КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“ГЕОГРАФІЯ ЗЛОЧИННОСТІ”

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ГЕОГРАФІЯ, ЯК ОДИН ІЗ ЯКІСНИХ ПОКАЗНИКІВ ЗЛОЧИННОСТІ

РОЗДІЛ 2. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ЗЛОЧИННОСТІ В МІСТАХ І СІЛЬСЬКІЙ
МІСЦЕВОСТІ

РОЗДІЛ 3. ЗЛОЧИННІСТЬ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Кризові явища у державі, зокрема у політиці, економіці та, певною мірою,
у правовій системі, негативно позначилися й на розвитку кримінологічної
науки, яка значно відстає від зростаючих вимог практики. Щоб змінити
становище на краще, слід докорінно змінити методологічні підходи до
проблем цієї науки, чого не можна досягти без інтелектуального, чесного,
повного, неупередженого і об’єктивного дослідження стану злочинності й
виявлення закономірностей її розвитку.

Слід визнати й те, що боротьба зі злочинністю здійснюється переважно
застарілими методами. За таких умов не можна досягти будь-якого успіху.
Потрібна наукова диференціація об’єктів кримінального впливу.

Останнім часом вчені намагаються дослідити причини та умови
індивідуальної злочинної поведінки за допомогою статистичних порівнянь,
створити моделі особистих і соціальних характеристик окремих індивідів,
визначити міру схильності їх до злочинної поведінки. Проте іноді
лишаються поза увагою загальні соціальні причини та умови, що провокують
індивідів на вчинення злочинів.

Дослідження тенденцій і закономірностей злочинності в містах різних
категорій і функціонального значення в різних урбанізованих структурах,
становить актуальну проблему юридичної науки.

Нині, коли в країні злочинність не зменшується, а економічна ситуація
непередбачувана, постає необхідність у створенні нового підходу для
підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. Актуальними та
перспективними також є дослідження злочинності не лише взагалі, а й так
званої «географії» злочинності, розробка методик порівняння та аналізу
її причин та відмінностей.

Саме виявлення причин та умов специфіки злочинності дозволяє виробити
цілеспрямовані і конкретні регіональні системи заходів попередження
злочинів і боротьби з ними, розробити принципи, які б враховували
ситуацію та можливості кожного регіону. Застосування
історико-порівняльного методу допомагає виявити стійку тенденцію
злочинності та її причини за тривалий період.

Метою курсової роботи стало вивчення наступних питань – географії, як
одного із якісних показників злочинності, територіальних відмінностей
злочинності в містах і сільській місцевості, злочинності регіонів
України.

Для досягнення поставленої мети використовувалася наукова література.
Серед літературних джерел можна відзначити праці: Джужа О.М..
«Кримінологія”, Джужа О.М., Моісеєва Є.М., Василевича В.В.
“Кримінологія”, Мінченко С. “Методологічні аспекти аналізу злочинності в
регіоні”, Шакуна В.І. “Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й
урбанізація”.

Курсова робота складається із трьох розділів: розділу 1 “Географія, як
один із якісних показників злочинності”, розділу 2 “Територіальні
відмінності злочинності в містах і сільській місцевості”, розділу 3
“Злочинність регіонів України”.

Розділ 1. Географія, як один із якісних показників злочинності

Дослідження особливостей злочинності в її показниках (як якісних, так і
кількісних) на території різних регіонів мають єною історію і
проводились ще в другій четверті XIX ст. Біля її витоків стояли
представники так званої картографічної школи, що надавали головну увагу
аналізу географічної залежності злочинності, — міністр юстиції Франції
Андре-Мішель Геррі та бельгійський професор математики і астрономії
Ламбер Адольф Жак Кетле. У 1827 р. у Франції опублікували перший
кримінально-статистичний щорічник. Його укладачем був А.-М. Геррі. Він
виявив парадоксальний факт в найбідніших департаментах Франції рівень
злочинності був найнижчим. Щоправда, з міністерського кабінету цей факт
найлегше було інтерпретувати як аргумент на користь відсутності зв’язку
між бідністю та злочинністю, але все ж таки йому вдалось внести сумніви
в ідею про взаємозв’язок рівня життя та злочинності. У той же час Геррі
вдалось встановити зв’язок між злочинністю та дефектами системи
виховання1.

А. Кетле проаналізував дані кримінальної статистики Франції за 1825—1830
рр. і склав карту розподілу злочинності по території країни. Як причину
відмінності інтенсивності злочинів у різних регіонах він виділяв
неодинакову густоту населення, різницю в рівні життя та освіти, деякі
демографічні характеристики (вік, стать), а також моральний рівень
населення і різну поведінку потенційних жертв.

Ще в 1802 р. міністр внутрішніх справ Росії В. Кочубей наказав всім
губернаторам виявляти «моральний» стан підвідомчої губернії та
повідомляти про всі випадки порушення правонорядку, а також про вжиті
поліцією заходи. З 1804 р. ті ж посадові особи зобов’язувалися надавати
щорічні звіти, в яких фіксувались цифрові дані про злочинність та
пояснення до них1.

Тоді ж в XIX ст. і були помічені суттєві відмінності в стані злочинності
у різних регіонах. розташованих на території однієї країни. Є.
Тарновський, досліджуючи залежність динаміки майнових злочинів у Росії
від коливань в розмірах врожаїв та цін на хліб в різних губерніях,
дійшов висновку, що неоднаковий рівень злочинності тісно пов’язаний з
цими економічними факторами: де вище коливаються ціни на пшеницю, там
більше коливається злочинність.

