КУРСОВА РОБОТА
на тему:
“Еволюція формування
бюджетної системи України”ПЛАН
ВСТУП
1. ПОНЯТТЯ ПРО БЮДЖЕТНУ СИСТЕМУ, ПРИНЦИПИ ЇЇ ПОБУДОВИ ТА РОЗВИТОК В
УКРАЇНІ
2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК, БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
3. ШЛЯХИ СТАБІЛІЗАЦІЇ
БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИВСТУП
Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного
життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті
будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні
проблеми життя суспільства і людини.
В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку
бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того,
наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне
функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.
Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну,
соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови
ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему,
зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу,
що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових
коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою
своїх функції. Актуальність теми посилюється тим, що бюджетна система
нашої країни на сьогоднішній день є фактичною копією бюджетної системи
колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному європейському
просторі вже усі держави, крім України та Білорусії, реформували або
розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором
суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії
соціально-економічної кризи.
Стало очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та
методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання
бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків.
За останній час тема становлення, розвитку та проблем бюджетної системи
висвітлювалась у наукових роботах зарубіжних і вітчизняних
вчених–економістів, таких як: В.Федосов, В.І.Кравченко,
С.А.Буковинський, С.Хегрут.
Метою моєї роботи є розгляд, спроба аналізу найважливіших проблем
становлення бюджетної системи України та напрямки вирішення сучасних
проблем бюджетної системи.
Об’єктом дослідження є еволюція бюджетної системи України.
1. Поняття про бюджетну систему, принципи її побудови ТА розвиток в
Україні
Бюджетні відносини представляють собою фінансові відносини держави на
вседержавному, районному і місцевому рівнях з державними, акціонерними
та іншими підприємствами та організаціями, а також населенням щодо
формування і використання централізованого (фонду грошових ресурсів.
Бюджет є формою утворення і витрат грошових коштів для забезпечення
функцій органів державної влади. Зосередження фінансових ресурсів в
бюджеті необхідно для успішної реалізації фінансової політики держави.
Сукупність всіх видів бюджетів утворює бюджетну систему держави.
Взаємозв’язок між її окремими ланками, організацію і принципи побудови
бюджетної системи прийнято називати бюджетним устроєм.
Державні, регіональні і місцеві органи державної влади і управління за
допомогою бюджетних відносин отримує в своє розпорядження певну частину
перерозподіленого національного прибутку, яка спрямовується строго
визначені цілі в залежності від розмежування функцій між рівнями
управління.
Бюджетна система покликана відігравати важливу роль в реалізації
фінансової політики держави, цілі якої обумовлюються її економічною
політикою. При цьому значення державного фінансового регулювання через
бюджетну систему важко переоцінити, хоча не можна не враховувати зміни,
які відбуваються в теперішній період в практиці розподілу фінансових
ресурсів. Цей розподіл все більш здійснюється через фінансовий ринок,
виходячи з попиту на них та їх пропозиції. Тому державне фінансове
регулювання ринкових відносин повинно посилюватися через системи:
податкову, фінансових санкцій, пільг. Особливо важливо забезпечити
належне виконання (своєчасне і в повному об’ємі) фінансових зобов’язань
перед бюджетом і позабюджетними фондами.
Бюджетні системи в кожній країні мають свої особливості: склад,
структуру, взаємозв’язок між бюджетами. Все це охоплюється поняттям
“бюджетний устрій”. На бюджетний устрій визначний вплив має державний
устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. Отже, бюджетний
устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її
структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.
Бюджетний устрій країни будується за такими принципами:
– принцип єдності забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною
класифікацією, єдиним рахунком доходів і видатків кожної ланки бюджетної
системи, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами
бюджетного процесу тощо;
– принцип повноти полягає v відображенні v бюджеті всіх доходів і
видатків;
– принцип достовірності – це формування бюджетів на основі реальних
показників, науково обґрунтованих нормативів;
– принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації
показників бюджетів і звітів про їх виконання;
– принцип наочності – це відображення показників бюджетів у
взаємозв’язку з загальноекономічними показниками в Україні та за її
межами шляхом використання засобів максимальної інформованості,
результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій
економічного розвитку;
– принцип самостійності забезпечується наявністю власних доходних джерел
і правом визначення напрямів їх використання відповідно до
законодавства.
Бюджетна система як основна ланка державних фінансів і всієї фінансової
системи, складається з державного бюджету і бюджетів
адміністративно-територіальних одиниць, місцевих бюджетів.
