.

Форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Характерні риси і труднощі переходу України до ринкової економіки та включення її в інте

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
559 6482
Скачать документ

Контрольна робота

з міжнародної економіки

ПЛАН

1. Форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1.1. Правові основи державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності

1.2. Права фізичних та юридичних осіб стосовно зовнішньоекономічної
діяльності, державні органи, які здійснюють регулювання
зовнішньоекономічною діяльністю

1.3. Головні форми державного регулювання ЗЕД

2. Характерні риси і труднощі переходу України до ринкової економіки та
включення її в інтеграційні процеси

2.1. Зміни в економіці України та інтеграційні процеси – гарантія до
переходу на ринкові засади

2.2. Участь України в міжнародному поділі праці

2.3. Взаємодія України з державами розвинутої ринкової економіки

3. Використана література

1. Форми державного регулювання

зовнішньоекономічної діяльності

ПЛАН ДО ПИТАННЯ

1. Правові основи державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності

2. Права фізичних та юридичних осіб стосовно зовнішньоекономічної
діяльності, державні органи, які здійснюють регулювання
зовнішньоекономічною діяльністю

3. Головні форми державного регулювання ЗЕД

1. Правові основи державного регулювання

зовнішньоекономічної діяльності

Законом України “Про економічну самостійність України” встановлено, що
Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю,
бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває
економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів
заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і
організації мають право вступати у прямі господарські зв’язки та
співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав,
створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни,
консорціуми, союзи, інші об’єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25
Закону України “Про підприємства в Україні”, є частиною
зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.
Чільне місце серед цих законів посідає Закон України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р., який визначає
зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб’єктів господарської
діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності,
побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території
України, так і за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та
іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності:

а) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності;

б) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

в) принцип юридичної рівності і недискримінації;

г) принцип верховенства закону;

д) принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

е) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні
та вивезенні товарів.

Коло суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке.
До нього входять:

– фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з
законами України і постійно проживають на її території;

– юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне
місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи,
майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів
господарської діяльності;

– об’єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є
юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне
місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами
України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

– структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які
не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення
тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

– спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності
України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані
як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

– інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають
рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її
види незалежно від форми власності та інших ознак.

2. Права фізичних та юридичних осіб

стосовно зовнішньоекономічної діяльності, державні органи,

які здійснюють регулювання зовнішньоекономічною діяльністю

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з
моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України.
Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України,
мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з
Законом України “Про підприємництво”, а фізичні особи, які не мають
постійного місця проживання на території України, мають право
здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб’єктами
господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне
місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність
відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу
юридичної особи.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право
відкривати свої представництва на території інших держав згідно із
законами цих держав.

Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють
зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на
відкриття своїх представництв на території України. Реєстрація цих
представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України
“Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її
види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів
зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:

– експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

– надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг
іноземним суб’єктам господарської діяльності і навпаки. Серед цих послуг
– виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні,
маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські,
консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні
та ін.;

– наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та
інші види кооперації з іноземними суб’єктами господарської діяльності;

– навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

– міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

– кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та
страхових установ як за межами України, так і на її території;

– спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних
підприємств;

– підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів,
ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності;

– організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок,
аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо; організація та
здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території
України;

– товарообмінні (бартерні) операції;

– орендні, у тому числі лізингові, операції;

– операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах,
валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

– інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності
регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління
економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат,
асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних
координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання
зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення
збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України,
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення
найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи
світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених
країн світу.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна
Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України,
Міністерство зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі, Державна митна
служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону
України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, а також органи місцевого
самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної
діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України
“Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р.

3. Головні форми державного регулювання ЗЕД

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є
встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України.
Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України “Про
систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993
р. № 15-93, яким водночас визначено загальні принципи валютного
регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших
кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій,
права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення
валютного контролю, відповідальність за порушення валютного
законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності,
яке здійснюється згідно із Законом України “Про зовнішньоекономічну
діяльність”, Митним кодексом України,

прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету
Міністрів України “Про єдиний митний тариф України” від 11 січня 1993 p.
№ 4-93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною
самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність”. Відповідно до зазначеної статті в
Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

o генеральна ліцензія – відкритий дозвіл на експортні (імпортні)
операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою
країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

o разова (індивідуальна) ліцензія – разовий дозвіл, що має іменний
характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним
суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж
необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

o відкрита (індивідуальна) ліцензія – дозвіл на експорт (імпорт) товару
протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його
загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова
(індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна
(індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі на підставі заяв суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних
ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями
не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні
запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