У подальшому дані результати визначили розвиток самостійного напряму в
межах взаємодії кримінології та кримінальної статистики — екології
злочинності. Зокрема, в масштабах міста були виділені «місця найвищої
притягальності для правопорушників» та «райони, які вирощують
злочинність», що дозволило більш раціонально організувати роботу служб
правопорядку. Дж. Уілкс (1967 р.) вважав, що екологія злочинності
досліджує взаємодію оточуючого середовища, клімату, природного
ландшафту, з одного боку, та людських переживань і протиправної
поведінки — з іншого2.

Згідно з Указом Президента України Комплексна цільова програма боротьби
зі злочинністю на 1996-2000 рр. передбачає всебічний аналіз стану
правопорядку в кожному місті, районі, населеному пункті та трудовому
колективі. З урахуванням факторів, що сприяють загостренню криміногенної
ситуації, а також регіональних та галузевих особливостей, розроблення
комплексних планів, у яких визначаються скоординовані дії щодо
запобігання злочинним проявам, насамперед проти особи, у сфері охорони
громадського порядку та економіки.

Головне — це регіональні дослідження. Загальний аналіз необхідний
завжди, він обов’язковий, але в той же час важливо виявляти особливості
злочинів, що вчиняються в різних регіонах1. Ведучи мову про структуру
статистики злочинності, С. Остроумов виділяв, як він визначив,
«регіональний зріз»2, а Г. Міньковський відмічав, що всі зусилля повинні
бути спрямовані на проведення конкретних соціологічних досліджень та
зібрання відповідного матеріалу про злочини, які вчиняються в регіонах3.

На думку М. Бабаева, існування відмінностей злочинності не лише можна
пояснити, а це є безумовна закономірність. Статистичні показники,
відображаючи територіальну диференціацію злочинності, не можуть бути
завжди рівновеликими. Злочинність як соціальне детерміноване явище
залежить від характеру умов соціального життя, що складається в
регіонах, і чутливо реагує на їх зміни та відмінності в цих умовах. А
вони (умови) різні в регіонах4.

Аналіз особливостей злочинності в регіональному розрізі передбачає
дослідження та вивчення специфіки місцевих економічних, політичних,
соціальних та інших умов, які тим чи іншим чином впливають на спосіб
життєдіяльності людини, а також тих, що впливають на вчинення різних
злочинів і на практику боротьби з ними, яка склалася в правоохоронних
органах регіонів країни. Цей аналіз служить тією фактологічною базою,
спираючись на яку кримінологи можуть запропонувати як окремим регіонам,
так й країні досить ґрунтовну, гнучку та економічно ефективну комплексну
цільову програму дій5.

Вчені-кримінологи в зв’язку із вивченням злочинності вданому
(територіальному) напрямі використовують різні терміни: «географія
злочинності»1, «територіальні відмінності злочинності”, «територіальні
особливості злочинності» та «регіональні відмінності злочинності»,
«регіональні особливості злочинності»2.

О. Литвак вважає, що якісним показником злочинності є також її так звана
географія — тобто поширення злочинів по території України. І при
визначенні структурних показників злочинності, на його думку, її
географію необхідно визначати як окрему самостійну якісну
характеристику.

За В. Лунеєвим, географія злочинності — це просторово-часовий розподіл
кримінально-караних діянь (за рівнем, структурою, динамікою), що
пов’язане зі специфікою різних регіонів світу, країн чи
адміністративно-територіальних одиниць однієї країни, з чисельністю,
структурою та розселенням населення на досліджуваних територіях, зі
своєрідними формами організації життя людей, умовами їх праці, побуту,
відпочинку, культури, національних традицій тощо.

У нашій країні, як і в інших, відомості про територіальний розподіл
злочинності формуються на основі даних первинного обліку злочинів за
місцем їх вчинення, які потім узагальнюються в офіційній звітності
правоохоронних органів районів, міст, областей3.

Німецькі вчені вважають, що поняття «географія злочинності» ще не
наповнене конкретним змістом і включає в себе різні аспекти. З одного
боку, географія злочинності — це облік та розподіл вчинюваних злочинів і
місце проживання злочинців у межах окремої
адміністративно-територіальної одиниці та складання карт. З іншого ж —
робиться спроба пов’язати характеристики злочинності з конкретними
демографічними, соціальними, економічними, культурними умовами.

У перекладі з грецької: географія — це землеопис. Тобто, якщо йдеться
про географію злочинності, то, на мою думку, її необхідно розуміти як
опис чи фіксацію злочинності на певній території. Географія злочинності
— кількісно-якісний статистичний показник, який відображений в
первинному обліку злочинів правоохоронними органами за місцем їх
вчинення, що містить відомості про злочинця та потерпілого, дані про
моральні та матеріальні втрати внаслідок вчинення злочинів, а також
характеризує його структуру як співвідношення між групами та видами
злочинів, вчиненими різними категоріями правопорушників у окремо взятих
адміністративно-територіальних одиницях.

Вивчення географії злочинності дозволяє з’ясувати специфіку причин та
умов злочинності и різних географічних районах з точки зору впливу на
них місцевих особливостей та врахувати їх при розробленні системи
профілактики. Л. Долгова визначає поняття «географія злочинності» і
«територіальні відмінності злочинності» як суміжні, але не ідентичні.
Вони ґрунтуються на вивченні регіональних особливостей злочинності, але
під географією злочинності розуміється порівняльний аналіз її
особливостей в конкретних адміністративно-територіальних утвореннях тоді
як територіальні відмінності злочинності як ширше поняття охоплює всі
можливі підставі (фактори), які впливають на такі відмінності. Вивчення
географії злочинності (тобто, порівняння злочинності в конкретних
областях та інших географічне позначених населених пунктах ї лише
частиною аналізу територіальних відмінностей злочинності1.

Разом з тим за основу аналізу територіальних відмінностей злочинності
беруться загальні соціально-економічні, демографічні,
соціально-культурні, географічні, історичні тощо властивості, а також
стан правовиховної та правоохоронної діяльності, в яких здійснюється
реалізація однієї її специфічних неадекватних форм людської поведінки.
Тому слушніше було б використовувати термін «регіональна злочинність»,
який саме і відображає територіальні, історичні, соціальні, економічні
тощо особливості (відмінності) тих же явищ, процесів та їх властивостей,
які відображають злочинність взагалі.

