КУРСОВА РОБОТА

на тему:

ЕКСПЛУАТАЦІЯ І РЕМОНТ МЕХАНІЗМІВ СИСТЕМИ ОХОЛОДЖЕННЯ АВТОМОБІЛЯ

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ РОБОТИ СИСТЕМИ ОХОЛОДЖЕННЯ АВТОМОБІЛІВ

2. ВИДИ СИСТЕМ ОХОЛОДЖЕННЯ, ПОВІТРЯНА СИСТЕМА ОХОЛОДЖЕННЯ

3. РІДИННА СИСТЕМА ОХОЛОДЖЕННЯ

4. НЕСПРАВНОСТІ СИСТЕМИ ОХОЛОДЖЕННЯ АВТОМОБІЛІВ, РЕМОНТ СИСТЕМ
ОХОЛОДЖЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Тема даної курсової роботи “Система охолодження” є вкрай актуальною для
вивчення, оскільки автомобільний мотор, не зважаючи на його потужність,
завжди зазнає нагрівання і потребує охолодження. Без системи охолодження
двигун досить швидко вийде з ладу.

За останні сто років будова автомобіля принципово не змінилася. Він, як
і раніше, має колеса, кузов, чотиритактний двигун внутрішнього згоряння,
трансмісію, механізми керування тощо. Проте всі вузли, агрегати,
механізми й системи автомобіля дістали колосальний розвиток і істотно
ускладнилися. Завдяки цьому різко зросли швидкості, підвищилися
потужність, економічність, комфортабельність автомобілів, поліпшився
їхній дизайн. Крім того, розширилася номенклатура застосовуваних деталей
і збільшилася їхня кількість. Сучасні автомобілі мають елементи
автоматизації, а більшість іноземних — обладнуються комп’ютерами.

Тому вивчення автомобілів на базі однієї або кількох моделей не може
дати уявлення про будову й роботу всіх існуючих автомобілів. Аби
підготувати спеціаліста з експлуатації й технічного обслуговування
автомобілів за короткий час, відведений навчальною програмою, необхідно
пояснити сутність окремих процесів і явищ, що забезпечують роботу
автомобіля, викласти принципи, на яких вони грунтуються, а потім на цій
підставі роз’яснити будову механізмів, котрі реалізують зазначені
процеси.

Оскільки принцип дії одних і тих самих агрегатів автомобілів
аналогічний, то достатньо знати кілька найпоширеніших конструктивних
рішень їх, щоб мати уявлення про процес у цілому.

В даній роботі система охолодження буде розглядатися на окремих моделях
автомобілів, які відображають найкраще загальний принцип будови та
функціонування системи охолодження автомобілів.

1. Загальні принципи роботи

системи охолодження автомобілів

Температура газів у циліндрах двигуна, що працює, досягає 1800…2000
°С. Частина теплоти, що виділяється (для карбюраторних Двигунів —
21…28 %, для дизелів — 29…42 %), перетворюється на корисну роботу,
частина (12…27% — для карбюраторних двигунів, 15…25 % — для дизелів)
— відводиться з охолодною рідиною.

У разі перегрівання двигуна внаслідок недостатнього відведення теплоти
його потужність зменшується, а витрата палива збільшується. Крім того,
це може призвести до заклинювання поршнів, обгоряння головок клапанів,
вигоряння мастила, виплавляння вкладишів підшипників, руйнування
поверхні шийок колінчастого вала. В карбюраторному двигуні може
виникнути детонація.

Рис. 1

Принципові схеми систем охолодження двигунів:

а — рідинної; б — повітряної; / — радіатор; 2 — вентилятор; 3 — верхній
патрубок; 4 — термостат; 5 — водяна сорочка; 6 — розподільна труба; 7 —
насос; 8 — головка циліндрів; 9— рефлектор; 10— охолодні ребра

У разі переохолодження двигуна внаслідок втрати теплоти його потужність
знижується, збільшуються втрати на тертя через густе мастило; частина
робочої суміші конденсується, змиваючи мастило зі стінок циліндра,
підвищується корозійне спрацьовування стінок циліндрів унаслідок
утворення сірчаних і сірчистих сполук.

В автомобільних двигунах застосовують такі системи охолодження (рис. 1):

• рідинну (здебільшого);

• повітряну (рідше).

Температура охолодної рідини, що міститься в головці блока циліндрів,
має становити 80…95 °С. Такий температурний режим найвигідніший,
забезпечує нормальну роботу двигуна й не повинен змінюватися залежно від
температури навколишнього повітря та навантаження двигуна.

2. Види систем охолодження,

повітряна система охолодження

Рідинні системи охолодження бувають: • відкриті; • закриті. Відкрита
система охолодження безпосередньо сполучається з навколишньою
атмосферою, а закрита (рис. 1, а), що застосовується в сучасних
двигунах, — періодично, через спеціальні клапани в кришці радіатора або
розподільного бачка. В закритих системах охолодження підвищується
температура кипіння охолодної рідини, й вона менше випаровується. Крім
того, циркуляція рідини примусова. Як охолодну рідину використовують
воду або антифризи (водяні розчини етиленгліколю, в тому числі
«Тосол-А40» і «То-сол-А65» з температурою замерзання не вище ніж —40 та
—65 °С відповідно).

Рис. 1, б

Повітряна система охолодження

Для повітряних систем охолодження (рис. 1, б) характерна безпосередня
передача теплоти в атмосферу. Потрібна інтенсивність охолодження
досягається за допомогою охолодних ребер 10, вентилятора 2 та рефлектора
9. Витрата охолодного повітря може регулюватися. Система проста за
будовою та в експлуатації, забезпечує швидке прогрівання двигуна після
запуску, має невелику масу. Недоліки системи повітряного охолодження:
велика потужність, що витрачається на привод вентилятора; шумність
роботи; нерівномірність відведення теплоти по висоті циліндра.

3. Рідинна система охолодження

Принцип дії рідинної системи охолодження (рис. 2). Відцентровий насос,
який дістає обертання за допомогою паса від шківа колінчастого вала,
засмоктує охолодну рідину з нижньої частини радіатора через патрубок і
нагнітає її в сорочку охолодження циліндрів.

Охолодна рідина обмиває насамперед найбільш нагріті деталі двигуна,
відбирає частину теплоти, а потім через верхній патрубок подається у
верхній бачок радіатора.

Проходячи крізь серцевину радіатора в нижній бачок, нагріта рідина
охолоджується й знову спрямовується до відцентрового насоса.

Водночас частина нагрітої рідини надходить у сорочку впускного
трубопроводу для підігрівання пальної суміші, а також у разі потреби
відводиться через спеціальний кран в опалювач салону кузова.

Радіатор призначається для охолодження рідини, що відводить теплоту від
двигуна. Він складається з нижнього та верхнього латунних бачків,
припаяних до серцевини, патрубків і заливної горловини з пробкою. В
автомобілі «Москвич» радіатор пластинчастий, його серцевину виготовлено
з латунної стрічки (рис. 3).

Патрубки бачків через прогумовані шланги сполучають радіатор із сорочкою
охолодження блока циліндрів. Заливна горловина радіатора герметично
закривається пробкою (рис. 4), в яку встановлено випускний (паровий) 7 і
перепускний (повітряний) 9 клапани.

Випускний клапан 7 відкривається, коли тиск у системі охолодження
підвищується до 0,15 МПа. При цьому вода, що застосовується як охолодна
рідина, закипає за температури 109 °С. Якщо клапан стерильний, рідина,
яка закипає, або пара відводиться в розширювальний бачок, що запобігає
руйнуванню радіатора й патрубків.

Перепускний клапан 9 відкривається, коли тиск у системі знижується до
0,01 МПа внаслідок зменшення об’єму охолодної рідини або конденсації
парів рідини під час остигання двигуна.

При цьому в радіатор надходить рідина з розширювального бачка, що
запобігає сплющуванню трубок серцевини радіатора атмосферним тиском.

Розширювальний бачок W (див. рис. 2), який виготовляється із пластмаси,
містить певний об’єм охолодної рідини й слугує для конпенсації зміни
об’єму охолодної рідини в системі охолодження під час роботи двигуна.

Відцентровий водяний насос установлюється в передній частині блока
циліндрів і забезпечує примусову циркуляцію рідини в системі
охолодження. Він складається з алюмінієвого корпусу 16 (рис. 3), в якому
запресовано сталевий стакан.

У стакані розміщено два підшипники, на яких установлено вал 10.
Підшипники заповнюються мастилом (змащувати їх не треба до ремонту).

На передньому кінці вала напресовано маточину 11 вентилятора, а на
задньому — чавунну крильчатку 5. Ущільнення заднього кінця вала на
виході його з корпусу досягається самоущільнювальним сальником з
ущільнювальною шайбою 4, розміщеною всередині корпусу сальника, по
поверхні якої своїм торцем ковзає крильчатка.

Рис. 2.

Схема системи охолодження двигуна автомобілів «Москвич»:

1, 5 — зливальні краники; 2 — гільза циліндра; 3 — випускний
трубопровід; 4 — відвідний шланг до опалювача; 6 — вентилятор; 7 —
жалюзі радіатора; 8 — радіатор; 9— кришка заливної горловини; 10—
розширювальний бачок; 11 — термостат; 12 — датчик покажчика температури
охолодної рідини; 13 — відцентровий насос; 14 — відвідний шланг камери
підігрівання впускного трубопроводу; 15 — камера підігрівання впускного
трубопроводу; 16 — впускний трубопровід; 17 — кран відбирання рідини в
опалювач; 18 — покажчик температури охолодної рідини; 19 — сорочка
головки блока циліндрів; 20 — сорочка блока циліндрів

Всередині корпусу сальника встановлено також гумову манжету 3 й
розтискну пружину 14.

Остання через латунні обойми 13 притискає торці манжети до корпусу
ущільнювальної шайби 12 сальника. Щоб запобігти прониканню рідини в
корпус насоса (в разі несправності сальника), в ньому зроблено дренажний
(контрольний) отвір, крізь який рідина витікає назовні. Це запобігає
також вимиванню мастила з підшипника.

Рис. 3

Радіатор:

а — будова; б — трубчаста серцевина; в — пластинчаста серцевина; / —
верхній бачок із патрубком; 2 — паровідвідна трубка; 3 —
заливна горловина з пробкою; 4 — серцевина; 5 — патрубок із
зливальним краником; 6 — нижній бачок; 7 — трубки; 8 — поперечні
пластини

До маточини 11 вентилятора болтами прикріплюється шків привода
відцентрового насоса та вентилятора.

Привод здійснюється трапецієподібним пасом від шківа колінчастого вала.
Цим самим пасом приводиться в обертання генератор. Під час роботи
двигуна крильчатка насоса своїми лопатями захоплює охолодну рідину, що
надходить з нижнього бачка радіатора, під дією відцентрової сили
відкидає її до стінок корпусу й нагнітає в сорочку блока й головки
циліндрів.

Рис. 4

Пробка радіатора:

1 — патрубок для приєднання трубки до розширювального бачка; 2 —
горловина радіатора; 3 — кришка пробки; 4 — прокладка кришки; 5, 6 —
пружини відповідно випускного клапана та кришки; 7, 9 — відповідно
випускний і перепускний клапани; 8, 10 — прокладки відповідно випускного
й перепускного клапанів

Вентилятор — чотирилопатевий, пластмасовий, слугує для створення
сильного потоку повітря, що просмоктується через серцевину радіатора,
для швидшого охолодження в ньому рідини. Лопаті вентилятора разом із
приводним шківом кріпляться болтами до маточини вала відцентрового
насоса.

Термостат — двоклапанний, призначається для прискорення підігрівання
двигуна після пуску й автоматичного підтримання найви-гіднішого
теплового режиму двигуна під час руху автомобіля. Його встановлюють у
корпусі відвідного патрубка головки циліндрів. Термостат двигуна
складається з корпусу 2 (рис. 5), в якому розміщено рухоме осердя 4 з
двома клапанами: перепускним 1 та основним 7. У початковому (верхньому)
положенні осердя втримується поворотною пружиною 3. Всередині осердя
розміщено реактивний штифт 5, гумовий буфер 6, гумову діафрагму 8 і
тверду термочутливу речовину — церезин (кристалічний віск) 9, що має
великий коефіцієнт об’ємного розширення. Під час прогрівання двигуна
після пуску (рис. 6, а) основний клапан /закритий, а перепускний 1 —
відкритий, і охолодна рідина циркулює по малому колу, минаючи радіатор:
від відцентрового насоса в сорочку охолодження й через перепускний
клапан 1 термостата назад до насоса. Таким чином охолодна рідина,
циркулюючи тільки сорочкою охолодження, швидко нагрівається й прогріває
двигун. У міру нагрівання охолодної рідини церезин в осерді термостата
починає плавитися й, розширюючись, вибиває діафрагму 8, передаючи через
буфер 6 зусилля на штифт 5. Останній, упираючись у корпус, переміщує
осердя 4 з клапанами вниз, відкриваючи основний клапан і прикриваючи
перепускний.

Рис. 5

Водяний насос автомобілів «Москвич»:

1 — стопорне кільце; 2 — корпус ущільнювача; 3 — манжета; 4 —
ущільнювальна шайба; 5 — крильчатка; 6 — підшипник; 7 — контргайка; 8 —
стопорний гвинт підшипника; 9 — розпірна втулка; 10— вал; 11— маточина;
12 — корпус ущільнювальної шайби; 13 — обойма; 14 — пружина; /5 — стакан
підшипників;

16 — корпус насоса

При цьому нагріта рідина починає частково надходити через основний
клапан 7 у радіатор, а частково — через перепускний до насоса (рис. 6,
б). Коли охолодна рідина прогріється до температури 90…94 °С, основний
клапан повністю відкривається, а перепускний — закривається. В цей час
циркуляція всієї рідини відбуватиметься по великому колу через радіатор
(рис. 6, в).

Жалюзі складаються з вертикальних пластин, шарнірно закріплених угорі та
внизу перед радіатором. Повертання пластин для зміни кількості повітря,
що проходить крізь серцевину радіатора, а отже, регулювання температури
охолодної рідини здійснюються рукояткою з місця водія. Коли рукоятка
всунута до кінця, жалюзі відриті, й повітря вільно проходить крізь
серцевину радіатора. Прикриваються жалюзі витягуванням рукоятки. Це
потрібно для прискорення прогрівання двигуна й під час руху за низьких
температур навколишнього повітря.

Рис. 6

Схема роботи термостата двигуна автомобілів «Москвич»:

а — циркуляція рідини по малому колу під час прогрівання холодного
двигуна; б — циркуляція по малому та великому колам (початкове
відкривання клапана); в — циркуляція по великому колу (повне відкриття
клапана, двигун прогріто до

нормальної температури)

Для зливання охолодної рідини із системи є два зливальних краники. Один
із них, установлений з лівого боку на підвідному патрубку відцентрового
насоса, закривається повертанням управо спеціальної тяги, шарнірно
з’єднаної зі стержнем краника. Другий краник, розташований з правого
боку в нижній частині сорочки блока циліндрів, закривається переміщенням
тяги вниз. Для відкривання краника тягу переміщують угору.

4. Несправності системи охолодження автомобілів, ремонт систем
охолодження

Ознаками несправності системи охолодження є підтікання охолодної рідини,
перегріву чи переохолодження двигуна.

Підтікання рідини може відбуватися через нещільності в з’єднаннях
шлангів і фланців, тріщини в бачках і серцевині радіатора, несправні чи
погано закриваються спускні пробки, а також через контрольний отвір
рідинного відцентрового насоса. При цьому на місці стоянки утворюються
мокрі плями і виникає необхідність часто доливати охолодну рідину. Для
усунення течі через нещільності в з’єднаннях шлангів треба підтягнути
стяжні хомутики. Текти через нещільності у фланцях патрубків усувається
підтягуванням болтів і гайок кріплення. У випадку протікання рідини
через дренажний отвір корпусу рідинного насосу необхідно замінити
зношені деталі манжети, що самоущільнюється, (сальника). Якщо невелике
підтікання з дренажного отвору виявлено в період обкатування автомобіля,
це може бути результатом незакінченого приробляння деталей ущільнювача і
вживати заходів до усунення течі поки немає необхідності. Неприпустимо
усувати підтікання закриттям отвору. Це неминуче приведе до влучення
рідини в підшипник насоса і до його руйнування. Підтікання рідини через
тріщини в бачках і серцевині радіатора усувається запаюванням
(заклеюванням) ушкоджених місць. Підтікання рідини через невеликі
тріщини може бути усунуте шляхом додавання в охолодну рідину
спеціального герметику.

Перегрів двигуна характеризується підвищеною температурою і можливим
закипанням охолодної рідини. Виникає він унаслідок: недостатнього рівня
охолодної рідини; несправності електровентилятора (не включається через
несправність чи датчика електродвигуна, що не дає потрібну частоту
обертання); засмічення проходів у серцевині радіатора; поломки
крильчатки відцентрового насоса; несправності термостата (не
відкривається основний клапан і рідина через радіатор не циркулює); чи
забруднення відкладення шумовиння в сорочці охолодження і радіаторі.
Перегрів двигуна може бути викликаний також несправностями систем
живлення і запалювання. При перегріві відбуваються втрата потужності
двигуна внаслідок погіршення наповнення циліндрів пальною сумішшю, а
також вигоряння олії, що приводить до посиленого зношування поршневої
групи і циліндрів. При тривалій роботі з підвищеною температурою можливе
заклинювання поршнів у циліндрах і вихід двигуна з ладу, тому при перших
же ознаках перегріву необхідно приймати міри до усунення несправностей.

Для перевірки справності термостата безпосередньо на автомобілі
необхідно пустити двигун і обмацати рукою нижній чи бачок нижній
патрубок радіатора. При справному термостаті чи бачок патрубок починає
прогріватися, коли температура охолодної рідини досягне 80 — 90 °С. При
цьому стрілка покажчика температури в комбінації приладів повинна
знаходитися на відстані 3 — 4 мм від червоної зони шкали чи ташовуватися
між розподілами 80 — 100 на цифровому покажчику.

Засмічення проходів серцевини радіатора визначається зовнішнім оглядом і
усуненням спочатку прочищенням щіткою з довгим ворсом, промиванням
серцевини струменем води з боку двигуна, а потім продувкою стисненим
повітрям.

Забруднення і шумовиння в сорочці охолодження і радіаторі значно
погіршують тепловіддачу і викликають тому систематичний перегрів
двигуна. Для усунення цього необхідно промити систему охолодження одним
зі спеціальних складів, що видаляють шумовиння, відповідно до технології
його застосування, після чого промити систему чистою водою і заправити
охолодною рідиною.

Переохолодження двигуна може бути викликано несправністю термостата (не
закривається основний клапан). Необхідно перевірити термостат способом,
зазначеним вище, і при необхідності замінити його. Робота двигуна при
низькій температурі охолодної рідини приводить до втрати потужності і
викликає посилене зношування деталей кривошипно-шатунного механізму
внаслідок погіршення умов змащення через конденсацію пар палива,
змивання олії зі стінок циліндрів і розрідження олії в картері.

Технічне обслуговування системи охолодження. Щодня необхідно перевіряти
відсутність підтікань і контролювати рівень охолодної рідини, що на
остиглому двигуні повинний бути на 3 — 4 див вище ризики з оцінкою «М1М»
у розширювальному бачку, а при наявності двох поділок (двигун Мемз-245)
— на рівні верхньої ризики. Під час роботи двигуна і відразу після його
зупинки рівень рідини може трохи підвищуватися.

Як охолодну рідину в системах охолодження двигунів використовується
Тосол А-40 чи Тосол А-65. Ці рідини являють собою суміш технічного
етиленгліколя і дистильованої води з температурою замерзання відповідно
-40 і -65 °С, температура їхнього закипання при атмосферному тиску
близько 108 °С. При зазначених негативних температурах рідина
перетворюється не в лід, а в густу масу, що не викликає ушкодження
радіатора і блоку циліндрів двигуна. Ці рідини не схильні до
вспінювання, відкладенню шумовиння і випару, але є отрутними. При
влученні їх в організм людини може відбутися важке отруєння, тому їх не
можна відсмоктувати ротом через шланг. Після роботи з ними треба добре
мити руки з милом. Не слід допускати влучення рідини на пофарбовану
поверхню кузова щоб уникнути псування фарбування. Зберігати рідина можна
в закупореній чистій скляній, пластмасовій чи залізній, але не
оцинкованому посуді.

Для всіх двигунів, експлуатованих у південних регіонах країни,
круглорічно, а в районах середньої смуги і Півночі в теплий час року
ін!/необхідності допускається заливати в систему охолодження чисту м’яку
воду. Для цього із системи охолодження зливають низькозамерзаючу рідину,
заливають до повного рівня воду, пускають двигун і прогрівають його до
нормальної температури (80…90 °З). Потім зупиняють двигун, зливають
воду й остаточно заправляють систему чистою водою. Слід, однак, мати на
увазі, що застосування води сприяє утворенню шумовиння на внутрішніх
поверхнях сорочки охолодження. Тому доцільно у воду додавати препарат
«Антинакипін».

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

В автомобільних двигунах застосовують такі системи охолодження:

• рідинну (здебільшого);

• повітряну (рідше).

Температура охолодної рідини, що міститься в головці блока циліндрів,
має становити 80…95°С. Такий температурний режим найвигідніший,
забезпечує нормальну роботу двигуна й не повинен змінюватися залежно від
температури навколишнього повітря та навантаження двигуна.

Рідинні системи охолодження бувають: • відкриті; • закриті.

Для повітряних систем охолодження характерна безпосередня передача
теплоти в атмосферу. Жалюзі складаються з вертикальних пластин, шарнірно
закріплених угорі та внизу перед радіатором. Повертання пластин для
зміни кількості повітря, що проходить крізь серцевину радіатора, а отже,
регулювання температури охолодної рідини здійснюються рукояткою з місця
водія. Коли рукоятка всунута до кінця, жалюзі відриті, й повітря вільно
проходить крізь серцевину радіатора. Прикриваються жалюзі витягуванням
рукоятки. Це потрібно для прискорення прогрівання двигуна й під час руху
за низьких температур навколишнього повітря.

Принцип дії рідинної системи охолодження полягає в тому, що відцентровий
насос, який дістає обертання за допомогою паса від шківа колінчастого
вала, засмоктує охолодну рідину з нижньої частини радіатора через
патрубок і нагнітає її в сорочку охолодження циліндрів.

Охолодна рідина обмиває насамперед найбільш нагріті деталі двигуна,
відбирає частину теплоти, а потім через верхній патрубок подається у
верхній бачок радіатора.

Проходячи крізь серцевину радіатора в нижній бачок, нагріта рідина
охолоджується й знову спрямовується до відцентрового насоса.

Водночас частина нагрітої рідини надходить у сорочку впускного
трубопроводу для підігрівання пальної суміші, а також у разі потреби
відводиться через спеціальний кран в опалювач салону кузова.

Радіатор призначається для охолодження рідини, що відводить теплоту від
двигуна. Він складається з нижнього та верхнього латунних бачків,
припаяних до серцевини, патрубків і заливної горловини з пробкою.

Патрубки бачків через прогумовані шланги сполучають радіатор із сорочкою
охолодження блока циліндрів. Заливна горловина радіатора герметично
закривається пробкою, в яку встановлено випускний (паровий) 7 і
перепускний (повітряний) 9 клапани.

Випускний клапан 7 відкривається, коли тиск у системі охолодження
підвищується до 0,15 МПа. При цьому вода, що застосовується як охолодна
рідина, закипає за температури 109 °С. Якщо клапан стерильний, рідина,
яка закипає, або пара відводиться в розширювальний бачок, що запобігає
руйнуванню радіатора й патрубків.

Перепускний клапан 9 відкривається, коли тиск у системі знижується до
0,01 МПа внаслідок зменшення об’єму охолодної рідини або конденсації
парів рідини під час остигання двигуна.

При цьому в радіатор надходить рідина з розширювального бачка, що
запобігає сплющуванню трубок серцевини радіатора атмосферним тиском.

Список використаної літератури

1. Боровських Ю. L, Буральов Ю. В., Морозов К. А. Будова автомобілів. —
К • Вища шк., 1991. — 304 с.

2. Калисский В. С., Манзон А. Й., Нагула Г. Е. Учебник водителя
(категории «С»). — M.: Транспорт, 1985. — 334 с.

3. Кленников В. М., Ильин H. M., Буралев Ю. В. Учебник водителя
(категории «В»). — М.: Транспорт, 1980. — 254 с.

4. Михайловский Е. В., Серебряков К. Б., Тур Е. Я. Устройство
автомобилей. — М.: Машиностроение, 1981. — 344 с.

5. Резник А. М., Орлов В. П. Электрооборудование автомобилей — М
• Транспорт, 1983. — 254 с.

6. Румянцев С. И., Синельников А. Ф., Штоль Ю. Л. Техническое
обслуживание и ремонт автомобилей. — М.: Машиностроение, 1989. — 310 с.

7. Сабинин А. А. Автомобили с дизельными двигателями. — М.: Высш шк
1981. — 263 с.

8. Шестопалов К. С., Чиняев В. Г. Устройство и эксплуатация автомобиля
— М.: Изд. ДОСААФ, 1974. — 286 с.

9. Ютт В. Е. Электрооборудование автомобилей. — М.: Транспорт, 1989 —
286 с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи