.

Формування та використання виробничо-технічного потенціалу в молочному скотарстві (дипломная)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1 46949
Скачать документ

Дипломна робота

ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В МОЛОЧНОМУ
СКОТАРСТВІ

ЗМІСТ

ст

ВСТУП………………………………………………………….
…………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТКУ ТА

ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В

МОЛОЧНОМУ
СКОТАРСТВІ……………………………………………………..
…………. 12

1.1. Економічна сутність та організаційні засади формування і

використання виробничо-технічного потенціалу в
галузі…………………………. 12

1.2.Об’єктивна необхідність технічного переозброєння та

реконструкції молочних
ферм…………………………………………………………….
….. 22

1.3. Форми, фінансові джерела та періодичність оновлення

виробничо-технічного потенціалу
галузі…………………………………………………. 39

Висновки до розділу
1……………………………………………………………..
……………… 53

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ

РЕКОНСТРУКЦІЇ МОЛОЧНИХ
ФЕРМ………………………………………………….. 56

2.1.Аналіз стану виробництва та рівня ефективності в молочному

скотарстві
регіону………………………………………………………..
…………………………. 56

2.2. Економічна ефективність різних варіантів ресурсозберігаючих

технологій виробництва
молока…………………………………………………………
……. 68

2.3. Оптимізація вибору варіантів комплектування машин і

обладнання в умовах
реконструкції…………………………………………………..
…….. 90

2.4. Обґрунтування інженерно-технічних рішень в умовах

реконструкції молочних
ферм…………………………………………………………..
…… 113

2.5. Особливості селекційно-племінної роботи і відтворення стада

на реконструйованих молочних
фермах………………………………………………… 123

Висновки до розділу
2……………………………………………………………..
……………. 135

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

РЕКОНСТРУКЦІЇ МОЛОЧНИХ ФЕРМ ТА КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ

ВИРОБНИЦТВА
МОЛОКА…………………………………………………………
……….. 139

3.1. Шляхи забезпечення економічно ефективної реконструкції

корівників і
телятників……………………………………………………..
…………………… 139

3.2. Оптимізація капітальних вкладень в реконструкцію молочних

ферм на основі удосконалення генеральних
планів………………………………… 156

3.3 Інтенсифікація кормовиробництва та підвищення рівня

ефективного використання кормів на реконструйованих молочних

фермах…………………………………………………………
……………………………………….. 169

3.4. Основні напрями підвищення конкурентоздатності

виробництва
молока…………………………………………………………
…………………… 183

Висновки до розділу
3……………………………………………………………..
……………. 203

Висновки……………………………………………………….
……………………………………… 207

Список використаних літературних
джерел…………………………………………… 213

Додатки………………………………………………………..
………………………………………. 228

Вступ

Актуальність теми. Комплексна програма реформування сільського
господарства, всебічної його інтенсифікації та трансформації у сучасне
машинне виробництво висуває крупномасштабні завдання науки, потребує
значного підвищення її результативності, подальшого поглиблення
фундаментальних досліджень, концентрації зусиль аграріїв на опрацюванні
пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу, удосконаленні
засобів і предметів праці, енергетичної бази, технології і організації
виробництва, трансформації методів і прийомів управління
виробничо-комерційною діяльністю, характером трудової діяльності людей,
перманентного органічного поєднання досягнень науки з виробництвом.

Пріоритетною проблемою розвитку сільського господарства, яка потребує
всебічних наукових напрацювань, є тваринництво. У ньому виробляють понад
50% валової продукції сільського господарства, і разом з
кормовиробництвом поглинається майже 75% праці, яка витрачається в
сільському господарстві, 65% основних виробничих фондів, понад 50%
сукупних витрат. Висока питома вага тваринництва в аграрному виробництві
свідчить, що воно є однією із найважливіших галузей, які забезпечують
вирішення продовольчої проблеми і повноцінного насичення товарами
продовольчого ринку. Водночас у динаміці системи показників
виробничо-комерційної діяльності тваринництва склались негативні
тенденції: у 1990-2002 рр. відбувся спад виробництва, знизилась його
економічна ефективність (погіршились фондовіддача і рентабельність
виробництва, собівартість продукції тощо). У тваринництві України
фондовіддача у 2002 р. склала 0,11 грн., що на 40,0% менше 1995 р.
Собівартість центнера молока у 1996-2002 рр. зросла з 32,1 до 59,6 грн.
Виробництво і споживання молока на душу населення України протягом
1990-2002 рр. скоротилось на 153,7 кг (36,0%) і 168,0 кг (45,0%). У 2002
р. душове споживання молока в Україні склало 54,0% рекомендованої
медичної і 58,1% фізіологічної норми. Ключовою причиною негативів
розвитку молочного скотарства стало гальмування наукового пошуку в
економіці, зоотехнії, ветеринарії, механізації, електрифікації,
будівництві та інших науках досліджуваної сфери. З огляду на це постала
необхідність перманентного розширення і поглиблення наукових досліджень
із виявлення шляхів підвищення його економічної ефективності. Останнє
значною мірою залежить від вирішення проблем удосконалення
виробничо-технічного потенціалу АПК, зокрема, поглиблення наукового
обґрунтування вузлових аспектів технічного переозброєння та
реконструкції діючого виробничо-технічного потенціалу.

Проблемі підвищення економічної ефективності технічного переозброєння та
реконструкції тваринницьких ферм присвячено значну кількість наукових
праць. Суттєвий внесок у розвиток теорії та практики підвищення
економічної ефективності тваринницьких ферм належить П.Т. Саблуку, В.Я.
Амбросову. Дослідженню специфіки організаційно-економічних рішень
реконструкції тваринницьких ферм присвячені роботи В.М. Рабштини, В.В.
Радченка, Є.І. Чигринова, О.В. Шкільова, Ю.І. Кошиця, В.І. Райка, О.О.
Старкова, О.В. Козубенка, , А.О. Євтухової тощо. Але чимало питань цієї
важливої народногосподарської проблеми залишаються невирішеними.

Зокрема, залежність ефективності тваринництва від обґрунтування вузлових
аспектів використання капітальних вкладень, комплексної механізації та
автоматизації галузі, висуває як невідкладні теоретико-практичні
завдання опрацювання сукупності організаційно-економічних,
техніко-технологічних, соціально-економічних проблем реконструкції.
Зараз, за мінімальних абсолютних значень капітальних вкладень у
тваринництво, неможливо їх використовувати без всебічного обґрунтування
шляхів досягнення оптимізованого економічного ефекту, тому проведення
досліджень у цьому напрямку набуває в даний час особливої актуальності.

Запропоновані нами методологічні та методичні підходи в рішенні проблеми
реконструкції діючих молочних ферм можуть бути використані в великих
багатогалузевих сільськогосподарських підприємствах, де молочне
скотарство є провідною галуззю. Теоретико-методологічне та практичне
значення поставленої проблеми, недостатня її дослідженність обумовили
вибір теми дисертаційної роботи, її мету та завдання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне
обґрунтування методичних підходів по поетапному дослідженню
організаційно-економічних і техніко-технологічних проблем реконструкції
діючих молочних ферм. Для досягнення цієї мети поставлено та розв’язано
наступні завдання:

виявити тенденції розвитку і реалізації продукції молочного скотарства
аграрних підприємств, її собівартості і конкурентоздатності виробництва;

визначити рівень і основні напрямки інтенсифікації молочного скотарства,
шляхи поліпшення використання живої і уречевленої праці, а також
комплексного техніко-організаційного обґрунтування використання наявних
резервів в умовах реконструкції;

обґрунтувати реконструкцію діючого виробничо-технічного потенціалу
молочних ферм як пріоритетну науково-практичну проблему, вирішення якої
набуло невідкладного значення в умовах переходу АПК до ринкових
відносин;

обґрунтувати специфічність і періодичність оновлення основних виробничих
фондів скотарства у зв’язку з освоєнням досягнень науково-технічного
прогресу;

обґрунтувати сутність, об’єктивну необхідність, напрямки, принципи,
періодичність, масштабність і етапність реконструкції молочних ферм;

оптимізувати основи технологічних, інженерно-будівельних рішень, а також
комплектів машин і обладнання в умовах реконструкції;

оптимізувати поєднання типових тваринницьких приміщень на
реконструйованих молочних фермах та опрацювати методику визначення
нормативів питомих і граничних капітальних вкладень в реконструкцію;

обґрунтувати співвідношення капітальних вкладень в нове будівництво і
реконструкцію діючих тваринницьких ферм та соціально-економічні наслідки
реконструкції молочних ферм;

проаналізувати сучасний стан та визначити економічну ефективність
перспективи розвитку реконструкції тваринництва як однієї із важливіших
форм відтворення основних виробничих фондів, забезпечення
конкурентоздатності виробництва молока.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних,
методичних та практичних аспектів реконструкції діючого
виробничо-технічного потенціалу молочного скотарства та підвищення
конкурентоздатності продукції галузі в умовах ринкової трансформації
виробничих відносин в Україні.

Об’єктом дослідження виступають організаційно-економічні процеси
формування виробничо-технічного потенціалу на основі реконструкції
молочних ферм, і на цій основі підвищення економічної ефективності
виробництва і конкурентоздатності продукції молочного скотарства в
великих сільськогосподарських підприємствах Шишацького району
Полтавської області.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою виконання
дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання та комплексний
системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, напрацювання
вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем ефективності реконструкції
тваринницьких ферм, законодавчі та інші нормативні документи з питань
розвитку агропромислового комплексу в умовах ринкових відносин.

Методика дослідження включає систему статистико-економічних методів в
поєднанні з теоретичними аспектами механізму формування
виробничо-технічного потенціалу тваринництва та проблемами
функціонування галузі молочного скотарства на сучасному етапі розвитку.
В процесі дослідження використовувались такі прийоми і прикладні методи:
абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення, розробка моделей
економічного механізму підвищення ефективності виробництва в галузі на
основі реконструкції молочних ферм); монографічний (економічна оцінка
різних варіантів реконструкції молочних ферм, узагальнення та детальне
вивчення стану молочного скотарства в окремих зонах регіону); графічний
(наочне зображення різних варіантів технічних та технологічних рішень
реконструкції діючих молочних ферм, взаємозв’язку окремих процесів
механізму формування виробничих процесів при цьому, віддзеркалення змін
в обсягах виробництва молока, собівартості і рівня рентабельності в
перспективі); розрахунково-конструктивний (обґрунтування і розрахунок
натуральних і вартісних нормативів виробничих витрат в ході
реконструкції молочних ферм); статистично-економічний (аналіз розвитку
галузі скотарства – середні і відносні величини групування,
кореляційно-регресійний аналіз); системного та порівняльного аналізу
(оцінка галузі скотарства як складної системи, що потребує комплексного
дослідження та визначення шляхів підвищення економічної ефективності,
виходу галузі із кризового стану); експериментальний (використання в
ході дослідження співставлення різних варіантів реконструкції молочних
ферм з визначенням натуральних і вартісних нормативів експлуатаційних
витрат) та інші. Достовірність отриманих результатів, висновків і
пропозицій підтверджується розрахунками, застосуванням значного
фактичного матеріалу, зібраного в регіоні.

Інформаційною базою дослідження були офіційні матеріали Державного
комітету статистики України, обласного управління статистики Полтавської
області, районних управлінь статистики області, річні та оперативні
звіти великих сільськогосподарських підприємств, вітчизняна та зарубіжна
науково-довідкова література, рекомендації та результати досліджень
науково-дослідних установ регіону та результати власних досліджень
автора.

Наукова новизна одержаних результатів формування та використання
виробничо-технічного потенціалу в молочному скотарстві полягає в
наступному:

дістало подальший розвиток теоретичні і методичні положення формування
та використання виробничо-технічного потенціалу молочних ферм на основі
проведення їх реконструкції, визначено форми, фінансові джерела та
періодичність оновлення матеріально-технічної бази;

доповнено методику економічного обґрунтування технічного переозброєння
та реконструкції молочних ферм, уточнено їх мету, основні завдання,
принципи, терміни і порядок здійснення реконструктивних рішень;

уперше в регіоні удосконалено методичні підходи по визначенню обсягів
капіталовкладень з метою оптимізації виробничо-технічного потенціалу в
умовах реконструкції молочних ферм;

уперше в регіоні визначено прогнози економічної ефективності
реконструкції молочних ферм, що можуть стати основою формування районних
програм реконструкції і технічного переозброєння виробничих потужностей
у молочному скотарстві.

Наукові положення дисертаційного дослідження є теоретичною основою
розв’язання наукової задачі виходу з кризового стану однієї з найбільш
важливих галузей тваринництва – молочного скотарства.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і
рекомендацій. Наукові положення, висновки і пропозиції, що викладені в
роботі, в достатній мірі обґрунтовані і повністю витікають із проведених
досліджень. Достовірність одержаних результатів підтверджується
застосуванням автором аналітичних, експериментальних та підтверджених
практикою методів доведення достовірності, а саме: монографічного,
абстрактно-логічного, розрахунково-конструктивного,
статистико-економічного, кореляційно-регресійного аналізу та методів
екстраполяції. З цією метою автор запропонував деякі математичні
формули, порівнявши аналогову модель досліджуваного явища з теоретичними
та експериментальними результатами, підтвердивши збіг виведених з теорії
положень з явищами, які спостерігаються у практичних ситуаціях.

Наукове значення роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні економічної
сутності реконструкції виробничо-ресурсного потенціалу молочних ферм,
впровадження найбільш доцільних варіантів реконструкції, фінансових
джерел та періодичності оновлення матеріально-технічної бази молочного
скотарства, яке має досить велике практичне значення в подоланні
збитковості галузі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що реалізація
сформульованих у дисертації висновків та рекомендацій сприятиме
підвищенню економічної ефективності виробництва в галузі молочного
скотарства, подоланню збитковості та покращенню соціально-економічних
умов для працівників тваринництва, в розробці основних напрямів
інтенсифікації галузі молочного скотарства в цілому.

Практичні рекомендації автора, зокрема такі як: методичні засади
реконструкції діючих молочних ферм, оптимізація комплектів машин і
обладнання в умовах реконструкції, оптимізація інженерно-будівельних
рішень та капітальних вкладень в реконструкцію ферм були використані
Головним управлінням сільського господарства і продовольства Полтавської
області державної адміністрації при розробці “Комплексної програми
розвитку сільського господарства Полтавської області у 2001-2005 роках
та на період до 2010 року”, а також при визначенні пріоритетних напрямів
розвитку АПК області на 2003-2005 роки (довідка №01-19/215 від 13 квітня
2004 р.).

Наукові розробки та рекомендації автора, які направлені на підвищення
конкурентоздатності виробництва молока на основі реконструкції діючого
виробничо-технічного потенціалу молочних ферм прийняті до впровадження
Шишацькою районною державною адміністрацією (довідка №56 від 05 березня
2004 р.) та керівництвом п’яти сільськогосподарських підприємств різних
форм власності та господарювання.

Наукові рекомендації автора щодо напрямів технічного переозброєння та
реконструкції діючих молочних ферм, їх паспортизації, обґрунтування
нормативів капітальних вкладень в реконструкцію та нормативів по
виконанню окремих технологічних операцій, раціональних способів їх
виконання (годування та доїння корів, видалення гною тощо) знайшли
схвалення і прийняті до впровадження у виробництво СТОВ “Світанок”
Шишацького району Полтавської області (акт № 8 від 17.02.2004 р.).

Матеріали дослідження використовуються також в навчальному процесі на
економічному та технологічному факультетах Полтавської державної
аграрної академії (довідка № 7-01-14 від 19.02.2004 р.).

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТКУ ТА ВИКОРИСТАННЯ
ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В МОЛОЧНОМУ СКОТАРСТВІ

1.1. Економічна сутність та організаційні засади формування і
використання виробничо-технічного потенціалу в галузі

Формування принципово нової аграрної політики, ринково орієнтованого
організаційно-економічного механізму функціонування галузі тваринництва
в цілому і скотарства зокрема, визначається об’єктивною необхідністю
подолання кризи в системі АПК та його переходу на принципи сталого
соціально-економічного механізму. Адже саме молочний підкомплекс в АПК
України забезпечує життєво необхідні продукти харчування для населення.
Унікальні властивості молока та продуктів його переробки зумовлюють
потребу безперебійного забезпечення ними споживачів, що визначає
ефективне функціонування молокопродуктового підкомплексу [2, 3].

Матеріально-технічний потенціал молочного підкомплексу має розгалужену
структуру, яка складається з молочного скотарства, кормовиробництва,
племінного господарства, зоотехнічних, ветеринарних та інших
обслуговуючих служб, молокопереробної галузі, системи
матеріально-технічного забезпечення, спеціалізованої торгівлі тощо [4].

Основною ланкою молочного підкомплексу є молочне скотарство, оскільки
воно є сировинною базою для молокопереробних підприємств.

Економічна криза в галузі скотарства проявляється у таких негативних
явищах як скорочення обсягів виробництва молока і яловичини; зменшення
поголів’я великої рогатої худоби; погіршення умов вирощування молодняку;
забезпеченості стада повноцінними кормами; погіршення виробничої та
технологічної дисципліни, порушення екологічних умов, правил і
нормативів природокористування тощо.

Аналіз даних свідчить про те, що кризу в молочному скотарстві як основи
молокопродуктового підкомплексу в цілому зумовлюють такі причини:

невідрегульованість системи ціноутворення, відсутність паритету цін на
сільськогосподарську продукцію та промислові товари, що призводить до
непомірних витрат виробництва;

витратний механізм господарювання, що призводить до виробництва
продукції з високою собівартістю;

відставання кормової бази від потреб тваринництва, оскільки в більшості
господарств якісний склад кормів дає змогу лише підтримувати
життєздатність поголів’я, а не його продуктивність [4].

Вихід галузі з кризового стану в значній мірі обумовлюється станом
виробничо-технічного потенціалу. Він інтегрує в собі виробничі
приміщення і споруди різних термінів забудови, їх експлуатацію та
ступінь зносу, машини та обладнання різних типів і марок з
обґрунтованими термінами служби та експлуатаційної готовності,
обладнання тваринницьких ферм, індустрію кормовиробництва та
кормоприготування, а також генетичний потенціал тварин.

В цілому матеріально-технічне забезпечення молочного комплексу
знаходиться в незадовільному стані. Дані аналізу свідчать, що “… у
1985 році обсяг інвестицій по введенню в дію тваринницьких приміщень
(включаючи механізовані ферми та комплекси) становив у порівнянних цінах
403,3 млрд. грн., у 1990 році – 207,9, у 1995 році – 36,8, а у 1998 році
– 10 млрд. грн.” [5]. Такий стан справ інвестування тваринницької галузі
став причиною збільшення трудових затрат на виробництво молока, зниження
продуктивності праці. Так, за останнє десятиріччя затрати праці на 1 ц
молока в Україні зросли в 2,2 рази і у 1998 році становили 15,5
люд.-год., що свідчить про його високу трудомісткість виробництва. У
країнах з розвинутим молочним скотарством затрати праці у розрахунку на
1 ц молока становлять 1-1,5 люд.-год. [6, 7].

Добре відомо, що удосконалення виробничо-технічного потенціалу
тваринництва супроводжується збільшенням виробництва продукції, завдяки
заміні ручної праці машинною, а окремих машин – комплектами чи їх
системою, оптимізованою сукупністю різних видів техніки, яка забезпечує
механізоване послідовне і безперервне виконання технологічних операцій у
виробничому процесі. Відсутність системи машин на тваринницьких фермах
знижує рівень механізації виробництва – співвідношення обсягу
механізованих та загального обсягу робіт.

Позитивний вплив засобів механізації у скотарстві на результати
виробництва зумовлений наступними чинниками: зменшенням затрат робочого
часу на виконання технологічних процесів; підвищенням продуктивності
тварин завдяки створенню комфортних умов їх утримання; поліпшенням
якості та зменшенням витрат кормів; скороченням споживання
енергоресурсів; підвищенням якості продукції, виключенням її псування та
втрат при зберіганні; зменшенням вартості машин, будівель та споруд
завдяки вдосконаленню їх конструкцій, зменшенню їх маси та збільшення
термінів служби; подовженням термінів використання тварин; зменшенням
витрат на охорону навколишнього середовища [8]. Такий, далеко не повний,
перелік питань, які визначають економічне значення виробничо-технічного
потенціалу у тваринництві взагалі і в скотарстві зокрема.

Зараз технологічні процеси тваринництва механізовані недостатньо,
оскільки понад 70% робіт виконується вручну. Кількість, якість і
вартість продукції тваринництва значною мірою визначаються оптимізацією
термінів виконання окремих технологічних операцій. Комплексна
механізація тваринництва забезпечується тотожністю рівня механізації
окремих технологічних операцій, показників якості й надійності більшості
машин і обладнання тваринницьких ферм [9].

Внаслідок низького рівня механізації процесів у тваринництві та
недосконалості застосовуваних в галузі технологій, неможливо забезпечити
виробництво екологічно чистої високоякісної продукції, конкурентоздатної
з аналогічною продукцією високорозвинутих країн за вартістю, трудо- та
матеріаломісткістю. Трудомісткість виробництва основних процесів
тваринництва, в тому числі і в скотарстві вища, ніж у розвинутих
західних країнах у 6-15 разів, витрати кормів – в 1,5-2 рази,
енергомісткість – у 2,5-3 рази. Для зменшення цих витрат необхідні
впровадження енергозберігаючих технологій виробництва та технічне
переоснащення тваринницьких ферм на основі використання сучасної
техніки. Існує об’єктивна необхідність реконструкції тваринницьких
приміщень як найбільш ефективний варіант порівняно з капітальним
будівництвом [10, 11].

Відмічені недоліки значною мірою пов’язані також з недоукомплектованістю
аграрних підприємств багатьма машинами, яких промисловість України не
випускає за номенклатурою. До того ж, за своїм технічним і технологічним
рівнем машини значно відстають від аналогічних зарубіжних зразків. Це
стосується, наприклад, кормороздавачів типу РММ-5, які не забезпечують
рівномірного розподілу кормів, мають низьку надійність дозувальних
пристроїв і транспортерів. Термін реальної експлуатації цих машин майже
в 2 рази менший нормативного. Відносно низки інших машин знижені
показники безвідмовної роботи (змішувач С-12 – з 123 до 54 год.;
кормороздавач КУТ-3,0А – з 99 до 25 год.). Підприємства-виготовлювачі
колишнього СРСР випускають машини з недоліками, усунення яких вимагає
тривалого і складного доопрацювання, що в 1,5-3 рази перевищує заводські
витрати праці. Невиправдано високою є вартість більшості машин для
тваринницьких ферм (установка із приготування комбікормів УМК-Ф-2 –
40500 грн.; змішувач кормів СКО-Ф-6М-11 – 46230 грн.; кормороздавач
КТУ-10А – 145100 грн. тощо) [12, c. 218].

