КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“ДОГОВІР ПОСТАВКИ”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ І ІСТОТНІ УМОВИ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ.

2. ПОСТАВКА ПРОДУКЦІЇ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ.

3. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ ПРОДУКЦІЇ ЗА КІЛЬКІСТЮ ТА ЯКІСТЮ.

4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У час становлення ринкових відносин важливе місце посідає договір та
умови його укладання. В сучасних умовах особливо зросла роль договору як
основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в
суспільстві.

Так, договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань.
Договір є угодою, але поняття «угода» ширше від поняття «договір», угоди
можуть бути односторонніми, двосторонніми і багатосторонніми. Тобто,
будь-який договір завжди є угодою, але не кожна угода є договором.
Відповідно, на договори поширюються правила щодо умов дійсності угод,
щодо підстав визнання їх недійсними й інші положення про угоди.

Актуальність обраної теми очевидна. В даній роботі в першу чергу
планується розглянути поняття та істотні умови договору поставки, також
окремим питанням буде розглянуто поставку продукції для державних
потреб, порядок приймання продукції за кількістю та якістю,
відповідальність сторін за порушення договору.

Гадаємо, що дана робота буде сприяти якнайкращому розумінню та
засвоєнню знань про договір поставки та умови його укладання та
дотримання.

Під час написання даної курсової роботи були використані такі методи
наукового дослідження як порівняльний, літературний, метод узагальнення
та інші.

1. ПОНЯТТЯ І ІСТОТНІ УМОВИ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ

З переходом до ринкової економіки постала проблема збереження
господарських зв‘язків, що склались між виготовлювачами і споживачами на
поставку сировини, матеріалів, енергоресурсів, комплектуючих виробів.
Розрив цих зв‘язків відчутно позначається на поставках товарів для
споживчого ринку. У зв‘язку з цим вживаються заходи щодо стабілізації
установлених і налагодження нових господарських зв‘язків передусім між
підприємствами, розташованими на території України.

Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з
постачання продукцією і товарами є договір поставки.

Договором визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на
встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань.
Договір є угодою, але поняття «угода» ширше від поняття «договір», угоди
можуть бути односторонніми, двосторонніми і багатосторонніми. Тобто,
будь-який договір завжди є угодою, але не кожна угода є договором.
Відповідно, на договори поширюються правила щодо умов дійсності угод,
щодо підстав визнання їх недійсними й інші положення про угоди.

В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основної форми, в
якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві.

Визначальним моментом договору є згода сторін.

Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Лише
як виняток, з метою забезпечення інтересів держави, її громадян,
законодавство передбачає можливість примусити того чи іншого суб’єкта
укласти договір. Так, Закон України «Про поставки продукції для
державних потреб» (22 грудня 1995 р.) в певних випадках зобов’язує
суб’єктів господарської діяльності, будь-якої форми власності, укласти
контракт на виконання державного замовлення.

Свобода договору передбачає вільний вибір контрагента. Так,
законодавець, піклуючись про інтереси громадян, «Положенням про порядок
і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності
власників транспортних засобів» (від 28 вересня 1996 p.) зобов’язує
власників автомобілів укласти договір-страхування цивільної
відповідальності, але він не обмежує їх у праві вибору страхової
компанії.

Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір,
який безпосередньо передбачений ЦК України чи іншим нормативним актом,
так і договір, який поєднує в собі ознаки кількох видів договорів, так
званий змішаний договір. У сторін є можливість проявити своє бачення
змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і
перерозподілити обов’язки в договорі за своїм розсудом.

Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація договорів може
проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація угод (консенсуальні
й реальні, сплатні й безоплатні, абстрактні й каузальні тощо). Але
договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх
поділ.

За договором поставки постачальник, який є підприємцем, зобов‘язується в
обумовлені строки (строк) передати у власність (повне господарське
відання або оперативне управління) покупцеві товар, призначений для
підприємницької діяльності або інших цілей, не пов‘язаних з особистим
(сімейним, домашнім) споживанням, а покупець зобов’язується прийняти
товар і оплатити за нього певну ціну.

