Курсова робота

на тему:

Державний службовець. Поняття, види. Проблеми правового статусу
державного службовця в Україні

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Поняття та принципи державної служби

1.1. Місце державної служби у функціонуванні держави

1.2. Правове регулювання державної служби

Розділ ІІ. Поняття і види державного службовця. Правовий статус
державних службовців

2.1. Поняття службовця та правова основа діяльності

державних службовців

2.2. Посада і посадова особа

2.3. Державні службовці, їх види. Проблеми статусу правових службовців

2.4. Обов’язки і права державних службовців

2.5. Проходження державної служби

2.6. Відповідальність державних службовців

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тема курсової роботи: “Державний службовець. Поняття, види. Проблеми
правового статусу державного службовця в Україні”.

Актуальність даної теми випливає з наступного: якщо виконавча влада
знаходить вияв у державному управлінні, а державне управління
реалізується через функціонування у кожній з його сфер спеціально з цією
метою утворених державних органів, то діяльність кожного окремо взятого
органу державного управління об’єктивується, проявляється в реальних
умовах і конкретних життєвих обставинах, у діях його повноважних
представників — державних службовців.

Особи-службовці є кадровим складом (або особовим складом, чи персоналом)
органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу,
вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та
функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського
механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя
державні вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і
виконують свою роботу, наскільки точно і правильно діють, залежить
ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої
влади.

Отже, держава набуває реальності та сили завдяки персоналу, кадровому
складу своїх органів, а завдання і функції держави стають за умови
практичної реалізації завданнями і функціями контингенту державних
службовців. Інститут державної служби продовжує і завершує організаційне
оформлення державного механізму, а найголовніше — робить цей механізм
здатним практично вирішувати будь-які питання галузі державного
управління.

Організуючи й формуючи свою державну службу, держава насамперед
використовує правовий інструментарій. За допомогою юридичних норм
здійснюється як організація державної служби, так і регламентація
практичної діяльності державних службовців щодо реалізації наданих їм
повноважень. Це, зокрема, встановлення посадових найменувань, визначення
повноважень відповідно до посади, вироблення правил вступу на державну
службу, проходження служби та просування по ній, укладання документів і
порядок роботи з ними, прийом громадян і розгляд їх звернень,
застосування заходів заохочення і відповідальності, припинення службових
відносин тощо.

Основним нормативним документом, що регламентує питання державної служби
в Україні, є Закон «Про державну службу» від 16 грудня 1993 p. Стаття 1
Закону «Державна служба і державні службовці» визначає, що державна
служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних
органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій
держави, за що їм виплачується заробітна платня із державного бюджету.
Закон визначив поняття «посади» і «посадові особи».

В даній курсовій роботі ставимо перед собою мету дослідити в першу чергу
такі питання, як: місце державної служби у функціонуванні держави,
правове регулювання держслужби, окремим розділом буде розглянуто поняття
і види державного службовця, правовий статус, зокрема проблеми статусу
правових службовців, обовязки і права державних службовців, особливості
проходежння державної служби.

Під час виконання даної курсової роботи були використані різноманітні
нормативно-правові акти та інша спеціалізована література.

Методами наукового дослідження при написання роботи були: літературний
метод, метод аналізу, синтезу та узагальнення.

Дана робота, на нашу думку, дає змогу якнайкраще опанувати
дослідницькими навичками та краще зрозуміти особливості принципів
проходження та функцій державних службовців, особливостей їх правового
статусу тощо.

Розділ І. Поняття та принципи державної служби

1.1. Місце державної служби у функціонуванні держави

Державна служба органічно пов’язана з державою, її роллю та місцем у
житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються
завдання та функції держави, оскільки кожна посада — це коло службових
повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона
невідривне пов’язана з його структурою і в той же час має на меті
організацію особового складу державного органу чи його апарату —
державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з
ошяду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона
починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує
організацію державних органів та їх апарату.

Слід відмітити, що державна служба, в свою чергу, залежно від форми
діяльності поділяється на види: державна служба в апараті законодавчих
органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного
управління та їх апараті), державна служба в судових органах та органах
прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди
органічно пов’язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у
виконання певних завдань і функцій держави — законодавчих, виконавчих,
судових, прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають
основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою
відображує факт суспільного поділу праці, підкреслює різноманітність її
видів.

Державний апарат організує виконання державних функцій в політичній,
господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі
цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, вирішення
найбільш важливих справ державного та громадського життя.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб. що займають
посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання
завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок
державних коштів.

Поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової
діяльності: а) держави;

служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в
державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією із сторін
організаційної діяльності держави; в) ця організаційна діяльність
спрямована на комплектування особового склад) державних органів та інших
організацій і правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст
діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань
і функцій держави; г) особливість державної служби пов’язана з оплатою
праці осіб що на ній перебувають, з державних коштів.

Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на

велику організаторську роль держави у розв’язанні проблем управління
різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління
залежить виконання її завдань та функцій.

Закон України «Про Державну службу», прийнятий у груди 1993 р.,
встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне
положення про рівне право громадян на доступ до державної служби (ч. 2
ст. 38). В ст. 4 цього Закону встановлено, що право на державну службу
мають громадяни України незалежно від походження, соціального і
майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних
поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали
відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому
порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою
Кабінетом Міністрів України. В Законі нічого не говориться про
можливість та порядок перебування на державній службі в Україні
іноземних громадян, досвід яких широко використовується в різних галузях
управління.

Основними принципами державної служби є: служіння народу України;
демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет
прав людини і громадянина;

професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість
справі; персональна відповідальність за виконання службових обов’язків,
дисциплінованість; дотримання прав та законних інтересів органів
місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

Уперше в законодавстві України про державну службу сформульовано етику
поведінки державного службовця, відповідно до якої державний службовець
повинен сумлінно виконувати свої службові обов’язки, шанобливо ставитися
до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури
спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам
державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного
службовця. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення.

Нині опрацьовується проект Кодексу основних правил поведінки державних
службовців.

1.2. Правове регулювання державної служби

В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань
та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають.
Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснені певні
заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових
відносин та організації державної служби. Прийнято низку законів та
законодавчих актів, що регулюють окремі напрямки державно-службової
діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська
України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту,
про міліцію України та ін. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються
питань організації та проходження державної служби у відповідях
державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на
врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо
створення правових, організаційних, економічна, соціальних умов
реалізації громадянами права на державну службі, В преамбулі цього
Закону встановлено, що він визначає загальні засади діяльності, а також
статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх
апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він
практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Державна політика у сфері державної служби визичається Верховною Радою
України. Її основними напрямками є вивчення цілей, завдань та принципів
функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності
роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для
проведення державної політки та функціонального управління державною
службою утворено Головне управління державної служби України та
Координаційну иду з питань державної служби. Указом Президента України
від 24іипня 1995 p. затверджено «Положення про Раду по роботі з кадрам».