Високопродуктивне використання засобів механізації має особливе значення
у забезпеченні конкурентоздатності тваринництва. Економія, що
обумовлюється впровадженням нової техніки у тваринництві проявляється у
скороченні затрат живої і уречевленої праці і здешевлення вартості
товарів і послуг. Для товаровиробників це виражається в зростанні
прибутку та зниженні витрат виробництва [13]. Тому об’єктивне визначення
витрат, одержаних результатів від застосування технічних засобів, їх
порівняння між собою, оцінка та аналіз досягнутих результатів є
визначальними методичними основами, що дозволяють оцінити економічну
ефективність створення та застосування нової техніки. Саме ці
проблематичні питання і є предметом наших наукових досліджень.

Визначення економічної ефективності застосування різних технічних
засобів можливе на основі використання системи показників, що відбивають
вартісні та натуральні характеристики досліджуваних варіантів. Провідний
вчений з проблем прогнозування та випробування техніки і технологій для
сільськогосподарського виробництва к.е.н. Бабинець Т.Л. до вартісних
показників, які характеризують річний економічний ефект від застосування
технічних засобів та реконструкції відносить прибуток, інтегральний
ефект за термін їх служби, термін окупності інвестиційних вкладень,
прямі експлуатаційні витрати на виконання робіт та початкові
інвестиційні вкладення [8]. Ми погоджуємося з науковою позицією
спеціаліста і саме ці показники використовуємо для обґрунтування
ефективної реконструкції молочних ферм.

Та разом з тим, ми вважаємо, що в ринкових умовах необхідно
застосовувати також і натуральні показники, які віддзеркалюють
використання спожитих ресурсів: затрати робочого часу, енергії, кормів,
інших матеріалів та вихід продукції (продуктивність тварин, якість
продукції) тощо. В умовах ринку поряд із вартісною оцінкою та
визначенням прибутку необхідно знати за рахунок яких ресурсів (у
кількісному та якісному вимірах) досягнуто прибуток. Адже найважливішим
принципом загальногосподарського ринкового госпрозрахунку є постійне
співставлення експлуатаційних витрат з результатами виробництва в
грошовому виразі [14, 15, 16, 17, 18]. Отже, разом з вартісними,
натуральні показники визначають напрями, що забезпечують
конкурентоспроможність виробництва вітчизняної продукції. Більш детально
економічна оцінка нової техніки рівно як і реконструкції молочних ферм
розкрита нами в спеціальних підрозділах нашого дослідження.

У скотарстві, необхідною умовою освоєння комплексної механізації щодо
ресурсо- та енергоощадних технологій виробництва, є забезпечення худоби
виробничими спорудами – складовою частиною комплексу засобів
виробництва, що безпосередньо оптимізують окупність виробництва
продукції.

Забезпечення продуктивних тварин комплексно механізованими приміщеннями
і спорудами, сприяє кількісному розвитку і якості матеріально-технічної
бази. Економічна ефективність її використання зростає у разі освоєння
оптимізованих комплектів машин, що забезпечують умови фізіологічно
обґрунтованого виробництва. З огляду на це, реконструкція діючого
виробничо-технічного потенціалу є важливим аспектом розвитку
матеріально-технічної бази і підвищення конкурентоспроможності
тваринництва України [19, 20, 21].

Реформування системи взаємовідносин в АПК України, відкриває простір
оптимізованого залучення виробничих потужностей. З огляду на це, все
глибшого наукового обґрунтування вимагає формування, реструктуризація та
використання виробничого потенціалу у ринкових умовах. Водночас, виникає
потреба чіткого визначення понять ресурсного, виробничого та
економічного потенціалів, інших категорій, якими визначається сутність
виробничо-технічного потенціалу аграрних підприємств, оскільки вони
віддзеркалюють різні кількісні та якісні елементи об’єктів досліджень
[22, 23, 24]. Це в рівній мірі відноситься і до галузі молочного
скотарства, що є об’єктом наших досліджень. Але зупинимось більш
детально на теоретико-методологічних питаннях ресурсного потенціалу
взагалі та виробничо-технічного потенціалу в тваринницьких галузях
зокрема. В термінологічному відношенні існує ще й таке поняття як
матеріально-технічне забезпечення тваринництва. Зупинимось на уточненні
поняття потенціалу взагалі. Так під потенціалом, у широкому розумінні
слова передбачають “засоби, запаси, джерела, що є в наявності і можуть
бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення
визначеної мети, здійснення плану, рішення конкретної задачі” [25].

В науковий обіг поняття “потенціал” сільського господарства ввійшло на
початку 70-х років. Воно міцно затвердилося у вітчизняній економічній
літературі в 80-ті роки і було пов’язано з проблемою більш тісного
ув’язування ресурсів сільського господарства і кінцевих результатів. Але
в міру розробки теорії ефективності все більша увага, на наш погляд,
стала приділятися проблемі зіставлення результату з усією сукупністю
народногосподарських ресурсів (ресурсним потенціалом). Актуальність
такої постановки проблеми визначається переходом до ринкового механізму
господарювання.

Велика кількість вчених, що детально займаються проблемою
теоретико-методологічного обґрунтування потенціалу взагалі звертають
особливу увагу на те, що похідною основою вивчення цієї проблеми є
акцент на способі виробництва як діалектичної єдності і взаємозв’язку
двох сторін – продуктивних сил і виробничих витрат. Вони звертають увагу
на те, що тривалий час панувала спрощена схема розуміння взаємодії цих
сторін виробництва. В багатьох випадках підкреслювався динамізм
продуктивних сил, їхній революційний характер і недооцінювалась роль
удосконалення виробничих відносин [25, 26, 27].

Ця теоретична модель негативно позначилася на практиці господарських
відносин: правильно висунуті задачі по інтенсифікації виробництва,
нарощуванню виробничого потенціалу без відповідних змін у господарському
механізмі, системі інтересів і стимулів, не принесли бажаних
результатів. Недооцінка ролі виробничих відносин призвела до того, що
затвердилася думка про відсутність необхідності удосконалення виробничих
відносин у зв’язку з тим, що продуктивні сили здатні ніби-то обганяти
існуючі виробничі відносини і розвиватися при їхньому відставанні.
Досвід показує, що в дійсності такого випередження не відбувається, і
вичерпавши можливості розвитку, закладені в даних виробничих відносинах,
продуктивні сили втрачають свій динамізм.

Наша точка зору з цієї проблеми полягає в тому, що і виробничі сили і
виробничі відносини рівнозначні величині способу виробництва. Але на
даний період, зважаючи на кризовий стан економіки і дефіцит інвестицій,
на перший план виходить об’єктивна необхідність розвитку продуктивних
сил як в цілому в АПК, так і в тваринництві зокрема.

Та повернемося до термінології, що віддзеркалює зв’язки продуктивних
сил, які реалізуються через ресурси: економічний, агроекономічний,
виробничий, екологічний потенціал. Не будемо зупинятися на розкритті їх
сутності та формулюванні. Вони добре відомі в багатьох наукових
дослідженнях, і тим паче, в літературних джерелах. Звертаємо увагу лише
на одному з найважливіших принципів оцінки ресурсного потенціалу –
принцип насичення виробництва і принцип заміщення (оновлення)
виробництва. Саме вони є провідними в нашому науковому дослідженні
стосовно найбільш фондомісткої галузі, якою є молочне скотарство.

При цьому процес насичення являє собою напрямок нових виробничих одиниць
на збільшення, а процес заміщення – заміну старого устаткування чи
будь-яких виробничих одиниць на нові. Саме ці проблеми і вирішуються в
нашому дисертаційному дослідженні.

Зважаючи на специфічні особливості тваринництва, останнім часом не без
підстав з’явився такий термін як “виробничо-технічний потенціал”.
Вважаємо таке формулювання вихідним, бо саме він характеризує
функціональні властивості складових ресурсів галузі.

Вихідною рисою виробничо-технічного потенціалу у тваринництві є
“придатність”, яка інтегрує кількісні та якісні параметри ресурсів та їх
функціональні властивості. Перша частина цього терміну “виробничий”
характеризує результативність процесу виробництва, а друга “технічний” –
витратну частину технологічного процесу, матеріалізованого в сукупності
матеріально-технічних компонентів виробництва (приміщення, обладнання,
стаціонарні та мобільні засоби механізації виробничих процесів на
фермах). Ми вважаємо, що до складу виробничо-технічного потенціалу слід
віднести також і генетичний потенціал тварин (кількісні і якісні
параметри поголів’я, продуктивність тварин, племінні якості). Отже,
виробничо-технічний потенціал молочного скотарства – це сукупність
матеріально-речових, технічних та генетичних компонентів виробництва,
які за певних умов забезпечують виконання передбачуваних технологічних
операцій та досягнення об’єктивно обумовленого рівня економічного
результату на молочних фермах.

Термін “матеріально-технічне забезпечення” молокопродуктового
підкомплексу більш широке поняття, бо включає не лише
виробничо-технічний потенціал основного (виробничого) процесу молочного
скотарства, але і кормовиробництво, племінне господарство, зоотехнічні,
ветеринарні та обслуговуючі служби, переробку продукції, торгівлю тощо.

Оскільки важливою складовою наших досліджень є розробка шляхів
підвищення конкурентоспроможності виробництва молока на основі
реконструкції молочних ферм коротко зупинимося на цьому питанні. Адже
саме недостатня забезпеченість виробничо-технічного потенціалу і
генетичного потенціалу та низький рівень використання фактично існуючого
потенціалу, а саме незаповненість існуючих тваринницьких приміщень
поголів’ям, недостатня забезпеченість технічними засобами, низький
рівень механізації трудомістких процесів у молочному скотарстві тощо,
призводять до порушення вимог технології виробництва продукції і як
наслідок низька продуктивність тварин, неякісна продукція – основні
причини низького рівня конкурентоспроможності виробництва молока.

Останнім часом за браком коштів аграрні товаровиробники майже нанівець
звели придбання сучасного обладнання, мобільних технічних засобів,
поліпшення племінних якостей тварин. Більшість машин і обладнання
молочних ферм відпрацювали амортизаційні терміни. За таких умов витрати
на оновлення (ремонт і технічне обслуговування) виробничо-технічного
потенціалу часто перевищують їх початкову вартість, що значно погіршує
рівень економічної ефективності виробництва продукції в галузі. З огляду
на це, значної уваги набуває оптимізація економіко-організаційних умов
формування виробничо-технічного та генетичного потенціалу в молочному
скотарстві. На нашу думку її необхідно здійснювати за наступними
принципами:

спрямування цінової, фінансово-кредитної і податкової політики на
відновлення і підтримання платоспроможності сільськогосподарських
підприємств з метою оптимізації розширеного відтворення
виробничо-технічного потенціалу в галузі;

забезпечення взаємовигідних економічних відносин споживачів і виробників
матеріально-технічних ресурсів, з їх постачальниками та сервісними
службами;

вільне обрання товаровиробниками постачальників техніки, обладнання,
матеріальних ресурсів, технологій і сервісних структур;

всебічна підтримка умов конкуренції в усіх ланках системи
матеріально-технічного постачання;

обмеження економічними методами монопольних формувань у сфері
матеріально-технічного постачання;

забезпечення гарантій і відповідальності партнерів агропромислового
комплексу за високі якість технічних засобів та наданих послуг,
дотримання термінів і умов їх постачання, своєчасність
взаєморозрахунків;

створення юридично-економічних умов функціонування оптимізованої
кількості посередників у ланцюзі “виробник-споживач”;

оптимізація складу виробничо-технічного потенціалу і умов ефективного
його використання в галузі.

Економічно-організаційні основи формування виробничо-технічного
потенціалу в молочному скотарстві полягають, на нашу думку, в
оптимальній організації використання всіх виробничих ресурсів з метою
досягнення найліпших результатів виробничо-комерційної діяльності з
врахуванням наявних мікро- і макроекономічних умов. Формування
виробничо-технічного потенціалу аграрних підприємств в молочному
скотарстві потребує врахування конкретних технологічних і
техніко-комерційних умов, таких як: екологобезпечність виробництва
продукції тваринництва; технологічність, надійність, універсальність і
комфортність технічних засобів, забезпечення їх високих продуктивних та
експлуатаційних показників; ресурсо- та енергоощадливість; відповідність
вимогам комплексної механізації, автоматизації та комп’ютеризації
технологічних процесів в молочному скотарстві як основи
ресурсозбереження.

Така, на нашу думку, економічна сутність та організаційні засади
формування і використання виробничо-технічного потенціалу в галузі.

1.2. Об’єктивна необхідність технічного переозброєння та реконструкції
молочних ферм

Тривала криза, що охопила сільське господарство та інші галузі АПК
України, досить негативно позначилась на матеріально-ресурсному
потенціалі і стала однією з причин скорочення виробництва
сільськогосподарської продукції. За період з 1990 року парк тракторів
зменшився на 176 тис. шт. або на 35,5%, зернозбиральних комбайнів – на
42 тис. шт. або на 39,3%. Загальна кількість енергетичних потужностей
сільського господарства скоротилась від 147,1 млн. к. с. до 94,9 млн. к.
с. або на 35,6%. Про це наголошував Президент України Л.Д. Кучма 11
березня 2002 року виступаючи на Всеукраїнській нараді з питань по
реформуванню розвитку аграрного сектора. Він назвав ситуацію просто
критичною. Технічний стан є найбільш жорстким лімітним ресурсом
виробництва на селі. Однією з причин такого стану є те, що технічна
політика у сільськогосподарському машинобудуванні зупинилась на
півдороги до селян [28].

Розвиток суспільства здійснюється на засадах безперервного процесу
відтворення виробництва, спрямованого на задоволення зростаючих потреб
населення. Ця об’єктивна закономірність вимагає постійного системного
оновлення спожитих у процесі виробничої діяльності матеріально-речових
засобів на якісно новій основі. Недотримання цих
теоретико-методологічних постулатів або порушення пропорційності у
забезпеченні виробничої діяльності господарських структур необхідними
видами матеріально-ресурсного потенціалу при виготовленні різних видів
економічного продукту неминуче призводить до породження тривалих
системних кризових явищ у суспільному виробництві, як нині це має місце
в аграрній сфері нашої країни.

У процесі формування демократичної незалежної держави характерною
негативною рисою генезису основних засобів виробництва
сільськогосподарського призначення стала стійка тенденція до різкого їх
зменшення та фізичного зношення. Погіршився фінансовий стан
сільськогосподарських товаровиробників, майже призупинилась інвестиційна
діяльність галузі. Особливе занепокоєння викликає більше ніж у 10 разів
зниження обсягів основних засобів порівняно з їх оновленням.

Нині обсяги інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування не
забезпечують навіть простого відтворення спожитих основних засобів у
галузі, що створює реальну загрозу можливому оновленню у ближчі роки
матеріально-ресурсного потенціалу до внутрішньо державних потреб
виробництва продовольчих ресурсів та розширення їх експортних поставок.
Якщо у 1990 році загальна сума інвестицій в основний капітал аграрного
сектора економіки становила в порівняльних цінах 11,8 млрд. грн., то в
2000 році вона знизилась до 496 млн. грн. або зменшилась майже у 24
рази. Слід зауважити, що в сільське господарство, яке законодавчо
визнане пріоритетною галуззю народногосподарського комплексу країни за
десятирічний період загальна сума інвестицій скоротилась у 24 рази, в
той час як у промисловість – лише у 3,4 рази, будівництво – у 4,2 рази,
транспорт – у 2,5 рази.

Критичний аналіз ситуації, що склалася нині у техніко-технологічному
забезпеченні аграрного сектора економіки, доповнюється негативним
впливом й інших чинників відтворювального процесу. Тому в даних умовах,
поряд з прийняттям кардинальних державних організаційно-економічних
заходів виходу з кризового стану сільського господарства досить важливим
завданням аграрної науки є обґрунтування шляхів подолання технічної
кризи в сільському господарстві, визначення напрямів зосередження зусиль
органів державної влади, безпосередньо аграрних товаровиробників на
оновлення матеріально-технічного парку і розвитку виробничо-технічного
потенціалу у тваринництві [29].

Сучасний виробничо-технічний потенціал в галузі перманентно втрачає
відтворювальні можливості, зношується і кількісно зменшується, оскільки
реноваційні процеси в ньому зведені до мінімуму, а новітності
науково-технічного процесу практично не використовуються.

Система “Сільгосптехніки”, що безпосередньо здійснювала технічне
обслуговування, поточні та капітальні ремонти техніки на спеціалізованих
ремонтних заводах, виготовляла запасні частини тощо, з переходом до
ринкових відносин розпалася, економіко-організаційні зв’язки сільських
товаровиробників набули нових, не завжди вдалих форм. Вітчизняні та
іноземні підприємницькі із сервісними службами постачальницькі фірми, з
одного боку, наповнюють внутрішній ринок матеріально-технічними
засобами, а з іншого – зумовлюють виникнення негативних проблем, які
вимагають кардинальних, зокрема і урядових рішень [24].

Це відбувається на фоні темпів зношення основних виробничих засобів, а
введення в експлуатацію нових тваринницьких приміщень до 2000 р.
порівняно з 1990 р. зменшилось: великої рогатої худоби у 84 рази, свиней
– у 40 разів, овець – у 93 рази [30, с. 207].

Рис.1.1 Динаміка інвестицій в основний капітал сільського господарства
Полтавської області, 1991-2002 рр. [31, с.574].

Отже, в сучасних умовах розвитку АПК пріоритетною є проблема
інвестування відтворення ВВП, оскільки у відтворювальній структурі
капітальних вкладень в розрізі суб’єктів виробничого призначення вони
скоротилися до межі руйнівного мінімуму.

Виробничо-технічний потенціал конкретного аграрного підприємства є
індивідуальним, що характеризується структурою, специфікою, якісними
параметрами природно-кліматичних, ґрунтових й екологічних умов,
спеціалізацією і концентрацією виробництва, застосовуваними технікою та
технологіями, організацією та рівнем механізації технологічних процесів,
формами господарювання. Від якісного стану виробничо-технічного
потенціалу, його структури, техніко-економічного і екологічного рівнів,
якісних параметрів ресурсів вирішальною мірою залежать ефективність
функціонування агровиробничих систем, продуктивність праці,
рентабельність та конкурентоздатність підприємств [20].

Основні виробничі засоби сільського господарства – різноманітні за
номенклатурою, технічними параметрами, термінами використання і впливу
на предмет праці. Так, у тваринництві та кормовиробництві система машин
на 2002 р. поєднує понад 1100 найменувань машин і обладнання, як
віддзеркалення різноманітності технологічних операцій в процесі
виробництва, доробки, зберігання, переробки і продажу аграрної
продукції.

Специфічність функціонування основних виробничих засобів
сільськогосподарського призначення обумовлює і специфіку їхнього
відтворення: перманентне підвищення фондозабезпеченості аграрних
підприємств; удосконалення складу і структури, підвищення рівня
концентрації виробничих фондів; прискорення фізичного і морального
їхнього зношення, підвищення інтенсивності використання на основі
освоєння досягнень науково-технічного прогресу.

Отже, економічна ефективність використання основних виробничих засобів
формується, по-перше, в процесі їхнього створення і, по-друге, в процесі
експлуатації.

В сучасних умовах узагальнюючий показник ефективності використання
основних виробничих засобів – фондовіддача – невпинно знижується (табл.
1.1) [32]. У 1996-2000 рр. виробництво валової продукції у розрахунку на
1 середньорічного працівника зменшилось на 8,5%, у тому числі продукції
рослинництва – на 6,2% і тваринництва – на 22,6%. Фондовіддача у 2000 р.
знизилась порівняно з 1996 р. на 31,3%. Це наслідки використання фізично
і морально застарілих основних фондів, подорожчання нової техніки,
зниження коефіцієнтів змінності і завантаження виробничих потужностей.
Фондоємність (у досліджуваний період) зросла на 51,1%.

Неефективне використання трудових ресурсів віддзеркалюється рівнем
трудоємності, яка у 2000 р. збільшилась на 66,7% порівняно з 1996 р. (у
тому числі у рослинництві і тваринництві відповідно на 61,5 і 88,9%).

Таблиця 1.1

Економічна ефективність використання ресурсного потенціалу
сільськогосподарськими підприємствами України.

Показники Роки 2000 р. в % до 1996 р.

1996 1997 1998 1999 2000

Валова продукція на середньорічного працівника, грн. всього

у т.ч. рослинництво

тваринництво

4744,6

5693,8

3965,4

4923,2

7060,1

2802,7

4358,2

5545,7

3099,4

4107,2

5080,8

3022,0

4342,9

5340,2

3068,9

91,5

93,8

77,4

Валовий дохід на середньорічного працівника, грн.

733,0

267,4

-78,0

-51,8

2213,4

301,9

Фондовіддача, грн./грн. 0,16 0,10 0,09 0,08 0,11 68,7

Фондоємність, грн./грн. 6,19 10,14 11,67 12,95 9,35 151,1

Трудоємність, грн./грн.,

у т.ч. рослинництво

тваринництво 0,18

0,13

0,18 0,22

0,13

0,31 0,26

0,16

0,30 0,31

0,20

0,35 0,30

0,21

0,34 166,7

161,5

188,9

Матеріалоємність, грн./грн.

у т.ч. рослинництво

тваринництво 1,39

0,93

1,28 1,56

0,91

2,19 1,85

1,08

2,21 2,14

1,31

2,42 2,24

1,61

2,29 161,2

173,1

178,9

Прибуток на одиницю витрат, грн.

у т.ч. рослинництво

тваринництво

-0,08

0,15

-0,27

-0,16

0,07

-0,39

-0,19

-0,03

-0,36

-0,15

0,04

-0,37

0,04

0,25

-0,26

250,0

166,7

103,7

Рентабельність (збитковість) виробництва, %

у т.ч. продукції: рослинництва

тваринництва

-11,9

28,8

-40,0

-22,7

13,5

-54,2

-25,9

-4,2

-49,9

-19,8

6,9

-46,9

5,6

43,5

-29,5

17,5 п.

14,7 п.

10,5 п.

Використання ресурсного потенціалу характеризується витратним
характером: матеріалоємність у 1996-2000 рр. зросла на 61,2%. У
рослинництві питома вага матеріальних витрат у загальних витратах
виробництва у 2000 р. на 73,1% вища ніж у 1996 р., у тваринництві – на
78,9%, що віддзеркалює екстенсивний характер виробництва. Ресурсоємне
виробництво забезпечило можливість у 2000 р. отримати незначний прибуток
на одиницю витрат, зробити рентабельним виробництво (-11,9% у 1996 р. і
5,6 % у 2000 р.), але тваринництво у 2000 р. залишається збитковим, хоча
її рівень і зменшився на 14,5 відсоткові пункти.

Аналогічні тенденції склалися і в аграрних підприємствах Полтавської
області: фондовіддача у 2000 р., порівняно з 1996 р., знизилась на 33,6%
і склала 0,11, фондоємність зросла на 53,4%.

Динаміка структурних елементів основних виробничих фондів не однаковою
мірою впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва.
Позитивний вплив забезпечують силові і робочі машини, транспортні
засоби, продуктивна і робоча худоба, багаторічні насадження (активна
частина), менш позитивно впливають споруди, будівлі, передавальне
устаткування (пасивна частина). Зменшення фондовіддачі, здебільшого
пов’язане із збільшенням питомої ваги пасивної частини основних
виробничих фондів.

