КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»

на тему:

«Карпатський регіон –

як основа рекреації України»

ПЛАН

Вступ.

1. Рекреаційний комплекс Карпат як складова частина територіальної
соціальної системи.

2. Передумови розвитку територіально-рекреаційного комплексу Карпат:

2.1. Природні;

2.2.Соціально-економічні.

3. Сучасний рівень розвитку, структура та характеристика територіально-

рекреаційного комплексу Карпат.

4. Проблеми та напрями подальшого розвитку рекреаційного

господарства Карпатського регіону.

Висновки.

Використана література.

Вступ

Унікальність економіко та політико-географічного положення
Українських Карпат — очевидна. А розгляд даного регіону, як частини
цілісної гірської системи – Великої Карпатської дуги, дає право
припустити, що основними напрямками розвитку тут будуть такі види
діяльності, як туризм та рекреація. Комплексний аналіз
природно-ресурсного потенціалу Карпатського регіону України
підтверджує, що таке припущення має місце.

Сучасна людина живе в надзвичайно складному середовищі. У неї
виникає потреба відпочити, потрапити у те середовище, де пройде її
емоційна та фізіологічна втома. Потреба населення в рекреаційній
діяльності – це тільки одна частина соціальних та економічних
передумов розвитку рекреації взагалі та в Карпатському регіону
зокрема.

З іншого боку – економічна криза в нашій країні привела до
особливо гострих соціальних проблем населення гірських регіонів:
безробіття, незначні площі сільськогосподарських угідь, специфіка
проживання в горах. Тому, розвиток саме туристсько-рекреаційної
діяльності, приведе до вирішення деяких з них. Створення робочих місць
в даній галузі буде сприяти росту первинної зайнятості в
туристсько-рекреаційній сфері, поведе за собою зростання вторинної
зайнятості – збільшення кількості робітників у будівництві, сільському
господарстві, в зв’язку, в торгівлі, тощо. [1]

Завдання моєї курсової роботи полягає у глибшому вивченні
територіально-рекреаційного комплексу Карпат, зокрема, природних,
соціально-економічних, демографічних, історичних передумов його
розвитку, структури ТРК, а також у визначенні проблем та напрямів
подальшого розвитку рекреаційного господарства в сучасних умовах
перехідного періоду до ринкових відносин.

1. Рекреаційний комплекс Карпат як складова частина територіальної
соціальної системи

Українські Карпати — рекреаційний регіон України, в якому
зосереджено третину рекреаційного потенціалу країни. Це фармакологічно
активні цілющі води різного хімічного складу, родовища озокериту і
лікувальних грязей, чисте гірське повітря, багата гірська
рослинність гірських ландшафтів Карпат і їх передгір’я, які створюють
умови для розвитку сітки курортів, туристичних закладів. Сучасний
поділ праці досяг такого рівня, коли рекреація не може розвиватися
окремо, без органічного зв’язку з іншими галузями народного
господарства. Посилюються зв’язки і створюються нові між закладами
рекреаційної спеціалізації, а також між галузями інфраструктури, які
формують складну міжгалузеву територіальну систему – територіальний
рекреаційний комплекс (ТРК).[6]

Розвиток спеціалізованих функціональних підсистем ТРК
прив’язано до визначених територіальних зосереджень природних
рекреаційних ресурсів.

В сучасних умовах взаємозв’язок природокористування
рекреаційної та інших підсистем народногосподарського комплексу
регіону важливе значення має економічна оцінка окремих зосереджень
природних рекреаційних ресурсів, так званого регіонального
природно-ресурсного потенціалу рекреації. Визначне місце в
природно-ресурсному потенціалі Карпатського регіону належить
потенціалу санаторно-курортного лікування.

В Карпатах є потужні природно-ресурсні можливості організації
зимових видів рекреаційної діяльності, зокрема, гірськолижної.

Розташуванню рекреаційних ресурсів в територіальному плані
характерна нерівномірність, дискретність, що впливає на процес
просторової організації територіальних рекреаційних комплексів.
Важливою передумовою оптимізації територіального планування і
організації підсистем ТРК є районування його природно-ресурсної бази.

В Карпатському регіоні можна виділити три зони:
Передкарпатська і Закарпатська курортно-оздоровча і Гірсько Карпатська
туристсько-оздоровча, а в їх межах окремі підзони і місцевості. На базі
їх ресурсів розвиваються територіальні підсистеми Карпатського
територіального рекреаційного комплексу різних рангів.[3]

Поряд з природними в регіоні велике значення мають
історико-культурні рекреаційні ресурси: історичні,
історично-архітектурні пам’ятки, визначні місця, традиційні народні
промисли і ремесла, пам’ятки народної творчості. В цьому регіоні є
багато старовинних замків, кам’яних фортець, церков та інших
культових споруд. Все це також сприяє розвитку рекреації, особливо
пізнавального туризму.

Супутня галузь санаторно-курортного лікування Карпатського ТРК
функціонує головним чином на природно-ресурсній базі Передкарпатської
курортно-оздоровчої зони. Тут сформувалися і розвиваються три
рекреаційних підрайони: Північний, Західний і Південний. Ядром
Західного підрайону служить один із найбільших і найкрупніших курортів
– Трускавець.

Другим рекреаційним центром підрайону є Східниця – перспективна
рекреаційна місцевість. Північний рекреаційний район займає друге
місце в регіоні за числом рекреантів. Тут розташований другий по
значенню курорт – Моршин. Гідромінеральною базою курорту служать
високо мінералізовані розсоли. Неподалік від курорту знаходяться
запаси торф’яної грязі, яка містить сірководень.