На Головне управління державної служби покладаються прогнозування і
планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення
разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів
політики в сфері державної служби в державних органах та їх апараті,
розробка і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів
нормативних актів з питань державна служби, розробка, координація і
контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної
служби та вирішення інших витань організації і правового регулювання
державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби в державних органах,
правове становище яких регулюється спеціальними законами України,
вирішуються цими органами, то є важливим створення та функціонування
Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів,
засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби,
об’єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності
державна служби. Положення про Координаційну раду з питань державної
служби затверджується Кабінетом Міністрів України.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та
його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та їх
заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України,
членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду
України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів
Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його
заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють в апараті органів
прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби
безпеки, внутрішніх справ та ін., здійснюється відповідно до цього
Закону, якщо інше не передбачено законами України.

У Законі «Про державну службу» відсутні положення, що стосуються
регулювання правового статусу керівників, їх заступників, керівників
структурних підрозділів та інших посадових осіб державних підприємств і
установ. Водночас слід підкреслити, що розпорядженням Кабінету Міністрів
України від 29 квітня 1996 p. посади працівників центрів підвищення
кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств
віднесені до четвертої категорії посад державних службовців.

Розділ ІІ. Поняття і види державного службовця

2.1. Поняття службовця та правова основа діяльності

державних службовців

Професійні службовці належать до певної групи населення — осіб найманої
праці, зайнятих у сфері управління «виробництвом» управлінських рішень
та їх реалізацією в порядку службових завдань.

Професійну службу можна деференціювати за ознакою її організації та
порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах.
Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон
України «Про державну службу», в якому визначається правовий статус,
походження, питання службової кар(єри, припинення статусу та матеріальне
забезпечення службовців. Крім цього закону, діяльність державних
службовців регламентують і інші законодавчі акти, наприклад, Кодекс
законів про працю України, закони України «Про прокуратуру», «Про
оперативно-розшукову діяльність», «Про державний захист працівників суду
і правоохоронних органів» та ін.

Перший вид служби — загальна служба — передбачає проходження її у
сферах державного сектора виробництва, в органах транспорту, торгівлі, в
органах, завданням яких є забезпечення внутрішньої стабільності держави,
в навчальних, наукових установах, закладах охорони здоров»я, культури, у
муніципальних утвореннях.

Службовець (і це особливість юридичного статусу) — учасник специфічного
правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у трудові
правовідносини, пов»язані з особистим професійним становищем, трудовими
правами та обов»язками, із самим процесом праці, а з іншого боку — у
адміністративно-правові, пов»язані з виконанням вимог служби,
управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець — суб»єкт
подвійного (парного) правовідношення.

Згідно статті 1 Закону України «Про державну службу»: Державна служба
в Україні — це професійна діяльність осіб, які займають посади в
державних органах та їх апараті щодо практичного виконання
завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок
державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні
службові повноваження».

Професійна служба — це адміністративно-правове відношення службовця,
який перебуває на посаді в державних органах, об»єднаннях громадян,
органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за
призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій
власника, що має своїм змістом обов»язкову діяльність по реалізації
управлінських функцій.

Професійна служба як правовий інститут — це сукупність норм, що
належать до різних галузей права і визначають порядок вступу на службу,
найняття, її проходження, права та обов»язки службовців (норм трудового
й адміністративного права); порядок оподаткування, матеріального
стимулювання (трудове і фінансове право); нормування, оплату праці,
соціальне страхування, сумісництво, режим виробничого процесу (трудове
право); юридичну відповідальність тощо.

Що стосується вимог, які ставляться до громадян при вступі на державну
службу, то можна виділити дві групи таких вимог: загальні та специфічні.

До першого виду належить заборона перебувати на державній службі в
одній установі чи підприємстві особам, які є близькою ріднею між собою
або свояками, якщо їхнє одночасне перебування на службі пов»язане з
підпорядкованістю чи підконтрольністю одного з них іншому. При цьому у
Постанові РНК УРСР від 4.06.33р. «Про сумісництво посад та службу
родичів в установах, підприємствах, організаціях усуспільненого сектора»
(ст.16,17) та в ст.251 Кодексу законів про працю України (доповнення
1995р.) йдеться про безпосередню підпорядкованість чи підконтрольність,
а не загальну.

Із цього правила (яке не є розширювальним правилом) винятки можуть бути
зроблені лише Кабінетом Міністрів, наприклад, для окремих посад на
підприємствах, для віддалених населених пунктів, де ускладнено підбір
кадрів або, навпаки, існує безробіття.

Встановлені обмеження не поширюються на тих, хто займає підпорядковані
чи підконтрольні виборні посади, а також на працівників зв(язку (крім
центрального апарату), педагогів, викладачів, бібліотекарів, артистів,
музикантів державних театрів і студій, лікарів у лікувальних чи
санітарних установах, агрономів, землемірів тощо.

На державну службу не приймаються недієздатні, а також особи,
позбавлені, за вироком суду права перебувати на певних посадах у апараті
державного управління (ст. 84 та 87 ККУ). В окремих галузях ця заборона
регулюється типовими інструкціями, затверджуваними центральним галузевим
органом. Так інструкція, що діє в державному секторі торгівлі,
передбачає недопущення на матеріально-відповідальні посади осіб, які
мають судимістьза корисливі злочини або звільнені з роботи за крадіжки і
зловживання. У деяких сферах приватної економіки також передбачено
подібні заборони. Так, особи, що мають непогашену судимість за крадіжки
хабарництво, інші корисливі злочини, не можуть займати керівні посади
або посади, пов(язані з матеріальною відповідальністю.

Забороняється суміщення державних посад з приватними. Керівникам,
заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій,
їхніх структурних підрозділів, а також службовим особам державних
органів, органів місцевого і регіонального самоврядування діючим
законодавством (Декрет Кабінету Міністрів України від 31.XII.92 р. «Про
впорядкування діяльності суб»єктів підприємницької діяльності, створених
за участю державних підприємств») заборонено безпосередньо займатися
підприємницькою діяльністю. Це виключає можливість бути учасниками
будь-якого приватного торгового, промислового підприємства, займатися
підрядами або поставками, брати участь у договорах оренди та в будь якій
формі вступати в відносини комерційного характеру з державними органами,
бути повіреним третіх осіб у справах установ та підприємств, де вони
(повірені) перебувають на службі, сприяти фізичним і юридичним особам з
використанням свого службового становища у підприємництві і т. п.