Особливо актуальними ці питання є у тваринництві. В зв’язку з вище
названими чинниками зараз в Україні склалася ситуація, коли внаслідок
низького рівня механізації процесів у тваринництві та недосконалості
застосовуваних в галузі технологій, неможливо забезпечити виробництво
екологічно чистої високоякісної, конкурентоздатної, порівняно з
аналогічною продукцією високорозвинутих країн, за вартістю, трудо- та
матеріаломісткістю.

Сучасна техніко-організаційна структура тваринництва України через низку
історичних та економічних умов не повністю відповідає вимогам
конкурентоздатного виробництва. Фондоозброєність праці тут ще значно
нижча, ніж в землеробстві. Характерною особливістю сучасного технічного
переозброєння сільського господарства є випереджаюче зростання
матеріалоємності тваринництва, що забезпечує значніші, ніж в
рослинництві темпи зростання продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці у тваринництві формується під дією чинників,
що впливають на продуктивність тварин, та тих, які зумовлюють зміну
питомих витрат праці (у розрахунку на одиницю поголів’я).

На більшості ферм безпідставно утримується надмірна кількість
працівників (приховане безробіття), що призводить до необґрунтованих
витрат праці. Так, у виробництві молока (2002 р.) витрати праці на
корову зросли в 1,5, а на 1 ц молока – в 2,3 рази порівняно з 1990 р.,
продуктивність праці зменшилась майже у 2 рази [32, 33].

Резервом підвищення продуктивності праці та зниження виробничих витрат у
скотарстві є підвищення технічної оснащеності шляхом реконструкції, що
забезпечить приріст продукції в стислі терміни і за менших питомих
витрат порівняно з новим будівництвом. Адже, як правило, основна маса
ферм через 10 років експлуатації потребує реконструкції. Але її
здійснення без достатньої техніко-економічної аргументації, не
забезпечує очікуваної результативності функціонування реконструйованих
об’єктів [34, 35]. З огляду на це пропозиції з реконструкції ферм
повинні забезпечувати:

оптимальні умови освоєння прогресивної машинної технології, організації
виробництва і матеріального стимулювання праці;

освоєння комплексної електромеханізації виробничих процесів і збільшення
ємності приміщень;

підбір машин і обладнання з врахуванням габаритів реконструйованих
приміщень;

вибір оптимальних варіантів реконструкції за капітальними витратами,
враховуючи необхідність зниження собівартості і приведених витрат.

Досвід реконструкції тваринницьких ферм свідчить, що цей процес слід
здійснювати після глибокої варіантної техніко-економічної оцінки
реконструктивних рішень, на основі проектно-кошторисної документації
[36, 37]. Остання повинна базуватися на оптимізованих: технології
виробництва продуктів тваринництва; комплектах машин і обладнання, що
забезпечують підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва
високоякісної продукції; оцінки об’єктивних можливостей і термінів
введення в дію приміщень, техніки, окупності капітальних вкладень;
напрямів організації використання засобів механізації і виробничих
ресурсів; оптимізації організації виробництва і праці, норм
навантаження, підбору кадрів і розподілу обов’язків; собівартості
продукції, рентабельності і конкурентоздатності виробництва; капітальних
вкладень в реконструкцію тваринницьких приміщень з метою втілення
прогресивної технології на основі використанням оптимізованих
(альтернативних) комплектів машин і обладнання, вартості
будівельно-монтажних робіт; забезпечення конкурентоздатності
тваринництва шляхом реконструкції повинно базуватися на системному
підході і ефективному поєднанні нового будівництва і реконструкції ферм;
освоєння прогресивних ресурсо- та енергоощадних технологій і техніки,
аргументованій організації виробництва і праці, створенні міцної,
повноцінної та дешевої кормової бази.

Реконструкція і технічне переозброєння молочних ферм стає, таким чином,
основою подальшої інтенсифікації виробництва молока, підвищення
продуктивності праці та об’єктивною необхідністю технічного
переозброєння молочного скотарства. Разом з тим, реконструкція і
технічна переоснащеність нині діючих молочних ферм складні щодо
організаційного відношення.

До числа факторів, які підвищують ефективність капітальних вкладень в
реконструкцію і технічне переоснащення ферм ми відносимо: зниження
затрат праці, застосування більш ефективної технології і будівництва,
скорочення термінів нарощування потужностей порівняно з новим
будівництвом, а також впровадження науково-технічних досягнень. До
факторів, які знижують ефективність усіх видів реконструктивних робіт
слід віднести такі:

складність проведення будівельно-монтажних робіт в умовах діючої
експлуатації ферм;

невеликі обсяги і високу трудомісткість будівничо-монтажних робіт (адже
реконструкція як правило носить індивідуальний характер), що призводить
до збільшення витрат;

трудності використання засобів механізації і необхідність у ряді
випадків нестандартного обладнання і механізмів у зв’язку з
об’ємно-планувальними роботами та конструктивними особливостями існуючих
приміщень і споруд, складність розміщення їх на майданчику;

труднощі застосування єдиної технології і механізації виробничих
процесів в існуючих приміщеннях, різних за об’ємно-планувальними і
конструктивними особливостями в нових приміщеннях.

Ефективність заходів по реконструкції складається із великої кількості
як позитивних, так і негативних факторів, ступінь складності яких
змінюється в кожному окремо взятому випадку. Так, наприклад, в одному із
сільськогосподарських підприємств Шишацького району Полтавської області
ПП “Агроекологія”, одного із об’єктів нашого дослідження, де вдало
проведено реконструкцію молочної ферми витрати праці знизились майже до
нормативного рівня і становлять 4,52 люд.-год. на 1ц молока, а його
собівартість знизилася до 38-40 грн. До реконструкції ці показники
складали відповідно 7,79 люд.-год. і 53,0 грн. Рівень рентабельності
виробництва молока після реконструкції становить 39,3%, а до
реконструкції його виробництво було збитковим (-28%).

Ми вважаємо, що тільки на основі економічних розрахунків можна зробити
висновок про переваги проведення реконструкції порівняно з новим
будівництвом. Ці розрахунки необхідно виконати шляхом детального аналізу
стану ферми і техніко-економічних обґрунтувань проектування і
будівництва.

Порівняльна економічна ефективність реконструкції здійснюється
співставленням реконструйованої ферми з новозбудованою чи високо
ефективно діючою аналогічної потужності за показниками: коефіцієнт
ефективності витрат, питомі капіталовкладення, витрати праці,
собівартість продукції, мінімум приведених витрат, фондовіддача, рівень
рентабельності, термін окупності капітальних вкладень,
конкурентоздатність тощо.

У разі оцінки ефективності капітальних вкладень фактичні показники
співставляються з нормативними (розрахунковими). Водночас враховуються
тривалість термінів реконструкції, освоєння проектної потужності,
трудоємність, матеріалоємність, порівнюються з плановими показниками
підвищення продуктивності праці, зниження собівартості і підвищенню
рентабельності.

Проектний варіант реконструкції пропонуємо порівнювати з фактичними
рішеннями за формулою [38]:

(1.1)

де Е – коефіцієнт ефективності додаткових капітальних вкладень; В1 –
річний обсяг продукції до реконструкції, т; В2 – річний обсяг продукції
після реконструкції, т; С1 – собівартість продукції до реконструкції,
грн.; С2 – собівартість продукції після реконструкції, грн.; Кп – питомі
капітальні вкладення в реконструкцію, тис. грн.; Кр – питомі капітальні
вкладення в діючу ферму, тис. грн.

Важливим показником є приведені витрати, їх пропонуємо визначати за
формулою [36]:

,
(1.2)

де П – питомі приведені витрати, грн.; С – собівартість продукції, грн.;
К – капітальні вкладення, грн.; Е – нормативний коефіцієнт ефективності
капітальних вкладень (0,15); Q – кількість виробленої продукції, ц.

Коефіцієнт ефективності витрат на реконструкцію – співвідношення річного
економічного ефекту та додаткових витрат на реконструкцію, визначається
за формулою [35]:

,
(1.3)

де Кеф – коефіцієнт ефективності витрат на реконструкцію; Зрд – річний
економічний ефект реконструкції; Зд – додаткові витрати на
реконструкцію.

Окупність додаткових капітальних вкладень визначають через
співвідношення їх обсягу до приросту чистого доходу чи заощадження
поточних виробничих витрат [39]:

,
(1.4)

де Т – термін окупності, років.

Фондовіддачу основних виробничих фондів визначимо як співвідношення
фактичної вартості валової продукції (Вnq), отриманої в результаті
реконструкції та вартості додаткових основних фондів [37]:

,
(1.5)

Рівень рентабельності поточних виробничих капітальних витрат (Ррн) –
співвідношення чистого доходу в новому варіанті (Чдн) та виробничих
витрат (Сн), %

(1.6)

Підвищення продуктивності живої праці визначимо за формулою:

,
(1.7)

де Зпб, Зпн – затрати праці на одиницю продукції чи роботи в базовому і
новому варіантах, люд.-год.

Зниження трудових витрат – різниця питомих витрат праці між базовим і
новим варіантом помножена на обсяг впровадження:

(1.8)

Збільшення (зменшення) працівників (Эпр) – співвідношення заощадження
трудових витрат та фонду робочого часу одного працівника:

,
(1.9)

де Фрч – фонд робочого часу одного працівника, люд.-год.

В умовах інтенсивного фізичного і морального зношення основних фондів,
що визначаються науково-технічним прогресом, потрібний специфічний
підхід до оптимізації відтворення основних фондів. Реконструкція діючих
підприємств базується на масовому оновленні та модернізації основних
матеріальних об’єктів (машини, обладнання, будівлі і споруди,
комунікації тощо). Це пов’язано з постійним зростанням ролі
матеріально-речових чинників у підвищенні економічної ефективності
виробництва. Цей процес базується на оптимізованих нормативах основних і
оборотних фондів [39, 40, 41].

Нормативи капітальних вкладень у реконструкцію та розширення ферм
обґрунтовуються на основі прогресивних технологій виробництва продуктів
тваринництва, врахуванні обмеженого часу їх дії, комплексного і
галузевого підходу, що віддзеркалює специфіку організації та технології
виробництва. На розміри капітальних вкладень впливають і зональні умови
виробництва.

Чинниками, які визначають потребу у виробничих фондах, є технологія
виробництва, структура череди тварин, система доробки і підготовки до
продажу продукції, надійність і потужність машин, якість будівель і
споруд.

Визначення абсолютного нормативу граничних капітальних вкладень в
реконструкцію тваринницьких об’єктів базується на виділенні типових (в
досліджуваному регіоні) об’єктів за їх балансовою вартістю і ступенем
досконалості, визначенні аналогів – нового, рекомендованого до освоєння
та освоєного об’єктів. Після цього обґрунтовують варіанти реконструкції
типових об’єктів, загальні і питомі капітальні вкладення в них,
порівнюють з аналогічними показниками нового об’єкту – аналогу. У разі
погіршення показників реконструйованого об’єкту порівняно з аналогом
реконструкцію здійснювати не доцільно [42].

Використання капітальних вкладень у тваринництво повинно бути всебічно
аргументованим на основі опрацювання не лише нормативів граничних
витрат, а й нормативів абсолютних капітальних вкладень в реконструкцію
однотипних тваринницьких об’єктів.

Нормативи капітальних вкладень у тваринницькі приміщення і ферми
базуються на наступних умовах [39, 41, 42, 43]:

врахування типових проектів тваринницьких приміщень (ферм), технологій
виробництва продукції (способи утримання, годування, доїння тощо);

групування приміщень, збудованих за індивідуальними проектами на основі
інвентаризації за місткістю, шириною, довжиною, кількістю і кроками
опорних колон. За середньою кількістю тварино-місць приміщення вводять в
групу типових з аналогічними параметрами;

номенклатура машин і обладнання комплексної механізації виробничих
процесів обґрунтовується відповідно до “системи машин” на розрахунковий
період;

оптимізація складу і кількості технічних засобів.

Нормативи питомих капітальних вкладень в реконструкцію включають
вартість будівельно-монтажних робіт, машин і обладнання, необхідних
відносно введення в експлуатацію реконструйованого об’єкту [43]:

,
(1.10)

де Нп – норматив питомих капітальних вкладень; Кб – вартість
будівельно-монтажних робіт; Км – вартість машин, обладнання та їх
монтажу; Кп – вартість прив’язки об’єкту.

Капітальні вкладення в машини і обладнання поєднують: гуртові ринкові
ціни, а відносно несерійних розраховують лімітні ціни;
торгово-транспортні витрати (10% гуртової ціни машини); вартості
монтажу; вартості наявних тваринницьких приміщень (відображена в
бухгалтерських документах); витрат на будівельну частину реконструкції
(визначаються, виходячи із будівельного обсягу і ринкової вартості
одиниці робіт).

Сукупні капітальні вкладення в реконструкцію об’єкта В.М. Рабштина
пропонує визначати як підсумок питомих капітальних вкладень в складові
його частини, помножені на його потужність (число тварино місць) [37]:

), (1.11)

де К1 – вартість діючих будівель і споруд об’єкту, грн.; К2 – капітальні
вкладення у реконструкцію будівель і споруд, грн.; К3 – капітальні
вкладення у нове будівництво чи розширення ферми до оптимального
розміру, грн.; К’e’nj – гуртова ціна (з врахуванням торгово-транспортних
витрат) е’-ї мобільної машини на n-ій операції j-ї технологічної лінії,
грн.; H’e’nj – число мобільних е’-х машин на n-ій операції j-ї
технологічної лінії, шт; Te’nj – час роботи протягом року е’-ї мобільної
машини на n-ій операції j-ї технологічної лінії, год.; Te’ – норматив
річного фонду часу е’-ї мобільної машини, год; K”e”nj – гуртова ціна з
врахуванням торгово-транспортних витрат і монтажу е”-ї стаціонарної
машини на n-ій операції j-ї технологічної лінії, грн.; Е – більшість
мобільних і стаціонарних машин, залучених до технологічних процесів на
об’єкті, шт.; N – більшість технологічних операцій на об’єкті, шт.; J –
більшість технологічних ліній, шт.

Визначення нормативу капітальних вкладень в будівельну частину
тваринницьких приміщень вимагає визначення обсягів робіт з
реконструкції, стосовно основного завдання об’єкту. У разі обґрунтування
економічної ефективності реконструкції визначається обсяг капітальних
вкладень з врахуванням збитків від ліквідації дієздатних засобів
виробництва діючої ферми, а також витрати, пов’язані із зношенням
приміщень і споруд ,які знаходяться на території ферми [43]:

(1.12)

де Ф – вартість вибулих основних фондів, грн.; Фп – початкова вартість
основних фондів, грн.; А – річна норма амортизації, %; Фл – ліквідаційна
вартість, грн.; Т – фактичний термін використання основних виробничих
фондів.

Якщо у процесі реконструкції вивільняється частина основних виробничих
фондів, які можуть бути використаними на інших ділянках виробництва, їх
вартість не додається до питомих капітальних вкладень.

Потреба машин і обладнання реконструйованих приміщень визначається
розрахунковим числом тварино-місць, залежно від виробничого напрямку
підприємства, способу утримання тварин, розміру ферми, габаритів і
внутрішньої побудови приміщень; загальнофермських машин і обладнання – з
врахуванням ємності приміщень, розміру ферми і протяжності транспортних
потоків; будівельних матеріалів і витрат на будівельні роботи – залежно
від техніко-економічних вимог [44, 45, 46].

З врахуванням кількості приміщень ферми, їх ємності визначають
можливості розміщення тварин в окремих приміщеннях. Нормативи технічних
засобів визначають залежно від прийнятого способу утримання тварин
(прив’язне, безприв’язне, боксове тощо).

Потребу в доїльних установках розраховують стосовно дійного поголів’я
корів. Склад їх (за марками доїльних установок) визначається способом
утримання, рівністю корів за продуктивністю і специфікою формування із
них виробничих груп (табл. 1.2).

У разі пасовищного утримання корів на віддалених від ферми ділянках
передбачають додаткові доїльні установки. Потреба машин з первинної
обробки молока розраховується залежно від валового його виходу,
організації обробки, а також потужності технічних засобів. Роздавання
подрібнених грубих, соковитих і зелених кормів в корівниках з прив’язним
утриманням, залежно від їх ємності, застосовують стрічкові і
платформенні транспортери. Потребу в мобільних кормороздавачах
розраховують, виходячи із обсягу транспортування кормів і продуктивності
стаціонарних роздавачів, а також доставки і роздавання кормів
безпосередньо в годівниці. Склад машин (марочний) з прибирання гною
визначається прийнятим

Таблиця 1.2

Рекомендоване число доїльних установок ферми на 600 корів [46, 47]

Тип доїльної установки Приміщення для утримання корів

Корівник Контрольний корівник Пологове відділення

АДМ-8 3 – –

“Імпульс” М-620 3 – –

УДТ-6 2 – –

УДЕ-8 “Ялинка” 1 – –

“Імпульс” М-632 2 – –

автоматизовані:

“Тандем” 2 – –

“Ялинка” 1 – –

“Карусель” 1 – –

ДАС-2Б – 1 1

способом утримання тварин і розміром приміщення. У разі обґрунтування
потреби машин враховують норму навантаження на машину за максимального
обсягу робіт протягом доби і експлуатаційної продуктивності машин [48,
49].

Оптимізоване функціонування реконструйованих ферм потребує необхідних
допоміжних приміщень і споруд – силососховища, адміністративні будівлі з
санпропускниками, ветпункти, забійно-санітарні пункти, ями Беккері,
будівлі з приймання і відвантаження тварин, пункти технічного
обслуговування техніки, гноєсховища. Все це враховується у капітальних
вкладеннях реконструйованих об’єктів. У додаткові капітальні вкладення
входять витрати на будівництво автодоріг, доріг всередині майданчиків,
мережі каналізації, огородження тощо [50, 51].

Всі мобільні засоби механізації (навантажувачі кормів, трактори,
тракторні причепи, мобільні роздавачі кормів, бульдозери), обладнання
допоміжних будівель і споруд також включають в норматив капітальних
вкладень ферми.

У разі визначення нормативу капітальних вкладень в реконструкцію
приміщень опрацьовують не менше 15 варіантів їх реконструкції і 5
варіантів реконструкції ферми за однією технологією виробництва
продукції [38].

На нашу думку реконструкція тваринницьких приміщень повинна
супроводжуватись: підвищенням питомої ваги активної частини у структурі
основних виробничих фондів; мінімізацією вкладень в пасивну частину
фондів; підвищенням рівня механізації виробничих процесів і
використанням новітніх машин і обладнання, обчисленням умовно допустимих
обмежень щодо збільшення пасивної частини фондів у капітальних
вкладеннях (в розрахунку на тварино-місце); обґрунтуванням межі
збільшення пасивної частини (погіршення економічних показників до рівнів
нового і реконструйованого об’єкту).

В обох випадках визначають загальний обсяг і структуру капітальних
вкладень в активну і пасивну частини фондів. Дослідження дозволяють
встановити нормативи збільшення місткості тваринницьких приміщень,
співвідношення активної і пасивної частин виробничих фондів залежно від
використовуваних реконструктивних рішень. Основним чинником, що лімітує
обсяги реконструктивних робіт в часі, є можливий дефіцит обсягу
капітальних вкладень.

Така, на нашу думку, об’єктивна необхідність оновлення
виробничо-технічного потенціалу на основі технічного переозброєння,
реконструкції молочних ферм та удосконалення методики визначення
ефективності їх функціонування.

1.3. Форми, фінансові джерела та періодичність оновлення
виробничо-технічного потенціалу галузі

Можливості та масштаби відтворення модифікованого виробничо-технічного
потенціалу тваринництва, темпи його розвитку та рівень
конкурентоздатності, насамперед, визначаються обсягами і темпами
наростання інвестицій. Розвиток сучасного АПК України потребує щорічно
інвестувати 20 – 25 млрд. грн., що майже в 10 разів більше, фактичного
рівня останніх років [52, с. 268].

Підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства до
оптимізованої технологічної норми, вимагає щорічного вкладення 10 млрд.
грн., а ремонт і обслуговування технічних засобів, запасні частини – ще
2,5 млрд. грн. [53, с. 22].

Динаміка споживання і нагромадження капіталу в сільському господарстві
України переконує у крупномасштабному процесі його “проїдання”, тобто
деградації матеріально-технічної бази сільського господарства.
Споживання основного капіталу в АПК динамічно уповільнюється, що значною
мірою пов’язано з механізмом амортизації (1991-1995 рр.) і з
прискореними темпами вибуття основних засобів (1996-2002 рр.). Щорічно
обсяги валового нагромадження основного капіталу, починаючи з 1995 р.,
були меншими обсягів його споживання. Це є свідченням того, що в останні
роки переважна частина фонду амортизації не трансформується у джерела
фінансування інвестицій [1, с. 169].

З метою пожвавлення інвестиційного процесу необхідно сформувати дієву
систему економічних важелів (цінова, фінансово-кредитна і податкова
політика, відновлення платоспроможності агротоваровиробників), оскільки
переважна частка капітальних вкладень здійснюється за їх рахунок. У
цьому контексті необхідно задіяти організаційні, ресурсні та
кредитно-фінансові ресурси в процес виконання “Національної програми
виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського
господарства” [54], і на цій основі підвищити продуктивність праці у 2-3
рази (до 2010 р.), а до 2015 – 2020 рр. — у 4-5 разів, скоротити
експлуатаційні витрати відповідно на 18-25% та 20-25%, удосконалити
механізм забезпечення агровиробників складною технікою (лізинг,
клірингові операції, поетапні платежі з відстрочкою тощо).

Зважаючи на складний фінансовий стан, подальше фінансування виробництва
технологічних комплексів машин і устаткування доцільно здійснювати із
залученням капіталу національних та іноземних інвесторів, створення
спільних підприємств з виробництва конкурентоздатної техніки,
удосконалення амортизаційної політики на основі її лібералізації та
здійснення жорсткого державного контролю цільового використання коштів
прискореної амортизації лише за інвестиційним цільовим призначенням;
створення консолідованого амортизаційного фонду АПК на основі
централізації частини амортизаційних відрахувань підприємств АПК залежно
від рівня їх рентабельності, але не більше 10% [55, с. 36].

Відтворення виробничо-технічного потенціалу в сільському господарстві
можливе за допомогою різних конкретних форм: нове будівництво,
розширення діючих підприємств, їх реконструкція та технічне
переозброєння тощо. Пріоритетного значення у цьому процесі набувають
технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств. З огляду на
це, найважливішою проблемою є розподіл капітальних вкладень на технічне
переозброєння і реконструкцію діючих підприємств — з одного боку, і
будівництво нових підприємств — з іншого. Перший, із зазначених
напрямків інвестування пов’язаний з повним оновленням виробничих фондів,
другий — з їх розширенням.