Третій Піденний рекреаційний підрайон окрім туризму
спеціалізується на кліматолікуванні. В Яремчі, Ворохті, Косові та
інших пунктах функціонують кліматолікувальні санаторії.

Великі перспективі для розвитку рекреації має
Східно-Закарпатський рекреаційний підрайон. Крім розвитку
санаторно-курортного лікування тут важливе місце посідає оздоровчий
та пізнавальний туризм.[7]

2. Передумови розвитку територіально-рекреаційного комплексу
Карпат

Українські Карпати з їх сприятливими природними умовами і
багатими лікувальними ресурсами відноситься до найбільш
перспективних рекреаційних районів України. по сумарній бальній
оцінці рекреаційних умов вони поступаються тільки Криму
(відповідно 16 і 17 балів). Їх рекреаційний потенціал є високим і
складає 29,2% загальнодержавного.

В карпатському регіоні сформувався рекреаційний комплекс, який
являє собою сукупність рекреаційних закладів і підприємств
інфраструктури, які об’єднані тісними виробничими і економічними
зв’язками , а також загальним використанням природних і економічних
ресурсів.

На території Українських Карпат функціонує більш як 50
санаторіїв, майже сотня туристичних готелів, баз. Санаторно-курортне
лікування і відпочинок в Карпатах – основні функціональні підсистеми
регіонального рекреаційного комплексу, які опираються в своєму
розвитку на унікальну по різноманітності і багатству
природно-ресурсну базу.

Згідно природно — економічній класифікації, яку розробив О.Мінц,
природні рекреаційні ресурси відносяться до групи невиробничої
сфери. Для їх економічної оцінки найбільш важливим є природно –
функціональний підхід. На його основі можна в Українських Карпатах
виділити дві основні групи природних рекреаційних ресурсів:

санаторно-курортного лікування (або лікувальні);

туризму і активного відпочинку.

Саме ці ресурси служать базою розвитку всіх субгалузей
рекреаційного комплексу, наприклад, в групі природних лікувальних
ресурсів такими галузями є бальнео-, грязево-, озокерито- і
кліматолікування, забезпечення запасами мінеральних вод, лікувальних
грязей, озокериту, а також лікувальними властивостями клімату.[9]

Природні рекреаційні ресурси можна класифікувати і по
взаємовідношенням видів використання. При цьому виділяють дві
групи:

спеціалізованого або цільового (сугубо рекреаційного) використання;

багатоцільового використання.

До першої групи відносять запаси мінеральних вод і лікувальних
грязей, до другої – ресурси комплексного використання (кліматичні,
водні). Останні це – ресурси, освоєння яких в не рекреаційних цілях
знижує або виключає можливість їх використання для відпочинку,
туризму, лікування і оздоровлення (наприклад, озокерит). Важливо також
виділення вичерпних (відновних та невідновних) і невичерпних природних
рекреаційних ресурсів (екологічний підхід), а також ресурсів вузько
локалізованого і площинного розповсюдження.

Класифікація природних рекреаційних ресурсів Українських
Карпат, здійснюється згідно вищезгаданих ознак.

Вона має практичну спрямованість водопунктів мінеральних вод з
сумарним добовим дебітом 57,5 тис м. куб., що складає більше 1/4 всіх
водопунктів України і майже 15% їх сумарного дебіту. Мінеральні
води регіону відносяться практично до всіх різновидів їх
основних груп (специфічних, неспецифічних і розсольних). Найбільшою
кількістю джерел і свердловин (51 % загальної кількості регіону)
володіє Закарпаття. У Львівській області зосереджено 26 %
водопунктів, в Івано-Франківській області – 13%, а в Чернівецькій –
10%. На Закарпаття приходиться також майже 1/2 сумарного дебіту
цих вод.

З точки зору перспектив розвитку рекреації найбільше
зацікавлення викликають родовища, які мають експлуатаційні запаси
лікувальних мінеральних вод. В Українських Карпатах вони розвідані і
затверджені по 12 родовищам. Три із них розташовані у Львівській
області, вісім – в Закарпатській і одне – в Чернівецькій області.[8]

Експлуатаційні запаси мінеральних вод вперше були затверджені
по Трускавецькому родовищу Львівської області на початку 60-их
років. В їх структурі переважали хлоридно-сульфатні натрієві розсоли
( дебіт 3,5 м куб./ добу по категоріях А + В і 264 м куб./добу по
категорії С).

До категорії А відносяться запаси, які розвідані детально і які
дозволяють найбільш повно охарактеризувати водоносні горизонти,
вияснити умови їх живлення, можливості відновлення, зв’язки з іншими
водоносними горизонтами і поверхневими водами. До категорії В
відносяться запаси, вивчені з детальністю, яка дозволяє встановити
основні умови залягання, живлення і режиму водоносних горизонтів, а до
категорії С – запаси, які розвідані і вивчені в загальних рисах і які
будуть використовуватися при перспективних розробках. Дебіт слабо
мінералізованих вод типу “Нафтуся” з високим вмістом органічних речовин
складав 22,3 м ку./добу. Цього виявилося недостатньо для забезпечення
потреб в унікальній по лікувальному ефекту воді. Тому ще в Радянському
Союзі в 1973 році було затверджено експлуатаційні запаси лікувальних
вод даного типу по Трускавецькому родовищу.

