
достатню кількість фінансових засобів;

страхові та пенсійні фонди.

Малюнок 1. Взаємовідносини учасників лізингової угоди.

Другим учасником лізингової угоди, як уже зазначалося, є будь-який
суб’єкт підприємницької діяльності, котрий одержує у використання майно
за договором лізингу, — лізингоодержувач. Це може бути юридична особа в
будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку
діяльність, або громадянин, котрий займається підприємниць кою
діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як
індивідуальний підприємець.

Постачальником (продавцем) об’єкта лізингу може бути
підприємство-виробник, торгівельна організація або інші суб’єкти
підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з
договором лізингу.

Суб’єктами лізингу можуть бути також підприємства з іноземними
інвестиціями.

Об’єктом (предметом) лізингу може бути будь-яке майно, що належить до
основних фондів (засобів) і яке не заборонене до вільного обігу на
ринку, а також нематеріальні активи. З урахуванням цього можна виділити
наступні групи об’єктів (предметів) лізингу:

а) рухоме майно:

обладнання промислового призначення (верстати, устаткування,
технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і
майно);

транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби,
обладнання для їх експлуатації (судна,

літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні
вагони, контейнери і т.ін.);

будівельна техніка;

засоби телевізійного і дистанційного зв’язку;

оргтехніка, конторське обладнання;

ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми і т.ін.;

б) нерухоме майно:

будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або
комунально-побутового призначення;

споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні
споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене
до вільного обігу на ринку і не знищується в процесі виробничого циклу.

В залежності від тривалості розрізняють лізинги:

короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 3 років),
довгостроковий (більше 3 років).

Оскільки лізинг можна розглядати як особливу форму довгострокової
оренди, то при встановленні строку лізингового договору лізингодавець і
лізингоодержувач враховують:

термін служби устаткування, що визначається його техніко-економічними
даними. При цьому тривалість лізингового контракту не повинна
перевищувати терміну можливої експлуатації обладнання з урахуванням умов
експлуатації об’єкта лізингоодержувачем;

період амортизації устаткування, який, як правило, встановлюється
державними органами (при фінансовому лізингу термін договору збігається
з періодом амортизації);

динаміку інфляційних процесів: для лізингодавця невигідно укладати
договір при високих темпах інфляції на тривалий строк з фіксованими
орендними платежами, і навпаки, при тенденції цін до зниження
лізингодавець прагне до тривалого строку лізингової угоди;

цикл появи продуктивнішого або дешевшого аналога об’єкта угоди;

кон’юнктуру ринку позичкового капіталу і тенденції його розвитку
(оскільки лізингові компанії широко користуються банківським кредитом,
то рівень процентних ставок за довгостроковими кредитами, які є основою
вартості умов лізингу, здійснює безпосередній вплив на умови лізингової
угоди, включаючи його термін).

Слід також пам’ятати, що терміни лізингу залежать від особливостей
устаткування та його призначення, від можливості його повторної здачі в
лізинг, часу морального старіння та інших об’єктивних і суб’єктивних
чинників.

1.3. Класифікаційна характеристика видів лізингу

У залежності від складу учасників (суб’єктів) угоди розрізняють:

Прямий лізинг (двосторонній), при якому власник майна (виробник)
самостійно здає об’єкт в лізинг. Тим самим постачальник і лізингодавець
поєднані в одній особі. Тобто прямий лізинг — це лізингова угода, за
якою лізингове майно передається одним лізингодавцем іншому
лізингоодержу-вачеві без втручання третіх сторін. Має місце двостороння
угода. В такому вигляді двосторонні лізингові угоди не знайшли широкого
розповсюдження, оскільки при збільшенні лізингових операцій виробник, як
правило, створює свою лізингову компанію. Для оформлення прямої
лізингової угоди потрібен значний час, підвищені витрати, хороші знання
ринку.

Непрямий лізинг — коли передача майна відбувається через посередників. У
даному випадку можемо говорити про класичну тристоронню угоду
(постачальник — лізин-годавач — лізингоотримувач) або про багатосторонню
угоду з кількома учасниками і повним набором послуг. В якості
посередників можуть виступати брокерські компанії, які займаються
пошуком і зведенням суб’єктів лізингової угоди (користувача,
постачальника, лізингової компанії, банку і т.д.) і безпосередньої
участі в здійсненні угоди не беруть. Банки можуть бути активними
(прямими) учасниками лізингової угоди, а можуть брати в ній пасивну
(непряму) участь, надаючи позики для оплати придбання майна
лізингодавцем.