– глобальні квоти (контингенти) – квоти, що встановлюються для товару
(товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар
(товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

– групові квоти (контингенти) – квоти, що встановлюються для товару із
зазначенням групи країн, у які товар експортується або з яких він
імпортується;

– індивідуальні квоти (контингенти) – квоти, що встановлюються для
товару із зазначенням конкретної країни, у яку товар може експортуватись
або з якої він може імпортуватись.

Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні
квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися й інші форми
державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: використання
спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних
зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних
санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність
тощо.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі: тарифні
(митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні –
квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є
економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на
здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові
результати діяльності учасників ЗЕД.

Нетарифне регулювання – це комплекс заходів обмежено-заборонного
порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній
ринок країни.

Мета тарифного регулювання полягає:

1.В покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні;

2. І головне – в захисті національної промисловості, здоров’я населення,
охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній
безпеці.

Нетарифні обмеження являються заходами прихованого протекціонізму. На
думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовуються більше 50
таких заходів і можуть здійснюватися як через адміністративні, так і
фінансові інструменти регулювання.

До нетарифних заходів регулювання відносяться:

1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною
практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі.
Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в
свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони
безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних
заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони
використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не
дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон,
використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

2. Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони являються традиційними
методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. До них
відносяться квотування і ліцензування.

Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з
допомогою квот (контингентів). Квота – це встановлення у вартісному чи
фізичному вираженні певного об’єму експорту (імпорту) на визначений
період (рік, квартал, і т.ін.). Квотування здійснюється з метою
ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами;
регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання
міжнародних зобов’язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

В Україні використовують такі види квот:

– глобальні – встановлюються для товарів без визначення конкретних
країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

– групові – для товарів з визначенням групи країн, куди вони
експортуються чи з яких вони імпортуються;

– індивідуальні – для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони
можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися.

Ліцензування – це обмеження у вигляді одержання права чи
дозволу(ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз)
певного об’єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій:

– генеральна – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по
окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії
режиму ліцензування по даному товару;

– разова (індивідуальна) – одноразовий дозвіл, який має іменний характер
і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом
ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

– відкрита (індивідуальна) – дозвіл на експорт (імпорт) товару на
протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням
його загального об’єму.

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок
суб’єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою в даний час Міністерством
економіки України.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування
зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з
визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим
ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація
квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки
України.

3. “Добровільні” обмеження експорту. Їх відносять в особливу групу
кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між
експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок
імпортера. Ще в кінці 50-х рр. США почали нав’язувати азіатським країнам
угоду про добровільне обмеження в односторонньому порядку в США
текстилю, а пізніше – стального прокату і ряду інших товарів. З 1969 р.
система “добровільних” квот почала діяти на світовому ринку чорних
металів, охопивши майже 2/3 світового ринку цих товарів. І таких
прикладів можна навести багато. В даний час в світі країнами досягнуто
більше 100 угод про “добровільне” обмеження експорту і про встановлення
мінімальних імпортних цін.

Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної,
взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами,
побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними
станками та ін.

4. Антидемпінгові заходи – специфічні заходи нетарифного регулювання
являють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які
пред’являють національні підприємці іноземним постачальникам,
звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче “нормальних”
цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для
здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові
санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається
антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

5.Технічні бар’єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що
виникають в зв’язку з їх невідповідністю до національних стандартів
систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки,
санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших
вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим
вимогам обумовлюється об’єктивними вимогами виробництва і споживання
продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

6. Заходи, пов’язані з виконанням митних формальностей. До них
відносяться:

– прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину
кордону;

– платежі, пов’язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом
товарів, перевіркою їх якості;

– інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні і т.д.). Наприклад,
в Україні за митне оформлення товарів в залежності від митної вартості
при перевищенні 1000дол. США береться митний збір в розмірі 0,2% від
митної вартості.

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести
в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить
від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через
кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення
імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера
під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола
засобів, кількість яких постійно зростає.

Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні
тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.

Митний тариф являє собою систематизований перелік (зведення) митних
ставок , які визначають розмір оплати по експортних та імпортних
товарах, тобто мита.