Трускавецька “Нафтуся” застосовується для лікувального пиття при
хворобах нирок, печінки, жовчних шляхів, порушенні обміну речовин і
проявляє дуже високу бальнеологічну активність. Інші типи мінеральних
вод Трускавця застосовуються в основному для ванн. Трускавець по вмісту
санаторно-курортних закладів є найбільший в регіоні, а також одним з
найбільш популярних бальнеологічних курортів країн СНД, а за останні
декілька років і країн Європи. По дієвості лікування він є одним з
кращих, поряд з П’ятигорськом, Єсентуками, Боржомі.

Слабо мінералізовані води з високим вмістом органічних речовин
типу ”Нафтуся” знаходяться також в районі селища Східниця, яке
розташоване в 20 км на південний захід від Трускавця. Експлуатаційні
запаси мінеральних вод цього родовища майже в 2 рази більше
трускавецьких і складає 82,7 м куб/добу, в тому числі по категоріях А +
В — 64,6 м куб/добу. По своєму лікувальному ефекту ці води ідентичні
трускавецьким.[2]

Запаси лікувальних розсолів Моршинського родовища Львівської
області складають 79 м куб/добу. Вони об’єднують такі типи:
хлоридно-натрієві з мінералізацією 250-350 г/л; сульфатно-хлоридні
магнієво-натрієві з мінералізацією 180-260 г/л; сульфатно-натрієві з
мінералізацією 100-220 г/л. Для бальнеологічного використання
рекомендовані хлоридно-натрієві розсоли. Інші їх типи призначені для
лікувально — питтєвого використання при різних захворюваннях органів
травлення і обміну речовин. Курорти, які розвиваються на базі
Моршинського родовища за ефективністю лікування входять до
найкращих в Європі.

Вісім із 12 родовищ регіону, по яких затверджені експлуатаційні
запаси лікувальних мінеральних вод, розташовані в Закарпатській
області. П’ять із них мають вуглекислі води типу “Боржомі” та
“Єсентуки”. На базі Ново-Полянського родовища функціонує санаторій
“Сонячне Закарпаття”. Дуже оригінальне Сойминське родовище
вуглекислих хлоридно-гідрокарбонатних кальцієво-натрієвих вод, вони
близькі до “Єсентуки 4”. На їх базі функціонує санаторій “Верховина”.
Близькі по типу до “Єсентуків” також вуглекислі
хлоридно-гідрокарбонатні води Шаянського родовища, на базі яких
працює санаторій “Шаян”.

Широкий профіль лікувального використання високоефективних
вуглекислих гідрокарбонатно-хлоридних натрієвих і кальцієво-натрієвих
вод Квасівського родовища. На базі вод цього родовища в санаторії
“Гірська Тиса” здійснюється лікування захворювань органів руху і
опори, нервової системи, щитовидної залози, серцево-судинних і
гінекологічних хвороб. Найбільшими запасами сульфідних вод Закарпаття
володіє тільки Синякське родовище. Ці води використовуються місцевим
санаторієм для ванн.

В Чернівецькій області запаси лікувальних мінеральних вод
знаходяться в Брусницькому родовищі. Ц води близькі до мацестинського
типу і застосовуються для ванн. Гідрокарбонатно-хлоридні натрієві
маломінералізовані лікувально-питтєві води цього ж родовища близькі
до типу “Єсентуки”.

Крім родовищ з експлуатаційними запасами лікувальних
мінеральних вод в регіоні є ще ряд перспективних родовищ для
рекреаційного використання. Це води з високим вмістом органічних
речовин в м. Борислав Львівської області, селах Селятин і Малий
Дихтинець Чернівецької області, Шешори, Мізунь, Буркут
Івно-Франківської області, родовища сульфідних вод в селах Коршів
Івано-Франківської і Щербинці Чернівецької областей; Плосківське,
Нелипінське, Свалявське, Рахівське, Драгівське, Чорноголовське, Ужоцьке,
Білинське і Тарасовське родовища вуглекислих мінеральних вод типу
“Боржомі” і “Єсентуки”, а також хлоридних натрієвих вуглекислих вод в
селах Сіль, Верхній Бистрий і Кваси Закарпатської області, Коршівське
родовище йодово-бромних вод в Івано-Франківській області.[4]

Лікувальні грязі. Ресурсами грязелікування (пелоідотерапія) в
регіоні володіє тільки Моршинське родовище в Львівській області.
Його торф’яні грязі високо мінералізовані, містять багато органічних
речовин, а також оцтову, масляну і мурашину кислоти. Їх геологічні
запаси – 239 тис. м куб. Використовуються для грязелікування в
невеликій кількості також неорганічні грязі в селищі Глибока і
торф’яні в селах Костинці і Черешенька Чернівецької області, але їх
запаси погано вивчені.

Озокерит. Специфікою санаторно-курортного лікування в Українських
Карпатах є можливість широкого застосування озокериту. Щорічно
Бориславським озокерито-восковим підприємством виробляється близько
700 т цього лікувального матеріалу. Запасів руд Бориславського
родовища достатньо для столітнього періоду його експлуатації. Поклади
озокериту є також в Івано-Франківській області , в селах Дзвиняч і
Старуня.

Озокерит має низьку теплопровідність і велику теплоємкість.
При переході із розплавленого стану в твердий стан вивільняє велику
кількість тепла, яке лікує цілий ряд хвороб. Можливість
багаторазового використання навіть при малій його кількості
дозволяє забезпечити лікувальними процедурами багатьох пацієнтів.
Озокерит легко транспортується і використовується не тільки
санаторно-курортними закладами регіону, але й вивозиться за його
межі, реалізується через аптечну мережу.