Ніяких інших обмежень законодавством не передбачено. Навіть більше,
передбачено кримінальну відповідальність за відмову у прийомі на роботу
в держапарат з мотивів вагітності, годування дитини груддю або наявності
дитини віком до 3-х років. Є також незаконною відмова в прийнятті на
роботу з таких підстав, як соціальне походження, стать, майновий стан,
національна належність, колишня судимість, засудження батьків чи
родичів, оскільки таке не передбачено спеціальними законами (винятки
складають деякі галузі державного управління — правоохоронні органи,
дипломатична служба і таке ін., кандидати на службу в яких проходять
перевірку на відсутність будь-яких компроментуючих фактів, при наявності
їх згоди на таку перевірку).

До спеціальних вимог стосовно вступу на професійну службу можна
віднести віковий ценз; наявність спеціальної освіти; вчених ступенів,
звань; практичного стажу зі спеціальності; стан здоров»я; принесення
присяги; складення кваліфікаційного іспиту; проходження стажування.

Невід»ємним компонентом служби як юридичного інституту є посада,
оскільки кожний громадянин, що вступив на професійну службу в державних
органах чи недержавних організаціях, займає посаду на відміну від
робітника, що працює за спеціальністю, котра характеризує рід трудової
діяльності.

Посада, будучи одночасно робочим місцем та бюджетною позицією
утворюється у розпорядчому порядку. Правовими актами компетентних
органів визначається її назва, місце у службовій ієрархії, порядок
зміщення. Вона включається в штатний розклад, в єдину номенклатуру посад
службовців. При цьому найменування посад має максимально точно
віддзеркалювати зміст і характер роботи, що виконується працівником.

Службові позиції за тотожністю функціональних завдань впорядковано в
ієрархічну структуру, у певні організаційні підрозділи, а за такою
ознакою, як наявність (відсутність), обсяг владних повноважень, — у
шкалу залежностей: майже кожна посада є одночасно крівною щодо
попередньої, вона ж підпорядкована щодо наступної. Отже, структура посад
воднораз є і структурою виконавчої влади (владних повноважень).

Посада є часткою структури органу, виявом його компетенції у вигляді
владних повноважень, якими наділяється саме посада, а не конкретний
службовець. Якщо посада має займатися за контрактом, то зміст і характер
повноважень «насичується» в залежності від умов контракту. Водночас
треба зазначити, що в управлінському апараті, крім посад, що
передбачають реалізацію владних повноважень та вчинення будь-яких
юридично значучих дій, існує велика група посад, праця на яких
обумовлена виконанням функцій, що не виражають волю держави, але є
потрібними в наслідок забезпечуючого характеру таких, створення
матеріальних, інших умов для виконання владних повноважень, тобто
визначального виду діяльності органу виконавчої влади. Отже, йдеться про
окремі два поняття — «службова особа» та «особа» що перебуває на
службі».

Обсяг владних повноважень службових осіб, авторитет, властивий владі,
визначається отже, їхньою посадою. Поза посадою, адміністративної влади
не існує.

Структура, ієрархія посад є й структурою, ієрархією адміністративної
влади органу.

Владні повноваження умовно поділяються на дердавно-владні, що виражають
волю держави і передаються нею службовим особам на підставі закону, та
юридично-владні, що не виражають волю держави але мають законний
характер (повноваження службових осіб громадських організацій, партій,
приватних підприємств і установ).

На службу до державного органу або приватної структури громадянин може
вступати з досягненням 16 років, тобто віку обмеженої цивільної
дієздатності. Це і є загальним правилом, якщо на доповнення до нього
спеціальними законодавчими або нормативними актами не встановлено іншого
віку, наприклад, для суддів і прокурорів — 25 років, для депутатів усіх
рівнів — 18 років, для призову на дійсну військову службу — 18 років
тощо.

Діючим законодавством передбачається зайняття певних посад на державній
службі леше особами зі спеціальною освітою. Це посади прокурорів і
слідчих, лікарів та педагогів, ветеренарних працівників тощо.

Практичний стаж із спеціальності, необхідний для зміщення керівних
посад у соціально культурних установах, становить 3 роки (директори
загальноосвітніх шкіл, завідуючі дошкільних установ та ін.), для
зайняття посади народного судді районного (міського) суду потрібний стаж
роботи за юридичною спеціальністю не менше 2 років, судді суду вищого
рівня — не менше 5 років, з них не менше 3 років на посаді судді тощо.

Умовою до зайняття окремих посад на державній службі є придатність до
виконання певних обов»язків за станом здоров»я. Це посади командного
складу морських суден, органів внутрішніх справ, збройних сил тощо.

Особи, які вперше призначаються на прокурорсько-слідчі посади або
обираються шляхом конкурсного відбору на посади суддів, приймають
присягу, текст якої затверджується Верховною Радою України.

Наявність вчених ступенів та звань необхідна для зміщення посад
ректорів , директорів, проректорів, заступників директорів, завідувачів
відділами НДІ, кафедрами, деканів, їхніх заступників.

Вимоги походження стажування для осіб, які не мають стажу практичної
роботи за спеціальністю, визначає закон України «Про прокуратуру»
(1991р.), а вимоги кваліфікаційного екзамену, що приймається
кваліфікаційною комісією, — Закон України «Про статус суддів» (1992р.)
тощо.

Існує кілька способів заміщення вакантних службових місць як на
державній службі, так і у приватному секторі.

Найкращою організаційно-правовою формою заміщення посад є конкур, що
передбачає вибір претендентів на посаду або методом екзаменування, коли
кращі працівники відбираються на основі серії випробувань, вправ, тестів
у сфері загальнокультурного розвитку і виявлення рівня професійних
знань, або методом змагання документів про ступінь професійної, наукової
кваліфікації (документальний конкурс).

Із конкурсної системи існує два вийнятки. Цей метод не застосовується на
вершині законодавчої та виконавчо владної ієрархії та для заміщення
посад виконавчого, технічного і обслуговуючого персоналу державних
органів, тобто у підвалині цієї піраміди. У першому випадку конкурс не
припускається і призначення проводяться винятково за розсудом вищого
органу законодавчої або виконавчої влади. У другому випадку зарахування
на посаду проводиться внаслідок однобічного акту вищестоящої службової
особи.

Обрання як метод заміщення посад у деяких органах виконавчої і судової
влади є за своєю суттю тим самим призначенням, яке, однак, здійснюється
групою індивідів.

Вступ на професійну службу може оформлюватися договірним двостороннім
актом-контрактом, який є обов(язковим для керівного складу державних
підприємств, для окремих видів держслужбовців (наприклад,
професорсько-викладацького складу вузів) і факультативним для заміщення
будь-яких посад службовців приватного сектору (спільні, орендні
підприємства).