Часткове і повне оновлення основних виробничих фондів доцільно
розглядати на різних виробничо-комерційних рівнях:

оновлення окремих видів обладнання;

оновлення комплектів обладнання дільниці, установки, цеху, ферми;

оновлення основних фондів підприємства (об’єднань);

оновлення основних фондів галузі. Зазначена класифікація рівнів
оновлення основних виробничих засобів адекватна
організаційно-адміністративній структурі тваринництва. Водночас,
оновлення слід класифікувати за кількісними та якісними чинниками:

капітальний ремонт і модернізація, які визначають часткове, формальне і
дійсне оновлення обладнання;

низка капітальних ремонтів, що призводять до повного, формального чи
дійсного оновлення обладнання;

заміна однієї чи декількох одиниць обладнання новими тієї ж чи іншої
конструкції з метою повного, формального чи дійсного оновлення
обладнання;

заміна на дільниці, в цеху, чи на фермі всієї морально і фізично
застарілої техніки новою такої ж чи удосконаленої конструкції;

кардинальна перебудова дільниці, установки, ферми, підприємства на
принципово новій техніко-технологічній основі [56 с. 57, 31].

Технічне переозброєння та реконструкція виробництва — процеси значно
складніші, звичайної заміни однієї чи декількох видів, морально
застарілої чи зношеної техніки новою чи досконалішої конструкції.
Співвідношення форм відтворення основних фондів віддзеркалює прогресивну
чи регресивну динаміку процесу удосконалення виробництва. У
відтворювальній пооб’єктній структурі виробничих капітальних вкладень
(1993 – 1998 рр.) із загальних інвестиційних вкладень в нове
будівництво, розширення діючих підприємств та їх експлуатаційну
підтримку потужності витрачалося 63,0%. У подальшому завдяки
удосконаленню структури капітальних вкладень, відбулися певні зміни
співвідношення між екстенсивними та інтенсивними формами відтворення
об’єктів виробничого призначення. Капітальні вкладення в технічне
переозброєння та реконструкцію зросли на 4,2%. Проте, враховуючи, що
нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння значною мірою
здійснюються з використанням морально застарілої техніки, процес
оновлення в цілому характеризується як екстенсивний.

Перехід до інтенсивного шляху вимагає виконання певних вимог
інвестиційної політики, зорієнтованої на реконструкцію і технічне
переозброєння (інтенсивні форми відтворення основних фондів), що
інтегрують загальні та специфічні особливості, по-перше, реконструкція і
технічне переозброєння забезпечують швидше оновлення активної частини
основних виробничих фондів, по-друге, за умови реконструкції підприємств
частка капіталовкладень у пасивну частину складає біля 25%, нове
будівництво – 60-70% (з урахуванням капітальних вкладень в
інфраструктуру), по-третє, реконструкція і технічне переозброєння
послаблюють дефіцит трудових ресурсів, що створився за екстенсивного
розвитку тваринництва.

Водночас, між реконструкцією і технічним переозброєнням існують відміни.
Технічне переозброєння не передбачає докорінної трансформації пасивної
частини основних фондів, а нові засоби праці, які освоюються
підприємствами, повинні бути тотожними сучасному рівню НТП.

Реконструкція — поняття значно ширше технічного переозброєння, оскільки
вона супроводжується суттєвими змінами активної і пасивної частин
основних виробничих фондів, що змінює технологічну структуру інвестицій,
не будь-якого оновлення основних виробничих фондів, а такого, яке
супроводжується освоєнням найсучасніших техніки і технології [57, 58].

У підвищенні економічної ефективності використання виробничо-технічного
потенціалу значне місце посідають ремонт і модернізація. Модернізація –
відносно незначні зміни конструкцій машин, що в стислий термін
збільшують віддачу діючого обладнання, є формою розширеного відтворення
основних виробничих фондів, здатною усунути (чи послабити) їхнє моральне
зношення шляхом заміни застарілих конструкцій сучаснішими, поліпшення
динаміки продуктивності праці, собівартості продукції, питомих
капітальних вкладень у приріст виробництва продукції, фондовіддачі.

Якісні ремонт і модернізація дозволяють не лише послабити втрати від
фізичного і морального старіння техніки, але й вивільнити додаткові
кошти на прискорення темпів відтворення фізично зношених і морально
застарілих основних засобів виробництва. Можливість, зазначеного
процесу, зіштовхується з проблемою забезпечення кредитами, бюджетного
фінансування, удосконалення системи матеріально-технічного постачання.
Нехтування цими важелями практично виводить АПК із сфери
довготермінового кредитування, оскільки значна потреба в засобах
виробництва, відсутність гарантій їхнього ефективного використання
усувають реальні джерела відшкодування кредиту, а отже активізації
довготермінового кредитування. За розрахунками українських фахівців [59,
с. 18, 60, с. 47], мінімальна річна потреба пільгових кредитів лише на
придбання машин і обладнання становить понад 1 млрд. грн. Водночас,
система кредитування через комерційні банки зорієнтована на галузі зі
швидким обігом капіталу. У зв’язку з цим, розмір відсоткових ставок на
кредити практично закриває доступ аграрних товаровиробників на ринок
позичкових капіталів.

Основна частка, мінімум 70% кредитної заборгованості припадає на їх
довготермінову складову, що майже повністю усуває мотивацію банківських
структур до вкладення кредитних ресурсів у довготерміновий розвиток
аграрної економіки [61, с. 66].

Більшість аграрних підприємств не в змозі придбати технічні засоби,
навіть на умовах кредиту, через їх високі ціни та низьку купівельну
спроможність товаровиробників. З огляду на це, необхідно мобілізувати,
підтримати та зберегти наявні технічні ресурси, оскільки у більшості
підприємств ще залишилась відносно потужна матеріально-технічна база.
Проте належна її віддача не досягається через дефіцит кормів, добрив,
запасних частин, паливно-мастильних та інших ресурсів. Це визначає
доцільність акумулювання доступних інвестиційних надходжень на
забезпечення сільськогосподарських товаровиробників комплектами машин і
обладнання, їхніми запасними частинами. Це подовжить термін експлуатації
технічних засобів і зменшить потребу в придбанні нової техніки. Водночас
ремонт наявної техніки є розумною заощадливістю та реальною можливістю.

Важливим аспектом виходу матеріально-технічного потенціалу на
конкурентоздатне використання є його техніко-технологічна модернізація
на основі лізингу. Останній надає можливість аграріям користуватись
сучасною технікою без значного одномоментного вкладення коштів,
здійснювати платежі за використання технічних засобів в терміни і
розмірах обумовлених попередньо з урахуванням інтересів агропромислових
товаровиробників (розрахунки у грошовій, товарній чи зустрічних послуг
формі) [60].

У 2001 р. на базі державного лізингового підприємства “Украгролізинг”
створено Національну акціонерну компанію НАК “Украгролізинг” у складі 64
підприємств серед яких 59 державних машино-технологічних станцій,
державного підприємства з матеріально-технічного постачання
АПК “Украгротех”, державного концерну “Украгротехсервіс” тощо [62, 63].
Компанія утворена з метою реалізації державної політики в
агропромисловій сфері, забезпечення ефективного функціонування і
розвитку сільськогосподарського виробництва шляхом передавання
сільгоспвиробнику на умовах лізингу машин і обладнання, надання
виробничих послуг, організації технічного сервісу.

Лізинг – комплекс майново-правових відносин з надання у користування на
визначений термін лізингоотримувачу за умови сплати періодичних
лізингових платежів власного майна лізингодавця [64]. У кожній області
України створені філії НАК “Украгролізинг”, які поставляють техніку
(лише вітчизняного або спільного виробництва) і сприяють поверненню
лізингових платежів. Стан лізингових операцій у молочному скотарстві
Полтавської області наведено в табл. 1.3.

Чинним законодавством України [65] виділено 2 основні види лізингу:
оперативний та фінансовий. Перший віддзеркалює виробничо-комерційну
операцію, що передбачає передавання прав користування основними засобами
на термін, що не перевищує терміну амортизації 90% їхньої вартості.
Після цього договір оперативного лізингу може бути подовжено або об’єкт
лізингу повернено лізингодавцю з можливістю подальшого передавання у
користування іншому лізингоотримувачу. Фінансовий лізинг передбачає
придбання лізингодавцем на замовлення лізингоотримувача майна з
подальшим його переданням у користування на термін, не менший
амортизації 60% вартості об’єкта лізингу з подальшим передаванням права
власності лізингоотримувачу.

Таблиця 1.3

Типи машин і обладнання тваринництва, взятих у лізинг аграрними
підприємствами Полтавської області, 2002 р.

Назва підприємства-виробника Марка машин Ціна, грн.

ВАТ “Борекс” Комбайн із збирання кормів 380000

ВАТ “Уманьферммаш”

Установка із приготування комбікормівУМК-Ф-2

Змішувач кормів СКО-Ф-6М-11

40500

16230

ВАТ “Орсільмаш” Кормороздавач КТУ-10А 14510

ВАТ “Тернопільський комбайновий завод” Кормозбиральний комбайн
“Полісся-250”

450000

ВАТ “Ніжинсільмаш”

Бункер сухих кормів ЗСК-Ф-ЮА.010-01

Бункер для сухих кормів ЗСК-Ф-1 5.00010

7712

9888

ВАТ “Олімп”

Комплекс кормозбиральний ККЗ-150 “Олімп”

349100

ВАТ “Могилів-Подільський машзавод”

Дробарка молоткова безрешітна ДМБ-10

Дробарка молоткова безрешітна ДМБ-Ф

Навантажувач ковшовий шнековий Р6-КШП-6

27960

3420

20940

ВАТ “Брацлав”

Доїльна установка УДМ-100

Доїльна установка УДБ-100 16936

10040

ВАТ “Коломиясільмаш” Навантажувач екскаватор самохідний “Карпатець-1
560С”

112860

На відміну від оперативного фінансовий лізинг передбачає включення
засобів, переданих за угодою лізингоотримувачу, до складу його основних
фондів. З погляду комерційного банку лізингові відносини є специфічними
кредитними відносинами, за яких банк набуває можливості надання
економічно обґрунтованого кредиту з надійним забезпеченням, гарантованим
цільовим використанням та поверненням. У Законі України виділено 3 форми
фінансового лізингу: зворотний, пайовий та міжнародний.

Комісійна лізингова винагорода встановлюється, за домовленістю сторін, у
відсотках від балансової вартості лізингового майна та середньорічної
залишкової вартості лізингового майна. З огляду на це розмір комісійної
винагороди лізингодавцю за першим варіантом пропонуємо розраховувати за
допомогою формули [3, с. 375]:

,
(1.13)

де Р – ставка комісійної винагороди, відсотків річних від балансової
вартості майна, грн.; БВ – балансова вартість лізингового майна, грн.

Комісійна винагорода лізингодавцю за другим варіантом розраховується за
формулою:

(1.14)

де ЗВп і ЗВк – залишкова вартість майна відповідно на початок і кінець
року, грн.; Скв – ставка комісійної винагороди лізингодавцю, яка
встановлюється у відсотках середньорічної залишкової вартості
лізингового майна.

Плата за додаткові послуги у поточному році розраховується за формулою:

(1.15)

де Дп – плата за додаткові послуги в поточному році, грн.; Р1+Р2….Рп –
витрати лізингодавця на кожну послугу і їх сумарне вираження, грн.; Т –
термін лізингового договору, років.

Податок на додану вартість розраховують за формулою:

(1.16)

де ПДВ – розмір податку, що підлягає виплаті лізингодавцем в поточному
році, грн.; ВІ – виручка від виконання лізингового договору в поточному
році, грн.; СП – ставка податку на додану вартість, %.

Виручка поєднує амортизаційні відрахування, плату за використані
кредитні ресурси, винагороди лізингодавцю і плату за додаткові послуги
лізингодавця:

, (1.17)

де АВ – сума амортизаційних відрахувань, грн.; ПК – плата за кредитні
ресурси, грн.; КВ – комісійна винагорода лізингодавцю, грн.; ДП – плата
лізингодавцю за додаткові послуги, грн.

Отже, хоча агролізинг і не вирішує всіх проблем АПК, але створює умови
подолання негативних фінансових ситуацій у виробництві
сільськогосподарської продукції, зумовленої інфляцією чи диспаритетом
цін. В рівній мірі це відноситься і до досліджуваної галузі – молочного
скотарства.

Потенціальні можливості лізингової підприємницької діяльності в АПК
інтегрують:

товарне кредитування, що послаблює ризик відшкодування коштів, оскільки
за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно. Тому
лізингові компанії здебільшого не вимагають від лізингоотримувача
додаткових гарантій (застави), що полегшує підприємству отримання майна
за лізингом, порівняно з кредитом на його придбання;

лізинг передбачає 100% кредитування і не вимагає негайних платежів, що
дозволяє без значного фінансового напруження оновлювати виробничі фонди
та купувати дороге майно;

умови лізингової угоди гнучкіші порівняно з банківським кредитом,
оскільки дозволяють контрагентам оптимізувати схему виплат;

лізингове майно не включається в баланс лізингоотримувача, що не
збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість)
лізингоотримувача і відповідно знижують оподатковуваний прибуток.

Зростаючий вплив імпортного лізингу на відтворення основних засобів
відкриває доступ користувачам до передової техніки і технологій,
завдяки, по-перше, отриманню додаткових іноземних інвестицій у вигляді
машин і обладнання, по-друге, залученню до лізингових операцій значних
коштів банків, страхових компаній, акціонерних товариств та інших
фінансових установ – резидентів в Україні, по-третє, привабливості
лізингу сільськогосподарським підприємствам через розширення ринкових
можливостей, наявних у лізинговій формі підприємницької діяльності. Так,
якщо підприємство закуповує техніку за власні кошти чи довготермінові
банківські кредити, воно використовує фонд розвитку, який формується за
рахунок прибутку після оподаткування, сплачує податок на додану
вартість. Лізингові платежі лізингоотримувача відносяться на
собівартість продукції (послуг), після повної сплати лізингового майна
коли підприємство, як правило, стає його власником. У цьому разі обсяг
лізингових платежів, формується з прибутку до оподаткування
підприємства. Лізинг вигідний і державі, оскільки заборгованість
підприємств іноземним лізингодавцям не включається у загальну фінансову
заборгованість країн-імпортерів, на чиїй території перебувають
лізингоотримувачі.

Нині відновлення та оновлення виробничо-технічного потенціалу є
важливішим завданням механізму виходу агропромислового комплексу з
кризового стану, а провідну роль у цьому процесі має відігравати
держава, яка за допомогою прямих і посередніх економічних важелів
повинна регулювати процес аграрної інвестиційної політики шляхом:
здійснення пільгового оподаткування підприємств АПК з метою використання
їх прибутку на розширене відтворення, зокрема звільнення аграрних
виробників від оподаткування частини прибутку, яка використовується ними
на капітальні вкладення; опрацювання механізму залучення зовнішніх
інвестицій з метою удосконалення виробничо-комерційних процесів в АПК;
компенсації з державного бюджету понад 50% плати за користування
кредитами комерційних банків, спрямованими на капітальні вкладення та
придбання оборотних засобів; освоєння механізму використання прискореної
амортизації основних засобів виробництва сільськогосподарських
підприємств [66, 67].

Важливою складовою цієї проблеми є періодичність оновлення
виробничо-технічного потенціалу. Проведені нами дослідження показують,
що розвиток продуктивних сил АПК базується на поетапному удосконаленні
виробничо-технічного потенціалу через оновлення основних виробничих
засобів, оптимізацію співвідношення між новим будівництвом і
реконструкцією.

Пріоритетність реконструкції сучасного виробничо-технічного потенціалу,
визначається, по-перше, об’єктивним скороченням термінів використання
активної частини основних засобів через прискорення морального старіння
машин, а також фізичного їх зношення через підвищення інтенсивності
використання (збільшення навантаження через зменшення техніки),
по-друге, різницею термінів функціонування капітальних приміщень та
споруд (понад 50 років); машин і обладнання (7-10 років). Це визначає
неодночасність їхнього відтворення (виробничий об’єкт за період
функціонування потребує не однієї, а декількох реконструкцій), по-третє,
технічний і технологічний рівень проектних рішень діючих і нових
підприємств через їх моральне старіння не відповідає сучасним
конкурентним техніко-технологічним вимогам. Усунути цю невідповідність
можливо лише на основі реконструкції.

Об’ємно-планувальні реконструктивні рішення тваринницьких ферм повинні
забезпечувати технологічну взаємодію окремих об’єктів і служб,
раціональну організацію технологічних операцій, їх комплексну
механізацію, дотримання нормативних зооветеринарних, санітарних,
екологічних і протипожежних вимог, оптимізованих умов праці та
відпочинку працівників.

У разі реконструкції (чи розширення) тваринницьких ферм слід
дотримуватися тих же вимог, що й будівництва нових: норми і правила
будівництва, зооветеринарні і санітарно-гігієнічні вимоги, технологічні
розриви між будівлями і спорудами, природне і штучне освітлення,
водопостачання тощо [68, 69, 70].

Прогнозування спрямування та періодичності реконструкції тваринницьких
ферм вимагає інформації щодо використання засобів механізації, термінів
їхньої служби, випуску і оновлення [71, с. 6].

Терміни служби більшості сучасних машин і обладнання знаходяться у межах
3-7 років, оновлення – 5-9 років, випуску – 7-12 років залежно від їх
видів і призначення (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Терміни служби, оновлення і випуску машин тваринницьких ферм, років

Машини і обладнання Термін викорис-тання Періодич-ність оновлення Період
випуску

Навантажувачі 5 7,5 11

Приготування кормів 7 9,1 11,8

Кормороздавачі 5 5,1 6,7

Доїльні установки 5 6,7 8,2

Гноєзбиральне устаткування 3 9,1 10,3

Отже, термін служби технологічних ліній коротший, ніж періодичність
модернізації чи оновлення їхніх технологічних частин, а також випуску.
Це приховує можливість значних потенціальних економічних втрат від
морального зношення засобів виробництва (рис. 1.2).

Так, навантажувачі кормів експлуатуються 5 років, а періодичність їх
модернізації (заміни) становить 7,5-8 років. Це означає, що змонтовані
через 5 років після початку випуску машини, вже через 2,5 роки морально
старіють і наступні 3,5 роки їхнє використання економічно неефективне.
Це становище ще більше ускладнюється тривалістю випуску техніки, яка
становить 11 років. За таких умов машина, навіть після дворазового
нормативного терміну експлуатації, випускається і використовується на
фермах протягом року, тобто морально застаріла машина використовується
виробництвом 6,5 років.

Умовні позначення: 1. Навантажувачі кормів, 2. Приготувачі кормів, 3.
Доїльні установки, 4. Гноєзбиральне обладнання, 5. Кормороздавачі.

Рис.1.2 Економічна ефективність використання машини чи обладнання,
змонтованого через 5 років

Періоди оновлення і випуску машин визначаються основним критерієм
встановлення періодичності реконструкції ферм. З огляду на це,
оптимальною періодичністю реконструкції (Тп) слід приймати середній
термін служби машин, використовуваних на фермі [72]:

Тп = К х Те,
(1.18)

де Тп – періодичність повторення реконструкції;

К – коефіцієнт періодичності (1,2,3);

Те – середній термін експлуатації машини.

Водночас термін експлуатації машин між реконструкціями не повинен бути
меншим терміну заміни (Тз) і більшим терміну їх випуску (Тв):

Тз < Тп < Тв,
(1.19)

Отже, період між реконструкціями ферм великої рогатої худоби становить
8-10 років. При цьому в реконструйованих, на основі науково
обґрунтованих рішень об’єктах, досягають рівня показників виробництва
молока, як і в нових.

Такі, на нашу думку, основні напрями пошуку форм і джерел відновлення та
оновлення виробничо-технічного потенціалу на основі реконструкції
молочних ферм як найбільше економічно вигідного варіанту інтенсифікації
галузі молочного скотарства, та виходу її з кризового стану.

Висновки по розділу 1.

1. Зважаючи на специфічні особливості тваринництва, найдоцільнішим є
застосування терміну “виробничо-технічний потенціал”, який характеризує
функціональні властивості складових ресурсів галузі. Вихідною рисою
виробничо-технічного потенціалу у тваринництві є “придатність”, яка
інтегрує кількісні та якісні параметри ресурсів та їх функціональні
властивості. Перша частина цього терміну “виробничий” характеризує
результативність процесу виробництва, а друга “технічний” – витратну
частину технологічного процесу, матеріалізованого в сукупності
матеріально-технічних компонентів виробництва (приміщення, обладнання,
стаціонарні та мобільні засоби механізації виробничих процесів на
фермах). Ми вважаємо також, що до складу виробничо-технічного потенціалу
слід віднести також і генетичний потенціал тварин (кількісні і якісні
параметри поголів’я, продуктивність тварин, племінні якості). Отже,
виробничо-технічний потенціал молочного скотарства – це сукупність
матеріально-речових, технічних та генетичних компонентів виробництва,
які забезпечують механізоване і автоматизоване виконання технологічних
операцій по виробництву продукції на молочних фермах.

2. За браком коштів в аграрних товаровиробників на сучасному етапі
розвитку різко знизилось придбання сучасного обладнання, мобільних
технічних засобів та погіршився рівень племінної роботи у тваринництві.
Більшість машин і обладнання молочних ферм відпрацювали амортизаційні
терміни. Витрати на ремонт і технічне обслуговування
виробничо-технічного потенціалу перевищують їх початкову вартість, що
значно погіршує рівень економічної ефективності виробництва продукції в
молочному скотарстві. В цих умовах формування виробничо-технічного та
генетичного потенціалів в молочному скотарстві повинно здійснюватись з
урахуванням наступних принципами: еколого безпечність виробництва
продукції тваринництва; технологічності, надійності, універсальності і
комфортності технічних засобів, забезпечення їх високих продуктивних та
експлуатаційних показників; ресурсо- та енергоощадливість; відповідність
вимогам комплексної механізації, автоматизації та комп’ютеризації
процесів як основи ресурсозбереження.

3. Розвиток суспільства повинен здійснюватися на засадах безперервного
процесу відтворення виробництва, спрямованого на задоволення зростаючих
потреб населення. Ця об’єктивна закономірність вимагає постійного
системного оновлення спожитих у процесі виробничої діяльності
матеріально-речових засобів на якісно новій основі. Недотримання цих
теоретико-методологічних постулатів або порушення пропорційності
неминуче призводить до породження тривалих системних кризових явищ у
суспільному виробництві, що мають місце в аграрній сфері нашої країни.
Негативною рисою генезису основних засобів виробництва стала чітка
тенденція їх різкого зменшення та фізичного зношення. Обсяги інвестицій
за рахунок усіх форм фінансування не забезпечують навіть простого
відтворення спожитих основних засобів, особливо у тваринництві. В цих
умовах реконструкція і технічне переозброєння молочних ферм є основою
подальшої інтенсифікації виробництва молока та підвищення продуктивності
праці у галузі. Ефективність заходів по реконструкції молочних ферм
складається із великої кількості як позитивних, так і негативних
факторів, ступінь складності і ефективності яких повинні ґрунтуватись на
економічних розрахунках доцільності їх проведення в кожному окремо
взятому випадку. При цьому проведення реконструкції молочних ферм в
більшості випадків є більш ефективним порівняно з капітальним
будівництвом. Пріоритетність реконструкції сучасного
виробничо-технічного потенціалу у молочному скотарстві визначається
скороченням термінів використання активної частини основних засобів,
різницею термінів функціонування капітальних приміщень та споруд (понад
50 років) та машин і обладнання (7-10 років).