Сторонами (суб‘єктами) цього договору є постачальник та покупець, які
займаються підприємницькою діяльністю.

Підприємство — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик
діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та
заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Суб’єктами підприємницької
діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав,
не обмежені у правоздатності та дієздатності; юридичні особи усіх форм
власності (ст. 2 закону України «Про підприємництво»).

Предметом (об’єктом) договору поставки є товар, який призначається для
підприємницької діяльності або інших цілей, не пов’язаних з особистим
(сімейним, домашнім) споживанням. Ця продукція, призначена для
виробничого споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або
товари, призначені для продажу на ринку чи для промислової переробки
(наприклад, цукор для кондитерської фабрики).

Договір поставки є консесуальним, двостороннім, оплатним. Як
консесуальний договір вважається укладеним з моменту досягнення
сторонами згоди щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і
відсутність належного протягом певного строку реагування постачальника
на зроблені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов
договору або рішення арбітражного чи третейського суду з
переддоговірного спору у випадках, передбачених угодою сторін або
законодавством. Договір поставки двосторонній, бо права і відповідні
обов‘язки виникають для обох контрагентів. Оплатний характер цього
договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція
оплачується покупцем за погодженими цінами.

Видаючи закони та інші нормативні акти, держава здійснює нормативне
регулювання цих відносин. Наприклад, у сфері поставок діє міждержавна
угода від 20 березня 1992 р. » Про загальні умови поставок товарів між
організаціями держав — учасниць СНД».

Угода про поставки підтверджує загальну вимогу закону щодо письмової
форми договору поставки, але при цьому допускають свободу вибору
учасниками одного з кількох можливих способів оформлення договірних
відносин:

а) складання одного документа, що підписується обома сторонами;

б) прийняття постачальником замовлення покупця до виконання;

в) обмін телеграмами, телетайпограмами, радіограмами або повідомлення за
допомогою факсу.

Виконання договору поставки полягає в у здійсненні сторонами усіх прав
та виконані ними всіх обов‘язків, що передбачені договором. Відповідно
до ст. 171 ЦК України взаємні зобов’язання за договором повинні
виконуватись одночасно, якщо інше не впливає із закону договору або
змісту зобов’язання. Свій головний обов’язок — передати покупцеві або за
його дорученням іншому підприємцю певну продукцію — постачальник
здійснює таким чином: від або відвантажує продукцію на адресу покупця чи
іншої особи, або повідомляє їх про готовність продукції до здачі. В
цьому випадку покупець вибирає продукцію на складі постачальника і
вивозить її своїми чи найманими засобами і за свій рахунок.

У ст. ст.161, 207, 208 ЦК України зазначено, що зобов‘язання повинні
виконуватися в натурі, належним чином і в установлений строк згідно з
законом договором, а за відсутністю таких вказівок — згідно з вимогами,
що звичайно ставляться. При виконанні договору кожна із сторін повинна
зважати на інтереси іншої сторони, сприяти іншій стороні у виконанні нею
своїх обов‘язків.

Передача продукції місцевому покупцеві має відмінності від іногородніх
поставок.

Основним способом здійснення місцевих поставок є централізована
доставка продукції на склад покупця автотранспортом. Роздрібним
торгівельним організаціям і позаринковим споживачам за прямими
договорами товари довозять підприємства промисловості. У разі
централізованих перевезень навантаження продукції і вивантаження
поворотної тари проводяться силами і засобами постачальника, а
вивантаження товарів і навантаження поворотної тари на складі одержувача
— силами і засобами одержувача і за його рахунок.

У разі іногородніх поставок продукцію здебільшого відправляють
залізничним або водним транспортом вантажною швидкістю або здають
установі зв‘язку для пересилання покупцеві. У договорі може бути
передбачено відвантаження товарів будь-яким видом транспорту або вибірка
їх покупцями.