Контракт укладається не з посадою (як строкова трудова угода), а з
людиною. Контракт передує призначенню або укладається після обрання
(конкурсу) і має прямий характер, є підставою для видання наказу
(розпорядження) про призначення. Його зміст визначається не тільки
законодавством про працю — типовою формою контракту, а й особливими
умовами праці, винагороди, відповідальності, розірвання контракту, які
мають індивідуальне значення бо можуть і не передбачатися вказаними вище
нормативами. Як строки дії встановлених контрактом трудових відносин,
так і пільги, гарантії є предметом погодження обох сторін. Разом з тим,
може бути обмежено право на звільнення за власним бажанням при
відсутності поважних причин, а відповідальність за дострокове розірвання
контракту (неустойка) непередбачена.

2.2. Посада і посадова особа

Державні службовці виконують покладені на них обов’язки на постійній чи
тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно
від категорії посади. Посада, яку займає державний службовець, визначає
зміст його діяльності і правове становище. Від посади залежать обсяг,
форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні
компетенції того державного органу, в якому він працює. Згідно з ст. 2
Закону посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна
структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено
встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Це поняття може бути використане для будь-якого державного органу,
структурного підрозділу, їх апарату. На жаль, цього не можна сказати про
наведене в Законі поняття посадових осіб, якими відповідно до Цього
Закону вважаються керівники та заступники керівників них органів та їх
апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими
нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та
консультативно-дорадчих функцій.

Питання про визначення посадової особи має дуже велике значення. Тому
наведене вище поняття не може задовольнити теорію і практику з
принципових позицій. По-перше, воно є нечітким, оскільки в ньому
говориться про державних службовців, на яких законом та іншими
нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та
консультативно-дорадчих функцій, а в преамбулі Закону встановлено, що
він визначає статус державних службовців, які працюють в державних
органах та їх апараті. По-друге, в цьому понятті говориться про осіб,
наділених консультативно-дорадчими функціями. Але ж
консультативно-дорадчими функціями можуть бути наділені не тільки
посадові, а й інші особи, як практично це і буває. Якщо «консультант»
або «радник» не наділений організаційно-розпорядчими, а краще було б
сказати — владно-розпорядчими функціями, то він не може бути віднесений
до посадових осіб.

Практичне значення поняття «посадова особа» тісно пов’язане з
кримінальним законодавством, інститутом адміністративної
відповідальності, всіма галузями та сферами управлінської діяльності.

Отже, посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна
структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено
встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників
державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких
законами або іншими нормативними актами покладено здійснення
організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами.
Основними критеріями класифікації посад державних службовців є:
організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і
характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в
структурі державного органу.

Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій
відповідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із
трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша
посада.

Встановлені такі категорії та ранги.

Перша категорія (3, 2, 1 ранги):

• посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України;

• голів інших центральних органів державної виконавчої влади при
Кабінеті Міністрів України;

• Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;

• голів держадміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі;

• перших заступників міністрів, перших заступників голів державних
комітетів, що входять до складу Уряду;

• керівників Адміністрації Президента України;

• Секретаріату Верховної Ради України та інші, прирівняні до них посади.

Друга категорія (5, 4, 3 ранги):

• посади заступників керівника Адміністрації Президента України;

• заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України;

• заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України;

• керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради
України;

• секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації
Президента України, апарату Кабінету Міністрів України;

• радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради
України, Прем’єр-міністра України;

• заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які
входять до складу Уряду;

• перших заступників, заступників голів комітетів та інших центральних
органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;

• першого заступника Постійного Представника Президента України в
Республіці Крим;

• перших заступників глав обласних Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Третя категорія (7, 6, 5 ранги):

• посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів
секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації
Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату
Кабінету Міністрів України;

• заступників Постійного Представника Президента України в Республіці
Крим;

• заступників глав обласних. Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій;

• глав держадміністрацій в районах, районах міст Києва та Севастополя;

• начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та
інших центральних органів державної виконавчої влади та інші, прирівняні
до них посади.

Четверта категорія (9, 8, 7 ранги):

• посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату
Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України;

• заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів)
міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;

• керівників управлінь, відділів, служб обласних. Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій та інші, прирівняні до
них посади.

П’ята категорія (11, 10, 9 ранги):

• посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної
виконавчої влади;

• заступників голів держадміністрацій у районах, районах міст Києва та
Севастополя;

• заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій;

• спеціалісти апарату цих адміністрацій та інші, прирівняні до них
посади.

Шоста категорія (13, 12, 11 ранги):

• посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у
містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;

• спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних. Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до
них посади.

Сьома категорія (15, 14, 13 ранги):

• посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі
державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до
них посади.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до очолюваної посади, рівня
професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають
посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які
відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів
України. Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій,
присвоюються керівником безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що
стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках
давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням
кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових
обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої
категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття
безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові,
безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на
соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої
законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому
порядку.

2.3. Державні службовці, їх види.

Проблеми статусу правових службовців

Цетральне місце у проблемі визначення державних службовців як суб(єктів
адміністративно-правових відносин, займає питання про види професійних
службовців. Треба вказати на два підходи до класифікації службовців.

Виходячи з такої ознаки, як «зміст діяльності» у сфері управління, у
кадровій політиці, у підготовці, прийнятті юридичних актів виконавчої
влади, «Єдина номенклатура посад службовців» (1967 р.) пропонує поділ
службовців на три групи. Це — керівники, спеціалісти, технічні
виконавці. Така класифікація віддзеркалює суто функціональні позиції
працівників адміністративно-управлінського персоналу у сфері
обслуговування виробничо-господарської діяльності. Інший підхід
запропоновано кримінальним законодавством і розвинуто вченими-юристами,
зокрема представниками науки адміністративного права. За основу
класифікації взято момент володіння владними повноваженнями,
обов(язковими якщо не для всіх службовців, то для окремих їх категорій.
При цьому такі повноваження закріплюються за тим чи іншим видом
службових посад.

Службове призначення цієї типології полягає у тому, щоб відігравати роль
відповідного індикатора при вирішенні питання про притягнення до
кримінальної чи адміністративної відповідальності (при кваліфікуванні
діяння) за вчинення службового правопорушення.

Тут виділяють адміністративно-допоміжний персонал, функціональний
(оперативний, основний) склад органу, службових осіб, представників
влади.