4. Найбільш важливими джерелами фінансових надходжень на реконструкцію,
відтворення та оновлення виробничо-технічного потенціалу в молочному
скотарстві є: здійснення пільгового оподаткування сільськогосподарських
підприємств з метою використання їх прибутку на розширене відтворення,
зокрема звільнення аграрних виробників від оподаткування тієї частини
прибутку, яка використовується на капітальні вкладення; опрацювання
механізму залучення зовнішніх інвестицій; компенсації з державного
бюджету понад 50% плати за користування кредитами комерційних банків,
спрямованих на капітальні вкладення в реконструкцію молочних ферм;
освоєння механізму використання прискореної амортизації основних засобів
виробництва у молочному скотарстві.

Важливим напрямом відновлення виробничо-технічного потенціалу у
молочному скотарстві є використання можливостей фінансового лізингу,
який надає можливість аграріям користуватись матеріально-технічними
ресурсами без значного одномоментного вкладення кошів, здійснювати
платежі в терміни і розмірах з урахуванням можливостей товаровиробників.

5. Терміни служби більшості сучасних машин і обладнання знаходяться у
межах 3-7 років, оновлення – 5-9 років, випуску – 7-12 років залежно від
їх видів і призначення. Термін служби технологічних ліній коротший, ніж
періодичність модернізації чи оновлення їхніх технологічних частин, а
також випуску. Періоди оновлення і випуску машин визначаються основним
критерієм встановлення періодичності реконструкції ферм. Оптимальною
періодичністю реконструкції слід приймати середній термін служби машин.
Водночас термін експлуатації машин між реконструкціями не повинен бути
меншим терміну заміни і більшим терміну їх випуску.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ РЕКОНСТРУКЦІЇ МОЛОЧНИХ ФЕРМ

2.1.Аналіз стану виробництва та рівня ефективності в молочному
скотарстві регіону

В умовах загального спаду аграрного виробництва, тваринництво
Полтавської області опинилося в найуразливішому стані. Причиною цього є
скорочення державного фінансування та відміна дотацій, хронічні
неплатежі за вироблену товаровиробниками сільськогосподарську продукцію,
непомірне подорожчання кредитних ресурсів, а також диспаритет цін на
сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси.

Незадовільний стан тваринництва насамперед позначився на значному
зменшенні його продуктивності і обсягів виробництва продукції. Зменшення
обсягів виробництва тваринницької продукції відбувалося через скорочення
виробництва великими сільськогосподарськими підприємствами. Водночас
значно знижується товарність виробництва. Це є наслідком, по-перше,
дефіциту обігових коштів у товаровиробників, що вимушує їх збільшувати
продаж продукції у рахунок оплати праці, розширювати бартерний обмін на
матеріально-технічні ресурси, по-друге, низьких цін продажі та частих
порушень термінів і порядку розрахунків за поставлену продукцію
переробними підприємствами.

Дефіцит обігових коштів на закупівлю сировини вимушує переробні
підприємства залучати сировину на давальницьких засадах через
посередницькі структури, які закуповують молоко та м’ясо, як правило, за
демпінговими цінами. Прибуток від результатів виробництва залишається у
посередників. З огляду на це, повніше використання потенціальних
можливостей тваринництва вимагає здійснення низки організаційних та
технолого-технічних заходів щодо збільшення обсягів та підвищення якості
сировинних ресурсів, активізації інтеграційних процесів, удосконалення
технології виробництва, збільшення поголів’я тварин та їх
продуктивності, поліпшення форм заготівлі сировинних ресурсів, на основі
розвитку спеціалізованого скотарства з урахуванням можливостей кормової
бази та екологічної ситуації [73, 74, 75].

Розвиток молочного скотарства Полтавської області насамперед пов’язаний
з оптимізацією поголів’я корів, їх продуктивності на основі достатнього
забезпечення кормами та поліпшення племінних властивостей тварин.
Особливої уваги набуває удосконалення структури кормовиробництва,
усунення білкового дефіциту, опрацювання та використання збалансованих
раціонів і режимів годування корів з врахуванням сезонів року та стадій
їх репродуктивного циклу.

Протягом 1991-2000 рр. на Україні відбулося різке скорочення поголів’я
тварин та птиці всіх видів, знизилася їхня продуктивність та обсяги
виробництва. В рівній мірі це відноситься і до Полтавської області.
Через зниження поголів’я і продуктивності тварин швидкими темпами
зменшувалося вирощування і виробництво тваринницької продукції. І хоча
господарства населення нарощували виробництво, проте вони не
компенсували недоотримання продукції у сільськогосподарських
підприємствах. Тому в тваринництві, особливо в молочному скотарстві,
пріоритетом стало призупинення зменшення поголів’я в усіх категоріях
господарств та інтенсифікація ведення тваринницьких галузей з метою
підвищення ефективності виробництва м’яса і молока (табл. 2.1).

Приведені дані таблиці 2.1 свідчать про різке скорочення поголів’я корів
і валового виробництва продукції як на Україні, так і в Полтавській
області більше ніж у 2 рази. Що стосується продуктивності корів, то вона
за аналізований період навіть дещо збільшилась (по Україні на 2,5%, в
Полтавській області на 0,2%). При цьому надій на корову значно вищий у
господарствах населення [76, 77].

Таблиця 2.1

Показники рівня виробництва молока на Україні та в Полтавській області
*)

Найменування 1990 рік 2002 рік 2002 р. в % до 1990 р. (по графі всього)

Всього у тому числі

Всього у тому числі

Сільсько-госпо-дарські

підпри-ємства Господар-ства населе-ння

Сільсько-госпо-дарські

підпри-ємства Господар-ства населе-ння

Поголів’я корів (тис. гол.)

Україна 8378,2 6191,6 2186,6 4715,6 1401,8 3313,8 56,3

Полтавська область

410,2

331,2

79,0

216,1

104,5

111,6

52,6

Виробництво молока (тис. т)

Україна 24508,6 18634,1 5874,5 14142,4 3468,1 10674,3 57,6

Полтавська область

1316,1

1065,1

250,8

695,1

259,9

435,2

52,8

Удій на корову (кг)

Україна 2925 3009 2686 2999 2474 3321 102,5

Полтавська область

3208

3215

3174

3216

2487

3899

100,2

*) Розраховано з використанням даних інформаційно-аналітичного збірника
за 2003 рік / АПК України: стан, тенденції та перспективи розвитку.
Випуск 6 / За ред. П.Т. Саблука та ін. – К.: УАЕ УААН, 2003. – с. 261,
265.

Слід також відмітити, що середній річний надій молока від однієї корови
за 2002 р. на Україні по всіх категоріях господарств на 290 кг більший,
ніж у 2001 р. Загальна пропозиція молока і молочних продуктів в країні
формується повністю за рахунок власного виробництва. Пропозиція
іноземного виробництва незначна і складає всього 1%. Виробництво молока
на душу населення у 2002 році становило 267 кг, а споживання 205 кг.

Оскільки об’єктом нашого дослідження є сільськогосподарські підприємства
Шишацького району Полтавської області, в якому краще, ніж в інших
районах впроваджується прогресивна технологія виробництва молока, в тому
числі і на основі проведення реконструкції молочних ферм, коротко
зупинимося на аналізі стану виробництва продукції та його економічній
ефективності виробництва в цьому районі (табл. 2.2).

Наведені показники щодо динаміки чисельності поголів’я корів свідчать
про те, що в Шишацькому районі має місце та ж тенденція, що й по

Таблиця 2.2

Чисельність поголів’я корів в сільськогосподарських підприємствах
Шишацького району Полтавської області, гол.

Назва підприємства Роки 2002 р. у % до 1990 р.

1990 1998 1999 2000 2001 2002

Полтавська область, тис.гол

331

157

146

129

122

104

31,4

Шишацький район, гол.

11852

6918

6587

6599

6628

6395

53,9

ТОВ АФ “Гоголеве” 625 408 300 325 349 383 61,28

ТОВ АФ “Ковалівка” 520 326 310 140 140 140 26,9

СТОВ “Воскобійники”

1110

800

800

834

903

914

82,3

СТОВ “Гарант” 1055 550 550 543 550 495 46,9

СТОВ “Світанок” 800 600 600 600 615 615 77,3

СТОВ “Промінь” 630 350 252 227 92 14 2,2

ПОАФ “Зоря” 828 346 349 363 369 375 45,2

ПСП ім. Довженка 906 410 410 450 470 500 55,2

ПСП “Нива” 554 390 390 410 410 390 70,3

ПП “Агроекологія” 885 380 290 1056 1056 1056 119,4

ЗАТ АФ “Перемога” 663 522 500 256 200 180 27,1

ЗСАТ “Федунка” 615 410 410 390 400 297 48,3

області і по Україні. Так, у 2002 р. поголів’я корів Полтавської області
скоротилося, порівняно з 1990 р. в 3,1 рази, Шишацького району – в 1,9
рази. В деяких підприємствах цього району молочне скотарство майже
зовсім зникло, але водночас є такі підприємства як ПП “Агроекологія”
(119,4%), СТОВ “Воскобійники” (82,3%), СТОВ “Світанок” (77,3%) та інші,
в яких темпи зменшення поголів’я корів значно менші порівняно з його
розміром по області, та і в цілому по Україні.

Витрати кормів у 2002 р. на 1 ц молока в Шишацькому районі становили
1,76 ц к. од. проти 1,47 ц корм. од. у 1990 р., що є наслідком
перевитрат кормів через неповноцінне годування та низьку продуктивність
корів, а також недоліки в обліку кормів, коли значна їх частка
списувалася на тваринництво, а фактично не згодовувались.

За показниками розвитку молочного скотарства аграрні підприємства
Шишацького району входять у першу трійку районів Полтавської області
(рис. 2.1).

Рис.2.1 Порівняльна продуктивність корів у сільськогосподарських
підприємствах у середньому за 2000-2002 рр.

У ПП “Агроекологія”, ПСП ім. Довженка та СТОВ “Воскобійники” Шишацького
району, незважаючи на складну економічну ситуацію, поголів’я корів
зросло, застосовуються прогресивні технології виробництва молока,
досягаються відносно висока продуктивність корів та рентабельність
виробництва. У 2002р. в Полтавській області надій на 1 корову підвищився
порівняно з 1998 р. на 19,7%, у Шишацькому районі цей показник
підвищився на 26,3% (3225 кг молока), а у ПП “Агроекологія” і
СТОВ “Воскобійники” – надій на корову складав відповідно 4273 і 4055 кг
молока. Аналіз рівня продуктивності корів у Шишацькому районі на основі
групування господарств за рівнем продуктивності корів (табл. 2.3),
свідчить про те, що за 1990-2002 рр. збільшилась на 50% кількість
підприємств, рівень продуктивності корів в яких не перевищує 2500 кг
молока, а кількість підприємств із продуктивністю корів понад 4000 кг на
50% зменшилась.

Таблиця 2.3

Групування аграрних підприємств Шишацького району за рівнем
продуктивності корів

Групи підприємств за рівнем надою молока на корову, кг Роки Абсолютне
відхилення кількості підприємств у 2002 р. від 1990 р. (+;-)

1990 1998 1999 2000 2001 2002

Кількість підприємств

I (до 1500) – 1 – 2 1 2 +2

II (1501-2000) – 4 7 3 3 2 +2

III (2001-2500) – 6 2 4 1 2 +2

IV (2501-3000) 3 – 2 1 3 1 -2

V (3001-3500) 3 1 – – 1 1 -2

VI (3501-4000) 2 – 1 1 2 1 -1

VII (понад 4000) 6 2 2 3 3 3 -3

Всього 14 14 14 14 14 12 -2

У молочному скотарстві аграрних підприємств Полтавської області
скорочується чисельність працюючих. Водночас галузь не відчуває дефіциту
робочої сили, оскільки темпи зменшення кількості працюючих і поголів’я
великої рогатої худоби майже тотожні, обсяги виробництва валової
продукції молока також зменшуються (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Зміна рівня виробництва молока аграрними підприємствами Шишацького
району Полтавської області

Підприємства Роки 2002 р. у % до 1990 р.

1990 1999 2000 2001 2002

Полтавська область, тис. т 1065 332 273 278 259 24,3

Шишацький район, т 49126 18892 18378 21077 20624 41,9

Найкращі підприємства

СТОВ “Воскобійники”, ц 46675 28410 30593 31616 36897 79,1

ПП “Агроекологія”, ц 42409 12682 44236 53972 45128 106,4

Найгірші підприємства

ЗАТ АФ “Перемога”, ц 19843 8074 4928 4865 3727 18,8

ТОВ АФ “Ковалівка”, ц 17472 5901 3079 3564 3244 18,6

СТОВ “Промінь”, ц 17803 5248 3675 2292 885 4,9

Отже, виробництво молока аграрними підприємствами Полтавської області у
2002 р. порівняно з 1990 р. зменшилося в 4 рази, а Шишацького району – в
2,3 рази. Зменшення виробництва молока, супроводжувалося скороченням
обсягу його продажу (рис. 2.2).

Рис.2.2 Зміна обсягів продажу та цін продажі молока аграрними
підприємствами Шишацького району Полтавської області

Аграрні підприємства Шишацького району скоротили продаж молока майже у 3
рази. Зменшилася питома вага продажі молока заготівельним організаціям
(в основному через несвоєчасність розрахунків), та збільшилась частка
продажу за іншими каналами, зокрема за бартерними угодами до 7,2%.
Товарність молока в аграрних підприємствах Шишацького району знизилась
на 64,8%.

Приведені вище кількісні і якісні показники функціонування молочного
скотарства в сількогосподарських підприємствах району вирішальною мірою
вплинули і на результативні економічні показники (табл. 2.5).

Взагалі, більшість аграрних підприємств Шишацького району мають низькі
показники ефективності виробництва молока і лише 4 підприємства –
хороші, одним серед яких є ПП „Агроекологія” з ефективно проведеною
реконструкцією молочної ферми. У СТОВ „Світанок”

Таблиця 2.5

Виробничо-економічні показники стану молочного скотарства в аграрних
підприємствах Шишацького району Полтавської області, 2002 р.

Показники У серед-ньому по району Рівень показника Показники СТОВ
„Світанок”” в % до ПП „Агроеко-логія

в ПП „Агро-екологія”

в СТОВ „Світанок”

Поголів’я корів, гол. 367 1056 615 58,2

Валове виробництво молока, ц

11836

45123

8598

19,1

Продуктивність корів, кг 3225 4273 1398 32,7

Витрати праці на виробництво 1 ц молока, люд.-год.

7,96

4,52

9,42

208,4

Оплата праці у виробництві молока, грн.

1 люд.-год.

1 ц молока

1,67

13,29

5,00

22,59

0,96

9,04

19,2

40,0

Витрати кормів, ц корм. од.

на 1 корову

на 1ц молока

46,1

1,43

53,4

1,25

25,2

1,80

47,2

144,0

Собівартість 1 ц молока, грн.

48,27

38,93

59,79

153,6

Прибуток (+), збиток (-) від реалізації молока, тис. грн.

106,3

690,4

-34,4

Рівень рентабельності (збитковості) виробництва молока, %

18,6

39,3

-6,7

планується провести реконструкцію молочної ферми, адже у 2002 р. деякі
показники ефективності стану галузі, порівняно з результатами
реконструйованих ферм, відстають більше ніж у 5 раз.

Важливим показником, який суттєво впливає на рівень продуктивності праці
та собівартості продукції є трудомісткість виробництва молока (табл.
2.6). У 1990-2002 рр. трудомісткість виробництва молока в Полтавській
області підвищилася на 43,0%, Шишацькому районі – на 24,2%. Але за
останні 5 років зменшилась відповідно на 14,1% та 22,4%. Серед

Таблиця 2.6

Динаміка трудоємності виробництва молока аграрними підприємствами
Шишацького району, люд.-год. / ц

Назва підприємства Роки 2002 р. у % до 1990 р.

1990 1998 1999 2000 2001 2002

Шишацький район 6,41 10,26 8,52 7,71 8,10 7,96 124,18

Кращі підприємства

ПОАФ “Зоря” 4,25 8,17 7,00 7,97 5,81 4,63 108,94

ПП “Агроекологія” 3,89 7,79 8,02 4,50 4,52 4,52 116,19

Гірші підприємства

ТОВ “Ковалівка” 4,42 19,42 13,56 11,69 11,78 12,61 285,29

СТОВ “Промінь” 5,43 32,05 16,39 8,98 26,18 32,65 601,29

СТОВ “Гарант” 5,13 13,75 13,56 12,93 12,58 10,96 213,65

аграрних підприємств Шишацького району в 2002 р. вона найнижча у ПОАФ
“Зоря” – 4,63 люд.-год. на центнер молока, а найвища – у СТОВ “Промінь”
– 32,65 люд.-год. на ц, що у 5-8 разів вище можливостей за умови
освоєння новітніх технологій і зростання продуктивності тварин. Зниження
трудомісткості виробництва молока дозволить послабити збитковість
виробництва, яка є результатом істотного перевищення собівартості над
ціною (табл. 2.7).

Так, собівартість молока в Шишацькому районі зросла з 38,97 грн. / ц у
1996 р. до 57,68 грн. / ц у 2002 р. Майже в усіх аграрних підприємствах
Шишацького району вона зросла у 2 рази (ПОАФ “Зоря” – з 30,15 до 57,85
грн. / ц; ПСП ім. Довженка – з 31,78 до 59,47 грн. / ц; ЗАТ АФ
“Перемога” – з 43,52 до 82,81 грн. / ц; СТОВ “Світанок” – з 31,88 до
69,79 грн. / ц; СТОВ “Промінь” – з 54,62 до 114,92 грн. / ц). Лише у ТОВ
АФ “Гоголеве” та ПП “Агроекологія” вона зменшилась відповідно на 1,11
грн. / ц і 2,65 грн. / ц. Половина аграрних підприємств Шишацького
району, не отримують прибутку, через надто високу собівартість молока.
Це пов’язано з подорожчанням матеріально-технічних ресурсів, насамперед
кормів, і зміни структури собівартості молока (табл. 2.8).

Таблиця 2.7

Економічна ефективність виробництва молока аграрними підприємствами
Шишацького району Полтавської області

Назва підприємства 1996 р. 2002 р.

Середній надій молока на 1 корову за рік, кг Собівар-тість 1 ц молока,

грн. Ціна реалізації 1 ц молока, грн. Прибу-ток (+), збиток (-) на 1 ц
молока, грн. Рівень рентабе-льності, % Середній надій молока на 1 корову
за рік, кг Собівар-тість 1 ц молока, грн. Ціна реалізації 1 ц молока,
грн. Прибу-

ток (+), збиток (-) на 1 ц молока, грн. Рівень рентабе-льності, %

Шишацький район 2014 38,97 35,89 -3,08 -7,90 3325 48,27 57,25 8,98 18,6

ТОВ АФ “Гоголеве” 1381 59,98 31,26 -28,72 -47,88 3983 46,09 61,78 15,69
34,0

ТОВ АФ “Ковалівка” 2380 51,41 34,36 -17,05 -33,16 2317 52,00 51,13 -0,87
-1,7

СТОВ “Воскобійники” 3239 24,34 36,55 12,21 50,16 4055 41,09 56,42 15,33
37,3

СТОВ “Гарант” 2002 51,12 37,59 -13,53 -26,47 2452 59,61 52,98 -6,63
-11,1

СТОВ “Світанок” 2272 31,88 35,02 3,14 9,85 1398 59,79 55,68 -4,00 -6,7

СТОВ “Промінь” 1654 54,62 32,92 -21,70 -39,73 1500 114,92 38,00 -76,92
-66,9

ПОАФ “Зоря” 2321 30,15 35,88 5,73 19,00 3275 37,85 45,22 7,37 19,5

ПСП ім. Довженка 4442 31,78 35,51 3,73 11,74 4394 42,47 55,98 13,51 26,8

ПСП “Нива” 2415 32,44 34,26 1,82 5,61 2880 39,47 51,04 11,57 29,3

ПП “Агроекологія” 2449 41,58 37,40 -4,18 -10,05 4273 38,93 54,23 15,30
39,3

ЗАТ АФ “Перемога” 1664 43,52 32,64 -10,88 -25,00 1982 62,81 46,05 -16,76
-26,7

ЗСАТ “Федунка” 1864 40,89 35,37 -5,52 -13,49 1796 55,73 54,57 -1,16 -2,1

Таблиця 2.8

Зміна структури собівартості молока в сільськогосподарських
підприємствах Шишацького району Полтавської області

Статті витрат В середньому за 1996-2000 рр. В середньому за 2001-2002
рр. 2001-2002 рр. в % до

1996-2000 рр.

грн. % грн. %

Оплата праці 3,63 10,3 7,07 12,8 194,8

Засоби захисту тварин 0,81 2,3 1,99 3,6 245,7

Корми 20,15 57,2 31,89 57,7 201,5

Роботи і послуги 0,74 2,1 1,10 2,0 148,6

Витрати на утримання основних засобів

4,07

11,5

5,97

10,8

146,7

У тому числі:

пальне та мастильні матеріали

2,04

5,8

3,37

6,1

165,2

амортизація основних засобів

2,01

5,7

2,60

4,7

129,3

Інші витрати 2,95 8,4 3,09 5,6 104,7

Витрати на управління та обслуговування виробництва

2,88

8,2

4,17

7,5

144,8

Собівартість вироб-ництва 1 ц молока, грн.

35,23

100,0

55,28

100,0

156,9

Як свідчать дані таблиці 2.8. частка кормів у структурі собівартості
виробництва молока становила в середньому за 2001-2002 рр. 57,7%, а
оплата праці 12,8%. Це є свідченням доцільності підвищення рівня оплати
праці і матеріального стимулювання, оскільки за дослідженнями О.І.
Крутоус [78, с. 5] підвищення продуктивності праці на 1 грн. збільшує
валовий дохід на 0,51 грн. Збільшення виробництва продукції у молочному
скотарстві, а також підвищення рівня ефективності залежить, на нашу
думку, не тільки від рівня і якості годівлі тварин, умов утримання
худоби, оплати праці працівників, але й від удосконалення
селекційно-племінної роботи в аспекті обґрунтування вибору порід тварин
за характером вироблюваної продукції, освоєння ефективних науково
обґрунтованих термінів парування-отелення маточного поголів’я,
профілактики їх захворювання (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Породний склад великої рогатої худоби в сільськогосподарських
підприємствах Шишацького району Полтавської області (на 1.01.2003 р.)

Назва підприємства Наявність у підприємстві, гол.

Українська червоно-ряба Українська чорно-ряба

Симентальська

Шишацький район 3326 2673 375

СП АФ “Шишаки” – 400 –

СП АФ “Україна” – 450 –

ТОВ АФ “Гоголеве” 383 – –

ТОВ АФ “Лан” – 152 –

ТОВ АФ “Ковалівка” 140 – –

СТОВ “Воскобійники” – 925 –

СТОВ “Гарант” – 495 –

СТОВ “Світанок” 615 – –

СТОВ “Промінь” 4 – –

ПОАФ “Зоря” – – 375

ПСП ім. Довженка 500 – –

ПСП “Нива” – 380 –

ПП “Агроекологія” 1056 – –

ЗАТ АФ “Перемога” 180 – –

ЗСАТ “Федунка” 296 – –

АПО “Цукровик Полтавщини”

152

866

Як свідчать дані таблиці 2.9. у господарствах Шишацького району
найбільше розповсюдження мають три породи молочних корів: українська
чорно-ряба, українська червоно-ряба і симентальська. З цих порід чисто
молочний напрямок мають українська чорно- і червоно-ряба породи, які
займають левову долю у господарствах району. Симентальська порода має
змішаний молочно-м’ясний напрямок і займає незначний відсоток 375 голів
(СТОВ “Промінь”).

Таким чином, проведений нами аналіз стану молочного скотарства в
сільськогосподарських підприємствах Шишацького району, а також рівня
ефективності, показує що в цілому має місце незадовільний рівень
виробництва продукції та низький рівень рентабельності (18,6%). Ми
вважаємо, що однією з найважливіших причин такого стану є застосування
застарілої технології виробництва в результаті цього виробничо-технічний
потенціал галузі не оновлюється. Отже, існує об’єктивна необхідність
проведення реконструкції молочних ферм. Як одного з найбільш дешевих
варіантів переходу на більш прогресивні технології виробництва.

2.2. Економічна ефективність різних варіантів ресурсозберігаючих
технологій виробництва молока

Сучасний розвиток тваринництва характеризується переходом до
прогресивних методів ведення галузі, які базуються на високому рівні
концентрації і поглиблення спеціалізації [79]. Виробництву молока
притаманні різні напрямки розвитку технології, які знаходяться в стадії
узагальнення накопиченого досвіду, становлення найперспективніших
варіантів їх розвитку.

Аналіз наявної інформації – перший крок прогнозування технології
виробництва молока, оскільки виробничо-технічний потенціал галузі уже
створено і його необхідно удосконалити з врахуванням найновіших
досягнень НТП. Наступним кроком є систематизація використовуваних
технологій, виявлення в них прогресивних тенденцій і на цій основі
оптимізація напрямків удосконалення чи опрацювання нових технологій
виробництва молока.

Науково обґрунтовані прогресивні ресурсо- та енергоощадні технології
виробництва молока системно інтегрують біологічний, фізіологічний,
технічний і організаційно-економічний аспекти виробничо-комерційної
діяльності, а саме [80, 81, 82, 83]:

систему заходів селекційно-племінної роботи, формування
високопродуктивних тварин, придатних до використання в умовах
комплексної механізації виробництва (стійкість до маститів, рівномірний
розвиток четвертин вимені, повнота і швидкість молоковіддачі,
вирівняність продуктивності, пристосованість до групового утримання
тощо);

оптимізацію умов відтворення тварин, поєднання статево-вікових груп в
череді, бажаних темпів збільшення поголів’я, термінів виробничого
використання продуктивних тварин і продажу на м’ясо;

створення повноцінної дешевої кормової бази, використання раціональних
способів заготівлі, зберігання і підготовки кормів до згодування;

організація , норми, типи, раціони, техніка і порядок годування,
характер використання кормів, контроль за ефективністю їх згодовування;

способи утримання та експлуатації тварин;

оптимізація комплектів машин і обладнання , їх використання і технічного
обслуговування;

оптимізація організації виробництва, режимів праці і відпочинку, норм
обслуговування тварин, розстановки робочої сили, кваліфікації та
використання трудових ресурсів; систем оплати і морального стимулювання
праці;

дотримання ветеринарно-зоотехнічних вимог утримання, годування і
експлуатації тварин, системи ветеринарно-санітарних профілактичних
заходів;

будівництво і реконструкція приміщень, їх техніко-технологічне
обладнання, оптимізоване розміщення на фермі;

відповідність матеріально-технічної бази вимогам комплексної
механізації, прийнятій на фермі системі утримання тварин.

Критерієм оцінки прогнозованих технологій є висока продуктивність
тварин, мінімальна собівартість, приведені витрати і низька
енергоємність одиниці продукції, зниження трудомісткості виробництва.

Аграрні підприємства Полтавської області і Шишацького району
використовують переважно прив’язне утримання великої рогатої худоби у
типових корівниках (ТП 801-46, ТП 801-70/70, ТП 801-70/69, ТП 801-70),
які використовуються 15-40 років (збудовані із залізобетону – 65%, цегли
– 30%, дерева – 5%).

Найважливіше значення в процесі техніко-економічного обґрунтування
реконструктивних рішень має оптимізація технології шляхом опрацювання та
оцінки різних її варіантів на основі використання досконалої методики, а
в ній — обґрунтування окремих компонентів, особливо продуктивності
тварин. Результати наукових досліджень свідчать, що поліпшення
породності корів сприяє підвищенню їх продуктивності на 11-12%,
підвищення рівня годування — на 29%, освоєння нормованого годування
кормосумішками — на 13%, оптимізація мікроклімату — на 7-10%,
використання активного моціону — на 9-11%, підвищення рівня
спеціалізації — на 2,4-5,1%, зниження яловості – на 5%, хороший водопій
— на 3-4% [84].

Навіть обмежена кількість зазначених чинників повинна підвищити
продуктивність корів на 76,4-97,1%. Виробнича перевірка сукупного впливу
чинників породності і годування (11 і 29%) показала приріст
продуктивності корів на 18%. Тому з метою об’єктивної оцінки різних
варіантів технології виробництва молока необхідно здійснити порівняльну
інформацію сукупної взаємодії чинників, визначених на основі
багатофакторних наукових дослідів (оцінка прив’язного і
безприв’язно-боксового утримання корів з врахуванням всіх елементів,
притаманних певній технології), тобто удосконалення технологій повинно
супроводжуватись дослідженням автономного впливу окремих чинників, а
закінчуватись — комплексним дослідженням технології [85].

Відсутність необхідної інформації, отриманої за пропонованим принципом,
доповнюють порівняльною оцінкою технології виробництва молока з
використанням статистичних матеріалів, методів ланцюгових підстановок і
групувань, математичних методів з використанням ПК, що дозволяє виявити
взаємодію показників, економічну ефективність технології. Прийоми
кореляційного аналізу визначають ступінь зв’язку однієї ознаки з іншими
(парна кореляція) або сукупного впливу групи чинників (множинна
кореляція). З огляду на це, визначенням впливу окремих чинників на
рівень ефективності технології виробництва молока обчислюють коефіцієнт
кореляції та складають рівняння регресії. З метою спрощення розрахунку
із множини чинників впливу на молочну продуктивність корів,
використовують найважливіші: вихід приплоду, витрати кормів на
середньорічну корову чи центнер молока, рівні комплексної механізації та
машинного доїння.

Продуктивність корів і чинники впливу на неї суттєво відрізняються між
окремими фермами (табл.. 2.10).

Таблиця 2.10

Зміна чинників впливу на продуктивність корів в підприємствах Шишацького
району Полтавської області в середньому за 2000-2002 рр.

Показники Значення показників

min середнє max

Удій на фуражну корову, кг

1392

2767

4524

Вихід приплоду на 100 корів, гол.

67,7

95

133

Витрати кормів на 1 корову, ц корм. од.

13,0

44,1

96,7

Витрати концентратів на 1 корову, ц корм. од.

3,0

7,5

17,3

Рівень комплексної механізації ферм, %

20

48

85

Рівень машинного доїння корів, %

42

71

92

Коливання рівнів продуктивності корів визначені різним ступенем
використання результатів науково-технічного прогресу і організації
виробництва.

Коефіцієнт парної кореляції дорівнює:

,
(2.1)

— відхилення індивідуального значення продуктивності від середнього; n
— число випадків; Sx —середнє квадратичне відхилення за х; Sу — середнє
квадратичне відхилення за у;

Середнє арифметичне незалежних і залежних змінних отримується з
рівняння:

, (2.2; 2.3)

де mi — частота появи величини xi чи yi в і-му інтервалі генеральної
сукупності.

Середньоквадратичне відхилення середньоарифметичного незалежних і
залежних змінних обчислено за формулами:

, (2.4; 2.5)

Середньоквадратична помилка коефіцієнта парної кореляції визначена за
формулою:

,
(2.6)

Критерій ймовірності (за Ст’юдентом) дорівнює:

,
(2.7)

Розраховані таким чином коефіцієнти парної кореляції показують тісноту і
напрямок зв’язку рівнів продуктивності корів і чинників, що її
визначають (табл. 2.11).

Зазначені чинники суттєво впливають на підвищення молочної
продуктивності корів, оскільки їх коефіцієнти кореляції мають високу
ймовірність. Рівняння залежності продуктивності корів від сукупного
впливу чинників має наступний вигляд:

, (2.8)

Таблиця 2.11

Коефіцієнти парної кореляції між продуктивністю корів і чинниками, що її
визначають

Результатив-ний показник Факти (аргументи) Коефіці-єнти парної кореляції
Середньо-квадратич-на погрішність коефіцієнта Критерій ймовірності за
Ст’юдентом

Молочна продуктив-

ність середньоріч-ної корови Витрати кормів на 1 середньорічну корову,

ц корм. од. (х1)

0,79

0,098

8,06

Витрати концентратів на 1 середньорічну корову, ц корм. од. (х2)

0,89

0,054

16,48

Вихід приплоду на 100 корів, гол. (х3)

0,96

0,021

45,71

Рівень комплексної механізації ферм, % (х4)

0,98

0,010

98,00

Рівень машинного доїння корів, % (х5)

0,90

0,049

18,36

де А — вільний член рівняння;

В1, В2, В3, В4 — коефіцієнти множинної кореляції;

Х1, Х2, Х3, Х4 — кількісні характеристики чинників, що впливають на
продуктивність корів.

Похибку рівняння регресії визначено за формулою:

(2.9)

Коефіцієнт множинної детермінації визначено за формулою:

(2.10)

Коефіцієнт множинної кореляції дорівнює:

(2.11)

У результаті розв’язання задачі отримано лінійне рівняння множинної
регресії (додаток А):

у = -0,261+6,93х1+3,84х2+7,14х3+0,37х4+2,19х5
(2.12)

При цьому коефіцієнт множинної детермінації R2 = 0,98, а коефіцієнт
множинної кореляції 0,99 (1% чинників впливу залишились не
дослідженими).

Із рівняння регресії (31) видно, що досліджувані чинники впливають
наступним чином: збільшення витрат кормів на 1 ц к. од. В розрахунку на
1 середньорічну корову збільшує її продуктивність на 6,93 ц,
концентрованих – на 3,8 ц, збільшення приплоду на 1 гол. – на 7,14 ц.
Рівень машинного доїння підвищує продуктивність корови на 2,2 ц молока,
а комплексної механізації майже не змінює продуктивність корів, оскільки
головною метою комплексної механізації є зниження витрат праці.

За цими ж вихідними даними складено рівняння регресії і визначено
комплексний вплив чинників на зниження сукупних витрат праці
(додаток Б):

у = 17,61+0,11х1–0,10х2–0,13х3
(2.13)

Отже, збільшення витрат кормів підвищує питомі витрати праці (на 1 ц
молока) на 0,11 люд.-год., підвищення рівня механізації на 1 % знижує
питомі витрати праці на 0,10 люд.-год., а рівня машинного доїння корів –
на 0,13 люд.-г. Коефіцієнт множинної кореляції – 0,68.

В усіх випадках інформаційною основою варіантної оцінки технології є
технологічні карти, які інтегрують відомості: продуктивність тварин;
назва, добовий і річний обсяг, терміни виконання робіт; назва, марка
машин і обладнання, їх кількість і продуктивність; кількість
обслуговуючого персоналу, заробітна плата і річні витрати праці на
виконання робіт; капіталовкладення в машини і обладнання; відрахування
на амортизацію і поточний ремонт машин і обладнання; витрати кормів,
води, електроенергії, палива та їх вартість. Виходячи із оптимізованих
технології, поголів’я корів і раціонів годування, визначають загальний
обсяг продукції і кормів, який необхідно приготувати і транспортувати по
фермі, а також вихід гною.

Заключну оцінку різних варіантів технології здійснено за показниками:
продуктивність тварин, питомі капіталовкладення і рівень рентабельності
виробництва. Нами опрацьовані слідуючи варіанти технології виробництва
молока аграрними підприємствами Шишацького району Полтавської області.

I варіант. Утримання корів — безприв’язне в боксах; доїння — на УДЕ-8
“Ялинка”; годування — кормо-доїльний блок; роздавання кормів — мобільні
кормороздавачі; прибирання гною — бульдозер.

II варіант. Утримання корів — безприв’язне в боксах; доїння — в
доїльно-молочному блоці на установці УДЕ-8 “Ялинка”; годування — в
корівниках; роздавання кормів — стаціонарними кормороздавачами РК-50;
прибирання гною — дельта-скрепер.

III варіант. Утримання корів — прив’язне; доїння — в молокопровід;
годування — в корівниках; роздавання кормів — стаціонарними
кормороздавачами РК-50; прибирання гною — транспортер ТСН-3,0Б.

IV варіант. Утримання корів — безприв’язне в боксах; доїння — установка
УДЕ-8 “Ялинка”; годування — в доїльному залі полегшеного типу;
роздавання кормів — мобільні кормороздавачі; прибирання гною —
бульдозер.

V варіант. Утримання корів — безприв’язно-боксове; доїння — установка
УДЕ-8 “Ялинка”, розміщена в добудовах корівників; годування — в
корівниках; роздавання кормів — стаціонарні кормороздавачі РК-50;
прибирання гною — дельта-скрепер (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Доцільність реконструкції молочних ферм аграрних підприємств Шишацького
району Полтавської області

Показники Шишацький район

(2002 р.) Планові варіанти

Прогноз на 2008 р.

1 2 3 4 5

Середньорічне поголів’я корів 400 1200 1200 1200 1200 1200

Продуктивність корів, кг 3225 4500 4200 4400 4700 4600

Річне виробництво молока, ц 12900 54000 50400 52800 56400 55200

Обслуговуючий персонал, чол. 64 70 71 81 70 72

Затрати праці на 1 ц молока, люд.-год. 7,96 3,12 2,78 3,04 2,85 2,92

Витрати кормів на 1 ц молока, ц корм. од. 1,4 1,2 1,2 1,2 1,2 1,2

Приведені витрати на 1 ц молока, грн. – 40,6 42,3 41,2 40,0 40,3

Вартість тварино-місця, грн. 862 3526 3422 3890 3266 3248

Собівартість 1 ц молока, грн. 48,3 37,4 39,9 38,5 37,5 38,8

Прибуток від реалізації молока, тис. грн. 115,9 805,8 822,5 872,1 920,0
878,1

Рівень рентабельності молока, % 18,6 39,9 40,9 42,9 43,5 41,0

Термін окупності капітальних вкладень, років – 5,1 5,6 4,0 4,6 5,2

Освоєння прогресивних технологій виробництва продукції тваринництва
потребує комплексного підходу до інтенсифікації біологічних процесів,
які визначають не лише рівень індивідуальної продуктивності тварин, а й
загальну економічну ефективність виробництва [86].

Реконструкція ферм базується на цілеспрямованій селекційно-племінній
роботі, вирощуванні тварин, придатних до експлуатації в умовах машинної
технології виробництва молока. Водночас в реконструйованих об’єктах
виникає низка проблем, що не мають вирішального значення у невеликих
немеханізованих фермах: оптимізація машинної технології, систем
автоматичного контролю фізіологічного стану тварин, надійності технічних
засобів механізації, електрифікації і автоматизації, організації
виробництва та праці, матеріального стимулювання підприємств і їх
працівників.

У разі частої повторюваності технологічних операцій, що повністю
відноситься до виробництва молока, найдоцільніше застосовувати потокову
технологію, яка базується на чіткій ритмічності – узгодженій
послідовності виконання операцій технологічного циклу. Використання
поточної технології на молочних фермах найдоцільніше, оскільки дозволяє
мінімізувати потребу в технічних засобах, інтенсифікувати їх
використання, послаблюючи цим можливість морального старіння машин і
обладнання, здійснення своєчасного і якісного їх технічного
обслуговування. Змінно-потокова технологія виробництва молока, яка
передбачає годування і доїння корів за зміщеним графіком в спеціальному
кормодоїльному приміщенні, обладнаному засобами механізації роздавання і
прибирання залишків кормів, фіксації корів і часу годування, а також
доїння і переробки молока [87].

Корів під час доїння фіксують, групами залежно від продуктивності.
Утримують їх у корівниках, на вигульних майданчиках – безприв’язно. Це
поєднує переваги і усуває недоліки безприв’язного і прив’язного
утримання корів. Ця система обслуговування корів на фермах з високим
рівнем електрифікації і автоматизації виробничих процесів, підвищує
продуктивність праці, рентабельність і конкурентоздатність виробництва,
оскільки значно зменшує кількість кормороздавального і доїльного
обладнання, всі засоби механізації зосереджуються в одному приміщенні,
що в 2-4 рази збільшує коефіцієнт їх використання (табл. 2.13) [88].

Таблиця 2.13

Техніко-економічні показники потоково-цехової і безприв’язно-боксової
систем виробництва молока (ферма — 800 корів)

Показники

Потоково-цехова технологія Безприв’язно-боксова система з годівлею в
корівниках Зменшення показників за потоково-цехової системи, раз

Кількість стаціонарних кормороздавачів, шт. 4 16 4

Капітальні витрати на засоби роздавання кормів з годівницями, тис. грн.
32,2 135,2 4

Кількість доїльних установок типу “Ялинка” на 16 місць, шт. 2 4 2

Капітальні витрати на придбання і монтаж доїльних установок, тис. грн.
109,82 219,64 2

Враховуючи ціни кормороздавачів типу КТУ-10А і доїльних установок –
“Ялинка” на 16 місць, капітальні вкладення на обладнання молочної ферми
на 800 корів будуть меншими у разі використання змінно-потокової
технології виробництва молока у 2-4 рази, залежно від типу обладнання і
видів робіт щодо його використання.

Потоково-цехова система виробництва молока не лише заощаджує інвестиції,
а й підвищує продуктивність праці і використання засобів виробництва
(табл. 2.14). Отже, освоєння потоково-цехової технології діючими
молочними фермами підвищує ефективність виробництва молока, оптимізує
умови функціонування обслуговуючого персоналу. Але, умови реконструкції
молочних ферм не завжди дозволяють втілити потоково-цехову технологію.

Таблиця 2.14

Витрати праці на одну корову в рік у аграрних підприємствах Шишацького
району Полтавської області у середньому за 2000-2002 рр., люд.-год.

Технологічні процеси Способи утримання

Прив’язне Безприв’язне Безприв’язне потоково-цехове

Доїння 50,8 44,2 26,5

Годування 37,1 14,4 12,6

Видалення гною 67,4 5,8 6,8

Разом 155,3 64,4 45,9

Це визначає потребу використання ефективних модифікацій ресурсо- та
енергоощадних технологій (табл. 2.15).

Таблиця 2.15

Ефективність прив’язного і безприв’язного утримання корів на молочних
фермах Шишацького району Полтавської області, 2002 р.

Показники Способи утримання корів

Безприв’язне в % до прив’язного

Безприв’язне Прив’язне

ПП „Агроекологія” ПСП ім. Довженка

Проектна потужність, гол. 1200 600 200,0

Поголів’я корів, гол. 1056 500 211,2

Виробництво молока в рік, ц 45123 21969 205,4

Надій молока на 1 корову, кг 4273 4394 97,2

Вихід телят на 100 корів і нетелей, гол.

95

96

96,9

Витрати кормів на 1 корову в рік, ц корм. од

53,4

47,5

112,4

Витрати кормів на 1 ц молока, ц корм. од

1,25

1,08

115,7

Затрачено на 1 ц молока, люд.-год.

4,5

10,51

42,9

Собівартість 1 ц молока, грн. 38,93 42,47 91,7

Загалом безприв’язне утримання корів забезпечує порівняно з прив’язним,
вищий економічний ефект: продуктивність праці при безприв’язному
утриманні вища майже в 2 рази, а звідси заробітна плата в розрахунку на
1 ц нижча і хоча витрати кормів на 1 ц молока при безприв’язному
утриманні вищі на 15,7%, собівартість молока нижча на 8,3%.

Формувати череду корів реконструйованої молочної ферми слід нетелями і
первістками продуктивністю понад 3500 кг [89, 90]. Важливим чинником
конкурентоздатності реконструйованих тваринницьких ферм є оптимізація їх
розмірів, що забезпечує мінімізацію питомих капітальних вкладень в
машини, обладнання, приміщення і споруди загальновиробничого
призначення. Інтенсивність підвищення ефективності капітальних вкладень
зі збільшенням розмірів ферм проявляється нерівномірно. Водночас
заощаджується праця на обслуговування тварин: у разі збільшення ферми
(від 200 до 800 корів) витрати праці скорочуються на 20%, а витрати на
її оплату – на 12% [91].

У разі обрання технологічної схеми реконструкції ферми необхідно
враховувати існуючу організаційно-виробничу і виробничо-комерційну
ситуацію. Наприклад, на функціонуючих молочних фермах утримують корів,
добре адаптованих до діючої технології, а миттєва зміна способу
утримання без належної попередньої підготовки призводить, як правило, до
зниження їх продуктивності. Тому у разі технічного переобладнання
молочних ферм (коефіцієнт оновлення основних фондів до 0,2), доцільно
залишати традиційні способи утримання корів, за часткової і середньої
реконструкції (коефіцієнт оновлення основних фондів – 0,2–0,4), залежно
від конкретної організаційно-виробничої ситуації, доцільно втілювати
нові прогресивні технології або вносити докорінні зміни в існуючу
технологію, зокрема здійснювати заходи з вдосконалення діючої технології
з орієнтацією на підвищення рівня механізації і якості продукції, а
також поліпшення умов праці (застосування доїльних залів,
централізованого збирання молока тощо).

Так, ферма прив’язаного утримання корів повинна бути комплексом
приміщень, що поєднує корівники, пологове відділення з профілакторієм,
нормативні підсобні і побутові приміщення. З метою зручності
обслуговування корів в приміщеннях їх розміщують парними рядами, залежно
від параметрів приміщення і кількості тварин. Відносно кожного ряду
корів передбачають спільну годівницю із розрахунку 100–120 см фронту
годування на одну голову і стійло. Довжина стійла, залежно від живої
маси корів, становить 160–180 см [92].

В центрі корівника і між рядами розміщують службові проходи. Корів
розташовують головами в різні боки. Стійла повинні бути сухими і
теплими, прив’язь не заважати годуванню та відпочинку. Мікроклімат
повинен відповідати нормативам зоогігієни. Найрозповсюдженіші прив’язі
–гнучка ланцюгова і жорстка хомутова ОСК–25А, призначені для групової
фіксації і звільнення 25 тварин біля годівниці.

До корівників добудовують вигульні майданчики з твердим покриттям.
Влітку ці майданчики використовують і як кормові. Вигульні кормові
майданчики ефективно розміщувати, якщо дозволяє територія, на відстані 1
км від виробничої зони ферми і з’єднувати їх тваринопрогонними
доріжками, що дозволяє організувати активний моціон тварин [93].