У Великій Радянській Енциклопедії регіон визначається як «крупная
индивидуальная териториальная единица (например, природная,
экономическая, политическая и др.)». Відповідно до Словника російської
мови С. Ожегова, регіон означає території, райони, об’єднані за
якою-небудь спільною ознакою. У кримінологічній літературі під регіоном
розуміється певна частина території країни з однорідними
соціально-економічними, соціально-психологічними та демографічними
ознаками, які обумовлюють особливості злочинності в даному
територіально-просторовому формуванні1. Конституція України до
характерних ознак регіону включає історичні, економічні, екологічні,
географічні і демографічні особливості, етнічні і культурні традиції.

За С. Ожеговим, територія — це обмежений земельний простір.
Словосполучення, наприклад, «територія міста, району» означає не просто
земельний, а соціальний простір, під яким розуміється форма та умови
існування людської спільноти2.

Поняття «регіональна злочинність» означає такий підхід до проблеми
злочинності, який зводиться до кримінологічного аналізу
територіально-просторових систем, виявлення у них дестабілізуючих
факторів, джерел дезорганізації і соціального напруження, в результаті
взаємодії та взаємовпливу всіх основних компонентів і сфер розгляду
соціальної системи3, як живий організм, функціонуючи в досліджуваних
територіях і проявляючи свої специфічні властивості, продукує
регіональну злочинність.

Організація боротьби зі злочинністю вимагає виявлення кримінологічних
особливостей регіонів, різних соціальних груп та сфер їх
життєдіяльності. Комплексне дослідження кримінологічного розвитку
регіонів с важливим етапом у визначенні їх здатності до протистояння
злочинним прошаркам в їх протиправних намірах і є базою проектування
його оновлення. Спільність території проживання діалектичне
взаємопов’язана з багатьма аспектами сумісної діяльності людей,
вирішення ними своїх проблем, іноді й кримінальним шляхом, а також з
особливостями реагування на злочинні прояви з боку правоохоронних
органів.

Регіональною особливістю сумісної життєдіяльності людей можна назвати
спільність території, економічного життя, мови, соціальних умов, ряду
характеристик культури, соціальної психології, соціального контролю і,
безумовно, протиправних проявів. А. Долгова визначає регіональні
особливості злочинності як специфічні риси кількісних та якісних
характеристик останньої, пов’язані з відмінностями порівнюваних
регіонів.

Кримінологія як наука має за мету дослідження джерел виникнення
злочинних проявів. Тобто виявлення та вивчення тих негативних явищ і
процесів, що сприяють виникненню нових чи поширенню існуючих видів
злочинів.

Таке соціальне явище як злочинність відображає деякі властивості стану,
функціонування і розвитку суспільного організму як цілого. В цьому
розумінні вона — породження всіх взаємодіючих компонентів суспільства.
Враховуючи вказане, дослідник, вивчаючи причини та умови злочинності, не
може обмежитися вивченням якихось особливих, власне криміногенних
факторів, а мас охопити значну сферу дійсності. Потрібно, щоб
використані ним показники, які характеризують зв’язок злочинності з
особливостями життєдіяльності суспільного організму, відображали вказану
життєдіяльність насправді всебічно.

Вивченням регіону як складного соціально-економічного та політичного
утворення займаються суміжні науки — регіональна економіка, регіональна
географія, регіональна етнографія, регіональна соціологія, регіональне
природокористування тощо

При дослідженні ж злочинності в різних регіонах країни, а саме при
вивченні її особливостей перед дослідником постає завдання всебічного
врахування великої кількості показників регіону, таких як:
соціально-економічний потенціал, демографічна характеристика та
міграційні процеси, політичний розвиток та ідеологічна спрямованість,
інфраструктура. А тому, на мою думку, основним напрямом кримінології в
розробленні стратегії боротьби зі злочинністю в країні і, зокрема, в
регіоні мас бути не лише взаємодія з науками, що вивчають зазначені
показники останнього, а їх інтеграція в межах існуючої галузі в науці
кримінології — регіональної кримінології.

Регіональна наука вивчає просторові аспекти соціальних, економічних,
політичних та культурних явищ з врахуванням теорії і методики
регіонального аналізу. Метою його с визначення найбільш раціональних
шляхів розвитку району та здійснення регіонального прогнозу. Останнім
результатом такого аналізу є програма регіонального розвитку, яка в свою
чергу може бути основою для розроблення регіонального плану1.

Отже, регіональна кримінологія:

досліджує статистичні показники злочинності в регіонах («географію»
злочинності), пояснює причини їх розбіжностей, спираючись на дослідження
соціальних, економічних, демографічних, культурних та інших
характеристик регіону;

включає порівняльні характеристики стану злочинності в різних
адміністративно-територіальних одиницях (автономних республіках,
областях, районах);

проводить вивчення і порівняння міської та сільської злочинності, а
також злочинності мегаполісів;

вивчає злочинність на територіях, де активно освоюються природні ресурси
і де розташовані підприємства, побудовані біля потужних джерел енергії
або біля джерел сировини і пов’язані технологічно (Донецький вугільний
басейн), що характеризується, як правило, напливом робочої сили з інших
регіонів;

вивчає злочинність в курортних зонах та зонах відпочинку;

вивчає злочинність в економічних районах (Донецький, Карпатський,
Південний), тобто районах, які об’єднують адміністративно-територіальні
одиниці, згруповані згідно з врахуванням ряду показників1.

вивчає злочинність у вільних економічних зонах та на територіях
пріоритетного розвитку.

