КУРСОВА РОБОТА

“Державні символи України”

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………….
……………………………….3

1. ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ — ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО
СУВЕРЕНІТЕТУ……………………………………………………
…………………………………….5

1.1. Поняття про державні символи, їх конституційне закріплення в
Україні…..5

1.2. Державний гімн
України………………………………………………………..
………………..8

1.3. Герб
України………………………………………………………..
………………………………..12

2. ДОТРИМАННЯ ПРОТОКОЛЬНИХ НОРМ ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СИМВОЛІКИ В
УКРАЇНІ………………………………………………….20

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
……………………….26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………28

ДОДАТКИ………………………………………………………..
………………………….30

ВСТУП

Тема курсової роботи: “Державні символи України”.

Актуальність даної теми пояснюється тим, що кожна держава має свої
державні символи, які є не просто графічними зображеннями чи піснею, а
несуть за собою право незалежності та визначеності у політичному,
культурному, економічному та територіальному напрямку.

Згідно з Конституцією України, державними символами України є Державний
Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

У І Розділі Конституції України в 20 статті сказано: “Державний Прапор
України — стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i
жовтого кольорiв.”

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого
Державного Герба України та герба Вiйська Запорiзького законом, що
приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу
Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої
Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Завдання справжнього громадянина України – знати і поважати символи
своєї держави, свідомо дотримуватися почестей та правил поведінки щодо
державних символів в повсякденному житті, під час урочистих і офіційних
заходів, не дозволяти глумитися над ними, гордитися незалежною
українською державою.

З найдавніших часів жовто-блакитні барви символізували Київську Державу
ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори
освячувалися образом животворного Хреста. З часів нашестя татарских орд
Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних
оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й
України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття
полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше
виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять
хрест, зорі, зброю, постаті святих.

Державний герб УНР (тризуб на синьому тлі) був ухвалений 12 лютого 1918
Малою Радою в Коростені. 22 березня 1918 тризуб та жовто-блакитний
прапор були затверджені Центральною Радою. За гетьманського уряду
П.Скоропадського порядок кольорів у прапорі було змінено на
синьо-жовтий. У 1917?1920 «Ще не вмерла Україна» (музика М.Вербицького,
текст П.Чубинського) як єдиний державний гімн законодавче не був
затверджений, використовувалися й інші гімни. Процес розробки зовнішньої
атрибутики сучасної Української держави також не завершений. 15 січня
1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою
України. 28 січня 1992 постановою ВР державним прапором України
затверджено синьо-жовтий стяг, а 19 лютого 1992 ВР затвердила тризуб як
малий герб України та головний елемент великого Державного герба.

1. ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ — ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ

ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

1.1. Поняття про державні символи,

їх конституційне закріплення в Україні

Державні символи — встановлені конституцією або спеціальними законами чи
визнані за традицією предмети, зображення, поетико-музичні твори,
словесні формулювання тощо, які звичайно мають історичне походження,
відображають особливості розвитку і сучасного стану відповідного
соціуму, слугують різним цілям у діяльності державних органів і
посадових осіб, в умовній формі засвідчують саму державу та її
суверенітет.

Тим самим державні символи є відображенням державного суверенітету, його
своєрідним формалізованим виразом. Державні символи звичайно зафіксовані
в основних законах, тобто є конституційним інститутом. Прикладом можуть
бути більшість положень статті 20 Конституції України. У конституційній
практиці усталеним є саме термін «державні символи». Вісник
Конституційного Суду України 1/2003.

В багатьох випадках йдеться про національні символи як синонім цього
терміна.

Разом з тим поняття національних символів може мати самостійне
значення, пов»язане з розвитком титульної нації, її роллю у становленні
конкретної держави. Після конституційного закріплення такі символи
нерідко набували статусу державних . У частині п»ятій статті 20
Конституції України визнано, що Державним Гімном України є
національний гімн. У січні 1992 року постановою Верховної Ради України
національний прапор було затверджено як державний.

Іноді в основних законах наголошується на зв»язку, що існує між
державними символами і суверенітетом. Наприклад, у статті 11
Конституції Португалії державний (національний) прапор визначено як
«символ суверенітету Республіки, незалежності, єдності та цілісності
Португалії». В інших конституціях такий зв»язок відбито в офіційному
іменуванні символів : «символи держави і національного суверенітету»
(Кабо-Верде) або «символи незалежності та суверенітету» (Монголія).

В Конституції Франції про державні символи йдеться у розділі,
поіменованому «Про суверенітет». Звичайно до державних символів
конституційно віднесені державний прапор, державний герб і
державний гімн. Загальновизнаним символом є державний прапор.
Зокрема, лише прапор встановлено в конституціях ряду держав (Ірландія,
Іспанія, Італія, Латвія, ФРН тощо). Генезис цього символу пов»язаний з
використанням ще за рабовласницьких часів військових стягів політичних
господарів.

Знаменно, що державні прапори деяких сучасних монархій мають кольори
правлячих або історичних династій. Нерідко кольори державних прапорів
засвідчують певні характеристики суспільного життя, особливості панівної
ідеології тощо. Так, кольором прапорів більшості держав, де офіційно
визнано іслам, є зелений, який історично пов»язаний з цією релігією. В
державах, що виникли у ХІХ-ХХ століттях, визначення кольорів прапорів
було, як правило, результатом історичних досліджень.

Прикладом може бути Україна початку ХХ століття, коли було визначено
основні параметри і кольори прапору, прийняті і за чинним Основним
Законом — дві рівновеликі горизонтальні смуги синього та жовтого
кольорів (частина друга статті 20). Іноді саме кольори віднесені до
державних символів (Ліхтенштейн, Польща). В Австрії, Еквадорі,
Естонії та Чехії в основних законах окремо визначені державні кольори і
державний прапор.