Роздавання кормів забезпечують стаціонарними роздавачами ТВК–80А, РК–50,
ТКС-6 і мобільними КТУ–10А, РММ–5, КСА-5 чи КСА-5М; прибирання гною –
транспортерами ТСН–160. У разі утримання корів на решітчастих підлогах в
гнойових каналах задньої частини стійла, застосовують дельта-скрепер
(УВН-800, НЖН-200). Доять корів доїльними агрегатами АДМ–8 зі збиранням
молока в стаціонарний молокопровід, а також в доїльних залах доїльними
установками “Ялинка” або “Тандем” чи імпортного виробництва фірми
“Альфа-Лаваль” (широко використовуються на фермах України). Корів
відв’язують і підганяють на доїння за таким же принципом, як і за
безприв’язного утримання.

У разі механізованого роздавання кормів і прибирання гною доярка
обслуговує 50-60,скотар – 100-120 корів. Молоко від кожної групи корів
надходить в окремий танк. Після закінчення доїння доярки зважують і
здають молоко на молочний пункт. У разі надою на фуражну корову близько
3000 кг молока, витрати праці складають 4,0-4,5 люд.-год. / ц. В умовах
комплексної реконструкції молочних ферм (коефіцієнт оновлення основних
фондів –понад 0,4) освоєння найновіших прогресивних технологій неминуче.
У цьому разі слід ретельно оцінювати придатність ферм до успішного
застосування нових способів утримання тварин.

Ефективною системою організації виробництва молока незалежно від
способів утримання корів, є потоково-цехова [81, 83, 88]. Цю систему
використовують на молочній фермі ПСП “Нива” Шишацького району з 1999 р.
За стабільного поголів’я продуктивність корів зросла у 2002 р. на 19,3%,
витрати праці на 1 ц молока зменшились на 19,7%, а кормів – на 12,9%. І
хоча собівартість молока зросла на 17,4%, валовий прибуток збільшився у
5,4 рази, а рівень рентабельності – у 2,2 рази (табл. 2.16).

Таблиця 2.16

Економічна ефективність використання потоково-цехової системи
виробництва молока у ПСП “Нива” Шишацького району Полтавської області

Показники Роки 2002 р. у % до 1998 р.

1998

1999

2000

2001

2002

Поголів’я корів, гол. 390 390 410 410 390 100,0

Валове виробництво молока, ц

9417

9932

9942

11635

11665

123,9

Продуктивність корів, кг 2415 2547 2517 2838 2880 119,3

Отримано телят на 100 корів, гол.

99

100

99

102

100

101,0

Витрати праці на виробництво 1 ц молока, люд.-год.

12,7

10,7

9,56

9,54

10,23

80,3

Витрати кормів на 1ц молока, ц корм. од.

1,71

1,46

1,26

1,85

1,49

87,1

Собівартість 1 ц молока, грн.

33,61

35,61

29,12

34,72

39,47

117,4

Прибуток від реалізації молока, тис. грн.

25

53

189

277

134,9

539,6

Рівень рентабельності молока, %

13,1

23,2

98,4

101,8

29,3 у 2,2 рази

Фактична неконкурентоздатність виробництва молока визначена низькою
якістю кормів, використанням морально застарілої технології утримання
корів, низьким рівнем механізації виробничих процесів і недосконалою
організацією праці.

Підвищення виробничо-комерційного ефекту молочного скотарства потребує
реконструкції корівників і ферм з добудовою допоміжних об’єктів на
основі наступної технології: організація виробництва – потоково-цехова,
утримання тварин – прив’язне, у цехові підготовки маток до отелення –
безприв’язне, доїння – на АДМ-8 молокопровід, підготовка кормів до
згодовування – в кормоцеху, роздавання кормів – в годівниці корівників
(сухостійним коровам – на вигульних дворах) – мобільними
кормороздавачами, у пологовому відділенні – стаціонарними роздавачами,
прибирання гною в приміщеннях – ТСН-160А, на вигулах і у цеху підготовки

до отелення – бульдозером, напування – в приміщеннях – АП-1А, в інших
місцях – АГК-4А. Тварини обслуговуватимуться бригадою у складі 4 ланок,
що дозволить поглибити поділ і спеціалізацію праці; виконавці
набуватимуть певні навички, а праця стане кваліфікованою і
високопродуктивною.

У разі прив’язного утримання корів за потоково-цехової системи
організації виробництва молока основні виробничі процеси здійснюються в
спеціалізованих цехах, що дозволяє ефективніше використовувати корми і
приміщення, поглиблено здійснювати селекційно-племінну роботу, повніше
використовувати генетичні можливості продуктивності корів у різні
періоди їх лактації [94].

Виробництво молока на основі потоково-цехової системи створює конвеєр,
де тварини переміщуються залежно від фізіологічного стану і утримуються
в цехах підготовки корів до отелення, роздоювання і запліднення,
виробництва молока.

У пологове відділення сухостійних корів переводять за 90 днів до
отелення. Утримання – безприв’язне, секційне, групами по 50 гол., на
глибокій підстилці, з вільним виходом на вигульні майданчики. До
переведення в цей цех тварин ретельно обстежують на захворювання
маститом, визначають вгодованість, розчищають і обрізають копита, роги,
обробляють дезінфікуючим розчином шкіру.

Нетелей утримують в окремих секціях і готують до отелення,
використовуючи нормоване годування, активний моціон і масаж вимені, який
завершують за 2 тижні до отелення. Площа корово-місця в приміщенні – 5
м2, фронт годування – 0,8 м, витрати підстилки – 1,5-2 кг на 1 голову за
добу.

Обслуговують поголів’я тваринники-оператори: слідкують за годуванням та
напуванням, переміщенням тварин в секції відповідно до графіка руху
поголів’я.

Раціони годування сухостійних корів складають з розрахунком, щоб за
сухостійний період корови додали не менше 50 кг живої маси.

Приміщення цеху отелення і профілакторію розділено на 4 секції:
допологову – на 50 місць, пологову (стійла) – 8, післяпологову – 100,
профілакторій телят – 100 тварино-місць.

Корови надходять у допологову секцію (утримання – прив’язне). З появою
пологових ознак їх переводять в пологову секцію, де утримують
безприв’язно, після отелення – з підсисним телям – одну добу.

У профілакторії телят утримують в індивідуальних клітках до 20-добового
віку. Розмір кліток 1,2(1,5, висота від підлоги – 25-30 см. Приміщення
профілакторію розділяють суцільними перегородками на ізольовані секції
(30 гол. кожна) з використанням за принципом “вільно-зайнято”. Вільні
секції дезінфікують, провітрюють, залишки формаліну нейтралізують 28 %
розчином аміаку (20 мл на 1 м 3 приміщення). Потім секцію підсушують,
підігріваючи повітря до 20-25(С і розміщують в ній телят. Телятам у
профілакторії випоюють 3-4 рази за день молоко, температура якого –
36-38(С, кожне теля має окрему напувалку.

У цеху отелення коровам згодовують високоякісне сіно і сумішку
концентрованих кормів, пшеничні висівки. Соковиті корми із раціону
виключають. Раціон тільних корів збільшують висококалорійними кормами.
Одній корові за добу згодовують, кг: 6-8 силосу, 3-4 сіна, 1-2
концентрованих кормів. Після отелення поживність раціону поступово
збільшують: з 9-10-го дня починають роздоювання корів. Годування корів
індивідуальне з врахуванням стану організму і продуктивності.

Цех роздоювання і запліднення є і контрольно-селекційним корівником, в
якому оцінюють первісток за молочною продуктивністю (за скорочену
лактацію), формою вимені і швидкістю молоковіддачі, конституцією,
екстер’єром, тривалістю сервіс-періоду, кількістю осіменінь на одне
запліднення. Норму годування встановлюють так, щоб, окрім кормів,
розрахованих на надій корови, було надано добавку (3-4 корм. од.) при
умові збільшення продукції. Досягнення стабільної продуктивності є
свідченням закінчення роздоювання.

Взимку коровам згодовують сіно, коренеплоди, концентровані корми
згодовують у вигляді комбікормів (рецепти – Р-60-1, Р-60-2, Р-60-3,
поживна цінність – 1,1 корм. од. і 160- 165 г перетравного протеїну),
первісткам – дещо більше [95, 96].

Молочну продуктивність за 90 днів лактації розраховують множенням надою
молока на середній коефіцієнт (1,06).

В умовах реконструйованих ферм постає проблема формування і розміщення
груп корів, що повинні відповідати низці вимог: виробнича група корів
має бути однорідною за добовим надоєм; склад виробничої групи повинен
бути постійним протягом лактації.

На молочній фермі ПП “Агроекологія” традиційне переміщення корів із
групи в групу негативно впливало на добові надої первісток і
високопродуктивних тварин: у перший день середньодобові надої первісток
знизились на 6,3%, на другий — на 5,6%, на третій — на 0,9%; а
високоудійних корів (понад 13 кг) – на 5,3; 2,3; і 1,3%.

Оптимальний розмір виробничої групи повинен поєднувати біля 3%
загального поголів’я корів, що дозволяє на фермах на 1200 корів
формувати диференційовані за надоєм і термінами отелів групи (32-64), за
введення первісток в основну череду за 10-15 днів.

Особливої уваги заслуговують цехи виробництва молока і пологове
відділення. Утримання корів в пологому відділенні протягом 20-30 днів
негативно впливає на їх продуктивність в основній череді, де
використовують безприв’язне утримання: втрати молока в першу добу після
переведення корів у цех виробництва молока склали 12-17%, а окремих
тварин — до 20%. У пологовому відділенні СТОВ “Воскобійники” Шишацького
району на 150 голів виділено секції безприв’язного утримання корів і
профілакторій. У першій і другій секціях утримують по 27 маток на
підстилці, яка змінюється 1 раз в місяць; в третій — 40 корів
молозивного періоду; в четвертій — 53 корови післямолозивного періоду.

Після отелення корову залишають в стійлі разом з телям на 1-2 доби.
Потім переводять в групу корів молозивного, а через 5-6 днів –
післямолозивного періоду. У пологовому відділенні корови перебувають
15-18 діб.

У разі продуктивності корови за лактацію рівній середній чи вищій
відносно череди, теличку першого отелення залишають на фермі, нижчої –
вибраковують.

Поголів’я корів за період утримання в цехові виробництва молока повинно
бути заплідненим протягом перших двох осіменінь. Якщо корова після 2
осіменінь залишилась не заплідненою її подальше використання розглядають
зооветеринарні спеціалісти [97, 98].

Призначення цеху виробництва молока — досягти оптимізованої
продуктивності тварин за лактацію та своєчасно запустити корів. У перші
дні запуску із раціону виключають коренеплоди, потім концентрати і
водночас зменшують кількість доїнь. Високопродуктивних корів з добовим
надоєм 10 кг запускають протягом 6-10 днів, з меншим (10 кг і нижче) –
3-4 днів. Уважно слідкують за станом вимені , особливо в перші дні
запуску. У разі його затвердіння молоко здоюють. Час запуску контролюють
місячними графіками переміщення корів по цехах, результатами
контрольного надою і ректального дослідження. Надій молока контролюють
один раз в місяць. У стійловий період корів регулярно випускають на
прогулянку, після запуску переводять в цех підготовки до отелення.

Таким чином на реконструйованих фермах (600 і більше корів) доцільно
використовувати потоково-цехову систему виробництва молока з виділенням
4 цехів – сухостійних корів; отелення корів і нетелей; роздоювання і
запліднення корів; виробництва молока.

У першому цеху (період утримання 45-50 днів) корів готують до отелення і
отримання високої продуктивності за рахунок нормованого годування і
оптимізації утримання.

У другому (20-25 днів) створюють умови нормального отелення і отримання
високої продуктивності за рахунок нормованого годування і оптимізації
утримання.

У третьому (60-90 днів) роздоюють корів, своєчасно їх запліднюють.

У четвертому (200-240 днів) отримують максимальну кількість молока,
своєчасно і правильно запускають корів, слідкують за станом їх вимені.

Безумовно, реконструйовані ферми потребують тварин з визначеними новими
властивостями. Перш за все —це здатність до високих надоїв за
двохразового машинного доїння, однорідність поголів’я в череді, яка
мінімізує індивідуальні відхилення тварин за типом і фізіологією.
Комплексна механізація виробництва і значне підвищення навантаження на
одного працівника усувають можливість індивідуального підходу до тварин.

Іноді створюються і певні несприятливі щодо тварин умови утримання:
тверде покриття підлог, вигульних майданчиків, обмежений фронт годування
у разі безприв’язного утримання, недостатня інсоляція у разі прив’язного
утримання. Це визначає спрямованість селекційно-племінної роботи щодо
відтворення тварин, які мають міцну конституцію та кінцівки, стійкість
до захворювань, особливо маститів.

Нами встановлено, що придатність до машинного доїння корів первісток
української червоно – і чорно-рябої порід без врахування продуктивності
складає 73-76%, а з її врахуванням — 57%.

Методом формування череди корів бажаного типу є інтенсивний підбір маток
за продуктивністю і пристосованістю до визначених технологічних умов, а
також використання високоякісних бугаїв-плідників. Щорічна вибраковка
корів в перші роки експлуатації реконструйованої ферми складає 25-30%.
Оптимальні варіанти формування виробничих груп корів повинні відповідати
наступним вимогам, бути: однорідними за добовим надоєм корів: чим менша
різниця в надоях корів у групі, тим ефективніші умови організації
науково обґрунтованого годування, роздоювання і відпочинку тварин;
однорідними за термінами отелення – сприятливі умови орієнтації на
фізіологічний стан тварин від моменту формування групи до завершення
лактаційного періоду; однорідними за віком, виділення теличок від корів
першого отелення в окремі групи; постійними за складом тварин до їх
запуску.

На реконструйовані ферми слід ставити тварин з високою вирівняною
продуктивністю, придатних до машинного доїння та прогресивної технології
виробництва молока. На реконструйовану молочну ферму надходять нормально
розвинуті телята віком 15-20 днів, живою масою понад 35 кг. Телят
оглядають зооветеринарні спеціалісти, їх миють, сушать мітять,
переводять в карантинне відділення, де розміщують в індивідуальних
клітках (розмір 110(45(90см) і утримують протягом 40-45 днів. В клітках
під передніми ногами – підлога суцільна, під задніми — решітчаста (табл.
2.17) [94].

Контрольно-селекційний корівник повинен забезпечити перевірку
оптимізованої кількості первісток. Пропускна здатність прямо залежить
від числа тварино-місць в ньому (С) і коефіцієнта змінності тварин (К)
[95]:

,
(2.14)

де П – пропускна здатність; С – кількість тварино-місць; К – коефіцієнт
змінності тварин.

Коефіцієнт змінності (число оборотів поголів’я за рік) знаходиться за
формулою [98]:

Таблиця 2.17

Параметри кліток утримання телят в профілакторії

Розміри боксів, см

Групи телиць, міс. Ширина Довжина Висота

0,5-2 (індивідуальні клітки)

2-4 50 130 80

4-7 64 150 85

7-10 67 150 95

10-15 80 160 105

15-20 83 180 107

20-24 90 180 110

,
(2.15)

де Т — тривалість утримання тварин в контрольно-селекційному корівнику
(міс). Необхідна кількість тварино-місць в контрольно-селекційному
корівнику визначається за формулою [99]:

,
(2.16)

На крупних реконструйованих фермах контрольний корівник може поєднувати
декілька приміщень, а групи тварин формують так, щоб різниця терміну
лактації не перевищувала 1-2 міс.

Реалізація на практиці переваг ресурсозберігаючих технологій виробництва
молока на реконструйованих молочних фермах можлива лише за умов
достатньо високої якісної годівлі тварин та деяким випередженням
виробництва кормів порівняно з ростом поголів’я тварин. Ми вважаємо цю
проблему настільки важливою, що дослідження цих питань винесли в окремий
підрозділ третього розділу нашої роботи.

2.3. Оптимізація вибору варіантів комплектування машин і обладнання в
умовах реконструкції

У процесі удосконалення технології утримання, поглиблення спеціалізації
і концентрації тваринництва на основі реконструкції важливого значення
набуває проблема комплексної механізації виробництва. Складність її,
крім загальновідомих питань комплексної механізації тваринництва,
пов’язана і з тим, що освоєння засобів механізації в умовах
реконструкції має специфічні особливості, по-перше, приміщення і частина
засобів механізації на фермах уже функціонують, що потребує передбачення
максимального використання діючих машин і їхнього ефективного поєднання
з новими у разі формування технологічних ліній, по-друге, у зв’язку з
коротшими порівняно з новим будівництвом термінами реконструкції
необхідно використовувати машини й устаткування, які можливо буде
використати у майбутній комплексній механізації сільськогосподарського
виробництва і, по-третє, діапазон обґрунтування комплектів машин
обмежується габаритами існуючих тваринницьких приміщень і споруд.

Розпочнемо з розгляду варіантів кормоприготування. Зараз на ринку
засобів механізації кормоприготування є множина техніка, з якої слід
сформувати оптимальні технологічні лінії виконання цього технологічного
процесу. Серед кормозбиральних машин заслуговує уваги потужний
кормозбиральний комбайн фірми “KRONE” (ФРН), обладнаний оригінальною
жаткою косіння високостебельних кормових культур (2 ланцюгові контури зі
спеціальними захватами, які забезпечують транспортування зрізаних стебел
кукурудзи до центру машини і подавання їх в живильний блок).

З метою післязбиральної обробки врожаю і приготування кормів економічно
доцільно створювати спеціалізовані цехи чи потокові лінії. Наприклад,
обробка зерна у багатьох підприємствах Полтавської області здійснюється
механізованими токами з використанням агрегатів ЗАВ-10, ЗАВ-20;
приготування трав’яного борошна і комбікормів – цехи з використанням
агрегатів АВМ-0,4, СБ-1,5, ОКЦ-15, ОКЦ-30. Заводи випускають установки з
приготування кормів Р6-УПК-00 і Р6-УПК-01; УМК-Ф-2; ОВК-2 “Комбі” [100,
101]. Але бажаний економічний ефект можна отримати від створення
комплексних кормозернових пунктів (КЗП), у складі яких технологічно
взаємопов’язані зазначені технологічні лінії. Це дозволяє знизити
приведені витрати у виробництві комбікормів на 20-30%, обробці зерна –
на 10-15%, виготовленні трав’яного борошна – на 10-20% порівнянно з
автономним використанням ліній чи агрегатів [102, 103, 104].

Корми (силос, сіно, концентрати) можна згодовувати окремо чи у вигляді
сумішок, що готуються мобільними причіпами-змішувачами,
роздавачами-змішувачами, спеціальними кормоцехами. Це підвищує рівень
механізації виготовлення і роздавання кормів, скорочує втрати, поліпшує
контроль їхньої якості і зберігання, знижує витрати праці на 20-30%,
підвищує молочну продуктивність корів на 17%, приріст живої маси
молодняку великої рогатої худоби – на 10%.

У кормоцеху “Хортиця” встановлено серійне (ТК-5Б, ИКМ-5, ИКС-5М, СМ-1,7,
ТС-40М) устаткування: подрібнювач-змішувач кормів ИС-30, дозатори
стеблистих кормів, концентратів, коренеплодів, збірний транспортер,
приводи на рамі кормороздавачів КТУ-10.

Встановлена потужність устаткування цеху без подрібнювача 52 кВт, з
подрібнювачем – 82 кВт, продуктивність за 1 год. змінного часу – 15т.
Устаткування кормоцеху обслуговує один оператор, забезпечуючи
кормосумішками молочну ферму на 1200 корів. Тривалість приготування і
роздавання кормів не перевищує 2,5 год. Використання кормоцеху “Хортиця”
дозволяє знизити приведені витрати на 17-18%, експлуатаційні витрати –
на 22-36%, витрати праці -у 5-6 разів [105].

Солома – обов’язковий компонент раціонів годування великої рогатої
худоби, який потребує попередньої обробки з метою підвищення поживності.
Використовують чисельні способи приготування соломи до згодовування:
подрібнення, запарювання, силосування, дріжджування, обробка вапном,
кальцинованою і каустичною содою, сольовими і кислотними розчинами,
аміачною водою чи аміаком, промисловим гідролізом, хіміко-біологічними
способами. Найефективнішим прийомом підготовки соломи до згодовування є
її термохімічна обробка, що дозволяє майже подвоїти коефіцієнт
перетравності сухої речовини – необроблена солома має коефіцієнт
перетравності 36,7%, оброблена 4%-ним лугом – 62,8%, 4%-ним лугом і
парою – 67,7% [106, 107].

Обробка соломи аміачною водою підвищує протеїнову поживність на 156,7% і
прирівнює її за цим показником до силосу із злакових культур.

З метою термохімічної обробки соломи розроблено установку (рис. 2.10.),
здатну завантажити солому у кормороздавач КТУ-10А (1) і трактором
доставити до місця обробки. Солома з кормороздавача надходить у
подрібнювач ИГК-ЗОБ (2), потім потоком повітря на похилий транспортер
ТС-40М (3), обладнаний прийомною камерою, а звідти на шнек-змішувач
ШВС-40 (8) і у вертикальну термокамеру (9). Разом із подрібненою соломою
на шнек подають розчин лугу, виготовлений змішувачем УКС-ЗМ (13), і пару
із котлів КВ-300 (4). Місткість і висота термокамери визначаються
продуктивністю. У разі продуктивності 2 т/год. висота її – 6 м,
місткість – 54 м3. Через 2,5 год. після заповнення камери включають
вивантажувальну фрезу (4). Транспортери (5) і (6) подають оброблену
солому у кормороздавач КТУ-10А (7), яким корм роздають тваринам чи
доставляють у цех з виготовлення кормосумішки. Поживність соломи,
обробленої лугом і витриманої за температури 60-70°С протягом 2,5 год.,
за сухою речовиною на 42%, органічною речовиною – на 21%, протеїном – у
2,3 рази, клітковиною – на 30% і жиром – на 43% вища порівняно з
необробленою. Порівняння ліній виготовлення, роздавання і збирання
залишків кормів здійснено на основі варіантів поєднання устаткування і
машин, що найбільше застосовуються у практиці: I – навантаження соломи
фуражиром ФН-1,2, зеленої маси і силосу – ПСК-5, роздавання корму і
збирання залишків кормів – КЦЛ; II –

Рис.2.3. Установка з термохімічної обробки соломи

навантаження кормів тими ж засобами, роздавання – мобільним
кормороздавачем КТУ-10А; III – навантаження соломи навантажувачем ПСК-5,
приготування кормів у кормоцеху, роздавання кормосумішок і збирання
залишків кормів за допомогою КЦЛ;IV – навантаження кормів ПСК-5,
виготовлення кормосумішки в кормоцеху, роздавання кормосумішки КТУ-10А;
V – навантаження кормів ПСК-5, виготовлення в кормоцеху, роздавання
кормосумішки за допомогою ТВК-80А.