У залежності від типу майна розрізняють:

лізинг рухомого майна — лізинг транспортних засобів, що не мають
жорсткої прив’язки до нерухомих об’єктів (автомобілів, тракторів,
комбайнів, літаків і т.ін.), і майна, що легко переміщується;

Лізинг нерухомості — лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та
іншого майна, що має жорстку територіальну прив’язку;

Лізинг обладнання — лізинг окремих машин і механізмів або їх груп, що не
є замкнутим виробничим циклом;

Лізинг «секондхенд», або лізинг майна, що вже було в експлуатації —
лізинг машин і обладнання, що уже були у використанні або морально
застаріли за час зберігання. Лізинг обладнання, що вже було в
експлуатації, на внутрішньому ринку країни може мати перспективу у
зв’язку із скороченням платоспроможного попиту на певні
товарно-матеріальні цінності, із розбалансованістю оптової торгівлі
засобами виробництва, з відносно невеликими масштабами діяльності
товарних бірж. У цьому випадку об’єкт лізингу передається у використання
не по первісній, а по оціночній вартості.

Груповий (великомасштабний) лізинг, або «біг-тікет-лізинг»
застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна
(заводів, бурових платформ, літаків, суден) і є різновидом лізингу
нерухомості.

Відповідно до рівня окупності майна розрізняють фінансовий (капітальний)
і оперативний лізинг. Це найбільш поширені види лізингу. Існує кілька
критеріїв для їх розмежування: це і тип орендованого майна, і обсяг
обов’язків лізингодавця, і термін використання об’єкта лізингу.
Визначень фінансового та оперативного лізингу багато. Наведемо деякі з
них.

Фінансовим називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається
лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає співпадання
терміну повної амортизації майна і терміну договору). Для оперативного
лізингу характерне часткове відшкодування вартості зданого в лізинг
майна (термін амортизації довший від терміну договору).

Фінансовий лізинг являє собою лізинг майна з повною сплатою його
вартості і характеризується тим, що термін, на який передається майно в
тимчасове користування, наближається по тривалості до терміну
експлуатації та амортизації всієї або більшої частини майна. Оперативний
лізинг характерний тим, що термін договору лізингу коротший, ніж
нормативний термін використання майна, і лізингові платежі не покривають
повної його вартості.

Фінансовий лізинг — це угода, яка передбачає протягом своєї дії виплату
лізингових платежів, котрі покривають повну вартість амортизації
обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток
орендодавця. Оперативний лізинг — це орендні відносини, за яких витрати
лізингодавача пов’язані з придбанням та утриманням майна, що здається в
оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового
контракту.

Фінансовий лізинг — основний вид лізингових операцій, при яких засоби
виробництва лізингуються на тривалий термін, близький до терміну
амортизації, з можливим у подальшому придбанням лізингоодержувачем
майна, що лізингується. Оперативний лізинг — коротко чи середньострокова
оренда, як правило, з неповною амортизацією лізингового майна.

Для оперативного лізингу характерні такі основні властивості:
лізингодавач не розраховує відшкодувати всі свої витрати за рахунок
надходження лізингових платежів від одного лізингоотримувача; лізинговий
контракт укладається на строк значно коротший, ніж строк амортизації
обладнання, і може включати, право орендаря на довгострокове припинення
оренди і повернення обладнання. Це надзвичайно важлива умова для
лізингоодержувача, оскільки вона страхує його на випадок морального
старіння техніки, а також дозволяє йому своєчасно відмовитися від
орендованого майна.

При оперативному лізингу лізингова компанія купує обладнання, не знаючи
наперед конкретного орендаря. Виходячи з цього, лізингові компанії, що
займаються оперативним лізингом, повинні досконало знати кон’юнктуру
ринку інвестиційних товарів, як нових, так і тих, що уже були у
використанні. Лізингодавці при використанні цього виду лізингу самі
страхують майно і забезпечують його обслуговування та ремонт, щоб
зберегти предмет лізингу в хорошому технічному стані. При цьому ставка
лізингових платежів, як правило, вища, ніж при фінансовому лізингу. Це
пов’язано з тим, що лізингодавець, не маючи повної гарантії окупності
витрат, повинен врахувати різні комерційні ризики (ризик не знайти
орендаря на весь обсяг наявного обладнання, ризик пошкодження об’єкта
угоди, ризик припинення довгострокового договору підвищенням вартості
послуг і т.ін.).