Кліматолікувальні ресурси. Клімат виступає не тільки як
фактор, який сприяє проведенню різних видів відпочинку на
відкритому повітрі. Позитивні зміни, які виникають в організмі людини
під дією погодних умов, характеризують клімат і як лікувальний фактор.
Найбільш цінні в цьому відношенні кліматичні умови приморських і
гірських територій. В горах, особливо в захищених хребтами міжгірних
котловинах, різкість зміни погоди, яка супроводжується раптовими
скачками температури і вологості повітря, швидкості вітру, зменшується.
Цей фактор, поряд з чистотою атмосферного повітря і наявності в ньому
великої кількості фітонцидів, позитивно діє на хворих туберкульозом,
не туберкульозними захворюваннями органів дихання, функціональними
захворюваннями нервової і серцево-судинної системи.

До сприятливих для кліматотерапії відносяться без морозні і
морозні типи погоди. Середньомісячна і річна кількість днів з
сприятливими для проведення кліматолікування умовами в Українських
Карпатах свідчать про те, що біокліматичні умови більшості котловин,
наприклад зони Верховино-Путильського низькогір’я (Селятинська,
Путильська, Яблуницька, Ільці-Верховинська) є сприятливими для
відпочинку і лікування в Українських Карпатах і по цьому показнику
мало відрізняються від популярних гірських курортів Європи.

Ландшафтні ресурси рекреації. До ландшафтних ресурсів туризму
і відпочинку відносять території, які відрізняються живописністю,
які мають природний стан, а також штучні чи території з унікальними
природними пам’ятниками, які можуть використовуватися для туризму та
для наукових і пізнавальних цілей. Площа ландшафтних ресурсів
складає рекреаційний фонд території. його основою в Українських
Карпатах є лісові угіддя і післялісні луки, а також гірські луки –
полонини. Допомагає зимовому відпочинку і туризму наявність схилів,
придатних для облаштування гірськолижних полів і трас.

Практично всі міста і селища міського типу в карпатському регіоні
мають спеціально виділені лісові масиви для відпочинку населення
у вихідні дні. Але багатьох людей приваблюють мальовничі гірські
ландшафти, які є зоною дальньої рекреації чи місцем проведення
довготривалого відпочинку. Рекреаційне використання ландшафтів
супроводжується їх активним антропогенним змінам. Якщо на основі
якісних і кількісних змін в рослинному покриві рекреаційних територій
виділити п’ять стадій рекреаційної дигресії (1- корінні непорушені,
2- мало порушені, 3- помірно порушені, 4- сильно порушені, 5-
деградовані рослинні групи), то межу стійкого стану корінних
фітоценозів можна провести між 3-4 ою стадіями. На 4- й стадії ще
зберігаються потенціальні можливості відновлення, а на 5-й
спостерігається повне розбалансування фітоценозів.

Темпи й рівень рекреаційної дигресії безпосередньо залежать
від рекреаційних навантажень на території, тобто від кількості
рекреантів, які одночасно перебувають на одиниці площі. Недопустимі
навантаження навіть в короткий термін ведуть до деградації рослинного
покриву. Як показали розрахунки, на території Українських Карпат
умовно допустимі рекреаційні навантаження на лісові ландшафти
треба враховувати в середньому 3,5 (широколистяні ліси)- 2,4 (ялинові
ліси) рекреанта на 1 га.

Особлива рекреаційна роль Українських Карпат визначається
поєднанням тут сприятливих ресурсних факторів для організації
зимового відпочинку, туризму і гірськолижного спорту. Можливість
гірськолижного освоєння території забезпечують задовільні по
довжині, крутизні і конфігурації схили Сколівських Бескид,
Полонинського і Водороздільного хребтів. Особливо інтенсивно в наш
час освоюються гірськолижні зони (Славськ, Яблуниця, Ясиня, Рахів,
Ворохта, Верховина), в яких розміщено більше 40 підйомників і
канатних доріг.[5]

Враховуючи все більшу популярність зимового відпочинку в горах,
розпочинається справжній бум на будівництво і облаштування
гірськолижних полів, установки підйомників, освоєння нових місць, які
є водночас безпечними і придатними для гірськолижного туризму і
відпочинку, розвиток інфраструктури рекреаційних зон.

Кліматичні ресурси туризму і відпочинку. Якість кліматичних умов
з точки зору рекреації полягає в степені їх сприятливості для
відпочинку на відкритому повітрі. Тільки комфортні кліматичні умови
можуть викликати позитивні зміни в організмі людини. Їх основними
показниками є протяжність комфортного періоду і процент днів з
сприятливими типами погоди за цей період. В Прикарпатті за рік в
середньому спостерігається 140 таких днів,, в Закарпатті їх на 8-10%
більше, а в гірських районах на 20-50% менше.. середньомісячні
показники кількості сприятливих для рекреаційних занять днів
дозволяють вирахувати протяжність літнього рекреаційного періоду,
включаючи в нього ті місяці, в які ймовірна кількість днів з
сприятливими типами погоди складає 50%;. В Прикарпатті цей період
триває 5 місяців (травень-вересень), в середньогір’ї- 3 місяці
(червень-серпень), в між гірських котловинах, де кількість днів зі
швидкістю вітру, яка перевищує 6 м/с не багато(гігієністи таку
швидкість вважають найбільш сприятливою для відпочинку на відкритому
повітрі) близько 4 місяці (червень – вересень), в Закарпатті – до 6
місяців (травень – жовтень).[3]