Перша категорія службовців, виконуючи дії так званого
матеріально-технічного характеру, готує умови для здійснення юридично
значущих дій. Самі по собі матеріально-технічні дії (операції) юридичних
наслідків за собою не тягнуть. До цієї категорії відносимо секретарів,
стенографісток, діловодів, архіваріусів, табельників, лаборантів тощо.

До функціонального складу належать службовці, які особисто здійснюють
функції, заради яких і створено орган (установу). Вони лікують,
викладають, ведуть наукові дослідження, здійснюють юридичний захист
тощо, тобто здійснюють професійну діяльність. Такі посади не пов(язані з
керівною, організаційною діяльністю, а отже, дії службовців, що їх
займають, лише як виняток, можуть тягти за собою юридичні наслідки.
Йдеться про викладачів, які здійснюють атестацію чи екземенування,
лікарів, що видають лікарняні листки, звільняючи від роботи, чим
створюють юридичні підстави до використання фонду соціального
страхування.

До службових осіб відносять службовців державних, недержавних
організацій, місцевого самоврядування, приватного сектору, які своїми
діями створюють юридичні акти чи здатні породжувати, змінювати,
припиняти конкретні юридичні відносини. Вони розпоряджаються коштами,
видають накази і розпорядження, укладають інструкції та довідки,
господарські договори, контракти і акти ревізій, рапорти чи службові
(доповідні) записки, виконують контрольно-наглядові дії, відають
питаннями кадрів, застосовуюють юридичні санкції, розглядають скарги
тощо.

Нарешті, представники виконавчої (адміні-стративної) влади — це державні
службовці, чиї дії поширюються на так званих «третіх осіб», тобто осіб,
адміністративно не підпорядкованих представникам влади. Йдеться про
значні контингенти населення або всіх громадян яи певні категорії
службових осіб. Отже, владні повноваження представників влади мають
виявлятися у територіальному або галузевому вимірах.

Широке коло представників влади включає представників законодавчої та
юрисдикційної влади: депутатів будь-якого рівня, прокурорсько-судових
працівників.

Вузьке коло — представники виконавчої влади (представники міліції,
державних спеціалізованих інспекцій, антимонопольної та податкової
служби, представники органів транспорту, що наділені правом провадження
в справах адміністративних правопорушшень. Представники державної
контрольно-ревізійної служби).

Закон «Про державну службу» не дає розгорнутого поняття державних
службовців, констатуючи, що до них належать особи, які займають посади в
державних органах та їх апараті і мають відповідні службові
повноваження. Наведене поняття звужує коло осіб, що належать до
державних службовців.

У спеціальній літературі державні службовці розглядаються і в широкому
розумінні. Відповідно до цього державним службовцем визнається особа,
яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній
організації — органі державної влади, на підприємстві, в установі,
організації (тільки б вони були засновані на державній власності).

Процес проходження державної служби у сфері виконавчої влади багато в
чому залежить від галузі діяльності державного службовця, повноважень та
обов’язків окремих службовців. За цими ознаками всі службовці органів
державного управління поділяються на види. В теорії адміністративного
права та практиці державного управління найбільш поширеною є
класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями,
які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших правових
документах — положеннях, статутах, рішеннях і т. под.

За такою класифікацією виділяють: допоміжний (технічний) персонал,
спеціалістів, посадових осіб та представників адміністративної влади.

Діяльність допоміжного персоналу пов’язана з виконанням
матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних
наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, оскільки
в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридичне
значущих дій. До складу допоміжного персоналу входять: секретарі,
діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін.

До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в
окремих галузях та здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені,
агрономи, юрисконсульти та ін. Їх посади не пов’язані з керівною
діяльністю і не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках
їх дії можуть створювати юридичні наслідки, наприклад, викладач приймає
іспити, лікар видає лікарняний листок і т. ін.

До посадових осі б, як вже говорилося, належать ті службовці, на яких
покладено здійснення організаційно-розпорядчих та контрольно-дорадчих
функцій, їх дії, пов’язані з виконанням цих функцій, завжди тягнуть за
собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, які
здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії
поширюються на осіб, що їм не підпорядковані (працівники міліції,
державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби та ін.).
Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з
них — і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення.

2.4. Обов’язки і права державних службовців

У Законі «Про державну службу» закріплені основні обов’язки та права
державних службовців. Державні службовці зобов’язані додержуватися
Конституції та інших актів законодавства України, забезпечувати
ефективну роботу відповідних органів, не допускаючи при цьому порушень
прав і свобод людини і громадянина, безпосередньо виконувати покладені
на них службові обов’язки, зберігати державну таємницю, інформацію про
громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної
служби, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати
професійну кваліфікацію. Важливим є те, що державний службовець не
тільки має право, а й зобов’язаний у разі одержання доручення, яке
суперечить чинному законодавству, невідкладно, в письмовій формі
доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі
наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Серед широкого спектру основних прав державних службовців слід відмітити
такі, як право на повагу особистої гідності, право на соціальний та
правовий захист, право на просування по службі з урахуванням
кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов’язків,
право приймати рішення в межах своїх повноважень та ін. Законодавець
підкреслює, що конкретні обов’язки та права державних службовців повинні
визначатися на основі типових кваліфікаційних характеристик і
відображатися у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються
керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх
компетенції.

Надаючи всім громадянам України рівне право доступу на державну службу,
законодавець разом з тим встановлює коло обмежень, що пов’язані з
прийняттям на державну службу та проходженням державної служби.

Обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, є традиційними —
визнання особи у встановленому порядку недієздатною, наявність
судимості, що є несумісною із зайняттям посади, безпосередня
підпорядкованість або підлеглість особам, які є близькими родичами чи
свояками. Законами України для деяких категорій державних службовців
можуть встановлюватись й інші обмеження, пов’язані з прийняттям на
державну службу.

Відповідно до ст. 16 Закону державний службовець не має права
здійснювати дії, передбачені ст. ст. 1,5 Закону України від 5 жовтня
1995 р. «Про боротьбу з корупцією». До таких дій належать корупційні
діяння: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій
держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг,
пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів
(послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом); яка е істотно нижчою
від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на
виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних
паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи
переваг, не передбачених чинним законодавством.

Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб,
уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження
корупції і перелічені в ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією». Вони не
мають права: сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і
юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так
само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою
незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших
переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через
посередників або підставних осіб, бути повіреними третіх осіб у справах
державного органу, в якому вони працюють, а також виконувати роботу на
умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а
також медичної практики);

входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу
правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових
установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої
передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати
недостовірну чи неповну інформацію та вчиняти інші дії.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти дії, що
перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Обмеження,
пов’язані з проходженням служби окремими категоріями державних
службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Особи, які претендують на заняття посади в системі державної служби або
на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо
них обмеження.