ГАТТ/ВТО не забороняє захист національної економіки. Згідно з принципами
ГАТТ/ВТО вона повинна будуватися в цілому на митних тарифах, а не на
інших комерційних заходах. Мета цього правила – чітке визначення об’єму
захисту і зведення до мінімуму пов’язаного з ним захисту торгівлі.

На протязі всіх восьми раундів переговорів ГАТТ/ВТО питання про
скорочення тарифів було одним із основних. За цей час ставка імпортних
тарифів зменшилася з 40% в 1947 р. до 3,5% на початку 90-х рр.
Незважаючи на зниження митних тарифів, роль їх в регулюванні ЗЕД різних
країн залишається важливою.

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

1 .Протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної
конкуренції).

2.Фіксальну (поповнення державного бюджету).

Крім того, може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни,
особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути:

– простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи
товарної групи незалежно від країни походження;

– складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок
по кожному товару в залежності від країни походження.

Ставки підрозділяються на:

– максимальні – діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;

– мінімальні – встановлюються по відношенню до країн, яким надається
режим найбільшого сприяння;

– префенціальні – встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з
окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

Основним елементом митного тарифу являється мито. По своєму змісту і
характеру впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів,
власності та інших цінностей при перетині кордону. В Україні
використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень. В свою
чергу вони поділяються:

1 .По методу нарахування на:

– адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);

– специфічні – (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги,
площі, об’єму і т.д.);

– змішані – об’єднують і адвалорні, і специфічні.

2.По характеру походження на:

– автономні – вводяться тією чи іншою державою в односторонньому
порядку, без згоди з іншою країною;

– конвенційні – встановлюються в процесі угоди чи домовленості з іншою
стороною і фіксуються в одному із цих документів.

3. Особливі види мита. До них відносяться:

– спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від
імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної
конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав.
Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;

– антидемпінгова. Демпінг полягає в проникненні товарів на зовнішній
ринок за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в даних
країнах. ГАТТ/ВТО з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників
може вводити антидемпінгове мито. Останнє використовується у випадку
виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по
ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що
даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів.

– компенсаційне – встановлюється у випадку ввозу на територію України
товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії;у
випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи
експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить
інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір
виділеної субсидії.

Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування
відповідного департаменту Міністерства економіки України на замовлення
українських чи іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.

В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке
встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні
не більше чотирьох місяців).

Згідно Закону України “Про єдиний митний тариф” окремі види товарів
звільняються від накладання мита, серед них: транспортні засоби, які
здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення; валюта України,
іноземна валюта, цінні папери; товари, які вироблені на Україні і
ввозяться назад на й територію без переробки, а також товари іноземного
походження, які вивозяться назад з України без переробки; товари, які
імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об’єднаннями громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються
за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних
кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України, а
також інші групи товарів згідно з різними договорами, угодами і законами
України.

Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво
різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється
розробленими нормативно-правовими документами. Під час регулювання ЗЕД
можна простежувати ряд проблем, які зумовлені різноманітними факторами
та чинниками.

2. Характерні риси і труднощі переходу України до ринкової економіки та
включення її в інтеграційні процеси

ПЛАН ДО ПИТАННЯ

1. Зміни в економіці України та інтеграційні процеси – гарантія до
переходу на ринкові засади

2. Участь України в міжнародному поділі праці

3. Взаємодія України з державами розвинутої ринкової економіки

1. Зміни в економіці України та інтеграційні процеси

– гарантія до переходу на ринкові засади

Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що
практично завжди у випереджальному режимі запроваджуються економічні
реформи, а потім відбуваються зміни в політичній надбудові. В Україні,
як, до речі, і в інших державах, що утворилися після розпаду СРСР, така
логіка реформування порушена, оскільки тут свого часу економічні
перетворення не просто недооцінювались, а й запізнились і відірвалися
від політичної сфери.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків має грунтуватися
передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки
України. Однак зовнішньоекономічні зв’язки — не пасивний елемент в
еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її
розвиток. Для цього необхідно сконструювати гнучкий і динамічний
механізм, який регулював би інтеграцію економіки України у світовий
ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.

