ТВОРЧА РОБОТА

на тему:

“Ділова жінка”

(на прикладі Юлії Тимошенко)

ПЛАН

ВСТУП

1. ЖИТТЄВИЙ І ДІЛОВИЙ ШЛЯХ Ю.ТИМОШЕНКО

2. ДІЛОВІ ЯКОСТІ Ю.ТИМОШЕНКО

3. ПОГЛЯДИ ДІЛОВОЇ ЖІНКИ НА ПОЛІТИЧНУ, ЕКОНОМІЧНУ ТА КУЛЬТУРНУ СИТУАЦІЮ
В ДЕРЖАВІ

3.1. Про кадри та процес їх узгодження

3.2. Про багатство українців, інфляцію і тарифи

4. ДІЛОВА ЖІНКА ТА ІМІДЖ ЧЕРЕЗ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема курсової роботи: “Ділова жінка”.

Актуальність даної теми полягає в тому, що жінка з давніх-давен
перебувала на другорядних позиціях, порівнюючи зі статусом чоловіків, а
в деяких культурах, наприклад, мусульманських, жінка і далі перебуває в
ролі додатку до чоловіка. Наш час відкриває нові можливості для жінок: в
сфері політики, культури, бізнесу. Якщо колись словосполучення “ділова
жінка” дивувало б слух, то сьогодні це вже буденна фраза, яка доводить,
що і жінки не гірше за чоловіків, можуть займатися комерційною,
суспільною та політичною діяльності.

В даній роботі планується дослідити образ ділової жінки на прикладі
однієї з найвідоміших особистостей сучасної України – Юлії Тимошенко.
Людини, яка пройшла шлях від простого економіста державного підприємства
до діючого прем’єр-міністра України.

В цій роботі спробую прослідкувати життєвий шлях ділової жінки,
визначити головні риси характеру, які дозволяють досягати ділових
успіхів.

Юлія Тимошенко — непроста людина й неоднозначний політик. За спиною
першої в історії України жінки-прем’єра — створення легендарних
бізнес-схем для сумнозвісних ЄЕСУ та альянс із Павлом Лазаренком,
нетривалий, але дуже яскравий період віце-прем’єрства й активна участь в
«Україні без Кучми», відсидка в Лук’янівському СІЗО й натхненна праця на
перемогу в команді кандидата у президенти Віктора Ющенка. Її потай не
люблять багато соратників, і їй публічно віддають належне багато
противників.

Сьогодні прем’єр Тимошенко переживає один із найскладніших етапів у
своїй кар’єрі. В певному сенсі, вона сьогодні у шкірі Віктора
Андрійовича зразка 2000—2001. Тодішній Президент декларував абсолютну
довіру тодішньому прем’єру, але при тому не втрачав нагоди самостійно
покермувати Кабінетом, дуже ревниво реагуючи на популярність глави
уряду. Аналогію не можна назвати абсолютно коректною не лише тому, що
Ющенко — не Кучма. А й тому, що Тимошенко — не Ющенко. Проте конфлікт
між двома головними політичними небожителями, здається, позначився. Хоч
би як заперечували це його безпосередні учасники. Хочеться вірити, що
порозуміння буде знайдено. Адже воно — запорука довіри населення,
втратити яку легше, ніж завоювати знову.

1. ЖИТТЄВИЙ І ДІЛОВИЙ ШЛЯХ Ю.ТИМОШЕНКО

44 роки, народилася 27 листопада 1960 року у Дніпропетровську.

Освіта: закінчила економічний факультет Дніпропетровського державного
університету.

Сімейний стан: одружена, хоча з чоловіком не живе вже більше 10 років.
Має доньку Євгенію, яка лише минулого року повернулася з навчання у
Великобританії. В 2002 вона закінчила Лондонську школу економіки, тема
дисертації стосувалася приватизації української енергетики.

Хоббі: любить красивий одяг, займається спортом, розповідає про пробіжки
у лісі разом зі своєю собакою.

Статки: нікому не вдалося виявити рахунки Тимошенко і скільки на них
лежить. Сама вона каже, що навіть в найкращі часи не заробляла більше 5
тисяч доларів у місяць. Хоча іноді на стільки тягне одна річ з її
гардеробу, який вона часто оновлює. Останнім часом в закордонних засобах
масової інформації Тимошенко називають найбагатшою жінкою в Україні.

Кар’єра: Під час навчання у вузі стався випадок, який змінив усе її
життя. Якось увечері подзвонив телефон, юнак помилився номером, але
вирішив продовжити спілкування. Так Юлія познайомилася зі своїм
майбутнім чоловіком Олександром.

Після закінчення університету Юлія Тимошенко протягом п’яти років
працювала інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному
заводі ім.Леніна.

Свій перший бізнес Тимошенко почала з прокату відеокасет. Потім був
кооператив з надання послуг населенню і молодіжний центр «Термінал».

На початку об’єднаний капітал двох сімей – Тимошенків-старших і
Тимошенків-молодших починає займатися продуктами нафтопереробки і
створює Корпорацію «Український бензин», яка згодом стає монополістом у
забезпеченні агропромислового комплексу Дніпропетровщини
нафтопродуктами.

Паралельно утворюється ще одна структура – міжнародний концерн «Сіаль»,
який спеціалізувався на видобутку природнього каменю. «Сіаль», за
деякими даними, приватизував кілька кар’єрів, сім’я Тимошенків
називалася газетою «Свобода» володарем 25% акцій Токовського родовища
червоного граніту – єдиного у світі. Продуктивність цього кар’єру – 12
тис. кубометрів щорічно. Вартість одного кубометру граніту сягає 7 тис.
дол.