Ряд метеорологічних факторів навіть при приємному тепло відчутті
обмежує рекреаційну діяльність. Найбільш значними з них в Українських
Карпатах є атмосферні опади. Процент днів з інтенсивними (5 мм за добу і
більше) опадами в літній період в гірських районах значний (Руська
Мокра – 26%, Славське – 23%), в передгір’ях їх менше (Мор шин – 18%,
Ужгород – 15%). Зимовий рекреаційний період в Українських Карпатах
триває від 3-5 місяців в низькогірній зоні до 6 місяців і більше у
високогір’ї. Повторюваність сприятливих типів погоди в цей період
складає біля 70 %.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси. До цих ресурсів
належать культурні об’єкти, пам’ятки архітектури, історії,
археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов’язані з життям,
перебуванням видатних вчених, письменників, акторів, політичних діячів.
Це міста-музеї Львів, Чернівці, Коломия, Косів, Ужгород, Мукачево, Хуст
та багато інших населених пунктів

3. Сучасний рівень розвитку, структура та характеристика
територіально-рекреаційного комплексу Українських Карпат.

Карпатський регіон є індустріально-аграрним районом України, в
структурі господарства якого домінуюче місце займає промисловість.
Сьогодні вона переживає глибоку кризу, вихід з якої в першу чергу
пов’язується з її корінною структурною перебудовою. Саме в контексті
політики структурної трансформації господарства регіону і треба
розглядати майбутнє рекреації. І навпаки: сучасна промислова
політика в регіоні має бути зорієнтована на те, що незабаром на
регіональному ринку появиться конкурентноспроможний сусід –
рекреаційна індустрія.

На даний час рекреаційна місткість ландшафтів складає::
зимою –3,9 млн. чол., літом –1,7 млн. чол. Протягом року Карпатський
курортно-рекреаційний район може приймати 8 млн. туристів і
відпочиваючих та 12 млн. екскурсантів та туристів вихідного дня. Для
порівняння Альпійський регіон площею 180 тис. км кв. щорічно приймає
40 млн. відпочиваючих і туристів та понад 60 млн. туристів, що
здійснюють в Альпи одноденні поїздки.

В Карпатах функціонує немалий рекреаційний фонд, який
відповідає сьогоднішнім реальним потребам. Сьогодні в регіоні є
понад 600 рекреаційних об’єктів загальною місткістю більш як 82
тис. місць. Це – 1,5 місця на 1км2, що в 13 разів менше, ніж в Татрах,
або 13 місць на 1тис. чол., що в 6 разів менше, ніж в Татрах.

В основу формування курортно-оздоровчих утворень Українських
Карпат як курортно-рекреаційного регіону повинна бути покладена
єдина система. В числі основних курортно-територіальних одиниць для
гірських умов Карпат пропонуються курортно-рекреаційні райони і
курортні комплекси. Курортний комплекс (КК) включає низку
лікувально-оздоровчих закладів, об’єднаних єдиною системою лікування
та відпочинку з однотипною інфраструктурою. Наприклад, Квасівський
комплекс, який має тільки два аналоги в світі, створений на базі
миш’яковистої мінеральної води (Гірсько-Тисянське родовище). До його
складу входить відомий санаторій “Гірська Тиса”.[9]

Курортно-рекреаційні райони (КРР) в гірських умовах Карпат
формуються у вигляді систем взаємопов’язаних елементів території:
населених пунктів, курортних комплексів та установ, штучних водойм,
гребель та інш., а також природних ландшафтів, які входять органічно
до території району та використовуються для створення курортного
середовища.

за географічним положенням (перед гірські, гірські, полонини(Ж

за переважаючим профілем (лікування мінеральними водами –
бальнеологічне, кліматичне лікування та відпочинок, відпочинок та
туризм, змішаний профіль);

за сезонністю експлуатації;

за планувальною організацією.

Для нових територій, котрі тільки освоюються, найбільш
перспективним є курортно-рекреаційний район, який формується як
агломерація курортних комплексів і населених пунктів. Прикладом може
бути Воловецько-Міжгірський район у Закарпатті. В ньому об’єднані між
собою курортні комплекси та селище міського типу Міжгір’я (яке є
культурним та адміністративним центром району) утворюють єдиний
організм.

Територія курортно-рекреаційного району в основному
визначається зосередженням курортно-бальнеологічних ресурсів, перш за
все родовищ лікувальних мінеральних вод. Обмежують територію району
перешкоди – природні (круті, недоступні для освоєння схили гірських
хребтів, порожисті річки та інш.) і штучні (дороги, дамби та інш.).
Межі КРР можуть бути зв’язані з адміністративним поділом областей
та районів. При розміщенні навкруги існуючого населеного пункту
(місто, селище) курортних комплексів межі КРР визначаються
максимальними радіусами трудових поїздок з цього пункту в крайні
точки використання праці в межах 30-ти хвилинної доступності. В
гірських умовах на межі КРР впливає трасування транспортних ліній і
туристичних маршрутів – не тільки поздовжніх, які прокладаються
долинами рік, а й поперечних (відгалуження доріг, вертикальні зв’язки
та інш.).

Курортно-рекреаційні райони виділяють як окремі територіальні
утворення, або входять (в переважній більшості) до складу
курортно-рекреаційних місцевостей. Основу розвитку
курортно-рекреаційних місцевостей, чи зон, становлять їх природні і
соціально-економічні рекреаційні ресурси. Наприклад, розподіл
відпочиваючих в горах залежить від висоти місцевості над рівнем
моря, пересіченості території (перепаду висот), місцевих особливостей
клімату, наявності мінеральних джерел, що визначає форми відпочинку і
лікування.[6]

На території Українських Карпат можна виділити вісім основних
курортно-рекреаційних місцевостей (зон): Великоберезнянська,
Ужгород-Мукачево-Свалявська, Берегове-Виноградівська, Сколе-Славська,
Хустська, Рахівсько-Яремчанська, Косівсько-Путильська, Чернівецька. – і
п’ять основних курортно-рекреаційних районів: Мізунський,
Верхньодністровський, Трускавецько-Моршинський, Воловецько-Міжгірський,
Усть-Чорнянський.