У залежності від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

Чистий лізинг— це лізинг, при реалізації якого основні зобов’язання по
обслуговуванню майна бере на себе лізингоодержувач. Передбачається, що
він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші
витрати, пов’язані з використанням обладнання. Лізингоодержувач
зобов’язаний утримувати об’єкт лізингу в робочому стані, обслуговувати
його і після закінчення строку лізингу повернути лізингодавцю в хорошому
стані з урахуванням нормального зносу. Тому в даному випадку витрати по
обслуговуванню не включаються в лізингові платежі. Звідси і назва:
чистий лізинг — «чисті» платежі, платежі «нетто». Даний вид лізингу
характерний для фінансового лізингу.

В Україні ще не склалася інфраструктура лізингових послуг і практично
немає таких лізингових компаній, які могли б забезпечити належне
технічне обслуговування об’єктів лізингу. Основні учасники лізингового
бізнесу — банки — також не спроможні справитися з таким завданням. Ми
вважаємо, що відсутність можливості надати сервісні послуги за лізингом
— одна з найслабших сторін вітчизняного лізингового підприємництва в
порівнянні з практикою інших країн. Тому на етапі становлення
лізингового бізнесу в нашій країні лізингоодержувачам пропонується в
основному чистий лізинг.

«Мокрий лізинг» — це лізинг з повним набором послуг (повний), угоди за
яким передбачають обов’язкове повне технічне обслуговування обладнання,
його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе
лізингодавець. Крім цього, можуть бути запропоновані послуги по
підготовці кваліфікованого персоналу, по маркетингу і рекламі готової
продукції, доставці сировини, необхідної для роботи обладнання.

В залежності від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції,
розрізняють:

Внутрінаціональний лізинг, коли всі учасники угоди знаходяться в одній
країні;

Зовнішній (міжнародний) лізинг, коли в лізинговій угоді хоча б одна із
сторін одночасно належить різним країнам. Цей вид лізингу включає також
угоди, що укладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї
країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має
капітал спільно із зарубіжною фірмою (є спільним підприємством).

За цільовим, призначенням лізинг може бути:

Дійсний, якщо при проведенні угоди отримання податкових і амортизаційних
пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще
нормативним лізингом;

Фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає в тому, що угода переслідує
мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необгрунтованих
податкових і амортизаційних пільг.

У залежності від способу фінансування розрізняють такі види лізингу: за
рахунок власних коштів, за рахунок залучених коштів і роздільний.

Лізинг за рахунок власних коштів передбачає використання власного
капіталу для фінансування лізингових програм. Слід відмітити, що
придбати предмет лізингу на власні кошти можуть дозволити собі тільки
банки, великі промислові або спеціалізовані лізингові компанії, що мають
солідний капітал за умови економічної стабільності країни. Число таких
компаній незначне.

Тому найбільш поширеною схемою фінансування є лізинг за рахунок
залучених коштів.. Це означає, що лізингові компанії для фінансування
великих і дорогих лізингових проектів змушені вдаватися до позичок. У
цьому випадку фінансування може здійснюватися одним або кількома банками
і фінансовими компаніями.

Роздільний лізинг або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем. Це
найскладніший різновид лізингу, оскільки пов’язаний із залученням різних
каналів фінансування і використовується, як правило, для реалізації
дорогих проектів. Особливістю цього лізингу є те, що лізингодавець,
купуючи предмет лізингу, сплачує із своїх коштів не всю суму, а близько
75—80%. Решту суми він бере як позику в одного або кількох кредиторів,
або дольову участь може мати постачальник (виробник предмету лізингу).
Виплачується борг по мірі отримання від кількох клієнтів лізингових
платежів протягом усього строку лізингу. Але в цьому випадку
лізингодавець несе відповідальність перед постачальником (виробником) за
повне і своєчасне повернення раніше не сплаченої ним частини вартості
предмету лізингу.

За характером лізингових платежів розрізняють:

Лізинг з грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій
формі.

Лізинг із компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у вигляді
поставки товарів, вироблених на лізингованому обладнанні або у вигляді
надання зустрічних послуг.

Лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються перераховані в перших двох
випадках форми сплати.

У нашій країні лізинг із компенсаційними платежами використовується в
сільському господарстві.

У залежності від наміру учасників лізинг може бути терміновий
(одноразовий, на один строк) і поновлювальний (револьверний) —
продовжується по закінченні першого строку контракту.

У залежності від тривалості розрізняють такі види лізингу:

короткостроковий — до 1 року;

середньостроковий — від 1 до 3 років;

довгостроковий — більше 3 років.

РОЗДІЛ ІІ.ФІНАНСОВІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ

ЛІЗИНГОВИХ УГОД

2.1. Види лізингових платежів

Центральною, найбільш важливою ланкою організації лізингових угод є
економічно обґрунтований склад і розмір лізингових платежів.