Поставлену відповідно до умов договору продукцію покупець повинен
прийняти й оплатити за встановленими цінами (ч. 1 ст. 245 ЦК України)
продукція, що доставлена транспортною організацією, приймається
одержувачем відповідно до діючих на транспорті правил перевезення
вантажів. Остаточна перевірка відповідності одержаної продукції умовам
договору проводиться одержувачем на його складі за Інструкцією про
порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів
народного споживання за кількістю (від 15 червня 1965 р.) та Інструкцією
про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і
товарів народного споживання за якістю 9від 25 квітня 1966 р.).

Якщо під час приймання продукції виявлено недостачу або порушено умови
щодо якості, комплектності тощо, одержувач повинен зупинити перевірку і
забезпечити зберігання одержаної продукції в умовах, які запобігають
погіршенню якості або змішуванню її з іншою однорідною продукцією. Про
порушення, виявлені під час перевірки, складають акт за підписами
сторін, уповноважених на приймання з необхідними документами до нього є
підставою для пред’явлення претензій і позовів у зв’язку з порушенням
умов договору.

Реалізація поставленої договором продукції завершується її оплатою
(відповідні кошти надходять на розрахунковий рахунок
підприємства-виготовлювача). Якщо відповідно до чинних правил у
розрахунках за продукцію бере участь підприємство, яке не є стороною за
договором, то воно щодо розрахунків користується правами і несе
обов‘язки сторони за договором. Порядок і форми розрахунків визначаються
в договорі відповідно до чинних банківських правил.

Під час виконання договору поставки може виникнути потреба внести зміни
або доповнення до окремих його умов. Закон забороняє односторонню
відмову від виконання зобов’язання або односторонню зміну умов договору,
крім випадків, передбачених спеціальним законодавством. Сторони можуть
продовжити дію договору на новий строк. Зміна, розірвання або
продовження дії договору оформляються додатковою угодою, яку підписують
сторони, чи шляхом обміну листами, телеграмами.

Положеннями про поставки передбачено випадки, коли покупець має право в
односторонньому порядку відмовитися від виконання договору, попередивши
про це контрагента за один місяць:

а) при поставці продукції з відхиленням за якістю від нормативної
документації;

б) при завищенні постачальником ціни на продукцію тощо.

Покупець може також відмовитися від передбаченої договором продукції
(повністю або частково) за умови, що він повністю відшкодує
постачальникові збитки, спричинені такою відмовою.

2. ПОСТАВКА ПРОДУКЦІЇ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ

Визначальним моментом договору є згода сторін.

Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Лише
як виняток, з метою забезпечення інтересів держави, її громадян,
законодавство передбачає можливість примусити того чи іншого суб’єкта
укласти договір. Так, Закон України «Про поставки продукції для
державних потреб» (22 грудня 1995 р.) в певних випадках зобов’язує
суб’єктів господарської діяльності, будь-якої форми власності, укласти
контракт на виконання державного замовлення.

Відповідно закону України від 22.12.1995 р. «Про поставки продукції для
державних потреб» задоволення потреб у продукції, необхідної для
вирішення соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності
країни та її безпеки, забезпечення функціонування органів виконавчої
влади та інше здійснюється за допомогою державних замовлень та укладених
на їх основі державних контрактів (договорів).

Державними замовниками виступають міністерства. Інші органи державної
влади, а також державні установи й організації, які уповноваженні Урядом
укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення і яким
наділені для цієї мети кошти з державного бюджету. Виконавцями
державного замовлення можуть бути суб‘єкти господарської діяльності
України будь-яких форм власності. Для виконавців державного замовлення,
заснованих повністю або частково на державній власності (державних
підприємств, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний
пакет акцій належить державі. Орендних підприємств, заснованих на
державній власності), а також для суб‘єктів господарської діяльності
усіх форм власності — монополістів на відповідному ринку продукції —
державні замовлення на поставку продукції є обов‘язковими. Якщо
виконання такого замовлення не викликає у них збитків.

3. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ ПРОДУКЦІЇ

ЗА КІЛЬКІСТЮ ТА ЯКІСТЮ

Договір поставки може виконувати роль основного документа, що визначає
права та обов‘язки сторін, якщо в ньому чітко і повно викладено
необхідні умови поставки. Відповідно до ст. 153 ЦК України договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто
згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов‘язково обумовлюється
кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна
товару, відвантажувальні та платні реквізити. У разі відсутності цих
умов в договорі він вважається неукладеним.

Що ж до інших умов, як, наприклад, комплектність, порядок розрахунків.
Тощо, то їх може і не бутив конкретному договорі. Проте якщо на
визначенні таких умов у договорі буде наполягати одна із сторін, вони
також набувають значення істотних.

Кількість належних до поставки товарів визначається у договорі на
основі замовлення покупця або через встановлення спеціальних квот
(державного бронювання) на обов‘язковий продаж ресурсів виконавцям
державних замовлень, які мають стратегічне значення і пов‘язані з
підтриманням необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.

З визначенням кількості належної до поставки продукції тісно пов‘язане
поняття асортименту. Розділ товарів за окремими групами та
співвідношення їх і становлять асортимент.

Види асортименту: груповий — це співвідношення значних груп певної
продукції, обумовленої в договорі; розгорнутий (внутрішньогруповий) —
характеристика в договорі окремих груп належної до поставки продукції
більш детальними показниками (за артикулами, фасонами, моделями тощо).
Розгорнута номенклатура належної до поставки продукції визначається в
договорі на основі замовлення покупця.

Однією з істотних умов договору, яка характеризує предмет поставки з
точки зору придатності його до використання за цільовим призначенням, є
умова щодо якості продукції.

Якість продукції — це сукупність властивостей і характеристик, які
відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність
продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого
призначення потреби споживачів.

Згідно з положенням про поставки продукції та положення про поставки
товарів продукція (товари) можуть відповідати за якістю стандартам,
технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості
продукції або зразком (еталоном).

Продукція, що імпортується та підлягає обов‘язковій сертифікації на
території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, якій
підтверджує відповідність її обов‘язковим вимогам нормативних
документів.

У справі забезпечення «належної якості, надійності та довговічності
продукції, призначеної для тривалого користування або зберігання,
важливе місце відводиться гарантійним строкам. За ст. 250 ЦК України
гарантійний строк — це передбачений стандартом, технічними умовами або
договором «більш тривалий, порівняно із загальними строками якісної
перевірки, строк для виявлення покупцем недоліків поставленої
продукції». На вимогу покупця постачальник повинен безплатно виправити
недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію
доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що
недоліки виникли в наслідок порушення покупцем правил користування
продукцією, або зберігання її. Сторони можуть визначати гарантійні
строки у договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і
навіть продовжувати вже встановлені гарантійні строки.

Характеристика предмету договору поставки іноді пов‘язана із визначенням
комплектності продукції. Продукція повинна поставлятися комплектно,
відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо
комплектність не визначена цими документами, вона в необхідних випадках
обумовлюється договором. У договорі може бути передбачено поставку
продукції з додатковими до комплекту виробами, або без окремих
непотрібних покупцеві виробів, що входять до комплекту (ст. 251 ЦК
України).

????????>?чності поставки та особливостей виробництва.

Істотною умовою договору поставки є ціна. Від цін та обсягу поставки
залежить загальна сума договору. Ціни на продукцію а також тару й
упаковку встановлюються в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору постачальник
повинен маркувати продукцію, яку він виготовляє. Крім того, на упаковці
або безпосередньо на самій продукції слід проставляти товарні знаки,
зареєстровані в установленому порядку. Для забезпечення схоронності
продукції при перевезенні або зберіганні її потрібно поставляти у
належній тарі чи упаковці.

Вимоги щодо якості тари й упаковки визначаються стандартами технічними
умовами або договором.

Крім розглянутих умов, в договорі можуть обумовлюватись порядок
відвантаження, доставки і здачі продукції покупцеві, порядок розрахунків
та інші умови поставки.