При вкрай несприятливій загально екологічній ситуації
Карпатський регіон включає території, що на геоекологічній карті
України визначаються як умовно чисті та помірно забруднені. Одним з
характерних для Карпат антропогенних навантажень є рекреаційне.
Інтегральним показником, що характеризує антропогенне рекреаційне
навантаження на природний ландшафт є величина їх рекреаційної
місткості. Для виділення курортно-рекреаційних місцевостей і районів
разова місткість при екологічно-допустимих навантаженнях оцінюється в
літній період в межах 3740-3860 тис. осіб, в зимовий – відповідно –
1640 –1780 тис. осіб.

Для екологічно-сталого розвитку регіону, створення найповнішої
гармонії природи і людини, розвитку масового відпочинку важливе
значення має розміщення курортно-рекреаційних об’єктів і трасування
туристських маршрутів. При цьому враховуються як природні (компонентні
і ландшафтні) передумови Українських Карпат, так і соціально-економічні
(історико-культурні, архітектурні, етнографічні) об’єкти рекреації,
яких в районі налічується до 700.

Великий вплив на розміщення лікувально-оздоровчих закладів і
курортних комплексів в гірських умовах справляє характер існуючих
транспортних зв’язків. З метою ефективного розвитку рекреації в
регіоні слід враховувати особливості доставки потоків
відпочиваючих з вузлових станцій в оздоровчі заклади. В Українських
Карпатах основним видом магістрального транспорту є залізничний з
відносно великими станціями в Ужгороді, Воловці, Рахові, Яремчі,
Мукачеві, Сваляві. Основним транспортним засобом, який безпосередньо
перевозить людей на курортно-рекреаційний об’єкт (КРО), є автобус.
Мережа автомобільних шляхів в Карпатах порівняно густа і зв’язує майже
всі пункти.

При розміщенні КРО в гірських районах враховується характер існуючої
системи розселення і виробничих зв’язків. При цьому треба пам’ятати,
що часто функції місць розташування санаторіїв, туристичних баз
виконують сільські населені пункти, в яких туристично-рекреаційна
інфраструктура ще не відповідає сучасним зразкам європейського рівня.[4]

При розробці схем районного планування територій для цілей
рекреації, генеральних планів курортно-рекреаційних районів варто
враховувати також сезонність функціонування курортно-рекреаційних
закладів Карпат. Найбільші напливи приїжджаючих до них спостерігаються
навесні, в другій половині літа, першій половині осені і взимку.
Найменше відпочиваючих буває в міжсезонний період – кінець жовтня –
початок січня.

Сезонні перепади в завантаженні КРО є одним з факторів, що
впливають на рекреаційне освоєння територій. На відміну від, наприклад,
приморських курортів, природні можливості Карпат, дозволяють ефективно
використовувати їх для відпочинку, чи лікування впродовж всього року,
хоч, звичайно, конкретна інтенсивність такого використання за цей час
неминуче мінятиметься. Відносно рівномірне використання карпатських
курортів має дуже велике значення для їх рентабельності.

В Українських Карпатах можна виділяти курортно-рекреаційні
об’єкти вузькоспеціалізовані, кліматолікування (Космач-Шешори,
Мукачево-Чинадієво, Верховина-Кривопілля, Хуст-Тячів) і КРО комплексного
рекреаційного використання, приваблюють відпочиваючих, туристів, автот
уристів, лижників, спортсменів (Рахів-Кваси, Яремча, Ворохта,
Ужгород-Невицьке, Міжгір’я-Сойми-Келечин). В таких районах сумарна
чисельність тимчасового населення в основному стабільна, що пояснюється
однаковим їх завантаженням в літній і зимовий періоди, а отже існує
можливість розміщення тут цілорічних закладів.[3]

В залежності від конкретного місце розташування, інтенсивності
та тривалості відвідування туристично-рекреаційного об’єкту, місця
для відпочинку мають різне функціональне призначення і різну
комплектність елементів благоустрою. Загалом такі місця можна
поділити на п’ять типів.

Тип 1 – місця для короткого відпочинку, яке використовується
відпочиваючими, як правило, протягом 5-20 хв під час прогулянок в лісі.
Ці місця обладнуються місцями для сидіння та збору сміття,
встановлюються інформаційні аншлаги та вказівними.

Тип 2 – місця для короткочасних пікніків, яке використовується
переважно групою людей для відпочинку на протязі 1,5-3 год. в склад
необхідного обладнання входять столи, місця для паління вогнища,
збору сміття і тп..

Тип 3 – місце для одноденного відпочинку, яке використовується
групою рекреантів більше 3 год.. для цього необхідні місця укриття від
негоди, засоби візуальної інформації. В усіх вищенаведених типах
місць відпочинку бажана наявність джерел води, автостоянки, туалету
тощо.

Тип 4 – рекреаційний пункт, що організовується безпосередньо
поблизу доріг загального користування з інтенсивним автомобільним
рухом. Тут обов’язкова наявність джерел води і місць для
транспорту. Ділянка переважно використовується автотуристами, водіями
і пасажирами автомашин та автобусів, які виконують тривалі за
часом і значні за відстанню рейси.[8]

Тип 5 – рекреаційна ділянка для масового відпочинку, яка
створюється поблизу місць житлової забудови, водних акваторій та
інших місцях масового відвідування на площі 0,5-2,0 га. На ділянці
може бути обладнано декілька місць відпочинку різних типів, літні
будиночки, дитячі і спортивні майданчики, автостоянки.