Вивчення регіональних особливостей злочинності важливо не лише з точки
зору теоретичної кримінології, зокрема, для уточнення механізму
детермінації злочинності та її змін, а й з практичного боку. Це
пов’язано з можливістю обліку регіональних особливостей злочинності та
їх причин в процесі диференційованої боротьби з нею в конкретних умовах.
Аналіз зазначених особливостей дає можливість встановити закономірності
виникнення та існування злочинності в різних за соціально-економічними,
соціально-культурними характеристиками регіонах, виділяти в останніх
загальне й специфічне2.

Розділ 2. Територіальні відмінності злочинності в містах і сільській
місцевості

Завжди приділялось достатньо уваги у кримінології вивченню
територіальних особливостей злочинності. У кримінальній статистиці
незмінно зростають показники злочинності в
адміністративно-територіальних регіонах, у місті та селі. З 70-х років
активно досліджуються територіальні відмінності злочинності в регіонах
різного демографічного та соціально-економічного статусу, в областях,
містах, районах республіки; міжреспубліканські відмінності; проводяться
порівняльні дослідження із зарубіжними країнами.

Поглиблені кримінологічні дослідження регіональної злочинності
дозволяють говорити про поширеність загальнокримінальної злочинності.
Проте, незважаючи на її низькі загальні коефіцієнти, у деяких регіонах
існує висока латентність економічної злочинності, а останніми роками —
екологічної та державної.

Вивчення «географії» злочинності має велике практичне значення для
диференційованої оцінки результатів роботи правоохоронних органів, їх
служб та підрозділів, визначення ними «гарячих точок», маневрування
силами та засобами, планування всього процесу боротьби зі злочинністю.
При вивченні «географії» злочинності на рівні суб’єктів держави
досліджуються її кримінологічні характеристики відносно міст та районів;
на рівні міста з районним поділом — відносно районів; на рівні району,
міста, селища — відносно населених пунктів, мікрорайонів,
адміністративних ділянок, підприємств та інших об’єктів. Також мають
значення і теоретичні дослідження, оскільки з’являється можливість
глибше вивчити механізм детермінації злочинності та її змін, встановити
закономірності появи та функціонування злочинності в різних за своїми
соціально-економічними, соціально-культурними та іншими характеристиками
регіонах, визначати в цих закономірностях загальне та специфічне. Все це
є необхідною передумовою для вироблення стратегічних заходів боротьби зі
злочинністю.

Вивчення особливостей злочинності в регіонах та їх причин не звільняє
від необхідності врахування специфіки злочинності на загальносоціальному
та соціально-груповому рівнях. При цьому додатково враховується
регіональний (територіальний) фактор1.

Необхідність посилення боротьби зі злочинністю вимагає не лише шукати
відмінності у кримінологічних ситуаціях регіонів країни, а намагатися
встановлювати кримінологічні закономірності, аргументувати їх.
З’являються можливості підвищення ефективності профілактичного впливу на
основі диференціації регіонів залежно від «індивідуального» комплексу
факторів, які визначають стан злочинності й її конкретні показники.

Аналізуючи дані криміногенної ситуації в Україні, доходимо висновку, що
стан злочинності в регіонах країни різний і залежить від різних
факторів, а тому лише повне та всебічне дослідження злочинності в
регіонах країни дозволить виявити причини та умови злочинності в країні
загалом.

Принципово важливим є розуміння того, що при вивченні причин
регіональної злочинності необхідно враховувати взаємозв’язок
кримінологічних характеристик, її конкретних форм, видів та різновидів з
соціальним середовищем, в межах якого вони виникають, обумовлюються та
існують. Для забезпечення глибокого і всебічного аналізу, мають братися
до уваги не лише аномальні, негативні, а й нормальні, нормативні ознаки
соціального середовища. Зокрема, враховуються такі характеристики
регіону:

соціально-демографічна — чисельність; густота; статтево-віковий та
національний склад; міграція населення; співвідношення груп населення за
соціально-професійним та сімейним станом, розмір території; дані про
типи та види розселення людей (співвідношення міської та сільської
місцевостей, чисельність населення у містах, їх функціональні ознаки,
темпи розвитку тощо);

економічні — джерела сировини та інші природні ресурси; промисловий,
аграрний або інший економічний профіль; домінуючі галузі господарства;
наявність вільних економічних зон; джерела та інтенсивність інвестицій;
стан бюджету, співвідношення його прибуткової та витратної частини; рух
приватизації та інших економічних реформ; рівень розвитку приватного
підприємництва; забезпеченість населення товарами, житлом, послугами;
рівень прибутків тощо;

соціально-культурна — освітній рівень населення; забезпеченість
культурними, спортивними закладами; життєвий устрій; звичаї; традиції;
стереотипи поведінки, зумовлені етнополітичними, етнопсихологічними,
національними, релігійними, історичними та іншими факторами;

правоохоронна — сили, задіяні в охороні правопорядку;
матеріально-технічна база правоохоронних органів; рівень
законослухняності громадян; активність населення в боротьбі з
правопорушеннями тощо.

Це приблизний перелік «зовнішньої» інформації, яка має враховуватись та
використовуватись при кримінологічному аналізі злочинності, її причин та
умов.

При вивченні причин та умов регіональної злочинності значну увагу
приділяють пов’язаним з нею негативним соціальним явищам: пияцтву,
наркотизму, токсикоманії, проституції, соціальному паразитизму,
виявленню расової, національної ворожнечі, тіньовій економіці,
протекціонізму, бюрократизму, безгосподарності. Досліджуючи ці явища
необхідно ширше використовувати різного роду джерела «зовнішньої»
інформації, зокрема дані економічної, медичної та іншої «галузевої»
статистики, повідомлення засобів масової інформації, матеріали
журналістських розслідувань тощо.