Для зайняття посади державного службовця введено декларування доходів
особи, яка претендує на посаду, а особам, що претендують на заняття
посад першої і другої категорії (ст. 25 Закону), потрібно надати, крім
декларації про доходи, відомості про належні їм та членам їх сімей
нерухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості
подаються щорічно і особами, що вже зараховані на державну службу.

2.5. Проходження державної служби

Зарахування на державну службу здійснюється на конкурсній основі згідно
з порядком, що встановлюється відповідним Положенням, затвердженим
Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних
службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової
інформації не пізніше ніж за місяць до проведення конкурсу. Інші
процедури прийняття на службу можуть встановлюватися законами України,
але при цьому забороняється вимагати від кандидатів на державну службу
відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством
України.

Просування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового
резерву чи пройшов стажування, а також прийняття на роботу державного
службовця, що припинив державну службу в зв’язку з відставкою, може
здійснюватися керівником відповідного державного органу без конкурсного
відбору.

У практику державного будівництва України законодавче введений інститут
патронажної служби. Зміст його зводиться до того, що всупереч із
загальним правилом, коли не можуть бути обраними або прийнятими на
посаду в державному органі та його апараті особи, що будуть
безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими
родичами чи свояками, керівники вищих державних органів мають право
самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників,
керівників прес-служб, радників, секретарів згідно з штатним розписом і
категорією, що відповідає посаді. На такі посади можуть добиратися
родичі, свояки, друзі і т. ін. Правом добирати собі на посади своїх
помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно із
Законом «Про державну службу» наділені Президент України, Голова
Верховної Ради України, члени Кабінету Міністрів України — так зване
«політичне» керівництво країни, а також глави місцевих державних
адміністрацій.

Громадяни України, які вперше зараховуються на службу, при зарахуванні
на державну службу складають присягу, про що робить відповідний запис у
трудовій книжці. Текст присяги наводиться в -. 17 Закону «Про державну
службу».

При прийнятті на державну службу для особи, яка претендує на посаду
державного службовця, може встановлюватися випробування терміном до
шести місяців, а зараховані на службу можуть проходити стажування
терміном до двох місяців з метою набуття практичного досвіду та
перевірки ділових якостей.

Державні службовці можуть бути відсторонені від виконання повноважень за
посадою без рішення відповідних правоохоронних органів. Відсторонення
може бути прийняте керівником відповідного державного органу, в якому
працює службовець, якщо невиконання службових обов’язків призвело до
людських жертв, завдало значної матеріальної чи моральної шкоди
громадянинові, державі, підприємству, установі або об’єднанню громадян.
Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна
перевищувати часу службового розслідування — двох місяців. Якщо
правомірність рішення про відсторонення від виконання повноважень за
посадою не підтверджується результатами службового розслідування, то
воно скасовується. Відсторонення не може бути підставою для звільнення
особи з державної служби, переведення на іншу посаду або в інших
випадках, які б призвели до зміни правового статусу службовця.

Важливе місце при проходженні державної служби відводиться службовій
кар’єрі. Державна служба як правовий інститут становить собою сукупність
правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі
організації державної служби та виконання державними службовцями
покладених на них завдань. Суспільні відносини, що виникають у процесі
здійснення державної служби, є різноплановими і великими за своїм
обсягом. Одні з них складаються в процесі організації державної служби,
інші — при практичному її здійсненні.

Процес організації державної служби пов’язаний з встановленням правового
статусу конкретної посади, способів заміщення посад на державній службі
та умов вступу до неї, а також з підготовкою, підбором та розстановкою
кадрів державних службовців, зарахуванням їх на посади.

Законодавство передбачає порядок прийняття та проходження державної
служби, вводить категорії посад службовців та ранги, які їм присвоюють,
ставлячи їх в основу службової кар’єри.

Посади державних службовців класифікуються з урахуванням
організаційно-правового рівня органу, обсягу і характеру компетенції на
конкретній посаді, ролі і місця посади в структурі державного органу.
Законом «Про державну службу» встановлено сім категорій посад державних
службовців, яким відповідають 15 рангів. При прийнятті на державну
службу службовцю присвоюється ранг у межах конкретної категорії посад
відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та
результатів роботи. Черговий ранг у межах відповідної категорії посад
державному службовцю присвоюється через два роки. Черговий ранг у межах
категорії посад може бути присвоєний достроково за виконання особливо
відповідальних завдань. За сумлінну працю державному службовцю може бути
присвоєний ранг за межами відповідної категорії посад. Присвоєний ранг
зберігається за державним службовцем і у випадках, коли він перейшов на
посаду нижчої категорії або залишив державну службу, а потім повернувся
до неї. Народним депутатам України, які до обрання перебували на
державній службі, час виконання обов’язків народного депутата
зараховується до стажу державної служби. Позбавлення рангу допускається
лише за вироком суду.

Встановлення категорій посад та рангів державних службовців має велике
значення для забезпечення ефективності державної служби, стабільності
кадрів, оскільки дозволяє вирішувати багато питань, пов’язаних з
підготовкою, підбором, розстановкою кадрів, їх перепідготовкою,
підвищенням кваліфікації, просуванням по службі, а також оплатою праці
та пенсійним забезпеченням.

Для ефективної та стабільної роботи державної служби, підвищення
професійного рівня працівників та підготовки їх на керівні посади
важливе значення має формування кадрового резерву, який відповідно до
ст. 28 Закону «Про державну службу» формується із спеціалістів місцевого
та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної,
наукової та інших сфер, випускників навчальних закладів відповідного
профілю, через підвищення кваліфікації, стажування. Порядок формування і
організації роботи з кадровим резервом, наприклад, регулюється
Положенням про формування кадрового резерву керівників державних
підприємств, установ і організацій від 20 жовтня 1995 p., затвердженим
Кабінетом Міністрів України.

Невід’ємна частина кадрової роботи — навчання та підвищення кваліфікації
державних службовців. Держава здійснює заходи щодо створення умов для
навчання та підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах
(на факультетах) та шляхом самоосвіти.

Важливе значення для розв’язання проблем комплектування ‘ органів
виконавчої влади всіх рівнів висококваліфікованими кадрами, спроможними
забезпечити економічний і соціальний розвиток держави, мають затверджені
Указом Президента України «Програма кадрового забезпечення державної
служби» та «Програма роботи з керівниками державних підприємств, установ
і організацій». Ці документи передбачають створення єдиної
централізованої державної системи підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних
підприємств, установ і організацій. З цією метою формується мережа
галузевих навчальних закладів з широкою міжгалузевою і регіональною
кооперацією. Консультаційно-методичні функції у цій роботі покладені на
Українську академію державного управління при Президентові України та її
філії.