Цивільно-правові зобов’язання сторони повинні виконувати добровільно. Як
підкреслювали римські юристи: «Pacta sunt servanda» — договори повинні
виконуватися. В більшості випадків контрагенти добросовісно виконують
взяті на себе за договором зобов’язання. До порушників договору, у
відповідності з чинним законодавством, можуть бути застосовані певні
заходи впливу.

Основний засіб примусити боржника виконати зобов’язання — це покласти на
нього обов’язок по відшкодуванню збитків, в цьому випадку кредитор не
відчує негативних наслідків майнового характеру, які настають при
порушенні договору контрагентом. Але це не завжди можливо, і пов’язане
це з певними труднощами. По-перше, кредитор змушений належним чином
доводити і обґрунтовувати розмір збитків, які він поніс, а це справа
складна і клопітка. По-друге, навіть за наявності доведених збитків
кредитор не завжди зможе отримати задоволення від боржника з такої
простої причини, як відсутність у останнього коштів і майна, на яке за
законом може бути звернене стягнення. По-третє, інколи неналежне
виконання зобов’язань може не потягнути за собою збитків у кредитора,
але їх видима відсутність ще не означає, що інтереси кредитора не
постраждали. Безкарність боржників буде обумовлювати порушення
зобов’язань і надалі.

З метою уникнення подібних випадків, окрім загальних засобів правового
впливу, якими є примушення порушника до виконання зобов’язання в натурі
й стягнення збитків, законодавець передбачає і додаткові засоби, які
можуть вплинути на боржника й примусити його виконати зобов’язання. До
них відносяться способи забезпечення виконання зобов’язань.

В юридичній літературі під способами забезпечення виконання зобов’язань
розуміють додаткові забезпечувальні заходи, які мають спеціальний
(додатковий) характер і дають можливість досягнути виконання незалежно
від того, чи заподіяні кредитору збитки і чи є у боржника майно, на яке
може бути звернене стягнення за виконавчим документом.

Чинне законодавство передбачає наступні способи (види) забезпечення
виконання зобов’язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в)
порука; г) завдаток; д) гарантія.

Наведені вище способи забезпечення виконання зобов’язань мають спільну
мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за
зобов’язанням. Кожен із встановлених законом способів обумовлює
виникнення поруч з головним (основним) зобов’язанням нового
зобов’язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний
характер. З цього випливає, що додатковим зобов’язанням можна
забезпечувати лише дійсні вимоги, тобто такі, які реально існують на
момент укладання угоди. Якщо недійсним буде основне зобов’язання, то,
відповідно, недійсними стають і будь-які способи забезпечення його
виконання.

Способи, які забезпечують виконання зобов’язань, встановлюються в
інтересах кредитора. Тому при уступці вимоги до нового кредитора
переходять усі права, які забезпечують виконання зобов’язання. В той же
час при переводі боргу зберігають свою чинність лише ті способи
забезпечення зобов’язань, які стосуються зобов’язань між кредитором і
боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами
(порука, гарантія).

Незважаючи на загальну спільну мету, кожен із способів забезпечення
виконання зобов’язань має свої особливості. Завдаток і неустойка
забезпечують виконання зобов’язань боржником в натурі під загрозою
настання для нього невигідних майнових наслідків. Так, Закон України
«Про захист прав споживачів» (ст. 14) передбачає, що за кожен день
прострочки понад встановлений строк терміну виконання продавцем свого
обов’язку по ремонту проданої ним речі він сплачує покупцеві неустойку в
розмірі 1% від вартості речі.

Порука та гарантія забезпечують кредитору більшу вірогідність
задоволення його грошових вимог, оскільки при невиконанні боржником
зобов’язання, є можливість звернутися за їх задоволенням до третьої
особи.

Застава, з одного боку, забезпечує виконання боржником зобов’язання в
натурі, а з другого — гарантує кредитору задоволення його інтересів при
невиконанні боржником основного зобов’язання.