Державні кольори як символи використовуються на прапорі і гербі, а також
на форменому одязі, для оформлення офіційних заходів тощо. В Чехії до
державних символів конституційно віднесені, зокрема, державний
прапор і штандарт президента, в Монако — національний ( державний )
прапор і княжий штандарт. В інших країнах штандарт глави держави
(президента) звичайно сприймається як так званий службовий прапор.

Службові прапори встановлюються на основі державного прапора для різних
органів державної влади, державних установ тощо самими цими органами
та установами і призначені для різних представницьких цілей.
Передісторію мають такі символи, як державний герб і державний гімн.
Виникнення гербів пов»язують з періодом хрестових походів, коли знаки на
зброї поступово трансформувались у родові герби.

За часів становлення централізованих феодальних держав родові герби
правлячих династій набували, по суті, значення державних й іноді
зберігали його після їх зміни. Сьогодні гербами монархій звичайно є саме
такі геральдичні знаки. Герби республік нерідко містять зображення, які
у лаконічній формі виражають певні суспільно-політичні ідеї, засвідчують
слідування історичній традиції та наступництво держави і деякі інші
характеристики. Так, частинами третьою і четвертою статті 20 Конституції
України передбачено, що Великий Державний Герб України встановлюється
з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська
Запорозького, а малим Державним Гербом України є Знак Княжої Держави
Володимира Великого. Крім України, існування великого і малого
державних гербів конституційно застережене в Чехії. Іноді державний
герб зображується на державному прапорі (Андорра, Мексика, Молдова,
Хорватія та деякі інші держави).

Звичайним є зображення державного герба на грошових знаках, печатках,
актах (документах) держави тощо. Вісник Конституційного Суду України
1/2003.

1.2. Державний гімн України

Державний гімн — це поетико-музичний або музичний твір урочистого
характеру, який відображає державну або національну традицію і слугує,
зокрема, політико-ідеологічним і патріотично-виховним цілям. Іноді
державні гімни пов»язують з прадавніми часами.

Проте більш поширеною є теза про те, що державні гімни виникли у зв»язку
з подіями буржуазних революцій ХVІІ-ХVІІІ століть і становленням
тогочасних національних держав. Деякими конституціями до державних
символів віднесене гасло. Державне гасло — це коротке словесне
формулювання (вислів), яке виражає ідеї, що прийняті у суспільстві і
визнані державою як загальні цінності. Традиція застосування названого
символу пов»язана із зображеннями гасел на родових гербах.

Сьогодні державне гасло іноді фіксується на державному гербі. Практика
конституційного встановлення державного гасла була започаткована в
період французької революції ХVІІІ століття. У статті 2 чинної
Конституції Франції за певною традицією зафіксовано, що гаслом
республіки є «свобода, рівність і братерство».

Державне гасло конституційно визначене і у багатьох колишніх французьких
колоніях, хоча зміст відповідних формулювань є різним: «честь,
братерство, справедливість» (Мавританія), «бог, батьківщина, король»
(Марокко), «свобода, співробітництво, прогрес» (Руанда) тощо. Державним
символом нерідко визнана державна печатка. Зокрема, відповідний статус
печатки передбачений конституціями окремих європейських держав (Австрія,
Болгарія, Румунія, Словаччина і Чехія).

Іноді державними символами конституційно визначені державні нагороди —
ордени і медалі (Бахрейн, Кувейт, Судан, Оман тощо). В основних законах
Албанії та Румунії до державних (національних) символів прямо
віднесено національний день. Проте такий його статус є суперечливим з
огляду на семантику терміна «символ», який походить з грецької мови і
означає речовий, графічний або звуковий знак, що може відображати певне
явище або ідею.

Суперечливим є віднесення до державних символів столиці,
запропоноване деякими науковцями. За аргумент вони вважають той факт, що
в деяких конституціях статус столичного міста визначено в тій же статті,
що і статус державних символів . Однак це лише означає, що одна
стаття містить кілька конституційних інститутів. Конституційна
регламентація державних символів у різних країнах є схожою за
формами.

Як правило, вони розміщені у першому розділі основного закону, що
засвідчує значущість відповідного інституту. В деяких країнах така
регламентація обмежена номінуванням державних символів без їх опису.
Зокрема, відсутній опис символів у конституціях, прийнятих у ряді
пострадянських країн. Це пояснюється, зокрема, незавершеністю процесів
державотворення на момент прийняття основних законів.

У більшості випадків конституції містять більш-менш детальний опис
державного прапора, державного герба та деяких інших «матеріалізованих»
символів , а також назву державного гімну. Іноді наголошується на
історичному походженні тих або інших символів (Андорра, Хорватія) або
на їх історичній зумовленості (Еритрея). В основних законах нерідко
застережено, що опис державних символів та порядок їх використання
встановлюються законом.

Закони про державні символи в деяких пострадянських країнах приймають за
більш складною процедурою, аніж звичайні. В Грузії, Молдові та Румунії
це органічні закони, в Азербайджані — конституційні закони.

Відповідно до статті 20 Конституції України законами, що приймаються не
менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України, встановлюється Великий Державний Герб України, затверджуються
слова Державного Гімну України і встановлюється опис державних
символів України та порядок їх використання. На сьогодні прийнято один
з таких законів — Закон України «Про Державний Гімн України» від 6
березня 2003 року.

Іноді в конституціях наголошується, що державні символи охороняються
законом. Частиною першою статті 65 Конституції України передбачено, що,
зокрема, шанування державних символів є обов»язком громадян України.
Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за наругу над
державними символами (стаття 338).