У середині 90-х Юлія Тимошенко створює разом з Віктором Пінчуком
корпорацію «Співдружність», яка займається газом. Але ця співпраця була
нетривалою.

У 1995 на основі КУБу виникають «Єдині енергетичні системи України», які
очолює 36-річна Тимошенко. Хрещеним батьком компанії вважали Павла
Лазаренка.

У 1995 році проти Тимошенко в Україні було порушено кримінальну справу
за фактом контрабанди 26 тисяч доларів, які були знайдені у неї в
запорізькому аеропорту. Аналогічну справу порушили в Росії — митники
знайшли у речах Тимошенків 200 тисяч доларів. Справу закрили у 2001.

До початку 1997 року (пік владних можливостей Лазаренка) компанія
контролювала 25% української економіки.

Основним напрямом діяльності ЄЕСУ у 1996–1997 роках було постачання газу
в Донецьку, Дніпропетровську, Черкаську, Сумську, Полтавську,
Кіровоградську та Миколаївську області, а також співпраця з РАТ
«Газпром» і АТ «Укргазпром» у питаннях здійснення взаєморозрахунків за
транспортування газу іноземним споживачам через територію України.

До складу ЄЕСУ увійшли (як говорилося у рекламному буклеті) 20
промислових і комерційних структур, науково-дослідні інститути, венчурні
фірми, авіакомпанія «ЄЕС-авіа», два банки – «Південкомбанк» та
«Слов’янський».

ЄЕСУ також стає конкурентом на ринку газу «Республіки» Шарова та Бакая.

В цей період до Тимошенко приходить слава. З’являється злива статей і
відеоматеріалів. Їй присвячують колекції одягу, а бобринецьку спортивну
команду «Новатор» перейменовують на «Юлія-Новатор». Окрім того у 1998
Тимошенко отримує орден Варвари Великомучениці.

У грудні 1996 року Тимошенко дообирається до парламенту за 229
Кіровоградським округом з рекордним результатом — 92,3%. Попереднім
депутатом на цьому окрузі був Василь Васильович.

Слід відзначити, що Тимошенко входить тоді не в пролазаренківську
«Єдність», а у прокучмівський «Конституційний Центр».

У квітні 1997 року Тимошенко приїздить до США, де виступає у Школі
міжнародних відносин при Уіверситеті Джонса Гопкінса. «Я буду настоювати
на прийнятті законодавства, яке спрямоване на ринкові реформи, в тому
числі і ті, які стосуються приватної власності і залучення інвестицій,
які могли б зменшити вплив бюрократії та тіньової економіки на бізнес»,
— говорила Юлія Володимирівна під оплески розчулених американців.

Ще одним знаковим фактом є те, що в березні 1997 року журнал «Time»
повідомив, що напередодні візиту зустрічі з Борисом Єльциним Білл
Клінтон отримав листа від Юлії Тимошенко. В ньому вона просила порушити
питання монополії «Газпром» на газовому ринку.

Газпром виявився Юлі не по зубах, Рем Вяхірєв, голова «Газпрому»,
пообіцяв розібратися і вжити заходів. Але Тимошенко змогла порозумітися
з ним. Не в останню чергу завдяки жіночій красі. На одну з зустрічей із
головою «Газпрому» вона з’явилася в короткій спідниці і ботфортах.

«Я була тоді молодша, і мені такий одяг подобався. Вяхірев виразно
зачудувався, і запитав, чи може людина, яка одягається настільки
екстравагантно, запропонувати щось серйозне. Я думаю, він дивився на
мене з батьківською іронією», — пояснювала ситуацію Тимошенко на своєму
форумі.

Втім, Вяхірєв тоді погодився на умови Тимошенко і сприяв їй доки
працював у «Газпромі». Вяхірєва звільнили приблизно в той же час, коли у
Тимошенко почалися проблеми всередині країни.

У 1997 у немилість до Кучми потрапив увесь «дніпропетровський клан».
Лазаренка звільнили з прем’єра. На вибори 1998 року він пішов з
«Громадою» вже як опозиціонер. 6-им номером списку була Юлія Тимошенко.
Але в парламент вона пройшла по 99 одномандатному округу.

В парламенті Тимошенко заявляє про формування тіньового уряду. До його
складу входять Лариса Скорик, Олег Білорус, Леонід Косаківський, Іван
Салій та інші. Тимошенко активно критикує Кучму і тодішнього прем’єра
Пустовойтенка.

Вона також очолює бюджетний комітет. Ініціює бюджетну реформу.

В той же час ЄЕСУ виштовхали з газового ринку, податкова висунула проти
компанії позов на 1,4 млрд. грн.

Тоді Тимошенко вирішує піти на чашку чаю з президентом. Про що там
ішлося, не відомо, але Тимошенко вдалося на деякий час нівелювати атаки
на свій бізнес.

Можливо, посередником у справі примирення Юлії Тимошенко з Кучмою став
відомий політолог Дмитро Видрін. Петро Василів у журналі «ПіК»
припустив, що Дмитро Видрін координує діяльність групи іміджмейкерів
Юлії Тимошенко (журналіста Віталія Чепиноги, соціолога Віктора
Небоженка, психолога Олега Покальчука та поліграфіста Петра Якобчука).
Три з чотирьох працюють з Тимошенко донині.

Після того, як скандал навколо Лазаренка стає публічним, Тимошенко
досить швидко розриває стосунки з «Громадою» і створює свою партію і
фракцію «Батьківщина». Її ролики активно крутяться по телебаченню.

У розпалі політичних баталій Тимошенко захищає у київському
національному економічному університеті кандидатську дисертацію на тему
«Державне регулювання податкової системи». Тоді ж за нею закріплюється
імідж реформатора.

На виборах 1999 ходили чутки, що оточення Тимошенко причетне до
фінансування президентської кампанії Олександра Мороза. Тоді ж Кучма
заявив, що про її прем’єрство не може бути і мови, адже вона є руками
Павла Лазаренка.

Водночас у грудні 1999 року новопризначений прем’єр-міністр Віктор
Ющенко запропонував Юлії Тимошенко посаду віце-прем’єра з
паливно-енергетичних питань. Першою її поїздкою був візит до Москви, де
вона визнала незаконний відбір Україною російського газу і борги за
нього.

Тимошенко домовилась про погашення боргів, які її вороги
охарактеризували як спробу заплатити за борги ЄЕСу з державної казни.
Олександр Волков звинуватив Юлію Тимошенко у непатріотизмі. А вона
поклала всю провину за борги на «Нафтогаз України» і таким чином
поквиталася з Бакаєм, який тоді його очолював і який свого часу усунув
Тимошенків з газового ринку України.

Після цього починається боротьба Тимошенко з корупцією на енергоринку,
яка отримала назву «Чиста енергія».

Серед інших заслуг Тимошенко у 2000 році її сайт згадує, що уряд
виплатив населенню додатково 18 млрд. грн. З них 9 млрд. грн. були
отримані за рахунок вилучення коштів з тіньової сфери, заборони бартеру
та запровадження конкурентних принципів на енергоринку.

У січні 2000 р. фінансово-промислові лобісти з оточення президента
домагаються підписання президентом указу про її відставку. Секретар РНБО
Марчук пише доповідну Кучмі, з якої випливає, ніби перебування Тимошенко
на посаді віце-прем’єре шкодить національним інтересам України.

Тимошенко починають цькувати у пресі, вона пробує балотуватися по 99
округу, але через зливу чорного піару відмовилася.

У листопаді Генпрокуратура порушує справу проти Тимошенко. За
твердженням слідства, керівництво ЄЕСУ давало великі хабарі
представникам міністерства оборони Росії, що дозволило компанії
здійснити низку фінансових операцій по відмиванню більше 400 мільйонів
доларів.

Слідство триватиме 4 роки. За них Генпрокуратура чотири рази робитиме
подання на Тимошенко до Верховної Ради, але парламент відмовлятиметься
розглядати.

У лютому 2001 р., у розпал касетного скандалу, Тимошенко очолила Форум
національного порятунку.

А вже 13 лютого була арештована за обвинуваченнями Генеральної
прокуратури. Тимошенко тримали в Лук’янівському СІЗО.

У СІЗО до неї застосовували «особливо жорсткий режим, тобто «давили»
фізично і психологічно».

Як розповідала лідер БЮТ, вона «отримувала воду через санчастину», тому
що у в’язниці «з кранів ллється технічна вода, її не можна пити».
Адвокати попередили Тимошенко, що можлива передача отруєної води, в
результаті арештована від неї відмовилася.

Продукти, які передавали, виявилися інакше упаковані, і вона також від
них відмовилася. «У результаті я залишилась і без води, і без їжі», —
розказувала Тимошенко.

Зі слів Тимошенко, їй не давали «нормальне болезаспокійливе», не
допускали лікарів, не дозволяли побачень. «Також лідер опозиції не могла
отримувати передачі – те щоденне харчування, без якого Тимошенко не
могла обійтися внаслідок стану здоров’я, який погіршився».

«На прогулянки Юлію водили не загальною «арештантською стежкою», а
підземними казематами, де не було світла. Крім того, як зауважувала
Тимошенко, її дії постійно відстежувалися.

Кажуть, саме перебування у СІЗО Тимошенко ніколи не пробачить своїм
ворогам, зокрема й Кучмі.

У березні в Києві проходили мітинги на захист Тимошенко і Печерський
районний суд визнав безпідставність висунутих звинувачень і санкцію на
арешт скасував.

Навесні 2001 року Тимошенко виступила ініціатором проведення
всенародного референдуму про недовіру президенту: «Подальші переговори з
президентом безглузді. Він не спроможний на самообмеження ні ментально,
ні генетично…» Проте реалізувати свою ініціативу лідеру «Батьківщини»
не вдалося, згадує «Дзеркало тижня».

У травні з’явилися дані про те, що Юлія Тимошенко планує створити
опозиційне передвиборче об’єднання. 22 грудня 2001 року блок з’явився на
світ. Його склали «Батьківщина», «Собор», УРП й УСДП.

У березні 2002 Тимошенко та її блок пройшли до парламенту, набравши 7,2%
голосів. Восени 2002 Тимошенко бере активну участь в акціях протесту
«Повстань, Україно».

Улітку проти Тимошенко та з метою дискредитації Ющенка російська
військова прокуратура порушує справу проти співробітників Міноборони
Росії, яким Тимошенко начебто давала хабарі. Лідера БЮТ оголошують у
міжнародний розшук.

Разом з цим українська Генпрокуратура порушує проти неї справу за спробу
підкупу суддів та залякування свого підлеглого Боровка.

Багато експертів не виключали, що Тимошенко піде на президентські вибори
самостійно, проте вона підтримала Ющенка. 2 липня 2004 року Юлія
Тимошенко і Віктор Ющенко підписали угоду про створення коаліції «Сила
народу», згідно з якою вона отримує посаду прем’єра. Під час
передвиборчої кампанії вона разом з іншими опозиціонерами відвідувала
регіони, збирала сотні тисяч людей на мітинги, закликаючи голосувати за
Ющенка.

Під час помаранчевої революції Тимошенко стає улюбленицею Майдану, 24
січня Ющенко підписує указ про призначення її в.о. прем’єра.

Пізніше з’ясовується, що Ющенко з самого початку гарантував Тимошенко
посаду прем’єра.

28 січня генпрокурор Піскун скликає прес-конференцію і заявляє, що
справа проти Тимошенко в Україні закрита.

4 лютого Верховна Рада 373 голосами «за» затверджує прем’єром Юлію
Тимошенко.

2. ДІЛОВІ ЯКОСТІ Ю.ТИМОШЕНКО

Юлія Тимошенко любить: маму, доньку, владу, філософію, важкі математичні
задачі, солодощі, хитрі бізнес-схеми, взуття на шпильках, гроші,
морквяний сік, театральну гру, відданих людей, патетичні промови,
ранковий крос, розмови про її президентство, уважно слухати, робити
по-своєму, ставити нереальні завдання, вирішувати їх будь-яким способом,
дорогий одяг, мінімальний макіяж.

Юлія Тимошенко не любить: здаватися, визнавати свої помилки,
використовувати ненормативну лексику, брехати, Кучму, Лазаренка,
Медведчука, бездіяльність, американський капітал, скиглення, російський
капітал, дієту, розмови про особисте життя.

У своєму роді Тимошенко унікальна. Схоже, Бог відвів їй кілька життів
про запас. Причому не лише політичних та економічних, а й фізичних.
Хоча, з іншого боку, й випробувань на долю Юлії Володимирівни випало
предосить. Утім, тут йдеться не стільки про Божий промисел, скільки про
наслідки й результати її власної діяльності. Проте не можна не помітити,
що практично в усіх ситуаціях, із якої б висоти Тимошенко не зривалася,
вона «падає на чотири лапи» і знову розпочинає підйом.

Юлія Володимирівна дуже непроста. За всієї її видимої відкритості,
зрозумілості й категоричності висловлювань, Тимошенко — людина-сейф.
Зайвого, особливо про себе, вона не скаже ніколи. І йдеться не про
публічні одкровення. Кожен, хто знає її досить добре, переконаний, що в
неї є мета. Хтось вважає, що ця мета — гроші, хтось переконаний, що
жаданий кінцевий пункт звивистого шляху — влада та президентство, хтось
вірить у щирість прагнень Юлії Володимирівни — докорінно змінити життя в
країні. Не дамо однозначної відповіді й ми, проте зазначимо, що до своєї
мети Тимошенко йде вперто, погоджуючись на жертви й часом не помічаючи
їх.

Лідер блоку — типовий представник дніпропетровської школи. Не відриваючи
погляду від мети, ці люди здатні змінювати курс, принижуватися, укладати
на невигідних умовах спілки з ворогами, підлещуватися, зраджувати, але
головне — рухатися до наміченого. А тепер додайте до цього
небезпідставну впевненість у власних жіночих чарах і талант актриси.
Навіть по-жіночому Тимошенко буває дуже різною. Дюймовочці, котра
визирає з норкових і мереживних рюшів, не могли відмовити в газових
квотах Рем Вяхірєв і Віктор Черномирдін. Ображеної та праведної мала
вона вигляд під час ефіру з Григорієм Суркісом, після якого Григорія
Михайловича просто хотілося притягти за 117-ю статтею політичного
кодексу. Непохитність, впевненість і принциповість втілює в собі Юлія
Володимирівна, коли говорить про свою політичну позицію та критикує
діючий режим. Той, хто бував у її домі, знає, що жодна бабуся з такою
наполегливістю й турботою не годуватиме донесхочу онуків, як Тимошенко
пригощає своїх гостей.

Багато хто називає Тимошенко «залізною леді». Це скоріше так, ніж ні.
Водночас, іноді й вона буває беззахисною й самотньою. Інша річ, що
подібний стан, викликаний екстремальними ситуаціями, приміром, арештами,
не бере Юлію Володимирівну в полон надовго. Вона дуже швидко збирається
й починає діяти. Дія — це її нормальний стан.

На початку економічного й політичного шляху Тимошенко чимало людей
недооцінювали її, приймаючи за наївну дівчинку, котра прикрашає собою
велику корпорацію. Вони серйозно обпеклися. Тимошенко досить самостійний
економіст і політик, що, власне, й довела на посаді віце-прем’єра з
паливно-енергетичного комплексу. Поза сумнівом, вона була мотором
енергетичних реформ і змін. Новий закон про енергоринок, припинення
бартерних розрахунків і взаємозаліків — в основі всіх цих рішень
пропозиції Тимошенко.

Хоч яким дивним це видасться, але Тимошенко не боїться залишитися без
грошей. І не тому, що має серйозні запаси. Саме про її беззастережну
фінансову спроможність після арешту рахунків за межами України, вбивства
банку «Слов’янський», розгрому, учиненого в ЄЕСУ, й
колективно-олігархічної експропріації її власності в Україні, говорити
не доводиться. Проте сьогодні Тимошенко для себе визначила пріоритет —
це політичне виживання та продовження боротьби за своє місце і свої ідеї
в політиці й економіці. Активно бізнесом Юлія Володимирівна, за даними
«ДТ», не займається, проте вона твердо переконана, що її головний
капітал — голова, залишиться при ній, незалежно від того, потрапить вона
в парламент або ні. Схоже, Тимошенко упевнена в тому, що в потрібний їй
момент вона зможе досить легко відновити свої позиції в українському
бізнесі.

На особливу увагу заслуговує її друге ходіння в опозицію. Перше, як
відомо, відбулося під час руйнації імперії, створеної Лазаренком і його
сателітами. Тоді Тимошенко боролася за своє й тільки за своє. Потім було
примирення з Президентом і договір про ненапад, який більшою чи меншою
мірою за дрібницями порушувався обома сторонами. Знаходячись на
віце-прем’єрській посаді, у неї не було змоги використовувати наявні
важелі собі на благо. Проте, займаючись державними справами, вона
плодила та множила особистих ворогів, котрі домоглися в остаточному
підсумку відкриття карних справ, її відставки й арешту.

Передчуваючи близькість цих подій, Тимошенко ще на посаді віце-прем’єра
зробила низку опозиційних політичних заяв, доповнивши ними багато дій,
опозиційних системі тіньового бізнесу. Цього разу вона захищала не лише
свої інтереси. Переоцінити її крок досить складно, бо в розпал
«касетного скандалу» було надзвичайно важливо почути оцінку того, що
відбувається, від досить успішного політика й бізнесмена, а не
традиційних і злиденних опозиціонерів, котрих більшість сприймає як
невдах. Пасіонарності й коштів Юлії Володимирівни виявилося досить для
створення Форуму національного порятунку. Але цього не вистачило для
перемоги. Вона докладала чимало зусиль, аби вберегти тих, хто зібрався,
від ворожнечі в зв’язку з претензіями на лідерство. Чим усе закінчилося,
ми знаємо. Водночас на тлі мімікричної позиції Віктора Ющенка Тимошенко
однозначно завоювала симпатії частини населення як непохитний
опозиціонер. Проте Юлія Володимирівна не змогла вчасно зупинитися і її
знесло на самий крайній фланг української опозиційності. Цвяхом, який
зафіксував це положення, стала ідея про проведення референдуму про
дострокову відставку діючого Президента.

На той час скандал уже вщух, а центральними каналами уже котрий місяць
поспіль каталися однакові матеріали про висунуті Тимошенко звинувачення.
Влада домоглася свого. На сьогодні Юлію Тимошенко впізнають другою після
Леоніда Кучми. При цьому 54% їй однозначно не довіряють, а близько 8% —
беззастережно вірять. Саме тому, відповідно до соціологічних опитувань,
60% населення, що виступали за дострокову відставку Президента, не
підтримали її, саме її починання. Ідея референдуму поступово вмерла.

Водночас Тимошенко не втрачає надій перемогти на виборах і залишити ще
більш вражаючий слід в історії. Юлія Володимирівна хоче бути
президентом, і на сьогодні ніякі з доказів не змогли похитнути її в
цьому прагненні. Вона зі скепсисом ставиться до внесення змін до
Конституції, спрямованих на ослаблення президентських повноважень.
Тимошенко проти обрання губернаторів, логічно пояснюючи це єдино вірним
унітарним устроєм України. Вона переконана, що за збережених повноважень
людина, котра знає, як потрібно змінювати країну, буде ефективним і
корисним керівником держави. Тимошенко не має сумнівів щодо своєї
адекватності цій посаді. Проте спостерігачі схиляються до думки, що як
мінімум свавільній Юлії Володимирівні надавати практично необмежену
владу не можна. Зовсім інша справа — робота під контролем, яка дозволяє
реалізовувати знання й досвід в економічній сфері, але при цьому
відповідними рамками обмежує використання цієї посади не за прямим
призначенням.

Сили, сконцентровані навколо Юлії Тимошенко й Олександра Мороза на
сьогодні, мають повне право називатися опозиційними. Причому по суті, а
не за посадою. Позбавити парламент опозиції — означає уповільнити й без
того, скажемо прямо, небурхливий розвиток держави й суспільства. Тому
можлива поразка Тимошенко та її блоку на нинішніх виборах стане більшою
втратою для країни, ніж для лідера блоку. Адже в Юлії Володимирівни в
запасі ще багато життів.

3. ПОГЛЯДИ ДІЛОВОЇ ЖІНКИ НА ПОЛІТИЧНУ, ЕКОНОМІЧНУ ТА КУЛЬТУРНУ СИТУАЦІЮ
В ДЕРЖАВІ

3.1. Про кадри та процес їх узгодження

Процес, який тривав у сфері добору і розстановки кадрів, нагадує
Ю.Тимошенко “миття золота”: величезним ковшем золотошукач черпає породу
і серед цієї породи золота десь 0,01 відсотка. Приблизно такий вигляд
усе це й має: кадрової породи — море. Є чимало людей, котрі, прийшовши у
владу, просто не розуміють, що в ній робити. Але це не означає, що можна
було вчинити інакше. Замінити десятки тисяч людей по всій країні — дуже
непросте завдання. І це за відсутності будь-якої кадрової політики в
країні напередодні! Тому ми отримали закономірний результат, і тепер
дуже важливо, щоб у процесі перевірки справою ми могли відокремлювати
золото від породи і щоб кожна ітерація давала дедалі більшу кількість
надійних професіоналів у владі.

Сьогодні змінено модель узгодження кадрів. Пропозиції народжуються в
адміністрації Президента, проходять візування у Порошенка і надходять на
підпис Віктору Андрійовичу. Як нормальний прем’єр-міністр, на першому
етапі Ю.Тимошенко висловлювала свою незгоду з таким станом справ: адже
результат вимагатимуть від уряду! І тобі як главі Кабміну важливо — на
професіоналів якого рівня і на людей якого ступеня порядності ти можеш
обпертися при виконанні поставленого завдання. Але трохи пізніше
Ю.Тимошенко зрозуміла, що немає сенсу йти проти цунамі. Тепер вона
чинить інакше: тих людей, котрих призначають, вона дуже серйозно
завантажуэ роботою. І працюють вони під її керівництвом. Якщо вони
ефективно справляються з обсягом завдань, то приймаэ і призначення,
запропоноване Президентом. Якщо ж ці люди неспіврозмірні здатності
розв’язувати існуючі проблеми, то в цьому разі вона цілком публічно
звертаэться з поданням про їхню відставку.

Ю.Тимошенко каже, що “конкурси — це, напевно, єдино правильний підхід
при призначенні кадрів на державні господарюючі підприємства. Тільки так
ми можемо побачити чіткий бізнес-план, поглиблено вивчити професійну
підготовку людей, порівняти їхні заявки. Головний, консолідуючий
показник, який вималюється в процесі порівняння претендентів — це обсяг
прибутку підприємства. При цьому менеджерам має виплачуватися гідна
частина чистого прибутку, а не провокаційно-символічна зарплата, котра
підштовхує до корупції. Відповідну постанову Кабінету міністрів
прийнято, але, на жаль, жодного конкурсу ми провести не змогли,
оскільки, якщо ви знаєте, до призначень керівників держмонополій уряд
стосунку не мав. Напевно, ми зі своєю вимогою (відповідно до закону)
кілька місяців витратити на тендер, не вписалися в уявлення про темп
заповнення кадрових вакансій. Та й бачення процесу, очевидно, не
збіглося з поглядами деяких представників нової влади.

Однак я переконана, що до цього питання ми повернемося. Розумієте, мені,
як і кожній людині, котра стояла на Майдані, хочеться поліпшень в усьому
й одразу. Ми вже сьогодні на дуже багатьох напрямах розгорнули фронт
робіт із наведення порядку в країні. Запущено нові технології та
механізми. А для тих, що поки не запущені, підготовлено законопроекти й
постанови. Якісь із ідей прориваються в реальність, якісь ідеї уряду
блокуються при народженні… Але суспільство уже знає, що такі
призначення мають проходити публічно, відкрито, при відстежуванні
проведення конкурсу засобами масової інформації. Чудово: в цих умовах
прийди і захисти своє бачення керування монополією. Ми повернемося до
цього”.

3.2. Про багатство українців, інфляцію і тарифи

На думку Ю.Тимошенко “уряд України нині займається вирішенням головного
питання: як зробити людину платоспроможною. Люди повинні дістати
можливість заплатити хоча б за той мінімум, який їм украй необхідний. Це
й відбилося в статистиці. Такій позитивній тенденції сприяв, по-перше,
новий бюджет, перші соціальні виплати. По-друге, ми звернулися через
засоби масової інформації, а також на селекторних нарадах до
підприємців, директорів підприємств. Віктор Андрійович і я просили їх
звернути увагу на людей, котрі у них працюють. Йшлося про підвищення
заробітної плати найманим працівникам. У результаті в економіці
поліпшився баланс між зарплатою та пенсією, що, природно, знайшло своє
вираження в статистиці. Хоча більшість статистичних показників
виявляються мінімум через півроку після початку роботи нової команди.
Тому за макроекономічними показниками ми сьогодні ще пожинаємо плоди
роботи минулої владної команди. Дані з ВВП й інфляції за результатами
діяльності нової команди з’являться у вересні.

Давайте порівняємо 2,2% інфляції в першому кварталі минулого року і 4,4%
цього. Навіть коли погодитися з тим, що це «заслуга» старого уряду, то
проблема залишається. З цього приводу існує досить обгрунтована думка:
суспільство платить за передвиборний популізм. І ціна висока. Вам не
здається, що, наприклад, із другим підвищенням пенсій
(груднево-січневим) можна було б і почекати?

Інфляція першого кварталу має три складові. Перша — це колосальні
соціальні виплати, які проводили під час виборчої кампанії. Сьогодні це
дається взнаки. Виплати, котрі робить нинішня команда, почалися з
квітня. Отже, вони не могли позначатися в січні й лютому.

В основі першої складової інфляції лежить ціна на м’ясо. У загальному
зростанні інфляції вона становить 26%. Це наслідок того, що люди
отримали доплату до пенсії під час виборчої кампанії і дозволили собі
купити хоча б шматочок м’яса. Ринок моментально відреагував. 14%
приросту, хоч як дивно, дала картопля: всі запаслися посадковим
матеріалом, чи що?

Друга інфляційна складова — емісія Нацбанку. За один квартал вона
досягла приблизно піврічного обсягу. Зробив це НБУ самостійно,
відповідно до своїх розрахунків і бачення ситуації.

Третя складова інфляції пов’язана з тим, що ми дуже надійно закрили
контрабанду. Раніш у країну йшов потік товарів без будь-якого
оподаткування. Такі товари, звісно, були дешевшими на ринку. Ми зупинили
контрабанду, що, природно, позначилося на внутрішніх цінах. Було два
варіанти: залишити контрабанду чи все ж пережити цей невеликий якісний
стрибок цін, котрий зможе позиціонувати нашу країну у світі як
цивілізовану. Досі, по суті, не було кордонів: на митниці потрібно було
давати хабарі мінімум дванадцяти службам; від загального обсягу податку
платили 5—7%, і ця плата йшла по вертикалі до вищого керівництва країни.
Моя думка — зберігати таку практику не можна було. Тим більше, що це —
ще й дохідна частина бюджету.

Однак ми розраховували, що закриємо кордон і водночас знизимо імпортні
мита. Були впевнені, що Верховна Рада піде нам назустріч, бо вважаємо,
що парламент, уряд і Президент це одна владна команда країни. Але
депутати не встигли своєчасно внести зміни в мита. Якщо товари
обкладалися податком, умовно кажучи, у 5%, а ми вводимо 20% ПДВ і від 2
до 15% мита, то зрозуміло, що на вартість товарів лягає додаткове
навантаження від 20 до 35%. І ми хотіли це навантаження зняти. Адже у
нас, приміром, мита на всі екзотичні фрукти сягали від 200 до 500%.
Наприклад, на ківі — 300%. Ми що, вирощуємо їх? Я не розумію, чому
продукт, який не виробляють в Україні, обкладають заборонним митом. І
ніхто не зміг цього пояснити.

Те ж саме з м’ясом. Усі його поставки здійснювали через вільні
економічні зони і взагалі ніякими податками не обкладали. Надходило
через три-чотири компанії. Потім цей продукт потрапляв на повноцінний
ринок, де всі сплачують податки. У результаті купка компаній отримувала
надприбуток. Коли операціям за такими схемами було покладено край,
стався сплеск цін на м’ясо.

Намагалися пояснити аграріям, що раніш вони нарощували виробництво м’яса
при тому, що імпортери оподатковувалися за нульовою ставкою. А нині ми
пропонуємо 30% (20% ПДВ і 10% мита). Вам, звісно, відома негативна
реакція аграрного лобі на урядову пропозицію. Вони все ж таки домоглися,
щоб у проекті поставили мито 0,6 євро/кг, що приблизно становить 35—40%
плюс до цих 20% ПДВ. Разом 70%. При тому, що дефіцит м’яса на
українському ринку становить 50%.

Наш показник річної інфляції — 9,8%. Ми твердо знаємо, що нам інфляцію
створюють усього п’ять-шість позицій. І щоб їх довести до нормального
стану, коли вони не дають ніякого інфляційного зростання, нам потрібно
зробити те, що роблять у всьому світі. З допомогою державних інтервенцій
товарів за нормальними цінами ми зможемо дати сигнал ринку і
стабілізувати ситуацію з того чи іншого продукту. В кожній країні є до
10 позицій, саме щоб проводити держінтервенції. Ми розпочали цей процес,
і досить успішно. Наприклад, ціни на м’ясо в ряді регіонів пішли вниз, в
інших — стабілізувалися”.

4. ДІЛОВА ЖІНКА ТА ІМІДЖ

ЧЕРЕЗ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Юлія Тимошенко пішла на безпрецедентний для української політики крок –
сфотографувалася для жіночого журналу ELLE. Позування супроводжувалося
інтерв’ю, які Тимошенко після революції рідко кому дає.

Чотири роки тому під час інтернет-конференції в HYPERLINK
«http://www2.pravda.com.ua/archive/?10523-3-new» «Українській правді»
Тимошенко запитали, де б вона з більшим бажанням з’явилася на
обкладинці: у журналі «Playboy»,»Наталі» чи «Time»? Тимошенко тоді
відповіла, що «для справжньої жінки найкращий вибір – «Плейбой», але я
не дотягую до цих стандартів».

«Я просто намагаюся ніколи не пропонувати суспільству нецікавої
інформації. Хотілося б працювати в своєму амплуа. Тому – «Time». Але ж
враховуючи рівень «Time», хотілось би мати іншу амбіцію – хай хоч в
«Київських відомостях» надрукують позитивно, як слід!».

Як видно, в 2001 пропозицію щодо «Наталі» Тимошенко взагалі
проігнорувала. Може, вона тоді не любила жіночі журнали за визначенням –
або рівень у цього київського видання був не той. Але, як би там не
було, з тих часів «Київські відомості» писати про неї позитивно не
почали, «Time» регулярно згадує її прізвище, а фото Тимошенко у
фіолетовій сукні вийшло на обкладинці травневого номеру ELLE.

Те, як виглядає Тимошенко, може сприйматися по-різному. Одні бачать
холодний погляд. Інші – легку усмішку. Очі сильно підведені, але їй це
пасує. На вухах дизайнерські сережки від Chanel, Kenneth Jay Lane та
Ultima Edizione.

Останні виглядають як шестикаратові діаманти, але насправді є цирконієм
– задешевим як для другої людини в країні – щоправда, у виконанні
знаного в Європі дизайнера ювелірних виробів із срібла. Хоча зйомки
відбувалися в приміщенні, її чомусь подали не тільки в костюмі, але й в
плащі.

Як розповіла заступник редактора українського видання ELLE Мирослава
Макаревич, ініціатором публікації фото та інтерв’ю з Тимошенко виступило
західне керівництво цього міжнародного журналу.

Одяг Yves Saint Laurent Rive Gauche, сережки Kenneth Jay Lane

Переговори тривали понад два з половиною місяці, час зустрічі постійно
переносився. В підсумку, як сказала вона «Українській правді», це
відбулося у вівторок, 29 березня – цей день перші особи держави
випадково присвятили піару: HYPERLINK
«http://www2.pravda.com.ua/archive/?50329» Ющенко дав першу на посаді
президента прес-конференцію , а Тимошенко зробила фотосесію для ELLE.

За словами Макаревич, очікується, що це інтерв’ю Тимошенко може вийти у
виданнях ELLE ще в 17-18 різних країнах: у Польщі, Угорщині,
Великобританії, США, Франції, Німеччині, можливо, у Бельгії. У
київському офісі видання також сподіваються, що зображення Тимошенко
вийде й на обкладинках за кордоном.

Як розповіла Макаревич, до цього були поодинокі випадки, коли фото
політиків потрапляли на обкладинки ELLE: французький міністр, член
Єврокомісії Едіт Крессон у 1991, Джекі Кеннеді в 1994, онука загиблого
ізраїльського прем’єра Іцхака Рабіна Ноа у 1996. Кілька років тому в
польського видання ELLE вийшла обкладинка з Йолантою Квасневською.

«Поява Юлії Тимошенко – це революція у глянцевому світі», — вважає
Макаревич.

За її словами, фотосесія та інтерв’ю Тимошенко тривали півтори-дві
години, одяг Валентино, Ів Сен Лоран і Луї Віттон для Тимошенко був
наданий редакцією, при чому примірка відбувалася прямо в будинку уряду.

Тренчкот Valentino Red, сережки, перстень Ultima Edizione

Команда стилістів прямо на Тимошенко вирішувала, що підійде. Судячи з
ілюстрацій, процес фотозйомок відбувався у кімнаті відпочинку прем’єра.
Меблі масивні – у стилі радянських чиновників, які, очевидно, пережили
не одного главу уряду.

«Все було толерантно і зі взаємоповагою. Нам було дуже приємно
працювати», — сказала Макаревич.

З самої публікації в журналі можна дізнатися, що у Тимошенко 42 розмір
одягу і 35 – взуття.

«Напевно, я розчарую багатьох ваших читачок, але нічого спеціального по
догляду за зовнішністю я не роблю, хоча і розумію, що це неправильно», —
чи то сказала правду, чи то кокетувала Тимошенко. Оскільки її зовнішній
вигляд говорить про зворотне.

«Поки для мене займатися собою – тільки плани і мрії, тому що моє життя
сьогодні складається з трьох пунктів – робота мінімум 16 годин на добу,
коротка перерва на сон і знову робота».

На питання, як провела свій останній перед інтерв’ю вихідний, Тимошенко
сказала: «Цілий день проспала».

«Те господарство, яке дісталося мені від старої влади, настільки
занедбане, що в перші дні я бралася відразу за все, навіть ночувала на
роботі, прямо в кабінеті. Потім я заборонила всім міністрам працювати
після 22-00. Щоправда, інколи для себе я роблю виняток – затримуюся до
півночі».

Якщо ж мріяти про вихідний, то Тимошенко б «виспалася, побігала зі своєю
собакою, займалася б на тренажерах, відвідала косметолога, послухала
улюблену музику, сидячи на дивані».

Одяг Yves Saint Laurent Rive Gauche, сережки Kenneth Jay Lane

На питання про непередбачуваність у одязі та провокаційну поведінку
Тимошенко каже: «Стандарти і рамки звужують можливості людини. Якби не
люди, які намагаються зазирнути за стереотипи, шаблони, за межі існуючих
знань, людство досі б жило в печерах і носило пов’язки на стегнах».

Також Тимошенко каже, що «у жодному разі» нічого б не змінювала б у
своєму житті, навіть дні у в’язниці: «Ні-ні! Якби не те випробування,
якщо б не такі моменти в моєму житті, можливо, у мене не було б сил
боротися».

«У політичній риториці такі визначення, як справедливість, честь,
порядність затерті до дірок. Щоб політик зміг відчути значення цих слів
у первісному варіанті, йому треба на власному досвіді відчути, що таке
несправедливість: як це, коли принижують і знищують тебе і твоїх
близьких та родичів».

На питання, чи вірить вона у прикмети, Тимошенко розповіла, як «під час
помаранчевої революції я загадала: якщо зможу прикрасити щит спецназівця
квіткою – все закінчиться добре». Так і вийшло.

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Для формування якостей ділової жінки необхідно чимало складових:
вольовий характер, вміння вести ділові переговори, якості дипломата,
вихід на фінансові ресурси, наявність амбіцій, бажання досягти більшого,
вміння швидко навчатися тощо.

Юлія Тимошенко — непроста людина й неоднозначний політик. За спиною
першої в історії України жінки-прем’єра — створення легендарних
бізнес-схем для сумнозвісних ЄЕСУ та альянс із Павлом Лазаренком,
нетривалий, але дуже яскравий період віце-прем’єрства й активна участь в
«Україні без Кучми», відсидка в Лук’янівському СІЗО й натхненна праця на
перемогу в команді кандидата у президенти Віктора Ющенка. Її потай не
люблять багато соратників, і їй публічно віддають належне багато
противників.

На початку економічного й політичного шляху Тимошенко чимало людей
недооцінювали її, приймаючи за наївну дівчинку, котра прикрашає собою
велику корпорацію. Вони серйозно обпеклися. Тимошенко досить самостійний
економіст і політик, що, власне, й довела на посаді віце-прем’єра з
паливно-енергетичного комплексу. Поза сумнівом, вона була і є мотором
енергетичних реформ і змін.

Як підсумок можна навести сам ж фразу ділової жінки Ю.Тимошенко: «Поки
для мене займатися собою – тільки плани і мрії, тому що моє життя
сьогодні складається з трьох пунктів – робота мінімум 16 годин на добу,
коротка перерва на сон і знову робота».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Интервью Ю.Тимошенко // Российская газета. – 2005. – 15 січня.

Матеріали з персонального сайту Ю.Тимошенко – www.tymoshenko.com.ua

Хто така Юлія Тимошенко? // Дзеркало тижня. – 2005. – 18 квітня.

Тимошенко Ю. Україна має шанс // Наша столиця. – 2004. – 27 жовтня.

Похожие записи