Вибір способу забезпечення виконання зобов’язання в багатьох випадках
залежить від суті зобов’язання. Так, для зобов’язань, які виникають з
договору позики чи кредитного договору, характерним способом
забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов’язання по виконанню
робіт чи наданню послуг звичайно забезпечуються неустойкою, зобов’язання
з участю громадян, що виникають із договорів відчуження майна,
забезпечуються завдатком.

Для того, щоб конкретне зобов’язання було забезпечене одним з наведених
вище способів, необхідно, щоб той чи інший спосіб був передбачений
самими сторонами безпосередньо в договорі або забезпечення зобов’язання
певним способом передбачалося в законі.

Певні способи забезпечення виконання зобов’язань можуть встановлюватися
як в законі, так і в договорі (застава, неустойка), інші — виключно за
погодженням сторін (порука, гарантія).

У проекті нового ЦК України способи забезпечення зобов’язань поділяються
на зобов’язально-правові та речево-правові.

До першого виду віднесено неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до
другого — заставу і утримання

4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ

Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів щодо виконання
договорів. Порушення умов договору поставки призводить до невигідних
наслідків для його учасників.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору
поставки настає у формі відшкодування збитків і неустойки (штрафу,
пені). За загальним правилом, неустойка у договорі поставки є заліковою,
бо збитки відшкодуються лише в частині, не покриті неустойкою. Лише у
випадках непоставки або поставки продукції неналежної якості чи
некомплектної покупець стягує з постачальника встановлену неустойку, і,
крім того, завдані такою поставкою збитки без зарахування неустойки.
Застосування санкцій є правом (а не обов‘язком) сторони за договором.

Розглянемо наслідки порушення сторонами найголовніших умов договору.

Прострочення поставки або недопоставка — це однотипні правопорушення бо
в разі непоставки прострочено поставку якоїсь частини партії продукції в
обумовлений строк. Уразі прострочення поставки або непоставки
постачальник сплачує покупцеві неустойку, розмір якої залежить від
вартості непоставленої у встановлений строк продукції. Виходячи з
принципу реального виконання зобов’язань (ст. 207, 208 ЦК України),
постачальник повинен поповнити непоставлену кількість продукції , в
наступному періоді в межах строку дії договору, а щодо продукції, яка
розподіляється, — з урахуванням строку дії ліміту (фонду). Поповнення
непоставки продукції здійснюється в асортименті того періоду, в якому
вона мала місце, а товарів — в асортименті наступного строку поставки,
якщо іншу номенклатуру (асортимент) не буде додатково погоджено між
сторонами. Покупець має право відмовитись від продукції, поставку якої
прострочено, якщо інше не передбачено в договорі. Продукцію,
відвантажену постачальником до одержання повідомлення покупця, останній
повинен прийняти і оплатити.

Зазначена вище неустойка за непоставку або прострочення поставки
стягається одноразово. Це означає, що обсяг непоставленої продукції не
враховується при визначенні розміру неустойки за такі самі порушення в
наступних здавальних періодах.

Серйозним порушенням договірної дисципліни при поставках є відхилення
виготовлювача від вимог щодо якості продукції. Дуже часто в продукції
виявляються дефекти. Які можна й економічно доцільно усунути в місці її
одержання. На вимогу покупця їх усувають працівники виготовлювача
протягом 20 днів, якщо інший строк не передбачений нормативною
документацією або договором. У разі усунення дефектів силами і засобами
покупця виготовлювач відшкодовує йому понесені витрати. Якщо дефекти
усунуто виготовлювачем в обумовлений строк, а також якщо покупець не
вимагав їх усунення, майнові відповідальності у вигляді штрафів
постачальник не несе.

Якщо якість продукції не відповідає стандарту, технічним умовам, іншим
нормативним документам, зразкам або умовам договору : покупець має
право відмовитись від прийняття та оплати продукції, а якщо вона вже
оплачена, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум і
заміни продукції на доброякісну. За це порушення договору виготовлювач
сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 % вартості продукції неналежної
якості. Разом з тим, покупець має право прийняти зазначену продукцію за
договірною ціною або для реалізації на комісійних засадах.

У разі поставки продукції, яка відповідає нормативній документації,
але виявиться нижчого сорту, ніж зазначено в документі, що посвідчує
якість, покупець має право або прийняти її за ціною, передбаченою для
продукції відповідного сорту (якості) або відмовитись від прийняття
продукції. Одержавши від покупця повідомлення про відмову від продукції
недоброякісної або нижчого сорту, виготовлювач повинен протягом 10 днів,
а щодо продукції, яка швидко псується, протягом 24 годин розпорядитися
нею. Якщо виготовлювач у зазначені строки не розпорядився продукцією,
покупець може реалізувати її на місці або повернути виготовлювачеві.
Продукція. Яка швидко псується в усіх випадках підлягає реалізації на
місці. У разі відмови покупця від недоброякісної продукції або
використання її не за цільовим призначенням вона не зараховується у
виконання зобов‘язань за договором поставки (п. 41,59 Положення про
поставки продукції; п. 34,52 Положення про поставки товарів).

Серйозним правопорушенням є поставка некомплектної продукції.

В цьому разі на вимогу покупця виготовлювач повинен доукомплектувати
продукцію або замінити її комплектною у 20-денний строк після одержання
такої вимоги, якщо інший строк не передбачено угодою сторін. До
виконання цієї вимоги покупець може не оплачувати некомплектну
продукцію, а якщо вона вже оплачена, вимагати повернення сплачених сум.
У разі, коли виготовлювач в обумовлений строк не укомплектує продукцію
або не замінить ї на комплектну, покупець може відмовитись від продукції
і стягнути з виготовлювача штраф у розмірі 20 % її вартості, виключаючи
і вартість частин, яких не вистачає (п. 42,59 Положення поставки
продукції; п. 35,52 Положення поставки товарів).

Положення про поставки передбачають майнові санкції також за порушення
постачальником інших умов договору: за незалежне маркування й упаковку;
за поставку продукції без застосування засобів пакетування або тари —
обладнання тощо.

За договором поставки певні права і обов’язки має і покупець. Він
зокрема, повинен прийняти продукцію та оплатити її за встановленими
цінами. Якщо без згоди покупця поставлено продукцію не передбачену
договором, або з порушенням умов договору, або при відсутності договору,
він має право відмовитись від прийняття її для використання і від
оплати. В цих випадках продукція приймається на відповідальне зберігання
покупця, а у випадках, визначених транспортним законодавством, покупець
може відмовитись від приймання продукції від органів транспорту.

Важливим обов’язком покупця є своєчасна і повна оплата замовленої
продукції. Розрахунки між суб‘єктами господарської діяльності за
поставки продукції, здійснюються переважно шляхом попередньої оплати,
якщо інша форма розрахунків не обумовлена угодою сторін. За несвоєчасну
сплату заборгованості підприємства-боржники сплачують на користь
кредиторів, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 2 % від суми
заборгованості за кожний день прострочення платежу в розмірі,
визначеному законом, якщо інший розмір пені не передбачено угодою
сторін. Сплачена при цьому пеня відноситься на результати фінансової
діяльності підприємства-боржника. Покупець відповідає також за
прострочення. Повернення тари, засобів пакетування та деякі інші
порушення договору.

За положенням про поставки продукції (п.74) та положенням про поставки
товарів (п. 65) сторонам надається можливість передбачити у договорі
відшкодування збитків у твердій сумі, яка полягає стягненню в разі
неналежного виконання контрагентом зобов‘язання. Тоді позивачеві, не
потрібно доводити фактичний розмір нанесених збитків.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань.
Договір є угодою, але поняття «угода» ширше від поняття «договір», угоди
можуть бути односторонніми, двосторонніми і багатосторонніми. Тобто,
будь-який договір завжди є угодою, але не кожна угода є договором.
Відповідно, на договори поширюються правила щодо умов дійсності угод,
щодо підстав визнання їх недійсними й інші положення про угоди.

В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основної форми, в
якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві.

Визначальним моментом договору є згода сторін.

Предметом (об’єктом) договору поставки є товар, який призначається для
підприємницької діяльності або інших цілей, не пов’язаних з особистим
(сімейним, домашнім) споживанням. Ця продукція, призначена для
виробничого споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або
товари, призначені для продажу на ринку чи для промислової переробки
(наприклад, цукор для кондитерської фабрики).

Договір поставки є консесуальним, двостороннім, оплатним. Як
консесуальний договір вважається укладеним з моменту досягнення
сторонами згоди щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і
відсутність належного протягом певного строку реагування постачальника
на зроблені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов
договору або рішення арбітражного чи третейського суду з
переддоговірного спору у випадках, передбачених угодою сторін або
законодавством. Договір поставки двосторонній, бо права і відповідні
обов‘язки виникають для обох контрагентів. Оплатний характер цього
договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція
оплачується покупцем за погодженими цінами.

Під час виконання договору поставки може виникнути потреба внести зміни
або доповнення до окремих його умов. Закон забороняє односторонню
відмову від виконання зобов’язання або односторонню зміну умов договору,
крім випадків, передбачених спеціальним законодавством. Сторони можуть
продовжити дію договору на новий строк. Зміна, розірвання або
продовження дії договору оформляються додатковою угодою, яку підписують
сторони, чи шляхом обміну листами, телеграмами.

Договір поставки може виконувати роль основного документа, що визначає
права та обов‘язки сторін, якщо в ньому чітко і повно викладено
необхідні умови поставки. Відповідно до ст. 153 ЦК України договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто
згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов‘язково обумовлюється
кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна
товару, відвантажувальні та платні реквізити. У разі відсутності цих
умов в договорі він вважається неукладеним.

Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів щодо виконання
договорів. Порушення умов договору поставки призводить до невигідних
наслідків для його учасників.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору
поставки настає у формі відшкодування збитків і неустойки (штрафу,
пені). У разі поставки продукції, яка відповідає нормативній
документації, але виявиться нижчого сорту, ніж зазначено в документі, що
посвідчує якість, покупець має право або прийняти її за ціною,
передбаченою для продукції відповідного сорту (якості) або відмовитись
від прийняття продукції.

Список використаної літератури:

Конституція України від 28.06.1996 р.

Закон Україні » Про поставки продукції для державних потреб» від 22
грудня 1995р. № 0493-95 ВВР № 3/1996 р.

Закон України “Про захист прав споживачів” від 12. 05. 1991 р.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1993. — № 2. —
С.77

Законодавство України про нотаріат // Бюлетень законодавства і юридичної
практики України. — 1998. — № 5. — С. 158-159.

Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна
частина. – К. : Наукова думка, 2000. – 304 с.

Кодифікація приватного ( цивільного) права України за ред. А.С. Доверга.
– Київ, „ Український центр правничих студій” – 2000.

Коментар до Цивільного кодексу України за ред. Харитонова Є.О.,
Калітенко О.М. – Х.- 2004. С.1657

Радянське цивільне право. Ч. 2. /під редакцією професора В.Ф.Маслова і
А.А. Пушкіна. К,1983 р.

Практика судів України в цивільних справах // Бюлетень законодавства і
юридичної практики України. — 1995. — № 2. — С. 73-74.

Цивільне право О.А. Підопригора, Вентурі. К, 1997 р.

Цивільне право України.ч.ІІ за ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи. В.М.
Ігнатенка. –Х., „ Право”. – 2000. – С.463

Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. за ред.
Харитонова Є.О., Калітенко О.М., — Харків, — „Одісей” – 2002,С.638 36.

Цивільно-правові документи. за ред. В.Д. Гвоздецького., — Київ. „
Наукова думка” 2000, С.318

Цивільне право України кн.ІІ за ред. О.В. Дзери, Н.С, Кузнєцової, — К.,
2002.с.412

Похожие записи