При кримінологічному аналізі перелічених негативних явищ регіональної
злочинності досліджуються в динаміці їх стан та рівень (наприклад,
відомості про вживання спиртних напоїв в абсолютних цифрах, збільшення
його вживання — по регіону загалом та на душу населення), структура
(наприклад, динаміка пияцтва на виробництві, в побуті, в громадських
місцях), своєрідна латентність (наприклад, підпільний алкогольний
бізнес) та інші показники, які дозволяють простежити багатогранні
зв’язки цих явищ зі злочинністю.

Важливе кримінологічне значення має вивчення характеру правопорушень для
розробки профілактичних заходів, спрямованих проти злочинності. Йдеться,
зокрема, про планування заходів по боротьбі зі злочинністю на підставі
прогнозу розвитку міст. Протягом десятиліть міста проектувалися і
будувалися без урахування, що злочинність існує як об’єктивна
реальність. Крім того, в державних будівельних програмах України і
сьогодні не враховуються можливі криміногенні наслідки при складанні
містобудівних проектів. У розвинених же країнах проблемі «місто —
потенційна злочинність» приділяється значна увага.

Сьогодні, потребує більш детального вивчення проблема відшкодування
збитків (шкоди), які завдає злочинність.

Спробуємо запропонувати поняття «географії» віктимності, під яким ми
розуміємо накопичення жертв злочинів у певних регіонах, тобто
потерпілих, які наділені індивідуальними здібностями ставати об’єктом
злочинного посяганні і які формуються під впливом територіальних та
соціально-економічних особливостей розвитку різних регіонів країни.

Встановлено, що територіальні відмінності злочинності визначаються на
підставі особливостей цілісних процесів, що відбуваються в регіонах.
Базовими, визначальними територіальні відмінності злочинності, є
соціально-економічні явища та процеси.

Однак соціально-економічні зміни впливають на злочинність не одразу, а
через певний період, оскільки, по-перше, їх вплив має опосередкований
характер; по-друге, злочинність та інші антисуспільні явища не самі
собою породжують соціально-економічні процеси з їх суперечливим
характером, а їх негативні явища.

Подолання чи загострення суперечностей у соціально-економічній галузі
залежить і від соціально-культурних характеристик населення, і від
способів розв’язання проблемних та конфліктних ситуацій, що постають у
регіонах.

Регіональні відмінності злочинності — це результат відмінностей не лише
корінних соціально-економічних процесів, характерних для регіонів, а й
особливостей врахування цих процесів в управлінській діяльності. Причому
негативні наслідки певних соціальних процесів («тіньова економіка»,
алкоголізація частини населення тощо) не лише визначали злочинність та
її територіальні відмінності, а й, у свою чергу, були її наслідком,
залежали від її попереднього стану та змін.

Як відомо, один із ключових напрямів у дослідженні причин злочинності
пов’язаний з вивченням особистості злочинця. Серед соціальнозначимих
властивостей особистості злочинця важливе місце належить групі її
соціально-демографічних ознак. У різних регіонах країни склад населення
неоднорідний, не однакові і соціально-демографічні «параметри»
особистості злочинця. Якщо побудувати і порівняти демографічну модель
злочинця диференційовано для різних соціально-економічних регіонів
країни, то це послугує цінним матеріалом, який поглибить уявлення не
лише про причини територіальних відмінностей злочинності, а й про
причини, які сприяють виникненню цього соціального явища1.

Отже, вивчення «географії» злочинності та «географії» віктимності
ставить перед дослідником багато нових проблем, розв’язання яких вимагає
глибокого та всебічного статистичного і кримінологічного аналізу,
копіткого дослідження, осмислення та оцінки найрізноманітніших
соціальних явищ та процесів.

Розділ 3. Злочинність регіонів України

В Україні у 2001 р. було виявлено 284724 осіб, які вчинили злочини, що
на 7,9% менше показника попереднього року1. Коефіцієнт злочинної
активності у розрахунку на 100 тис. населення знизився з 619 до 580.
Кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, як і число зареєстрованих
злочинів, починаючи з 1996 р. постійно зменшувалася в середньому на 2,9%
за рік.

У 2001 р. кількість зареєстрованих злочинів більшості видів зменшилася,
а саме: умисні вбивства (-6,0%); умисні тяжкі тілесні ушкодження
(-10,7%); умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, а також умисні
тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, заподіяні в стані
сильного душевного хвилювання (-7,6%); зґвалтування (-8,7%); крадіжки
державного або колективного (-23,1%) та приватного майна (-4,2%);
вимагання (-21,8%); хуліганство (-24,2%); розкрадання державного чи
колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання
посадовим становищем (-22,3%). Водночас зросло число розбійних нападів
(+0,7 %), грабежів (+1,0 %), шахрайств (+2,9%), злочинів, пов’язаних з
наркотиками (+6,7%), випадків незаконного носіння, зберігання,
придбання, виготовлення і збуту зброї (+0,7%) та порушень правил безпеки
руху, що спричинили смерть (+22,2%).

Рівень зареєстрованої злочинності у 2001 р. зменшився порівняно з
попереднім роком в усіх областях України за винятком Закарпатської
(+4,5%). Найістотніше зниження мало місце у Житомирській (-23,1%),
Миколаївській (-16,2%), Запорізькій (-13,9%), Львівській (-13,4%),
Хмельницькій (-12,3%), Одеській (-10,9%), Івано-Франківській (-10,8%)
областях та м. Києві (-10,4%).

Ряд областей, для яких характерний найвищий коефіцієнт злочинності,
залишився у 2001 р. незмінним. Сюди входять Дніпропетровська (1627),
Запорізька (1391), Луганська (1383), Харківська (1329) області,
Автономна Республіка Крим (1300) та Миколаївська (1150) область. Таким
чином, регіонами з високим рівнем злочинності є Схід і Південь країни.

Наявна статистична інформація не дає можливості точно визначити так
звану «ціну злочинності». Але відомо, що загальна сума встановлених
збитків від вчинення злочинів становила у 2001 р. 786,3 млн. гривень
(-21,8 % порівняно з 2000 р.). Якщо ж урахувати рівень латентної
злочинності, особливо в економічній сфері, то можна стверджувати, що
реальний розмір шкоди у 10-12 разів більший.

За результатами опитування експертів, у країнах СНД поза реєстрацією
залишається від 40 % (загальнокримінальні) до 95 % (економічні,
посадові) злочинів. Вибіркові дослідження свідчать про те, що кількість
направлених правоохоронними органами на судово-медичну експертизу осіб,
у яких були виявлені тілесні ушкодження, в 5-6 разів перевищує число
зареєстрованих злочинів, пов’язаних із заподіянням таких ушкоджень.

Аналіз кримінально-правової статистики та матеріалів досліджень дає
підставу констатувати:

— рівень зареєстрованої злочинності не повною мірою відображає
кримінологічну ситуацію, що склалася в суспільстві, і значна частина
злочинів залишається поза реєстрацією;

— головними чинниками зростання латентності злочинів є: збільшення
випадків неповідомлення громадянами про вчинені щодо них злочини
середньої та невеликої тяжкості; збільшення кількості корисливих
злочинів, які вчиняються із застосуванням спеціальних засобів маскування
(розкрадання, шахрайства, контрабанда, незаконне підприємництво, злочини
у фінансово-кредитній та податковій сферах); недоліки у реєстрації
злочинів, у тому числі відмова в порушенні кримінальних справ.

В останні два роки зафіксовано тенденцію деякого зменшення рівня
рецидивної злочинності. У 2001 р. частка злочинів, вчинених
рецидивістами, становила 17,7 % (у 1999 р. — 20,1 %, у 2000 р. — 19,3).
Разом з тим цей показник свідчить про досить високу професіоналізацію
злочинців. Всупереч прогнозам, кількість злочинів, вчинених
неповнолітніми, зменшилась у 2001 р. на 45,0 % порівняно з попереднім
роком. Але є серйозні підстави вважати, що ця категорія злочинів
характеризується досить високою латентністю.

Найчисельнішу групу становлять злочини корисливої спрямованості, хоч їх
питома вага знизилася з 55,0% у 1996 р. до 54,6% у 2001 р. Основну масу
корисливих злочинів становлять крадіжки. Частка крадіжок щодо всієї
злочинності у 2001 р. — 48,8%, а серед корисливих злочинів — майже
89,4%. Переважають, як і раніше, крадіжки майна громадян. Їх питома вага
перевищує 30% усіх злочинів.

Заслуговують на увагу показники динаміки найбільш небезпечних різновидів
крадіжок — з квартир, автомобілів та інших транспортних засобів.
Кількість перших зменшилася протягом 1996-2001 рр. на 29,9%, а викрадень
автомобілів — на 64,9%. У 2001 р. у зв’язку з об’єднанням у новому КК
України всіх злочинних діянь, пов’язаних з незаконним заволодінням
автомобілем, в один склад злочину в статистиці почали фіксувати
кількість саме такого виду злочинів. Цей показник склав за рік 6235.
Оскільки рівень латентності крадіжок з квартир та автомобілів значно
менший, ніж інших видів розкрадань, можна припустити, що їх зниження
обумовлене дією таких факторів, як посилення охорони квартир та
збільшення числа автостоянок, які охороняються.

Як і раніше, значна частка корисливих злочинів вчиняється шляхом
крадіжки державного або колективного майна. В 2001 р. вони склали 27,7%
загальної кількості корисливих злочинів і 15,1% — усіх злочинів. За
оцінками експертів, крадіжки державного чи колективного майна в умовах
зміни, форм власності, відсутності ефективного контролю за цим майном
набувають дуже високого рівня латентності. Це так звані злочини без
реального потерпілого, про які ніхто не зацікавлений повідомляти1.

Серед інших корисливих злочинів варто виокремити шахрайство. Їх
кількість упродовж останніх років зростала і в 2001 р. становила 16516.
Шахрайство важко виявляється і є досить привабливим видом злочинної
діяльності, тому можна прогнозувати його подальше зростання.

Протягом останніх двох років збільшилося число корисливо-насильницьких
злочинів — у 2000 р. на 2,3% порівняно з попереднім, а в 2001 р. на
0,9%. Це зумовлено насамперед зростанням грабежів та розбійних нападів.
Кількість усіх насильницьких злочинів у 2001 р. зменшилась на 8,3%, а
вбивств на замовлення — на 57,1%.

Простежується тенденція до скорочення злочинів, вчинених на вулицях та в
громадських місцях. У 2001 р. було зареєстровано 30678 таких злочинів,
що на 14,2% менше показника 2000 р. Продовжувала зменшуватися і
кількість випадків хуліганства (-24,2%), а частка цих злочинів у
загальній злочинності скоротилася до 3,5%.

Однією з найгостріших кримінологічних проблем в Україні є постійне
зростання злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів.
У 2001 р. їх було зареєстровано 42831 (+6,7 %) або 8,5% від загальної
кількості злочинів. Внаслідок дії зазначених економічних та
соціально-психологічних факторів в Україні складаються сприятливі умови
для поширення наркоманії, особливо серед молоді. На обліку органів
внутрішніх справ перебуває понад 107 тис. немедичних споживачів
наркотиків, щорічно береться на облік близько 10 тис. таких осіб.
Переважну більшість із них (майже 90%) становить молодь у віці до 30
років (з них близько половини — неповнолітні). Реальна кількість
наркоманів, враховуючи високу латентність цього явища, у 10-15 разів
більша за офіційні дані, що підтверджується соціологічними
дослідженнями. Проблема СНІДу також безпосередньо пов’язана з
наркотиками, оскільки 90% ВІЛ-інфікованих є ін’єкційними наркоманами.

Кількість злочинів у сфері економіки становила в 1999 р. 65724, а в 2000
та 2001 рр. зменшилася відповідно на 21,3% і 19,2%. Ці дані відображають
лише виявлену частину економічних злочинів. Між тим, контрольні
перевірки діяльності господарюючих суб’єктів свідчать, що 90% таких
злочинів залишаються невідомими правоохоронним органам. Значна кількість
економічних злочинів викрита у фінансово-кредитній (7907) і банківській
(3404) системах, у сферах приватизації (3882) та зовнішньоекономічної
діяльності (1864).

У 2001 р. було виявлено 770 організованих злочинних угруповань та
зареєстровано 6703 злочинів, вчинених їх членами. Зрозуміло, що ці цифри
далеко не повною мірою відображають справжні масштаби організованої
злочинності в Україні. Недарма в народі її ще називають «п’ятою владою».
Вона пронизала майже всі структури держави та суспільства.

Вагомим фактором ускладнення кримінологічної ситуації є також корупція —
невід’ємна складова організованої злочинності. Згідно із результатами
опитування, проведеного в 1998 р. на замовлення Української правничої
фундації, рівень корумпованості чиновників різних державних структур
оцінений наступним чином:

— державна автоінспекція — 4,17;

— медичні заклади — 4,09;

— міліція — 4,04;

— вищі навчальні заклади — 4,04;

— міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — 3,99;

— органи місцевого самоврядування — 3,93;

— митниця — 3,93;

— податкова інспекція — 3,89;

— Верховна Рада — 3,88;

— суди — 3,82;

— прокуратура — 3,76;

— адміністрація Президента — 3,71;

— приватизаційні органи — 3,52.

Серед осіб, що вчинили злочини в 2001 р., переважну більшість становлять
чоловіки (86,5%). Спостерігається тенденція до абсолютного та відносного
зростання серед злочинців числа осіб, які не працювали і не навчалися —
66,8%.

З усього вищевикладеного можна зробити висновок, що стан злочинності в
Україні і тенденції її розвитку відображають загальну ситуацію у
суспільстві. Це ще раз підтверджує тезу про те, що яке суспільство —
така і злочинність, оскільки остання має глибокі соціально-економічні
корені1.

ВИСНОВКИ

Крім рівня, динаміки і структури злочинності, у кримінології існує
поняття географія злочинності, під якою розуміється її поширення у
різних регіонах держави. Географія злочинності визначається за допомогою
таких показників, як питома вага злочинності регіону в загальній
кількості злочинів, вчинених у країні, а також за регіональними
коефіцієнтами злочинності.

Практика показує, що географічна нерівномірність у рівні, динаміці і
структурі злочинності пояснюється: 1) соціально-економічними умовами
того чи іншого регіону; 2) національним складом і структурою населення;
3) рівнем соціального контролю за поведінкою людей; 4) рівнем
культурно-виховної роботи та організації дозвілля населення; 5) станом
боротьби із злочинністю.

Виявлення і врахування територіальної різниці у злочинності — ключ до
ефективних заходів запобігання злочинам. У цьому випадку стають більш
видимими і конкретні чинники злочинів, що має не лише пізнавальне
значення, а й є основою для організації профілактичної діяльності.

Вивчення «географії» злочинності, по-перше, допомагає чітко окреслити
зони з найбільш високою інтенсивністю злочинності, де необхідно
зосередити увагу державних органів та громадськості і виявити особливу
активність і послідовність у боротьбі з протиправними діями. По-друге,
дає можливість виділити зони з найменшою інтенсивністю злочинних
проявів. Вивчення та узагальнення позитивного досвіду боротьби зі
злочинністю на території району, міста, області ґрунтується на аналізі
показників кримінальної статистики, що характеризують рівень злочинності
як в абсолютних цифрах, так і в коефіцієнтах. По-третє, «географічний»
підхід дозволяє диференційовано зобразити загальний стан справ зі
злочинністю, визначити регіональні тенденції в напрямі організації на
державному рівні та активізації боротьби з антисуспільними проявами в
певний час та в певному місці. З метою виявлення зон росту злочинності,
зон зниження її інтенсивності, і нарешті зон, де простежується
стабілізація рівня злочинних діянь, аналізуються показники динаміки
злочинності за певний період. По-четверте, аналіз структури злочинності
по регіонах дає можливість диференціювати кожний з них з погляду
тяжкості та небезпечності основної кількості вчинених злочинів, а також
поширення того чи іншого виду посягання. По-п’яте, дослідження
демографічних процесів (як і інших соціальних явищ), враховуючи
регіональні відмінності злочинності, допомагає виявити причини
антисуспільної поведінки та виробити систему профілактичних заходів
боротьби з нею. До речі, порушення питань про вплив
соціально-демографічних процесів на виникнення регіональних відмінностей
зображує не лише певну частину загальної проблеми причин злочинності, а
зазначену проблему в цілому. Це, зокрема, стає зрозумілим при
співвідношеннях понять «причини злочинності» та «причини відмінностей
злочинності».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бабаев М.М. Демографические процессы и проблемы территориальных различий
преступности // Вопросы борьбы с преступностью. — Вып. 21. — 1974. — С.
3—4.

Бабаев М.М., Кузнецова Э.В., Урланис Е.Б. Влияние демографических
процессов на преступность. — М., 1976.

Беляев Н.А., Цалиев В.М. Вопросы методологии регионального подхода к
исследованию преступности // Вестник ЛГУ. — Вып. 3. — 1986. — С. 59.

Габиани А.А., ГачечиладзеР.Г. Некоторые вопросы географии преступности.
— Тбилиси. 1982;

Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины / Гл. ред.
А. Ф. Трешников; Ред. Кол.: Э. Б. Алаев, П. М. Алампиев, А. Г. Воронов и
др. – М. 1988.

Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований
курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний
посібник. — Київ: Атіка, 2001.

Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Третьякова Т.А. Стислий словник
кримінологічних термінів: Навч. посібник / За заг. ред. О. М. Джужи. —
К., 2000.

Зелінський А.Ф. Кримінологія. — Харків, 2000.

Иншаков С.М. Зарубежная криминология. — М., 1997.

Кондратюк Л.В. Криминологические проблемы, вытекающие из региональных
различий преступности / Изучение территориальных особенностей
насильственной преступности. — М., 1983. — С. 11.

Криминология / Под ред. В. Н. Кудрявцева и В. Е. Эминова. — М., 2000.

Криминология / Под общ. ред. док. юрид. наук, проф. А. И. Долговой. — М
, 1997.

Криминология / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М.
Миньковского. — М., 1998.

Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та
Особлива частини): Навч. посібник / За заг. ред. О. М. Джужи. — К.,
2002.

Кримінологія / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П.
Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. — К., 1997.

Мінченко С. Методологічні аспекти аналізу злочинності в регіоні // Право
України. – 2001. — №4. – С. 114-117.

Миньковский Г.М. Ориентация и цели криминологических исследований //
Вопросы борьбы с преступностью. — Вып 17. — М., 1977. — С. 26.

Остроумов С.С. Классификация статистических данных // Весник
Московского ун-та. — Право. — 1972. — № 6. – С. 72.

Продуктивні сили економічних районів України / Данилишин Б.М., Чернюк
Л.Г., Горська О.В. та інші. – К., 2000.

Раска Э.Э. Процедуры территориального исследования социальной
обусловлености преступности / Теоретические проблемы изуч.
территориальных различий преступности. — Тарту, 1985. — С. 45—46.

Российская криминологическая энциклопедия / Под общ. ред. А. И.
Долговой. — М., 2000.

Сахаров А.Б. Умышленные убийства (криминологические исследования) /
Региональная преступность: Материалы конференции. — Вильнюс. 1978. — С.
44.

Территориальные различия преступности и их причины // Вопросы борьбы с
преступностью. — М., 1986. — Выпуск 46. — С. 160-166.

Шакун В.І. Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й урбанізація //
Право України. — 1997. — № 7. — С. 49-53.

Шакун В.І. Урбанізація і злочинність — К., 1996.

Филонов А.В. Зарождение, теоретические истоки и развитие
криминологической науки в Украине. — Донецк, 1997.

1 Иншаков С.М. Зарубежная криминология. — М., 1997. — С. 34—35.

1 Филонов А.В. Зарождение, теоретические истоки и развитие
криминологической науки в Украине. — Донецк, 1997. — С. 46.

2 Мінченко С. Методологічні аспекти аналізу злочинності в регіоні //
Право України. – 2001. — №4. – С. 114-117.

1 Сахаров А.Б. Умышленные убийства (криминологические исследования) /
Региональная преступность: Материалы конференции. — Вильнюс. 1978. — С.
44.

2 Остроумов С.С. Классификация статистических данных // Весник
Московского ун-та. — Право. — 1972. — № 6. – С. 72.

3 Миньковский Г.М. Ориентация и цели криминологических исследований //
Вопросы борьбы с преступностью. — Вып 17. — М., 1977. — С. 26.

4 Бабаев М.М. Демографические процессы и проблемы территориальных
различий преступности // Вопросы борьбы с преступностью. — Вып. 21. —
1974. — С. 3—4.

5 Кондратюк Л.В. Криминологические проблемы, вытекающие из региональных
различий преступности / Изучение территориальных особенностей
насильственной преступности. — М., 1983. — С. 11.

1 Габиани А.А., ГачечиладзеР.Г. Некоторые вопросы географии
преступности. — Тбилиси. 1982; Криминология: Учеб. / Под ред. В. Н.
Кудрявцева и В. Е. Эминова. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 2000. — С.
112; Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. — К., 1997. —
С. 20; Зелінський А.Ф. Кримінологія. — Харків, 2000. — С. 30.

2 Криминология / Под общ. ред. док. юрид. наук, проф. А. И. Долговой. —
М , 1997. — С. 753-770.

3 Криминология. / Под ред В. Н. Кудрявцева и В. Е. Эминова. — М., 2000.
— С. 112.

1 Российская криминологическая энциклопедия / Под общ. ред. А. И.
Долговой. — М., 2000. — С. 572-573.

1 БеляевН.А.,Цалиев В.М. Вопросы методологии регионального подхода к
исследованию преступности // Вестник ЛГУ. — Вып. 3. — 1986. — С. 59.

2 Раска Э.Э. Процедуры территориального исследования социальной
обусловлености преступности / Теоретические проблемы изуч.
территориальных различий преступности. — Тарту, 1985. — С. 45—46.

3 Шакун В.І. Урбанізація і злочинність — К., 1996. — С. 117.

1 Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины / Гл. ред.
А. Ф. Трешников; Ред. Кол.: Э. Б. Алаев, П. М. Алампиев, А. Г. Воронов и
др. – М. 1988. – С. 261-262.

1 Продуктивні сили економічних районів України / Данилишин Б.М., Чернюк
Л.Г., Горська О.В. та інші. – К., 2000. – С. 99-497.

2 Мінченко С. Методологічні аспекти аналізу злочинності в регіоні //
Право України. – 2001. — №4. – С. 114-117.

1 Шакун В.І. Урбанізація і злочинність — К., 1996. – С. 35-47.

1 Шакун В.І. Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й урбанізація //
Право України. — 1997. — № 7. — С. 49-53.

1 Кримінологія / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П.
Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
– С. 54-58.

1 Кримінологія / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П.
Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
– С. 54-58.

PAGE

Похожие записи