Зрештою, без інтеграції економіки України у світову економічну систему
неможливо досягти високого рівня добробуту народу. Питання полягає в
тому, яким шляхом здійснювати інтеграцію. Залишатися підсистемою
мілітаризованої економіки колишнього СРСР, очікуючи тривалої та болісної
інтеграції в світову економіку через вкрай повільну ліквідацію бар’єрів
і заборон на зовнішньоекономічну діяльність, — безперспективний шлях для
України. Організоване входження колишніх республік у світове
співтовариство із суто політичних міркувань є досить проблематичним,
оскільки роль вертикальної ієрархії управління у світі невпинно
зменшується і зростає значення горизонтальних зв’язків у процесі
створення нової системи виробництва благ,

Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення
чисельності зайнятих у промисловому виробництві найрозвинутіших країн;
широке використання фірмами і корпораціями нових форм фінансової
діяльності як ефективних інструментів досягнення необхідного балансу між
інвестиціями і заощадженнями; інформаційна революція, яка все більше
поширюється і зможе змінити у виробництві ресурси.

Дослідники функціонування “швидких” економік високорозвинутих країн
помітили, по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видах
масової сировини; по-друге, збільшення кількості підприємств, які
працюють за “швидким циклом”, коли процеси проектування і випуску
продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини і
устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних коштів в
електронну інфраструктуру.

“Швидкі” економіки мають змогу збільшувати темпи свого розвитку не
стільки за допомогою нових виробничих технологій, скільки завдяки
оперативнішому здійсненню всіх управлінських операцій і скороченню часу
для прийняття рішень, обробки інформації та всього обсягу знань і
проходження їх через економічний механізм.

Отже, для України, як і для інших колишніх республік СРСР,
перспективнішим є вихід у своїй державно-економічній цілісності на
світовий ринок з наступною інтеграцією в світову економіку, Звичайно, що
при цьому ніяких гарантій наздогнати “швидкі” економіки ніхто дати не
може, проте “підтягнутися” до них можливість є.

2. Участь України в міжнародному поділі праці

Назвемо принаймні три можливих напрями ефективної адаптації України до
міжнародного поділу праці:

1) участь у загальноєвропейському економічному просторі, який починає
формуватись. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн
європейської частини колишнього СРСР до європейського економічного
простору. Отже, доцільно визначитися, які галузі й виробництва
становитимуть профіль міжнародної спеціалізації України,’Стимулювання
цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить
пріоритетні зміни в народному господарстві України;

2) визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших
континентів, які становитимуть взаємний інтерес;

3) підключення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі,
особливо у науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній
сферах. Опрацювання перспективної програми вибіркової спеціалізації
українського експорту на нових конкурентоспроможних на світовому ринку
виробах можна пов’язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу
розумної достатності), що стане підґрунтям для розвитку експортної
спеціалізації наукоємних галузей.

Уже сьогодні Україна спроможна будувати свої зовнішньоекономічні
відносини на взаємовигідних умовах, Актуальним є здійснення переговорів
з метою визначення статусу України як країни, що розвивається, та
вироблення її власної чіткої позиції у Міжнародному валютному фонді,
Світовому банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі
й тарифах та Міжнародній організації праці, адже ці чотири організації є
ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному
регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості України щодо
залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних
торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної
індустрії та сільського господарства тощо,

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії й
тактики товаровиробників потребують створення в Україні структурі які б
забезпечували і координували функціонування зовнішньоекономічного
комплексу, а також, усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв’язків
(страхового та інформаційного обслуговування, судових і арбітражних
органів тощо).

Отже, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здійснюватись у
відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для
нашої країни принципове значення,

Щодо пріоритетності у партнерах світогосподарських зв’язків і поділу
праці для України не існує якоїсь постійної домінанти, і вона має
співробітничати з якнайбільшою кількістю країн та міжнародних
організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарство має два
взаємопов’язані аспекти: по-перше, входження у загальносвітовий
економічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насамперед
європейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній
основі з колишніми республіками Союзу, особливо з Росією.

3. Взаємодія України з державами розвинутої ринкової економіки

Щодо розвитку торгівлі та інших форм зовнішньоекономічних зв’язків
України з державами розвинутої ринкової економіки та країнами, що
розвиваються, доцільно було б спрогнозувати платіжний баланс нашої
країни, беручи до уваги залежність від імпорту з третіх держав, що
входили до складу колишнього СРСР, сальдо в міждержавному обміні з ними
та експортний потенціал. При цьому динаміка платіжного балансу України
залежатиме, по-перше, від створення умов для поступового, без різких
соціальних потрясінь, розв’язання проблем виробництв, що працюють на
привізній сировині, і від спроможності самих товаровиробників
перепрофільовувати виробництво, наприклад диверсифікацією, щоб позбутися
вузької галузевої спеціалізації; по-друге, від власних матеріальних і
золотого запасів та резервів ВКВ; по-третє, від співвідношення курсів
національних валют, що залежатиме, в свою чергу, не тільки від емісійної
політики Національного банку та товарного наповнення споживчого ринку, а
й від глибини економічної реформи в Україні.

Розробка програм стабілізації й розвитку зовнішньоекономічних зв’язків
повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу
України і першочергових, так званих критичних імпортних потреб. У цьому
контексті заснування й функціонування спільних підприємств вбачаються
більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.

З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можливостей
диференційованого стимулювання тих виробництв, що становитимуть основу
експортного сектора економіки України, доцільно було б ширше заохочувати
вкладення іноземного капіталу у вже існуючі господарські об’єкти та
створення іноземними інвесторами фірм на території нашої держави. При
цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу
організаційно-економічним відносинам високого рівня, а не лібералізації
умов для залучення іноземних інвестицій.

Подібні форми економічних відносин сприяли б запровадженню у виробництво
сучасних технологій, надали б імпульс прогресивним зрушенням у
господарській структурі України, забезпечили б вихід на світовий ринок з
конкурентоспроможною продукцією. Що стосується контролю іноземних
інвесторів, то диференційований підхід до оподаткування і видавання
ліцензій, контроль за додержанням санітарних та інших умов, створення
національного агентства сприяння залученню іноземних інвестицій та інші
заходи, успішно застосовувані в цивілізованих країнах світу, прийнятні і
для України.

Сприятливе географічне розташування, значний потенціал обробної
промисловості й перспективний експорт сільськогосподарської продукції
слід враховувати під час розробки програми стабілізації та розвитку
зовнішньоекономічних зв’язків України. Треба також пам’ятати, що: 1)
торгівлю готовою продукцією на світовому ринку витісняє обмін
науково-технічними досягненнями; 2) частка взаємного обміну деталями,
компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає; 3)
матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується
національним ринком, Отже, одним із стратегічних напрямів доцільно
передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до
науково-технічної та виробничої кооперації, взаємовигідного обміну на
ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау, промисловими
зразками тощо.

Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку держави —
звільнення окремих категорій товаровиробників від митного оподаткування
та ліцензування чи квотування, надання кредитних пільг тощо. Слід
розширити імпорт комплектуючих для експортної продукції, практикувати
застосування імпортних технологій і новітнього устаткування для легкої
промисловості й галузей АПК, електротехніки, зв’язку тощо.
Науково-технічний прогрес за своєю природою інтернаціональний, тому
розв’язати завдання розвитку передових технологій без зв’язків із
зовнішнім світом, без залучення світового капіталу практично неможливо.

Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України
підпорядковується раціональному розв’язанню найгостріших проблем
оздоровлення економіки — подоланню численних дефіцитів на внутрішньому
ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів для сплати нашої
частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню
якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.

Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на
світовий ринок численних дрібних учасників (кооперативів, малих
підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підготовки значної
частини персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних
зв’язків, слід оперативно формувати демократичні політичні структури,
соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру,
підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія
радикальних реформ оволоділа суспільною свідомістю. Однією з актуальних
є проблема створення широкої системи професійної підготовки і
перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих
зовнішньоекономічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв’язанням цього
завдання можуть спричинити примноження наших втрат через
некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіжних країн
нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим у
зв’язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання громадян
України і запрошення з інших країн спеціалістів з маркетингу,
валютно-фінансових операцій, міжнародного права.

Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціллю, а одним з
перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів подолання
кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучасний
технічний і технологічний рівні, підвищення добробуту народу України.

Перехід України на нові умови господарювання і форми
зовнішньоекономічних зв’язків сприятиме зміцненню зони взаємного
економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.

Використана література

Луцъ В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч.
посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. – М.,
1993.

Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів, «Світ», 1995.
– 296с.

Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем. Серия
«Учебники и учебные пособия». Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. – 512с/

Бовыкин В.И. Новый менеджмент: (управление предприятиями на уровне
высших стандартов; теория и практика эффективного управления). – М.: ОАО
«Издательство «Экономика», 1997. – 368с.

Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Издательство «Триада,
ЛТД»,1997. – 384 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020