Спрощена структура бюджетної системи подана на рисунку 1. Вона значною
мірою залежить від державного устрою країни: у державі з федеральним
устроєм є федеральний (державний) бюджет і бюджет складових частин
федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві
— районів, сіл тощо, залежно від адміністративного поділу. У державах
без федерального поділ) є лише державний і місцеві (муніципальні)
бюджети.
В Україні бюджетна система складається з державного бюджету,
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні,
селищні і сільські бюджети. Сукупність всіх бюджетів, що входять до
складу бюджетної системи, е зведеним (консолідованим) бюджетом України.
Зведений бюджет використовується для аналізу і визначення засад
державного регулювання економічного і соціального розвитку країни. При
цьому бюджети всіх рівнів є самостійними, що забезпечується наявністю
власних доходів і правом визначення напрямів їх використання відповідно
до законодавства України.
Важливо виділити такі особливості формування бюджету в Україні:
1. Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні
регіонів.
Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими
можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть
визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових
для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків
до місцевих бюджетів.
Проблеми регіональної бюджетної політики мають розв’язуватись через
пошук оптимального ступеня централізації для різних завдань державної
діяльності з точки зору ефективності виконання державою трьох її
основних функцій – алокотивної, дистрибутивної та стабілізаційної:,
законодавче закріплення розподілу компетенції з розв’язання конкретних
завдань між центральними органами влади та органами регіонального та
місцевого самоврядування.
2. Виділення з центрального бюджету субвенції і субсидій у випадку, коли
витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність
законодавче встановлених умов надання субвенцій для областей (отже,
критеріїв, на підставі яких здійснюється вилучення бюджетних коштів
областей) призводить до того, що державний бюджет перетворюється на
знаряддя досягнення політичних цілей, розв’язання завдань і додержання
інтересів одних регіонів за рахунок коштів інших.4 Проте, невизначеність
у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються
центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування
залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих
рішень.
3. Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між
державним та місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість
підприємств та організацій.
4. Підвищення ціп, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх
рівнів; у той же час доходи зростали в менших областях. Це стало однією
з головних причин незбалансованості бюджету. Так, за 1995 р. виконання
держбюджету становило 87% по видатках і 85,5% по доходах.
5. Бюджетний дефіцит, що набув великих масштабів. По відношенню до ВВП
він становив: в 1993 р. — 18%, в 1994 р. — 13%, в 1996 р. – 8-12%.
Головна особливість формування державного бюджету 1998 р. полягала в
тому, що видатки передбачалися лише в межах можливостей держави. Отже,
уряд взяв курс па жорстку економію видатків, яка була продовжена на
наступні роки.
6. Реформування бюджетної системи, що взаємопов’язане з реформуванням
політичної системи. Так. згідно з Конституцією України скасовано
підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування
бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.
2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК
БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка
організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило,
складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним
та місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи та
фінансової політики держави взагалі.
Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у
структурі і функціях державної влади та управління стосуються і
бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів,
змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.
Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в
Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих
органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на
диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної
системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.
Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і
розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво
набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом
держав Європи. Була загальновійськова казна , до якої надходили доходи
від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на
військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання
закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.
Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це
1918-1922 рр. Спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців
свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти
бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху.
Утворення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення
єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік.
Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і
підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до
такого:
єдність бюджетної системи, централізація податкового законодавства у
відані союзних органів і регламентація видатків;
включення союзних республік до складу єдиного державного бюджету,
затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу.
Бюджетна система Союзу РСР об(єднувала в державному бюджеті: союзний
бюджет, бюджет соціального страхування та державні бюджети 15 союзних
республік, в склад яких входили республіканські бюджети союзних
республік, державні бюджети 20 автономних республік та більше 53 тис.
місцевих бюджетів(країв, областей, округів, міст, районів, сільських та
селищних Рад).
Така бюджетна система існувала з 1924р., коли державні бюджети союзних
республік були вперше законодавчо закріплені Конституцією СРСР. В
державному бюджеті на 1924/1925 р. доля державних бюджетів созних
республік складала 41,9%, причому, основна частина коштів в державних
бюджетах- 69,2% – приходилась на місцеві бюджети. В наступні роки
спостерігалась поступова централізація коштів в союзному бюджеті.
Наприклад, в 1940 р. на частку союзного бюджету приходилось 75,8%
ресурсів державного бюджету країни.
В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у
розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між
галузями республіканського господарства і різними соціальними групами
населення на територіх України, а також між територіями всередині
республіки.
При формуванні державного бюджету СРСР на 1989 та 1990рр. були
офіційно оприлюднені суми дефіциту бюджету. Відбувся розподіл дефіциту
бюджету між союзним та республіканськими рівнями.
Основним регулюючим джерелом в ці роки залишався податок з обороту,
нормативи відрахування якого в бюджети союзних республік були визначені
диференційовано від 61,4 % до 100 %. В бюджети союзних республік
відраховувалось в 1990 р. 20 % платежів із прибутку підприємств союзного
підпорядкування, в розмірі 50 % був встановлений норматив відрахувань в
бюджети союзних республік від прибуткового податку з населення.
Суттєвою особливістю формування бюджетів на 1991р. був розвиток
принципово нових фінансових взаємостосунків між центром та суверенними
державами, між суверенними і автономними республіками та місцевими
Радами народних депутатів. Так бюджетна система стала включати окремо
союзний бюджет, самостійні республіканські (суверенних і автономних
республік) та місцеві бюджети.
В 1991р. були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як
податок з обороту та державні податки з населення. Замість цих податків
республіками передавалась в союзний бюджет фіксована сума коштів на
покриття видатків на народне господарство та на здійснення
загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не
були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових
зобов(язань.
Таким чином, в 1991р. практично було ліквідовано єдину бюджетну систему
країни, яка розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В
результаті загальнодержавний грошовий фонд був поділений за сферами
ведення Союзу РСР та суверенних республік.
В Україні ще в 1990р. був прийнятий закон Української РСР “Про бюджетну
систему Української РСР”, який визначив основи організації бюджетної
системи України. Згідно цього закону фінансові ресурси України були
поділені на кошти державного бюджету (республіканського бюджету),
бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших
фінансових ресурсів. В цьому законі були відображені питання формування
та виконання державного та місцевих бюджетів, розгляд, затвердження,
виконання бюджетів різних рівнів бюджетної системи.
З урахуванням змін, що відбулися в політичному устрої України за
1991-1995рр., а також в бюджетній політиці та бюджетному механізмі, в
1995р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну
систему України”, де наведено більш чітке визначення бюджетної системи,
її складових частин, детальніше регламентовано бюджетний процес,
здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи
України.
Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджету тільки
на 1992р. Через нього перерозподілялося більше ніж 60 % національного
доходу і 70 % фінансових ресурсів держави, він був зведений з дефіцитом
менше, ніж 3 % доходів.
Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію,
завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих
процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних
процесах.
3. ШЛЯХИ СТАБІЛІЗАЦІЇ
БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Створити ефективну бюджетну систему, яка б стала інструментом досягнення
економічного зростання та забезпечення належного виконання державою
своїх функцій.
Слід визначитись із моделлю бюджетної системи, що відповідала б
закріпленому в Конституції державному та територіальному устрою країни.
Це найпринциповіший момент, що забезпечує альтернативи політичного
вибору.
Під моделлю бюджетної системи розуміємо спосіб побудови бюджетної
системи та організації міжбюджетних взаємовідносин. Світова практика
свідчить, що існують три основні моделі організації бюджетної системи
держави.
Перша з них базується на принципах автономії кожного рівня влади,
повному розмежуванні різних податків між територіальними рівнями і
закріпленні їх за відповідними бюджетами. Це означає, що в країні, яка
має таку бюджетну систему, справляються центральні, регіональні й
місцеві податки. Вони повністю надходять до відповідних бюджетів. Кожен
рівень влади при цьому відносно незалежний один від одного і забезпечує
фінансовими ресурсами покладені на нього функції, в основному, за
рахунок власних податкових надходжень.
Друга модель бюджетної системи базується на фіксованому пайовому
розподілі основних податків між різними територіальними рівнями. Це
означає, що в країні, де запроваджено подібну бюджетну систему,
центральна влада, регіони й місцеве самоврядування мають зафіксовану
частку доходів від кожного з податків. Ця частка є стабільною, не
змінюється і забезпечує формування основної частини фінансових ресурсів
кожного рівня влади.
Третя модель, базується на тому, що у державі різні рівні влади
застосовують спільну базу оподаткування. Це означає, що кожен рівень
влади – центральний, регіональний та місцевий – встановлює свої ставки
оподаткування в межах одного і того ж податку. Таким чином, загальна
ставка податку по країні є сумою податкових ставок центральної,
регіональної й місцевої влади.
Звичайно, в чистому вигляді такі моделі не існують. Кожна країна
сформувала специфічну, властиву лише їй, модель бюджетної системи. Таке
завдання постало і перед Україною. Враховуючи світовий досвід й життєві
реалії, в Україні можна було б побудувати модель бюджетної системи з
такими ознаками. Доцільно запровадити центральні, регіональні й місцеві
податки, які б повністю зараховувалися до відповідних бюджетів. Такий
принцип розподілу фінансових ресурсів слід було б доповнити пайовим
розподілом окремих з нинішніх, так званих “регульованих доходів”, на
сталій основі. Що могло б бути зроблено за рахунок закріплення на
законодавчому рівні, на довгостроковій основі, частки центрального,
регіональних і місцевих бюджетів у таких доходах.
Слід відмовитися від поділу бюджетних доходів в Україні, на так звані
“закріплені” й “регульовані”. Основна частка доходів центрального,
регіональних і місцевих бюджетів має формуватись на основі їх власних
податків 1 паїв у податках.
Фінансове вирівнювання так званих “бідних” і “багатих” територій слід
забезпечувати не за рахунок регульованих доходів, а лише на основі
системи бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Саме на
цих засадах здійснюється фінансове вирівнювання у всіх розвинених
країнах.
Механізм фінансового вирівнювання має забезпечити створення відносно
однакових умов для проживання громадян України на всій території
держави. На відміну від інших європейських країн, ми маємо разючі
відмінності між рівнем та якістю життя у містах та селах, різних за
географією та політичною вагою регіонах, що є свідченням, по суті,
відсутності державної регіональної політики. Слід у законодавчому
порядку визначити рівень державних мінімальних соціальних стандартів,
які забезпечуються органами місцевого самоврядування на всій території
України. Відповідно до потреб забезпечення державних мінімальних
соціальних стандартів, кожен орган
місцевого самоврядування повинен мати знову ж таки законодавче
гарантований мінімальний бюджет і доходну базу.
Заходи фінансового вирівнювання мають охопити лише території, які не
можуть за рахунок власної доходної бази сформувати гарантовані
мінімальні бюджети, а також території, що мають значні надлишки
фінансових ресурсів, порівнюючи із середньодушовою забезпеченістю в
державі.
Потреби органів місцевого самоврядування у трансфертах із державного
та регіональних бюджетів мають визначатись на основі
нормативно-розрахункових методів. Нам слід розробити відповідну формулу
вирівнювання -математичну модель, на основі якої території, що
потребують фінансової підтримки, отримуватимуть гарантовані трансферти.
Світовий досвід свідчить: у систему заходів фінансового вирівнювання
включаються території, які мають власну доходну базу на душу населення
обсягом менше 95% від середньої по країні і території, що мають
відповідну базу на душу населення обсягом більше 120% від середньої по
країні.
Потребує розв’язання проблема акумуляції фінансових ресурсів для
формування трансфертних фондів (фондів фінансового вирівнювання). За
умов України фонди фінансового вирівнювання доцільно створити на рівні
Державного бюджету України, а також на рівні республіканського бюджету
Автономної Республіки Крим. обласних бюджетів, міських бюджетів Києва та
Севастополя. Доцільно, щоб кошти фондів фінансового вирівнювання
формувались за рахунок одного або кількох центральних податків.
Можливий варіант, що фонд трансфертів у складі Державного бюджету
України буде формуватися за рахунок частини податку на додану вартість.
Необхідно розробити і прийняти Закон “Про порядок надання дотацій,
субсидій, субвенцій та інших трансфертів з Державного бюджету України”.
Термінової розробки потребує Закон України “Про Державний бюджет України
і бюджетні процедури”.
Критерієм у розподілі фінансових ресурсів між рівнями влади має стати
обсяг обов’язків щодо фінансування тих чи інших сфер, які
покладаються на центральну, регіональну та місцеву владу. Таким чином,
розподілові фінансових ресурсів між рівнями влади, має передувати
розмежування функцій між державою і місцевим самоврядуванням, між
центральною, регіональною і місцевою владами. Саме завдяки цьому буде
покладено край нинішній практиці бюджетних “торгів” між центром і
регіонами, практиці, по суті, окремих стосунків Києва з кожним регіоном,
залежно від того, яку політичну вагу має та чи інша територія та її
керівник у державі.
Реформуванню підлягає існуюча податкова система України. Слід значно
зменшити частку в системі загальнодержавних податків і збільшити частку
місцевих та регіональних податків. Подальший розвиток податкової системи
України має передбачати розширення повноважень місцевих та регіональних
органів влади в сфері запровадження місцевих та регіональних податків.
Саме за таких умов може бути оподаткована “тіньова економіка”,
послаблений податковий тиск на тих платників податків, які їх сьогодні
дисципліновано сплачують. Першим кроком у реформуванні податкової
системи могло б стати прийняття Закону України “Про місцеві податки і
збори”, згідно з яким запроваджувався б новий порядок зарахування до
місцевих бюджетів місцевих податків і зборів. Доцільно встановити, що
місцеві податки і збори не враховуються при визначенні нормативів
відрахувань від загальнодержавних податків до бюджетів місцевого
самоврядування. Одночасно слід встановити, що місцеві податки і збори
використовуються виключно на видатки розвитку. Це заохочуватиме органи
місцевого самоврядування розширювати власну доходну базу.
Слід розробити нову правову базу фінансової діяльності органів місцевого
самоврядування. Вона має передбачати, що органи місцевого самоврядування
складають два самостійних бюджети – поточний та бюджет інвестицій і
розвитку. Бюджет інвестицій і розвитку має формуватися за рахунок
місцевих позик, кредитів, інвестиційних трансфертів та частини
податкових надходжень. Слід встановити, що використання коштів бюджету
інвестицій на поточні потреби забороняється. Слід створити умови
дляучасті органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних
відносинах. Треба надати їм право створювати власні фінансово-кредитні
установи, утворити Центральний банк комунального кредиту, який би
функціонував за прикладом західноєвропейських ж й ро центр алей.
Потрібно законодавче врегулювать питання створення ринку комунальних
цінних паперів. Доцільно розробити та прийняти закони України “Про
фінансові основи місцевого самоврядування”, “Про правовий режим майна
комунальної власності”, “Про унітарні державні та комунальні
підприємства”, “Про державні та комунальні землі” та інші акти.
Про ідеологію реформи бюджетно системи. Основною метою є скасування
принципу єдності бюджетної системи України та перехід до автономного
функціонування центрального, регіональних та місцевих бюджетів і на цій
основі фінансове забезпечення функцій, які покладені на центральну,
регіональну та місцеву влади. Кожна з ланок влади має функціонувати на
основі власної доходної бази. Це покладе край ідеології утриманства, яка
сьогодні побутує, створить умови для розвитку засад бюджетного
самофінансування як у центрі, так і на місцях.
Практична реалізація запропонованих заходів щодо реформування бюджетної
системи неможлива без переосмислення окремих положень 143-ї статті
Конституції України щодо порядку формування та ролі обласних і районних
бюджетів, які, з нашої точки зору, суперечать в цілому конституційним
гарантіям розвитку місцевого самоврядування в Україні.
Основними завданнями мають стати:
по-перше, планування видатків бюджету на основі реального прогнозу
доходів бюджету та оптимального розміру дефіциту бюджету виходячи з
безпечної тенденції стану державного боргу;
по-друге, приведення законодавства щодо державних зобов’язань у
відповідність із спроможністю бюджету їх виконувати;
по-третє, прийняття пакету законодавчих актів, який охоплюватиме питання
щодо процедур бюджетного процесу та базуватиметься на здійсненні
адміністративної реформи;
четверте, прийняття законодавства, яке б регулювало розподіл
повноважень та відповідних фінансових ресурсів між центральним та
місцевими органами влади, формування місцевих бюджетів та їх
взаємовідносини з державним бюджетом на основі адміністративної реформи
та, зокрема, реформи місцевого самоврядування;
п(яте, складання бюджету з урахуванням бюджетної стратегії на кожні три
роки; шосте, забезпечення прозорості та публічності бюджетного процесу;
шосте, необхідно мати повну інформацію про всі грошові кошти, якими
володіють бюджетні усстанови, з метою їх аналізу для раціонального
використання бюджетних коштів.
За останні роки були зроблені деякі кроки в цих напрямках. Зокрема,
триває робота над удосконаленням бюджетного законодавства з метою
створення нормативно-правового поля для підвищення прозорості та
ефективності бюджетних процедур; удосконалюється форма казначейського
виконання державного бюджету.
А у найближчий час необхідно чітко визначити цілі та пріоритети
бюджетної політики при поданні проекту державного бюджету на 2000 рік та
довгострокової бюджетної стратегії; включити до складу бюджетів всіх
рівнів позабюджетні кошти бюджетних установ і організацій; налагодити
систему інформування громадськості щодо стану виконання бюджету та
бюджетної стратегії; запровадити чітку та зрозумілу методику визначення
міжбюджетних трансфертів; скоротити перелік головних розпорядників
коштів державного бюджету; прийняти Податковий кодекс.
Одним із основних завдань має стати – досягнення більшої прозорості
бюджетного процесу (тобто відкритості перед громадськістю щодо
реалізації бюджетної політики). Це необхідно з метою: підвищення
розуміння бюджету та довіри з боку громадськості до діяльності державних
органів влади, що в кінцевому підсумку сприятиме більшій підтримці нею
найбільш раціональних заходів щодо бюджетної політики; підвищення
ефективності бюджетного процесу, яке досягатиметься за рахунок
врахування зважених критичних оцінок з боку політиків, незалежних
експертів та інших зацікавлених осіб щодо розв’язання бюджетних проблем
та відповідної мінімізації допущення прорахунків в майбутньому;
використання деталізованих показників та забезпечення повноти інформації
щодо бюджету сприятиме більш якісному проведенню аналізу та оцінок
бюджету, здійсненню більш виважених та обгрунтованих заходів бюджетного
процесу, що в свою чергу забезпечить підвищення ефективності бюджету;
збільшення можливостей проведення порівнянності та аналогій з практикою
вирішення бюджетних питань в інших країнах, і таким чином максимально
можливого використання їх позитивного досвіду для України.
За останні роки вже було зроблено певні досягнення в даному напрямку.
Так, в кінці 1997 року введено нову бюджетну класифікацію України, яка в
достатній мірі відповідає міжнародним стандартам статистики державних
фінансів, забезпечує більшу систематизацію та упорядкованість бюджетних
показників та застосовується при формуванні і виконанні бюджетів всіх
рівнів з 1998 року. В процесі формування проекту державного бюджету на
1998 рік були розроблені і запроваджені єдині форми щодо подання
бюджетних запитів для головних розпорядників коштів, які передбачали на
той час досить новаторські кроки щодо висвітлення цілей і результатів
використання бюджетних коштів розпорядниками та інших необхідних даних
про їх діяльність. З кожним роком ці форми удосконалюються і набувають
вищого значення та статусу виходячи з необхідності посилення ролі та
відповідальності головних розпорядників в бюджетному процесі.
Здійснюються заходи по переорієнтації значення (фокусування) видатків
від функціональної структури до відомчої (в Законі про Державний бюджет
України затверджується розподіл видатків по головних розпорядниках
коштів, розпис державного бюджету затверджується в розрізі головних
розпорядників). Розроблені та удосконалюються комп’ютерні програми, які
забезпечують оперативний та уніфікований збір та доведення інформації
щодо формування проекту бюджету і складання розпису бюджету від
Міністерства фінансів до головних розпорядників коштів і навпаки.
Налагоджується щоденний обмін інформацією між Мінфіном та
Головдержказначейством щодо коректування плану та фінансування видатків,
що дає можливість своєчасно отримувати достатньо повну інформацію про
реальний стан виконання бюджету та відповідно на неї реагувати.
Сприяти створенню ефективного бюджетного законодавчого поля, в тому
числі сприяти прийняттю поданого Кабінетом Міністрів України до
Верховної Ради проекту Закону України “Про бюджетний устрій та бюджетний
процес” та розробити законопроект про складання і виконання місцевих
бюджетів та системи формування міжбюджетних взаємовідносин.
Інший напрям такого розподілу спричинений специфікою обслуговування
державних цільових фондів, які щороку включаються до складу бюджету, та
існування інших видатків, що здійснюються за рахунок цільових надхджень.
Практика планування, затвердження, виконання бюджету та аналіз звітності
про його виконання за останні роки свідчить, що зазначені категорії
вимагають запровадження окремих дещо відмінних від встановлених для
бюджетних (загальних) видатків, процедур. Тобто, врахування особливостей
їх походження, природи використання, ролі, що відведена їм у бюжетному
процесі.
Таким чином, запропонований поділ бюджету повинен забезпечити прозору,
реальну систему оцінки усіх джерел доходів і визначених пріоритетів їх
витрат.
Загальний фонд бюджету буде включати: доходи бюджету, що не призначені
на конкретну мету, і є загальними ресурсами бюджету; видатки бюджету,
які здійснюються за рахунок загальних ресурсів бюджету; різницю між
доходами та видатками загального фонду бюджету. При цьому надходження
від хдійснення запозичень, видатки на обслуговування боргу, виконання
державних гарантій і забезпечення зобов(язань включаються тільки до
загального фонду бюджету. Доходи та видатки загального фонду іменуються,
як загальні надходження та загальні видатки.
Спеціальний фонд державного бюджету формується за рахунок коштів
державний цільових фондів, власних надходжень та спеціальних видатків
бюджетних установ та організацій. Також до спеціального фонду віднесені
за доходами та видатками: кошти, що надходять від реалізації
надлишкового озброєння, військової техніки, іншого майна Збройних Сил
України, за виконані роботи, надані послуги, надання в оренду основних
фондів та іншого майна Збройних Сил України; збір за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
відрахування та збір на будівництво та реконструкцію, ремонт, утримання
автомобільних доріг загального користування, збір на розвиток
виноградарства, садівництва, хмелярства, плата за пробірування і
клеймування виробів та сплавів із дорогоцінних металів, частина
державного мита за видачу паспортів, що спрямовується на поспортизацію
населення України, митні збори, фонд дотацій іншим бюджетам тощо.
Обов(язковою умовою функціонування спеціального фонду є те, що видатки
здійснюються лише в межах коштів, одержаних на цю метув даному фонді.
Залишки в коштів на кінець року зараховуються на рахунки спеціального
фонду ( держаних цільових фондів та бюджетних установ та організацій по
власних надходженнях) для проведення видатків в наступному році.
Реформа сукупних державних витрат повинна стати основою для реформування
системи формування доходів бюджетів різних рівнів та визначити критерії
кількісного розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи
по вертикалі.
Реформа бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин пов’язана із
реформуванням податкової системи України, зокрема переглядом структури
та переліку державних податків, розширенням ролі та частки місцевих
податків і зборів, запровадженням регіональних (обласних) податків і
зборів. За рахунок цього мають бути створені передумови для радикального
зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, зміни джерел формування
дохідної бази цих бюджетів.
Наслідком цього має стати переведення усіх ланок місцевих бюджетів на
власну дохідну базу. Конкретний перелік дохідних джерел окремих ланок
місцевих бюджетів є темою спеціального дослідження і тут не
розглядається. Необхідно ухвалити нову редакцію Закону України “Про
систему оподаткування”, Закони України “Про місцеві податки і збори”,
“Про фінанси місцевого самоврядування”.
В процесі реформи бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в
Україні має бути розв’язана проблема державної стандартизації бюджетних
видатків. Це означає, що в межах усієї території України державні та
громадські послуги мають надаватись в гарантованих обсягах і бути за
якістю не нижчими, ніж в середньому по країні. Ось чому в законодавчому
порядку слід визначити державні мінімальні соціальні стандарти державних
і громадських послуг. Необхідно ухвалити Закон України “Про державні
мінімальні соціальні стандарти”. У зв’язку з цим ми повинні реалістично
переоцінити окремі норми законодавства, які, як засвідчила практика, не
виправдали себе. Це, зокрема, стосується так званого нормативного
підходу до формування мінімальних розмірів місцевих бюджетів.
Що стосується обов’язкових завдань органів місцевого самоврядування, то
в їх межах ці органи мають надавати державні та громадські послуги на
рівні не нижчому, ніж це буде передбачено державними мінімальними
соціальними стандартами.
Переведення місцевих бюджетів на власну дохідну базу, запровадження
державних мінімальних соціальних стандартів створять ситуацію, за якої
частина органів місцевого самоврядування не матиме достатніх дохідних
джерел для забезпечення обов’язкових завдань щодо надання державних і
громадських послуг на рівні державних стандартів. Це пов’язано з
об’єктивними причинами, зокрема такими, як нерівномірність розміщення
продуктивних сил і податкової бази. Інша ж частина органів місцевого
самоврядування навпаки матиме значний надлишок фінансових ресурсів,
забезпечивши фінансування не тільки обов’язкових, а й факультативних
завдань.
Реформа бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин передбачає
внесення суттєвих змін до основ організації бюджетного процесу в
Україні. В першу чергу це стосується існуючого порядку затвердження
бюджетів. Україна успадкувала порядок затвердження бюджетів, який
склався в СРСР у ЗО-ті рр. Спочатку затверджується Державний бюджет
України, в якому визначаються основні дохідні джерела зведених бюджетів
областей. Потім затверджуються республіканський бюджет Автономної
Республіки Крим, обласні, міські міст Києва і Севастополя бюджети, де
визначаються основні дохідні джерела міст обласного підпорядкування,
районів, районів у містах Києві та Севастополі. Згодом затверджуються
міські бюджети міст обласного підпорядкування та районні бюджети.
Завершується цей процес затвердженням сільських, селищних бюджетів та
бюджетів міст районного підпорядкування. Таку процедуру затвердження
бюджетів інколи називають процедурою затвердження бюджетів “згори”
“донизу”.
Слід зазначити, що подібна процедура формування і затвердження бюджетів
зараз не застосовується в жодній розвинутій країні. Затвердження бюджету
центрального уряду і затвердження місцевих бюджетів – це складові двох
самостійних бюджетних процесів. Враховуючи це, в ході реформи бюджетної
системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні доцільно роз’єднати
бюджетний процес, пов’язаний зі складанням, затвердженням і виконанням
державного бюджету України, і відповідний процес, пов’язаний із
формуванням місцевих бюджетів. Слід законодавче визначити строки
затвердження місцевих бюджетів, конкретний термін щодо кожного з них має
визначати відповідний орган місцевого самоврядування.
ВИСНОВКИ
Бюджет – складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет
являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в
процесі формування, розподілу, та використання централізованого
грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.
Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та
національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов
створеної вартості – нацонального доходу, розподілюваного і
перерозподілюваного у відповідності з ринковими законами суспільного
розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення
загальнодержавних потреб.
З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю
відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду
нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це
дозволить здійснити більш цілонаправлену інвестиційну політику, укріпити
матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну
частину державого бюджету України.
Найважливіше призначення бюджету – це створення метеріальної основи для
реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної
та оборонної.
Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через
його функції: розподільчу, контролюючу, забезпечення існування держави.
В умовах реформування економіки України, пов(язаної з функціонуванням
різних форм власності, виникає потреба перегляду характеру і змісту
бюджетних відносин. На сьогоднішній день виникають труднощі як із
формуванням централізованого фонду коштів держави, так і з його
використанням. Ці труднощі зумовлені недосконалістю законодавства
України, традиційними, застарілими підходами організації бюджетних
відносин. У такій ситуації командно-адміністративні методи управління
повністю не вдалося усунути, а нові перебувають на стадії становлення.
Зумовлено це повільним процесом реформування системи власності, що
докорінно впливає на зміст розподільного і перерозподільного процесів в
Україні.
Бюджетна система – це заснована на економічних відносинах та юридичних
нормах сукупність усіх видів та ланок бюджету країни, які обєднані на
єдиних принципах.
Складовими елементами бюджетної системи є:
структура;
принципи побудови;
організація функціонування.
Бюджетна система складається з державного бюджету України,
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної
системи України, є зведеним бюджетом України.
Нові економічні відносини потребують змін і в бюджетній системі. Щодо
вирішення цієї проблеми існують різні підходи:
зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної
кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою
подолання кризових явищ за рахунок розвитку приорітетних напрямків
виробництва, стабілізації національної валюти;
при збереження централізованої бюджетної системи надати право місцевим
органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від
комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за
рахунок загальнодержавних податків та доходів;
надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті
України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.
Економічне оновлення об”єктивно потребує зміцнення державного бюджету як
основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до
соціально орієнтованої економіки. Акумуляція у бюджетній системі значних
грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного
розвитку економіки та культури на усій території країни. Бюджет є
могутнім інструментом державного управління.
Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які
зосереджено в ньому. В безпосередньому взаємозв”язку з бюджетом і під
його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи.
Наявність бюджету створює можливість для маневрування при розподілі
коштів на потреби суспільства з урахуванням їхньої пріоритетності
протягом певного проміжку часу.
У майбутньому роль державного бюджету у соціальних процесах зростатиме.
Обумовлено це тим, що саме бюджетні кошти у сукупності з позабюджетними
фондами є фінансовим підгрунтям для здійснення соціальних перетворень,
переходу на новий рівень соціального обслуговування населення. Крім
того, державний бюджет покликаний нівелювати соціальні наслідки
розшарування громадян за їхніми матеріальними статками, о викликано
переодом до ринкових умов господарювання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96 – ВР.//Відомості
ВРУ. – 1996. – № 30.
Закон України “Про бюджетну систему України” №253/95-ВР від 29.06.95.//
Відомості ВРУ. – 1995. – № 26.
Бескид Й.М. Державний бюджет України // Методичні рекомендації. –
Трернопіль. – 1996.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа,
1997.
Государственные финансы. Учебник под редакцией д.э.н. Федосова В.М., –
К., – Либідь. – 1991.
Єпіфанов А.О., Сало В.І., Д”яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України. – К.: Наукова думка. – 1997.
Кириленко О.П. Фінанси. – Тернопіль: Економічна думка. – 1998.
Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К.: НІОС. – 2000.
Юрій С.І., Бескид Й.М. Державний бюджет України. Навчальний посібник. –
Тернопіль: ТАНГ, 2000.
Финансы /Под ред. АМ.Коволевой. -М., 1999. – с.30.
Кириленко О.П. Фінанси. – Тернопіль, 1998. – С.508.
Рудавка С.І, Ольшевський АБ. Основи економічної теорії. -К., Вінниця,
1997. – С.226.
Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред.
Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. – К.: 1999. — С.384.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