Плата за лізинг — це форма економічних відносин власника й орендаря з
приводу розподілу доходу, створеного в процесі використання об’єкта
лізингу. Вона виконує функції відшкодування вартості засобів
виробництва, нагромадження капіталу і стимулювання підприємницької
діяльності (мал.1).

Теоретично розрізняють верхню і нижню границі лізингових платежів (Лп).

Верхня границя визначається максимально можливим рівнем плати, при якому
досягається просте і розширене відтворення при середній галузевій нормі
прибутку орендатора. У такому випадку крім відшкодування усіх витрат
(Вз) лизингодавця в лізингові платежі включається максимальний рівень
прибутку власника майна (Рм), тобто Лп = Вз + Рм.

Нижня границя — це мінімально можливий рівень лізингових платежів, при
якому досягається просте відтворення майна, що надано в лізинг.

Реальний розмір лізингової плати знаходиться між верхньою і нижньою
границями і визначається шляхом домовленості вільно й свідомо діючих
сторін, а при конкурсному відборі — на основі попиту і пропозиції.

Лізингові платежі розрізняють за способами їх здійснення і формою
(мал.2).

На практиці застосовуються 3 основні форми лізингових платежів:

грошові — якщо всі платежі виробляються в грошовому вираженні;

натуральні чи компенсаційні — якщо розрахунки здійснюються товарами, що
випускаються з використанням об’єкта лізингу, чи шляхом надання
лизингодавцю зустрічних послуг. Така форма розрахунків широко
застосовується в агропромисловому комплексі країни, а також при
зовнішньому лізингу, коли немає достатньої кількості валютних засобів
для закупівлі імпортного устаткування;

змішані платежі — сполучення грошових і компенсаційних виплат. Можуть
широко використовуватися за згодою сторін, особливо в умовах твердої
фінансової політики.

Малюнок 2. Поняття і функції лізингових платежів.

У залежності від методу нарахування виділяють 4 типи лізингових
платежів:

фіксовані ставки, що встановлюються в грошовій, натуральній чи змішаній
формі в абсолютній сумі по угоді;

часткові платежі, що розраховуються як частка від обсягу реалізованої
продукції, виробленої на орендованому майні, шляхом участі в прибутку чи
валовому доході лизингоотримувача й ін. Це простий, зручний і вигідний
для користувача об’єкта лізингу спосіб здійснення платежів. Але він має
один істотний недолік: при вмілій, ефективній роботі і високих
виробничо-фінансових результатах лізингові платежі значно підвищуються.
Виходить парадоксальна ситуація: чим краще, інтенсивніше працює орендар,
тим більше йому треба платити за інших рівних умов, що веде до зниження
мотиваційних стимулів підприємця;

сукупні чи, як їх неточно називають, мінімальні платежі — це сума всіх
лізингових платежів за весь період лізингу плюс плата за викуп
орендованого майна у власність після закінчення терміну угоди;

платежі у відсотках від вартості зданого в лізинг об’єкта найбільш
розповсюджений метод нарахування. У залежності від характеру
устаткування і строків окупності розмір оплати за лізинг, наприклад, у
Києві встановлюється від 1 до 7-8% вартості устаткування, що
закуповується за рахунок міських засобів на рік.

За способом сплати в залежності від економічного стану лізингоотримувача
застосовуються наступні види лізингових платежів:

лінійні, що сплачуються пропорційно рівними частками. Це стандартний,
типовий, рівномірний спосіб виплати;

прогресивні (зростаючі) — невеликі внески, встановлювані в початковий
період контракту, що поступово збільшуються в міру освоєння устаткування
і розширення обсягу виробленої продукції. Такі відносини особливо
привабливі для починаючих підприємців з обмеженим стартовим капіталом;

дегресивні — поступово зменшувані виплати, у більшій мірі застосовуються
при прискорених платежах на первісному етапі лізингу. Вони значно
знижують ризик власника майна і розширюють волю дій орендаря;

сезонні — застосовуються в сільському господарстві й у переробних
галузях із сезонним характером процесу виробництва, де можливості сплати
набагато покращуються після збирання врожаю.

По періодичності (графіку) виплат застосовуються:

одноразові платежі — здійснюються після отримання об’єкту лізингу і
підписання сторонами акту приймання устаткування;

періодичні — щомісячні, поквартальні чи щорічні платежі широко
застосовуються на практиці за встановленим сторонами графіком;

платежі з авансом (депозитом) — це свого роду часткова передоплата в
момент підписання лізингової угоди, що потім віднімається з загального
обсягу лізингових платежів, а сума яка залишилась погашається у
встановленому порядку.

При укладанні лізингового контракту сторони можуть вибрати найбільш
прийнятний у конкретних умовах варіант лізингових платежів, який буде
влаштовувати всіх учасників угоди.

2.2. Методи визначення розміру лізингових платежів

Розрахунок розмірів лізингових платежів може здійснюватися різними
методами в залежності від виду лізингу, форми і способу виплат, а також
умов функціонування економіки, тобто при стабільному розвитку чи з
врахуванням інфляційних процесів.

В умовах стабільної економіки вартість лізингу складається із суми
амортизаційних відрахувань на об’єкт, плати за кредитні ресурси, маржі
(комісійних виплат) лізингової компанії, оплати сервісних послуг
користувачу майна, податку на додану вартість, митних платежів (при
зовнішньому лізингу), витрат по страхуванню ризиків і ін.

Методично кожен елемент платежів обчислюється в загальноприйнятому
порядку, виходячи зі змісту і сформованої практики.

1. Амортизаційні відрахування (А) на використовуваний об’єкт
нараховуються двома методами: звичайним і прискореним.

Звичайний метод базується на діючих нормах в залежності від вартості
об’єкта лізингу (З) і терміну його експлуатації (Е):

А = З : Е

При використанні методу прискореної амортизації норми амортизаційних
відрахувань на повне відновлення об’єкта збільшують. Максимальне
збільшення — у 3 рази. Величина амортизаційних відрахувань у складі
лізингових платежів розраховується по формулі:

А = С х На х Тл : 100

де На – норма амортизації на повне відновлення;

Тл – термін лізингового договору.

2. Плату за кредитні ресурси (Пк) визначають у такий спосіб:

Пк = Вк х Вс:100,

де Вк – величина кредитних ресурсів, що залучаються до лізингової угоди;

Пк – кредитна ставка, %.

де Сп и Ск – вартість об’єкта лізингу відповідно на початок і кінець
року.

Нижче проводиться порядок розрахунку інших показників.

3. Розмір комісійних виплат (П):

Пком = Вк х Пв / 100

де Пв – ставка комісійних винагород

4. Плата за додаткові (сервісні) послуги (Пп):

Пп = Вв + Ву + Вр + Вд,

де Вв – витрати лізингодавця на відрядження;

Вп – витрати на послуги (юридичні консультації, інформація й ін. по
експлуатації устаткування);

Вр – витрати на рекламу лізингодавця;

Ві – інші витрати на послуги лізингодавця.

5. Податок з доданої вартості (ПДВ):

ПДВ = В х 20/100,

де В – виторг за лізинговою угодою, оподатковуваний ПДВ:

Загальна сума лізингових платежів (Лп), розраховується за формулою

Лп = А + Пк + Пком + Пп + ПДВ + М

де М – мито.

Величина лізингових внесків визначається відповідно до їх періодичності:

а) при щорічній виплаті: Лв = Лп :Т

б) при щоквартальній: Лв = Лп : Т : 4

в) при щомісячній: Лв = Лп : Т : 12

У кожному випадку розрахунок лізингових платежів залежить від
особливостей угоди: виду лізингу і виду платежів.

У розглянутій методиці зроблене одне допущення: грошова сума має
однакову цінність у будь-який момент часу, тобто розрахунки ведуться без
врахування дисконтування грошових потоків.

Застосовуються й інші методи розрахунків суми лізингових платежів з
врахуванням вартості об’єкту лізингу, терміну контракту, процентної
ставки, періодичності виплат і інфляційних процесів.

Наприклад, розмір лізингового платежу визначається множенням вартості
контракту на поправочні коефіцієнти:

Лп = В х К1 х К2 х …Кn

де В – вартість контракту (ціна купівлі об’єкту лізингової угоди);

К1, К2, Кn — коефіцієнти, що виражають взаємозв’язок умов лізингової
угоди (кількість їх залежить від умов угоди).

При лінійному графіку внесення платежів базовий коефіцієнт,
використовуваний у всіх розрахунках, визначається по формулі:

де Пc – процентна ставка фінансування;

Т – кількість платежів у рік (1, 2,4, 12);

т – загальна кількість платежів протягом усього терміну дії лізингової
угоди;

т = Т х Тл, де Тл – термін лізингу (у роках).

Для визначення лізингового платежу з врахуванням залишкової вартості
об’єкта лізингу розраховується коефіцієнт по формулі:

Кос = 1: (1 + Вз х 1: (1 + Пс : Т))Т

де Вз – залишкова вартість об’єкта в процентах від початкової вартості.

Якщо застосовується платіж з авансом у момент підписання лізингового
контракту, то розмір лізингових платежів коректується на коефіцієнт Ка,
розрахований у такий спосіб:

При відстрочці внесення першого платежу сума лізингової плати
коректується на коефіцієнт Кв:

де О – термін відстрочки в роках.

Таким чином, формула розрахунку лізингових платежів приймає наступний
вигляд:

Якщо настала одна з подій, у результаті якого лізингодавець припинив дію
лізингового договору, наприклад, через 2 роки, то лізингоотримувач
зобов’язаний виплатити суму закриття угоди, у яку включаються наступні
величини:

1. Вся невиплачена лізингодавцю сума лізингових платежів (Лн), що
дорівнює різниці між лізинговими платежами (Лп) і фактично зробленими
внесками (Лф), тобто:

Лн = Лп – Лф

2. Залишкова вартість об’єкта лізингу на момент закінчення терміну
лізингу (Вз) за договором:

Вз = В – А,

де З – балансова первісна вартість об’єкта;

А – амортизаційні відрахування.

3. Неустойка (Н), що визначається по формулі:

де Вс – середньорічна вартість устаткування за період з моменту
припинення дії лізингової угоди до повної його амортизації.

де Вп – вартість об’єкта на початок наступного року на момент припинення
лізингового договору;

Вк – вартість об’єкта на кінець наступного року на момент припинення дії
лізингового договору;

т – період з моменту припинення дії лізингового договору до повної
амортизації об’єкта.

Сума закриття угоди (Зс) визначається шляхом додавання названих величин:

Зс = Лн + Вз + Н

2.3. Оцінка економічної ефективності лізингових операцій

Ефективність лізингової діяльності для економіки країни виявляється на
багатьох напрямках. У першу чергу це ефект розширення виробничих
потужностей. Лізингове фінансування придбання машин і обладнання
здійснюється в рамках сукупного інвестиційного попиту, який, в свою
чергу, визначається загальною господарською ситуацією. Але за інших
рівних умов він створює додаткові стимули до накопичення, прискорює
процес трансформації капіталу із позичкового у функціонуючий.

Другий напрямок — сприяння науково-технічному прогресу. Завдяки
лізинговим операціям виробники отримали додатковий канал реалізації
своєї продукції, ефективний засіб прискорення оновлення виробництва, що
особливо важливо для розвитку наукоємних галузей. У той же час лізинг
робить доступнішими багато які види дорогого обладнання. Розширюється
коло їх споживачів за рахунок малого і середнього бізнесу. Досягнення
науки і техніки швидше проникають у господарські структури.

Важливе значення має і підвищення ефективності інвестицій. Як уже
зазначалося, лізинг, сприяючи модернізації виробництва, забезпечує ріст
продуктивності машин і обладнання, а тому відпадає необхідність у
заморожуванні великих коштів. Підприємства можуть придбати обладнання,
орієнтуючись на середню, а не максимальну потребу в ньому.

У зв’язку з тим, що інвестиції, які плануються і реалізуються на основі
лізингу, набувають форми лізингового проекту, його, як і будь-який
інвестиційний проект, потрібно розробляти. Особливо важливо при цьому
правильно оцінити його ефективність.

Фінансово-лізинговий дім банку «Україна» запропонував здійснювати оцінку
лізингового проекту в цілому, використовуючи таку нерівність:

де Сліз – вартість об’єкта лізингу;

Чпі – чистий прибуток і-го періоду;

Кліз — лізинговий коефіцієнт;

п — строк лізингу;

і — періоди лізингового договору (і = 1,2, …… n).

Чистий прибуток (ЧП) визначається на основі «Балансу грошових надходжень
і витрат», який розробляється у бізнес-плані під час підготовки
лізингового проекту.

Нерівність показує ефективність лізингового проекту. Якщо значення Кліз
перетворює нерівність у рівність (гранична ефективність лізингового
проекту), то в даному випадку необхідно враховувати ступінь ризику
реалізації проекту, тобто укладати з лізингоодержувачем додатковий
заставний договір.

Слід відзначити, що оцінка ефективності лізингового проекту лише на
основі нерівності є недостатньою. Тому під час експертизи проекту
доцільно також використовувати показники, які застосовуються при оцінці
ефективності інвестицій: чистий наведений доход; індекс доходності;
період окупності; внутрішня норма доходності.

Використання запропонованої системи показників оцінки ефективності
лізингового проекту в цілому дає змогу значно підвищити ефективність
лізингових угод завдяки якісному відбору проектів. Однак слід зазначити,
що вітчизняного досвіду оцінки економічної ефективності лізингових
операцій недостатньо. Тому необхідно приділити увагу вивченню зарубіжних
методик, зокрема тих, що використовуються учасниками лізингових операцій
на ринку США.

Серед основних показників ефективності лізингових операцій виділяють:

зіставлення вартості майна за умов його купівлі в кредит з його вартістю
за умов лізингової угоди;

розрахунок варіантів ставок фінансування угоди;

зіставлення надходжень виручки від експлуатації об’єкта лізингу у
власника даного майна з надходженнями від використання його за умов
лізингу і деякі інші.

Порівняння вартості майна, що здається в лізинг, із його вартістю під
час купівлі в кредит, дозволяє сторонам майбутньої угоди враховувати
поряд з умовами надання кредиту і податкові пільги, які можуть бути
отримані як лізингодавцем, так і лізингоодержувачем. У цьому випадку
розрахунок можна провести за такими формулами:

де Вкр – вартість купівлі на умовах кредиту;

ВТ – вартість товару;

Пп – платежі за процентами;

Ппод. – прибутковий податок;

Пкр.ам.– податковий кредит на прискорену амортизацію.

де Вліз – вартість за лізингом;

Пл – щорічні платежі за лізинговою угодою;

Пкр.ін. – податковий кредит на інвестиції;

З – знижки лізингоодержувача;

Т – строк дії лізингового договору;

3В – залишкова вартість об’єкта лізингу.

Розрахунок ставки фінансового лізингу здійснюється для порівняння умов,
що пропонуються кредиторами, з умовами лізингової пропозиції для
визначення найвигіднішого варіанту.

У спрощеному вигляді розрахунок здійснюється за такою формулою:

де Сфл – ставка фінансового лізингу;

Пл – щорічні лізингові платежі;

А – щорічна амортизація обладнання без урахування платежів за послуги
лізингодавця нефінансового характеру;

ПВ – первинна вартість майна;

3В – залишкова вартість.

Розрахунок очікуваної норми прибутку здійснюється з метою зіставлення
його величини при використанні майна за лізингом та експлуатації на
умовах купівлі.

При проведенні розрахунків з метою спрощення порівняльності результатів
виконуються такі дії:

здійснюється оцінковий розрахунок розміру вкладу капіталу для варіанту
купівлі майбутнього об’єкта лізингу;

розмір платежу за лізингом зменшується на величину оцінкової вартості
виплати процентів за залученою для купівлі майна позикою;

сукупні доходи від використання майна при купівлі і при лізингу
прирівнюються.

Лізингоодержувач визначає свій прибуток зменшенням валового доходу на
суму лізингових платежів, що не включають у себе виплату процентів, а
лізингодавець зменшує свій прибуток на суму амортизації.

Норму прибутку можна розрахувати за такими формулами.

При купівлі майна:

де Нп – норма прибутку при володінні майном;

ВД – щорічний валовий доход;

Зек. – експлуатаційні витрати;

Ар – середня амортизація за рік;

ПВ – первинна вартість майна.

При лізингу:

де Нп.ліз. – норма прибутку при лізингу;

Пл – лізингові платежі;

С – сума процентів лізингодавцеві;

Зіставлення отриманих результатів дозволяє зробити відповідну оцінку на
користь того чи іншого варіанта.

Також у зарубіжній практиці широко застосовується еквівалент купівельної
ціни лізингу (ЕКЦ) — це ставки платежів та втрачених податкових знижок
до купівельної ціни майна. Коли постає питання про вибір, що економніше
— лізинг чи купівля, рекомендується крок за кроком з допомогою показника
чистої теперішньої вартості робити порівняльний аналіз. Без цих
аналітичних прийомів у вивченні варіантів суб’єкти лізингових операцій
можуть втратити велику суму грошей.

ВИСНОВКИ

Отже, у даній курсовій роботі нами проведений детальний аналіз
економічної природи лізингових відносин, зокрема з’ясовано роль і
значення лізингу у розвитку ринкової економіки, розглянуто фінансову
сторону здійснення лізингових угод. Охарактеризовано основні види
лізингових платежів, проведено аналіз методів їх визначення і оцінки
ефективності лізингових операцій.

Якщо оцінювати перспективи розвитку лізингу в Україні, то необхідно
відзначити, що зараз комерційним банкам не під силу надавати весь
комплекс послуг по лізингу (вивчення ринку тих чи інших засобів, що
здаються в оренду, проведення технічного обслуговування і консультацій,
безпосереднього контакту з виробником устаткування і т.п.). Тому варто
говорити про необхідність створення спеціальних лізингових фірм за
аналогією з існуючими в розвитих країнах.

Лізингові фірми, крім оренди техніки й устаткування, могли б узяти на
себе вивчення ринку збуту випущеного на підприємствах устаткування і
надавати лізингові кредити його покупцям. Для багатьох підприємств при
проведенні структурної перебудови і переході до ринкових відносин
проблема збуту своєї продукції стала особливо актуальною. У такому
випадку поряд з фінансовим лізингом може застосовуватися лізинг — повне
обслуговування, відповідно до якого виробляється постачання і надання
додаткових послуг на додачу до чисто фінансового аспекту традиційного
лізингу. Характер додаткових послуг залежить від особливостей наданого в
лізинг устаткування.

Спеціалізовані лізингові фірми можуть проводити оперативне лізингове
кредитування (прокат). Мова йде про здачу в оренду спеціалізованого
устаткування на проміжні терміни, що значно менше, ніж терміни повної
амортизації.

Комерційний банк як засновник лізингової компанії, підтримує її своїми
кредитами. Володіючи всебічною інформацією про своїх клієнтів, банк може
надавати фірмі інформацію про платоспроможність майбутніх орендарів, що
відіграє немаловажну роль при складанні лізингових угод.

Утворення лізингових фірм за допомогою комерційного банку внесе істотний
вклад у формування нової концепції постачання і збуту, що орієнтується
на ринкові відносини. Необхідно підсилити податкові пільги насамперед
через прискорену амортизацію по лізингових постачаннях устаткування.
Держава повинна сприяти створенню великих лізингових компаній, особливо
для постачань устаткування малому і середньому бізнесу, що виступили б
генеральними орендарями і вели всі розрахунки як з вітчизняними, так і з
закордонними постачальниками, і на правах суборенди здавали би
устаткування в користування дрібним або середнім підприємствам.

Список використаної літератури:

Алексенко С. Спасительный лизинг // Бизнес. — 1998. — №45 (304). — С.15.

Балтус П., Майджер Б. «Школа европейского бизнеса», «Лизинг-ревю», 2000
г., № 1.

Батищев В. Финансовый лизинг — особенности учета и налогообложения //
Бизнес. — Документы, комментарии, консультации. — 2001. — №40 (299). —
с.91-94.

Внукова Н. Ни по понятиям, ни по закону // Бизнес. — 2002. — №11 (270).
— с.34.

Волченко А. Горький привкус лизинга // Бизнес. — 2003. — №38 (297). —
с.29,31.

Газман В.Д. «Лізинг: теорія, практика, коментарі», К., 2000 г.

Кабатова Е.В «Лизинг: правовое регулирование, практика», М., «Инфра —
М», 1996 г.

Киселев.А.П. Теория и практика современного бизнеса. — К.: Издательство
ЛИБРА, 1999. — с.142-144.

Малышкин А. Финансовый лизинг: налогообложение и учет //
Бизнес.-Документы, комментарии, консультации. — 2000. — № 11(218). —
С.27-28.

Маслов С. О некоторых финансовых особенностях лизинговых операций //
Бизнес. — Документы, комментарии, консультации. — 1999. — №38(297). —
С.44-47.

Миргородский. Вопросы правового регулирования лизинга в Украине //
Бизнес. — Документы, комментарии, консультации. Часть 1. — 1998. —
№12(271). — С.34-35.

Огородников И. Лизинговые (арендные) платежи: теория и практика учета //
Бизнес. — Документы, комментарии, консультации. Часть 2. — 2000. №13
(272). — С.5-10.

Сусанян К.Г. «Лизинг, бартер, товарообмен с зарубежными партнерами», М.,
«Мировой океан», 2001 г.

Чекмарева Е.Н. «Лизинговый бизнес», М., «Экономика», 2003 г.

PAGE

Лізингодавець

Лізинговий контракт (угода)

Контракт на

закупку

Право власності

на устаткування

Виплата лізингових платежів

Право на викор-ння устаткування

Оплата вартості устаткування

Постачання

устаткування

Обслуговування і постачання запасних частин

Платежі та запасні частина та обслуговування

Виробник, постачальник

Лізингоодер-жувач

Лізингові платежі – економічна форма відносин

лізингодавця і лізингоотримувача

Основа платежів

Вартість і стан об’єкту лізингу

Нормативний строк експлуатації

Норма амортизації

Позичковий процент

Вид діяльності

Податкові пільги

Склад лізингових платежів

Амортизаційні відрахування

Плата за кредит

Затрати на сервісне обслуговування

Страхування об’єкту

ПДВ

Комісійний процент лізингової компанії

Функції

Відшкодування вартості об’єкту лізингу

Накопичення капіталу

Стимулювання підприємницької діяльності

Перерозподіл доходів

Похожие записи