У структурі всіх органів виконавчої влади створюються підрозділи або
призначаються окремі посадові особи, що займаються питаннями кадрового
забезпечення, які здійснюють організаційно-методичне керівництво
формуванням кадрового резерву, контроль за виконанням особистих річних
планів підвищення кваліфікації фахівців, узагальнюють практику
формування кадрового резерву та вносять до керівництва пропозиції щодо
його поліпшення.

Відповідальність за стан кадрового забезпечення центральних та місцевих
органів виконавчої влади покладається на їх керівників. Контроль за
кадровим забезпеченням державної служби з метою проведення дійових
заходів щодо додержання вимог Закону «Про державну службу» та інших
нормативних актів із зазначених питань центральними та місцевими
органами виконавчої влади, а також розробка практичних рекомендацій,
інформаційних та інструктивних матеріалів, спрямованих на подальше
вдосконалення роботи з кадрами, здійснюються Головним управлінням
державної служби, органами виконавчої влади у підпорядкованих їм
структурах.

Результати підвищення кваліфікації є однією з підстав просування по
службі.

Законом «Про державну службу» (розділ VI) передбачені підстави
припинення державної служби. Крім загальних підстав, встановлених
законодавством України про працю, державна служба припиняється в разі
порушення умов реалізації права на державну службу, недодержання вимог,
пов’язаних з проходженням державної служби, досягнення державним
службовцем граничного віку проходження служби, виявлення чи виникнення
обставин, що перешкоджають перебуванню на державній службі, відмови від
складання присяги або її порушення, неподання чи подання неправдивих
відомостей щодо доходів службовця, відставки для службовців, що займають
посади першої або другої категорії.

2.6. Відповідальність державних службовців

Особи винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть
цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з
чинним законодавством.

Дисциплінарна відповідальність застосовується до державного службовця за
невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, перевищення
своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням
державної служби, а також за вчинок який порочить його як державного
службовця або дискредитує орган, в якому він працює. Крім дисциплінарних
стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана
та звільнення), до службовців можуть застосовуватися попередження про
неповну службову відповідальність та затримка до одного року в
присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для
припинення державної служби на займаній посаді з ініціативи
новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної
служби. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено
державним службовцем безпосередньо в суді.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Невід(ємним компонентом управління державою є державна служба і її
суб(єкти державні службовці. Професійні службовці належать до певної
групи населення — осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління та
реалізації управлінських рішень в порядку службових завдань.

Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон
України «Про державну службу», а також інші законодавчі акти, наприклад,
Кодекс законів про працю України, закони України «Про прокуратуру», «Про
оперативно-розшукову діяльність», «Про державний захист працівників суду
і правоохоронних органів» та ін.

Професійну службу можна деференціювати за ознакою її організації та
порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах.
Професійна служба — це адміністративно-правове відношення службовця,
який перебуває на посаді в державних органах, об»єднаннях громадян,
органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за
призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій
власника, що має своїм змістом обов»язкову діяльність по реалізації
управлінських функцій. Виходячи із змісту діяльності у сфері управління,
у кадровій політиці, у підготовці, прийнятті юридичних актів виконавчої
влади, «Єдина номенклатура посад службовців» (1967 р.) пропонує поділ
службовців на три групи. Це — керівники, спеціалісти, технічні
виконавці. Така класифікація віддзеркалює суто функціональні позиції.

Основними обов(язками службовців є: додержання Конституції України та
інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та
виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;
недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє
виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне
і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб,
розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної
таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час
виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації,
яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне
вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної
кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов’язків,
ініціатива і творчість в роботі тощо. Права державних службовців
регламентовано як у Конституції, так і в багатьох законах — про державну
службу, статус суддів, адвокатуру, прокуратуру, освіту, міліцію, митну
справу, охорону здоров(я, про підприємства і т. п.

Невиконання державним службовцем своїх обов(язків тягне застосування
щодо нього юридичної відповідальності у вигляді одного з чотирьох її
видів. Це: дисциплінарна відповідальність, кримінальна відповідальність,
адміністративна відповідальність та відповідальність за заподіяну шкоду
тощо.

Відповідно до прав, державний службовець має обов’язки. Основні
обов’язки державних службовців: додержання Конституції України та інших
актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання
завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення
порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання
покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання
рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок
своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про
громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної
служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не
підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і
підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових
обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі
одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний
службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це
посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його
виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі
типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових
положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних
державних органів у межах закону та їх компетенції.

Окрім цього, для державних службовців передбачені особливі умови
декларування доходів. Так, особа, яка претендує на зайняття посади
державного службовця третьої — сьомої категорій, подає за місцем
майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового
характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї.
Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і
другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та
членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні
папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно.
Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

До правового статусу державного службовця органічно входять норми, які
встановлюють певні обмеження для службовця у зв’язку з державною
службою. Передбачено два види обмежень.

По-перше, це обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу.
Відповідно до них, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в
державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому
порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям
посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані
або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Окрім перерахованих, законами України можуть бути встановлені інші
обмеження щодо прийняття на державну службу.

По-друге, обмеження, пов’язані з проходженням служби. До них належать:
обмеження загального порядку; заборона на здійснення дій, що є
корупційними; спеціальні, з метою попередження корупції, обмеження щодо
державних службовців та інших осіб, уповноважених виконувати функції
держави.

Обмеження загального порядку полягають в тому, що державні службовці не
можуть брати участь у страйках та чинити інші дії, що перешкоджають
нормальному функціонуванню державного органу.

Корупціиними (передбачені ст. 1 Закону України «Про боротьбу з
корупцією» від 5 жовтня 1995 p.) діяння є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій
держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг,
пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів
(послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою
від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави,
кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого
майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним
законодавством.

У порядку спеціальних обмежень (передбачені ст. 5 Закону України «Про
боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 p.) державний службовець чи інша
особа, уповноважена виконувати функції держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним
особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні
субсидій, суб-венцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного
одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через
посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах
державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на
умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а
також медичної практики);

в) входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу
правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових
установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та
юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної,
кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання
за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у
діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити
виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність
якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час
підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або
на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо
них обмеження. Інші обмеження, пов’язані з проходженням державної служби
окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно
законодавчими актами України.

Державні службовці зобов’язані неухильно дотримуватись усіх норм і
правил, якими регламентується їх діяльність. Їх порушення спричиняє
притягнення службовця до відповідальності. Залежно від характеру і
тяжкості скоєного може наступати відповідальність цивільна,
дисциплінарна, адміністративна, кримінальна.