Техніко-економічна оцінка свідчить, що найнижчі питомі витрати праці і
матеріально-грошових ресурсів – у лінії з навантаженням кормів ПСК-5,
виготовленням кормосумішки у кормоцеху і роздаванням корму з наступним
збиранням залишків за допомогою КЦЛ. Витрати праці в розрахунку на 1
голову за рік склали на лінії 7,47 люд.-год., у тому числі на
навантаження і транспортування – 3,2 люд.-год. На лінії з використанням
ПСК-5, кормоцеху і КЦЛ капіталовкладення, експлуатаційні витрати і
приведені витрати найнижчі.

Найефективнішим в лінії приготування і роздавання кормів є варіант із
стаціонарними кормороздавачами. Мобільні кормороздавачі надійні в
експлуатації і доцільні у разі автономного роздавання силосу, сінажу,
подрібнених сіна, соломи, зеленої маси, кормових сумішок тощо.
Стаціонарні кормороздавачі РКУ-200, РК-50 (РК-50А) і КЦЛ
використовуються у разі роздавання сінажу, силосу, концентратів і
зеленої маси. Водночас збільшується місткість приміщень за рахунок
усунення кормових проходів. При цьому сінаж, грубі корми і зелена маса
завантажуються у приймальний бункер кормороздавача. Над поперечним
транспортером кормороздавача встановлюють бункер-дозатор концентрованих
кормів. Під час подавання сінажу, силосу чи зеленої маси з дозатора
надходять концентровані корми, що у процесі транспортування змішуються
із сінажем, силосом чи зеленою масою. У разі потреби доповнення
кормосуміші мінеральними добавками, речовинами із значним вмістом азоту,
розчин можна подавати трубопроводом до поперечного транспортера
кормороздавача і зволожувати визначеною дозою корму, що рухається [108,
109].

Серед стаціонарних засобів найефективніші стрічкові кормороздавачі
РК-50. Вони – високопродуктивні, надійні, роздають масу рівномірно,
мають невисоку метало- і енергоємність, легко піддаються автоматизації.
Автоматизовані лінії зі стрічковими роздавачами скорочують витрати праці
порівняно з роздавачем РКУ-200 у 3 рази.

Серед мобільних агрегатів з навантаження, подрібнення, дозування,
змішування і транспортування кормів на фермах великої рогатої худоби
використовують фермські комбайни фірм “SEKO” (ФРН). Їх застосування
порівняно з стаціонарними кормоцехами і мобільними роздавачами кормів
дозволяє вдвічі скоротити витрати праці, в 1,5-2 рази питому метало- та
енергоємність 1 т розданого корму [110, 111].

Перейдемо тепер до розгляду ефективності застосування різних варіантів
доїння корів. Технології, реконструйованих молочних ферм , повинні, як
правило, передбачати дворазове машинне доїння корів [112].

В Шишацькому районі доїння установками АДМ-8 здійснюється у 5 аграрних
підприємствах, УДЕ-8 ”Ялинка”, “Тандем” – лише в ПП “Агроекологія”, в
інших – АД-100А, ДАС-2Б.

Прив’язне утримання корів і доїння на установках типу УДЕ-8 забезпечує
найнижчі трудові, експлуатаційні і приведені витрати, безприв’язне
утримання найефективніше теж у разі доїння на УДЕ-8. На племінних фермах
доцільно використовувати УДТ-6 “Тандем”, хоча вона за показниками витрат
праці, експлуатаційних і приведених витрат поступається УДЕ-8, але
створює умови індивідуального обслуговування тварин (табл. 2.18).

У разі безприв’язного утримання корів економічно доцільним є комплект
обладнання: доїння – УДЕ-8 “Ялинка” – 3 шт. Витрати праці на корову в
рік – 33,1 люд.-год.

Сучасною тенденцією виробництва доїльних установок в високо розвинутих
країнах світу є збільшення випуску доїльних роботів. Доїльні роботи фірм
“DE LAVAL” (Швеція), “WESTFALIA SEPARATOR” (ФРН), “GASKON MELLOT”
(Голландія) обслуговують 50-60 корів кожен щодоби. Застосування доїльних
роботів підвищує продуктивність корів на 10-15% [110].

Таблиця 2.18

Техніко-економічні показники доїльних установок

Показники Доїльні установки

УДЕ-8 “Ялинка” УДТ-6 “Тандем” М-632 “Імпульс” Подовжена “Ялинка”

Продуктивність установки, корів/год.

65,3

42,3

42,8

150,0

Навантаження на дояра, корів/год. 32,7 21,0 21,4 37,5

Витрати праці на доїння однієї корови, люд.-год. / рік

26,4

32,3

32,3

18,2

Надзвичайно трудомістким процесом у молочному скотарстві є
гноєвидалення. В сільськогосподарських підприємствах Шишацького району
гній із приміщень на молочних фермах видаляється гноєтранспортером
ТСН-3,0Б (табл. 2.19).

Технологія з глибокою незмінюваною підстилкою допускає нагромадження
гною протягом року в корівниках і періодично – на вигульних майданчиках.
У корівниках 2 рази у тиждень розкидають 3-3,5 кг соломи на голову за
добу. Вантажать солому навантажувачами ПСК-5, ПЭ-0,8Б, ФН-1,2 чи ПЭА-1,
в агрегаті з тракторами типу ЮМЗ-6 чи МТЗ-80; транспортують і розкидають
за допомогою причепів типу 2-ПТС-4-887-Б чи кормороздавачів КТУ-10 в
агрегаті з трактором МТЗ-80, автомобілями ЗИЛ-ММЗ-554 чи ГАЗ-САЗ-53Б.

Раз у рік ущільнений гній із корівників видаляють на майданчик
бульдозером Д-606 чи Д-444, завантажують у транспортні засоби –

Таблиця 2.19

Технологічні лінії прибирання, транспортування і зберігання твердого
гною на молочних фермах аграрних підприємств Шишацького району
Полтавської області

Технологічні операції Лінія

з глибокою підстилкою з підпідлоговим зберіганням із змінною підстилкою

Навантаження соломи

ПСК-5(з МТЗ-80), ПЕ-08 (з ЮМЗ-6, ПЕА-1 (з ЮМЗ-6), ФН-1,2 (з МТЗ-80)

Транспортування і розкидання соломи

2ПТС-4-887Б (з МТЗ-80), КТУ-10 (з МТЗ-80), ЗИЛ-ММЗ-554

2ПТС-4-887Б (з МТЗ-80), КТУ-10 (з МТЗ-80), ЗИЛ-ММЗ-554, ПБ-35 (з ДТ-75)
КТУ-10 (з МТЗ-80)

Прибирання гною в корівниках Д-606 або Д444 (з ДТ-75) –

БН-1 (з МТЗ-80), проходи

Прибирання боксів –

Вручну

Навантаження гною

ПБ-35 (з Т-74), ПЕ 0,8 (з ЮМЗ-6), ПОУ-40, ПФП-2 (з Т-150)

ПБ-35 (з Т-74), ПЕ 0,8 (з ЮМЗ-6), ПОУ-40, ПФП-2 (з Т-150)

Зберігання твердого гною –

Під підлогове сховище Сховище твердого гною

Вивантаження твердого гною із сховища

– 1-ПНБ-2М, СКУ-3,00 ПБ-35 (з Т-74), ПЕ 0,8 (з ЮМЗ-6), ПОУ-40, ПФП-2 (з
Т-150)

навантажувачами ПБ-35 із трактором Т-74, ПЭ-0,8Б( з ЮМЗ-6),ПФП-2 (з
Т-150).

Технологічна лінія з періодично змінюваною підстилкою застосовується в
корівниках з утриманням корів у боксах. Гній попадає в заглиблений на
15-20 см від рівня підлоги боксів канал, розміщений між боксами по
подовжній вісі корівника. За допомогою КТУ-10 в агрегаті з трактором
МТЗ-80 раз у 2-3 дні у боксах розкидають підстилку (1 кг на голову в
добу). Навантажують солому навантажувачами ПСК-5, ПЭ-0,8Б, ФН-1,2 чи
ПЭА-1. Раз у 3-4 дні гній із проходів видаляють на майданчик перед
корівником бульдозером БН-1, а потім за допомогою навантажувачів ПБ-35,
ПЭ-35, ПЭ-0,8Б, чи ПФП-2 завантажують у причепи 2ПТС-4-887Б в агрегаті з
МТЗ-80, ГАЗ-САЗ-53Б чи ЗИЛ-ММЗ-554 і транспортують у гноєсховище.

Технологічна лінія із застосуванням підпідлогового сховища відрізняється
від традиційних систем збирання твердого гною виключенням операцій:
внесення підстилки, видалення гною з корівників, навантаження і
транспортування його до сховища. Один раз у рік після вивантаження гною
з підпідлогових сховищ завозять і рівномірно розкидають у них солому
(0,4-0,7 кг на голову на добу) з метою створення солом’яної подушки.
Навантажують, транспортують і розкидають солому тими ж засобами, що і у
лінії збирання гною з глибокою підстилкою. Корів розміщують у
приміщеннях з укороченими боксами і щілинними підлогами в проходах.
Екскременти тварин, потрапляючи на щілинну підлогу, на 80% провалюються
крізь щілини в гноєсховище. Залишки гною (20%) тварини самі протоптують
через щілини підлоги. Вивантажують гній один раз у рік за допомогою
електрифікованого навантажувача типу 1-ПНБ-2М чи скреперної установки
типу СКУ-3,00. Інші технологічні операції і технічні засоби, цієї лінії
аналогічні лінії видалення гною з глибокою підстилкою [113, 114].

Лінії із застосуванням дельта-скреперної установки характеризуються тим,
що не вимагають додаткових витрат на солому чи воду в процесі збирання
гною. Корів розміщують у корівниках з боксами безприв’язно. Гній
надходить у подовжній напівзаглиблений (на 15- 25 см нижче рівня
підлоги) канал шириною до 30 см, продовж якого поступово переміщуються
спарені пелюстки дельта-скрепера УС-15. Гній подовжнім каналом надходить
у поперечний канал у кінці корівника, звідки за допомогою
дельта-скрепера УС-10 – на майданчик з наступним навантаженням у
транспортні засоби навантажувачем ПБ-35 чи ПЭ-0,88. Гній можливо
використовувати для виготовлення компостів шляхом додавання соломи,
торфу й інших водопоглинаючих матеріалів. Компостують гній за допомогою
навантажувачів ПБ-35, ПЭ-0,8Б, в агрегаті з тракторами Т-74 і ЮМЗ-6
(табл. 2.20).

Таблиця 2.20

Технологічні лінії прибирання, транспортування і зберігання гноївки в
аграрних підприємствах Шишацького району Полтавської області

Технологічні операції Лінії

самотічна система безперервної дії самотічна система періодичної дії
комбінована система

Прибирання гною в корівниках Щілинна підлога і канали з порогами Щілинна
підлога і канали з шиберами Щілинна підлога і канали з шиберними
порогами

Прибирання стійл Вручну

Транспортування гною до пункту переробки Самосплавна система до
приймальника насосна 5Ф-12 з відокремленням від твердих сумішей і
трубопроводом до цеху переробки

Зберігання гноївки Сховище гноївки

Буртування твердої фракції

БН -1 (з МТЗ-80), майданчик

Найперспективнішою за мінімумом витрат праці є лінія з підпідлоговим
сховищем: витрати праці на корову в рік складають 2,27 люд.-год., а у
разі застосування транспортерів ТСН-3,0Б – 19,8 люд.-год.

Відносно всіх систем збирання гною у разі безприв’язного утримання корів
переважна частка ручної праці (30-50% усіх витрат із збирання гною)
припадає на пологове відділення і ветлікарню; прив’язного утримання
корів – близько 70% витрат праці припадає на видалення гною з корівників
і транспортування його до сховища.

Основною причиною високої капіталоємності лінії з глибокою підстилкою є
висока вартість надбудови приміщення (на 1,2 м вище типового),
підпідлогового сховища – його висока вартість. Механічні способи
видалення гною на фермах великої рогатої худоби у 1,5 рази ефективніші
гідравлічних за приведеними витратами [115].

У разі обмеження можливостей застосування підстилкового матеріалу,
оптимізованими є технологічні лінії з підпідлоговими гноєсховищами і
скреперними установками УС-10 і УС-15, що дозволяють знизити питомі
витрати праці (на голову в рік) до 2,27 і 3,5 люд.-год.

Застосування обладнання з видалення гною дельта-скреперної установка
фірми “MIRO” (Франція) виключає травмування тварин, коли деякі корови
лягають відпочити не в боксі, а в гнойовому каналі. У разі контакту з
твариною дельта-скреперна установка автоматично зупиняється,
зворотно-поступальними рухами примушує корову піднятися і після цього
продовжує рух, що конче потрібно в процесі подальшого освоєння на фермах
України безприв’язно-боксового утримання корів [110].

Найважливішою умовою поліпшення якості гною є правильна система його
зберігання. Стосовно підстилкового гною доцільно будувати заглиблені (до
0,5 м) бетоновані майданчики з нахилом убік ємності накопичення гноївки,
із земляним чи бетонним бар’єром висотою 1-1,5 м на них формують штабелі
гною шириною 3-6 м і висотою 2 м.

Поширення безприв’язно-боксового утримання корів потребує групових
автонапувалок фірми “IFC” (Голландія), які доцільно встановлювати на
вигульних майданчиках і експлуатувати навіть за мінусових температур
[103].

Після розгляду різних варіантів вибору комплекту машин і обладнання
відмітимо, що комплексність механізації та автоматизації технологічних
процесів є основною умовою підвищення конкурентоздатності виробництва
молока. Реконструктивні рішення тваринницьких ферм потребують
оптимізації комплектів машин і обладнання, які забезпечують використання
наявних приміщень, виконання робіт з найменшими трудовими і
матеріальними витратами, найбільшу експлуатаційну надійність і найкраще
використання техніки. Склад і кількість техніки не фермі залежать від
концентрації, способу утримання і годування, статево-вікових груп, типу
годування, продуктивності тварин тощо [116, 117, 118].

Оптимізація комплектів машин здійснюється за певною послідовністю і
базується на наступній вихідній інформації: продуктивність машини
(обладнання) за годину; чисельність обслуговуючого персоналу; потужність
приводу; габарити машин; вантажопідйомність; витрата палива за 1 год.
роботи тракторів чи 1 км пробігу автомобілів [119].

Ми вважаємо, що у варіанти вибору різних реконструктивних рішень
доцільно залучати машини, що випускаються вітчизняною промисловістю чи
постійно імпортуються: доїння корів – доїльні установки УДЕ-8 “Ялинка”,
АДМ-8 зі збором молока у молокопровід, ДАС-2Б зі збором молока в
переносні відра (пологове відділення) тощо; транспортування і роздавання
кормів – мобільні кормороздавачі: РКА-8, КТУ-10А, РММ-5,0 і стаціонарні:
стрічково-тросовий ТВК-80Б, РКУ-200 і РК-50; видалення гною з
корівників, вигульних майданчиків і транспортування його до сховища:
УС-15 і УС-10, ТСН-3,0Б і ТСН-160, Т-25 із БСН-1,5, МТЗ-50А з 2ПТС-4М.

Комплекти машин оптимізують з врахуванням технологій виробництва молока:
прив’язне утримання корів із доїнням на установках АДМ-8, збиранням
молока молокопроводом і на установках УДЕ-8 “Ялинка”, розміщених у
доїльно-молочному блоці; безприв’язне утримання із годуванням і доїнням
за графіком у кормодоїльному блоці і відпочинком корів у боксах
корівників; годуванням у корівниках і доїнням у доїльно-молочному блоці
на установках УДЕ-8 “Ялинка”.

Оптимізацію комплектів машин здійснено стосовно технологічних схем
механізації з використанням однотипних кормороздавачів.

Схеми прив’язного утримання корів (позначені – п):

1 п – КТУ-10А, стрічково-тросовий кормороздавач, АДМ-8 з молокопроводом,
ТСН-3,ОБ, МТЗ-50 з 2ПТС-4М;

2 п – КТУ-10А, стрічково-тросовий кормороздавач, АДМ-8 з молокопроводом,
УС-15 і УС-10, МТЗ-50 з 2ПТС-4М;

3 п – КТУ-10А, стрічково-тросовий роздавач, УДЕ-8 “ялинка”, ТСН-3,0Б,
МТЗ-50 з 2ПТС-4М;

4 п – КТУ-10А, стрічково-тросовий кормороздавач, УДЕ-8 “ялинка”, УС-15 і
УС-10, МТЗ-50 з 2ПТС-4М;

Схеми безприв’язного утримання корів (позначені – б):

1 б – КТУ-10А, стрічково-тросовий кормороздавач, кормодоїльний блок з
УДЕ-8, бульдозер МТЗ-50 з 2ПТС-4М;

2 б – КТУ-10А, стрічково-тросовий кормороздавач, кормодоїльний блок з
УДЕ-8, УС-15 і УС-10, МТЗ-50 з 2ПТС-4М;

3 б – КТУ-10А, стрічково-тросовий кормороздавач, доїльно-молочний блок з
УДЕ-8, бульдозер, МТЗ-50 з 2ПТС-4М;

4 б – КТУ-10А, стрічково-тросовий кормороздавач, доїльно-молочний блок з
УДЕ-8, УС-15 і УС-10, МТЗ-50 і 2ПТС-4М.

Потім з урахуванням норм технологічного проектування, раціонального
розташування машин і обладнання, їхніх параметрів, ширини кормогнойових
проходів, кожний комплект машин, узгоджений за продуктивністю,
розміщують в корівнику, з орієнтацією на забезпечення максимальної
місткості кожного тваринницького приміщення і ферм в цілому (табл.
2.21).

Різноваріантна оцінка місткості корівників, поєднання приміщень і
обраний з них варіант дозволяють оптимізувати компоненти машин і
обладнання.

Продуктивність машин стосовно варіантів реконструкції залежить від
відстані між кормовим майданчиком і кормоцехом, кормоцехом і
тваринницькими приміщеннями, між ними і гноєсховищем, удою фуражної
корови, раціону годування тварин і загального обсягу кормів, потреби у
воді, виходу гною.

На основі планованого обсягу робіт і внутрішнього планування ферми
визначається фактично можлива продуктивність машин [120, 121]. У разі
транспортування і роздавання кормів мобільні кормороздавачі (КТУ-10,
РММ-5,0) агрегатують із тракторами МТЗ-50. Різні швидкості руху –
передній хід від 1,56 до 25,88 км / год. і задній – від 3,31 до 5,62 км
/год. –

Таблиця 2.21

Місткість реконструйованих корівників в сільськогосподарських
підприємствах Полтавської області

Роздавання кормів

мобільне стаціонарне

Спосіб утримання корів і набір машин Номер типового проекту Число корів
Спосіб утримання корів і набір машин Номер типового проекту Число корів

Безприв’язне в боксах; кормо-доїльний блок; УДЕ-8, КТУ-10, РКА-8,
РММ-5,0; бульдозер

801-23

801-70

586пк-62

801-46

336

336

280

168

Безприв’язне в боксах; кормо-доїльний блок; УДЕ-8, РК-50,
стрічково-тросовий, РКУ-200, ТВК-80Б, УС-15, УС-10, Т-25, БСН-1,5 801-23

801-70

586пк-62

801-46

320-240

328-268

224

128

Безприв’язне в боксах; доїльно-молочний блок; УДЕ-8; мобільні роздавачі;
прибирання гною УС-15 і УС-10 801-23

801-70

586пк-62

801-46 208-224

208-224

208-224

128 Прив’язне, АДМ-8 зі збором молока в молокопровід; стаціонарні
кормороздавачі; прибирання гною УС-15 і УС-10 801-23

801-70

586пк-62

801-46

342-348

366

310

168

дозволяють раціонально використовувати трактор у різних умовах і одному
робітнику обслуговувати до 1200 тварин.

Продуктивність мобільних кормороздавачів на транспортуванні кормів від
кормоцеху до прийомних бункерів стаціонарних кормороздавачів пропонуємо
визначати за формулою [37]:

, (2.17)

де tnз – час підготовки і закінчення робіт, хв.; tлн – час на особисті
потреби виконавця протягом робочого дня, хв. (tлн==10 хв.); Тpc – час
одного рейсу, хв; G – фактична вантажопідйомність кормороздавача, т.

Час одного рейсу дорівнює:

,
(2.18)

де tn – час навантаження за один рейс, хв.; tp – час розвантаження за
один рейс, хв; L – відстань перевезень, км; Vср- середня швидкість руху
кормороздавача по фермі, км/ч.

,
(2.19)

де Vc гp – швидкість руху кормороздавача з вантажем, км /хв.; Vб гр –
швидкість руху кормороздавача без вантажу, км/хв.

Фактична вантажопідйомність кормороздавача з урахуванням коефіцієнта
використання вантажопідйомності:

,
(2.20)

де Gк – конструктивна вантажопідйомність, т; У – коефіцієнт використання
вантажопідйомності.

Продуктивність стаціонарних машин:

,
(2.21)

де ? – годинна продуктивність машин, т; Ton – оперативний час роботи за
зміну, год.

Оперативний час визначено на основі хронометражних спостережень.

Навантаження маси в годівниці в процесі руху кормороздавача:

, (2.22)

де Q – маса корму на 1 м довжини годівниці, кг;B – ширина кузова, м; Н –
висота шару маси в кузові, м; И – швидкість подовжнього транспортера
кузова, м /с; V – швидкість руху трактора, км /год.; ? – об’ємна маса
корму, кг/м3; К1 – коефіцієнт зниження швидкості кормової маси через
прослизання під нею транспортера (К1=0,80-0,97); К2 – коефіцієнт
зниження швидкості трактора через пробуксовку і зминання шин
(К2=0,95-0,98).

Надходження кормової маси на метр довжини годівниць регулюють зміною
швидкості подовжнього транспортера і трактора.

Час Т (хв.) розвантаження кузова кормороздавача КТУ-10А:

,
(2.23)

де Т – час розвантаження кузова, хв.; L – довжина кузова, м.

З урахуванням нормативів витрат кормів на виробництво молока складено
раціони годування і визначено загальний обсяг кормів. Кормову сумішку
готують у кормоцеху, оскільки її об’ємна маса різна залежно від періоду
року, вантажопідйомність КТУ-10А відносно кожного періоду визначено
шляхом зважування. Наприклад, продуктивність КТУ-10А на транспортуванні
кормів від кормоцеху до корівника. Корм роздають посередині корівника
стаціонарним кормороздавачем ТВК-80Б. Вантажопідйомність кормороздавача
– 3 т, продуктивність кормоцеху – 15 т/год. КТУ-10А завантажується 12
хв. Відстань від кормоцеху до корівника – 150 м, середня швидкість руху
трактора – 10 км /год. Отже, агрегат проїде 150 м за 1 хв.
Продуктивність КТУ-10А (паспортна) за годину чистої роботи – 20-50 т.
Приймаємо мінімальне значення – 20 т/год. Отже, 3 т корму будуть
розвантажені за 9 хв. і 1 хв. потрібна на вмикання і вимикання
розвантажувальних пристроїв. Час проїзду до кормоцеху без вантажу – 1
хв. Отже, змінна продуктивність КТУ-10А на транспортуванні кормів
становить:

, (2.24)

а годинна – 6,4 т.

Продуктивність ТВК-80Б залежить від продуктивності мобільних засобів, що
транспортують кор