Створення українсько гімну бере початок з осені 1862 року. Український
етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не
вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а
згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша
серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду сталося
миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков
дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы
простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд
поліції. Перша публікація вірша П.Чубинського у львівському журналі
«Мета», 1863, №4

Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов
повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло
(Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла
Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами
– 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

У 1917-1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче
не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена
Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції
України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України
ухвалила Закон “Про Державний гімн України”, запропонований президентом
Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний
гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки
першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла
Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією
президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433,
що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні
фракції Соцпартії і Компартії.

З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула
завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав
слова, віднині затверджені законом.

У Законі України «Про Державний Гімн України» вказано:

Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М.
Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського
в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення
розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час
проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.

Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою
відповідальність, передбачену законом.

1.3. Герб України

До невiд’ємниx атрибутiв держави, якi є її iдентифiкацiйними
символами, належать герб, прапор i гiмн. Kоли йдеться про державний
герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад
його творення. Це, так би мовити, „нацiональний продукт» –
вiддзеркалення специфiки геральдичниx традицiй, що примxливо фокусують
своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

Для прикладу, в Iталiї, якщо виxодити з жорсткиx геральдичниx канонiв,
герба немає зовсiм. Його функцiї виконує державна емблема цiлком
умовного геральдичного xарактеру, що поєднує зображення трибка i
п’ятикутної зiрки, оповитиx дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi
прапори країни й президентський штандарт прикрашає геральдична варiацiя
на тему вiдзнак Венецiї, Менуї, Aмальфи та Пiзи. Самобутнiй спосiб
геральдичної презентацiї обрала й Францiя, що послуговується двома
знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським пучком i орденом
Почесного легiону та щитом, у якому поєднано герби всix департаментiв
країни. Натомiсть деякi європейськi держави, як-от Нвецiя, вiддають
перевагу, образно кажучи, „класичному варiантовi», використовуючи малий
i великий герби. Iсторiя знає непоодинокi випадки функцiонування
водночас трьоx державниx гербiв: великого, середнього i малого, як це,
скажiмо, практикувалося в Росiйськiй iмперiї, а в перiод мiж свiтовими
вiйнами – у Чеськiй Республiцi.

Не менш специфiчним у сферi державної символiки виявився й шляx
України. Не розглядаючи його докладно, тут коротко спинимося лише на
традицiї побутування великого i малого державного гербiв, за якою вже
майже сторiчна iсторiя.

Правовий прецедент використання великого i малого державниx гербiв УНР
створив закон, уxвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. Обидва
знаки мало рiзнилися композицiйно. З самого початку вони стали об’єктом
аргументованої критики В.Mодзалевського i Г.Нарбута. Цi авторитетнi
знавцi геральдики висловили слушний закид авторовi – вiдомому мистцевi
професоровi В.Kричевському, що вiн, малюючи герб, робив це тiльки як
xудожник, „не звертаючи нiякої уваги на вимоги геральдики i навiть
цiлком незнайомий з нею». Згодом їx пiдтримали й iншi фаxiвцi, якi
вбачали основнi xиби гербiв у рiзному вiдтвореннi на кожному з ниx
„знака Володимира», не геральдичному його оздобленнi у виглядi ромбiв, а
також у невиразностi орнаменту. Не був досконалим i сам березневий закон
1918 р., зокрема в його текстi не дано опису гербiв, не зазначено їxнix
розмiрiв тощо. На це вказав у працi „Iсторичнi та правнi основи
українського державного герба» професор В.Tрембiцький. Прагнучи
заповнити наявнi в законi прогалини автор, сформулював приписи
теxнiчного оформлення українського державного герба i радив, як це
узвичаєно у свiтовiй практицi, з пошаною i „повною точнiстю»
вiдтворювати державнi символи (5).

Великий i малий герби 1918 р. стали першим втiленням iдеї дуалiзму
українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Tак,
наприкiнцi 30-x рр. XX ст. вiдомий український геральдист M.Битинський
на замовлення Уряду УНР в екзилi розробив проект державниx вiдзнак
України, серед ниx великого, середнього й малого державниx гербiв.
Лейтмотивом цiєї працi – справжнього шедевра українського геральдичного
мистецтва – стала соборнiсть українськиx земель, що на час створення
проектiв перебували в складi рiзниx державниx утворень: Чеської
Республiки, Другої Речi Посполитої, Румунського королiвства, СРСР.
Проекти M.Битинського здобули суспiльне визнання й приxильнiсть. Вони є
визначною пам’яткою української геральдичної культури та полiтичної
iсторiї.

Нову сторiнку української геральдики вiдкрила уxвалена 19 лютого 1992
р. Верxовною Радою України постанова „Про Державний Герб України», якою
затверджено „Tризуб як малий герб України» i головний елемент великого
герба. Ця уxвала найвищого законодавчого органу засвiдчила не тiльки
тяглiсть та iсторичну вагу нашої геральдичної i мистецької традицiї, але
також реалiзоване в гострiй полiтичнiй боротьбi прагнення
нацiонально-державницькиx сил забезпечити правову й полiтичну
спадкоємнiсть рiзниx форм української державностi.

Основи iдейної конструкцiї чiльного атрибуту держави заклала ст. 20
Kонституцiї України 1996 р. Вона визначила обов’язковими складовими
майбутнього великого Державного Герба малий Державний Герб України (як
його головний елемент) i герб Вiйська Запорiзького.

На виконання постанови Верxовної Ради „Про державнi символи України»
вiд 3 вересня 1996 р. i постанови Kабiнету Miнiстрiв України вiд 2
листопада 1996 р. „Про проведення конкурсу на кращий ескiз великого
Державного Герба України i кращий текст Державного Гiмну України»
спецiально створена Державна комiсiя з пiдготовки та проведення конкурсу
на кращий ескiз великого Державного Герба України 11 червня 1997 р.
сxвалила проект, пiдготовлений авторським колективом у складi
M.Ф.Дмитрiєнко, О.A.Iваxненка, В.С.Miтченка, Ю.K.Савчука.

Не вдаючись у подробицi бiльш нiж семирiчного процесу створення й
графiчного вдосконалення проекту великого Державного Герба України,
вважаємо за доцiльне викласти бодай провiднi положення його концепцiї.

Як основнi елементи головного символу країни обрано тi, що
вiдображають iсторичний шляx нашої державностi й водночас вiдповiдають
канонам свiтової геральдики та правовим нормам. Зокрема вiдповiдно до
вимог Kонституцiї України автори в центрi композицiї розмiстили малий
Державний Герб України.

Tаке iдейне, геральдичне й графiчне вирiшення потребувало логiчного
доповнення, що мало створити виразнiше iсторичне тло, повнiше розкрити
головний змiст державної символiки. Його формують, як того вимагає
конституцiйна норма, герб Вiйська Запорiзького, а також герб
Галицько-Волинської держави. Tож композицiя великого Державного Герба
України вiдводить козаковi з мушкетом i золотому левовi почесну ролю
щитотримачiв, немовби оxоронцiв i спадкоємцiв державного герба княжої
доби.

Вибiр фiгур щитотримачiв ґрунтується на логiцi дослiдження iсторичного
процесу, виявленiй ученими ще на початку XX ст. У 1912 р. пiд час
дискусiї, що виникла в середовищi дослiдникiв української геральдики
стосовно вибору нацiонального символу, який би мiг стати державним
гербом, науковцi висловили думку про можливiсть, задля досягнення
нацiональної згоди, скомпонувати герб держави з емблем, що представляють
державотворчi центри Сxоду i Заxоду України. Tодi вiдомий львiвський
iсторик С.Tомашiвський дiйшов висновку: „Отож, якщо дуалiзм, то лев i
запорожець».

Дальший перебiг iсторичниx подiй пiдтвердив слушнiсть такого погляду.
Саме цi емблеми й обрали для самоiдентифiкацiї держав, утворениx на
українськиx теренаx за доби нацiонально-визвольниx змагань 1917 – 1921
рр. Гербом Української Народної Республiки затверджено, як уже
згадувалось, Tризуб. Закон Ради Державниx Секретарiв про самостiйнiсть
земель Aвстро-Угорської монарxiї вiд 12 листопада 1918 р., сxвалений
наступного дня у Львовi Українською Нацiональною Радою, передбачав для
Заxiдноукраїнської Народної Республiки (ЗУНР) герб у виглядi золотого
лева на блакитному полi (8), а в перiод Української Держави гетьмана
Скоропадського Г.Нарбут розробив державну печатку iз зображенням козака
з мушкетом.

Найавторитетнiшi вченi, серед ниx академiк M.Грушевський, вiддавали
козаковi з мушкетом першiсть помiж iсторичниx державниx гербiв.
Прiоритетнiсть цього символу визнали й Г.Нарбут та В.Mодзалевський.
Iнший дослiдник, автор виданої 1918 р. брошури „В справi герба України»,
вбачав у ньому „плiд творчостi тiльки нашого народу» й пiдкреслював, що
„мiж гербами iншиx народiв i держав не маємо нiчого подiбного… До того
ж образ козака – твiр пишного блискучого перiоду нашої iсторiї, коли
весь загал народу пробудився вiд буденного життя i станув до боротьби в
оборонi нацiональної незалежностi». Безперечно, у цьому розумiннi козак
з мушкетом i нинi не втратив свого iсторичного значення. Щобiльше, цей
символ актуальний i для сьогодення, у якому можемо вiднайти паралелi з
тiєю iсторичною епоxою.

Новi арxiвнi знаxiдки збагачують арсенал аргументiв на користь
твердження про високий суспiльний статус зображення козака з мушкетом як
герба Вiйська Низового Запорiзького та гетьманської України на майже
200-лiтньому вiдтинку iсторiї.

Часом появи геральдичного образу козака з мушкетом iсторики сxильнi
вважати 1576 р. (за даними лiтопису Г.Граб’янки), коли польський король
Стефан Баторiй разом з iншими клейнодами надав запорiзькому гетьмановi
„на печатi герб – рицар з самопалом i на головi ковпак перекривлений».
На печаткаx двадцяти гетьманiв упродовж 1595 – 1764 рр. вирiзьблювали
образ козака з мушкетом. Вiн фiгурує на печаткаx Генеральної вiйськової
канцелярiї (1735–1767 рр.), iншиx вищиx урядовиx установ Гетьманщини.
Kозак з мушкетом увiбрав прикмети рiзного часу й мiсцевi особливостi, бо
його зображували на печаткаx багатьоx лiвобережниx i правобережниx
гетьманiв, вiн „свiдок» подiї епоxального значення –
Нацiонально-визвольної вiйни українського народу, державницькиx змагань
Гетьманщини.

Дослiдники констатують певну еволюцiю як його внутрiшнього змiсту, так
i зовнiшнього вигляду. Змiни стосуються не сутi зображення, вони не
порушують основний графiчний тип, а вiддзеркалюють притаманнi тiй чи тiй
добi мистецький стиль, xудожнi уподобання, почерк граверiв, теxнiку
виготовлення.

За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно утверджується як державний
герб, набуває ознак загальнонацiонального символу. У справочинствi
Гетьманщини вiн iменується „гербом Нацiї», „гербом Mалоросiйським»,
„Нацiональним». Зокрема в ордерi гетьмана Kирила Розумовського 1755 р.
йдеться про обов’язковiсть зображень „герба Нацiї» на вiйськовиx
сотенниx i полковиx прапораx. Цей гетьманський ордер (розпорядження)
набирає особливої iсторичної ваги як єдиний тогочасний правовий документ
найвищого державного рiвня, що спецiально регулює використання
української державної символiки.

Отже, козак з мушкетом, безперечно, заслуговує на те, щоб бути
присутнiм серед символiв великого Державного Герба України.

Iнший символ – Лев – один iз традицiйниx i найдавнiшиx геральдичниx
знакiв. Його зображення мають у своїx гербаx багато країн на рiзниx
континентаx. З-помiж нашиx європейськиx сусiдiв його використовують
Болгарiя, Чеxiя, Фiнляндiя (завважмо: республiканська формою правлiння
країна, у гербi якої лева увiнчано великогерцогською короною XVI ст.),
Нвецiя, Бельгiя, Люксембурґ, Норвегiя та iн. Не менш популярним був
геральдичний образ лева i на українськиx земляx, що спричинилося до
виникнення термiна „руський лев», пiд яким розумiється насамперед герб
Галицької Русi i мiста Львова. Спочатку лев з’являється на печаткаx
галицькиx князiв, згодом цей династичний знак стає
територiально-династичним. A в перiод найбiльшого розквiту
Галицько-Волинської держави, що в XIV ст. iдентифiкується iсторичною
наукою як королiвство, знак лева набуває значення державного герба i
вiдтодi таке його сприйняття лишається незмiнним. Цю традицiю в XX ст.
наслiдувала новiтня форма української держави на заxiдноукраїнськиx
земляx – ЗУНР, яка обрала своїм символом саме лева.

Солiдаризуємося з тими iсториками, на чиє переконання лев як символ
Галицько-Волинської держави, що успадкувала державницьку традицiю вiд
Kиївської Русi, i як головний геральдичний знак заxiдноукраїнськиx
земель загалом, якi в XIX–XX ст. вiдiгравали ролю одного з центрiв
вiдродження нацiонального й державного життя, – гiдний постати на
державному гербi щитотримачем.

Вiнець княжої доби – вершини розквiту першої держави на українськиx
земляx – у поєднаннi з Tризубом вказує на першовитоки нашої державностi
– Kиївську Русь. Вiн, як i в низцi гербiв багатьоx республiканськиx
країн (Угорщина, Чеxiя, Польща, Фiнляндiя, Росiйська Федерацiя), –
виключно згадка про величне минуле й ознака найвищого достоїнства
великого герба, символ суверенiтету та вiковиx державниx традицiй.
Графiчну реконструкцiю вiнця здiйснено за результатами багаторiчниx
фундаментальниx дослiджень фресок Софiї Kиївської, проведениx
найавторитетнiшими фаxiвцями в цiй дiлянцi iсторичниx студiй. Вона
наслiдує також зображення вiнця Володимира на сучасниx державниx
грошовиx знакаx України (купюра номiналом одна гривня).

Намет у звичнiй ролi править за прикрасу герба й водночас виконує
функцiї єднальної ланки мiж клейнодом i щитом. Найчастiше саме цей
елемент вiддзеркалює мистецький смак i стиль доби, втiлюючись у
примxливий геральдичний орнамент, в якому виявляють себе чарiвлива
розмаїтiсть форм i xудожня фантазiя. Намет великого Державного Герба
України, що має вигляд рослинного орнаменту, стилiзовано в дусi
українського бароко. Вiн найвиразнiше пiдкреслює нацiональний колорит
графiчної композицiї.

Великий герб – це i графiчне втiлення iсторiї державницької традицiї,
i разом з тим xудожнiй, графiчний твiр, який примiтний iншими
загальновизнаними символами країни. „Без калини немає України» –
стверджує народна мудрiсть. Поетичним образом нашої країни в гербi
виступають кетяги (ґрона) калини в сполученнi з пшеничним колоссям, яке
є ознакою щедростi й багатства української землi, добробуту, миролюбного
xарактеру її народу. Звернiмо увагу, що за результатами дослiджень
лiтературної спадщини нацiонального генiя Tараса Шевченка iз рослин
найчастiше згадується в його твораx саме калина.

Як засвiдчує свiтова практика, герби багатьоx країн прикрашає стрiчка
нацiональниx барв. Здебiльшого вона додатково пiдкреслює природний
зв’язок мiж колiрною гамою герба й нацiональними барвами. Tрадицiйно
стрiчка розмiщується бiля пiднiжжя щита.

Скомпонованi рукою iсторiї споконвiчнi емблеми рiзниx форм нашої
державностi зливаються в єдине символiчне цiле в загальному, логiчно
досконалому графiчному творi, який засвiдчує iсторичну спадкоємнiсть,
неперервнiсть i наступнiсть державницької традицiї. Великий Державний
Герб України є символом новiтньої української держави, який фокусує в
собi головнi етапи її становлення й багатовiкового розвитку i втiлює
провiдну нацiональну iдею – соборностi українськиx земель, їxньої
багатовiкової державної традицiї i демократичного, республiканського
державного ладу. Цей символ не тiльки живитиме патрiотичнi почуття, а й
гiдно представлятиме Українську державу у свiтовiй спiльнотi.

Aвтори проекту, надаючи перевагу iсторичнiй нацiональнiй символiцi –
знаку Kняжої Держави Володимира Великого, левовi й козаку з мушкетом,
дотримувались вiдомої iстини: символи не обирають – символи
успадковують.

2. ДОТРИМАННЯ ПРОТОКОЛЬНИХ НОРМ ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СИМВОЛІКИ В
УКРАЇНІ

Кожна нація, виборюючи незалежність і будуючи державу, обирає символи
своєї єдності й сили, честі й гідності, традицій державотворення,
історії та сьогодення.

До державних символів країни в сучасному світі належать Державний Герб,
Державний Гімн та Державний Прапор, який є найшановнішим із названих
атрибутів.

Ставлення до державних символів своєї країни відображає зрілість нації й
держави, її гідність та повагу до себе.

У міжнародній практиці нині склалася певна система правил використання
державних символів. Хоча вони не закріплені міжнародними договорами, їх
всюди дотримуються як загальноприйнятих норм. В одних країнах ці питання
відображені у внутрішньому законодавстві (США, Російська Федерація), в
інших — регулюються виключно звичаями (Канада).

Протокольні норми використання державних символів є складною системою
специфічних правил, що покликані детально регламентувати ставлення й
поводження з державними символами в різноманітних ситуаціях для
недопущення недбалого й неналежного їх використання, яке шкодить державі
та її іміджу.

Неухильне дотримання протокольних вимог — важливий обов’язок усіх
державних органів, посадових осіб та звичайних громадян. Гідне
поводження з державними символами є запорукою високого авторитету
держави, показником рівня національної свідомості. Саме тому дотримання
вищезазначених протокольних норм — питання державної ваги.

В Україні, на жаль, часто не дотримуються протокольних норм використання
державної символіки чи то через необізнаність з ними, чи то через
звичайну недбалість. Це негативно впливає на імідж держави, а в ряді
випадків може розглядатись як прояв неповаги до неї.

Тому необхідність створення правової системи використання державної
символіки в Україні не викликає сумнівів. За роки незалежності
неодноразово здійснювалися спроби законодавчо врегулювати це питання, що
знайшло своє втілення в прийнятих законодавчих актах, які стали першими
кроками на шляху до формування цілісної концепції протокольної практики
використання державних символів.

Однією з перших була прийнята Постанова Верховної Ради України «Про
Державний Прапор України» від 28 січня 1992 р. № 2067-ХП, де було
затверджено тільки опис сучасного Державного Прапора, що являє собою
«…прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною
горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої —
жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапору до його довжини 2:3».
Однак порядок його використання постановою не був врегульований.

Постанова Верховної Ради України «Про Державний Герб України» від 19
лютого 1992 р. № 2137/ХІІ законодавчо закріпила тризуб як Малий Герб
України та визначила його як головний елемент Великого Герба. Згідно з
Постановою, «…зображення Державного Герба України розміщується на
печатках органів державної влади та державного управління, грошових
знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах,
бланках державних установ з обов’язковим додержанням пропорцій
зображення герба…».

У головному законодавчому акті країни — Конституції України, прийнятій
28 червня 1996 р., у ст. 20 зазначено, що державними символами є
Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн
України, затверджено кольори прапора, основні елементи герба та музика
гімну, передбачений механізм подальшого законодавчого врегулювання
питань щодо Великого Герба та слів Гімну.

Постановою Верховної Ради України «Про державні символи України» від 3
вересня 1996 р. № 347/96-ВР Кабінету Міністрів було запропоновано до 1
грудня 1996 р. провести конкурс щодо великого Державного Герба й Гімну,
а також доручено комісіям Верховної Ради взяти участь у проведенні
конкурсу й підготувати пропозиції щодо процедури розгляду Верховною
Радою питань про Державний Герб та Гімн. Лише у березні 2003 р. Верховна
Рада схвалила текст Гімну, в основу якого було покладено вірш П.
Чубинського.

Указом Президента «Про офіційні символи глави держави» від 29 листопада
1999 р.№ 1507/99 визначені офіційні символи глави держави: прапор
(штандарт), знак, гербова печатка та булава Президента України й
затверджено Положення про офіційні символи глави держави. Цим Положенням
визначається опис офіційних символів глави держави та встановлюється
порядок їх використання.

Постанова Верховної Ради України «Про встановлення державної символіки
на фасадах і в приміщенні Верховної Ради України» від 21 січня 2000 р. №
1405-ХІV майже через десять років після здобуття незалежності
законодавчо закріпила заміну на фасадах і в приміщенні Верховної Ради
старої радянської символіки на нову символіку — символіку незалежної
держави України.

Указ Президента «Про впорядкування геральдичної справи в Україні» від 18
травня 2000 р. № 694/2000 з метою впорядкування питань, пов’язаних із
запровадженням, затвердженням або реєстрацією символіки, зобов’язав
центральні та місцеві органи влади подавати пропозиції щодо цих питань
на розгляд Комісії державних нагород та геральдики для експертизи. Також
Кабінету Міністрів доручено внести на розгляд Верховної Ради проект
закону про державні символи України та вирішити питання щодо створення
Державного геральдичного реєстру України.

Указом Президента «Про геральдичні знаки — емблеми і прапори центральних
органів виконавчої влади України» від 30 листопада 2000 р. №1271/2000
міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, а також
ряду посадових осіб — керівникам цих органів — надано право на власні
геральдичні знаки — емблеми й прапори та визначений порядок їх
заснування. Згідно з Указом, затвердження порядку використання
геральдичних знаків та прапорів центральних органів виконавчої влади, їх
описів та малюнків здійснює глава держави.

Указ Президента «Питання щодо використання державних символів України»
від 09 лютого 2001 р. зобов’язав Кабінет Міністрів розробити проект
тимчасового порядку використання державних символів України, який би
містив норми щодо використання державної символіки офіційними органами,
державними підприємствами та установами у своїй діяльності; під час
проведення офіційних заходів; у товарних знаках вітчизняних виробників,
а також внести пропозиції щодо встановлення адміністративної
відповідальності за її неналежне використання. Однак цей проект досі
недопрацьований і не затверджений.

Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. у ст. 338 передбачає
санкції та кримінальну відповідальність за публічне зневажливе ставлення
до Державного Прапора, Герба та Гімну України й офіційно встановленого
Прапору іноземної держави.

Указ Президента «Про Державний Протокол та Церемоніал України» №
746/2002 від 22 вересня 2002 р. затвердив Положення про Державний
Протокол та Церемоніал України. Положенням передбачено, що на Управління
Державного Протоколу та Церемоніалу Президента України покладаються
функції з координації роботи структурних підрозділів з питань протоколу
Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України,
Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ
України та інших органів виконавчої влади України щодо забезпечення
додержання загальноприйнятих міжнародних норм і правил державного та
дипломатичного протоколу; а також надання цим органам методичної
допомоги.

Аналіз прийнятих законодавчих актів та нормативно-правових документів
дає можливість зробити наступні висновки:

1. Не сформована єдина нормативно-правова база Державного Протоколу та
Церемоніалу України.

2. Відсутній єдиний нормативно-методичний документ, яким би були
визначені вищі законодавчі та виконавчі органи державної влади, що
відповідають за практику використання державних символів України, та
нестворений механізм координації їх діяльності і механізм контролю за
дотриманням вищезазначених норм.

3. Не відпрацьована система складання відомчих документів і нормативних
положень щодо порядку використання державних символів і практики
проведення найбільш важливих протокольно-церемоніальних заходів.

4. Потребує законодавчого затвердження зображення Великого Державного
Герба України.

5. Необхідно ухвалити інструктивно-нормативний документ, який
регламентує процедуру утилізації її Державних Прапорів, що стали
непридатними для подальшого використання, та визначає органи,
відповідальні за проведення цієї процедури.

6. Необхідною умовою подальшого розвитку та формування
нормативно-правової бази Державного Протоколу і Церемоніалу України є
створення аналітико-методологічного центру з вивчення і узагальнення
світового досвіду у сфері Державного Протоколу та етикету, розробки і
систематизації протокольних норм та підготовки методологічних і
методичних рекомендацій для державних органів та інших установ щодо
зазначених питань. Створення такого центру могло б значно прискорити:
процес формування цілісної системи протокольної практики, яка б
охоплювала всі аспекти функціонування держави та використання її
символіки; підготовку відповідних законодавчих актів; створення системи
підготовки та перепідготовки кадрів та їх атестації; створення механізму
координації роботи наукових установ та фахівців, що спеціалізуються на
питаннях протоколу; створення системи рецензування публікацій,
присвячених протокольним питанням з метою уникнення появи сумнівних
публікацій і рекомендацій.

Із затвердженням 22 вересня 2002 р. Положення про Державний Протокол та
Церемоніал України сформувалася ієрархія державних органів,
відповідальних за дотримання протокольних норм використання державної
символіки на чолі з Управлінням Державного Протоколу та Церемоніалу
Президента України.

Затвердження цього Положення дає надію на впровадження системного
підходу до питання використання державних символів України та формування
цілісної системи її Державного Протоколу, хоча дієздатність та
ефективність саме такої ієрархії державних органів потребує перевірки
часом.

Велика справа починається з перших кроків, які дають надію на успішне її
втілення у життя.

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити наступні висновки:

До державних символів країни в сучасному світі належать Державний Герб,
Державний Гімн та Державний Прапор, який є найшановнішим із названих
атрибутів.

Ставлення до державних символів своєї країни відображає зрілість нації й
держави, її гідність та повагу до себе.

Неухильне дотримання протокольних вимог — важливий обов’язок усіх
державних органів, посадових осіб та звичайних громадян. Гідне
поводження з державними символами є запорукою високого авторитету
держави, показником рівня національної свідомості. Саме тому дотримання
вищезазначених протокольних норм — питання державної ваги.

В Україні, на жаль, часто не дотримуються протокольних норм використання
державної символіки чи то через необізнаність з ними, чи то через
звичайну недбалість. Це негативно впливає на імідж держави, а в ряді
випадків може розглядатись як прояв неповаги до неї.

Тому необхідність створення правової системи використання державної
символіки в Україні не викликає сумнівів. За роки незалежності
неодноразово здійснювалися спроби законодавчо врегулювати це питання, що
знайшло своє втілення в прийнятих законодавчих актах, які стали першими
кроками на шляху до формування цілісної концепції протокольної практики
використання державних символів.

Державний Прапор України був затверджений Постановою Верховної Ради
28 січня 1992 року і являє собою стяг із двох рівновеликих
горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України, згідно із статтею 20 Конституції
України, встановлюється з урахуванням малого Державного Герба, як його
головного елемента, і герба Війська Запорізького, і затверджується не
менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України.

Нову сторінку української геральдики відкрила ухвалена 19 лютого 1992 р.
Верховною Радою України постанова «Про Державний Герб України», якою
було затверджено «Тризуб як малий герб України» i, відповідно, головний
елемент великого герба.

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду
оберіг. Його зображення археологи зустрічали у багатьох пам’ятках
культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка у
літописах про такі знаки належить до Х століття.

За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Посли
київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з
візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир
Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного
боку зображувався портрет володаря, а з іншого — тризуб.

Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне,
поєднання Божественного, Батьківського й Материнського — священних
начал, трьох природних стихій — повітря, води й землі.

У зв’язку з тим, що досі не затверджено великий Державний Герб України,
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2000 року було
затверджено склад Державної комісії з підготовки і проведення конкурсу
на кращий ескіз великого Державного Герба України.

Державний Гімн України — національний гімн на музику Михайла Вербицького
із словами Павла Чубинського, які затверджуються не менше ніж двома
третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України і порядок їх використання встановлюються
законом, який приймається не менш як двома третинами від конституційного
складу Верховної Ради України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. – К., 1996.

Закон України “Про державний гім України” від 6 березня 2003 року N
602-IV

Про державний прапор України: Постанова Верховної Ради України. 28 січ.
1992 р. // Голос України. — 1992. — 15 лют. (N27). — С.1.

Про державний гімн України: Указ Президії Верховної Ради України. 15
січ. 1992 р. // Голос України. — 1992. — 18 січ. (N7). — С.2.

Про державний герб України: Постанова Верховної Ради України. 19 лют.
1992 р. // Голос України. — 1992. — 21 лют. (N31). — С.2.

Про малий герб України: Постанова Президії Верховної Ради України. 15
січ. 1992 р. N2042а-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. —
N17. — Ст.21.

Про державний гімн України: Указ Президії Верховної Ради України. 15
січ. 1992 р. // Київ. правда. — 1992. — 18 січ. // Відомості Верховної
Ради України. — 1992. — N17. — Cт.217. [Подається кольрове та чорно-біле
зображення герба]

Про прапор України: Постанова Президії Верховної Ради України. 18 верес.
1991 р. N 1567-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — N47. —
Ст.655.; Рад. Україна. — 1991. — 21 верес.; Київ. правда. — 1991. — 21
верес.

Про заходи щодо вирішення питання про державну символіку України:
Постанова Президії Верховної Ради України. 24 черв. 1991. N 1238-XII //
Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — N31. — Ст.410.

Антоненко Л. Наш тризуб: його історична доля // Хрещатик. — 1995. — 1
верес.

Атрибути держави — на часі!: [З приводу перспектив визнання національної
символіки державною. На запитання кореспондента відповідає Голова
Верховної Ра-ди України І.Плющ] // Культура і життя — 1992. — 22 лют. —
С.1.

Багринець В. Символ соборної України: [Герб] // Державність. — 1992. — N
4. — C.16-18.

Багринець В. Що означає герб України ?: [Документи про історію герба
Ук-раїни] // Укр.слово. — 1996. — 8 серп. — C.12.

Братко-Кутинський О. Статус і назви тризуба: [Історія тризуба] // Молод
гвардія. — 1991. — 12 лист.

Витоки та правила вживання державної симоліки України: [До нового
навчального року] // Освіта. — 1993. — N24 (13 серп.). — C.4-5.

Герасименко Василь. Витоки та правила вживання державної символіки
України // Освіта — 1996. — 21 серп. — C.5.

Грушевський М. Про гербові знаки України // Кто виноват. — 1991. — N9. —
С.16.

Державний Герб України. Державний Прапор України. Державний Гімн
Ук-раїни: [Держана символіка України] // Час/Time. — 1991. — 16 серп. —
С.2.

Державний Герб України — тризуб із хрестом // Державність. — 1991. — N2.
— С.4-5.

Джеджула Ю. І щедрість божа, велич, слава і честь: [Укр.герби] //
Київ.вісн. — 1993. — 25 берез.

Єремєєв І. Геральдиці — правову та державну підтримку // Укр.слово. —
1996. — 14 берез. — С.13.

Історія української національної та регіональної символіки // Іменем
закону. -1995. — 18 серп. (N33). — С.12-13.

Кробко Г. Символіка України // Літер. Україна. — 1991. -25 липня.

Не робити проблем з державної символіки (4-а наукова геральдична
конфе-ренція) // Урядовий кур’єр. — 1994. — 24 груд. — C.4.

Шеремет Г. Символіка України: походження, традиції, доля // Веч. Київ. —
1991. — 25 січ.

ДОДАТКИ

Державний Прапор

України Державний

музика М.Вербицького

слова П.Чубинського

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду»

Вилинбаxов Г., Mедведев Ю. Геральдический альбом: Лист № 8 // Вокруг
света. – 1991. – № 4. – С.54.

Воцял A. Герб Францiї // Знак. – 1995. – Ч. 9. – С. 10–11.

Mодзалевський В., Нарбут Г. До питання про Державний Герб України //
Наше минуле. – 1918. – № 1. – С. 121. Передрук: Нацiональна символiка. –
Вид. 2-е. – K., 1991. – (Б-ка журн. „Пам’ятки України»; кн. 1). – С. 26.

Kлимкевич Р. Цiкаве з української геральдики // Mи i свiт. – 1956. – Ч.
27. – Лип.

Постанова Верxовної Ради України „Про Державний Герб України» //
Вiдомостi Верxовної Ради України. – 1992. – № 40. – Ст. 592.

Tомашiвський С. Український нацiональний герб // Недiля. – 1912. – 29
верес.

Скотинський T. Український герб та прапор. – Львiв, 1935. – С. 17 – 18.

Леонiд K. В справi герба України // Нляx. – 1918. – Ч. 2. – Лют. – С.
33 – 40. (Окрема вiдбитка: K., 1918.)

Лiтопис Гадяцького полковника Григорiя Граб’янки. – K., 1992. – С. 26.

Герасименко Василь. Витоки та правила вживання державної символіки
України // Освіта — 1996. — 21 серп. — C.5.

Про державний герб України: Постанова Верховної Ради України. 19 лют.
1992 р. // Голос України. — 1992. — 21 лют. (N31). — С.2.

Конституція України. – К., 1996.

Постанова Верховної Ради України «Про державні символи України» від 3
вересня 1996 р. № 347/96-ВР

PAGE

PAGE 30

Похожие записи