Порівняно з іншими особами, державні службовці підлягають особливій
дисциплінарній відповідальності.

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за
невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення
своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням
державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного
службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним
законодавством про працю України (ст.147 КЗпП: догана і звільнення),
можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як: а)
попередження про неповну службову відповідність; б) затримка до одного
року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

За невиконання службових обов’язків державний службовець може бути
усунений від виконання посадових повноважень із збереженням заробітної
плати. Проте усунення припускається лише в тих випадках, коли
невиконання службових обов’язків призвело до людських жертв або
заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові,
державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян.

Рішення про усунення державного службовця від виконання повноважень за
посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей
службовець. Тривалість усунення від виконання посадових повноважень не
повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове
розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України.

Якщо правомірність рішення про усунення державного службовця від
виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами
службового розслідування, це рішення скасовується.

Заключним етапом правового статусу державного службовця є припинення
державно-службових відносин. Ці відносини можуть припинятися у випадку:

1. Виникнення підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.

2. Порушення умов реалізації права на державну службу (право на державну
службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і
майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних
поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали
відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому
порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою
Кабінетом Міністрів України).

3. Недотримання обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби.

4. Досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної
служби (граничний вік перебування на державній службі становить 60 років
для чоловіків і 55 років для жінок). У разі необхідності керівник
державного органу за погодженням з Начальником Головного управління
державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін
перебування на державній службі, але не більш як на п’ять років. У
виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці
можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або
консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

5. Відставки державних службовців (відставкою є припинення службовцем
державної служби за його письмовою заявою), які займають посади першої
або другої категорії.

Підставами для відставки є:

принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а
також етичні перешкоди для перебування на державній службі;

примушування державного службовця до виконання рішення державного органу
чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може
заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі,
підприємствам, установам, організаціям або об’єднанням громадян,
громадянину;

стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за
наявності медичного висновку).

Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним
органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю
посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у
місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен
продовжувати виконання службових обов’язків і має право на звільнення в
порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку,
але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків —25, для
жінок — 20 років) і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не
менш як п’ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його
посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до
досягнення пенсійного віку. При досягненні пенсійного віку державним
службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія як
державному службовцю.

6. Виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню
державного службовця на державній службі; а) визнання у встановленому
порядку недієздатним; б) наявність судимості, що є несумісною із
зайняттям посади; в) у разі прийняття на службу будуть безпосередньо
підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи
свояками; г) інші випадки, що передбачені законодавством України).

7. Відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги,
передбаченої ст. 17 Закону «Про державну службу».

8. Неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей
щодо його доходів.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для
припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з
ініціативи ново-призначених керівників, крім державних службовців
пат-ронатної служби.

За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше
трьох років і звільнені у зв’язку із зміною складу органу, де вони
працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу,
зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але
не більше одного року.

Законодавсто, що регламентує діяльність державних службовців потребу
удосконалення. Ґрунтовної реорганізації потребує державна служба,
оскільки у спадок від СРСР Україні дісталась громіздка неповоротка
«брюкратична машина» яка є тягарем для бюджету, а також суттєвою
проблемою сьогодення є нестача професійних кадрів — осіб з
адміністративно-управлінької освітою тощо.

Список використаної літератури

Закон України «Про господарські товариства» / Закони України. Т.1. — К.,
1996.

Закон України «Про державну службу» / Зкони України. Т. 6. — К., 1996.

Закон України «Про державну таємницю» від 21.I. 1994. // ВВР. — 1994. —
№ 16. — С. 94.

Закон України «Про підприємства» від 27.III. 1991. // ВВР. — 1991. — №
24. — С. 273.

Закон України «Про підприємництво» від 26.II.1991 р. // ВВР. — 1991. —
№ 14. — С. 169.

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохронних
органів» від 23.XII.1993. // ВВР. — 1994. — № 11.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 2.III.1992. //
ВВР — 1992. — № 22. — С. 33.

«Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства що
є у загальнодержавній власності, при найманні на роботу». Затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 19.III.1993 р. № 203.

Коваль Л.В. Адміністративне право. — К.: «Вентурі», 1996.

Кримінальний кодекс України: Нормативні акти кримінально-правового
значення (станом на 1.I.1997 року). — К.: А.С.К., 1997.

Коментар до Конституцій’ України. — К., 1996.

БахрахД. Н. Административное право: Учебник для вузов. — М.,1997.

Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

Драго Р. Административная наука. — М., 1982.

Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. — К., 1998.

Муниципальное право. — М., 1997.

Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. — М., 1998.

Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.

Аверьянов В. Б. Организация аппарата государственного управления. — К.,
1985.

Аверьянов В. Б. Аппарат государственного управления: содержание
деятельности и организационные структуры. — К., 1990.

Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. — К.,
1993.

Бачило И. Л. Функции органов управления. — М., 1976.

Битяк Ю. П. Державна служба та розвиток її демократичних основ.— Харків,
1990.

Гончарук С. Т. Суб’єкти адміністративного права. — К., 1998.

Державні службовці // Урядовий кур’єр. — 1994. — 15 лютого.

Державна служба в Україні: розвиток і перспективи // Урядовий кур’єр. —
1996. — 29 лютого.

Лазарев Б. М. Компетенция органов управления. — М., 1972.

Правительство, министерства и ведомства в зарубежных странах. — М.,
1994.

Прудников А. С., Андриашчн X. А. Административно-правовое обеспечение
прав и свобод человека и гражданина. — М„ 1998.

Старилов Ю. Н. Служебное право. — М., 1996.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1993. № 52. Ст. 490.

Див.: Уряд. кур’єр. 1995. № 111-112. С. 9.

Закони України. Т. 6. — Київ, 1996. — С.231-245.

Закон України «Про державну службу» // Зкони України. Т. 6. — С.232.

Закон України «Про господарські товариства» / Закони України. Т.1. —
К., 1996.

Див.: «Положення про порядок укладання контракту з керівником
підприємства що є у загальнодержавній власності, при найманні на
роботу». Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від
19.III.1993 р. № 203.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1995. № 34. Ст. 266.

Див.: Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних
посад державних службовців: Затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 4 жовтня 1995 p. // Офіційний вісник України. 1995. № 3-4.

Див.: Порядок перебування на державній службі працівників патронатної
служби членів Уряду України (Кабінету Міністрів): Затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 p. // Офіційний
вісник України. 1995. № 2.

Див.: ЗПУ України. 1996. № 2. Ст. 75.

Див.: Праця і зарплата. 1995. № 23. С. 2.

Див.: Там само. С. 5.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи