.

Домогосподарство як суб’єкт економіки (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1 12330
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Домогосподарство як суб’єкт економіки”

ПЛАН

Вступ

1. Домашні господарства – як суб’єкт мікроекономічного рівня
господарської діяльності

2. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх

3. Переваги домогосподарства

4. Оптимальний план споживання домогосподарства

5. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства

6. Пропозиція домогосподарства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність обраної теми для дослідження пояснюється тим, що ринкова
економіка має лише два суб’єкти мікроекономічного рівня господарської
діяльності: домашні господарства (сім’я) і підприємства. Першим
суб’єктом є домашні господарства (сім’я).

Давньогрецький філософ Ксенофонт придумав слово – економія (ейкосдім,
номос правило). Колись воно означало “мистецтво керувати домашнім
господарством”.

У багатьох книгах в домашньому оточенні головних героїв фігурує
персонаж, який називався ключницею. У Європі її називали економкою. Вона
керувала всім господарством будинку, розпоряджалася прислугою, відала
покупками, вела облік доходів і витрат.

Економка була менеджером, плановиком, бухгалтером домашнього
господарства, тобто домоправителькою. Будинок означав ціле помістя з
усіма, хто трудився в ньому.

Аристотель, філософ Древньої Греції, утворив слово “політика” це наука
про державний устрій. Антуан де Монтеск’є придумав назву “політична
економія”. Країна представлялася великим загальним будинком, правитель
господарем, населення прислугою. Економкою був міністр фінансів.

У середині 18 століття великий шотландець Адам Сміт міркував про те, що
ніякий уряд не зможе зробити народ багатим, якщо дивитися на жителів
країни як на службовців, які діють по вказівці.

Він зрозумів, що кожній людині потрібно дозволити собі вільно вибирати
заняття і місце проживання. Щоб будь-хто міг виготовляти те, що він
бажає і з ким хоче, сам міг домовлятися про ціну і товар.

Сміт говорив, що в самій природі усе улаштовано так , щоб люди могли
жити в матеріальному статку. Якщо кожний буде трудитися сам для себе
(тільки чесно, без обману і злодійства, без насильства), тоді весь народ
буде ставати багатшим. Сміт був проти того, щоб держава тримала у своїх
руках всю господарську діяльність населення. Він назвав свою книгу
“політичною економією”. Вчення Сміт назвав: “Дослідження про природу і
причини багатства народів.”

В даній роботі планую дослідити такі питання як суть суб’єкта
домогосподарства, доходи та споживання домогосподарства як суб’єкта
економіки тощо.

Під час написання роботи були використані різноманітні літературні
джерела.

1. Домашні господарства – як суб’єкт мікроекономічного рівня
господарської діяльності

З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де
господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і
своєї сім’ї через ринок чи поза ним. За умов домашнього господарювання
задоволення своїх потреб обмежено можливостями господарника
(матеріальними та фізичними).

Це приводить до необхідності виходу суб’єктів господарської діяльності
за межі домашнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:

1) залученням до домашнього господарювання найманих робітників
(постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;

2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за
відповідну платню.

Такі два шляхи перетворюють домашнє господарювання у діяльність, що
економічно відповідає виробничій, тобто у діяльність недомашнього
господарювання. Домашній господарник при наявності платні за свою
діяльність перетворюється у виробника продукції чи послуг, не
обмежується домашнім господарюванням і виходить на ринок (робочої сили,
товарів тощо). Отже, з цього випливає, що домашні господарства
знаходяться на мікроекономічному рівні господарювання, проте в ринковій
економіці вони розмежовані з іншими суб’єктами господарювання.

Господарювання взагалі необхідне, оскільки задоволення людських потреб
обмежене. Якби маса продуктів (товарів) була необмеженою, то люди лише б
споживали їх, не проводячи через господарювання, ринок, заробітну плату,
ціни.

Домашнє господарювання за таких умов опосередковується ринковими
відносинами, входить складовою частиною до ринкової економіки на її
мікрорівні. Засоби праці, які використовуються у домашньому
господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця
господаря є водночас господарською метою, засобом і фактором задоволення
власних потреб. Самостійна праця господаря в межах домашнього
господарювання не формує виробничих відносин. Проте праця домашнього
господаря за винагороду чи самостійна праця підприємця (підприємницькі
здібності) економічною теорією вважається виробничим фактором на рівні з
капіталом і землею.

На основі цих теоретичних понять економічної теорії домашнє господарство
це:

суб’єкт господарювання;

діяльність господаря (членів сім’ї) для задоволення власних потреб
(через ринок чи натуральну форму господарювання);

засоби виробництва, що застосовуються у домашньому господарюванні, не
капітал;

праця не фактор виробництва;

виробничі відносини не виникають.

Домашні господарства є суб’єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше,
їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах товарного виробництва
супроводжується відносинами купівлі-продажу; по-друге, вони беруть
безпосередню участь у процесі нагромадження капіталу. Відбувається це
кількома шляхами:

участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій.
За таких умов домашні господарства стають акціонерами (своєрідними
пайовиками, співвласниками підприємства);

купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надання їм позики
за певним відсотком;

відкриттям у банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок
цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.

Отже, економічний розвиток значною мірою відбувається за рахунок
нагромадження грошового капіталу домашніх господарств (сімей).

За економічною теорією домашнє господарство (сім’я) в межах
мікроекономічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм
якого виступає споживання.

Споживання домашніх господарств (сім’ї) відбувається завдяки доходам. У
ринковій економіці доход домашніх господарств складається з кількох
надходжень:

самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого
робітника зароблений доход;

майнових доходів прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти,
дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо.

Сукупний доход домашніх господарюючих суб’єктів формують ще й так звані
трансферні платежі, тобто соціальні дотації і субсидії на допомогу
потребуючим, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне
забезпечення тощо.

Оскільки у домашніх господарств сукупний доход складається з різних
елементів, які важко контролювати, вони зобов’язані щорічно подавати
податкові декларації до відповідних фінансових органів (скажімо, до
Державної податкової адміністрації в Україні) і на цій основі сплачувати
податки. Звичайно для домашніх господарств це значна сума, якою вони
розпоряджаються у певному періоді. Цю суму економісти називають доходом,
який перебуває у ефективному розпорядженні домашніх господарств. Він має
вплив на всю економіку, оскільки визначає попит на споживчі товари і,
отже, на зайнятість і кон’юнктуру.

Маючи споживацький характер, домашні господарства формують потреби, які
можна згрупувати у відповідні види: необхідні (їжа, одяг, помешкання
тощо); не необхідні (коштовності, модний одяг, подорожі); індивідуальні,
що визначаються домашніми господарствами; суспільні (школи, соціальне
забезпечення). Потреби домашніх господарств відповідно до доходів
виявляються на ринку через попит і пропозицію і при обмеженні кількості
товарів задовольняються шляхом купівлі-продажу.

У сучасному індустріальному суспільстві споживання домашніх господарств
і продукція підприємств розмежовані, але знаходяться в єдиному
мікроекономічному полі функціонування економічної системи.

2. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх

Домогосподарству як одному з суб’єктів мікроекономіки належить
надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з
розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах
функціонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та
нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит
домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на
кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих
факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають
здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не
використовується домогосподарством впродовж поточного періоду,
перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним
джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що
домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання,
постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство
це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які
ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами
виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного
споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх
потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною
виступає, безумовно, функція споживання.

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію,
економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість
вивчити поведінку об’єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше,
вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб’єктом і
реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його
внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям “індивід”. По-друге,
допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу
факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або
перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на
споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може
споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим
сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними;

наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не
беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його
поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття
кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:

йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що
задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить
економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної
структури споживання.

Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами: це
рівень і структура виробництва; структура потреб цього

домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко
насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування,
тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення;
в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби
більш високого рівня); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах
ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в
обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який
домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини
споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким,
яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень
домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу
дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити
проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку
комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.

Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів
наявна величина, яка з фінансового боку встановлює межу задоволення
потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з
попередніми припущеннями всі доходи домогосподарства мають витрачатися
на споживання, бюджетне обмеження набуває вигляду:

де M отриманий за певний період доход; Р1, Рi, Рn ціни споживчих благ;
х1 , хi , хn обсяг споживання певного блага.

Так, якщо отримуваний доход дорівнює 100 г. о., а ціни на продукти х1 та
х1 становлять відповідно 5 і 10 г. о., бюджетне обмеження матиме вигляд
100 = 5х1 + 10×2 .

Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають
фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 1, сукупність
фінансове можливих планів обмежена прямою, яка відповідає бюджетному
обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С ні.
Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі
наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що
лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджетного
обмеження з осями координат показують, яку кількість одного блага може
спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого.

Рис. 1. Бюджетні обмеження і сукупність фінансово можливих планів
споживання для домогосподарства

На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного
доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин
ширші), цін на блага (зростання цін вестиме до зміщення бюджетного
обмеження вниз і навпаки) та всі фактори, що зумовлюють зміну цих
параметрів, наприклад оподаткування доходів, введення або підвищення
податків на споживання, раціонування тощо.

3. Переваги домогосподарства

Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з
численних фінансове можливих планів. Чим воно при цьому керується?
Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його
потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів
споживання, відмовившись від усіх інших.

Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умовній
екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи театральну
виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамувати голод. Однак,
на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два
бутерброди один з сиром, другий з ковбасою. Всі наявні варіанти
споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем
жаданості або корисності. Найперше, А хотів би з’їсти обидва бутерброди;
якщо ж грошей вистачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей
не вистачить навіть на один бутерброд, то піти, не з’ївши нічого. Цим
охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання
буде реалізована залежить лише від наявного бюджету А.

Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогосподарства має
відповідати певним властивостям, які в сукупності описують раціональну
поведінку споживача.

Рис. 2. Крива байдужості домогосподарства

По-перше, А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив,
визначивши, яка з них краща. Це означає, що індивід повинен уміти
оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потребам та
бюджетним можливостям. Цю властивість переваг називають повнотою.

По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіанти споживання один
з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий, тобто він
_ напевне знає, що з’їсти один будь-який бутерброд це краще, ніж
нічого, але ще краще з’їсти обидва, і з таким вибором уже не варто
порівнювати варіант з пустим шлунком. Ця властивість переваг дістала
назву транзитивності.

По-третє, знаючи свої переваги, А реалізує той фінансове можливий план,
який для нього має найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість
переваг називають раціональним вибором, адже індивід має реалізувати
найкращий з доступних йому планів споживання.

Повнота і транзитивність переваг, раціональність вибору це основні
властивості порядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не
вичерпується.

Здійснений аналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання
він оцінює однаково, тобто індиферентне. Якщо з’єднати на графіку точки,
що відображають усі плани споживання, до яких індивід індиферентний
(байдужий), можна отримати криву, що дістала назву крива індиферентності
(байдужості), яку наведено на рис. 2. Очевидно, що таких кривих, які є
графічним зображенням планів споживання, може бути нескінченно багато,
тому кажуть про те, що індивід має “карту байдужості”. Оскільки на більш
високих кривих байдужості мають розміщуватись плани споживання, яким
надається перевага над тими, що знаходяться на більш низьких кривих,
цільова установка споживача полягає в тому, щоб досягти найвищої з
досяжних кривих байдужості, або, інакше кажучи, найповніше задовольнити
свої потреби, максимізувати свою корисність (корисний ефект від
споживання певного набору благ).

Наявність планів споживання, між якими індивід індиферентний, означає,
що індивід, задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції
заміщувати споживання одного блага іншим. Так, при переході від плану
споживання А (включає в себе 3 од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В
(відповідно 2 од. блага х2 та 4 од. блага х1 ) відбувається заміщення
споживання блага х на благо х1 . Проте при цьому видно, що при
подальшому зменшенні споживання блага х індивід все менше хотітиме так
чинити, оскільки для того щоб залишитися на тій самій кривій байдужості
(рівні корисності), йому треба натомість отримати все більше одиниць
блага х1 . Отже, його схильність до заміни блага х2 на благо х1
зменшується. Показник, що характеризує цю схильність, називають
граничною нормою заміни (ГНЗ). Кількісно він являє собою співвідношення
зміни у споживанні блага х2 до зміни у споживанні блага х1 , де знак
мінус показує від’ємний характер залежності між змінними.

З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно
зменшуватись.

Обґрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз факторів, що
зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної
рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага
х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага
х1 , все навпаки. Отже, заміщення одиниць блага х2 в міру зменшення його
кількості на все більші обсяги блага х1 пов’язане зі зміною
співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.

З’ясування властивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як
можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід.
В економічній теорії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова.

O

ae

dh]„?y^„

:i:¤

4. Оптимальний план споживання домогосподарства Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізувати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає індивіду максимум корисності, називають оптимальним планом споживання. Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіставлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та можливостей, передбачених бюджетним обмеженням. Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкращий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байдужості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис. 3). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є економічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уздовж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план споживання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для плану споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідношення План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага. Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалізації індивідом оптимального плану споживання: доход має бути витрачений на споживання без залишку; гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогосподарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів індивідуального попиту на окреме благо. Рис.3. Оптимальний план споживання домогосподарства 5. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства. Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження догори; якщо знижується то донизу. Відповідно до цього індивід переходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Перенесені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції споживача на зміну доходу: а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі; в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага. Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням знижується. Типовим прикладом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби. Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням доходу знижується, а зі зменшенням зростає. Це, наприклад, блага, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, якто потреби в певних видах продуктів харчування. Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залежно від зміни доходу. Проте не можна абсолютизувати цю класифікацію споживчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподарства "типові" нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в "типовому" вищому блазі воно почне виявляти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби. Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють першочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку. Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зумовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження відбудеться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в якому зміниться ціна (рис. 23). Внаслідок цього індивід буде реалізовувати інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням. Рис.4. Виведення функції попиту домогосподарства Підвищення ціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву байдужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва частина рис. 4). Вона є графічним зображенням функції попиту домогосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який вперше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідніших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задоволення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить дешеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподарства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних продуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них. Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низького рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкуповуються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче. Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відповідно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток: Якщо ж еластичність нульова, то кажуть, що попит на це благо нееластичний, тобто ніяк не реагує на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни. Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (наприклад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо викличе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо: підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе зменшення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підвищення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений приклад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай. Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток: Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 1. Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, економісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загальний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реальних доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знаходяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків цінових зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосередкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи порізному можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціальноекономічні наслідки, прямо протилежні очікуваним. Таблиця 1. Класифікація благ відповідно до реакції попиту 6. Пропозиція домогосподарства Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або більше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і вільним часом. Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд де W ставка заробітної плати; Т загальний фонд часу; F вільний час; Р ціна споживчого блага; Х обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу). Розв'язання рівняння відносно Х трансформує бюджетне обмеження у такий вираз: Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходження оптимального плану споживання відбувається аналогічно до викладеного в § 3 цього розділу підходу, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати співвідношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 5). Рис. 5. Оптимальний план домогосподарства з урахуванням вільного часу Знаючи оптимальний вільний час, просто обчислити оптимальну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T F' = L*, де L* оптимальний робочий час. Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує незалежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну допомогу тощо). Це призведе до паралельного зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збільшення вільного часу. В екстремальному випадку зростання доходів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу дорівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме. Варіюючи ставку заробітної плати, можна дослідити взаємозв'язок між її величиною та пропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід згоден жертвувати на користь споживання. Теоретичне моделювання та емпіричні дослідження показали, що пропозиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставки заробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших знижується (рис. 6). Так, якщо W Висновки Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки: З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб обмежено можливостями господарника (матеріальними та фізичними). Це приводить до необхідності виходу суб'єктів господарської діяльності за межі домашнього господарювання, що здійснюється двома шляхами: 1) залученням до домашнього господарювання найманих робітників (постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню; 2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за відповідну платню. Господарювання взагалі необхідне, оскільки задоволення людських потреб обмежене. Якби маса продуктів (товарів) була необмеженою, то люди лише б споживали їх, не проводячи через господарювання, ринок, заробітну плату, ціни. Домашнє господарювання за таких умов опосередковується ринковими відносинами, входить складовою частиною до ринкової економіки на її мікрорівні. Засоби праці, які використовуються у домашньому господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця господаря є водночас господарською метою, засобом і фактором задоволення власних потреб. Самостійна праця господаря в межах домашнього господарювання не формує виробничих відносин. Проте праця домашнього господаря за винагороду чи самостійна праця підприємця (підприємницькі здібності) економічною теорією вважається виробничим фактором на рівні з капіталом і землею. Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування. Список використаної літератури 1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. – Новосибирск: Изд-во ЮКЭА, 1998. – 528 с. 2. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с. 3. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528 с. 4. Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478 5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с. 6. Голиков А.Н. Сборник задач по экономической теории. – Киров: АСА, 1997. – 264 с. 7. Грязнова А.Г. Экономическая теория национальной экономики и мирового хозяйства. – Москва: ЮНИТИ, 1998. – 326 с. 8. Гукасьян Г.М., Бородина Т.С. Экономическая теория. – Москва: ИНФРА-М, 1999. – 151 с. 9. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. – 336 с. 10. Добрынина А.И. Экономическая теория. – Санкт-Петербург: 1999. – 544 с. 11. Журавлева Г.П. Теоретическая экономика. – Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 485 с. 12. Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 1998. – 117 с. 13. Зубко Н.М. Экономическая теория. – Минск: НТЦ АПИ, 1998. – 311 с. 14. Каленюк І.С., Шегда А.В. Тести та контрольні запитання до курсу “Основи економічної теорії”. – Київ: “Знання”, 1997. – 64 с. 15. Камаев В.Д. Экономическая теория. – Москва: ИМПЭ, 1998. – 640 16. Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории. – Москва: ВЛАДОС, 1997. – 375 с. 17. Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1998. – 396 с. 18. Куликов Л.М. Основы экономических знаний. – Москва: Финансы и статистика, 1998. – 375 с. 19. Кураков Л.П. Экономическая теория. – Москва: Гелиос АРВ, 1999. – 715 с. 20. Мамедов О.Ю. Современная экономика. – Ростов - на - Дону: Феникс, 1998. – 672 с. 21. Мостовая Е.Б. Основы экономической теории. – Москва: ИНФРА-М, 1997. – 496 с. 22. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Київ: “Академія”, 1998. – 430 с. 23. Николаева И.П. Экономическая теория. – Москва: Финстатинформ, 1997. – 399 с. 24. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – Київ: Либідь, 1998. – 272 с. 25. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климк, В.П. Нестеренко. – Київ: Вища школа, 1997. – 743 с. 26. Основы экономической теории: Учебник / Под ред. С.В.Мочерного. – Киев: “Знання”, КОО, 2000. – 607 с. 27. Осокина В.В., Калина А.В. Экономическая теория и практика хозяйствования. – Киев: МАУП, 1997. – 308 с. PAGE 3 PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020