4. Проблеми та напрями подальшого розвитку рекреаційного
господарства Карпат

Згідно із Законом “Про туризм” : туризм — тимчасовий виїзд
людини з місця постійного проживання з оздоровчими, пізнавальними чи
професійно-діловими цілями без заняття оплачуваною діяльністю й
називається туризмом.

Українські Карпати – один із найбільш екологічно чистих
регіонів нашої країни та, на жаль, сьогодні туристсько-рекреаційний
потенціал цих місць використовується недостатньо. Загальновідомо, що
туризм – один з найважливіших видів економічної діяльності в світі. За
прогнозами експертів ООН на початку нового тисячоліття він буде
приносити більше прибутків, ніж нафтова, автомобільна та металургійна
галузі разом узяті. За 1970-1990 роки кількість туристів у світі
збільшилася на 300 відсотків. За оцінками спеціалістів до кінця
нинішнього століття вона збільшиться кількість сортів.

Цю проблему необхідно вирішувати на державному рівні з
підтримкою тих, хто займається чи, навіть, намагається розвивати
туристичну діяльність в Україні, створити умови, щоб туристичним
фірмам було вигідно працювати в нашій країні, а не займатися
фактичним вивозом капіталу за кордон.

На сьогодні на розвиток рекреаційної справи можна впливати
тільки засобами податкових важелів. Сфера роздержавлення в туризмі –
це не тільки передача власності з одних рук в інші, а це створення
реальних можливостей кожній людині займатися туристичною
діяльністю.[2]

В наш час стало модним на всіх рівнях говорити про підтримку
українського товаровиробника. Але не слід забувати й про те, що не
тільки виробництво повинно давати надходження до бюджету нашої
країни, в місцеві бюджети. В багатьох країнах туризм дає значні
надходження в місцеві бюджети. Теж повинно відбутися й у нас. Але для
того, щоб одержати дохід – потрібні капіталовкладення. На жаль,
сьогодні у держави не вистачає коштів на розвиток туризму.

Значення туризму для регіональної економіки можна сформулювати
так:

збільшення надходжень до бюджету;

зростання додаткового попиту на місцеві товари та послуги, внаслідок
чого розвивається регіональна промисловість, сільське господарство
та сервісна система;

відродження народних промислів, традицій та фольклору;

притік іноземної валюти у вигляді оплати за туристське
обслуговування, оплати щоденних потреб туристів, залученню інвестицій;

розширення місцевого транспортного, телефонного та інших сучасних
видів зв’язку;

залучення надходжень для впровадження екологічних програм, охорони
довкілля.

В майбутньому на розвиток індустрії туризму і надалі будуть
відіграти ведучу роль такі основні складові рекреаційного процесу
як: рекреаційні ресурси, рекреаційні потреби та економічні можливості
держави (або певного регіону). Крім цього, на дану систему первинних
передумов діятиме множина інших факторів: екологічна, політична,
демографічна ситуація, система розселення та національний склад
населення, туристсько-географічне положення регіону, реклама,
законодавча, ринкова політика, міжнародне співробітництво, наукові
дослідження, рівень освіти, культури, матеріальний стан населення,
проведення різних спортивних, ярмаркових, виставкових заходів.

В більшості гірських регіонів світу рекреаційна діяльність
пов’язується із використанням лісових, кліматичних , спелеологічних,
водних, в тому числі бальнеологічних ресурсів. Тобто на даних
територіях можуть розвиватися найрізноманітніші види туризму:
клімато-, бальнеолікування, спелео-, гірськолижний, екскурсійний,
сільський, пригодницький туризм, альпінізм, мисливство і рибальство та
багато інших видів. Як ніяка інша місцевість не лише України, але й
світу, Карпатський регіон найбільше повно відповідає цьому опису. Тут,
на незначній території. зосереджена велика кількість факторів та
об’єктів туризму і рекреації. Карпатський регіон володіє високим
потенціалом рекреаційної місткості території. площа частково або
повністю використовуваних ландшафтів для рекреаційного обслуговування
становить біля 620 тис. га, а їх разова місткість з врахуванням
обмежень складає 1,5 млн. чол. Найбільш екологічно допустима місткість
рекреаційних територій характерна для Івано-Франківської області –
436 тис. чол.., Закарпатської – 402,6, Львівської – 365,5, Чернівецької
– 47,2. до рекреаційних ресурсів регіону належить теплий помірний
клімат, густа річкова система, лікувальні води та грязі (близько 600
джерел мінеральних вод), лісові масиви (зосереджено 20 % площі усіх
українських лісів). Карпати визначаються особливим поєднанням
сприятливих ресурсів для організації зимового відпочинку, туризму та
гірськолижного спорту. Крім того, населення Карпатських гір зберігає
унікальну культуру та духовність, яку варто делікатно використовувати з
метою туризму: не порушуючи, а навпаки, охороняючи та збагачуючи.

Міра освоєння регіону певним чином залежить від рекреаційної
політики по відношенню до туризму. При підтримці його місцевими та
державними органами влади та при встановленні економічного сприяння
для інвестицій до туристської галузі варто сподіватися на його значний
розвиток.[1]

В якості прикладу щодо економічного ефекту від рекреаційної
діяльності можна привести такі дані. Так, із початку втілення
(червень 1999 року) проекту “TASIS “ підтримка місцевого розвитку та
туризму Карпатського регіону”, в якому однією із найголовніших
передумов розвитку туризму є розвиток сільського туризму в гірських
районах та навчання туроператорів, прибуток від цієї галузі збільшився
в 2,1 рази (з 24,2 млн. грн.. до 50,9 млн. грн..), а відвідуваність
регіону досягла 386 тис. чол.. в рік. Крім того, якраз Карпатський
регіон є родоначальником розвитку сільського зеленого туризму, до
якого з кожним роком залучається все більша кількість населення та
територій нашої країни.

Важливим напрямом розвитку туризму в гірських районах є
екологічний туризм. Головною причиною підвищення інтересу до
екологічного туризму стає зростаюче погіршення якості
навколишнього середовища. І, оскільки тенденція урбанізації та
забруднення природних територій збільшується, буде зростати інтерес
до нього.

У формуванні туристських маршрутів, зокрема в гірських районах,
організатори повинні максимально враховувати та дотримуватися
традицій і звичаїв місцевого населення, оскільки туризм, особливо
міжнародний, приносить не лише певні здобутки, але й втрати.

Щоб завадити прояву таких негативних тенденцій варто проводити
чітку державну політику розвитку туризму. Важливість її проведення
проявляється з політичних, економічних, екологічних та соціальних
факторів.

Для ефективного розвитку індустрії туризму, потрібно враховувати
галузеві та територіальні принципи комплексотворення:

раціонального та комплексного розміщення виробництва;

збалансованості та пропорційності;

територіального поділу праці;

обмеженого централізму, що передбачає поєднання інтересів країни та
її регіонів;

варіантності та етапності, який враховує можливості взаємозаміни при
використанні ресурсів і етапність у досягненні цілей.

Для подальшого розвитку туризму в Карпатському регіоні варте
уваги налагодження зв’язків з туристськими підприємствами інших
регіонів та держав світу, обмін промисловою продукцією для туристської
діяльності, видання краєзнавчої, рекламно-інформаційної літератури із
популяризації туристських маршрутів та культурної спадщини краю,
створення туристичних і екскурсійних маршрутів різної спеціалізації,
впорядкування туристичних об’єктів та реставрацію культурно-історичних
пам’яток, залучення зарубіжних та вітчизняних інвесторів для ремонту та
будівництва об’єктів інфраструктурного забезпечення і індустрії
туризму і всього господарства регіону, проведення туристських ярмарок,
конференцій. Крім того, варте уваги промислове налагодження випуску
туристського та спортивного спорядження, взуття, одягу.[4]

Туризм в Карпатах потребує комплексного ґрунтовного дослідження
ресурсного потенціалу регіону на основі якого визначення пріоритетних
напрямків розвитку туризму та рекреації. А також розробка
регіональної туристської програми, про яку вже давно йдуть розмови, адже
в рамках регіонального рекреаційного комплексу можливе вирішення
найоптимальніших варіантів транспортного забезпечення, підготовки
кадрів, забезпечення продуктами харчування, створення комплексних
туристичних маршрутів, які б у всеохоплюючому вигляді представляли
цей неповторний регіон.

Висновки

За останні десятиліття рекреація стала однією із провідних
галузей світової економіки, яка окрім соціально-економічного, має
важливе лікувально-оздоровче, природоохоронне, освітньо-виховне та
політичне значення.

Туризм, зокрема, в різних його проявах став частиною стилю життя
більш як третини людства і участь у туристичній діяльності можна
розглядати як складову якості суспільного становища. Проте, розвиток
туристичної індустрії в Україні спрямований головним чином на вивіз
туристів за кордон, що реально означає втрату капіталу для держави та
подальше ускладнення сучасної соціально-економічної ситуації в
державі.

У зв’язку з цим важливим завданням економічної та географічної
наук на сьогодні є проведення комплексних досліджень, основою яких є
вирішення проблем освоєння нових рекреаційних територій, відновлення
старих і стимулювання діяльності нині існуючих рекреаційних
об’єктів, підняття престижу внутрішнього та міжнародного в’їздного
туризму.

Українські Карпати завдяки своїй доступності, мікроклімату,
наявності збережених природних ландшафтів, своєрідній та оригінальній
культурній спадщині створюють місцеві бюджети, розвиток народних
промислів і традиційного господарювання (для розвитку “Зеленого
туризму”), створення відповідної інфраструктури, тощо.

Використана літератури

Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та
рекреаційної географії .- К., 1998, 340 с.

Ващенко Н.П. Рекреаційний комплекс України: Конспект лекцій. –К.: КДТУ
1998, 420 с.

Гринів Л., Мацола В. Розвиток рекреаційного підприємництва в
Українських Карпатах // Проблеми регіональної політики: Зб. наук. пр./
Ін.-т регіональних досліджень. –Львів, 1999. – 358 с.

Географічна енциклопедія України. – К.: Укр. рад. енцикл. – 1990. –т.2,
520 с.

Гетьман В.І. Курортно-рекреаційні системи Українських Карпат.
Український географічний журнал, 1999, №3. – с.34-37.

Карпатский рекреационный комплекс. Под. ред. Долишнего М.И.. – К.:
Наукова думка, 2000, 370 с.

Крачило Н.П. География туризма. – М.: Высшая школа, 1997, 284 с.

Олишевський В. Розвиток рекреаційної інфраструктури // Економіка РАД.
України. –1991. — №4.

Розвиток туризму в України: Проблеми і перспективи: Зб. наук. ст. –

К., 1995.

PAGE

Похожие записи